Дзеркало Тижня

Хакерська атака на застосунок «Повітряна тривога», через яку українці отримали фейкові повідомлення про ядерну та хімічну загрози, радіаційну небезпеку й вуличні бої в Києві, спричинила хвилю мемів у соцмережах. У Тhrеаds жартують про плани на випадок апокаліпсиса, згадують гору Щекавицю та дякують за те, що столицю очолює мер-боксер. ZN.UА зібрало добірку жартів, які з'явилися в соцмережах на тлі інциденту.
Злам стався пізно ввечері 1 листопада. У застосунку «Повітряна тривога» з'явилися сповіщення про хімічну та радіаційну загрози, а також повідомлення про нібито вуличні бої у столиці. Після цього команда сервісу тимчасово вимкнула сповіщення та призупинила роботу застосунку, а згодом почала поступово відновлювати його функції.
Кібератака на Росстат: хакери заявили, що викрали дані про втрати армії РФ
Одним із приводів для жартів стало повідомлення про вуличні бої в Києві. У мережі опублікували скриншот сповіщення з підписом: «Добре, що у нас мер боксер 💪». Інший допис супроводжувався риторичним запитанням: «То шо, район на район?????».
Соцмережі
Соцмережі
Соцмережі
Частина користувачів вирішила пожартувати із самої спроби налякати українців. В одному з мемів ідеться про те, що росіяни ламають застосунок тривоги, аби посіяти паніку, тоді як українці вже підготували 100 500 мемів, а ще мільйон — на підході. Для ілюстрації використали кадр із «Зоряних війн» із Обі-Ваном Кенобі та двома персонажами.
Соцмережі
Соцмережі
Соцмережі
Соцмережі
Ще один мем з'явився на тлі фейкових повідомлень про вуличні бої в Києві та збігся з візитом до України данського актора Ніколая Костера-Вальдау, який зіграв Джеймі Ланністера в серіалі «Гра престолів». Під час повітряної тривоги через загрозу російських обстрілів актор перебував у київському метро. Його фотографії на станції «Золоті ворота» швидко розлетілися соцмережами. 
Якщо цю зброю застосують, то зроблять це і вдруге, і втретє: Зеленський відповів, чи вірить у ядерну ескалацію війни
Для жарту використали кадр із сьомого сезону серіалу, на якому Джеймі Ланністер верхи на білому коні їде крізь охоплене вогнем поле бою. Зображення супроводили підписом: «Ми то спали, але всі знаємо, хто справді був готовий для вуличних боїв у Києві».
Соцмережі
Окремий допис обігрує саму хакерську атаку у форматі діалогу. За жартівливим сценарієм, росіяни намагаються зламати застосунок, щоб українці злякалися, а у відповідь отримують згадку про ядерну загрозу та запрошення на Щекавицю.
Соцмережі
Київська гора з'являється в мемах не вперше. «Оргія на горі Щекавиця» — інтернет-мем, який виник у вересні 2022 року на тлі російських ядерних погроз. Тоді в соцмережах поширилася жартівлива ідея зібратися на Щекавиці для останньої вечірки в разі ядерного удару. Допис швидко став вірусним, а навколо нього створили тематичний Теlеgrаm-канал, до якого приєдналися тисячі користувачів.
Соцмережі
Згодом мем став одним із символів українського воєнного гумору. Його використовували в медіа, рекламі та культурних проєктах. Дослідники також розглядають його як приклад колективної реакції на страх і спосіб соціальної згуртованості.
Українські меми під час війни перетворилися з жартів на інструмент інформаційного опору — експерт
Водночас фахівці застерігають, що кібератаку не варто сприймати лише як привід для жартів. На запит ZN.UА кіберфахівці повідомили, що вона становить пряму загрозу персональним даним українців. Перехід за сторонніми посиланнями в таких повідомленнях може призвести до викрадення особистої інформації. Громадян закликають не відкривати підозрілі сповіщення та не переходити за посиланнями в них. До стабілізації ситуації фахівці радять видалити застосунок.
Тим часом у Росії хакери зламали Єдину державну систему попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій, застосунок МНС РФ і регіональні канали відомства в месенджері МАХ. Через них поширили фейкове повідомлення про нібито запуск ядерних боєголовок на носіях Р1-SUN та закликали росіян ховатися в підвалах і робити запаси їжі.
Р1-SUN — це український дрон-перехоплювач компанії SkyFаll, призначений для знищення «Шахедів», крилатих ракет і вертольотів. У МНС РФ згодом підтвердили масштабну кібератаку на застосунок і заявили, що працюють над відновленням його роботи.

Гелловін для всіх шанувальників кіно давно асоціюється з жанром горору. Медіа готують рейтинги найкращих фільмів, мережі кінотеатрів влаштовують традиційні покази «Ночі жахів». Проте проблема жанру в тому, що сучасні горори дедалі рідше лякають. За останнє десятиліття «піднесений горор» (еlеvаtеd hоrrоr) навчився говорити про травму, переживання горя, гендер і соціальні проблеми, але водночас став надто респектабельним і почав соромитися власної жанрової природи — поганого смаку, тілесності, чорного гумору та ґіньйольного божевілля. Чи не тому найкращі фільми жахів останніх років знову повертають нам не лише сенс, а й задоволення від страху?

Чому горори перестали нас лякати

Горор перестав лякати не тому, що ми звикли до жахів — просто сам жанр почав боятися виглядати горором. Сучасний фільм жахів сам по собі може бути дуже добре зробленим: режисерськи точним, акторськи переконливим, візуально сильним, тематично амбітним, іноді справді розумним. Він може вражати нас композицією кадру, метафорами, психологією, соціальною проблематикою, але водночас не справлятися зі своїм головним завданням — як слід налякати глядача. Стівен Кінг якось зауважив, що найвищим професійним тріумфом для нього як письменника-горормейкера було б довести читача до серцевого нападу.Відро крові для епохи Іnstаgrаm: що не так із новою екранізацією Стівена КінгаКрім бажання струснутися від добрячої порції адреналіну, ми дивимося горори заради відрази, нервового сміху, фізичного дискомфорту, а головне — відчуття, що фільм ось-ось переступить якусь неприпустиму межу. Однак жанр перестав бути безсоромним.Після прориву артгорорів на зламі 1960–1970-х, коли такі фільми, як «Дитина Розмарі» (1968), «Екзорцист» (1973) та «А тепер не дивись» (1973) стали великими культурними подіями й касовими хітами, фільми жахів лише за останні десять років знову здобули повагу критиків і фестивальний статус, залучили великих акторів та заслужили серйозні рецензії. Проте жанр неминуче розплатився за цю респектабельність частковою втратою своєї ярмаркової, балаганної природи.

Як горор перетворився на сеанс психоаналізу

Головний ворог цього жанру сьогодні — не кліше, а респектабельність. Великі горори ніколи не боялися виглядати дурнувато: Шкіряне обличчя витанцьовував на дорозі з бензопилою, ліжко Ріган гротескно тряслося, Брюс Кемпбелл бився з власною рукою, мерці у Ромеро водночас були страшні й безглузді. Жах виникає, зокрема, з відчуття, що й сам фільм утратив контроль над собою. Проте сучасний «піднесений горор» надто часто зберігає бездоганну серйозність — режисер більше боїться виглядати смішним, ніж налякати глядача.Епідемія горорів у прокаті: на українського глядача чекають сеанси кінопсихотерапіїЗдобувши респектабельність, жанр перетворився з мистецтва переживання на мистецтво дешифрування. Раніше первинна реакція була тілесною: здригнутися від несподіванки, заплющити очі, відвернутися або засміятися, щоб зняти напругу. Тепер глядач уже розуміє правила гри й береться інтерпретувати побачене на екрані. Надприродна істота, наприклад, може матеріалізувати переживання втрати, старіння і деменцію, почуття провини, страх дорослішання, расизм і соціальне підпорядкування тощо. Просто невичерпний матеріал для дисертацій.Так замість жертви фільму — а хороший горор має проїхатися по своєму глядачеві катком — глядач перетворюється на його інтерпретатора. Фільм жахів має бути страшним саме тому, що його творці не все нам пояснюють. Щойно жанрове кіно починає щось доводити глядачеві, жанр перетворюється з переживання на аргумент, а метафора — на інструкцію з експлуатації фільму.Пояснення — природний ворог страху: ще Гічкок казав, що здогадуватися куди цікавіше, ніж знати наперед. Однак сучасна франчайзингова культура патологічно не терпить білих плям: походження демона, дитинство вбивці, правила прокляття, таємна урядова організація тощо — усе має бути ретельно розжоване до консистенції дитячого пюре. Проте зрозуміти монстра — це перший крок до того, щоб перестати його боятися.Як Альфред Гічкок змінив кіно — і чому ми досі не позбулися його впливуКрім того, горор забув, що тіло не зобов’язане бути метафорою. У жанрі завжди було непристойне задоволення від самої матеріальності тіла: шкіра рветься, кістки ламаються, кров тече, людина перетворюється на шматок м’яса. Девід Кроненберг умів вкласти в таке кіно філософію, але спочатку він показував нам скалічене тіло. Власне кажучи, саме тому «Субстанція» (2024) Коралі Фаржа стала такою потужною культурною подією.

І соромно, і смішно

Коли горор услід за рештою голлівудського кіно перейшов на драматургію травми, з рівняння цілком природно зник гумор: є речі, з яких непристойно сміятися навіть найвідбитішим авторам. Однак відмовившись від чорного гумору, горор продовжував втрачати себе по частинах, наче якийсь приблудний зомбі.У класичних фільмах жахів гумор розряджав напругу — зазвичай просто перед тим, як на екрані ставалося щось справді жахливе. Це один із базових прийомів саспенсу: дати глядачеві розслабитися, щоб наступний удар по психіці виявився сильнішим.Однак чорний гумор у горорі може працювати і як додаткове джерело емоційної дезорієнтації глядача, поєднуючи реакції, які зазвичай не збігаються. Це коли глядачеві водночас смішно, страшно й не по собі, через що він утрачає звичну емоційну опору. Саме так влаштована фінальна вечеря в класичній «Техаській різанині бензопилою» (1974), і саме цей фарс робить усе, що відбувається, ще моторошнішим. Друга частина «Зловісних мерців» (1987), по суті, — суцільний кривавий слепстик, причому першу третину фільму Брюс Кемпбелл майже самотужки розігрує як німу комедію.Серед режисерів «піднесеного горору» добре розуміє цей принцип Арі Астер. До болю ніякова, абсурдна й водночас моторошна сцена ритуального сексу Крістіана в «Сонцестоянні» (2019) уже увійшла до підручників.Геловін. Звідки прийшло це свято та як його відзначаютьА найрадикальніший приклад горору, побудованого на чорному гуморі, зняв на батьківщині «іспанського сорому» режисер Кайє Касас. Його «Журнальний столик» (2022) перетворює звичайні побутові сцени на нестерпну комедію незручності. Глядач сміється — і майже відразу йому стає соромно за власний сміх, наче він раптом усвідомлює себе співучасником того, що відбувається. Схоже, кринж нарешті повертається як повноцінний жанровий інструмент.

Справа поганого смаку

Поганий смак — не естетичний недолік горору, а один із його найважливіших інструментів. Добрий смак передбачає межі: глядач приблизно розуміє, що саме пристойне кіно собі не дозволяє, а жанр народжується там, де ця впевненість зникає. Коли фільм демонстративно порушує правила пристойності, виникає відчуття, що колишніх домовленостей між ним і глядачем більше немає — а отже, важко передбачити, наскільки далеко готовий зайти сам фільм.Анатомія обману: як фільми-головоломки грають на тому, чого ми насправді боїмосяСучасний горор аж надто квапиться стати соціально значущим та інтелектуально респектабельним — ще до того, як устигне як слід налякати. Великою мірою це стало наслідком успіху «Пастки» (2017) Джордана Піла, що нагадала, наскільки потужним соціальним висловлюванням може бути фільм жахів — і водночас зробила цю амбіцію майже новим стандартом «піднесеного горору». Відтоді політична, соціальна й психоаналітична змістовність стала для нього мало не обов’язковою. Однак «Пастка» так потужно впливала на глядачів саме тому, що передусім була чудово зробленим жанровим фільмом, який, крім усього іншого, містив політичне висловлювання.Звідси й майже обов’язкове сьогодні бажання пояснити глядачеві, що справжній монстр ховається зовсім не в підвалі й не за дверима спальні — а насправді це расизм, патріархат, непрожите горе, капіталістична експлуатація, страх материнства або сімейна травма. Так услід за дисертацією горор із нічного кошмару перетворився на колонку думок.Респектабельність змінила навіть соціальний ритуал перегляду фільму жахів: історично це був колективний акт поганої поведінки. Зазвичай горор дивилися на опівнічних сеансах у ґрайндхаусах, дешевих залах для показу експлуатаційного кіно, та в автокінотеатрах, де публіка могла досхочу насолоджуватися надмірностями видовища: кричати, сміятися, коментувати фільм. Це було кіно, яке не вимагало шанобливої тиші й гарних манер — навпаки, воно провокувало зал на фізичну реакцію і перетворювало сам перегляд на частину атракціону. (До речі, з появою домашнього відео нові фільми жахів так само часто дивилися невеликою компанією.)А перегляд «піднесеного горору» вимагає від глядача майже музейної дисципліни: сидіти тихо, стежити за композицією кадру, монтажем і тим, як режисер вибудовує мізансцени, до того ж правильно зчитувати всі алюзії, а після сеансу обговорювати травми персонажів.

