ПІДНІМАВ УКРАЇНСЬКІ ПРАПОРИ НА РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ КОРАБЛЯХ
Цього дня минає 143 роки з дня народження видатного українського військового діяча та організатора військово-морської справи доби Української Революції 1917–1921 років, контрадмірала Михайла Білинського. Хто він – людина, що вірила в український флот, коли це здавалося мрією, – розповідаємо у каруселі.
Цього дня минає 143 роки з дня народження видатного українського військового діяча та організатора військово-морської справи доби Української Революції 1917–1921 років, контрадмірала Михайла Білинського. Хто він – людина, що вірила в український флот, коли це здавалося мрією, – розповідаємо у каруселі.
Пам’яті полковника Валерія Гудзя
30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне найменування «імені Героя України Валерія Гудзя»
Як учасник російсько-української війни пройшов офіцерський шлях від командира взводу до комбрига. Воював у секторі «Д» на кордоні з Росією, у районі Волновахи та Авдіївки, де завдяки його офіцерським талантам підрозділи бригади захопили позиції, що дозволяли тримати ворога наче у зашморзі.
Початок широкомасштабного вторгнення РФ в Україну офіцер зустрів слухачем
Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.
Після дострокового випуску виявив бажання повернутися до рідної 24-ї бригади.
16 березня 2022 року, посмертно, був удостоєний звання Герой України «За героїчну оборону Попасної в Луганській області».
Євген Букет
Фото: Дмитро Юрченко
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне найменування «імені Героя України Валерія Гудзя»
Як учасник російсько-української війни пройшов офіцерський шлях від командира взводу до комбрига. Воював у секторі «Д» на кордоні з Росією, у районі Волновахи та Авдіївки, де завдяки його офіцерським талантам підрозділи бригади захопили позиції, що дозволяли тримати ворога наче у зашморзі.
Початок широкомасштабного вторгнення РФ в Україну офіцер зустрів слухачем
Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.
Після дострокового випуску виявив бажання повернутися до рідної 24-ї бригади.
16 березня 2022 року, посмертно, був удостоєний звання Герой України «За героїчну оборону Попасної в Луганській області».
Євген Букет
Фото: Дмитро Юрченко
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
СПІЛЬНА МОЛИТВА - ШЛЯХ ДО ПОРОЗУМІННЯ
11 липня Голова УІНП взяв участь у заходах щодо вшанування жертв трагічних подій українсько-польського протистояння в роки Другої світової війни в місті Олика, Волинської області.
До заходів долучилися представники української та польської влади: заступник Міністра культури України Іван Вербицький.Польську сторону представляли Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш, Надзвичайний та Повноважний Посол Польщі в Україні Пйотр Лукасєвич, а також інші представники польської влади.
Учасники долучилися до поминального богослужіння на католицькому цвинтарі, організованого Луцькою дієцезією Католицької церкви.
Після богослужіння відбулася церемонія покладання квітів до пам’ятного хреста на знак пошани до жертв трагічних подій.
“Я прибув сюди, щоб спільно віддати шану, вшанувати і засвідчити пам'ять про тих, хто віддав свою кров мученицькою смертю. Але ми тут сьогодні, щоб пам'ятати і щоб дати застереження, аби ніколи більше подібний досвід між польським та українським народами не повторився”, – зазначив у своїй промові Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш.
Він також додав, що в цей пам’ятний день варто говорити не лише про минуле, але й про майбутнє, яке не можливе без правди, вшанування пам’яті та прощення.
Завершую свій виступ, Міністр оборони Польщі заявив: “Це вшанування пам'яті нам просто необхідне для того, щоб наступило повне прощення. Я приходжу сьогодні на Волинь зі знаком миру, з простягнутою рукою миру”.
Своєю чергою Надзвичайний та Повноважний Посол Польщі в Україні Пйотр Лукасєвич зазначив, що історія двох народів, які живуть на одній землі, – це здебільшого історія суперечок та взаємно завданих страждань. Але це також урок для майбутнього, для кращого сусідства двох окремих, суверенних народів і держав.
“Ми виправляємо цю історію, спокутуємо колишні злочини, створюючи сучасні союзи, дружбу та акти допомоги один одному. Польща запропонувала такий союз Україні у 1991 році, коли визнала її незалежність, а особливо у 2022 році, коли надала свою допомогу народу, який захищався від несправедливої, жорстокої агресії. Україна, своєю чергою, пропонує такий союз Польщі у вигляді союзу, дружніх актів, зокрема й тим, що тримає варварську Росію подалі від Центральної Європи”, – зазначив Пйотр Лукасєвич.
Він також наголосив, що схиляючи голову перед польськими жертвами українського насильства, не можна забувати про українських жертв насильства польської держави на території колишньої Другої Речі Посполитої перед війною та під час неї.
Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров виступив із промовою, наголосивши на важливості гідного вшанування пам’яті всіх невинних жертв, збереження історичної правди та розвитку українсько-польського діалогу на основі взаємної поваги, відповідальності й християнських цінностей.
“Це були драматичні й трагічні дні, коли брат пішов проти брата. Але нас має єднати єдине, щоб ми зрозуміли помилки, які тоді робили, зрозуміли, що нам слід жити заради майбутнього. Говорячи про трагічні події на Волині в 1943 році, ми говоримо про те, що ці події вони відбулися і їх треба пам'ятати, але і вони стануть для нас символом того, що ми переможемо над власним минулим і перейдемо в майбутнє”, – зазначив очільник УІНП.
Також 12 липня за спільної ініціативи Інституту та Православної церкви України в усіх парафіях Волинської єпархії відбудеться заупокійна панахида приурочена поминанню невинно убієнних поляків і українців.
Запрошуємо всіх охочих долучитися до спільної молитви, щоб вшанувати пам’ять невинних жертв, засвідчити повагу до людської гідності та підтримати прагнення до взаєморозуміння, примирення і миру.
Вшанування пам’яті невинно загиблих має відбуватися в дусі християнського милосердя, взаємної поваги та відповідальності за збереження діалогу між нашими народами. Україна, яка сьогодні сама переживає війну, втрати і страждання цивільного населення, особливо добре розуміє цінність молитви за всіх невинно убієнних.
11 липня Голова УІНП взяв участь у заходах щодо вшанування жертв трагічних подій українсько-польського протистояння в роки Другої світової війни в місті Олика, Волинської області.
До заходів долучилися представники української та польської влади: заступник Міністра культури України Іван Вербицький.Польську сторону представляли Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш, Надзвичайний та Повноважний Посол Польщі в Україні Пйотр Лукасєвич, а також інші представники польської влади.
