Український тиждень

Так, у пору, коли болотяні варвари колошматять Київ, тероризують смертоносними атаками і нині він справді СТОРОЗТЕРЗАНИЙ, як писав Поет майже сто років тому, звертаю увагу не лише на актуальні оголошення, де саме є укриття. Погляд мимохіть і мимохідь сфокусофується і на вуличних табличках та назвах магазинів. Власне, не тільки тепер. Це ж і є той простір, який називають символічним: сукупність знаків, образів, текстів, пам’ятників тощо. Вони творять і визначають певну фізичну територію як особливий соціокультурний і ментальний феномен. Символічний простір промовляє до нас і про нас, ким ми є.
Тож пройдімося Хрещатиком. Почнімо з Бессарабки й далі – до Європейської площі й назад, охопивши обидві сторони. У поле зору потрапляють назви і написи, які демонструють наш комплекс меншовартості. Чи не більшість їх – якщо не мовою агресивного сусіда, то іншою мовою – аби не своєю! Наприклад, МОYО, український бренд, назва якого мене давно дратує, бо відсилає до російського слова. На моє запитання до адміністратора фірмового магазину, що ця назва означає, той не міг нічого пояснити. Та й не він придумав такий покруч.
Аж ось перед очі виповзає Ulіtkа Соffее, яка так часто трапляється в столиці. Вона не оминула й Хрещатик.
Як наголошується в довідниках, – це головна артерія столиці України. Якої України? Уявіть: вас із зав’язаними очима висадили з гвинтокрила на Хрещатику і зняли пов’язку. Чи зрозуміло, в якій країні опинилися? Якщо не зважати, що нині саме в Україні, майже центрі Європи, йде війна, яка дає себе знати постійними сиренами й атаками росіян.
У певному сенсі заспокоює вивіска «Всі. Свої», та ще й з таким просвітницьким креативом. Нині там на фасаді – інфощити про Василя Кричевського, його творчість і стислу біографію. А перед тим в оформленні використали роботи дивовижної Поліни Райко із сумновідомих Олешок. Чудовий хід: хоч так дехто з покупців довідався про цю жінку з трагічною долею, як і долю її розписів-картин на стінах хати.
А далі Хрещатиком пішло гуляти: Тhе Соrnеr – Кіtсhеn – Ваr, Кеntuсky Frіеd Сhісkеn тощо. Від цієї англійщини не відстає і «системно-важливий український банк», як подається на сайті, – Sеnsе bаnk. Український? Те саме – з Ukrsіbbаnk, особливо напружує те sіb: може, пора зробити ребрединг, не по-нашому мовлячи?
Не беруся перераховувати всіх написів неукраїнською, їх надто багато, у співвідношенні до написів державною мовою англійська вочевидь переважує. Вона виправдана хіба в назвах міжнародних брендів і готелів. Та ще – в назві магазину Fоlkmаrt, де продаються сувеніри і вишиваний текстиль переважно для іноземців, які наважуються відвідувати Київ у час війни.
Проходячи попри нинішній Майдан Незалежності, народний меморіал у пам’ять загиблих захисників України, ледве стримуєш сльози. Та згадується: саме це місце колись називалося «площадь имени октябрьской революции», над якою істуканом нависав пам’ятник лєніну – саме у підніжжі готелю «Москва» на високому пагорбі. Позиція домінування. Нам, українцям, подавався сигнал: ось, малороси, центральна магістраль вашої столиці, а над нею нависає москва і смотрящій лєнін. Тож не випадково нині цей готель перейменований на «Україну». Назви таки мають значення!
Далі символічний візуальний ряд охоплював «ярмо», як у народі прозвали «Арку дружби народів». Її недарма звели також на пагорбі: вона вивищувалася над центром – ніби перекриваючи Хрещатик. Із травня 2022 року цей витвір монументальної совкової пропаганди переназвали на Арку свободи українського народу, демонтували скульптурну групу на тему «навіки разом», тобто на честь сумнозвісної Переяславської ради.
Нині ж особливо символічно те, що якраз в ареалі Європейської площі височіє Український дім. Уже виросло не одне покоління людей, які не знають, що ця площа в часи пізнього совка носила ім’я ленінського комсомолу.
Багато вулиць і площ мають змінінені останнім часом назви – і то саме війна, страшно сказати, прискорила цей процес.
Ось ми розвернулися на Хрещатику в протилежному напрямку і рухаємося від філармонії попри Український дім. І наткнулися на… мафію, тобто ресторан Маfіа. Це мережа, назва якої нагадує про злочинну організацію рекетирів і терористів, що походить із Сициліії. А далі з «Мафією» перегукується Ріvnа dumа – вона неподалік. Це ж якою мовою цей мовний бастард?
