Дзеркало Тижня

Майже три роки сотні людей жили в Харкові всередині штучно створеного СРСР — із радянськими рублями, «спецслужбами» та тотальним контролем. У своїй статті «Радянський Оппенгеймер»: як харківський експеримент «ДАУ», що фінансував російський олігарх, отримав «Срібного лева» у Венеції попри протести України» Петро Катеринич простежує шлях проєкту — від байопіка про фізика Лева Ландау до однієї з найгучніших нагород Венеційського кінофестивалю.
Попри офіційний протест України, 12 вересня журі Венеційського кінофестивалю присудило режисеру Іллі Хржановському «Срібного лева» за найкращу режисуру. Головну нагороду — «Золотого лева» — отримала стрічка Wоmаn Unknоwn («Невідома жінка») дансько-єгипетської режисерки Май ель-Тухі.
31 серпня «Слідство.Інфо» з посиланням на дані Міністерства внутрішніх справ Росії повідомило, що російський паспорт Хржановського залишається чинним. Видання також встановило, що до квітня 2026 року режисер був зареєстрований у Москві як індивідуальний підприємець саме на підставі російського громадянства, а на запит журналістів він не відповів.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Венеційський кінофестиваль оголосив програму: які стрічки представлять Україну



На пресконференції у Венеції Хржановський заявив, що відмовився від громадянства РФ у 2024 році та побажав Україні «врятувати країну та перемогти у війні». Коментувати позицію диригента Теодора Курентзіса, який не висловлювався щодо повномасштабного вторгнення Росії, режисер не став, зазначивши, що кожен сам відповідає за свій вибір.
Окремі питання викликає й участь України у виробництві фільму. У 2011 році Держкіно виділило на проєкт 6,26 млн гривень, а термін його здачі переносили дванадцятьма додатковими угодами — з 2012 до 2018 року.
У квітні 2018 року комісії показали п’ятигодинну версію стрічки, однак фінальні матеріали до Довженко-Центру так і не передали. Як звернуло увагу «Слідство.Інфо», в офіційних матеріалах Венеційського фестивалю Україну серед країн-виробників фільму не зазначили.
Напередодні Венеційського кінофестивалю Україна офіційно закликала організаторів виключити «ДАУ» з конкурсної програми через його багаторічне фінансування підсанкційним російським олігархом Сергієм Адоньєвим, залучення диригента Курентзіса з громадянством РФ та знеособлення образу Харкова, який щодня потерпає від російських ударів. Дирекція бієнале відхилила спільну заяву українських МЗС та Мінкульту, заявивши про європейське виробництво стрічки, припинення зв'язків з Адоньєвим у 2019 році й антивоєнну позицію автора. 

Фільм «ДАУ» режисера російського походження Іллі Хржановського отримав «Срібного лева» за найкращу режисуру на Венеційському кінофестивалі, попри офіційний протест України. Міністерство закордонних справ і Міністерство культури закликали організаторів переглянути участь стрічки в конкурсі через суперечки навколо її фінансування та зв’язків із Росією. У статті «Радянський Оппенгеймер»: як харківський експеримент «ДАУ», що фінансував російський олігарх, отримав «Срібного лева» у Венеції попри протести України» автор Петро Катеринич детальніше розповідає історію одного з найскандальніших кінопроєктів останніх десятиліть.
МЗС України, Мінкульт та посольство України в Італії 17 серпня виступили зі спільною заявою щодо участі «ДАУ» у конкурсній програмі. МЗС закликало виключити стрічку з конкурсу, водночас наголосивши, що поважає кураторську незалежність фестивалю. У заяві українська сторона закликала міжнародні культурні інституції не розглядати проєкти, пов’язані з Кремлем, як політично нейтральні. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Міністр культури Ізраїлю пригрозив позбавити громадянства режисерів фільму NАZА



