Відійшов у засвіти Дмитро Павличко
Про це ввечері у неділю, 29 січня 2022 року, повідомив голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. Новина доповнюється
Україна у десятці країн "м'якої сили"
Україна увірвалась в ТОП-10 цього рейтингу. Він ранжує країни за вмінням просувати себе у світі за допомогою культури, дипломатії та освіти. На обкладинці підсумкового Monocle за 2022 рік — ТОП-5 країн, які зробили найбільший ривок торік. Тут Україна посіла перше місце. Термін "м’яка сила" ("Soft power") належить Джозефу Наю-молодшому — американському політологу, колишньому декану Гарвардського інституту державного управління, ідеологу неолібералізму. За визначенням Ная, м'яка сила описує можливості країни отримати бажане через добровільну участь, симпатію та привабливість, на відміну від "твердої сили", тобто застосування примусових заходів або оплати. Читайте також: Культ чи культура? Чим сильніше країна за цим рейтингом, тим простіше їй впливати на світову політику та економіку. І цей героїчний рік неймовірно просунув Україну вперед Згідно з цією концепцією, культура, репутація, образ країни — це частини "м'якої сили". Чим сильніша країна за цим рейтингом, тим простіше їй впливати на світову політику та економіку. І цей героїчний рік неймовірно просунув Україну вперед. Загальний ТОП-20 у 2022/2023 роках виглядає так: 1. США 2. Данія 3. Франція 4. Південна Корея 5. Швейцарія 6. Японія 7. Німеччина 8. Велика Британія 9. Італія 10. Україна 11. Іспанія 12. Норвегія 13. Португалія 14. Канада 15. Греція 16. Швеція 17. Фінляндія 18. Мексика 19. Австралія 20. Нідерланди. Читайте також: Коли закінчаться мовні війни в Україні? Ця несправедлива війна — не тільки величезна трагедія, але й і ексклюзивна можливість перевизначатися та створити потужний фундамент для розвитку країни після війни. Це шанс вистрибнути в нову якість. Головне — скористатися ним. Джерело Про автора. Григорій Маленко, громадський діяч, політик, голова фракції "Голос" у Київраді Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. Слідкуйте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.
Росіяни з артилерії обстріляли Херсон: троє людей загинуло, п'ятеро поранені
Про це повідомила Херсонська ОВА. За оновленою інформацією, через масований обстріл Херсона зникло світло в мікрорайоні Острів. Понад 9500 абонентів залишилися без світла внаслідок обриву високовольних ліній. Раніше стало відомо, що внаслідок ворожого обстрілу пошкоджено низку обʼєктів цивільної інфраструктури: Херсонську обласну клінічну лікарню, школу, автостанцію, поштове відділення, банк та житлові будинки. Усі потерпілі зараз перебувають у лікарнях, один з поранених у тяжкому стані. Раніше Херсонська міськрада повідомила, що перший обстріл міста російськими військами відбувся біля опівночі. Внаслідок влучання було пошкоджено комунальне підприємство та 16 одиниць техніки, в тому числі евакуаційний транспорт, яким забезпечувалися жителі міста. Друга хвиля обстрілів почалась о першій годині дня. Всього станом на 14.00 годину було здійснено 7 обстрілів. Влучання відбулися в складські приміщення, лікарню, автостанцію, шкільний майданчик, також у місті пошкоджені будівлі та транспортні засоби. Також Міністерство охорони здоров'я повідомило про обстріл обласної клінічної лікарні. "Обстріляно обласну клінічну лікарню Херсона. Поранена медична сестра", - йдеться у повідомленні. 27 січня Херсонська ОВА повідомила про російські обстріли регіону: від атак на житлові квартали загинуло двоє людей, ще четверо отримали поранення. Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb
Волошин з екс-ОПЗЖ теж складає мандат, а Королевська з чоловіком мають паспорти РФ, - Гончаренко
