21 квітня 2010 року в Харкові президент України Віктор Янукович і президент росії Дмітрій Мєдвєдєв підписали угоди, які увійшли в історію як «Харківські». Документи передбачали продовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ у Криму на 25 років після 2017-го — тобто до 2042 року з можливістю продовження ще на п’ять. В обмін Україна отримала знижку на російський газ — 100 доларів на тисячу кубометрів, якщо ціна перевищувала 330 доларів. Ратифікація угод у Верховній Раді відбулася вже 27 квітня, супроводжуючись димовими шашками, бійками та яйцями, які літали у сесійній залі. Попри спротив опозиції, документ підтримали 236 депутатів. Через чотири роки, після окупації Криму, Рада визнала ці угоди такими, що втратили чинність.
https://youtu.be/vwQFQ9n-pIg

20 квітня — не просто дата, а ціла культурна подія для шанувальників канабісу у США. Число 420 стало кодовим символом марихуани, і хоча існує безліч міфів про його походження (від хімічного складу до поліцейських радіокодів), найбільш правдоподібна версія веде до групи каліфорнійських школярів із Марін Каунті. У 1971 році вони щодня збирались біля шкільної статуї Луї Пастера о 4:20, курили джойнт і вирушали на пошуки покинутої плантації.

Місце зростання омріяного «врожаю» знайти так і не вдалося, зате число 420 вкорінилося в їхньому сленгу як умовний знак серед учнів, а пізніше — й у ширшій спільноті завдяки зв’язкам із фанатами гурту Grateful Dead. Сьогодні цей код відзначають по всій Америці, а самі школярі стали частиною легенди.

У 1945 році Великдень західного обряду припав на 1 квітня. Американські військові технік п'ятого класу Вільям Е. Томас і рядовий Джозеф Джексон відправляють ″спеціально підготовлені яйця для Гітлера″.

Надпис на снаряді: ″Щасливого Великодня, Адольфе!″

Надпис на ящику: ″Пасхальні яйця для Гітлера″

У Норвегії Великдень — це час для злочинів і загадок! Там панує традиція під назвою «påskekrim» — читати детективи та дивитися кримінальні фільми і серіали під час великодніх свят. Її початок датується 1923 роком, коли двоє авторів, Нурдаль Ґріґ і Нільс Лі, опублікували роман «Пограбування бергенського поїзда вночі» і прорекламували його на першій шпальті газети Aftenposten так, що читачі сприйняли це як справжню новину. Книга стала бестселером, і з того часу кримінальні історії стали невід’ємною частиною норвезького Великодня.

Сьогодні під час великодніх канікул норвежці вирушають до гірських хатин, де читають детективи, дивляться кримінальні серіали та навіть розгадують міні-детективи на упаковках молока. Видавництва випускають нові кримінальні романи спеціально до свят, а телебачення транслює цілі сезони детективних серіалів нон-стоп.

Кажуть, що великодній заєць з’явився не випадково — він старший за шоколадні яйця й навіть за саме свято Великодня. Його коріння веде до Еостри — язичницької богині весни, яку шанували у Північній Європі. Її символом був саме заєць — бо бігає швидко, розмножується ще швидше, а головне — пробуджує природу до життя. Одна з легенд навіть розповідає, як Еостра перетворила пташку на зайця, але той зберіг здатність нести кольорові яйця.

У XVII столітті в Німеччині вже згадували Osterhase — зайця, який залишав дітям святкові крашанки. А згодом німецькі переселенці привезли традицію в Америку, де вона швидко прижилася. Сьогодні великодній заєць — це герой кошиків і дитячих очікувань, невід’ємний символ весни, солодощів і трохи чарів.

19 квітня 1943 року троє молодих бельгійців — Юра Лівшиць, Жан Франклемон і Роберт Майстріо — здійснили напад на потяг, який перевозив євреїв із бельгійського міста Мехелен до Аушвіцу. Використовуючи червоний ліхтар як сигнал небезпеки, вони змусили поїзд зупинитися. Озброєні лише одним пістолетом і кусачками, вони відкрили один із вагонів і допомагали в'язням тікати. Охорона відкрила стрільбу, але 116 людей змогли врятуватися. Вони до кінця війни переховувалися у бельгійських сім'ях.

