Українська соціальна мережа на Платформі we.ua

Бог безплатно дав людям все, а вони придумали все це продавати одне одному за гроші

Ahoj, лутші люди в інтернетах! Сьогодні вітаємося по-чеськи (або по-словацьки, там теж так кажуть). Вирішив трохи урізноманітнити географію наших привітань, бо скільки можна з одним і тим самим.

Лонг тайм но сі! Ну, хоча після минулого весільного спешлу, може, і не такий уже і лонг.

Нарешті повертаємося до звичайного і звичного «Куда я жмав», де замість історій про весілля будуть історії про людей, які роками шукають місце на старій фотографії, розбирають принтери заради красивих картинок чи їдуть на інший кінець світу. Коротше, знову всяке різне.

А ще цього разу трохи кіношечок: одна дуже хороша комедія з девʼяностих і завершення нашого майже дворічного марафону «Друзів», від якого мені досі якось по-доброму бентежно.

Фотокартка для привернення уваги:

Були на вихідних вдома, ходили по гриби, нагулялися лісом і кайфуємо, гарно було

Луї Дагер — Boulevard du Temple, Париж, 1838

Саундтреки до листа:

breathe. – Are You All Good?

ця пісня сьогодні тут з 2 причин:1. Бо вона класнінько меланхолійна2. Бо влітку 2026 такий собі австралійський гурт breathe. проїхав пів світу, щоби влаштувати в Україні свій тур (це вже вау, бо блін, чувачкі нас норм підтримали й не побоялися на відміну від купи “ближчих” гуртів); але окрім того, з цього туру в них ще й вийшла документалка про тур Україною (нижче). Такшо люблю їх і бажаю всіх благ і світової слави!

І шо ти?

Ну шо, панство, як ваші справи? Бо в мене тут, здається, за останні пару місяців назбиралося стільки всякого, що навіть не дуже зрозуміло, з чого починати.

Насамперед ми одружилися! Да, я буду про це постійно повторювати, бо це кайфушно

А ще я тут вирішив зайнятися блогом. Точніше, його автоматизацією. Бо, як ви могли помітити, текстів у мене вже назбиралося доволі багато, а от регулярно розповідати про них у соцмережах виходить не дуже та й взагалі бісюся вести соціалочки, дуже втомлива то справа. Ну й подумав, а чому б не зробити невеличку систему, яка сама буде знаходити цікаві шматочки старих текстів, адаптувати їх для різних соцмереж і готувати до публікації?

Звучить же прекрасно, правда? АХАХАХАХА.

Коротше, кілька тижнів, купа ітерацій, сотні автотестів, тисячі рядків коду. І все для того, щоб зрештою дійти до геніального висновку: я можу просто відкрити власний блог, скопіювати цікавий шматок тексту й вставити його в Buffer.

І це буде швидше. І, що кумедно, якісніше, лол.

Про цю геніальну штучку-інтєлєкт хочу ще написати окремий текст «Як всрати жовтень», бо історія вийшла настільки абсурдна, що шкода просто закрити репозиторій і зробити вигляд, ніби нічого не було.

Зате тепер хочу трохи повернутися до самих текстів. У мене й так є ціла купа недописаних матеріалів, збережених посилань, ідей для нових рубрик і всяких штук, до яких ніяк не доходять руки. Пріоритети, канєшно, прекрасні.

Ну і загалом жовтень якось підозріло швидко закінчується. Наче тільки-но почався, а вже пора діставати теплі речі й морально готуватися до листопада. Особливо дивно після такого насиченого літа й вересня, коли постійно було щось заплановано.

Тепер хочеться трохи спокійнішого темпу, більше читати, дивитися хороше кіно, щось писати й не намагатися все встигнути, а там побачимо, бо знаючи себе, десь через тиждень знову придумаю якогось прикола на свою голову.