Учасники долучилися до поминального богослужіння на католицькому цвинтарі, організованого Луцькою дієцезією Католицької церкви.
Після богослужіння відбулася церемонія покладання квітів до пам’ятного хреста на знак пошани до жертв трагічних подій.
“Я прибув сюди, щоб спільно віддати шану, вшанувати і засвідчити пам'ять про тих, хто віддав свою кров мученицькою смертю. Але ми тут сьогодні, щоб пам'ятати і щоб дати застереження, аби ніколи більше подібний досвід між польським та українським народами не повторився”, – зазначив у своїй промові Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш.
Він також додав, що в цей пам’ятний день варто говорити не лише про минуле, але й про майбутнє, яке не можливе без правди, вшанування пам’яті та прощення.
Завершую свій виступ, Міністр оборони Польщі заявив: “Це вшанування пам'яті нам просто необхідне для того, щоб наступило повне прощення. Я приходжу сьогодні на Волинь зі знаком миру, з простягнутою рукою миру”.
Своєю чергою Надзвичайний та Повноважний Посол Польщі в Україні Пйотр Лукасєвич зазначив, що історія двох народів, які живуть на одній землі, – це здебільшого історія суперечок та взаємно завданих страждань. Але це також урок для майбутнього, для кращого сусідства двох окремих, суверенних народів і держав.
“Ми виправляємо цю історію, спокутуємо колишні злочини, створюючи сучасні союзи, дружбу та акти допомоги один одному. Польща запропонувала такий союз Україні у 1991 році, коли визнала її незалежність, а особливо у 2022 році, коли надала свою допомогу народу, який захищався від несправедливої, жорстокої агресії. Україна, своєю чергою, пропонує такий союз Польщі у вигляді союзу, дружніх актів, зокрема й тим, що тримає варварську Росію подалі від Центральної Європи”, – зазначив Пйотр Лукасєвич.
Він також наголосив, що схиляючи голову перед польськими жертвами українського насильства, не можна забувати про українських жертв насильства польської держави на території колишньої Другої Речі Посполитої перед війною та під час неї.
Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров виступив із промовою, наголосивши на важливості гідного вшанування пам’яті всіх невинних жертв, збереження історичної правди та розвитку українсько-польського діалогу на основі взаємної поваги, відповідальності й християнських цінностей.
“Це були драматичні й трагічні дні, коли брат пішов проти брата. Але нас має єднати єдине, щоб ми зрозуміли помилки, які тоді робили, зрозуміли, що нам слід жити заради майбутнього. Говорячи про трагічні події на Волині в 1943 році, ми говоримо про те, що ці події вони відбулися і їх треба пам'ятати, але і вони стануть для нас символом того, що ми переможемо над власним минулим і перейдемо в майбутнє”, – зазначив очільник УІНП.
Також 12 липня за спільної ініціативи Інституту та Православної церкви України в усіх парафіях Волинської єпархії відбудеться заупокійна панахида приурочена поминанню невинно убієнних поляків і українців.
Запрошуємо всіх охочих долучитися до спільної молитви, щоб вшанувати пам’ять невинних жертв, засвідчити повагу до людської гідності та підтримати прагнення до взаєморозуміння, примирення і миру.
Вшанування пам’яті невинно загиблих має відбуватися в дусі християнського милосердя, взаємної поваги та відповідальності за збереження діалогу між нашими народами. Україна, яка сьогодні сама переживає війну, втрати і страждання цивільного населення, особливо добре розуміє цінність молитви за всіх невинно убієнних.
ПЕРША РАКЕТНА АТАКА РОСІЇ
12 років тому, 11 липня 2014 року, біля селища Зеленопілля Луганської області армія рф здійснила першу безпосередню масовану ракетну атаку по позиціях українських військовослужбовців.
У ніч на 11 липня прикордонники з мотоманевреної групи під командуванням полковника Ігоря Момота та батальйонна тактична група, сформована з військових 24-ї та 72-ї окремих механізованих бригад і 79-ї окремої аеромобільної бригади, вийшли до опорного пункту біля селища Зеленопілля.
Військові мали були прикривати ділянку державного кордону з росією.
Табір, де розмістилися українські військові, періодично «проглядався» російськими безпілотниками, один з яких вдалося збити. Тієї ж ночі було завдано ракетного удару по позиціях українських військових з реактивних систем залпового вогню «Торнадо-Г» – модифікованої версії «Града».
Обстріл вівся з території росії. За словами очевидців, після російського ракетного удару розпочався мінометний обстріл з боку міста Ровеньки, окупованого бойовиками самопроголошеної «ЛНР».
Під час обстрілу сержант Сергій Мудрий відтягнув вантажівкою «Урал» чотири бензовози, чим врятував табір від ще більших втрат. Згодом цим же «Уралом» Мудрий евакуював поранених.
Сергій Мудрий був сержантом контрактної служби у 79-й окремій аеромобільній бригаді. До російської збройної агресії проти України він служив у миротворчій місії в Ліберії. Брав участь у прикритті державного кордону під час окупації Криму в 2014 році, у боях за Лиман, Ізварине, Савур-Могилу. За свої дії під Зеленопіллям нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Наступного після атаки на Зеленопілля дня у сержанта Мудрого народилася донька Єва.
Внаслідок російського ракетного удару загинули 36 українських захисників: 30 військовослужбовців ЗСУ та 6 прикордонників, зокрема командир мотоманевреної групи полковник Ігор Момот.
Ігор Момот був кадровим офіцером-прикордонником. Військову службу розпочав ще в радянській армії, у її складі брав участь у війні в Афганістані та конфлікті в Нагірному Карабасі. З 1992 року служив у Держприкордонслужбі України. Очолював Ізмаїльський прикордонний загін та Навчальний центр ДПСУ. З початком російської агресії у 2014 році створив мотоманеврену групу Держприкордонслужби та брав участь в Антитерористичній операції. Його підлеглі воювали в районі Дмитрівки, Маринівки та Амвросіївки на Донеччині. Нагороджений званням Героя України посмертно. На честь Ігоря Момота назвали Навчальний центр підготовки молодших спеціалістів ДПСУ, який він колись очолював.
Ракетний обстріл позицій українських військових під Зеленопіллям був першим безпосереднім масованим застосуванням армії рф проти українських Збройних сил.
Ми пам’ятаємо про акти агресії та злочини, вчинені росією, попри будь-які терміни давності.
12 років тому, 11 липня 2014 року, біля селища Зеленопілля Луганської області армія рф здійснила першу безпосередню масовану ракетну атаку по позиціях українських військовослужбовців.
