Прямий канал

За багато років війни мені довелося познайомитися з більшістю фахівців, які працюють на технічних напрямках в українській армії. І сьогодні можу впевнено сказати: Михайло Драпатий призначає на ці напрямки одних із найбільш компетентних керівників у ЗСУ.
І важливо не лише те, що це професіонали. Нові керівники – енергійні, сучасні та комунікабельні люди, здатні працювати в умовах, коли ситуація змінюється надзвичайно швидко.
У технологічній війні вже неможливо дозволити собі місяці на ухвалення рішень. Нові технології, способи застосування озброєння та тактика противника змінюються буквально щотижня.
Українська армія має реагувати з такою ж швидкістю. Аналізувати дії ворога, прогнозувати його наступні кроки, знаходити відповіді на нові загрози і, найголовніше, намагатися діяти на випередження.
Саме тому люди, які сьогодні очолюють технічні напрямки ЗСУ, мають величезне значення. Від їхньої здатності швидко ухвалювати рішення, чути військових і фахівців та впроваджувати нові рішення залежить те, наскільки швидко армія зможе адаптуватися до змін на полі бою.
Я вірю, що попереду на нас чекають великі позитивні зміни.
Але не варто очікувати, що вони відбудуться миттєво. Система велика, проблем накопичилося багато, і змінювати доведеться дуже багато речей.
Головне, що цей процес почався. І якщо нові керівники збережуть темп та отримають можливість реалізувати необхідні зміни, українська армія зможе швидше відповідати на технологічні виклики та бути на крок попереду ворога.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Драпатий оновлює керівництво технічних напрямків ЗСУ: чого очікувати арреаrеd fіrst оn Прямий.

Після двох так званих офф-реків цього тижня – Володимира Зеленського та Михайла Федорова – можна констатувати: ці два кораблі дедалі більше віддаляються один від одного. Кожен іде своїм курсом.
Сам формат офф-реків уже давно виглядає дивно, адже все сказане на таких зустрічах усе одно стає відомим буквально за годину. Але важливіше інше – між Зеленським і Федоровим дедалі помітніше політичне дистанціювання.
І це, на мою думку, закономірний процес. Я б навіть не шукав тут якоїсь особливої технології, на що натякав Володимир Олександрович. Бо Федоров сьогодні – це, по суті, Зеленський учора, зразка 2019 року. Зокрема, з інколи ідеалістичними уявленнями про те, що і як має відбутися завтра.
І коли президент називає Федорова “маркетологом”, навряд чи це просто тепла характеристика колишнього соратника. У певному сенсі це вже нагадує “конкурс капітанів” з оглядкою на майбутні вибори. Хоча поки обидва перебувають лише на етапі розминки.
Федоров також дедалі більше говорить маніфестами. І кожен із них у майбутньому можна буде розвернути як на його користь, так і використати в кампанії проти нього.
“Служили два товариші”. Уже не памʼятаю, про що саме був той фільм, але принцип тут напрочуд влучний.
І тут вкотре доводиться повторити: за всіма цими внутрішньополітичними тертями було б навіть цікаво спостерігати, якби вони не відволікали від головного функціоналу і самих політиків, і людей, залучених до цього процесу. Бо зараз Україні потрібно вигравати війну, а не купувати попкорн і спостерігати за конкурсом КВН-щиків. Для політичних змагань ще буде час.
Є ще один момент, який непокоїть у випадку обох політичних персонажів: наскільки вони насправді відчувають реальність.
Коли так легко іронізують, що політичної кризи нібито не існує, бо за Хмару проголосували конституційною більшістю, виникає запитання: чи справді на Банковій не бачать, у чому полягає небезпека для них самих?
У Януковича теж певний час було “все спокійно”. До конкретної межі. А за нею почався Майдан.
Схожа історія і з Федоровим. Можна скільки завгодно говорити про те, що йому “підрізали крила”, але історія точно не пробачить, якщо Україна втратить шанс отримати від Ілона Маска рішення щодо супутникових даних.
Якщо Федорову вдасться цього досягти, вже буде не так важливо, як називатиметься його посада. Він матиме шанс залишитися в історії саме завдяки результату.
І насамкінець. Варто вже закінчувати з цими “відфільтрованими зустрічами”. Якщо президенту, міністру чи будь-якому іншому високопосадовцю є що сказати – треба виходити й говорити.
І не лише з обраними журналістами.
Народ має право почути.

Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.

Тhе роst Кораблі все більше віддаляються: чи розуміють Зеленський та Федоров реальність арреаrеd fіrst оn Прямий.

За інформацією Генштабу ЗСУ, протягом минулої доби було зафіксовано 231 бойове зіткнення. Двадцять атак здійснив ворог на Покровському напрямку. Окупанти намагалися просунутися у бік населених пунктів Білицьке, Новий Донбас, Світле, Сергіївка, Ганнівка, Шевченко, Матяшеве, Новопавлівка та в районах населених пунктів Дорожнє, Удачне.Окупаційні війська посилюють тиск та намагаються просуватися одразу на кількох ділянках для створення умов для подальшого наступу на Добропілля.Противник повністю окупував населений пункт Родинське та Грішине. Ворог намагається вийти на автомобільну трасу з Родинського до Криворіжжя. Командування противника планує вийти на рубежі Криворіжжя — Святогірка.Варто зазначити, що штурми міста Родинське розпочалися ще восени 2025 року. Оборона Родинського тривала близько дев’яти місяців.Як повідомляє військовий журналіст Богдан Мірошников, окупанти продовжують застосовувати тактику інфільтрації малих штурмових груп через лісосмуги та приховані маршрути, паралельно засипаючи позиції ЗСУ великою кількістю КАБів, артилерії та FРV-дронів. Вони уникають лобових ударів там, де вперлися в оборону, і намагаються діяти на флангах.Найбільша активність фіксується по лінії Софіївка — Шахове — Нове Шахове. Кінцева мета росіян на цьому напрямку – вийти на лінії, які дозволили б перерізати логістичні комунікації Сил оборони з Краматорском та Барвінковим.Ворог закріпився в населених пунктах Матяшеве та Красноподілля. У центрі Красноподілля фіксуються спроби окупантів утримати позиції та накопичити сили для штурму Новогришиного.Біля обох населених пунктів фіксують розширення сірих зон і зростання присутності російських підрозділів. Особливу небезпеку становлять лісосмуги, якими противник може просуватися малими штурмовими групами. Крім того, ворог намагається просуватися у напрямку Білицького. За інформацією з різних джерел, окупанти присутні в межах населеного пункту. Утім сталого закріплення або повного контролю над містом з їхнього боку поки не зафіксовано.Фіксується просування окупантів в районах Шевченка, Новоолександрівки, Білицького та Дорожнього.Для наступу в бік Добропілля росіяни залучили значні сили. Окупаційні війська ведуть наступ у смугах своєї 2-ї та 51-ї загальновійськових армій , підтягуючи додаткові штурмові піхотні підрозділи до першого ешелону.На правому фланзі задіяна частина сил 41-ї загальновійськової армії, зокрема підрозділи 35-ї, 55-ї та 74-ї окремих мотострілецьких бригад. Окремі підрозділи 90-ї танкової дивізії противника використовуються як оперативний резерв для посилення тиску.За інформацією речника угруповання військ “Схід”  Шаповала, попри величезну концентрацію особового складу, ворог зазнає колосальних втрат.Українські захисники зазначають, що якість підготовки більшості піхотинців окупантів на цьому напрямку є низькою. Російське командування використовує їх як видатковий матеріал: малі штурмові групи  безперервно просочуються через лісосмуги, намагаючись накопичитися в закинутих будівлях чи підвалах для створення точок кругової оборони.Лише за останню добу в ході відбиття атак ворога, який намагався просунутися в бік Білицького, Дорожнього та Удачного, Сили оборони ліквідували та поранили десятки окупантів. Зауважу, що підрозділипротивника  зазнають критичних втрат на етапі висування. Раніше фіксувалися випадки, коли у штурмах під Добропіллям за півтора дня гинули цілі взводи російської піхоти.Через активну роботу української артилерії, мінних загороджень та підрозділів безпілотних систем, спроби ворога застосувати бронегрупи завершуються розгромом. Останніми днями на напрямку знищено понад 6 одиниць автомобільної техніки та ще декілька пошкоджено безпосередньо під час відбиття останніх штурмів. Саме автотранспорт, баггі та мотоцикли ворог найчастіше використовує для швидкого підвезення піхоти до “сірої зони”.Українські контрбатарейні підрозділи та FРV-дрони уразили 7 гармат та артсистем окупантів, які прикривали штурми. Крім того знищено 3 склади боєприпасів, 3 пункти управління БпЛА та понад 70 укриттів (бліндажів та позицій), де намагався накопичуватися особовий склад противника.Засобами РЕБ та протиповітряної оборони ЗСУ було ліквідовано або придушено 329 безпілотників різних типів, які ворог використовував для розвідки та коригування вогню.Завдяки системному виснаженню резервів за допомогою концепції активної оборони, ЗСУ стримують темп просування агресора, змушуючи його платити надвисоку ціну за кожну спробу штурму.Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.

Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.

Тhе роst Повзучий наступ на Добропілля: як окупанти намагаються обійти українську оборону з флангів арреаrеd fіrst оn Прямий.

У ніч на 23 серпня Росія атакувала Україну 127 безпілотниками різних типів, зафіксовано влучання та падіння уламків на 25 локаціях. За попередніми даними, протиповітряна оборона збила або подавила 97 російських безпілотників на півночі, півдні та сході країни.
У ніч на 20 серпня ворог масовано атакував Україну ракетами різних типів та 168 безпілотниками. Основний удар припав на Київщину, ППО знешкодила 186 повітряних цілей. За даними ПС, росіяни атакували Київщину ракетами “Онікс”, “Циркон”, “Іскандер-М” та ракетами до комплексів С-400, які заходять на ціль за балістичною траєкторією.
Наразі я  не бачу  доказів щодо тривалого накопичення ракет та безпілотників. Цифри  свідчать про звичайні для противника можливості.
Говорити про те, що противник накопичував засоби ураження для останньої масованої атаки по Україні, поки що немає жодних підстав.  Насамперед  звертаю увагу на кількість безпілотників –  від 120 до 168 одиниць.
Коли противник накопичує БПЛА, Генштаб ЗСУ звітує про атаку БПЛА від 400 до 600 одиниць. Навіть максимальна кількість під час атаки 20 серпня у 168 БПЛА- це фактично їхні щодобові показники. 
За даними ГУР МОУ, російська промисловість зараз може виробляти близько 3 тисяч реактивних “Гераней-4/5” на місяць. Водночас обсяги виробництва “Герані-2” оцінюються приблизно у 2,8 тисячі одиниць щомісяця.
Основне виробництво російських ударних БПЛА розгорнуте у промисловій зоні Алабуга в Татарстані. Крім того, у рф виготовляють дрони сімейства “Гарпия” на Іжевському електромеханічному заводі Купол. Реактивні “Герань-4” і “Герань-5” належать до нових російських розробок, створених із використанням технологій, отриманих після співпраці росії з Іраном у сфері Shаhеd.
Те саме стосується і балістики. Під час останньої масованої атаки могло бути застосовано приблизно 12–15 балістичних ракет. Це знову ж таки не свідчить про те, що вони накопичували балістичну зброю. Це їхня середньостатистична здатність.
Загалом російський ОПК здатний виготовляти понад 200 крилатих і балістичних ракет щомісяця.
За інформацією військово-політичного керівництва України, Москва прагне масштабувати виробництво балістики до 100 одиниць на місяць (близько 1300 на рік), проте станом на кінець літа 2026 року таких темпів вона ще не досягла.
Згідно з офіційною відповіддю ГУР Міноборони на запити ЗМІ, станом на серпень 2026 року безпосередній бойовий запас балістичних систем в арсеналах рф складає:
-ракети до ОТРК “Іскандер-М” — близько 130 одиниць
-ракети РМ-48У (до С-400) — близько 400 одиниць
-гіперзвукові “Кинджали” — близько 50 одиниць.
При цьому я не вважаю, що противник зазнає критичного дефіциту засобів ураження. Про це свідчить той факт, що під останньої масованої   атаки були використані крилаті, балістичні та гіперзвукові ракети.
Ще один показовий момент – запуск “Калібрів” з району Новоросійська. Звертаю увагу на те, що, незважаючи на попередні удари України по російських ракетоносців чорноморського флоту, країна-окупант, як і раніше, зберігає можливість здійснювати звідти запуски крилатих ракет.
Генштаб ЗСУ повідомляв про ураження ракетоносців “Адмірал Макаров” і “Адмірал Ессен”, але бачимо, що противник має можливість завдавати ударів з Новоросійської бухти. 
Також звертаю увагу на географію запусків безпілотників. Дрони летіли з Курська, Міллерова, Орла, Приморсько-Ахтарська, а також з окупованих територій з Криму та Донецька. Особливу ​​увагу  звертаю саме на Донецьк. На мою думку, нові запуски БПЛА з Донецька свідчать про те, що противник має можливість відновлення інфраструктури запуску безпілотників у районі Донецького аеропорту у досить стислий термін. Або, інформація про знищення дронопорту була, як мінімум, перебільшена. 
У той же час головною відмінністю цих атак є не кількість ракет і географія запусків, а вибір цілей.
Удари завдавалися по логістичним хабам. Були знищені склади з продовольством і медикаментами, у тому числі склади Червоного Хреста. Тому тут, швидше, йдеться не про накопичення засобів поразки, а про вибір цілей.
Ворог систематично завдає ударів по продовольчим базам, логістичним пунктам великих торгових мереж, складам з медикаментами та іншим об’єктам, де зберігаються значні запаси товарів першої необхідності.
Так, у ніч на 5 серпня російські удари пошкодили або знищили чотири розподільчі центри Fоzzy Grоuр, які забезпечували товарами мережі “Сільпо”, “Фора” та Тhrаsh! Траш!. Унаслідок атаки загинули шестеро працівників.
Вранці 20 серпня внаслідок російської масованої ракетної атаки постраждав склад мережі супермаркетів “ЕКО Маркет”.  Унаслідок російського обстрілу постраждав склад мережі продуктових магазинів “Фора” у Мартусівці на Київщині, де зберігалася фрешова продукція. У Борисполі внаслідок російської атаки були пошкоджені продуктові склади та об’єкти Червоного Хреста. Крім того, у ніч на 20 серпня пошкоджено склад з товарами супермаркетів Vаrus у Борисполі. А 22 серпня російські загарбники завдали удару по розподільчому магазину мережі магазинів “Аврора”.
Я вважаю, що таким чином ворог намагається не просто знищити конкретний склад, а порушити саму систему постачання та створити умови для штучного дефіциту.
Вони цілеспрямовано знищують  склади з продовольством, логістичні пункти великих торгових мереж, де знаходиться холодильне обладнання. Це може призвести до утворення черг, нестачі продуктів харчування, медикаментів та товарів першої необхідності.
Саме в цьому і полягає принципова різниця між російськими ударами та частиною українських атак по об’єктах на території країни-окупанта.
 Ми завдаємо удару по маркетплейсах Wіldbеrrіеs. Це гарна картинка, але маркетплейс – не спеціалізована продовольча база і не склад медикаментів. Без Wіldbеrrіеs росіяни осінь і зиму переживуть.
Якщо говорити про удари по території рф, які здатні реально вплинути на російське суспільство напередодні осінньо-зимового періоду, значно важливішою метою є енергетична інфраструктура.
Потрібно завдавати ударів по тому, що справді може вплинути на ситуацію. Без маркетплейсів вони переживуть осінь, а ось без об”єктів енергетичного комплексу — це вже інше питання. Потрібно не мемами обмінюватися, а працювати над ударами по енергетичній інфраструктурі противника.

Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.


Тhе роst Асиметрія війни: Чому зміна тактики обстрілів з боку Москви вимагає нових підходів до ударів по тилах ворога арреаrеd fіrst оn Прямий.

Ситуація в Костянтинівці залишається складною. За минулу добу Генеральний штаб ЗСУ зафіксував тут 31 штурмову дію російських окупантів, що зробило цей напрямок однією з найгарячіших точок усього фронту. Ворог намагається прорвати оборонні рубежі українських захисників та наблизитися до населених пунктів Краматорсько-Слов’янської агломерації.
Російські війська зосередили свої атаки відразу на кількох ділянках. Бойові зіткнення зафіксовано в районах населених пунктів Костянтинівка, Новоселівка, Довга Балка, Іванопілля, Іллінівка, Софіївка та Русин Яр.Також загарбники намагаються просунутися в бік населених пунктів Вільне, Степанівка, Новопавлівка та Кучерів Яр.
Утім, проточна ситуація на Костянтинівському напрямку далека від бравурних заяв російського Генштабу та російського диктатора про повний контроль над містом. Сили оборони України проводять рейдові операції з метою недопущення подальшої інфільтрації невеликих штурмових груп у населений пункт.
Окупанти використовують тактику безперервного тиску живою силою. Ворог переміщується переважно вдень малими піхотними групами або по 1–2 особи. Штурмовиків скеровують на визначені точки для накопичення сил. Головна мета росіян — вийти на бойові порядки ЗСУ, зайти в тил та взяти під контроль українську логістику.
Наразі окупанти мають можливість накопичувати та й надалі інфільтрувати штурмові групи завдяки багатоповерховим районам та промисловій зоні. Саме щільна міська забудова обмежує можливість Сил оборони України використовувати свою головну перевагу — “стіну дронів” для створення “кіл-зони”, знищення особового складу противника за допомогою FРV-дронів.
Окупанти активно використовують і FРV-дрони, ствольну та реактивну артилерію, що суттєво ускладнює логістику українських захисників.
Зіткнувшись із затяжними складними боями в міській забудові, окупанти повернулися до тактики тотального знищення. Ворог намагається вщент руйнувати інфраструктуру — до піску та щебеню, активно використовуючи артилерію та авіабомби (КАБи), щоб позбавити українських захисників можливості тримати оборону в будівлях.
Головна перевага росіян у контролі над логістикою Сил оборони України — це контроль над панівними висотами в містах Часів Яр і Торецьк. При цьому в Часовому українські підрозділи продовжують утримувати мікрорайон Шевченка. Нагадаю, що бої за це місто тривають уже понад три роки. І те, що Сили оборони України досі утримують частину Часового Яру, не дозволяє окупантам здійснити оперативне оточення нашого угруповання.
Росіяни продовжують перекидати на Константинівський напрямок резерви особового складу, додаткові підрозділи операторів БпЛА, що свідчить про пріоритетність захоплення міста.
Зазначу, що в бойових діях окупанти масово застосовують так званих “відкривачок”.
“Відкривачки” — це фактично одноразові бійці, основне завдання яких — викликати на себе вогонь Сил оборони України з метою подальшого вогневого ураження виявлених цілей. У якості “відкривачок” масово використовуються іноземні найманці — тобто ті, за якими російські баби не плакатимуть. Це дозволяє певною мірою окупантам знижувати рівень втрат у статистиці збройних сил РФ.
За даними Головнокомандувача ЗСУ та зведень з передової, спроби окупантів просочуватися малими піхотними групами завершуються їхнім масовим знищенням. Лише під час окремих добових зіткнень на цій ділянці фіксується ліквідація десятків загарбників. Так, наприклад, під час однієї з хвиль атак було підтверджено знищення 32 окупантів ліквідованими та 9 пораненими.
Напрямок є одним із найкривавіших для ворога. Спільно з іншими гарячими ділянками фронту, Костянтинівський відтягує на себе левову частку щоденних втрат окупаційної армії, які загалом по фронту становлять близько 1190–1210 осіб на добу.
Українські захисники стримують переважаючі сили ворога, активно задіюючи сучасні технічні засоби. Російську піхоту виявляють на підступах і знищують за допомогою ударних БпЛА та FРV-дронів.
Завдяки розвідувальним та FРV-дронам ЗСУ здійснюють комплексний вогневий контроль маршрутів навіть без фізичної присутності піхоти на окремих ділянках. Це заважає росіянам оперативно підвозити боєкомплект і резерви до міської межі.
Масовано знищуються точки накопичення піхоти. Під час зачисток околиць і контрдиверсійних дій уражаються десятки укриттів. Зафіксовано одночасне знищення понад 40 укриттів особового складу та пошкодження ще близько 100 позицій ворога.
За словами військового експерта, полковника ЗСУ Владислава Селезньова, однією з головних причин успішного стримування ворога є те, що українські Сили оборони системно та ефективно нищать військову логістику окупантів та маршрути постачання їхніх передових загонів. Регулярно під удари потрапляють логістичні вузли. На відрізку напрямку знищуються автомобільна техніка окупантів та польові склади з боєприпасами.
Сили оборони України застосовують тактику активної гнучкої оборони, ізоляції передових груп противника та технологічної децентралізації логістики. Оскільки ворог робить ставку на масовані піхотні штурми методом “глибокої інфільтрації”, українське командування адаптувало свої дії для максимального перетворення наступальних операцій рф на виснажливе перебування у зоні суцільного вогневого ураження.
Замість ближніх стрілецьких боїв, які виснажують людський ресурс, артилерія та ударні БпЛА знищують ворожу піхоту ще на етапі висування та концентрації в навколишніх селах (Іллінівка, Довга Балка тощо).
Для недопущення оточення міста підрозділи ЗСУ проводять локальні та регулярні контратаки по флангах російського угруповання. Це змушує окупантів розпиляти свої резерви, що призводить до падіння темпів їхнього наступу та зриву початкових графіків просування до міст-фортець Слов’янська й Краматорська.
Якщо загарбники закріпляться у Костянтинівці, вони отримають можливість підтягнути туди важку бронетехніку та артилерійські системи. З цих позицій ворожа ствольна та армійська артилерія зможе вільно завдавати ударів та руйнувати Дружківку, що суттєво ускладнить її утримання.
Попри введення резервів, росіяни суттєво зірвали свої початкові графіки та темпи просування, перейшовши до “тактичного повзання”. Проте Кремль продовжує накопичувати сили, оскільки Костянтинівка є ключовим логістичним вузлом та “південними воротами” до Краматорсько-Слов’янської агломерації.
Окупанти намагаються максимально наблизитися до траси Ізюм — Слов’янськ, яка є найважливішою логістичною артерією Донеччини, з метою подальшого тиску на Слов’янсько-Краматорську агломерацію.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Одноразові штурмовики: цинічна тактика окупантів на Костянтинівському напрямку арреаrеd fіrst оn Прямий.

Українська кампанія з блокади та систематичних ударів по об’єктах країни-окупанта в акваторії Азовського моря паралізувала російську морську логістику, спровокувавши серйозні економічні та інфраструктурні проблеми для країни-агресора. Внаслідок закриття навігації через Керченську протоку та ураження транспортних суден країна-окупант втратила ключові експортні артерії саме в розпал збиральної кампанії.
Вагомою втратою для окупантів стала блокада глибоководних портів в Азовському морі. Зокрема Бердянського, який РФ використовувала як один з ключових портів для матеріально-технічного забезпечення окупаційної армії. Крім того, через цей порт йшло відвантаження зернових культур, зібраних на території окупованої Запорізької, Донецької областей.
Крім сільгосппродукції, продукція важкої металургії, мінеральні добрива. Окупанти визнають той факт, що внаслідок атак українських БПЛА по сухогрузах, баржах експорт російського зерна зменшився практично на 30%. Це колосальне недопостачання в російський бюджет.
Удари українських Сил оборони по російській транспортній інфраструктурі суттєво ускладнили експорт сільськогосподарської продукції РФ, що призводить до багатомільярдних втрат російського бюджету.
Йдеться про блокування Азовського моря, яке росіяни помилково вважають внутрішнім морем російської федерації, а також про серйозне обмеження постачання російської сирої нафти через Босфор і Дарданелли кінцевим споживачам. Я акцентую увагу саме на сирій нафті, тому що після ударів українських Сил оборони по нафтопереробних підприємствах Росія значною мірою втратила можливість переробляти її та виробляти бензин і дизельне паливо.
У результаті постачання нафтопродуктів кінцевим споживачам стало вкрай ускладненим. Тому Кремль намагається компенсувати катастрофічні втрати бюджету коштом експорту сирої нафти. Однак, як ми бачимо, і ця стратегія не дає бажаного результату.
Варто зауважити, що у липні внаслідок системних атак Збройних сил України на російську інфраструктуру і танкери Чорному та Азовському морях транспортування нафтопродуктів РФ зменшилося на 45,6% порівняно із червнем. Відвантаження нафтопродуктів з портів Азовського моря (включно з портами річок Волга та Дон) зменшилося на 64,3% або в 2,8 рази. На Чорному морі експорт сирої нафти РФ за липень  зменшився на 18,1%.
Нагадаю, країна-окупант ввела заборону на експорт дизельного пального з 8 по 31 липня в рамках ширшого пакета заходів з підтримки внутрішнього ринку палива. Згодом російський уряд продовжив дію заборони на експорт бензину до 31 січня 2027 року, а дизелю – до 31 серпня 2026 року.
Історично Росія сама — один з найбільших експортерів дизеля. Близько 40-50% виробленого пального вивозилося за кордон. Наприклад, у 2023 році внутрішнє споживання дизеля становило 52,2 млн тонн, а 35,7 млн пішло на експорт.
Однак удари по НПЗ, які знизили нафтопереробку в Росії до 20-річних мінімумів, призвели до скорочення випуску дизеля майже на 40% — навіть більше, ніж бензину, випуск якого став меншим на чверть.
Українські безпілотники фактично заблокували переміщення російських суховантажів і наливних суден в акваторії Чорного моря. Причому інтенсивність цих ударів постійно зростає. Окупанти змушені визнавати, що Азовське море фактично заблоковане, а транспортування нафти через Чорне море перебуває під великим питанням. Крім того, заблоковано канал Дон—Азов. Усе це означає найсерйозніші втрати для російського бюджету.
Зупинка навігації змушує мінтранс РФ шукати альтернативні залізничні маршрути, що різко здорожує логістику та веде до прямих збитків виробників на тлі заповнення внутрішніх сховищ.
Своєю чергою ураження танкерного флоту силами оборони України унеможливило безперебійне вивезення російських нафтопродуктів через Азовське море. Пошкоджені судна, які дрейфують та потребують буксирування, заблокували рух, ускладнивши постачання пального та військових вантажів до окупованого півострова
Спроба переорієнтувати потоки на порти на кшталт Новоросійська створює інфраструктурний колапс, оскільки залізнична мережа та термінали не розраховані на екстрене подвоєння обсягів.
Негативні для росіян наслідки поширюються і на аграрний сектор.
Через високі ризики знищення кораблів російська влада тимчасово припинила прийом заявок на прохід суден через Керченську протоку, що повністю заблокувало Дон-Азовський маршрут. Варто зазначити, що цим шляхом країна-окупант вивозила близько 27–30% свого збіжжя (понад 14 млн тонн за сезон). Через блокаду липневий експорт російського зерна впав до найнижчого рівня з 2017 року.
Аналітики ІКАР зафіксували падіння експорту зерна на 20% від запланованого (до 2 млн тонн замість 2,5 млн тонн) через логістичний параліч. Це означає відповідне зменшення валютної виручки від продажу агропродукції на світових ринках. І, як самі росіяни люблять говорити, “ми ще не починали”. Йдеться про подальше нарощування інтенсивності українських ударів.
Зауважу, що російська система протиповітряної оборони не справляється зі зростаючою кількістю атак. Противник змушений визнавати, що можливості протидіяти українським атакам фактично мінімальні. Система ППО ворога демонструє низьку ефективність, тоді як кількість і якість ударів української сторони постійно зростають.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
 
Тhе роst Ціна морського паралічу: як блокада Чорного та Азовського морів руйнує експорт країни-окупанта арреаrеd fіrst оn Прямий.