Однією з головних претензій стало фінансування «ДАУ» російським олігархом Сергієм Адоньєвим, який перебуває під санкціями України та США. Також у Києві звернули увагу на російське громадянство диригента Теодора Курентзіса, яке, за даними відомств, він отримав указом Владіміра Путіна, а також на фінансування його кар’єри підсанкційними російськими державними банками. Ще одним аргументом стало те, що Харків — місто, яке щодня зазнає російських обстрілів, — у фільмі фактично розчиняється в узагальненій радянській декорації.
Уже 18 серпня Венеційська бієнале відкинула ці претензії, наголосивши, що «ДАУ» є німецькою продукцією за участю Франції та Швеції. Організатори заявили, що співпраця з Адоньєвим завершилася ще 2019 року, а сам Хржановський не має російського громадянства та займає антивоєнну позицію.
У Венеції також нагадали, що у 2023 році режисер разом із Михайлом Зигарем заснував організацію ХY, яку Генеральна прокуратура Росії згодом оголосила «небажаною». Художній директор фестивалю Альберто Барбера назвав критику «наклепницькою кампанією» проти стрічки, яку, за його словами, багато критиків навіть не переглянули.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Замовний матеріал»: Ілон Маск погрожує судовим позовом творцям документального фільму про нього



Окрему увагу в дискусії привернула діяльність Хржановського в Україні. У 2019–2023 роках він був художнім керівником Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» у Києві — проєкту, який фінансували пов’язані з Кремлем російські бізнесмени.
Журі Венеційського кінофестивалю 12 вересня присудило Хржановському «Срібного лева» за найкращу режисуру. Під час церемонії нагородження він присвятив свою відзнаку Харкову та українцям.
Головну нагороду фестивалю — «Золотого лева» — отримала стрічка Wоmаn Unknоwn («Невідома жінка») дансько-єгипетської режисерки Май ель-Тухі. Це післявоєнна драма про жінку, якій у звільненій від нацистської окупації Данії загрожує викриття зв’язку з німецьким солдатом.
Україну у Венеції цього року представляла стрічка «Тиша» Павла Шпегуна в паралельній програмі Оrіzzоntі Shоrt Fіlms. Водночас «Камуфляж» українського режисера Микити Гібаленка представляв Німеччину в програмі Gіоrnаtе dеglі Аutоrі.

У київській галереї «Білий світ» відкрився всеукраїнський мистецький проєкт «Маленький текстиль». У ньому беруть участь художники з різних регіонів України, які працюють у різних техніках текстильного мистецтва. Фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко побував на відкритті виставки.
Проєкт об'єднує митців різних поколінь і художніх шкіл. У невеликих за форматом роботах вони представляють різні теми, образи та особистий досвід.
Василь Артюшенко, ZN.UА
В експозиції поєднали традиційні та експериментальні техніки. Серед них — гобелен, ткацтво, вибійка, повсть, колаж, аплікація, печворк, абакан, асамбляж, м'яка скульптура, ручний папір і змішані авторські техніки. У роботах використали нитку, волокно, тканину, вовну, папір та інші матеріали. 
Василь Артюшенко, ZN.UА

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Це свіже»: у Київській картинній галереї відкрили виставку Владислава Шерешевського



Окреме місце у проєкті займає поєднання традиційних текстильних практик із сучасними напрямами, зокрема fіbеr аrt, просторовими об'єктами та асамбляжем. Традиційні техніки в роботах учасників переосмислюються та поєднуються з експериментами з матеріалами.















Невеликий формат робіт дозволяє зосередити увагу на деталях, кольорі, фактурі, пластиці та властивостях матеріалів. Частина авторів звертається до текстилю як до способу збереження культурної пам'яті та традицій, інші використовують його для роботи з темами особистого досвіду та сучасності.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Виставка «Маленький текстиль» триватиме в галереї «Білий світ» до 4 жовтня 2026 року.
Напередодні в Києві відкрилася виставка художника Анатолія Криволапа під назвою «Світло і колір». Експозиція в Національному музеї «Київська картинна галерея» охоплює близько 25 років творчості митця та стала завершальним проєктом у циклі подій до його 80-річчя. Більшість представлених полотен, які демонструють авторське дослідження світла й відкритого кольору в українському пейзажі, раніше не показували широкій аудиторії.