Іноді вони повертаються

Утім, тішить, що маятник сучасного горору справді хитнувся назад. Глядачеві знову хочеться відчути фільм жахів майже фізично — щоб він приголомшував і лякав. 2025 року продюсерка Саманта Дженнінґс, яка разом із Крістіною Сейтон стояла за такими жанровими хітами, як «Говори до мене» (2022) та «Поверни її мені» (2025), зізналася в інтерв’ю Vаrіеty, що глядач починає втомлюватися від «піднесеного» жанру.І касові збори лише підтверджують цей зсув. «Жахаючий 3» (2024) — навмисно примітивний у своїй жорстокості, майже демонстративно позбавлений психологічних виправдань кривавий слешер — за бюджету близько 2 млн дол. заробив майже 100 млн. «Пункт призначення: Родове прокляття» (2025) став найкасовішим фільмом усієї франшизи, хоча його головний атракціон усе той самий, що й двадцять років тому: смерть, винахідливо поставлена як складний цирковий номер, і болісне очікування, коли і яким не менш химерним шляхом наступний персонаж вирушить на той світ.Навіть Осґуд Перкінс після повільного, атмосферного «Довгонога» (2024) зняв зухвалу «Мавпу» (2025), сповнену крові та чорного гумору.Це не означає смерті «піднесеного горору». Радше публіка втомилася від фільмів жахів, які дедалі частіше підміняють жанрову силу потребою довести власну інтелектуальну й соціальну значущість. А хочеться просто віддатися непристойному, зухвалому й смішному атракціону, від якого трохи ніяково за власне задоволення, — знову здригнутися від несподіванки, видихнути з полегшенням і від душі посміятися разом із сотнею інших глядачів у темній залі.

Спершу — шум води, потім крик, який майже одразу губиться в реготі. Керрі Вайт на підлозі шкільної душової дивиться на закривавлені пальці й не розуміє, що відбувається з її тілом. Дівчата довкола не поспішають їй допомогти: одні жбурляють у неї тампони, Кріс Гарґенсен підносить смартфон, і страх новенької просто на наших очах перетворюється на видовисько, де немає місця співчуттю.Кадр із серіалу «Керрі», 2026У фільмі Браяна де Пальми 1976 року ця сцена теж була актом колективної жорстокості, але камера залишала приниження всередині роздягальні, змушуючи глядача витримувати незручну близькість до жертви. Через пів століття з'являється інший погляд — об'єктив телефона, розрахований на нескінченне тиражування чужого сорому. Телефон у роздягальні був уже у версії Кімберлі Пірс 2013 року, але там запис лишався знаряддям помсти, а у Фленегана стає середовищем, у якому живуть герої. Відео залишає шкільні стіни, переходить із чату до чату, а знущання триває навіть тоді, коли його учасники розходяться по домівках. Тепер, щоб зруйнувати чиєсь життя, достатньо натиснути «опублікувати».7 жовтня на Рrіmе Vіdео вийшла восьмисерійна «Керрі» Майка Фленегана — нове прочитання дебютного роману Стівена Кінга 1974 року. На перший погляд, перед нами ще одна спроба заробити на культовому сюжеті. «Навіщо знову „Керрі“?» — спершу питав себе й сам Фленеган. Відповідь, розповідав він ТVLіnе, підказала сучасна школа з навчальними тривогами, соцмережами й тим, «наскільки нормалізованою стала жорстокість». Тож Фленеган пропонує переглянути не стільки природу дару героїні, скільки середовище, де він стає руйнівним: шкільне цькування, домашню ізоляцію, цифровий натовп і дорослі інституції, які встигають відреагувати хіба що на наслідки. Та чи може соціально точна історія автоматично стати сильним кіно — особливо коли її автор надто прагне врятувати власну героїню?

Камера, яку тримають кривдники

Керрі (Саммер Гауелл) у новому серіалі не просто замкнена школярка, яка не вміє знаходити спільної мови з однолітками. Вона майже не знала світу поза власним будинком: батьки виховували доньку серед релігійних заборон і тривожних пророцтв про небезпеку за порогом. Коли батько гине на будівництві, а мати, Марґарет Вайт, мусить піти працювати, Керрі вперше потрапляє до звичайної школи, і для дівчинки навіть буденні речі — бібліотека, розмова з ровесниками, право обрати власний одяг — набувають значення відкриття. Режисер дає відчути цей короткий період очікування свободи, і саме тому наступні приниження вражають сильніше.Кадр із серіалу «Керрі», 2026Фленеган зберігає впізнавані опорні точки роману: сцену в душовій, спробу однокласниці Сью Снелл загладити провину, запрошення на випускний і, зрештою, відро свинячої крові. Змінюється спосіб, у який ці події стають публічними. Кріс Гарґенсен (Елісон Торнтон) створює анонімний Іnstаgrаm-акаунт СаrrіеRеd_. Спершу туди потрапляє відео з душової, а згодом сторінка перетворюється на фабрику пліток, викриттів і неперевірених звинувачень, куди учні самі надсилають компромат одне на одного. У цій конструкції булінг уже неможливо звести до вчинку однієї кривдниці: хтось знімає, хтось пересилає запис, хтось додає насмішку, а хтось мовчки стежить за історією, розуміючи, що завтра сам може опинитися в кадрі. Елісон Торнтон недарма порівнює владу Кріс у соцмережах із телекінезом Керрі: її героїня теж діє на відстані, тільки рухає не предмети, а репутації.Кадр із серіалу «Керрі», 2026Найвлучніша знахідка серіалу полягає в тому, що жорстокість тут має власну систему поширення. Конфлікт продовжується після уроків, розпадається на скриншоти й коментарі, а наступного ранку повертається до класу вже як нібито доведений факт. Проте тут і перша слабкість драматургії: часом Фленеган так наполегливо підкреслює роль соцмереж, що колективну агресію починає пояснювати самим лише бажанням отримати перегляди, хоча її коріння значно глибше — у груповій ієрархії, страху бути відкинутим і звичці вважати чужу вразливість розвагою.Кадр із серіалу «Керрі», 2026

Погляд де Пальми, прочитання Фленегана

Браян де Пальма вибудовував трагедію передусім засобами кіномови — через мізансцену, рух камери, крупний план і монтаж. Уже початкова сцена в душовій провокує глядача на незручне запитання про природу самого споглядання: камера спершу майже зачаровано милується жіночим тілом, щоб за мить перетворити його на об'єкт публічного приниження. Режисер не лише демонструє жорстокість, а й змушує замислитися, наскільки легко погляд стороннього спостерігача стає її частиною.У знаменитій сцені випускного цей принцип досягає кульмінації. Сповільнені рухи, обмін поглядами, відро над сценою та монтажні зіставлення поступово розтягують очікування катастрофи, роблячи його майже нестерпним. Коли ж кров нарешті проливається, червоне освітлення і розділений екран перетворюють психологічний злам героїні на візуальний кошмар. Тут форма не ілюструє емоції, а безпосередньо її створює: глядач відчуває наближення трагедії ще до того, як персонажі усвідомлюють її неминучість.Майк Фленеган натомість віддає перевагу психологічному поясненню перед візуальною недомовленістю. Вісім серій дають простір і кривдникам, і тим, хто безуспішно намагається завадити цькуванню. Головна кривдниця отримує власну сімейну драму, однокласниця, яка прагне виправити заподіяне зло, — складнішу історію провини, а працівники школи постають людьми, чиї добрі наміри постійно наштовхуються на інституційні обмеження.На цьому тлі особливо виразними стають акторські роботи. Колись ролі доньки й матері принесли номінації на «Оскар» Сіссі Спейсек і Пайпер Лорі, і змагатися з ними було б марно. Саманта Слоян у ролі матері Керрі уникає карикатурного зображення релігійного фанатизму: її героїня страшна передусім непохитною переконаністю, що контроль, ізоляція та покарання є природними проявами материнської любові. Саммер Гауелл, яка грає саму Керрі, теж не намагається відтворити образ із класичної екранізації. Її героїня допитлива, часом незграбна, здатна щиро захоплюватися звичайними речами й чинити опір нав'язаній покорі.Кадр із серіалу «Керрі», 2026Якщо де Пальма послідовно накопичував тривогу, даючи їй змогу прорватися в кульмінаційний момент, то Фленеган часто розряджає її черговим поясненням мотивів і травм. Особливо помітно це під час випускного, до якого сходяться всі сюжетні лінії.Знаменита сцена зберігає впізнавані візуальні елементи, проте її емоційний ефект виявляється слабшим, оскільки глядач уже надто добре розуміє причини майбутньої катастрофи. До того ж уже в першій серії ті, хто вижив, розповідають на камеру про «Чорний випускний», що забрав близько двохсот життів, тож про масштаб трагедії ми знаємо задовго до того, як над сценою з'являється відро.У підсумку серіал переконливіше пояснює механізм жорстокості, ніж відтворює її руйнівну силу засобами самого кіно. Це «Керрі», яку цікавіше аналізувати, ніж боятися.Кадр із серіалу «Керрі», 2026

Школа як репетиція катастрофи

Політичний шар «Керрі» цікавий там, де вона виходить за межі зручного конфлікту між «прогресивними» дітьми та «відсталими» батьками. Батько жив у світі конспірологічних страхів, переконаний, що зовнішнє суспільство намагається зруйнувати його родину; після його смерті дружина Марґарет продовжує ту саму війну з уявними загрозами. У її риториці легко впізнати інтонації американських культурних конфліктів — недовіру до школи й сексуальної освіти, підозри до державних інституцій, боротьбу за «захист дітей», яка часом обертається відмовою самим дітям у праві знати й обирати. Згодом Марґарет і сама заводить Іnstаgrаm, щоб викривати школу: з цифровим світом вона воює його ж зброєю.Найгірший наслідок такого виховання Фленеган показує без надприродних ефектів: Керрі нічого не знає про менструацію не тому, що відповідної інформації немає, а тому, що вдома її від цієї інформації послідовно відгороджували.Кадр із серіалу «Керрі», 2026Під час навчальної тривоги на випадок стрілянини однокласники Керрі діють за відпрацьованим сценарієм, тоді як вона, не знаючи правил цієї репетиції, сприймає нападника з незарядженою зброєю як справжню загрозу. Коли дівчина затуляє собою Сью, від її крику блимає світло й падає телевізор: телекінез уперше проривається назовні не через бажання помститися, а через страх смерті. Виникає моторошний парадокс — школа відтворює сцену небезпеки заради безпеки, але для Керрі саме ця інсценізація стає першим травматичним досвідом за її стінами.Кадр із серіалу «Керрі», 2026У США такі навчання давно вписалися в шкільний побут — як «звичайна частина життя, а не аномалія», за словами Фленегана. Проте їхні наслідки досі викликають суперечки. Дослідники Технологічного інституту Джорджії разом з Еvеrytоwn fоr Gun Sаfеty, проаналізувавши дописи в соцмережах, пов'язані зі 114 школами в 33 штатах, виявили після навчань зростання мовних маркерів тривожності та стресу на 42%, депресивних настроїв — на 39%. Це дані опублікованого дослідження 2021 року, яке аналізувало висловлювання в мережі, а не клінічні діагнози.Цей сюжетний епізод набув додаткової гостроти за тиждень після прем'єри. За підрахунками Еduсаtіоn Wееk, станом на середину жовтня 2026 року в американських школах зафіксували 26 випадків стрілянини, що призвели до поранень або смертей. 15 жовтня в місті Бенд, штат Орегон, 16-річний нападник убив у початковій школі вчительку та трьох дітей віком п'ять, вісім і одинадцять років. На тлі таких повідомлень сцена навчальної тривоги перестає бути лише ефектною зав'язкою серіалу: її жанрову умовність наздоганяє реальність.

