Пам’яті командира екіпажу вертольота Mі-8 Владислава Горбаня
І з перших днів виконував складні бойові завдання, постійно літав у різних регіонах України та практично не мав часу на відпочинок…
Владислав народився 27 квітня 1994 року в селищі Кириківка на Сумщині. Після 9 класу вступив у військовий ліцей, а потім в Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
Службу молодий офіцер розпочав у 18-й окремій бригаді армійської авіації в Полтаві.
З перших годин повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання в повітряному просторі. Був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Загинув 6 березня 2022 року при виконанні бойового завдання в районі Миколаївщини. Його екіпаж знищував ворожу колону техніки, як прямувала на штурм Кривого Рогу, коли потрапив під масований ракетний удар. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня та званням Героя України.
Фото з сайту АрміяInform
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
І з перших днів виконував складні бойові завдання, постійно літав у різних регіонах України та практично не мав часу на відпочинок…
Владислав народився 27 квітня 1994 року в селищі Кириківка на Сумщині. Після 9 класу вступив у військовий ліцей, а потім в Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
Службу молодий офіцер розпочав у 18-й окремій бригаді армійської авіації в Полтаві.
З перших годин повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання в повітряному просторі. Був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Загинув 6 березня 2022 року при виконанні бойового завдання в районі Миколаївщини. Його екіпаж знищував ворожу колону техніки, як прямувала на штурм Кривого Рогу, коли потрапив під масований ракетний удар. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня та званням Героя України.
Фото з сайту АрміяInform
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам’яті солдата Віталія Воронка
Віталій Воронко народився і виріс в селі Сварицевичі, що на Рівненщині.
Закінчив Сварицевицьку школу I-III ступенів.
У 2020 році хлопця призвали на строкову службу. Служив в Ужгороді та мав дві військові спеціальності - артилериста та механіка.
З початком вторгнення, Віталій також взяв участь в бойових діях. Загинув 5 жовтня 2022 р. під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Гаврилівка Херсонської області.
Поховали Віталія у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять та шана Герою!
Дарина Холодько
Фото: з родинного архіву
Використано матеріали з ресурсів president.gov.ua, memory.rv.ua.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInformhttp://memory.rv.ua/
Віталій Воронко народився і виріс в селі Сварицевичі, що на Рівненщині.
Закінчив Сварицевицьку школу I-III ступенів.
У 2020 році хлопця призвали на строкову службу. Служив в Ужгороді та мав дві військові спеціальності - артилериста та механіка.
З початком вторгнення, Віталій також взяв участь в бойових діях. Загинув 5 жовтня 2022 р. під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Гаврилівка Херсонської області.
Поховали Віталія у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять та шана Герою!
Дарина Холодько
Фото: з родинного архіву
Використано матеріали з ресурсів president.gov.ua, memory.rv.ua.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInformhttp://memory.rv.ua/
СТОЛІТТЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЄВГЕНА ГРИЦЯКА: ЙОГ, ЯКИЙ ПОВСТАВ ПРОТИ ГУЛАГУ
9 серпня минає століття з дня народження відомого українського громадського та військового діяча, організатора Норильського повстання Євгена Грицяка.
Біографія Євгена Грицяка водночас нагадує захоплий пригодницький фільм та історичну драму, яка увібрала в себе більшість тяжб українця в радянській тоталітарній системі.
Євген Грицяк воював проти нацистів в складі радянської армії та був членом молодіжної мережі Організації українських націоналістів. Був популяризатором йоги та організатором Норильського повстання 1953 року – першого масового виступу політв’язнів в ГУЛАГу.
Більше про складну та захопливу долю Євгена Грицяка можна прочитати у великій статті співробітниці УІНП та історикині Лесі Бондарук за посиланням.https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/statti/storichchya-yevgena-grycyaka
9 серпня минає століття з дня народження відомого українського громадського та військового діяча, організатора Норильського повстання Євгена Грицяка.
Біографія Євгена Грицяка водночас нагадує захоплий пригодницький фільм та історичну драму, яка увібрала в себе більшість тяжб українця в радянській тоталітарній системі.
Євген Грицяк воював проти нацистів в складі радянської армії та був членом молодіжної мережі Організації українських націоналістів. Був популяризатором йоги та організатором Норильського повстання 1953 року – першого масового виступу політв’язнів в ГУЛАГу.
Більше про складну та захопливу долю Євгена Грицяка можна прочитати у великій статті співробітниці УІНП та історикині Лесі Бондарук за посиланням.https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/statti/storichchya-yevgena-grycyaka
ХТО КОРІННІ НАРОДИ КРИМУ
У 1994 році Генасамблея ООН встановила 9 серпня Міжнародний день корінних народів світу задля щорічної солідарності з тими народами, що становлять меншість на своїй історичній батьківщині.
Корінний народ – це не те саме, що національна меншина. В Україні проживає доволі багато національних меншин і лише декілька корінних народів. Щоб бути корінним народом, етнічна спільнота мала сформуватися як така саме на території України, бути носієм самобутньої мови та культури й не мати власної держави за межами України.
Поряд з українцями корінними народами в Україні є кримські татари, караїми та кримчаки – їхньою історичною батьківщиною є Крим. Міжнародне право та українське законодавство захищає корінні народи. Йдеться насамперед про збереження та розвиток власних мови, культури й традицій. А також про захист від утисків, примусової асиміляції чи геноциду.
Але на своїй історичній батьківщині – в окупованому вже 12 років поспіль Криму – представники корінних народів, насамперед кримські татари, мають справу з протилежною реальністю.
