it costs money to make money
Bonsoir ма потат френс, вечірнє недільне чтиво від куда я жмав мчить до ваших скриньок.
Привітайте мене чи шо, я таки зробив нормальний блог на вордпрес, куди потихеньку переношу всі приколи, якими хочу ділитися (фільми, які подивився, книжечки, переклади якихось статей і всяке таке інше). Мама, я тепер блогер!Можна було б сказати “а чо такого”, але для мене це цінно, бо до цього був сайтік на напівживому montaigne.io який мені дуже подобався тим, що всі пости публікувалися автоматично з apple notes, але він був трошки кострубатий і поганенько індексувався пошуковиками, а окрім того з завидною регулярністю падала синхронізація і нові пости не доїжали, а зміни в старих не синхронізувалися (тому не будьте мною і не ведіться на щось, що не має міцної бази і яких не яких гарантій стабільної роботи).Окремий сумний хех, що раніше я відкинув wordpress, бо думав, що він так і лишився трошки топорним, як то було десять років тому, але ні, зараз це просто топова машина для постінгу, дуже тішуся. Ну і я ще ж і нетакусь, який не буде просто брати платформу на якій крутиться пів інтернетуВласне чого я оце займаюся словоблуддям? Просто запрошую подивитися і можливо підписатися, вдруг захочете – gallery21.blog (розсилка звичайно всерівно залишається, бо “ето другоє”)
На The New York Times вийшов чудовий комікс від української художниці Jenya Polosina (я не певен як правильно написати прізвище українською, тож лишу як є) про приготування сніданку в Києві в умовах війни і цього постійно абсурдного світу. Дуже відгукнулося! Гляньте і ви!
Еней був парубок моторний, і хлопець хоч куди козак… «Енеїду» 1798 Івана Котляревського важко уявити без ілюстрацій Анатолія Базилевича, 1968 року. Сьогодні настрій показати вам нецензуровану версію «Енеїди» Базилевича, яку заборонили і вилучили 15 ілюстрацій | тред де розповідається про ці ілюстрації
А якщо вам сподобалися ілюстрації, то почитати всю «Енеїду» з геніальними ілюстраціями Анатолія Базилевича можна тут електронна бібліотека “Україніка” (а навіть якщо не читати, то рекомендую подивитися ілюстрації, бо вони надзвичайно красиві)
Івасюк робить селфі, Стус їсть моркву, Григір Тютюнник читає новелу і жестикулює… Довженко, Валерій Марченко, Бажан, Рильський, який курить і зрізає троянду…Чорновіл бігає у парку… / facebook
Цього тижня у Великій Британії відкривається нова галерея, в якій представлено майже 200 робіт майстрів епохи Відродження. Галерея Шродер у музеї Голберн у Баті оформлена у стилі сучасної скарбниці, де майоліка, срібні вироби та картини голландських і німецьких майстрів — більшість з яких раніше не виставлялися на загальний огляд — «розповідають багатогранну історію епохи Відродження, визначену торговими зв’язками, війнами, грабунками та культурним обміном», — розповів куратор колекції газеті The Art Newspaper. | Semafor
Ну, в цю галерею навряд хтось з моїх читачів піде, зважаючи на географію, але не міг не поділитися, бо мене завжди виносить, коли бачу мистецькі штуки яким по 500 років, а там настільки тонкі і витончені деталі, що просто вау, absolute cinema
Просто подивіться які шикарні роботи показані в трейлері (з ховраха і пташки я окремо хіхікаю, бо вони класні)
Не знаю нащо вам ця інформація, але особисто я кайфую від того факту, що ще десь в світі лишилася і успішно живе індустрія саме друкованих газет, це якийсь такий момент стабільності. Колись заради цікавості дивився, що там можна виписувати з друкованих видань на УкрПошті і все дуже сумно, лишилося буквально жменька видань і навіть ті, по більшості, сильно специфічні, типу кросвордів, порадниці чи якогось атласу садовода (хоча звичайно ручки чешуться виписати “Сільські Вісті”, щоб потім вам показувати; буде мій оплот стабільності в цьому буремному світі)
Згідно з останніми доступними даними, The Yomiuri Shimbun є газетою з найбільшим тиражем у світі, щодня випускаючи 6,2 мільйона примірників ранкового видання. До того ж є ще тираж у 1,5 мільйона примірників на день для вечірнього видання.