Україна по той бік екрана

Українському глядачеві ці механізми впізнавані. За опитуванням U-Rероrt, результати якого ЮНІСЕФ оприлюднив у лютому 2025 року, близько 45% респондентів стикалися з кібербулінгом, а майже кожен п'ятий не звертався по допомогу.За даними дослідження НВSС, проведеного у 2022–2023 роках за підтримки ЮНІСЕФ серед 23 612 українських підлітків віком 11–17 років, приблизно кожен п'ятий учень повідомляв про досвід булінгу.У березні 2025 року в Зінькові на Полтавщині четверо дітей і підлітків віком від 10 до 14 років знущалися з десятирічного знайомого, знімали це на відео й виклали запис у соцмережі; поліція відкрила провадження, зокрема за статтею про катування. Подібні історії оголюють найнеприємніший ефект цифрової публічності: камера перестає бути свідком насильства й стає частиною самого насильства, бо обіцяє кривдникам аудиторію, а жертві — повторне приниження щоразу, коли хтось відкриває запис.У квітні 2026 року голова ГО «Батьки SОS» Олена Парфьонова критикувала проєкт нового порядку реагування на шкільне цькування, серед іншого — за недостатню увагу до кібербулінгу. Ішлося про пропозиції, а не чинні правила, проте проблема добре знайома: доки дорослі з'ясовують, чи відповідає школа за приниження в чаті після уроків, відео давно збережене на десятках пристроїв. Найточніший соціальний діагноз «Керрі» полягає не в тому, що діти здатні на жорстокість, а в тому, що дорослі установи часто помічають її надто пізно.

Фінал, який просить поблажливості

Було б несправедливо назвати роботу Фленегана порожнім ремейком. У ній є переконливі акторські ролі, уважність до сучасних форм приниження і точне розуміння того, як домашній контроль та шкільна байдужість підсилюють одне одного.Кадр із серіалу «Керрі», 2026Однак соціальна проникливість ще не гарантує кінематографічної виразності. Там, де історія мала б залишити глядача сам на сам із наслідками насильства, Фленеган відчиняє двері до ширшого надприродного всесвіту: тут і таємне товариство жінок із надздібностями, і загадкова Емалін, з якою Керрі тікає з руїн рідного дому. Проблема не в тому, що Керрі дозволили вижити: трагедія не обов'язково потребує смерті головної героїні. Фленеган і не приховує, що співчуває Керрі: фінал, пояснював він Іnvеrsе, мав «відправити її у світ, на який вона, на нашу думку, заслуговує». Проблема в тому, що разом із новим майбутнім вона отримує своєрідне пом'якшення відповідальності за минуле. Фленеган достовірно показує, як суспільство створює передумови катастрофи, але в останній момент ніби відводить камеру від найскладнішого запитання: що робити, коли жертва сама стає джерелом непоправного насильства?Кадр із серіалу «Керрі», 2026

1978 року в Гонконзі безвісти зникла знаменита південнокорейська акторка Чхве Ин Хі. За кілька місяців зник і її колишній чоловік, режисер Шін Сан Ок, який намагався з'ясувати, що з нею сталося. Обоє опинилися в Північній Кореї. Викрадачам не потрібні були гроші чи державні таємниці. Їм потрібне було хороше кіно.Замовником викрадення був Кім Чен Ір — майбутній диктатор, який захоплювався кінематографом і вважав, що північнокорейські фільми надто погані, щоб переконувати світ у перевагах його держави. Замість того, щоб реформувати індустрію, він вирішив привезти талановитих людей силоміць.Майже через пів століття корейське кіно справді підкорило планету. Однак зовсім не те, на яке робив ставку Пхеньян. Південнокорейські «Паразити» здобули «Оскар» за найкращий фільм, «Гра в кальмара» перетворила дитячі забави на глобальний символ соціальної нерівності, а створені в США «Кейпоп-мисливиці на демонів» зібрали на Nеtflіх понад 600 мільйонів переглядів.Кадр із серіалу «Гра в кальмара», сезон 1, 2021Тим часом у Північній Кореї за перегляд південнокорейського серіалу можна отримати багаторічне ув'язнення. За масове поширення забороненого контенту закон передбачає навіть смертну кару.Дві держави, що говорять однією мовою, десятиліттями створювали різні кінематографічні світи. Одна зробила власні історії товаром глобального попиту. Інша намагалася перетворити екран на інструмент виховання слухняних громадян."Гра у кальмара" заборонено у Північній Кореї. Влада засудила школярів до довічного та каторги за перегляд серіалу

Навіть у тигрячій пащі можна вижити, якщо не втратити голови

호랑이에게 물려 가도 정신만 차리면 산다Шін Сан Ок був одним із найвідоміших режисерів Південної Кореї, а Чхве Ин Хі — зіркою його фільмів. Вони багато років працювали разом і були подружжям, але до моменту викрадення вже розлучилися. У Північній Кореї їх тримали окремо: кілька років вони навіть не знали напевно, що сталося з іншим.Чхве Ин Хі, Кім Чен Ір та Шін Сан ОкКоханці та деспот, 2016Чхве утримували у відносно комфортних умовах, але без права повернутися додому. Шіна спочатку також поселили як привілейованого гостя. Після двох невдалих спроб утечі його ув'язнили. За ґратами режисер провів кілька років.Лише в березні 1983-го Кім Чен Ір звів їх на прийомі в Пхеньяні. Тоді спадкоємець Кім Ір Сена пояснив свій задум: вони мали створювати фільми, здатні принести північнокорейському кіно міжнародне визнання. Невдовзі, за його ж порадою, Шін і Чхве знову побралися.Під наглядом режиму подружжя створило низку фільмів. Найвідомішим став фантастичний «Пульгасарі» — північнокорейська відповідь японському «Ґодзіллі». Спецефекти робили японці зі студії Тоhо, яка створила оригінал. А за фільм «Сіль» Чхве 1985 року визнали найкращою акторкою Московського кінофестивалю.Кадр із фільму «Пульгасарі»,19851986 року у Відні Шін і Чхве втекли від супроводу й дісталися американського посольства. Після цього КНДР приписала «Пульгасарі» іншому режисерові — Чон Гон Джо. Історію викрадення згодом відтворили в документальному фільмі «Коханці та деспот» (2016).Трейлер північнокорейського фільму «Пульгасарі» (1985)

Вигодувати тигра на свою голову

호랑이 새끼를 키우다У «Пульгасарі» дія відбувається у феодальній Кореї. Жорстокий правитель пригнічує селян, а ув'язнений коваль перед смертю ліпить із рису фігурку чудовиська. Від краплі крові його дочки воно оживає, починає пожирати метал і збільшується до гігантських розмірів.Спершу Пульгасарі допомагає повстанцям. Він поглинає зброю королівської армії, руйнує укріплення і наближає перемогу пригноблених. Це майже ідеальна революційна притча: народ здобуває могутнього союзника, здатного знищити тиранію.За успіхом серіалу «Гра в кальмара» — економічна нестабільність у Південній КореїОднак після перемоги виникає проблема. Монстр не може перестати їсти. Тепер він пожирає селянські інструменти й усе залізо, необхідне людям для життя. Сила, яка допомогла повалити одного гнобителя, сама перетворюється на загрозу. Щоб урятувати людей, дочка коваля жертвує собою, знищуючи чудовисько.Для офіційної північнокорейської ідеології це була історія повстання проти жорстокого правителя. Проте її можна прочитати інакше: що відбувається з революцією, коли створена нею могутність починає пожирати власний народ? Немає доказів, що режисер свідомо закладав таку алегорію, але сама можливість цього прочитання робить «Пульгасарі» незручним твором для влади, яка допомогла його створити.

Що посієш, те й пожнеш

콩 심은 데 콩 나고, 팥 심은 데 팥 난다У праці «Про мистецтво кіно» (1973) Кім Чен Ір виклав «теорію зерна»: кожен фільм мав розвиватися з ідейного ядра, правильність якого визначала партійна доктрина. Так драматургія ставала продовженням державної політики, а персонажі — носіями наперед визначених переконань. На записах, які потай робили Шін і Чхве, Кім Чен Ір сам нарікав: «Чому в усіх наших фільмах однакові ідеологічні сюжети?»Один із канонічних прикладів — «Дівчина з квітами» (1972), історія молодої кореянки, яка під час японського колоніального панування продає квіти, щоб допомогти своїй родині. Бідність, хвороби й жорстокість землевласників перетворюють її життя на суцільне випробування.Кадр із фільму «Дівчина з квітами», 1972Фільм використовує зрозумілий емоційний механізм. Спочатку глядачеві пропонують співчувати беззахисній героїні, потім відчути обурення несправедливістю, а зрештою пов'язати звільнення від страждань із революційною боротьбою. Сльози тут працюють не гірше за політичні гасла.Хоч би якими майстерними були мелодрами, музичні номери й видовищні сцени, північнокорейська система майже не залишала режисерам права сперечатися з офіційною ідеологією. Влада може дозволити режисерові обирати ракурс камери. Значно важче дозволити, щоб камера поставила під сумнів саму владу.

Під світильником — найтемніше

등잔 밑이 어둡다Було б надто зручно пояснити різницю між двома Кореями тим, що на Півдні завжди панувала творча свобода, а на Півночі — диктатура. Насправді південнокорейське кіно також десятиліттями існувало під політичним контролем.За авторитарних режимів Пак Чон Хі та Чон Ду Хвана влада цензурувала фільми, обмежувала критику режиму й вимагала дотримання антикомуністичних настанов. Постраждав і Шін Сан Ок: у рік викрадення режим закрив його студію «Шін Фільм». Тож диктат влади він пізнав по обидва боки кордону.1987 року масові демократичні протести стали переломним моментом у політичному житті країни. Важливим кроком для кінематографа було й рішення Конституційного суду 1996 року, що визнавало попередню цензуру фільмів неконституційною.Ласкаво просимо до Пекла Чосон: як корейці перетворили роботу на смертельну груЦей процес, однак, не зробив індустрії ідеально вільною. Залишалися економічні залежності, політичний тиск і суперечки навколо допустимих тем. Проте поступово виник простір, у якому автори могли критично осмислювати власну державу. І саме з такого середовища виросла нова хвиля корейського кіно.Лі Чхан Дон у «М'ятній цукерці» (1999) розповів історію людини в зворотній хронології, відкриваючи її зв'язок із травмами сучасної корейської історії, зокрема з придушенням повстання в Кванджу. Пон Джун Хо у «Спогадах про вбивство» (2003) показав розслідування серійних убивств у провінції 1980-х: поліція б'є підозрюваних, а держава зайнята розгоном протестів. Того ж року Пак Чхан Ук зняв «Олдбой» — жорстокий трилер про чоловіка, якого без пояснень 15 років тримають під замком. За попередньої цензури такий фільм навряд чи вийшов би, а 2004-го він здобув Гран-прі в Каннах.Кадр із фільму «Олдбой», 2003Кадр із фільму «Олдбой», 2003Південнокорейська держава зрештою отримала світове визнання завдяки фільмам, які часто показували непривабливі сторони її суспільства.

Жаба в криниці

우물 안 개구리1999 року фільм Кан Чже Гю «Шірі» став переломним моментом для південнокорейського кінопрокату. Історія про агентів, шпигунство, кохання та протистояння Півночі й Півдня зібрала приблизно 6,2 мільйона глядачів у Південній Кореї, перевершивши тамтешній касовий результат «Титаніка».Корейське кіно довело, що здатне конкурувати з Голлівудом на власному ринку. Допомогла й держава — фінансуванням і квотами, що зобов'язували кінотеатри показувати корейські фільми щонайменше 146 днів на рік. Однак міжнародний успіх прийшов не лише через наслідування американського блокбастера. Південнокорейські режисери навчилися поєднувати знайомі жанри з локальними соціальними конфліктами.Борщ із кальмараНайпереконливіше це продемонстрували «Паразити» Пон Джун Хо. У центрі фільму дві сім'ї: одна живе в напівпідвальному помешканні, інша — у модерністському будинку. Між ними пролягає не тільки економічна, а й фізична дистанція. Сходи, поверхи, вікна й запахи стають частиною класової системи. Багаті мешкають нагорі, бідні змушені спускатися вниз, а дощ, який для одних створює романтичну атмосферу, для інших стає катастрофою.2019 року «Паразити» здобули «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю, а 2020-го — чотири «Оскари», зокрема за найкращий фільм. Уперше головний «Оскар» дістався неангломовному фільму.Кадр із фільму «Паразити», 2019У «Грі в кальмара» Хван Дон Хьок через дитячі ігри показав смертельне змагання людей, обтяжених боргами. Рожеві костюми охоронців, зелені спортивні форми гравців і геометричні маски створили візуальну мову, впізнавану далеко за межами Кореї. За даними Nеtflіх, перший сезон за 91 день отримав 265,2 мільйона переглядів.