Асиміляція корінних народів – це давня тактика Російської імперії, яку продовжує сучасний російський режим, як у самій РФ (подивіться на становище так званих автономних республік та їхніх народів), так і на окупованих територіях. Тих, хто протидіє асиміляції чи уникає співпраці з окупаційною владою, – переслідують.
За даними Представництва Президента в Автономній Республіці Крим, станом на 27 липня 2026 року відомо про 316 кримських політв’язнів, з них – 169 кримських татар та 1 караїм.
Захист прав корінних народів – це ознака сталої демократії та розвиненої державності. Україна, яка захищає права своїх корінних народів, принципово відрізняється від росії, що, маючи в своєму складі десятки корінних народів, спрямовує зусилля на їхню асиміляцію, планомірно знищуючи їхні ідентичності, мови та культури. Та навіть фізично знищує, використовуючи їхнє чоловіче населення як людський матеріал у власних воєнних авантюрах.
У 1994 році Генасамблея ООН встановила 9 серпня Міжнародний день корінних народів світу задля щорічної солідарності з тими народами, що становлять меншість на своїй історичній батьківщині.
Корінний народ – це не те саме, що національна меншина. В Україні проживає доволі багато національних меншин і лише декілька корінних народів. Щоб бути корінним народом, етнічна спільнота мала сформуватися як така саме на території України, бути носієм самобутньої мови та культури й не мати власної держави за межами України.
Поряд з українцями корінними народами в Україні є кримські татари, караїми та кримчаки – їхньою історичною батьківщиною є Крим. Міжнародне право та українське законодавство захищає корінні народи. Йдеться насамперед про збереження та розвиток власних мови, культури й традицій. А також про захист від утисків, примусової асиміляції чи геноциду.
Але на своїй історичній батьківщині – в окупованому вже 12 років поспіль Криму – представники корінних народів, насамперед кримські татари, мають справу з протилежною реальністю.
Асиміляція корінних народів – це давня тактика Російської імперії, яку продовжує сучасний російський режим, як у самій РФ (подивіться на становище так званих автономних республік та їхніх народів), так і на окупованих територіях. Тих, хто протидіє асиміляції чи уникає співпраці з окупаційною владою, – переслідують.
За даними Представництва Президента в Автономній Республіці Крим, станом на 27 липня 2026 року відомо про 316 кримських політв’язнів, з них – 169 кримських татар та 1 караїм.
Захист прав корінних народів – це ознака сталої демократії та розвиненої державності. Україна, яка захищає права своїх корінних народів, принципово відрізняється від росії, що, маючи в своєму складі десятки корінних народів, спрямовує зусилля на їхню асиміляцію, планомірно знищуючи їхні ідентичності, мови та культури. Та навіть фізично знищує, використовуючи їхнє чоловіче населення як людський матеріал у власних воєнних авантюрах.
Пам’яті штаб-сержанта Віктора Бриткару (позивний «Монах»)
Прикордонник опанував фах оператора безпілотних авіаційних комплексів
Віктор Бриткару народився 15 липня 1993 року в Одеській області, у селі Любашівка.
Після школи планував піти в морську сферу, однак війна внесла свої корективи і у 2015 році чоловік підписав контракт з Держприкордослужбою та поїхав в зону АТО, де виконував бойові завдання протягом двох років.
Після контракту, працював в сфері безпеки. Однак з початком повномасштабного вторгнення повернувся до Сил оборони України.
Спершу служив в Одеському прикордонному загоні, однак згодом освоїв фах оператора БПЛА та перевівся до спецпідрозділу ДПСУ "Фенікс". Виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині.
Загинув 9 липня 2025 року внаслідок удару FPV-дрон на Донеччині. Похований у селі Вишневе на Одещині. Посмертно нагороджений медаллю "За військову службу Україні".
Вічна слава і шана Захиснику!
Джерела інформації і фото: Державна прикордонна служба України, Книга пам’яті органів системи МВС, Любашівська громада, Вільне радіо
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Прикордонник опанував фах оператора безпілотних авіаційних комплексів
Віктор Бриткару народився 15 липня 1993 року в Одеській області, у селі Любашівка.
Після школи планував піти в морську сферу, однак війна внесла свої корективи і у 2015 році чоловік підписав контракт з Держприкордослужбою та поїхав в зону АТО, де виконував бойові завдання протягом двох років.
Після контракту, працював в сфері безпеки. Однак з початком повномасштабного вторгнення повернувся до Сил оборони України.
Спершу служив в Одеському прикордонному загоні, однак згодом освоїв фах оператора БПЛА та перевівся до спецпідрозділу ДПСУ "Фенікс". Виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині.
Загинув 9 липня 2025 року внаслідок удару FPV-дрон на Донеччині. Похований у селі Вишневе на Одещині. Посмертно нагороджений медаллю "За військову службу Україні".
Вічна слава і шана Захиснику!
Джерела інформації і фото: Державна прикордонна служба України, Книга пам’яті органів системи МВС, Любашівська громада, Вільне радіо
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
ЧЕРГОВИЙ КРОК ДО ГІДНОГО ВШАНУВАННЯ ЖЕРТВ ВОЄН
7 серпня Голова Українського інституту національної пам'яті провів засідання Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій.
На виконання домовленостей, досягнутих Українсько-польською Робочою групою з питань національної пам’яті, Комісія погодила проведення ексгумаційних досліджень на території колишнього села Гута Пеняцька (нині – у межах Підкамінської селищної територіальної громади Золочівського району Львівської області).
