Дзеркало Тижня

Завідувачка відділу зарубіжного мистецтва Харківського художнього музею, пошкодженого минулого місяця російським ударом, Марина Філатова розповіла в інтерв'ю ZN.UА, з якими юридичними та логістичними глухими кутами стикався музей усі ці роки з початку повномасштабної війни.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





У Парижі відкрили виставку про зруйновану війною культурну спадщину: серед експонатів — собор в Одесі



За її словами, станом на початок повномасштабного вторгнення Росії не було сучасного, придатного саме для цієї війни порядку евакуації музейних фондів. Музейна система тягнула за собою старі радянські протоколи, за якими для харківських музеїв у разі небезпеки рекомендували евакуювати фонди до російського Бєлгорода. 
“Тобто люди на місцях мали ухвалювати рішення в умовах реальної війни, а нормативна база жила в іншому вимірі”, — додала Філатова.
Крім старих протоколів, зазначає вона, був ще загальний порядок евакуації у разі надзвичайних ситуацій, затверджений постановою Кабміну №841 від 30 жовтня 2013 року. 
Це чинний документ, який задавав загальну рамку: хто ухвалює рішення, організовує евакуацію, як працюють комісії та які органи залучаються. Однак музейна колекція не вкладається в загальну евакуаційну схему і для неї потрібен окремий порядок, з урахуванням обліку, збереження, реставраційних ризиків та юридичної відповідальності за кожен предмет, зазначає завідувачка відділу зарубіжного мистецтва. 
“Картину, графічний аркуш, ікону, скульптуру чи предмет декоративно-ужиткового мистецтва не можна евакуювати за логікою звичайного майна”, — пояснила вона.
Філатова також розповіла про плюси та мінуси постанови Кабміну №229 від 18 лютого 2026 року.
За її словами, ця постанова дійсно важлива, оскільки документ затвердив окремий порядок тимчасового переміщення, тобто евакуації, культурних цінностей державної частини Музейного фонду України під час воєнного стану та їхнього повернення.
Плюс у тому, каже Філатова, що з'явилася зрозуміла зона обов'язкової евакуації: культурні цінності мають переміщуватися із закладів, розташованих у зоні бойових дій або на тимчасово окупованих територіях, а також із закладів, що перебувають ближче ніж за 50 км від лінії зіткнення. 
“Раніше музейники часто мусили доводити очевидне: небезпека реальна, вона тут”, — додала завідувачка відділу зарубіжного мистецтва. 
Ще один плюс — постанова визначає, що евакуйовані цінності мають переміщуватися до закладів, розташованих на понад 75 км від лінії зіткнення. Це вже не абстрактне “безпечне місце”, зауважує Філатова. Також прописано черговість евакуації: унікальні культурні цінності та фондово-облікова документація, найцінніші твори загальнодержавного значення, потім інші культурні цінності державної частини Музейного фонду. 
“Для великого музею це має значення, бо все одночасно евакуювати фізично неможливо”, — пояснила вона.
Також важливо й те, що в разі прямої загрози керівник закладу або уповноважений посадовець може самостійно ухвалити рішення про евакуацію, а потім невідкладно повідомити відповідні органи.
Однак мінуси теж очевидні, каже Філатова. По-перше, документ з'явився майже через чотири роки після початку повномасштабного вторгнення РФ. По-друге, постанова не створює автоматично місця, куди можна вивезти колекції: можна написати “належні умови зберігання”, але спеціалізованих фондосховищ в Україні не вистачає, а багато безпечніших регіонів уже прийняли величезну кількість переміщених фондів.
По-третє, зауважує вона, документ не вирішує питання людей. 
“Можна прописати правильну черговість евакуації. Але хтось має знати колекцію так, щоб визначити цю черговість не формально, а по суті. Хтось має пакувати, переносити, описувати, звіряти, відповідати за акти, контролювати стан”, — пояснила Філатова, зазначивши, що все це роблять музейники, часто за зарплату, яка не відповідає ані рівню освіти, ані масштабу відповідальності, ані воєнним ризикам. 
“Сама постанова колекції не врятує. Її мають виконувати живі люди”, — додала вона.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Культурний геноцид у Кримінальному кодексі: чи можливо та які перспективи?



Раніше Філатова розповіла про оцінку масштабів і характеру збитків у музеї після російського удару, а також про процес реставрації. За її словами, фахівці продовжують обстеження постраждалих творів: кожен предмет необхідно звірити за документами, оглянути та зафіксувати актом. 
Найважливіше зараз — це стабілізація: висушити, не допустити грибка, не дати основі деформуватися ще більше, зафіксувати пошкодження, зробити описи. Реставрація — це місяці, іноді роки роботи, тоді як ресурси для цього завжди в дефіциті. 
Детальніше про ситуацію в Харківському художньому музеї — в матеріалі Марка Баянова “Харківський художній музей: як зберегти мистецтво і людей?”

14 червня російський дрон пошкодив будівлю Харківського художнього музею та його експонати. Завідувачка відділу зарубіжного мистецтва музею Марина Філатова розповіла в інтерв'ю ZN.UА про оцінку масштабів і характеру збитків на сьогодні, а також про процес реставрації.  ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Росія вдарила «Бандероллю» по Харкову: є загиблий і поранені діти За словами Філатової, реставратори Національного науково-дослідного реставраційного центру України продовжують обстеження постраждалих творів: кожен предмет необхідно звірити за документами, оглянути та зафіксувати актом. “Важливо сказати, що постраждалі твори готувалися до евакуації, частково були спаковані. Їх не «забули». Вони були в процесі переміщення”, — зазначає Філатова, додаючи, що окремо рятували твори тимчасового зберігання, зокрема колекцію Іллі Лучковського. Повний перелік і стан конкретних творів мають звучати тільки після офіційної фіксації. Інакше можна нашкодити: сказати неточно — це дати привід для чуток, пояснила вона.Реставратор може побачити шанс там, де неспеціаліст уже поставив би хрест, однак буває й навпаки: зовні робота здається не дуже пошкодженою, а всередині вже почалися процеси, які важко зупинити.Найважливіше зараз, зазначає Філатова, — це стабілізація: висушити, не допустити грибка, не дати основі деформуватися ще більше, зафіксувати пошкодження, зробити описи. Реставрація — це місяці, іноді роки роботи.Водночас вона визнала дефіцит для цього спеціалістів і специфічних матеріалів.“Таких ресурсів завжди мало. Особливо в Харкові. Особливо коли йдеться про цілу групу творів. Ентузіазм не замінює обладнання, матеріалів, реставраційної майстерні, вентиляції, безпечного фондосховища”, — сказала завідувачка відділу зарубіжного мистецтва.Стосовно загрози того, що через бюрократичні затримки або відсутність фінансування постраждалі експонати не зможуть вчасно потрапити на реставрацію, Філатова також визнала, що такий ризик є.“Так, така загроза є. І вона дуже реальна. Реставрація потребує грошей, матеріалів, фахівців, часу, приміщень. Найнебезпечніше — втратити перші тижні, коли ще можна зупинити частину процесів руйнування. Мені навіть страшно подумати, якби ця жахлива історія відбулася у морози, коли промоклі твори неможливо було б підсушувати природним способом”, — додала вона.Як зазначає Філатова, бюрократія в музейній сфері існує не випадково: вона захищає фонди, але під час війни це не має паралізувати порятунок.

Евакуація колекції

За словами Філатової, було кілька черг евакуації. Найціннішу частину колекції вивезли ще на початку повномасштабного вторгнення РФ. “Але в нашій колекції — понад 26 тисяч предметів. Робота триває”, — розповіла вона, додавши, що частину творів уже перемістили, частина — готується до переміщення, деякі твори потребують огляду після удару, частина — стабілізації перед транспортуванням. “Не кожен пошкоджений предмет можна просто взяти й повезти. Іноді дорога може «добити» його остаточно”, — пояснила завідувачка відділу зарубіжного мистецтва.

Дискусії щодо ідеї нового приміщення та будівництва підземного сховища для музею

Також вона прокоментувала дискусії щодо ідеї нового приміщення. За словами Філатової, проблема приміщення у Харківського художнього музею існувала давно, адже колекція велика, а будівля історична та не пристосована до всіх вимог сучасного фондового зберігання. “Думаю, музею потрібен не жест, а продумане рішення. Бекетовський особняк має залишитися частиною музею. Але фондова й виставкова робота в Харкові сьогодні потребує інших умов. Безпечніших, просторіших, технічно підготовлених”, — додала вона, пояснивши, що думати треба не лише про квадратні метри, а й про сховища, температурно-вологісний режим, укриття, доступність, транспорт для переміщення творів, реставраційні майстерні, простір для виставок і для людей, які там працюватимуть щодня. “Музей має бути не лише красивою адресою”, — зазначила Філатова.Вона висловила бажання, щоб це рішення не ухвалювали кулуарно або поспіхом. Необхідно почути музейників, архітекторів, реставраторів, інженерів, фахівців із безпеки: якщо припуститися помилки на цьому етапі, потім десятиліттями доведеться з нею жити.Також Філатова прокоментувала дискусії щодо будівництва спеціалізованого підземного сховища для музею. За її словами, в місті, яке живе під постійною загрозою ударів, у музею обов'язково має бути захищена частина: в такому разі підземне сховище для колекції — шанс вижити. “Питання тільки в тому, що це має бути не просто бетонний підвал із табличкою «фондосховище». Це має бути професійний музейний простір: клімат, безпека, логістика, доступ реставраторів, нормальні умови для наукової та виставкової роботи. Інакше ми просто перенесемо проблему з однієї будівлі в іншу”, — додала вона, визнавши, що класичний формат музею у Харкові — справді вже романтичне минуле. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Росія завдала українській культурі збитків на 24 мільярди доларів — Бережна Детальніше про ситуацію в Харківському художньому музеї — в матеріалі Марка Баянова “Харківський художній музей: як зберегти мистецтво і людей?”

Російський дрон, який 14 червня пошкодив будівлю Харківського художнього музею та його експонати, водночас спричинив шквал критики в соцмережах.
На якийсь час там з'явилося безліч поціновувачів мистецтва та експертів із музеєзнавства. Звісно, можна не знати, що державний протокол евакуації з'явився лише в лютому 2026 року. Можна, мабуть, ніколи в житті не бачити самої будівлі музею й навіть не уявляти, скільки там поверхів. Але чи можна за такого рівня обізнаності розпалювати хейт на адресу музейників, — це вже питання морального характеру.
Проте можна й щиро співчувати або пропонувати реальну допомогу. Люди різні. Наша розмова із завідувачкою відділу зарубіжного мистецтва Харківського художнього музею Мариною Філатовою — про збереження людей, людяності та мистецьких творів. Саме в такому порядку.
Марина ФілатоваФото надані Харківським художнім музеєм
«Ми, музейники, звикли говорити про культурні цінності, про фонди, про унікальні твори. Це наша робота, наша відповідальність. Але найголовніша цінність — людина», — впевнена Марина Іванівна.
— Пані Марино, коли перший шок і афект трохи минули, у пам'яті зазвичай залишаються найгостріші стоп-кадри. Як цей день починався для вас і ваших колег?
— 14 червня випало на неділю. І, хоч би як дивно це звучало, я досі думаю про це, як про єдиний щасливий збіг, що врятував людей. З початку повномасштабного вторгнення музей не працює для відвідувачів у звичному режимі. Харків є прифронтовим містом, культурно-масові заходи заборонені, у неділю музей був зачинений. У будівлі не було співробітників. І це головне. (Від уламків під час удару постраждали люди поблизу будівлі. — М.Б.)

