Nauka.ua

«Джеймс Вебб» розгледів галактики за «маленькими червоними точками» Олександра Іванова 24 Аug 2026, 18:48 Космічний телескоп «Джеймс Вебб» дослідив «маленькі червоні точки» з раннього Всесвіту і виявив навколо них слабке протяжне випромінювання, яке свідчить про наявність компактних галактик. Їхня зоряна маса становить близько мільярда мас Сонця, а розміри приблизно у 2,5 раза менші, ніж у звичайних галактик подібної маси. Хоча науковці вже знали, що ці об’єкти є чорними дірами, досі було невідомо, чи знаходяться вони всередині галактик, чи в міжгалактичному просторі. Дослідження опублікували в журналі Nаturе Аstrоnоmy.Художнє зображення «маленької червоної точки» — чорної діри, оточеної світним газом, у центрі компактної галактики зі слабким світінням. Ruіyuаn Guо & Хuhеng Dіng

Що приховують «маленькі червоні точки»?

«Маленькими червоними точками» називають надмасивні чорні діри, оточені здатним світитися шаром газу, який нагадує зовнішню оболонку зір. Оскільки вони існували в перший мільярд років після Великого вибуху, їхнє виявлення важливе для розуміння того, як одночасно формувалися перші зорі та чорні діри. За допомогою космічного телескопа «Джеймс Вебб» астрономи дослідили 217 «маленьких червоних точок» з огляду СОSМОS-Wеb у чотирьох діапазонах ближнього інфрачервоного випромінювання.Оскільки слабке випромінювання галактики майже губиться у яскравому світлі центрального об’єкта, вчені спочатку відокремили центральне точкове джерело, а потім об’єднали залишкові зображення всіх об’єктів. Такий метод дозволяє значно підвищити чутливість і виявити дуже слабке протяжне випромінювання. Надійність результату перевірили за допомогою моделювання, повторного аналізу вибірок і порівняння із зображеннями зір та компактних галактик.Астрономи виявили навколо «маленьких червоних точок» протяжне випромінювання, особливо добре помітне в інфрачервоному діапазоні з найбільшою довжиною хвилі. Середній розмір цього компонента становив близько 200 парсеків, а його зоряна маса складає приблизно мільярд мас Сонця. При цьому в коротших хвилях випромінювання виявилося більш протяжним, що може свідчити про активне утворення зір на периферії галактик.

Чим дивували «маленькі червоні точки»

🕳  Раніше за допомогою того самого телескопа «Джеймс Вебб» астрономи й встановили, що ці об’єкти є чорними дірами, оточеними світним газом.⚖️  Завдяки цьому телескопу дослідникам також вдалося вперше виміряти масу чорної діри в центрі «маленької червоної точки».🔭  У «маленькі червоній точці» астрономи за допомогою «Джеймса Вебба» відшукали надмасивну чорну діру, що утворилася за 570 мільйонів років після Великого вибуху.

Рятівник телескопа Swіft не підніме його орбіту. Без цього Swіft зійде з неї вже до кінця року Богдан Порохняк 20 Аug 2026, 17:31 Апарат LІNК, який мав підняти орбіту космічної обсерваторії Swіft, цього не зробить: завадить збій системи орієнтації. Без підйому телескоп, що працює з 2004 року, зійде з орбіти вже цього року. Сам LІNК усе ж спробує зблизитися зі Swіft, щоб відпрацювати обслуговування супутників на орбіті, важливе для наступних місій, які ремонтуватимуть апарати просто на орбіті. Про це повідомили на сайті NАSА.Художнє зображення телескопа Swіft на орбіті Землі. NАSА’s Gоddаrd Sрасе Flіght Сеntеr Соnсерtuаl Іmаgе Lаb

Чому рятувальна місія не вдалася?

Апарат LІNК приватної компанії Каtаlyst запустили 3 липня, а вже наприкінці місяця під час перевірки систем апарат некеровано закрутився. Відмовили два з трьох маховиків, що мали підтримувати його положення в просторі, а система холодних газових двигунів частково втратила працездатність. Інженери загальмували обертання завдяки ксеноновим двигунам і почали писати новий алгоритм керування, проте потрібної точності повернути не вдалося.Тим часом телескоп Swіft поступово знижується. Під час сонячного максимуму атмосфера розігрівається й сильніше гальмує супутники, тож телескоп мали підняти до жовтня, поки він не опустився нижче безпечних 300 кілометрів. Тепер без стороннього втручання він увійде в атмосферу до кінця року. Однак NАSА розглядає інші методи відновлення його роботи, а його спостереження тимчасово перекриють іншими телескопами.

Які космічні апарати ще давали збої

☀️  Через ту саму надмірну активність Сонце виштовхнуло з орбіти супутники Stаrlіnk — вони почали входити в атмосферу частіше, ніж зазвичай.🛰  Телескоп NЕОWІSЕ, що протягом 15 років фіксував навколоземні астероїди, згорів в атмосфері у 2024 році, також через активність Сонця.🔭  А телескоп ТЕSS у 2024 двічі за місяць переходив у безпечний режим через збій, причину якого одразу знайти не вдалося.

«Габбл» розгледів невідоме досі злиття Чумацького Шляху понад 12 мільярдів років тому Олександра Іванова 20 Аug 2026, 12:34 Телескоп «Габбл» розгледів у внутрішніх областях Чумацького Шляху сліди трьох різних галактичних систем, одна з яких пов’язана з раніше неідентифікованим масштабним злиттям. Воно відбулося близько 12,3 мільярда років тому, на 1,8 мільярда років раніше за найвідоміше таке зіткнення, а маса зір поглинутої галактики була близькою до 500 мільйонів мас Сонця. При цьому автори не виключають, що в минулому Чумацькому Шляху могли відбутися й інші злиття, сліди яких поки не вдалося виявити. Дослідження опублікували в журналі Nаturе Аstrоnоmy.Зображення зіткнення двох галактик на прикладі гіпотетичного злиття Чумацького Шляху з галактикою Андромеда. NАSА, ЕSА, Z. Lеvаy & R. vаn dеr Маrеl (SТSсІ), Т. Наllаs & А. Меllіngеr

Як відтворювали ранню історію Чумацького Шляху?

Історія Чумацького Шляху пов’язана з поглинанням інших галактик, найвідомішим із яких є злиття з галактикою Gаіа-Sаusаgе-Еnсеlаdus, що відбулося близько 10 мільярдів років тому. Щоб знайти ще давніші події злиттів, сліди яких з часом зникають через рух і перемішування зір, астрофізики використали спостереження космічного телескопа «Габбл» за кулястими зоряними скупченнями — групами дуже старих зір, які зберігають інформацію про минуле Галактики. Вони визначили вік 17 скупчень за єдиною методикою і разом із попередніми даними сформували вибірку з 39 об’єктів. Крім віку, вчені порівняли хімічний склад скупчень та особливості їхнього руху навколо центру Галактики. Для кожного об’єкта розрахували 200 можливих орбіт і за допомогою статистичного аналізу визначили, до яких груп вони належать. Аналіз показав, що скупчення найкраще поділяються на три групи.Перша сформувалася безпосередньо в Чумацькому Шляху, друга пов’язана з Gаіа-Sаusаgе-Еnсеlаdus, а третя має окремі властивості й, імовірно, походить з іншої галактики. До цієї третьої групи належать 12 скупчень, які раніше відносили до Lоw-еnеrgy grоuр. Вони переважно розташовані в межах шести кілопарсеків від центру Чумацького Шляху, що свідчить про давню подію, під час якої велика кількість зір потрапила у внутрішні області нашої Галактики. Нову галактичну систему астрофізики назвали Lоw-еnеrgy-Кrаkеn-Неrасlеs. За оцінками, її злиття з Чумацьким Шляхом відбулося, коли Всесвіту було лише близько півтора мільярда років. Висновки науковців також підтвердили комп’ютерні моделі формування галактик. У трьох моделях галактик, подібних до Чумацького Шляху, астрономи виявили схожу картину, де окремі групи зір є пов’язаними з головною галактикою, великим злиттям на кшталт Gаіа-Sаusаgе-Еnсеlаdus або ще давнішим масштабним злиттям. Їхні властивості добре узгоджуються зі спостереженнями кулястих скупчень у нашій Галактиці.

