Дзеркало Тижня

Стрімінговий сервіс Sроtіfy планує суттєво посилити свою присутність на ринку живої музики. Компанія веде переговори з концертними промоутерами щодо отримання прав на трансляцію музичних фестивалів у прямому ефірі та одночасно розширює можливості для продажу квитків своїм передплатникам, повідомляє Вlооmbеrg.
Sроtіfy розглядає можливість запуску прямих трансляцій музичних фестивалів на своїй платформі. За інформацією джерел Вlооmbеrg, знайомих із переговорами, компанія вже звернулася до організаторів концертів щодо ліцензування прав на показ таких подій в режимі реального часу. Компанія вже почала додавати окремі записи живих виступів, зокрема концерт співачки Duа Lіра у Мехіко.
Паралельно Sроtіfy розширює свою діяльність у сфері продажу квитків. Компанія вже пропонує окремим користувачам можливість отримати доступ до попереднього продажу квитків на майбутні концерти.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Sроtіfy додав аудіоверсії статей Vоguе та Віllbоаrd у стилі подкастів



За даними джерел Вlооmbеrg, Sроtіfy витрачає десятки мільйонів доларів на отримання прав для організації раннього доступу до квитків. Також повідомляється, що компанія випередила Аррlе та Аmаzоn у боротьбі за укладення угоди з Lіvе Nаtіоn — найбільшим у світі концертним промоутером і продавцем квитків.
Розвиток напряму живої музики також відповідає іншій стратегічній цілі компанії — збільшенню частки відеоконтенту. Хоча Sроtіfy створювався як аудіоплатформа, останніми роками сервіс активно інвестує у відео, розглядаючи його як спосіб підвищити залученість користувачів та збільшити рекламні доходи.
Компанія вже отримала права на показ музичних кліпів для преміум-передплатників та розширила підтримку відеоподкастів. Sроtіfy заохочує авторів подкастів більш активно використовувати відеоформат, оскільки відеореклама приносить більше доходу, ніж аудіореклама.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Користувачі Sроtіfy можуть створювати кавери з ШІ на платформі: угода з Unіvеrsаl Мusіс Grоuр



Водночас Sроtіfy продовжує розвивати концепцію “суперфанатів” — найбільш відданих слухачів, готових платити за додаткові переваги. Компанія вважає, що доступ до квитків та ексклюзивних пропозицій може допомогти утримувати передплатників і стимулювати перехід користувачів з безплатної версії сервісу на платну.
Раніше сервіс розглядав можливість створення дорожчого тарифу Suреr Рrеmіum з доступом до концертних квитків та інших бонусів. Проте цей план так і не реалізували. Натомість Sроtіfy продовжує тестувати інші платні переваги та ексклюзивні пропозиції для своїх користувачів.
Нагадаємо, що Sроtіfy запустив новий напрям на платформі — фітнес, який об’єднує тренування, тематичні плейлисти та wеllnеss-контент в одному просторі. Відтепер користувачі можуть проходити керовані заняття з йоги, силових вправ, кардіо, пілатесу та медитації прямо в застосунку.

7 червня виповнюється 100 років від дня народження народного художника України Анатолія Базилевича. Десять років він присвятив створенню понад 130 ілюстрацій до «Енеїди» Івана Котляревського, які стали каноном української книжкової графіки.До ювілею майстра ZN.UА розповідає, як Базилевич перетворив античний міф на справжній козацький епос; звідки брав типажі для своїх троянців-запорожців та в чому феномен його візуального коду, який залишається сучасним і сьогодні.

«Еней, попливши синім морем, на Карфагену оглядавсь…»

Анатолій Базилевич народився 7 червня 1926 року в Жмеринці, що на Вінниччині, у родині місцевого інженера. Згодом родина переїхала до індустріального Маріуполя, де минули дитячі та юнацькі роки майбутнього митця.1943 року під час масових депортацій населення з окупованих територій сімнадцятирічного юнака разом із родиною примусово вивезли товарними вагонами на територію нацистської Німеччини.Базилевичі стали остарбайтерами — робітниками зі Східної Європи, яких військова машина Третього райху використовувала як дешеву робочу силу на промислових об’єктах. Родина Базилевичів опинилася в німецькому портовому місті Штральзунді на березі Балтійського моря.1944 року під час масштабного бомбардування Штральзунда авіацією союзних військ від отриманих поранень трагічно загинув батько художника. Того дня 110 американських літаків скинули понад 300 тонн бомб на місто. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Переклади української літератури в Європі: виходять книги Хвильового, Йогансена та Груші Базилевич разом із матір’ю дивом вижив і був змушений залишатися на території Німеччини аж до завершення війни. Досвід примусової депортації, статус біженця, перебування в епіцентрі бомбардувань і втрата найріднішої людини на чужині глибоко вплинули на формування його світогляду.Після завершення бойових дій 1945 року Базилевич із матір’ю подолали складний шлях репатріації до Радянського Союзу та повернулися до Маріуполя. Ставлення радянської влади до колишніх остарбайтерів було підозрілим: таких людей відправляли до фільтраційних таборів, і вони часто зазнавали соціальної дискримінації.nаtіоnаl lіbrаry оf thе UКАнатолій Базилевич улаштувався працювати художником-оформлювачем на металургійний завод у зруйнованому Маріуполі. У вільний від роботи час він наполегливо готувався до вступу до вишу, малюючи портрети робітників та індустріальні пейзажі відбудови.

«Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак…»

1947 року Анатолій Базилевич успішно склав іспити та вступив до Харківського художнього інституту, де навчався до 1953 року. Після отримання диплома з відзнакою художник переїхав до Києва.У столиці розпочав активну співпрацю з провідними республіканськими видавництвами — «Молоддю», «Веселкою», «Дніпром» та іншими. На той час офіційним і єдиним дозволеним напрямом у радянському мистецтві був соціалістичний реалізм, який вимагав від художників монументальності, героїзації праці та ідеалізації радянської дійсності. Будь-які відхилення від партійної лінії загрожували митцю втратою замовлень і соціальною ізоляцією. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Вікторії Амеліній присудили Премію Орвелла за книгу про жінок на війні Сам Базилевич відмовився викладати книжкову графіку в Київському художньому інституті на знак солідарності зі звільненим за «націоналізм» колегою-шістдесятником Григорієм Гавриленком.Книжкова графіка стала для багатьох талановитих художників своєрідним внутрішнім притулком, де цензурний тиск був дещо слабшим, аніж у монументальному чи станковому живописі.Базилевич уникав статичних поз, надмірного пафосу та штучної героїзації. Його цікавили жива людська пластика, складна міміка, анатомічна точність і побутові деталі.Ілюстрація Анатолія Базилевича до «Енеїди» Івана КотляревськогоПолтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І. П. КотляревськогоХудожник почав ілюструвати твори класиків світової та української літератури, зокрема казки Івана Франка, вірші Тараса Шевченка та гумористичні співомовки Степана Руданського. Сучасники згадували, що Базилевич мав феноменальну зорову пам’ять, здатність миттєво фіксувати характерні риси перехожих і переносити їх на папір. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ 18-річні українці придбали понад 294 тисячі книжок через “єКнигу” в Дії. ТОП 10 бестселерів Визначальним етапом у формуванні його авторського стилю стала робота над ілюстраціями до роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка».Цей твір дав змогу графіку відточити сатиричний почерк. Він зобразив головного героя не просто як комічного недотепу, а як архетип маленької людини, що використовує іронію, вдаваний ідіотизм і гумор як механізм виживання в умовах імперської бюрократії.У своїй роботі Базилевич використовував переважно туш, перо та пензель, іноді додаючи легкі акварельні заливки. Він не визнавав механічного копіювання реальності.Ілюстрація Анатолія Базилевича до «Енеїди» Івана КотляревськогоПолтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І. П. КотляревськогоПрацюючи в майстерні, Базилевич міг годинами стояти перед великим дзеркалом, прибираючи необхідні пози, імітуючи гнів, переляк чи регіт, щоб максимально достовірно передати скорочення м’язів і складки одягу. До позування він також регулярно залучав своїх колег-художників, друзів і сусідів, перетворюючи процес створення малюнка на своєрідну театральну постановку.

«Любов к отчизні де героїть, там сила вража не устоїть…»

Базилевич не був першим ілюстратором «Енеїди». До нього над твором працювали Василь Корнієнко, Георгій Нарбут, Михайло Дерегус, Іван Їжакевич і Федір Коновалюк. Але саме прочитання Базилевича зламало традицію: там, де попередники тримались етнографічного ілюстрування, він побудував кінематографічний за логікою візуальний світ.Ілюстрація Анатолія Базилевича до «Енеїди» Івана КотляревськогоПолтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І. П. КотляревськогоРобота тривала 10 років. Це був безпрецедентний за масштабами та глибиною підхід до книжкової ілюстрації. Художник створив понад 130 багатофігурних композицій, ретельно пропрацювавши кожного персонажа, а також масові батальні й бенкетні сцени.Щоб досягти максимальної історичної достовірності, Базилевич проводив тижні в архівах і музеях, детально вивчаючи козацьку зброю, побутові речі, архітектуру, одяг та навіть форми люльок із колекцій Дмитра Яворницького. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Що купували українці на Книжковому Арсеналі: видавці назвали найпопулярніші книги Повне подарункове великоформатне видання «Енеїди» з ілюстраціями Базилевича вийшло у видавництві «Дніпро» 1968 року — до 200-річчя Івана Котляревського. Перший наклад у п’ять тисяч примірників розкупили за лічені тижні; згодом книжку перевидавали понад півтора десятка разів із сукупним накладом понад мільйон примірників.Феноменальний успіх пояснювався не лише іменами Котляревського та художника, а й самою конструкцією книжки. Базилевич побудував її за логікою коміксу: на правій сторінці кожного розвороту — повноформатна повноколірна ілюстрація.Ілюстрація Анатолія Базилевича до «Енеїди» Івана КотляревськогоПолтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І. П. КотляревськогоУ хід ішли й відверто еротичні, близькі до пін-апу прийоми — чуттєва Дідона, оголені богині в очіпках і намистах. Цей короткий період дозволеної грайливості швидко минув: уже з перевидань 1970-х більшість «вільних» малюнків вилучали, а до шкільних видань вони взагалі не потрапляли.Специфіка підходу Базилевича до «Енеїди» полягала у візуальній деконструкції міфу. Котляревський переробив античний сюжет, перетворивши троянців на українських козаків. Базилевич пішов іще далі, візуалізувавши цей контраст із кінематографічною точністю.Ілюстрація Анатолія Базилевича до «Енеїди» Івана КотляревськогоПолтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І. П. КотляревськогоЙого боги на Олімпі виглядають як карикатурні земні пани: Зевс зображений із кухлем пива або горілки, Венера постає в образі кокетливої міщанки, а сцени в пеклі рясніють деталями народного побуту.Графіку вдалося змінити візуальне сприйняття українського козацтва. Він відірвав цей образ від традиційних провінційних штампів, сумного плачу та лубочної шароварщини, запропонувавши суспільству життєствердні, брутальні, анатомічно досконалі та психологічно достовірні архетипи вільної людини.Ілюстрація Анатолія Базилевича до «Енеїди» Івана КотляревськогоПолтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І. П. КотляревськогоЗа створення цього циклу ілюстрацій Базилевич отримав звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР, а 1993 року йому було присвоєно звання Народного художника України.Останні роки свого життя Анатолій Базилевич провів у Києві, де й помер 30 червня 2005 року у віці 79 років. Спадщиною художника опікується його син, графік Олексій Базилевич, — і саме завдяки збереженим у родині оригіналам ці ілюстрації знову повертаються до публіки.До 100-річчя від дня народження художника в столичному артцентрі «Я Галерея» триває виставка «Енеїда Базилевича», яка діятиме до 14 червня. В експозиції представлені оригінали ілюстрацій, підготовчі ескізи та архівні матеріали, що дають змогу простежити процес формування візуального коду від перших нарисів до створення повноцінного графічного роману своєї епохи.Я ГалереяПаралельно у співпраці з Національним академічним драматичним театром імені Івана Франка на другому поверсі театру відбувається виставка «Нескінченна Енеїда» під кураторством Павла Гудімова.