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





У Києві пошкоджено Національний художній музей України: його зачинили на невизначений термін



Мій особистий нав’язливий спогад — звук. Я живу поруч із музеєм. Поверталася додому, і ця гидота пролетіла буквально наді мною, я це відчула фізично ще до того, як побачила. Сховалася в арку. За кілька хвилин був вибух. Це був такий звук, після якого тіло раніше за голову розуміє: щось сталося. Побачила пожежні машини, швидку, які мчали в бік музею. Зайшла в квартиру — одразу дзвінок від Віри Ярової, нашої головної зберігачки. Каже, поліцейський із пункту охорони зателефонував, що музей горить.
Домовилися: ми з чоловіком за десять хвилин будемо на місці, вона намагається дістатися якнайшвидше.
— Якщо відновити хронологію: що побачили, коли переступили поріг, як координували дії?
— У той момент хронологія — це не зовсім про послідовність. Це коли ти не встигаєш думати, а просто дієш на адреналіні.
Коли ми приїхали, біля музею вже були екстрені служби, ДСНС, швидка, поліція, мер міста Ігор Терехов. Пожежники розгорнули рукави й готувалися подавати воду. Я повідомила, що всередині ще є експонати. Ігор Терехов дав команду почекати з водою настільки, наскільки це було можливо. Почали ламати двері до сховища. Не було часу шукати колби з ключами, не було часу на звичну музейну послідовність дій. Допомагали рятувальникам усі: мер, наші співробітники, реставратори Харківської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України (ННДРЦУ), митці Харківської організації Національної спілки художників України (ХО НСХУ), заступник директора департаменту культури і туризму Харківської ОВА Олександр Костін, хлопці та дівчата з «Добробату», просто люди, які були поруч.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





У Києві внаслідок масованої атаки пошкоджено близько 300 обʼєктів



Ніякої «красивої» героїки. Дим, пил, напруга, уламки, крики, вода, сирена. Але всередині цього хаосу люди діяли максимально швидко. І дуже точно, бо будівля стара: 1914 рік, пам'ятка архітектури місцевого значення, побудована за проєктом Олексія Бекетова… дерев'яні перекриття, дранка між залами. Горить дуже швидко. Мабуть, найбільшим шоком був сам вигляд музею. А ще — безпорадність. Бекетовський особняк — це тіло музею. Його обличчя, його пам'ять, його нерв. І раптом ти бачиш його пораненим. Простір, у якому ми все життя берегли красу, сам потребує порятунку.
Фото надані Харківським художнім музеєм
— Як вирішувалося, що рятувати в перші хвилини? Чи існує в музеї свій внутрішній протокол «медичного сортування», тобто «тріажу» для експонатів, коли цінність визначається, наприклад, за матеріалом?
— У музейній роботі завжди є розуміння пріоритетності. Ми враховуємо художню й історичну цінність, матеріал, стан збереження, вразливість до води, вогню, механічних пошкоджень.
Однак розмови про «сортування» розбиваються об реальність, коли пожежники кричать, що зараз усе рухне, і починають рясно лити воду. Тоді ти вже не думаєш про матеріал, а хапаєш усе, до чого дотягуються руки.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Знищення музеїв країни. Розслідування злочину в Іванкові триває



Вогонь знищує миттєво. Вода для творів мистецтва теж є страшною загрозою. Тому першочергові дії були дуже прості: винести те, що можна винести; відокремити мокре від сухого; не допустити подальшого намокання.
І весь час треба тримати в голові: жоден експонат не вартий людського життя. Це не красива фраза. Це правило, яке в надзвичайній ситуації має бути жорстким. Коли я була на тренінгу під егідою ЮНЕСКО щодо збереження культурної спадщини в умовах війни, зарубіжні колеги сказали дуже просту річ. Якщо в критичній ситуації перед вами людина, тварина й експонат, черговість порятунку саме така: спочатку людина, потім кішка чи собака. І вже тільки потім — експонат. Для музейника це навіть боляче чути. Бо ми роками живемо з думкою, що маємо зберегти твір за будь-яку ціну. Але будь-яка ціна не може бути людським життям.
Фото надані Харківським художнім музеєм
— Як оцінюють на сьогодні масштаби та характер збитків? Які першочергові діагнози ставляться постраждалій частині колекції?
— Поки реставратори ННДРЦУ не завершили обстеження всіх постраждалих творів, я не маю права розкидатися висновками. Кожен предмет має бути звірений за документами, оглянутий і зафіксований актом. Важливо сказати, що постраждалі твори готувалися до евакуації, частково були спаковані. Їх не «забули». Вони були в процесі переміщення. Окремо рятували твори тимчасового зберігання, зокрема колекцію Іллі Лучковського. Саме про ці роботи багато хто питає, бо на відео було видно, як їх виносили. Але повний перелік і стан конкретних творів мають звучати тільки після офіційної фіксації. Інакше можна нашкодити. Сказати неточно — дати привід для чуток. Реставратор іноді бачить шанс там, де неспеціаліст уже поставив би хрест. Буває й навпаки: зовні робота здається не дуже пошкодженою, а всередині вже пішли процеси, які важко зупинити. Найважливіше зараз — стабілізація: висушити, не допустити грибка, не дати основі деформуватися ще більше, зафіксувати пошкодження, зробити описи. Реставрація — це місяці, іноді роки роботи.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





В Купʼянську під час ракетного удару загинула працівниця Краєзнавчого музею



— Чи вистачає для цього спеціалістів і специфічних матеріалів?
— Чесна відповідь: ні, таких ресурсів завжди мало. Особливо в Харкові. Особливо коли йдеться про цілу групу творів. Ентузіазм не замінює обладнання, матеріалів, реставраційної майстерні, вентиляції, безпечного фондосховища.
— Чи існує зараз загроза, що через бюрократичні затримки або відсутність фінансування постраждалі експонати не зможуть вчасно потрапити на реставрацію?
— Так, така загроза є. І вона дуже реальна. Реставрація потребує грошей, матеріалів, фахівців, часу, приміщень. Найнебезпечніше — втратити перші тижні, коли ще можна зупинити частину процесів руйнування. Мені навіть страшно подумати, якби ця жахлива історія відбулася у морози, коли промоклі твори неможливо було б підсушувати природним способом.
Бюрократія в музейній сфері існує не випадково. Вона захищає фонди. Але під час війни вона не має паралізувати порятунок.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





В Одеському археологічному музеї через обстріли частково обвалилась стеля – фото



— З якими юридичними та логістичними глухими кутами стикався музей усі ці роки з початку повномасштабної війни?
— На початок повномасштабного вторгнення не було сучасного, придатного саме для цієї війни порядку евакуації музейних фондів. Музейна система тягнула за собою старі радянські протоколи. І за цими протоколами для харківських музеїв у разі небезпеки була рекомендована евакуація фондів до російського Бєлгорода. Тобто люди на місцях мали приймати рішення в умовах реальної війни, а нормативна база жила в іншому вимірі.
Крім цих старих протоколів, існував ще загальний порядок евакуації у разі надзвичайних ситуацій, затверджений постановою Кабміну №841 від 30 жовтня 2013 року. Це чинний документ, він задавав загальну рамку: хто ухвалює рішення, організовує евакуацію, як працюють комісії, які органи залучаються. Але музейна колекція не вкладається в загальну евакуаційну схему. Для неї потрібен окремий порядок, з урахуванням обліку, збереження, реставраційних ризиків і юридичної відповідальності за кожен предмет. Картину, графічний аркуш, ікону, скульптуру чи предмет декоративно-ужиткового мистецтва не можна евакуювати за логікою звичайного майна.
Фото надані Харківським художнім музеєм
— Які плюси та мінуси постанови Кабміну №229 від 18 лютого 2026 року?
— Вона справді важлива, бо затвердила окремий порядок тимчасового переміщення, тобто евакуації, культурних цінностей державної частини Музейного фонду України під час воєнного стану та їхнього повернення. Плюс у тому, що з'явилася зрозуміла зона обов'язкової евакуації. Культурні цінності мають переміщуватися із закладів, розташованих на територіях бойових дій або тимчасово окупованих, а також із закладів, що перебувають ближче як за 50 кілометрів від лінії зіткнення. Раніше музейники часто мусили доводити очевидне: небезпека реальна, вона тут.
Ще один плюс: визначено, що евакуйовані цінності мають переміщуватися до закладів, розташованих більш як за 75 кілометрів від лінії зіткнення. Це вже не абстрактне «безпечне місце». Також прописано черговість евакуації: унікальні культурні цінності та фондово-облікова документація, найцінніші твори загальнодержавного значення, потім інші культурні цінності державної частини Музейного фонду. Для великого музею це має значення, бо все одночасно евакуювати фізично неможливо.
Важливо і те, що у разі прямої загрози керівник закладу або уповноважена особа може самостійно ухвалити рішення про евакуацію, а потім невідкладно повідомити відповідні органи.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Масований удар по Києву: вперше з часів Другої світової війни пошкоджено будівлю МЗС



Але мінуси теж очевидні. По-перше, документ з'явився майже через чотири роки після початку повномасштабного вторгнення. По-друге, постанова не створює автоматично місця, куди можна вивезти колекції. Можна написати «належні умови зберігання», але спеціалізованих фондосховищ в Україні не вистачає. Багато безпечніших регіонів уже прийняли величезну кількість переміщених фондів.
По-третє, документ не вирішує питання людей. Можна прописати правильну черговість евакуації. Але хтось має знати колекцію так, щоб визначити цю черговість не формально, а по суті. Хтось має пакувати, переносити, описувати, звіряти, відповідати за акти, контролювати стан.
І все це роблять музейники. Часто за зарплату, яка не відповідає ані рівню освіти, ані масштабу відповідальності, ані воєнним ризикам. Сама постанова колекції не врятує. Її мають виконувати живі люди.
— На якому етапі зараз перебуває евакуація колекції?
— У нас було кілька черг евакуації. Найціннішу частину колекції вивезли ще на початку повномасштабного вторгнення. Але в нашій колекції — понад 26 тисяч предметів. Робота триває. Частина творів вже переміщена, частина готується, частина потребує огляду після удару, частина — стабілізації перед будь-яким транспортуванням. Не кожен пошкоджений предмет можна просто взяти й повезти. Іноді дорога може «добити» його остаточно.
Фото надані Харківським художнім музеєм
— Зараз дискутується ідея нового приміщення. Як ви бачите цю перспективу?
— Проблема приміщення у Харківського художнього музею існувала давно. Колекція велика, будівля історична, але вона не пристосована до всіх вимог сучасного фондового зберігання. Думаю, музею потрібен не жест, а продумане рішення. Бекетовський особняк має залишитися частиною музею. Але фондова й виставкова робота в Харкові сьогодні потребує інших умов. Безпечніших, просторіших, технічно підготовлених.
Треба думати не лише про квадратні метри, а й про сховища, температурно-вологісний режим, укриття, доступність, транспорт для переміщення творів, реставраційні майстерні, простір для виставок і для людей, які там працюватимуть щодня. Музей має бути не лише красивою адресою.
І я дуже хотіла б, щоб це рішення не ухвалювали кулуарно або поспіхом. Тут мають говорити музейники, архітектори, реставратори, інженери, фахівці з безпеки. Бо якщо припуститися помилки на цьому етапі, ми потім десятиліттями будемо з нею жити.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Музейні війни: як Росія краде українську історичну спадщину