Газета Asahi Shimbun, яка також видається в Японії, посідає друге місце з тиражем 3,5 млн примірників ранкового видання (та 1,1 млн примірників щоденного вечірнього видання).
За останніми даними місцевої ABC за друге півріччя 2022 року, індійська газета Dainik Bhaskar трохи відстає від Asahi Shimbun, випускаючи 3 567 000 примірників на день. | pressgazette
Це кінець. Ладно, насправді це одна з моїх улюблених статей цього тижня. Вона про те, наскільки безлуздою є корпоративна робота останнім часом де замість людей, які справді вирішують якісь реальні задачі і проблеми виникла велетенська паралельна культура робіт заради робіт, де все зводиться до пересилання імейлів, фолоу-апів, красивих презентацій, які ніхто не дивиться, мітингів заради мітингів і багатомісячних узгоджень і переузгоджень мікрозмін (посунути кутик лого на 0,00003 градуси), які за нормальних умов або взагалі б не робили (бо це безглуздо) або зробив би будь який джун за 5хв. Кайф, марожено! З любовʼю, ваш Chief Happiness Inspiration Officer
Минулого тижня я пила каву з людиною, яка працює у великій консалтинговій фірмі. Вона двадцять хвилин пояснювала мені свою роль. Не тому, що вона була складною, а тому, що вона намагалася переконати себе, що вона існує. «Я сприяю узгодженню інтересів зацікавлених сторін у міжфункціональних робочих процесах», — сказала вона. Потім засміялася. «Я справді більше не знаю, що це означає».
Вона не одна. Я постійно зустрічаю людей, які описують свою роботу словами, які вони ніколи не вживали б у звичайній розмові. Вони відвідують наради про наради. Вони створюють презентації PowerPoint, які ніхто не читає, які надсилають у листах, які ніхто не відкриває, і які породжують завдання, які не потрібно виконувати.
Найдивніше те, що всі це знають. Коли ви залишаєтеся з людьми наодинці, після роботи, можливо, після того, як вони встигли розслабитися, вони це визнають. Їхня робота — це, по суті, вигадливе перформанс-мистецтво. Вони — професійні пересилачі електронних листів. Вони — людське проміжне програмне забезпечення між системами, які, ймовірно, могли б спілкуватися між собою безпосередньо. | Still Wandering
Хороша велика стаття про надмогильні камені, яка не просто про них, а тісно переплітається і розповідає про злу долю кримських татар, що постійно зазнавали і нині зазнають утисків в Криму; про те, як цілеспрямовано нищилася самобутня культура і її представники. Сумна історія
Після анексії Криму російською імперією у 1783 році, почалась цілеспрямована політика колонізації та витіснення давнього автохтонного населення півострова з його земель. На момент анексії Криму кримські татари складали близько 95% всього населення півострова. Дії царського уряду призвели до того, що від 4-х мільйонного населення Кримського ханства до 1926 року у Криму корінних жителів залишилося лише 179 тис (25,3%).
В Криму проводилася політика руйнування кримськотатарської культури. Про це писав в 1927 році один з перших кримськотатарських дослідників старовинних мусульманських надмогильних каменів Осман Акчокракли, зазначаючи, що тисячі каменів з цвинтарів одного тільки Старого Криму були варварськи знищені — каміння пішло в будівлі XIX-XX століть, так що залишилося в цьому районі трохи більше ста пам’ятників. Однак це були лише перші руйнування мусульманських надмогильних каменів. А вже радянська влада влаштувала справжній глобальний вандалізм, який досяг свого злочинного апогею після депортації з Криму кримських татар. З 1944 року по всьому півострову повністю знищувалися всі мусульманські кладовища; надмогильні кам’яні плити, включаючи шедеври мистецтва XV-XVI століть, йшли на будівництво колгоспних свинарників, вмуровувались у бруківки; землі, на яких знаходилися священні для мусульман могили їхніх предків та святині-азізи розорювалися і забудовувалися — все для того аби знищити сліди існування в Криму корінного народу. Надмогильні камені, які на той час знаходились у краєзнавчих та історичних музеїв Криму згідно наказам підлягали знищенню. | Qırımtatar Tili
Надмогильні камені на Ханському кладовищі в БахчисараїДоки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Дронопад RUSORIZ “АЗОВ.ONE”Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
на кохве з курасаном класового розривуОдна з моїх “улюблених тем” – проекція меркатора. Здавалося б нічого такого, просто карта, але насправді я міцно тримаюся думки, що вона шкідницька, бо вона формує викривлене сприйняття світу, адже не буває нічого у вакуумі і наше(суспільне) бачення світу залежить від того на якій інформації це бачення було сформоване. The Washington Post розповідає про нову ініціативу, яку підтримали країни африканського континенту, щоби використовувати нову карту, яка відображає справжні розміри суходолу.