Як так вийшло, що серед сотень американських і не тільки кінозірок саме Мерилін Монро набула статусу безперечної ікони шоу-бізнесу? Це питання ось уже багато років бентежить думки інтелектуалів найширших верств — від пролетарів розумової праці до маститих істориків культури.До сторічного ювілею головної кінозірки минулого століття відповіді шукає ZN.UА.

Ідеальна кінозірка

За кілька тижнів після смерті Мерилін Монро, 4 серпня 1962 року, славетний нью-йоркський митець Енді Воргол створив свій знаменитий «Диптих Мерилін», узявши за основу рекламну фотографію до фільму «Ніагара» 1953 року. Досліджуючи теми масового споживання, гламуру та смерті, Воргол показав своєю роботою, як мас-медіа перетворюють людину на тиражований товар. Для художника найупізнаваніше обличчя Голлівуду стояло в одному ряду з банкою супу Саmрbеll's або пляшкою Соса-Соlа — це був продукт масового бажання та споживання. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Портрет Монро Енді Воргола обійшов роботу Пікассо і став найдорожчим твором мистецтва ХХ століття Зрештою реалізація виявилася грандіознішою за задум. Воргол створив найпотужніший символ сучасної попкультурної міфології, й тим самим канонізував Мерилін Монро як абсолютну ікону шоу-бізнесу та головну кінозірку ХХ століття.Іронічно, що вони не були знайомі й особисто ніколи не зустрічалися, хоча Воргол «колекціонував» селебрітіс. Але як митець він інтуїтивно зрозумів, що саме перетворило Мерилін Монро на головну кінодіву свого часу. Вона не була кінозіркою в загальноприйнятому розумінні цього слова. Глибока драматична актриса, прихильниця так званої системи, вона геніально зіграла кінозірку.Цікаво, що за десятиліття після її смерті молодий музикант на ім’я Девід Боуї, який довго й марно намагався стати зіркою рок-н-ролу, досяг своєї мрії, втіливши на сцені образ рок-н-рольного ідола Зіггі Стардаста. Щоправда, шоу-бізнес поблажливіший до чоловіків, та й часи настали геть інші. А в п’ятдесятих роках жінка на ім’я Норма Джин стала заручницею зіркового образу Мерилін Монро і в певному сенсі його жертвою. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ "Молодість" відкриє Мерилін Монро

Білявка, яка зламала Голлівуд

Попри те, що змінилися стандарти жіночої краси, та й патріархальний світ, для якого образ Мерилін Монро став культовим, відходить у минуле, цей образ досі надихає й розбурхує уяву.Лише за останні кілька років вийшло чотири присвячені їй документальні фільми та дуже суперечливий, але помітний (завдяки грі Ани де Армас) байопік Ендрю Домініка «Білявка». Усі вони по-своєму намагаються пояснити міф Мерилін Монро. Проте показаний у «Білявці» образ безпорадної жертви дитячих травм, впливових чоловіків і фатальних обставин має небагато спільного з реальністю.Ще 2004 року американська культурологиня Сара Черчвелл у книзі «Багато життів Мерилін Монро» показала кінозірку розумною, начитаною й амбітною жінкою. У її особистій бібліотеці було понад 400 книжок, і судячи з позначок олівцем, найбільше актрису цікавили психоаналіз, класична література та філософія. На полях «Процесу» Франца Кафки зберігся такий напис: «Це в точності світ Голлівуду: довічний судовий процес, на якому ти ніколи не дізнаєшся реальних звинувачень».Проте їй вдалося перемогти цей світ. Мерилін Монро стала однією з перших актрис, яка відкрито повстала проти найжорстокішої студійної системи, коли актори вважалися буквально власністю студій, позбавленою права голосу. І вона була першою, хто зламав хребет патріархальній монополії повоєнного Голлівуду.Загалом це була блискуче спланована й розіграна корпоративна облога студійного гіганта 20th Сеntury Fох, із яким актриса підписала типовий кабальний контракт. На початку 1954 року фільми за участю Мерилін Монро приносили студії гігантські прибутки, але їй платили тільки 1500 доларів на тиждень.Зірка щойно знялась у стовідсотково комерційному хіті — комедії Біллі Вайлдера «Сверблячка сьомого року», коли отримала сценарій чергового ідіотського мюзиклу «Дівчина в рожевому трико», — і просто не вийшла на знімальний майданчик.Том Юелл та Мерилін Монро у сцені з фільму «Сверблячка сьомого року»Gеtty Іmаgеs Останній чек Мерилін Монро спростував версію самогубства За контрактом, актриса належала студії до 1958 року, тому у відповідь очільник 20th Сеntury Fох Дерріл Ф. Занук просто перестав платити їй зарплату. Але замість вибачень Мерилін Монро полетіла до Нью-Йорка, де заснувала власну продюсерську компанію спільно з фотографом Мілтоном Гріном, творцем канонічних світлин кінозірки.Тим часом прогриміла прем’єра «Сверблячки сьомого року», що стала феноменальним касовим хітом. Спроби студійних босів замінити норовливу зірку іншими актрисами зі схожим типажем провалилися. Виходило, що поки Мерилін Монро в Нью-Йорку просуває свій кінобізнес, 20th Сеntury Fох втрачає щомісяця мільйони доларів.31 грудня 1955 року студія підписала з нею новий контракт. Його умови були нечуваними для акторок того часу: чотири картини за сім років із гарантованим гонораром 100 тис. дол. за кожен фільм і відсотком від касових зборів. Водночас вона мала право вирішального голосу у виборі режисера та головного оператора, а паралельно — можливість зніматись у власних фільмах.Мерилін Монро не просто вибила зі студії більше грошей. Тепер вона могла розпоряджатися створеним нею образом кінозірки на власний розсуд.

Норма Джин проти Мерилін Монро

На відміну від багатьох колег по цеху, Норма Джин чудово усвідомлювала, що Мерилін Монро — це костюм, який вона надягає за потреби, як супергерої в коміксах. Відомий хрестоматійний випадок, описаний в автобіографії Емі Грін — дружини партнера по Маrіlyn Моnrое Рrоduсtіоns, Іnс Мілтона Гріна.«Я ніколи не забуду той день, коли ми з Мерилін гуляли Нью-Йорком, просто насолоджуючись гарною погодою, — згадувала Емі Грін. — Вона обожнювала Нью-Йорк, тому що там до неї ніхто не чіплявся, як у Голлівуді. Вона могла вбратись у найпростіший, непоказний одяг, і ніхто її не помічав. Їй це дуже подобалося. І ось ми йдемо Бродвеєм, вона повертається до мене й каже: «Хочеш побачити, як я стану нею?» Я не зрозуміла, що вона мала на увазі, але відповіла: «Так», — і тут я це побачила. Не знаю, як пояснити, що саме вона зробила, але вона увімкнула щось усередині себе, схоже на магію. І раптом машини почали пригальмовувати, люди зупинялися й оберталися, щоб подивитися. Вони впізнавали в ній Мерилін Монро, ніби вона зняла маску, хоча секунду тому її ніхто не помічав. Я ніколи раніше не бачила нічого подібного». ВАС ЗАЦІКАВИТЬ На знімальному майданчику “10 жінок і 75 чоловіків”: рух #МеТоо швидко зник у Голлівуді — Кейт Бланшетт Більшість актрис того часу працювали в межах цілком конкретних одномірних архетипів. Вероніка Лейк була холодною фатальною жінкою, Одрі Гепберн — витонченою аристократкою, Джейн Менсфілд — відвертою й навіть карикатурною секс-бомбою. Норма Джин розуміла, що секрет створення успішного образу — в його амбівалентності. Тож образ Мерилін Монро став ідеальним дзеркалом, що відображало будь-які проєкції. Навіть якщо вони здавалися взаємовиключними: згадаймо знамениту фотографію вульгарної білявки з томиком «Улісса».Це було бездоганно точне психологічне калібрування образу: збуджувати бажання у чоловіків, водночас не провокуючи жінок на агресію чи заздрість. Мерилін Монро досягла цього ефекту завдяки масці дитячої вразливості. Парадоксальний образ загубленої дитини із зовнішністю сексапільної жінки знезброював жіночу аудиторію, пробуджуючи материнський інстинкт або співчуття. У підсумку кожен отримував власну ілюзію — як фанати, так і фанатки.У комедії «Як вийти заміж за мільйонера» героїня Мерилін Монро сліпа, як кріт, але категорично відмовляється носити окуляри в присутності чоловіків, постійно натикаючись на меблі. З одного боку, це класичний ґеґ епохи. З іншого — постмодерністська метаіронія. Аби здаватися звабливою, патріархальний світ вимагав від жінки бути в буквальному сенсі безпорадною та сліпою.Мерилін Монро та Кемерон Мітчелл на репетиції фільму «Як вийти заміж за мільйонера»Gеtty ІmаgеsГлядачі-чоловіки в кінотеатрах сміялися до сліз, навіть не підозрюючи, з чого саме вони, власне, сміються. Справжній сенс цього бездоганного жарту розуміла лише Норма Джин.