ЩÖсь:

Літній табір для курсорів

Мій любімий neal.fun (Ніл Агарвал) знову обєзумів і зробив свій черговий прикол. Знаєте, є оця інтернетова біда, що все має бути “залітающим”? Дякувати всім Ктулху, Ніл не з таких людей, а з тих, хто памʼятає, що інтернет колись був хорошим місцем для всього прикольного і фанового і тримає цю канву не відступаючи, просто тому, що йому було прикольно щось нове чергове зробити і хтось в інтернеті знайде це фановим.

Без підписки, особистого кабінету, штучного інтелекту й трьох листів на пошту з проханням оцінити свій досвід. Cursor Camp — саме така штука.

Ніл Агарвал зробив маленький інтерактивний літній табір, у якому всі відвідувачі представлені курсорами мишки. Можна гратися, блукати територією, взаємодіяти з різними штуками й бачити інших людей, які зараз теж сидять на цьому сайті. З прикольного – ця штучка ще й виграла Tiny Awards 2026 — премію для маленьких незалежних сайтів.

Мене страшенно тішить, що десь у світі хтось досі робить такі речі. Хороший інтернет, побільше б такого. І обовʼязково подивіться інших фіналістів Tiny Awards. Там ще чимало прекрасних дурничок фанових.

Два роки шукали місце, де чуваку почистили взуття

Повертаємося до фотокартки на початку. У 1838 році Луї Дагер сфотографував паризький бульвар дю Тампль. Через довжелезну витримку практично всі люди з кадру зникли, окрім двох: чоловіка, якому чистили взуття, і самого чистильника. Їх вважають одними з перших людей, зафіксованих на фотографії.

І от майже через двісті років троє кінематографістів вирішили зʼясувати, де саме вони стояли. Здавалося б, нащо? Ну, бо комусь захотілося.

Проблема полягала в тому, що за цей час Париж добряче перебудували. Частина будівель зникла, вулиці змінилися, а місце зйомки вже давно ніхто точно не памʼятав. Тому дослідники два роки рилися в архівах, вивчали старі мапи, будували тривимірні моделі Парижа й намагалися відновити геометрію вулиці.

У результаті дві незалежні архітектурні команди визначили майже однакове місце, а 15 жовтня 2026 року там встановили бронзову табличку. Тепер у Парижі є памʼятний знак на честь невідомого чоловіка, який майже двісті років тому вирішив почистити черевики. Ну красиво ж!

Читати історію у Smithsonian Magazine

Фотоапарат, у який можна залізти

Продовжуємо фототему. Студія Pneuhaus зробила Compound Camera No. 3 — величезну надувну штукенцію, яка одночасно є артінсталяцією, кімнатою і фотоапаратом. У конструкції аж 221 маленька камера-обскура.

Заходиш усередину, а на мʼяких стінках навколо тебе зʼявляються зображення зовнішнього світу. Дерева, небо, будівлі, люди — усе це проєктується всередину завдяки звичайному сонячному світлу. А найприкольніше, що ще можна натискати на мʼякі стінки й таким чином викривляти зображення.

Дивитися Compound Camera No. 3

Принтер, який раптом виявився космосом (дуже вже нагадує Кубрика)

А ви коли-небудь задумувалися, як виглядає робота звичайного струменевого принтера під мікроскопом? Я от ні.

А німецький фотограф Оле Більфельдт задумався, модифікував принтер, налаштував спеціальну систему зйомки й сфотографував маленькі краплі чорнила просто в момент, коли вони летять із друкувальної головки на папір.

І ця фотокартка виграла Nikon Small World 2026 — конкурс мікрофотографії.

Серед інших переможців є павук-скакун із пилком, кінчик кулькової ручки, структури рослин та інші маленькі штуки, які зазвичай ніхто не роздивляється. Дуже рекомендую відкрити галерею й позалипати.

Дивитися переможців Nikon Small World 2026

Комахи, які оселилися на старих книжках

Трохи старіша, але дуже красива знахідка. Британська художниця Роуз Сандерсон малює величезних метеликів, жуків і всяких інших комах просто на старих книжках. Не ілюстрації всередині, а саме на обкладинках і корінцях потертих енциклопедій, довідників та старих романів. І виходить це в неї збіса красиво.