Про це 29 січня 2023 року поінформував парламентарій Олексій Гончаренко. "Олег Волошин з ОПЗЖ складає мандат", - зазначив він. Також Гончаренко пояснив, чим зумовлено складання мандатів Наталією Королевською та її чоловіком Юрієм Солодом, що теж раніше були в ОПЗЖ. "Це не вольове рішення. Пояснюю. 23 січня для парочки виникла загроза позбавлення мандатів. За паспорти РФ. Навіщо ж чекати, коли ці паспорти знайдуть? І вони одразу ж вирішили "піти самі". Раніше чомусь не хотіли", - заявив Олексій Гончаренко. При цьому Юрій Солод, за словами Гончаренка, протягом 2022 року жодного разу не з'явився у Верховній Раді. Довідка Олегу Волошину 41 рік. Родом з Миколаєва. Політолог-міжнародник за фахом. Входив до редколегії телеканалу "112". Журналісти-розслідувачі зі "Схем" стверджували про наявність у нього російського паспорту. Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb
"Аватар 2" став четвертим з найкасовіших фільмів всіх часів
Про це пише Deadline. Наразі стрічка Кемерона зібрала у світовому прокаті $2,075 млрд. Своєю чергою "Зоряні війни: Пробудження Сили" в прокаті свого часу зібрав $2,071. Тепер у рейтингу найкасовіших фільмів за всю історію стрічки Кемерона займають три з чотирьох перших позицій. Перші три позиції належать "Аватару", "Месникам: Фінал", "Титаніку". Також зазначається, що Paramount робить внутрішній перевипуск "Титаніка" до Дня Святого Валентина, а Disney випустив фільм "Людина-мураха та Оса: Квантоманія", тож попереду можлива нова боротьба за першість. Для Disney нещодавні досягнення "Аватара" означають, що студія випустила три з п’яти найкращих світових фільмів. 26 січня "Аватар: шлях води" режисера Джеймса Кемерона став п'ятим у списку найкасовіших фільмів всіх часів, обігнавши стрічку "Месники: Війна нескінченності". Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb
Окупанти на Херсонщині закривають медзаклади та вивозять з них обладнання, – Генштаб
Про це йдеться у вечірньому зведенні Генштабу за 29 січня. "Медичні заклади у зазначених містах окупаційна влада закриває, всупереч раніше наданим обіцянкам. Персонал поставили перед фактом - переведення або звільнення", - йдеться у повідомленні. Українська авіація завдала уразила ЗРК ворога та два удари по місцях скупчення окупантів Своєю чергою підрозділи ракетних військ і артилерії ЗСУ уразили дві радіолокаційних станції ворога та склад боєприпасів. Росіяни за день здійснили 24 обстріли з РСЗВ, є загиблі та поранені Генштаб розповів, що противник продовжує вести наступальні дії на Лиманському, Бахмутському, Авдіївському та Новопавлівському напрямках. На інших напрямках обороняється на раніше зайнятих рубежах. На Волинському, Поліському, Сіверському та Слобожанському напрямках обстановка без суттєвих змін. На полігонах в Білорусі триває підготовка підрозділів противника, ворожих наступальних угруповань не виявлено. Разом з тим, противник не припиняє мінометних та артилерійських обстрілів по районах населених пунктів Хрінівка та Красний Хутір Чернігівської області; Волфине Сумської області та Одноробівка, Червона Зоря, Ветеринарне, Стрілеча, Глибоке, Зелене, Нескучне, Тернова, Стариця, Верхня Писарівка, Огірцеве і Вовчанськ на Харківщині. На інших напрямках ситуація наступна: На Куп’янському напрямку ворог обстріляв з танків, мінометів, ствольної та реактивної артилерії райони населених пунктів Дворічна, Вільшана, Піщане, Крохмальне, Берестове, Зелений Гай і Вишневе Харківської області та Новоселівське і Стельмахівка на Луганщині. На Лиманському напрямку противник обстріляв райони Макіївки, Невського, Кремінної і Діброви Луганської області та Тернів і Ямполівки на Донеччині. На Бахмутському напрямку вогневого ураження зазнали Спірне, Берестове, Білогорівка, Роздолівка, Бахмут, Дружба та Нью-Йорк Донецької області. На Авдіївському напрямку під ворожий артилерійський вогонь потрапили райони населених пунктів Водяне, Первомайське Красногорівка, Георгіївка, Мар’їнка і Новомихайлівка. На Новопавлівському напрямку окупантами обстріляно Вугледар, Нескучне і Велика Новосілка Донецької області. На Запорізькому напрямку від вогню артилерії противника постраждали райони 14 населених пунктів. Серед них Времівка і Новопіль на Донеччині; Полтавка, Червоне, Гуляйполе, Чарівне, Новоданилівка і Новоандріївка Запорізької області та Нікополь на Дніпропетровщині. На Херсонському напрямку противник здійснив артилерійський обстріл передмістя та самого міста Херсон. Є постраждалі серед мирних жителів. У неділю, 29 січня, росіяни обстріляли з артилерії житлові квартали Херсона, внаслідок чого троє людей загинуло, ще п'ятеро зазнали поранень. Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb
Путін вже не знає що робити, він не може пояснити росіянам кінцевої мети, - Фейгін
Ми довго їхали – мається на увазі танкове рішення. І тут історія вже немовби фіналізована, принаймні в її політично-правовому ключі. Залишилося тільки отримати цю техніку. У будь-якому разі – в Росії з цього приводу істерика. Що стало останньою краплею у справі виділення Україні не лише «Леопард-2», а й «Абрамс»? Розшифруйте, будь ласка, «голос з боліт». Щодо танків, це, безумовно, дуже боляче. Але мені здається, що то реакція навіть не на ці кілька сотень танків, зібраних звідусіль, а розуміння, що це лише початок, далі буде. Вони самі відкрито говорять, що там, де сто, буде й тисяча. Це, зрозуміло, кількісний показник. Мені здається, в Москві остаточно збагнули: це рішення є результатом такого собі консенсусу, який передусім стосується стратегії. Не інструментів її досягнення, а самої стратегії. Упродовж усієї історії війни, 11 місяців, розмови велися між «перемогою України» і «не дати Україні програти». Це ж різні речі, принципово різні, які мають різні наслідки, різні похідні. Раптом остаточно стало зрозуміло в Москві, що ніхто не збирається шукати компромісів, щоб не дати Україні зникнути, втратити суверенітет, територіальну цілісність. Ні, саме виграти. А виграти – це багатовимірна концепція. Це передбачає не лише вихід на кордони 1991 року, але й усунення загрози з боку імперської Москви для сусідів. А це передбачає, що війна за своїми наслідками неминуче має перекинутися до самої Росії. Тому що поразка в такій війні, безумовно, для режиму Путіна (а це режим і персональний, і колективний) матиме далекосяжні наслідки. Це розуміння викликає істеричну реакцію серед пропагандистів, вони є виразниками цих настроїв, зрозуміло, на них покладено таку публічну місію. Але це є ще наслідком тієї істерики, що відбувається в самому Кремлі, яка виходить від Путіна. Тому що, правду кажучи, останні його заяви пролунали так, що ми повинні, проводячи «спецоперацію» впоратись із загрозами, які виходять від наших земель, що історично належать нам. Тобто йдеться вже про те, що все, що розташоване в поясі інтересів Кремля, Москви, – це взагалі давно історично обґрунтовані претензії на свої власні землі, і від них нібито йде загроза. Ну, тоді Фінляндії, Польщі, треба приготуватися. Я, звісно, іронізую, не думаю, що вони насміляться чи посміють, але… Ми це розуміємо, тому що одна країна вже в НАТО, інша – без п’яти хвилин у НАТО. Але чи це означає, що немає таких намірів? Нема розуміння картини світу, саме євразійського світу, саме такого, як Путін зараз відкрито озвучує. Навіть якщо відмотати на 5 років чи 10 (5 навіть більш промовисто), – таких слів не лунало. Тобто розмова точиться про землі суверенних держав, які Москва вважає такими, що історично належать їй. І вона усуває загрозу – потенційну загрозу, бо реальної ж нема – саме з цих земель, що вважає історично своїми. Це, безумовно, визначення всього того, про що говорили противники, вороги Кремля. Що заперечувалося або самим Кремлем, або цього не чули на Заході. Зараз вони це почули. Зараз концепція «перемога України», хто б там що не казав, передбачає те, що в Москви з’являться після її поразки клопоти на найближчі років 20-30, а то й усі 40. Доведеться розв’язувати свої внутрішні проблеми з подолання кризи влади, зміни цієї влади. На це ще припаде термінальне закінчення перебування при владі Путіна. Що буде з системою, що буде з економікою, соціальною сферою, демографією? Що буде з так званими союзниками в особі Пекіна без можливості апелювання до якихось потенційних екссоюзників, партнерів, як їх Путін називав. Тобто мінус