Що далі рухатися Хрещатиком – то більше латинки: Stаr Вurgеr, Соlіn’s, Dіеsеl та інші питомо «українські» назви. Ах, скажуть мені, це ж – бренди. Так, назви міжнародних брендів не перекладаються. Аж тут виринають і китайські ієрогліфи, український переклад яких притулився десь у глухому кутку…
Комплекс меншовартості прочитується не лише на прикладі Хрещатика. Це – якась вірусна пошесть. Вона несвоїм голосом верещить у всіх містах України, де побувала останнім часом: зокрема від Чернівців до Львова. Чи вам не набридли вивіски із англомовним закінченням ОК (тобто о’кей) або оf – «Вікноf», «М’ясноf», що там ще? Творча фантазія зашкалює!
О’кей (!) думаю я, коли тобі не подобаються ці назви – ось інші: Моdus, Wеаr mе. Здогадайся, що там продається! Латинською Моdus має кілька значень: спосіб вияву чогось, видозміну або властивість певного явища, предмета чи дії. Жодне визначення не натякає на асортимент товарів магазину. От нездогадлива: Моdus за звучанням натякає на моду! Це – магазин одягу! А Wеаr mе? Мої знання англійської мови й фантазія кульгають на чотири ноги. Як пише з подібного прикладу політолог Микола Рябчук, подаючи у соцмережі аналогічні зразки київських вивісок: «А кажуть, українці не знають англійської. Ще й як!»
Його спостереження підхоплює у коментарі письменник Віктор Мельник: «Приїжджай у Вінницю.  Це англійське місто, назви новобудов: Smаll, Smіlе-сіty, Skyраrk, Сlоud, Тhе Ніll, Тwееns, Тhе Теnth-hоusе, Меgа-mаll (у Вашингтоні – всього лише просто Маll, Вінниця його переплюнула!), і це далеко не все. Відразу за західною межею міста масив Grееn Vіllаgе – то нічого, що каналізація не розрахована на таку кількість будинків, тому вона струмком тече по поверхні і нижче утворила озерце, яке при західному вітрі на кілометр-два накриває місто смородом. Зате – вінничани англійськіші за самих англійців».
Колись, у застійні брежнєвські часи я, журналістка-початківка, опублікувала репліку в міській молодіжній газеті про назву закладу швидкого харчування (тоді слова фаст-фуд ще не знали) «Киевская перепичка». Як могла, на всі заставки висміяла цей покруч, що спотворював саму згадку про традиційну українську страву, корж, який дуже смакував киянам і гостям. По якімсь часі вивіску переписали нормальною українською мовою. В глибині душі я тішилася, певна, що й моя посильна участь зіграла свою роль.
Науковці понаписували томи про символічний простір. Він відсилає до відповідних координат, системи цінностей. За назвами вулиць, площ, елементами зовнішнього оформлення можна судити про свідомість громадян міста чи села. Не згадуватиму тут всує Ролана Барта  з його «імперією знаків».
Ось  відгуки наших сучасників, які, на жаль, відійшли у час війни. Політолог Ігор Лосєв – про сучасний Київ як символ і міф: «Сакральна роль Києва на теренах Східної Європи не дає спокою російській геополітичній думці, що чудово усвідомлює: без володіння цим особливим містом усі претензії на давньоруську спадщину, на наступність із Візантією, на окрему цивілізаційну місію є безпідставними, а Третій Рим перетворюється на Московський улус онука Чинґіса хана Джучі. Саме тому втрату Києва після унезалежнення України в Російській Федерації переживають так важко.
Тому справжній контроль України не є реальним без контролю Києва. Допоки збережено Київ, Українська держава існує і, незважаючи на тимчасові втрати, здатна до відновлення. Адже без Києва володіння Україною не є легітимним у культурно-історичному та геополітичному сенсі».
Тож оцими неукраїнськими назвами ми допомагаємо ворогам? Ізсередини заповнюємо Київ чужизмами – замість плекати питоме, пригадуючи слова, які зблискують новим змістом у новому контексті. Не лінуймося, напружуймо пам’ять, прикличмо фантазію, прополюймо колишні, старі уявлення.
Світлої пам’яті журналістка «Радіо Свобода» Богдана Костюк писала свого часу: «Читаю назви київських ресторанів, кав’ярень, магазинів – суцільна Малоросія! «Магазин (в кінці слова твердий знак, відсутній на моїй клавіатурі) вкусних продуктов», «Ресторан (знову в кінці твердий знак) Грібоєдов… «Магазин Шкаф (знову твердий знак)»… Як я бачу, на тлі поступової українізації сходу і півдня України столиця держави все менше нагадує саме столицю і саме України…»
Щодо «Сторозтерзаного Києва», нагадаю прикметні рядки Павла Тичини з 20-х років ХХ століття (!), майже сторічної давнини, які накладаються на наш час і витворюють сенси, котрі авторові «Соняшних кларнетів» і в страшному сні не могли привидітися:
І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв:
Росіє, Росіє, Росіє моя!..
…Стоїть сторозтерзаний Київ,
І двісті розіп’ятий я»…