Мені взагалі дуже подобається, коли художники працюють зі старими предметами, які вже мають власну історію і дають їм нове дихання. Хоча з книжками я поки трохи не визначився, бо якось є таке ставлення до книжки як до чогось “святого”, що не варто псувати, але що вже.

Дивитися роботи Роуз Сандерсон

Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

Листівки з Відня, які виглядають як невеличкий кошмар

Раз уже заговорили про старий папір, тримайте ще одне. У 1907 році віденський художник Рудольф Кальвах створював листівки для Wiener Werkstätte — мистецьких майстерень, які хотіли зробити красивим буквально все навколо людини. Меблі, посуд, тканини, предмети побуту, навіть поштові листівки. Проте у Кальваха були досить своєрідні уявлення про прекрасне.

На його листівках жили якісь химерні довгоногі істоти, демони, гротескні персонажі й екстравагантні кольорові композиції. Частина з них виглядає так, ніби їх намалював дуже талановитий художник після трьох діб без сну. При цьому все це були цілком справжні поштові листівки, які можна було придбати й відправити комусь. Хоча багато хто їх просто колекціонував.

Знайомий феномен. Це як купити прекрасний блокнот і не писати в ньому, бо жалько зіпсувати таку красу (хелов Hobonichi Techo 2027, я тебе таки куплю і нарешті почну писати щоденник)

Дивитися листівки Рудольфа Кальваха

Африка очима африканських вуличних фотографів

Вийшла цікава книжка Street Photography Africa, яку підготували Надін Барт і Азу Нваґбоґу. Майже триста сторінок вуличної фотографії від 33 авторів із різних країн Африки. Ринки, музиканти, танці, мода, звичайні перехожі, міські вулиці й повсякденне життя. Дакар, Лагос, Абіджан, Аддис-Абеба й багато інших місць.

І це дуже крута добірка. (а ще вона тут бо в мене на полиці давно пилом припадає книга taschen Photographers A–Z, до якої я одного дня таки дійду, щоби нарешті спробувати пофоткати в стилі кожного з фотограферів там)

Дивитися Street Photography Africa

Are you still watching?

Мій кузен Вінні (My Cousin Vinny, 1992)

Джо Пеші грає нью-йоркського адвоката, який приїжджає в Алабаму рятувати свого кузена і його товариша, звинувачених у вбивстві. Проблема тільки в тому, що Вінні взагалі ніколи не вів кримінальних справ у суді. Ну і ще він абсолютно не вписується в місцеву атмосферу.

Кіно на диво хороше. Не дарма краща комедія 1992 року, вміли робить красіво. І окремий кайф — Маріса Томей у ролі Мони Лізи Віто, нареченої головного героя(боже, яка вона гарна в фільмі(маю на увазі навіть не фізичну красу, хоча й її теж, а те наскільки цілісно прекрасний її персонаж)). Вона тут просто прекрасна. За цю роль, до речі, отримала «Оскар».

Падкий я на старі фільми, це правильне мистецтво з кращих часів, коли трава була зеленіша і оце все.

Friends, (1994–2004)

А ще ми нарешті додивилися «Друзів»! Усі десять сезонів, усі 236 серій. Дивилися ми їх, мабуть, рік, а то й усі два, потрошку вечорами, іноді по кілька серій, іноді з перервами на тижні. І от нарешті дійшли до фіналу.

І БОЖЕ, ЯКЕ Ж ЦЕ ХОРОШЕ КІНО.

Мені навіть якось по-доброму бентежно від того, що ми їх додивилися. За цей час усі шестеро стали настільки звичними і рідними, що тепер навіть якось трохи дивно, що не треба вмикати наступну серію. А ще страшенно прикольно озирнутися на перші сезони й усвідомити, як же сильно вони всі змінилися.

Особливо Джої. От його трансформація мене, мабуть, найбільше потішила. На початку це такий собі бабнічек, який переважно думає про їжу, дівчат і себе любимого, а ближче до фіналу він чи не найдобріший з усієї компанії. І ще його історія з Рейчел. Бо Джої справді навчився любити когось не тільки заради себе.