У ніч на 11 липня прикордонники з мотоманевреної групи під командуванням полковника Ігоря Момота та батальйонна тактична група, сформована з військових 24-ї та 72-ї окремих механізованих бригад і 79-ї окремої аеромобільної бригади, вийшли до опорного пункту біля селища Зеленопілля.
Військові мали були прикривати ділянку державного кордону з росією.
Табір, де розмістилися українські військові, періодично «проглядався» російськими безпілотниками, один з яких вдалося збити. Тієї ж ночі було завдано ракетного удару по позиціях українських військових з реактивних систем залпового вогню «Торнадо-Г» – модифікованої версії «Града».
Обстріл вівся з території росії. За словами очевидців, після російського ракетного удару розпочався мінометний обстріл з боку міста Ровеньки, окупованого бойовиками самопроголошеної «ЛНР».
Під час обстрілу сержант Сергій Мудрий відтягнув вантажівкою «Урал» чотири бензовози, чим врятував табір від ще більших втрат. Згодом цим же «Уралом» Мудрий евакуював поранених.
Сергій Мудрий був сержантом контрактної служби у 79-й окремій аеромобільній бригаді. До російської збройної агресії проти України він служив у миротворчій місії в Ліберії. Брав участь у прикритті державного кордону під час окупації Криму в 2014 році, у боях за Лиман, Ізварине, Савур-Могилу. За свої дії під Зеленопіллям нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Наступного після атаки на Зеленопілля дня у сержанта Мудрого народилася донька Єва.
Внаслідок російського ракетного удару загинули 36 українських захисників: 30 військовослужбовців ЗСУ та 6 прикордонників, зокрема командир мотоманевреної групи полковник Ігор Момот.
Ігор Момот був кадровим офіцером-прикордонником. Військову службу розпочав ще в радянській армії, у її складі брав участь у війні в Афганістані та конфлікті в Нагірному Карабасі. З 1992 року служив у Держприкордонслужбі України. Очолював Ізмаїльський прикордонний загін та Навчальний центр ДПСУ. З початком російської агресії у 2014 році створив мотоманеврену групу Держприкордонслужби та брав участь в Антитерористичній операції. Його підлеглі воювали в районі Дмитрівки, Маринівки та Амвросіївки на Донеччині. Нагороджений званням Героя України посмертно. На честь Ігоря Момота назвали Навчальний центр підготовки молодших спеціалістів ДПСУ, який він колись очолював.
Ракетний обстріл позицій українських військових під Зеленопіллям був першим безпосереднім масованим застосуванням армії рф проти українських Збройних сил.
Ми пам’ятаємо про акти агресії та злочини, вчинені росією, попри будь-які терміни давності.
Пам’яті Героя України Олега Ярового (позивний «Яр»)
Мріяв стати професійним футболістом і створити власну родину, але добровільно пішов боронити країну у складі легендарного батальйону «Вовки да Вінчі»
Олег народився 11 листопада 2002 року у селі Довга Пристань Первомайського району на Миколаївщині.
В школі активно займався футболом і боксом. Після закінчення коледжу, добровільно пішов на строкову службу в Національну гвардію, де його застало повномасштабне вторгнення.
Демобілізувався в 2024 році. Олег міг не йти на службу за віком, проте через два тижні після демобілізації підписав контракт з ЗСУ.
Після проходження відбору та підготовки в Британії служив у 2-й роті «Гонор» 108-го окремого батальйону «Вовки да Вінчі», що входить до складу 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка. Був сапером, оператором БПЛА, розвідником. Брав участь у стримуванні ворожих штурмів, рятував поранених.
10 липня 2025 року під час бойового завдання біля населеного пункту Муравка Покровського району Донецької області Олег Яровий загинув.
19 липня 2025 року Президент України присвоїв йому звання Героя України із врученням ордена «Золота зірка» (посмертно). Також його ім’я увійшло до списку Forbes 2025 року «30 з 30».
Вічна шана і слава Герою!
Алла Мірошниченко
Фото надані мамою Оксаною Яровою
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Мріяв стати професійним футболістом і створити власну родину, але добровільно пішов боронити країну у складі легендарного батальйону «Вовки да Вінчі»
Олег народився 11 листопада 2002 року у селі Довга Пристань Первомайського району на Миколаївщині.
В школі активно займався футболом і боксом. Після закінчення коледжу, добровільно пішов на строкову службу в Національну гвардію, де його застало повномасштабне вторгнення.
Демобілізувався в 2024 році. Олег міг не йти на службу за віком, проте через два тижні після демобілізації підписав контракт з ЗСУ.
Після проходження відбору та підготовки в Британії служив у 2-й роті «Гонор» 108-го окремого батальйону «Вовки да Вінчі», що входить до складу 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка. Був сапером, оператором БПЛА, розвідником. Брав участь у стримуванні ворожих штурмів, рятував поранених.
10 липня 2025 року під час бойового завдання біля населеного пункту Муравка Покровського району Донецької області Олег Яровий загинув.
19 липня 2025 року Президент України присвоїв йому звання Героя України із врученням ордена «Золота зірка» (посмертно). Також його ім’я увійшло до списку Forbes 2025 року «30 з 30».
Вічна шана і слава Герою!
Алла Мірошниченко
Фото надані мамою Оксаною Яровою
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
ЕКСГУМАЦІЙНІ РОБОТИ РОЗПОЧНУТЬСЯ НА ТЕРИТОРІЇ КОЛИШНІХ СІЛ ОСТРІВКИ ТА ВОЛЯ ОСТРОВЕЦЬКА ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
З 13 липня 2026 року на території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька (нині у межах Рівненської сільської громади Ковельського району Волинської області) проводитимуться дослідження з метою ексгумації та подальшого перепоховання останків мешканців вказаних сіл, які загинули у серпні 1943 року. Роботи триватимуть до 7 серпня 2026 року.
Ексгумаційні дослідження проводитиме товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» за участі польських фахівців: співробітників Інституту національної пам’яті Республіки Польща та Вроцлавського медичного університету.
Український інститут національної пам’яті за результатами проведення тендеру залучає фахівців пошукової роботи КП ЛОР «Доля» для забезпечення фахового нагляду (консультаційної підтримки) при проведенні досліджень.
Дослідження відбуваються на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті.
Наголошуємо, що спільна пам’ять і готовність до порозуміння зближують наші народи в ім’я спільних цінностей, заснованих на християнській традиції, повазі до прав людини, добросусідстві в Європі та спротиві російському імперіалізмові.