На сайті американського Інституту вивчення війни (ІSW) 6 серпня з’явилася інформація про те, що Кремль формує бойові підрозділи з українських військовополонених.
У звіті йдеться, зокрема, про створення першої так званої “української добровольчої бригади спецпризначення”.
Аналітики ІSW наголошують, що використання військовополонених у бойових підрозділах є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права. Третя Женевська конвенція встановлює правила поводження з військовополоненими та забороняє їх примусове залучення до військової діяльності держави, яка їх захопила.
Після появи звіту інформацію почали активно передруковувати українські медіа, подаючи її як актуальне повідомлення про нову російську практику.
Однак сама історія значно старша за нинішній звіт ІSW.
Ще у листопаді 2025 року у програмі на YоuТubе-каналі “Голос Криму” я разом із військовим експертом, полковником ЗСУ Владиславом Селезньовим детально розбирав створення російськими спецслужбами так званих “українських батальйонів”. Йшлося не лише про сам факт їх існування, а й про механізм формування, можливий  особовий склад, завдання цих підрозділів та їхню роль у російських інформаційно-психологічних операціях.
Чотири “українські батальйони” замість одного.
На той момент росіяни сформували не один, а одразу чотири підрозділи, які підконтрольні ГУ ГШ ЗС РФ.  Йшлося про “батальйон імені Богдана Хмельницького”, “батальйон імені Максима Кривоноса”, “загін імені Мартина Пушкаря” та “загін імені Олександра Матросова”.
Сама назва “батальйон”, за задумом російських спеціальних служб, мала створювати враження значної військової сили. Однак реальна чисельність цих формувань, за даними ГУР МОУ, була неспівмірною з їхньою назвою.
Українська сторона на той момент мала інформацію про 62 контракти українських військовополонених із міністерством оборони країни-окупанта щодо участі у війні проти України у складі таких формувань.
Тобто йшлося не про тисячі українців, яких російська пропаганда могла б представити як масштабний колаборацію, а про кілька десятків встановлених осіб. Ці цифри суттєво відрізнялися від образу “масової української колаборації”, який намагалася створити російська пропаганда.
“Батальйон Богдана Хмельницького” з’явився ще у 2022 році.
Перші повідомлення про створення такого формування з’явилися ще у вересні 2022 року. Російські пропагандистські ресурси тоді поширювали інформацію про нібито бажання українських військовополонених, яких утримували в Оленівці, вступити до так званого “добровольчого козачого батальйону Богдана Хмельницького”.
Ця історія виникла за два місяці після вибуху в бараці з українськими військовополоненими в Оленівці. Російська сторона намагалася представити полонених як людей, які нібито добровільно погоджувалися воювати проти України.
Нагадаю, 24 вересня 2022 року російське пропагандистське ТАСС повідомило, що українські військовополонені, яких утримують у таборі в Оленівці, “просили” владу так званої “Донецької Народної Республіки” дозволити їм воювати в “добровольчому козачому батальйоні Богдана Хмельницького” т.зв. “ДНР”.
А вже у жовтні 2023 року російське пропагандистське агентство “РИА Новости” повідомило, що перший батальйон із колишніх бійців ЗСУ – “добровольчий батальйон імені Богдана Хмельницького” – вступив на службу до російського оперативно-бойового тактичного формування “Каскад”. ЗМІ країни-окупанта тоді повідомляли, що до лав “батальйону” зголосилося близько 70 українських військовополонених. Після бойового злагодження окупанти планували передислокувати цей підрозділ на лінію фронту.
Зауважу, батальйон – це щонайменше 800–1000 осіб. Але за рік окупанти називають цифру у 70 осіб, говорячи про кількість полонених, які зголосилися у цей підрозділ.
До речі, невипадково це формування було включено до складу батальйону “Каскад”, який очолює ще один зрадник України, полковник СБУ Ходоковський.
Однак уже тоді виникало питання, наскільки це взагалі було повноцінне військове формування.
Я звертав увагу на той факт,що російська сторона сама повідомляла, що його учасники ще не склали присягу. Тобто йшлося радше про формування на папері та інформаційний привід, ніж про повноцінну військову одиницю.
ГУР МОУ також не підтверджувало бойового застосування “батальйону Богдана Хмельницького”. У листопаді 2024 року представник ГУР Андрій Юсов заявляв, що протягом тривалого часу ця історія переважно залишалася інформаційно-психологічною операцією і підтверджень застосування підрозділу на фронті не було.
Навіщо окупантам “українські” підрозділи.
Головна мета таких формувань — не створення реальної військової сили, а формування потрібної Кремлю інформаційної картинки.
Противник намагається просувати на міжнародну аудиторію тезу про нібито внутрішній конфлікт в Україні: українці начебто воюють проти українців, а частина українського суспільства нібито готова зі зброєю в руках підтримувати Росію.
Цей наратив має кілька цільових аудиторій.
По-перше, це самі українські військовослужбовці та їхні родини. Їм намагаються нав’язати думку про нібито масштабну підтримку ворога серед українців.
По-друге, міжнародна аудиторія. Тут завдання полягає у створенні картинки, яка дозволяла б Кремлю представляти російсько-українську війну не як агресію проти України, а як внутрішнє протистояння.
По-третє, йдеться про інформаційний вплив на мешканців тимчасово окупованих територій.
Ворог “дзеркалить” українські формування.
Звертаю увагу ще на одну особливість російської пропаганди — спробу дзеркально повторити українські рішення.
У складі Сил оборони України воюють російські добровольці. Серед відомих формувань — російський добровольчий корпус, легіон “Свобода росії” та “Сибірський батальйон”.
Але є принципова різниця.
Російські добровольці у складі українських формувань реально беруть участь у бойових діях проти окупаційної армії. Натомість щодо створених противником “українських батальйонів” тривалий час не було підтверджень їхнього повноцінного бойового застосування.
Таким чином Кремль намагається створити дзеркальну картинку: якщо Україна використовує російських добровольців, то Кремль у складі окупаційної армії нібито має такі самі “українські” формування.
Однак походження людей у цих підрозділах принципово відрізняється. Частина українців потрапила до російського полону, а інша категорія — це колаборанти та колишні українські силовики, які свідомо перейшли на бік ворога.
Як полонених можуть змушувати до співпраці.
Йдеться про систему тиску, яка включає фізичне та психологічне насильство, неналежні умови утримання, голод, побиття та погрози.
У таких умовах згода полоненого на співпрацю не обов’язково означає його добровільний вибір.
Саме тому необхідно розділяти дві категорії людей: тих, хто свідомо переходить на бік ворога, і військовополонених, яких могли змусити співпрацювати через тортури, погрози або інші форми тиску.
Наразі українська сторона встановила понад 300 місць утримання українських військовополонених на території країни-окупанта, Білорусі та окупованих територій.
Понад 90% українських військових, які повернулися з полону, заявляють, що їх катували. Також їх позбавляли достатнього сну та харчування.
Це не нова тактика Росії.
Водночас використання українців для диверсійної та військової діяльності на боці противника не є новою практикою.
Поява нинішніх “українських батальйонів” має набагато давнішою практику роботи російських спецслужб на окупованих територіях.
За інформацією аналітичного відділу ГІ “Права Справа”, ще з 2014 року, російські спецслужби створювали навчальні центри, де місцевих мешканців готували для розвідувально-диверсійної роботи.
Зокрема, йшлося про підготовку снайперів, фахівців із мінно-вибухової справи та учасників розвідувально-диверсійних груп. Частину таких людей російські спецслужби використовували для проведення диверсій на підконтрольній Україні території.
У 2016 році до таких програм почали залучати й місцевих жінок. Загальна кількість курсантів, яку тоді вдалося встановити, перевищувала 120 осіб.
Пізніше аналогічний навчальний центр діяв поблизу Первомайська на базі табору “Чайка”.
Відмінність нинішньої кампанії полягає в тому, що тепер російські спецслужби активно демонструють такі формування у власному інформаційному просторі.
“Українські батальйони” і Покровський напрямок.
У листопаді 2025 року я повідомляв про перекидання на Покровський напрямок так званих “загонів Олександра Матросова” та “Мартина Пушкаря”. За оцінкою аналітичного відділу ГІ “Права Справа”, це могло бути частиною значно масштабнішої інформаційної операції.
Логіка такого сценарію проста: якщо іноземним журналістам показати на фронті людей у формі російської армії, яких представляють як українців, Кремль отримує готову картинку для просування тези про “українців, які воюють проти українців”.
Саме тому питання таких підрозділів виходить далеко за межі їхньої реальної військової чисельності.
Їхня головна цінність для ворога може полягати не у кількості бійців, а у можливості використати їх у пропагандистському сюжеті.
Чому повідомлення ІSW не нове.
Нинішня публікація ІSW  піднімає проблему використання українських військовополонених у російських формуваннях.
Проте сам факт створення російськими спецслужбами таких підрозділів не виник у серпні 2026 року.
Українська розвідка і аналітичний відділ “Права Справа” задовго до появи цієї публікації публічно коментували цю історію.
Тому сьогоднішню історію варто розглядати не як повідомлення ІSW про те, що противник раптом почав створювати “українські” підрозділи, а як черговий етап давно відомої практики.

Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.

Тhе роst Гарматне м’ясо під чужим прапором: як Кремль формує псевдоукраїнські “батальйони” арреаrеd fіrst оn Прямий.

Ситуація на Костянтинівському напрямку залишається вкрай складною.
За даними Генерального штабу ЗСУ, на Костянтинівському напрямку Сили оборони щодня відбивають десятки атак. Активні бої точаться як у самому місті, так і поблизу сусідніх населених пунктів — Іванопілля, Іллінівки, Новоселівки та Новопавлівки.
Окупанти наполегливо намагаються розширити “сіру зону” на північний схід від Новодмитрівки. Їхня мета — за допомогою лісосмуг перерізати українські логістичні маршрути, що ведуть до Подільського та Червоного.
На північний схід від міста точаться бої за висоти та лісосмуги. Росіяни намагаються просунутися на ділянці між Іллінівкою та Новодмитрівкою, але наражаються на українські контрудари.
Тривають щільні контактні бої у приватному секторі селища Іллінівка, яке безпосередньо прилягає до західних меж Костянтинівки. Селище перебуває у динамічній “сірій зоні”.
Ситуація у селищі Бересток є вкрай важкою — населений пункт окупований російськими військами та перетворений на важливий плацдарм для штурму Костянтинівки. Селище розташоване на височині, що має критичне значення для південного флангу оборони Костянтинівки. Окупація Берестка дозволила росіянам встановити візуальний та вогневий контроль над прилеглими низинами.
Противник використовує висоти Берестка для коригування артилерійського вогню та запусків FРV-дронів по логістичних маршрутах Сил оборони України.
Праворуч від селища протікає річка Кривий Торець та розташований каскад ставків. Оскільки ця заболочена низина практично унеможливлює контратаки української бронетехніки через воду, окупанти використовують її як природний захисний бар’єр для свого флангу.
Російські війська намагаються просунутися вглиб міста через приватний сектор мікрорайонів Шанхай та Гора. Загрозлива ситуація зберігається на західних околицях Костянтинівки. Там російські штурмові групи використовують щільну міську забудову для інфільтрації та накопичення сил.
Ворог майже не використовує важку бронетехніку на відкритих ділянках, оскільки 90% знищується ще на підходах. Замість цього застосовуються малі штурмові групи піхоти, які намагаються непомітно просочуватися крізь стики українських бойових порядків.
Варто зауважити, що жодного оточення українських сил у районі Костянтинівки немає. Місто стійко утримують підрозділи 19-го армійського корпусу, 93-ї ОМБр “Холодний Яр”, бригади НПУ “Лють” (полк “Сафарі”) та бригади “Хижак”. Українські бійці регулярно проводять успішні зачистки посадок та знищують ворожі вогневі точки.
За інформацією з місця подій, зафіксовано передислокацію російських оперативних резервів на цей напрямок. Це не ротація підрозділів, а саме їхнє поповнення для посилення наступальних дій.
Зауважу, що Костянтинівка має для Кремля важливе значення не лише у військовому, а й у політичному плані. Костянтинівка — це південні ворота та невіддільна частина найпотужнішого оборонного вузла ЗСУ на Донбасі (лінія Костянтинівка – Дружківка – Краматорськ – Слов’янськ).
Місто історично є великим залізничним та автомобільним вузлом Донбасу. Встановлюючи контроль над Костянтинівкою, противник повністю перерізає логістичні маршрути, які забезпечували українські підрозділи на суміжних ділянках фронту, зокрема в районі Торецька та Часового Яру.
Значимість міста підтверджує той факт, що російська пропаганда та особисто російський диктатор ще на початку липня відзвітувати про нібито “повне захоплення” Костянтинівки, хоча Сил оборони України досі тримають запеклу оборону у центральних та західних кварталах міста.
Для російської пропаганди Костянтинівка має  ще і символічний політичний і ідеологічний підтекст. За радянських часів саме на місцевому заводі “Автоскло” було виготовлено рубінове скло для кремлівських зірок та облицювання мавзолею Леніна. У 1937 році під керівництвом радянського фахівця зі скла Миколи Курочкіна було вперше зварено унікальне чотиришарове “рубінове” скло, яке здатне було витримувати різкі перепади температур і сильні пориви вітру.
Окупанти активно використовують цей факт для внутрішнього російського споживача, намагаючись надати штурмам міста ідеологічного забарвлення.
Тому Костянтинівка їм конче необхідна як політичний символ. Це буде сигнал про нібито здатність окупаційної армії просуватися вглиб української території.
Водночас відзначу і успішні дії українських військових на Часовоярському напрямку. Саме цей фактор не дозволяє російським військам замкнути оперативне оточення Костянтинівки та дають можливість Силам оборони утримувати фланги.
Окремо підкреслю важливість утримання мікрорайону Шевченка, що матиме вирішальне значення для довготривалої оборони міста. Мікрорайон Шевченка разом із Південним є головним плацдармом української оборони в місті. Він розташований на захід від каналу Сіверський Донець–Донбас. Наразі ситуація в мікрорайоні оцінюється як надкритична. Оскільки росіяни контролюють більшу частину інших кварталів міста, по мікрорайону Шевченка безперервно завдаються авіаудари КАБами. Наявність ворожих панівних висот ускладнює логістику, але українські бійці успішно знищують штурмові групи, які намагаються просочитися в цей сектор.
Попри це, станом на серпень 2026 року ситуація у Костянтинівці Донецької області є критичною та вкрай складною. Логістика українських підрозділів суттєво ускладнена через постійні удари FРV-дронів і вогневий контроль росіян із панівних висот у районах Часового Яру та Торецька.
Крім того, протягом останнього тижня, російські війська активізували застосування фронтової авіації, зокрема авіабомб ФАБ-3000.
Це свідчить, що в них мало часу. Тому найближчі місяці будуть, якщо не вирішальними, то такими, що характеризуватимуться дуже серйозною активізацією російського наступу.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst У полоні власних міфів: як Костянтинівка стала головною ідеологічною пасткою для російських окупантів арреаrеd fіrst оn Прямий.

Не втомлююся повторювати: для Зеленського цінність мають лише учасники отого корумпованого чату “Династії”. Уся решта — це вироби одноразового використання. Саша Дубінський може підтвердити. Ота пресконференція з держзрадником Андрієм Деркачем, де вони насипали лайна на Порошенка, відкрила для нього неймовірні перспективи самому стати держзрадником та споглядати на політику вже через грати СІЗО.



А тепер зверніть увагу на склад РНБО, який проголосував за незаконні санкції проти Петра Порошенка. Із 19 членів у Раднацбезі, після останніх кадрових змін, збереглися лише троє. Ще раз! Лише ТРОЄ. Частина має підозри від НАБУ. Такі як Єрмак, Кулеба, Галущенко та Пронін.








Ще частина має перспективи отримати такі підозри. Такі як екс-посол Стефаниша, або ж екс-міністр оборони Умєров. Усі вони, за вірну службу, отримали… звільнення.



Яскравий приклад, Юлія Свириденко. Вона виконала брудну роботу, отримала посаду премʼєра, але дуже швидко її втратила. У цій категорії і екс-міністр оборони Федоров. Він також голосував “за” санкції і виявився непотрібним ЗЕ.


Неважко спрогнозувати, що всі чиновники, які виконують брудну роботу, опиняються або в СІЗО, або під підозрою, або у відставці…

Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за правдивість інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думок, викладених в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автором публікації.


Тhе роst Після санкцій проти Порошенка склад РНБО майже повністю змінився арреаrеd fіrst оn Прямий.