Чого, на жаль, не скажеш про РОСА. Боже, як же він мене бісить. Оце його постійне ниття, ревнощі, дитячі образки й повна нездатність нормально поговорити з людиною, яку він нібито так сильно кохає. Десять сезонів, десять бісових сезонів, а він усе ще поводиться як інфантильне падло.

І я категорично вважаю, що Рейчел заслуговувала на когось кращого. Наприклад, Гантера, хехе. Та навіть Джої, серйозно. Особливо Джої з останніх сезонів. От із ним, мені здається, вона могла б бути набагато щасливішою.

Але ладно, закінчилося як закінчилося! Фінал всерівно вийшов в саме серденько, закрили всі сюжетні лінії просто ідеально і тепло. Особливо момент із ключами на кухонному столі. Нічо такого, просто всі виходять із квартири, йдуть в кавʼярню але після стількох серій слізки в куточку ока навертаються. І загалом так тепло на душі від цього серіалу. Згадую, скільки вечорів ми провели за ним, скільки там було прекрасних дурнуватих жартів, як поступово змінювалися герої. Тепер уже трохи шкода, що додивилися.

Коротше, «Друзі» — прямо в серденько. Буду сумувати за всіма любими серцю героями, крім як за Росом, канєшно.

Підписка

Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

Куди ще можна жмакати

Substack⁠ · Друкарня⁠ · X / Twitter⁠ · Threads⁠ · Telegram · магазинчик вінілу

Мемчікі:

А тим часом все інше:

Якщо ви вподобали щось з того, що тут знайдете, то будь ласка задонатьте кілька грибнів на підтримку України в боротьбі проти російських окупантів – на дронопад від ПЖ. Кожна ваша гривня справді допоможе наблизити нашу перемогу і захистити українців в цій війні.

Якщо ж у вас лишилися грибні і ви хочете закинути автору на каву з круасаном класового розриву, то хто я такий, щоб вас відмовляти, звичайно ж подякую за підтримку

Шануймося, любіть маму, тата і Україну! Допомагайте бабусям і дідусям переходити дорогу і носити важкі сумки. Мийте руки з милом і поводьте себе погано!

Все буде Україна

Попередні листи є в архіві (ну, їх небагато, але тако трохи є, якщо вам цікаво ше щось читнути)

The post Куда я жмав #31 (friends, курсори, фотокартки, старі книжечкі, Африка і т.і) first appeared on gallery21.

Бог безплатно дав людям все, а вони придумали все це продавати одне одному за гроші

Ahoj, лутші люди в інтернетах! Сьогодні вітаємося по-чеськи (або по-словацьки, там теж так кажуть). Вирішив трохи урізноманітнити географію наших привітань, бо скільки можна з одним і тим самим.

Лонг тайм но сі! Ну, хоча після минулого весільного спешлу, може, і не такий уже і лонг.

Нарешті повертаємося до звичайного і звичного «Куда я жмав», де замість історій про весілля будуть історії про людей, які роками шукають місце на старій фотографії, розбирають принтери заради красивих картинок чи їдуть на інший кінець світу. Коротше, знову всяке різне.

А ще цього разу трохи кіношечок: одна дуже хороша комедія з девʼяностих і завершення нашого майже дворічного марафону «Друзів», від якого мені досі якось по-доброму бентежно.

Фотокартка для привернення уваги:

Були на вихідних вдома, ходили по гриби, нагулялися лісом і кайфуємо, гарно було

Луї Дагер — Boulevard du Temple, Париж, 1838

Саундтреки до листа:

breathe. – Are You All Good?

ця пісня сьогодні тут з 2 причин:1. Бо вона класнінько меланхолійна2. Бо влітку 2026 такий собі австралійський гурт breathe. проїхав пів світу, щоби влаштувати в Україні свій тур (це вже вау, бо блін, чувачкі нас норм підтримали й не побоялися на відміну від купи “ближчих” гуртів); але окрім того, з цього туру в них ще й вийшла документалка про тур Україною (нижче). Такшо люблю їх і бажаю всіх благ і світової слави!