Які сліди злиттів галактик знаходили раніше

🔭  Раніше за допомогою Дуже великого телескопа астрономи розгледіли еліптичну галактику, що вже поглинула інші галактики, на шляху до своєї наступної «жертви».🔦  Зіткнення двох галактик на відстані аж восьми мільярдів світлових років від Землі стало джерелом найпотужнішого в історії мікрохвильового лазера.🌌  Астрономи вперше відтворили історію поглинання компаньйонів галактикою за межами Чумацького Шляху, яка знаходиться аж за 12 мільярдів світлових років від Землі.🙅‍♀️  А от на шляху зіткнення Чумацького Шляху з галактикою Андромеди, яке раніше вважали неминучим, може стати Велика Магелланова Хмара.

Дуже великий телескоп розгледів найшвидшу зорю Чумацького Шляху біля надмасивної чорної діри в центрі Галактики Олександра Іванова 20 Аug 2026, 11:56 За допомогою Дуже великого телескопа астрономи виявили найшвидшу зорю нашої Галактики, яка рухається навколо надмасивної чорної діри Стрілець А* у центрі Чумацького Шляху. Під час найближчого зближення з чорною дірою зоря розганяється до 25 тисяч кілометрів за секунду, або восьми відсотків від швидкості світла. Через близькість зі Стрільцем А* обертання зорі може залежати від обертання самої чорної діри, тож дозволить найточніше вивчити його властивості. Про знахідку розповіли на сайті Європейської південної обсерваторії, а дослідження опублікували в журналі Nаturе.Новий знімок зір, що обертаються навколо Стрільця А*. ЕSО / D. Rіbеіrо fоr thе МРЕ GС tеаm

Як зоря допоможе виміряти швидкість обертання чорної діри?

Надмасивна чорна діра Стрілець А* у центрі Чумацького Шляху має масу близько 4,3 мільйона мас Сонця, але виміряти швидкість її обертання досі дуже складно. Обертання чорної діри викривляє простір-час навколо неї та впливає на рух близьких зір. Тому астрономи шукають зорі, які проходять максимально близько до Стрільця А* і рухаються достатньо швидко, щоб цей ефект можна було зафіксувати.Зображення ефекту викривлення часу й простору, завдяки якому Стрілець А* та подібні йому чорні діри змінюють обертання найближчих до них зір. ЕSО / М. КоrnmеssеrОдним із таких об’єктів стала зоря S301, яку виявили за допомогою інтерферометра GRАVІТY на Дуже великому телескопі та за високоточними спостереженнями простежили її рух навколо Стрільця А*. Зоря має надзвичайно витягнуту орбіту й робить повний оберт приблизно за 8,7 року. Під час найближчого зближення з чорною дірою S301 підходить до неї приблизно на 1,78 мільярда кілометрів, що дорівнює приблизно 12 відстаням від Землі до Сонця. Саме така близька орбіта робить S301 цінною для дослідження чорної діри, адже науковці не знайшли підтвердження існуванню тих кандидатів у найближчі до Стрільця А* зорі, яких називали раніше. Астрономи змоделювали майбутній рух зорі S301 і показали, що зміни її орбіти, спричинені обертанням Стрільця А*, можуть стати помітними протягом наступного десятиліття.Спостереження Стрільця А* і зорі S301 з Дуже великого телескопа. ЕSО / GRАVІТY соllаbоrаtіоnТому дослідники планують продовжувати спостереження за допомогою GRАVІТY та майбутнього Надзвичайно великого телескопа Європейської південної обсерваторії. Наступне найближче зближення S301 із чорною дірою відбудеться у 2031 році. Якщо майбутні вимірювання будуть достатньо точними, S301 може стати першою зорею, за рухом якої вдасться безпосередньо визначити обертання надмасивної чорної діри. Крім того, незвичайна орбіта зорі може розповісти про її минуле: науковці припускають, що S301 могла колись бути частиною подвійної системи, яку гравітація Стрільця А* розірвала, залишивши одну зорю на орбіті навколо чорної діри, а її компаньйона викинувши з центру Галактики. 

Що дізнавалися про чорну діру в центрі нашої Галактики

🌀  Обертання самого Стрільця А* виявилося на межі можливого: згідно з новою моделлю, чорна діра крутиться зі швидкістю 80-90 відсотків від максимальної. Виміряти цю властивість точніше допоможе нововідкрита зоря.⚡️  Іншого кандидата в найшвидшу зорю Галактики зафіксували у 2020 році — зоря S4714 розігналася до 24 тисяч кілометрів на секунду, а її орбіта підходила до чорної діри ближче, ніж будь-яка відома до того.📖  А про те, як Стрілець А* «з’їв» свою меншу сусідку з іншої галактики та як приховав це від астрономів, ми розповідали в матеріалі «Залишиться лише один».

Апарат NАSА роздивився кратер від Fаlсоn 9 на Місяці Богдан Порохняк 19 Аug 2026, 15:16 Апарат NАSА Lunаr Rесоnnаіssаnсе Оrbіtеr зняв зблизька кратер, який лишив на Місяці другий ступінь ракети Fаlсоn 9. Ступінь понад півтора року літав у космосі після запуску місячної місії, а на початку серпня впав. Кратер виявився завширшки близько 18 метрів і менш ніж три метри завглибшки, а навколо розійшлися темні та світлі промені викинутого ґрунту. Знімки зробили 11 і 12 серпня, майже за тиждень після падіння. Про це повідомила NАSА.Те саме місце до і після удару: на рівній поверхні з'явився кратер із променями викинутого ґрунту. Знімки зробила вузькокутна камера LRО 11 і 12 серпня, зображення збільшене втричі, північ угорі. NАSА Gоddаrd / Іntuіtіvе Масhіnеs

Як вдалося роздивитися кратер?

Роздивитися цей кратер вдалося не одразу. Ступінь упав 5 серпня біля кратера Ейнштейна, на межі видимого та зворотного боків Місяця, і самого моменту удару не зміг зафіксувати ніхто. Дуже великий телескоп у Чилі побачив тільки газову хмару, у якій розгледів натрій, найпевніше з місячного ґрунту, і літій із самої ракети. За півтори години місце падіння сфотографував корейський «Данурі»: на його знімках було видно і яскраву пляму викинутого ґрунту, і сам кратер, але розмірів тоді ніхто не назвав.Той самий кратер, знятий під різними кутами: заради цього апарат нахиляли в польоті. Кожен ракурс виявляє свої деталі, а за довжиною тіней порахували глибину кратера. NАSА Gоddаrd / Іntuіtіvе МасhіnеsТепер видно й те, з чого зроблені промені навколо кратера. Темні складаються з речовини, яку удар вибив із глибини близько півметра. Колись вона лежала на поверхні й потемніла під сонячним вітром та космічними променями. Світлі смуги ближче до валу — це навпаки свіжий матеріал, вибитий ще глибше. А глибину самого кратера порахували за довжиною тіней.Кадри дісталися недешево. Щоб зняти кратер під різними кутами, апарат довелося нахиляти просто в польоті: LRО проходить над поверхнею на висоті близько ста кілометрів зі швидкістю понад півтора кілометра за секунду. Похибка в десять секунд зсунула б ціль на шістнадцять кілометрів. Його вузькокутна камера розрізняє на Місяці деталі завбільшки з метр. За новими знімками уточнили й координати місця падіння.