Проекція Меркатора, багатовіковий стиль картографії з епохи вітрильних кораблів, досі переважає в епоху Інтернету.
У 1569 році фламандський картограф Герард Меркатор синтезував існуючі ідеї в навігації та картографії, щоб створити новий тип карти світу. Вона витримала випробування часом: сьогодні її впізнають мільярди людей, які бачили її на стінах шкільних класів та в навігаційних додатках.
Перетнута прямими лініями, що відповідають постійним азимутам компаса, проекція Меркатора була ідеальною для навігації в епоху вітрил, хоча нехтувала фактичними розмірами суходолу: чим далі від екватора, тим більшим він здається. | washingtonpost
Відносні розміри країн у різних картографічних проекціяхНаконєцто я дождався стільки сидів ждав ждав і всьо такі єсть. Я десь в попередніх листах згадував, що він скоро має вийти українською і от нарешті книга вийшла з друку і вже у книгарнях. Обкладинка і кольоровий зріз це окрема краса. Чому так тішуся – бо окрім того, що це сам по собі топовий твір (і екранізація теж) особливістю українського видання є ще й те, що перекладачі заморочилися і наслідували авторський підхід з тим, що кожна епоха має свої мовні особливості і зробили так само з україським виданням надавши певного особливого стилю граючись мовою і словотвором (хоча хіхікаю, що це виявилося сюрпризом для деяких читачів і вже є коментарі типу: “розкішне оформлення від Жоржа, але повне розчарування сюжетом..у розділі Тихоокеанський щоденник дуже дивний стиль написання, ніби продираєшся крізь текст.. розділ Пириправа Слуші тай всьо не змогла навіть дочитати, тому що це просто кров з очей..як можна читати текст, де в кожному слові помилка??..Заклин Сонмі-451 складний для сприйняття через специфічну термінологію..не розумію захвату цією книгою..для мене це даремно витрачений час і гроші”)
Душі мандрують віками так, як хмари мандрують небесами… Американський нотаріус, який пливе Тихим океаном і спостерігає за собою, іншими людьми й спільнотами. Безмаєтний композитор, що обманом потрапляє в дім літнього генія у міжвоєнній Бельгії. Принципова журналістка, яка веде в Каліфорнії небезпечне розслідування проти великої корпорації. Марнославний видавець, котрий тікає від гангстерів. Генетично модифікована «серверка дайнера», що виголошує свій заповіт на ешафоті. І юний мешканець тихоокеанських островів, який свідчить занепад науки та цивілізації. Оповідачі «Атласу хмар» чують відлуння одне одного в коридорі історії — відлуння, які змінюють долі як у дрібницях, так і глобально. Охоплюючи події від ХIX століття до постапокаліптичного майбутнього, цей роман стирає межі — часові, жанрові, мовні — та демонструє нам дивовижний взаємозв’язок між людьми як спосіб опиратися безжальному руху жорен часу.
Книга на сайті видавництва: Атлас хмар. Девід Мітчелл
Якщо ви вподобали щось з того, що тут знайдете, то будь ласка задонатьте кілька грибнів на підтримку України в боротьбі проти російських окупантів – gallery21donate (чи тут на дронопад від ПЖ). Кожна ваша гривня справді допоможе наблизити нашу перемогу і захистити українців в цій війні.
Якщо ж у вас лишилися грибні і ви хочете закинути автору на каву з круасаном класового розриву, то хто я такий, щоб вас відмовляти, звичайно ж подякую за підтримку
Шануймося, любіть маму, тата і Україну! Допомагайте бабусям і дідусям переходити дорогу і носити важкі сумки. Мийте руки з милом і поводьте себе погано!