І шо ти?

Ну шо, панство, як ваші справи? Бо в мене тут, здається, за останні пару місяців назбиралося стільки всякого, що навіть не дуже зрозуміло, з чого починати.

Насамперед ми одружилися! Да, я буду про це постійно повторювати, бо це кайфушно

А ще я тут вирішив зайнятися блогом. Точніше, його автоматизацією. Бо, як ви могли помітити, текстів у мене вже назбиралося доволі багато, а от регулярно розповідати про них у соцмережах виходить не дуже та й взагалі бісюся вести соціалочки, дуже втомлива то справа. Ну й подумав, а чому б не зробити невеличку систему, яка сама буде знаходити цікаві шматочки старих текстів, адаптувати їх для різних соцмереж і готувати до публікації?

Звучить же прекрасно, правда? АХАХАХАХА.

Коротше, кілька тижнів, купа ітерацій, сотні автотестів, тисячі рядків коду. І все для того, щоб зрештою дійти до геніального висновку: я можу просто відкрити власний блог, скопіювати цікавий шматок тексту й вставити його в Buffer.

І це буде швидше. І, що кумедно, якісніше, лол.

Про цю геніальну штучку-інтєлєкт хочу ще написати окремий текст «Як всрати жовтень», бо історія вийшла настільки абсурдна, що шкода просто закрити репозиторій і зробити вигляд, ніби нічого не було.

Зате тепер хочу трохи повернутися до самих текстів. У мене й так є ціла купа недописаних матеріалів, збережених посилань, ідей для нових рубрик і всяких штук, до яких ніяк не доходять руки. Пріоритети, канєшно, прекрасні.

Ну і загалом жовтень якось підозріло швидко закінчується. Наче тільки-но почався, а вже пора діставати теплі речі й морально готуватися до листопада. Особливо дивно після такого насиченого літа й вересня, коли постійно було щось заплановано.

Тепер хочеться трохи спокійнішого темпу, більше читати, дивитися хороше кіно, щось писати й не намагатися все встигнути, а там побачимо, бо знаючи себе, десь через тиждень знову придумаю якогось прикола на свою голову.

ЩÖсь:

Літній табір для курсорів

Мій любімий neal.fun (Ніл Агарвал) знову обєзумів і зробив свій черговий прикол. Знаєте, є оця інтернетова біда, що все має бути “залітающим”? Дякувати всім Ктулху, Ніл не з таких людей, а з тих, хто памʼятає, що інтернет колись був хорошим місцем для всього прикольного і фанового і тримає цю канву не відступаючи, просто тому, що йому було прикольно щось нове чергове зробити і хтось в інтернеті знайде це фановим.

Без підписки, особистого кабінету, штучного інтелекту й трьох листів на пошту з проханням оцінити свій досвід. Cursor Camp — саме така штука.

Ніл Агарвал зробив маленький інтерактивний літній табір, у якому всі відвідувачі представлені курсорами мишки. Можна гратися, блукати територією, взаємодіяти з різними штуками й бачити інших людей, які зараз теж сидять на цьому сайті. З прикольного – ця штучка ще й виграла Tiny Awards 2026 — премію для маленьких незалежних сайтів.

Мене страшенно тішить, що десь у світі хтось досі робить такі речі. Хороший інтернет, побільше б такого. І обовʼязково подивіться інших фіналістів Tiny Awards. Там ще чимало прекрасних дурничок фанових.

Два роки шукали місце, де чуваку почистили взуття

Повертаємося до фотокартки на початку. У 1838 році Луї Дагер сфотографував паризький бульвар дю Тампль. Через довжелезну витримку практично всі люди з кадру зникли, окрім двох: чоловіка, якому чистили взуття, і самого чистильника. Їх вважають одними з перших людей, зафіксованих на фотографії.

І от майже через двісті років троє кінематографістів вирішили зʼясувати, де саме вони стояли. Здавалося б, нащо? Ну, бо комусь захотілося.

