День №2

Це правда, що я дуже переймаюся котиками, які лишилися вдома. Минулого разу все пройшло погано. Вони дуже сумували за мною, не брали їжу у няні і не їли. Ба більше, коли повернулася я, вони теж відмовлялися їсти. Закінчилося рахунком у ветеринара і примусовим годуванням зі шприця.

Я прокидаюся у Будапешті і думаю про свій сон. Там немає чого тлумачити, все і так зрозуміло. Мені снилося, що котики без мене журилися, але моя попередня і покійна киця Міця знайшла спосіб прийти з того світу до них, щоб їх втішити і заспокоїти. Вона з ними. Вона їх береже, наставляє і захищає. Все буде добре.

Треба збиратися до дітей у школу. Я ж письменниця, спікерка і запрошена гостя. Було б добре при них не розридатися, коли говоритиму про котів у моїх книжках. Не знаю, як пояснюватиму, якщо раптом все ж…

(далі у коментарях)