Українська соціальна мережа на Платформі we.ua

Розкажіть про we.ua своїм друзям та знайомим! Надішліть їм своє реферальне посилання, яке легко знайти в розділі Мої друзі, та отримайте на свій бонусний рахунок додаткові надходження за кожну нову реєстрацію.

Так працює реферальна програма на Платформі we.ua: Ви приводите друзів та знайомих і отримуєте винагороду за їх реєстрації.

Розмістіть своє реферальне посилання в інших соціальних мережах, в коментарях, в тематичних форумах та будь-де. Так у Вас буде більше друзів та підписників на we.ua і буде більше бонусів на бонусному рахунку.

Ви зможете використати бонуси на додаткові послуги Платформи, а також - придбати корисні товари в нашій online-крамничці.

Детальніше про реферальну програму: https://we.ua/info/referral-program.

Якщо Ви - відомий(-а) insta-блогер, чи YouTube-інфлюенсер(-ка) з великою кількістю підписників, ми будемо зацікавлені у співпраці з Вами для популяризації Платформи we.ua у вашій аудиторії читачів, глядачів та фоловерів. Дайте про себе знати на info@we.ua , ми будемо дуже раді Вашій участі в популяризації we.ua.

Дика природа переживає масштабну кризу, однак ситуація не безнадійна. Приклади тигрів, блакитного тунця та зелених морських черепах показують, що цілеспрямована охорона видів здатна змінювати траєкторію їхнього зникнення. Водночас для відновлення біорізноманіття недостатньо захищати окремих тварин — необхідно змінювати й людську діяльність, яка руйнує їхні природні середовища.

У доповіді Всесвітнього фонду природи (WWF) дослідники проаналізували дані майже 36 тисяч популяцій понад 5 тисяч видів хребетних. За оцінками авторів, у період із 1970 до 2022 року чисельність популяцій, які відстежувалися, у середньому скоротилася на 73%. Цей показник описує зміну чисельності досліджуваних популяцій, а не частку видів, що зникли, і не означає, що на Землі стало на 73% менше всіх диких тварин.

Найбільше скорочення зафіксували в Латинській Америці та Карибському басейні — у середньому на 95%. В Африці показник становив 80%, а в Європі та Центральній Азії — 23%. Особливо вразливими виявилися прісноводні екосистеми: чисельність досліджуваних популяцій у річках та озерах зменшилася на 85%. Для наземних популяцій скорочення становило 69%, для морських — 59%.

Ці цифри свідчать про масштаб проблеми, але водночас важливо розуміти: загальні тенденції не виключають успіхів у збереженні окремих видів. Деякі з них демонструють, що тривала природоохоронна робота може дати відчутний результат.

Тигри, тунці й черепахи: три історії відновлення

Один із найпомітніших прикладів успішної охорони природи — відновлення популяції диких тигрів. У 2010 році в природі залишалося приблизно 3200 особин, і вид перебував під серйозною загрозою. Завдяки багаторічним програмам захисту, розширенню охоронюваних територій, боротьбі з браконьєрством і співпраці між країнами чисельність тигрів зросла більш ніж на 70% — приблизно до 5700 особин за оцінками, наведеними у звіті WWF.

Не менш показова історія блакитного тунця. Протягом десятиліть надмірний вилов призвів до різкого скорочення його популяцій. Атлантичний блакитний тунець до 2010 року втратив значну частину чисельності порівняно з серединою XX століття, а тихоокеанський опинився на критично низькому рівні. Ситуацію вдалося поступово змінити завдяки обмеженню вилову, суворішому контролю та моніторингу. За даними WWF, нині обидві популяції відновилися настільки, що ці види більше не вважаються надмірно виловлюваними або такими, що викликають особливе занепокоєння з погляду збереження. Це не означає, що загрози зникли, але свідчить про ефективність науково обґрунтованого управління рибними ресурсами.

Ще один приклад — зелена морська черепаха. У 2025 році її статус у Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи змінили з «під загрозою зникнення» на «найменший ризик». Цьому передували приблизно 50 років спільної роботи в близько 80 країнах: захист місць гніздування, охорона самиць та яєць, зменшення випадкового вилову черепах у рибальські снасті й боротьба з незаконним полюванням. Водночас зміна глобального статусу не означає, що всі популяції виду перебувають у безпеці: окремі регіональні групи й надалі потребують захисту.

Ці історії об’єднує спільна риса: відновлення не відбулося само собою. Воно стало результатом тривалих і скоординованих дій урядів, науковців, природоохоронних організацій та місцевих громад. Саме тому успіхи окремих видів дають підстави для оптимізму, але не скасовують потреби діяти далі.

Чому охорони окремих видів недостатньо

Збереження тварин не можна відокремити від стану екосистем, у яких вони живуть. Якщо ліси вирубують, річки забруднюють, а природні території перетворюють на сільськогосподарські угіддя, навіть добре організовані програми захисту окремих видів матимуть обмежений ефект.