Захід у всьому. А це означає, що в Росії власних ресурсів для того, щоб витримати всі загрози й упоратися самостійно, уже нема. Путінська Росія самостійно не змогла продемонструвати можливості другої армії світу, весь цей набір, щоб захопити території сусідньої держави, насамперед України. Тому що тут все зламалося, саме в Україні все зламалося. Значить упоратися з внутрішніми проблемами самостійно Москва не може. Давайте проаналізуємо, як теперішня ситуація відбивається на ситуації всередині самої Росії? Зокрема, йдеться про те, що говорять у регіонах. Чи вдалося Путіну переконати родичів тих, хто загинув в Україні, тобто російських інтервентів, у тому, що вони робили для Росії щось корисне? Як ви зараз відчуваєте ситуацію в самій Росії? Розпочнемо з самого верху, підійдемо матеріалістично, по-марксистськи. Питання влади, як казав відомий класик. Ось ми бачимо її фрагментацію, ми бачимо її розпушування. Фактично конфлікт Пригожина, як якоїсь нової субстанції влади, з інституціональними її частинами – генштабом, міноборони, адміністрацією президента. Вони пресреліз оприлюднили щодо ютуба (мене там теж згадали як головного українського медіа лідера), пригожинський конкорд. Покладається відповідальність на Стару площу, тобто на адміністрацію президента, за те, що вона потурає цьому викривленому інформпростору, в якому ютуб має центральне значення. Тобто відбувається фрагментація влади. Частини такої, що здавалася однорідної влади починають між собою з’ясовувати стосунки. Причому, враховуючи війну, способи з’ясування криваві: скільки у вас штиків – і скільки в мене штиків. Одна справа – ділити гроші, посади, апаратний вплив, і зовсім інша справа – коли ділити. Це фактично питання життя й смерті. Адже Пригожин балансує на межі життя й смерті. Щодо генштабу по-іншому питання вирішуються – немилість, неуспіх, відставка, ще щось подібне. Але для пригожиних, я навіть не кажу про одного Пригожина, – це питання життя й смерті. І взагалі всього середовища, консолідованого навколо таких вільних радикалів, таких елементів броунівського руху, які появилися з війною. Вони були й раніше, але вони не мали таких можливостей, які надала війна. Хто б це Пригожину дозволив набирати зеків із місць позбавлення волі? Але хтось же ж це дозволив, хтось поставив підпис. І ми розуміємо, що це була велика міжвідомча робота. Це ж не просто так: сказав Путін, набирайте ЗК у штурмові загони. Ні, вони мали проводити безліч всяких рішень. Так, це зробив Путін, безумовно. Але головний провідник цих рішень – це Луб'янка, ФСБ, яка до певного моменту дуже потурала Пригожину, його контролювала, він був її людиною. Тут це завжди має відносні якісь категорії, наскільки «свій». Зрозуміло, що як 9 років сидів, і працював у Петербурзі, і так зблизився з тодішнім керівництвом, яке стало керівництвом Росії, то цілком очевидно, що без зв’язків зі спецслужбами, передусім ФСБ, він не зміг би нічого досягти ні у фінансовій сфері, ні у створенні такої структури, як ПВК Вагнера. По суті, вона є продовженням держави, але таким особливим, що якоїсь миті почала претендувати на саму цю державу, не бути конкурсантом, а сидіти в журі – я б так сформулював. Поза сумнівами, це ФСБ, спецслужби, які через Пригожина змагаються з армійським керівництвом. Усього цього не було б – якби дійсно Україну, Київ, узяли за три дні, цього можна було б уникнути. Ніщо так не консолідує, не усуває суперечності, хай навіть на деякий час, як воєнна перемога, шматок, розподілення – усім вистачить, умовно кажучи. «У перемоги багато батьків», а поразка завжди викликає головні російські запитання: хто винен? що робити? скільки коштує? Тому Пригожин – це така важлива публічна частина протистояння всередині колективного Путіна, системи влади, що створив Путін і що створила Путіна. Ми говоримо про таку характеристику, яка називається «акцептація» – готовність населення терпіти певну кількість цинкових гробів, які повертаються, зокрема, з несправедливої війни. Тут два моменти: чи