Український тиждень

Україна за кілька років збудувала одну з найкращих світових оборонних індустрій, а тепер ризикує власноруч її послабити. Скорочення бронювання для критичних підприємств, яке оголосив Уряд, подаючи як боротьбу зі зловживаннями, по факту б’є не по «ухилянтах,» а по тих, хто виробляє дрони, РЕБ і НРК для фронту. Противник тим часом робить протилежне: береже кожного свого працівника оборонки та максимально підтримує галузь. Давайте подивимось на історичні паралелі подібних рішень, як створена система бронювання в Росії і чим загрожує таке рішення обороноздатності України.13 жовтня уряд розглянув зміни до правил бронювання, які передбачають зниження граничного рівня для критично важливих підприємств зі 100 % до 85 % і прив’язку кількості заброньованих до чисельності станом на дату рішення про критичність. Для оборонних підприємств це означає, що найближчим часом близько 15 % інженерів і працівників можуть опинитися на фронті. Прем’єр-міністр пояснив цей крок численними зловживаннями. Паралельно уряд пропонує створити новий Координаційний центр, без рекомендації якого підприємство не зможе отримати статус критичності або ліміт бронювань понад 50 %.Реакція не забарилася. 63 народні депутати з різних фракцій зареєстрували проєкт постанови про скасування цього рішення, а аналітичні центри звернулися до президента й уряду з відкритим листом і попросили запровадити хоча б 90-денний перехідний період. Галузь має підстави для тривоги, бо підприємства ОПК лише до кінця серпня перепідтверджували критичність і перебронювали людей, а ще наприкінці січня уряд постановою № 113 знімав для них обмеження за чисельністю. Правила змінюються частіше, ніж можна спланувати розвиток, і близько тисячі компаній, які постачають засоби за державними контрактами, знову мають проходити ту саму процедуру.Усе це відбувається тоді, коли від галузі вимагають більше, ніж будь-коли. З початку 2026 року АОЗ законтрактувала на 300 % більше безпілотників, ніж за весь 2025 рік, і великі компанії щотижня наймають десятки людей, щоб встигати за запитами військових. Ліміт у 85 % заморожує зростання саме в момент, коли воно найпотрібніше.

Як розрив ланцюга виробництва вплине на обороноздатність країни?

Оборонна індустрія працює як ланцюг. У ньому завод створює засоби, навчальний центр готує до них людей, а екіпаж на позиції прикриває піхоту з неба. Кожна ланка залежить від інших, і втрата людей в одній із них відчувається в усіх. Першим постраждає темп. Інженер, який налаштовує виробництво чи веде розробку, не має заміни на ринку, бо таких людей готують роками, а технічна освіта та наука недофінансовані. Коли він іде, лінія не зупиняється одразу, але поступово сповільнюється, і контракти починають виконуватися з запізненням.Другою постраждає здатність встигати за ворогом. Противник змінює засоби РЕБ і тактику протидії дронам щокілька тижнів, і українська перевага тримається лише на тому, що наші розробники відповідають ще швидше. Якщо R&D втратить людей, наші дрони почнуть застарівати раніше, ніж з’явиться наступна версія, а платитимуть за це життями оператори.Третім постраждає навчання. Центри підготовки працюють разом із виробниками, тестують нові зразки, передають зворотний зв’язок з фронту та готують екіпажі під конкретні системи. Коли виробник втрачає інженерів, центри отримують менше техніки, оновлень і технічної підтримки, а на фронт приходять гірше підготовлені оператори.Четвертою постраждає безпека виробництв. Найм в ОПК передбачає перевірки, поліграф і допуски до виробничих локацій та чутливої інформації, тому кожна нова людина означає новий ризик. Плинність кадрів розширює коло тих, хто знає адреси виробництв, а разом із ним зростає загроза витоку даних, ударів по потужностях і зриву контрактів.П’ятою постраждає довіра. Люди, яких знімають з броні після того, як вони роками працювали на оборону, зроблять висновок, що держава не цінує їхню роботу, і частина з них піде в тінь або виїде. Повернути таких спеціалістів буде набагато важче, ніж зберегти. А на фронті інженер із досвідом розробки систем зв’язку чи РЕБ найчастіше опиниться в піхоті, де його знання ніхто не використає. Тож держава втратить спеціаліста в тилу і не отримає рівноцінного бійця на передовій.