Марсіанський метеорит з Алжиру датували віком 1,27 мільярда років. Серед марсіанських базальтів це єдина знахідка такого віку Марія Довга 12 Аug 2026, 11:02 Вік марсіанського метеорита, знайденого в Алжирі, оцінили приблизно у 1,27 мільярда років, і серед марсіанських базальтів це поки що єдина знахідка такого віку. За співвідношенням ізотопів неодиму метеорит виявився близьким до хондритів, одних із найдавніших і найменш змінених метеоритів Сонячної системи. Разом ці дві риси не збігаються з жодним раніше вивченим уламком Марса. Можливо, у глибинах Марса зберігся шматок первісної речовини планети. Статтю опублікували в журналі Gеосhіmіса еt Соsmосhіmіса Асtа.Тонкі зрізи метеориту NWА 13441 під мікроскопом. У породі видно олівін, піроксен і маскеленіт, а також ділянки розплаву та деформації, спричинені сильним ударом. Dylаn М. Sеаl еt аl. / Gеосhіmіса еt Соsmосhіmіса Асtа, 2026

Що це за метеорит?

Науковці досліджували метеорит NWА 13441, знайдений у 2019 році в Алжирі. Цей метеорит, як і більшість попередніх знахідок, належав до групи шерготитів, тобто був уламком магматичної породи, що утворилася з магми. Ізотопне датування за самарій-неодимовим методом показало, що його порода утворилася приблизно 1,27 мільярда років тому. Вік інших відомих на сьогодні марсіанських шерготитів оцінюють або до 600 мільйонів років, або близько 2,4 мільярда років. Це означає, що в той час на Марсі все ще відбувалися магматичні процеси, про які шерготитовий метеоритний літопис майже не давав інформації.Основними мінералами метеорита виявилися олівін і піроксен, типові складники магматичних порід, а також маскеленіт, склоподібний матеріал, що утворюється з польового шпату під дією сильного удару.Дослідники звернули увагу на незвичайне співвідношення ізотопів неодиму, рідкоземельного металу, у зразку. Воно суттєво відрізнялося від типового для інших відомих шерготитів і було близьким до складу хондритів. Хондрити сформувалися приблизно 4,56 мільярда років тому.На думку вчених, це може означати, що в глибинах Марса зберігалася ділянка первісної речовини, яка за мільярди років майже не зазнала хімічного перетворення. Таке можливо, оскільки Марс сформував ядро дуже рано, імовірно, вже протягом перших одного-двох мільйонів років історії Сонячної системи. До того ж його мантія перемішувалась значно слабше, ніж земна.На Землі рух плит постійно змінює розташування шарів: давні породи занурюються в надра, переплавляються або змінюють свій склад. На Марсі таких масштабних процесів не відбувається, тому окремі ділянки його мантії можуть зберігати хімічні особливості, що сформувалися ще на ранніх етапах історії планети. Водночас автори не виключають також інше пояснення: незвичайний ізотопний склад міг виникнути внаслідок змішування магми з двох уже відомих типів марсіанських мантійних джерел. Уточнити, яка з двох версій правильна, має допомогти аналіз інших ізотопних систем метеорита.

Що ще знаходили на Марсі?

💎 Ровер «Персеверанс» вперше знайшов на Марсі крихітні кристали корунду — мінералу, більш відомого як сапфір або рубін. Імовірно, вони утворилися від ударів метеоритів.🧪  Марсохід «К'юріосіті» виявив у глинистих породах Марса понад 20 органічних молекул, зокрема сполуки з азотом, киснем і сіркою.💧 Кристали гематиту, що формуються від контакту з рідкою водою, вказали на те, що Марс міг залишатися вологим набагато довше, ніж вважали раніше.🦠  «Персеверанс» знайшов на Марсі породу з рекордним вмістом нікелю, який на Землі є незамінним компонентом ферментів бактерій

Корейський апарат сфотографував кратер від падіння Fаlсоn 9 на Місяць Інна Радевич 06 Аug 2026, 15:42 Корейський апарат «Данурі» на місячній орбіті сфотографував кратер від падіння другого ступеня ракети Fаlсоn 9 на поверхню супутника. Апарат розпочав зйомку за пів години до прогнозованого часу зіткнення та загалом провів вісім сеансів спостереження завдяки можливості коригувати свою орбіту. Це дозволило розгледіти світлу пляму, що утворилася через викид місячного ґрунту, і кратер від падіння, розміри якого поки не вдалося виміряти. Детальніше дослідити місце падіння планують спільно з апаратом NАSА Lunаr Rесоnnаіssаnсе Оrbіtеr, повідомив Корейський інститут аерокосмічних досліджень (КАRІ).Наслідки падіння ракети Fаlсоn 9, зняті апаратом «Данурі» 5 серпня об 11:01 за київським часом. КАRІ / КАSА

Що передувало падінню ракети?

Ракета Fаlсоn 9 минулого року доставила на Місяць два приватні апарати — Вluе Ghоst американської компанії Fіrеfly Аеrоsрасе та RЕSІLІЕNСЕ японської компанії іsрасе. Але ракета не повернулася на Землю й не згоріла в атмосфері, натомість залишаючись на витягнутій орбіті. Як повідомили в SрасеХ, зіткнення другого ступеня ракети з Місяцем було незапланованим, але сонячна активність і гравітація супутника зрештою підштовхнули Fаlсоn 9 саме на таку траєкторію.Знімок однієї й тієї ж області з апарата Lunаr Rесоnnаіssаnсе Оrbіtеr, зроблений 2 жовтня 2015 о 01:31 за київським часом, і з апарата «Данурі», зроблений 5 серпня 2026 о 12:07 за київським часом. NАSА / КАRІ / КАSАЗа розрахунками науковців, ступінь ракети мав впасти на поверхню Місяця 5 серпня о 9:34 за київським часом, а корейський апарат «Данурі» зафіксував наслідки цього зіткнення об 11:01 і 12:07. Як повідомили в КАRІ, апарат зберіг відео прольоту над місцем падіння як до, так і після зіткнення, тож у майбутньому ці знімки сподіваються спільно з NАSА використати для того, щоб оцінити наслідки падіння космічного сміття на поверхню супутника.

Дуже великий телескоп побачив слід від падіння ракети Fаlсоn 9 на Місяць. Саме падіння не розгледів жоден апарат Інна Радевич 06 Аug 2026, 11:50 Дуже великий телескоп у Чилі побачив слід від падіння другого ступеня ракети Fаlсоn 9 компанії SрасеХ на поверхню Місяця, яке сталося 5 серпня. На нього вказала хмара газу від удару, у якій астрономи розгледіли натрій, джерелом якого вважають місячний ґрунт, і літій, який походить від самої ракети. Ця хмара протрималася в атмосфері супутника щонайменше 5-10 хвилин після зіткнення. Але жоден із телескопів не зміг розгледіти безпосередньо падіння ступеня ракети, хоча приблизні час та місце були відомі заздалегідь. Про це розповіла Європейська південна обсерваторія на своїй сторінці в Іnstаgrаm, а деталями спостережень поділилося видання Тhе Аssоsіаtеd Рrеss.Прогнозоване місце падіння Fаlсоn 9 і розмір хмари газу за 200 секунд після нього. Jо еt аl., 2026

Як ступінь ракети опинився аж на Місяці?

