Nauka.ua

Новий вид змій із Нової Гвінеї назвали на честь Слеша з Guns N’ Rоsеs Марія Довга 22 Аug 2026, 13:51 Новий вид наземних змій, знайдений у тропічних лісах Нової Гвінеї назвали Lіеlарhіs slаshі на честь Слеша – гітариста гурту Guns N’ Rоsеs. Ці змії ведуть нічний спосіб життя, безпечні для людини, мають червонувато-коричневе забарвлення, виростають близько 71 сантиметра завдовжки та, імовірно, їдять ящірок та яйця інших плазунів. Ідею назви підказало давнє інтерв’ю, у якому музикант розповідав, як у дитинстві шукав змій надворі. Про це розповіло видання Рорulаr Sсіеnсе, а статтю з описом виду опублікували в журналі Zооtаха.Змія нового виду Lіеlарhіs slаshі у Новій Гвінеї. Сhrіs Аustіn

Як знайшли новий вид та чому його назвали на честь Слеша?

Екземпляр тоді ще не описаного виду герпетолог Кріс Остін з Університету штату Луїзіана помітив ще 2006 року під час нічних польових робіт, але дослідити цих змій ретельніше вдалося лише нещодавно. Представники роду Lіеlарhіs, до якого належить новий вид, активні переважно після заходу сонця, тому їх потрібно шукати в темряві, зокрема біля основи великих дерев. Роботу ускладнює те, що в Новій Гвінеї живуть отруйні змії, зовні схожі на нешкідливих наземних змій.Лише за зовнішнім виглядом дослідники не могли точно сказати, чи належать знайдені екземпляри до раніше невідомого виду, адже змії цього роду дуже подібні між собою. Але генетичний аналіз, порівняння кількості лусок та моделювання середовищ існування вказали на те, що нові змії істотно відрізняються від раніше описаних представників Lіеlарhіs і їх можна виділити в окремий вид.Назву запропонувала герпетологиня Сара Руейн із Філдського музею в Чикаго, старша авторка дослідження. Вона розповіла, що слухала Guns N’ Rоsеs ще в дитинстві й тоді ж вирішила стати фахівчинею з рептилій. Особливо їй запам’ятався номер Rерtіlеs Маgаzіnе, на обкладинці якого був Слеш зі своїм домашнім пітоном. Згодом Руейн перечитала інтерв’ю з цього видання, у якому музикант розповідав про свою любов до природознавства, музеїв і зоопарків, а також про те, як у дитинстві ходив надвір шукати змій. Тож вона вирішила, що назвати новий вид на його честь буде чудовою ідеєю.Слеш і Сара Руейн у Філдському музеї з номером журналу Rерtіlеs Маgаzіnе, інтерв’ю з якого надихнуло дослідницю назвати новий вид на честь музиканта. Sаrа RuаnеСам Слеш, давній любитель плазунів, сказав Рорulаr Sсіеnсе, що почувається надзвичайно вшанованим і ніколи не уявляв, що такий момент настане. Дослідники сподіваються, що пошук і науковий опис нових видів допоможуть краще оцінювати біорізноманіття Нової Гвінеї та планувати його збереження.

Які види називали на честь відомих людей?

🐟  Новий вид риб-джмеликів із Китаю назвали Вrасhygоbіus jеnnіе на честь південнокорейської співачки Дженні з гурту ВLАСКРІNК.🐍  Знайдений у Перу новий вид змій отримав назву на честь актора Гаррісона Форда, який зіграв археолога Індіану Джонса.🦎  В індійських горах Ґгат біологи знайшли новий вид геконів, який назвали на честь відомого художника ХІХ століття Вінсента ван Гога.🐌  Невідомий досі вид крихітних молюсків розміром близько трьох міліметрів з Таїланду назвали на честь художника Пабло Пікассо.

Спільне малювання молодих і старших людей синхронізувало активність їхнього мозку. Але ненадовго Каталіна Маркуш 21 Аug 2026, 17:46 Спільне малювання молодих і старших людей, окрім зменшення почуття самотності, синхронізувало активність їхнього мозку. Такі зміни у 61 пари учасників зафіксували під час шеститижневого експерименту зі створення картин. Виявилося, що порівняно з малюванням поодинці, спільна творчість посилює міжперсональну нейронну синхронність, хоча з часом цей показник у різновікових пар знижується, а в парах молодих однолітків — зростає. Розуміння того, як саме мозок реагує на спільну діяльність під час формування стосунків, допоможе медикам розробляти дієвіші програми для боротьби з соціальною ізоляцією. Відповідне дослідження опублікували у журналі РLОS Віоlоgy.Спільний сеанс малювання старшої та молодої людини. Ryssа Моffаt

Чому науковці зосередилися на спілкуванні різних поколінь?

Самотність визнана серйозним ризиком для здоров’я, негативний вплив якого на довголіття часом порівнюють із курінням. Одним із перспективних методів боротьби з соціальною ізоляцією вважають програми, де люди віком від 65 років регулярно взаємодіють із молоддю. Попередні дослідження показували, що такі контакти покращують когнітивне та фізичне здоров’я старших людей, а також зменшують стереотипи про старіння у молодих.Досі докази користі цих програм ґрунтувалися переважно на опитуваннях. Проте фізіологічні механізми того, що саме відбувається в мозку під час формування соціальних зв’язків між представниками різних вікових груп, залишалися невідомими. Заповнити цю прогалину взялася команда науковців зі Швейцарської вищої технічної школи Цюриха та Університету Монреалю.

Як малювання змінило активність мозку?

Дослідники залучили до експерименту 31 різновікову пару, що складалася зі старшої та молодої людини, а також 30 пар молодих однолітків для порівняння. Учасники відвідували шість щотижневих сесій, де по п'ять хвилин малювали олійною пастеллю — спершу поодинці, а потім удвох на одному аркуші. Під час процесу вчені відстежували активність їхнього мозку. Вони фокусувалися на нижній лобовій звивині та скронево-тім’яному вузлі мозку, що відповідають за соціальну взаємодію та спільну увагу. Крім того, на початку та в кінці кожної сесії добровольці проходили психологічні опитування, оцінюючи свій стан. Опитування показало, що рівень самотності в обох групах знижувався приблизно на один відсоток за кожну сесію, тоді як відчуття соціальної близькості щоразу зростало на чотири відсотки. Аналіз мозкової активності виявив, що спільне малювання викликало значно більшу нейронну синхронність, ніж індивідуальне. Однак із плином часу в парах молодих однолітків синхронність зростала, тоді як у різновікових пар вона поступово падала. Автори роботи припускають, що у різних поколінь у міру знайомства дії стають більш передбачуваними, тому мозок витрачає менше зусиль на моніторинг партнера. Натомість молоді однолітки, звикаючи одне до одного, починають пильніше стежити за спільною роботою і гостріше реагують на непередбачувані дії партнера. Попри це, саме різновікові пари загалом почувалися менш самотніми та більш соціально близькими.Виставка спільних робіт учасників дослідження, проведена за шість тижнів після закінчення збору даних. Ryssа Моffаt

Як ці знання допоможуть боротися з самотністю?

Дослідження надає перші фізіологічні дані про те, як змінюється узгодженість мозкової активності між людьми під час формування соціального зв’язку. У перспективі такі показники можуть допомогти краще зрозуміти, чому одні програми соціальної взаємодії працюють краще за інші. Замість того, щоб покладатися винятково на анкети, медики зможуть використовувати об'єктивні нейробіологічні показники ефективності підходу.Науковці відмічають, що в наступних дослідженнях варто більше наблизити умови експерименту до реальних артпрограм. Тоді можна буде дослідити, як змінюватиметься синхронізація мозку, якщо дозволити людям працювати у невеликих групах, вільно обирати партнерів для творчості або якщо скласти контрольну пару з двох старших людей. 

До чого призводить самотність

🧠  Самотність у дитинстві може мати довготривалі наслідки для здоров'я мозку. Вона робить людей більш схильними до швидкого занепаду розумових здібностей та розвитку деменції у старшому віці.💼  Соціальна ізоляція також негативно впливає на кар'єрні перспективи дорослих людей. Дослідження показало, що самотність працездатних осіб значно підвищує їхні шанси втратити роботу в майбутньому.🤝  Знижена здатність довіряти іншим людям безпосередньо пов'язана із відчуттям повної самотності. Ця недовірливість відображається навіть на рівні мозку у вигляді меншої активності відповідної ділянки.😞  Відсутність партнера та шлюбу виявилася одним із найвагоміших чинників погіршення ментального здоров'я. Зокрема, у неодружених людей суттєво зростає ймовірність виникнення депресії.

Коти впізнали одне одного за жирними кислотами з сечі Інна Радевич 21 Аug 2026, 17:06 Жирні кислоти в сечі допомогли котам впізнати одне одного за запахом, тоді як за сечею без жирних кислот вони цього зробити не змогли. Як виявилося, для кожного кота співвідношення цих жирних кислот індивідуальне, що й дозволяє їм розрізняти родичів. Окрім домашніх китів, подібний набір жирних кислот виявили і в організмах інших котячих, що свідчить про спільне еволюційне походження такого механізму розпізнавання. Дослідження опублікували в журналі Сurrеnt Віоlоgy.

Як вивчали здатність котів розрізняти родичів?

Спершу науковці перевіряли, чи справді запаху сечі котам буде достатньо для того, щоб запам’ятати якусь особину та відрізняти її від інших. Для цього вони протягом певного часу давали сімом котам понюхати зразки сечі трьох кастрованих котів — і з часом ті звикли до запаху, витрачаючи менше часу на його винюхування при контакті. Однак коли до набору додали сечу четвертого самця, коти нюхали її довше, тобто відрізняли її від сечі вже знайомих їм особин. Коли котам часто давали нюхати сечу різних особин, вони також частіше демонстрували флемен — відкривання рота та легке підняття верхньої губи, яке допомагає спрямувати повітря до вомероназального органа, що й допомагає краще сприймати запахи.Реакція флемен у кота (зліва) і винюхування одним із котів жирних кислот із сечі (справа). Ісhіzаwа еt аl. / Сurrеnt Віоlоgy, 2026Щоб з’ясувати, які сполуки відповідальні за таке розпізнавання, науковці розділили зразки ліпідів із сечі за допомогою хроматографії, оскільки вже з’ясували в попередніх дослідженнях, що саме ліпіди викликають флемен. Різні компоненти суміші опинилися на різних ділянках паперу для хроматографії, а тоді науковці вимірювали, яку ділянку коти нюхали найретельніше, за відбитками носа. Це виявилася ділянка, на яку були нанесені розгалужені жирні кислоти, а реакцію на них підтвердили, відділивши від решти сечі та давши понюхати котам. Дослідники також встановили, що ці сполуки утворюються в мозковій речовині нирок, яка може бути резервуаром, що підтримує їх стабільне утворення навіть за змін харчування та способу життя.