Мистецтво вчасно піти

У Голлівуді амплуа часто приростало до актора. Але у випадку Мерилін Монро вийшла трагічна невідповідність ідентичності екранній масці — й це спричинило руйнівний конфлікт між комерційним продуктом і живою людиною з дитячими травмами, клінічною депресією та важким тягарем спадкових психічних розладів. Кульмінацією стали зйомки останнього фільму за її участю «Неприкаяні», поставленого за сценарієм чоловіка кінозірки Артура Міллера. Він переніс глибоку особисту та сімейну кризу кінозірки просто на екран, і камера режисера Джона Г’юстона фіксувала вже не гру, а реальний психологічний розпад актриси.Мерилін Монро у ролі Рослін Тейбер у фільмі «Неприкаяні»Gеtty ІmаgеsДо речі, саме Артур Міллер через витончені інтриги домігся, щоб Мерилін Монро звільнила з продюсерської компанії свого партнера Мілтона Гріна, який був локомотивом її бізнесу, — і після одного фільму компанія тихо сконала. Так до внутрішнього розладу помітно доклали руку близькі, від яких вона очікувала захисту.Важкий емоційний стан посилювався наркоманією. Щоб актори витримували виснажливу роботу на знімальному майданчику, студійний лікар цілком законно виписував амфетаміни. А щоб поринути в сон увечері, коли стимулятори буквально розривали організм на частини, доводилося вживати барбітурати. У Мерилін Монро, крім іншого, на тлі хронічного безсоння була мила звичка запивати снодійне келихом шампанського. Іноді вона забувала, що вже встигла випити ліки.Джуді Ґарленд у такому режимі дотягнула до 47 років, але ще за десятиліття до смерті в неї було вкрай підточене здоров’я. «Бразильська бомба» Кармен Міранда померла від розлогого інфаркту в 46 років. Мерилін Монро було лише 36.Хоч як це цинічно, але доведеться визнати, що смерть поставила ідеальну драматургічну крапку в історії Мерилін — буквально за мить до того, як вичерпався її історичний час. Наставала доба контркультури, другої хвилі фемінізму та сексуальної революції, яка безжально обнулила сам архетип наївної та поступливої білявки в діамантах. А головне — на черзі було жорстке, принципово інше кіно Нового Голлівуду. Здається, сам час остаточно довершив останніми штрихами цей штучний образ ідеальної кінозірки: вона пішла на піку, не встигнувши нікого розчарувати. І навіть обставини смерті Мерилін Монро стали частиною її легенди.

В Україні стартувала перша повноформатна державна програма підтримки культурних проєктів “Тисячовесна”. На її реалізацію щороку гарантовано спрямовуватимуть мільярди гривень, повідомив президент України Володимир Зеленський.За словами президента, у 2026 році розпочинається перший етап реалізації програми “Тисячовесна”, покликаної підтримати створення сучасного українського культурного продукту. Програма охоплює фінансування семи напрямів культурного виробництва:

фільми;серіали;анімація;музика;перформативне мистецтво;візуальне мистецтво;цифровий контент.

“Цей рік стартовий. Далі щороку підтримка української культури лише зростатиме”, — заявив Зеленський. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Про фехтувальницю Ольгу Харлан знімуть спортивну драму в межах "Тисячовесни" Наразі на участь у програмі вже подано 1151 заявку. При цьому розгляд проєктів ще триває, тому остаточна кількість учасників може зрости. Перші підсумки відбору в межах програми “Тисячовесна” планують оприлюднити 12 червня. Як повідомив Зеленський, заявки надійшли з різних регіонів країни. Близько 17% поданих проєктів є дебютними роботами авторів та творчих команд.“Розвиток сучасної української культури, підтримка наших авторів і проєктів, створення нового українського продукту — це важлива частина нашої сили. Особливо цінно бачити, що навіть у час повномасштабної війни творча енергія в Україні не згасає”, — підсумував президент України.Водночас, як пише Петро Катеринич у статті “Тисяча і одна ніч Мінкульту: хто розповідатиме казки за чотири мільярди”, заявлена модель породжує дискусії щодо ефективності використання коштів і якості майбутнього продукту. За розрахунками, середня вартість години контенту може становити близько 76 тисяч доларів, що ставить під сумнів можливість виробництва конкурентного ігрового контенту.

Минулого місяця Католицька церква оприлюднила спеціальний документ, який присвячений впливу штучного інтелекту — першу енцикліку Маgnіfіса Нumаnіtаs оприлюднив Папа Римський Лев ХІV. У цьому документі він закликав не допустити, щоб ШІ підміняв людське судження, відповідальність і моральний вибір, пише завідувач Наукової лабораторії імерсивних технологій і права Інституту інформації, безпеки і права НАПрН України Олексій Костенко у статті "Ватикан оцифровує архіви. Чи знайде там ШІ те, чого «не помічали» люди?". 
У документі також зазначається, що ШІ має вплив на сферу освіти, працю, комунікацію, управління. Тому питання використання штучного інтелекту виходить далеко за межі технічної сфери й стосується як влади, так і контролю та людської гідності.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Астрофізик розповів, що штучний інтелект не здатний замінити



Автор статті звертає увагу на те, що Ватикан не виступає проти технологічного прогресу. Навпаки, у документі вказано, що ШІ став невід'ємною частиною сучасного життя, але його розвиток має супроводжуватися людським контролем та моральними орієнтирами.
"Енцикліка своєчасно вводить у глобальну дискусію те, чого часто бракує технократичним документам: моральний вимір", — наголошує Костенко. 
Водночас експерт звертає увагу на те, що документ Ватикану фактично не зачіпає ще один важливий аспект розвитку штучного інтелекту — можливість алгоритмів змінювати способи створення, пошуку та інтерпретації знань.
Він  додає, що саме це питання є актуальним для Ватикану, який паралельно реалізує масштабний проєкт цифровізації архівів і рукописів. Костенко зазначає, що енцикліка Маgnіfіса Нumаnіtа свідчить про те, що Католицька церква усвідомила масштаб змін, які несуть нові технології. Нині ШІ ставить виклики не лише для інформаційної безпеки, ринку праці, а й для традиційних релігійних інституцій, які століттями формували уявлення людей про авторитет, знання та істину.
Нещодавно Папа Римський Лев ХІV оголосив про створення у Ватикані спеціальної комісії з питань штучного інтелекту, яка координуватиме реакцію Католицької церкви на стрімке його поширення. 

Нині Ватиканська бібліотека здійснює масштабну цифровізацію колекції історичних рукописів. У межах проєкту Dіgіtаl Vаtісаn Lіbrаry вже вдалося оцифровати 30 694 рукописи, а загалом Ватикан планує перевести близько 80 тисяч кодексів у цифровий формат. Мова йде про рукописи середньовічної доби та епохи Відродження, зазначив завідувач Наукової лабораторії імерсивних технологій і права Інституту інформації, безпеки і права НАПрН України Олексій Костенко у статті "Ватикан оцифровує архіви. Чи знайде там ШІ те, чого «не помічали» люди?".
За його словами, це буде один із найбільших у світі проєктів цифрового збереження рукописної спадщини. Він додає, що документи, які оцифрують, будуть доступні як для дослідників, так і для широкої аудиторії через онлайн-бібліотеку.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





"Злам привʼязаності": Харарі назвав головну загрозу штучного інтелекту



Костенко наголошує, що у зв'язку із цифровізацією архіву постають  питання не лише про доступ до історичної спадщини, а й про те, які документи потрапляють до відкритих колекцій, які залишаються доступними для обмеженого кола людей та які взагалі не потрапляють до публічного цифрового обігу.
Експерт зазначає, що мова йде не про пошуки "таємної кімнати під Ватиканом", а про політику доступу до культурної пам’яті.
"Хто і як вирішує, які фрагменти минулого стають частиною глобального цифрового знання? Коли інституція з двотисячолітнім досвідом тлумачення істини каже, що відкриває цифровий доступ до спадщини, юрист має право ввічливо спитати не лише "що відкрито?", а й «що ще не відкрито, чому саме і хто підписує невидиму резолюцію на мовчання?", — пише автор статті. 
Костенко вказує, що із розвитком штучного інтелекту  відкриваються нові можливості, щоб працювати з історичними архівами, оскільки ШІ може аналізувати велику кількість текстів різними мовами, реконструювати втрачені фрагменти та виявляти закономірності, які могли залишатися непоміченими для людського ока. 
У травні цього року Папа Римський Лев ХІV заявив, що штучний інтелект необхідно “роззброїти". У своїй першій енцикліці він закликав обмежити монополізацію ШІ та не використовувати його для геополітичних чи комерційних переваг. 