Проблема полягала в тому, що за цей час Париж добряче перебудували. Частина будівель зникла, вулиці змінилися, а місце зйомки вже давно ніхто точно не памʼятав. Тому дослідники два роки рилися в архівах, вивчали старі мапи, будували тривимірні моделі Парижа й намагалися відновити геометрію вулиці.

У результаті дві незалежні архітектурні команди визначили майже однакове місце, а 15 жовтня 2026 року там встановили бронзову табличку. Тепер у Парижі є памʼятний знак на честь невідомого чоловіка, який майже двісті років тому вирішив почистити черевики. Ну красиво ж!

Читати історію у Smithsonian Magazine

Фотоапарат, у який можна залізти

Продовжуємо фототему. Студія Pneuhaus зробила Compound Camera No. 3 — величезну надувну штукенцію, яка одночасно є артінсталяцією, кімнатою і фотоапаратом. У конструкції аж 221 маленька камера-обскура.

Заходиш усередину, а на мʼяких стінках навколо тебе зʼявляються зображення зовнішнього світу. Дерева, небо, будівлі, люди — усе це проєктується всередину завдяки звичайному сонячному світлу. А найприкольніше, що ще можна натискати на мʼякі стінки й таким чином викривляти зображення.

Дивитися Compound Camera No. 3

Принтер, який раптом виявився космосом (дуже вже нагадує Кубрика)

А ви коли-небудь задумувалися, як виглядає робота звичайного струменевого принтера під мікроскопом? Я от ні.

А німецький фотограф Оле Більфельдт задумався, модифікував принтер, налаштував спеціальну систему зйомки й сфотографував маленькі краплі чорнила просто в момент, коли вони летять із друкувальної головки на папір.

І ця фотокартка виграла Nikon Small World 2026 — конкурс мікрофотографії.

Серед інших переможців є павук-скакун із пилком, кінчик кулькової ручки, структури рослин та інші маленькі штуки, які зазвичай ніхто не роздивляється. Дуже рекомендую відкрити галерею й позалипати.

Дивитися переможців Nikon Small World 2026

Комахи, які оселилися на старих книжках

Трохи старіша, але дуже красива знахідка. Британська художниця Роуз Сандерсон малює величезних метеликів, жуків і всяких інших комах просто на старих книжках. Не ілюстрації всередині, а саме на обкладинках і корінцях потертих енциклопедій, довідників та старих романів. І виходить це в неї збіса красиво.

Мені взагалі дуже подобається, коли художники працюють зі старими предметами, які вже мають власну історію і дають їм нове дихання. Хоча з книжками я поки трохи не визначився, бо якось є таке ставлення до книжки як до чогось “святого”, що не варто псувати, але що вже.

Дивитися роботи Роуз Сандерсон

Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

Листівки з Відня, які виглядають як невеличкий кошмар

Раз уже заговорили про старий папір, тримайте ще одне. У 1907 році віденський художник Рудольф Кальвах створював листівки для Wiener Werkstätte — мистецьких майстерень, які хотіли зробити красивим буквально все навколо людини. Меблі, посуд, тканини, предмети побуту, навіть поштові листівки. Проте у Кальваха були досить своєрідні уявлення про прекрасне.

На його листівках жили якісь химерні довгоногі істоти, демони, гротескні персонажі й екстравагантні кольорові композиції. Частина з них виглядає так, ніби їх намалював дуже талановитий художник після трьох діб без сну. При цьому все це були цілком справжні поштові листівки, які можна було придбати й відправити комусь. Хоча багато хто їх просто колекціонував.

Знайомий феномен. Це як купити прекрасний блокнот і не писати в ньому, бо жалько зіпсувати таку красу (хелов Hobonichi Techo 2027, я тебе таки куплю і нарешті почну писати щоденник)

Дивитися листівки Рудольфа Кальваха

Африка очима африканських вуличних фотографів

Вийшла цікава книжка Street Photography Africa, яку підготували Надін Барт і Азу Нваґбоґу. Майже триста сторінок вуличної фотографії від 33 авторів із різних країн Африки. Ринки, музиканти, танці, мода, звичайні перехожі, міські вулиці й повсякденне життя. Дакар, Лагос, Абіджан, Аддис-Абеба й багато інших місць.

