Український тиждень

5 травня 1759 року генеральний підскарбій Гетьманщини Яків Маркович записав у своєму щоденнику, що вперше тогоріч почув спів соловейка. Наступного року це сталося 30 квітня. Маркович писав у своєму «Діяріуші», все, що вважав вартим уваги. Чому було б не записати і ці орнітологічні факти?

Енциклопедист повсякдення Гетьманщини

Яків Маркович сьогодні є одним із найбільш цитованих українських авторів ХVІІІ століття. Він не писав філософські трактати, як Григорій Сковорода, і не склав віршовану збірку, як Климентій Зіновіїв. Він не прославився як воєначальник. Маркович відомий передусім своїм щоденником, який щораз цитували і цитують всі ті, хто пишуть щось про Гетьманщину, адже «Діяріуш» генерального підскарбія наскільки насичений різноманітними фактами про життя в Україні ХVІІІ століття, що кожен дослідник і любитель історії знайде там потрібну інформацію: що дарували на весіллі, скільки зерна вимолочували з одного снопа, якою була ціна на чай, каву і алкоголь, як намагалися позбутися сивини, скільки платили вчителям та лікарям, якими були збитки від татарського набігу в 1737 році і скільки вуликів розламав ведмідь на пасіці в Роменській сотні Лубенського полку в 1727 році. Вести записи Маркович почав у двадцятирічному віці. Спочатку це була просто хроніка важливих історичних подій, які передували життю Марковича або припали на його дитинство і юність. З 1723 року Яків став вести постійні щоденні записи, які стосувалися насамперед його життя.Портрет Якова Марковича (1696–1770)Маркович народився, коли Гетьманщина воювала з Османською імперією. У своєму «Діяріуші» (який починався із взяття турками Константинополя — віхової події в житті православного світу) у записі про 1696 рік Яків вказав два факти: захоплення козаками Азовської фортеці («Озов взято») і, власне, своє народження. Родовід Марковичі вели від Марка Аврамовича — заможного «обивателя Прилуцького». Частина дослідників припускає, що засновник роду мав єврейське походження, але змінив віру і прийняв християнство: під час Хмельниччини це був чи не єдиний шанс для євреїв вціліти. Дочка Марка, Анастасія, стала дружиною майбутнього гетьмана Івана Скоропадського. Саме ці родинні зв’язки і посприяли тому, що батько Якова, Андрій, вибився у вищі щаблі еліти Гетьманщини — у 1714 році став Лубенським полковником і залишався на цій посаді до 1727 року. Про Анну, матір автора «Діяріуша», відомо, що вона була донькою кролевецького сотника Івана Маковського.Читайте також: Жіночий лик доби бароко

Бунчуковий товариш і генеральний підскарбій

Яків Маркович навчався в Києво-Могилянській академії. Одним із його викладачів був Феофан Прокопович, який підтримував здібного учня. Яків знав кілька іноземних мов, перекладав з латини, складав вітальні вірші і промови. Любов Марковича до знань помітна і на сторінках щоденника: він регулярно купував книжки з різної тематики і виписував різні цікаві факти з них. У 1725 році, вирушаючи в Ґілянський похід на Кавказ, Яків вперше зробив ревізію своєї бібліотеки: вона складалася із 287 книг. 31 з них він взяв із собою.«Щоденні записки Малоросійського підскарбія генерального Якова Марковича». Видання Олександра Марковича. Москва, в друкарні В. Гот’є, 1859.Після закінчення академії Яків одружився з Оленою Павлівною Полуботок. Таким чином, Маркович мав родинні зв’язки із двома гетьманами: його рідна тітка Анастасія була дружиною Івана Скоропадського, а сам Яків був зятем наказного гетьмана Павла Полуботка. Кар’єру Маркович робив уже в «постполтавський» період. Після царських репресій 1708–1709 років більшість вцілілої старшини намагалася довести російському уряду свою лояльність і голоси «проти» лунали нечасто. Не стали винятком і Марковичі. «Я. Маркович був надзвичайно обережною людиною, він не підтримав намірів козацької старшини ані у спробі П. Полуботка, зятем якого був, домогтися обрання гетьмана після смерті Івана Скоропадського (тоді російський уряд не дозволив обирати нового гетьмана. — Прим. авт.), ані пізніше, коли обирався гетьманом Д. Апостол. Не підписав ані прохання старшини до імператриці Єлизавети відновити гетьманське правління, ані звернення до Катерини ІІ зберегти і розширити політико-адміністративний устрій Лівобережної України», — таку характеристику йому дала дослідниця Олена Дзюба. Однак колоніальна політика російського уряду все ж знайшла своє відображення на сторінках «Діяріуша»: там чимало згадок про різні використання козаків у війнах, які вела імперія, і економічний визиск козацької України.Яків заробив непогану кар’єру в Гетьманщині. Спочатку починав як військовий (з 1718 р.) і бунчуковий товариш (з 1721 р.), а завершив представником генеральної старшини — на посаді генерального підскарбія Гетьманщини Маркович пробув з 1740 по 1762 роки. За своє життя Яків встиг взяти участь у двох війнах, які вела Російська імперія: в 1725–1727 роках він був учасником Ґілянського походу, а в 1739 році — Прутського.