Як система бронювання в Росії дозволила масштабувати ВПК?

Російська система влаштована значно простіше. Працівники оборонних підприємств отримали відстрочку від мобілізації указом від 21 вересня 2022 року, у перший же день так званої часткової мобілізації, і ця норма діє досі. Відстрочку мають усі, хто працює на підприємствах зі зведеного реєстру ОПК і бере участь у виконанні державного оборонного замовлення — від інженера-конструктора до бухгалтера чи робітника за верстатом. Списки подає сам роботодавець, а відсоткового ліміту немає взагалі, тож захищено фактично весь персонал оборонки.Показово, що коли Росія вирішила навести лад у бронюванні для решти економіки, оборонку вона не зачепила. Старі броні після 21 березня 2025 року втратили чинність, право бронювати перейшло до федеральних відомств і Міноборони, а великі банки й телеком-компанії почали наймати людей без гарантій броні. Працівники ОПК при цьому зберегли свій захист, а Кремль ще з 2022 року обговорює для них відтермінування навіть від строкової служби, бо, за словами Путіна, оборонні заводи працюють у три зміни. Повний захист кадрів для Росії — лише частина ширшої політики. За словами віцепрем’єра Мантурова, менш ніж за півтора року оборонні підприємства найняли близько 520 тисяч працівників і все одно не добирали ще 160 тисяч, а за оцінкою Юрія Борисова, дефіцит може сягнути 400 тисяч. Тобто держава, яка вже захистила всіх працівників оборонки, продовжує боротися за кожну додаткову пару рук.Результат цієї політики Україна бачить щоночі. У 2023 році Росія виробляла близько 300 «шахедів» на місяць, а в середині 2025-го — вже 2–3 тисячі, з планами вийти на 6 тисяч. Масове виробництво на «Алабузі» в Татарстані знизило вартість одного дрона приблизно до 70 тисяч доларів США. За даними журналістських розслідувань, на цьому заводі до складання дронів залучали студентів місцевих коледжів та іноземну молодь, тобто Росія шукала людей де завгодно, тільки не знімала їх із заводів. Паралельно держава вкладається в людей і технології. Національний проєкт «Безпілотні авіаційні системи» отримав 696 мільярдів рублів федерального фінансування до 2030 року. Кількість вишів, що готують фахівців для роботи з безпілотниками, планують довести до 500, аби до 2030 року підготувати понад 35 тисяч спеціалістів. Більш як 400 компаній уже стали резидентами науково-виробничих центрів, створених у межах нацпроєкту. Формально це цивільна програма, але люди, компетенції й виробничі потужності, які вона створює, працюють на ту саму війну.Тож якщо поставити дві картини поруч, різниця стає очевидною. Росія захищає від мобілізації весь персонал оборонних підприємств, а Україна збирається обмежити його до 85 %. Росія фінансує з бюджету підготовку фахівців з безпілотних систем і будує мережу навчальних та випробувальних центрів, а українські центри підготовки операторів працюють за власні кошти і без будь-якого статусу. Російські правила бронювання для ОПК не змінювалися з 2022 року, а українські підприємства лише за цей рік проходять уже третю хвилю змін. Росія розвиває навчальні центри та впроваджує безпілотні технології в систему навчання. У нас навчальні центри не мають жодної підтримки, а держава досі не розробила системної програми впровадження дронового навчання в школи та ЗВО.Українська перевага ніколи не полягала в кількості людей чи грошей. Вона полягала в швидкості, винахідливості та гнучкості приватних виробників, що за кілька років створили індустрію, на яку іншим країнам потрібні десятиліття. Країна з утричі більшим населенням береже кожного працівника оборонки і шукає нових, і якщо Україна у відповідь скорочує своїх на 15 %, то добровільно віддає ту єдину перевагу, яку має.

Історія вже давала цей урок, або Чому Україна наступає на чужі граблі?