вдалося Путіну та його пропаганді переконати, що війна ця є для населення вигідною й потрібною, і загалом як люди реагують? Народ не питають, воювати, припиняти воювати, вмирати, не вмирати, – вони просто це роблять. До речі, у цьому різниця з Україною, тому що говорити, що мобілізація в Україні та мобілізація в Росії – одне й те саме, – це смішно. Це взагалі не одне й те саме, у жодному разі. Щось я не бачив, що в Україні воювали кримінальники, яких забирають і витрачають десятками тисяч, не кажучи вже про решту. Війну починала професійна армія. За Сталіна було так само: 5-мільйонна армія була, яка складалася з осіб, яким належало воювати. Так, вона була також призовна, але то була армія, яка не передбачала мобілізації. Здавалося, що тих мільйонів досить для війни з Німеччиною. Так і тут: цих 250–300 тисяч, які від самого початку, від кінця лютого минулого року за наказом Путіна вступили у війну, здавалося, вистачить. Навіщо мобілізація, це подразник, це викличе дискусію в населення – ми так не домовлялися. Зараз уже наступний етап розпочався, але найголовніше – владі весь час доводиться маневрувати, адже вона обіцяла мобілізацію, яка сприятиме негайному припиненню війни. Неважливо, переговорами, перемогою чи ще якимсь способом. Але ж кінця-краю не видно. Мобілізація працює в таких умовах лише як короткострокова акція: хай навіть з утратами, хай засіють усі ліси, але за два місяці, наприклад, упоралися з Україною. Але цього нема навіть близько, і навіть на ревізійній відстані цього нема. Тобто це означає, що мобілізація не може припинитися. Тому розмови типу: от, експерти казали, 15 січня розпочнеться наступна фаза, – яка вже різниця, 15-го вона розпочнеться чи 30-го, 1-го чи 40-го? Це вже не має жодного значення. Без мобілізації російське керівництво, російська армія далі воювати не зможуть, армії весь час потрібно поповнювати ресурс особового складу, найбільша частина якого – мобілізовані. Це завдання майже неможливо виконати, тому що їх раз по раз треба підготувати, одягти, обмундирувати, надати зброю, приставити офіцерів, і це стає все складніше робити. Тому розв’язують проблему за рахунок біомаси, штовхаючи її на передову. Які очікуються зміни? Погіршуватиметься ставлення, збільшуватиметься відчуття того, що треба всіма способами ухилятися від мобілізації. Усі лозунги стануть вторинними. Багато разів обговорювалося, чим схожі системи нацистської Німеччини, особливо в період напередодні її тоталітарної трансформації (ближче до середини війни, 1943 року). До цього були в авторитарних системах «лозунги дня» – у німців це були пивні кружечки «Євреї, геть!». Або «Кухня – для дружини дім» тощо. Путін взагалі існував усередині системи всі два десятиріччя через ці «лозунги дня», він щоразу міняв вивіски, постійно якісь нові, створюючи ентузіазм у населення. А тут йому нема чого вивішувати – яка ще може бути нова вивіска? Він лише змінює цілі заднім числом. Розповідає, чому ми почали воювати, увесь час змінюючи версії цих цілей. І це дуже позначається на населенні, тому що немає відповіді на запитання: а де кінець, коли це все закінчиться? Мені сподобалася цитата колишнього агента штазі Варніга. Він довірена газова особа в Німеччині. Він зараз дав інтерв’ю, де заявив, що бачився з Путіним і поставив запитання. Це Варніг заявив, а він особа навіть більше, ніж довірена, – роздавав грошики в німецькому істеблішменті. Так цей Варніг заявляє: я зустрічався з Путіним. І поставив йому запитання – яка ваша кінцева мета? Чого ви хочете досягнути? Зрозуміла конотація питання: а може, ми це вирішимо якось інакше, не танками й десятками тисяч загиблих? І Путін сказав: це державна таємниця. Це таємниця, я вам не скажу. Це можна продати на Захід, це можна сказати Варнігу, ще комусь, але власному народові довго говорити не зможеш, що це таємниця. Навіть у їхтамнет-версії є кінцева фаза. Можете дуже довго прикидатися, що ви найрозумніший, знаєте, чого досягнете, але якоїсь миті всі починають розуміти, що насправді