Також, у межах заходів зі збереження місць пам’яті польського народу в Україні, погоджено проведення ексгумаційних досліджень поховань осіб, які загинули або зникли безвісти в роки Другої світової війни на території села Угли Сарненської міської громади Сарненського району Рівненської області.
Окремим рішенням Комісія підтримала надання дозволу на відбір зразків генетичного матеріалу (ДНК) з останків, похованих у 1992–2015 .оках на кладовищі колишнього села Острівки (нині – у межах Рівненської сільської громади Ковельського району Волинської області).
Також погоджено проведення ексгумаційних досліджень:
▫️ на території Меморіалу радянських воїнів у селищі Млинів Дубенського району Рівненської області;
▫️ поховань жертв Другої світової війни на території селища Бородянка Бучанського району Київської області;
▫️ останків радянських військовослужбовців Другої світової війни та повоєнного періоду в місті Кременець Тернопільської області;
▫️ останків радянських військовослужбовців Другої світової війни та повоєнного періоду в місті Володимир Волинської області.
Нагадаємо, що після набрання чинності Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» Український інститут національної пам’яті забезпечує організаційний, інформаційний та матеріально-технічний супровід діяльності Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій.
7 серпня Голова Українського інституту національної пам'яті провів засідання Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій.
На виконання домовленостей, досягнутих Українсько-польською Робочою групою з питань національної пам’яті, Комісія погодила проведення ексгумаційних досліджень на території колишнього села Гута Пеняцька (нині – у межах Підкамінської селищної територіальної громади Золочівського району Львівської області).
Також, у межах заходів зі збереження місць пам’яті польського народу в Україні, погоджено проведення ексгумаційних досліджень поховань осіб, які загинули або зникли безвісти в роки Другої світової війни на території села Угли Сарненської міської громади Сарненського району Рівненської області.
Окремим рішенням Комісія підтримала надання дозволу на відбір зразків генетичного матеріалу (ДНК) з останків, похованих у 1992–2015 .оках на кладовищі колишнього села Острівки (нині – у межах Рівненської сільської громади Ковельського району Волинської області).
Також погоджено проведення ексгумаційних досліджень:
▫️ на території Меморіалу радянських воїнів у селищі Млинів Дубенського району Рівненської області;
▫️ поховань жертв Другої світової війни на території селища Бородянка Бучанського району Київської області;
▫️ останків радянських військовослужбовців Другої світової війни та повоєнного періоду в місті Кременець Тернопільської області;
▫️ останків радянських військовослужбовців Другої світової війни та повоєнного періоду в місті Володимир Волинської області.
Нагадаємо, що після набрання чинності Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» Український інститут національної пам’яті забезпечує організаційний, інформаційний та матеріально-технічний супровід діяльності Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій.
Пам’яті Героя України В’ячеслава Шимчука (позивний «Дід»)
Був чуйною людиною, завжди знаходила змогу подбати про інших.
В’ячеслав Шимчук народився 11 листопада 1973 року в Харкові. Здобував освіту в харківській школі №73.
До війни він був майстром спорту України зі спортивного орієнтування та рогейну, входив до національної збірної команди і неодноразово представляв Харківщину й Україну на всеукраїнських і міжнародних змаганнях.
З початком широкомасштабного вторгнення В’ячеслав відразу звернувся до ТЦК, а коли отримав відмову через вік став волонтерити і пройшов курси тактичної медицини. Невдовзі ж долучився до лав «Хартії», яка була тоді добровольчим формуванням.
Служив розвідником, воював у Стельмахівці на Луганщині, брав участь у найважчих боях за Бахмут, а згодом тримав оборону в Серебрянському лісі й на північних рубежах рідної Харківщини.
Загинув 26 липня 2024 року поблизу села Липці, в бою з ворожою розвідувально-диверсійною групою. Посмертно нагороджений званням Героя України.
Фото: 13 бригада НГУ «Хартія», Спортивний комітет України, меморіальний проєкт «Янголи спорту», Радіо Хартія, Харківська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Був чуйною людиною, завжди знаходила змогу подбати про інших.
В’ячеслав Шимчук народився 11 листопада 1973 року в Харкові. Здобував освіту в харківській школі №73.
До війни він був майстром спорту України зі спортивного орієнтування та рогейну, входив до національної збірної команди і неодноразово представляв Харківщину й Україну на всеукраїнських і міжнародних змаганнях.
З початком широкомасштабного вторгнення В’ячеслав відразу звернувся до ТЦК, а коли отримав відмову через вік став волонтерити і пройшов курси тактичної медицини. Невдовзі ж долучився до лав «Хартії», яка була тоді добровольчим формуванням.
Служив розвідником, воював у Стельмахівці на Луганщині, брав участь у найважчих боях за Бахмут, а згодом тримав оборону в Серебрянському лісі й на північних рубежах рідної Харківщини.
Загинув 26 липня 2024 року поблизу села Липці, в бою з ворожою розвідувально-диверсійною групою. Посмертно нагороджений званням Героя України.
Фото: 13 бригада НГУ «Хартія», Спортивний комітет України, меморіальний проєкт «Янголи спорту», Радіо Хартія, Харківська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
ЗАКОН, ЯКИЙ ЗНИЩИВ МІЛЬЙОНИ УКРАЇНЦІ
7 серпня 1932 року ухвалено постанову Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відомий у народі як закон «про п’ять колосків».
Сумнозвісний закон «про п’ять колосків» став передвісником Голодомору. Він передбачав за розкрадання колгоспного майна (а таким вважалися навіть кілька колосків, які перезимували під снігом на полі) розстріл на місці та конфіскацію майна. За наявності пом’якшувальних обставин покарання передбачало 10 років ув’язнення в таборах. Амністія заборонялася. І це при тому, що за тодішнім законодавством навіть навмисне вбивство каралося ув’язненням до 10 років. А за крадіжку чужого майна давали до трьох місяців примусових робіт.