Президент США Дональд Трамп заявив, що його адміністрація поки не готова надати Україні ліцензію на виробництво ракет-перехоплювачів для зенітно-ракетних комплексів Раtrіоt. За його словами, головною причиною є побоювання щодо передачі надсекретних американських технологій, які в майбутньому можуть потрапити в руки противників Сполучених Штатів.
Водночас ця заява різко контрастує з попередніми сигналами, які лунали після саміту НАТО, коли Трамп допускав можливість розширення співпраці з Україною у сфері протиповітряної оборони. Чому позиція американського президента змінилася? Чи має Україна шанси отримати таку ліцензію та які альтернативи існують у разі відмови Вашингтона.
Ліцензія на ракети Раtrіоt: питання не лише технологій
На мою думку, нинішня позиція адміністрації США пояснюється двома ключовими чинниками – політичним і безпековим.
Передусім звертаю увагу на те, що Сполучені Штати залишаються монополістом у виробництві ракет-перехоплювачів РАС-2 і РАС-3 для ЗРК Раtrіоt. Дозвіл на ліцензійне виробництво таких ракет наразі отримала лише одна країна світу – Японія.
Але навіть цей приклад не свідчить про простоту масштабування виробництва. Зазначу, що Японія має одну з найрозвиненіших економік світу, а виробництвом ракет-перехоплювачів займається корпорація Міtsubіshі, яка володіє значними промисловими можливостями. Проте навіть за таких умов обсяги виробництва залишаються відносно невеликими.
За даними з відкритих джерел, японські підприємства можуть випускати приблизно 70 ракет-перехоплювачів на рік. При цьому такої кількості вистачить лише для перехоплення близько трьох десятків аеробалістичних цілей.
Водночас країна-окупант, за оцінками української розвідки, здатна виробляти до 150 аеробалістичних засобів ураження щомісяця. Саме тому, навіть якщо Україна одного дня отримає американську ліцензію, це не означатиме швидкого вирішення проблеми дефіциту ракет.
Створення такого виробництва потребує значного часу, великих інвестицій, спеціалізованих підприємств і доступу до складних технологічних процесів. Тому очікувати швидкого запуску серійного виробництва, не варто.
Політичний тиск чи прагматичний розрахунок.
Другим важливим чинником  є політична складова.
Зміна риторики Дональда Трампа може бути пов’язана з активізацією дипломатичних процесів навколо можливих переговорів між Україною та країною-окупантом. Звертаю увагу, що останнім часом і сам Трамп, і державний секретар Марко Рубіо неодноразово говорили про необхідність інтенсифікації переговорного процесу.
У цьому контексті, контроль над поставками ракет-перехоплювачів для ЗРК Раtrіоt стає для Вашингтона додатковим інструментом політичного впливу.
Оскільки саме США залишаються єдиним виробником таких ракет у необхідних обсягах, вони можуть використовувати їх як важіль не лише щодо України, а й стосовно інших союзників.
Водночас  звертаю увагу й на виробничі можливості американського військово-промислового комплексу. Навіть США не можуть швидко забезпечити великі потреби союзників, адже випускають близько 600 ракет-перехоплювачів на рік.
Навіть якщо припустити гіпотетичну передачу Україні всього річного обсягу виробництва, цього ресурсу вистачило б лише на обмежений двома місяцями період активного застосування.
Саме тому нинішня відмова у видачі ліцензії та стриманість щодо передачі нових партій ракет можуть бути частиною ширшої політичної стратегії Вашингтона.
Сполучені Штати можуть одночасно чинити тиск як на Москву, так і на Київ, намагаючись підштовхнути сторони до переговорів та пошуку компромісів. Саме цим може пояснюватися нинішня зміна заяв американської адміністрації.
Чому Вашингтон побоюється передачі секретних технологій.
Окрему увагу варто приділити безпековим ризикам, які також впливають на рішення американської адміністрації.
Побоювання США не є новими. Нагадаю події 2014 – 2015 років, коли Україна отримала від американської сторони сучасні контрбатарейні радари.  Але під час боїв у районі Дебальцевого ці новітні розробки американського ВПК потрапили до рук російської сторони.
Тоді це викликало серйозне занепокоєння у Вашингтоні, адже йшлося про новітні військові технології. Саме після цього американська сторона стала значно обережніше ставитися до передачі високотехнологічного озброєння Україні.
Як приклад наведу і постачання Україні протитанкових ракетних комплексів Jаvеlіn під час першої президентської каденції Дональда Трампа. Тоді американська сторона наполягала, щоб ці комплекси зберігалися далеко від лінії фронту – на Яворівському полігоні. Таке рішення було пов’язане саме з побоюваннями, що сучасне озброєння може бути захоплене російськими військами.
Аналогічні ризики американська адміністрація враховує і сьогодні, коли йдеться про можливу передачу Україні технологій виробництва ракет-перехоплювачів РАС-3.
Ризик витоку інформації.
Ще одним фактором, який впливає на позицію США, є питання захисту секретної інформації.
Серед західних партнерів існує занепокоєння щодо діяльності російської агентури в українських державних структурах, зокрема у силових органах і спеціальних службах.
Зверну увагу на чисельні випадки викриття співробітників СБУ на керівних посадах, яких підозрювали у співпраці зі спеціальними службами країни-окупанта. Саме подібні історії формують у західних партнерів додаткові перестороги щодо передачі Україні найбільш чутливих військових технологій.
Саме тому у Вашингтоні можуть ставити питання про те, чи існують достатні гарантії того, що технології виробництва ракет- перехоплювачів для ЗРК Раtrіоt не опиняться у розпорядженні Москви.
Чи є в Європи альтернатива Раtrіоt.
Щодо можливих альтернатив американським системам, зазначу, що європейські країни мають сучасні комплекси протиповітряної оборони, однак і вони стикаються з низкою проблем.
Зокрема, мовиться про франко-італійські зенітно-ракетні комплекси SАМР/Т, які вже були передані Україні.
Однак, головною проблемою залишається не стільки недостатня кількість самих комплексів, скільки дефіцит ракет-перехоплювачів до них. Наразі європейська оборонна промисловість поки не здатна забезпечити достатні обсяги виробництва антибалістичних ракет, навіть для вже переданих Україні систем.
Саме тому покладати великі сподівання виключно на європейську допомогу наразі не варто. Проблема дефіциту ракет-перехоплювачів існує не лише в Україні, а й серед союзників загалом.
Замість перехоплення – удари по виробниках.
На моє переконання, Україна має змінювати підхід до протидії російським ракетним атакам.
Я вважаю, що замість спроб перехоплювати кожну випущену противником балістичну ракету необхідно знищувати підприємства російського військово-промислового комплексу, які займаються виробництвом такого озброєння.
Саме удари по виробничим потужностям можуть стати більш ефективним способом зменшення російського ракетного потенціалу в довгостроковій перспективі.
Наведу приклади українських ударів по підприємствах оборонної промисловості противника, які продемонстрували позитивний результат. Зокрема, атаки по Кіровському підприємству та Воткінському заводу, які задіяні у виробництві балістичних, крилатих і гіперзвукових ракет.
Саме масштабування подібних ударів здатно значно ефективніше впливати на можливості ворога здійснювати масовані ракетні удари по Україні, ніж спроби компенсувати нестачу ракет-перехоплювачів лише шляхом їх закупівлі або отримання від партнерів.
Україна має робити ставку на власні можливості.
Своєю чергою зверну увагу на розвиток українських ударних засобів. Сьогодні Україна вже має суттєві можливості для нанесення ударів по військових об’єктах на території противника, а також нарощує виробництво безпілотників і працює над власними ракетними програмами.
Саме розвиток далекобійного озброєння має істотно ускладнити виробництво балістичних і крилатих ракет та зменшити інтенсивність російських атак.
Справа утім, що російська система протиповітряної оборони не здатна ефективно протидіяти таким ударам, що відкриває для України додаткові можливості для ураження військової інфраструктури противника.
Чи може позиція США змінитися.
Попри нинішню заяви Вашингтона про відмову передавати ліцензію на виробництво ракет- перехоплювачів для комплексів Раtrіоt, питання навряд чи можна вважати остаточно закритим. Дональд Трамп уже неодноразово демонстрував готовність змінювати свої заяви щодо підтримки України залежно від політичної ситуації та перебігу переговорів.
Нинішня позиція Білого дому пояснюється поєднанням двох факторів. Перший – прагнення США зберегти контроль над критично важливими військовими технологіями та мінімізувати ризики їх можливого потрапляння до спецслужб країни-окупанта. Другий – використання питання постачання озброєнь як одного з інструментів політичного впливу напередодні потенційних переговорів між Києвом і Москвою.
Водночас наголошую, що навіть у разі отримання Україною ліцензії це не стало б швидким вирішенням проблеми дефіциту ракет-перехоплювачів. На моє переконання, створення повноцінного виробництва потребувало б значного часу, фінансових ресурсів і сучасної виробничої бази.
Натомість найбільш ефективним способом зменшити російський ракетний потенціал я вважаю системне ураження підприємств військово-промислового комплексу противника, які виробляють ракети та інші засоби повітряного нападу.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Чому США не готові передати Україні ліцензію на виробництво ракет Раtrіоt: політика, безпека та можливі альтернативи арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Багато хто питає мене, якою буде можлива російська мобілізація восени цього року. Тепер я отримав точну відповідь на це питання.
Подивіться на події у Пензі. Російські ЗМІ, наприклад, “Дождь” повідомляють, що у Пензі “бусифікацію” почали проводити люди у цивільному. Не військові, не поліція, а саме найняті особи у цивільному, які ловлять людей на вулицях або навіть витягують їх з власних будинків, силою саджають у мікроавтобуси, а згодом “бусифіковані” опиняються на фронті в Україні.
“Підписання контракту” відбувається у воєнкоматі, а мікроавтобуси мають державні номери, які видають приналежність до місцевих адміністрацій.
Але будь-які скарги в ці структури або на ці структури залишаються без відповіді. На кого скаржитись? На незнайомця у цивільному, який назвався дільничним інспектором, виманив тебе з квартири, а потім тебе скрутив натовп “спортіків”. Хто ці люди? Як ти доведеш, що вони діють від імені держави й фактично тебе викрали? Та, ніяк.
Тобто у Пензі зараз опрацьовується улюблена російська модель “нас там нет”, але тепер вже відносно прихованої мобілізації власних громадян на війну.
Насправді, це дуже зручно. Якісь чолов’яги хапають людей на вулицях, кидають у буси, везуть до воєнкоматів. Там під фізичним впливом змушують підписати контракт після чого людина опиняється на фронті. Ніяких повісток і ніяких виплат. Саме так і працює “пензенський кейс”.
Якщо досвід буде визнаний вдалим, а ніяких гучних протестів у Пензі поки що не спостерігається, цю практику розповсюдять на інші регіони росії.
Станеться це після виборів. Вони, по суті, парламентські. Але путін зробив себе обличчям передвиборчої кампанії партії “единая россия”. Фактично, це не вибори, а референдум на продовження війни. А війна – це мобілізація. Якщо результати влаштують путіна (мало сумнівів, що підрахунок буде “правильним”), у Кремлі вважатимуть, що індульгенцію отримано.
За такою моделлю можна набрати і 300, і 500 тисяч солдатів. Дешевше платити бандитам, які будуть виловлювати людей на вулицях, ніж мільйони за добровільний контракт. У такий спосіб і мобілізація буде дешевшою, і біомассу наберуть, і держава якось не замарається.
Чи буде якась реакція від простих росіян? Не знаю. Чи буде така армія ефективною? Ні, не буде. Але чи буде вона небезпечною? Так, буде. У ситуації або вбиваєш ти, або вбивають тебе вибір очевидний. Тим паче, якщо дома у заручниках твоя сім’я.
Раніше, президент України Володимир Зеленський заявив, що Росія готується до нової хвилі мобілізації після виборів до Держдуми, які мають відбутися 21 вересня. За його словами, Кремль планує призвати від 300 до 500 тисяч людей.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Пензенський кейс”: якою буде осіння мобілізація в Росії арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Сьогодні у центрі Харкова 69-річний харків’янин Генадій Парфенюк намагався вбити одного з вищих командирів сил оборони України. Парфенюк отримав наводку від спостерігача, який слідкував за Оболєнським, і приїхав на місце, де мав з’явитись комкор. Весь час зрадник був на зв’язку через телефон та навушники з організатором замаху.
Отримавши команду про вихід комкора на вулицю, Парфенюк наблизився зі спини до нбого та до його охоронця, навів пістолет на них пістолет і натиснув на гачок. Але пострілу не відбулось, оскільки… через хвилювання Парфенюк не діслав патрон в патроннік!
Парфенюк намагався зарядити зброю, але комкор почув звук, розгорнувся, і побачив, як на нього дивиться ствол з відстані в три метри, та швидко зреагував – разом з охоронцем вони затримали зрадника. Навушники випали з вух свої людини і було чутно, як російський куратор кричить: “Стреляй по нему, работай!”.
Напад потрапив на численні камери спостереження.
Парфенюк – пенсіонер, його відоме в інтернеті останнє місце роботи – водій одного з комунальних підприємств Харківської міськради. Парфенюк озвучив свою легенду – нібито, він отримав команду від співробітників СБУ напасти у центрі Харкова на… російського агента, про якого раніше нічого не чув та не знав.
Отримав від іншого агента пістолет Макарова з одним магазином набоїв, і завдання – підійти впритул та здійснити кілька пострілів по людині, яку він не знає і яку йому мають на місці вказати “куратори”. Ось так просто – незнайомі люди дзвонять по телефону, передають пістолет, йдеш у центр та тиснеш на гачок.
Парфенюк не проходив якоїсь спецпідготовки до теракту, він служив в силових структурах і володів зброєю. Був завербований нібито на початку липня.
Наскільки відомо, по цій справі співробітники СБУ вже затримали кілька агентів з цієї російської групи.
Сьогодні у Ігоря Оболєнського, без перебільшення, ще один день народження. Він вижив завдяки своїй швидкій реакції та помилці російського агента. Значить, ще багато чого треба зробити у житті.
На даний момент Оболєнський командує 2-м корпусом у складі 9 бригад НГУ та ЗСУ, які діють у широкій смузі на Харківщині, на якій наступ російчських військ протягом тривалого часу повністю зупинений, та проводяться успішні контратаки. Очевидно, ворог планує активні заходи.
У цьому році російські спецслужби також планували теракт проти командира 3-го корпусу Андрія Білецького, російського агента також вдалось затримати.
Це ще одне підтвердження, що ворог посилив агентурну роботу та намагається вести цілеспрямоване полювання на українських командирів, тому заходи безпеки мають бути посилені.
Фото Парфенюка за 15 хвилин після скоєння злочину на місці затримання.




Напередодні, на командира 13-ї бригади Національної гвардії України “Хартія” Ігоря Оболєнського 31 липня було скоєно замах. Нападника та його спільника вже затримали, тривають процесуальні дії для встановлення всіх обставин.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
 
Тhе роst Хто стоїть за замахом на командира “Хартії” Оболєнського і що це говорить про тактику спецслужб РФ арреаrеd fіrst оn Прямий.