Нагадаємо, що з 20 квітня до 30 квітня 2026 року уже проводились пошукові роботи на території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька. Пошукові роботи проводились на низці локацій: «Воля Островецька 1», «Воля Островецька 2», «Воля Островецька 3», «Стодола», «Трупне поле», «Острівки 1», «Острівки 2», «Школа», «Кузня». За результатами досліджень на локаціях «Воля Островецька 1», «Острівки 1», «Школа» виявлено ознаки місць поховань, людські останки. На інших локаціях ознак місць поховань, людських останків не виявлено.
З 13 липня 2026 року на території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька (нині у межах Рівненської сільської громади Ковельського району Волинської області) проводитимуться дослідження з метою ексгумації та подальшого перепоховання останків мешканців вказаних сіл, які загинули у серпні 1943 року. Роботи триватимуть до 7 серпня 2026 року.
Ексгумаційні дослідження проводитиме товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» за участі польських фахівців: співробітників Інституту національної пам’яті Республіки Польща та Вроцлавського медичного університету.
Український інститут національної пам’яті за результатами проведення тендеру залучає фахівців пошукової роботи КП ЛОР «Доля» для забезпечення фахового нагляду (консультаційної підтримки) при проведенні досліджень.
Дослідження відбуваються на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті.
Наголошуємо, що спільна пам’ять і готовність до порозуміння зближують наші народи в ім’я спільних цінностей, заснованих на християнській традиції, повазі до прав людини, добросусідстві в Європі та спротиві російському імперіалізмові.
Нагадаємо, що з 20 квітня до 30 квітня 2026 року уже проводились пошукові роботи на території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька. Пошукові роботи проводились на низці локацій: «Воля Островецька 1», «Воля Островецька 2», «Воля Островецька 3», «Стодола», «Трупне поле», «Острівки 1», «Острівки 2», «Школа», «Кузня». За результатами досліджень на локаціях «Воля Островецька 1», «Острівки 1», «Школа» виявлено ознаки місць поховань, людські останки. На інших локаціях ознак місць поховань, людських останків не виявлено.
Пам’яті оборонця Маріуполя та бійця «Азову» Олексія Кісілішина (позивний «Лев»)
Все своє життя присвятив порятунку тварин
Олексій народився та виріс у Маріуполі. Після школи навчався на електрогазозварювальника у місцевому профтехучилищі.
Однак справжнім покликанням хлопця була турбота про тварин. Він розводив вдома змій, ящірок та павуків, а також рятував диких тварин, які потрапили в біду.
Олексій мріяв про фах ветеринара, однак через початок російсько-української війни у 2014 році долучився до батальйону "Азов". Після звільнення зі служби вивчав основи зоокіперства в Краківському зоопарку. Відкрив власний притулок для тварин в Маріуполі, де зокрема вихожував диких та екзотичних тварин.
З початком повномасштабного вторгнення вдруге долучився до "Азову". Брав участь в обороні "Азовсталі". Навіть в тих умовах піклувався про котів та собак, щоб потрапили в підвали комбінату.
Загинув 29 липня 2022 року внаслідок російського теракту в Оленівці, коли окупанти підірвали колонію, де утримували військовополонених.
Пам’ять Захисникові!
Фото: Завдяки, Фейсбук-сторінка Олексій Олександрович Кісілішин
Джерела: Платформа пам’яті Меморіал, Лівий берег, UA Animals
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Все своє життя присвятив порятунку тварин
Олексій народився та виріс у Маріуполі. Після школи навчався на електрогазозварювальника у місцевому профтехучилищі.
Однак справжнім покликанням хлопця була турбота про тварин. Він розводив вдома змій, ящірок та павуків, а також рятував диких тварин, які потрапили в біду.
Олексій мріяв про фах ветеринара, однак через початок російсько-української війни у 2014 році долучився до батальйону "Азов". Після звільнення зі служби вивчав основи зоокіперства в Краківському зоопарку. Відкрив власний притулок для тварин в Маріуполі, де зокрема вихожував диких та екзотичних тварин.
З початком повномасштабного вторгнення вдруге долучився до "Азову". Брав участь в обороні "Азовсталі". Навіть в тих умовах піклувався про котів та собак, щоб потрапили в підвали комбінату.
Загинув 29 липня 2022 року внаслідок російського теракту в Оленівці, коли окупанти підірвали колонію, де утримували військовополонених.
Пам’ять Захисникові!
Фото: Завдяки, Фейсбук-сторінка Олексій Олександрович Кісілішин
Джерела: Платформа пам’яті Меморіал, Лівий берег, UA Animals
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
ЯК РОСІЯНИ ЗДІЙСНИЛИ ПЕРШИЙ ЯДЕРНИЙ ВИБУХ В УКРАЇНІ
9 липня 1972 року поблизу селища Хрестище на Харківщині здійснили перший в Україні промисловий ядерний вибух: під землею на глибині 2483 метри, підірвали заряд потужністю 3,8 кілотонни.
Так совєцькі інженери й науковці намагалися приборкати витік газу на газовому родовищі та дослідити, як вплине підземний ядерний вибух на селище та його мешканців.
Хрестищенський «експеримент» із «мирним вибухом» був засекречений і дістав кодову назву «Факел». Про нього почали говорити лише після здобуття Україною незалежності; в повній мірі українська частина архіву стала відкритою лише після початку Війни за Незалежність України – після 2014-го року. Але українські архіви містять не всю інформацію про вибух, основні документи знаходяться у москві. Російська імперія досі ревно охороняє інформацію про свої злочини.
Детально про спецоперацію «Факел» та її наслідки читайте за посиланням.https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/statti/operaciya-fakel-istoriya-pershogo-yadernogo-vybuhu-v-ukrayini?fbclid=IwdGRjcAS8VlhjbGNrBLxWUWV4dG4DYWVtAjExAHNydGMGYXBwX2lkDDM1MDY4NTUzMTcyOAABHv5aKQebtnUIAxup0Qqa2bWf8Jk2_91P2yCR7KJwz_kiAMqU7EqU4R2DpPH-_aem_bUKT3PItb8lLR2072VZIIA
9 липня 1972 року поблизу селища Хрестище на Харківщині здійснили перший в Україні промисловий ядерний вибух: під землею на глибині 2483 метри, підірвали заряд потужністю 3,8 кілотонни.
Так совєцькі інженери й науковці намагалися приборкати витік газу на газовому родовищі та дослідити, як вплине підземний ядерний вибух на селище та його мешканців.