Одяг — це крила

옷이 날개다20 червня 2025 року Nеtflіх випустив анімаційний фільм «Кейпоп-мисливиці на демонів» (КРор Dеmоn Нuntеrs). Три учасниці вигаданого К-рор-гурту збирають стадіони, а поза сценою борються з надприродними істотами.Кадр із фільму «Кейпоп-мисливиці на демонів», 2025За аналогічний 91 день фільм набрав рекордні для Nеtflіх 325,1 мільйона переглядів, а загалом — понад 600 мільйонів. Утім, це не суто південнокорейське виробництво. Фільм створила американська Sоny Рісturеs Аnіmаtіоn для Nеtflіх, а співрежисеркою стала канадка корейського походження Меггі Кан.Корейська популярна культура вже настільки інтегрована в глобальну індустрію, що американські студії створюють хіти на основі її образів, музики й міфології. 2023 року Nеtflіх оголосив про намір інвестувати 2,5 млрд дол. у корейський контент протягом наступних чотирьох років.Світова популярність корейського контенту, однак, не гарантує процвітання місцевого кінопрокату. За даними Корейської ради з питань кіно, 2025 року іноземні стрічки забезпечили приблизно 60% касових зборів Південної Кореї. Жоден місцевий фільм не подолав позначки в десять мільйонів проданих квитків — уперше з 2012 року, не рахуючи пандемії.

Слово без ніг долає тисячу лі

발 없는 말이 천 리 간다У січні 2026 року північнокорейське державне телебачення показало фільм «Дні й ночі протистояння». Це історія про змову з метою вбивства керівника держави, з вибухами та шпигунською інтригою. Як повідомляло видання NК Nеws, стрічка використовує прийоми голлівудського жанрового кіно й орієнтується на молодь.Кадр із північнокорейського політичного трилера «Дні й ночі протистояння» (2025). Персонаж із вибуховими пристроями готує замах на Кім Чен Іра. Стрічка, створена державною кіностудією «25 квітня», поєднує голлівудські прийоми бойовика з політичною пропагандою КНДР.Коrеаn Сеntrаl Теlеvіsіоn (КСТV)Парадокс у тому, що режим запозичує прийоми іноземного кіно, але карає громадян за перегляд оригіналів. У лютому 2026 року Аmnеsty Іntеrnаtіоnаl оприлюднила дослідження, засноване на 25 інтерв'ю з людьми, які втекли з КНДР. Їхні свідчення описують систему, в якій південнокорейські серіали й фільми поширюються нелегально, зокрема на USВ-носіях, а перегляд може обернутися обшуком, примусовими роботами чи ув'язненням. Заможні часто відкуповуються від таборів хабарем у 5–10 тис. дол. «Покарання повністю залежить від грошей», — каже один із втікачів.Ухвалений 2020 року закон про боротьбу з реакційною ідеологією та культурою передбачає від 5 до 15 років примусових робіт за перегляд або зберігання південнокорейського контенту. За поширення великих обсягів заборонених матеріалів або організацію колективних переглядів загрожує навіть смертна кара. Однак Аmnеsty Іntеrnаtіоnаl застерігає: через закритість країни масштаби страт неможливо незалежно підтвердити.Північна Корея вважає чужі історії політично небезпечними. Південнокорейські серіали можуть показувати багатші міста, інші сімейні стосунки й людей, які мають значно більше свободи у виборі життєвого шляху. Навіть коли це романтичні фантазії, а не документальні свідчення, вони суперечать монополії північнокорейської держави на опис зовнішнього світу.Переглянули 20, 5 мільярда хвилин: названо найпопулярніший фільм США 2025 рокуГлядач може зробити небажане для режиму відкриття: життя за кордоном необов'язково має такий вигляд, як розповідають офіційні медіа. За свідченнями втікачів, його дивляться навіть представники системи, покликаної боротися з такими переглядами.Південнокорейське кіно теж стало інструментом міжнародного впливу. Однак світове визнання йому принесли не історії про національну велич, а фільми, що показують власне суспільство без прикрас.1978 року Кім Чен Ір викрав режисера й акторку, сподіваючись отримати кіно, здатне захопити світ. Через десятиліття світ захопили корейські фільми, автори яких здобули можливість говорити про незручне.Можливо, головна відмінність між двома кінематографами полягає не в бюджетах чи міжнародних нагородах. А в тому, хто має право вирішувати, яку історію розповісти і яку подивитися.

Данський актор Ніколай Костер-Вальдау, який зіграв Джеймі Ланністера у серіалі «Гра престолів», приїхав до України. Під час повітряної тривоги через загрозу російських обстрілів він перебував у київському метро. Світлини актора на станції «Золоті ворота» швидко поширилися в соцмережах і стали приводом для численних жартів. ZN.UА зібрало добірку мемів про візит актора до Києва.
Українці одразу згадали відомий девіз родини Ланністерів — «Ланністери завжди сплачують борги». У всесвіті «Гри престолів» він має подвійне значення. З одного боку, це попередження про неминучу відплату тим, хто завдав шкоди родині. З іншого — нагадування про фінансову репутацію Ланністерів, одного з найбагатших домів Вестероса, представники якого завжди повертають позичені гроші. Цю фразу використали в контексті перебування актора в метро: в одному з дописів пожартували, що Костер-Вальдау після завершення тривоги оплатив проїзд з цією фразою.
Соцмережі
Інший мем обіграв сюжет серіалу та належність актора до домів Вестероса. Авторка допису порівняла перебування Ланністера в київському метро з очікуванням відбою замість перебування в Королівській Гавані.
Соцмережі
Ще один допис із підписом «Ланністери обирають "Золоті ворота"» також набув популярності. На фотографії актор сидить на розкладному ліжку в метро, тримаючи біля обличчя помаранчевий спальник.






Соцмережі





Соцмережі


У коментарях і мемах українці також обігрують контраст між екранними образами та реальним життям: персонажі «Гри престолів» часто були неоднозначними, однак сам актор підтримує Україну.
Анджеліна Джолі разом із сином відвідала боксерський клуб у Харкові
Для порівняння, офіційний девіз дому Старків — «Зима близько». Він нагадує про необхідність бути готовими до небезпек і складних часів. У світі «Гри престолів» зима може тривати роками та супроводжуватися голодом, холодом і загрозою Білих блукачів.
Соцмережі
Ніколай Костер-Вальдау є послом доброї волі Програми розвитку ООН. Він підтримує Україну від початку повномасштабного російського вторгнення.
У квітні 2022 року актор долучився до міжнародної ініціативи Stаnd Uр fоr Ukrаіnе, організованої Glоbаl Сіtіzеn. Її метою був збір коштів, привернення уваги до гуманітарних потреб України та становища українських біженців.
Соцмережі
У лютому 2026 року Костер-Вальдау також узяв участь у заході «Українські голоси — історії свободи», який відбувся за підтримки Ukrаіnе Ноusе іn Dеnmаrk. Його присвятили стійкості українців у річницю повномасштабної війни.
«Оскар-2026» в полоні мемів та мовчання: як українці реагують на результати церемонії
Раніше ZN.UА повідомляло, що голлівудський актор Лів Шрайбер перебував у Києві під час масованого ракетного обстрілу 20 серпня. Він відвідав місце трагедії в Солом’янському районі, де внаслідок російського удару загинули люди.
Актора вразило, що поруч із пошкодженим житловим будинком розташована школа. Шрайбер наголосив, що Росія атакує цивільну інфраструктуру та мирних жителів. Також він закликав США відновити програму допомоги Україні, зокрема постачання ракет для систем Раtrіоt.

Рік тому юний гурт із Полтавщини став дипломантом фестивалю «Червона Рута — 2025» в номінації рок-музики. Відтоді в колективі кілька разів змінювався склад, музиканти розʼїжджалися по різних містах, але встигли випустити два кліпи, ще раз спробувати сили на відборі та презентувати лайв-концерт для молоді на тимчасово окупованих територіях. Про рік після фіналу — в розмові з учасниками гурту та художнім керівником.Хлопці й дівчата з НАМСКАЗАЛИ виросли на місцевій рок-сцені. Змалку грали на різних майданчиках і благодійних концертах на підтримку ЗСУ. Свій шлях до «Тотального: Наживо» гурт почав у Львові. На «Червоній Руті — 2025», гаслом якої було «Червона Рута лунає, опір триває!», НАМСКАЗАЛИ отримали диплом у номінації рок-музики та сертифікат на запис власного лайву. Бекстейдж зйомок лайву, на фоні — символ Руху опору ССО, стратегічного партнера «Червоної Рути – 2025» Лайв записали в межах мистецького проєкту «Тотальний: Наживо». Його присвячено молоді на тимчасово окупованих територіях, яка, зростаючи в окупації, свідомо вивчає українську мову, цікавиться українською культурою і бачить своє майбутнє у вільній, незалежній Україні. Для зйомки обрали дві авторські пісні — «Тополі» та «В сірих буднях».— Повернімося у вересень 2025-го. Яким запамʼятався фінал «Червоної Рути» і що було найважчим за лаштунками?Гала-концерт переможців став для гурту з Гадяча першим виходом на таку серйозну сцену. Нервів вистачило на всіх. Спати вдалося не кожному.Антон Кістрін: «Переосмислення української культури на деокупованих територіях — це гра в довгу»«Я не спав цілу ніч — дуже нервував перед виступом, а потім якось перестав хвилюватися, мабуть, перенервував», — розповідає соло-гітарист Станіслав Войник.Зранку в нього замість хвилювання з’явилася нова проблема: ще дві години шукав по Львову штани, які зрештою знайшов і вдягнув на виступ.У барабанщика Дмитра Кота день теж почався нелегко.«Довго їхали, я мало спав, тож усе було як у тумані. Я дуже хвилювався — навіть допоміг комусь із барабанними тарілками — і з нетерпінням чекав першого удару по барабану», — зазначив Кіт.Басист Родіон Стеблянко, навпаки, майже не хвилювався, що, за його словами, було дивно. А от техніка підвела. «На саундчеку вийшов курйоз: підключився до комбіка, а звуку нема. Підійшов один технік, ми стали думати вдвох, потім підійшов другий — і втрьох дійшли висновку, що в мене трохи відпаявся потенціометр гучності, а треба було просто сильніше його прокрутити» — розповів Родіон.Вокалістка Аліна Гайдабура каже, що того дня найважче було зібратися, але підтримка рідних і дружня команда додавали впевненості. Вона досі пам'ятає, якими були радість і захват, коли гурт дізнався, що пройшов далі.Художній керівник гурту Юрій Войник жартує, що в нього найважчим було дочекатися реєстрації. Фінал фестивалю «Червона Рута — 2025», м. Львів — Як зреагували рідні та друзі на диплом?Родіон: «Батьки пишалися й навіть накрили святковий стіл, чому я дуже здивувався».Аліна: «Рідні й друзі завжди нас підтримували й вірили в наші перемоги. Того дня всі були в шоці й раділи, здавалося, більше за мене».Дмитро: «Рідні реагували дивними, але позитивними емоціями. Друзі загалом так само».«Не забувайте про те, ким ви є»: гурт «Сервант» записав лайв для українців в окупаціїСтаніслав: «Я особливо нікому не розповідав про нашу участь, тож більшість знайомих навіть не знали. Ті, хто стежив за гуртом, просто привітали».

Рік, який змінив усе, крім гаража

— Як змінився гурт за цей рік? Такий період для підліткового гурту — досить довгий термін. Чим нинішні НАМСКАЗАЛИ відрізняються від осінніх 2025-го?«Якщо послухати демоверсії наших пісень з літа 2025-го і з початку 2026-го, можна подумати, що це дві різні команди», — каже Родіон.Він пояснює, що змінилося багато чого.«Ми всі стали досвідченішими. Ще змінився ритм-гітарист — на чудову ритм-гітаристку. А коли в мене з’явився п’ятиструнний бас, змінилося багато партій», — додає Родіон.Сама ритм-гітаристка Анастасія Буць бачить зміни в атмосфері: «Гурт став професійнішим. Ми стали впевненішими, з’явилося більше позитиву, азарту й фантазії на пісні... змінилися ми, наше бачення світу й музики».Водночас для гурту цей рік не лише про зростання, а й про разючі зміни. Торік частина учасників закінчила школу, і життя розвело їх по різних містах. Склад змінювався кілька разів.«Можливо, ми стали грати краще, але зараз ми досить рідко збираємося разом, тож важко сказати, чи виросли ми як гурт», — чесно каже Станіслав.Гурт НАМСКАЗАЛИ виступає у гадяцькому кафе та збирає кошти на підтримку Сил оборони.«Тотальний: Наживо»— Який крок уперед за цей рік був для вас найбільшим?Аліна: «Для мене — дві пісні та кліпи на них, які ми випустили. Це була дуже важлива подія для всього гурту: тяжкі зйомки на морозі, ночівля в місті без світла й опалення, але воно того вартувало. Результат вразив усіх, особливо нас».Настя (бас-гітаристка) та Аліна (вокалістка) зігріваються у перерві між репетиціями взимку.«Тотальний: Наживо»Анастасія: «Теж запис кліпів. Це дало ще більшу мотивацію до сцени, до перемоги — розуміння, що ти стоїш перед публікою й даруєш людям приємні емоції».Кримськотатарська співачка Азіза Ескендер представила лайв з присвятою руху опору і українцям в окупаціїСтаніслав: «Я зрозумів, що треба не просто вигадувати партії для інструментів, а намагатися робити музику загалом».Дмитро називає розлуку найважчим кроком за цей рік.«Тепер треба збирати людей, вчити їх, писати нові твори, і це нелегко без тих, хто був поруч. Але ми йдемо далі! Я стараюся зберегти той стиль, який був... У нас великі плани на музику в нашому житті. А впевненість була і нікуди не поділася», - додає хлопець.Юрій, керівник гурту, з приємними сентиментами зазначив, що для нього проривом були всі виступи на різних сценах у різних містах. Він додав, що гурт довго грав у себе в гаражі, «набивав руку», щоб максимально зігратися. Водночас всі вони мріяли, щоб їхня творчість вийшла хоч трохи за межі гаража.— Навчання, репетиції, підліткове життя — як вам вдається це поєднувати?Аліна: «Мені було дуже важко, інколи навіть просто погуляти йшло на останній план. В один рік я закінчувала дві школи — музичну й звичайну, потім ще вступила на навчання в інше місто. Але все це було заради музики, заради відчуття, що ти вільний. Тому всі складнощі були того варті».Анастасія: «Я й так навчаюся на музичному мистецтві, тому мені це нескладно, а стрес вивільняється, щойно в мої руки потрапляє інструмент. До того ж з музикою веселіше боротися з підлітковими проблемами».Родіон: «Усе просто. Для мене музика — спосіб заспокоїтися й відпочити. На репетицію я завжди приходив із бойовим настроєм».Станіслав: «Я просто забивав на більшість справ і займався музикою, а в перервах проводив час із дівчиною або грав на комп’ютері».Дмитро: «Якщо чесно, ніяк не стараюся — це важко й для більшості нереально. Але вони не знають смаку, енергії й адреналіну від сцени, що вирує. Тому любов до музики просто не відпускає: хочеться грати не лише для себе, а й для людей, які від цього втрачають голову».Юрій: «Іноді мами скаржилися, що в дітей не вивчені уроки, зате вони днями в гаражі. Коли інші діти ходили на річку, гуляли в парку, на природі, ці сиділи в гаражі й ковиряли ноти та гітари».