немає жодної мети, ви просто не знаєте, що робити. Для російського сприйняття усвідомлення того, що ми гинемо даремно, і зовсім незрозуміло, заради чого і яка кінцева мета, чого ми прагнемо – воювати сто років? – ось це, між іншим, навіть сильніше позначається, ніж страх перед загибеллю в цій мобілізації, якщо тебе призовуть. Я це все бачу безпосередньо, оскільки сам був віце-мером Самари, я народився в Самарі, а всі загиблі в Макіївці – із Самарської області. І що говорять в Самарі, який фідбек по Самарі і по тих регіонах, які знаєте й відчуваєте? Відкуповуватися від мобілізації, дати гроші воєнкомам, повирішувати, змитися, прикритися, переїхати до іншого регіону – від мобілізації ухилятися. Ніхто не хоче їхати до Макіївки. Обивательська громадська думка сповнена чутками, недостовірними даними, міфами, страхами. Зараз для страхів і для невірогідності дуже багато підґрунтя. Хтось каже, що тисячі загинули в Макіївці. Хтось – що їх мало не на інші планети винесли. Де всі ці люди? А це ж велике число, сотні й сотні людей у Самарській області намагаються ухилитися від мобілізації. Ось такі справи з наступною фазою. Повернімося до теми, що Путін починає кидатися з кута в кут, намагаючись пояснювати історію з «великою континентальною війною». Він засилає Медведєва чи Медведєв просто підгавкує, знову повертаючись до своєї улюбленої шарманки про ядерний попіл і про те, що коли ядерну державу як щура затиснути в кут, то тут і почнеться. Ми розуміємо, що Байден на це зреагував доволі чітко, навіть Олаф Шольц, який ухилявся від прямої відповіді, також дуже чітко відповів. Один – «Абрамсами М1», другий – «Леопардами 2». Окрім Медведєва, щось не чутно, щоб хтось відкривав рота з найближчого до Путіна керівництва, членів тієї ж ради безпеки, постійних членів щодо ядерної війни. Уже місяць-півтора такого нема, і сам Путін намагається уникати цієї риторики. Або вона від особи МЗСу лунає вже більш «миролюбно», із застереженнями типу «Росія і не збиралася ніколи». А чому Медведєв? По-перше, він улюбленець Путіна. Він ніколи не змінював свого стану відносно патрона, Путін завжди вважав його близькою особою, довіреною. Медведєв дотримався всіх правил – пішов у 2012 році, поступився місцем хазяїнові кабінету. Це дуже важливий чинник, який збереже стосунки між Путіним і Медведєвим надовго. Медведєву дозволяється більше, ніж решті. Путін взагалі схильний до фаворитизму, він когось присуває, відсуває, карає, тоді пробачає. Це ми вже бачили на прикладі Лапіна. Після Сєверодонецької операції та Лисичанська Путін його нагородив званням героя й дав позачергове військове звання. А тоді швидко немилість, а потім повернення завдяки товаришу, армійській корпорації. Медведєву дозволяється говорити все, що він вважає за потрібне. Його не осмикують. Це сталося одного разу, коли він наїхав на Казахстан, а потім видалив пост і заявив, що його хакнули, хоча він нічого нового не сказав, просто висловився щодо казахів так, як висловлюється про українців чи про Захід. Йому дозволяється таке робити. Кажуть, що за допомогою Медведєва «тестують» реакцію Заходу, реакцію сторін, як вони поставляться до таких диких заяв. Адже вони справді дикі, на межі божевілля. Це одна версія. Друга версія – сам Медведєв отримав від Путіна таку собі індульгенцію, дозвіл і вважає, що знову може стати частиною якогось транзиту, схеми, через яку він знову посяде в кабінеті в Кремлі. Можливо, він має якусь ідею-фікс, це його фанаберія, він це робить, щоб наслідувати, зображати з себе «маленького Путіна», що він упорався б з функціями Путіна. Тоді він вважався лібералом, «свобода краща за несвободу», а тепер він зображуватиме якнайзавзятішого укропатріота – залежно від запитів часів та обставин, щоб домогтися знову влади. Він просто клінічний дурень, він це доводив ще у 2008 й 2012 роках. У політичному й історичному аспекті та людина, яка сама добровільно пішла з влади в Росії, завжди вважається дурнем. Справедливо чи ні, але так вважається в цій системі. І до нього