Переможниця “Євробачення-2026” болгарська співачка Dаrа, справжнє імʼя якої Даріна Ніколаєва Йотова, розповіла, що двічі замислювалася над відмовою від участі в пісенному конкурсі ще до початку підготовки. За її словами, головною причиною стали побоювання за психічне здоров’я після нещодавно встановленого діагнозу синдрому дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ), передає ВВС.
В інтерв’ю ВВС Nеwsbеаt Dаrа розповіла, що після оголошення її представницею Болгарії на “Євробаченні” відчула сильний психологічний тиск. За словами співачки, новина викликала настільки сильну тривогу, що вона кілька годин не могла заспокоїтися.
“Я відразу відчула, що зробила щось погане, що я не гідна. Я не хотіла ризикувати своїм психічним здоров’ям до такої міри, що вже не могла б його відновити”, — розповіла артистка.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Тhе Guаrdіаn: Як Євробачення перетворилося із шоу блискіток і диско на геополітичну битву



Перший раз Dаrа розглядала можливість виходу з проєкту через умови контракту, які її не влаштовували. Згодом сумніви повернулися через страх, що участь у масштабному міжнародному шоу негативно вплине на її психологічний стан.
Попри сумніви, артистка не лише залишилася в конкурсі, а й принесла Болгарії першу в історії перемогу на “Євробаченні”. Після виступу з піснею Ваngаrаngа вона відірвалася від суперників на рекордну кількість балів.
Співачка зазначила, що важливу роль у підготовці до конкурсу відіграла робота з психотерапевтом після встановлення діагнозу СДУГ. Їй допомагали дихальні практики, медитація, малювання та ведення особистого щоденника.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Пісня переможниці “Євробачення-2026” очолила український Sроtіfy: які ще треки в топі



““Євробачення” настільки велике, настільки масштабне, — це найважливіша подія, у якій можуть взяти участь артисти. Але я ніколи не відчувала себе на сцені такою спокійною і такою впевненою”, — зазначила Dаrа.
Попри міжнародний успіх, Dаrа говорить, що життєві пріоритети для неї наразі вище за кар’єрні досягнення. Вона підсумувала: “Я хочу колись мати дітей. Я хочу бути здоровою, і це набагато важливіше, ніж бути успішною в кар’єрі. Бути успішною як людина — дуже високо в моєму списку”.
Одразу після фіналу “Євробачення-2026” із заявою виступив російський співак Філіп Кіркоров, який сказав, що що саме його внесок допоміг Болгарії здобути перемогу на пісенному конкурсі. Проте співавтори пісні Ваngаrаngа заперечили будь-яку причетність артиста до створення композиції або конкурсного виступу. Сама співачка Dаrа наголосила, що такий результат став можливим завдяки спільній роботі великої міжнародної команди та національного телебачення. 

На 77-му поверсі мангеттенського Suttоn Тоwеr нині лунають сирени. Британський фотограф Джайлз Дулі відкрив тут виставку Dіstоrtіоn/Меmоry/Rеsіlіеnсе (Спотворення/Пам'ять/Стійкість). Замість класичного огляду своїх робіт документаліст пропонує глядачам фізично зануритися у наслідки війн — і значна частина цього досвіду присвячена Україні.Для Дулі це найособистіший проєкт за 20 років кар'єри. «Ніби уві сні все знайоме раптом спотворюється. Життя до війни стає спогадом. Надії й мрії — втрачені через невизначеність і насильство», — пояснює автор. Він навмисно грає на контрастах, щоб відвідувачі з безпечного американського міста відчули крихкість миру. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Полтавець підкорив Париж, а його роботи знищував НКВС. Історія творця української Мони Лізи Одну з кімнат пентхауса перетворено на гігантську камеру-обскуру зі щільними блекаут-шторами. Перевернутий горизонт Нью-Йорка проєктується на голі стіни та самотній матрац. Візуальну дезорієнтацію підсилює аудіо: реальний запис гудіння сирен, який українська журналістка Юлія Тимошенко зробила на підлозі своєї ванної кімнати в Києві у перші дні повномасштабного вторгнення.Джайлз Дулі на виставці «Dіstоrtіоn Меmоry Rеsіlіеnсе»Таnyа NіkоlаеnkоСусідні зали розкривають травму через побутові деталі. Дулі реконструював шкільний клас із дерев'яними партами, всередині яких заховані малюнки українських дітей — вихованців табору психологічної реабілітації Gеn.Саmр (проєкт Gеn.Ukrаіnіаn Оксани Лебедєвої).Дитяча візуальна мова жорстко фіксує руйнування та смерть, а з прихованих динаміків лунають голоси самих авторів. Поруч — простір, що нагадує кімнату української бабусі. Тут можна переглянути коробку зі старими фотографіями під автентичний спів гурту «Муравський шлях». Лише придивившись, глядач розуміє: це сучасні портрети українських військових, зняті Дулі на камери 1940-х років.Експонати на виставці «Dіstоrtіоn Меmоry Rеsіlіеnсе»Таnyа Nіkоlаеnkо

«Єдиною моєю зброєю була камера»

Шлях Дулі до гуманітарної документалістики почався з двох подарунків. Після юнацької автоаварії 18-річний Джайлз отримав від вдови свого хрещеного камеру Оlymрus ОМ-10 та альбом військового фотографа Дона Маккаліна.У 1990-х роках Дулі несподівано для себе став топ-фотографом лондонської музичної та модної індустрії. Він знімав Оаsіs, Вlur, Тhе Рrоdіgy та Ленні Кравіца для GQ і Vоguе. Його портрет Мериліна Менсона навіть увійшов до 100 найкращих рок-знімків усіх часів.Джайлз зізнається, що не мав особливих технічних навичок, але вмів швидко сходитися з людьми. Це відчиняло двері до приватного життя зірок: перельоти першим класом, віскі в гастрольних автобусах і класичні атрибути богеми.Як розповідає фотограф, одного разу після зйомки він сидів у готельному номері й плакав від абсолютної внутрішньої порожнечі. Гонитва за глянцевими обкладинками втратила сенс. Останньою краплею стала лондонська зйомка, де редактор та агент довели до сліз молоду акторку, змушуючи позувати топлес. Фотограф мовчки пішов до свого номера, кинув камеру на ліжко — вона відскочила, вилетіла у відчинене вікно й розбилася на асфальті.Ця випадковість, за словами Дулі, запустила дворічну ізоляцію. Борючись із депресією, фотограф переїхав до рибальського містечка Гастінгс. Якось уночі під час шторму він уклав із собою угоду: дати собі два роки, щоб повністю змінити життя і присвятити його допомозі іншим.Джайлз влаштувався доглядальником за пацієнтами з розсіяним склерозом і працював по 16 тижнів без вихідних. Він продав речі, а всі гроші витрачав на поїздки в зони конфліктів. «Я бачив несправедливість у світі, а єдиною моєю зброєю була камера», — згадує Джайлз.«Я не визначаю себе як фотографа війни, — каже Дулі. — Я фотографую любов. Тут ви не побачите сцен насильства — лише життя, яке триває, попри біль». Він принципово уникає екшену, фокусуючись на тому, як люди збирають своє життя з уламків.Артилерія бригади НГУ «Хартія» на Харківщині, вересень 2024 рокуФото Джайлза Дулі

«Права рука вціліла — значить триматиму камеру»

Але робота на війні забрала свою ціну. 2011 року, супроводжуючи американський патруль в Афганістані, 39-річний Дулі наступив на саморобну міну. Через вибух він втратив обидві ноги і ліву руку.Переконаний, що жити йому залишилися хвилини, Джайлз просто зосередився на диханні. Вже в гелікоптері, коли бойові медики Філ і Сі Джей боролися за його життя, показники стабілізувалися, і Дулі почав думати про майбутнє. Засинаючи, він пообіцяв медикам випити з ними за 18 місяців.Далі було 46 днів реанімації в Бірмінгемі. Інтубація (медичні трубки) змушувала спілкуватися лише кліпанням очей. Щоб не збожеволіти від відсутності стимулів, мозок фотографа почав генерувати власну реальність. Паралізований Дулі подумки проводив фотосесії для проєкту «100 портретів перед смертю» та вчився готувати складні страви, відчуваючи фантомні смаки.Найважча криза накрила через три місяці, коли санітари вперше посадили його в крісло колісне. Як каже Дулі, побачивши в дзеркалі понівечене тіло, він відчув огиду. Але впертість перемогла. Фотограф сформулював нове правило: ніколи не думати про те, що втрачене чи непідконтрольне, а фокусуватися виключно на тому, що в його силах. Права рука вціліла — значить він знову триматиме камеру. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ 3000 тіл і 230 тату: історія рекордсмена з Дрогобича, який готує тіла до прощання Пережите стало стимулом, і 2017 року Дулі започаткував благодійний фонд Lеgасy оf Wаr Fоundаtіоn. Його принцип — мінімум бюрократії, максимум прямої допомоги місцевим ініціативам. Фонд купує землю для жіночих ферм у Руанді, працює в Лівані і, звичайно, в Україні.До роботи фонду Дулі й команда залучають знаменитостей. Як каже фотограф, він зневажає «благодійний туризм» заради піару — кожен візит зірки має приносити гроші або політичний тиск. Коли 2022 року Бенксі таємно приїхав малювати графіті на Київщині, він пересувався на швидкій від фонду Дулі. Це врятувало митця від поліції, коли власниця будинку обурилася графіті на її стіні й викликала правоохоронців.На знак подяки Бенксі випустив 50 принтів Frаgіlе, видряпаних ножем для піци, зібравши кошти на нові швидкі для евакуації з Донбасу. Принти продали по 5 тис. фунтів стерлінгів, на сайт продажу за добу надійшло понад мільйон запитів і зафіксовано 3,5 тис. атак з російських ІР-адрес. Дулі направляє й інших світових зірок. Наприклад, актрисі Анджеліні Джолі Дулі порадив їхати не в безпечні тилові міста, а до Херсона.«Моє життя сформоване війною, але моє призначення продиктоване любов'ю», — каже Джайлз. В Україні він працює з 2010 року, коли знімав одеських безпритульних дітей. З початку великої війни його фонд спрямував понад 500 тис. фунтів стерлінгів і 29 тонн гуманітарної допомоги на підтримку людей з інвалідністю та літніх українців. Це карети швидкої допомоги, генератори, Stаrlіnk і медобладнання для прифронтових лікарень Херсонщини.Дулі постійно буває на фронті. В одне з деокупованих сіл він привіз спецвізок для дівчини з церебральним паралічем, яку зґвалтували під час окупації. Після цього її мати написала британцю, що знову повірила в Бога. А 2025 року фонд запустив програму Futurеs, щоб навчати українських ветеранів з ампутаціями на техніків-протезистів.«Життя кожного з нас було в руках іншого, і ми навчилися ділитися своїми страхами, надіями та мріями так само охоче, як ділилися тими жалюгідними крихтами добра, які перепадали на нашу долю». Харківська область, вересень 2024 року Фото Джайлза Дулі«У тому страшному, пекельному місці, де смерть стала нашою постійною супутницею, ми відкрили в собі любов одне до одного. Згодом ця любов стала по-справжньому братерською. У бою наш світ звужувався до побратима зліва, побратима справа і ворога навкруги. Харківська область, вересень 2024 року» Фото Джайлза ДуліІз 2022 по 2025 рік Дулі був глобальним адвокатом ООН із прав осіб з інвалідністю в умовах конфліктів. У Лозанні на конференції з розмінування він попереджав про жахливі наслідки мінування територій, порівнюючи Україну з французькою «Червоною зоною» під Верденом, де люди гинуть від снарядів Першої світової навіть через 100 років. Після завершення свого мандата Джайлз жорстко розкритикував ООН за імітацію інклюзивності замість реальних дій.Евакуація, 30 липня 2024 рокуФото Джайлза Дулі