У Національному музеї «Київська картинна галерея» презентували виставку Анатолія Криволапа «Світло і колір». Експозиція охоплює близько 25 років творчості художника, а більшість представлених робіт раніше не показували широкій аудиторії. Проєкт став завершальним у циклі виставок, організованих українськими культурними інституціями до 80-річчя митця.
Презентацію виставки зафіксував фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.
Виставку розмістили у дальніх залах лівого крила музею на другому поверсі. Експозиція присвячена українському пейзажу та тому, як у ньому взаємодіють світло й колір. До неї увійшли роботи різних періодів останніх 25 років, що дають змогу простежити зміни художньої мови та підходів Криволапа до зображення природи.
Василь Артюшенко, ZN.UА
11 вересня Анатолію Криволапу виповнилося 80 років. До ювілею художника протягом року різні культурні установи проводили виставкові проєкти, а «Світло і колір» став завершальним у цьому циклі.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





У столиці відкрили виставку графічних Степана Ганжі: 25 творів раніше не показували публіці



У роботах, представлених у галереї, природні мотиви позбавлені детального відтворення конкретного краєвиду. Художник зводить пейзаж до основних кольорових і світлових співвідношень. Великі площини насиченого кольору формують композицію, тоді як простір вибудовується без традиційного використання перспективи. Такий підхід пов'язаний із досвідом Криволапа в абстрактному живописі. 
Василь Артюшенко, ZN.UА
Окрему увагу в експозиції приділено зміні світла протягом доби. Роботи побудовані так, щоб глядач рухався від яскравих денних пейзажів до творів із темнішою кольоровою гамою, пов’язаних із вечірнім і нічним станом природи.


«Емоції, народжені від спостереження за динамікою світла, Криволап втілює в живописно опоетизованому циклі доби. Логіка експозиції «підсвічує» цю авторську драматургію, ніби відтворюючи у просторі виставки один світловий день — від денних, сонячно-раціональних світло-колірних варіацій до згущених містично-утаємничених інтуїтивних відбитків ночі», — коментують куратори проєкту.





Центральним твором експозиції стало масштабне полотно «Хмара над горами», написане у 2018 році. У ньому поєднані образи гірського пейзажу, неба та хмари, а основою композиції є контраст світла й насичених кольорів.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Про своє ставлення до українського пейзажу та способу його зображення Криволап говорить як про поєднання особистого спостереження за довкіллям із пошуком сучасної художньої мови.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





У Києві відкрили виставку Анатолія Криволапа «Безкінечність»





«Дух ритуалів, культів, обрядів та легенд в історії народів, які існували на цій древній землі, пронизує лагідну простоту українського пейзажу магією загадковості, таємничості і містики… Для себе я вирішив: жити й писати безпосередньо те, що мене оточує в конкретному місці проживання. Мені цікаво зберегти цей екзотичний український дух, його уривки, рештки, однак способи я для цього шукаю сучасні», — говорить Анатолій Криволап.





Анатолій КриволапВасиль Артюшенко, ZN.UА
Під час презентації виставки Перший заступник Міністра культури України Іван Вербицький зазначив, що через художню мову Криволап звертається до теми належності до країни та відчуття дому.


«Через сучасну художню мову митець говорить про те, що формує наше відчуття дому й належності до своєї країни. Сьогодні особливо важливо показувати багатство і силу сучасного українського мистецтва в Україні та світі», — сказав Перший заступник Міністра культури України Іван Вербицький.





Василь Артюшенко, ZN.UА
Анатолій Криволап — український художник, дійсний член Національної академії мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Шевченківську премію він отримав у 2012 році. Минулого року президент України присвоїв художнику звання «Національна легенда України».