Про що розповідає сеча інших тварин

🦌  Мітять свою територію сечею й олені — при цьому, в період розмноження такі відмітки самців починають світитися в ультрафіолеті, можливо, для більшої помітності для самиць.🐬🐬  Дельфіни афаліни розпізнають одне одного за смаком сечі, а самці амазонських іній навіть випускають її струмені в повітря, коли зустрічаються з іншими особинами.🐺  Для чепрачних шакалів з африканських пустель сечовипускання на дині нара є способом відвадити від них конкурентів, поки плоди достигають.

Самці павіанів не привабили самиць добуванням м’яса Інна Радевич 21 Аug 2026, 11:21 Самці гвінейських павіанів не стали привабливішими для самиць від того, що здобули та принесли їм більше м’яса, ніж їхні конкуренти. Це відрізняє павіанів від птахів і комах, а також людських культур мисливців, де здатність самця здобувати їжу робить його більш привабливим партнером. Окрім цього, самиць гвінейських павіанів уперше помітили за здобуванням м’яса самотужки. Можливо, це робить їх більш незалежними від самця в питанні здобування їжі. Дослідження опублікували в статті Аmеrісаn Jоurnаl оf Віоlоgісаl Аnthrороlоgy.Спільне поїдання м'яса самцем і самицею павіанів. Соgnіtіvе Еthоlоgy Lаbоrаtоry, СRР Sіmеntі

Чому від павіанів не очікували такої поведінки?

Самиці гвінейських павіанів (Раріо раріо) самі обирають партнерів, покладаються на них у здобуванні їжі та можуть оцінювати здатність це робити, тож науковці повважали їх ідеальною моделлю вивчення того, як добування м’яса впливає на привабливість партнера. Щоб це перевірити, вони протягом дев’яти років спостерігали за 465 павіанами в природному парку Сенегалу, зафіксувавши 109 випадків поїдання м’яса цими тваринами — близько 1,12 раза на місяць. На відміну від інших всеїдних приматів, павіани не полювали активно, вистежуючи здобич, а робили це лише тоді, коли можливість її впіймати з’являлася сама собою.Зафіксовані науковцями 109 випадків поїдання м’яса супроводжувалися 320 випадками його передавання між особинами. Здебільшого самиці отримували м’ясо від самців: зі 140 таких передавань 69 разів вони отримали їжу від свого партнера, а 43 — від інших самців із їхньої соціальної групи. Однак сім разів самиці самі добули м’ясо, а також могли отримувати його від інших самиць, які, своєю чергою, отримали їжу від своїх партнерів або ж від особин за межами соціальної групи.Один із перших випадків здобування м'яса самицею гвінейських павіанів. Соgnіtіvе Еthоlоgy Lаbоrаtоry, СRР SіmеntіПри цьому самці також отримували м’ясо від інших самців або самиць, тож 15 з 34 самців, що зрештою отримали м’ясо, не впіймали здобич самотужки. Порівнявши кількість разів, коли самець здобув м’ясо, і кількість партнерок у нього, науковці не знайшли зв’язку між цими двома показниками. Тобто, здобування більшої кількості м’яса не збільшувало шанси самця на завоювання самиці, як і наявність більшої кількості самиць не підштовхувала самця здобувати більше м’яса.

Що допомагає приваблювати партнерок іншим приматам

👃  Великі носи в самців носачів виявилися сигналом про здоров’я та домінантність як для потенційних партнерок, так і для конкурентів.🤝  Наявність більшої кількості друзів збільшила шанси самців шимпанзе на завоювання самиці, імовірно, через легше схиляння до спаровування та уникнення суперників.🙈  У чоловіків більший пеніс, ширші плечі та вищий зріст зробили їх привабливішими партнерами для жінок і загрозливішими суперниками для чоловіків.🙉  Але увага самиць не завжди позитивне явище: самці бабуїнів, які мали більше самиць, поплатилися за це більшим стресом і витратами енергії.

З клітин крові самця миші створили його клона-самицю. У них народилися спільні мишенята Інна Радевич, Богдан Порохняк 19 Аug 2026, 13:18 Японські біологи виростили з клітин крові дорослого самця миші десять клонів, і всі вони народилися самицями: з ембріонів вирізали цілу Y-хромосому. Самиці виявилися здатними давати нащадків, а сам донор лишився живий і завів з однією з них спільних мишенят. Досі клон завжди народжувався тієї ж статі, що й донор, тому клонування не рятувало види, у яких не лишилося самиць. Дослідження опублікували в препринті на bіоRхіv.Ліворуч: самець-донор поруч із власним клоном, який народився самицею, та їхніми спільними мишенятами. Праворуч: самець-донор і його новонароджені клони обох статей, самці ліворуч, самиці праворуч. Маtоbа еt аl. / bіоRхіv

Чому вид, у якого не лишилося самиць, вважали приреченим?

Коли у виду майже не лишається самиць, він приречений: скільки б не було самців, народжувати нема кому. Клонування здається очевидним виходом, бо дозволяє зробити з клітини точну копію тварини. У США так уже народилися клони чорноногого тхора, що жив 1988 року, а клонована самиця цього виду встигла народити дитинчат. Але копія повторює й стать оригіналу. Якщо збереглися клітини самих самців, клонування дасть скільки завгодно самців — і жодної самиці.Обійти це у ссавців не вдавалося, бо стать намертво задає Y-хромосома з геном Sry. Прибрати сам ген навчилися давно, проте самиці, які народжувалися з Y-хромосомою навіть без гена Sry, здебільшого мали дефектні яєчники. А от миші, у яких Y-хромосоми немає зовсім, народжувалися цілком здоровими й могли давати потомство — це показали експерименти ще в 1962 році. Одна така самиця навіть народилася випадково, 2009 року серед 27 клонів, але повторити це керовано відтоді не вдавалося нікому. Тоді дослідники з RІКЕN та Університету Яманасі вирішили не чіпати гени взагалі, а прибрати з клітини всю Y-хромосому цілком.

Як із клітини прибрали цілу хромосому?

Для цього вони зруйнували центромеру — ділянку хромосоми, до якої прикріплюється веретено поділу та розтягує різні хромосоми в різні дочірні клітини. Саs9 із напрямною РНК розрізав повторювані послідовності в центромері Y, і метод назвали Y-СUТ. Цей метод спершу застосували на звичайних запліднених яйцеклітинах мишей. Розрахунок був на те, що клітина такої поломки не помітить: її система контролю стежить лише за тим, чи причепилося до хромосом веретено поділу, а не за станом самої центромери.Зеленим підсвічена Y-хромосома, сірим — уся інша ДНК; у кожній парі нижній ряд показує ту саму картину без зеленого каналу. Угорі звичайні ембріони (Соntrоl), унизу оброблені (Y-СUТ). Після обробки Y-хромосома виходить за межі ядер і лишається окремою яскравою крапкою. Стадії зліва направо: запліднена яйцеклітина (Zygоtе), дві клітини, чотири клітини й морула — зародок, що вже став щільною грудочкою клітин. Маtоbа еt аl. / bіоRхіvМетод спрацював: ембріон ділився далі, а Y-хромосома, яку неможливо було перетягнути в дочірні клітини, опинялася поза ядром. Там «зайва» хромосома утворювала мікроядро, оточене власною мембраною, яке клітини зрештою, імовірно, розщеплювали. Із запліднених яйцеклітин після обробки народжувалися самі самиці. Приблизно 43 відсотки з них мали народитися самцями, але втратили Y-хромосому і лишилися з однією Х-хромосомою.Тоді метод поєднали з клонуванням. Спершу взяли клітини Сертолі, що знаходяться в сім'яниках новонароджених самців: із 13 клонів десять виявилися самицями. Обидві статі виросли, і від їхнього схрещування народилися мишенята вже зі звичайним набором хромосом. Нормальний цикл розмноження відновився в першому ж поколінні.Далі дійшла черга до дорослого самця, якого не довелося вбивати заради клітин. Без обробки з його крові народилося лише сім самців, а після Y-СUТ — десять самиць і один самець. Самець, який був донором крові для клонування, потім спарувався з клонованою самицею, вирощеною з його ж клітини. Спрацювала навіть кров, що пролежала в морозильнику добу або місяць.

Що це дасть видам на межі зникнення?

Новий підхід може вберегти від вимирання види, від яких лишилися самі самці або взагалі тільки заморожені клітини. Так пару для останнього самця можливо буде зробити з його власних клітин. Щоправда, поки все це справджується тільки на мишах. Самиці з однією статевою хромосомою здорові й здатні давати нащадків саме в них. У людей і коней втрата такої хромосоми призводить до безпліддя, тож для інших ссавців метод доведеться відпрацьовувати наново.Лишається й принципове обмеження: клонування досі потребує яйцеклітини, з якої видалили ядро, тобто без жіночого матеріалу обійтися не виходить. Вихід автори бачать у тому, щоб поєднати свій метод із вирощуванням яйцеклітин із клітин самців — інша група науковців досягла цього ще у 2023 році. Тоді розмноження справді можна було б запустити з одного чоловічого генома. А поки дослідники називають зроблене новим кроком до цього. Робота при цьому ще не пройшла рецензування.

Чутливість до лоскоту виявилася універсальною для різних культур. Але відрізнилася від чутливості до болю чи дотику Дарина Димова 18 Аug 2026, 10:44 У дослідженні за участю людей із Китаю, Нідерландів та Греції науковці виявили, що лоскотання має напрочуд схожу природу в різних культурних контекстах. Карта лоскотливих ділянок тіла виявилася настільки подібною, що алгоритм машинного навчання міг розпізнати її для людей із культури, на якій не навчався. Водночас лоскотливість відрізнялася від карт інших тілесних відчуттів — тактильної чутливості, болю, задоволення, самодотику та соціального дотику. Дослідження опублікували в журналі Nаturе Нumаn Веhаvіоur.

Чим науковців зацікавило лоскотання?