За оцінками, наведеними у звіті WWF, приблизно половина світового ВВП залежить від природи та її екосистемних послуг. Йдеться не лише про ресурси, які люди отримують безпосередньо, а й про запилення рослин, родючість ґрунтів, очищення води та природне регулювання клімату. Руйнування екосистем створює ризики для продовольчої безпеки, водопостачання, економічної стабільності й добробуту людей.

Однією з головних причин втрати біорізноманіття залишається спосіб виробництва продуктів харчування. Розширення сільськогосподарських угідь знищує природні середовища існування, а інтенсивне землеробство й тваринництво створюють додаткове навантаження на землю, воду та клімат. За оцінками, наведеними в доповіді, розширення сільського господарства пов’язане майже з 90% глобального знеліснення.

Тому вчені закликають не обмежуватися створенням заповідників і боротьбою з браконьєрством. Потрібні зміни в трьох великих системах: енергетиці, виробництві продуктів харчування та фінансах. Перехід до відновлюваної енергетики вже демонструє, як технології, що спочатку здавалися альтернативою, можуть стати поширеним рішенням. Наступне завдання — зробити так, щоб екологічно відповідальні методи виробництва їжі також стали нормою, а не винятком.

Дослідники називають такі зміни позитивними переломними моментами. Це ситуації, коли певні технології або практики стають достатньо доступними й поширеними, щоб їхнє подальше впровадження прискорювалося. У сільському господарстві це може означати поширення методів, які зменшують шкоду природним середовищам, скорочення харчових відходів і відповідальніше використання ресурсів.

Приклади тигрів, тунців і зелених морських черепах доводять: скорочення чисельності диких тварин не завжди є незворотним процесом. Але щоб такі історії перестали бути поодинокими успіхами, потрібні послідовні рішення на значно ширшому рівні — від державної екологічної політики до того, як виробляють продукти харчування та куди спрямовують інвестиції.

Пост Дика природа ще має шанс: як вдалося врятувати тигрів, тунців і морських черепах НОВЕ вперше з'явився на GooJuicy.

Зникнення видів часто здається незворотним процесом. Ліси вирубують, природні середовища руйнуються, а тварин стає дедалі менше. Проте деякі історії показують, що ситуацію можна змінити навіть тоді, коли популяції опиняються на межі зникнення. Тигри, блакитний тунець і зелені морські черепахи — приклади тварин, яким допомогли тривалі природоохоронні заходи.

Ці успіхи не означають, що екологічна криза минула. Навпаки, вони показують, наскільки багато залежить від людських рішень: захисту природних територій, контролю за полюванням і виловом, а також змін у виробництві продуктів харчування. Щоб зрозуміти масштаб проблеми, варто подивитися не лише на окремі історії порятунку, а й на загальну картину.

Коли природоохоронні заходи справді працюють

Одним із найпоказовіших прикладів є тигри. Їхня чисельність у дикій природі тривалий час скорочувалася через браконьєрство, втрату середовища існування та конфлікти з людьми. Проте в окремих регіонах ситуацію вдалося змінити завдяки посиленню охорони, боротьбі з незаконним полюванням і збереженню територій, необхідних для життя цих хижаків.

Схожі зміни відбулися з деякими популяціями блакитного тунця. Через інтенсивний промисловий вилов ці риби опинилися під серйозним тиском. Регулювання рибальства та обмеження вилову в окремих регіонах допомогли відновити деякі популяції. Водночас стан різних видів і популяцій неоднаковий, тому говорити про повне розв’язання проблеми було б передчасно.

Ще один важливий приклад — зелені морські черепахи. У 2025 році їхній глобальний природоохоронний статус у Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи змінився з категорії «під загрозою зникнення» на категорію «найменший ризик». Цьому передували десятиліття роботи з охорони місць гніздування, зменшення загибелі черепах у рибальських снастях і захисту їхніх природних середовищ.

У цих історій є спільна риса: результат не з’явився сам собою. Для відновлення потрібні послідовні дії, контроль за дотриманням природоохоронних правил і час. Навіть після поліпшення ситуації популяції залишаються вразливими до нових загроз.

Що насправді означають глобальні цифри

Масштаб проблеми показує Living Planet Report 2026 — доповідь WWF про стан дикої природи. Для дослідження використали дані про 35 803 тенденції чисельності популяцій 5790 видів хребетних за період із 1970 до 2022 року. За цей час середній розмір відстежуваних популяцій скоротився на 73%. Найбільше падіння зафіксували в Латинській Америці та Карибському басейні — на 95%, а серед типів екосистем найгірші показники виявилися у прісноводних — на 85%.