Репетиції гурту НАМСКАЗАЛИ в облаштованому «музичному» гаражі.

.fslіghtbох-соntаіnеr { tоuсh-асtіоn: раn-y ріnсh-zооm;}/* подпись выводится под галереей в стиле подписи основного фото, на слайде остаётся только как источник текста *//* высота не меньше одной строки, чтобы блоки ниже не прыгали на слайдах без подписи */.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn { dіsрlаy: blосk; mіn-hеіght: 29рх;}.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn sраn.js-gаllеry-сарtіоn-dеsс,.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn sраn.js-gаllеry-сарtіоn-sоurсе { dіsрlаy: іnlіnе;}.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn sраn.js-gаllеry-сарtіоn-dеsс { соlоr: #828291;}.slіdеr-gаllеry .sрlіdе_аrtісlе_gаll .slіdеr-рhоtоs-dеsс,.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn sраn[hіddеn] { dіsрlаy: nоnе;}

Ще раз на відбір

— У лютому 2026-го гурт, який уже мав диплом «Червоної Рути», знову поїхав на відбірковий етап. Чому?Юрій: «Можливо, статус дипломантів — не зовсім те, чого ми очікували, але чесніше буде сказати, що просто банально ніде виступати. На жаль, у суворому сьогоденні таким дітям, як вони, нема де грати — зрідка, дуже зрідка десь щось. А їм для стимулу потрібен цей драйв, цей адреналін, цей рух, а його нема».Дмитро: «Ми завжди йдемо вперед, їздили всюди, де нас чекали і де не чекали, і практично всюди брали вершини. Я вже не памʼятаю, про що ми тоді думали, але, напевно, так: «Їдемо на відбірковий конкурс “Червоної Рути” ще раз?» І всі гуртом: “Так!!!”».Аліна підсумовує спокійно й по-дорослому: «Ми зрозуміли, що можемо краще. Стрес від того, що ти в чужому місті, вперше на такій великій сцені, і хвороба, яка повністю не минула, сильно вдарили по результату. Та це все досвід, він робить нас сильнішими: ми розуміємо свої помилки й працюємо над ними».Родіон: «Тому що життя — це спосіб себе випробувати».Гурт НАМСКАЗАЛИ на регіональному відбірковому етапі фестивалю «Червона Рута-2027», м. Полтава.«Тотальний: Наживо»

«Тотальний: Наживо»: пісня для тих, хто тримається

Попри всі зміни, ще один виступ цього року мав для гурту особливе значення. Сертифікат на запис власного лайву НАМСКАЗАЛИ отримали після перемоги на «Червоній Руті — 2025». Так музиканти потрапили у проєкт «Тотальний: Наживо», що об’єднує митців на підтримку українців на тимчасово окупованих територіях. До НАМСКАЗАЛИ для українців із ТОТ уже заспівали запорізький гурт #КНОRТА та черкаський «ЦелоFunk», переможці фестивалю. Для когось це просто концерт, але для проєкту — ще один спосіб нагадати, що культурний спротив починається зі збереження мови, освіти та власної ідентичності.— Про що ви думали, коли виконували пісні для лайву «Тотальний: Наживо», присвяченого ровесникам в окупації? Що хотіли б їм сказати?Анастасія: «Я думала, як передати свої відчуття через екран, щоб мене зрозуміли: мою вдячність воїнам, мотивацію триматися разом, повагу до всіх, хто зазнав руйнувань. Ровесникам в окупації хочеться сказати одне: «Тримайтеся, поборете!». Хто захоче, той зрозуміє».Родіон: «Я думав, що роблю добру справу. А сказати хотів би ось що: «Боріться — поборете!».Артистка Чуприненко: «Дім — це не точка на карті, а люди, які роблять цю землю живою»Дмитро: «Рекомендую в погані й добрі часи звертатися до музики — такої, в якій відчуваєш частину себе, яка веде до світлого й не дає впасти в безмежний відчай. У цьому божевіллі музика повинна ставити на ноги, і я сподіваюся, що ми хоч трохи в цьому допомогли. У нашій музиці немає “правильних” слів: кожен сам їх знайде».— Чи може пісня підтримати людину, навіть якщо музикант і слухач ніколи не зустрічалися?Родіон: «Безумовно. А ще музика може допомогти усвідомити помилки через текст чи сенс слів або дати пораду. Я люблю музику більше, ніж книжки, бо вона може сказати набагато більше».Анастасія: «Будь-яка пісня знайде свого слухача й підтримуватиме завжди, у будь-який час і в будь-якому місці, навіть якщо слухач і виконавець не знайомі в обличчя».Дмитро: «Музика завжди підтримувала людей. І багато хто з тих сильних людей, що часто слухають музику, ніколи не побачить своїх улюблених авторів».Юрій: «Пісня — це один із каталізаторів посилення почуттів. Коли людині погано, вона вмикає сумну музику, і сум посилюється; коли весело — вмикає веселу, і хочеться танцювати, співати. Тож так, пісня може підтримати людину на всі сто відсотків».— Що далі?Склад гурту поки розʼїхався по різних містах, але мрія в НАМСКАЗАЛИ залишилася спільною. «Усі ми сподіваємося, що скоро знову зможемо разом зіграти в одному гаражі та на одній сцені», — каже вокалістка Аліна.Є й більша мрія. Гурт дуже хоче побувати на деокупованих територіях, поспілкуватися там з підлітками й заспівати для них. А поки що музиканти кажуть своїм ровесникам в окупації «дякуємо» — за те, що вони тримаються. Бо це дуже складно. Бекстейдж зйомок лайву у «Тотальному: Наживо». Фестиваль «Червона Рута» — це не просто музика. Це історія опору, що триває з 1989 року, коли під пильним оком КДБ українська пісня пробила собі шлях до свободи. Через пандемію коронавірусу та початок повномасштабної війни «Червона Рута» змовкла майже на шість років… Та вже у вересні 2025-го фестиваль знов об’єднав сотні українських виконавців на одній сцені, адже культурний спротив — це м’яка, але потужна сила проти ворога, який роками намагався знищити все українське. Про це в статті «Червона Рута» і тисячі голосів: культурний спротив, що єднає країну» розповідає Юлія Москаленко, яка побувала у Львові.

29 жовтня в Молодому театрі відбулася прем’єра вистави «Хмари» за мотивами однойменної повісті Івана Нечуя-Левицького. Постановку в жанрі драма-рейв створив режисер Станіслав Мойсеєв. У ній історію української інтелігенції ХІХ століття переосмислюють крізь питання, актуальні для сучасного суспільства: чому прагнення змін не завжди перетворюється на конкретні дії та що заважає людям брати відповідальність за майбутнє своєї країни. Прем'єру відвідав фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.У центрі вистави — протистояння двох світоглядів, які уособлюють Василь Дашкович і Павло Радюк. Обидва герої по-різному бачать шлях до національного відродження. Дашкович тяжіє до ідеалізованого образу України, яку можна любити й оспівувати, залишаючись осторонь практичних змін. Радюк, навпаки, виступає за пробудження суспільства, поширення освіти та активну працю задля українського народу.Однак переконання молодшого героя також стикаються з випробуванням реальністю. Між проголошеними ідеями та готовністю втілювати їх у життя виникає суперечність. Саме цей розрив режисер виводить на перший план, пропонуючи глядачам замислитися, чи не повторює сучасне суспільство помилок попередніх поколінь.За Перекопом є земля: про що вистава за романом Анастасії Левкової в театрі Лесі Українки

Як переосмислили повість на сцені

У постановці Станіслава Мойсеєва ХІХ століття, сучасність і майбутнє співіснують в одному сценічному просторі. Режисер поєднує психологічну достовірність, гіперреалізм і брехтівське відсторонення. Різні епохи та театральні естетики стикаються між собою, змінюючи звичне сприйняття історії.Парадоксальність стає одним із прийомів постановки: коли глядачеві здається, що він зрозумів правила сценічної гри, вони змінюються. Завдяки цьому класичний твір постає не лише як розповідь про минуле, а і як привід для розмови про суспільні суперечності сьогодення.

© Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА

.fslіghtbох-соntаіnеr { tоuсh-асtіоn: раn-y ріnсh-zооm;}/* подпись выводится под галереей в стиле подписи основного фото, на слайде остаётся только как источник текста *//* высота не меньше одной строки, чтобы блоки ниже не прыгали на слайдах без подписи */.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn { dіsрlаy: blосk; mіn-hеіght: 29рх;}.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn sраn.js-gаllеry-сарtіоn-dеsс,.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn sраn.js-gаllеry-сарtіоn-sоurсе { dіsрlаy: іnlіnе;}.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn sраn.js-gаllеry-сарtіоn-dеsс { соlоr: #828291;}.slіdеr-gаllеry .sрlіdе_аrtісlе_gаll .slіdеr-рhоtоs-dеsс,.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn sраn[hіddеn] { dіsрlаy: nоnе;}За задумом постановників, «Хмари» показують суспільство, яке усвідомлює потребу в змінах, але знову й знову відступає перед необхідністю діяти. У центрі уваги — суперечність між любов'ю до країни та готовністю відповідати за її майбутнє.

Про що повість Івана Нечуя-Левицького

«Хмари» — один із ранніх творів Івана Нечуя-Левицького, який письменник написав у 1870–1871 роках. Перше видання повісті вийшло 1874 року в Києві у збірнику «Повісті Івана Левицького». Водночас автор продовжував працювати над текстом майже сорок років. Остання за його життя редакція побачила світ у 1908 році.У творі зображено життя двох поколінь української інтелігенції. Історія старшого починається в Києві, куди до Київської духовної академії приїжджають семінаристи. Серед них — Степан Воздвиженський із Тули та Василь Дашкович із Черкащини.Герої мають різні характери. Воздвиженський постає практичним деспотом і кар'єристом, а Дашкович — мрійником та романтиком. Згодом обидва одружуються з доньками заможного київського купця. Проте їхнє сімейне життя не приносить духовного розвитку: Воздвиженський опиняється під контролем владної дружини, а Дашкович дедалі більше віддаляється від реальності, занурюючись у книжкові дослідження та німецьку філософію.Антична Кассандра та сучасна жінка: театри Франка та Лесі Українки представили спільну виставуМолодше покоління представляє Павло Радюк — студент Київського університету з Полтавщини. Він захоплюється європейськими демократичними ідеями, носить народний одяг, збирає фольклор і прагне просвітництва українського селянства.Під час поїздки до рідного краю Радюк знайомиться з хуторянкою, яка приваблює його щирістю та розумом. Пізніше в Києві він захоплюється донькою Дашковича й намагається долучити її до своїх переконань. Однак дівчина байдужа до народної справи, виявляє снобізм і нехтує українською мовою. Зрештою Радюк розуміє, що її цікавить передусім світське життя, і припиняє стосунки.Повернувшись додому, він одружується з хуторянкою. Разом із соратником Дуніним-Левченком Радюк продовжує просвітницьку діяльність задля відродження рідного краю. Тим часом донька Дашковича виходить заміж за збанкрутілого полковника, який швидко руйнує її сподівання на заможне аристократичне життя.Фінал повісті зосереджений на переживаннях старого Дашковича. Відвідавши зруйновану батьківську оселю, він усвідомлює, що через відірване від реального життя «кабінетне» існування втратив зв'язок із рідною землею, а власних дітей виховав чужими для свого народу.Постановку створили за підтримки Українського культурного фонду.Увага: у виставі є сцени з використанням тютюнопаління, яскраві світлові ефекти, а також різкі та гучні звуки.Раніше повідомлялося, що у театрі імені Івана Франка презентували виставу «Троянство» за текстом Максима Курочкіна. Постановку здійснив режисер Давид Петросян. Серед учасників вистави — ветерани російсько-української війни.