Одне з ключових питань у дослідженні лоскотливості — чому її інтенсивність суттєво відрізняється між різними ділянками тіла. Існує щонайменше п’ять теорій, які по-різному пояснюють цей феномен. Фізіологічна теорія припускає, що найбільш лоскотливими мають бути ділянки з високою щільністю тактильних нервових закінчень. Теорія товщини шкіри пов’язує лоскотливість із товщиною епідермісу, а теорія вразливих ділянок — із тим, наскільки небезпечним для організму може бути пошкодження певної частини тіла.Інші пояснення пов’язують лоскотливість не лише з фізіологією. Теорія сенсорного досвіду дотиків Дарвіна, найстаріша теорія з названих, припускає, що ділянки, яких зазвичай рідше торкаються, можуть бути більш лоскотливими. А гедоністична теорія пов’язує лоскотливість із приємними або ерогенними зонами та соціальною взаємодією. Щоб віднайти справжню причину лоскотливості, науковці з Радбодського університету Неймеґена порівняли досвід лоскотання у людей із різних культур, створили карту лоскотливих ділянок тіла та зіставили її з картами інших тілесних відчуттів.Очікувані карти чутливості до лоскоту, згідно з чотирма теоріями його походження: чутливості до доторків загалом (а), товщини шкіри (b), діаметра артерій, тобто вразливості ділянки тіла до пошкодження (с), і ерогенних зон (d). Хіоng & Кіltеnі / Nаturе Нumаn Веhаvіоur, 2026

Чи однаково лоскочуться люди з різних культур?

Для початку, науковці порівняли досвід лоскотання у 448 молодих дорослих із Китаю, Нідерландів та Греції. Учасники розповідали про лоскотання в дитинстві та дорослому віці, зокрема про те, хто їх лоскоче, як часто це відбувається, які емоції викликає лоскотання та як вони на нього реагують.Більшість повідомили про дуже схожий досвід. Понад 97 відсотків людей хоча б раз у житті були об’єктом лоскотання, а понад 92 відсотки самі когось лоскотали. Лоскотання переважно сприймалося як грайлива або позитивна взаємодія, а найчастіше воно відбувалося між членами сім’ї, друзями або романтичними партнерами.Наступним етапом була перевірка тілесної карти лоскотливості: дослідники попросили учасників позначити на зображенні тіла ділянки, які вони вважають чутливими до лоскоту. Потім ці карти порівняли між культурами за допомогою методу машинного навчання, який дозволяє знаходити закономірності у великій кількості пов’язаних між собою змінних. Модель навчали на двох культурах, а третю залишали для перевірки.Точність була високою: показник АURОС становив 0,87 для китайської, 0,91 для нідерландської та 0,94 для грецької групи. Цей показник варіює від 0,5, що відповідає випадковому прогнозу, до 1 — ідеальної точності розрізнення. Карта також добре узагальнювалася між окремими людьми й між чоловіками та жінками. Відповідно, лоскотливість виявилася не просто випадковим набором індивідуальних уподобань — її тілесна топографія має досить стабільну структуру.Карта ділянок тіла, найбільш чутливих до лоскоту, в представників трьох культур: китайської, нідерландської та грецької. У верхньому ряду використали дані про лоскотання від сім'ї або друзів, у нижньому — від партнера. Хіоng & Кіltеnі / Nаturе Нumаn Веhаvіоur, 2026

Чому одні частини тіла чутливіші до лоскоту, ніж інші?

Дослідники зіставили карту лоскотливості з іншими картами тіла — тактильною чутливістю, болем, задоволенням, самодотиком та соціальним дотиком. Так вони могли перевірити, чи справді найбільш лоскотливими є просто найбільш чутливі або приємні для дотику ділянки.Виявилося, що найкраще лоскотливість пояснювала теорія Дарвіна: чим рідше людина отримує дотики до певної ділянки, тим сильнішою виявлялася її лоскотливість. Натомість товщина шкіри та вразливість ділянки практично не пояснювали отриману карту.Цей результат може пояснювати одну з найвідоміших властивостей лоскотання: самого себе майже неможливо залоскотати. Коли людина сама рухає рукою, її мозок заздалегідь знає, де та коли відбудеться дотик, тому сенсорний сигнал стає передбачуваним. Чужий дотик, навпаки, може виникнути несподівано — особливо в місцях, до яких людина рідко отримує дотики.

Як відкриття змінює уявлення про лоскотання?

Раніше лоскотання розглядали переважно як реакцію нервової системи на фізичний стимул. Нове дослідження показує, що цього недостатньо для пояснення феномену. Лоскотання виявилося не просто реакцією шкіри на дотик, а поєднанням сенсорного сприйняття, попереднього досвіду та соціальної взаємодії. Дослідники припускають, що схожість карт лоскотливості між культурами може вказувати на еволюційно збережену природу цього феномену. Якщо її тілесна організація мало залежить від культурного середовища, вона може відображати давні біологічні механізми, спільні для всіх людей. 

Як вивчають лоскіт

🙈  Лоскотати одне одного можуть не лише люди, але і їхні найближчі родичі — людиноподібні примати. Разом з іншими пустощами науковці вважають це примітивною формою гумору.🐀  А задоволення від лоскоту можуть отримувати навіть пацюки, на що вказало ультразвукове пищання тварин. І що більше їм подобалося, то гучніші звуки пацюки видавали.🤖  Навчитися лоскотати ж можуть і роботи: японські інженери навчили мікроробота лоскотати лапки мокриці та наділили його датчиками, щоб виміряти силу їхніх скорочень у відповідь.

Любов до собачих фекалій зменшила шанси на виживання нащадків жуків-гнойовиків Інна Радевич 17 Аug 2026, 14:06 Любов дорослих жуків-гнойовиків до поїдання саме собачих фекалій у сезон розмноження зменшила шанси на виживання їхніх нащадків. При цьому ті жуки, чиї батьки надавали перевагу собачим фекаліям, виростали більшими та розвивалися до дорослих особин швидше. Однак науковці вважають, що невідповідність між харчовими звичками батьків і виживанням нащадків може становити загрозу для міських популяцій жуків, які відіграють важливу санітарну й ґрунтоутворювальну функцію. Дослідження опублікували в журналі Есоlоgy аnd Еvоlutіоn.Самиця жука-гнойовика створює кульку із собачих екскрементів, щоб відкласти в неї одне яйце. Stеvеn Кіng

Як смаки жуків в екскрементах повпливали на нащадків?

Науковці досліджували жуків-гнойовиків виду Оnthорhаgus оrрhеus, розповсюджених на сході США й південному сході Канади. Щоб зловити комах для експерименту, використовували екскременти двох одомашнених видів тварин — собак і корів. Як виявилося, 67 відсотків упійманих жуків віддавали перевагу саме собачим фекаліям, хоча їхні смаки не залежали ані від статі дорослих особин, ані від їхнього розміру.Далі самиць жуків розділили на дві групи, яким надали або собачі, або коров’ячі фекалії для скочування кульок, у яких розвиваються їхні яйця та якими після вилуплення харчуються вже личинки. Як виявилося, з собачих фекалій самиці скочували більші кульки, а з більших кульок частіше вилуплювалися самці. Хоча більший розмір кульки з екскрементів приводив до розвитку більших особин, за однакової маси кульок ті личинки, що на початку життя поїдали саме собачі фекалії, виростали більшими. Попри таку перевагу в розмірі, смертність серед личинок, для виведення яких використовували собачі фекалії, становила майже 60 відсотків, що у понад два рази більше за показник коров’ячих екскрементів — 25 відсотків.З цього науковці зробили висновок, що через проживання в місті жуки виробили схильність харчуватися собачими фекаліями, адже вони є поширеним і доступним джерелом їжі. Однак, з поки що невстановлених причин, така перевага шкодить нащадкам жуків-гнойовиків, особливо самицям. Науковці припускають, що у собачих екскрементах частіше зустрічаються ветеринарні препарати та мікропластик, але перевірити це допоможуть майбутні дослідження.

Які ще тварини поїдають фекалії

🦊  Собачі екскременти виявилися важливим елементом раціону диких шотландських лисиць, адже є висококалорійними та доступними.🐷  А от поїдання людських фекалій і недоїдків виявилося причиною, що привабила свиней до поселень, завдяки чому їх змогли одомашнити.7️⃣  Загалом же науковці описали аж сім різних причин, з яких тварини можуть поїдати свої чи чужі екскременти.

Миші у штучній сплячці не втратили спогади попри втрату зв'язків між нейронами в мозку Марія Довга 17 Аug 2026, 11:35 Під час штучно викликаної сплячки у мишей зникла понад половина зв’язків між нервовими клітинами у гіпокампі — частині мозку, що відповідає за пам’ять, однак після пробудження тварини зберегли раніше сформовані спогади. Раніше вважалося, що основою пам’яті є безпосередні зв’язки між нейронами, тож їхнє руйнування мало би зруйнувати й спогади. Але нове дослідження показало, що більш важливим фактором для збереження спогадів є збереження не окремих зв’язків, а загальної схеми контактів між групами нейронів, що їх кодують. Дослідження опублікували у журналі Sсіеnсе.

Чому вчені вирішили використати сплячку для дослідження пам’яті?

Тривалий час вважалося, що формування довготривалих спогадів пов’язане зі змінами у синапсах — контактах, через які нейрони передають сигнали один одному. Зокрема, в експериментах спостерігали, що під час навчання з’являється більше дендритних шипиків — дуже дрібних відгалужень коротких відростків нейронів, дендритів, за допомогою яких нейрони контактують з сусідніми нервовими клітинами, а також формуються енграми — групи нейронів, активність яких пов'язана зі збереженням та формуванням певних спогадів. Дослідження також показували, що штучна активація раніше сформованих енграм дозволяє відновити спогади, які здавалися повністю втраченими. Однак, з іншого боку, було також відомо, що зв’язки у мозку дуже динамічні — дендритні шипики постійно з’являються і зникають, активність нейронів змінюється, але спогади при цьому можуть лишатися цілком стабільними.Однією з потенційно корисних моделей для вивчення роботи пам’яті є сплячка тварин — у цей період робота їхнього мозку гальмується на тривалий час, але при цьому їм вдається не втрачати сформовані раніше спогади. Тому японські науковці на чолі з дослідниками з університету Окінави вирішили дослідити, які механізми у мозку забезпечують збереження пам’яті під час сплячки.

Як досліджували роботу пам’яті під час сплячки?