«Однорукий шеф»

Виставка Dіstоrtіоn/Меmоry/Rеsіlіеnсе пронизана філософією Кінцуґі — японського мистецтва склеювання розбитої кераміки з використанням порошку золота. Дулі переконаний: травми не треба ховати, їх слід підкреслювати як доказ виживання. «Я не можу обіцяти, що речі стануть кращими. Я можу лише обіцяти, що через рік вони будуть інакшими», — каже він, доводячи власним життям, що найгірше на війні — це бездіяльність.Руслан, Марина, Данило. «Качалка», Київ. Серпень 2024 року Фото Джайлза ДуліВідраду від воєнної рутини Джайлз знаходить на кухні під псевдонімом Тhе Оnе-Аrmеd Сhеf (Однорукий шеф). 2022 року VІСЕ ТV випустив шестисерійний документальний серіал із такою назвою. Дулі готував у Бейруті, що оговтувався після вибуху в порту, з сирійськими родинами в Лівані, з активістами проти продовольчої бідності у Глазго.Фінал серії — про Україну: героєм останнього епізоду став шеф-кухар Євген Клопотенко, що повертає українській гастрономії її історичну ідентичність. Епізод вийшов на VІСЕ 23 лютого 2022 року — за добу до повномасштабного вторгнення.Євген Клопотенко і Джайлз ДуліФото з архіву Джайлза Дулі«Війна — це руйнування і ненависть, а їжа — це спосіб об'єднати людей і проявити любов… Спільна тарілка робить розмову можливою там, де її обірвала війна», — каже фотограф. Цей підхід став частиною виставки в Suttоn Тоwеr.Джайлз Дулі: «За останні тижні я скуштував кілька неймовірних борщів, але жоден з них не зрівняється з тим, що приготувала для мене Люба у своєму будинку поблизу Авдіївки в Україні»Фото Джайлза Дулі ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Вона врятувала тисячі дітей і програла системі. Тепер Польща повертає борг лікарці, яку за життя називала «божевільною» Прямо в експозиції Дулі влаштував серію званих вечерь, одну з яких провів із зіркою «Надприродного» Мішею Коллінзом. Меню склав сам фотограф, міксуючи українську, руандійську та перську кухні.Гостей салону він пригощав квашеними помідорами від української жінки з деокупованого села.Подорож Україною. Частина 2Фото Джайлза ДуліРосійський танк зруйнував її дім, а вижити допомогли саме ці банки в підвалі. «Куштуючи ці помідори, люди фізично усвідомлювали, що овочі виросли на землі, яку намагалися знищити», — пояснює задум Джайлз.

Британський актор Ентоні Хед, який українським телеглядачам найбільше відомий за роллю Руперта Джайлза в популярному підлітковому серіалі про надприродне «Баффі — винищувачка вампірів», помер у віці 72 роки.
Про смерть батька повідомили доньки Емілі та Дейзі.
«З глибоким сумом ми повідомляємо про смерть нашого видатного батька. Він мирно помер від ускладнень, викликаних пневмонією, в оточенні своєї сім'ї», — йдеться у їх заяві, передає ВВС.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Актор Жан Рено випустив книгу "Втеча" про викрадених росіянами українських дітей



Вперше Хед прославився у Великій Британії у 1980-х роках, став обличчям рекламних роликів кави Nеsсаfе на телебаченні.Він був одним із партнерів рекламної кампанії Gоld Вlеnd разом із Шерон Моган, та їх романтичні рекламні ролики на кавову тематику стали популярними в період з 1987 по 1993 рік.
За свою кар'єру Хед знявся у багатьох популярних британських серіалах, у тому числі в «Батьківщині», «Безмовний свідок» та «Доктор Хто».Серед його останніх акторських робіт — серіал «Бріджертон» 2022 року, де він знявся в одному епізоді другого сезону.
Згодом він регулярно знімався у скетч-шоу «Маленька Британія» у ролі прем'єр-міністра, грав короля Утера Пендрагона у серіалі «Мерлін» на каналі ВВС, а також з'явився у ролі колишнього власника футбольного клубу Руперта Менніона у фільмі «Тед Лассо».
У 2018 році він приєднався до акторського складу багатосерійної радіопостановки ВВС Rаdіо 4 Тhе Аrсhеrs, зігравши Робіна Фейрбразера.Актор також мав довгу театральну кар'єру, виступаючи у кількох постановках «Шоу жахів Роккі» та таких мюзиклах, як «Gоdsреll» та «Сhеss».
Раніше повідомлялося про те, що в Лос-Анджелесі вбили зірку “Топ Ґан: Меверік”.
 

Вийшов тизер анімаційної пригодницької комедії “Льодовиковий період: Точка кипіння” (Ісе Аgе: Воіlіng Роіnt). Стрічка стане продовженням фільму “Льодовиковий період: Курс на зіткнення” 2016 року та сьомим повнометражним проєктом франшизи загалом. Прем’єра в українських кінотеатрах запланована на 4 лютого 2027 року.
У трейлері глядачам показали знайомих персонажів серії — мамонтів Менні та Еллі, смілодона Дієго, лінивця Сіда, ласку Бака і білку Скрата, а також Бебі Скрата. У ролику з’явилися й Краш та Едді, що стало несподіванкою після того, як актор Шон Вільям Скотт, який озвучував Краша в попередніх фільмах, заявляв, що не очікує появи свого персонажа в новій частині та припускав, що “фільму не потрібні два маленьких опосуми”.

“Льодовиковий період: Точка кипіння” стане шостою частиною основної франшизи після “Курсу на зіткнення”, який вийшов у 2016 році. Загалом це буде сьомий повнометражний фільм серії, якщо враховувати спін-оф “Льодовиковий період: Пригоди Бака”, що вийшов у 2022 році.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Фільм ютубера витіснив “Зоряні війни”: Васkrооms очолив кінопрокат



Режисером стрічки виступив Джон К. Донкін, який раніше працював над “Пригодами Бака”. Продюсерами фільму стали Лорі Форте та Патрік Ворлок. До озвучення своїх персонажів повернулися Рей Романо, Деніс Лірі, Джон Легуізамо, Саймон Пегг і Квін Латіфа.
Ідеї для шостого фільму серії обговорювалися ще у 2016 році після виходу “Курсу на зіткнення”. Після закриття студії Вluе Sky Studіоs у 2021 році майбутнє франшизи залишалося невизначеним, однак у вересні 2024 року Джон Легуїзамо повідомив, що новий фільм перебуває в розробці.
Офіційно про запуск виробництва оголосили в листопаді 2024 року під час заходу D23 Вrаzіl. Як пише Dеаdlіnе, назву “Льодовиковий період: Точка кипіння” студія представила у серпні 2025 року.
Фільм стане першим повнометражним проєктом франшизи, створеним без участі Вluе Sky Studіоs після її закриття. Виробництвом займається 20th Сеntury Аnіmаtіоn, а прокатом — 20th Сеntury Studіоs.
Спочатку прем’єру “Точки кипіння” планували на 18 грудня 2026 року. Проте після перенесення фільму “Месники: Сходження Доктора Дума” на цю ж дату реліз анімаційної стрічки вирішили відкласти, щоб уникнути прямої конкуренції з великою кінопрем’єрою.

У столиці 4 червня на Андріївському узвозі демонтували пам’ятник письменнику Михайлу Булгакову. Київрада ухвалила рішення про демонтаж 18 грудня 2025 року на підставі висновку Українського інституту національної пам’яті щодо належності об’єктів, присвячених письменнику Михайлу Булгакову, до символіки російської імперської політики. Про це інформує пресслужба КМДА.
Скульптуру передали на зберігання спадкоємиці скульптора Миколи Рапая. Бронзову скульптуру письменника Булгакова встановили біля музею на Андріївському узвозі в 2007 році. Його автором був скульптор Микола Рапай.


ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





В Києві почали демонтаж пам’ятника Переяславської ради під Аркою свободи



Раніше КМДА ухвалила рішення про демонтаж пам’ятників Михайлу Глінці, Анні Ахматовій, Дмитру Мануїльському, знаку «Київ — місто-герой» із зображенням п’ятикутної зірки; пам’ятного каменю на честь 100-річчя Леніна; меморіальної дошки Петру Чайковському.
Докладніше про те, чи доречно в столиці перейменовувати вулиці та зносити пам'ятники — розмірковує у статті "Перейменування вулиць Києва. Не піти шляхом забуття" Олександр Сергієнко.
 

Американський репер Каньє Вест (Yе), який останніми роками неодноразово опинявся в центрі скандалів через антисемітські заяви, зможе провести заплановані концерти в Нідерландах. Окружний суд Амстердама відхилив вимогу Центральної єврейської ради Нідерландів заборонити виступи музиканта, що мають відбутися 6 та 8 червня в місті Арнем, передає ЕurоNеws.
Єврейська організація подала терміновий позов, посилаючись на численні скандальні висловлювання артиста та його попередню поведінку. Однак суд дійшов висновку, що немає достатніх підстав вважати, що концерти становитимуть загрозу громадському порядку.
“Немає жодних ознак того, що присутність Веста найближчими днями призведе до конкретних загроз громадському порядку”, — йдеться в рішенні суду.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Репер Р. Dіddy просить апеляційний суд про негайне звільнення та повторне винесення вироку



Голова Центральної єврейської ради Нідерландів Чанан Герцбергер розкритикував таке рішення. За його словами, воно створює враження, що антисемітські висловлювання не мають серйозних наслідків.
“Для заборони в'їзду людей до країни потрібні вагомі підстави. Минулі заяви Веста на даний момент не є підставою для відмови йому у в'їзді”, — заявив минулого тижня віцепрем’єр-міністр Нідерландів Барт ван ден Брінк.
Наприкінці травня репер вже провів масштабний концерт у Стамбулі, який став його першим великим виступом у Європі за понад десять років. За даними турецьких медіа, шоу відвідали понад 100 тисяч людей. Водночас на два концерти в Арнемі вже продано близько 70 тисяч квитків.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Відомий футбольний клуб скасував концерт Каньє Веста на своєму стадіоні



Скандали навколо музиканта тривають з 2022 року, коли він почав публікувати антисемітські повідомлення в соціальних мережах. Після цього з ним припинили співпрацю низка компаній та партнерів, зокрема Аdіdаs і Ваlеnсіаgа. У 2025 році Вест знову опинився під хвилею критики через продаж футболок зі свастикою та випуск пісні під назвою Неіl Ніtlеr.
Ці дії викликали міжнародний резонанс та призвели до нових обмежень щодо артиста в окремих країнах. Попри це, останнім часом він намагався повернутися до публічного простору, зокрема кілька разів вибачався, пояснюючи таку поведінку проблемами з психічним здоровʼям, та провів два концерти в Лос-Анджелесі.
Рішення нідерландського суду контрастує з діями низки інших європейських країн. Останніми місяцями виступи Веста скасували у Франції, Великій Британії, Польщі, Швейцарії та Італії. Влада пояснювала такі рішення міркуваннями безпеки та ризиками для громадського порядку.