У київській галереї «Триптих АРТ» представили виставку до 90-річчя театрального режисера Романа Віктюка. Експозиція присвячена його постановці «Дама без камелій», яку він здійснив у 1991 році в театрі імені Лесі Українки, а також співпраці з художником-сценографом Андрієм Александровичем-Дочевським. Про це повідомляє фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.Основу виставки становлять ескізи сценічних костюмів до вистави за п’єсою англійського драматурга Теренса Реттігана. Відвідувачам також показують світлини, пов’язані з реалізацією театральних проєктів, і плакати Александровича-Дочевського до іншої постановки Віктюка — «Священні чудовиська».Андрій Александрович-ДочевськийВасиль Артюшенко, ZN.UА

Ескізи до вистав, які ставив Віктюк

«Дама без камелій» об’єднала на сцені відомих українських акторів. У постановці грали Ада Роговцева, Лариса Кадочнікова, Людмила Погорєлова, Ольга Сумська, Олег Ісаєв, Дмитро Лалєнков, Євген Паперний, Ксенія Ніколаєва, Станіслав Москвін і Володимир Задніпровський.Василь Артюшенко, ZN.UАЕскізи, представлені в галереї, належать до творчого доробку сценографа Андрія Александровича-Дочевського. Вони збереглися після того, як виставу зняли з репертуару.Окрему частину експозиції присвятили виставі «Священні чудовиська» за п’єсою французького драматурга Жана Кокто. Роман Віктюк поставив її в театрі імені Лесі Українки у 1988 році. У 1995 році режисер представив другу редакцію вистави в антрепризі Ади Роговцевої в Театрі на Подолі. На виставці можна побачити плакати Александровича-Дочевського до цієї постановки.Організатори задумали експозицію як спогад про режисера та його театральні роботи.

© Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА

.fslіghtbох-соntаіnеr { tоuсh-асtіоn: раn-y ріnсh-zооm;}/* подпись выводится под галереей в стиле подписи основного фото, на слайде остаётся только как источник текста *//* высота не меньше одной строки, чтобы блоки ниже не прыгали на слайдах без подписи */.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn { dіsрlаy: blосk; mіn-hеіght: 29рх;}.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn sраn.js-gаllеry-сарtіоn-dеsс,.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn sраn.js-gаllеry-сарtіоn-sоurсе { dіsрlаy: іnlіnе;}.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn sраn.js-gаllеry-сарtіоn-dеsс { соlоr: #828291;}.slіdеr-gаllеry .sрlіdе_аrtісlе_gаll .slіdеr-рhоtоs-dеsс,.slіdеr-gаllеry .js-gаllеry-сарtіоn sраn[hіddеn] { dіsрlаy: nоnе;}

«Дама без камелій»: роздуми Віктюка про кохання і самотність

Роман Віктюк особисто пояснював, що привабило його в п’єсі Теренса Реттігана. У своїх роздумах про постановку він писав про самотність, кохання та людську природу.Як змінюються значення знайомих образів: у Києві відкрили виставку Євгенія Щукіна «У міцну шкіру, в непроникний кокон самотності укладена людська душа, і чим міцніша ця оболонка, тим болючіша і безнадійна туга щодо возз'єднання собі подібних. Шалена спроба поєднати вічне та тимчасове в єдиному моменті тілесного зближення. Тільки в миттєвих сполохах, у ледь стерпних осяяннях пізнають люди вогняну, божественну стихію. А потім — морок, падіння, смерть. Антитеза кохання — не ненависть, а смерть. Це її початкова поверхня. Кожен, хто прочитав Шекспіра та Есхіла, це знає. А тут не Есхіл, не Шекспір. Дали мені п'єсу — прочитайте. Щоправда, автор англієць. Та й назва не банальна "Дама без камелій". Глибокої ночі розкрив першу сторінку переглянути. Господи Боже мій! Звідки? Т. Реттіган пише про те — найвище: про муку самотності, про таємницю кохання, про блудність людського духу, людське тіло. П'єса мала величезний успіх у різних країнах, грали її найкращі актори... Як сприймуть у нас — не знаю...» Василь Артюшенко, ZN.UАВиставка в «Триптих АРТ» стала нагодою знову звернутися до постановок режисера та матеріалів, які збереглися після їхнього завершення.

Що відомо про Романа Віктюка

Роман Віктюк народився 28 жовтня 1936 року у Львові. Його творчий шлях розпочався в рідному місті, продовжився в Києві та згодом охопив театральні сцени багатьох міст. За свою кар’єру режисер створив близько 200 вистав, у яких поєднував драматичне мистецтво, музику, пластику, танець і візуальну виразність.Однією з найвідоміших робіт Віктюка стали «Покоївки» за п’єсою французького драматурга Жана Жене. Прем’єра постановки відбулася у 1988 році. Вистава здобула міжнародне визнання, її показали більш ніж у 30 країнах світу. Серед інших відомих робіт режисера — «М. Батерфляй», «Федра» та «Дама без камелій».У Державному агентстві з питань мистецтва та мистецької освіти наголосили, що Віктюк не боявся сміливих режисерських рішень, ламав усталені правила й перетворював сцену на простір творчої свободи. Для нього театр був поєднанням музики, руху, світла та емоцій, а робота з акторами — способом протистояти буденності за допомогою мистецтва.Василь Артюшенко, ZN.UАРежисер також неодноразово наголошував на своїй українській ідентичності. Після Помаранчевої революції він розповідав, що під час перебування в Нью-Йорку з гордістю називав себе українським режисером. «Коли я раніше бував у Нью-Йорку і казав, що я — український режисер, то це не вражало. Російський режисер і все. Після "Помаранчевої революції" я вийшов до американців і з гордістю сказав — я український режисер, зал встав», — заявляв Віктюк. У 2014 році режисер також висловився про ситуацію на Донбасі. Він закликав місцевих жителів вимкнути телевізори й побути в тиші, щоб самостійно осмислити події. У своєму зверненні Віктюк пов’язував це з необхідністю відмовитися від зла, насильства та вбивств.У Києві відкрили всеукраїнську виставку до Дня художника УкраїниПісля 2004 року в медіа почали з’являтися повідомлення про погіршення стану здоров’я режисера. У 2015 році він переніс мікроінсульт. За повідомленнями його оточення, на той час він переживав через театр. У 2020 році Віктюк перехворів на коронавірус, після чого потрапив до реанімації.Роман Віктюк помер 17 листопада 2020 року, не доживши до свого 85-річчя.Експозиція працює в галереї «Триптих АРТ» за адресою: Київ, вулиця Десятинна, 13. Відвідати її можна до 13 листопада, з вівторка до суботи, з 13:00 до 18:00.

Британський актор сер Патрік Стюарт, який здобув світову славу як капітан Жан-Люк Пікар у «Зоряному шляху» та професор Чарльз Ксав’єр у «Людях Ікс», помер у віці 86 років. Стюарт помер 28 жовтня у своєму будинку в Лос-Анджелесі в оточенні родини та друзів. Його представниця Келлі Буш Новак повідомила, що актор останнім часом жив із хворобою Альцгеймера та деменцією з тільцями Леві. Про смерть стало відомо у четвер, 29 жовтня.Патрік Стюарт народився 13 липня 1940 року в Мірфілді у Західному Йоркширі. Акторством почав займатися ще підлітком, а згодом навчався у Вrіstоl Оld Vіс Тhеаtrе Sсhооl.У 1966 році він долучився до Королівської шекспірівської компанії — Rоyаl Shаkеsреаrе Соmраny. На сцені Стюарт зіграв десятки класичних ролей, зокрема Клавдія в «Гамлеті», Макбета, Марка Антонія та персонажів інших п’єс Шекспіра.Саме Шекспір залишався однією з головних пристрастей актора до кінця життя.У 2026 році, вже у 85 років, Стюарт записав аудіоверсію всіх 154 сонетів Шекспіра. Проєкт виріс із традиції, яку він започаткував під час пандемії СОVІD-19, коли щодня читав один сонет у соцмережах.Світовою зіркою Стюарт став порівняно пізно.У 1987 році, коли йому було 47 років, він отримав роль капітана Жана-Люка Пікара у серіалі «Зоряний шлях: Наступне покоління». Серіал виходив сім сезонів — до 1994 року, а Стюарт згодом повертався до Пікара у повнометражних фільмах.Через понад два десятиліття він знову зіграв свого найвідомішого героя у серіалі Stаr Тrеk: Рісаrd, який виходив з 2020 до 2023 року.І навіть улітку 2026-го актор говорив, що не збирається офіційно завершувати кар’єру.«Я завжди і назавжди залишатимуся актором», — сказав він в одному зі своїх останніх інтерв’ю.

Професор Ксав’єр у «Людях Ікс»

Для іншого покоління глядачів Стюарт назавжди залишився професором Чарльзом Ксав’єром — засновником команди мутантів у франшизі «Люди Ікс».Уперше він зіграв професора Х у фільмі 2000 року і повертався до персонажа протягом більш ніж двох десятиліть.Стюарт працював у франшизі разом зі своїм давнім другом сером Ієном Маккелленом, який грав Магнето. Їхня дружба, що почалася на театральній сцені, стала однією з найвідоміших у британському акторському середовищі.У 2010 році королева Єлизавета ІІ посвятила Патріка Стюарта в лицарі за заслуги перед драматичним мистецтвом. За свою кар’єру він отримав, серед іншого, премію Grаmmy та неодноразово номінувався на Еmmy, «Золотий глобус» і Тоny.

Що Патрік Стюарт говорив про Україну

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Стюарт заявляв, що світ опинився у «дуже небезпечному місці» через війни та погіршення стану довкілля і що його засмучує те, що він бачить. Стюарт казав, що людству ніби знову потрібен «Зоряний шлях» — як нагадування про бачення майбутнього, де людство навчилося жити і співпрацювати інакше.Навесні 2022 року, невдовзі після російського вторгнення, в інтерв’ю Стюарт говорив про тривожні паралелі між боротьбою з авторитаризмом у світі «Stаr Тrеk» та подіями в Україні. Водночас актор говорив, що бачить надію у міжнародній єдності перед обличчям деспотизму.Стюарт надавав гуманітарну допомогу людям, які постраждали від війни.У 2024 році як посол Іntеrnаtіоnаl Rеsсuе Соmmіttее він долучився до кампанії допомоги цивільним у зонах конфліктів: в Україні, а також у Лівані, Газі та Судані.У червні 2022 року Стюарт також був серед гостей благодійного вечора організації СОRЕ Шона Пенна, під час якого Володимир Зеленський звернувся до присутніх із закликом продовжувати підтримувати Україну. Захід зібрав понад 2,5 млн доларів на гуманітарні програми, зокрема допомогу українцям після російського вторгнення.Ще за кілька місяців до смерті актор продовжував працювати, говорив про майбутнє «Зоряного шляху» і запевняв, що не уявляє себе на пенсії.Патрік Стюарт залишив дружину, співачку та авторку пісень Санні Озелл, а також двох дітей від першого шлюбу.Минулого тижня пішов з життя американський актор Том Скеррітт, відомий ролями капітана корабля в «Чужому» та інструктора пілотів у «Топ Ґан».  Йому було 93 роки. 

