WAS

11 серпня 1979 року в небі над Дніпродзержинськом (нині Кам’янське, Дніпропетровська область) зіткнулися два пасажирські Ту-134 «Аерофлоту»: рейс SU 7628 (Воронеж—Кишинів) і рейс SU 7880 (Донецьк—Мінськ), на борту якого летіла делегація ташкентського «Пахтакора» на матч у Мінську. Аварія сталася приблизно на висоті 8 400 м; обидва літаки впали, загинули всі 178 осіб. Серед них — 17 представників «Пахтакора» (14 гравців і троє членів персоналу). Офіційне розслідування встановило помилки авіадиспетчерів Харківського районного центру управління повітряним рухом: під час перенавантаження ефіру та перехрещення повітряних трас сталася плутанина з командами щодо ешелонів. Після катастрофи двох диспетчерів засудили; у футболі СРСР «Пахтакору» (тоді тренером був Олег Базилевич) надали гарантію збереження місця у вищій лізі на три сезони, а загиблих ушанували пам’ятними знаками в Курилівці поблизу Кам’янського та в Ташкенті.Про ще одну авіакатастрофу, яка змінила багато чого в європейському футболі, дивіться тут.
https://youtu.be/gqlxY-FzLo4

Правозахисник, журналіст, військовий Максим Буткевич у Facebook повідомив, що на Запорізькому напрямку, відбиваючи атаку ворога, загинув Давид Чичкан.

Давид - український художник і громадський активіст. Працював у жанрах живопису, графіки та стрит-арту, часто поєднуючи мистецтво з політичними та соціальними темами. Був анархістом та антифашистом. Відомий серіями робіт «Втрачена можливість» (про події Революції Гідності та війну на Донбасі).

Давид Чичкан народився в родині художників Іллі Чичкана та Тетяни Ілляхової у 1986 році.

Картина - ″Леся і стрічки її боротьби″

Світла пам'ять.

Археологи на Закарпатті знайшли руїни середньовічного замку на Ардівській горі поблизу Берегова. Під час розкопок виявили залишки кам’яної споруди з товщиною стін до одного метра та висотою до 70 см, а її розміри сягають близько 20×22 м. Дослідники зазначають, що конструкція зведена з місцевого каменю, а під час робіт також зафіксовано фрагменти кераміки та інші артефакти, які допоможуть датувати фортецю.

Керівник експедиції, археолог Йосип Кобаль (на фото), припускає, що це можуть бути залишки замку «Берег», відомого з письмових джерел, але досі не локалізованого. За його словами, відкриття є унікальним для регіону, адже на Закарпатті подібних археологічних знахідок не робили понад століття. Після завершення досліджень планується підготувати детальну наукову публікацію про цей об’єкт та зібрані під час розкопок матеріали.

10 серпня 1737 року в Глухові, на той час гетьманській столиці, народився Антон Павлович Лосенко. Вихованець Петербурзької академії мистецтв і Паризької Королівської академії, він увійшов в історію як один із засновників українського історичного живопису. Лосенко спеціалізувався на великих полотнах із сюжетами з античної історії, міфології та вітчизняного минулого, поєднуючи академічну техніку з виразною емоційністю образів.

Серед його найвідоміших робіт — «Володимир і Рогніда» (1770 - ілюстрація до допису), «Прощання Гектора з Андромахою» (1773) та «Святий апостол Андрій Первозваний» (1764). Він також створив серію портретів сучасників і навчальні рисунки для Академії, де з 1772 року обіймав посаду директора. Більшість творів Лосенка зберігаються в росії, зокрема в Третьяковській галереї та Російському музеї.

Конфедератська субмарина H. L. Hunley — невеликий підводний човен, збудований у місті Мобіл (Алабама) 1863 року, який рухався завдяки фізичній силі команди: семеро матросів обертали вал із рукоятками, приводячи в дію гребний гвинт. Це перший підводний човен, що потопив корабель у бою. 17 лютого 1864 року човен під командуванням лейтенанта Джорджа Діксона вирушив у нічний рейд проти вітрильного гвинтового шлюпа USS Housatonic, що блокував вхід до гавані Чарлстона. Озброєна штанговою міною, H. L. Hunley підійшла впритул і підірвала корабель. Проте й сама субмарина не повернулася: всі вісім членів її екіпажу загинули на борту.

8 серпня 2000 року H. L. Hunley підняли з дна поблизу Чарлстонської гавані за допомогою сталевої ферми й системи строп, після чого перевезли до Warren Lasch Conservation Center в Норт-Чарлстоні. Останки команди знайшли на робочих місцях і згодом поховали. Нині човен проходить консервацію та дослідження.

9 серпня 1974 року набрала чинності відставка президента США Річарда Ніксона, яку він у телезверненні з Овального кабінету оголосив напередодні. Рішення було ухвалене під загрозою імпічменту на тлі «Вотергейтської справи», що почалася після проникнення 17 червня 1972 року до штаб-квартири Національного комітету Демократичної партії США в комплексі «Вотергейт» і подальшого розслідування щодо спроб приховати цей злочин.Докладно про це - у нашому відео.
https://youtu.be/rB90KQcBl84

Як вважаєте, пропозиція з боку Трампа зустрітися з Путіним саме на Алясці - це тонкий тролінг? Давайте обговоримо це, але перед цим подивіться, будь ласка, наше відео про те, як Аляска стала приниженням для росії.
https://youtu.be/u4Oc592Vofw

Учені з Техаського університету в Остіні проаналізували емаль зубів динозаврів з карʼєру Карнегі (штат Юта) і за ізотопами кальцію відтворили їхній раціон. Керівник роботи Ліам Норріс повідомив, що різні частини рослин — кора, листя чи бруньки — залишають унікальні ізотопні «підписи», які десятки мільйонів років зберігаються в зубах. Так уперше вдалося простежити, як кілька гігантських травоїдних уживалися на одній території, не конкуруючи за їжу.За даними дослідження, Камптозавр споживав переважно м’яке листя та бруньки, Камаразавр орієнтувався на жорстку кору хвойних, а Диплодок поєднував наземні папороті з грубішими частинами рослин; зуби крокодилоподібного Eutretauranosuchus засвідчили зовсім іншу, м’ясоїдну дієту. Таке розмаїття харчових уподобань фіксується у хімічному «паспорті» кожного виду й показує, що поділ рослинних ресурсів був ключем до їхнього співіснування у пізньоюрській екосистемі.Чому ми помиляємося багато в чому щодо динозаврів, дивіться тут.
https://youtu.be/7OlAwaiCwO8

У 1760 році швейцарський натураліст Горас-Бенедикт де Соссюр оголосив грошову винагороду (близько 20 талерів) тому, хто першим досягне вершини Монблану. Через 26 років на цей виклик відгукнулися жителі Шамоні: лікар Мішель-Ґабріель Паккар і мисливець за кришталем Жак Бальма. До фінального штурму вони готувалися навесні й улітку 1786 року: вивчали льодовики через телескоп, спостерігали за погодою та випробовували маршрут через льодовик Боссон і гребінь Montagne de la Côte. Паккар відібрав найлегші прилади — барометр, термометр і телескоп, а Бальма розрахував мінімальний вантаж: ковдра, провізія й єдиний альпеншток без мотузок і кішок. 7 серпня вони піднялися з Шамоні до бівуака на ~2500 м, а о 4-й ранку 8 серпня розпочали фінальний підйом.Що сталося далі, читайте на сайті WAS.
https://was.media/2025-07-10-summer-trips/