Власник маєтностей і бізнесмен

Генеральний підскарбій був заможною людиною. У власності Марковича перебувало кілька сіл і кілька хуторів із тамтешніми селянами і землями, а також млини, винокурні і шинки. Головні маєтності Якова зосереджувалися у Ніжинському (Глухівська сотня) і Лубенському (Пирятинська, Лохвицька і Чорнухинська сотні) полках. Для управління таким великим і господарством Маркович наймав економів і робітників. При цьому він сам регулярно об’їжджав усі ці села та хутори, контролював роботу підданих селян і найманих управителів, робив описи майна. Якщо спробувати картографувати ці об’їзди Марковичем маєтностей у певні роки, а також загадати про всі службові поїздки і військові походи, то можна побачити, що значна частина життя представника козацької старшини проходила в дорозі.Читайте також: Ноmо vіаtоr. Про мобільність барокової людини в ранньомодерній УкраїніГосподарські записи Марковича займають одну із найбільших частин щоденника. Це листи-накази економам, різноманітні статистичні дані про старшинське господарство: скільки зерна посіяли і скільки зібрали, скільки меду отримали з пасіки, яким був урожай конопель і настриг вовни, яку кількість набілу (так, слово «набіл» є у щоденнику) доправили в Сварків (село біля Глухова, де Маркович постійно мешкав) із маєтностей у Лубенському полку перед Сирними запустами і скільки курячих яєць привезли напередодні Великодня.Маркович активно торгував тим, що виробляли в його господарстві, і робив це доволі успішно. Горілку везли на продаж у ті міста, де за неї більше платили; худобу на забій продавали в час, коли на м’ясо стояла висока ціна; сир у бочках до Києва везли перед Масницею — коли стояв найбільший попит на цей продукт, адже всі знають: головна страва в цей період року — вареники з сиром. Маркович посилав своїх селян за сіллю до Кримського ханства, а потім перепродував її в Гетьманщині.Особлива любов у Марковича була до садівництва і квітникарства. На сторінках щоденника можна знайти чимало записів про насадження нових садів і винограду, щеплення дерев, способи вирощення волоських горіхів, оплату праці садівників, ціну за саджанці троянд і коренів лілій. Одного разу, в 1754 році, генеральний підскарбій так був вражений врожаєм груш на одному дереві, що наказав порахувати кількість плодів — вийшло 1200.Читайте також: Сади і виноградники ГетьманщиниЗаписи господарського характеру «Діяріуша» — це ще й цінне джерело з історичної метрології. Різноманіття назв рахункових одиниць ваги і об’єму просто вражає: «кухва» (бочка майже на 500 л.), «пуд», «фунт», «лікоть», «сажень», «путивка», «камінь», «кантар», «око», «кварта», «берковець», «гуска», «бута» , «четверик», «осьмачка», «носатка» та ін.