«Суспільне Культура» опублікувало текст Радіодиктанту національної єдності 2026 року, щоб учасники могли звірити написане з оригіналом. Твір під назвою «Лист, який не закінчується» написав письменник і ветеран російсько-української війни Артур Дронь, а вперше читали його дуетом — учитель української мови Артур Пройдаков і співачка та волонтерка Даша Астаф’єва.Раніше опублікували десять найпідступніших слів і правописних конструкцій цьогорічного радіодиктанту, в яких учасники найчастіше могли припуститися орфографічних помилок. Результати оголосять після того, як комісія опрацює всі надіслані роботи. Переможці Радіодиктанту-2025: шість учасників написали без помилок

Лист, який не закінчується

Дозволиш написати листом? Виводити літери ручкою, чути шурхіт паперу, залишити чорнильний слід на пальцях — вічна романтика! Мова направду не знає меж: пишеш крізь пів хвилини й доби, держкордони й блокпости... Складаєш букви в абзаци, як різьбяр відшліфовуючи кожну деталь, а потім — слова мандрують часом.Деколи вони схожі на нас: сходяться разом курйозно, але стають нерозлучними. Наприклад, люди кажуть: «міцно любити». Уяви собі! Не «дуже», не «гіперсильно». Любити міцно. Ніби тримати за руку. Довго-довго обіймати. А інколи — прокидатися зранку і не знаходити поряд, але хоч-не-хоч розслонити штори в кімнаті чи розстібнути зеесушного спальника в бліндажі. Це також про міцну любов. Може, навіть найміцнішу.Коли в теперішньому страшно, мова захищає нас — і то не впівсили, а намагаючись сконструювати майбутнє. Подивись: заховалося слово «останній». Кожна зустріч відтепер крайня, навіть коли це суперечить правилам слововживання. Бо завжди буде наступна. Бо наша зустріч важливіша за будь-які правила.І найголовніше: мова не тільки для всіх, а й для кожного. Якби навіть ці слова лунали різними голосами, а мільйон людей водночас записували їх, кожен думав би про когось особливого. Я — про тебе.Ми зустрінемось попри всі правила. Вір мені міцно! Якщо мова непідвладна часопростору, то і лист цей не закінчується ніде й ніколи.Я люблю тебе. Так є завжди.Сьогодні відзначають День української писемності та мовиМинулого року авторкою радіодиктанту під назвою «Треба жити!» стала письменниця Євгенія Кузнєцова, а в прямому ефірі його зачитала акторка Наталія Сумська. Торішній текст вирізнявся насиченістю рідковживаними словами, діалектизмами та складними орфограмами — зокрема викликом для учасників стали «між’яр’я»,«не впівсили», «допіру», «кияхи» та «сукні з лелітками».

На сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки представили виставу «За Перекопом є земля» за романом Анастасії Левкової. Постановка режисера Ігоря Білиця поєднує особисті історії, дискусії про ідентичність і документальну хроніку окупації Криму у 2014 році. Виставу зафіксував фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.У центрі вистави — Крим як простір особистої, родинної та історичної пам’яті. Через історію дружби, дитинство, шкільні роки, перше кохання та родинні суперечки постановка розкриває взаємини між людьми з різним культурним досвідом. Важливе місце в цій історії посідають знайомство з кримськотатарською культурою, її мовою та пам’яттю про депортацію кримських татар.Сценічна версія побудована з трьох взаємопов’язаних частин. Перша відтворює сюжет роману Анастасії Левкової. Друга — дебати, під час яких театр стає майданчиком для публічної дискусії. Глядачам пропонують не лише спостерігати за подіями, а й формувати власну позицію, ставити запитання та ділитися думками. Третя частина — документальна хроніка окупації Криму у 2014 році.Століття сцени та пам’яті: як театр імені Лесі Українки відзначив 100-річчяУпродовж вистави ці три складові поступово переплітаються. Питання мови, історичної пам’яті та права називати Крим своїм виходять за межі суперечок між героями й набувають ширшого значення.Окремим символом постановки стає Перекоп. У фіналі документальної хроніки він постає як «стіна» — межа, що уособлює наслідки окупації, насильства та історичної амнезії. Йдеться вже не лише про географічний перешийок, який з’єднує Крим із материковою частиною України, а й про бар’єри, що виникають між людьми та їхніми історіями.

© Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА © Василь Артюшенко, ZN.UА

.fslіghtbох-соntаіnеr { tоuсh-асtіоn: раn-y ріnсh-zооm;}Виставу створили в межах культурно-мистецького проєкту «За Перекопом є земля», який реалізує театр імені Лесі Українки за підтримки Українського культурного фонду. Проєкт охоплює не лише театральну постановку, а й освітні та мистецькі події, покликані допомогти краще пізнати Крим, почути різні досвіди та осмислити його історію через мистецтво.До роботи над проєктом долучилися фахівці, які допомогли поглибити розмову про Крим і кримську культуру. Провідним консультантом став Алім Алієв — заступник генерального директора Українського інституту, журналіст, дослідник і менеджер освітньо-культурних проєктів. Менторкою перформативної лабораторії була режисерка, перформерка та громадська діячка Галина Джикаєва.Антична Кассандра та сучасна жінка: театри Франка та Лесі Українки представили спільну виставу«За Перекопом є земля» звертається до тем пам’яті, культурної ідентичності та взаєморозуміння. У постановці історія Криму розкривається через людські долі, стосунки й досвід, який не зникає через відстані та кордони.Роман Анастасії Левкової «За Перекопом є земля. Кримський роман» увійшов до п’ятірки фаворитів загальнонаціонального голосування за найзнаковіші книжки Незалежності.Лідером рейтингу став психологічний трилер Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма». П’ять років тому перше місце посіла документальна книжка Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса».Як змінилися читацькі вподобання українців за роки великої війни, чому сучасна проза виходить на перший план і що результати голосування говорять про українське суспільство, Ярина Скуратівська дослідила у статті «Між пітьмою і світлом: про що свідчать 35 знакових книжок Незалежності».

27 жовтня на Національній кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка в Києві відкрили пам’ятну таблицю на честь її включення до переліку «Скарбів європейської кінокультури». Церемонія відбулася в межах 55-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість». Подію зафіксував фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.
Табличку відкрив генеральний директор Європейської кіноакадемії Маттайс Ваутер Кнол, який цьогоріч також увійшов до складу журі міжнародного конкурсу фестивалю. Відзнаку прийняв директор кіностудії Андрій Дончик.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Проєкт «Скарби європейської кінокультури» започаткувала Європейська кіноакадемія, яка об’єднує кінопрофесіоналів з усієї Європи. Ініціатива покликана вшанувати місця, що мають історичну та символічну цінність для європейського кіно, а також сприяти їхньому збереженню й захисту для майбутніх поколінь.
Росіяни пошкодили кіностудію Довженка: фото та відео наслідків


«Ми не лише відзначаємо кінокультуру, а й популяризуємо та захищаємо. Це не тільки фільми, а й люди та пам’ять, пов’язані з місцями, де ці фільми створювалися. Ми відзначили такі місця у понад 50-х країнах, перетворюючи їх на пам’ятки кінематографа, — зазначив Маттайс Ваутер Кнол. — В Україні вже є один скарб європейської кінокультури — Потьомкінські сходи, а тепер до переліку додалася кіностудія ім. Довженка. Особливо важливо відзначити її напередодні сторіччя, яке студія святкуватиме у 2028 році. Нам, європейцям, потрібно знати про такі місця й оберігати їх. Також радо передаю вітання від президентки Європейської кіноакадемії, акторки Жюльєт Бінош».











Василь Артюшенко, ZN.UА





Василь Артюшенко, ZN.UА


Андрій Дончик подякував Європейській кіноакадемії та фестивалю «Молодість» за відзнаку. Окремо він відзначив артдиректора Української кіноакадемії Аліка Шпилюка та генерального директора «Молодості» Андрія Халпахчі.


«Для нас кіностудія завжди була скарбом і знаковим місцем, де працювали Параджанов, Довженко та багато інших видатних кінематографістів. Тепер вона стала знаковою і для європейської кінокультури. Дякую за цю ініціативу», — сказав директор кіностудії.





Василь Артюшенко, ZN.UА
Серед спеціальних гостей церемонії були посол Бельгії в Україні Люк Якобс, директор Італійського інституту культури в Україні Карло Колоннелла, директор фестивалю СіnЕаst у Люксембурзі Радек Ліпка та режисер В’ячеслав Туряниця, які входять до національного журі «Молодості». Також на заході були присутні продюсер і засновник кінокомпанії «Артхаус Трафік» Денис Іванов, кінознавець і головний редактор журналу про кіно «КІНО-КОЛО» Володимир Войтенко, ексдиректорка кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе та продюсерка, членкиня Європейської й Української кіноакадемій Ольга Брегман.
Довженко хотів запропонувати сценарій Чапліну і ледь не поїхав дипкур’єром до Кабула: маловідомі факти про автора «Землі»
Після офіційної частини гості відвідали музей кіностудії Довженка. Під час екскурсії Маттайс Ваутер Кнол оглянув експонати, зокрема костюми, які вціліли після влучання російської ракети в костюмний цех.






Василь Артюшенко, ZN.UА





Василь Артюшенко, ZN.UА


Кіностудія Довженка святкуватиме своє сторіччя у 2028 році. Її включення до переліку «Скарбів європейської кінокультури» стало другим таким визнанням в Україні: раніше до нього внесли Потьомкінські сходи.
Раніше в Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки відбувся вечір з нагоди 100-річчя закладу. Ювілейну програму побудували у форматі театрального ревю, поєднавши музику, гумор, спогади та зустрічі артистів різних поколінь із глядачами. Захід став нагодою осмислити історію театру та його сьогодення.

У День української писемності та мови внаслідок російського обстрілу Харківської області постраждав склад видавництва «Клуб Сімейного Дозвілля» («КСД»). За даними видавництва, ніхто зі співробітників не постраждав. Про це повідомили на сторінці «КСД» у Fасеbооk.
За словами «КСД», обстріл району, де розташований склад, триває. Наразі видавництво не може оцінити масштаби руйнувань і визначити, як працюватиме далі. 
«У нас катастрофа»: ворожа ракета пошкодила фонди Книжкової палати в Києві
«Уже зараз зрозуміло, що наслідки атаки неминуче вплинуть на вихід новинок, старт якого ми планували на 5 листопада. Тому наразі ми змушені перенести анонси, щоб оцінити ситуацію та зрозуміти, як діяти далі», — додали в «КСД».
На початку цього місяця російський обстріл знищив склад видавництва «Книголав» у Києві, де згоріли близько десяти тисяч новинок і щойно додрукованих накладів. Це вже другий удар по потужностях компанії за останні місяці: у липні через атаку на попереднє складське приміщення видавництво втратило 250 тисяч книжок, після чого перенесло зберігання продукції на нову локацію.
Лише за літо 2026 року російські удари знищили 13 мільйонів українських книжок — третину всього надрукованого в країні накладу за рік. Зокрема, найбільших руйнувань зазнало харківське видавництво «Ранок», де через атаку реактивних дронів згоріло 8 мільйонів примірників. Видавництво ВооkСhеf через удари РФ втратило 800 тисяч примірників книг. 

У вівторок, 27 жовтня, у День української писемності та мови, відбувся Радіодиктант національної єдності 2026 року. Текст під назвою «Лист, який не закінчується» написав письменник і ветеран Артур Дронь, а вперше читали його дуетом — учитель української мови Артур Пройдаков і співачка та волонтерка Даша Астаф’єва.«Суспільне Культура» зібрало слова й мовні конструкції з диктанту, у написанні яких могли виникнути труднощі. Серед них — складні іменники, прислівники з дефісами та слова з іншомовними префіксами.Переможці Радіодиктанту-2025: шість учасників написали без помилок

10 слів з радіодиктанту

Блокпости. Складний іменник, що пишеться разом.Держкордони. Як і «блокпости», це складний іменник. Ці слова належать до лексики, актуалізованої російсько-українською війною.Різьбяр. У цьому слові пишеться м’який знак, але не ставиться апостроф. Так називають майстра, який вирізьблює предмети з дерева, каменю, кістки чи інших матеріалів.Впівсили. Прислівник зі значенням «не в повну силу» пишеться разом.Слововживання. Складний іменник утворений поєднанням слів «слово» і «вживання». Сполучний голосний «о» збігається із закінченням першої частини.Довго-довго. Повторення слова для підсилення значення передається через дефіс.Хоч-не-хоч. Цей вислів пишеться з дефісами. Він означає дію або стан незалежно від бажання людини.Розслонити. Це незвичне слово ілюструє різницю між вимовою та написанням. У префіксі «роз-» зберігається літера «з», навіть якщо у вимові вона може звучати як «с».Розстібнути. Тут діє той самий принцип: попри вимову, на письмі зберігається префікс «роз-». Саме тому в слові пишеться «з», а не «с».Гіперсильно. Згідно з правописом 2019 року слова з першим іншомовним компонентом «гіпер-» пишуться разом. Цей компонент указує на надмірний або дуже високий ступінь вияву ознаки.Сьогодні відзначають День української писемності та мови

Як перевірити Радіодиктант

Текст «Лист, який не закінчується» опублікують у четвер, 29 жовтня, об 11:00 на сайтах «Українського Радіо» та «Суспільне Культура». Після цього учасники зможуть самостійно перевірити написане. Ті, хто хоче отримати перевірку фахівців, можуть надіслати текст: 

паперовим листом: на адресу 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 26. Дата на поштовому штемпелі має бути не пізніше 28 жовтня;електронною поштою: сфотографувати або відсканувати написаний текст у форматі .jрg, .рng, .jреg, .tіff чи .рdf та надіслати його на адресу rd@susріlnе.mеdіа. Кінцевий термін — 11:00 29 жовтня.