Хрестищенський «експеримент» із «мирним вибухом» був засекречений і дістав кодову назву «Факел». Про нього почали говорити лише після здобуття Україною незалежності; в повній мірі українська частина архіву стала відкритою лише після початку Війни за Незалежність України – після 2014-го року. Але українські архіви містять не всю інформацію про вибух, основні документи знаходяться у москві. Російська імперія досі ревно охороняє інформацію про свої злочини.
Детально про спецоперацію «Факел» та її наслідки читайте за посиланням.https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/statti/operaciya-fakel-istoriya-pershogo-yadernogo-vybuhu-v-ukrayini?fbclid=IwdGRjcAS8VlhjbGNrBLxWUWV4dG4DYWVtAjExAHNydGMGYXBwX2lkDDM1MDY4NTUzMTcyOAABHv5aKQebtnUIAxup0Qqa2bWf8Jk2_91P2yCR7KJwz_kiAMqU7EqU4R2DpPH-_aem_bUKT3PItb8lLR2072VZIIA
Пам’яті майора поліції Романа Заліського
Ще у 2008 році передбачав напад росіян і разом із сином поклав життя за Україну
Роман народився 31 січня 1972 року у Мирнограді на Донеччині. Після школи навчався в Слов'янському залізничному технікумі.
Строкову службу проходив на Камчатці в морських частинах прикордонних військ.
Після демобілізації у 1992 році повернувся до рідного міста та пішов служити в міліцію. Пройшов шлях від патрульного до слідчого карного розшуку.
У 2007-2008 роках брав участь у українській миротворчій місії в Косово. У 2012 році вийшов на пенсію за вислугою років.
У 2014 взяв активну участь в Революції Гідності. За словами чоловіка, ще після російського вторгнення в Грузію у серпні 2008 року, він розумів, що російсько-українська війна не минуча.
Після Майдану вступив у добровольчий батальйон Миротворець. Брав участь у боях за Слов'янськ та Попасну. Під час оборони Іловайська був поранений та потрапив у полон. Згодом чоловіка вдалось визволити. Після звільнення він одразу повернувся у стрій і роками боронив Луганщину.
Повномасштабне вторгнення РФ Роман зустрів у Кремінній на Луганщині. Особисто очолював оборону, знищував ворожу бронетехніку в Тернах, розбивав понтонні переправи окупантів та, ризикуючи собою, рятував поранених побратимів із засідок.
У червні 2022 року втратив єдиного сина - офіцера Нацгвардії. За рік повернувся на службу в складі бригади Національної поліції "Лють". Був заступником командира роти, наставником для молодших бійців.
25 червня 2023 року Роман Заліський у стрілецькому бою на Краматорському напрямку. Поховали воїна у селі Калинівка Макарівської громади, що на Київщині.
Вічна пам’ять Герою!
Фото: Макарівська селищна рада, Департамент карного розшуку Нацполіції
За матеріалами Макарівської селищної ради, регіонального інформаційного агентства «MKV», Департаменту карного розшуку Нацполіції
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Ще у 2008 році передбачав напад росіян і разом із сином поклав життя за Україну
Роман народився 31 січня 1972 року у Мирнограді на Донеччині. Після школи навчався в Слов'янському залізничному технікумі.
Строкову службу проходив на Камчатці в морських частинах прикордонних військ.
Після демобілізації у 1992 році повернувся до рідного міста та пішов служити в міліцію. Пройшов шлях від патрульного до слідчого карного розшуку.
У 2007-2008 роках брав участь у українській миротворчій місії в Косово. У 2012 році вийшов на пенсію за вислугою років.
У 2014 взяв активну участь в Революції Гідності. За словами чоловіка, ще після російського вторгнення в Грузію у серпні 2008 року, він розумів, що російсько-українська війна не минуча.
Після Майдану вступив у добровольчий батальйон Миротворець. Брав участь у боях за Слов'янськ та Попасну. Під час оборони Іловайська був поранений та потрапив у полон. Згодом чоловіка вдалось визволити. Після звільнення він одразу повернувся у стрій і роками боронив Луганщину.
Повномасштабне вторгнення РФ Роман зустрів у Кремінній на Луганщині. Особисто очолював оборону, знищував ворожу бронетехніку в Тернах, розбивав понтонні переправи окупантів та, ризикуючи собою, рятував поранених побратимів із засідок.
У червні 2022 року втратив єдиного сина - офіцера Нацгвардії. За рік повернувся на службу в складі бригади Національної поліції "Лють". Був заступником командира роти, наставником для молодших бійців.
25 червня 2023 року Роман Заліський у стрілецькому бою на Краматорському напрямку. Поховали воїна у селі Калинівка Макарівської громади, що на Київщині.
Вічна пам’ять Герою!
Фото: Макарівська селищна рада, Департамент карного розшуку Нацполіції
За матеріалами Макарівської селищної ради, регіонального інформаційного агентства «MKV», Департаменту карного розшуку Нацполіції
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті старшого солдата Миколи Бауера (позивний «Богомол»)
Перед початком повномасштабного вторгнення навчався на медбрата
Микола Бауер народився 12 квітня 1990 року у селищі Глибока Чернівецької області.
У 2014 році виконував бойові завдання в зоні АТО в складі добровольчого батальйону "Карпатська Січ". Після звільнення з служби займався активною громадською діяльністю та волонтерством.
З початком повномасштабного вторгнення вдруге став на захист України. Воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Старший солдат Микола Бауер загинув 8 травня 2022 року на Луганщині. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава і честь Герою!
Фото із соцмереж
За матеріалами: Глибоцька громада, Версії
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Перед початком повномасштабного вторгнення навчався на медбрата
Микола Бауер народився 12 квітня 1990 року у селищі Глибока Чернівецької області.
У 2014 році виконував бойові завдання в зоні АТО в складі добровольчого батальйону "Карпатська Січ". Після звільнення з служби займався активною громадською діяльністю та волонтерством.
З початком повномасштабного вторгнення вдруге став на захист України. Воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Старший солдат Микола Бауер загинув 8 травня 2022 року на Луганщині. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава і честь Герою!
Фото із соцмереж
За матеріалами: Глибоцька громада, Версії
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
В УКРАЇНІ З'ЯВИТЬСЯ ДУХОВНИЙ ГІМН
Ще один символ, який офіційно стане поруч із «Ще не вмерла Україна» – «Боже великий, єдиний», відомий як «Молитва за Україну». У парламенті зареєстровано проєкт
Постанови №15383, який пропонує виконувати Духовний гімн одразу після Державного – на найурочистіших подіях країни.
Документ ініціювали Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, Перший заступник Голови Верховної Ради Олександр Корнієнко та заступниця Голови Верховної Ради Олена Кондратюк.