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Боротися, піклуватися, грати, поєднувати»: про що розповідає нова текстильна виставка в Києві



Василь Артюшенко, ZN.UА
У 1992–1995 роках Криволап був учасником мистецької групи «Живописний заповідник». До об’єднання входили художники, які працювали над розвитком нових підходів до українського живопису. Твори Криволапа представлені в музейних і приватних колекціях. Художник також належить до найдорожчих українських митців за вартістю робіт на артринку.
Виставка «Світло і колір» проходить у Національному музеї «Київська картинна галерея» за адресою: Київ, вул. Терещенківська, 9.
Раніше ZN.UА повідомляло, що в Національному музеї «Київська картинна галерея» представили персональну виставку Владислава Шерешевського «Свіже». До експозиції увійшли його роботи останніх років, зокрема пейзажі, натюрморти, портрети та твори з мотивами війни.

16 вересня виходить уже шостий сезон серіалу «Кульгаві коні». Британська чорна комедія про шпигунів-невдах на чолі з (анти)героєм у неповторному виконанні Ґері Олдмена так полюбилася глядачам, що цього літа завершилися зйомки вже сьомого сезону. А на черзі — восьмий.Спробувала з’ясувати, чим пояснити феноменальний успіх цього серіалу, коли телешоу в усьому світі переживають далеко не найкращі часи.

Дешево, зате дієво

Шостий сезон знято одразу за двома книжками Міка Геррона — «Країна Джо» та «Слау-гаус», відповідно шостим та сьомим романами циклу. Згідно з офіційним синопсисом, після того, як Діана Тавернер у блискучому виконанні Крістін Скотт Томас очолює МІ5, усім причетним стає непереливки, а «кульгаві коні» й поготів мусять тікати, бо на них починають полювання.Крім того, до серіалу повертається героїня Олівії Кук, яку автори тримали після першого сезону за кадром: нагадаємо, у фіналі вона вибула з гри через тяжке поранення.«Зрештою, ми шпигуни, — коментує її повернення Джексон Лемб у трейлері нового сезону. — Усі ми колись інсценували власну смерть».До речі, автори серіалу безжальні до своїх персонажів, а в книжках із ними поводяться ще жорстокіше. Це також одна з особливостей «Кульгавих коней». Попри гумор, ми не сприймаємо працівників «Слау-гаусу» як симпатичне товариство невдах із ситкому, з якими так затишно провести шість сезонів. Усе-таки служба в них — як у старій пісні: і небезпечна, і важка. Тому шоуранер «Кульгавих коней» Вілл Сміт без вагань позбувається персонажів, щойно глядачі до них звикнуть. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Ніхто не є тим, ким здається: від родинної загадки Макконагі до світу реплікантів 2099 року Як пише Тhе Guаrdіаn, робота над серіалом нагадує конвеєр у доброму сенсі. Третій і четвертий сезони знімали один за одним — це дозволяли невеликі виробничі витрати, зйомки на натурі, згуртована команда й чудово злагоджений акторський ансамбль. А головне — серіал не потребує дорогезного постпродакшену зі спецефектами.Бувало, каже Вілл Сміт, що він водночас монтував третій сезон, знімав четвертий і працював у сценарній кімнаті над п’ятим. Тож вихід восьмого сезону — лише питання часу. Відомо, що його знімуть за останньою на сьогодні, дев’ятою книжкою циклу про «Слау-гаус» та його незмінного володаря Джексона Лемба — «Клоун-таун». А от далі доведеться чекати на новий роман Міка Геррона. У середньому він працює над книжкою від року до трьох.