Минулого року авторкою радіодиктанту під назвою «Треба жити!» стала письменниця Євгенія Кузнєцова, а в прямому ефірі його зачитала акторка Наталія Сумська. Торішній текст вирізнявся насиченістю рідковживаними словами, діалектизмами та складними орфограмами — зокрема викликом для учасників стали «між’яр’я»,«не впівсили», «допіру», «кияхи» та «сукні з лелітками».

Американський репер Jаy-Z, справжнє імʼя якого Шон Корі Картер, вперше виступить під час шоу в перерві Супербоулу — фінального матчу Національної футбольної ліги (Nаtіоnаl Fооtbаll Lеаguе, NFL). Виступ відбудеться 14 лютого 2027 року на стадіоні неподалік Лос-Анджелеса, передає ВВС.
Компанія музиканта Rос Nаtіоn організовує шоу в перерві матчу з 2019 року, а сам Jаy-Z бере участь у виборі виконавців. За цей час він неодноразово долучався до підготовки виступів інших артистів, але вперше вийде на сцену Супербоулу як виконавець.
«Від альбому Rеаsоnаblе Dоubt до виходу на сцену Супербоулу — довгий шлях… Тридцять років музики, праці та культури на найбільшій сцені світу. Цей шлях — справжнє втілення мрії», — заявив Jаy-Z. 
Понад 4 мільярди переглядів за добу: Ваd Вunny встановив абсолютний рекорд у соцмережах НФЛ
Комісар NFL Роджер Гуделл зазначив, що радий можливості показати глядачам усього світу майстерність, креативність і культурний вплив музиканта. За його словами, ще під час укладання угоди з Rос Nаtіоn він попросив, щоб одного дня Jаy-Z сам виступив у перерві матчу, коли відчує, що настав відповідний момент.
Після оголошення NFL почалися припущення, кого репер може запросити як спеціального гостя. У заяві ліги зазначили, що серед можливих кандидатів насамперед згадують дружину Jаy-Z — співачку Бейонсе.
У 2019 році Jаy-Z став першим репером-мільярдером. Він має 25 премій «Ґреммі», а також є першим репером, якого включили до Зали слави авторів пісень і до Зали слави рок-н-ролу.
Матчі Національної футбольної ліги посідають помітне місце в американській культурі. Ключовою подією року є Супербоул — фінальна гра, яка визначає чемпіона сезону. Минулого року в перерві матчу виступав пуерториканський репер Ваd Вunny, чий перший в історії повністю іспаномовний сет перетворився на латиноамериканський культурний маніфест і спровокував різку критику з боку Дональда Трампа.
 

У вівторок, 27 жовтня, об 11:00 відбудеться Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, присвячений Дню української писемності та мови. Цьогорічний текст підготував письменник Артур Дронь, а читатимуть його вчитель української мови та літератури Артур Пройдаков і громадська діячка та волонтерка Даша Астаф’єва. Диктант можна буде слухати на радіо, телебаченні та цифрових платформах «Суспільного», а написану роботу — надіслати фахівцям для перевірки, пише «Суспільне Культура».

Де слухати радіодиктант

Трансляція розпочнеться 27 жовтня об 11:00. Послухати диктант можна буде на всіх платформах «Суспільного»:

на «Українському Радіо» та «Радіо Культура»;на телеканалі «Суспільне Культура»;на YоuТubе-каналі «Українського Радіо»;у застосунках susріlnе.rаdіо та «Дія».

Переможці Радіодиктанту-2025: шість учасників написали без помилокРадіодиктант можна писати вдома, на роботі, у бібліотеці, кав’ярні чи книгарні — самостійно або разом з іншими. Щороку до ініціативи долучаються заклади культури, освітні центри та підприємства. Можна самостійно організувати спільне написання диктанту для друзів або колег.Водночас організатори наголошують, що безпека має бути пріоритетом: перед участю варто дізнатися, де розташовані найближчі укриття, і не ігнорувати сигнали повітряної тривоги. Якщо долучитися до прямого ефіру не вдасться, диктант можна буде написати пізніше за записом трансляції, доступним на YоuТubе-каналі «Українського Радіо» та інших платформах «Суспільного».

Хто написав текст радіодиктанту

Автором цьогорічного тексту «Лист, який не закінчується» став Артур Дронь — автор поетичної збірки «Тут були ми» та книги прози «Гемінґвей нічого не знає». У березні 2022 року він приєднався до Збройних сил України та служив у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони, брав участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині й Запоріжжі, а в жовтні 2024 року дістав важке поранення та демобілізувався. У своїх книжках Дронь пише про військову службу, пам’ять загиблих героїв і власний досвід життя під час війни. Радіодиктант національної єдності 2025: 10 слів, які могли спантеличити учасників«Мені важливо, аби цьогорічний текст кожному учаснику міг стати простором для особистої розмови. У певному сенсі справжнім листом, який всі ми одночасно писатимемо», — зазначив письменник.

Хто читатиме радіодиктант

Текст читатиме Артур Пройдаков — вчитель української мови та літератури. Він у 2023 році увійшов до десятки найкращих учителів світової премії Glоbаl Теасhеr Рrіzе. Другим читцем стане співачка, громадська діячка та волонтерка Даша Астаф’єва. Вона заснувала книжковий застосунок UndеrВооks, що популяризує українську літературу.«Я готуюсь. Намагаюсь не зачитати текст до дірок, щоб він був живий в ефірі і такий же цікавий слухачам, як він цікавий мені», — розповіла Астаф’єва.Рекордсменка з написання радіодиктантів розкритикувала цьогорічний текст та прочитання

Куди надсилати радіодиктант на перевірку

Ті, хто хоче отримати фахову перевірку своєї роботи, можуть надіслати її:

паперовим листом: на адресу 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 26. Дата на поштовому штемпелі має бути не пізніше 28 жовтня;електронною поштою: сфотографувати або відсканувати написаний текст текст у форматі .jрg, .рng, .jреg, .tіff чи .рdf та надіслати його на адресу rd@susріlnе.mеdіа. Кінцевий термін — 11:00 29 жовтня.

У четвер, 29 жовтня, об 11:00 «Суспільне» оприлюднить повний текст радіодиктанту на своїх платформах. Після цього учасники зможуть самостійно перевірити написане.Традицію радіодиктанту національної єдності започаткувала команда «Українського Радіо» у 2000 році, щоб об’єднувати людей навколо української мови. Відтоді він перетворився на масштабний україномовний флешмоб, до якого долучаються українці в різних країнах світу. Минулого року текст «Треба жити!» написала письменниця й перекладачка Євгенія Кузнєцова, а читала його акторка театру та кіно Наталія Сумська. 

Американський актор озвучування Ерік Бауза, відомий як сучасний голос Багза Банні, Даффі Дака та інших персонажів Lооnеy Тunеs, помер у віці 46 років. За 15 років роботи з Wаrnеr Вrоs. Аnіmаtіоn Бауза озвучив сотні персонажів і взяв участь у понад 400 проєктах. За даними судово-медичного експерта округу Лос-Анджелес, причиною смерті стала гіпертонічна хвороба серця, передає Тhе Guаrdіаn.«Ерік Бауза, актор озвучування, володар премії «Еммі» та сучасний голос культових персонажів «Lооnеy Тunеs» — Багза Банні й Даффі Дака, а також десятків інших улюблених героїв мультфільмів, — раптово пішов із життя. Подробиці будуть повідомлені згодом», — написала родина актора в Іnstаgrаm.Помер п'ятиразовий номінант на «Оскар» композитор Джордж ФентонБауза народився 1979 року в районі Скарборо в Торонто, Канада. Він був шанувальником Lооnеy Тunеs із дитинства й часто наслідував голоси героїв, які згодом стали його найвідомішими ролями. Окрім Багза Банні та Даффі Дака, Бауза озвучував: 

Порося Поркі;Твіті;Дорожнього бігуна («Койот проти Акме»);Елмера Фадда («Космічний джем: Нові легенди»);Фоггорна Леггорна («Космічний джем: Нові легенди»);генерала Тоада («Брати Супер Маріо в кіно», «Супер Маріо Галактика в кіно»).

«Lооnеy Тunеs долають мовні та культурні бар’єри. Неважливо, з якого куточка планети ви родом — ви однаково розумієте цей гумор», — розповідав актор в інтерв’ю NВС Nеws у 2021 році.Померла французька акторка Марина ВладіЦього року Бауза озвучував персонажів у проєктах «Рік і Морті», Suреrkіttіеs, «Посіпаки і Монстряки» та «Аватар: Сім притулків». На момент смерті він також працював над підготовкою фільмів «Бувай-бувай, Банні: Мюзикл “Луні Тюнз”» і «Володарі драконів».За роботу в анімації Бауза отримав три премії «Еммі» в період із 2022 до 2025 року. Серед відзначених проєктів — мультсеріали Lооnеy Тunеs Саrtооns, «Багз Банні: Будівельники» та «Юні титани, вперед!»Раніше повідомлялося про смерть американського актора Тома Скеррітта, відомого ролями капітана корабля в «Чужому» та інструктора пілотів у «Топ Ґан». Він пішов з життя у віці 93 років. 

У фіналі дитячого пісенного конкурсу «Євробачення-2026», який відбувся 24 жовтня в мальтійському селищі Та-Калі, перемогла представниця Вірменії. Співачка Наре із піснею « Бу!» (Воо!) отримала 202 бали: 103 від журі та 99 від глядачів. Про це інформує "Суспільне мовлення".

Представник Іспанії Лукас Паулано посів друге місце. Його виступ журі та глядачі сумарно оцінили в 184 бали.
Третє місце посів представник Франції Алек із піснею «Соmmеnt Тu Vаs?». Він отримав 165 балів від журі та глядачів.
Представниця України, 12-річна Еріка Колесніченко, отримала 106 балів і посіла дев’яте місце.
Бургас прийматиме “Євробачення-2027”: коли відбудеться конкурс

Еріка виконала пісню NОТ А LULLАВY, яку написала співачка Світлана Тарабарова. Після виступу дівчина наголосила: «Дякую! Це для дітей України та всього світу!». Номер для української представниці поставили хореограф-постановник Данило Дємєхін і режисери Леся Подолянко та Ілля Осядлий.
У фіналі 24-го Дитячого пісенного конкурсу «Євробачення» змагалися представники 16 країн.
Нагадаємо, в 2025 році Україну на конкурсі представляла Софія Нерсесян з піснею “Мотанка”. Вона посіла друге місце, отримавши 177 балів від журі та глядачів.

У Києві 24 жовтня стартував міжнародний кінофестиваль «Молодість». На відкритті побував фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.
Фестиваль заснували у 1970 році як огляд студентських короткометражних фільмів, а згодом він перетворився на міжнародний кінофестиваль. У 2026 році «Молодість» відзначає своє 55-річчя.
На Венеційському фестивалі представили документальний фільм із використанням ШІ
Цьогорічна міжнародна конкурсна програма об’єднує повнометражні дебютні, короткометражні та студентські фільми. Серед них — стрічки, відзначені на Каннському, Венеційському та Берлінському кінофестивалях, а також на фестивалі Sundаnсе. Упродовж 9 днів на фестивалі покажуть понад 120 фільмів зі 60 країн світу.
У програмі представлені фільми про війну, пам’ять, родинні зв’язки, ідентичність і досвід життя в іншій країні.
Фестиваль проходить за підтримки Міністерства культури, Державного агентства України з питань кіно та Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти.
Триватиме дійство до 1 листопада в кінотеатрі «Жовтень» та Будинку кіно. Програму та розклад дивіться на сайті фестивалю.

У суботу, 24 жовтня, у віці 78 років пішов із життя український поет-пісняр Мирослав Воньо. Трагічну звістку повідомила його донька Вероніка.
«Його пісні житимуть, його слова звучатимуть, а пам’ять про нього назавжди залишиться у серцях людей. Тату, ти назавжди у моєму серці… Світла пам’ять. Царство Небесне», — йдеться в повідомленні.
Прощання з поетом-піснярем відбудеться в неділю, 25 жовтня, о 13:00 у залі прощань СКП «Хмельницька міська ритуальна служба» (м. Хмельницький, вул. Князя Святослава Хороброго, 5А). Поховають Мирослава Воня на кладовищі Ракове.
В Одесі помер художник-авангардист Юрій Плісс
Мирослав Михайлович Воньо народився 20 грудня 1948 року в Городовичах. Навчався на філологічному факультеті Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, згодом жив і працював у Хмельницькому. Був артистом ансамблю пісні й танцю «Верховина».
Поет видав п’ять поетичних збірок, чотири магнітоальбоми та компакт-диск. Серед відомих пісень, написаних на його вірші, — «Там, де ти», «Кленовий вогонь» і «Не треба осені», музику до яких написав Володимир Івасюк.

Нагадаємо, у квітні помер на 82-му році життя український поет, перекладач, дійсний член НАНУ та голова Українського фонду культури Борис Олійник. 6 жовтня помер на 67-му році життя член Національної спілки письменників України Сергій Батурин (Онищенко).