І це дуже крута добірка. (а ще вона тут бо в мене на полиці давно пилом припадає книга taschen Photographers A–Z, до якої я одного дня таки дійду, щоби нарешті спробувати пофоткати в стилі кожного з фотограферів там)

Дивитися Street Photography Africa

Are you still watching?

Мій кузен Вінні (My Cousin Vinny, 1992)

Джо Пеші грає нью-йоркського адвоката, який приїжджає в Алабаму рятувати свого кузена і його товариша, звинувачених у вбивстві. Проблема тільки в тому, що Вінні взагалі ніколи не вів кримінальних справ у суді. Ну і ще він абсолютно не вписується в місцеву атмосферу.

Кіно на диво хороше. Не дарма краща комедія 1992 року, вміли робить красіво. І окремий кайф — Маріса Томей у ролі Мони Лізи Віто, нареченої головного героя(боже, яка вона гарна в фільмі(маю на увазі навіть не фізичну красу, хоча й її теж, а те наскільки цілісно прекрасний її персонаж)). Вона тут просто прекрасна. За цю роль, до речі, отримала «Оскар».

Падкий я на старі фільми, це правильне мистецтво з кращих часів, коли трава була зеленіша і оце все.

Friends, (1994–2004)

А ще ми нарешті додивилися «Друзів»! Усі десять сезонів, усі 236 серій. Дивилися ми їх, мабуть, рік, а то й усі два, потрошку вечорами, іноді по кілька серій, іноді з перервами на тижні. І от нарешті дійшли до фіналу.

І БОЖЕ, ЯКЕ Ж ЦЕ ХОРОШЕ КІНО.

Мені навіть якось по-доброму бентежно від того, що ми їх додивилися. За цей час усі шестеро стали настільки звичними і рідними, що тепер навіть якось трохи дивно, що не треба вмикати наступну серію. А ще страшенно прикольно озирнутися на перші сезони й усвідомити, як же сильно вони всі змінилися.

Особливо Джої. От його трансформація мене, мабуть, найбільше потішила. На початку це такий собі бабнічек, який переважно думає про їжу, дівчат і себе любимого, а ближче до фіналу він чи не найдобріший з усієї компанії. І ще його історія з Рейчел. Бо Джої справді навчився любити когось не тільки заради себе.

Чого, на жаль, не скажеш про РОСА. Боже, як же він мене бісить. Оце його постійне ниття, ревнощі, дитячі образки й повна нездатність нормально поговорити з людиною, яку він нібито так сильно кохає. Десять сезонів, десять бісових сезонів, а він усе ще поводиться як інфантильне падло.

І я категорично вважаю, що Рейчел заслуговувала на когось кращого. Наприклад, Гантера, хехе. Та навіть Джої, серйозно. Особливо Джої з останніх сезонів. От із ним, мені здається, вона могла б бути набагато щасливішою.

Але ладно, закінчилося як закінчилося! Фінал всерівно вийшов в саме серденько, закрили всі сюжетні лінії просто ідеально і тепло. Особливо момент із ключами на кухонному столі. Нічо такого, просто всі виходять із квартири, йдуть в кавʼярню але після стількох серій слізки в куточку ока навертаються. І загалом так тепло на душі від цього серіалу. Згадую, скільки вечорів ми провели за ним, скільки там було прекрасних дурнуватих жартів, як поступово змінювалися герої. Тепер уже трохи шкода, що додивилися.

Коротше, «Друзі» — прямо в серденько. Буду сумувати за всіма любими серцю героями, крім як за Росом, канєшно.

Підписка

Донат? Донат!

Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.

Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту

Куди ще можна жмакати

Substack⁠ · Друкарня⁠ · X / Twitter⁠ · Threads⁠ · Telegram · магазинчик вінілу

Мемчікі:

А тим часом все інше:

Якщо ви вподобали щось з того, що тут знайдете, то будь ласка задонатьте кілька грибнів на підтримку України в боротьбі проти російських окупантів – на дронопад від ПЖ. Кожна ваша гривня справді допоможе наблизити нашу перемогу і захистити українців в цій війні.

