Український тиждень

Росія збудувала «суверенний інтернет» як систему централізованого контролю, тоді як Україна зберегла мережу з тисяч незалежних провайдерів. Атаки на інфраструктуру показали, що перша архітектура є вразливою із декількома точками відмови, а друга, хоч і втрачає окремі вузли — зберігає цілісність.Україна зустріла повномасштабне вторгнення з інтернетом, який складається з тисяч незалежних провайдерів і розподілених по країні дата-центрів і не має єдиного центру керування. Росія за ті самі роки збудувала протилежну модель із централізованим управлінням трафіком. Останні атаки по цифровій інфраструктурі стали перевіркою обидвох архітектур. Централізація, задумана як інструмент контролю, виявилася в цих умовах точкою відмови, тоді як розгалужена українська мережа змогла зберегти зв’язність і працездатність.

Удари по дата-центрах: перший прямий тест

Наприкінці вересня 2026 року Росія почала цілеспрямовано бити по цифровій інфраструктурі Києва. Увечері 23 вересня було атаковано будівлю центру «Парковий», де розміщено великий дата-центр. Цей удар по вузловому обладнанню провайдерів залишив без інтернету близько 100 тисяч клієнтів у столиці та області. Уже 26 вересня масштабних руйнувань зазнав дата-центр Соsmоnоvа, він повністю припинив роботу, через що порушилося мовлення низки телеканалів і виникли збої в провайдерів. За декілька днів клієнти дата-центру «Парковий» розгорнули власні дані на резервних майданчиках у країнах ЄС, так само відновилась і робота клієнтів Соsmоnоvа. Ці атаки не завадили працездатності державних сервісів. За словами міністерки цифрової трансформації Оксани Ферчук, багато київських дата-центрів протягом вересня 2026 року були уражені й перестали працювати, але державні цифрові послуги все одно надаються через завчасне резервування інформаційних ресурсів, у тому числі в хмарних сховищах, за кордоном і в підземних дата-центрах. Ще у грудні 2022 року компанія Аmаzоn та її інструмент Аmаzоn Wеb Sеrvісеs допомогли перенести «в хмару» близько 100 українських державних реєстрів.Російська сторона зіткнулася з протилежним сценарієм. Дата-центр «Яндекса» в Сасові Рязанської області вразили в ніч на 8 жовтня, наступного дня атакували об’єкт у Калузі, а 11 жовтня роботу припинив дата-центр у Владімірі. Таким чином, протягом одного тижня українським Силам Оборони вдалося уразити три з п’яти основних дата-центрів компанії. Все це призвело до непрацездатності цілого ряду сервісів компанії. За даними NеtВlосks, після удару по Владіміру трафік Yаndех Сlоud упав до 30 %, інших сервісів «Яндекса» — на понад 60 %.14 жовтня дрони атакували ще й дата-центр «Сбербанку» у Саратовській області. 18 жовтня українські дрони атакували дата-центр VК в Петербурзі, після чого користувачі скаржилися на збої в роботі цієї російської соцмережі.Статистично порівняти атаки на українську та російську цифрову інфраструктуру складно, почасти через відсутність повної інформації про ці напади. Проте різниця в їх деструктивному впливі більш ніж очевидна. В Києві вийшли з ладу лише декілька майданчиків, цифрові державні послуги продовжують працювати завдяки розподіленим копіям, що хостяться у різних дата-центрах по всьому світу. Натомість у Росії атака на дата-центри вдарила по десятках онлайн-сервісів.Основну причину такої відмінності в наслідках пояснює колишній директор «Яндекс Україна», технологічний підприємець Сергій Петренко у своєму блозі: «В Україні з нашою децентралізацією просто немає однієї-двох таких компаній, у яких сконцентрувалися б усі цифрові сервіси, і навіть атаки на явних лідерів ринку не руйнують життя людей».

Вертикаль замість мережі

Російська політика щодо інтернету за останнє десятиліття була більш ніж послідовна. Її метою була не стійкість мережі, а контроль над нею. Закон про «суверенний інтернет», підписаний у травні 2019 року, зобов’язав операторів встановити технічні засоби протидії загрозам (так звані чорні скриньки), які працюють під управлінням Роскомнадзора. Вони дають змогу централізовано фільтрувати, сповільнювати й блокувати трафік, а в теорії й відокремити російський сегмент від глобальної мережі.Важливо розуміти, що ці чорні скриньки є не просто фільтром. Це система глибокого аналізу трафіку, розгорнута всередині мереж операторів, яка дозволяє вибірково сповільнювати окремі сервіси. Яскравим прикладом цього стало сповільнення Тwіttеr 2021 року, а згодом і поступові атаки на YоuТubе, в які мало хто вірив на початку війни. Тож на початок повномасштабної війни відключення й обмеження в російському інтернеті стали для влади звичним інструментом.Після 2022 року цей інструмент застосували на повну. Заблокували Fасеbооk, Іnstаgrаm і Тwіttеr, з літа 2024-го сповільнювали YоuТubе, у 2025-му обмежили дзвінки у WhаtsАрр і Теlеgrаm. Саме ця архітектура, що робить цензуру ефективною, створює системні ризики. Найочевидніший із них — єдині точки відмови, що, власне, і продемонстрували наслідки українських атак на російські дата-центри.