Редакцію твору у версії Олександра Кошиця, рекомендовану до затвердження, запропонував Український інститут національної пам'яті.
Проєкт передбачає виконання Духовного гімну після Державного гімну під час Національного дня молитви, державних меморіальних і жалобних заходів, офіційних урочистостей, міжконфесійних заходів, а також інших державних і громадських подій.
«Боже великий, єдиний», був створений у 1885 році. Слова написав письменник і громадський діяч Олександр Кониський, а музику – класик української музики Микола Лисенко. Через заборону українського друку в Російській імперії твір уперше був виданий у Львові, а вже того ж року прозвучав у Тернополі, швидко ставши символом духовної єдності українців по обидва боки тодішнього кордону.
В добу українського національного відродження, диригент Олександр Кошиць створив нову редакцію для великого мішаного хору, що надала твору урочистого й монументального звучання.
Саме ця версія згодом стала найвідомішою.
У різні історичні періоди «Молитва за Україну» звучала в храмах, навчальних закладах, під час визвольних змагань, у середовищі української еміграції та в роки боротьби за незалежність. Понад століття вона об'єднувала українців у найскладніші моменти історії, утверджуючи віру в Україну та її майбутнє.
Дякуємо парламентарям за законодавчу ініціативу, яка є продовженням системної державної роботи у сфері національної пам'яті, спрямованої на збереження та утвердження української історичної і культурної спадщини.
Ще один символ, який офіційно стане поруч із «Ще не вмерла Україна» – «Боже великий, єдиний», відомий як «Молитва за Україну». У парламенті зареєстровано проєкт
Постанови №15383, який пропонує виконувати Духовний гімн одразу після Державного – на найурочистіших подіях країни.
Документ ініціювали Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, Перший заступник Голови Верховної Ради Олександр Корнієнко та заступниця Голови Верховної Ради Олена Кондратюк.
Редакцію твору у версії Олександра Кошиця, рекомендовану до затвердження, запропонував Український інститут національної пам'яті.
Проєкт передбачає виконання Духовного гімну після Державного гімну під час Національного дня молитви, державних меморіальних і жалобних заходів, офіційних урочистостей, міжконфесійних заходів, а також інших державних і громадських подій.
«Боже великий, єдиний», був створений у 1885 році. Слова написав письменник і громадський діяч Олександр Кониський, а музику – класик української музики Микола Лисенко. Через заборону українського друку в Російській імперії твір уперше був виданий у Львові, а вже того ж року прозвучав у Тернополі, швидко ставши символом духовної єдності українців по обидва боки тодішнього кордону.
В добу українського національного відродження, диригент Олександр Кошиць створив нову редакцію для великого мішаного хору, що надала твору урочистого й монументального звучання.
Саме ця версія згодом стала найвідомішою.
У різні історичні періоди «Молитва за Україну» звучала в храмах, навчальних закладах, під час визвольних змагань, у середовищі української еміграції та в роки боротьби за незалежність. Понад століття вона об'єднувала українців у найскладніші моменти історії, утверджуючи віру в Україну та її майбутнє.
Дякуємо парламентарям за законодавчу ініціативу, яка є продовженням системної державної роботи у сфері національної пам'яті, спрямованої на збереження та утвердження української історичної і культурної спадщини.
Пам’яті спецпризначенця Володимира Мартинюка (позивний «Арт»)
Через рік після загибелі Володимира його молодший син здобуває медалі на татамі під прапором спецпідрозділу "Артан"
Володимир народився 7 грудня 1984 року у селі Вишняки Одеської області. Після школи здобув фах механіка в Одеській академії харчових технологій.
Згодом перебрався до Києва, де познайомився з дуржиною та вирішив змінити фах і стати стилістом.
Після початку повномасштабного вторгнення займався волонтерською роботою, а потім сам вирішив долучитись до війська. Служив в спецпідрозділі ГУР МО "Артан". Виконував спеціальні завдання на Запорізькому напрямку. Загинув 21 травня 2025 року в районі Каменського Запорізької області внаслідок удару FPV-дрона.
У травні 2026 року на турнірі Kyiv Open 11-річний Захар здобув срібну медаль з карате. Серед гостей та організаторів заходу були військові спецпідрозділу ГУР "Артан".
Вічна слава і шана Герою!
Фото: Спортивний комітет України
За матеріалами reNews.com.ua
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Через рік після загибелі Володимира його молодший син здобуває медалі на татамі під прапором спецпідрозділу "Артан"
Володимир народився 7 грудня 1984 року у селі Вишняки Одеської області. Після школи здобув фах механіка в Одеській академії харчових технологій.
Згодом перебрався до Києва, де познайомився з дуржиною та вирішив змінити фах і стати стилістом.
Після початку повномасштабного вторгнення займався волонтерською роботою, а потім сам вирішив долучитись до війська. Служив в спецпідрозділі ГУР МО "Артан". Виконував спеціальні завдання на Запорізькому напрямку. Загинув 21 травня 2025 року в районі Каменського Запорізької області внаслідок удару FPV-дрона.
У травні 2026 року на турнірі Kyiv Open 11-річний Захар здобув срібну медаль з карате. Серед гостей та організаторів заходу були військові спецпідрозділу ГУР "Артан".
Вічна слава і шана Герою!
Фото: Спортивний комітет України
За матеріалами reNews.com.ua
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті військового журналіста Олексія Чубашева (позивний «Рекрут»)
Став прикладом поєднання журналістики та військової служби
Олексій народився 16 листопада 1990 року. Вихованець Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Вищу освіту здобув у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У 2015 році розпочав службу на Центральній телерадіостудії Міністерство оборони. Знімав репортажі з зони АТО.
Найвідомішим медійним проєктом Олексія стало військове реаліті-шоу «Рекрут.UA». У програмі він особисто проходив випробування разом із військовослужбовцями різних підрозділів ЗСУ, Сил спеціальних операцій, Десантно-штурмових військ, Морської піхоти та інших.
У грудні 2019 року Олексія призначили виконувачем обов’язків начальника Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України
З початком повномасштабного вторгнення брав участь в обороні Києва в складі ССО. Згодом продовжив службу в Інтернаціональному легіоні ГУР МО.
10 червня 2022 року капітан Олексій Чубашев загинув під час боїв за Сіверськодонецьк на Луганщині.
Урну з прахом Олексія Чубашева поховали на Національному військово-меморіальному кладовищі в Києві у листопаді 2025 року.
Честь Герою!
