Для світу Трамп не диригент.
Просрав довіру усіх вщент.
Позорить він Сполучні Штати.
Невже там будуть й ще мовчати?

Барига має свій навар.
Для нього всі лише товар.
Ці дії вже його відверті:
Він спонсор українців смерті.

Думав, що він в колоді туз.
Та тільки вже для всіх конфуз.
І доки карти тасувати,
Москві в війні підігравати.

Довіри Штатам більш нема.
Зусилля марні їх дарма,
Бо вже навмисно нас не чують
Та з нашим ворогом торгують.

Неможливо брехати весь час.
Скільки слухати можна брехню.
Йому рота закрийте хоч раз,
Зупиніть цю рашистську свиню.

Зрозуміти ніяк росіян.
Така кількість бездушних людей.
Не було квітів їм від киян.
Лиш під зад надали піzдюлей.

Історичний весь спільний наш час
Боротьба лиш кривава іде.
Ну, ніяк їм не йметься без нас.
Бо самім не впоратись ніде.

Росія не зупиниться сама.
На вмовляння витрачати марно час.
Там адекватних вже давно нема
Серед покірних людських мільйонних мас.

Події всі уткнулись в глухий кут.
Вони залишились, мáбуть, без керма.
І все закручено в якийсь-то джгут.
І поки виходу зі всього нема.

Поки трампісти правлять в США,
То непередбачуваний буде курс.
І політичні вибрики трива.
А у світі буде нестабільний пульс.

Вся політика бруд та обман,
Ігри нескінченні підкилимні.
У розмовах словесний туман,
Заповзає що в душі наївні.

Тільки треба відкинути все,
Коли в полум'ї рідна країна.
Незалежність це понад усе.
У війні наша вся Україна.

Навіть в очі дивитись не буду,
Бо не варті ви нас, москалі,
Бо у світі від вас стільки бруду,
Що за всі ці роки рознесли.

Скільки можна цим світом тинятись,
Ворожнечу розводити скрізь.
Ворог - ти : в цьому треба зізнатись.
І до нас в Україну не лізь.

Де далечінь без московитів?
Де час той вільного життя?
Чи це вже в списку дефіцитів,
Бо скрізь московське вже сміття,

Яке покрило всю планету.
Неконтрольований процес
По кадебешному секрету.
Захват, шантаж через ЗАЕС.

Обидва кореші давнішні
Тримають у залозі світ.
До барабана їм Всевишній.
Один із двох є сателіт.

І як надалі все це буде.
Жорна у млина все зітруть.
Страждають лиш невинні люди,
Долі яких нещадно рвуть.

Мабуть, забув, що ти не вічний.
Пам'ять про тебе змиють в унітаз.
Народ орди до цього звичний.
Періодично робить кожний раз.

В прокльонах вип'ють оковиту
Та втруться звично брудним рукавом.
Нового вже хазяїна корита
Чекатимуть зі старим батогом.

Нахабна і весь час брехлива,
Ще й на людських століттями кістках,
До всіх і себе не дбайлива,
У цвинтарних від усіх війн хрестах.

Така й залишиться країна.
Ще й ти її добряче обікрав.
Тобі не дастся Україна.
Свою ж країну ти просрав.

Смердить із рашинських сортирів.
Темрява, збиті ліхтарі.
Москаль в кірзухє розчепирів
Смердючі ноги на землі.

Такий собі для всіх володар.
А за душею вічна тьма.
Зі зброєю в чужих господар.
А тями в голові нема.

Така одвічна ця голота
Не може жити без війни.
Ця жаба тягне всіх в болото
Під керівництвом сатани.

Пройшли вибори, що без вибору.
І не треба навіть щось там думати.
Як в відпрацьованому витвору
Залишається лиш тільки слухати,

Як знов у влади забрехалися
Про єдність зі своїми народами.
А виборці погоджувáлися
Своїми мовчáзними угодами.

І стали до цього причетними,
Бо не опротестували вибори.
Та москалі й не були чесними,
Бо усі, як кажуть хлопці, пі@ори.

Далекі зорі, недосяжні.
У них таємне і своє буття.
А ми тут зараз, бідолашні,
Живемо зараз у війну життя.

А зорі дивляться з далеку,
Згори не розуміють, мабуть, нас.
Не забезпечать нам людську безпеку:
У космосі свій особистий час.

А на землі відсутній спокій.
Питання всі вирішує війна.
І б'ються крук та ясний сокіл.
І битва котрий рік іде страшна.