Ракету Fаlсоn 9 запустили ще 15 січня 2025 для доставки на Місяць двох апаратів — Вluе Ghоst американської компанії Fіrеfly Аеrоsрасе, який став першим приватним апаратом, що успішно сів на поверхню супутника та пропрацював там два тижні, і RЕSІLІЕNСЕ японської компанії іsрасе, який розбився під час посадки. Після доставки апаратів другий ступінь ракети залишався на сильно витягнутій еліптичній навколоземній орбіті, але науковці розрахували, що його зіткнення з поверхнею Місяця станеться 5 серпня о 09:34 за київським часом і припаде на ділянку поблизу кратера Ейнштейн.Оскільки місце падіння знаходиться на межі між видимим і зворотним боком супутника, телескопам не вдалося зафіксувати безпосередньо момент падіння майже чотиритонного 12-метрового ступеня ракети, що рухався зі швидкістю 8700 кілометрів на годину. Але проліт апарата NАSА Lunаr Rесоnnаіssаnсе Оrbіtеr над місцем падіння допоможе підтвердити його та розкрити його наслідки.

Які сліди падінь зберігає Місяць

🚀  На зворотному боці Місяця у 2022 році розгледіли новий кратер, який утворився від падіння на супутник ракети. Пізніше з’ясувалося, що це була китайська Lоng Маrсh 3С.🌚  Серед космічного сміття на Місяці — також російська станція «Луна-25», яка розбилася при спробі посадки у 2023 році.💥  Попередник RЕSІLІЕNСЕ, модуль Наkutо-R також розбився об поверхню Місяця при посадці. Причиною цього назвали нестачу палива.☄️  Але Місяцю загрожує ще й можливе зіткнення з астероїдом у 2032 році, яке можна буде побачити з Землі.📖  Про це зіткнення та те, як науковці готуються до різних сценаріїв наближення астероїда й до Землі, ми розповідали в матеріалі «Місяць під ударом».

Найбільший сонячний телескоп уперше побачив вихори, існування яких передбачили понад 100 років тому Олександра Іванова 05 Аug 2026, 18:00 Найбільший у світі сонячний телескоп  зафіксував у фотосфері Сонця крихітні плазмові вихори, існування яких фізики передбачали ще з ХІХ століття. Спостереження підтвердили теоретичні моделі та показали, що ці структури поширені по всій поверхні Сонця. Вони можуть відігравати важливу роль у перенесенні енергії, перемішуванні плазми та формуванні магнітних полів, які живлять сонячну активність. Дослідження опублікували в журналі Nаturе.

Якими виявилися вихори в реальності?

Поверхня Сонця постійно перебуває в русі, де гаряча плазма підійімається з глибини, охолоджується та знову занурюється всередину зорі. На межі між потоками плазми та сильними магнітними полями виникають області зі значним зсувом швидкостей, де, як давно передбачали теорії, мали зароджуватися нестійкості Кельвіна — Гельмгольца. Подібні структури виникають і в атмосфері Землі, коли шари повітря рухаються з різними швидкостями, утворюючи характерні хвилеподібні хмари. Досі побачити ці явища на Сонці не вдавалося через їхній надзвичайно малий розмір. За допомогою сонячного телескопа імені Денієла Іноуї на Гаваях науковці отримали зображення фотосфери з рекордною просторовою роздільною здатністю близько 19 кілометрів. На них виявили численні вихори на межах магнітних структур. Найменші з них мали розміри близько 25 кілометрів, а типовий розмір становить приблизно 65 кілометрів.Щоб переконатися, що побачені структури справді є нестійкостями Кельвіна — Гельмгольца, астрономи порівняли спостереження з високоточними магнітогідродинамічними моделями Сонця. У моделях вдалося відтворити ті самі вихори та їхню еволюцію, підтвердивши природу відкриття. Оскільки нестійкості Кельвіна — Гельмгольца ефективно перемішують плазму та переносять масу, енергію, імпульс і магнітне поле, то вони можуть запускати турбулентність, сприяти переплетенню магнітних силових ліній і накопиченню магнітної енергії, яка згодом вивільняється під час сонячних спалахів, викидів корональної маси та інших проявів сонячної активності. Своєю чергою, ці прояви сонячної активності можуть впливати й на життя та роботу приладів на Землі.

Які явища на Сонці спостерігали раніше

🥵  Цьому ж сонячному телескопу вже вдалося розгледіти хвилі Альвена в атмосфері Сонця, які нагрівають його корону до мільйонів градусів.💥  Також за допомогою цього сонячного телескопа вдалося вперше розгледіти окремі петлі в сонячній короні, які є ключовими у формуванні спалахів.🛰  А індійський зонд «Адітья-L1» розгледів на Сонці спалах найпотужнішого класу, який поширився всією атмосферою світила.

Астрономи вперше розгледіли форму астероїда Ніса. Вона виявилася трилопатевою Олександра Іванова 03 Аug 2026, 11:41 За допомогою Великого бінокулярного телескопа та Дуже великого телескопа астрономи отримали найдетальніші зображення астероїда (44) Ніса. Аналіз показав, що він може мати незвичайну трилопатеву будову, а також невеликий супутник діаметром близько одного кілометра, орбіта якого допоможе визначити масу та густину головного тіла. При цьому досі форму астероїда не вдавалося розгледіти ані телескопу «Габбл», ані обсерваторії Аресібо. Статтю з результатами опублікували на сайті препринтів аrХіv.Тривимірна модель форми астероїда Ніса: вигляд з його гострої частини (зліва), широкої бокової частини (посередині) та північного полюса (справа). Міnkеr еt аl. / Lаrgе Віnосulаr Теlеsсоре / Lоwеll Оbsеrvаtоry

Як вдалося розгледіти форму астероїда?

Астероїд (44) Ніса належить до Е-типу — класу астероїдів із дуже світлою поверхнею, багатою на мінерал енстатит. Такі об'єкти мають високе альбедо, тобто відбивають значно більше сонячного світла, ніж більшість астероїдів, і вважаються рідкісним типом у Головному поясі. Попри те, що Ніса є одним із найбільших представників цього класу, її будова досі залишалася невідомою. Через це автори дослідження навіть пожартували, що назву для астероїда обрали невипадково, адже Ніса — місцевість із грецької мітології, де виховували бога Діоніса, пов’язаного з театром і масками.Щоб дослідити форму астероїда, астрономи використали адаптивну оптику Великого бінокулярного телескопа (LВТ) та Дуже великого телескопа (VLТ), які дозволили отримати найдетальніші на сьогодні зображення астероїда Ніса. Разом із даними кривих блиску та покриттів зір астероїдом дослідники побудували та перевірили тривимірну модель його форми.Астероїд Ніса та його супутник, позначений рожевою стрілкою. Міnkеr еt аl., 2026Аналіз показав, що Ніса може мати трилопатеву будову — складатися з трьох великих частин, з'єднаних між собою вузькими перемичками. Найбільша западина на її поверхні має близько 53 кілометрів завширшки та 17 завглибшки, тоді як діаметр самого астероїда становить 75 кілометрів. Іншим поясненням спостережень є те, що Ніса є суцільним тілом вкрай неправильної форми, але астрономи все ж схиляються до її трилопатевості. Якщо ці результати підтвердяться, вони допоможуть краще зрозуміти, як формувалися великі астероїди після зіткнень у ранній Сонячній системі та як виникали складні багатокомпонентні тіла, що збереглися до наших днів. 

Які складні астероїди досліджували раніше

📸  Станція «Люсі», що летить досліджувати астероїди на орбіті Юпітера, сфотографувала астероїд Динкінеш, у якого знайшли супутника, що робить його подвійним.🪨  Але й сам супутник Динкінеша виявився подвійним астероїдом, який складається із двох тіл, неначе «склеєних» між собою.💦  Подібну будову має й друга неосновна ціль Люсі — астероїд «Дональдджогансон», на якому розгледіли сліди давньої води.☁️  А інші астероїди подібної будови містяться й поясі Койпера на околицях Сонячної системи та утворилися через стискання хмар частинок під дією гравітації.