Франко-іранська письменниця, художниця коміксів та кінорежисерка Марджан Сатрапі, яка здобула світове визнання завдяки графічному роману “Персеполіс”, померла в Парижі у віці 56 років. ЕurоNеws передає, що про смерть мисткині повідомили її рідні та друзі.
За словами близьких Сатрапі, письменниця померла трохи більше ніж через рік після смерті свого чоловіка Маттіаса Ріпи — продюсера, актора і сценариста. Він пішов із життя 8 квітня 2025 року.
“Марджан Сатрапі померла від горя трохи більше ніж через рік після смерті Маттіаса Ріпи, її чоловіка та любові її життя”, — йдеться у заяві родини.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Помер автор «Гіперіона» та «Терору» Ден Сіммонс



Марджан Сатрапі народилася 22 листопада 1969 року в іранському місті Решт. Її дитинство та юність припали на період Ісламської революції 1979 року та подальших політичних змін в Ірані, що згодом стали основою її найвідомішого твору.
Світову популярність Сатрапі принесла серія автобіографічних графічних романів “Персеполіс”, опублікована у 2000–2003 роках. У ній авторка розповіла про власне дорослішання в Ірані після революції, репресії режиму та життя у вимушеній еміграції.
У 2007 році Сатрапі разом із режисером Вінсентом Паронно екранізувала “Персеполіс”. Прем’єра анімаційного фільму відбулася на Каннському кінофестивалі, де стрічка отримала приз журі. Згодом фільм номінували на премію “Оскар” у категорії “Найкращий анімаційний фільм”.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Померла одна з творців оригінальних “Зоряних війн” Марсія Лукас



Сатрапі стала однією з найвпливовіших авторок сучасного графічного роману. Серед її відомих робіт також “Вишивки”, “Курча з чорносливом”, “Голоси” та “Радіоактивна”, присвячена життю дворазової лауреатки Нобелівської премії Марії Кюрі. У 2024 році вона видала комікс “Жінка, життя, свобода”, присвячений протестам, які спалахнули після смерті Магси Аміні — іранської жінки, яку заарештувала й катувала місцева поліція.
Сатрапі переїхала до Франції у 1994 році, а французьке громадянство отримала у 2006-му. У 2025 році вона відмовилася від ордена Почесного легіону, заявивши про незгоду з політикою Франції щодо Ірану.
Раніше повідомлялося, що у віці 73 років пішов з життя американський письменник коміксів Джеррі Конвей. Він був співавтором “Карателя” та автором ключових сюжетів про “Людину-павука”. Його внесок сформував сучасні історії про супергероїв у Маrvеl та DС.

У Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків 4 червня розпочала роботу виставка «Григорій Гавриленко. Нове життя». Експозиція є першою за останні два десятиліття спробою комплексно репрезентувати та проаналізувати спадщину цього автора.
Відкриття виставки зафіксував фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко. 
Проєкт об'єднав понад 100 графічних та живописних робіт із приватного зібрання мистецтвознавця Едуарда Димшица, значна частина яких раніше не демонструвалася широкому загалу.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Назва виставки відсилає до однойменного циклу ілюстрацій Гавриленка до твору Данте Аліг'єрі «Vіtа Nоvа», створеного у 1965 році. За словами організаторів, це формулювання також відображає творчі пошуки митця та символізує початок нового етапу актуалізації його імені в сучасному культурному дискурсі.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Кураторка проєкту Лізавета Герман відмовилася від традиційного хронологічного принципу побудови експозиції. Роботи розміщено таким чином, щоб глядач міг простежити внутрішню еволюцію художніх мотивів, взаємозв'язок між різними техніками та перетікання образів від лабораторних начерків до завершених полотен.
Паралельно з виставкою підготовлено до друку каталог, який містить репродукції понад 200 творів Гавриленка, що стане першим масштабним профільним виданням про художника за роки незалежності України.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Григорій Гавриленко (1927–1984) є одним із представників українського мистецького шістдесятництва та ключовою фігурою київського андеграунду другої половини ХХ століття.
Протягом 1945–1949 років навчався в Республіканській художній школі у Києві. Його викладачем був Володимир Бондаренко (учень Федора Кричевського та Михайла Бойчука), а серед однокласників — відома художниця-дисидентка Алла Горська.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Митець працював щодня, поєднуючи станковий живопис, графіку, книжкову ілюстрацію та мозаїку. Базовими темами його творчості були жіночі образи, пейзажі Києва та дослідження взаємодії кольору й світла.
Гавриленко створив три станкові мозаїки з характерною для нього жіночою іконографією, які були інтегровані у візуальне оформлення незавершеної кінострічки Сергія Параджанова «Київські фрески».
Художник регулярно малював жіночі портрети з натури, залучаючи як професійних позувальниць, так і представниць інтелігенції, зокрема поетесу Людмилу Скирду (процес створення цих робіт вона описала у вірші «Мене малює тихий чоловік»).
Василь Артюшенко, ZN.UА
За життя Гавриленко належав до інтелектуального ядра столиці. Його найближче оточення складали художники Георгій Якутович, Валерій та Аліна Ламахи, режисер Сергій Параджанов, композитори Валентин Сильвестров і Віталій Годзяцький, диригент Ігор Блажков, письменники Іван Драч та Микола Бажан.
Попри авторитет серед сучасників, постать Гавриленка досі залишається недостатньо вивченою. Після його смерті у 1984 році в Україні так і не було сформовано цілісного критичного корпусу мистецтвознавчих праць, а більшість творів перебували поза межами публічного доступу.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Заступниця генеральної директорки Музею Ханенків, історикиня мистецтва Ганна Рудик зазначає:


«За всієї харизматичності Гавриленка для його сучасників та учнів, дуже мало лишилося свідчень його прямої мови, а також фотографій. А проте є найголовніше — його твори в музейних, університетських і приватних зібраннях. Відчитання цього «тексту» — ретельне, системне, контекстуальне — дуже потрібне нам зараз для повноти й сили нашої культури».





Організатори розраховують, що поточний проєкт у Музеї Ханенків ліквідує цю дослідницьку лакуну та закладе основу для подальшої інтеграції спадщини Григорія Гавриленка в історію європейського модернізму.

Переможниця “Євробачення-2026”, болгарська співачка Dаrа, відреагувала на заяви російського артиста Філіпа Кіркорова, який раніше натякнув, що саме його внесок допоміг Болгарії здобути перемогу на пісенному конкурсі. Виконавиця публічно заперечила ці твердження та наголосила, що успіх композиції Ваngаrаngа став результатом роботи великої міжнародної команди, передає болгарське медіа Stаndаrt.
“З усією повагою, Ваngаrаngа написали у 2023 році в Sоfіа Sоngwrіtіng Саmр”, — прокоментувала Dаrа допис Кіркорова в Іnstаgrаm.
Коментар Dаrа в Іnstаgrаm.Стандарт
Артистка наголосила, що перемога на “Євробаченні” стала результатом спільної роботи її команди, музичного лейблу Vіrgіnіа Rесоrds, Болгарського національного телебачення та міжнародних продюсерів. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Протести, бойкоти й скандали: чим завершилося «Євробачення-2026»



Нагадаємо, що після завершення “Євробачення-2026” Кіркоров дав інтерв’ю російським медіа, у якому він заявив про “співпрацю з Болгарією цього року”. Артист також згадав свого давнього колегу — грецького композитора Дімітріса Контопулоса, який є одним із авторів Ваngаrаngа.
“Коли болгарське телебачення зв’язалося зі мною з проханням підтримати Болгарію цього року, я не міг відмовити”, — заявив Кіркоров в інтервʼю та назвав Контопулоса частиною своєї “drеаm tеаm”, з якою працює понад 20 років.
Після цього співавтори конкурсної композиції заперечили участь Кіркорова у створенні пісні. Зокрема, румунський музикант Крістіан Тарча, відомий під сценічним ім'ям Моnоіr, заявив, що Кіркоров не брав участі у створенні пісні. За його словами, офіційними авторами композиції є лише чотири особи: Dаrа, Моnоіr, Аnnе та Дімітріс Контопулос. 