Чоловік, батько і дідусь

На сторінках щоденника Яків постає як хороший сім’янин. З першою дружиною він прожив більше 30 років. У 1745 році Олена померла, в 1748 році Маркович одружився вдруге — з Марією Миткевич. В обох шлюбах було багато дітей (в першому 8, у другому 6). Але більшість дітей не дожила до повноліття: висока дитяча смертність тоді була в усіх родинах — і простолюду, й еліти. Маркович детально записував все, що стосувалося дітей і онуків: народження і смерть, заручини і весілля, оплата вчителів. У 1725 році в Якова народився син Семен. Маркович тоді не перебував поряд із дружиною і дізнався про народження сина, бо йому один козак привіз узвар — про цей давній звичай сповіщення родичів і друзів про народження дитини у 1786 році в описі Чернігівського намісництва згадає Опанас Шафонський. А батько головної героїні твору Григорія Квітки-Основ’яненка «Панна сотниківна» виводитиме звичай ставити узвар на Святвечір саме від цієї традиції готувати напій із сушених фруктів після народження дітей. Мовляв, на Святвечір народився син Божий, і тому всі мають варити узвар.У щоденнику можна прочитати не один сентиментальний сюжет про рідню. Після того, як Маркович овдовів, він записав у «Діяріуші», що віддав меншій (ще неодруженій) дочці Анні («Ганнусі, дочери моей») все вбрання її матері, «кроме кунтуша парчевого блакитного», котрий лежав на труні. Показовий момент: на сторінках щоденника своїх нащадків Яків часто називає у пестливій формі — Ганнуся, Пазя (так він називав доньку Пелагію), Маруся еtс.Будучи добре освіченою людиною, Маркович дбав і про освіту дітей і не шкодував на це грошей. У щоденнику серед записів за 1765 рік можна знайти інформацію про найм вчителя для сина Михайла: Іван Аркадійський зобов’язувався навчити сина Марковича латини і німецької мови, а за це мав отримати кілька десятків рублів, борошно, пшоно і дві «голови» тростинного цукру, який в ті часи коштував великі гроші.Яків стежив і за своїми онуками та переймався їхньою долею. Не всі ці історії, як і з дітьми, були щасливі. У щоденнику є не один запис про онуку Марію: про те, як вона їздила до чудотворної ікони в Охтирку, про її сватання і весілля. Останній запис про Марусю — це запис про її смерть під час пологів у березні 1754 року — не рідкісна причина смерті для жінок в ті часи.

Людина

Складно знайти текст про Гетьманщину, де не було б цитування щоденника Якова Марковича, але складніше знайти текст, де автор «Діяріуша» буде для читачів звичайною людиною, яка жила у ХVІІІ столітті. Маркович так само, як і всі люди, страждав від хвороб, любив випити і смачно поїсти, ходив до церкви, грав у карти, переживав за свою зовнішність, мав друзів і ворогів.З одного запису в щоденнику відома вага генерального підскарбія — 6 пудів і 6 фунтів (майже 101 кг). Він регулярно ходив до лазні. У ті часи це було не стільки гігієнічною процедурою, скільки лікувальною: відвідини лазні часто супроводжувалися популярним в ті часи кровопусканням, яке виконували цирульники. Маркович не економив на лікарях і ліках. У щоденнику чимало записів про лікування від різних хвороб. Підскарбій вживав різні «порошки» і мікстури, йому ставили п’явки, робили невеликі хірургічні операції. З лікувальною метою Маркович мився у барді (зернових відходах горілчаного виробництва) і намагався позбутися сивини, миючи голову квасом.Яків Маркович любив випити. У щоденнику чимало згадок про те, що він був «подпіяхом», тобто випивши. На ярмарках слуги Марковича купували для нього (або він сам купував) різноманітні дорогі наїдки: осетрів і білуг, лимони і лимонний сік, оливки і родзинки, знамените тоді київське кизилове варення, шалено дорогі канарський цукор, китайський чай, каву з земель Османської імперії і різноманітні вина з Балкан і Західної Європи. Любив генеральний підскарбій і розважитися: їздив на полювання, грав у карти, слухав музик.Щоденник Якова Марковича. Автограф. 1741–43 роки.Маркович жив у становому суспільстві і належав до еліти. Тому і ставлення до нижчих верст у нього було відповідним. Він міг наказати фізично покарати будь-кого зі своїх слуг чи підданих селян. І, судячи із записів у щоденнику, робив це неодноразово.Маркович, як і всі в ті часи, був релігійною людиною. Регулярно відвідував храми, постував, ходив на сповіді (у щоденнику є згадки про покарання-епітимії, які священники призначали Марковичу), жертвував гроші на парафіяльні церкви і монастирі (але коли ченці одного з монастирів попросили подарувати їм одне із сіл, то він відмовив). На кошти генерального підскарбія у селі Сварків було збудовано муровану Миколаївську церкву. Переживав Яків і за посмертну долю своїх рідних: із записів відомо, що на заупокійні служби за батьком і дружиною він витратив величезні на той час кошти. Іноді релігійність Марковича заходила за межі наших нинішніх уявлень про християнство: під час Ґілянського походу Яків купив калмицьких дітей і охрестив їх, щоб збільшити число християнського люду. Насправді це була не рідкісна практика в ті часи. Так робили й інші представники козацької старшини.Читайте також: Як пам’ятають своє минуле міста і містечка Полтавщини