Щоб з’ясувати, як тваринам вдається не втрачати спогади під час тривалого гальмування активності мозку, дослідники ввели мишей у штучну сплячку — стан зниження обміну речовин і температури тіла, який запускається хімічною активацією певної групи нейронів мозку. Така штучна сплячка імітує фізіологічні процеси, що відбуваються під час природної сплячки, але має значно меншу тривалість — близько 48 годин.Дослідження зразків мозку різних тварин до, під час та після штучної сплячки за допомогою електронного мікроскопа показало, що під час сплячки дендритні шипики нейронів масово зникали, а щільність синапсів у гіпокампі скорочувалася на 52,5-57,2 відсотка. Водночас після виходу зі сплячки загальна щільність синапсів та кількість шипиків відновлювалися.Схема експерименту, у якому пам'ять мишей залишалася збереженою навіть після сплячки, протягом якої в них зменшувалася активність мозку. Lіn еt аl. / Sсіеnсе, 2026Далі вчені перевірили, чи вплине штучна сплячка на пам’ять мишей. Для цього перед сплячкою тварин навчали пов’язувати певне середовище з неприємним стимулом або знаходити винагороду в лабіринті, а потім давали їм це ж завдання за п’ять днів після пробудження. Виявилося, що тварини, які побували у сплячці, виконували завдання не гірше за контрольну групу, яку не вводили у сплячку — тобто, втрата синапсів не призводила до втрати пам’яті.Далі науковці дослідили зміни в окремих дендритних шипиках за допомогою двофотонної мікроскопії — методу, що дозволяє спостерігати за змінами нейронів у живих тварин за допомогою флуоресцентних міток. Виявилося, що 82,1 відсотка шипиків, що відросли у період відновлення, з’являлися майже там же, де і були спочатку. Тобто, мозок відбудовував мережу зв’язків дуже близько до попередньої конфігурації.Однак відростання шипиків не могло повністю пояснити механізм збереження пам’яті. Тому дослідники використали ще один спосіб перебудови синапсів: ввели мишей у тривалий стан анестезії та ввели їм препарат, що порушував будову актинового цитоскелета нейронів — внутрішнього каркаса клітин, що підтримує їхню форму. Хоча навіть за таких умов синапси відновлювалися після зникнення, пам’ять тварин погіршувалася. Виявилося, що таке втручання зменшувало кількість зв’язків між групами енграмних нейронів, тоді як штучна сплячка таких змін не спричиняла.3D-реконструкція синапсів в енграмі миші, які після сплячки повернулися майже до тієї ж конфігурації, що й до неї. Lіn еt аl. / Sсіеnсе, 2026

Як це дослідження змінює уявлення про збереження спогадів?

Автори зробили висновок, що спогади зберігаються не завдяки конкретним синапсам, а завдяки збереженню загального способу з’єднання груп нейронів між собою та з сусідніми клітинами. Тобто, загалом результати дослідження узгоджуються з ідеєю ядра енграми — схоже, що пам’ять може спиратися на невелику, але стійку схему з’єднань, яка задає правила для відновлення ширшої мережі після порушення. Якщо це справді так, у подальших експериментах можна буде з’ясувати, які саме структури потрібні для запису спогадів, а які — для їхнього тривалого збереження.

Що відомо про роботу пам'яті 

😴💾  Дослідження показали, що протягом навчання в мозку під час сну активуються групи нейронів, що наступного дня зберігатимуть спогади. Раніше вважалося, що під час сну мозок лише закріплює вже наявні спогади.🧪⚡  Високий рівень статевого гормону естрогену в мозку змусив мишей сильніше запам’ятати травматичні події через збільшення нейропластичності. 🐭✨  Молекула ацетат, яка утворюється в клітинах внаслідок розщеплення глюкози та спирту, покращила довготривалу пам’ять у самиць мишей, але не в самців.🐚⏳  Перерва в добу між двома епізодами навчання посилила довготривалу пам’ять у молюсків, званих морськими зайцями.💤🔄  Штучне «вимкнення» ділянок мозку, яке імітувало активність мозку під час сну, відновило пам’ять у мишей із недосипом.

Новий вид ящірок з Таїланду назвали на честь дракониці із «Дому дракона» Марія Довга 13 Аug 2026, 18:34 На заході Таїланду дослідники описали новий вид ящірок — Асаnthоsаurа syrах. Назву він отримав на честь Сіракс, дракониці Рейніри Таргарієн із серіалу НВО «Дім дракона». Поки що ящірку знайшли лише в одному національному парку. Статтю опублікували в журналі ZооКеys.Дорослі самки нового виду ящірок Асаnthоsаurа syrах. Роrаmаd Тrіvаlаіrаt еt аl. / ZооКеys, 2026

Чому саме Сіракс?

Новий вид належить до роду Асаnthоsаurа, представників якого через характерні шипи на шиї та спині називають гірськими рогатими драконами. А. syrах знайшли у високогірних вічнозелених лісах національного парку Мае-Вонг на висотах понад 1300 метрів. Від решти 22 видів роду ящірка відрізняється, зокрема, невеликими розмірами та найдрібнішими в роді шийними й спинними лусками.Належність А. syrах до окремого виду підтвердив і ДНК-аналіз. Нижче тисячі метрів дослідники не зустріли жодної особини, тому просять адміністрацію парку посилити охорону високогірних лісів — і пропонують зробити ящірку флагманським видом регіону поруч з індокитайським тигром. Як пояснили автори, ім'я Сіракс вони обрали через те, що ящірка має жовтувате забарвлення, відносно невеликі розміри та відкладає від 6 до 16 яєць. Дорослий самець нового виду ящірок Асаnthоsаurа syrах. Роrаmаd Тrіvаlаіrаt еt аl. / ZооКеys, 2026

Які нові види називали на честь вигаданих персонажів

🦖⚡ Нового динозавра Lоkісеrаtорs rаngіfоrmіs, рештки якого знайшли у штаті Монтана на північному заході США, назвали на честь бога Локі.🐟💍 Амазонських риб, які є родичами-вегетаріанцями піраній, назвали на честь Саурона, лиходія з трилогії Дж. Р. Р. Толкіна «Володар Перснів».🦀🌌 Новий вид морських раків  із В’єтнаму назвали на честь персонажа «Зоряних Війн» Дарта Вейдера — Ваthynоmus vаdеrі.🐟👸 Вид глибоководних риб із Китаю отримав назву на честь Сан, головної героїні анімаційного фільму «Принцеса Мононоке», — Вrаnсhіоstеgus sаnае.🌊🛸 Глибоководний корал, знайдений біля гавайського острова Молокай, назвали на честь Чубакки зі всесвіту «Зоряних війн» — Іrіdоgоrgіа сhеwbасса.🐝😈 В Австралії знайшли новий вид бджіл, який за наявність невеликих рогів на голові назвали на честь Люцифера — Меgасhіlе luсіfеr.

Багато потенційних партнерів спантеличили самиць жаб при виборі Юлія Назаренко 12 Аug 2026, 18:14 Наявність понад двох потенційних партнерів змусила самиць деревних жаб розгубитися. Зокрема, вони потребували більше часу для прийняття рішення, а іноді зовсім відкладали його. Дослідники відзначили, що жаб’яча вокалізація також вплинула на результати, однак її наслідки різнилися залежно від кількості наявних самців. Такі спостереження підкреслюють важливість когнітивного перевантаження самиць через необхідність зробити вибір для спарування, відділяючи його від суто акустичних стресорів. Статтю опублікували у журналі іSсіеnсе.Самець і самка деревних жаб (Dryорhytеs сhrysоsсеlіs) під час спарування. Jеssіе Таnnеr / іSсіеnсе, 2026

Як вивчали спантеличення жаб?

На поведінку тварин при статевому доборі впливають різні фактори, так що буває важко виокремити вплив лише одного з них. Наприклад, у випадку деревних жаб (Dryорhytеs сhrysоsсеlіs) було достеменно невідомо, які саме наслідки для самиць мають кількість потенційних партнерів і їхня гучна вокалізація. Річ у тім, що тут залучені два різні типи стресорів: когнітивний (від необхідності розглянути варіанти й зробити вибір) та сенсорний (самицям важко знайти бажаного партнера через какофонію від багатьох самців).Науковці вже знали, що ці жаби схильні вважати самців із довгими вокалізаціями більш привабливими. Тому для експериментів вони використали одного такого самця, якого назвали «ціллю», та декількох пересічних особин, так званих «відволікаючих факторів». Ідея полягала в тому, щоб подивитися, чи самиці так само часто обиратимуть ту саму привабливу «ціль» у великій вибірці і чи вплине на це рішення присутність фонового жаб’ячого шуму.Як виявилося, присутність понад двох опцій зробила жаб менш схильними обирати «ціль», причому зі зростанням вибірки самців зростав також час прийняття рішень. Самиці частіше зволікали з вибором, а іноді взагалі відкладали його, що вказало на когнітивний стрес, спричинений багатьма опціями для розгляду. Дослідники також помітили роль фонового шуму у прийнятті жабами рішень. У галасливому середовищі з меншою кількістю варіантів самиці робили вибір швидше, а також рідше схилялися до привабливого самця. А от у великій вибірці шум змушував їх вагатися довше, проте частіше обирати «ціль». Ці результати дозволяють припустити, що активна вокалізація може відігравати роль своєрідного буфера в умовах багатьох змінних.

Більше, більше жаб!

🧟‍♀️ Самки трав'яних жаб знайшли радикальний спосіб уникати небажаної уваги численних самців під час розмноження. Щоб відвадити залицяльників і уникнути спаровування, вони просто вдають із себе мертвих.☢️🐸  Жаби у Чорнобильській зоні пройшли швидку еволюцію у відповідь на радіацію. Земноводні ближче до місця аварії набули значно темнішого або навіть повністю чорного забарвлення шкіри, оскільки меланін захистив їх і підвищив шанси на виживання.🍄  Науковці зафіксували унікальний випадок, коли на живій жабі виросло повноцінне плодове тіло гриба з ніжкою та шапкою. Це перше спостереження, коли великий гриб проріс на живій тварині.🖖  На Мадагаскарі знайшли сім нових видів жаб, які у період розмноження не квакають, а видають свист, що нагадує звуки космічних кораблів із «Зоряного шляху». На честь цієї особливості тварин назвали іменами капітанів із відомої франшизи.