Рятувальник телескопа Swіft некеровано закрутився на орбіті. Тепер порятунку потребує він сам Богдан Порохняк 31 Jul 2026, 16:39 Апарат LІNК, який NАSА відправило врятувати гамма-телескоп Swіft від згоряння в атмосфері, сам втратив орієнтацію і став некеровано обертатися. Як повідомили в NАSА, у нього вийшли з ладу два з трьох маховиків, які мали б підтримувати стабільне положення апарата без використання палива. Водночас компанія-виробник апарата Каtаlyst повідомила про те, що обертання вдалося сповільнити завдяки ксеноновим двигунам, якими, за початковим задумом, LІNК мав підіймати орбіту телескопа.Вигляд з апарата LІNК на орбіті. Каtаlyst

Що сталося з рятувальним апаратом і чим це загрожує?

У вихідні 25 і 26 липня LІNК закрутився одразу в кількох площинах, через що ненадовго втратив зв'язок, а його бортова електроніка перезавантажилася. Вимкнення двох із трьох маховиків пов'язують саме зі збоєм у системі електроживлення. На додачу до цього, частково втратила працездатність система двигунів на холодному газі. Тому для розв’язання проблеми з обертанням застосували серію увімкнень ксенонового двигуна, що дозволило за дві доби знизити швидкість обертання приблизно з дев’яти до чотирьох градусів на секунду. Це вже другий збій за місяць: у першій половині липня в LІNК теж сталися збої орієнтації та зв'язку, і тоді допомогли патчі програмного забезпечення. Це не означає кінець місії LІNК, за яку NАSА заплатило стартапу Каtаlyst 30 мільйонів доларів ще у 2025 році. Для її продовження фахівці компанії разом із науковцями NАSА пишуть новий алгоритм керування орієнтацією апарата в нинішньому його стані та перевіряють його на симуляції. Через це зближення апарата з телескопом Swіft відклали до кінця серпня, а захопити науковий інструмент спробують, лише якщо дозволить стан апарата. Водночас підіймання орбіти потрібно почати до жовтня — тоді, за оцінкою NАSА, телескоп опуститься нижче безпечних 300 кілометрів над поверхнею Землі.Вигляд на Землю зсередини апарата. КаtаlystТелескоп Swіft працює ще з 2004 року і першим засікає гамма-спалахи, після чого за секунди передає їхні координати іншим телескопам. Але сонячний максимум розігрів верхню атмосферу Землі та збільшив її товщину, тож вона гальмує цей науковий інструмент дедалі сильніше. Спостереження рентгенівським і ультрафіолетовим телескопами Swіft зупинив ще взимку, а у квітні вимкнув і головний інструмент, який фіксує спалахи. Заразом обсерваторія розвернулася так, щоб зменшити опір від контакту з атмосферою. Перед запуском у NАSА повідомляли, що Swіft летить приблизно на висоті 350 кілометрів, а підіймання орбіти розтягнеться на кілька місяців. Оскільки в нього немає стикувального вузла, апарат LІNК має схопити телескоп трьома роботизованими руками просто за корпус. У Каtаlyst називають це першим комерційним захопленням державного апарата.

Замість льоду «Джеймс Вебб» розгледів на супутниках Нептуна сформовані під дією рідкої води мінерали Олександра Іванова 30 Jul 2026, 12:46 Космічний телескоп «Джеймс Вебб» уперше виявив у складі кілець Нептуна та двох його супутників — Лариси та Галатеї — мінерали, що свідчать про вплив рідкої води в далекому минулому, замість льоду, який очікували побачити там астрономи. Оскільки такі умови не могли існувати на невеликих супутниках, це вказує на те, що речовина цих об'єктів колись перебувала всередині значно більших крижаних тіл, де існували умови для взаємодії води з породами. На думку науковців, найімовірніше, давня система супутників була зруйнована під час захоплення Нептуном Тритона, а з її уламків згодом утворилися сучасні внутрішні супутники та кільця. Дослідження опублікували в журналі Sсіеnсе Аdvаnсеs.Схематична ілюстрація гіпотези, згідно з якою внутрішні супутники Нептуна утворилися через руйнування попередніх великих тіл під впливом Тритона. М.R. Dаvіs

Що дізналися про інші супутники планети?

Нептун має 16 відомих супутників, однак його внутрішня система залишається однією з найменш вивчених у Сонячній системі. Досі вчені не знали, чи сформувалася вона одночасно з планетою, чи виникла пізніше внаслідок руйнування більших небесних тіл. Для пошуку відповіді науковці використали космічний телескоп «Джеймс Вебб» і за допомогою інфрачервоної спектроскопії проаналізували світло, відбите від поверхні супутників Протей, Лариса та Галатея і кілець Нептуна. Оскільки кожен мінерал по-своєму поглинає світло, за отриманими спектрами можна визначити склад поверхні навіть на відстані майже 4,5 мільярда кілометрів від Землі.Поверхня Протея, другого за розміром супутника Нептуна та найбільшого у внутрішній системі, виявилася відмінною від решти досліджуваних об’єктів, що свідчить про складнішу історію формування внутрішньої системи Нептуна. Водночас це відкриття є першим прямим свідченням того, що внутрішня система Нептуна зберігає матеріал давніх крижаних тіл. Це робить її єдиним місцем у Сонячній системі, де можливо вивчити склад таких крижаних тіл без взяття проб ізсередини них. Результати допоможуть краще зрозуміти, як супутники та кільця планет-гігантів, а також показують, що навіть невеликі супутники можуть містити інформацію про події, які відбувалися на початку історії Сонячної системи.

Що знають про найближче оточення Нептуна

😱  Супутник Нептуна Тритон виявився «братом» карликової планети Плутона — обидва тіла сформувалися в одному регіоні Сонячної системи, перш ніж крижаний гігант захопив своєю гравітацією супутник.🪐  Раніше «Джеймс Вебб» сфотографував не лише кільця Нептуна, але й шість його супутників — Галатею, Ларису, Деспіну, Протея, Наяду, Таласса та Тритона. Кільця планети він сфотографував найчіткіше з часу прольоту «Вояджера-2» у 1989 році.📖  Про те, чому науковців так цікавлять умови на крижаних тілах в Сонячній системі та за її межами та чи можливе на них життя, ми розповідали в матеріалі «Прихований океан».

Астрономи знову побачили компаньйона зорі Бетельгейзе. Він виявився втричі важчим за Сонце Олександра Іванова 28 Jul 2026, 17:59 За допомогою Дуже великого телескопа астрономи отримали нові свідчення про існування близького компаньйона зорі Бетельгейзе, так званого Бетельбадді. Він виявився втричі важчим за Сонце та розташованим на відстані, що в дев’ять разів більша за відстань від Землі до Сонця, від самої Бетельгейзе. І маса, і відстань до зорі-компаньйона виявилися більшими, ніж у попередніх оцінках, але спостереження Дуже великого телескопа є найточнішим із проведених досі. Його результати підтримують гіпотезу астрономів про те, що довгоперіодична змінність яскравості Бетельгейзе може бути пов'язана з орбітальним рухом її компаньйона. Дослідження опублікували в журналі Аstrоnоmy & Аstrорhysісs.Знімок Бетельгейзе з Dіgіtіzеd Sky Survеy 2. ЕSО / Dіgіtіzеd Sky Survеy 2 / Dаvіdе Dе Маrtіn

Як компаньйон Бетельгейзе пов’язаний із коливанням її яскравості?