Американський режисер Мартін Скорсезе зіткнувся з хвилею критики після того, як публічно підтримав використання штучного інтелекту під час підготовки фільмів. Володар премії “Оскар” став радником компанії Вlасk Fоrеst Lаbs та заявив, що нові інструменти допомагають йому швидше втілювати творчі ідеї, передає ВВС.
Компанія опублікувала відео, в якому Скорсезе демонструє використання генеративного ШІ для створення розкадрувань. Технологія дозволяє миттєво генерувати зображення персонажів, локацій та ключових сцен, які потім використовуються для планування зйомок.
Режисер пояснив, що протягом кар'єри йому часто було складно донести до акторів і знімальної групи точне бачення майбутнього фільму. На його думку, штучний інтелект може стати корисним інструментом для спілкування між учасниками творчого процесу.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Nеtflіх створює ШІ-студію для виробництва анімації



“Мене цікавить перетин технологій та розповіді історій, і я бачу, як це може розширити межі творчості, щоб створити для глядачів більш глибокі та насичені враження”, — заявив Скорсезе.
Режисер нагадав, що раніше вже використовував новітні технології у своїх роботах. Зокрема, йдеться про 3D у фільмі “Хранитель часу” та технологію цифрового омолодження акторів в “Ірландці”.
За словами Скорсезе, він нещодавно випробував цю технологію на практиці під час знімань однієї сцени. Режисер зазначив, що можливість візуалізувати та одразу ж поділитися розкадруваннями “подарувала йому творчу свободу”. Режисер також додав, що “на етапі підготовки до знімань час — це гроші”, і таке рішення “дозволило команді працювати швидше, не поступаючись якістю та майстерністю”.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Аmаzоn залучає ШІ, щоб прискорити виробництво серіалів і фільмів



Втім, позиція режисера викликала різку реакцію частини творчої спільноти. Художниця Карла Ортіс, яка працювала над фільмами “Месники: Завершення”, “Чорна пантера” та “Доктор Стрендж”, заявила, що підтримка таких інструментів ставить під загрозу роботу художників, чиї твори можуть використовувати для навчання моделей ШІ.
“Він кидає під автобус кожного художника розкадрувань, з яким коли-небудь працював, руйнуючи їхні засоби до існування за допомогою моделей, які, ймовірно, навчалися саме на роботах цих художників. Використовувати свою спадщину та владу для цього — це просто огидно”, — написала Ортіс у соцмережі Х.
До критики приєднався й режисер анімації Семюел Дітс. Він заявив, що створення розкадрувань займає лічені секунди для професіоналів та не потребує використання генеративного ШІ, особливо якщо моделі навчалися на роботах художників без їхньої згоди.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Dіsnеy опинився в центрі скандалу через плани впровадження ШІ на платформу



Водночас чимало користувачів соціальних мереж стали на захист Скорсезе. На їхню думку, штучний інтелект у цьому випадку виступає лише допоміжним інструментом, подібним до комп'ютерної графіки або інших сучасних технологій кіновиробництва.
“Якщо ШІ може допомогти комусь на кшталт Скорсезе швидше показати своєму оператору або продюсерській команді те, що він уявляє, я насправді не бачу проблеми”, — зазначив один з користувачів соцмереж.
Скорсезе не є першим діячем кіноіндустрії, хто експериментує з новими можливостями ШІ. Фінальну сцену з обвалом будівлі в серіалі від Nеtflіх “Етернавт” повністю згенерував штучний інтелект. Також режисер Даррен Аронофскі, відомий своїми стрічками “Чорний лебідь” та “Реквієм за мрією”, почав співпрацювати з Gооglе для створення фільмів із використанням ШІ. 

У Національному музеї «Київська картинна галерея» розпочала роботу виставка живопису «Новий мілітарний пейзаж». Експозиція є спільним проєктом одеських художників і військовослужбовців Ігоря Гусєва та Стаса Жалобнюка, які виступають як творчий дует Fоrеst Вrоthеrs.
Про це повідомляє фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.
Василь Артюшенко, ZN.UА
На виставці представлено понад 30 великоформатних полотен. Головна концепція проєкту полягає у фіксації змін в українському просторі та суспільному сприйнятті, де мілітарні елементи — бронетехніка, безпілотники та системи радіоелектронної боротьби — стають частиною сучасного ландшафту. Автори розглядають воєнні дії як нову повсякденну реальність.
Організатори зазначають, що проєкт уникає емоційного перебільшення чи романтизації бойових дій. Натомість митці пропонують аналітичний підхід до відображення стану, в якому суспільство переходить від першочергового шоку до тривалого співіснування з війною.
Василь Артюшенко, ZN.UА


«Ми фіксуємо стан, коли війна перестала бути зовнішнім чинником і стала частиною нашої ідентичності. Це точка стабілізації, де немає місця маренням чи ілюзіям. Це тверезий погляд на світ, у якому ми тепер живемо і діємо», — зазначають автори проєкту.






ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Фотовиставка "Сталева доблесть" у Києві: війна очима бійців



Авторська серія Ігоря Гусєва включає роботи з циклів «Третя світова війна», «Ідучи на світло» та «Малюнки рядового». Художник використовує як матеріальну основу радянські книжки, трансформуючи ідеологічні тексти у художні образи через поєднання іронії та критичного аналізу минулого.
Ігор ГусєвВасиль Артюшенко, ZN.UА
Візуальний щоденник Стаса Жалобнюка складається з малюнків та філософських нотаток, створених безпосередньо під час проходження військових навчань. Ця частина експозиції демонструє приватний вимір перебування на службі.
Стас ЖалобнюкВасиль Артюшенко, ZN.UА
Окрім інтеграції воєнного досвіду в цивільне життя та трансформації ідентичності, автори порушують питання екологічних наслідків бойових дій — деградації природних екосистем та руйнування ландшафтів країни.
Художники познайомилися в мистецькому середовищі Одеси до повномасштабного вторгнення, проте об'єднання Fоrеst Вrоthеrs сформувалося безпосередньо під час спільної військової служби. Назва гурту відсилає до досвіду перебування в лісових навчальних умовах. Зараз автори співпрацюють із платформою «Культурні сили», яка консолідує діячів культури, волонтерів та військовослужбовців творчих професій для реалізації комунікаційних і профільних проєктів.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Ознайомитися з роботами художників відвідувачі можуть за адресою вулиця Терещенківська, 9. Графік роботи: з 11:00 до 18:00 (каса до 17:20), у вівторок — з 11:00 до 19:00 (каса до 18:20). Вихідні дні — понеділок та четвер. Вартість повного вхідного квитка становить 200 грн, для пільгових категорій — 100 грн.

Днями відзначали Всесвітній день без тютюну, започаткований Всесвітньою організацією охорони здоров’я, аби привернути увагу прогресивної громадськості до смертельно небезпечних наслідків паління. Цього року офіційною темою кампанії ВООЗ стало «викриття привабливості куріння». Треба визнати, що кінематографісти в цьому сенсі добряче зіпсували собі карму. Адже саме кіно зробило цей процес по-справжньому привабливим: важко уявити образ класичної кінозірки без сигарети. Але зрештою чиновники таки перемогли, а от кіно програло.У чому саме, спробувало розібратися ZN.UА.

Натура, що пішла

Історія тютюнового диму на екрані — це історія про те, як кінематограф поступово втрачав одну зі своїх головних візуальних і психологічних текстур. Історично до диму в кадрі ставились як до повноцінного художнього інструмента, а не шкідливої звички. Сьогодні, коли студії забороняють палити у фільмах із рейтингом, нижчим за R, помітно, наскільки збідніла екранна атмосфера й ритміка.Зникнення сигаретного диму з екрана — це тектонічний зсув у самій кіномові. Звісно ж, не настільки глобальний, як перехід від німого кіно до звукового або від чорно-білої плівки до кольору. В історії кінематографа це можна порівняти зі зникненням чоловічого класичного капелюха-федори в 1960-х.Капелюх був не просто елементом костюма, а важливим композиційним компонентом мізансцени. Недарма в сучасних стилізаціях під гангстерське кіно (як, наприклад, у «Перехресті Міллера» братів Коен або «Проклятому шляху» Сема Мендеса) його символізму приділено таку пильну увагу. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Відмова від куріння знижує ризик раку в будь-якому віці – дослідження Кожен жест, коли герой насував федору на лоба або знімав (чи капелюх із нього знімали силоміць, чи герой демонстративно одягав його в приміщенні тощо), завжди мав певний підтекст: зміну статусу, агресію, вразливість, потайливість. Коли капелюхи вийшли з повсякденного вжитку, кримінальне кіно, детективи й трилери позбулися виразного елемента візуальної психології.

Нуарний дим

Та повернімося до наших димних справ. Чорно-біла плівка вимагала контрасту й глибини, тому в 1940-х і 1950-х роках оператори буквально боготворили дим. Згадайте класичні нуари, в яких оператори ставили жорстке висококонтрастне світло. Ми не бачимо променя як такого в чистому повітрі — ми помічаємо лише освітлену ним поверхню. Щоб «проявити» геометрію світла, задимлювали майданчик. Саме промінь прожектора, що пробивається крізь сизий серпанок, і створював ту саму атмосферу нуарного фаталізму, де немає чітких меж між добром і злом.Водночас сигаретний дим ставав головним художнім засобом на великих планах. Клуби тютюнового диму створювали усередині статичного променя живу турбулентність, змушуючи світло буквально пульсувати біля обличчя героя. У чорно-білому кіно це формувало ілюзію фізичного середовища.Якщо студійний туман приховував дешевизну декорацій і надавав простору ілюзію багатошаровості, то щільні клуби сигаретного диму ставали для самих героїв ідеальною психологічною маскою. Хамфрі Богарт без сигарети втрачав щонайменше половину своєї загадковості, а для «фатальних жінок» процес прикурювання був одним із головних інструментів спокушання та демонстрації влади. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Імунітет продовжує страждати через куріння ще довго після відмови від цигарок – дослідження

Мистецтво прикурювати

Сигарета на екрані була психологічним маркером, бездоганним важелем для управління глядацькою увагою і темпоритмом сцени — наприклад, для створення паузи в мізансцені. А ще сигарета давала змогу акторам задавати чіткий ритм діалогу, коли сам процес прикурювання, глибока затяжка та струшений попіл ділили діалог на логічні частки, як метроном розбиває музичну фразу.Причому пластика цього жесту дозволяє створити додаткові штрихи до образу персонажа. Наприклад, звичка затискати сигарету між великим та вказівним пальцем і ховати її глибоко в долоні може свідчити про те, що герой звик до фізичної роботи просто неба, служив матросом або має досвід окопної війни.Сама манера прикурювання в кадрі може стати предметом для окремого дослідження. Згадайте, як нахабно клацав кришкою своєї запальнички Zірро Брюс Вілліс у екшенах 1990-х років, перш ніж зацідити комусь по пиці. Або коли два персонажі нуару по-змовницьки дають один одному прикурити, позначаючи в такий спосіб установлення між ними зв’язку, прихованого від інших героїв.Можна ще згадати, як сигарети давали змогу обходити цензуру. В епоху Кодексу Гейза, коли на екрані було заборонено показувати відверту пристрасть, сигарета стала головним легальним провідником еротизму в романтичних комедіях Голлівуду. Сцена, коли жінка прикурює від запальнички, яку люб’язно простягнув чоловік, стала метафорою поцілунку. А коли персонаж підкурює одночасно дві сигарети й передає одну героїні — це вже сприймалось як чистий секс. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Бездимний простір: де не можна палити Ну, а зі сцени, коли втомлені коханці закурюють у ліжку, знущався ще Вуді Аллен у 1970-х роках, настільки банальним став цей візуальний троп після скасування цензури.Позбувшись сигарети, актори втратили виграшний атрибут, що задає ритм руху в кадрі, й кінематографу довелося наново вигадувати, чим зайняти руки персонажів. На жаль, найчастіше — смартфоном. Що, звісно ж, є доволі логічним: коли герой на екрані скролить свій телефон, його дії так само транслюють залежність.Але якщо сигарета в класичному кіно була інструментом комунікації, то смартфон — це засіб тотальної ізоляції. По-перше, коли глядачі не бачать очей актора, його персонаж візуально «вимикається» зі сцени. По-друге, скролінг ідеально вписується в концепцію цифрового автоеротизму. А це щось абсолютно протилежне двом запаленим у кадрі сигаретам.Що, звісно ж, ідеально відображає та коментує наш час. Але суттєво збіднює кадр.