Закон «про п’ять колосків» не мав прецедентів у світовій історії. В тогочасних умовах він фактично забороняв людям розпоряджатися їжею. Українці опинилися у смертельній пастці: фантастичні плани хлібоздачі (а простіше – плани конфіскації зерна) прирікали селян на голодну смерть. Будь-які спроби врятуватися і приховати продукти загрожували конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) або розстрілом. Закон діяв до 1947-го, за ними засуджували людей також під час голоду 1946-1947 років. Хоча пік застосування кривавого закону припав саме на 1932-1933 роки.
Як наслідок, жертвами Голодомору-геноциду 1932-1933 років стали кілька мільйонів українців. Тоді як СРСР продовжував експортувати зерно за кордон, якого цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодуючих. До всього, купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба.
Більше про сумнозвісний закон можна прочитати в нашій рубриці «Історичний календар» за посиланням.https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/serpen/7/1932-vstupyv-u-diyu-zakon-pro-pyat-koloskiv
7 серпня 1932 року ухвалено постанову Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відомий у народі як закон «про п’ять колосків».
Сумнозвісний закон «про п’ять колосків» став передвісником Голодомору. Він передбачав за розкрадання колгоспного майна (а таким вважалися навіть кілька колосків, які перезимували під снігом на полі) розстріл на місці та конфіскацію майна. За наявності пом’якшувальних обставин покарання передбачало 10 років ув’язнення в таборах. Амністія заборонялася. І це при тому, що за тодішнім законодавством навіть навмисне вбивство каралося ув’язненням до 10 років. А за крадіжку чужого майна давали до трьох місяців примусових робіт.
Закон «про п’ять колосків» не мав прецедентів у світовій історії. В тогочасних умовах він фактично забороняв людям розпоряджатися їжею. Українці опинилися у смертельній пастці: фантастичні плани хлібоздачі (а простіше – плани конфіскації зерна) прирікали селян на голодну смерть. Будь-які спроби врятуватися і приховати продукти загрожували конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) або розстрілом. Закон діяв до 1947-го, за ними засуджували людей також під час голоду 1946-1947 років. Хоча пік застосування кривавого закону припав саме на 1932-1933 роки.
Як наслідок, жертвами Голодомору-геноциду 1932-1933 років стали кілька мільйонів українців. Тоді як СРСР продовжував експортувати зерно за кордон, якого цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодуючих. До всього, купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба.
Більше про сумнозвісний закон можна прочитати в нашій рубриці «Історичний календар» за посиланням.https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/serpen/7/1932-vstupyv-u-diyu-zakon-pro-pyat-koloskiv
ЗАВЕРШИЛИСЯ ЕКСГУМАЦІЙНІ РОБОТИ У ОСТРІВКАХ ТА ВОЛІ ОСТРОВЕЦЬКІЙ
На території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька (нині у межах Рівненської сільської громади Ковельського району Волинської області) фахівці ТзОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» спільно з польськими колегами – співробітниками Інституту національної пам’яті Республіки Польща та Вроцлавського медичного університету завершили ексгумацію останків жителів вказаних сіл, які трагічно загинули у серпні 1943 року.
У процесі ексгумаційних досліджень на території колишнього села Воля Островецька було знайдено останки 48 осіб, а на території колишнього села Острівки було знайдено останки 6 осіб. Один останок був ексгумований на території села Острівки, біля кладовища навпроти меморіалу, проте період в який було здійснено захоронення, ще встановлюють. Серед останків ексгумовано чоловіків, жінок та дітей. Під час робіт здійснено відбір зразків для аналізу ДНК.
Останки перепоховають на кладовищі колишнього села Острівки.
Український інститут національної пам’яті забезпечив фаховий нагляд пошуковців та антрополога за роботами, який було здійснено комунальним підприємством Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортації та політичних репресій «Доля».
Дозвіл на проведення ексгумаційних досліджень із подальшим перепохованням віднайдених останків на території колишнього католицького кладовища села Острівки було надано ТОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» було надано рішенням Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій на засіданні, що відбулося 4 червня 2026 року під головуванням Голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Алфьорова.
Нагадаємо, що після набрання чинності Законом України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» та внесення відповідних змін до Положення, Український інститут національної пам’яті наділено провідною роллю щодо ексгумаційних досліджень, у тому числі щодо забезпечення функціонування вказаної комісії та реалізації ухвалених нею рішень.
На території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька (нині у межах Рівненської сільської громади Ковельського району Волинської області) фахівці ТзОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» спільно з польськими колегами – співробітниками Інституту національної пам’яті Республіки Польща та Вроцлавського медичного університету завершили ексгумацію останків жителів вказаних сіл, які трагічно загинули у серпні 1943 року.
У процесі ексгумаційних досліджень на території колишнього села Воля Островецька було знайдено останки 48 осіб, а на території колишнього села Острівки було знайдено останки 6 осіб. Один останок був ексгумований на території села Острівки, біля кладовища навпроти меморіалу, проте період в який було здійснено захоронення, ще встановлюють. Серед останків ексгумовано чоловіків, жінок та дітей. Під час робіт здійснено відбір зразків для аналізу ДНК.
Останки перепоховають на кладовищі колишнього села Острівки.