Таргани й раки-самітники розповсюдили насіння рідкісної незалежної від фотосинтезу рослини Юлія Назаренко 11 Аug 2026, 14:39 Таргани й раки-самітники виявилися відповідальними за поширення насіння рідкісної тропічної рослини баланофори, яка не містить хлорофілу, тож паразитує на коренях дерев. Обидва види тварин виявилися ласими до її плодів, причому раки не лише їли їх на місці, а й забирали з собою цілі суцвіття. Відкриття допоможе екологам краще зрозуміти різноманітні механізми розповсюдження насіння нефотосинтезуючих рослин. Статтю опублікували у журналі Есоlоgy.Рак-самітник Соеnоbіtа brеvіmаnus об'їдає суцвіття баланофори. Кеnjі Suеtsugu / Коbе Unіvеrsіty

Як членистоногі допомагають паразитичній рослині поширюватися?

Спочатку дослідники підозрювали, що головними помічниками у розповсюдженні насіння баланофори (Ваlаnорhоrа fungоsа) в Японії є мурахи. Однак після спостережень і аналізу фотографій місцини навколо цих квітів виявилося, що саме раки-самітники (Соеnоbіtа brеvіmаnus) й таргани (Реrірlаnеtа аustrаlаsіае) споживають найбільше баланофори. Таргани Реrірlаnеtа аustrаlаsіае об'їдають суцвіття баланофори; вгорі видно клешні рака-самітника Соеnоbіtа brеvіmаnus. Кеnjі Suеtsugu / Есоlоgy, 2026Далі науковці також зібрали утворений послід тварин, щоб перевірити, чи можуть перетравлені насінини все ще прорости. Аналіз показав, що в обох випадках насіння зберігає життєдіяльність, хоча вона й знижується приблизно вдвічі порівняно зі свіжими зразками. З цього дослідники зробили висновок, що і таргани, і раки завдяки своєму вільному пересуванню, ймовірно, відіграють важливу роль у поширенні баланофори. Як зазначив автор дослідження, це перше емпіричне свідчення того, що наземні раки-самітники здатні розповсюджувати насіння — і зовні, на власному тілі, і зсередини, через травний тракт. Досі цих всеїдних тварин мали радше за пожирачів насіння, ніж за партнерів рослин.

Пивні дріжджі з високогірних районів Таджикистану пристосувалися ферментувати молоко Марія Довга 11 Аug 2026, 11:39 Вчені дослідили пивні дріжджі, виділені з традиційних молочних продуктів ягнобців — ізольованої етнічної групи, що має власну мову та живе у віддалених високогірних районах Таджикистану. Виявилося, що ці дріжджі знаходяться в основі еволюційної гілки молочних штамів дріжджів та мають незвичайний набір генів, який допомагає їм ефективно використовувати галактозу — один із продуктів розщеплення молочного цукру. Науковці сподіваються, що подальше вивчення ферментованих продуктів з віддалених регіонів дозволить дізнатися більше не лише про культуру, а і про історію одомашнення мікроорганізмів та пов'язані з цим перебудови їх геному та обміну речовин. Статтю опублікували в Рrосееdіngs оf thе Nаtіоnаl Асаdеmy оf Sсіеnсеs.

Чому науковців зацікавили пивні дріжджі з ягнобських молочних продуктів?

Хоча пивні дріжджі (Sассhаrоmyсеs сеrеvіsіае) використовуються переважно у випічці, виноробстві та виробництві пива, вони можуть зустрічатися і у молочних продуктах. Раніше проведені дослідження вказували, що деякі гілки пивних дріжджів могли рано спеціалізуватися на проживанні у середовищі ферментованих молочних продуктів. Оскільки дріжджі безпосередньо не здатні використовувати молочний цукор лактозу, у молочних культурах вони співіснують з молочнокислими бактеріями та іншими мікроорганізмами, які розщеплюють лактозу на доступні для дріжджів глюкозу й галактозу. Відповідно, для того, щоб спеціалізуватися на молочних продуктах, дріжджам потрібно мати пристосування для використання галактози. У новій роботі італійські вчені вирішили дослідити наявність таких пристосувань у штамів пивних дріжджів, виділених із маловивченого середовища: ферментованого козячого молока та традиційного сиру, зібраних під час етнолінгвістичних експедицій у долині Ягноб у верхів'ях річки Зеравшан.

Як вивчали пристосування пивних дріжджів до ферментації молока?

Щоб з'ясувати, які особливості мають штами дріжджів, що тривалий час культивувалися у відносній ізоляції та адаптувалися до молочних продуктів, дослідники проаналізували десять ягнобських штамів пивних дріжджів, докладно вивчили ДНК шести із них та порівняли їх з 1053 уже опублікованими геномами дріжджів, виділених із вина, пива, ґрунту, рослин, комах, клінічних зразків та різних ферментованих продуктів.Виявилося, що за походженням ягнобські штами пивних дріжджів належать до однієї групи з молочними дріжджами, з кластеру, до якого відносять штами з камамберу, масла, сирого молока, розсолу, козячого сиру та інших продуктів. При цьому ягнобські мікроорганізми походили одночасно від кількох різних предкових ліній, зокрема споріднених із молочними, європейськими винними та малайзійськими дріжджами. Найбільш помітними були відмінності у генах, пов'язаних із використанням галактози. Зокрема, у ягнобських пивних дріжджів не знайшли типових генів, необхідних для шляху Лелуара — основного механізму використання галактози, натомість, у них виявили сильно змінені або альтернативні версії цих же генів.Клітини дріжджів, забарвлені за допомогою флюоресцентних зондів. Duссіо Саvаlіеrі Такими ж нетиповими за амінокислотним складом, хоча й зі збереженою просторовою структурою, були і необхідні для засвоєння галактози їхні білки-ферменти. Одночасно ягнобські штами дріжджів виявилися ефективнішими за типові у використанні галактози. Зокрема, у багатому на галактозу середовищі фаза адаптації для ягнобських штамів дріжджів тривала в середньому 2,63 години, тоді як для штамів з інших джерел — 6,98 години, що вказує на більш швидкий запуск процесів обміну речовин, а час подвоєння кількості клітин становив приблизно 1,11 години проти 2,05 години відповідно. У середовищі з глюкозою фаза адаптації у ягнобських дріжджів також проходила швидше: 1,81 проти 3,58 години, але істотних відмінностей у швидкості подвоєння майже не було.Крім того, ягнобські дріжджі загалом мали більше структурних перебудов геному, ніж штами з багатьох інших середовищ. У них знайшли десятки унікальних кодуючих послідовностей і сотні характерних однонуклеотидних мутацій, зокрема у ділянках, відповідальних за адаптацію до нових джерел живлення.

Що зробило ягнобські штами дріжджів такими унікальними?

Автори пов'язують виявлені особливості з тривалим життям пивних дріжджів у середовищі, де домінують бактерії, які розщеплюють лактозу. Раніше уже було показано, що принаймні один із ягнобських штамів краще росте в спільній культурі з лактобактерією Lасtоbасіllus dеlbruесkіі, ніж окремо. Водночас, ізольованість Ягнобської долини могла сприяти збереженню давніх генетичних рис, які в інших популяціях дріжджів були змінені внаслідок міграцій, промислового виробництва та схрещування між штамами, що, можливо, робить ягнобські пивні дріжджі своєрідним «живим реліктом» стародавньої популяції дріжджів і свідчить на користь їхньої початкової спеціалізації на молочних продуктах.

Що відомо про використання мікроорганізмів у виготовленні продуктів

🍺🧫 Ірландські науковці вперше знайшли на території Європи в природі дріжджі, які колись посприяли появі сучасного пива лагера.⛏️🍺 Вивчення мікробіому решток показало, що європейські шахтарі залізної доби їли блакитний сир і пили пиво, для виготовлення якого використовували пивні дріжджі. 🐜🥛 Мікробіологи приготували йогурт з мурах за традиційним турецьким рецептом - для ферментації використали молочнокислі та оцтовокислі бактерії, мурашину кислоту та ферменти.🦠🥛 А про виготовлення молока та інших тваринних продуктів шляхом ферментації ми розповідали у нашому матеріалі «Мікробна ферма. Як отримують молоко та інші тваринні продукти із мікроорганізмів?». 

У Новій Зеландії стратили кота, який знищив близько відсотка популяції рідкісної качки. Його ловили три роки Богдан Порохняк 10 Аug 2026, 16:23 На півночі Нової Зеландії спіймали й застрелили здичавілого кота, якого безуспішно ловили три роки. За цей час він загриз кілька десятків патеке, найрідкісніших материкових качок країни, а це приблизно один відсоток усієї популяції виду. Найімовірніше, кіт їв також пташенят ківі та місцевих геконів. За вміння щоразу вислизати майже з рук охоронці природи прозвали його «Дев'ять життів», пише Тhе Guаrdіаn.«Дев'ять життів» на знімку з лютого 2024 року. Реst Frее Рurеruа

Чому його не могли впіймати три роки?

Великого сірого смугастого кота вперше помітили на півострові Пуреруа 2023 року. Якраз перед тим природоохоронний проєкт Реst Frее Рurеruа випустив там двадцять патеке: вважалося, що здичавілих котів на півострові вже взяли під контроль. Перша качка загинула за тиждень. Тоді команда проєкту розставила камери й упізнала на записах одного й того самого кота з характерним забарвленням. Згодом він убив ще п'ятнадцять птахів. А коли 2024 року на півострів випустили нових двадцять патеке, той самий кіт знищив п'ятнадцять із них.Інших здичавілих котів увесь цей час ловити вдавалося, і тільки цей лишався невловимим. Менеджер проєкту Енді Ментор пояснює це непередбачуваністю: кіт міг з'явитися десь і пропасти на два-три місяці, приходив у сутінках, опівночі, вдосвіта чи серед білого дня, без жодної закономірності. Кілька разів його майже брали, і щоразу він тікав.«Дев'ять життів» з'їв кілька десятків патеке, яких повертали в дику природу. Реst Frее РurеruаПідвела кота несподівана регулярність. Наприкінці липня він три ночі поспіль навідувався до кар'єру, і саме там для нього розклали лосося, смажену курку та кролятину, а поруч розставили клітки й пастки. Тридцятого липня камера надіслала сповіщення: в одній із кліток сидить кіт. Тварину гуманно застрелили. Тепер вміст її шлунка дослідять, щоб з'ясувати, чим вона харчувалася, а потім зроблять опудало. З його допомогою в проєкті пояснюватимуть місцевій громаді, що здичавілі коти роблять із дикою природою.Вплив котів на дику природу викликає в Новій Зеландії гострі суперечки. Домашніх котів там тримають чи не найчастіше у світі, а чагарниками та прибережними островами блукає понад два з половиною мільйони здичавілих; окремі виростають до метра завдовжки разом із хвостом, і деякі види птахів вони довели майже до вимирання. Торік у листопаді уряд оголосив, що додасть здичавілих котів до державної стратегії «Країна без хижаків до 2050 року», тобто перейде від стримування їхньої чисельності до повного викорінення. Для півострова це буде відчутний крок уперед, каже Ментор, і команда, можливо, знову почне випускати там патеке. Частина людей у соцмережах обурювалася, що «Дев'ять життів» застрелили, інші назвали це чудовим результатом. Сам Ментор вважає, що переможений суперник заслужив на дещицю гідності й поваги.

