Територія А

10 грудня виповнилося 82 років українському композиторові Ігорю Покладу.

«Він був творцем і засновником першого в Україні вокального жіночого ансамблю «Мрія», який співав у естрадному напрямі. Тепер важко перелічити не тільки пісні, а й мелодії до фільмів, вистав, мюзиклів, які написав. Пригадаймо бодай краплину в морі — декілька найвідоміших творів: «Кохана» («Кохана! Сонце і небо, Море і вітер — це ти, це — ти...»), «Пісня про матір» («Мамо, вечір догоря…»), «Чарівна скрипка» («Сіла птаха білокрила на тополю…»), «Наречена» («Наречена — моя лада, наречена їде садом…»), «Дикі гуси», «Колискова» («Тепле сонечко сідає, синій вечір на порі…»), «Тече вода», «Зелен клен», «Як я люблю тебе», «Тиха вода», «Скрипка грає», «Хай щастить вам, люди добрі!», «Краю мій лелечий». Не кожен нині знає, але музику до найулюбленіших українських мультфільмів про козаків також створив Ігор Поклад! Народився холодного грудневого 10 числа 1941 року в місті Фрунзе (нині Бішкек, Киргизія) в родині військового. Сім’я через кочове батькове життя якийсь час проживала в Івано–Франківську (тодішньому Станіславі, там пройшло повоєнне дитинство), Чорткові (де талановитий і обдарований митець провчився у початкових класах), Тернополі (там навчався у старших класах і в музичній школі, а на вихідні добирався до Львова, де набирався азів мелодики в консерваторського аса Бориса Шейка). Далі був Київ, де він назавжди оселився і приніс славу столиці (як і всій Україні), як один з найкращих композиторів сучасності.

«Дуже люблю Чортків і Тернопіль, які мені дали старт у світ музики».

— Дитячі роки провів у Станіславі, тож в мені, мабуть, закладений і прикарпатський колорит. Мова, культура, звичаї, які зваблювали кожного.
Багато років приятелював я з талановитим тернопільським поетом Борисом Демковим — автором вірша «Квітів ромена», а з автором музики цього хіта Владиславом Толмачовим разом навчався в початкових паралельних класах у повоєнному Чорткові. Я був у «Б», а він в — «А». У шостому класі я вже навчався в Тернополі, куди перевели батька на військову службу (тато Толмачова, до речі, також був військовим).
Мій батько, коли демобілізувався (у званні полковника), керував художніми виробничими майстернями. Й досі схвально про нього відгукуються тернопільські художники старшого покоління. У Тернополі навчався у середній школі №4, і в музичній уже прийшли перші, хай пробні, а все ж успіхи. Усі вчителі четвертої школи Тернополя, де я лупав свій граніт науки, на все життя для мене залишаться незабутніми. Не можу не відзначити їх розум і далекоглядність. Уже тоді вони чудово розуміли, яка роль мені призначена знали, що ні хімія, ні фізика мені не потрібні. Тому на екзаменах до мене ставилися поблажливо. Моя дружина Світлана лише нещодавно дізналася, що у Тернополі я мешкав у тому ж будинку, де і її моя мама: на вулиці Гоголя, 3! Дотепер пригадую охайні, з любов’ю плекані алейки до Тернопільського ставу. Де ще можна отримати таку насолоду і натхнення, як не під час прогулянок біля нього в будь–яку пору доби і року! Пригадую човни, рибалок, острів закоханих...

«Хочеться бодай на мить до Львова, до пам’ятного періоду своєї незабутньої юності».

— Я завжди був зачарований і закоханий у Львів. Й досі він переді мною таким, яким був у другій половині 1950–их. Незабутній Львів моєї юності, місто, яке назавжди залишиться в моєму серці. Місто незабутнє своєю багатовіковою вишуканою архітектурою, де переплелося багато культур.
Не знаю, як так сталося, але першою мій мелодичний талант побачила та відчула моя вчителька. Вона підійшла до моїх батьків та сказала: «У вас росте талановита дитина — музикант. У нього має бути гарне майбутнє. Він повинен займатися музикою, а ви маєте йому в цьому допомогти!» Так я опинився в музичній школі. Правда, було це вже у дев’ятому класі, але весь курс музичної семирічки я пройшов лише за два роки. Мені бракувало знань, навиків, треба було переходити до більш практичних та професійних предметів. Тому батьки знайшли мені у Львові викладача, в якого навчався приватно.