Українська соціальна мережа на Платформі we.ua

Уявіть, що у вашому організмі є клітини, які походять від іншої людини. Вони мають інший генетичний набір, але можуть роками залишатися у ваших тканинах, навіть коли вагітність давно завершилася. Це не фантастика й не виняткова медична аномалія, а явище, яке науковці називають мікрохімеризмом.

Найвідоміший його приклад пов’язаний із вагітністю. Клітини плода можуть проникати в організм матері, а материнські клітини — переходити до плода. Деякі з них зберігаються в організмі десятиліттями. Дослідники виявляють такі клітини в різних тканинах, зокрема в крові, кістковому мозку та печінці. Проте вчені досі з’ясовують, яку роль вони відіграють і чи впливають на здоров’я людини.

Як клітини дитини потрапляють до організму матері

Під час вагітності плацента забезпечує обмін речовинами між організмами матері та плода. Вона виконує роль складного біологічного бар’єра, але не є абсолютно непроникною для клітин. Деякі клітини можуть перетинати плаценту в обох напрямках: від плода до матері та від матері до плода. Цей процес називають фетоматеринським клітинним обміном.

У крові вагітної можуть з’являтися клітини плода, зокрема клітини-попередники, здатні давати початок різним типам клітин. Частина з них зникає після завершення вагітності, проте деякі можуть зберігатися в організмі матері протягом багатьох років. Дослідники виявляли клітини фетального походження навіть через десятиліття після пологів.

Обмін відбувається і в протилежному напрямку. Клітини матері можуть потрапляти до плода ще до народження та залишатися в його організмі в дитинстві й дорослому віці. Тому мікрохімеризм — це не лише історія про клітини дитини в тілі матері, а й про тривале співіснування генетично відмінних клітин у двох поколіннях.

Чому ці клітини не зникають разом із вагітністю

Імунна система зазвичай розпізнає та контролює чужорідні клітини. Однак під час вагітності організм має підтримувати складний баланс: захищати матір і плід, водночас не відторгаючи тканини, необхідні для розвитку дитини. Взаємодія імунних систем матері та плода є одним із чинників, які допомагають пояснити, чому деякі клітини можуть зберігатися після народження.

Мікрохімерні клітини не обов’язково поводяться як звичайні клітини, пересаджені від іншої людини. Їх може бути надзвичайно мало, а їхнє виживання залежить від типу клітин, особливостей імунної системи та тканини, у якій вони опинилися. Дослідники вивчають, чи здатні деякі з них підтримувати тривале існування завдяки властивостям клітин-попередників або пристосуванню до місцевого середовища.

Важливо також не плутати мікрохімеризм із наявністю в організмі лише чужої ДНК. У деяких дослідженнях виявляють генетичний матеріал, а в інших — цілі клітини, які мають генетичне походження від іншої людини. Це різні типи доказів, і вони не завжди дають змогу зробити однакові висновки про функції таких клітин.

Чи можуть клітини дитини допомагати матері відновлюватися?

Одна з найцікавіших гіпотез полягає в тому, що мікрохімерні клітини можуть брати участь у відновленні пошкоджених тканин. У деяких дослідженнях клітини фетального походження знаходили в ділянках материнського організму, де відбувалися запальні процеси або загоєння. Це породило припущення, що вони можуть реагувати на сигнали пошкодження й долучатися до відновлення.

В експериментах на тваринах клітини фетального походження демонстрували здатність накопичуватися в певних пошкоджених тканинах. Деякі результати також свідчать, що окремі клітини можуть набувати властивостей, характерних для клітин відповідної тканини. Проте виявити такі клітини в місці пошкодження — ще не означає довести, що саме вони відновили орган або поліпшили його роботу.

У дослідженнях на людях причинно-наслідковий зв’язок встановити складніше. Потрібно з’ясувати, чи справді мікрохімерні клітини виконують корисну функцію, чи просто потрапляють до ділянки запалення разом з іншими клітинами. Тому твердження, що клітини дитини «лікують» матір, поки що було б надто категоричним.

Мікрохімеризм і хвороби: чи є прихована небезпека?

Дослідники також вивчають можливий зв’язок мікрохімеризму з аутоімунними захворюваннями, за яких імунна система помилково атакує власні тканини. Оскільки мікрохімерні клітини генетично відрізняються від клітин організму, у якому вони перебувають, вони теоретично можуть впливати на імунну відповідь.