Юра Лівшиць, народжений у Києві 30 вересня 1917 року, переїхав до Бельгії в дитинстві, де став лікарем. З початком війни приєднався до руху опору. Після нападу на конвой був заарештований гестапо 14 травня 1943 року, але зумів втекти. Однак 26 червня того ж року його знову схопили, і 17 лютого 1944 року він був страчений розстрілом у Шарбеку, відмовившись надягати пов'язку на очі.

Разом з каналом kinowar.com згадаємо фільми про Ку-Клукс-Клан – і драматичні, і веселі. Міссісіпі у вогні (1988) Трилер Алана Паркера про розслідування вбивства активістів у Міссісіпі. На місце злочину прибувають два ФБРівця: молодий завжди діє за законом, а більш досвідчений розуміє, що іноді без застосування сили в таких справах не просунутись. О, де ж ти, брате? (2000) Фільм братів Коенів є прочитанням «Одіссеї», події якої перенесено в Міссісіпі. Серед ознак півдня США, звісно ж, Ку-Клукс-Клан, який збирається лінчувати жертву. Троє головних героїв завадять цьому акту, паралельно спричинивши хаос, викривши особистість ватажка та прихлопнувши його палаючим хрестом. Джанґо вільний (2012) В фільмі сцена з кланом лише одна, проте познущався Квентін на всі сто. Чиясь дружина не впоралась з дірками для очей в мішках на голову, і тепер загін нічого не бачить. Замість розробки підступного плану декілька десятків клановців починають сваритися, що врешті-решт закінчується для них ще більш недолуго і трагічно.
https://youtu.be/tMc1arda4KQ

Щороку у Велику Суботу спільно Єрусалимським православним патріархатом та Єрусалимським патріархатом Вірменської апостольської церкви у храмі Гробу Господнього, проводиться церемонія сходження благодатного вогню. За традицією, після тривалої молитви Патріарха в кувуклії над Гробом Господнім, полум’я нібито з’являється само собою. Перші хвилини воно не обпалює шкіру, а присутні передають вогонь один одному зі свічки на свічку. З IV сходження благодатного вогню фіксують письмово, а з XIX століття воно стає об'єктом масового паломництва.

Перед початком церемонії храм перевіряють на наявність джерел вогню, опечатують гробницю, після чого Патріарх входить до неї сам, без сірників чи лампад.

З церемонією пов’язана легенда про тріснуту мармурову колону біля входу в храм. За переказом, приблизно у XVII ст. турки, які охороняли святиню, не впустили православних усередину, і вогонь зійшов просто з цієї колони. Тріщина на ній збереглася донині, і віряни вважають її свідченням дива.

19 квітня 1934 року Роберт Вілсон, лондонський хірург і гінеколог, зробив світлину, яка згодом стала відомою як ″фото хірурга″. Право на публікацію знімка придбала газета ″Daily Mail″ і опублікувала його як доказ існування Лохнеського чудовиська. Вілсон стверджував, що випадково побачив дивну істоту на поверхні озера. Знімок швидко став сенсацією, а ″голова на довгій шиї″, що визирала з води, — культовим образом криптозоології XX століття.

Лише в 1994 році було остаточно з’ясовано, що ″чудовисько″ було підробкою. Один із співавторів розіграшу, Крістіан Сперлінг, на смертному одрі зізнався, що фото створили із макета підводного човна і іграшкової змії. Метою розіграшу було помста газеті ″Daily Mail″, яка свого часу висміяла попереднього ″дослідника″ Нессі.

Ні, це не Ку-Клукс-Клан, хоча згодні, дуже схоже. Це іспанська традиція відзначення Страсного тижня. Ці загострені ковпаки називаються ″капіроти″. Вони є частиною традиційного одягу учасників релігійних процесій під час Страсного тижня в Іспанії, зокрема в Андалусії. Найчастіше їх носять члени братств, що несуть хрести, свічки або платформи з фігурами Ісуса і Богородиці. Походження капіротів пов’язане з середньовічною практикою публічного покаяння, коли грішників змушували носити ковпаки як знак сорому. Згодом символ покути перетворився на елемент релігійної урочистості. У сучасних іспанських процесіях капіроти мають різні кольори залежно від братства і дати виходу на ходу.
https://youtu.be/tMc1arda4KQ