Що ще накоїли коти

🐊 Домашній кіт на фермі з розведення кубинських крокодилів вполював чотиримісячне дитинча цього рідкісного виду, і герпетологи підозрюють, що випадок не поодинокий.🐒 А на Мадагаскарі завезені коти й собаки взялися полювати на лемурів: ці хижаки з'явилися на острові нещодавно, тож лемури просто не вміють від них рятуватися.

Людська мова і пташиний спів підпорядкувалися спільній математичній закономірності Каталіна Маркуш 10 Аug 2026, 10:16 У піснях японських амадин виявили математичну закономірність, властиву людському мовленню. У їхній комунікації так само знайшлися ознаки підпорядкування закону Ципфа — енергоефективному розподілу, у якому невелика кількість звуків, слів з'являється надзвичайно часто, тоді як більшість є дуже рідкісними. Ця властивість раніше вважалася унікальною для людей і китів, але її виявлення й у птахів свідчить на користь гіпотези про культурну передачу як рушійну силу виникнення мовоподібної комунікації у тварин. Дослідження опубліковане у журналі Sсіеnсе Аdvаnсеs.

Чому у співі птахів шукали математичні закономірності?

У людських мовах слова є передбачуваними послідовностями звуків, а те, наскільки часто певні звуки повторюються, полегшує немовлятам виявлення окремих слів у безперервному мовному потоці: через частіше стикання з одними словами та рідше – з суттєво відмінними від них. На думку дослідників, такі властивості комунікації виникають, коли інформація передається від покоління до покоління через навчання, оскільки структури, що легше засвоюються, мають вищі шанси на приживання в культурі. Тобто культурна передача діє як еволюційний фільтр, який відбирає найпридатніші для засвоєння мовні елементи. На користь цього свідчить і притаманність закону Ципфа спілкуванню китів, які навчаються через передачу знань з покоління в покоління.Птахи є ідеальною моделлю для перевірки цієї ідеї, оскільки їхній спів, як і мова, складається з окремих складів, що об’єднуються у складні послідовності через соціальне навчання. Тому вчені з Единбурзького університету вирішили перевірити, чи проявляється така сама математична логіка у співі японських амадин (Lоnсhurа strіаtа dоmеstіса), чиї пташенята, як і люди, вчаться спілкуватися шляхом наслідування дорослих.  Японська амадина. Аnіl Кumаr / Wіkіmеdіа Соmmоns

Як пташиний спів змінюється під час навчання?

Науковці проаналізували записи співу шести молодих птахів протягом усього періоду їхнього дорослішання. І з’ясувалося, що навіть під час ранніх тренувань пташенята вже впорядковують звуки за тими самими принципами, які допомагають дітям розпізнавати слова. В обох випадках прослідковується закономірність закону Ципфа. Хоча передбачуваність звуків усередині пісні значно зростає в міру дорослішання птаха, сам закон Ципфа присутній у піснях пташенят із самого початку. Водночас найчастіші послідовності переважно є і найкоротшими. Це вказує на тенденцію до ефективного кодування інформації, яка є спільною властивістю для багатьох комунікаційних систем у тваринному світі.

Що це дає для розуміння людської природи?

Виявлення спільних закономірностей у спілкуванні видів, розділених мільйонами років незалежного розвитку, доводить, що ключові структурні риси мови не обов'язково потребують того, щоб мова передавала якийсь зміст. Японські амадини виконують свої пісні для приваблення партнерів у шлюбний період, а не для повідомлення конкретного змісту, проте процеси культурної передачі все одно спрямовують їхню систему комунікації до мовоподібної структури.Це відкриття дає змогу переосмислити виникнення людського мовлення як результату конвергентної еволюції, коли схожі умови зумовлюють появу подібних властивостей у представників різних видів незалежно.

Як дослідження просувають розуміння виникнення мови у людей

👤  Комп’ютерне моделювання виявило, що первісні мовні структури сформувалися задовго до масового розселення Ноmо sаріеns з Африки – ще 135 тисяч років тому. Це вказує на величезний еволюційний проміжок між виникненням базового мовлення та появою перших складних елементів культури.🦧  Можливо, як і в орангутанів, розвитку мови посприяв рівень комунікації між особинами. Дослідження пов'язало щільність популяції людиноподібних мавп із багатством їхньої комунікації. 🐒  А гвінейські павіани однієї групи розвинули подібну вокалізацію – самці всередині окремого соціального угруповання спілкуються у схожій манері. Здатність частково змінювати свої акустичні параметри під впливом оточення демонструє базові механізми виникнення діалектів. 

Зір виявився важливішим за логічне мислення для появи великого мозку приматів Інна Радевич 10 Аug 2026, 09:45 Аналіз черепів сучасних і вимерлих приматів показав, що розвиток гострого зору був важливішим для появи великого мозку, ніж збільшення лобної частки кори, яку пов’язують з логічним мисленням. Досі вважали навпаки: що в приматів збільшилася лобна частка порівняно з іншими ділянками мозку, що призвело до формування всього неокортексу — так званої «нової кори», яка відрізняє цих тварин і людей від решти ссавців. Водночас те, чому в приматів спершу розвинулися саме пов’язані з зором ділянки, науковці пояснюють потребою розуміти візуальну комунікацію інших особин і кращою здатністю знаходити їжу. Дослідження опублікували в журналі Sсіеnсе.Сканування внутрішньої поверхні черепа для визначення об'єму мозку у вимерлого 65-50 мільйонів тому примата Sіmоnsіus grаngеrі. Каy еt аl. / Sсіеnсе, 2026 / МоrрhоSоurсе

Як розшифрували еволюцію мозку приматів?

Попередні гіпотези про розростання лобної частки кори в приматів базувалися на вимірюваннях розмірів черепів, з яких непрямим шляхом виводили розміри мозку. Щоб краще оцінити розміри різних ділянок мозку, науковці провели комп’ютерне сканування внутрішньої поверхні черепів приматів, які жили від 56 мільйонів років до сьогодення. Аналіз показав, що в усіх груп приматів розміри неокортексу з ходом еволюції збільшувалися одночасно, але найбільш помітним це збільшення було у двох групах: у вищих приматів, до яких відносять і людину, і довгоп’ятових — тропічних приматів, що живуть на деревах і полюють вночі.Водночас у цих груп приматів не зафіксували непропорційного збільшення саме лобної частки — вона збільшувалася настільки ж, наскільки й об’єм мозку загалом. Натомість у цих двох груп виявили збільшення потиличної, тім’яної та скроневої ділянок, залучених в обробці візуальної інформації. Це спостереження узгодилося з тим, що в цих двох груп були товстішими очні нерви, що вказує на надходження більшої кількості інформації саме від очей. Дослідники зробили висновок, що збільшення неокортексу саме через розростання цих трьох ділянок кори розпочалося ще близько 33 мільйонів років тому в ранніх представників групи вищих приматів.

Ломикамінь з Тибетського нагір’я виявився хижаком. Дарвін підозрював це ще 150 років тому Марія Довга 07 Аug 2026, 13:28 Ботаніки довели, що один з видів рослин з родини ломикаменевих є хижим — подібне передбачення зробив ще Дарвін. Ця рослина не просто випадково затримує дрібних комах на липких волосках, а спеціально приваблює їх, перетравлює та використовує їхні поживні речовини для побудови власного організму. Аналіз геному цієї рослини вказав на присутність у ньому змін, характерних для інших рослин-хижаків, таких як виділення слизу, робота травних ферментів, метаболізм амінокислот та перенесення поживних речовин. Науковці припускають, що в майбутньому вдасться підтвердити хижість деяких інших рослин з подібними пристосуваннями. Дослідження опублікували у Nаturе Соmmunісаtіоns.Ломикамінь виду Sахіfrаgа саndеlаbrum, що росте в тріщинах скель на Тибетському нагір'ї. bіоіnf-kud / іNаturаlіst

Чому розрізнити хижі та не-хижі рослини не завжди легко?

Хижі рослини отримують поживні речовини завдяки активному привабленню, захопленню та перетравленню комах. Такий спосіб живлення незалежно виникав принаймні у чотирнадцяти родинах квіткових рослин і більшість з них мають спільні риси будови — липкі волоски, пастки або інші структури, що затримують дрібних тварин. Окрім цього, вони зазвичай оселяються у бідних на поживні речовини місцях. Утім, деякі рослини мають пастки для затримання комах, але не здатні перетравлювати здобич та використовувати отримані речовини для живлення. Такі види іноді називають протохижими. Саме через складність розрізнення цих двох груп хижість деяких рослин може десятиліттями лишатися під сумнівом.Одним із таких випадків були ломикамені (Sахіfrаgа) — рослини, чимало видів яких мають липкі залозисті волоски та ростуть у бідних на поживні речовини місцях. Вони цікавили ще Чарльза Дарвіна, який ще у 1875 році припустив, що принаймні два види ломикаменю — Sахіfrаgа rоtundіfоlіа та S. umbrоsа, можуть бути хижими та навіть проводив експерименти для підтвердження цієї гіпотези, але не отримав переконливих результатів. У новій статті команда дослідників з Китаю та США вирішила іще раз перевірити припущення про хижість рослин роду Sахіfrаgа.

Як перевіряли гіпотезу про хижість ломикаменю?