Нинішній етап війни можна охарактеризувати словами Дональда Трампа за лаштунками зустрічі з Володимиром Зеленським під час саміту НАТО: “Максимальна інтенсифікація ударів по російській федерації з метою змусити росіян сісти за стіл переговорів”.
Саме після цього починається активна фаза операції Сил оборони України за підтримки наших стратегічних партнерів проти російської логістики.
Під ударами українських БПЛА опинилися основні перевалочні бази країни-окупанта для експорту сільгосппродукції, кам’яного вугілля, мінеральних добрив та продукції важкої металургії. Але основне — це продукція сільгоспвиробників, мінеральні добрива. Кремль фактично поставили перед фактом, що їх виштовхують зі світових ринків збуту. Насамперед продовольства і мінеральних добрив.
Показовим є той факт, що російські залізниці (РЖД) оголосили надзвичайні обмеження на відвантаження вантажів у напрямку припортових станцій “Азов” та “Таганрог” щонайменше до 4 серпня 2026 року.
Міністерство транспорту країни-окупанта повністю заборонило цивільним кораблям ставати на якір поблизу порту Азов. Внаслідок критичної ситуації уряд рф навіть запропонував цивільним судновласникам за власний кошт встановлювати на суховантажі кулемети та мобільні ракетні комплекси для захисту від українських дронів.
Через високі ризики знищення кораблів російська влада тимчасово припинила прийом заявок на прохід суден через Керченську протоку, що повністю заблокувало Дон-Азовський маршрут. Варто зазначити, що цим шляхом країна-окупант вивозила близько 27–30% свого збіжжя (понад 14 млн тонн за сезон). Через блокаду липневий експорт російського зерна впав до найнижчого рівня з 2017 року.
А в поєднанні з ударами по НПЗ — це колосальний тиск на її економіку.
Щодо серії ударів по складах Wіldbеrrіеs, то Україна насамперед блокує логістику матеріально-технічного забезпечення російської армії.
Справа утім, що логістичні комплекси Wіldbеrrіеs  інтегровані у структуру російської армії. Платформа Wіldbеrrіеs активно використовувалася для масових закупівель російською армією амуніції, бронежилетів, квадрокоптерів, тепловізорів та підсанкційних електронних компонентів для збирання зброї.
Перед початком масованих атак на маркетплейсі діяв величезний спеціалізований розділ “Все для СВО”, який компанія поспіхом видалила після перших атак українських БПЛА.
Це досить серйозно вдарило по російській окупаційній армії.  Окупанти визнають той факт, що знищення цих складів, а було уражено до 15 % складських приміщень, суттєво позначилося на можливості застосування FРV-дронів і дронів на оптоволокні.
Але головне – на цих маркетплейсах зареєстровані 1 млн росіян. Річний оборот мережі перевищує 4,1 трлн рублів, що становить понад 2% ВВП рф.  Разом з більш дрібними конкурентами Wіldbеrrіеs та Оzоn продають товари та послуги на суму, еквівалентну 8,5% російського ВВП, а також забезпечують 4 млн робочих місць.
Оскільки в росії відсутнє воєнне страхування майна, фінансові втрати дрібних російських підприємців (сейлерів) від знищення товарів уже перевищили 1–1,3 млрд доларів. Загальні збитки логістичної мережі оцінюють у понад 2 млрд доларів. Лише за один тиждень наприкінці липня сукупна виручка російського е-соmmеrсе сегмента впала на 10,6%. Через ураження ключових хабів терміни доставки в регіонах зросли у кілька разів.
Одразу після перших ударів Wіldbеrrіеs, Оzоn, “Яндекс Маркет” та “Мегамаркет” екстрено змінили свої оферти для продавців. Вони внесли “удари БПЛА, падіння ракет та воєнні дії” до списку форс-мажорів. Відтепер маркетплейси не компенсують збитки продавцям за згорілий товар.
А це  вже створення елемента соціальної напруги в росії. Економісти вже заявляють про потенційне збільшення кількісті банкрутств серед російських малих та середніх бізнесів та скорочення податкових надходжень на фінансування активної фази війни в Україні.
Українська розвідка повідомила, що Кремль усе активніше використовує приховану емісію грошей для фінансування війни проти України. Через неможливість залучити достатньо коштів на ринку, російська влада змушує державні банки скуповувати облігації федеральної позики, а необхідну ліквідність для цього забезпечує Центральний банк рф.
За перше півріччя 2026 року дефіцит бюджету рф сягнув майже 77 млрд дол., а головним фактором залишаються військові витрати. Додаткові видатки на війну можуть перевищити план ще на 51,3–64,1 млрд дол., частину яких Кремль хоче покрити новими запозиченнями. Водночас Центральний банк рф прогнозує, що річний дефіцит може зрости до 105,1 млрд дол.
Нагадаю, розвідувальний центр Сил оборони Естоні повідомив, що успішні повітряні атаки України на росію, новими цілями яких стали, зокрема, склади Wіldbеrrіеs, завдають відчутної шкоди російській економіці.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Удар по гаманцю Кремля: які нові больові точки Росії намацали ЗСУ арреаrеd fіrst оn Прямий.

Майже півтора роки тому я писав про те, як Вишгородський районний суд Київської області відмовив у задоволенні позову батька двох дітей з інвалідністю про спростування брехливої інформації, поширеної газетою “Закон і Бізнес” і сестрою Портнова, колишньою суддею Печерського суду, Оленою Ісаєвською.
Суд своїм рішенням встановив, що родичі Портнова і його інфопомийка можуть кого завгодно публічно звинуватити в ухиленні від мобілізації, навіть написати, що батько двох дітей з особливими потребами “розшукується органами ТЦК та ухиляється від проходження ВВК”. (Напевно, малася на увазі “ВЛК”, але, схоже, “военно-врачебная комиссия” було для них більше звично ніж “військово-лікарська”).
Само собою, нахабно протиправне рішення було оскаржене і скасоване.
Сьогодні отримали постанову Київського апеляційного суду ще від 29 квітня 2026 року (!).
Інфопомийка “Закон і Бізнес” і родичка Портнова заплатять за брехню 100 тис. грн.
Така собі сума, вимагали мільйон.
Але дітям і 100 тис. зайвими не будуть.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Портновська інфопомийка заплатить арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автораЯ обіцяв лонгрід про рішення першої інстанції в справі Порошенко проти Зеленського про санкції. Вже зрозуміло, що в один навіть дуже довгий текст всі цікаві деталі не влізуть, тому будемо різати слона по частинах.Сьогодні розберемо два елемента цього пазлу:

як суд відреагував на фальсифікацію доказів зі сторони державних органів;що суд думає про вплив санкцій на вибори.

Бо блокування рахунків та заборона правочинів як санкційне обмеження виключає реєстрацію кандидатом через неможливість надати ЦВК всі передбачені законом документи. Відтак чинний президент може через санкції зняти з виборів будь-кого зі своїх суперніків – Порошенка вже зняв, Залужний та новий фаворит Федоров на чекають на свою чергу. Вже відомо, що 3 з 5 суддів з цим погодилися і вважають, що так і має бути, але ж вам цікаво як вони це пояснюють? Мені було цікаво.Почнемо з фальсифікацій. Кодекс адміністративного судочинства передбачає, що державні органі, до яких подано позов, мають видати суду все, що має відношення до справи (“суб’єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі” – частина 2 статті 77). В нашої справі з цим з самого початку було складно. РНБО взагалі відмовилося ходити в суд (вони завжди відмовляються в справах про санкції, хоча формально саме їх рішення і оскаржується).Підстави: РНБО як така не є юрособою і не може брати участь в процесі, юрособою є апарат РНБО, але він не приймає рішень про санкції, тому рішайте без нас, шановний суде. Верховний Суд ніколи не наполягає, але на початку кожного засідання як частина ритуалу запитує всіх учасників: чи на їхню думку можна продовжувати розгляд без явки представника РНБО? Що буде, якщо хтось скаже «ні» не знаю. Ми не пробували, бо на що?Кабмін не так часто бере участь в процесах про санкції – бо більшість санкцій ініціюються СБУ. В нашому випадку ініціатива була від КМУ, і їм довелося відповідати. В першому пакеті документів (всі з грифом “для службового користування”) вони надали суду дві версії проекту розпорядження про санкції від 12 лютого 2025, обидві за підписом міністра економіки Юлії Свириденко – “оригінальна”, зареєстрована о 17:40, та “доопрацьована за результатами зауважень на засіданні КМУ” – зареєстрована о 19:47.Юристи Кабміну не потрудилися пояснити суду, що “доопрацьована” версія фактично була створена заднім числом, бо додатками до неї були документи про погодження з різних міністерств, які надходили до Мінекономіки вже після 19:47, або взагалі наступного дня. Нам довелося видобувати цю інформацію протягом наступних 6 місяців шляхом нудного листування з окремими міністерствами. Коли в засіданні суду ми просили прокоментувати той факт, що згідно відповіді Міністерства юстиції цифровий підпис представниці України в ЄСПЛ Маргарити Сокоренко на довідці про погодження, долученої до проекту від 19:47 було поставлено о 22:17, ми почули лише “Регламент КМУ не забороняє доопрацювання розпоряджень в робочому порядку” (насправді він це забороняє).Але це всі дрібні бешкети. Далі було гірше. Частиною кожного проекту був DVD-диск з електронною версією документів. Це трохи архаїчно, але має свій сенс, бо на підставі проекту має бути створений текст фінального документу, і щоб не набирати його вручну, надається електронна версія. До проекту від 17:40 було долучено диск №ЕН/10-25ДСК, а до доопрацьованого проєкту від 19:47 – №ЕН/11-25ДСК. Суду їх відразу не надали, і в травні суд постановив витребувати їх від КМУ. КМУ відповів, що не може передати диски, бо їх в них нема – диск №ЕН/10-25ДСК повернувся до Мінекономіки, а диск було передано далі в РНБО.На той момент і РНБО і Мінекономіки обидва були формально залучені як “треті особи на стороні відповідача”, і обидва не ходили в засідання. Суд в засіданні в липні трохи збештав КМУ за брак ентузіазму до співпраці з правосуддям, і видав нову ухвалу про витребування.Сторона відповідача ще деякий час пробувала удавати, що не розуміє як виконати ухвали, бо документи помічені «ДСК», і перед тим як надавати їх суду треба ж отримати дозвіл від органу, який їх створив, а це складно. Апогеєм було клопотання представника КМУ щоб суд витребував від секретаріату КМУ стенограму КМУ – бо КМУ “не наділений повноваженнями щодо можливості використання стенограми засідання КМУ поза межами своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України”. Це клопотання суд проігнорував, і ми не поверталися до нього.Коли врешті диск №ЕН/11-25ДСК надійшов до суду, ми побачили (і суд побачив в закритому засіданні), що файли на цьому диску створені 13 лютого 2025 року. По документам це був оригінал того самого диску, що розглядався на засіданні РНБО між 19:47 і 20:40 12 лютого. Ніякого іншого не було, копія не створювалася.На запитання як так сталося, ми почули очікувану відповідь “мабуть технічна помилка”. Ні, це не була технічна помилка. Суду надали фальшивий DVD, який свідомо записали наступного дня, 13 лютого, коли ЗМІ помітили, що в опублікованому указі неправильно вказані податковий номер Порошенка, громадянство Медведчука і рік народження Жеваго. В указі 5 осіб – відтак брак ставить 60%. Що швидко робиться сліпе родиться.Зеленський в той момент був вже за кордоном, і в будь-якому разі йому точно не хотілося б визнавати помилку і вдруге підписувати указ про санкції проти Порошенка. В ОП, КМУ та РНБО запанікували, і не придумали нічого кращого, ніж просто поміняти текст вже підписаного указу з неправильними даними на правильний. Була задіяна купа народу. З РНБО до ОП написали лист “надсилаємо уточнену редакцію додатка, просимо повернути без розгляду додаток до рішення надісланий листом від 12.02.2025”.Видали 14 лютого позачерговий випуск “Офіційного вісника Президента України” (він виходить двічі на місяць, попередній був 5 лютого, наступний мав бути 20-го) – щоб потім говорити, що публікація на офіційному сайті Президента України з неправильним додатком була “неофіційною”, перша публікація в “Офіційному віснику” відбулася вже з правильними даними – “швидко підняте вважається таким, що не падало”. Пожежа в борделі під час повені.Частиною цієї метушні стала підміна диску №ЕН/11-25ДСК. Може це навіть не була фізична заміна диску на диск, бо взагалі не факт, що будь-яка версія диск №ЕН/11-25ДСК існував до 13 лютого 2025 року. Але напевно мав місце обман суду.На диску №ЕН/10-25ДСК був файл “Додаток 4 ОСОБИ.хls” створений 12 лютого 2025 о 17:06. Табличка на 4 рядки: 1 – Коломойський, 2 – Боголюбов, 3 – Жеваго, 4 – Порошенко.Оформлена не по правилах, на що потім Мінюст вказав в зауваженні: “Міністерством юстиції України повідомлено про відсутність у пункті 4 додатка ДО проєкту розпорядження прізвища, власного імʼя особи, до якої пропонується застосувати санкції, латинським літерам… відсутні конкретні формулювання видів санкцій” – тобто, людською мовою: замість “Порошенко Петро Олексійович” треба “Порошенко Петро Олексійович [Роrоshеnkо Реtrо], а замість “Види санкцій (обмежень), що застосовуються: [24]” треба буковками “[24] позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення. Легко побачити, що в доопрацьованої версії ці зауваження враховані. Щоправда, якщо вірити підпису Свириденко, враховані вони о 19:47, а надійшли, як вже говорилося, лише після 22:17.Але головне що видає підробку – не розходження по часу, а розходження по змісту. І це маленький детектив всередині детективу. На засіданні КМУ, на якому розглядався ще перший, “недоопрацьований варіант”, голова СБУ Василь Малюк виступив з неочікуваною пропозицією «щодо включення до списку підсанкційних осіб Медведчука В. В., застосувавши до нього санкції безстроково». До такого ніхто не був готовий.З одного боку, Медведчук нібито олігарх, і включення його до указу “проти головних олігархів” відповідає легенді (сподіваюся всі розуміють, що це легенда, і основна ідея там в «амальгамі», щоб приховати головну мету – витиснути з політики Порошенка – під фразами “не все так однозначно, ви що проти санкцій Коломойському?”). Тому, ніхто проти такої пропозиції від СБУ не заперечував.З іншого боку, до такого “доопрацювання” нічого не було готово, і часу не було, засідання КМУ почалося о 18, засідання РНБО було призначено на 18:30. Не можна ж написати в документах “санкції Медведчуку довічно, за те що він Медведчук”, треба якесь обґрунтування, якого під рукою не було. Медведчук на той момент вже був під санкціями неодноразово. Лише за два з половиною місяці, в листопаді 2024 Зеленський підписав указ №779/2024, яким Медведчука позбавлено державних нагород. Що писати підставою в новому указі?Крім того, хоча Василь Малюк – людина, безумовно, рішуча, але він не є експертом від санкцій. І він не в курсі, що не без причини безстрокових санкцій майже ніколи не буває. На 50 років бувають, а безстроково – майже ніколи. Це напрацьована юридична конструкція для захисту перед ЄСПЛ, Верховний Суд її схвалив – у відзиві на кожен позов про скасування санкцій юристи Офісу Президента пишуть, що санкції застосовані “тимчасово, на чітко визначений строк” – і тому дотримано баланс інтересів держави і громадянина. З безстроковими санкціями так, наче, не проходить. І для Медведчука саме безстрокові санкції – найкращій шанс виграти в ЄСПЛ.Але не врахувати думку голови СБУ, підтриману членами Кабміну, не було неможливо. Ті члени КМУ, хто одночасно був членом РНБО, перейшли з будівлі Кабміну на Грушевського до Офісу Президента, бо вже починалося засідання РНБО. А працівники Мінекономіки, яке сидить в будинку КМУ, залишилися на Грушевського, і почали в турборежимі “доопрацьовувати” проєкт згідно до слів Малюка.Якби в цих людей було хоч трохи більше часу, вони б побачили, що нічного вигадувати і не треба. В обґрунтуванні санкцій Порошенка чітко значилось: “Досудовим розслідуванням встановлено, що Порошенко Петро Олексійович, перебуваючи на посаді Президента України, діючи за попередньою змовою з Медведчуком В.В…”.В пунктах 1 та 2 того ж проєкту (Коломойський і Боголюбов) текст обґрунтування взагалі ідентичний: “Встановлено громадянина Держави Ізраїль Коломойського Ігоря Валерійовича (13.02.1963 р.н.) та громадянина України Боголюбова Геннадія Борисовича (20.01.1962 р.н.), які через низку підконтрольних їм офшорних фірм…” – і далі що вони там, на думку слідства разом зробили. Не було нічого простіше як скопіювати текст обґрунтування з розділу про Порошенка і вставити його в розділ про Медведчука. Навіть було елегантно, ніхто б і не здогадався, що так не було заплановано з самого початку.Але часу думати не було, і в розділі Медведчука з’явився інший текст, де “партнеру Медведчука” Порошенку місця взагалі не знайшлося: “Колишній голова Адміністрації Президента України, голова організації “Український вибір – право народу” і голова політради забороненої в Україні партії “Опозиційна платформа – за життя”. Колишній народний депутат України за вказівкою представників органів державної влади РФ здійснював збір інформації щодо місць дислокації військових формувань України та їх бойової підготовки, а також реалізовував заходи блокування запуску передових стільникових радіотехнологій в Україні…” – і так далі. Єдине чим я особисто можу це пояснити – вони скопіювали текст з якогось попереднього указу про санкції, який швидко знайшовся. Якщо це дійсно так, значить Медведчук двічі під санкціями за те саме, і для ЄСПЛ це буде просто як червона мулета для бика.Набір санкцій натомість як раз скопіювали з інших в тому самому проєкті – і тут також вийшло не дуже, бо Медведчук був позбавлений всіх державних нагород санкціями в листопаді 2024. Нащо його ще раз позбавляти їх в лютому 2025? Може Зеленський в проміжку встиг його знову нагородити?Але це не наші з вами проблеми. Нам час йти на Банкову на засідання РНБО.Стенограму засідання РНБО суд не надали (секретаріат стверджує, що її взагалі не існує), і наразі ми можемо орієнтуватися лише на те, що потрапило в протокол. В протоколі зазначено: “ВИСТУПИЛИ: МАЛЮК В.В., який запропонував цифри і слово “10 років” замінити словом “безстроково”, що було підтримано присутніми на засіданні членами Ради національної безпеки і оборони України. ЛИТВИНЕНКО О.В., ЗЕЛЕНСЬКИЙ В.О., ВЛАСЮК В.В. взяли участь в обговоренні”.У мене є версія, що сталося. Оскільки часу переробляти перший проєкт не було, на засідання РНБО принесли або цю оригінальну версію з вписаними від руки правками, або якійсь проміжний варіант. Може там і був Медведчук, але йому, як і всім іншим, санкції пропонувалися на 10 років. Так чи інакше, Малюк не побачив там що його пропозиція на засіданні КМУ була врахована. І знову взяв слово. Якби він наполягав, що санкції Коломойському, Боголюбову, Жеваго і Порошенку також мають бути безстроковими, він міг про це сказати раніше на Кабміні. Судячи зі всього, ніхто крім Медведчука його в той момент не цікавив. Що саме говорити Власюк, Литвиненко і Зеленський ми не знаємо. Але закінчилося все тим що санкції стали безстроковими у всіх п’яти, чого Малюк, судячи з протоколу, не пропонував.В будь-якому разі, той DVD, який в серпні 2025 року передали суду як диск №ЕН/11-25ДСК, абсолютно точно не розглядався на засіданні РНБО. Він начебто був переданий до РНБО разом з паперовим оригінальним примірником розпорядження №109-р за підписом Шмигаля. Але відмітка про реєстрацію РНБО на ньому стоїть 13 лютого. На наш запит РНБО підтвердило: саме так, 13 лютого, при чому не того ж вечора після полуночі, а о 23:13 13 лютого. Більш ніж через добу після підписання Зеленським указу.Коли ми запитали про це в засіданні представника КМУ, він наполягав що саме так і було: о 19:56 секретаріат КМУ направив розпорядження до РНБО з фельд’єгерською службою (так я особисто дізнався, що в Україні досі офіційно є фельд’єгера, може десь ще ховаються кінні гренадери та лейб-гвардійці). Представник Кабміну не знає, чому документ був зареєстрований РНБО так пізно, це не вина Кабміну.– Фельд’єгер отримує розписку?– Скоріше всього, так– У вас є ця розписка?– Немає.Враховуючи все сказане, є лише одне можливе пояснення. Додатки до розпорядження КМУ №109-р від 12 лютого 2025 року, так само як і додатки до проєктів цього розпорядження, робили вже 13 лютого. Час створення файлу “Додаток 4 ОСОБИ з видами санкцій.хls” на диску №ЕН/11-25ДСК (насправді там вже 5 осіб з Медведчуком) – 17:14 13 лютого 2025 – не технічна помилка, а правда.Люди, які підробляли цей файл (метадані зазначають, що автором була Ярослва Максименко, на той час в.о. директора департаменту санкційної політики в Мінекономіки, згодом перейшла керувати АРМА; а збережено файл Андрієм Стадницьким, очільником відділу удосконалення та цифровізації інструментів того ж департаменту – але ми не знаємо, хто в той момент насправді сидів за компʼютером. Зʼясувати це буде завдання слідства) допустили одну характерну для злочинців-початківців помилку.Документ одночасно містить первинні 10-річні санкції для всіх крім Медведчука – і виправлені особисті дані (правильний податковий код Порошенка, рік народження Жеваго – 1974, у Медведчука відсутнє громадянство України). В такому вигляді цей файл не міг існувати ніколи – ані 12, ані 13 лютого.12 лютого ніхто ще не зауважив помилки в особистих даних. Указ з помилками опубліковано на сайтах Президента ти РНБО 13 лютого після 10:08, і він там висив ще майже добу до наступного ранку. Перші публікації ЗМІ про помилки, і про те, що вони ставлять під знак запитання чинність указу, з’явилися 13 лютого після 14:13, коли про це написав журналіст Максим Савчук. До того моменту ніхто в ОП, КМУ та РНБО не знав, що сталася халепа.З іншого боку, той факт, що у Медведчука термін санкцій зазначено в файлі на диску №ЕН/11-25ДСК як “безстроково; безстроково” (перше відноситься до позбавлення державних нагород, яке буває тільки безстроковим незалежно від строків інших обмежень), а у всіх інших як “безстроково; 10 років” – виключає що документ міг бути чесною спробою привести текст у відповідність до фактично проголосованого рішення РНБО – в такому випадку безстроковими були вже абсолютно всі санкції у всіх осіб.Так, цей DVD умисна підробка, вона була створена 13 лютого 2025 після 17:14 і передана в РНБО до 23:13 як оригінальний пакет документів, посланий нібито о 19:56 12 лютого. Це одночасно виключає можливість говорити про дотримання законної процедури, і підтверджує, що відбувалося те, що Велика Палата Верховного Суду називає “свавіллям” в правовому сенсі – рішення було «необґрунтованим, дискримінаційним або таким, що ухвалене з іншою метою, аніж встановлена законом. Ніхто не займається фальсифікаціями, щоб захистити законне і обґрунтоване рішення.Тепер, коли ви знаєте те, що знав на цю тему і суд – вам може бути цікаво побачити як суд це все прокоментував в рішенні? Зокрема в закритій частині, де аналізуються матеріали з грифом “ДСК”.Отак: 59. 12.02.2025 о 19 год 47 хв Мінекономіки направило до КМУ доопрацьований проєкт розпорядження КМУ «Про внесення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», до якого також долучено пояснювальну записку від 12.02.2025 Nо 104-ДСК на 3 (трьох) аркушах, довідку про погодження на 2 (двох) аркушах, інформаційно-довідкові матеріали на 19 (дев’ятнадцяти) аркушах, DVD-диск від 12.02.2025 Nо ЕН/11-25 ДСК (том ДСК, а.с. 14-36).148. Проаналізувавши матеріали справи (том ДСК, а.с. 6— 36, 39-42, 46-48, 90-108), у тому числі електронні носії – DVD-диски NоЕН/10-25ДСК і NоЕН/11-25ДСК (том ДСК, а.с. 88, 115) Суд установив, що Держфінмоніторинг України, КМУ зібрали інформацію про позивача відповідно до своїх повноважень, визначених Законом України “Про Кабінет Міністрів України” від 27.02.2014 Nо 794 VІІ, Закону України “Прозапобігання тапротидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” від 06.12.2019 Nо 361-ІХ та Положенням про Державну службу фінансового моніторингу України від 29.07.2015 Nо537.Це все. Судді більшості (Кашпур, Мельник-Томенко, Мацедонська) згадують диск ЕН/11-25ДСК просто як один з матеріалів, які не підтверджують нічого незвичайного, крім того, що наш президент молодець, і що все відбувалося згідно-відповідно закону і процедури.Суд не виказав знаків обурення, що йому принесли очевидну підробку і брешуть просто в очі. Не зацікавився хто і нащо її створив. Просто як камінь в болото. Коли ви вже знаєте відповідь на перше питання «що суд думає про підроблені докази» вам буде простіше вгадати, що суд думає про право президента знімати санкціями конкурентів з виборів.Так, ви вгадали. Нічого не думає.Вплив “заборони вчинення правочинів” на вибори взагалі не згадується в рішенні – в тому числі вона пропущена в п. 40, де стисло наводяться аргументи позову. Там згадується лише, що на думку позивача, санкції мають приховану мету переслідування його як лідера політичної опозиції – і більше до цієї теми більшість суду вже не повертається.В окремій думці судді Смоковича звертається увага на політичний контекст взаємовідносин позивача Порошенка і відповідача Зеленського. Хоча головним мотивом його незгоди з більшістю і є те, що суддя Смокович вважає санкції не обґрунтованими фактами (і це також правда) – що знімає інші питання, бо необґрунтовані санкції не можуть бути законними за визначенням, незалежно від інших аспектів.Для нас ця окрема думка важлива, як і друга окрема думка судді Радишевської – яка також погоджується, щодо фактичної необґрунтованості рішення РНБО. Дві окремі думки в рішенні Верховного Суду в справі про скасування санкцій – такого ще ніколи не було. Це не футбол, де рахунок 5:0, 4:1 чи 3:2 – так само поразка. Наша апеляція вже зареєстрована Великою Палатою, і там баланс голосів може виявитись зовсім іншим. І якщо розгляд буде, як ми наполягаємо, відкритим, тема фальсифікацій як і тема обмеження санкціями демократичних процедур, будуть там серед головних.Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.Тhе роst Як судді Верховного Суду проігнорували фальсифікацію санкційних документів проти Порошенка арреаrеd fіrst оn Прямий.

