Ні в кого осінь не питає
Коли та де, і що робить.
Коли завгодно забажає
Задути вітром, задощить.

А схоче сонечком засяє,
Неначе літо на дворі.
Або до неба притягає,
Коли курличуть журавлі.

З палітрою пройде навколо,
Малюючи свою красу,
І не питаючи нікого,
Розкине по лугах росу.

Омивши зранку пізні квіти
Та майже вже суху траву,
В лісах творити диво піде,
Яке побачим наяву.

А ще вона хазяйновита:
Збирає всюди врожаї,
Вся невгомонна й працьовита.
В багрянці замерли гаї.

І ще не час для листопаду.
Осінь підносить красоту:
Чарує різнобарвність саду
В цю пору року золоту.

Тихо-тихо сонце сходить,
Красить променями хмари.
Вже гаями осінь ходить
І розкидує їм чари.

Всі сприймають неохоче
Вересневі залицяння.
Яркім сонцем сліпить очі
Літо з нами на прощання.

Але часу не повернеш.
Осінь впевнено крокує.
Чергу цю не перевернеш.
Вже й зозуля не кукує.

Соняшник схилив голівки,
З землі сили набирає.
Зріють в пляшечках наливки.
Сидр пахучий в бочці грає.

Осінь урожай збирає,
Як господарка до столу.
Пахне хлібним короваєм.
Життя йде завжди по колу.

Поцілунки, обіймашки...
Пелюстки летять з ромашки.
Жалять ніччю комари
До ранкової пори.

Парубки, дівчата, пари...
В небі мерехтять стожари.
Перехресний бій очей.
Таїна літніх ночей.

Поки молоді гуляйте,
Не соромтесь, не чекайте.
Відривайтесь поки час
Благоденствує для вас.

Наче все, як і вчора.
Тільки осінь, не літо.
Повернеться не скоро
Сонце знов до зеніту.

Непомітно за обрій
Літо тихо минуло.
Поки вересень добрий:
Не дощить, не задуло.

І роки непомітно
Життя тихо проходять.
Як і темрява з світлом
Слідом нéвтомно ходять.

Кого ти хочеш залякати,
Старе кремлівське одоробло?
Бомбардуванням не зламати
Ніколи нас, ординське schобло.

Це вам не московитське sтадо,
З яким ви діло мати звикли,
Яке забуло, що є правда,
В якій ви історичні bидли.

Не виправдовуйтесь, не треба.
Ви й так по вуха забрехались.
Для нас від вас одна потреба,
Щоб ви скоріш від нас z'ї.ались.

Порівнювати не можна нікого
Когось з кимсь іншим ні в чому й ніколи,
Бо це образити може любого,
Та безпідставні почнуться докори.

Бо не буває однакових в світі :
З близнюків теж кожний різний по суті.
І не треба порівняннями злити.
Краще кожного окремо відчути.

Не можна міряти всіх під лінійку.
У кожного свій характер та погляд.
Та не кожний має впевненість стійку,
Коли на нього ще й давить ваш огляд.

Хай кожний з них розкриється, як може,
Покаже свої сторони всілякі.
Оце їм дійсно явно допоможе.
Не треба порівняння їм ніякі.

З отих часів ординського кремля
Московія не може без царя.
Минули вже часи цариць й царів,
Та генеральних всіх секретарів.

Справа не в назві, суть завжди одна:
Країною керує сатана.
Тупі до цього звикли москалі,
Все роблять так, як правлять у кремлі.

Це, мабуть, Богом проклята земля,
Що породила звіра - москаля.
Скільки народу полягло дарма,
Як в ній до схочу править сатана.

Як здохне черговий царик в кремлі,
Бардак на нього спишуть москалі.
А вони, ніби, ні до чого всі.
Так повелося на хмільній русі.

На сході сонце вже встає.
А в небі місяць ще сіяє.
Та день невпинно настає.
Ніч перед світлом відступає.

Серпневий ранок у росі.
Вже відлетіли серпокрильці.
Птахів все менше голосів.
Цвітуть на клумбах чорнобривці.

Останні цього літа дні.
На жаль такий закон природи.
Та ще й настали вихідні.
Бажаю доброї погоди.

Щоб ваші рашистські ракети
На голови ваші летіли,
В Ірані куплені шахеди
У ваші вікна залетіли.

"Орєшнік" щоб згорів на старті
З усім технічним персоналом,-
Бо ви усі цього вже варті,-
"Калібри" б застромили жалом.

Щоб повертались в дім двохсоті :
Не варто в Україні шастать.
Топчіться у своїм болоті.
І досить силою вам хвастать.

Щоб нафта залила вам очі
Та й газ ваш щоб не покупали.
Щоб жах окутував всі ночі,
А ви б ще гіршого чекали.

Не варто було до нас лізти.
Бо ми прадавні українці.
А ви, ненависні рашисти,
Так і залишились ординці.

За що в кінці життя такі нещастя
Звалилися на наші сиві голови.
Московія наважилась напасти,
Розкривши свої давні дикі норови.

Як заздріть їм українське величчя
Прадавньої державності великої.
Так хочеться їм вилізти з узбіччя
Історії надуманій безликої.

Не доросла московія ординська
Ні розумом, ні прагненням, культурою.
Була у всі віки нахабна й свинська
Країною жахливій самодурою.

Не будьте наївні.
Війна ще надовго.
Сусідні ці злидні
Кров питимуть довго.

Всім не розслаблятись.
Попереду битви.
Нам треба триматисть
Хоч на вістрі бритви.

Не буде услузі
Усім московитам.
Тримаємось, друзі.
Нас вільних не зжити.

Які розмови вже про осінь:
Серпневе літо ще на двóрі.
А на траві блискучі роси,
Коли зникають в небі зóрі.

