Український тиждень

У період, коли Європа здригається від внутрішніх і зовнішніх потрясінь, ситуацію може врятувати сила волі
Європейським союзникам важко визначитися, що гірше: коли керівник Пентагону Піт Геґсет глузує з жертви, яку вони принесли у війні в Афганістані на чолі зі США; як його колега з Державного департаменту Марко Рубіо викручується щодо перебоїв у роботі мережі «Stаrlіnk» в Україні; чи як головнокомандувач вільного світу безтурботно скасовує санкції для Росії.
Один із варіантів: сидіти склавши руки і сподіватися, що проміжні вибори наступного місяця принесуть порятунок. Можливо, розгромна політична поразка Дональда Трампа змінить американську зовнішню політику, хоча тим, хто щиро тужить за часами Джо Байдена й Барака Обами, доведеться, мабуть, поправити свої рожеві окуляри. Імовірніше, конституційні суперечки призведуть до ще більшої неуважності й непередбачуваності США. Хто насправді вірить, що опівнічний дзвінок, який сповістить президента про несподіване вторгнення Росії на територію НАТО, отримає рішучішу реакцію, якщо Конгрес контролюватимуть демократи?
Нелегко втриматися й від спокуси обурюватися. Хіба президент Трамп не усвідомлює, що Україна — жертва російської агресії? Хіба Геґсет не розуміє, що саме альянси роблять США наддержавою? Хіба Рубіо не бачить, що ненадійність «Stаrlіnk» кидає сумнів на всі американські системи озброєння й технології: чи працюватимуть вони, у разі потреби?
Президентові Зеленському й багатостраждальному народові України можна пробачити обурення з приводу наклепів і підстав. Але решті Європи слід облишити праведний гнів і спрямувати зусилля деінде — насамперед на виправлення помилок, як давніх, так і нових, які спричинюють вразливість Європи до тиску й принижень з боку Вашингтона, Москви і Пекіна.
Не Трамп і його поплічники створили численні лазівки в європейських санкціях, які дозволяють військовій машині Путіна далі функціонувати. Не американці змушували європейців гальмувати інновації та економити на обороні протягом останніх десятиліть. Не американці створили криміналізовані, нігілістичні низи суспільства, які зараз влаштовують заворушення у Франції й Італії. Не американці голосують за прокремлівську і пропекінську партію «Альтернатива для Німеччини». Не американці змушують Європу зволікати й вагатися щодо використання 200 млрд. євро заморожених активів російського центрального банку для допомоги Україні. Усе це — наслідок власних невдалих, недалекоглядних і наївних рішень Європи, що ухвалювалися протягом багатьох років.
Європейські лідери вже мають у своєму розпорядженні все необхідне для безпеки своїх країн у найближчі місяці. Їм потрібно стримати Кремль від підпорогових атак, продемонструвавши готовність до рішучого контрнаступу. Було б корисно, якби вони розповіли громадськості правду про масштаби й характер актів саботажу й залякування. Визнання провини сприяє бажанню відплати. Але в багатьох країнах ці епізоди замовчуються або ігноруються.
Перш за все, європейцям потрібно продовжувати забезпечення України: надією, зброєю і грошима.
Лідери ЄС, які представляють економіку обсягом $31 трлн. (€28,8 трлн.), щойно звернулися до Європейської комісії з проханням розглянути варіанти фінансування на наступний рік. План залучення коштів за допомогою позики, забезпеченої цими російськими активами, набирає обертів, тепер уже за підтримки Німеччини. Але час спливає: адміністрація Трампа також поклала око на ці кошти. А майбутній ультраправий уряд Франції, який сформується після травневих виборів, може ветувати будь-які кроки в цьому напрямку.
Якщо легковажний розкол триватиме, насуваються набагато серйозніші небезпеки. Наразі українці слугують «живими щитами» Європи. Якщо їхня оборона зламається, тріумфальна, загартована в боях Росія шукатиме наступної жертви, а США можуть вирішити підтримати переможця, а не переможеного. Проблема Європи нині полягає лише у браку сили волі — не найгірша проблема, як на те.