Дмитро Калепка
Фото: Вікіпедія, Укрінформ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Став прикладом поєднання журналістики та військової служби
Олексій народився 16 листопада 1990 року. Вихованець Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Вищу освіту здобув у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У 2015 році розпочав службу на Центральній телерадіостудії Міністерство оборони. Знімав репортажі з зони АТО.
Найвідомішим медійним проєктом Олексія стало військове реаліті-шоу «Рекрут.UA». У програмі він особисто проходив випробування разом із військовослужбовцями різних підрозділів ЗСУ, Сил спеціальних операцій, Десантно-штурмових військ, Морської піхоти та інших.
У грудні 2019 року Олексія призначили виконувачем обов’язків начальника Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України
З початком повномасштабного вторгнення брав участь в обороні Києва в складі ССО. Згодом продовжив службу в Інтернаціональному легіоні ГУР МО.
10 червня 2022 року капітан Олексій Чубашев загинув під час боїв за Сіверськодонецьк на Луганщині.
Урну з прахом Олексія Чубашева поховали на Національному військово-меморіальному кладовищі в Києві у листопаді 2025 року.
Честь Герою!
Дмитро Калепка
Фото: Вікіпедія, Укрінформ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
ЗВІЛЬНЕННЯ МІСТ ПІВНІЧНОЇ ДОНЕЧЧИНИ: ПОВЕРНУТИ СВОЄ
5-6 липня 2014-го – важливі дати в історії Донеччини. У ці дні Збройні Сили України звільнили від російських мілітарних проксі-формувань міста північної частини Донеччини: Словʼянськ, Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку та Бахмут.
Це стало наступним етапом повернення українських територій під український прапор. На той час Збройні Сили України та добровольчі підрозділи вже мали досвід успішних операцій на Луганщині та Донеччині: 4 червня були звільнені Щастя та Лиман, 13 червня – Маріуполь.
Вигнання окупантів і повернення української влади стали початком стрімкого розвитку звільнених територій.
Впровадження реформи децентралізації суттєво збільшило бюджети місцевих громад та стало міцним фундаментом для їх розбудови. Та головне, модернізувалася не лише інфраструктура. Стрімко розвивалися й громадські інститути, міцнішало громадянське суспільство.
Переживши кілька місяців окупації, кожне місто й селище на власному досвіді переконалося: де ступає чобіт російського окупанта – там постають сваволя, беззаконня і руйнація.
Спільні зусилля влади, громадськості, міжнародних організацій дали результати: вільні від окупантів території до початку 2022-го року із занедбаних постсовєцьких регіонів перетворилися на простори широких можливостей та стрімкого розвитку. Патріотичні заходи у кожному зі звільнених міст збирали десятки тисяч учасників. Міста розквітли новими парками, школами, дитячими садками, стадіонами, лікарнями, хизувалися відремонтованими дорогами.
Відмінність звільнених територій від окупованих росіянами була настільки разючою, що здавалося, точка неповернення до совєцького концтабору вже пройдена. Це стало однією з причин широкомасштабного вторгнення росіян в Україну: знищити ці здобутки, розширити свій новий триколорний концтабір.
У 2022-му окупанти стерли із земної поверхні Маріуполь, у 2023-му Бахмут, поховавши під руїнами десятки тисяч людей. Лиман, Дружківка, Костянтинівка, Словʼянськ і Краматорськ нині зазнають нищівних ударів від російських дронів і ракет, але чинять затятий опір окупантам.
Право жити під синьо-жовтим прапором свободи виборюється важкою ціною – ціною життя українських воїнів. Але пам’ять про події червня-липня 2014-го дарує надію – Україна неодмінно поверне своє.
5-6 липня 2014-го – важливі дати в історії Донеччини. У ці дні Збройні Сили України звільнили від російських мілітарних проксі-формувань міста північної частини Донеччини: Словʼянськ, Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку та Бахмут.
Це стало наступним етапом повернення українських територій під український прапор. На той час Збройні Сили України та добровольчі підрозділи вже мали досвід успішних операцій на Луганщині та Донеччині: 4 червня були звільнені Щастя та Лиман, 13 червня – Маріуполь.
Вигнання окупантів і повернення української влади стали початком стрімкого розвитку звільнених територій.
Впровадження реформи децентралізації суттєво збільшило бюджети місцевих громад та стало міцним фундаментом для їх розбудови. Та головне, модернізувалася не лише інфраструктура. Стрімко розвивалися й громадські інститути, міцнішало громадянське суспільство.
Переживши кілька місяців окупації, кожне місто й селище на власному досвіді переконалося: де ступає чобіт російського окупанта – там постають сваволя, беззаконня і руйнація.
Спільні зусилля влади, громадськості, міжнародних організацій дали результати: вільні від окупантів території до початку 2022-го року із занедбаних постсовєцьких регіонів перетворилися на простори широких можливостей та стрімкого розвитку. Патріотичні заходи у кожному зі звільнених міст збирали десятки тисяч учасників. Міста розквітли новими парками, школами, дитячими садками, стадіонами, лікарнями, хизувалися відремонтованими дорогами.
Відмінність звільнених територій від окупованих росіянами була настільки разючою, що здавалося, точка неповернення до совєцького концтабору вже пройдена. Це стало однією з причин широкомасштабного вторгнення росіян в Україну: знищити ці здобутки, розширити свій новий триколорний концтабір.
У 2022-му окупанти стерли із земної поверхні Маріуполь, у 2023-му Бахмут, поховавши під руїнами десятки тисяч людей. Лиман, Дружківка, Костянтинівка, Словʼянськ і Краматорськ нині зазнають нищівних ударів від російських дронів і ракет, але чинять затятий опір окупантам.
Право жити під синьо-жовтим прапором свободи виборюється важкою ціною – ціною життя українських воїнів. Але пам’ять про події червня-липня 2014-го дарує надію – Україна неодмінно поверне своє.
Пам’яті молодшого сержанта Миколи Коробенка
Односельчани кажуть про нього: «На таких людях, як Коля, і тримається наш світ…»
Микола народився 1 травня 1976 року в Зорівці на Київщині. Після школи здобув професію столяра в Ржищівському ПТУ №14. Працював на різні підприємства Київської області.
У 2015 році служив в 130-му окремому розвідувальному батальйоні. Виконував бойові завдання в зоні АТО. Отримав важку контузію.
У 2024 вдруге пішов на захист України. Служив в складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Зник безвісти 30 жовтня 2024 року під час бойового завдання в районі села Катеринівка Покровського району Донецької області. Поховати воїна змогли лише 16 червня 2026 року.
Вічна слава і пам’ять Воїну!