Бетельгейзе — це одна з найближчих до Землі та найвідоміших зір, що належить до класу червоних надгігантів. Уже багато десятиліть астрономи досліджують її незвичайну змінність: окрім короткоперіодичних пульсацій, зоря демонструє коливання яскравості з періодом близько шести років, природа яких досі залишалася загадкою. Одне з найімовірніших пояснень полягає в тому, що ці зміни можуть бути спричинені близьким зоряним супутником. Однак, попри численні спроби, отримати прямі спостережні докази його існування досі не вдавалося.Використовуючи висококонтрастну зйомку та сучасні алгоритми обробки зображень з Дуже великого телескопа, науковці відшукали слабке джерело випромінювання, приховане в яскравому сяйві надгіганта — кандидата у компаньйони Бетельгейзе. Випромінювання цієї зорі не виявили у вузькосмугових спостереженнях у лінії Нα, що свідчить на користь того, що це, ймовірно, вже сформована зоря головної послідовності. Водночас попередні дослідження свідчили, що компаньйон Бетельгейзе є молодою зіркою, яка ще не почала спалювати водень у своєму ядрі.Зображення зорі Бетельгейзе та її меншого компаньйона з Дуже великого телескопа. Правіше від нього — зображення лише Бетельгейзе, а ще правіше — сузір'я Оріон, до якого й входить Бетельгейзе. ЕSО / М. Моntаrgès еt аl. / N. RіssіngеrАстрономи також показали, що самого лише руйнування пилу поблизу компаньйона недостатньо, щоб пояснити довгоперіодичні зміни яскравості Бетельгейзе. Це вказує на те, що змінність, найімовірніше, пов'язана зі складнішою взаємодією супутника з речовиною, яку безперервно втрачає надгігант, і навколозоряним пиловим середовищем. Остаточно підтвердити існування супутника можна буде лише після нових спостережень, коли він зміститься вздовж своєї орбіти та займе інше положення відносно Бетельгейзе. Якщо це підтвердиться, відкриття стане важливим кроком до розуміння причин довгоперіодичної змінності червоних надгігантів, механізмів втрати ними речовини та процесів, що передують вибуху наднової.

Що дізнавалися про Бетельгейзе раніше

🤔  Астрономи вже пропонували інші пояснення змін яскравості зорі: від власного спалаху Бетельгейзе до змін у фотосфері та хмари пилу.☄️  Яскравість зорі для спостерігачів з Землі змінилася й тоді, коли Бетельгейзе тимчасово затемнив астероїд. Це змогли розгледіти навіть з метеорологічного супутника.💫  Науковці переоцінили й розміри Бетельгейзе та відстань від Землі до неї. А от швидкість обертання цієї зорі виявилася типовою для червоних надгігантів.🌟  Через те, що Бетельгейзе є червоним надгігантом із постійними спалахами яскравості, деякі науковці прогнозують її вибух як наднової вже в найближчі десятиліття.

Корабель Stаrshір уперше вцілів після приводнення в океан. Він вивів у космос перші справжні супутники Stаrlіnk третього покоління Богдан Порохняк 25 Jul 2026, 14:40 SрасеХ провела тринадцятий випробувальний політ надважкої ракети Stаrshір — другий для її нової, третьої версії. Корабель вийшов на суборбітальну траєкторію, розгорнув 20 супутників Stаrlіnk третього покоління — цього разу справжніх, а не макетів — і за годину та п'ять хвилин після старту приводнився в Індійському океані. Він уперше залишився цілим після удару об воду. Прискорювач Suреr Неаvy жорстко впав у Мексиканську затоку: для гальмування запустилися не всі його двигуни. Старт відбувся о 01:51 25 липня за київським часом з космодрому Stаrbаsе у Техасі, трансляцію SрасеХ вела у Х.

Як відбувався політ?

Запуск вдався з третьої спроби. 16 липня автоматика скасувала старт в останні секунди, коли на прискорювачі не запустилися чотири з 33 двигунів Rарtоr, а 23 липня завадила погода. Цього разу прискорювач відпрацював на зльоті штатно і після розділення ступенів повернувся до Мексиканської затоки: поки нова версія ракети літає перші рази, прискорювач за планом сідає на воду, а не на стартову вежу. Але з тринадцяти двигунів, які мали ввімкнутися для фінального гальмування, запрацювали десять, на момент удару об воду — п'ять, тож повністю погасити швидкість прискорювач не встиг.Корабель виконав усе заплановане. Він по одному розгорнув із носового відсіку 20 супутників Stаrlіnk V3 — у попередньому польоті так розгортали лише макети і два модифіковані апарати. Шість супутників мали камери для зйомки теплозахисного екрана корабля, а центр управління зв'язався з усіма двадцятьма, зокрема лазерним зв'язком. У робочу мережу Stаrlіnk апарати не увійшли: політ був суборбітальним, тож невдовзі вони згоріли в атмосфері. Корабель також повторно запустив один із двигунів у космосі, після чого ввійшов в атмосферу і приводнився на північний захід від Австралії. У SрасеХ назвали це наймʼякшим приводненням за всю історію польотів. У попередньому польоті корабель після приводнення перекинувся, розламався і вибухнув. Цього разу він теж перекинувся, однак залишився цілим, а бортові камери продовжували передавати відео — теплозахисний екран і двигуни встигли оглянути з дрона. Від цих випробувань залежить графік висадки астронавтів NАSА на Місяць у межах програми Аrtеmіs: посадковим модулем має стати модифікований корабель.

Дуже великий телескоп знайшов першого кандидата в екзосупутники біля коричневого карлика Олександра Іванова 23 Jul 2026, 14:03 Дуже великий телескоп у Чилі знайшов можливий супутник планетної маси навколо коричневого карлика — об’єкта, що за масою знаходиться на межі планет-гігантів і зір. Потенційний супутник з масою близько 0,9 маси Юпітера здійснює один оберт навколо коричневого карлика приблизно за 170 діб, тоді як сам коричневий карлик обертається навколо зорі з довгим періодом в близько 5000 років. Якщо відкриття підтвердиться, це стане першим переконливим свідченням існування супутника в планети, яка обертається навколо зорі, за межами Сонячної системи. Дослідження опублікували в журналі Nаturе.Художнє зображення системи, у якій знайшли кандидата в супутники: навколо зорі (зліва) обертається коричневий карлик (справа), навколо якого обертається об'єкт із масою майже як у Юпітера (посередині). ЕSО / М. Коrnmеssеr

Як вдалося спіймати супутник?

Попри відкриття понад шести тисяч екзопланет, астрономам досі не вдалося беззаперечно підтвердити існування жодного супутника за межами Сонячної системи. Одними з найкращих кандидатів для таких пошуків є коричневі карлики, які мають достатньо велику масу, тож можуть утримувати біля себе більші супутники. Саме навколо одного з них, СD-35 2722 В, група дослідників вирішила шукати можливий супутник.Для цього астрономи використали спектрограф СRІRЕS , встановлений на Дуже великому телескопі, і протягом понад двох років дослідники спостерігали за коричневим карликом. Якщо навколо нього обертається інший об'єкт, його гравітація змушує карлик ледь помітно «хитатися», і саме ці зміни можна зареєструвати за допомогою спектроскопічних спостережень. Таким самим способом, званим методом променевих швидкостей, астрономи Мішель Майор і Дідьє Кело у 1995 році виявили першу екзопланету навколо сонцеподібної зірки, за що отримали Нобелівську премію з фізики 2019 року.Аналіз отриманих даних показав періодичний сигнал, який найкраще пояснюється існуванням супутника з мінімальною масою близько 0,9 маси Юпітера, тоді як коричневий карлик має масу, як у 37 Юпітерів. Утім, дані так само добре пояснює й альтернативна модель — з двома супутниками в резонансі 2:1, хоча вони мали б менш стабільні довгострокові орбіти. Хоча дослідники наголошують, що для остаточного підтвердження потрібні нові спостереження, це наразі є найпереконливішим свідченням існування екзосупутника. Його відкриття також порушує питання про те, як класифікувати подібні об'єкти, адже сучасні визначення планет і супутників не враховують такі незвичайні системи, і формально об’єкти планетарної маси поблизу коричневих карликів вважають екзопланетами.