Інформація про те, що президент Володимир Зеленський розглядає ексочільника МВС Ігоря Клименко, на посаду керівника РНБО, змушує мене повернутися до запитань, відповіді на які правоохоронна система роками воліла не давати. Станом на момент написання цього тексту рішення про призначення Клименка ще не ухвалене, однак сама можливість такої кадрової ротації потребує публічного обговорення.
Ігор Клименко очолював Національну поліцію з вересня 2019 року, а з лютого 2023-го керує Міністерством внутрішніх справ. Тобто йдеться про посадовця, який роками перебував на керівних посадах та мав усі можливості реагувати на повідомлення про незаконні дії з боку співробітників НПУ.
Тому, перш ніж суспільству запропонують чергового “ефективного менеджера” на чолі Міністерства оборони, варто отримати відповідь на просте запитання: наскільки ефективно цей “менеджер” реагував на звинувачення в мародерстві, зловживанні владою, фабрикації кримінальних справ і порушенні конституційних прав громадян у системі, яку він очолював?
“Луганські щури у погонах”.
19 травня 2026 року я звернувся з офіційним листом до народного депутата України Валентина Наливайченка з проханням ініціювати перевірку щодо начальника Сєвєродонецького районного управління поліції Анатолія Мазура.
Підставою для звернення стали оприлюднені у відкритих джерелах відомості про можливу причетність співробітників поліції до мародерства, крадіжок і зловживання владою під час активних бойових дій на Луганщині навесні 2022 року. Я закликав народного депутата В. Наливайченка використати його законні повноваження та з’ясувати, чи проводилися службові перевірки, чи порушувалися кримінальні провадження та яку правову оцінку їхнім можливим діям дало керівництво Національної поліції України.
Однак належної реакції, а ні з боку Наливайченка,а ні збоку керівництва МВС та НПУ я не побачив.
Відсутність відповіді не означає, що проблему знято з порядку денного. Тим більше, що історії про так званих “щурів у погонах” для мене не є абстрактними повідомленнями з інтернету. Я маю власний досвід зіткнення з людьми, які носили українську форму, але, за моїм переконанням, діяли як звичайні мародери.
Табір, який пережив Януковича, але не пережив АТО.
Свого часу я придбав занедбаний піонерський табір “Дружба” у селі Макарове Станично-Луганського району Луганської області. До цього він близько десяти років не використовувався.
Моєю метою було створення українського дитячого центру в регіоні, де десятиліттями насаджувалися російські імперські та радянські міфи. Тут мали виховувати дітей на найкращих традиціях української культури та історії. На території табору також планувалося відкрити храм Великомученика і цілителя Пантелеймона.
Український дитячий табір “Дружба” розташовувалася в курортній заповідній зоні приблизно за 15 кілометрів від Луганська. Загальна площа становила п’ять гектарів. На території було шість спальних корпусів, кожен із яких міг приймати до 40 дітей. За сезон у таборі могли оздоровлюватися близько 300 осіб. У 2007–2008 роках корпуси були капітально відремонтовані. Йшлося про відновлену дитячу установу з матеріально-технічною базою та чіткою українською концепцією.
Саме ця концепція і стала причиною тиску з боку місцевої проросійські налаштованої влади і співробітників правоохоронних і спеціальних органів.
15 травня 2008 року депутати Луганської обласної ради, більшість серед яких становили представники Партії регіонів, вирішили звернутися до СБУ та прокуратури з вимогою перевірити діяльність табору. У місцевій пресі розгорнулася кампанія зі шельмування мене особисто та дитячого табору “Дружба”. Заголовки на кшталт “Тень Шухевича над станицей” і “Лагерь украинского национализма” мали сформувати образ небезпечного осередку лише тому, що дітей там планували знайомити з українською історією та культурою.
Були погрозитмені особисто, фізичний тиск і вимоги припинити мою політичну діяльність. Правоохоронні органи не реагували на мої звернення.
Однак, попри тиск місцевої влади, криміналітету та спеціальних служб часів Януковича, табір вдалося зберегти.
На жаль,  табір “Дружба” пережила Партію регіонів, але не пережила період антитерористичної операції та появу людей у формі українського Міністерства внутрішніх справ.
50 тисяч доларів за недоторканність.
Перед пограбуванням табору мені зателефонував чоловік, який представився бійцем батальйону “Торнадо” і висунув вимогу: я маю передати 50 тисяч доларів, після чого “Дружбу” нібито не чіпатимуть.
Моя відповідь була однозначною: платити мародерам я не буду. Після цього матеріально-технічну базу дитячого табору знищили та розграбували.
У моєму випадку особливо показовим є те, що розташовані поруч табір “Берізка” та пансіонат “Сосновий” від мародерів не постраждали. Знищено було саме “Дружбу”. Це дає мені підстави говорити не про випадковість, а про вибірковий і спланований характер дій.
Руйнування табору почалося у 2015 році. У часі це збіглося з моїми публікаціями, в яких порушувалися питання можливих корупційних оборудок керівництва Луганської обласної військово-цивільної адміністрації та обласного управління СБУ.
Нагадаю, добровольчий підрозділ “Торнадо”, створений на базі розформованого батальйону “Шахтарськ”, дислокувався у Станиці Луганській із січня до весни 2015 року. Цей період запам’ятався не стільки оборонними боями, скільки масовим свавіллям і тяжкими злочинами проти місцевого цивільного населення.
Навесні 2015 року через численні скарги місцевих жителів командування сектору “А” прийняло рішення про виведення “Торнадо” зі Станиці Луганської. Тодішній очільник Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Геннадій Москаль офіційно звернувся до МВС, СБУ та Генпрокуратури з вимогою роззброїти підрозділ через його злочинну діяльність.
18 червня 2015 року міністр внутрішніх справ А. Аваков підписав наказ про розформування підрозділу. Військова прокуратура затримала командування та частину бійців підрозділу.
Розмови замість компенсації.
Я неодноразово звертався до керівництва Міністерства внутрішніх справ із вимогою дати правову оцінку діям мародерів та розв’язати питання компенсації завданих збитків.
Також мав зустрічі з представниками керівництва МВС, зокрема із заступником міністра Антоном Геращенком. Крім того, це питання піднімалося мною під час зустрічі з керівництвом політичної партії “Народний Фронт”. Нагадаю, на той момент я був членом Політради політичної партії “Народний фрон”, одним з керівником якої був тодішній міністр МВС Ураїни А. Аваков.
Під час цих зустрічей обговорювалося питання щодо відшкодування збитків. Лунали й пропозиції щодо можливого викупу території табору для розквартирування підрозділів Національної гвардії.
Однак далі розмов справа не пішла. Жодних практичних рішень ухвалено не було.
У 2019 році я змушений був звернутися до Кабінету Міністрів України і оприлюднити інформацію про пограбування табору у ЗМІ.
Протягом тривалого часу я свідомо не робив головного акценту на тому, що український дитячий табір був пограбований людьми, пов’язаними зі структурою українського МВС. Не тому, що змирився з втратою майна. І не тому, що не мав запитань до держави.
Я розумів, що подібна історія може бути використана російською пропагандою для дискредитації України. Розумів, що під час війни повідомлення про пограбування української дитячої установи представниками українських силових структур може завдати серйозної репутаційної шкоди державі. Саме тому я роками намагався вирішити питання всередині країни, не виносячи його на міжнародний рівень.
Але патріотизм не означає обов’язку мовчати про злочини людей у погонах. І тим більше він не означає, що постраждала людина повинна відмовитися від права на справедливість і компенсацію.
Позов проти держави та кримінальна справа.
Коли стало зрозуміло, що Міністерство внутрішніх справ не збирається ані належним чином розслідувати знищення табору, ані компенсувати завдані збитки, я заявив керівництву політичної партії “Народний Фронт” та МВС про намір звернутися з позовом проти держави Україна. На той момент територія перебувала під контролем української влади. Відповідно, держава несла відповідальність за дії підрозділів, створених і озброєних її органами.
І саме на тлі моїх спроб домогтися компенсації нового звучання набула кримінальна справа, яка була сфабрикована проти мене та політично вмотивованою.
Напередодні Дня Конституції на сайті Головного управління Національної поліції в Київській області з’явилася публікація під претензійною назвою: “В аеропорту “Бориспіль” поліція Київщини затримала крадія“.
У тексті були прямо вказані моє ім’я та прізвище. Ба більше, поліція в категоричній формі повідомила, що я нібито викрав гаманець із грошима та мобільний телефон пасажира аеропорту.
Однак, звертаю увагу, на момент публікації обвинувального вироку суду щодо мене не було. Справа не завершена і станом на зараз, а моя вина — не доведена.
До детального аналізу відеозаписів, дій конкретних правоохоронців та інших обставин цієї справи я ще повернуся окремо.
Коли поліція сама порушує презумпцію невинуватості.
Стаття 62 Конституції України, відповідно до якої “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”.
Ніхто не зобов”язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Стаття17 КПК України, згідно якої  особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Стаття 296 Цивільного кодексу України окремо регулює використання імені затриманої, підозрюваної або обвинуваченої особи.
Я не вимагаю особливого ставлення до себе. Я вимагаю лише того, щоб Національна поліція дотримувалася Конституції та законів, які, власне, і зобов’язана захищати. Назвати людину злодієм до ухвалення обвинувального вироку — це формування наперед заданого образу винного та пряме порушення чиного законодавства і Конституції України.
Така практика дій з боку керівництва НПУ виключає об’єктивність і неупередженість подальшого розслідування. Адже правоохоронний орган, який повинен збирати й оцінювати докази, ще до завершення справи публічно повідомляє суспільству готовий вирок.
Чого не помітили захисники журналістських стандартів.
Згодом поліцейську версію Бориспільського інциденту використала “Реальна газета” у матеріалі, побудованому не на аналізі конкретної справи, а на моїй персональній дискредитації.
Я не збираюся витрачати час на полеміку з авторами цього матеріалу. Значно більше запитань у мене до Інституту масової інформації та Центру прав людини ZМІNА,  які поширили заяву “Реальної газети” про нібито атаку з мого боку.
Чи перевіряли представники ІМІ та Центру прав людини статус кримінального провадження, перш ніж повторювати інформацію, в якій Бориспільська справа використовувалася як частина моєї політичної дискредитації?
Чи з’ясували вони, чи існує обвинувальний вирок суду?
Чи звернулися до мене, щоб отримати мою позицію?
Чи перевірили інформацію щодо моїх заяв і скарг на дії та бездіяльність поліції?
І головне: чому організації, які опікуються журналістськими стандартами та питаннями прав людини не побачили очевидної порушення конституційних прав людини, а саме: людину оголосили винною ще до рішення суду?
Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов”язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи,честь і гідність інших людей.
Крім того, відкрите щодо мене провадження має всі ознаки політичного переслідування, а саме:
а) Поспішні публічні заяви чиновників з оцінкою (кваліфікацією) подій, які розслідуються правоохоронними органами.
б) Фактична дискредитація моєї опозиційної діяльності.
в) Особливе ставлення до розслідування.
Відповідні заяви щодо політичного переслідування направлені мною в Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та ЄСПЛ.
Публікація інформації, яка мала мене скомпрометувати, на тлі багаторічного порушення Конституції України, діючого законодавства і бездіяльності правоохоронних органів не залишає мені іншого вибору, окрім як привернути до цієї ситуації увагу міжнародних інституцій. Зокрема, місії ОБСЄ та іноземних посольств.
Мовчання більше не захищає Україну.
Матеріали щодо цих подій уже передані міжнародним інституціям та дипломатичним представництвам держав-партнерів України для отримання відповідної оцінки.
Йдеться не лише про мою особисту історію або матеріальні збитки. Йдеться про порушення норм Конституції та діючого законодавства не тільки правоохоронними органами країни, але й інституціями, які би мали опікуватися питаннями захисту прав людини. Ба більше, ці інституції отримують від держав-партнерів України відновідне фінансування для проведення моніторингу щодо дотримання захисту прав людини в Україні.
Йдеться про те, чи здатна українська держава розслідувати злочини людей у погонах. Чи готова вона компенсувати шкоду, заподіяну діями створених нею збройних формувань. Чи поважає вона презумпцію невинуватості. І чи може правоохоронна система використовуватися для дискредитації тих, хто порушує незручні питання.
Упродовж років я намагався не виносити цю історію на міжнародний рівень, оскільки розумів: вона може завдати удару по репутації України.
Але мовчання більше не захищає державу.
Воно захищає лише людей, які прикриваються державою, формою та посадовими повноваженнями.
Виникла парадоксальна ситуація: власник українського дитячого табору, який створював осередок української культури на Луганщині та захищав інтереси України, змушений звертатися з позовом проти власної держави і просити міжнародні інституції оцінити дії українських правоохоронців.
Патріотизм полягає не в тому, щоб приховувати подібні факти. Сильна держава — це не держава, в якій немає злочинців у погонах. Це держава, яка здатна їх виявляти, карати й захищати від них своїх громадян.
Тому питання щодо Ігоря Клименка полягає не лише в тому, чи стане він наступним міністром оборони.
Питання в іншому: чи готовий він нарешті відповісти за те, що відбувалося і продовжує відбуватися в системі, якою він керував усі ці роки?
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Клименко і незручна спадщина МВС: мародерство, сфабрикована справа та мовчання системи арреаrеd fіrst оn Прямий.