Український інститут національної пам’яті забезпечив фаховий нагляд пошуковців та антрополога за роботами, який було здійснено комунальним підприємством Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортації та політичних репресій «Доля».
Дозвіл на проведення ексгумаційних досліджень із подальшим перепохованням віднайдених останків на території колишнього католицького кладовища села Острівки було надано ТОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» було надано рішенням Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій на засіданні, що відбулося 4 червня 2026 року під головуванням Голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Алфьорова.
Нагадаємо, що після набрання чинності Законом України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» та внесення відповідних змін до Положення, Український інститут національної пам’яті наділено провідною роллю щодо ексгумаційних досліджень, у тому числі щодо забезпечення функціонування вказаної комісії та реалізації ухвалених нею рішень.
Пам'яті молодшого лейтенанта, пластуна Андрія Марківа (позивний «Маркіз»)
Був вірним Богові та Україні
Андрій Марків народився 3 серпня 1994 року в місті Надвірна Івано-Франківській області в родині військовослужбовців.
Після школи освоїв фах механіка, згодом здобув вищу освіту фахівця з транспортних технології в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу.
Важливою віхою в житті чоловіка був Пласт. З 2008 року він пластував у гуртку «Орли» підготовчого куреня ім. Северина Наливайка у Надвірній. Активно допомагав з вихованням молодших товаришів, проводив табори для молоді.
У 2014 році Андрій брав участь в Революції гідності. За рік пішов на строкову службу в Нацгвардію. Згодом підписав контракт, пройшов офіцерський вишкіл та став служити у елітному спецпідрозділі "Омега". В його складі брав участь в АТО та ООС.
Після звільнення у запас Андрій працював на СТО, будував цивільне життя, одружився. У 2020-му в родині народилася донька.
З початком повномасштабного вторгнення повернувся в рідний підрозділ. Бойовий шлях Андрія пролягав через найгарячіші точки: Київщину, Чернігівщину, Харківщину, Сєвєродонецьк, Серебрянський ліс, Торецьк, Часів Яр та Покровський напрямок.
12 січня 2026 року молодший лейтенант Андрій Марків загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Родинське Покровської громади на Донеччині.
Похований на Алеї Слави у рідній Надвірній. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна шана Герою!
За матеріалами: Історія Пласту, Експрес
Джерела: сторінки у Фейсбуці Світлани Онищук, Анни Мурал, онлайн-меморіалу «Книга Героїв»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Був вірним Богові та Україні
Андрій Марків народився 3 серпня 1994 року в місті Надвірна Івано-Франківській області в родині військовослужбовців.
Після школи освоїв фах механіка, згодом здобув вищу освіту фахівця з транспортних технології в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу.
Важливою віхою в житті чоловіка був Пласт. З 2008 року він пластував у гуртку «Орли» підготовчого куреня ім. Северина Наливайка у Надвірній. Активно допомагав з вихованням молодших товаришів, проводив табори для молоді.
У 2014 році Андрій брав участь в Революції гідності. За рік пішов на строкову службу в Нацгвардію. Згодом підписав контракт, пройшов офіцерський вишкіл та став служити у елітному спецпідрозділі "Омега". В його складі брав участь в АТО та ООС.
Після звільнення у запас Андрій працював на СТО, будував цивільне життя, одружився. У 2020-му в родині народилася донька.
З початком повномасштабного вторгнення повернувся в рідний підрозділ. Бойовий шлях Андрія пролягав через найгарячіші точки: Київщину, Чернігівщину, Харківщину, Сєвєродонецьк, Серебрянський ліс, Торецьк, Часів Яр та Покровський напрямок.
12 січня 2026 року молодший лейтенант Андрій Марків загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Родинське Покровської громади на Донеччині.
Похований на Алеї Слави у рідній Надвірній. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна шана Герою!
За матеріалами: Історія Пласту, Експрес
Джерела: сторінки у Фейсбуці Світлани Онищук, Анни Мурал, онлайн-меморіалу «Книга Героїв»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
МИТЕЦЬ, ЩО ВДЯГНУВ РОК-ІКОН У ВИШИВАНКИ
Цього дня минає 98 років з дня народження відомого американського художника українського походження Енді Воргола. Людина, як стала культовим митцем напрямку поп-арт, змінила уявлення про рекламу та створила явище інфлюєнсерства.
У нашому матеріалі розповідаємо про буремне життя, творчі вершини та українську ідентичність Енді Воргола
Цього дня минає 98 років з дня народження відомого американського художника українського походження Енді Воргола. Людина, як стала культовим митцем напрямку поп-арт, змінила уявлення про рекламу та створила явище інфлюєнсерства.
У нашому матеріалі розповідаємо про буремне життя, творчі вершини та українську ідентичність Енді Воргола
Пам’яті штурмовика з Австралії Брока Тенанта Грінвуда
Він приїхав захищати Україну, хоча у нього немає тут жодних коренів.
Брок Грінвуд народився в місті Харві-Бей, штат Квінсленд, Австралія.
У березні 2023 року Брок приєднався до лав ЗСУ. Служив у Другому Інтернаціональному Легіоні оборони України. Згодом очолив штурмову розвідувальну групу Міжнародного легіону ГУР МО «Thorne Group». В своїй службі спеціалізувався на розвідувальних та диверсійних операціях.
Під час війни Брок почав писати книгу. Маючи хист до графічного дизайну, самостійно створював шеврони, логотипи та елементи мерчу для «Thorne Group».
Брок загинув під артилерійським вогнем 5 липня 2024 року у Серебрянських лісах, біля міста Кремінна, що на Луганщині. Він останнім виходив з позицій, щоб зберегти особовий склад. Прах Брока поховали 24 серпня 2024 року в рідній Австралії.