Ці відсотки важливо правильно розуміти. Вони не означають, що з планети зникли 73% усіх диких тварин або що така частка видів опинилася на межі вимирання. Індекс відображає середню зміну чисельності популяцій, які дослідники відстежують у різних регіонах. Одні популяції скорочуються, інші залишаються стабільними або збільшуються. Проблема полягає в тому, що масштаб падіння в одних місцях переважає позитивні зміни в інших.

При цьому відновлення окремих видів і загальне погіршення стану біорізноманіття не суперечать одне одному. Природоохоронні програми можуть давати результат у конкретних місцях, тоді як в інших регіонах продовжують зникати ліси, деградувати річки й скорочуватися природні середовища існування.

Головна проблема починається задовго до зникнення тварин

Захист конкретного виду не завжди усуває причини, через які він опинився під загрозою. Наприклад, заборона полювання може допомогти відновити популяцію, але не врятує її, якщо тварини втратять місця для розмноження та пошуку їжі. Так само обмеження вилову не дасть повноцінного результату, якщо не контролювати його дотримання.

Одним із найбільших чинників втрати біорізноманіття залишається зміна природних середовищ під впливом людської діяльності. Розширення сільськогосподарських угідь призводить до вирубування лісів, осушення земель та перетворення природних територій на поля й пасовища. Додатковий тиск створюють надмірний вилов риби, забруднення, зміна клімату та поширення інвазивних видів.

Тому WWF закликає змінювати не лише природоохоронну політику, а й системи виробництва продуктів харчування, енергетики та фінансування бізнесу. Зокрема, важливо підтримувати сільське господарство, яке менше шкодить природі, припиняти фінансування діяльності, що спричиняє руйнування екосистем, і спрямовувати інвестиції на рішення, які допомагають їх відновлювати.

Чому важливо не втратити час

Учені використовують поняття позитивного переломного моменту для опису ситуації, коли корисні зміни стають настільки доступними та поширеними, що починають прискорюватися самі собою. Так може відбуватися, коли екологічно стійкі технології стають конкурентними за ціною, а відповідальні способи виробництва — звичною практикою для бізнесу.

В енергетиці поширення відновлюваних джерел уже демонструє потенціал таких змін. Проте у виробництві продуктів харчування перехід до моделей, які не руйнують природні екосистеми, залишається складним завданням. Для нього потрібні не лише нові технології, а й зміни в державній політиці, фінансуванні та споживанні.

Історії тигрів, блакитного тунця та зелених морських черепах показують, що цілеспрямовані дії можуть змінити траєкторію скорочення популяцій. Але ці успіхи не скасовують необхідності ширших змін. Щоб дика природа відновлювалася не лише в окремих місцях, потрібно зберігати середовища існування, відповідально використовувати природні ресурси та усувати причини, які призводять до втрати біорізноманіття. Саме від цього залежить, чи стануть поодинокі історії порятунку початком масштабнішого відновлення природи.

The post Відновлення популяцій тварин: як природоохоронні програми змінюють ситуацію НОВЕ first appeared on Лайфхакер.

Ми звикли думати про висоту як про просту величину: гора здіймається на певну кількість метрів над рівнем моря, місто розташоване на певній висоті, а долина може лежати нижче за океан. Проте за цими числами стоїть складніша система вимірювань. Земля не є ідеальною кулею, її поверхня нерівномірна, а сила тяжіння дещо відрізняється від місця до місця. До того ж рівень моря постійно змінюється.

Через це в деяких ситуаціях немає єдиного значення висоти, яке можна було б назвати абсолютно точним без додаткових пояснень. Це не означає, що географи не здатні вимірювати висоту. Проблема в іншому: спочатку потрібно визначити, від якої саме поверхні її відраховують і яким методом проводять вимірювання.

Рівень моря — не одна незмінна лінія

Висоту на суходолі традиційно визначають відносно середнього рівня моря. Але океан не утворює ідеально рівної поверхні. На його висоту впливають припливи, вітер, атмосферний тиск, температура, солоність і океанічні течії. Навіть якщо усунути короткочасні коливання, середній рівень моря в різних регіонах не буде однаковим.

Уявімо дві прибережні точки на різних континентах. Якщо вимірювати відстань від поверхні води в конкретний момент, результат залежатиме від погоди, припливу та інших місцевих умов. Тому для геодезії використовують не миттєву лінію прибою, а спеціально визначені вертикальні системи відліку, пов’язані зі спостереженнями за рівнем моря та гравітаційним полем Землі.

Історично різні країни створювали власні системи висот на основі вимірювань на певних припливних станціях. Через це одна й та сама точка може отримати трохи різні значення висоти в різних національних системах. Відмінність не обов’язково свідчить про помилку: часто йдеться про різні способи визначення нульового рівня.