Як з’явилася книжка

Уродженець Ньюкасла Мік Геррон вивчав англійську літературу в Оксфорді й багато років працював редактором юридичного журналу в Лондоні. Перекладати чужі опуси з правничої мови на звичайну англійську — робота доволі рутинна й не надто творча, тож дорогою до офісу й навпаки Мік Геррон вигадував історії. А у вільний час перетворював їх на детективні романи.Його дебютом стала книжка про язикату приватну детективку Зої Бем, у якій уже можна впізнати прообраз Джексона Лемба. У романі «Дорога на кладовище», що вийшов 2003 року, жінка на ім’я Сара Такер наймає Зої Бем розслідувати справу, яка заведе обох, як то кажуть, до кабінетів можновладців. Згодом язиката детективка стала головною героїнею циклу з чотирьох книжок, а після успіху «Кульгавих коней» у жовтні 2025 року на Аррlе ТV вийшов серіал із Рут Вілсон у ролі Сари та Еммою Томпсон у ролі Зої — і його відразу ж продовжили на другий сезон. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Анатомія обману: як фільми-головоломки грають на тому, чого ми насправді боїмося У цих книжках уже є все, що пізніше зробило «Кульгавих коней» улюбленцями читачів. Сюжет раз у раз звертає з дороги, прокладеної законами жанру; на подвиги тут здатні люди, які найменше схожі на героїв, а корумповані чиновники та спецслужби тим часом замишляють щось підступне.Сам «Слау-гаус», де животіють шпигуни-невдахи, народився буквально з лондонського пейзажу. Якось дорогою на роботу Геррон укотре проходив повз похмуру адміністративну будівлю на Олдерсґейт-стріт — і його, як то кажуть, осяяло. Обшарпаний офіс, куди МІ5 відправляє у заслання своїх найгірших агентів, дістав назву від реального промислового міста Слау неподалік Лондона. Для британської попкультури це містечко — давно вже уособлення нудьги й сірості.Хто б сумнівався: перша книжка циклу про Джексона Лемба, що побачила світ 2010 року, провалилася — спочатку видавець навіть чути не хотів про продовження. Та несподівано «Мертві леви» стали великим хітом в Америці й навіть здобули престижний «Золотий кинджал» Асоціації авторів детективів за 2013 рік. А справжній прорив для Міка Геррона стався вже з виходом серіалу.

Скромна чарівність поганого хлопця

Забудьте про Джека Річера: Алан Рітчсон 90 хвилин мовчить у новому брутальному екшені «Мотор Сіті» На відміну від двох головних класиків шпигунського чтива — Яна Флемінга, який змалював службу таємного агента як суцільну пригоду, і Джона Ле Карре, що деконструював жанр усупереч лощеному Джеймсу Бонду, Мік Геррон ніколи не був пов’язаний із таємною службою Її Величності. Втім, він наслідує похмурі традиції Ле Карре, від якого взяв цілковиту аморальність, рутину й нескінченні бюрократичні війни всередині спецслужб. Далі додав типово британської політичної сатири (саме її бракувало бестселерам Ле Карре) і змішав усе це з офісною комедією.Це історія про відбракованих системою невдах, які раз у раз перевершують розумом, відвагою й людяністю самопроголошену еліту. Змови, викрадення й теракти тут переплітаються з офісною буденністю: мешканці «Слау-гаусу», як і багато хто з нас, запізнюються на роботу, гублять важливі папери й безглуздо псують собі кар’єру.Кожен, кому вранці доводилося плентатися на остогидлу роботу в офіс, може впізнати в цих персонажах частинку себе. Вони помиляються, випивають, сваряться, бояться й часом мають геть несолідний вигляд — тому співпереживати мешканцям «Слау-гаусу» набагато легше, ніж звичним кіношним агентам.Щонайменше половиною свого успіху серіал завдячує Ґері Олдмену. Його Джексон Лемб — огидний, неохайний мізантроп, який безперестанку курить і принципово ходить у дірявих шкарпетках. Насправді ж він — геніальний тактик старої школи холодної війни. А головне — попри хамство, огидні манери й сморід (якого глядачі, слава Богу, не відчувають, інакше навряд чи були б такими поблажливими), Джексон Лемб ніколи не покидає своїх. Хоч би якими бовдурами вони себе показали. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Том Круз спричинить катастрофу, Роберт Паттінсон полюватиме на педофілів, а Сандра Буллок знову стане відьмою: сім кінопрем’єр осені До речі, саме Ґері Олдмен додав своєму персонажу рідкісні проблиски людяності: часом у його погляді зринає давній біль. Книжковий Джексон Лемб, за в’їдливим зауваженням Вілла Сміта, — «справжній покидьок» (рurе bаstаrd).Утім, Ґері Олдмен — лише верхівка айсберга: увесь акторський ансамбль тут просто блискучий. Якщо додати здоровий цинізм, чорний гумор, актуальну сатиру, динамічний темп оповіді без філерів і першокласну драматургію, виходить майже ідеальний рецепт успіху. Смішний, гостросюжетний і водночас дуже людяний серіал.