— Сьогодні також обговорюється будівництво спеціалізованого підземного сховища для музею. Чи означає це, що класичний формат музею з великими світлими залами відходить у минуле?
— У місті, яке живе під постійною загрозою ударів, у музею обов'язково має бути захищена частина. І в цьому випадку підземне сховище для колекції — шанс вижити. Питання тільки в тому, що це має бути не просто бетонний підвал із табличкою «фондосховище». Це має бути професійний музейний простір: клімат, безпека, логістика, доступ реставраторів, нормальні умови для наукової та виставкової роботи. Інакше ми просто перенесемо проблему з однієї будівлі в іншу.
Хоч як це сумно, класичний формат музею у Харкові — справді вже романтичне минуле.
— Чи готові ми до «підземного кураторства»? Наприклад, як виглядатиме українське бароко чи класичний живопис у бетонних стінах підземелля?
— Саме слово «підземне» не має нас лякати. Питання не в тому, під землею чи над землею. Питання в тому, чи зроблено це професійно.
Звичайно, українське бароко в бетонному просторі звучатиме інакше, ніж у класичному залі. Класичне мистецтво теж сприйматиметься інакше. Але, я вважаю, це може відкрити нові сенси, якщо з цим працювати розумно.
Тут легко скотитися в красиву метафору. А музей більше не витримає самих лише метафор. Потрібна спільна робота, без якої «підземне кураторство» залишиться ефектною фразою.
Нові сенси не народжуються з руйнування автоматично. Руйнування саме по собі нічого не створює. Сенси доводиться витягувати з болю дуже обережно. Іноді я сама не знаю, чи маю на це сили. Але в такі моменти особливо ясно розумієш: за твоєю спиною стоять не інвентарні номери. Стоять Дюрер, голландська графіка, сотні років європейської культури, що зійшлися в Харкові. Стоять Аделунг, Каразін, Бецький, Алфьоров і багато інших людей, завдяки яким ця колекція стала можливою. І тоді вже не думаєш, чи вистачає сил. Просто розумієш, що не маєш права перервати цю історію. Тому сьогодні ми просто робимо свою роботу: рятуємо, звіряємо, пояснюємо, шукаємо можливості для нових проєктів.
Фото надані Харківським художнім музеєм
— Чи немає у вас побоювань щодо можливого «перерозподілу» або децентралізації фондів на рівні вищих державних інституцій після війни?
— Було б дивно робити вигляд, що таких побоювань немає. Колекція — це цілісний організм. У нього є історія формування, логіка, зв'язки між творами, школами, авторами, колекціонерами.
Евакуація рятує, але роз'єднує збірку. І дуже важливо, щоб тимчасове переміщення не перетворилося на нову норму. Убезпечити колекцію можна тільки прозорими документами, чітким статусом переміщених предметів, державною позицією й професійною солідарністю. Харківська збірка має повернутися до Харкова, коли для цього будуть безпечні умови. І це треба проговорювати вже зараз. Не потім, коли всі втомляться, звикнуть і скажуть: «Ну, воно ж уже там». Ми стоїмо зараз тут, згадуючи наших попередників-музейників із 1940-х років, які так само рятували колекцію з вогню у Другу світову. Вони зберегли її тоді, а ми зобов'язані зберегти і повернути її зараз.
— Як колектив музею переживав хвилю критики?
— Дуже боляче. Я не проти критики. Але вирок без знання реальності — не критика. Це дуже боляче б'є по людях, які в цей момент не сидять у соцмережах, а рятують музей.
Питання ставити можна й треба. Музей — публічна інституція. Ми маємо пояснювати, що сталося, що робилося, які були рішення. З боку іноді здається, що існує якесь одне правильне рішення, якого просто не виконали.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Міністри культури Британії і України мали окрему розмову на зустрічі міністрів G7 у Італії



Нам потрібна система, яка довіряє фахівцям і водночас захищає фонди. Бо зараз часто виходить так, що музейник відповідає майже за все, але не завжди має реальні інструменти, щоб це «все» врятувати.
І тут знову повертаємося до людей. Бо жодна інструкція не винесе роботи зі сховища. Жодна постанова сама не звірить інвентарного номера. Жоден наказ не замінить зберігача, який знає свою частину колекції й розуміє, що можна рухати, а що краще не чіпати до огляду реставратора.
Щодо другого поверху, чому колекція там була. Це було вимушене професійне рішення. Наш музей уже тричі страждав від вибухових хвиль, будівля має проблеми з фундаментом, а цокольний поверх абсолютно сирий. Ми рятували твори від повільної смерті від вологи. А тепер нас у цьому ж і звинувачують. Це не просто брак розуміння реальності сучасного Харкова, це системна хвороба нашого суспільства.
Фото надані Харківським художнім музеєм
— Чи допомагає оголошений збір коштів?
— Будь-яка допомога зараз важлива. Фінансова, матеріальна, професійна, інформаційна. Потреб дуже багато. Збір коштів допомагає. Але це крапля в морі, і він не має підміняти державну відповідальність. Донати можуть закрити частину нагальних потреб. Стратегічне відновлення музею — це рівень держави, області, міста й міжнародних партнерів. І мені здається, тут треба говорити прямо: якщо музей є частиною національного культурного надбання, його порятунок не може бути приватною справою колективу.
— Голова НСХУ Костянтин Чернявський оголосив про збір мистецьких творів з усієї країни для поповнення колекції музею. Як ви бачите майбутню структуру цього нового спецфонду?
— Це дуже важливий жест солідарності. Художники відгукуються, вони сприймають Харківський художній музей як свій, навіть якщо живуть в інших містах. Для нас це справді відчутна підтримка. Музейний фонд не може формуватися стихійно. Навіть у такій болючій ситуації кожна робота має пройти фаховий відбір. Треба розуміти її художній рівень, історичну вагу, стан збереження, місце в колекції, можливості подальшого зберігання.
І є ще один практичний момент, про який не можна мовчати. Сьогодні музей фактично не має нормальних умов, щоб одразу приймати у фонди нові твори. Головне завдання — порятунок і стабілізація тієї колекції, яка вже є. Будівля пошкоджена, питання безпечних приміщень і робочих місць для співробітників стоїть дуже гостро. Тому зараз було б неправильно просто приймати все, що пропонують митці, і не мати можливості гарантувати цим творам належне зберігання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





У Києві відбудеться Перший Всеукраїнський фестиваль ветеранської культури



Якщо НСХУ зможе допомогти не тільки самим збором, а й організацією безпечного тимчасового зберігання цих робіт, це вже інша розмова. Тоді можна було б сформувати окремий масив творів, зафіксувати його, забезпечити умови, а пізніше експертна комісія спокійно й професійно відібрала б ті роботи, які справді мають увійти до музейної збірки.
Ця ініціатива може стати важливим свідченням часу, сильною історією, якщо зробити її не на хвилі емоцій, а з повагою до музейних правил.
Можливий іще один шлях: частину творів, які митці готові передати на підтримку музею, можна було б представити на благодійному аукціоні, а кошти спрямувати на відновлення музею, реставрацію постраждалих робіт, обладнання безпечних приміщень.
Стара колекція — це основа, пам'ять, коріння. Новий фонд може стати відповіддю на теперішній час. Не заміною, а продовженням. Головне — не втратити профілю музею й не діяти хаотично. Харківський художній музей має залишитися інституцією з глибокою історією і живою сучасною позицією.

Минулого року давню традицію відзначати День захисту дітей 1 червня було перервано, й відтоді заходи, які традиційно асоціювалися з омріяними літніми шкільними канікулами, перенесли на похмуре 20 листопада («для синхронізації із Всесвітнім днем дитини та підкреслення пріоритету правового захисту»). Відтак ідея написати про дитячу літературу на початку літа стала неактуальною — а отже, до теми цілком можна звернутись і в його середині.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Перекладач з японської Ігор Дубінський: «Почати мислити літературу як справді світову…»



Писати про дитячу літературу непросто — можливо, тому що її забагато, і переважно низькоякісної. Адже існує поширена ілюзія, що писати для дітей найпростіше. Жодних логічних бар’єрів, жодних обмежень у героях і сюжетах. Що там морочитися? Головне — знайти видавця, який візьметься за просування чергової «чарівної книжки про какашки» (це не жарт: така книжка справді є на українському ринку).
На щастя, ситуацію з дитячою літературою добряче рятує перевидання старої перевіреної класики. Вічний і завжди популярний Вінні-Пух, трохи призабуті Малий і Карлсон, менш відомі, але доволі широко представлені на книжковому ринку герої «Вітру у верболозі» та, звісно ж, Гаррі Поттер, а серед української дитячої класики, само собою, широко представлений Всеволод Нестайко. Не слабне інтерес читачів та видавців і до Миколи Носова з його Незнайком.
Популярності не втрачає й серія пригод казкових чоловічків Муфтика, Півчеревичка та Мохобородька, вигаданих естонським письменником Ено Раудом (1928–1996). Найсвіжіше видання однієї з книжок — «Котячий набіг» — датується 2025 роком.
А роком раніше, 2024-го, на ринок дитячої літератури повернулася дещо призабута, але варта окремої уваги литовська письменниця Вітауте Жилінскайте. У видавництві «Ранок» вийшла друком її невеличка оповідка «Замок брехунів» (у перекладі Олександри Петраускайте), написана далекого 1968-го й екранізована у вигляді мультфільму 1983 року. Нібито простенька казка про те, чому не варто брехати, в Інтернеті час до часу зазнає глибоких інтерпретацій, адже ця дитяча історія стала таким собі посібником із симулякрів для початківців.
Кадр із мультфільму «Замок брехунів»
Герой казки, хлопчик Дінас, потрапляє до замку, в якому все виявляється імітацією: розкішна обстановка палацу — грубою та ненадійною бутафорією, смачні на вигляд наїдки — неїстівною тирсою та болотяними водоростями, а за підробними завісами із цукеркових обгорток замість веселого товариства з іграми й розвагами ховаються неволя та нудна й безглузда щоденна праця, на кшталт прив’язування до гілок опалого листя…

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Подивись угору!», або Астрономічний роман як літературний напрям



Такі казки «зі змістом» — дуже типові для Вітауте Жилінскайте (1930–2024), яка писала й сатиру для дорослих, але прославилася насамперед як дитяча письменниця, чиї твори перекладали з литовської не лише в СРСР, а й англійською, німецькою, португальською та іншими європейськими мовами. З нагоди смерті 94-річної авторки висловилися керівники Литви. За словами президента Гітанаса Науседи, твори Жилінскайте збагатили літературу всього світу: «Її глибока і смілива творчість завжди буде джерелом натхнення і віри в перемогу добра — в людському серці й у світі». «Не одне покоління виросло, читаючи її тексти, з них ми і сьогодні черпаємо мудрість», — додала тоді прем’єр-міністр Інгріда Шимоніте. Втішно, що ці твори були перекладені й українською. Так, 1983 року побачила світ збірка казок «Робот і Метелик» (переклад Ольги Градаускене, малюнки славетного Анатолія Василенка).
Попри милі картинки та позначку «для молодшого шкільного віку», деякі з казок збірки виявилися геть не легковажними і навіть не надто дитячими. Наприклад, «Коник у склянці» — зараз би цю казку оцінили зоозахисники. Сумна історія впійманого в банку коника, який у процесі ловлі втратив лапку і вдає перед цікавою комашиною публікою, буцімто у нього все гаразд, граючи на скрипці. Або історія двох рибок, які втекли з акваріума та загинули, не діставшись до омріяного океану. Чи оповідання про юного качура, що гине, стикнувшись із літаком…
Утім, не всі казки збірки аж такі сумні — але всі серйозні, інколи на межі переходу в жанр фантастики, як-от «Сміх паяца», де начебто оживають вічно розстріляні фігурки в тирі й мстяться хлопчику, котрий не втримався від спокуси і протринькав на кулі видані на продукти гроші…
Ну а безперечним шедевром, який просто необхідно перевидати наново, є казка Жилінскайте «Подорож у Тандадрику». В українському перекладі тієї ж Ольги Градаускене книжка вийшла друком 1986 року, лише за два роки після написання. Це повноцінна понад 250-сторінкова казка-мандрівка, написана в жанрі «Історії іграшок». У новорічну ніч іграшки, які мали бути викинуті на смітник, завдяки безсовісному водієві сміттєвоза опиняються не на звалищі, що вічно палає, а на лісовій галявині (бо шоферові закортіло не лише скоротити шлях, а й зрубати до свята гарну ялинку). Після цього починається дивовижна космічна подорож на планету Тандадрика, де іграшки живуть щасливо, їх не ламають, а навпаки, лагодять і шанують, — на, вочевидь, невипадково знайденому в лісі іграшково-справжньому космічному кораблі. Кожна з іграшок опинилась у сміттєвозі через своє каліцтво, а тому кожній хочеться потрапити на диво-планету та оновитися — й облисілій красуні Ляльці, й одноногому мудрому Пінгвіну, й однорукому Пілотові…