Слава Герою!
Ірина Дружук
Фото зі сторінки Софії Николайчук та голови Івано-Франківської ОДА Світлани Онищук
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Він приїхав захищати Україну, хоча у нього немає тут жодних коренів.
Брок Грінвуд народився в місті Харві-Бей, штат Квінсленд, Австралія.
У березні 2023 року Брок приєднався до лав ЗСУ. Служив у Другому Інтернаціональному Легіоні оборони України. Згодом очолив штурмову розвідувальну групу Міжнародного легіону ГУР МО «Thorne Group». В своїй службі спеціалізувався на розвідувальних та диверсійних операціях.
Під час війни Брок почав писати книгу. Маючи хист до графічного дизайну, самостійно створював шеврони, логотипи та елементи мерчу для «Thorne Group».
Брок загинув під артилерійським вогнем 5 липня 2024 року у Серебрянських лісах, біля міста Кремінна, що на Луганщині. Він останнім виходив з позицій, щоб зберегти особовий склад. Прах Брока поховали 24 серпня 2024 року в рідній Австралії.
Слава Герою!
Ірина Дружук
Фото зі сторінки Софії Николайчук та голови Івано-Франківської ОДА Світлани Онищук
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
ДЕНЬ ПОЧАТКУ ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ
5 серпня роковини офіційного початку масових репресій 1937-1938 років відомих також як Великий терор.
Саме цього дня 1937 року наказ НКВС СРСР № 00447 набув чинності, підставою для нього було рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Це рішення проголошувало найбільші репресії з метою знищення усіх, хто на думку радянського керівництва не годився для майбутньої побудови комунізму. Її теоретично обґрунтував новий очільник НКВС Микола Єжов і відредагував особисто Сталін.
Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією — на ув’язнення в таборах ГУЛАГу НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 людей, то у січні 1938 року він був збільшений до 83 122 людей. З проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
Репресивна кампанія тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі. В Україні протягом 1937-1938 років було засуджено 197 617 людей, із них на смертну кару – 122 237.
Одним із символів тих страшних подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. Тут співробітники НКВД закатували та вбили понад 20 тисяч людей.
Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
5 серпня роковини офіційного початку масових репресій 1937-1938 років відомих також як Великий терор.
Саме цього дня 1937 року наказ НКВС СРСР № 00447 набув чинності, підставою для нього було рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Це рішення проголошувало найбільші репресії з метою знищення усіх, хто на думку радянського керівництва не годився для майбутньої побудови комунізму. Її теоретично обґрунтував новий очільник НКВС Микола Єжов і відредагував особисто Сталін.
Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією — на ув’язнення в таборах ГУЛАГу НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 людей, то у січні 1938 року він був збільшений до 83 122 людей. З проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
Репресивна кампанія тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі. В Україні протягом 1937-1938 років було засуджено 197 617 людей, із них на смертну кару – 122 237.
Одним із символів тих страшних подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. Тут співробітники НКВД закатували та вбили понад 20 тисяч людей.
Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
Пам’яті Владислава Яковенка, позивний «СКАЛА»
Любив життя, свою сім’ю, країну і вірив у щасливе майбутнє
Владислав Яковенко «СКАЛА» народився 26 квітня 1999 року в селі Пологи Теплицького району Вінницької області.
Здобув фах машиніста шліфувальних установок у Національному університеті біоресурсів і природокористування України. Після цього працював в аграрній сфері. Мріяв про власний бізнес.
У листопаді 2022 року, як офіцер запасу, пішов на службу в ЗСУ. Після підвищення офіцерської кваліфікації, отримав в командування взвод в складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Брав участь в боях в районі Серебрянського лісу та на Куп'янському напрямку.
У 2024 році пройшов відбір до 140-го Центру ССО. Командував спеціальною групою.
Загинув Владислав 7 липня 2025 року в районі населеного пункту Садки Сумської області. У стрілецькому бою він зазнав вогнепального поранення і вісім годин боровся за життя. Похований в селі Бубнівка на Вінниччині.
Фото з: yakovenko.memorial.ua, сайту Книга Героїв, сайту https://requiem.army/
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Любив життя, свою сім’ю, країну і вірив у щасливе майбутнє
Владислав Яковенко «СКАЛА» народився 26 квітня 1999 року в селі Пологи Теплицького району Вінницької області.
Здобув фах машиніста шліфувальних установок у Національному університеті біоресурсів і природокористування України. Після цього працював в аграрній сфері. Мріяв про власний бізнес.
У листопаді 2022 року, як офіцер запасу, пішов на службу в ЗСУ. Після підвищення офіцерської кваліфікації, отримав в командування взвод в складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Брав участь в боях в районі Серебрянського лісу та на Куп'янському напрямку.
У 2024 році пройшов відбір до 140-го Центру ССО. Командував спеціальною групою.
Загинув Владислав 7 липня 2025 року в районі населеного пункту Садки Сумської області. У стрілецькому бою він зазнав вогнепального поранення і вісім годин боровся за життя. Похований в селі Бубнівка на Вінниччині.
Фото з: yakovenko.memorial.ua, сайту Книга Героїв, сайту https://requiem.army/
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
МІНІСТР З РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
4 серпня (23 липня за старим стилем) 1878 року в містечку Ланцут у Королівстві Галичини і Лодомерії народився Антін Крушельницький — майбутній письменник, публіцист, педагог і міністр освіти УНР в уряді Бориса Мартоса.
Доля його родини стала одним із найтрагічніших символів покоління «Розстріляного відродження».