Все буде Україна
Попередні листи є в архіві (ну, їх небагато, але тако трохи є, якщо вам цікаво ше щось читнути)
The post Куда я жмав #14 first appeared on gallery21.
Коли робиш, що любиш, то в складні часи легше встояти й рухатися вперед…
Автор: Едвард Гоппер – http://www.artic.edu/aic/collections/artwork/111628, Суспільне надбання (Public Domain), https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=25899486Доброї тихої ночі, любі опівнічники! Як ваше нічого?Ниньки пʼятниця, субота, неділя, початок понеділка тож новий тиждень починається з нового листа куда я жмав, що вже врешті-решт мчить до ваших поштівок
На початку було Слово йой, це не звідси. Відкрив для себе, що на початку, в 90х, до того як у Віктора Павліка почалася епоха власне Віктора Павліка, він був одним з учасників гурту Анна-Марія (ні, не того, який засквотив звільнену назву в 2004, а того який був першим і зараз навіть не гуглиться відразу).
Гурт Тернопільської філармонії «Віва-Тон» довгий час супроводжував Іво Бобула, а коли останній в 1991 році виїхав до Києва, музиканти, назвавшись «Анна-Марія», почали виступати самостійно. Керував гуртом басист Василь Кулак, основний фронтмен — гітарист-вокаліст Віктор Павлік, барабанив Микола Шамлій, на клавішах Роман Тодорук, а в репертуарі — пісні ще одного клавішника Олега Риги, Олега Майовського та метра тернопільської естради Сергія Лазо. Влітку 1993 року «Анна-Марія» виборола третє місце серед поп-виконавців на «Червоній руті» в Донецьку, тим же літом рок-н-рол «Чорні окуляри» з міні-альбому «Дорога в Міннеаполіс» затанцювали в дискотеках України. За результатами 1993 року «Анна-Марія» визнана найкращим поп-гуртом України, а «Ти подобаєшся мені» — найкращою ліричною піснею року. | Газета “День” №50, (2004)
Ну був і був скажете ви, і хто б з цим не погодився) але я не просто так тут це додаю, а як підводку до пісні Чорні Окуляри, яка є чудовим прикладом українського рокабілі. Відверто не очікував саме цього жанру від Віктора Павліка (а ще звучання трошки схоже на Братів Гадюкіних), тож мені нравиця. За посиланням таймкод чорних окулярів, але й сам альбом доволі цікавий і різносторонній
Киї́к-Коба́, Білогірський районГрот, схований у лісових заростях серед скелястих обвалів. Відомий як найдавніше поселення неандертальців на території України. Дослідження гроту розпочав у 1924 році археолог Гліб Бонч-Осмоловський, який і відкрив тут стоянку давніх людей, а також поховання неандертальця, якому було близько року. Назва гроту дала ім’я Киїк-Кобинській культурі мустьєрської доби, що існувала близько 60–33 тисяч років тому. Кримськотатарською kiyik — дикий, а qoba — печера. | rawr_says
Це інтро вище тут, бо у Кургана вийшла однойменна пісня і вона класна.
Зайшов в епіцентр трішки різного мотлошку прикупити, а далі іскра, буря, помутніння і от вже в руках горщик з новою рослинкою. Тож знайомтес – пан спатифілум
Якось несподівано помітив, що на банкі на каву з круасаном класового розриву накопичилося трошки грибнів, тож було прийнято вольове рішення вкластися в найкращий інвестиційний круасан – крайній збір пана Стерненка “Тотальний русоріз” (лист почав писати, до того як збір закінчився, тож план був вимахуваться типу “от виграю в зборі квартиру і тоді для всіх, хто підтримує мою епістолярну творчість двері квартири будуть завжди відкриті”) збір вже закінчився, тому просто попрошу підтримати посильним донатом постійний збір на русоріз
Грає Курган «крик душі»
Ура! От наконєц-то я й приїхав додомуЗаходю в хату — батя шото готовеІ мені нравиться цей запах цьой сєльской природиДа (да), дома охєренноДа (да), дома заєбісьДа (да), і я знаю, шо нєпрємєнноСкоро ти себе почуствуєш, так як колись | Курган «крик душі»
Це те, з чого ходжу хіхікаю останні кілька днів – з кумедного привітання з днем прапора від Куртуазної Історикині вийшов тематичний пост до Дня Державного Прапора і Дня Незалежності з дрібкою альтернативної історії про Український слід в ілюстраціях з давнього манускрипта Beatus
З Pluralistic: Daily links from Cory Doctorow дізнався про існування Закону (принципу) Гудгарта – якщо коротко, то щойно ми відкриваємо, якийсь критерій, що дозволяє гарно оцінити/виміряти якесь явище, то він відразу стає неактуальним, бо до цього дані, що відповідають цьому критерію збиралися органічно, а відразу після відкриття починається підганяння даних під новий критерій і він відповідно стає скомпроментованим. В одній з останніх статей пан Корі власне навалює контексту з прикладами того, як цей принцип реалізувався і наробив біди. Цитування не додаватиму, бо там сильно багатсько, але я прямо рекомендую глянути, стаття топ, може навіть колись дійду перекласти собі десь в бложик.