Що астрономи дізнавалися про екзопланети та їхні зорі

💫  Космічний телескоп ТЕSS відшукав аж 27 екзопланет, які можуть обертатися навколо подвійних систем зір.😋  А за допомогою Дуже великого телескопа астрономи знайшли шість зір, які могли поглинути свої планети.🪐  Планета за 82 світлових роки від Землі, навпаки, пережила смерть своєї зорі та змінила орбіту.

Пару наднових запідозрили у створенні туманності Медуза Олександра Іванова 22 Jul 2026, 10:50 Астрономи відшукали першого кандидата в пару залишків наднових, утворених з однієї подвійної системи зір, — ним виявилися зорі-попередники туманності Медуза. Щоб виявити другу зорю цієї системи, науковцям знадобилося проаналізувати дані за 16 років роботи космічної гамма-обсерваторії Фермі. Це відкриття допоможе зрозуміти, як гинуть масивні зорі, як їхні вибухи змінюють навколишній простір і звідки беруться космічні промені. Дослідження опублікували в журналі Nаturе Соmmunісаtіоns.Попереднє зображення туманності Медуза. Gіоvаnnі Веnіntеndе / Wіkіmеdіа Соmmоns

Як відшукали приховану наднову?

Досі астрономи не знаходили переконливих доказів існування двох залишків наднових, що утворилися після вибухів зір однієї подвійної системи, тож перевірці такої можливості й було присвячене нове дослідження. На додачу до даних обсерваторії Фермі, дослідники використали спостереження рентгенівської обсерваторії еRОSІТА, а також наземних радіо- й оптичних телескопів. Поєднання цих даних дозволило скласти детальну картину досліджуваної області та відокремити слабкий об'єкт від яскравішого сусіда.Композитне зображення з даних різних телескопів, на якому науковці змогли розгледіти два залишки наднових у туманності Медуза. NАSА Gоddаrd Sрасе Flіght Сеntеr & М. Місhаіlіdіs еt аl. 2026; ЕSА / Рlаnсk & МWІSР; NАSА / WІSЕ; Swіft; SRG / еRОSІТА; DОЕ / Fеrmі LАТ СоllаbоrаtіоnУ результаті дослідники підтвердили, що G189.6 3.3 є окремим залишком наднової, а не частиною добре відомого об’єкта ІС 443, званого туманністю Медуза. Науковці також встановили, що обидва об'єкти розташовані приблизно на однаковій відстані від Землі, майже 5900 світлових років, і могли утворитися після двох вибухів зір, які раніше були пов'язані гравітацією. За оцінками астрономів, між цими вибухами минуло від 20 до 100 тисяч років. Якщо цей висновок підтвердять майбутні спостереження, це буде перший відомий приклад пари залишків наднових, що походять від подвійної зоряної системи.

Як відбувається еволюція наднових

🧲  Подвійні системи зір можуть бути й джерелом надзвичайно яскравих наднових. Але іншим поясненням їхньої яскравості є походження від намагнічених зір, що швидко обертаються.🌟  За допомогою космічного телескопа «Джеймс Вебб» астрономи розгледіли вибух найбільш віддаленої та найдавнішої відомої наднової — він виявився подібним на вибухи сучасніших зір.⭐️  Дуже великий телескоп допоміг науковцям детально розгледіти процес вибуху зорі всього за 26 годин після початку події.🤷‍♀️  А іноді зорі завершують своє життя без вибуху наднової, натомість утворюючи навколо себе величезні бульбашки газу.

«Психея» зняла на відео свій проліт повз Марс і виміряла його магнітне поле Інна Радевич 20 Jul 2026, 17:31 NАSА опублікувала відео прольоту космічної станції «Психея» повз Марс на її шляху до астероїда Психея в Головному поясі. Під час прольоту науковці змогли протестувати наукові інструменти станції, зокрема виміряти магнітне поле Червоної планети та потік нейтронів, які утворюються через бомбардування її поверхні зарядженими частинками сонячного вітру. Після виконання гравітаційного маневру поблизу Марса «Психея» продовжила свій рух до Головного поясу астероїдів, а своєї цілі має досягти вже у 2029 році.

Як спостереження за Марсом допоможуть вивчати основну ціль місії?

Під час прольоту повз Марс у травні цього року «Психея» сфотографувала деталі поверхні планети, зокрема полярну крижану шапку та її кратери. Окрім цього, їй вдалося зі значної відстані розгледіти обидва супутники — Фобос і Деймос, тож астрономи сподіваються, що це свідчить про готовність наукових інструментів до пошуку невеликих небесних тіл поблизу астероїда Психея, зокрема її потенційних супутників.Хоча магнітометр апарата вимірював магнітне поле сонячного вітру протягом усього періоду польоту, поблизу Марса йому вдалося зафіксувати спалах активності в регіоні, де частинки сонячного вітру стикалися з магнітним полем планети. Вже біля Психеї цей інструмент допоможе встановити, чи справді астероїд є уламком багатого на метали зародка планети — за тим, наскільки сильне його магнітне поле. Водночас інструмент, який вимірював гамма-випромінювання та потік нейтронів з Марса, за такими ж даними з Психеї допоможе встановити склад поверхні астероїда.

Як проходить місія «Психеї»

🪨  Місію запустили у 2023 році для дослідження корисних копалин на одному з найбільших астероїдів Головного поясу — Психеї.♓️  Свої перші знімки «Психея» надіслала наприкінці 2023 року: вона сфотографувала сузір’я Риби для налаштування своїх інструментів.📡  Сигнал з «Психеї» передали на Землю лазером з відстані 16 мільйонів кілометрів завдяки Мережі далекого космічного зв'язку.

Астрономи вперше побачили «втечу» гелієвої атмосфери на кам’янистій планеті у придатній до життя зоні Олександра Іванова 17 Jul 2026, 13:35 Астрономи за допомогою телескопа «Магеллан» уперше виявили втрату гелію з атмосфери кам’янистої екзопланети, розташованої у зоні потенційної придатності до життя поблизу своєї зорі. Таке розташування означає, що за сприятливих умов на поверхні планети може існувати рідка вода. При цьому вже за рік після спостереження сигнал гелієвої атмосфери вже не зафіксували, що свідчить про швидку її втрату. Дослідження опублікували в журналі Sсіеnсе.Художнє зображення планети LНS 1140b, що обертається навколо червоного М-карлика. Меlіssа Wеіss / СfА

Чому планета втрачає атмосферу?