Йду босоніж на зустріч сходу.
За обрієм блищить проміння,
Яке пробуджує природу
Для новоденного творіння.

Вдихаю свіже ще повітря.
Дивлюсь в безхмарне синє небо.
Ранкова тиша та безвітря.
Все добре... - Тільки миру треба.

Все більше пам'яті торкання
Хвилюють спомином серця.
Невже надходить час прощання
Та вже підходим до кінця.

Про це не думати не можна,
Бо так влаштоване життя.
До цього йде людина кожна
Без страху, тихо в небуття.

Ніяка сила не спроможна
Це зупинити при житті.
Еліта власна і заможна
Боїться з часом відійти.

Чіпляються за світ в безумстві
Неначе вже для них потоп.
І у жахливому ублюдстві
Довéдуть людство наше в гроб.

Дивіться на кремлівську суку.
Що робить він в останній час.
І не зупинять цю гадюку
Ніхто у світі окрім нас.

Скільки згубив свого народу:
Кров не встигають змить дощі.
Забрати хоче в нас свободу
Чекіст в кривавому плащі.

Він забуває, що всі смертні.
А здохне нелюдь й проклянуть,
Щоб навіть ім'я його стерти
Й ніколи в слух не пом'януть.

Росія це вже проходила
За всю історію, й не раз.
Та прийде знов якийсь мудило,
Народ підхопить новий сказ.

Тому покінчити нам треба
Їх сказ сусідський назавжди.
Та це й спільноти всій потреба,
Бо їй діватись нікуди.

Довбають рідне Запоріжжя
Ракети, КАБи, дрони,- все.
У ворога нема розбіжжя,
Бо кинув проти нас усе.

Немає чим все відбивати.
Нема, точніше, власно чим.
Якось прийдеться виживати.
Навколо згарища та дим.

Заокеанці балаболи :
Сьогодні - так, а завтра - ні.
Ми не здавалися ніколи
І не здамось у цій війні.

Надія на свої розробки,
Козацький наш потенціал.
Скавчать ординські недоробки.
Відчують орки наш удар.

Вони ще й частки не відчули,
Що ми усі пережили.
Для згадки їм, якщо забули:
Їх не було, ми вже були.

Торкнеться їх військове лихо,
Яке затіяли самі.
Зробимо вміло все та тихо,
Щоб їх життя було у тьмі.

Не будемо казати, що у серпні
Вже дихає повітрям стрімко осінь.
У нього прохолодні ночі й темні
Але по-літньому ще ноги босі.

Нікуди не спішить ніколи літо.
У нього в серпні справ завжди багато.
Земля дає плоди теплом зігріта.
Від неї літу за турботи плата.

Баштана, овочі, зерно та фрукти.
Прибрати треба все та встигти в строки.
Переробити весь врожай в продукти.
Лише тоді можливий серпня спокій.

Цінуємо останній місяць літа:
Його тепло, серпневі зорепади,
Зерно пшениці, кукурудзи, жита,
Солодкі груші рідної левади.

Шануймо літо : справжня насолода.
Три місяці : усі різноманітні.
По різному трималася погода.
Три місяці завжди бажанні, плідні.

Туди, сюди, а час іде.
Проблеми ширяться суцільні.
Битись за нас ніхто не йде.
Лиш на словах сусіди сильні.

Скільки втрачають там грошей
На чергування та польоти.
"Лапшу" їх стряхуєм з ушей.
Нема рішучих дій спільноти.

Не закривають небо нам,
Спостерігають лиш ракети.
І сам не гам, і вам не дам.
І санкцій губляться пакети.

Гарантії були б прямі
У небі збиті в нас ракети.
Не наважаєтесь самі.
Хоча бажаєте безпеки.

Є ворог. Небезпека всім.
А б'ється тільки Україна.
Війни не стихне східний грім
Поки Європа не єдина.

Не забуваємо всі дбати
Про наших хлопців-козаків,
Хоч чимось їм допомагати
Проти кацапських вояків.

Це наша гордість, сила наша,
Яка тримає на собі
Переважаючу міць раші,
Навали стримує любі.

Підтримати їх не забудьте,
Бо вони там заради нас.
До них байдужі ви не будьте
Хоча б на місяць один раз.

Не відвертайтесь, не скупіться.
Життя солдат дорожче благ.
Багато хто війни боїться -
Тоді грішми платить за страх.

Не бійтесь бути битими,
Бо головне - не здатися.
Лишитися, щоб житиме
І знову відбиватися.

Побиті та не зламані
Становляться сильнішими,
Ще більше витривалими
І в битвах розумнішими.

З такими переможемо
І досвід їх цінуємо,
І подолати зможемо,
Помилки всі врахуємо.

Від служби втомились складної державної.
Всі у відпустках, як по закону належить.
А воїни наші країни незламної
Тільки з заздрістю за цим усім можуть стежить.

Війна йде роками та довго триватиме
Питання відпусток, мабуть, зовсім забуто.
А скільки солдат буде цього чекатиме?
Чи це буде у Раді Верховній почуто?

Питання складне, з часом навіть приспічило.
Але по закону у країні всі рівні.
Повинно у Раді це бути помічено,
Бо воїни поваги законної гідні.

Щось коїться останній час незрозуміле.
Немає спокою, чіткої рівноваги.
Перемішалося в одне і чорне й біле.
Втрачаю трохи до всього чомусь уваги.

Чому так сталося второпати не можу.
І що так сильно раптом вплинуло на мене.
Зв'язку якогось з чимось зовсім не знаходжу.
Чомусь такий в останній час мій стан щоденний.

У підсвідомості нудьга може вирує?
Бо час такий, як кажуть люди, не дай Боже...
Та сподіваюся, цей стан не опанує,
Бо жити так в такому віці аж негоже.