У науковій літературі описано зв’язки між мікрохімеризмом і деякими аутоімунними станами. Проте результати неоднозначні. В одних випадках більша кількість клітин іншого генетичного походження асоціювалася із захворюванням, в інших — мікрохімеризм розглядали як можливий захисний чинник. Сам факт виявлення таких клітин не доводить, що вони спричинили хворобу.

Подібні питання виникають і в дослідженнях раку. Мікрохімерні клітини знаходили в деяких пухлинах та прилеглих тканинах. Існують гіпотези, що вони можуть впливати на імунний нагляд або процеси відновлення, але їхня роль залежить від конкретного типу клітин і захворювання. Наразі немає підстав вважати мікрохімеризм універсально шкідливим або, навпаки, захисним явищем.

Чи залишаються клітини попередніх поколінь у нашому тілі?

Мікрохімеризм робить історію клітинного обміну ще цікавішою, адже клітини можуть переходити між поколіннями. Людина може зберігати клітини, отримані від власної матері ще до народження, а згодом, під час вагітності, набувати клітини вже своєї дитини. Таким чином, у її організмі потенційно можуть співіснувати мікрохімерні клітини різного походження.

Це не означає, що кожна людина обов’язково має однаковий набір таких клітин або що вони неодмінно виконують певну функцію. Кількість, тип і тривалість їхнього збереження можуть суттєво відрізнятися. На результати досліджень також впливають методи виявлення, історія вагітностей, переливань крові та трансплантацій.

Мікрохімеризм змушує науковців уважніше подивитися на поняття біологічної індивідуальності. Наш організм не завжди складається виключно з клітин, що мають один генетичний набір. Проте значення цього факту для здоров’я, імунітету та старіння ще належить з’ясувати. Найважливіше відкриття полягає не в тому, що клітини іншої людини неодмінно змінюють наше життя, а в тому, що їхнє тривале співіснування з організмом набагато складніше, ніж вважали раніше.

The post Мікрохімеризм: як клітини іншої людини можуть залишатися у вашому тілі десятиліттями first appeared on ScientistMan.

Нобелівська премія вважається одним із найвищих визнань у науці. Проте навіть ця нагорода не гарантує, що всі висновки лауреата витримають перевірку часом. Іноді нові експерименти спростовують початкову гіпотезу, а іноді метод, який колись вважали перспективним, згодом визнають небезпечним або неефективним. В історії Нобелівської премії є показові випадки, які нагадують: наукові знання не є незмінними, а авторитет не може замінити доказів.

Нобелівська премія за хибне пояснення раку

У 1926 році данський лікар Йоганнес Фібігер отримав Нобелівську премію з фізіології або медицини за дослідження, які, як він вважав, доводили, що паразитичний черв’як може спричиняти рак шлунка в щурів. На той час це здавалося важливим кроком до розуміння причин злоякісних пухлин.

Фібігер заражав лабораторних щурів нематодами й спостерігав зміни в тканинах їхнього шлунка. Він інтерпретував ці зміни як злоякісні новоутворення. Ідея про те, що паразит може спричиняти рак, привернула значну увагу наукової спільноти, адже відкривала потенційно новий напрям досліджень онкологічних захворювань.

Однак подальші дослідження поставили його висновки під сумнів. Зміни, які Фібігер вважав раком, не відповідали критеріям справжніх злоякісних пухлин. Імовірно, на результати експериментів впливали інші чинники, зокрема дефіцит вітаміну A в раціоні тварин. Зрештою центральне твердження, за яке дослідник отримав нагороду, не витримало наукової перевірки.

Лоботомія: коли медичний метод виявився небезпечнішим, ніж вважали

У 1949 році португальський невролог Антоніу Еґаш Моніш отримав Нобелівську премію з фізіології або медицини за відкриття терапевтичної цінності лейкотомії при певних психічних розладах. Ця операція передбачала переривання нервових зв’язків у лобових частках мозку. Згодом споріднені процедури стали відомими під назвою «лоботомія».

У середині XX століття можливості психіатрії були обмеженими, а ефективних методів лікування багатьох тяжких розладів бракувало. Деякі лікарі повідомляли про полегшення окремих симптомів після операції, тому метод набув поширення. Проте втручання могло спричиняти незворотні зміни особистості, когнітивні порушення та інші серйозні наслідки.

Цей випадок не зовсім тотожний історії Фібігера. Лоботомія справді впливала на роботу мозку, але її користь і ризики оцінювали недостатньо ретельно. З розвитком медикаментозного лікування та переглядом медичних стандартів процедура поступово втратила своє місце в психіатрії.