Армія РФ не зупиняє штурмові дії на фронті Донеччини. Відносно нещодавно ворог посилив атаки на Слов’янському напрямку. Минулої доби, як повідомив Генштаб, противник здійснив 19 штурмових дій у районах Кривої Луки, Закітного та Різниківки, а також у напрямках Пискунівки, Миколаївки та Рай-Олександрівки.
Ситуація в смузі оборони залишається важкою. Окрім спроб просунутись, застосовуючи прикриття важкої та легкої техніки, ворог постійно намагається інфільтруватись у міжпозиційний простір та накопичувати засоби артилерії та БПЛА неподалік тимчасово окупаваних міст і селищ. Також не припиняються удари та дистанційне мінування шляхів логістичного сполучення, яке ускладнює переміщення українських воїнів.
Окупанти продовжують тиск одразу на кількох ділянках фронту: від району Закітного на півночі до району Малинівки й Міньківки на півдні, намагаючись просунутися у напрямку Слов’янська та Краматорська.
Зазначу, що наразі одним із найбільших викликів для ЗСУ на цьому напрямку є частковий контроль російських військ над панівними висотами в районі Рай-Олександрівки.
Панівні висоти в районі Рай-Олександрівки мають вирішальне тактичне значення для контролю над Слов’янським напрямком. Рельєф цієї місцевості є сильно порізаним, оскільки село розташоване на правому березі річки Суха та оточене грядками пагорбів Донецького кряжу із середніми висотами близько 165–187 метрів над рівнем моря.
Оскільки лінія фронту проходить уздовж низовин та русла каналу Сіверський Донець — Донбас, пагорби біля Рай-Олександрівки слугують природним оборонним рубіжем для ЗСУ. Вони заважають ворогу розгорнути масштабний наступ у фланг угруповання Сил оборони України.
Утім частковий контроль над висотами дає окупантам суттєву тактичну перевагу, адже дозволяє ефективніше використовувати FРV-дрони завдяки розширенню радіогоризонту. У результаті російські війська можуть встановлювати вогневий контроль над тиловими районами українських підрозділів, позиціями оборонців у районі Лимана та створювати передумови для подальшого просування у бік Слов’янська. Вони намагаються використати позиції для коригування артилерії та розширення плацдарму за каналом Сіверський Донець — Донбас.
Саме нейтралізація цієї загрози стане одним із головних завдань для нещодавно призначеного Головнокомандувача Михайла Драпатого. Ситуацію необхідно оперативно вирішувати.
Разом із цим не вщухають бої на Лиманському напрямку з якого ворог теж прагне дістатися до Слов’янська. На Лиманському напрямку відбито спроби вклинитися в українську оборону. Окупанти п’ятнадцять разів атакували в районах Лимана, Ставків та Озерного, а також у напрямку Новоселівки.
Присутність російських військ безпосередньо у самому Лимані наразі не зафіксована. Східні околиці міста – це так звана “сіра зона”. Противник проводить штурмові дії у напрямок Лиману та Ямполя. Наразі ці населені пункти залишаються під контролем Сил оборони України.
За словами речника Угруповання об’єднаних сил Віктора Трегубова, це ключова точка докладення зусилля з боку окупантів. Саме тому, що у Лимані їм дуже важливо створити плацдарм для проходження у бік Слов’янсько-Краматорської агломерації. “Тим не менш, незважаючи на великі спроби, їм зараз не вдається”, — зауважив він.
Нині на цьому напрямку зафіксована передислокація додаткових підрозділів із глибинних районів окупованої Луганської області. Це не планові ротації, а саме оперативні резерви. Йдеться про накопичення підрозділів операторів БПЛА і так званих “штурмовиків”.
Тобто вони намагатимуться вирішити питання вже за стандартною схемою: спочатку взяти під вогневий контроль локації, а потім, за допомогою контролю панівних висот, вирішувати питання одночасного наступу як на Лиманському, так і на Слов’янському напрямках. Це основні загрози для нашого війська.
Однак за останній тиждень відбулися удари по тиловій інфраструктурі противника на території окупованих районів Луганської області. А це свідчить про те, що ЗСУ розуміють загрози, які окупанти наразі намагаються реалізувати, збільшуючи чисельність свого угруповання та налагоджуючи тилову логістику.
Одним із головних питань залишається й логістика. Тобто треба вирішувати низку питань одночасно, зокрема посилення вогневого контролю над логістикою ворога, причому не на тактичній, а на оперативній глибині. Друге питання — нейтралізація російської активності в районі Рай-Олександрівки. На жаль, ситуація, яка нині складається в тому районі, залишається домінуючою на цьому напрямку, від якої залежатиме подальший розвиток бойових дій.
На сусідньому Краматорському напрямку фіксують інфільтрацію підрозділів ворога. Йдеться про те, що російські військові все ж закріпилися за каналом Сіверський Донець — Донбас.
На жаль, зона присутності розширюється. Відповідно, тут знову постає питання щодо нейтралізації їхньої присутності й недопущення розширення плацдарму.
Бої на цих напрямках є частиною головного задуму окупантів — вийти до Слов’янсько-Краматорської агломерації. Вони зрізають і фактично вирівнюють лінію фронту, створюючи передумови для майбутнього наступу.
Це так званий ефект парасольки — можливість наступати одночасно по всій протяжності Слов’янсько-Краматорської агломерації. Тобто атаки будуть здійснюватися одночасно як у напрямку Дружківки, так і в напрямку Краматорська. Ну і, відповідно, в районі Рай-Олександрівки вони тиснуть на Слов’янськ.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.

Тhе роst Форпост на висотах: як ЗСУ стримують прорив ворога до Слов’янська в умовах складного рельєфу арреаrеd fіrst оn Прямий.