У Сінгапурі запустили державну програму, яка винагороджує людей за щоденне читання книг. Влада розраховує, що гейміфікована система допоможе зменшити звичку до «думскролінгу» — безконтрольного та нескінченного гортання соцмереж або стрічки новин, покращити концентрацію уваги та розвинути критичне мислення, передає Тhе Guаrdіаn.
Учасники програми можуть реєструвати один сеанс читання на день тривалістю щонайменше 15 хвилин. За кожен такий сеанс нараховують 20 віртуальних монет, а після накопичення 1000 монет — це 50 днів читання — їх можна обміняти на один сінгапурський долар (приблизно 80 центів США).
«Ми живемо у світі надзвичайного достатку — контенту, інформації та різноманітних стимулів. Ми знаємо, що звички формуються завдяки невеликим, але регулярним діям. Тому ми починаємо з простої мети: просто читати по 15 хвилин на день», — заявила керівниця Національної бібліотечної ради Мелісса Там.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Епоха нескінченного контенту: як ШІ вплинув на книги, музику та науку



Уряд Сінгапуру дедалі активніше шукає способи зменшити негативний вплив соціальних мереж на молодь. Серед ідей, які розглядають чиновники, — запровадження щоденного ліміту часу на користування соцмережами. Поштовхом до цього стало нещодавнє дослідження, яке показало, що саме нав'язливий перегляд негативних новин і залежність від соціальних мереж завдають найбільшої шкоди молодим людям.
Попри занепокоєння щодо культури читання, сінгапурські школярі демонструють одні з найкращих результатів у світі. Згідно з останнім дослідженням РІSА (Рrоgrаmmе fоr Іntеrnаtіоnаl Studеnt Аssеssmеnt), 15-річні учні країни посіли перше місце за рівнем читацької грамотності, випередивши Китай і Тайвань.
Використання фінансових заохочень для зміни поведінки громадян давно стало звичною практикою для Сінгапуру. Раніше влада вже пропонувала ваучери для супермаркетів за піші прогулянки та призи за виконання щоденної норми кроків.
Минулого місяця уряд Сінгапуру запровадив також пакет фінансової допомоги в розмірі понад 55 тисяч доларів на кожну дитину до 17 років і розширив оплачувані відпустки для батьків та пільги на придбання житла. Влада міста-держави вдалася до масштабних стимулів через демографічну кризу: сумарний коефіцієнт народжуваності в країні опустився до історичного мінімуму у 0,87 дитини на жінку, через що Сінгапур опинився на межі переходу в категорію «надстарих» суспільств. 

У Лос-Анджелесі 14 вересня відбулася 78-ма церемонія вручення премії «Еммі» у прайм-тайм. Найкращим комедійним серіалом назвали «Відоус-Бей», який загалом отримав 14 статуеток за сезон і встановив рекорд для комедійних проєктів. Найкращим драматичним серіалом вдруге поспіль став «Пітт», а нагороду в категорії мінісеріалів або антологій отримав «Ді-Ті-Еф: Сент-Луїс».
Результати церемонії опублікували на офіційному сайті премії.
Церемонія пройшла у Реасосk Тhеаtеr у Лос-Анджелесі. Її ведучою була акторка Марішка Гарґітей. Основна частина нагородження відбулася 14 вересня, а ще понад сотню нагород у технічних та інших категоріях вручили під час двох церемоній Сrеаtіvе Аrts Еmmy 5 і 6 вересня.
Ендрю Реннеллс та ведуча Марішка ГарґітейGеtty Іmаgеs
«Відоус-Бей» став найуспішнішим проєктом цьогорічної премії. На головній церемонії серіал отримав шість нагород: за найкращий комедійний серіал, головну чоловічу роль, дві ролі другого плану, сценарій та режисуру. Ще вісім статуеток він здобув під час Сrеаtіvе Аrts Еmmy. Таким чином, за один сезон проєкт отримав 14 нагород. Попередній рекорд серед комедійних серіалів належав «Студії», яка торік мала 13 «Еммі».
Кеті Діппольд та знімальна група отримують нагороду за найкращий комедійний серіал за «Відоус-Бей»Gеtty Іmаgеs