Фото: Кagarlyk.Сity, Микола Семенюк
За матеріалами Кagarlyk.Сity
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Односельчани кажуть про нього: «На таких людях, як Коля, і тримається наш світ…»
Микола народився 1 травня 1976 року в Зорівці на Київщині. Після школи здобув професію столяра в Ржищівському ПТУ №14. Працював на різні підприємства Київської області.
У 2015 році служив в 130-му окремому розвідувальному батальйоні. Виконував бойові завдання в зоні АТО. Отримав важку контузію.
У 2024 вдруге пішов на захист України. Служив в складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Зник безвісти 30 жовтня 2024 року під час бойового завдання в районі села Катеринівка Покровського району Донецької області. Поховати воїна змогли лише 16 червня 2026 року.
Вічна слава і пам’ять Воїну!
Фото: Кagarlyk.Сity, Микола Семенюк
За матеріалами Кagarlyk.Сity
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
ЯК УКРАЇНЦІ ЗРОБИЛИ АМЕРИКУ ВЕЛИЧНОЮ
Сьогодні США відзначають 250 років своєї незалежності! Сьогодні США – це головний союзник та партнер України. Але насправді українська й американська історії сильно переплетені. Тисячі українців з різних причин мігрували до США та зробили свій внесок у її велич: на полях Другої світової війни та в ІТ-стартапах, здобували олімпійські нагороди та створювали її культуру. Ми підготували матеріал лише про дуже невелику кількість тих українців, які зробили США величними сьогодні.
Сьогодні США відзначають 250 років своєї незалежності! Сьогодні США – це головний союзник та партнер України. Але насправді українська й американська історії сильно переплетені. Тисячі українців з різних причин мігрували до США та зробили свій внесок у її велич: на полях Другої світової війни та в ІТ-стартапах, здобували олімпійські нагороди та створювали її культуру. Ми підготували матеріал лише про дуже невелику кількість тих українців, які зробили США величними сьогодні.
ПАНТЕОН У КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКІЙ ЛАВРІ
Кабінет Міністрів України прийняв постанову, згідно з якою Український національний пантеон буде розміщений на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».
Постанова розроблена Українським інститутом національної памʼяті та є логічним продовженням реалізації проєкту щодо створення Українського національного пантеону.
Документ передбачає розробку концепції та структури Пантеону Українським інститутом національної пам’яті; забезпечення науково-методичного супроводу процесу утворення Пантеону та визначення форм меморіалізації; проведення експертних та публічних обговорень із питань, пов’язаних з утворенням та діяльністю Пантеону.
Також УІНП спільно з Міністерством закордонних справ України мають забезпечити проведення верифікації борців за незалежність України та інших осіб, які відіграли значну роль у формуванні національної свідомості та ідентичності українців, і членів їхніх сімей, похованих за межами України, щодо яких доцільне здійснення перепоховання на території Пантеону.
На Міністерство культури України, до сфери якого належить Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», покладено відповідальність за розташування Пантеону з урахуванням обмежень у використанні земельних ділянок, вимог стосовно охорони культурної спадщини та міжнародних зобов’язань України, а також забезпечення організації та проведення архітектурного конкурсу на найкращий архітектурний проект Пантеону за участю представників державних органів, органів місцевого самоврядування, громадськості, міжнародних організацій, релігійних об’єднань та провідних архітекторів, істориків, мистецтвознавців.
Створення, облаштування, утримання та забезпечення функціонування Пантеону в складі Національного заповідника «Києво-Печерської лаври» здійснюватиметься за рахунок державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.
Нагадаємо, що Закон «Про Український національний пантеон» ухвалено за основу і в цілому 1 липня 2026 року. Це підсумок тривалого шляху – від ідеї, висловленої понад 30 років тому, до чіткого законодавчого регулювання.
Знайомитися з постановою можна за посиланням.https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-utvorennia-ukrainskoho-natsionalnoho-panteonu-871-010726?fbclid=IwdGRjcAS1w65jbGNrBLXDqGV4dG4DYWVtAjExAHNydGMGYXBwX2lkDDM1MDY4NTUzMTcyOAABHiPTVmGgHirq3RDcUBsqQ5ZDfTmI_tSyFgAYs1qsNMkx5BtZboXrFxglfjbL_aem_6iYOHQcaGJwZHPyP67ikTA
Кабінет Міністрів України прийняв постанову, згідно з якою Український національний пантеон буде розміщений на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».
Постанова розроблена Українським інститутом національної памʼяті та є логічним продовженням реалізації проєкту щодо створення Українського національного пантеону.
Документ передбачає розробку концепції та структури Пантеону Українським інститутом національної пам’яті; забезпечення науково-методичного супроводу процесу утворення Пантеону та визначення форм меморіалізації; проведення експертних та публічних обговорень із питань, пов’язаних з утворенням та діяльністю Пантеону.
Також УІНП спільно з Міністерством закордонних справ України мають забезпечити проведення верифікації борців за незалежність України та інших осіб, які відіграли значну роль у формуванні національної свідомості та ідентичності українців, і членів їхніх сімей, похованих за межами України, щодо яких доцільне здійснення перепоховання на території Пантеону.
На Міністерство культури України, до сфери якого належить Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», покладено відповідальність за розташування Пантеону з урахуванням обмежень у використанні земельних ділянок, вимог стосовно охорони культурної спадщини та міжнародних зобов’язань України, а також забезпечення організації та проведення архітектурного конкурсу на найкращий архітектурний проект Пантеону за участю представників державних органів, органів місцевого самоврядування, громадськості, міжнародних організацій, релігійних об’єднань та провідних архітекторів, істориків, мистецтвознавців.
Створення, облаштування, утримання та забезпечення функціонування Пантеону в складі Національного заповідника «Києво-Печерської лаври» здійснюватиметься за рахунок державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.
Нагадаємо, що Закон «Про Український національний пантеон» ухвалено за основу і в цілому 1 липня 2026 року. Це підсумок тривалого шляху – від ідеї, висловленої понад 30 років тому, до чіткого законодавчого регулювання.
Знайомитися з постановою можна за посиланням.https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-utvorennia-ukrainskoho-natsionalnoho-panteonu-871-010726?fbclid=IwdGRjcAS1w65jbGNrBLXDqGV4dG4DYWVtAjExAHNydGMGYXBwX2lkDDM1MDY4NTUzMTcyOAABHiPTVmGgHirq3RDcUBsqQ5ZDfTmI_tSyFgAYs1qsNMkx5BtZboXrFxglfjbL_aem_6iYOHQcaGJwZHPyP67ikTA
Офіційний канал Українського інституту національної пам'яті
Створено: 22 травня 2025
Відповідальні: Miro Baida