І вирішила осінь про себе нагадати :
Закінчилося літо, не слід його чекати.
Оманливе вже сонце, сприймайте все, як є.
Зі сходом його потім тепліше не стає.

Не сходять роси в травах вже майже до полудня.
У променях немає гарячого полум'я.
І падають горіхи, вкриваючи траву.
Вода рябить холодна на сільському ставу.

Та жовтень на підході, осіння середина.
Переспілі ягоди скидає горобина.
Ще зелені багато і хочеться тепла.
Та осінь потихеньку все спалює до тла.

Тримай себе, не розслабляйся.
Поки полегшення не буде.
В тяжкі часи ці не зламайся.
Війна у нас зараз усюди.

Перебороти, пережити.
Та мати більшого терпіння.
Без паніки надалі жити.
І трохи мати всім везіння.

Не захищайте слабодушних.
Вони ховаються роками.
Остерігайтеся бездушних,
Пристосувавшихся між нами.

Своєю стійкістю й терпінням
Ми збережемо Україну.
А ЗСУ військовим вмінням
Відстоять нашу батьківщину.

Що значить не мати того,
З чим встиг з часом майже зріднитись.
Не можна лишатись свого,
Приходиться якось миритись.

Як прикро, коли все чуже.
Поганого хоч не бажають.
Без тебе вирішують вже
І згоди твоїй не питають.

І тебе як буд-то нема.
І ти, як якийсь-то придаток.
Відчуження майже стіна.
Страшне, що це тільки початок.

В'язниця, хоч серед своїх :
Не плакати і не сміятись.
Та краще, бува, у чужих:
Не треба весь час прикидатись.

Скільки життів і сил втрачаємо щодня,
Щоб стримати вже котрий рік навалу.
Вже п'ята у полях хлібів стирчить стерня,
Як ми долаємо війну тривалу.

Зараз такий хиткий на всій планеті час,
Де правила диктує тільки сила.
В протистоянні набагато менше нас
Проти всея московського дебіла.

Тисячоліттями триває боротьба
З московією нашої Вкраїни.
Яка сучасності немислима ганьба
Війна надвеличезної країни.

Усе життя, мабуть, завжди
Весь час чогось нам хочеться.
Це не зникає нікуди.
Як кажуть люди - й колеться.

І навіть мати не велить.
А все ж не переймаємось.
Все одно щось в мізках свербить.
І ми від цього маємось.

А що воно оце таке?
Мабуть-таки - настирливість.
Чисто природнє та людське:
До всього є допитливість.

Мабуть, полегшення не буде.
Це ж тупа впертість москалів.
Вони ж "господарі" усюди.
В адресу їх нема вже слів.

Залежні від царя народи,
Підкорені їм назавжди,
Живуть без пошуків нагоди
З своєї вийти щоб біди.

І просто мовчки звикли гинуть
Не зрозуміло та за що.
Не можуть владі виклик кинуть.
Для них це, мабуть, хтозна-що.

Зате кричать - народ великий...
Могутньої якійсь русі...
А наяву - набрід безликий,
Підкорені кремлем усі.

Коли не вдома, розумієш,
Що значить мати не своє.
Коли щодня про це жалієш.
Легше у думах не стає.

Бо все друге, все якесь інше.
Повітря навіть теж не те.
І з кожним днем на серці гірше.
І втіхи не знайти ніде.

Все не складається, як було.
Іде все якось шкереберть.
До чого звик кудись минуло.
Незвична всюди коловерть.

Навколо всі та все дратує.
І все, що робиш, все не так.
Душа пригнічена бунтує.
Не можу звикнути ніяк.

Виходить, як у старій казці:
битий не битого везе...
Оце так горе - підписанти,
і Трамп таку херню несе.
Так хто й кому з цих двох, по правді, скільки зараз нам повинен?
І хто насправді має бути
все ж у цій війні зупинен?

Ти нагадай, а то забуду.
Забуду - значить пропаде.
А пропаде, то більш не буде
На цьому світі вже ніде.

З часом згадати вже не вийде.
Травою, кажуть, поросте.
А за старим нове вже прийде.
Минуле не знайти ніде.

Ну, і бог з ним, - як кажуть люди.
А що поробиш, хоч шкода.
Таке буває, мабуть, всюди.
Збігає все, як в дощ вода.

А буде колись - нічого.
А буде - всього нема.
А буде - ніде нікого.
А буде лише пітьма.

Отаке в житті буває.
Отаке приходить раз.
Отаке і не питає.
Отаке чекає нас.

Тільки щоб без тяганини.
Тільки без страждань і мук.
Тільки щоб не на чужині.
Тільки не від орків рук.