Перша світова війна стала першою війною, у якій заводи важили не менше за полки. Перші ж її місяці показали, чим закінчується спроба нагодувати фронт людьми ціною виробництва. Велика Британія на початку війни дозволила тисячам кваліфікованих робітників піти добровольцями, і вже у 1915 році армії забракло снарядів. Снарядна криза змусила уряд створити окреме міністерство озброєнь і поставити воєнну промисловість під державний контроль. Робітникам оборонних заводів почали видавати спеціальні значки «Оn Wаr Sеrvісе», щоб на вулицях їх не цькували як ухилянтів. Ця деталь звучить дуже знайомо для сучасної України, де заброньованих інженерів часто сприймають так само.Франція пройшла той самий шлях іще болючіше. У вересні 1914 року її промисловість виробляла близько 10 тисяч снарядів на день, тоді як командування вимагало 100 тисяч, бо значну частину кваліфікованих робітників мобілізували в перші ж тижні. Уже 26 червня 1915 року ухвалили закон Дальб’єза, за яким близько 500 тисяч мобілізованих повернули з армії на заводи, а до кінця війни в оборонній промисловості працювало 1,7 мільйона людей проти 50 тисяч у 1914 році. Показова і доля Андре Сітроена, який воював лейтенантом артилерії, на власні очі побачив снарядний голод і згодом збільшив випуск снарядів на своєму заводі з 5 тисяч на день у 1915 році до понад 40 тисяч у 1918-му.Здавалося б, Британія засвоїла урок, бо перелік захищених професій перед Другою світовою війною затвердили заздалегідь. Проте з шахтарями уряд знову помилився, недооцінивши важливість досвідчених гірників. Призов їх до армії мав наслідком те, що до середини 1943 року вугільна галузь втратила 36 тисяч працівників, а запасів вугілля в країні залишалося всього на три тижні. Тоді міністр праці Ернест Бевін пішов на безпрецедентний крок, і з грудня 1943 року кожного десятого призовника за жеребкуванням відправляли не на фронт, а в шахти. Цих хлопців назвали Веvіn Воys, і загалом через цю програму пройшли близько 48 тисяч молодих людей. Тобто держава в розпал світової війни забирала людей з армії у промисловість, бо без вугілля армія не могла воювати.Найтрагічніший приклад дає 1941 рік у Радянському Союзі. Улітку в Москві та Ленінграді в народне ополчення масово записували робітників великих заводів, інженерів, студентів і науковців, серед яких були й ті, хто мав бронь. Погано навчені, часто з однією гвинтівкою на трьох, ці дивізії кинули проти Вермахту, і з усіх московських дивізій ополчення, сформованих у липні, п’ять загинули вже в жовтні під Вязьмою. Згодом державі довелося евакуйовувати заводи на схід, шукати їм нових фахівців і запроваджувати жорстку бронь. Як ми описали вище, сучасна Росія дуже добре вивчила цей урок і саме тому сьогодні захищає весь персонал своєї оборонки.Є і приклад, як робити правильно. Фінляндія, яка живе поруч із Росією і пам’ятає Зимову війну, визначає незамінних працівників критичних підприємств заздалегідь, іще в мирний час. Організації самі подають пропозиції, кого з персоналу залишити на критичних цивільних посадах у разі надзвичайної ситуації, і ці списки оновлюють планово, а не хвилями раз на кілька місяців. Мобілізаційний план і план безперервності виробництва узгоджені між собою, тому одна людина не може одночасно значитися і в окопі, і біля верстата.Усі ці історії мають спільний фінал. Кожна держава, яка забирала інженерів і робітників на фронт, менш ніж за рік чи два була змушена повертати їх назад, але заплатила за це програними боями, нестачею снарядів і тисячами втрачених життів. Україна має змогу не повторювати цю помилку, бо вже знає, чим вона закінчується.