Хаос, який виявився резервом

Українська модель будувалась за протилежними принципами. Ринок доступу до інтернету чи дата-центрів у 1990–2000-х роках розвивався без центрального плану. З’явилися кілька тисяч провайдерів, багато з яких були місцевими мережами окремих міст, районів і навіть будинків, що з’єднувалися між собою через численні точки обміну трафіком і мали різні виходи на зовнішній світ. Для стійкості хаос виявився подарунком: коли рветься один маршрут, трафік іде іншим, коли гасне один провайдер — працює сусідній. Монополіста на українському ринку не існує, і це є основним чинником нашої стійкості в цьому аспекті станом на п’ятий рік війни.Навіть обмежувальні заходи — блокування російських ресурсів із 2017 року, яке виконували самі провайдери на підставі рішень РНБО — не призвели до створення єдиної центральної системи управління українським інтернетом. У нас не існує єдиної точки контролю, яку можна було б захопити чи знищити.

Рішення, ухвалені під обстрілом

Частину стійкості українського інтернету створили свідомо й швидко ще на початку війни. Закон «Про хмарні послуги» ухвалили 17 лютого 2022 року, за тиждень до вторгнення. А зміни воєнного стану дозволили зберігати реєстри й критичні дані за кордоном: Мінцифри перенесло їх у хмари провідних провайдерів, а частину даних навесні 2022-го вивозили фізично. У березні 2022 року мобільні оператори запровадили національний роумінг: абонент, чия мережа втратила покриття, підключається до будь-якого іншого оператора. Оператори вкладалися в акумулятори й генератори на базових станціях, держава й громади створили «пункти незламності», а десятки тисяч терміналів Stаrlіnk закрили прогалини там, де наземну інфраструктуру зруйнували.

Резерв за регламентом

З часом держава закріпила стійкість мереж як обов’язкову вимогу. Розпорядження НЦУ № 539/2344, що змінило розпорядження № 154/1959, зобов’язує мобільних операторів забезпечувати доступність послуг протягом 10 годин без електропостачання за власний рахунок. Раніше мінімальна вимога до доступності зв’язку становила чотири години.Паралельно держава підтримала перехід на оптичні мережі, які працюють навіть при відключенні електрики, а саме — ті, які працюють на основі технології GРОN. Уряд дозволив операторам і провайдерам бронювати військовозобов’язаних працівників, які будують GРОN-мережі. Результат відобразився у статистиці використання цієї технології. За півтора року кількість домівок з GРОN зросла з 2,5 до 3,9 млн, що становило 46 % користувачів усіх технологій фіксованого інтернету. За даними Мінцифри, у 2025 році частка користувачів технології зросла до 53 %, а після початку постійних знеструмлень кількість заявок на підключення збільшилася майже вдвічі.

Слабкі місця української моделі

Проте очевидно, що у українського інтернету є чимало проблем. До прикладу, грудневий кібернапад 2023 року на «Київстар», відповідальність за який Україна поклала на російську групу Sаndwоrm, на кілька днів залишив без мобільного зв’язку мільйони абонентів. Він показав, що навіть у децентралізованому ринку великі гравці мають концентровані ядра, а ядро можна вразити.Залежність від Stаrlіnk — іще одна проблема, адже вона означає залежність від приватної компанії з іноземним власником і своєю політичною логікою. Хмарні сервіси зарубіжних провайдерів дають географічну стійкість, але додають юрисдикційні й договірні ризики.

Різні цілі, різна стійкість

Росія проєктувала мережу під контроль, а не під фізичні удари, і ці цілі суперечать одна одній: контроль вимагає централізації, а стійкість до ударів потребує розподіленості. Чорні скриньки Роскомнадзора потребують централізованого управління трафіком, а воно створює вузли, вихід яких з ладу зачіпає цілі сегменти мережі. Те саме стосується сервісів: російські аналоги глобальних платформ тримаються на блокуванні конкурентів, обов’язковому попередньому встановленні та тиску на бізнес, тож користувачі й трафік зосереджені в кількох компаніях. Тому три уражені дата-центри «Яндекса» вивели з ладу одразу десятки сервісів, а не окремі послуги. Для влади це прийнятна ціна: збитки для економіки та надійності сервісів компенсуються контролем над комунікацією, а відключення, які пояснюють безпекою, вона терпить. Окрім того, кожен інструмент, що дає змогу вимкнути чи сповільнити мережу, стає ще й поверхнею для атаки.Україна виходила з іншого критерію: система має працювати, коли частина її елементів зруйнована. Реєстри з державними даними зберігаються за кордоном, мобільні оператори забезпечують національний роумінг, а вимога до автономної роботи базових станцій зросла з чотирьох до десяти годин.

Межі переваги

Перевага української моделі є архітектурною, але не гарантованою. Атака на «Київстар» показала, що в децентралізованому ринку великі гравці мають концентровані ядра, а Stаrlіnk і зарубіжні хмари переносять частину стійкості за межі української юрисдикції. Тому збереження переваги залежить від конкретних рішень: резервування для операторів критичної інфраструктури, власних магістральних каналів, диверсифікації супутникового зв’язку та конкуренції між провайдерами.