Крушельницький належав до кола галицької інтелігенції, яка в часи бездержавності відстоювала українську ідею. Закінчив філософський факультет Львівського університету, дипломну роботу писав під керівництвом Михайла Грушевського. Своїм учителем у літературі й політиці вважав Івана Франка та входив до заснованої ним Русько-Української радикальної партії.
Після поразки УНР емігрував до Відня, а 1928 року повернувся до Львова. У міжвоєнній Польщі українці зазнавали політики «пацифікації» та асиміляції. Під впливом радянської пропаганди про українізацію Крушельницький дедалі більше схилявся до соціалістичних ідей, які поширював, зокрема, на сторінках заснованого ним журналу «Нові шляхи». За це двічі потрапляв до польської в’язниці, а знайти роботу ні йому, ні його п’ятьом дорослим дітям було майже неможливо.
Перед родиною постало питання еміграції — до Канади чи Радянського Союзу. Обрали УСРР. Улітку 1934 року Крушельницькі переїхали до Харкова й отримали радянське громадянство. Та вже восени їх заарештували за сфабрикованими звинуваченнями у створенні «центру ОУН» та підготовці терактів. Першими, 17 грудня 1934 року, розстріляли синів Івана і Тараса. 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох були розстріляні Антін Крушельницький і його сини Богдан та Остап. За місяць поблизу Ленінграда стратили доньку Володимиру. Останній твір письменника — рукопис роману «Батьківщина» — НКВС спалило в червні 1941 року.
Про трагічну долю Антіна Крушельницького та його родини нагадує сьогодні наша рубрика «Історичний календар».
Пам’ятаємо.https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/serpen/4/1878-narodyvsya-ministr-osvity-unr-antin-krushelnyckyy
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
4 серпня (23 липня за старим стилем) 1878 року в містечку Ланцут у Королівстві Галичини і Лодомерії народився Антін Крушельницький — майбутній письменник, публіцист, педагог і міністр освіти УНР в уряді Бориса Мартоса.
Доля його родини стала одним із найтрагічніших символів покоління «Розстріляного відродження».
Крушельницький належав до кола галицької інтелігенції, яка в часи бездержавності відстоювала українську ідею. Закінчив філософський факультет Львівського університету, дипломну роботу писав під керівництвом Михайла Грушевського. Своїм учителем у літературі й політиці вважав Івана Франка та входив до заснованої ним Русько-Української радикальної партії.
Після поразки УНР емігрував до Відня, а 1928 року повернувся до Львова. У міжвоєнній Польщі українці зазнавали політики «пацифікації» та асиміляції. Під впливом радянської пропаганди про українізацію Крушельницький дедалі більше схилявся до соціалістичних ідей, які поширював, зокрема, на сторінках заснованого ним журналу «Нові шляхи». За це двічі потрапляв до польської в’язниці, а знайти роботу ні йому, ні його п’ятьом дорослим дітям було майже неможливо.
Перед родиною постало питання еміграції — до Канади чи Радянського Союзу. Обрали УСРР. Улітку 1934 року Крушельницькі переїхали до Харкова й отримали радянське громадянство. Та вже восени їх заарештували за сфабрикованими звинуваченнями у створенні «центру ОУН» та підготовці терактів. Першими, 17 грудня 1934 року, розстріляли синів Івана і Тараса. 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох були розстріляні Антін Крушельницький і його сини Богдан та Остап. За місяць поблизу Ленінграда стратили доньку Володимиру. Останній твір письменника — рукопис роману «Батьківщина» — НКВС спалило в червні 1941 року.
Про трагічну долю Антіна Крушельницького та його родини нагадує сьогодні наша рубрика «Історичний календар».
Пам’ятаємо.https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/serpen/4/1878-narodyvsya-ministr-osvity-unr-antin-krushelnyckyy
Пам’яті льотчика, Героя України Данила Мурашка
Із найменш підготовленого льотчика швидко виріс у найсильнішого
Данило Мурашко народився 10 серпня 1998 року у Ніжині, на Чернігівщині.
Навчався в місцевому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, в згодом в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
У 2020 році молодий лейтенант отримав розподіл в Миколаїв - в 299 бригаду тактичної авіації.
З початку повномасштабного вторгнення здійснив 137 бойових вильотів. Найменш досвідчений льотчика бригаді став найбільш вправним повітряним асом.
Данило знищив десятки одиниць ворожої техніки та сотні одиниць ворожої живої сили.. Неодноразово виводив авіаційну техніку з-під авіаційних та ракетних ударів противника.
Загинув у повітряному бою з російськими винищувачами 27 січня 2023 у районі Краматорська.
Посмертно нагороджений званням Героя України.
Вдячність Герою!
Фото з сайту АрміяInform
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Із найменш підготовленого льотчика швидко виріс у найсильнішого
Данило Мурашко народився 10 серпня 1998 року у Ніжині, на Чернігівщині.
Навчався в місцевому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, в згодом в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
У 2020 році молодий лейтенант отримав розподіл в Миколаїв - в 299 бригаду тактичної авіації.
З початку повномасштабного вторгнення здійснив 137 бойових вильотів. Найменш досвідчений льотчика бригаді став найбільш вправним повітряним асом.
Данило знищив десятки одиниць ворожої техніки та сотні одиниць ворожої живої сили.. Неодноразово виводив авіаційну техніку з-під авіаційних та ракетних ударів противника.
Загинув у повітряному бою з російськими винищувачами 27 січня 2023 у районі Краматорська.
Посмертно нагороджений званням Героя України.
Вдячність Герою!