таке ставлення в апараті. А Медведєв, як би там не було, є продуктом цього апарату, так само як і Путін. Ну, можливо, апарат спецслужб більше Путіна, і тому Медведєв ніколи не здобуде в цього апарату симпатій. Але що стосується Заходу, він, схоже, виконує якусь важливу публічну функцію подразнювача цього ж таки Заходу. Щоб можна було сказати: ну, що там Медведєв, треба розмовляти з нами, це серйозні люди, ось Патрушев, ось сам Путін, можна з Наришкіним главі ЦРУ зустрічатися. А Діма що – Діма випиває, йому можна. Але Діму відправляли в Пекін, наскільки я розумію, з конкретним таємним посланням для Сі Цзіньпіна. Можливо, воно було усним, можливо, письмовим. Що хотіли почути в Піднебесній? Тому що довірили всю справу відданому емісарові. Кажуть, що він їздив і віддав листа Сі Цзіньпіну, так про це писалося в пабліку. Я підозрюю, що там ішлося про запрошення Сі Цзіньпіна до Росії, вони наполягають, щоб Сі Цзіньпін відвідав з офіційним візитом Москву. Китай відмовляється, Пекін від цієї місії ухиляється, не коментує її. Я гадаю, Сі Цзіньпін, поки не закінчиться війна, не поїде до Москви. А навіщо йому підтримувати Москву, тим більше, що вона програє? Який у цьому сенс? Що це дає, які дивіденди? Москві ніде дітися, вона васально залежатиме від Пекіна й надалі. А от Сі Цзіньпіну, у якого надскладні переговори зі США, зокрема щодо Тайваня, така гра ні до чого, вона нічого не дасть, він лише роздратує Захід, але не розв’яже своїх проблем. Навпаки, він повинен зберігати дистанцію й продовжувати більше тиснути на прагнення дружніх стосунків насамперед із Заходом, про що він сам публічно розповідає. Він не висловлюється в стилі воєнної риторики, як Медведєв, чи Путін, чи ще хтось, у Сі Цзіньпіна нема цього взагалі. Він весь час апелює до якихось абстрактних інституцій міжнародних: роль ООН, система безпеки, світ не повинен мати єдиного домініону в особі США, світ є бінарним тощо. А Медведєв у цьому сенсі виконав звичайну функцію. Ми не бачимо жодного продовження. Медведєв дурень навіть у цьому. Він сьогодні з’явився у френчі китайського крою. От який у цьому сенс? Він чи то північнокорейський, чи китайський. Я гадаю, йому пошили. Він взагалі схильний до того, щоб носити якісь дивні одежі, то білий плащ, то шкіряний. Наче «залізний нарком» приїхав на Уралвагонзавод і ходив у шкіряному плащі. Можливо, він себе кимось уявляє, Наполеоном наприклад, але все це інстинктивний прояв того самого: показатися тією силою, якою насправді не є. І тому цю подорож до Пекіна, я гадаю, він сам випросив у Путіна: дай я з’їжджу відвезу твій пакет. Я гадаю, це скоріше, ніж те, що на нього покладено якусь особливу функцію. Поглянемо так: Медведєва поставили наглядати за військово-промисловим комплексом, деякими секторами. Він у Петербурзі якусь нараду провів, де заявив, що тих, хто не виконуватиме держоборонзамовлення, притягнуть до кримінальної відповідальності. Він їздить на уралвагонзаводи та в інші місця, намагається надихати, погрожувати, але ні на кого не справляє враження. З однієї простої причини: неможливо виграти гонку озброєнь, коли одного разу програли. Її програв СРСР, її програє Росія також. Зокрема й тому, що неможливо відновити ту систему влади, яка була за Сталіна, – коли моя бабця стояла біля станка й виточувала деталі в евакуації, а вона в театрі працювала, костюми шила. Тобто тоді людей можна було примусити, а зараз ти просто пишеш заяву на звільнення й кажеш: усе, тепер можеш сам ставати до свого станка. Неможливо повторити тоталітарну систему, яка змогла мобілізувати ту економіку на війну. Пам’ятаєте, як казали, що Німеччина, включно з промисловістю, програла війну російській (радянській тоді) промисловості, тому що виробляла гармати й оливу, що частково дійсно так і є. А радянська економіка нічого, крім гармат, не виробляла. А їсти ти міг шматочок хліба – 200 грамів, запивати чаєм, шматочок масла – оце й усе. А все решту – техніку й авіацію свого часу постачали союзники, зокрема американці, за ленд-лізом.