Чудовий лонгрід на Медіабіль про розвиток медіа від глашатаїв до газет, журналів і книг, потім міжнародних медіакомпаній, далі до електронних засобів комунікації, врешті до тв та інтернету і от зараз до кріейторів і того куди воно врешті-решт рухається. Кайфую коли так основатєльно підходять до матеріалу і є що почитати.
Літом 1995 року Netscape, компанія-піонер в індустрії інтернет-браузерів, готувалася виходити на IPO. СЕО компанії Джім Барксдейл закінчував пітч перед групою британських інвесторів, коли один з них спитав чи готова компанія до того, що Microsoft інтегрує (“bundles”) інтернет-браузер в нову версію Windows. “Панове, я знаю тільки два способи заробити гроші: бандлінг та анбандлінг.” – відповів Барксдейл та вийшов з кімнати. Не дуже зрозуміло, що саме він хотів цим сказати, але фраза стала крилатою. Бандлінг, тобто обʼєднання кількох продуктів чи сервісів в один пакет, та анбандлінг, зворотна версія цього процесу, лежать в основі трансформації будь-якої індустрії. В індустрії медіа та розваг останні роки вочевидь відбувається Великий Анбандлінг: вартість створення контенту стрімко падає, а платформи Patreon, Substack, OnlyFans та інші надають змогу швидко та ефективно побудувати прямий контакт з аудиторією, отже амбіційним авторам вже не обовʼязково повʼязувати карʼєру з великими організаціями. Сьогоднішній текст про те, як ці тренди впливають на архітектуру медійної організації | Медіабіль
Є листи, яких ніколи не мало би бути.. Це один з них..
Марта Геллхорн народилася в 1908 році і стала однією з найвідважніших журналісток ХХ століття, висвітлюючи майже всі великі конфлікти протягом шести десятиліть. У 1966 році, у віці п’ятдесяти семи років, вона поїхала до Сайгона, щоб висвітлювати війну у В’єтнамі для газети The Guardian. Перед від’їздом вона залишила запечатаний лист для своєї матері, який мав бути відкритий тільки в тому випадку, якщо вона не повернеться. Цього ніколи не знадобилося.
19 серпня 1966 рокуЛондонМоя найдорожча, моя найлюбіша маленька Фотсі, моя єдина супутниця життя: Я сподіваюся, що ти ніколи не отримаєш цього листа, і не думаю, що ти його отримаєш. Але я майже на тридцять років старша, ніж коли поїхала до Іспанії, і набагато розсудливіша: якщо з якоїсь випадковості я не повернуся з В’єтнаму, я не хотіла би залишити тебе без жодного слова. | lettersofnote
Лист мені дуже зайшов, тож з нього і почалася категорія Letters of note тут на сайті, де тепер є його переклад.
Підрізав новину в Антона з Old York Times Newsletter (рекомендую розсилку, вона гарна)
Англійську доволі складно вивчити у порівнянні із іншими європейськими мовами. Правописні норми англійської дивні та непослідовні, пише у новому есе для Aeon американська лінгвістка Аріка Окрент.
«Частина проблеми [із вивченням англійської] у тому, що англійський правопис виглядає оманливо схожим до інших мов, які використовують той самий алфавіт, але значно більш послідовно. Ви можете витратити кілька годин на вивчення правил вимови італійської, іспанської, німецької, шведської, угорської, литовської, польської та багатьох інших мов, і переконливо зачитати текст цією мовою, навіть якщо ви його не розумієте. Ваша вимова може бути жахливою, а темп, наголоси і ритми повністю некоректними, і ніхто не сприйме вас за носія мови — але ви зможете це зробити… Англійська мова — у зовсім іншій лізі за складністю».
Чому так сталося? Окрент пояснює це грандіозним збігом історичних обставин. Якщо коротко, то створення технології друку застало англійську саме у той момент, коли норми писемної мови не були впорядкованими (офіційна англійська лише недавно відновилася від трьох століть перебування на маргінесі після норманського завоювання). Тож на ці норми сильно вплинули специфічні стимули й особливості роботи друкарів.
Оскільки правописні норми не були чітко кодифікованими, друкарні зазвичай використовували ті варіанти написання, які були їм практично зручнішими. Наприклад, слово “haddle” могли замінити на “had”, а “thankefull” — на “thankful”. «Звички і прийоми ставали стандартами, коли складальники вивчали своє ремесло як учні інших складальників», пише Окрент.
| aeon.co
Сторінка із словника англійської Томаса Блаунта у 17 столітті (via archive.org, суспільне надбання)Міжнародний союз охорони природи офіційно підтвердив, що сучасні жирафи належать до чотирьох окремих видів, а не одного, як вважали раніше. На це вказали відмінності в геномах, внутрішній будові та ареалах проживання жирафів. Розділення цих тварин на чотири види допоможе краще вивчати загрози для кожного виду й розробляти заходи з їх захисту. Про це розповіли у Science.| nauka.ua
«На Близькому Сході Росія застосувала війська для “захисту законного уряду та російськомовних громадян”, Німеччина направила зброю та кошти для боротьби проти російського вторгнення, Британський флот у Перській затоці став на захист нафтовидобутку». І це не стрічка новин за останні десятиліття, а лише можливі заголовки до реальних подій, що відбувалися більш як 100 років тому в Ірані під час Першої світової війни. Подій, у центрі яких опинилося троє українців із Галичини. На превеликий жаль, про свої пригоди в Ірані вони залишили вкрай мало свідчень, проте деякі обставини все ж таки можна висвітлити. | texty.org.ua
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Дронопад RUSORIZ “АЗОВ.ONE”Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
на кохве з курасаном класового розривуДо дня відновлення Незалежності України, «Сільпо» разом із родиною Левка Лук’яненка представили «Зошит Незалежності». Саме в такому зошиті — простому учнівському — Левко Лукʼяненко у присутності Леонтія Сандуляка написав чернетку Акта проголошення незалежності України.
Кожна покупка зошита — підтримка тих, хто пройшов російський полон. Прибуток від продажу «Зошита Незалежності» буде переданий громадській організації «Азов.Супровід» на реабілітацію звільнених українських військових та їхніх родин.
Ідея – топ, те що весь прибуток піде на підтримку реабілітації військових – топ, сайт проекту – топ! Навіть якщо не будете брати сам зошит, то приділіть кілька хвилин сайту, він чудовий і там купа історичних фото і фактів довкола проголошення незалежності.
Якщо ви вподобали щось з того, що тут знайдете, то будь ласка задонатьте кілька грибнів на підтримку України в боротьбі проти російських окупантів – gallery21donate (чи тут на дронопад від ПЖ). Кожна ваша гривня справді допоможе наблизити нашу перемогу і захистити українців в цій війні.
Якщо ж у вас лишилися грибні і ви хочете закинути автору на каву з круасаном класового розриву, то хто я такий, щоб вас відмовляти, звичайно ж подякую за підтримку
Шануймося, любіть маму, тата і Україну! Допомагайте бабусям і дідусям переходити дорогу і носити важкі сумки. Мийте руки з милом і поводьте себе погано!
Все буде Україна
Easter egg – Пабло Пікассо одного разу підозрювали у викраденні Мони Лізи.
Попередні листи є в архіві (ну, їх небагато, але тако трохи є, якщо вам цікаво ше щось читнути)
The post Куда я жмав #12 first appeared on gallery21.
Розсилка ″Куда я жмав″Привіт, це Віталій! Хаотично пишу про всяке різне, що мені нравиця