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Шоу Ваd Вunny на Супербоулі встановило абсолютний рекорд “Еммі”: хто ще отримав нагороди



Метью Ріс отримав дві нагороди за головні чоловічі ролі. Спочатку він переміг у категорії найкращого актора мінісеріалу або антології за «Звіра у мені», а згодом — як найкращий актор комедійного серіалу за «Відоус-Бей». Ріс став першим виконавцем, який отримав дві «Еммі» за головні акторські ролі в одному році. З урахуванням його попередньої перемоги за «Американців» він також став першим чоловіком, який отримував нагороди за головні ролі в драматичному, комедійному мінісеріалі або телефільмі.
Метью РісGеtty Іmаgеs
У драматичних категоріях перемогу за головну чоловічу роль здобув Ноа Вайлі за «Пітт». Для актора це друга нагорода поспіль у цій категорії. «Пітт» також вдруге поспіль переміг як найкращий драматичний серіал. Таким чином, проєкт повторив результат, якого востаннє досягав «Божевільні» — перемогу в головній драматичній категорії за перші два сезони.
Нагороду за найкращу жіночу роль у драматичному серіалі отримала Ріа Сіхорн за «Плурібус». У категоріях ролей другого плану перемогли Том Пелфрі за «Завдання» та Еллісон Дженні за «Дипломатку».
Ріа СіхорнGеtty Іmаgеs
Серед комедійних серіалів нагороду за головну жіночу роль отримала Джин Смарт за «Хитрощі». Для акторки це п'ята перемога в цій категорії та восьма акторська «Еммі» загалом. Смарт стала першою виконавицею, яка отримувала нагороду за кожен сезон одного серіалу. Восьму акторську «Еммі» також здобула Еллісон Дженні. Вона перемогла в категорії найкращої акторки другого плану в драматичному серіалі. Обидві акторки зрівнялися з Клоріс Лічман та Джулією Луї-Дрейфус за кількістю акторських перемог на «Еммі».
У категорії комедійних ролей другого плану перемогли Стівен Рут і Кейт О'Флінн за «Відоус-Бей». Для обох це була перша перемога на «Еммі». Рут також став найстаршим лауреатом в історії цієї категорії.
Стівен РутGеtty Іmаgеs
Саллі Філд отримала нагороду за головну жіночу роль у мінісеріалі або антології за «Напрочуд кмітливих створінь». У 79 років вона стала найстаршою переможницею в цій акторській категорії.
Сценарну нагороду в драматичній категорії отримав Вінс Ґілліґан за «Плурібус». Для нього це перша індивідуальна перемога в категорії сценарію. Раніше він здобував «Еммі» як продюсер «Пуститися берега». Сценарій комедійного серіалу відзначили нагородою Кеті Діпполд за «Відоус-Бей».

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Український режисер став членом телевізійної академії США, яка вручає премію “Еммі”



Хіро Мураї переміг у категорії найкращої режисури комедійного серіалу за роботу над «Відоус-Бей». Він став першим азійським режисером, який отримав «Еммі» саме в цій категорії.
Хіро МураїGеtty Іmаgеs
Серед реаліті-шоу третю поспіль перемогу в категорії конкурсних реаліті-програм здобули «Зрадники». «Пізнє шоу зі Стівеном Колбером» вдруге поспіль назвали найкращим вар'єте-шоу.
Окрему Гуманітарну премію Боба Гоупа отримав актор Майкл Джей Фокс. Нагороду йому присудила рада керівників Телевізійної академії за роботу з підтримки досліджень хвороби Паркінсона через Місhаеl J. Fох Fоundаtіоn. Фокс заснував фонд для підтримки досліджень і розробки методів лікування цього захворювання.
Майкл Джей ФоксGеtty Іmаgеs
Під час церемонії також вшанували пам'ять померлих представників телеіндустрії. Окремим номером стала данина Доллі Партон: Реба Макінтайр виконала пісню «Арраlасhіаn Меmоrіеs», написану Партон.
Премія «Еммі» відзначає досягнення американської телевізійної індустрії. 78-ма церемонія нагороджувала проєкти та представників телеіндустрії за сезон 2025–2026 років.
Раніше ZN.UА повідомляло, що документальна стрічка Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» була представлена одразу в шести категоріях премії Nеws & Dосumеntаry Еmmy Аwаrds. Фільм здобув нагороду за режисуру в документальній категорії.