Оборонна галузь без підтримки, або Чим насправді має займатися уряд

Ніхто не заперечує, що зловживання бронюванням існують, і деякі з них виглядають як анекдот. Свого часу Міністерство культури внесло до переліку критично важливих для життєдіяльності населення установ «Пересувний цирк України». Прем’єр-міністр сам навів приклад підрядника «Укренерго», який отримав право забронювати весь штат, хоча зі ста працівників лише двадцять справді виконували роботи для оператора енергосистеми. СБУ в Харкові викрила схему, у якій адвокат через власні зв’язки оформлював ухилянтів на критичне підприємство без жодної фактичної роботи, а в соцмережах «рішали» відкрито рекламують фіктивне бронювання. На початку року в парламенті говорили і про схеми бронювання через державні установи для так званих VІР-ухилянтів.Ці приклади показують, де насправді слабкі місця системи. Перше полягає в тому, що критичність підприємства визначають за економічними показниками, тобто за рівнем зарплат, сплатою податків і відсутністю боргів, і прем’єр сам визнав, що це не завжди означає справжню важливість для оборони. Друге полягає у відсутності точкових перевірок, через що фіктивний працівник і інженер, який збирає РЕБ, мають однаковий статус. Третє — в тому, що будь-яке механічне правило б’є наосліп. Коли у 2025 році дозволили 100 % бронювання медиків, у підрозділах ЗСУ виник дефіцит медичного персоналу, а тепер механічне скорочення до 85 % так само наосліп вдарить по оборонці. Нарешті, новий Координаційний центр, який має вирішувати долю критичності, поки що не має ні чітких правил, ні публічних протоколів. Депутати й аналітики вже попередили, що замість боротьби зі схемами він може стати новою схемою, в якій усе вирішуватиме телефонний дзвінок. Боротися зі зловживаннями треба перевірками конкретних підприємств і покаранням тих, хто торгує бронями, а не однаковим скороченням для всіх, яке найбільше вдарить по чесних.Ні оборонна індустрія, ні навчальні центри не мають від держави реальної підтримки. Центри підготовки операторів самі купують дрони, симулятори і витратні матеріали, самі шукають полігони, проходять сертифікацію й утримують інструкторів, більшість із яких — ветерани з бойовим досвідом, яких не замінити за місяць. Вони щодня навчають військових, але не мають ні фінансування, ні зрозумілого статусу, ні гарантій, що команда залишиться на місці завтра. На тлі російського нацпроєкту з сотнями мільярдів рублів і сотнями вишів цей контраст особливо помітний. Виробники так само будували свої підприємства на власні кошти, під постійними обстрілами і під тиском регуляторних змін. Галузь не просила допомоги, лише не заважати. Але замість бодай не чіпати тих, хто тримає цю систему, держава починає її добивати.Якщо Кабмін шукає ресурси для фронту, вони лежать не в цехах оборонних заводів, а в нереалізованому експортному потенціалі. Виробничі спроможності українського ОПК у 2025 році оцінювали в 35 мільярдів доларів, а у 2026-му вони можуть сягнути 55 мільярдів, і за окремими напрямами, за словами президента, профіцит потужностей сягає 50 %. Постанова № 875 від 1 липня 2026 року мала відкрити контрольований експорт озброєння, але виявилася мертвонародженою і ринок так і не запустила. Рада зброярів прямо вказує, що відрахування на рівні 20–30 % від суми контракту роблять заявлений швидкий механізм економічно невигідним. Переписати цю постанову так, щоб вона справді працювала, означало б дати виробникам кошти на розвиток і нові робочі місця, а державі — додаткові ресурси для армії, не забираючи жодного інженера з виробництва. Саме цим уряду варто займатися, а не ламати те, що працює.

Справедливість без самознищення

Служити мають усі, справедливо і по черзі, без винятків для політичних і бізнесових еліт. Війна триває дванадцятий рік і може тривати ще довго, тому навантаження треба розподіляти так, щоб не один воював п’ять років, а п’ятеро служили по року.Але справедливість не означає забирати тих, без кого фронт залишиться без засобів. Із приблизно 1,5 мільйона заброньованих в Україні в ОПК працює менш як 10 %, тобто менш як 150 тисяч людей, які виробляють дрони, РЕБ, РЕР і НРК. Разом із тими, хто безпосередньо воює, це і є ті кілька сотень тисяч, на яких стоїть країна.Тому для виробників і центрів підготовки треба зберегти повне бронювання щонайменше на рік чи два, поки молода індустрія не стане на ноги. А резерв для мобілізації варто шукати серед фіктивно працевлаштованих, на підприємствах, які не займаються створенням критично важливих компонентів для фронту на кшталт перукарень, охоронників/продавців великих торгівельних мереж і численних батальйонів Монако. Британія і Франція колись заплатили за подібну помилку роком снарядного голоду. А в України на 13-й рік війни немає зайвого року, щоб повторити їхній досвід.