Український тиждень

Нова українська мілітарна культура, що гартується вже понад дванадцять років сучасної російсько-української війни, переосмислює власне минуле й творить нові звичаї. Через історичні розриви та періоди бездержавності питому воєнну традицію українцям доводилося або вичитувати з архівних джерел, або конструювати заново в бойових умовах. Показово, що сьогоднішнє формування військового ритуалу, постання фольклору та символіки відбуваються не згори за директивою, а безпосередньо в підрозділах — через спільний досвід, ініціації, побут і плекання культури пам’яті.Систематизувати й зафіксувати ці живі тенденції взялися проєкти Zаgоrіy Fоundаtіоn — мілітарний «Гальт» і фольклорні «Витоки», які випустили цифрове видання «Путівник мілітарними традиціями». До роботи над цим масштабним проєктом залучили істориків, етнографів, антропологів, культурних аналітиків та безпосередньо військовослужбовців. Видання простежує еволюцію українського воїнства від давньої Русі до сьогодення й фіксує унікальний низовий досвід підрозділів Сил оборони України. Традиція тут постає як практичний інструмент побудови внутрішньої довіри, боєздатності та ціннісного зв’язку між побратимами.Автори путівника пропонують «відрізняти повагу від естетизації, пам’ять від міфології, партнерство від споживання образу воїна». Нагадують, що «наша спадщина нелегка не тому, що її мало. А тому, що частина цієї спадщини — чужа». І підкреслюють: «традиція не видається зі складу і не встановлюється наказом по частині».Путівник не лише документує вже наявні звичаї — давні, відроджені чи щойно зароджені в окопах, — а й розкриває сам механізм їхнього виникнення:«Почніть із цінностей, а не із символів. Спитайте людей прямо: що для підрозділу важливо — взаємоповага, відповідальність, пам’ять про загиблих, професіоналізм. Не вгадуйте за них — поговоріть, почуйте думку особового складу… Новачок має бачити не абстрактну історію частини, а конкретних людей, які були на початку і передали йому право продовжувати цю справу».Читайте також: Родина, що чекає з війни: від середньовіччя до сьогодення

Воїнство як частина культурного коду

Путівник переконливо демонструє: протягом усієї нашої історії воїнство було питомою складовою українського культурного досвіду. Проте, якщо весільні величальні пісні чи обрядові колядки перебували в безперервному обігу — явно чи підпільно, публічно чи у родинному колі, — то мілітарні традиції фактично не могли функціонувати під час окупацій та примусових мобілізацій українців до імперських армій.Тож одним із ключових завдань авторів стало простеження того, як змінювався образ воїна на українських теренах від давнини до сьогодення і в який спосіб функціонує військо як окрема спільнота зі своїми внутрішніми правилами, оберегами, фольклором, гумором та пам’яттю. Адже впродовж віків «військо завше було чимось більшим, аніж просто інструмент війни» — воно виступало й державотворчою, і культуротворчою силою, незалежно від того, йдеться про княжу дружину, козацьке товариство, Українських січових стрільців чи вояків УПА.Читайте також: Про що співали українські вояки: гумор, втрати та героїзм

Від скіфської стріли до сучасного геральдичного пошуку

Структура видання побудована тематично та хронологічно — від кочових народів, що воювали на нашій землі ще до нашої ери, і до сьогодення. При цьому тексти науковців органічно доповнені коментарями сучасних бригад і батальйонів, які успадкували історичні образи й звичаї.Так, 1-й окремий центр безпілотних систем СБС пояснює появу скіфської стріли на своїй емблемі як символ концепції Dеер Strіkе; один із центрів ССО залучає меч князя Святослава до власних ініціаційних обрядів; а 13-та бригада НГУ «Хартія» адаптує герб Харківського слобідського козацького полку і водночас відроджує стрілецьку традицію пам’ятної відзнаки «За Різдво в окопах».Читайте також: Ветеранський досвід українських класиківСпектр дослідницьких питань у книжці вражає охопленням. Це спадковість і соціальні ролі, зокрема служба жінок в українському війську як безперервна традиція ще від часів Першої світової війни та новітні зрушення. Це і термінологічний вимір: як саме ми називаємо цю війну та звідки походять назви підрозділів і посад. Це і антропологічні й архетипні спостереження про традиційні проводи в армію, поховальну обрядовість, трансформацію міфу про захисника й тих, кого він оберігає (із розбором згадок про князів-воїнів у колядках та фольклорних образів воїна як утілення захисту або, навпаки, загрози). Це і вояцьке повсякдення – від їжі до оберегів; ритуали входження у військову спільноту, посвяти та повернення з війни; традиції пластових вишколів і вибір псевд в УПА; історія назв підрозділів і військових звань; походження одностроїв, патчів, прапорів і нагород. Зрештою, це й питання інституційної пам’яті – роль хорунжих як зберігачів традицій підрозділу та формування традиційного військового календаря.Важливим практичним складником проєкту став окремий додаток — порадник для командирів про те, як грамотно запровадити та вкорінити внутрішню культуру в підрозділі.Це покроковий орієнтир, що охоплює ключові етапи становлення бойової спільноти: айдентика підрозділу, яка базується на реальних цінностях та локальній історії частин; культура надання бойового імені; ініціаційні практики прийняття новачка до бойового братерства; знаки визнання, внутрішні заохочення і ритуали вшанування полеглих побратимів.Творці видання закликають і надалі фіксувати й збирати фрагменти української мілітарної культури. Адже ця традиція розвивається просто зараз, і знати й поважати її принципово важливо для суспільства, яке усвідомлює ціну нашої свободи.