Якщо ж у вас лишилися грибні і ви хочете закинути автору на каву з круасаном класового розриву, то хто я такий, щоб вас відмовляти, звичайно ж подякую за підтримку

Шануймося, любіть маму, тата і Україну! Допомагайте бабусям і дідусям переходити дорогу і носити важкі сумки. Мийте руки з милом і поводьте себе погано!

Все буде Україна

Попередні листи є в архіві (ну, їх небагато, але тако трохи є, якщо вам цікаво ше щось читнути)

The post Куда я жмав #31 (friends, курсори, фотокартки, старі книжечкі, Африка і т.і) first appeared on gallery21.

Приготування їжі вже давно перейшло з розряду буденної хатньої роботи у справжнє мистецтво та спосіб творчого самовираження. Сучасна гастрономія поєднує в собі точні науки, естетику та безмежну фантазію. Все більше людей прагнуть вийти за межі звичного сімейного меню, навчитися готувати ресторанні страви самостійно та краще розуміти смакові поєднання.

У цій статті ми розглянемо, чого саме можна навчитися на кулінарних курсах і чому це корисна інвестиція у власний розвиток.

Чому кулінарні курси популярні?

Навіть маючи під рукою тисячі відеорецептів у соцмережах, ми часто стикаємося з тим, що страва на власній кухні виглядає і смакує зовсім не так, як у фуд-блогера. Причина проста: рецепти дають лише інструкцію «що і скільки покласти», тоді як кулінарні курси вчать розуміти процес.

Професійне навчання дає головне — кулінарну базу, володіючи якою, ви зможете імпровізувати з продуктами в холодильнику, створюючи шедеври без чіткої інструкції.

Чогожа спочатку можна навчитися на кулінарних курсах?

Програма якісних кулінарних курсів зазвичай охоплює безліч цікавих напрямків. Ось лише базовий перелік навичок, які ви здобудете:

• Професійні техніки нарізки та володіння ножем: ви дізнаєтесь, як правильно тримати ніж, які бувають види нарізки (соломка, кубики, брусочки) та як цей процес впливає на текстуру і час приготування страви.
• Секрети термічної обробки: чим відрізняється бланшування від пасерування, як правильно тушкувати, запікати чи готувати на грилі так, щоб зберегти всі вітаміни та соковитість продуктів.
• Магія смакових поєднань: ви навчитеся підбирати спеції, прянощі та соуси, які підкреслять смак основного інгредієнта, а не заглушать його.
• Основи випічки та кондитерського мистецтва: робота з різними видами тіста (дріжджовим, листковим, пісочним), тонкощі приготування кремів, десертів та домашнього хліба.
• Міжнародні кухні світу: знайомство з гастрономічними традиціями Італії, Франції, Азії чи Середземномор’я. Ви дізнаєтесь, як готувати класичну пасту, суші, стейки чи французькі соуси.
• Естетика подачі (сервірування): адже їжа спочатку «з’їдається очима». Вас навчать красиво оформлювати готові страви на тарілці, використовуючи принципи професійного фуд-стайлінгу.

Шлях до майстерності у власному темпі

Сучасний ритм життя часто не дозволяє виділити фіксований час на відвідування стаціонарних кулінарних студій. На щастя, опанувати кулінарне мистецтво сьогодні можна в зручному форматі дистанційного навчання.

Якщо ви мрієте зануритися у світ гастрономії, не виходячи з дому, зверніть увагу на спеціалізовані програми. Наприклад, ви можете вчитися заочно в школі ЕШКО, де розроблено практичний курс для поціновувачів смачної їжі. Такий формат дозволяє поєднувати навчання з роботою, самостійно планувати графік занять і відразу втілювати отримані знання на власній кухні.

Пост Секрети професійного шефа: що дають кулінарні курси і чому це варто спробувати вперше з'явився на The Spicy Spice.