Фото з сайту АрміяInform
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Сьогодні минає 100 років від дня народження Павла Дорожинського – українського громадсько-політичного діяча, журналіста, редактора та одного з провідних представників української еміграції.
Усе своє життя він присвятив боротьбі за відновлення української державності, захисту прав українців і згуртуванню світового українства. Від рідної Тернопільщини, через вимушену еміграцію до Західної Європи та США – Павло Дорожинський невтомно працював задля незалежної України.
Про його життєвий шлях, громадську діяльність і внесок в українську справу у нашій каруселі.
Усе своє життя він присвятив боротьбі за відновлення української державності, захисту прав українців і згуртуванню світового українства. Від рідної Тернопільщини, через вимушену еміграцію до Західної Європи та США – Павло Дорожинський невтомно працював задля незалежної України.
Про його життєвий шлях, громадську діяльність і внесок в українську справу у нашій каруселі.
Пам’яті молодшого сержанта Станіслава Гармаша (позивний «Konungr»)
Добровольцю навічно 30 років
Станіслав народився у Дніпрі 6 вересня 1995 року. У 2015 році заверив навчання в коледжі космічно-ракетного машинобудування. Продовжив здобувати інженерний фах в Національній металургійній академії.
Отримавши ступінь бакалавра пішов на строкову службу в Нацгвардію. Після демобілізації вирішив поїхати працювати до Польщі. Саме там його застало повномасштабне вторгнення.
З першим тижнів долучився до Сил оборони. Воював на Донеччині та Запоріжчині в складі 103 бригади ТрО. Загинув внаслідок обстрілу 25 листопада 2025 року поблизу села Барвінівка на Запоріжчині.
Слава і шана Захисникові!
Фото надала Анастасія Гармаш
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Добровольцю навічно 30 років
Станіслав народився у Дніпрі 6 вересня 1995 року. У 2015 році заверив навчання в коледжі космічно-ракетного машинобудування. Продовжив здобувати інженерний фах в Національній металургійній академії.
Отримавши ступінь бакалавра пішов на строкову службу в Нацгвардію. Після демобілізації вирішив поїхати працювати до Польщі. Саме там його застало повномасштабне вторгнення.
З першим тижнів долучився до Сил оборони. Воював на Донеччині та Запоріжчині в складі 103 бригади ТрО. Загинув внаслідок обстрілу 25 листопада 2025 року поблизу села Барвінівка на Запоріжчині.
Слава і шана Захисникові!
Фото надала Анастасія Гармаш
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам'яті Героя України, головного сержанта Андрія Орлова (позивний «Сармат»)
Першим отримав звання Героя України за звільнення Херсона
Андрій народився 29 жовтня 1983 року в Полтаві. За освітою - викладач англійської мови. З 2006 до 2014 року працював в низці міжнародних компаній спеціалістом з навчання персоналу.
2014 році добровольцем пішов до батальйону Нацгвардії "Донбас", де прослужив два роки. Брав участь у боях в Маріуполі, Широкиному та Дебальцевому.
У 2016 році повернувся до Полтави. Працював перекладачем з англійської мови. Згодом виїхав працювати до Польщі.
Повномасштабне вторгнення застало чоловіка в столиці Іраку - Багдаді, де він за контрактом працював в приватній охороні. Чоловік майже зразу повернувся на батьківщину та долучився до 131-го окремого розвідувального батальйону.
Воював переважно на Херсонському напрямку. Він особисто підняв український прапор над будівлею деокупованої районної адміністрації у Снігурівці, а в січні 2023-го – на острові Великий Потьомкінський на ріці Дніпро біля Херсона. Нагороджений званням Героя України.
6 вересня 2023 року під час виконання завдань розвідки поблизу села Одрадокам’янка Херсонської області головний сержант Андрій Орлов отримав множинні поранення, внаслідок чого загинув.
Похований у Полтаві. Посмертно нагороджений Хрестом бойових заслуг.
Честь і слава Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Суспільне Полтава, Зміст, Урядовий кур'єр, ВУЕ, Експрес
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Першим отримав звання Героя України за звільнення Херсона
Андрій народився 29 жовтня 1983 року в Полтаві. За освітою - викладач англійської мови. З 2006 до 2014 року працював в низці міжнародних компаній спеціалістом з навчання персоналу.
2014 році добровольцем пішов до батальйону Нацгвардії "Донбас", де прослужив два роки. Брав участь у боях в Маріуполі, Широкиному та Дебальцевому.
У 2016 році повернувся до Полтави. Працював перекладачем з англійської мови. Згодом виїхав працювати до Польщі.
Повномасштабне вторгнення застало чоловіка в столиці Іраку - Багдаді, де він за контрактом працював в приватній охороні. Чоловік майже зразу повернувся на батьківщину та долучився до 131-го окремого розвідувального батальйону.
Воював переважно на Херсонському напрямку. Він особисто підняв український прапор над будівлею деокупованої районної адміністрації у Снігурівці, а в січні 2023-го – на острові Великий Потьомкінський на ріці Дніпро біля Херсона. Нагороджений званням Героя України.
6 вересня 2023 року під час виконання завдань розвідки поблизу села Одрадокам’янка Херсонської області головний сержант Андрій Орлов отримав множинні поранення, внаслідок чого загинув.
Похований у Полтаві. Посмертно нагороджений Хрестом бойових заслуг.
Честь і слава Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Суспільне Полтава, Зміст, Урядовий кур'єр, ВУЕ, Експрес
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Офіційний канал Українського інституту національної пам'яті
Створено: 22 травня 2025
Відповідальні: Miro Baida