Половина українських біженців у Литві знайшла роботу, але майже 80% хочуть її змінити, – дослідження
Про це повідомило видання Delfi, із посиланням на дослідження, проведене Вільнюським офісом Міжнародної організації з міграції (IOM Lietuva) разом із литовським агентством із працевлаштування SOPA. Зазначається, що найбільше українців працюють у великих містах Литви: Вільнюсі – 6800, у Каунасі – 2900, у Клайпеді – 2600. Зокрема видання зазначає, що 78,4% учасників опитування повідомили, що хотіли б змінити роботу. Причини такого бажання різні, але 41% вважають зарплату надто низькою, 28,2% хотіли б працювати у сфері своєї кваліфікації, а 12,8% – скаржаться на важкі умови праці. "У листопаді-грудні 2022 року ми провели опитування, в якому брали участь 104 респонденти. Найчастіші причини, через які українці не можуть влаштуватися на роботу – мовний бар'єр і догляд за дітьми. Велика частина жінок з України приїхала не тільки з малолітніми дітьми, а й з літніми членами сім'ї, тож на них лежить подвійне навантаження, знайти роботу в такому разі буває нелегко", – пояснила представниця SOPA Інга Шукайтене. Окрім того, дослідження показало, що 46,2% респондентів думають про відкриття свого бізнесу в Литві, але їм не вистачає інформації, майже половина відзначає брак консультацій у фахівців. Також, за даними Департаменту статистики Литви, з початку війни Росії в Україні в лютому 2022 року до країни прибуло 71,5 тисячі біженців. Деякі з них могли покинути Литву та переїхати в інші країни, або повернутися додому. 25 січня стало відомо, що президент Польщі Анджей Дуда підписав поправки до закону, який регламентує надання допомоги біженцям з України, які виїхали через збройну агресію РФ. Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb
Готуємося до всіх можливих подій, - Зеленський провів Ставку Головнокомандувача
Про це глава держави написав у телеграмі. Також, президент обговорив питання забезпечення ключових потреб армії для проведення операцій, що заплановані на 2023. "Заслухали доповіді щодо оперативної обстановки на фронті, зокрема на Донецькому напрямку та на Півдні. Розглянули важливу інформацію від розвідки щодо ймовірних дій ворога на найближчий період. Готуємося до всіх можливих подій. Обговорили питання забезпечення ключових потреб Сил оборони України в основних зразках озброєння, військової техніки та боєприпасів для проведення операцій, запланованих на 2023 рік", - йдеться у повідомленні. 29 січня українські військові прибули до Великої Британії на навчання на західних танках Challenger 2. Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb
В "Альпійському Лас-Вегасі" відмовились забороняти казино: жителі Ліхтенштейну проголосували на референдумі
Про це повідомило видання Reuters. Стало відомо, що у референдумі взяли участь 70% із менш як 40 тисяч жителів Ліхтенштейну. З них 73% виступили проти заборони, решта 27% – підтримали її. Також додається, що референдум та підписи, необхідні для його проведення, були ініційовані групою тиску IG Volksmeinung, створеною для боротьби з "потоком казино" та залежністю від азартних ігор. Там стверджують, що гральна індустрія загрожує іміджу країни, яка почала відновлювати після того, як почала пом’якшувати законодавство про банківську таємницю й вибула з "чорного списку" податкових гаваней. 18 листопада стало відомо, що СБУ заблокувала масштабне онлайн-казино, яке створили росіяни разом з українцями. Завдяки бізнесу зловмисники перерахували у РФ майже 3 млрд гривень. Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb