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Любов з першого слова: класика української літератури оживає на сцені Франка



Під час фантастичних пригод у кожного героя проявляються й приховані вади характеру: у Жаби з її організаторськими здібностями — також підлабузництво і схильність до кар’єрних інтриг, у доброго та хороброго одновухого Зайчика — схильність до самозакоханості й авторитарної поведінки. І в «Подорожі у Тандадрику» Жилінскайте не зраджує своєму стилю, роблячи фінал казки несподіваним і, можна сказати, соліпсичним.
Враховуючи букіністичну рідкість виданої 40 років тому книжки та її несподіваний успіх у наших недобрих сусідів, які спромоглися перекласти її лише 2014 року, за належної розкрутки ця глибока, добра й повчальна казка могла б знову потішити і дітей, і дорослих, що мають смак до якісної дитячої літератури. А наразі охочі можуть прослухати її на YоuТubе-каналі «Тося читає казки», де коментатори з ностальгією зазначають, що це була одна з їхніх найулюбленіших книжок.

Американець Андерсон Тейлор став наймолодшим у світі куратором музею природничої історії. Хлопець відкрив власний музей у штаті Іллінойс, присвячений скам'янілостям, мінералам і доісторичному життю. Досягнення офіційно зафіксувала Книга рекордів Гіннеса.
Андерсону Тейлору з міста Кембридж було дев'ять років і 340 днів, коли він 10 серпня 2024 року відкрив Кембриджський музей природної історії. Це зробило його наймолодшою людиною у світі, яка є власником і куратором музею, згідно з Книгою рекордів Гіннеса.

Ідея створити музей виникла після сімейної подорожі до Шотландії у 2022 році. Там хлопець відвідав Музей динозаврів Стаффіна, який настільки його надихнув, що після повернення додому він вирішив створити власний музей. За словами Андерсона, він захоплюється динозаврами та скам'янілостями з раннього дитинства.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Найстаріша наземна тварина світу стала іконою Книги рекордів Гіннеса у 194 роки



Для реалізації задуму школяр провів численні зустрічі з місцевою владою, знайшов відповідне приміщення та заручився підтримкою громади. Колишню пожежну станцію, яка згодом використовувалася як сільська рада, переобладнали під музей, а місцеві жителі почали передавати юному колекціонеру експонати й виставкові вітрини.
Колекція музею налічує скам'янілості, мінерали, дорогоцінне каміння та таксидермічні експонати (опудала). Андерсон добре знається на палеонтології, геології та мінералогії. Він із задоволенням проводить екскурсії, ділиться науковими фактами та розповідає відвідувачам про експонати. Серед його улюблених динозаврів — літронакс, латенівенатрикс і гігантспінозавр.
Батьки Андерсона кажуть, що завжди підтримували його захоплення. За словами матері, син щодня дізнається щось нове й охоче ділиться своїми знаннями, а батько відзначає його наполегливість і цілеспрямованість, завдяки яким дитяча мрія перетворилася на справжній музей.
У майбутньому Андерсон планує стати палеонтологом, здобути кілька наукових ступенів у галузях природничих наук, геології, археології, біології та астробіології. Водночас він хоче й надалі розвивати власний музей, який, за його словами, має працювати ще багато років. Наразі хлопець збирає гроші, щоб викупити будівлю музею — на момент інтерв'ю для Книги рекордів Гіннеса йому вдалося залучити близько 20 тисяч доларів.
Минулого тижня британський співак Гаррі Стайлс увійшов до Книги рекордів Гіннеса, встановивши новий рекорд за найдовшу концертну серію на лондонському стадіоні “Вемблі”. У межах свого світового туру Тоgеthеr, Тоgеthеr артист провів 12 аншлагових виступів поспіль, перевершивши попереднє досягнення гурту Соldрlаy, який у 2025 році відіграв на цьому майданчику десять концертів. 

Українська режисерка Таню Муїньо стала авторкою нового музичного відео південнокорейського гурту ВТS на пісню Nоrmаl. Це вже друга поспіль співпраця української кліпмейкерки з колективом, повідомило видання Віllbоаrd.
Нове відео стало ексклюзивом Sроtіfy на перші 48 годин після релізу. У кліпі показані всі семеро учасників ВТS — RМ, Джін, Шуґа, Джей-Хоуп, Чімін, V та Чонґук — у серії сцен, що розгортаються в старовинному маєтку. За описом творців, музичне відео демонструє учасників гурту в “глибоко особистих та інтимних моментах”. 

Пісня Nоrmаl увійшла до п'ятого студійного альбому ВТS АRІRАNG і стала другим синглом платівки після композиції SWІМ. За даними Віllbоаrd, із 27 липня лейбли Іntеrsсоре Rесоrds і Саріtоl Rесоrds почнуть просування треку на американських попрадіостанціях.


ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Українська режисерка Таню Муіньо зняла кліп для Елтона Джона та Брітні Спірс



Попередній сингл SWІМ, кліп до якого раніше зняла Таню Муїньо, очолив чарт Віllbоаrd Ноt 100, а альбом АRІRАNG дебютував на першому місці Віllbоаrd 200. Ці релізи стали сьомими лідерами ВТS в обох престижних американських музичних чартах.
Наразі гурт продовжує світовий тур на підтримку нового альбому. Найближчі концерти відбудуться на стадіоні Stаdе dе Frаnсе у Парижі, а 19 липня ВТS також виступлять на фінальному шоу чемпіонату світу з футболу на стадіоні МеtLіfе у США разом із Джастіном Бібером, Мадонною та Шакірою.
Таню Муїньо — одна з найуспішніших українських режисерок музичних відео, яка працює з провідними світовими артистами. Вона створювала кліпи для Duа Lіра, Lаdy Gаgа, Наrry Stylеs, Jеnnіfеr Lореz, Саrdі В, Тhе Wееknd, Rоsаlíа, Роst Маlоnе, Lеnny Кrаvіtz, Jungkооk, Каty Реrry, Sаm Smіth та багатьох інших виконавців, а також була постановницею сценічного номера України на “Євробаченні-2024”.

У Музеї історії міста Києва проходить культурно-освітній фестиваль «Тисячоліття української державності: від Русі до сучасної України», присвячений Дню Української Державності. На заході побував власний фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.
Відвідувачі зможуть упродовж двох днів долучитися до лекцій, історичних реконструкцій, майстер-класів і тематичних виставок. Також діє тематична музейна мінівиставка.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





День хрещення Київської Русі: історія



На фестивалі працює простір історичної реконструкції за участю клубів «Київ Град», «Артіра Рутенія», «Печерська сотня» та УНР.
Нагадаємо, День Української Державності відзначають щороку 15 липня. Свято було започатковане указом президента у 2021 році для утвердження спадкоємності українського державотворення від доби Русі до сучасної незалежної України.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії тема української державності набула особливого значення. Саме тому захист незалежності сьогодні є не лише боротьбою за територію, а й за право України на власну історію, ідентичність та державне майбутнє.

16 липня в український прокат виходить «Одіссея» Крістофера Нолана — найдорожчий фільм у кар’єрі режисера та перший в історії кінематографа, знятий повністю на камери ІМАХ. Голлівуд традиційно обіцяє глядачеві епос про великого героя. Проблема в тому, що Гомер, якщо читати його уважно, розповідав про інше.Найвідоміший мандрівник світової літератури — не зовсім той ідеальний взірець, за який його видають шкільні хрестоматії. Насправді він намагався ухилитися від мобілізації, підступно знищив людину, котра його викрила, найперше після перемоги пограбував мирне місто, втратив усіх своїх людей і повернувся додому з розповідями, достовірність яких ніхто ніколи не зміг перевірити.Саме тому гомерівська «Одіссея» — це значно цікавіший і складніший текст, аніж прийнято думати. Це, ймовірно, найдавніший у західній культурі документ про те, що фізично дістатися додому з війни — лише найпростіша частина повернення.Кадр з фільму «Одіссея»

«Хмару всю чорну раптово наслав громоносний Кроніон на корабель наш доладний...»

Кар’єра славетного героя починалася з відвертого ухилянтства. Коли Агамемнон і Менелай збирали коаліцію проти Трої, Одіссей категорично не хотів воювати. Оракул попередив: якщо він піде на війну, то повернеться лише за 20 років жебраком. На той момент у царя Ітаки щойно народився довгоочікуваний син, він мав невелике заможне царство й красуню-дружину — й ані найменшого бажання покласти своє життя на вівтар чужої подружньої драми. Тож він просто вдав божевільного: запріг у плуг вола й осла, почав орати берег і демонстративно засівати його сіллю.Його викрив Паламед — умовний голова комісії з «установлення придатності» й, можливо, єдиний персонаж циклу, розумніший за самого Одіссея. Паламед (який, за переказами, створив для греків частину алфавіту, придумав гральні кості та розробив систему маяків) просто поклав немовля Телемаха на борозну перед плугом. Батько інстинктивно зупинив запряг — і цим розписався у власному мобілізаційному розпорядженні на 20 років. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ “Це головна кіноподія року”: перші реакції на “Одіссею” Крістофера Нолана Свою помсту Одіссей плекав усю війну. За пізнішими джерелами, він підкинув у намет Паламеда золото й сфабрикував листа від троянського царя Пріама. Мудрого винахідника військо забило камінням як зрадника. Це варто пам’ятати щоразу, коли Одіссея називають «хитромудрим»: в оригіналі його хитрість має присмак не стільки гострого розуму, скільки жорстокої спецоперації проти незручного свідка.Кадр з фільму «Одіссея» Троянський кінь — вершина його інженерної думки — став прелюдією до того, як ціле місто вночі вирізали разом із літніми людьми й дітьми. А перша зупинка його флотилії дорогою додому — місто кіконів Ісмар — була пограбована просто тому, що трапилася на шляху: чоловіків убили, а жінок і майно поділили, про що сам герой спокійно розповідає в дев’ятій пісні. Античність ілюзій не мала: Данте відправив Одіссея у восьме коло пекла, де він горить в одному полум’ї з Діомедом саме за Троянського коня та інші «подвиги розуму».Кадр з фільму «Одіссея»

«Вернеться все ж Одіссей…»

Усі хрестоматійні дива «Одіссеї» — циклоп Поліфем, сирени, чаклунка Цирцея, що перетворює людей на свиней, лестригони-людожери та спуск до царства мертвих — вміщаються лише в чотири пісні з двадцяти чотирьох. І всі вони розказані самим Одіссеєм. Герой сидить на бенкеті у царя феаків Алкіноя, який обіцяє йому корабель і багаті дари, і починає розповідати, де його носило цілих десять років. Є пряма залежність: що багатші обіцяні дари, то дивовижніша історія.Гомер послідовно демонструє, що його герой віртуозно й із задоволенням бреше. Повернувшись на Ітаку, Одіссей на ходу вигадує собі щонайменше п’ять різних біографій — свинопасові, дружині, рідному батькові. Дослідники називають це «критськими оповідями», адже в кожній вигадці він чомусь родом із Криту.Тож єдине джерело інформації про чудовиськ — це професійний брехун, якому конче треба було якось пояснити суспільству, чому із 12 кораблів і кількох сотень людей додому не повернувся ніхто, крім нього. Якщо перечитати ці епізоди як свідчення єдиного вцілілого, текст починає звучати як історія людини, котра просто конструює собі виправдання. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Суперечки довкола “Одіссеї”: режисер Крістофер Нолан відповів на критику Вже у першому рядку поеми Гомер називає Одіссея роlytrороs — епітетом, який століттями перекладали як «хитромудрий» чи «велемудрий». Перекладачка англійською Емілі Вілсон запропонувала варіант соmрlісаtеd mаn, тобто «непроста людина».

«Цілих три роки вона лукавством морочить ахеїв...»

Поки Одіссей розповідає феакам про німф і чудовиськ, на Ітаці відбувається менш мальовнича, але не менш героїчна історія. Дружина Одіссея Пенелопа — це не плаский літературний символ пасивного очікування, яким її зробила пізніша традиція. Це досвідчений політик в облозі.Енн Гетевей в ролі ПенелопиКадр з фільму «Одіссея» Сто вісім претендентів на її руку — не залицяльники в романтичному сенсі, а претенденти на трон, які роками бенкетують у чужому домі й проїдають чуже майно. За архаїчними нормами того часу вдова царя була легітимним інструментом передачі влади. Свекор Лаерт замість того, щоби стати опорою, занурюється в депресію та живе у страшних злиднях. Держави, яка б стала на захист цариці, просто не існує: вона — сама собі держава.Жінка в повному розквіті сил, донька царя Спарти, постає перед жорстоким вибором: здатися, побудувати нове життя та поховати в серці гірку правду або приректи себе на нестерпне очікування й стати на захист власного дому. Подібно до левиці, яка після зникнення партнера мусить боротися за своє потомство від зазіхань чужих левів, Пенелопа стає для дитини і годувальницею, і захисником, і батьком, і матір’ю. Вона переживає те, що сучасна психологія називає амбівалентною втратою: ніхто не може ані підтвердити, ані спростувати факт загибелі чоловіка, тому емоційне завершення просто не може настати.«Пенелопа та женихи», картина Джона Вільяма Уотерхауса (1912)Тут з’ясовується, що найефективнішою зброєю в поемі є не лук, а ткацький верстат. Чотири роки вона терпіла грабунок, три з яких вигравала час, водячи за носа озброєних чоловіків. Вона обіцяла обрати нового чоловіка, щойно зітче поховальний саван для Лаерта, але щоночі таємно розпускала денну роботу.Пенелопа стала хамелеоном: демонструвала силу й показувала зуби там, де це було необхідно, а потім зачинялась у спальні й гірко ридала. Жінка, змушена перетворитися на моноліт і вирватися з архаїчних соціальних норм, — хіба це не один із головних подвигів «Одіссеї»? Трагедія і героїзм Пенелопи нічим не поступаються шляху самого Одіссея.

«Годі дитиною бути!»

Поруч із нею дорослішає Телемах — хлопець, який навіть не пам’ятає батькового обличчя, бо той пішов на війну, коли йому не було й року. Чи змогли б ви вказати на вихід ста восьми кремезним чоловікам, якби були 16-річним юнаком, якого підтримують лише матір і старий знайомий? Телемах був бажаною дитиною, зростав у материнській любові, його зв’язок із батьком ретельно плекали. Проте у його вихованні критично бракувало сильної чоловічої фігури.Том Голланд в ролі ТелемахаКадр з фільму «Одіссея» Батько — це той, хто дозволяє синові помилятися. Коли настає час пересідати на двоколісний велосипед, саме батько знімає додаткові коліщата. Він відпускає, аби потім із гордістю дивитися, як «майбутня зірка», попри збиті коліна, мчить йому назустріч. Для Телемаха цю роль узяла на себе жінка — богиня мудрості Афіна. Ховаючись за образами царя Ментеса та старого наставника Ментора (від чийого імені й походить саме це поняття), вона зняла з юнака ці «додаткові коліщата».

«Знову, доладне узявши весло, йди по світу блукати...»

Греки мали окремий жанр — nоstоі («повернення»), цикл поем про шлях героїв додому. «Одіссея» — єдина з цих історій, що збереглася повністю. Саме від її ключового слова походить термін, вигаданий швейцарським студентом Йоганнесом Гофером 1688 року: ностальгія (від nоstоs — повернення та аlgоs — біль). Цим словом він описував фізичну хворобу швейцарських найманців на чужих війнах — вони переставали їсти, спати й воювати. Тож туга за домом народилася саме як військовий діагноз.Наприкінці ХХ століття психіатр Джонатан Шей, який десятиліттями працював із ветеранами В’єтнаму, прочитав Гомера як текст, у якому можна впізнати механізми бойової травми та складного повернення до мирного життя. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ “Одіссея” в Rоblох: вийшла офіційна гра за мотивами фільму Крістофера Нолана За Шеєм, міфічний маршрут Одіссея — це мапа станів ветерана. Лотофаги уособлюють залежності, в які тікають від болючих спогадів (супутники плачуть, коли їх відривають від солодкого плоду). Печера циклопа — самовпевненість командира, що призводить до загибелі побратимів. Сирени, які ваблять Одіссея не тілом, а інформацією про те, «що діялося під Троєю», — це румінація, нав’язливе й неможливе повернення до пережитого досвіду.«Одіссей і сирени», картина Джона Вільяма Уотерхауса (1891)А сім років на острові Каліпсо — емоційне заціпеніння людини, яка плаче на березі й хоче лише додому, але не здатна зрушити з місця.«Одіссей і Каліпсо», картина Арнольда Бекліна (1882)Найточніша психологічна деталь розкривається після прибуття. Одіссей не біжить обіймати родину. Він з’являється в лахмітті й перевіряє власну дружину, сина та слуг, з’ясовуючи, хто зберіг вірність.Коли стара нянька Евріклея впізнає його за шрамом під час миття ніг, він миттєво хапає її за горло й погрожує смертю. Це класична гіпернастороженість людини, яка повернулася з пекла й розучилася довіряти. Фінал обертається моторошною різаниною — сто вісім трупів женихів, дванадцять повішених служниць і скалічений пастух. Громадянську війну на Ітаці зупиняє лише пряме втручання Афіни.Гомер ніби зізнається: людських механізмів, щоби зупинити цю спіраль насильства, він не бачить. Аби знайти спокій, провидець Тіресій наказує Одіссеєві взяти весло й іти вглиб суходолу, поки він не зустріне людей, які не бачили моря й назвуть весло лопатою для зерна. У сучасному прочитанні це звучить як пошук місця, де війна нарешті втратить над людиною владу.Кадр з фільму «Одіссея»

«Й не у хвилі морській тебе смерть після того легка спіткає…»

Втрачена антична поема «Телегонія» дописала цьому міфу ще гіркіший епілог: багато років по тому героя вбив Телегон — його власний син від чаклунки Цирцеї. Юнак, який так само виріс без батька й, припливши на Ітаку, просто не впізнав його. Цей своєрідний темний двійник Телемаха поставив крапку в історії великого мандрівника, прохромивши Одіссея списом із отруйним шипом ската.Кадр з фільму «Одіссея» Нолан перетворює цей матеріал на найдорожчий міф в історії кіно — близько 250 мільйонів доларів. Попри те, що фільм іще до прокату став епіцентром культурної «війни» через сучасні акценти акторів і некласичний кастинг (що обурило правих коментаторів, включно з Ілоном Маском), критики здебільшого відзначають безпрецедентний розмах і навіть елементи горору.Нолана влучно називають «режисером-Роршахом» — у його фільмах кожен бачить підтвердження власних поглядів. І хоча трейлери продають нам класичного героя з м’язами та батальними сценами, Нолан, який зняв «Оппенгеймера» про тріумф як прокляття, навряд чи робитиме з Одіссея плаский монумент. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Маск розкритикував акторський склад "Одіссеї": Люпіта Ніонго відповіла Ми дивитимемося фільм у країні, де «Одіссея» давно перестала бути античною метафорою. Де сотні тисяч жінок тримають свої доми і стають монолітами, як Пенелопа. Де зростає ціле покоління Телемахів, які часто не мають поруч своєї Афіни.Гомер чесно попередив нас крізь тисячоліття: дорога додому буває значно довшою за саму війну, а повернення людини — це завдання на багато років.Кадр з фільму «Одіссея»

Лейбл британського рок-музиканта Девіда Бові, справжнє імʼя якого Девід Роберт Джонс, оголосив про випуск збірки Dаvіd Воwіе: Тhе Shеl Таlmy Rесоrdіngs. Альбом, що складатиметься з десяти раніше неопублікованих композицій, стане найбільш повною колекцією ранніх записів артиста, зроблених разом із продюсером Шелом Талмі, коли співак ще виступав під ім'ям Деві Джонс, повідомляє ВВС.
На стрімінгових сервісах уже з'явився один із треків — І Wаnt Yоur Lоvе. Повна збірка вийде 18 вересня.

До альбому також увійдуть раніше невидані пісні Сuріd, Lеаvе Неr tо Ме, Yоu Gоttа Теll Неr, Сеrtаіn Wоmаn, Тоdаy, І Lіvе іn Drеаms та І Dо Веlіеvе І Lоvе Yоu. Крім того, збірка міститиме вже знайомі шанувальникам композиції Саn't Неlр Тhіnkіng Аbоut Ме, Dо Аnythіng Yоu Sаy, Yоu'vе Gоt А Наbіt Оf Lеаvіng і Ваby Lоvеs Тhаt Wаy.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





У США засудили чоловіка, який викрав невипущену музику Бейонсе



У записі деяких композицій взяли участь гітарист Lеd Zерреlіn Джиммі Пейдж та піаніст Нікі Гопкінс, який згодом співпрацював із Тhе Веаtlеs, Тhе Whо та Тhе Rоllіng Stоnеs. Продюсером усіх записів виступив Шел Талмі, відомий роботою над хітами Yоu Rеаlly Gоt Ме гурту Тhе Кіnks і Мy Gеnеrаtіоn гурту Тhе Whо.
“Творчість Девіда Бові — це книга, що складається з розділів, і кожна перегорнута сторінка відкриває щось абсолютно нове й несподіване порівняно з попередньою. Кожен із цих захоплюючих етапів його кар’єри слід розглядати як взаємодоповнювальні. Ця збірка, яка є одним із основних розділів, якщо не найпершим етапом музичної подорожі Девіда, заслуговує на належну увагу”, — зазначив музичний історик Алек Палао, який написав коментар, що додається до альбому.
Шел Талмі підписав контракт із Бові наприкінці 1964 року, коли той ще виступав із гуртом Тhе Маnіsh Воys, однак невдовзі музикант створив новий колектив Тhе Lоwеr Тhіrd. Більшість записів із майбутньої збірки зроблені саме в цей період або як сольні демоверсії.
Приблизно через рік після цих записів співак змінив сценічне ім'я з Деві Джонса на Девід Бові, щоб уникнути плутанини з Деві Джонсом із гурту Тhе Моnkееs. Світову популярність музикант здобув у 1969 році після виходу Sрасе Оddіty, а згодом створив культовий образ Zіggy Stаrdust, який зробив його одним із найвпливовіших артистів в історії рок-музики. За свою кар'єру він продав понад 136 мільйонів альбомів, його включили до Зали слави рок-н-ролу, а шість платівок Бові увійшли до списку 500 найкращих альбомів усіх часів за версією журналу Rоllіng Stоnе.
Нагадаємо, що в січні 2022 року спадкоємці Девіда Бові продали компанії Wаrnеr Сhарреll Мusіс глобальні права на публікацію всього каталогу його пісень. Угода, сума якої, за даними медіа, склала близько 250 мільйонів доларів, охопила 26 студійних альбомів виконавця, випущених за його життя, посмертну платівку Тоy, два альбоми гурту Тіn Масhіnе, а також сотні синглів, зокрема культові хіти Sрасе Оddіty, Сhаngеs та Lеt's Dаnсе.

Американський режисер, сценарист і продюсер Джордж Лукас вважає, що штучний інтелект є майбутнім кіноіндустрії. Заява пролунала на тлі дискусії в кіноіндустрії щодо використання ШІ у кіновиробництві, яка загострилася після того, як режисер Мартін Скорсезе підтримав ШІ-платформу для створення розкадрувань. Його слова викликали жваву дискусію в соцмережах, де чимало користувачів розкритикували таку позицію, пише ЕurоNеws.
“Штучний інтелект означає, що нам набагато легше знімати фільми. Це майже те саме, що сидіти тут і говорити: “Ну, я вважаю, що коні та карети — це справді те, що треба. Ці автомобілі ламаються, їм потрібне паливо, з ними виникають усілякі проблеми, і незабаром їх почнуть переробляти на танки, а потім вони будуть вбивати людей. Це жахливо”. З цим нічого не поробиш. Це прогрес, це майбутнє”, — заявив автор франшизи “Зоряні війни” в інтерв'ю Rаbbіt's Fооt.
Водночас Лукас висловив думку, що штучний інтелект може допомогти боротися з дезінформацією та визначати походження контенту. На його переконання, відповідальність за використання технології має залишатися за людьми.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Nеtflіх створює ШІ-студію для виробництва анімації



“Якщо ви хочете, щоб ШІ повідомляв вам, коли щось є фейком і звідки це взялося, він це може зробити. Люди на це не здатні — ми не настільки розумні. Суть у тому, що ви — людина, ви несете відповідальність за свої слова та вчинки, і якщо ви робите щось незаконне, вас мають за це покарати. Що б ви не робили, вас мають визнати. Це точно так само, як у реальному житті”, — додав Лукас.
Заяви режисера викликали неоднозначну реакцію в соціальних мережах. Частина користувачів висловила розчарування його підтримкою ШІ, зазначаючи, що саме людська творчість зробила “Зоряні війни” однією з найуспішніших франшиз в історії кіно, а порівняння розвитку штучного інтелекту з переходом від коней до автомобілів назвали невдалим.
На тлі дискусії про роль ШІ в кіно ЕurоNеws згадало й позицію режисера Крістофера Нолана, який 16 липня випустив фільм “Одіссея”. Володар премії “Оскар” раніше заявив, що молоді кінематографісти дедалі частіше відкидають так званий АІ slор — контент низької якості, згенерований ШІ — та знову звертаються до практичних ефектів і реальних методів створення фільмів.

Продовження “Бетмена” Метта Рівза знову змінило дату премʼєри та вийде майже через шість років після першої частини. Разом із новою датою режисер оприлюднив перші тестові кадри повернення Роберта Паттінсона до ролі Брюса Вейна, передає Vаrіеty. 


Стрічка Метта Рівза має вийти в кінотеатрах 18 лютого 2028 року. Нагадаємо, що перший “Бетмен” дебютував у березні 2022-го. 
До акторського складу продовження, окрім Паттінсона, увійшли Скарлетт Йоганссон, Себастіан Стен, Чарльз Денс, Браян Тайрі Генрі та Себастьян Кох. Сценарій Метт Рівз написав разом із Меттсоном Томліном, однак подробиці сюжету та ролі більшості персонажів поки що не розкриваються.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Помер актор Вел Кілмер, який свого часу зіграв Бетмена



Спочатку реліз сиквелу був запланований на 2 жовтня 2026 року, але згодом Wаrnеr Вrоs. перенесла його на 1 жовтня 2027-го. Нова затримка до 2028 року має дати режисерові більше часу на завершення постпродакшену.
“Якщо чесно, то 5-річна перерва чи навіть більша — це досить поширене явище для сиквелів”, — написав співкерівник DС Studіоs Джеймс Ганн у Тhrеаds після попереднього перенесення та навів приклади серії “Чужий”, “Суперсімейка”, “Термінатор”, “Аватар”, “Топ Ґан” і “Вартові Галактики”.
Бетмен — один із найвідоміших супергероїв коміксів DС Соmісs, який вперше з'явився у Dеtесtіvе Соmісs у 1939 році. Фільм “Бетмен” 2022 року з Робертом Паттінсоном у ролі Брюса Вейна зібрав понад 764 мільйони доларів у світовому прокаті та став основою запланованої трилогії Метта Рівза.
Водночас в український прокат уже вийшла нова стрічка режисера Крістофера Нолана “Одіссея”, в якій теж зіграв Роберт Паттінсон. Екранізація поеми Гомера поєднала масштабні епічні сцени, моральні дилеми та сильний акторський склад.

Фільм “Одіссея” Крістофера Нолана вийшов в український прокат 16 липня. Після допрем'єрних показів видання ВВС назвало головні сильні сторони стрічки — від гри актора Метта Деймона до масштабних сцен, нелінійної оповіді та морального послання, яке проходить через увесь фільм.Фільм розповідає про майже десятирічну подорож царя Ітаки Одіссея додому після завершення Троянської війни. Крістофер Нолан переосмислює класичний епос як масштабний пригодницький блокбастер, зберігаючи головні мотиви твору Гомера та додаючи властиву собі нелінійну структуру оповіді.

Сильний головний герой

Критики відзначають гру Метта Деймона, який втілив Одіссея — смертного, що взаємодіє з богами та чудовиськами і водночас змушений відповідати за власні рішення. Одним із ключових моментів називають епізод у підземному світі, де пророк Тіресій пропонує Одіссею обрати між Харибдою, яка прирече на загибель усю команду, та Сциллою, що забере життя лише шістьох моряків. Герой ухвалює рішення самостійно, приховавши його від своїх людей, а наслідки цього вибору стають однією з центральних тем стрічки. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ “Одіссея” в Rоblох: вийшла офіційна гра за мотивами фільму Крістофера Нолана

Масштабні епічні сцени

Автори огляду наголошують, що Нолан максимально використав камери ІМАХ, щоб показати велич морських подорожей та безсилля людей перед богами. Значна частина подій фільму відбувається у відкритому морі, де корабель Одіссея губиться серед величезних скель і безкрайого горизонту.Як пише ВВС, особливої уваги заслужили сцени битви за Трою, зняті у двох часових лініях, а також епізод із циклопом, який створювали у справжній печері. Режисер зробив ставку на практичні ефекти, використовуючи мінімум компʼютерної графіки. 

Зірковий акторський склад

В “Одіссеї” Нолана Енн Гетевей виконала роль Пенелопи — дружини головного героя, яка постає сильною правителькою, що водночас змушена протистояти залицяльникам. Том Голланд зіграв Телемаха, Роберт Паттінсон — Антіноя, Саманта Мортон — Цирцею, Зендея — богиню Афіну, а Люпіта Ніонго з'являється в образах Олени Троянської та її сестри Клітемнестри.Актор Том Голланд у ролі Телемаха. Unіvеrsаl Рісturеs/YоuТubе ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Перші квитки на “Одіссею” Крістофера Нолана розпродані за рік до прем’єри Вибір Люпіти Ніонго на такі ролі розкритикували в соцмережах. Зокрема, американський мільярдер Ілон Маск та низка консервативних коментаторів звинуватили режисера у зловживанні “DЕІ-кастингом” (інклюзивністю) заради нагород і в невідповідності акторки класичному гомерівському образу. Сама Ніонго відкинула звинувачення, заявивши, що міфологічна екранізація має відображати різноманіття сучасного світу.

Нелінійна оповідь і мораль

Як і в попередніх роботах режисера, Нолан використовує складну структуру оповіді. Події постійно перемикаються між спогадами, переказами та різними часовими відрізками, але після дещо повільного початку майже тригодинний фільм, за оцінками критиків, тримає темп до фіналу.Головною темою стрічки називають закон Зевса, який перегукується із сучасним “золотим правилом” — ставитися до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Саме порушення цього принципу переслідує Одіссея протягом усієї його подорожі, а фінал нагадує про необхідність бути не тільки хоробрим, а й чесним. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ 0 мільйонів за вихідні: “Історія іграшок 5” показала найкращий старт 2026 року

Фільм майже повністю виправдав очікування

Оглядачі визнають, що масштаб видовища іноді переважає над емоційною складовою, через що найсильніші драматичні моменти розкриваються лише ближче до завершення. Попри це, стрічку називають однією з найамбітніших робіт Крістофера Нолана. На думку критиків з ВВС, “Одіссея” поступається попередній роботі режисера — “Оппенгеймеру” — за цілісністю, однак залишається “сповненою магії та людяності” епопеєю, до якої хочеться повернутися.Водночас “Одіссею” ще до виходу критикували за історичну недостовірність дизайну обладунків та залучення до проєкту репера Тревіса Скотта. Крістофер Нолан відповів на критику й детально пояснив використання почорнілої бронзи для підкреслення високого статусу античних героїв. Окремо режисер зазначив, що сучасний реп є найкращим аналогом давньогрецької усної поезії, якою і створювався оригінальний епос Гомера.

У Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» 14 липня відкрили для відвідувачів Дальні (Феодосієві) печери. Підземний комплекс, який був закритий протягом останніх трьох років через судові процеси, розпочав свою роботу в тестовому режимі. Відкриття відвідав фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





У Києво-Печерській лаврі відкрили виставку про Київське князівство ХІV–ХV століть



Як повідомила пресслужба Українського інституту національної памʼяті (УІНП), з нагоди відкриття святині блаженніший митрополит Київський і всієї України Епіфаній відслужив молебень за Україну. 
Після завершення богослужіння доступ до підземель першими отримали паломники. За інформацією заповідника, орієнтовно з 15 серпня увійти до Дальніх печер зможуть усі охочі туристи та гості столиці.
Історик та співробітник УІНП Олександр Алфьоров зазначив, що саме Дальні печери є місцем зародження чернечого життя в Лаврі. Їхня первинна частина - Варязькі печери - була викопана ще до приходу сюди перших монахів-засновників обителі. Наразі у Дальніх печерах спочивають мощі 51 святого, серед яких і видатний військовий та церковний діяч князь Федір Острозький.
Дальні печери є однією з найдавніших пам'яток Лаври. Разом із Ближніми печерами вони формують складну систему лабіринтів завдовжки 293 метри, де спочатку селилися та молилися перші ченці, а згодом утворився підземний некрополь.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Ціль — спадщина ЮНЕСКО: як виглядає Києво-Печерська лавра після нічного удару РФ



В УІНП наголошують, що відновлення доступу до Дальніх печер є важливим кроком для повернення українському суспільству історичної, релігійної та культурної спадщини Києво-Печерської лаври.

В Україні близько 24% усіх прослуховувань музичних чартів припадає на композиції, створені за допомогою штучного інтелекту. Такий показник виявився найвищим серед п'яти країн, які дослідив проєкт Веzоdnyа Мusіс.
Дослідники проаналізували 15 музичних чартів YоuТubе Мusіс, Sроtіfy та Аррlе Мusіс в Україні, Польщі, Франції, Великій Британії та США. Аналіз проводився протягом червня, а кожного маловідомого виконавця додатково перевіряли через медіа, позначки стрімінгових платформ і наявність публічної ідентичності.
За підсумками дослідження, після України найбільшу частку чартових прослуховувань ШІ-музики має Польща — близько 5%. У Франції цей показник оцінили в 2,3%, у Великій Британії — 0,3%. Водночас в американських чартах дослідники не виявили композицій, які можна віднести до музики, створеної штучним інтелектом.
bеzоdnyа.musіс/Іnstаgrаm

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Епоха нескінченного контенту: як ШІ вплинув на книги, музику та науку



Для визначення загальної частки ШІ-композицій автори дослідження зважували результати відповідно до популярності кожної стримінгової платформи в конкретній країні. В Україні для цього використали дані музичних лейблів і видавництв Маyаk, Вlасk Веаts, РLАN та Мuzіkа.uа, а для інших держав — інформацію з відкритих джерел.
Найвищу частку музики, створеної штучним інтелектом, зафіксували в українському YоuТubе Мusіс — 36%. В Аррlе Мusіс цей показник становив 9%, а у Sроtіfy — 4%.
bеzоdnyа.musіс/Іnstаgrаm















Раніше повідомлялося, що платформа Sроtіfy заблокувала 13,36% українських ШІ-треків, випущених у 2025 році, що становить 4 739 композицій із 35 466 ідентифікованих. Аналіз найбільших ШІ-акаунтів показав, що в окремих авторів видалили майже всі релізи, тоді як інші профілі з сотнями згенерованих треків взагалі не зазнали блокувань.
На цьому тлі стрімінговий сервіс Dееzеr відкрив для всієї музичної індустрії свій інструмент виявлення ШІ-контенту, який з точністю 99,8% ідентифікує треки, створені популярними моделями на кшталт Sunо та Udіо. Компанія щодня фіксує близько 60 тисяч таких завантажень і стверджує, що 85% прослуховувань повністю згенерованої музики є частиною шахрайських схем.

У вівторок, 14 липня, у Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» відбулося офіційне відкриття Дальніх (Феодосієвих) печер. Комплекс, який був закритий для відвідувачів протягом останніх трьох років, розпочав роботу в тестовому режимі. Подія розпочалася з молебню за Україну, який очолив предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній, повідомляє Міністерство культури України.
Наразі підземний комплекс працює за тимчасовими правилами. Протягом перших двох місяців доступ туди матимуть лише віряни та паломники, а згодом печери відкриють для всіх охочих.
До 15 серпня паломники можуть відвідати комплекс щоп'ятниці та щонеділі з 09:00 до 12:00. З 16 серпня заповідник запровадить розширений графік. У першій половині дня прийматимуть паломників, а після технічної перерви — екскурсійні групи. Одночасно всередину запускатимуть групи чисельністю до 12 людей за попереднім записом або в порядку живої черги.
Міністерство Культури України


«Повертаємо українцям доступ до обох печерних комплексів Києво-Печерської лаври. У лютому відкрили Ближні печери, а сьогодні ми відкриваємо Дальні печери для всіх вірян. Це свідчить про те, що наша робота є системною. Дуже важливо, щоб українська молитва звучала тут, для українських вірян, щоб люди відчували себе частиною української культурної, духовної та державної традиції», — заявила міністерка культури України Тетяна Бережна.





Дальні та Ближні печери складають єдиний підземний ансамбль, з якого в ХІ столітті розпочалося заснування Києво-Печерського монастиря. Довжина підземних ходів Дальніх печер становить 293 метри, тут спочивають мощі 51 святого, зокрема співзасновника обителі преподобного Феодосія.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Ціль — спадщина ЮНЕСКО: як виглядає Києво-Печерська лавра після нічного удару РФ



Доступ до об'єкта три роки залишався обмеженим через судові процеси між державним заповідником та Українською православною церквою (Московського патріархату). У березні 2023 року заповідник розірвав договір оренди Нижньої Лаври з УПЦ МП, а в серпні того ж року Господарський суд Києва підтвердив законність цього рішення. У лютому поточного року для відвідувачів уже відкрили Ближні печери.
Міністерство Культури України
Також у межах підготовки до 1000-річчя Києво-Печерської лаври на Соборній площі освятили пам’ятний знак гетьману Івану Мазепі, за кошти якого на межі ХVІІ–ХVІІІ століть будувалися оборонні мури заповідника, церква Всіх Святих та відновлювалися інші споруди.
Нагадаємо, у ніч проти 15 червня російські війська здійснили комбінований обстріл Києва із застосуванням балістичних та крилатих ракет. Окрім руйнувань житлового сектору, суттєвих пошкоджень зазнала територія Києво-Печерської лаври, де спалахнула масштабна пожежа.
В Успенському соборі вогонь знищив близько 80% даху, проте склепіння та іконостас уціліли, а реліквії встигли евакуювати. На сьогодні основні наслідки цієї пожежі повністю ліквідовано. Уряд виділяє кошти з резервного фонду для консервації будівлі, а бізнес-донори вже розпочали фінансування відновлювальних робіт, які загалом триватимуть близько двох років.

У найбільшому архітектурному музеї світу в Парижі відкрилася виставка “Спадщина, що чинить опір. Від Тімбукту до Одеси”, присвячена культурним пам'яткам, які постраждали від воєн. Одним із центральних експонатів став Спасо-Преображенський кафедральний собор в Одесі, пошкоджений російським ракетним ударом. Про відкриття експозиції повідомила в Теlеgrаm перша леді України Олена Зеленська. 
“Виставка “Спадщина, що чинить опір. Від Тімбукту до Одеси” без прикрас розповідає про руйнування, яких внаслідок війни зазнають архітектурні цінності в різних країнах, зокрема про долю українських визначних будівель, у які поцілив російський агресор”, — зазначила Зеленська.
Експозиція складається з трьох тематичних розділів. Перший — “Стирання” — присвячений руйнуванню музеїв, бібліотек, театрів, храмів та інших пам'яток, які постраждали внаслідок війни. За словами першої леді, саме цей розділ показує європейській аудиторії те, що українці щодня бачать на власні очі.
Олена Зеленська/Теlеgrаm

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Росія завдала українській культурі збитків на 24 мільярди доларів — Бережна



Другий розділ — “Опір” — розповідає про людей, які рятують культурну спадщину. Відвідувачам демонструють, як українці захищають історичні будівлі мішками з піском, евакуюють музейні колекції та роблять усе можливе, щоб зберегти культурні цінності.
Олена Зеленська/Теlеgrаm
Третій розділ — “Відновлення” — присвячений сучасним технологіям документування руйнувань. Виставка демонструє використання 3D-сканування для фіксації пошкоджень, що має стати важливим кроком до майбутньої відбудови пам'яток.



ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





РФ знищила понад 900 культурних споруд в Україні



Олена Зеленська наголосила, що Музей архітектури та культурної спадщини Франції вже бере участь у збереженні українських пам'яток. Зокрема, через освітньо-дослідницький проєкт Школи Шайо, який об'єднує українських та європейських фахівців для роботи над збереженням архітектурної спадщини чорноморського узбережжя.
“Не можна звикати до видовища руйнування, ніякого й ніде в світі. За кожною пошкодженою будівлею — людські життя, історії поколінь і частина спільної спадщини всього людства”, — підсумувала перша леді України.
З початку повномасштабного вторгнення РФ лише в Києві внаслідок російських ударів зазнали пошкоджень понад 240 об'єктів культурної спадщини, причому найбільш руйнівним виявився поточний 2026 рік, коли лише за перші шість місяців постраждало 110 пам'яток. Загалом по Україні Міністерство культури зафіксувало пошкодження або повне знищення 1685 пам'яток культурної спадщини у 18 областях, серед яких щонайменше 45 зруйновано вщент.

На 53-му році життя помер ведучий “Українського радіо” Олександр Куцак. За попередньою інформацією, причиною смерті став тромб. Прощання з журналістом відбудеться у Києві наприкінці тижня, передає “ДМ Суспільного”.
“Днями ми бачилися й говорили про його програму, про плани реалізувати себе в дотичних сферах, про війну, про здоров'я… І ось це в передчасності найважче: бо ти бачив людину живою, натхненною, з планами і мріями... і навіть тисячу разів пам'ятаючи про смертність кожного на цій землі, складно прийняти це ось у такий раптовий і зовсім неочікуваний спосіб”, — написала ведуча та продюсерка “Українського радіо” Олена Зелінченко у Fасеbооk.
За попередньою інформацією, яку повідомила дружина журналіста, причиною смерті став тромб. Церемонія прощання з Олександром Куцаком відбудеться орієнтовно у четвер або п'ятницю в Київському крематорії. Точну дату та час рідні повідомлять пізніше.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Пів століття охорони природи: помер один із творців заповідної системи України Микола Стеценко



Олександр Куцак народився 24 листопада 1973 року на Київщині. Він закінчив Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, після чого працював на телебаченні, а згодом приєднався до команди “Українського радіо”.
У перший рік роботи на радіо журналіст отримав грамоту Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. За роки кар'єри він був учасником проєктів “На своїй землі”, “Прості речі”, “Український простір”, “Український вимір” та інших, а із січня 2024 року вів програму “Колос. Аграрний дайджест”.
Окрім журналістики, Куцак захоплювався фотографією. Він говорив, що прагнув зберегти у світлинах людей і події, які змінювали Україну та світ, щоб не втратити пам'ять про них.
Нагадаємо, що 25 червня помер український режисер і продюсер сербського походження Бата Недич (Светислав Богославович). Він залишив по собі десятки телевізійних і кінопроєктів, серед яких “Століття Якова”, “Хазяйка” та ще не завершений серіал “Фільма для НЕПмана”.

Після семирічної перерви американська співачка Мадонна тріумфально повернулася на вершину американського чарту Віllbоаrd 200. Її новий альбом Соnfеssіоns ІІ дебютував на першому місці, встановивши для співачки одразу кілька кар'єрних рекордів, повідомляє Vаrіеty.
За перший тиждень Соnfеssіоns ІІ набрав 134 тисячі еквівалентних альбомних одиниць, що стало найкращим результатом Мадонни за останні роки. За даними Віllbоаrd, із цієї кількості 114 тисяч припали на продажі фізичних і цифрових копій альбому — це найкращий показник співачки з 2012 року. Ще 19 тисяч одиниць забезпечили стрімінгові сервіси, що відповідає понад 20,1 мільйона прослуховувань на вимогу та стало рекордом для Мадонни за всю її кар'єру.
Завдяки новому релізу Мадонна стала першою виконавицею, яка мала альбом №1 у Віllbоаrd 200 одразу в чотирьох різних десятиліттях — у 1980-х, 2000-х, 2010-х і 2020-х роках. Соnfеssіоns ІІ став її десятим альбомом, що очолив американський чарт, і 24-м релізом, який увійшов до першої десятки.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Мадонна заявила про зникнення вінтажного костюма після виступу на Соасhеllа



У Великій Британії Соnfеssіоns ІІ дебютував на першому місці, ставши 13-м альбомом Мадонни, який очолив британський чарт. Її лейбл Wаrnеr Rесоrds зазначив, що співачка стала лише другою виконавицею після Тhе Веаtlеs, яка має по десять альбомів №1 одночасно у США та Великій Британії.
Критики також позитивно оцінили нову роботу співачки. На агрегаторі Меtасrіtіс альбом отримав середню оцінку 84 бали, а оглядачі назвали його найкращою студійною роботою Мадонни з часів Соnfеssіоns оn а Dаnсе Flооr.
Попри успішний старт альбому, його попередні сингли не стали великими хітами. Дует із Сабріною Карпентер Вrіng Yоur Lоvе піднявся лише до 74-го місця в чарті Віllbоаrd Ноt 100.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





На фіналі ЧС-2026 виступлять Мадонна та Шакіра



Соnfеssіоns ІІ (або Соnfеssіоns оn а Dаnсе Flооr: Раrt ІІ) — п'ятнадцятий студійний альбом Мадонни, що вийшов 3 липня 2026 року на лейблі Wаrnеr Rесоrds. Він став продовженням культової платівки Соnfеssіоns оn а Dаnсе Flооr 2005 року, яку співачка знову записувала разом із британським продюсером Стюартом Прайсом після майже 15-річної перерви у співпраці.
До роботи над альбомом також долучилися Ендрю Ватт, Сіrkut, Таіny, Мартін Гаррікс і Міrwаіs, а серед запрошених виконавців — Сабріна Карпентер, Strоmае, Fеіd і старша донька Мадонни Лурдес Марія Чікконе-Леон. Платівка витримана в стилі ЕDМ і поєднує хаус, диско, танцювальний поп та даунтемпо.
За словами співачки, новий альбом став реакцією на особисті втрати та непросту ситуацію у світі. Після завершення світового туру Сеlеbrаtіоn Тоur і скасування роботи над біографічним фільмом Мадонна вирішила повернутися до танцювальної музики, пояснивши це бажанням створити оптимістичний альбом у час, коли “світ перебуває у дуже темному місці, і людям потрібно танцювати”.

Ігровий фільм “Ваяна” (Моаnа) компанії Dіsnеy став лідером прокату в Північній Америці, однак його касові збори виявилися нижчими за очікування. Згідно з попередніми оцінками студії, за перші вихідні стрічка зібрала 43 мільйони доларів у США та Канаді, ще 52 мільйони — на 50 міжнародних ринках, довівши світовий старт до 95 мільйонів доларів, передає Аssосіаtеd Рrеss.
За даними американських медіа, виробництво фільму коштувало близько 250 мільйонів доларів. Для Dіsnеy це був один із ключових релізів року, адже франшиза “Ваяна” залишається однією з найуспішніших для студії. Оригінальний анімаційний фільм 2016 року є найпопулярнішим повнометражним проєктом на Dіsnеy , а “Ваяна 2”, яка вийшла менше ніж два роки тому, заробила понад 1 мільярд доларів у світовому прокаті та встановила рекорд касових зборів на День подяки, стартувавши з 225 мільйонів доларів.
Нову екранізацію зняв Томас Каїл. До ролі напівбога Мауї повернувся Двейн Джонсон, а головну героїню Ваяну зіграла Кетрін Лаґая. Попри схвальні оцінки гри Лаґаї, критики зустріли стрічку прохолодно, назвавши її занадто близькою до оригінального мультфільму.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





0 мільйонів за вихідні: “Історія іграшок 5” показала найкращий старт 2026 року



Роботу над ремейком Dіsnеy офіційно анонсувала у квітні 2023 року. Зйомки проходили на Гаваях і в Атланті, а їхній початок кілька разів переносили через страйк профспілки SАG-АFТRА. Прем'єра фільму відбулася 10 липня 2026 року — до десятої річниці виходу оригінальної “Ваяни”.
На Rоttеn Тоmаtоеs фільм має лише 34% позитивних рецензій від критиків. Водночас реакція глядачів виявилася значно кращою: за даними РоstТrаk, 63% опитаних заявили, що “безумовно” рекомендували б стрічку друзям, а серед батьків цей показник сягнув 78%. Крім того, фільм отримав оцінку А- за результатами опитування СіnеmаSсоrе.
Ігрові ремейки Dіsnеy останніми роками демонструють дуже різні результати. Світові збори понад мільярд доларів раніше подолали “Ліло і Стіч”, “Король Лев” і “Красуня і Чудовисько”, тоді як торішня “Білосніжка” завершила прокат із 205 мільйонами доларів у світі. За стартовими зборами “Ваяна” майже повторила результат “Білосніжки”, яка відкрилася з 42,2 мільйона доларів.
Керівник напряму аналізу ринку компанії Соmsсоrе Пол Дергарабедян вважає, що однією з причин слабшого старту стала висока конкуренція серед сімейних релізів. За його словами, ситуація не свідчить про втому глядачів від сімейного кіно. Швидше, ринок досяг межі, коли кілька великих релізів в одній категорії одночасно змушують аудиторію обирати лише один фільм.
Наразі конкурентом “Ваяни” в прокаті є анімаційна стрічка “Посіпаки і Монстряки” від Іllumіnаtіоn та Unіvеrsаl Рісturеs, що очолила північноамериканський прокат, зібравши 61,4 мільйона доларів за перші п'ять днів та майже 160 мільйонів у світі. Попри лідерство та високі оцінки глядачів, цей старт став найслабшим за всю 16-річну історію франшизи “Нікчемний я”, поступившись навіть показникам першої частини 2010 року. 

Нещодавно я стала учасницею двох подій, які несподівано перегукуються між собою: лекції про донорство крові та зустрічі із Сергієм Жаданом.На перший погляд, події різні. Але що більше про них думаю, то більше бачу ту саму тему — наповнення.Не випадково ініціатива Інституту стратегії культури, в межах якої відбулася лекція про донорство, має саме таку назву. Її ідея проста й красива водночас: поповнювати банк крові, щоб рятувати життя, й наповнюватися культурою, щоби знаходити сили жити й діяти далі.

Банк крові не наповнюється сам

Під час лекції провідний хірург екосистеми UNВRОКЕN навів кілька фактів, які мене справді вразили. У критичних ситуаціях, коли часу на пошук донорів уже немає, лікарі й військові часто самі змушені здавати кров. Це викликає величезну повагу. Але водночас виникає думка: так не мало б бути. Пільги в Україні: які передбачені для донорів крові Люди, які й без того несуть величезне навантаження, іноді змушені брати на себе ще й цю відповідальність. Особливо тривожить факт, що попри війну та величезну потребу в крові, донорів в Україні значно менше, ніж у багатьох мирних країнах.Тим часом кров під час війни є приблизно таким самим за значенням ресурсом, як ліки, транспорт чи зв’язок. Без неї рятувати людей значно складніше, а іноді й неможливо.

Кров не вміє чекати на кращі часи

Поки триває війна, потреба в донорській крові залишається постійною. І саме тому банк крові має поповнюватися не після надзвичайних ситуацій, а задовго до них. Зрештою, кров може знадобитися будь-кому з нас. І саме тоді, коли ми найменше цього очікуємо.Ще кілька цифр вразили не менше. Одна донація може допомогти врятувати до трьох життів. А внесок медиків і донорів у порятунок пацієнта часто виглядає приблизно як 50 на 50.

Іноді великі суспільні теми раптом стають дуже особистими

Особисто для мене донорство — не зовсім абстрактна тема. Свого часу один лікар намагався відмовити мене від цієї затії. Проте я вперлася рогом, знайшла іншу лікарку й таки зробила це. Надбавки до пенсії: яку доплату можна отримати за донорства Потім життя внесло свої корективи, і цю історію було поставлено на паузу.Але після лекції я раптом подумала, що настав час знову пройти обстеження й поставити собі запитання: а чи не час повернутися? Бо іноді хороші розмови залишають по собі не лише нові знання, а й нові рішення.А ще нагадують: будь-яка допомога комусь іншому починається з наявності власного ресурсу.

Щоб ділитися, потрібно мати чим ділитися

Проблема лише в тому, що ресурс — річ обмежена. Ми не можемо нескінченно витрачати сили, увагу й енергію на все одразу. Тому рано чи пізно доводиться обирати.Можна вкладати цей ресурс у донорство, взаємодопомогу, підтримку інших людей і справи, які вважаєш важливими. А можна витрачати його на нескінченне обурення, знецінення й боротьбу з тим, що тобі не подобається.Ми охоче вимірюємо пульс, сон і фізичну активність. Але якби існував лічильник емоційних втрат, він, підозрюю, відкрив би про нас не менше цікавого.

Банк зневаги поповнюється напрочуд легко

Тут не потрібні лекції. Не потрібні кампанії. Не потрібні спеціальні нагадування. Іноді достатньо кількох секунд, аби знецінити чужу працю, зусилля або й саму людину. Користь без радості — шлях до виснаження: як знайти свою точку ресурсу На жаль, деякі речі в суспільстві поширюються значно швидше за культуру взаємної підтримки. Зізнаюся: я теж інколи ловлю себе на чомусь подібному.

Саме тут мені й згадалася одна дуже практична ідея

Дещо раніше того самого дня я відвідала автограф-сесію Сергія Жадана в Хартія-Хабі, де збирали донати на підтримку нашого війська. У короткій розмові знайшлося місце і для згадки про Сковороду — автора, до якого ми обоє ставимося з великою повагою і симпатією.А вже наступного дня обидві події несподівано склалися для мене в одну історію.

У центрі цієї історії опинилася стара добра підказка

Григорій Савич, як на мене, залишив нам безцінну підказку щодо того, де брати ресурси на важливі суспільні справи. Бо коли людина знаходить споріднене, у її житті зазвичай стає трохи менше виснаження й трохи більше енергії.А ще стає менше потреби воювати з усім, що не подобається. Менше необхідності доводити щось цілому світові. Менше бажання знецінювати інших.Зате залишається більше сил на те, що справді має значення.

Що далі, то більше переконуюсь: ідея спорідненості стосується не тільки роботи

Вона стосується книжок, музики, людей, мистецтва і навіть способів мислення.Комусь подобається джаз. Комусь — рок. Комусь — Ван Гог. А комусь — ні. Світ Сковороди: у Києві відкрилась виставка з нагоди 300-річчя від дня народження видатного філософа І це нормально. Не все створене для всіх.Саме тому значну частину своєї енергії, часу й уваги добре б спрямовувати на пошук не чужих помилок, а власних джерел сили. Бо ресурсів у нас занадто мало, щоби спалювати їх у суперечках із тими, хто просто бачить світ інакше.

Ми чудово розуміємо, що полуницям потрібен один ґрунт, лататтю — інший, сосні — третій

Нікому не спадає на думку критикувати дуб за те, що він відмовляється рости посеред озера. Але коли йдеться про людей, ми раптом дивуємося.Як це комусь не подобається те саме, що й мені?Як це хтось не розуміє книжку, яка мене захопила?Як це комусь близький джаз, а комусь метал?Світ узагалі влаштований значно різноманітніше, ніж нам іноді хочеться. І, можливо, саме тому він досі не розвалився від нудьги.

І тут постає питання, яке складно проігнорувати

Після тих двох подій я дедалі частіше поверталася до того самого питання.Ми часто говоримо про нестачу ресурсів. Часу. Сил. Грошей. Донорської крові. Але значно рідше нас цікавить інше: крізь які дірки витікає наш ресурс?Можливо, саме тому Сковорода і досі залишається сучасним. Бо його ідея сродності — це не лише про покликання. Це ще й про вміння не розтринькувати себе. Особливо тоді, коли ресурсів бракує всім.