Чи може Нобелівський комітет помилятися?

Нобелівський комітет оцінює наукові досягнення на основі доказів, доступних на момент ухвалення рішення. Згодом нові методи дослідження можуть виявити помилки в початкових висновках або показати, що певний метод має значно більше обмежень, ніж вважали раніше.

Водночас потрібно розрізняти справді спростоване відкриття та наукову ідею, яку згодом уточнили. Перегляд теорії не обов’язково означає, що початкове дослідження було марним. Навіть помилкові гіпотези можуть підштовхнути інших учених до нових експериментів і допомогти краще зрозуміти досліджуване явище.

Історія Нобелівської премії Фібігера показує, що науковий авторитет не замінює незалежної перевірки. Навіть висновки, які колись здавалися достатньо переконливими для найпрестижнішої нагороди, мають залишатися відкритими для критики. Здатність визнавати помилки й переглядати попередні висновки — одна з ключових властивостей науки.

The post Нобелівська премія, яку дали за відкриття, що згодом поставили під сумнів first appeared on ScientistMan.

Автор матеріалу

Павло Казарʼян

клінічний психолог-адиктолог

Записатися на консультацію

Ілюстрація має символічний характер: створена ШІ за темою статті, це не документальне фото.

Колеса наркотик чи просто ліки? Так часто питають батьки, які знайшли таблетки в рюкзаку дитини. «Колеса» - сленгова назва таблеток, які вживають не для лікування, а заради ефекту: заспокійливих, снодійних, знеболювальних, протипаркінсонічних, а також клубних пігулок на кшталт екстазі. Батьки часто не сприймають їх серйозно: «це ж просто таблетки». Але саме таблетки найчастіше стають першою речовиною в підлітків і найчастіше дають тяжкі отруєння в поєднанні з алкоголем. Нижче про те, що ховається за цим словом, як помітити вживання і що робити.

Зміст

• Колеса таблетки: які препарати так називають
• Чому «колеса» небезпечніші, ніж здається
• Колеса наркотик: 7 ознак, що підліток чи близька людина їх вживає
• Колеса наркотик і алкоголь: найнебезпечніше поєднання
• Чи викликають колеса таблетки залежність
• Що робити батькам і рідним
• Часті запитання

Колеса таблетки: які препарати так називають

• Бензодіазепіни (феназепам, діазепам, алпразолам, клоназепам): заспокоєння, сонливість, «пофігізм».
• Прегабалін («лірика», «габа»): розслаблення і ейфорія, схожа на алкогольну.
• Трамадол: опіоїдне знеболювальне, дає розслаблення, а в великих дозах судоми.
• Циклодол (тригексифенідил): препарат від паркінсонізму, у великих дозах викликає марення і галюцинації.
• Димедрол та інші антигістамінні: сонливість, у великих дозах сплутаність свідомості.
• Екстазі: клубні пігулки, у яких замість заявленої речовини часто опиняється щось інше.

Спільне в усіх одне: людина не знає ні точної дози, ні того, як ця таблетка поведеться разом з алкоголем чи іншою речовиною.

Чому «колеса» небезпечніші, ніж здається

Огляд Siste та співавторів (Current Opinion in Psychiatry, 2019) називає зловживання рецептурними препаратами серед підлітків і молоді проблемою, що зростає. Колеса таблетки здаються безпечними, бо їх продають в аптеці, а дістати їх часто можна просто з домашньої аптечки або від знайомих.

Кожна група має свою пастку. Трамадол при передозуванні викликає судоми і пригнічення дихання (Ryan та Isbister, Clinical Toxicology, 2015). Циклодол і інші антихолінергічні препарати у великих дозах дають марення, галюцинації, прискорене серцебиття і перегрів, і систематичний огляд Chiappini та співавторів (2022) описує саме такі отруєння серед тих, хто вживає їх заради ефекту. Бензодіазепіни і прегабалін разом з алкоголем можуть зупинити дихання уві сні.

Колеса наркотик: 7 ознак, що підліток чи близька людина їх вживає

• Знахідки. Блістери без коробок, таблетки в пакетиках, у кишенях, у пеналі.
• Зміни в домашній аптечці. Зникають ліки бабусі чи батьків, упаковки порожні раніше строку.
• Сонливість і загальмованість. Нечітка мова, хитка хода, «пливе» погляд без запаху алкоголю.
• Або навпаки, дивне збудження. Безладна мова, страх, бачить те, чого немає.
• Розширені або дуже вузькі зіниці, сухість у роті, почервоніле обличчя.
• Провали в памʼяті. Не памʼятає, що було ввечері.
• Слова в переписці. «Колеса», «колесо», «закинутися», «лірика», «трамал», «фен з аптеки».