Командувач Угруповання об’єднаних сил, генерал-майор Михайло Драпатий став новим головнокомандувачем ЗСУ замість Олександра Сирського.
Про це повідомив президент Володимир Зеленський у своєму вечірньому відеозверненні за 21 липня. “Визначив, що новим головнокомандувачем Збройних сил України стане Михайло Драпатий”, — сказав він.
Своєю чергою Драпатий подякував “президентові за довіру, міністрові оборони за підтримку, а Силам оборони — за новий етап служби”. 
Михайло Драпатий-це вольова, енергійна людина, яка не боїться брати на себе відповідальність. Я заочно знайомий із генералом із 2014 року, коли забезпечував оперативний супровід бойових дій у Луганській області.
Драпатий там себе блискавично продемонстрував. У серпні 2014 року підрозділ Драпатого опинився у щільному вогневому кільці на кордоні в Луганській області під постійними обстрілами з території рф.  Проявивши особисту ініціативу та взявши на себе відповідальність, Драпатий успішно вивів із оточення 260 бійців та понад 30 одиниць бойової техніки, здолавши під ворожим вогнем шлях у 160 кілометрів.
Це реальний бойовий офіцер, який пройшов усі щаблі із самого низу. Він чудово розуміє, що таке Збройні сили України, саму структуру, її плюси й мінуси.
Драпатий уже неодноразово проявляв себе як кризовий менеджер.
Одразу після початку повторного масованого наступу РФ на півночі Харківщини, бригадного генерала Драпатого призначили командувачем оперативно-тактичного угруповання військ (ОТУ) “Харків”. Під його керівництвом Сили оборони змогли оперативно зупинити просування російських військ у районі Вовчанська та Липців, повністю зірвавши стратегічні плани ворога щодо глибокого прориву. 
Крім того, був Покровський напрямок, де українські сили провели контрнаступальні дії та знизили темпи просування росіян. Під його стратегічним керівництвом Сили оборони провели низку локальних контрнаступальних дій, які суттєво уповільнили рух окупаційних військ та завадили швидкому прориву безпосередньо до Покровська.
А це говорить про його організаційні здібності.
Водночас новому Головнокомандувачу доведеться працювати в умовах складної ситуації на фронті. Найбільші виклики наразі зосереджені на Донеччині — на Костянтинівському, Лиманському та вже Слов’янському напрямках, де становище погіршується.
Проте ефективність Драпатого залежатиме не лише від його особистих якостей. Головне питання— чи дозволять новому Головкому сформувати власну команду та проводити необхідні зміни в Генеральному штабі, системі планування й безпосереднього управління бойовими операціями.
Окремим чинником є можливі інформаційні та політичні атаки. Із ними раніше стикалися і Валерій Залужний, і Олександр Сирський, незалежно від ефективності їхньої роботи.
Варто зауважити, що кадрові рішення щодо Головнокомандувачів часто ухвалювалися не з військових, а виключно із політичних міркувань. Саме тому Драпатому важливо отримати достатньо повноважень, щоб його не “зв’язували по руках” зовнішнім тиском та публічними кампаніями.
Окремо звертаю увагу на можливе призначення Євгенія Хмари міністром оборони. Поява представника спецслужб на чолі оборонного відомства може створити окремий центр впливу та стати своєрідною противагою новому Головнокомандувачу.
Система, за якої існують декілька центрів впливу, використовувалася ще за часів Леоніда Кучми. Одну впливову фігуру врівноважують іншою, тому призначення Хмари можна розглядати саме як противагу Драпатому. Якщо призначають генерала СБУ, це означає збільшення можливостей спецслужб. Утім, яке відношення СБУ має до Міністерства оборони? Це абсолютно різний функціонал.
У цьому контексті я скептично оцінюю й подальші перспективи Михайла Федорова. Я припускаю, що колишнього міністра оборони могли використати для загострення конфлікту із Сирським, однак повертати його на посаду вже не планують.
Федоров тепер не розуміє, чому його не повертають на посаду міністра. Тому що використали — і все. Його завдання було торпедувати Сирського, не більше того. Якщо людина за пів року не зрозуміла свого функціоналу, для чого її призначали, це вже питання безпосередньо до Федорова.
Постійні зміни керівництва Міністерства оборони не сприяють стабільній роботі. Кожен новий очільник відомства приводить власну команду, якій потрібен час, щоб розібратися у функціоналі та налагодити взаємодію з військовим командуванням.
П’ятий міністр оборони за цей період жодним чином не створює нормальних робочих відносин у самому міністерстві. Кожен міністр приводить свою команду, якій навіть в умовах війни потрібен щонайменше місяць-два, щоб увійти в курс справ. Це ще одна проблема, із чим може зіткнутися Драпатий.
Зміну військового керівництва на тлі “картонкових” протестів я оцінюю більш ніж критично. Спроби пояснити кадрові рішення як відповідь на настрої вулиці можуть розмивати відповідальність самої влади. 
Гра в демократію — “ми почули вулицю” — в умовах війни згубна для держави. Драпатому фактично дають зрозуміти на прикладі Сирського, що він залежить від настроїв вулиці. Начебто подальші кадрові рішення ухвалюватимуться з урахуванням настроїв українського народу. Але це фактично нівелювання або перекладання відповідальності: мовляв, не ми вимагали відставки Сирського.
На мою думку, подальші події покажуть, що насправді стояло за призначенням нового Головкома: реальне зміцнення обороноздатності чи приховане “полювання на відьом”.
Драпатому я бажаю передусім витримки. Він справді позитивна людина, але за нього тривожно.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Нова кров” чи вимушений хід? Чому Драпатий очолив ЗСУ на піку суспільних протестів арреаrеd fіrst оn Прямий.

Блокада Криму з боку Сил оборони України — це стратегічна військова кампанія, спрямована на перетворення півострова з потужного плацдарму агресії на вразливий ізольований анклав. Ця операція має комплексний вплив на перебіг війни.
Зауважу, що раніше окупанти використовувала Крим як ключову логістичну базу, де накопичувалися пально-мастильні матеріали, боєкомплект та особовий склад для проведення ротацій. Сюди ж відправлялася залізничними та автомобільними поромами військова техніка з тилових районів країни-окупанта.
Варто закуважити, що протягом останнього тижня українське розвідтовариство здійснило низку успішних ударів по важливих військових об’єктах противника на півострові.
Зокрема, бійцями спецпідрозділу Головного управління розвідки Міноборони було уражено сучасну російську радіолокаційну станцію “Каста-2Е2”, яка використовувалася для контролю повітряного простору. Крім того, знищено шість паливозаправників, що суттєво ускладнило логістику ворога.
Також під ударами української розвідки опинилися залізничні перевезення: два вантажні локомотиви та три цистерни з паливом були виведені з ладу. Це завдало серйозних втрат у забезпеченні російських військ пальним. Окремо в ГУР відзначили ураження військової техніки на ешелоні, що зірвало плани противника щодо перекидання сил і засобів на передову.
Через регулярні ураження Кримського мосту ворог почав повністю покладатися на морське постачання пального й техніки, яке зараз активно паралізують українські сили.
У морі біля берегів Криму та в Азовському басейні уражено десятки суден російського “тіньового флоту”. Під вогнем опинилися ворожі танкери, суховантажі, логістичні пороми та морські буксири. Крім того, фіксуються серйозні руйнування наземного нафтоналивного термінала в порту Керчі.
Паралельно з дефіцитом пального ГУР та суміжні підрозділи Сил оборони України створюють для військових об’єктів противника тотальну енергетичну кризу. За допомогою ударних дронів успішно уражено щонайменше 5 електропідстанцій на півострові. Системні удари знеструмили великі військові вузли (зокрема райони Сак та Євпаторії), що паралізує роботу ремонтних баз і систем ППО.
Систематичне руйнування залізничних поромів у Керчі та мостів на перешийках змусило окупантів переорієнтувати постачання на сухопутний коридор через Приазов’я. Цей маршрут пролягає близько до лінії фронту і знаходиться під постійним вогневим контролем ЗСУ. Вузькі логістичні точки (Чонгарський міст, Генічеська переправа) та траса Р-280 “Новоросія” перебувають під постійним ударом українських БПЛА.
Наразі завдяки успішним діям Сил оборони України і українського розвідтовариства Крим утратив своє ключове значення як логістичний хаб для російських окупаційних військ. Це призвело до серйозних наслідків для окупаційних військ безпосередньо на лінії бойового зіткнення у Херсонській та Запорізькій областях. 
Так, зокрема, у Запорізькій області підрозділи Сил оборони України здійснили успішну контратаку та відкинули російські війська в районах населених пунктів Маліївка, Січневе, Новогеоргіївка та Запорізьке. Понад 33 кв. км територій перейшли під вогневий контроль України.
У Херсонській області українські сили утримують домінантні висоти на правому березі. Спроби росіян закріпитися на островах у дельті Дніпра та створити нові плацдарми оперативно припиняються масованими ударами артилерії та FРV-дронів.
Через дефіцит палива, снарядів та техніки, викликаний логістичною блокадою, угруповання російських військ на Запорізькому та Херсонському напрямках змушене обмежувати використання артилерії та бронемашин під час штурмів. Порушення постачання з Криму на південний фронт вже призвело до падіння співвідношення артилерійських пострілів противника з 2,4:1 до 1,6:1.
Після фактичної блокади окупованого Криму, який уже перетворився на повністю ізольований острів, серйозні проблеми з логістикою в окупантів і на тимчасово окупованих територіях Миколаївської області, мова йде про Кінбурнську косу.
Утім крім військової компоненти, блокада півострова також має політичне значення.
Це насамперед підвищення суб’єктності України у переговорному процесі. Я не виключаю, що саме питання Криму буде ключовим для економічного та політичного тиску як з боку України, так і Сполучених Штатів. Мова йде про можливу деокупацію районів Херсонської та Миколаївської областей. Я не виключаю, що стоятиме питання Запорізької атомної електростанції, а саме: пропозиція про створення міжнародного консорціуму, тобто фактичної передачі найбільшої атомної електростанції  під зовнішнє управління.
Крим роками позиціонувався Кремлем як символ вічної та непохитної російської влади. Успішні українські атаки на штаб Чорноморського флоту, Кримський міст та аеродроми демонструють російському суспільству та елітам нездатність путінського режиму захистити навіть ключові сакральні об’єкти.
Окупаційна влада змушена витрачати колосальні фінансові ресурси на відновлення нафтобаз, мостів, компенсації бізнесу та постійне перекидання нових систем ППО, які швидко знищуються. Туристична галузь Криму, яка формувала імідж “мирного розвитку”, фактично знищена.
Натомість постійна загроза та відсутність безпеки стимулюють відтік лояльного до Кремля населення, сімей російських військовослужбовців та чиновників назад на територію країни-окупанта, що деморалізує місцеві окупаційні адміністрації.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Від “фортеці” до анклаву: як ізоляція Криму змінює хід війни арреаrеd fіrst оn Прямий.

Днями ворог здійснив чергову масовану атаку по цивільній та критичній інфраструктурі України. Основний удар балістикою припав на Київ та Одесу.
Росія завдала масованого комбінованого удару. За інформацією Повітряних сил ЗСУ, по столиці випустили 6 балістичних ракет класу «Іскандер-М» / С-400.  Вибухи у місті пролунали ще до того, як встигли увімкнути сирени повітряної тривоги. Це пов’язано з мінімальним підлітним часом балістики з Брянської області (близько 7 хвилин). 
Через критичний дефіцит протиракет-перехоплювачів до комплексів Раtrіоt жодну з 6 балістичних ракет збити не вдалося, усі вони досягли цілей або розірвалися в межах міста.
На тлі дефіциту ракет-перехоплювачів Україні варто змінювати акценти: не лише просити партнерів про нові поставки, а системно бити по підприємствах російського ОПК, які виробляють ракети та безпілотники.
Україна має достатньо засобів ураження, адже територію РФ щоночі атакують сотні безпілотників. Якщо Україна може масштабувати удари до кількох сотень БПЛА, то ці можливості варто концентрувати по конкретних об’єктах російського ОПК. Як приклад, Воткінський завод, пов’язаний із виробництвом ракетного озброєння.
Завод має стратегічне значення, оскільки є головним виробником російських міжконтинентальних та оперативно-тактичних ракетних комплексів. “Воткінський завод” займається виробництвом міжконтинентальних балістичних ракет РС-24 “Ярс” та їх модифікацій, балістичних ракет Р-30 “Булава” для підводних човнів проєкту “Борей-А”, а також ракет для комплексів “Іскандер-М” та авіаційного комплексу “Кинжал”. Про це повідомляє Генштаб.
Якщо за один день 400 безпілотників запустити по одному підприємству, то жодна система ППО противника, а її у них практично не існує, не буде здатна перешкодити такому масованому удару. А якщо за три дні накопичити 1200 — завод припинить своє існування.
Україна повинна застосовувати  логіку комбінованих атак: спочатку дрони-обманки, які перевантажують ППО, потім ударні безпілотники, а разом із ними — крилаті ракети. Саме такий підхід варто використовувати проти підприємств російського ОПК.
Звертаю увагу на обмежені можливості США у виробництві ракет-перехоплювачів Раtrіоt. Якщо Росія запускає близько 75 ракет за одну масштабну атаку, для їхнього перехоплення потрібно приблизно вдвічі більше протиракет. Якщо таких атак дві на місяць, потреба може сягати близько 300 ракет-перехоплювачів щомісяця.
Річне виробництво ракет-перехоплювачів Раtrіоt — лише 600 на весь світ: на потреби армії США, стратегічних партнерів поза НАТО і ще на український фронт. Ми цього не розуміємо? Напевно, розуміємо.
Саме тому, Україна не може будувати оборону лише на очікуванні нових поставок від США. Партнери також можуть ставити питання, чому Україна, маючи власні засоби ураження, не зосереджує їх на російських заводах, які виробляють ракети й дрони.
Нагадаю, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц під час виступу в Бундестазі заявив, що більше не бачить необхідності у постачанні Україні далекобійних крилатих ракет Таurus, оскільки Київ досяг значного технологічного прогресу та самостійно виготовляє ефективне далекобійне озброєння. Зокрема він зазначив, що українські далекобійні системи розробки є “значно ефективнішими, ніж відносно невелика кількість крилатих ракет Таurus, які б Німеччина могла передати”.
Натомість, ми вимагаємо від партнерів: дайте нам можливість полювати за кожною умовною “стрілою”. А вартість однієї ракети-перехоплювача — чотири мільйони доларів, для країн Перської затоки — сім мільйонів. Партнери так само дивляться на нас і не розуміють.
Серед потенційних цілей для ударів – підприємства у Воронежі, Чебоксарах, завод “Купол” в Іжевську, який виробляє безпілотники, а також особлива економічна зона “Алабуга”, де масштабується виробництво БПЛА.
Чому ми апелюємо до Сполучених Штатів, а не до європейських партнерів, які так само виробляють антибалістику — до Франції та Італії? І чому лише на п’ятому році війни ми підіймаємо цю тему? Ми не розуміли, що у нас немає засобів проти балістики?
Окремо звертаю увагу на передісторію нинішньої проблеми з ППО. 
 Після розпаду СРСР Україна мала одну з найпотужніших ешелонованих систем протиповітряної оборони у світі, але згодом значну частину цих можливостей втратила.
На момент розпаду СРСР та початку формування власних Збройних сил у 1991–1992 роках Україна успадкувала 225 зенітно-ракетних комплексів (систем) ППО. Це зробило українське угруповання протиповітряної оборони одним із найпотужніших у світі на той час.
 Інфраструктура включала 9 зенітно-ракетних бригад ППО. Трохи пізніше, після внутрішніх реорганізацій, зняття застарілих зразків та передислокацій, станом на 1997 рік протиповітряний щит складався з 160 зенітно-ракетних дивізіонів
Але за часів Анатолія Гриценка, колишнього міністра оборони України, все це було розпродано за безцінь. За офіційними висновками Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради України, яка розслідувала факти розкрадань та скорочення оборонного потенціалу ЗСУ, за часів керівництва Міністерством оборони Анатолія Гриценка (лютий 2005 — грудень 2007) було реалізовано десятки одиниць комплексів і систем протиповітряної оборони, а також значні обсяги супутнього ракетного озброєння.
Було списано та виведено на продаж елементи десятків одиниць ППО сухопутних військ та об’єктів протиповітряної оборони (переважно ЗРК “Бук-М1”, “Куб”, С-300 та С-125). Спільно з іншими типами артилерії за весь період розпродажів 2005–2014 років значна частина з майже 28 555 одиниць засобів ППО і ракетного озброєння припала саме на роки міністерства Гриценка, коли залишкова вартість майна розцінювалася за заниженими тарифами.
Тобто ми самі себе обеззброїли. Це прекрасно розуміють наші західні партнери. І головне питання: чому Гриценку досі не висунуто звинувачення? Ось де корінь проблем, які наразі є. Ми самі продали за безцінь системи ППО. А тепер ми скаржимося, що все розпродали, і просимо дати нам можливість збивати російську балістику.
Ключове питання зараз полягає в тому, чому українська стратегія ударів по Росії зосереджена переважно на нафтопереробних підприємствах, а не на об’єктах ОПК, які виробляють ракети та БПЛА, особливо на тлі нестачі ракет-перехоплювачів для захисту України.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Стратегія асиметричної відплати: чому удари по російських заводах ОПК замінять дефіцитні протиракети арреаrеd fіrst оn Прямий.