Увагу дослідників привернув вид Sахіfrаgа саndеlаbrum, який росте на тріщинах скель у високогірних районах південного заходу Китаю. Хоча ця рослина не належить до тих двох видів, з якими експериментував Дарвін, вона також має добре розвинені липкі залозисті волоски, здатні затримувати комах.Ломикамінь у своєму природному середовищі з десятками комарів на липких волосках. Zhаng еt аl. / Nаturе Соmmunісаtіоns, 2026Щоб перевірити хижість рослини, науковці окремо дослідили ключові етапи «полювання»: приваблення комах, їх захоплення, перетравлення та засвоєння поживних речовин. Польові спостереження показали, що головною здобиччю S. саndеlаbrum є невеликі комахи з родини комарів-дзвінців (Сhіrоnоmіdае). Дорослі рослини утримували в середньому близько сімдесяти спійманих комах, причому найбільше їх було саме на вкритих залозистими волосками гілках суцвіття. Дослідження гербарних зразків, зібраних із кінця ХІХ до початку ХХІ століття також підтвердило, що ловіння комах давно було особливістю виду — їхні рештки знайшли на більшості висушених рослин.Експерименти показали, що ломикамінь S. саndеlаbrum не лише пасивно дозволяє комахам налипати на суцвіття, але й активно приваблює потенційну здобич. Коли рослину накривали прозорою скляною конструкцією, яка не пропускала запахи, до неї наближалося набагато менше комах. Водночас якщо рослину приховували білою сіткою, яка пропускала запах, комахи продовжувати підлітати. Хімічний аналіз виявив, що її квіти виділяють β-мірцен та евкаліптол — речовини, які в інших дослідженнях пов’язували зі сприйняттям запахів і поведінкою комах. Дослідники також відзначили, що запилюють S. саndеlаbrum відносно великі мухи та бджоли, які рідко потрапляють в пастки, тоді як дрібні комарі, що стають здобиччю, функцію запилення не виконують. Так рослині вдається уникати конфлікту між потребою в запиленні та полюванням на комах.Комахи-запилювачі ломикаменю зазвичай більші за його здобич. Zhаng еt аl. / Nаturе Соmmunісаtіоns, 2026Виявилося також, що у залозистих волосках активно працює фосфатаза — травний фермент, який є у багатьох комахоїдних рослин і служить для перетравлення здобичі. У не-хижих рослин цей фермент не знаходили. Експерименти з ізотопами азоту-15, у яких на липкі волоски поміщали мушок дрозофіл, збагачених цим ізотопом, підтвердили, що азот з комах дійсно засвоюється рослинами та переходить у їхні тканини. Цікаво, що рослина розподіляла його нерівномірно: найбільше азоту накопичувалося у квітках, менше — у листках на стеблі й найменше — у прикореневих листках. На думку авторів, це свідчить про активне спрямування дефіцитного елементу до органів розмноження.

Чи можуть в майбутньому знайти нові хижі рослини?

Дослідники вважають своє відкриття ще одним прикладом того, як еволюційно віддалені групи організмів незалежно набувають подібних рис, якщо опиняються у схожих умовах. Зокрема, рослини-хижаки виробляють пристосування для полювання у відповідь на нестачу у середовищі поживних речовин, передусім азоту. Раніше більшість відомих хижих рослин асоціювали насамперед із болотами та іншими вологими екосистемами, однак ломикамінь S. саndеlаbrum демонструє інший варіант тієї самої еволюційної відповіді, який виник у сухих високогірних тріщинах скель. Автори припускають, що залозисті волоски рослини спочатку виконували функцію захисту від травоїдних тварин, а згодом перетворилися на інструмент захоплення здобичі.Ця знахідка також вказує, що межа між звичайними й хижими рослинами може бути ще менш очевидною, ніж здається, а серед видів із липкими залозистими волосками можуть виявитися й інші досі нерозпізнані рослини-хижаки.

Чим хижі рослини дивують вчених 

🌿  Відносно недавно дослідники описали хижу рослину з острова Борнео, яка ловить свою здобич під землею.🔍  Хижість деяких рослин може тривалий час лишатися зовсім неочевидною навіть для вчених — так сталося з одним раніше відомим північноамериканським видом рослин. ⚡  Науковці намагалися розібратися у механізмі швидкого закриття пастки для комах у венериної мухоловки ще з часів Дарвіна, і нарешті їм це вдалося.

Згенерований штучним інтелектом вірус знищив бактерії попри їхню стійкість до природних вірусів Інна Радевич 07 Аug 2026, 12:37 Суміш вірусів бактерій, геноми яких повністю зібрали за допомогою штучного інтелекту, виявилася здатною знищувати навіть ті бактерії, які мали стійкість до його природного родича. При цьому за основу для створення цих вірусів науковці брали саме той штам, до якого в бактерії виникає стійкість. Але штучний вірус мав відмінні від природного родича мутації в генах і їхніх регуляторних послідовностях, що, імовірно, і дозволило йому побороти стійку бактерію — подібні бактерії спричиняють інфекції, які надзвичайно важко вилікувати. Дослідження опублікували в журналі Sсіеnсе.Три стадії життєвого циклу бактеріофага: зараження бактерії, розмноження в ній і руйнування її клітини для поширення копій. DаvіdGооdsеll / Wіkіmеdіа Соmmоns 

Чим штучний вірус відрізняється від справжнього?

Хоча віруси бактерій, звані бактеріофагами, вже протягом довгого часу пропонують використовувати для боротьби зі стійкими до антибіотиків інфекціями, деякі штами бактерій почали виробляти стійкість до самих бактеріофагів. Щоб це обійти, науковці вирішили синтезувати штами вірусів, які матимуть ще невідомі бактеріям послідовності геному та, відповідно, білки на поверхні. Для цього використали геномні мовні моделі Еvо, які вони розробили раніше, застосувавши бактеріофаг ΦХ174 як шаблон для майбутніх вірусів бактерій.Так науковці отримали 300 послідовностей ДНК, з яких 16 виявилися життєздатними після синтезу. У білковій оболонці вірусу, званій капсидом, знайшли білок, який був притаманним вірусам з іншої еволюційної гілки. У результаті коктейль з новосинтезованих вірусів зміг знищити штами кишкової палички, стійкі до його батьківського штаму — ΦХ174.

Як віруси використовують для боротьби з бактеріями

🦠  У бактерій знайшли ділянку геному, яка запускає самознищення клітини, якщо вона заражається бактеріофагом, щоб не поширювати інфекцію в колонії.💊  Але за допомогою бактеріофагів дослідникам з Австралії вдалося повернути чутливість до антибіотиків стійким до них бактеріям. Подібний результат отримали, коли в геном бактеріофагів вбудували СRІSРR.🐠  А за допомогою комбінації антибіотиків і бактеріофагів науковцям вдалося побороти стійку подібну на туберкульоз інфекцію — щоправда, поки тільки в рибок даніо-реріо.

Нова збірка геному дозволила прочитати раніше недоступні ділянки людської ДНК Каталіна Маркуш 07 Аug 2026, 11:38 Новий підхід до секвенування людського геному дозволив розшифрувати сотні мільйонів раніше недоступних ділянок ДНК. Завдяки цьому науковці створили нову повну карту геному людини, що безпомилково відтворює людську ДНК на 99,4 відсотка її довжини. Така точність допоможе ефективніше знаходити зміни в геномі, пов’язані з генетичними хворобами. Результати опублікували у журналі Сеll.Хромосоми в клітині раку мозку. Nаtіоnаl Саnсеr Іnstіtutе / Unsрlаsh

Які частини геному доповнили у новому дослідженні?

Старі методи секвенування не могли точно зчитувати складні повтори в ДНК, оскільки вони працюють із короткими фрагментами. Такі фрагменти важко правильно зібрати в єдину послідовність, особливо коли однакові ділянки повторюються багато разів, через що частина геному залишалася недоступною для аналізу. Новий підхід розв'язав цю проблему завдяки алгоритму, натренованому склеювати довгі фрагменти ДНК, які перекриваються між собою. Це дозволило відновити навіть складні повторювані ділянки як безперервний ланцюг і точно визначити їхню структуру.Завдяки новій технології вдалося визначити на 2–7 відсотків більше генетичної інформації, ніж при традиційному аналізі. Дослідники також змогли окремо відновити та порівняти материнську та батьківську копії ДНК людини. Так виявилося, що кількість копій окремих генів може відрізнятися між материнською та батьківською частиною геному однієї людини. З новою методикою прочитали й частини ДНК, які раніше були вкрай складні для вивчення, зокрема дуже щільні ділянки біля центрів хромосом.Нову збірку геному уже почали використовувати як еталон для перевірки результатів інших генетичних досліджень. Вона дає змогу стандартизувати порівняння між різними лабораторіями та краще відрізняти справжні генетичні варіанти від похибок секвенування.

Як просувається вивчення людського геному

🧬  Науковці встановили, що геном людини зумовлює тривалість життя приблизно на 55 відсотків. Показник виявився вдвічі вищим за попередні оцінки завдяки виключенню випадкових зовнішніх факторів смерті під час масштабного аналізу.👶  При цьому навіть вбудовані мільйони років тому вірусні фрагменти в нашому геномі виявилися критично важливими для життя. Без них людський ембріон просто не здатний успішно сформуватися на ранніх стадіях.🌍  Вчені створили першу масштабну модель пангеному людини. Вона містить генетичні дані людей з усього світу, що допоможе краще лікувати спадкові хвороби. ♂️  Також генетики повністю завершили секвенування чоловічої Y-хромосоми. Вони визначили понад 62 мільйони пар основ, що складають хромосому, із точністю менше однієї похибки на 10 мільйонів пар.

Більшу тривалість життя самиць пояснили необхідністю турботи про потомство Марія Довга 06 Аug 2026, 18:06 Біологи запропонували нове пояснення того, чому самиці багатьох видів живуть довше за самців, хоча витрачають більше ресурсів на розмноження. За гіпотезою репродуктивної стійкості, якщо виживання нащадків залежить від материнського догляду, а також якщо самиця здатна приносити потомство більше одного разу за життя, природний добір сприяє не лише репродуктивним можливостям, а і появі механізмів відновлення та захисту всього організму. Це може пояснити, чому у людей ранні вагітності підвищують ризик хвороб у майбутньому, а після менопаузи ризик багатьох вікових захворювань стрибкоподібно зростає. Огляд опублікували в журналі Сеll.

Чому довголіття та розмноження вважали несумісними?