Одна ознака нічого не доводить. Але таблетки без упаковок разом зі змінами поведінки - серйозний привід для розмови. Значення інших слів, якими підлітки говорять про речовини, ми зібрали в матеріалі сленг наркоманів: словник для батьків.

Колеса наркотик і алкоголь: найнебезпечніше поєднання

Більшість тяжких отруєнь трапляється не від однієї таблетки, а від поєднання. Таблетка «щоб розслабитися» плюс кілька банок пива або коктейль із двох різних препаратів - і людина засинає так, що її не вдається розбудити, або починаються судоми.

Якщо людина не прокидається, дихає рідко чи хрипло, має судоми або марить, телефонуйте 103. Покладіть її на бік, не залишайте саму і збережіть упаковки, щоб лікарі знали, що саме вона прийняла.

Чи викликають колеса таблетки залежність

Від бензодіазепінів, прегабаліну і трамадолу формується і психологічна, і фізична залежність. Після регулярного вживання різка відмова дає тривогу, безсоння, тремтіння, а від бензодіазепінів і трамадолу - ще й ризик судом. Тому кидати їх треба поступово і під наглядом лікаря.

Докладніше про окремі препарати читайте в матеріалах бензодіазепіни: ознаки залежності і відміна, залежність від трамадолу і прегабалін.

Що робити батькам і рідним

Наведіть лад у домашній аптечці. Рецептурні заспокійливі, снодійні і знеболювальні тримайте під замком і знайте, скільки їх лишилося.

Говоріть без крику і обшуків. «Я знайшла ці таблетки в твоїй кишені. Мені страшно. Розкажи, що це» відкриває розмову, а звинувачення її закривають.

Поясніть головний ризик. Підлітки часто щиро вважають таблетки безпечними. Скажіть прямо, що найнебезпечніше - поєднання з алкоголем і невідомий склад.

Зверніться по допомогу. Якщо вживання повторюється, потрібна робота з фахівцем. Батьки можуть прийти на консультацію самі, без дитини. Як влаштована допомога, коли вживання стало системою, - у статті реабілітація наркозалежних.

Часті запитання

Що означає «колеса» на сленгу?

Колеса наркотик на сленгу - це таблетки, які вживають заради ефекту: бензодіазепіни, прегабалін, трамадол, циклодол, димедрол, а також клубні пігулки на кшталт екстазі.

Чи небезпечні «колеса», якщо це аптечні ліки?

Так. Колеса таблетки без призначення, у великих дозах або разом з алкоголем можуть викликати судоми, марення, зупинку дихання і залежність.

Де підлітки беруть «колеса»?

Часто вдома: з аптечки батьків чи бабусі, а також у знайомих. Тому рецептурні препарати варто тримати під замком.

Чи викликають «колеса» залежність?

Від бензодіазепінів, прегабаліну і трамадолу формується і фізична, і психологічна залежність. Кидати їх після регулярного вживання треба поступово і під наглядом лікаря.

Що робити, якщо людина випила таблетки і не прокидається?

Телефонуйте 103, покладіть її на бік, не залишайте саму і збережіть упаковки таблеток для лікарів.

Читайте також

• Бензодіазепіни: 7 ознак залежності і небезпечна відміна
• Залежність від трамадолу: лікування і реабілітація
• Сленг наркоманів: словник для батьків

Якщо ви знайшли «колеса» в речах дитини чи близької людини, не чекайте, поки «саме мине». Почніть з однієї розмови з фахівцем. Консультація в центрі «Джерело» анонімна і безкоштовна, прийти можуть і самі рідні: 380 (99) 258 74 84.

Що про це кажуть дослідження: Siste K. et al. Prescription drug misuse in adolescents and young adults: an emerging issue as a health problem. Current Opinion in Psychiatry, 2019 · Chiappini S. et al. Misuse of Anticholinergic Medications: A Systematic Review. Biomedicines, 2022 · Ryan N. M., Isbister G. K. Tramadol overdose causes seizures and respiratory depression but serotonin toxicity appears unlikely. Clinical Toxicology, 2015