АрміяInform

Він витягував поранених побратимів, а потім сам наступив на міну та втратив ногу. Після ампутації — повернувся до війська.Позивний Петра — «Танк».Він сміється, що тепер «з підбитою гусеницею», але з титановою — і ще кращою.Його історія — не про пафос. Вона про людей, які після всього пережитого все одно залишаються у строю.

«У ТЦК сказали: місць немає»

У 2022 році, коли почалося широкомасштабне вторгнення, Петро пішов до військкомату добровольцем. Там відповіли коротко: місць немає, запишемо в резерв.— Потім я подумав — і сам призвався в ДШВ у Житомирі, — згадує військовий.Навчання у 199-му центрі, а далі — 46-та окрема аеромобільна Подільська десантно-штурмова бригада. Бойові виходи: Херсонщина, Бахмут, Соледар, Кліщіївка, Новотроїцьке.До війни «Танк» не служив строкову службу. Працював механіком і слюсарем на підприємствах, був інженером-механіком на Полтавському алмазному заводі.У мирний час — «обмежено придатний».У воєнний — пішов штурмувати.

«Ти їдеш на бойову — і не знаєш, що буде за хвилину»

Свій перший бойовий вихід пам’ятає до деталей.Броньована машина. Херсонський напрямок. Висадка десь між Давидовим Бродом і Великою Олександрівкою.— Це навіть не страх був. Швидше — невідомість. Ти знаєш, що їдеш на бойову операцію, але не знаєш, що буде далі.Найсильніше в пам’яті Петру закарбувався момент входу в Херсон.До багатоповерхівки залишалося буквально кілька кроків. Потім — приліт.— Просто виключили світло. Я дістав важку контузію, мене засипало. Хлопці витягли вже мене непритомного. Ще трохи — і задихнувся б.Прокинувся вже після вибуху:— Відкриваєш очі, все болить, голова розривається, і ти не можеш зрозуміти, де ти взагалі.Після госпіталю «Танк» повернувся у свій підрозділ уже бойовим медиком.Каже: тактичну медицину знав найкраще, постійно вчився, готувався проходити окремі курси.Але війна внесла свої корективи. Нове важке поранення. І списання з ДШВ…

«Або сапер, або повар»

Після рішення ВЛК Петро почав шукати нову посаду. Вибір був невеликий…— Мені сказали: або сапер, або повар. Ну, повар — ні. А сапер… Сапери, як і десантники, завжди йдуть першими.Він перевівся у саперний підрозділ, пройшов навчання та знову повернувся на фронт. Там і стався вибух.«Танк» наступив на міну ПФМ — ту саму «пелюстку», яку сапери називають однією з найпідступніших.— Вона не обов’язково вбиває. Вона калічить. І найгірше — її дуже важко помітити.Після вибуху — ампутація ноги. Потім протез. І знову повернення на службу.— Якщо я можу тримати зброю — значить, я можу воювати.

«Я в армії або до перемоги, або вперед ногами»

Петро говорить це абсолютно спокійно. Без театральності, а як чисто свідомий вибір. Каже, що найбільше його тримає усвідомлення: багато побратимів з першого призову вже загинули.— Нас дуже мало залишилося… — і додає: — Якщо я можу щось робити — збивати ті самі “Шахеди”, працювати, допомагати — я буду це робити.Також він наголошує, що зараз необхідно більше практики: не на папірці, не картинки, а реальний досвід тих, хто це пройшов.

«Чим більш звихнутий сапер — тим крутіша фантазія»

Про саперну справу «Танк» говорить майже як про окрему філософію.Каже: це постійна війна інтелектів. А противник вчиться дуже швидко.Також військовий розповідає про розтяжки на рівні плечей, замасковані гранати у дверях, «вибухові сендвічі» та пастки для самих саперів.— На хорошого сапера завжди знайдеться ще кращий, адже росіяни мають дуже сильних фахівців —  зуби можна обломати.Водночас наголошує: українські військові мають рамки міжнародного права, яких дотримуються.— У ворога рамок немає.

«Люди думають: якщо “Шахед” лежить — значить безпечний»

Окрема тема, яка його щиро злить — цивільні, які тягнуть уламки дронів додому або продають їх на ОLХ.— Люди думають: о, бензин є, моторчик цілий. Але вони не розуміють, що всередині можуть бути пастки навіть для саперів.Петро пояснює: росіяни встановлюють додаткові вибухові механізми навіть для тих спеціалістів, які будуть розміновувати БПЛА.Тому сапери працюють годинами. Повільно, обережно, часто дистанційно.— Якщо бачите щось підозріле — не чіпайте. Просто не лізьте туди.

Чикаго, протез і пам’ять про загиблих

Нещодавно «Танк» повернувся зі США, де взяв участь у спортивному заході в Чикаго.Для нього це була не просто дистанція.— Треба пройти за тих, кого вже немає.На реабілітації йому виготовили спортивний протез. Каже, хотів перевірити себе — чи витримає. Витримав. Але визнає чесно: біг дається важко.Для професійного бігового протеза потрібна ще одна операція. І він навряд чи на неї погодиться.— Мені важливіше, щоб протез працював у звичайному житті і на службі.Тому тепер більше думає про паверліфтинг чи армреслінг.

«Танк» з титановою гусеницею

Позивний «Танк» він отримав ще в навчальному центрі.— Я дядя немаленький був, то так і причепилося.Каже, побратими жартують: тепер танк трохи підбитий.Він відповідає:— Нічого. Мені титанову гусеницю поставили.Потім уже серйозніше додає:— Треба постійно вчитися. Удосконалюватися. Бо війна теж постійно вчиться.У нього — дві нагороди за поранення, відзнака Головнокомандувача та «Хрест доблесті».Але складається враження, що найголовніше для нього — не медалі, а можливість далі бути поруч зі своїми. І далі тримати стрій.Фото з особистого архіву «Танка» та Повітряного командування «Схід»