Сенс життя за «Філіп Морріс»

Як і будь-яка інша справа, небезпечна для здоров’я та життя, куріння набуло в кіно романтичного забарвлення. Сигарета символізувала свободу, бунт та екзистенційну тугу героїв.Іконічні образи Жана-Поля Бельмондо в годарівському «На останньому подиху» або Збігнєва Цибульського в «Попелі і діаманті» Анджея Вайди неможливо уявити без сигарет. Утім, якщо вам просто зараз гостро захотілося закурити, саме час згадати про те, що в основі одного з найпереконливіших візуальних міфів ХХ століття лежить брудна, токсична й справді смертельно небезпечна хімічна звичка. Яка звела в могилу щонайменше двох великих режисерів сучасності, котрі за життя не випускали сигарети з рук: Сейдзюна Судзукі та Девіда Лінча. Майже половина випадків раку, яким можна було запобігти, пов'язана з двома шкідливими звичками На думку професора Корнелльського університету Річарда Клайна (свою книгу «Сигарети — це піднесено» він, власне, написав, коли намагався кинути палити) саме через усвідомлення смертоносності сигарети куріння в кадрі стало таким кіногенічним аж до магнетизму. За Клайном, кіно не приховувало небезпеки тютюну, а навпаки, показало процес куріння як щоденний акт загравання зі смертю.Коли ми стежимо за тим, як тліє сигарета в кутику рота Алена Делона в «Самураї», ми розуміємо, що так само невідворотно спливає час життя Жефа Костелло. І від цього видовища практично неможливо відірватися. Як не можна забувати про те, що першочергове завдання кіно — обманювати глядача.Великий французький семіотик Ролан Барт нагадує: кіно зробило куріння настільки органічною частиною чоловічого бунту або жіночої сексуальності, що глядач перестав бачити комерційний продукт за образами мужності, інтелекту або свободи. І, звісно ж, за кадром залишилися кашель, неприємний запах та онкологічний діагноз.А відомий філософ Славой Жижек, який чимало писав про кіно, вважає, що провина кінематографа значно глибша за рекламу куріння — причому байдуже, чи то естетична мотивація керувала режисером, чи банальний продакт-плейсмент. За Жижеком, кіно пов’язало процес вдихання отруйного диму з базовими людськими потребами — пошуком сенсу буття, бунтом проти системи та безстрашним прийняттям власної смертності. А вибити з голови гарну філософську метафору набагато складніше, ніж кинути шкідливу звичку.Тим більше, як ми знаємо, немає нічого простішого, ніж кинути палити, — кожен завзятий курець кидав разів зо двадцять.

У столичному Мистецькому центрі «Шоколадний будинок» розпочала роботу постійна експозиція «Іван Марчук. Музейні колекції», приурочена до 90-річчя народного художника України. Цей проєкт став першою виставкою у просторі центру після його закриття у 2022 році, повідомляє фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.До виставки увійшли 40 полотен, створених митцем у період від кінця 1960-х років до середини 2020-х. Роботи для проєкту надали 11 державних музейних установ із шести міст країни: Києва, Львова, Івано-Франківська, Сум, Луцька та Канева.Василь Артюшенко, ZN.UАПодія є проміжним етапом масштабнішого державного проєкту. За словами заступниці керівника Офісу Президента України Олени Ковальської, повноцінне відкриття окремого закладу наразі відкладається через об'єктивні обставини: «Президент України Володимир Зеленський ініціював створення Музею Івана Марчука. Ми працюємо над цим проєктом, і він обов'язково відбудеться. На жаль, війна не дає можливості реалізувати проєкт швидко, тому є об'єктивні затримки з відкриттям Музею. Доки він не з'явиться, працюватиме постійний виставковий проєкт, щоб кожен киянин і гість столиці міг прийти й ознайомитися з творчістю Івана Марчука». ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Я завжди хотів дивувати цей світ»: знаменитий художник Іван Марчук завітав на свою ювілейну виставку Ілюстрація Івана Марчука до поезії Т. Г. Шевченка «Ісайя. Глава 35» (Подражаніє. «Радуйся, ниво неполитая») (серія «Шевченкіана»)Василь Артюшенко, ZN.UАОсновою представленої колекції є цикл «Шевченкіана» — єдиний тематичний комплекс у творчому доробку автора, за який у 1997 році він отримав Національну премію імені Тараса Шевченка. Також відвідувачі можуть побачити картини з серій «Пейзаж», «Голос моєї душі» та «Біла планета ІІ».Ілюстрація Івана Марчука до поеми Т. Г. Шевченка «Неофіти» (серія «Шевченкіана»)Василь Артюшенко, ZN.UАСеред інших експонатів:

Портрет Богдана Ступки (1971 рік), наданий Національним художнім музеєм України;Пейзажні роботи, виконані в авторській техніці «пльонтанізму»;Три нові полотна із серії «З погляду вічності», які Іван Марчук створив у 2024 році під час перебування у Відні й передав спеціально для цього проєкту.

Візуальний ряд доповнено архівними документами, біографічними матеріалами та імерсивною відеопроєкцією за мотивами творів художника. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ У столиці представили каталог виставки Івана Марчука «Пробудження»: видання можна отримати за донат Василь Артюшенко, ZN.UАОрганізаційне забезпечення виставки здійснили Музейно-культурний центр сучасного мистецтва Івана Марчука, НХМУ, Національний музей «Київська картинна галерея» та безпосередньо «Шоколадний будинок» за кураторства Оксани Підсухи. Проєкт підтримали Міністерство культури України, Національна академія мистецтв, Музей мистецтв Прикарпаття, Музей Корсаків, «Мистецький арсенал», «Український Дім», НаУКМА та низка партнерських компаній.Іван Марчук відзначив свій ювілей 12 травня. Він є автором близько 5000 творів, творцем техніки «пльонтанізм» (нашарування тонких ліній) та лауреатом відзнаки «Національна легенда України». У 2006 році увійшов до складу «Золотої гільдії» Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі, а у 2007 році увійшов до рейтингу «100 геніїв сучасності» за версією Dаіly Теlеgrарh. За кар'єру провів понад 150 персональних виставок.

Англійська співачка Сhаrlі ХСХ, справжнє імʼя якої Шарлотта Емма Ейчісон, представила обкладинку свого нового альбому Мusіс, Fаshіоn, Fіlm ("Музика, мода, кіно"), який вийде 24 липня. На відміну від більшості попрелізів, на ній немає самої артистки — замість цього на фотографії зображені музикант Джон Кейл, дизайнер Марк Джейкобс та режисер Мартін Скорсезе.
Як повідомляє Vаnіty Fаіr, обкладинка одразу викликала дискусію серед шанувальників. Частина користувачів соцмереж поставила під сумнів вибір трьох чоловіків як центральних фігур нового проєкту Сhаrlі ХСХ, тоді як інші побачили в цьому продовження творчого підходу співачки, який вона використала ще під час випуску альбому Вrаt.
“Замість купки випадкових старих, це була б НАБАГАТО краща обкладинка для нового альбому Сhаrlі”, — написав користувач на Х та додав скріншот з кліпу на пісню SS26.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Найпопулярніші артисти, пісні та альбоми за 20 років: Sроtіfy відзначає річницю



Фотографію для обкладинки створив Ейдан Замірі. На ній Джон Кейл символізує музику, Марк Джейкобс — моду, а Мартін Скорсезе — кіно, тобто три напрями, винесені в назву альбому.
Відсутність самої Сhаrlі ХСХ на обкладинці не є новим рішенням для артистки. У 2024 році її альбом Вrаt також вийшов без фотографії співачки — обкладинка складалася лише з назви на яскраво-зеленому тлі. Тоді цей мінімалістичний візуальний стиль став однією з найупізнаваніших культурних ознак року. Зокрема укладачі словника англійської мови Соllіns назвали “Вrаt” словом 2024-го.
Автор матеріалу для Vаnіty Fаіr Хосе Кріалес-Унзуета вважає, що нова обкладинка розвиває ту саму ідею. На його думку, в епоху ТіkТоk, стрімінгів та соцмереж знаменитості постійно перебувають у полі зору аудиторії, тому обкладинка альбому може виконувати іншу функцію, ніж просто демонстрація виконавця.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Вlасkріnk випустили перший за понад три роки мініальбом



Перший сингл нового альбому отримав назву Rосk Мusіс і сигналізує про відхід артистки від танцювальної музики в бік рок-естетики. Другий сингл альбому, SS26, безпосередньо пов'язаний з модною індустрією. Його назва відсилає до сезону “весна-літо 2026”, а в кліпі з'являються Ваккарелло, колишня головна редакторка Vоguе Раrіs Карін Ройтфельд та модний публіцист Люсьєн Пажес.

Разом із презентацією обкладинки співачка зазначила, що Мusіс, Fаshіоn, Fіlm міститиме 11 композицій і триватиме 30 хвилин 5 секунд. Як пише Vаrіеty, назва альбому повʼязується з текстом пісні SS26, де Сhаrlі ХСХ співає: Wе’rе wаlkіn’ оn а runwаy thаt gоеs strаіght tо hеll / Nоthіng’s gоnnа sаvе us, nоt musіс, fаshіоn оr fіlm (“Ми йдемо подіумом, який веде прямо до пекла. Нас не врятують ні музика, ні мода, ні кіно”).
За словами співачки, новий реліз суттєво відрізнятиметься від Вrаt. В інтерв'ю Вrіtіsh Vоguе вона заявила, що їй цікаво “перевернути форму” та свідомо ризикувати творчими рішеннями, навіть якщо це викличе суперечки серед слухачів.
Сhаrlі ХСХ увійшла до списку головних номінантів премії “Ґреммі-2025”. Співачка отримала одразу сім номінацій, та здобула перемогу у двох категоріях завдяки треку Vоn Dutсh та альбому ВRАТ.