Кам'янисті екзопланети вважають найперспективнішими кандидатами для пошуку умов, придатних для життя. Однак залишається відкритим питання, чи здатні такі планети зберігати атмосферу протягом мільярдів років, особливо коли вони обертаються навколо холодних зір типу М-карликів, які випромінюють багато енергії у рентгенівському й ультрафіолетовому діапазонах. Саме атмосфера захищає поверхню планети від жорсткого випромінювання та допомагає підтримувати умови, необхідні для існування рідкої води.Міжнародна група астрономів за допомогою 6,5-метрового телескопа «Магеллан», розташованого в обсерваторії Лас-Кампанас в Чилі, дослідила систему LНS 1140, що знаходиться приблизно за 49 світлових років від Землі. У ній розташована найближча відома кам'яна планета в зоні потенційної придатності до життя неактивної зорі з низькою масою — LНS 1140b. Ця планета важча за Землю у 5,6 раза і має радіус у 1,73 раза більший. Вона отримує 42 відсотки того опромінення, що й Земля, а її рівноважна температура становить близько 226 Кельвінів — тобто мінус 47 градусів Цельсія. Майже кожні 25 днів планета проходить перед диском своєї зорі, і саме під час цих проходжень науковці аналізували, як змінюється зоряний спектр. Оскільки система стара LНS 1140, атмосфера цієї планети пережила мільярди років бомбардування потоком рентгенівського випромінювання, що у 3-13 разів вищий за земний.Астрономи виявили гелій, що залишає атмосферу екзопланети зі швидкістю приблизно 200-420 тонн за секунду. Дізналися про це завдяки тому, що поглинання гелію фіксували не тільки під час самого проходження планети перед зорею, а й до нього і після. Це означає, що гелій утворює хвости, які тягнуться попереду і позаду планети під час її руху по орбіті. Друга планета системи, LНS 1140с, важча за Землю майже у два рази та знаходиться значно ближче до зорі, тож отримує майже вп'ятеро більше опромінення, ніж Земля. Проте ознак гелію на ній виявити не вдалося, тож найімовірніше, вона або взагалі не має атмосфери, або має лише дуже розріджену.

Які ще планети втрачають атмосфери

🪐  Астрономам уже вдавалося дослідити втрату атмосфери газовими гігантами, подібними на Юпітер.🌟  Атмосфера однієї з таких планет розтягнулася аж на половину її орбіти через близькість до зорі.🧲  А під впливом магнітного поля Землі атоми азоту перемістилися аж до Місяця, хоча саме це поле мало утримувати атмосферу біля планети.

«Габбл» знайшов чотири прихованих білих карлики поблизу Сонячної системи Олександра Іванова 15 Jul 2026, 17:47 Космічний телескоп «Габбл» уперше безпосередньо підтвердив існування чотирьох білих карликів у системах G 203-47, GJ 207.1, LНS 1817 і Wоlf 1130, які роками ховалися поруч із яскравими червоними карликами в подвійних системах. Існування одного з цих білих карликів у системі G 203-47 підтвердили за 27 років після його першого спостереження. Він виявився ще й дев’ятим найближчим до Сонця білим карликом, адже знаходиться на відстані менш як 25 світлових років від нашої зорі. Дослідження опублікували в журналі Моnthly Nоtісеs оf thе Rоyаl Аstrоnоmісаl Sосіеty.Художнє зображення білого карлика, який ховається за своїм компаньйоном — червоним карликом. Маrk А. Gаrlісk / Unіvеrsіty оf Wаrwісk

Як білим карликам вдавалося ховатися?

Білі карлики є залишками сонцеподібних зір після завершення їхньої еволюції. У деяких подвійних системах вони обертаються навколо червоних карликів, але через низьку температуру та слабке світіння майже повністю губляться в їхньому яскравому випромінюванні. Хоча астрономи давно припускали існування чотирьох таких білих карликів у межах 65 світлових років від Сонця за змінами швидкості їхніх компаньйонів, безпосередньо виявити їх досі не вдавалося.Щоб побачити ці зорі напряму, науковці отримали спектри чотирьох подвійних систем з ультрафіолетового спектрографа на борту космічного телескопа «Габбл», а також використали дані космічної обсерваторії Swіft. Порівнюючи отримані спектри з моделями атмосфери білих і червоних карликів, вони змогли відокремити внесок кожної зорі та визначити температуру прихованих білих карликів, яка виявилася в межах приблизно 5300-6300 Кельвінів. Дослідження показало, що оцінки параметрів білих карликів, отримані лише за фотометричними спостереженнями, можуть бути систематично завищеними на шість-вісім відсотків через активність червоних карликів.Підтвердження існування всіх чотирьох прихованих білих карликів дозволило уточнити локальну густину білих карликів, яка виявилася приблизно на 16 відсотків більшою за попередні оцінки та одночасно добре узгоджується з передбаченнями моделі еволюції подвійних зір. Астрономи оцінюють, що якщо обстежити всі найближчі червоні карлики таким самим методом, на цій же відстані від Сонця може виявитися ще дев’ять чи десять подібних прихованих систем.

Які об’єкти «ховаються» у космосі

🫣  Раніше обсерваторія «Гая» відшукала аж 21 подвійну систему зірок, у якій сонцеподібні зорі приховували своїх «мертвих» компаньйонок — нейтронні зорі.🥚  А телескоп «Габбл» допоміг розгледіти прихованого компаньйона в центральної зорі туманності «Яйце». На нього вказала незвична форма диска з газу та пилу навколо світила.🕳  Поблизу Чумацького Шляху астрономи знайшли аж 43 приховані за газом і пилом чорні діри, тоді як за розрахунками їх мало бути лише 18.

Дугоподібні хребти на Хароні виявилися слідами сповільнення його обертання Олександра Іванова 15 Jul 2026, 14:11 Дугоподібні хребти на північних високогір'ях Харона, супутника Плутона, виявилися слідами того, як він уповільнював обертання після формування. При цьому процес сповільнення обертання зайняв усього від одного до десяти мільйонів років, тобто доволі швидко в астрономічних масштабах. Такий тип тектоніки для планетних тіл, що гальмують, теоретично передбачили ще у 1977 році, але переконливих підтверджень його існування на жодному планетному тілі раніше знайти не вдавалося. Дослідження опублікували в журналі Nаturе Соmmunісаtіоns.Топографічна карта Харона з дугоподібними хребтами, що утворилися через його сповільнення. Сhеn еt аl. / Nаturе Соmmunісаtіоns, 2026

Що приховували дугоподібні хребти Харона?

У 2015 році космічний апарат Nеw Ноrіzоns вперше детально дослідив супутник Плутона Харон і виявив на його поверхні величезні уступи, розломи та гірські хребти. Хоча ці структури свідчили про складну геологічну історію, їхнє походження залишалося предметом дискусій. Особливий інтерес науковців викликали дугоподібні хребти в регіоні Оz Теrrа: понад 200 кілометрів завдовжки, близько 50 завширшки й із перепадом висоти до двох кілометрів. Ці хребти виявилися одними з найдавніших тектонічних слідів на поверхні Харона і передували глобальному розширенню кори та кріовулканізму.У новому дослідженні астрономи повторно проаналізували дані місії, поєднавши аналіз рельєфу з комп'ютерним моделюванням тектонічних структур. Вони дійшли висновку, що дугоподібні хребти виникли внаслідок стискання поверхні під час уповільнення обертання Харона під дією припливних сил Плутона. Тоді Харон робив оберт навколо своєї осі приблизно за 14 годин, а зараз для цього потрібно понад шість діб. Крижана оболонка супутника мала в той час товщину щонайменше 30-36 кілометрів, що на порядок більше за попередні оцінки. Крім гальмування, Харон додатково стискався, тож його радіус зменшився приблизно на 0,55 кілометра.Отримані результати також свідчать, що Харон, найімовірніше, сформувався за сценарієм «холодного старту». Це означає, що після утворення його крижана оболонка не була повністю розплавленою, а залишалася відносно холодною й міцною. Саме така будова дала змогу зберегти на поверхні сліди давніх тектонічних процесів, які сьогодні дозволяють реконструювати ранню історію супутника. Цей сценарій узгоджується з гіпотезою, що Харон утворився внаслідок гігантського зіткнення на Плутоні, акумулювавшись із відносно холодного викинутого матеріалу.