Земля не кругла настільки, як здається

На картах і глобусах нашу планету часто зображують кулею. Насправді Земля трохи сплюснута біля полюсів і розширена біля екватора. Її форма також має численні нерівності, пов’язані з розподілом материків, океанів і мас гірських порід усередині планети.

Для опису цієї форми геодезисти використовують математичну модель, яку називають референц-еліпсоїдом. Це гладка поверхня, що приблизно відповідає формі Землі та дає змогу виконувати координатні розрахунки. Однак еліпсоїд не відтворює всіх особливостей реальної планети.

Для визначення висоти важлива ще одна поверхня — геоїд. Його можна уявити як поверхню, яка приблизно відповідає середньому рівню Світового океану, якби вода перебувала лише під дією сили тяжіння та обертання Землі й могла вільно поширюватися під материками. Геоїд не є ідеально гладким: його форма залежить від нерівномірного розподілу маси всередині планети.

Саме тому висоту над еліпсоїдом і висоту над геоїдом не можна вважати одним і тим самим показником. Перша є геометричною величиною, яку визначають відносно математичної моделі, а друга пов’язана з фізичним гравітаційним полем Землі й використовується для отримання висот, звичних у географії та будівництві.

Чому GPS не завжди показує висоту над рівнем моря

Супутникова навігація дає змогу визначати координати точки за сигналами супутників. Проте GPS безпосередньо визначає положення відносно математичної моделі Землі, а не відносно поверхні океану. Тому висота, отримана із супутникових вимірювань, може відрізнятися від висоти, зазначеної на топографічній карті.

Щоб перетворити супутникову висоту на висоту, близьку до звичної висоти над рівнем моря, використовують модель геоїда. Вона дає змогу врахувати різницю між еліпсоїдом і геоїдом у конкретній місцевості. Без такого перерахунку показник у навігаторі може не збігатися з даними геодезичних карт.

Важливо також розрізняти точність вимірювання та точність самої моделі. Навіть якщо приймач дуже точно визначив координати, результат усе одно залежить від того, яку систему висот застосовують і наскільки добре вона описує місцевість. Звичайний смартфон, професійний геодезичний приймач і нівелір можуть давати різні результати, оскільки працюють за різними принципами й мають різні можливості.

Чому висота однієї гори може відрізнятися в різних джерелах

Гори здаються очевидними об’єктами для вимірювання: достатньо знайти вершину й визначити її висоту. Проте навіть тут є кілька нюансів. Потрібно встановити точне положення найвищої точки, обрати систему висот і визначити, від якого рівня ведеться відлік.

Наприклад, висоту Евересту вимірюють відносно рівня моря, але результат залежить від геодезичних методів, оброблення вимірювань і прийнятої системи відліку. У 2020 році Китай і Непал спільно оголосили висоту вершини 8848,86 метра. Це не просто результат вимірювання відстані від підніжжя до верхівки: він враховує геодезичні спостереження та встановлені правила визначення висоти.

З часом значення можуть уточнюватися. Причинами стають нові вимірювання, вдосконалення приладів, зміни методики або природні процеси. Землетруси здатні змінювати висоту й положення ділянок земної кори, а льодовики та сніг на вершинах також впливають на вимірювання. Водночас невеликі розбіжності між довідниками не завжди означають, що сама гора фізично змінилася: іноді різниця пояснюється методами вимірювання або округленням.

Чи можна виміряти висоту абсолютно точно

У практичній геодезії висоту можна визначити з дуже високою точністю. Для цього застосовують супутникові вимірювання, геометричне нівелювання, гравіметричні спостереження та цифрові моделі рельєфу. Вибір методу залежить від завдання: для будівництва мосту потрібна одна точність, для складання карти великої території — інша.

Однак абсолютна точність без визначення системи відліку — некоректне поняття. Будь-який результат має похибку, а висота завжди відраховується від певної прийнятої поверхні. Навіть коли прилад показує число з точністю до сантиметра, це не означає, що висота відносно будь-якого можливого рівня моря відома з такою самою точністю.

До того ж сама поверхня Землі змінюється. Тектонічні рухи повільно піднімають або опускають ділянки суші, льодовики втрачають масу, а рівень океану зростає. У деяких прибережних містах земля опускається через природні процеси або надмірне відкачування підземних вод. Тому для тривалих спостережень важливо не лише вимірювати висоту, а й відстежувати її зміни в часі.

Отже, місць, де висоту принципово неможливо визначити, немає. Є точки, для яких результат залежить від обраної системи висот, доступних вимірювань і потрібної точності. Коли географи вказують висоту гори, міста чи долини, за цим числом стоїть не просто відстань до моря, а ціла система математичних моделей, фізичних вимірювань і домовленостей, що дає змогу порівнювати різні ділянки нашої планети.

The post Чому на Землі існують місця, де неможливо точно визначити висоту над рівнем моря НОВЕ first appeared on ScientistMan.