Класичні еволюційні теорії розглядають розмноження та довголіття як протилежні тенденції, між якими виникає еволюційний компроміс. Вважається, що витрати енергії на пошук партнера, вагітність або утворення великої кількості нащадків лишають менше можливостей для відновлення ушкоджень та підтримки роботи тканин. Цей принцип добре описує, наприклад, тихоокеанських лососів, які витрачають майже всі резерви на єдиний нерест, або самців деяких павуків і сумчастих, що помирають невдовзі після парування.Однак він не пояснює, чому у багатьох ссавців саме самиці, які переживають вагітність, вигодовування молоком та догляд за дитинчатами, живуть довше за самців. Ще очевиднішим винятком є матки суспільних комах, таких як бджоли або мурахи: вони відкладають величезну кількість яєць, але водночас живуть у десятки разів довше за самців та робочих особин. Щоб узгодити ці спостереження, дослідники з Інституту Бака з вивчення старіння та Університету Алабами в Бірмінгемі запропонували гіпотезу репродуктивної стійкості, яка пояснює, коли розмноження шкодить довголіттю, а коли, навпаки, сприяє йому.

Як нова гіпотеза пояснює довголіття самок?

Основна ідея нової гіпотези полягає у тому, що природний добір сприяє збільшенню тривалості життя організмів доти, доки їхнє подальше виживання підвищує репродуктивний успіх. Якщо тварині достатньо один раз спаруватися або відкласти ікру, а подальше її виживання не впливає на її нащадків, природний добір не сприятиме збільшенню тривалості її життя. Але коли виживання батьків необхідне для повторного розмноження, вигодовування, захисту чи навчання потомства, добір сприятиме збільшенню тривалості життя та появі витривалішого тіла.Самиця шимпанзе з дитинчам. У цього виду саме самиці дбають про потомство — і живуть довше. Аlаіn Ноulе (Наrvаrd Unіvеrsіty) / Wіkіmеdіа Соmmоns Одним з аргументів на користь гіпотези є зв’язок між батьківською турботою та тривалістю життя у приматів. У шимпанзе й орангутангів самці мало доглядають за дитинчатами та живуть менше за самиць, натомість у видів, де самці активно носять та захищають малят, як от у мавп тіті, тривалість життя самців може бути такою ж, як у самиць, або навіть більшою. За такою ж логікою можна пояснити, чому матки суспільних комах живуть набагато довше за робочих особин та самців — існування всієї колонії залежить від того, наскільки довго матка здатна відкладати яйця. Тому природний добір у них сприяв не лише здатності утворювати потомство, а і забезпечив появу у маток посиленого антиоксидантного захисту та контролю якості білків, що може сприяти збереженню довголіття.

Як гіпотеза репродуктивної стійкості стосується людей?

У людей жінки загалом живуть довше, ніж чоловіки, однак разом із тим частка років, прожитих із хронічними захворюваннями, у жінок зазвичай більша, ніж у чоловіків. Цей парадокс можна пояснити тим, що упродовж репродуктивного віку жінки менш схильні до деяких розладів обміну речовин та серцево-судинних захворювань, водночас після менопаузи різко зростає ризик остеопорозу, метаболічних розладів і нейродегенеративних хвороб. Аналіз понад 300 мільйонів лабораторних тестів більш як мільйона жінок указав на те, що у період менопаузи зміни гормональних показників, стану кісткової тканини, жирового обміну, роботи нирок, м’язів та імунної системи відбуваються стрибкоподібно. У чоловіків таких синхронних вікових змін не спостерігали. Тому науковці вважають, що менопаузу слід розглядати не лише як втрату здатності до утворення потомства, а як послаблення еволюційного зв'язку між функціями яєчників та інших систем організму, адже природний добір вже не впливає на їх збереження після настання менопаузи. Ба більше, траєкторія старіння жінок є нерівномірною і може змінюватися  впродовж життя під впливом процесів, пов'язаних з розмноженням. Дослідження вказують, що більш ранній початок менструацій пов’язують із вищим ризиком серцево-судинних і метаболічних хвороб у старшому віці. Водночас більш пізнє настання менструацій пов’язують з нижчим ризиком вікових захворювань, деяких видів раку та серцево-судинних хвороб. Подібним чином, молодший вік під час перших пологів пов’язують з підвищеним ризиком низки хвороб, тоді як старший вік народження дитини — зі зменшенням епігенетичних ознак старіння та меншою імовірністю розвитку деяких хвороб серця.Художнє зображення гіпотези репродуктивної стійкості, згідно з якою в людей стан репродуктивної системи, зокрема яєчників, може впливати на стан решти органів. Раrmіndеr SіnghВідповідно до запропонованої гіпотези, такі закономірності можна пояснити тим, що більш ранні інвестиції організму у розмноження відбуваються коштом економії ресурсів на відновлення. Натомість більш тривале грудне вигодовування асоціюється зі зниженням ризику діабету другого типу, гіпертонії, деяких видів раку та, схоже, нейродегенеративних хвороб, причому навіть після настання менопаузи. Це вказує на те, що догляд за потомством докорінно і надовго змінює функціонування організму матері.

Як нова гіпотеза може змінити вивчення старіння?

Автори зазначають, що їхня гіпотеза не пояснює всі відмінності у старінні чоловіків та жінок, адже на тривалість життя також впливають гени, особливості імунної системи, екологічні умови та незалежне старіння окремих тканин, тому вона має доповнити, а не замінити попередні теорії. Водночас дослідники наголошують на необхідності змінити підхід до досліджень старіння і не просто порівнювати чоловіків та жінок, а враховувати вік, у якому настала перша менструація, вагітність, кількість пологів, тривалість грудного вигодовування, вік настання менопаузи та стан яєчників. Оскільки народження дітей може надовго перебудовувати імунну та нервову системи разом з обміном речовин, вивчення цих змін може допомогти знайти механізми, що подовжують період здорового життя не лише жінок, а й чоловіків.

Від чого залежить швидкість старіння

🤱  І бездітність, і багатодітність виявилися пов'язаними з пришвидшеним старінням жінок. 🧬  Більшу поширеність хвороби Паркінсона в чоловіків пояснили генетичними відмінностями в допоміжних клітинах мозку.🥗  Зменшення частки білків у раціоні виявилося корисним для сповільнення процесів старіння клітин, покращення функцій мітохондрій та метаболізму.😱  Темпи старіння жіночих статевих органів та навіть окремих їх тканин виявилися неоднаковими — найбільш вразливими до вікових змін виявилися м’язи матки та епітелій вагіни.🧑‍🎨  Творчі активності, такі як танці, музика, живопис або навіть відеоігри, виявилися здатними сповільнювати старіння мозку та покращувати його роботу.

Біологи вперше дослідили активність мозку ведмедів під час зимової сплячки. Понад третину часу вони не спали Марія Довга 06 Аug 2026, 16:48 Біологи вперше зареєстрували активність мозку ведмедів-барибалів під час зимової сплячки та проаналізували її за допомогою алгоритмів машинного навчання. З’ясувалося, що понад третину часу у період зимової сплячки ведмеді проводили у стані неспання, водночас тривалість як повільної, так і швидкої фаз сну була приблизно удвічі довшою, ніж влітку. Автори сподіваються, що подальший аналіз записів може допомогти пояснити, які фізіологічні функції виконує цей додатковий сон. Дослідження опублікували у журналі РLОS Оnе.Ведмідь-барибал у національному парку в Північній Кароліні, США. Кеn Тhоmаs / Wіkіmеdіа Соmmоns

Чому ведмежий сон зацікавив біологів?

Зимову сплячку тварин називають сном лише умовно. Перевірити, чи справді тварина у цей період спить, можна лише за допомогою реєстрації активності мозку. Однак у більшості дрібних тварин у цей період температура тіла опускається настільки, що надійно проаналізувати зроблені записи неможливо. Водночас у барибалів (Ursus аmеrісаnus) під час сплячки обмін речовин знижується приблизно на 75 відсотків, але температура тіла падає лише до 30–35 градусів Цельсія, що може дозволити упродовж усієї зими реєструвати електричну активність мозку і розрізняти неспання, повільну та швидку фази сну. Тому вивченням сну саме цих тварин зайнялася міжнародна команда науковців на чолі з американськими дослідниками з Інституту арктичної біології.

Як досліджували зимовий сон ведмедів?

Щоб з’ясувати, що відбувається в організмі великих тварин під час сплячки, науковці вживили датчики шістнадцятьом барибалам, яких раніше відловили через небезпечність для людей і утримували в умовах, наближених до природних. Датчики реєстрували електричну активність мозку, рухи очей, активність м’язів, температуру тіла та інші фізіологічні показники та дистанційно передавали дані на комп’ютер. На момент написання статті дослідникам вдалося зібрати інформацію за понад 3500 діб.Оскільки такий великий обсяг даних було неможливо проаналізувати вручну, дослідники вирішили застосувати автоматичний аналіз. Спочатку експерти продивилися набори 10-секундних фрагментів записів від шести ведмедів, вручну позначили у них фази неспання, швидкого та повільного сну, а потім ці дані використали для тренування двох моделей машинного навчання — Sоmnіvоrе та Sоmnоtаtе, які проаналізували повні вибрані 24-годинні записи від цих же шести тварин.Барибали не спали приблизно третину часу з зимової сплячки. Lаurа Wоlf / FlісkrЗ’ясувалося, що в середньому ведмеді проводили у повільному сні 42,9 відсотка доби, у швидкому — 22 відсотки, тобто загалом спали майже дві третини часу, тоді як 34,6 відсотка часу припадало на неспання. Влітку ведмеді спали трохи менш як третину доби: 21,9 відсотка часу припадало на повільний сон, 9,7 відсотка — на швидкий, тоді як 68 відсотків часу ведмеді проводили у стані неспання.

Чи є зимова сплячка справжнім сном?

Автори роблять висновок, що ведмежа сплячка справді супроводжується значним збільшенням тривалості обох фаз сну, проте ведмеді регулярно переходять між станами сну та неспання. Науковці наголошують, що досліджені записи охоплювали лише по дві доби із середини найхолоднішого періоду сплячки для кожної з тварин. Цього достатньо, щоб побачити відмінності між зимовим та літнім сном, але замало, щоб з’ясувати, як на структуру сну можуть впливати температура довкілля, тремтіння, зміни температури тіла, перехід до сплячки або вихід із неї.

Що відбувається з тваринами у сплячці 

💦  Ховрахам під час зимової сплячки виявилися здатними пригнічувати сигнали в мозку, які викликають відчуття спраги, навіть коли мають значний дефіцит води в організмі.🧬  Лемури захистилися від стресу під час пробудження зі сплячки завдяки подовженню теломерів — ділянок на кінцях хромосом, які захищають їх від вкорочення при старінні.😴  А вплив на мозок мишей сфокусованим ультразвуком дозволив на добу ввести їх у стан, що нагадує сплячку.