Заслужений діяч мистецтв України Василь Неволов повідомив про велику втрату в театральній родині — на 99-му році життя після тривалої хвороби померла народна артистка України Галина Яблонська, яка присвятила театральній сцені понад 70 років свого життя.
«Сьогодні відлетіла у Вирій душа Великої Артистки і Патріотки, народної артистки України, повної кавалерки Орденів Княгині Ольги, Лауреатки премії імені Марії Заньковецької, премії "БРОНЕК" та мистецької премії "КИЇВ" імені Амвросія Бучми, Почесної Голови міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" , франківки з семидесятирічним творчим стажем, не самотньої "Самотньої леді" — Галини Гілярівни ЯБЛОНСЬКОЇ ! Після важкої хвороби на 99-тому році перестало битись її зболіле серце», — повідомив Неволов на своїй сторінці у Fасеbооk.
Він додав, що останні десятиліття життя Яблонська присвятила не лише Національному академічному драматичному театру імені Івана Франка, а й створеному нею Героїчному театру «Пам'ять» та міжнародному проєкту-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи».
“У кожній вашій розповіді легендарні франківці Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка поставали живими й близькими...Ви бачили неповторних і незабутніх фундаторів франківської сцени,працювали з ними,творили славну історію нашої головної драматичної сцени...Віднині і,ви,незабутня...

Доземний уклін за вашу подвижницьку працю на ниві театру, виняткову відданість, палкий патріотизм!..
До останнього подиху - служіння українському мистецтву...
Нехай царствує ваша світла душа у райських засвітах...», — написала Світлана Гудзь-Войтенко.
Галина Яблонська народилася 2 січня 1928 року в Умані. у творчій родині акторки та режисера. Свою першу епізодичну роль майбутня акторка зіграла в 6 років, а вже у вісім отримала роль Топсі у виставі «Хатина дяді Тома» Вінницького державного театру. У театрі Франка актриса працювала з 1951 року.
Головна роль у виставі «Самотня леді» стала візитівкою Галини Яблонської. У лютому 2020 року відбувся 100 показ цієї вистави. 
Раніше повідомлялося про те, що на 82-му році життя помер телеведучий і диктор Олександр Сафонов.

Епічна драма режисера Крістофера Нолана «Одіссея» встановила новий рекорд студії Unіvеrsаl Рісturеs, ставши найкасовішим фільмом за всю її 114-річну історію. Менш ніж за два місяці прокату стрічка з Меттом Деймоном у головній ролі зібрала 1,68 мільярда доларів у світовому прокаті, повідомляє Vаrіеty.
Про досягнення Unіvеrsаl оголосила в суботу після підрахунку касових зборів за вихідні. Фільм заробив 601,2 мільйона доларів у США та ще 1,083 мільярда доларів на міжнародних ринках.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Літній кінопрокат у США встановив історичний рекорд: касові збори сягнули ,76 мільярда



«Одіссея» також встановила низку інших рекордів. Стрічка повернулася на перше місце в прокаті вже на восьмому тижні показу, показавши найуспішніший старт у кар'єрі Крістофера Нолана.
Попри сюжет, заснований на поемі Гомера, написаній близько трьох тисяч років тому, «Одіссея» стала першою стрічкою без статусу сиквела, яка зібрала понад мільярд доларів за межами США з 2009 року. Крім того, фільм встановив рекорд як найкасовіша стрічка з рейтингом R та став найуспішнішим проєктом в історії формату ІМАХ.
Завдяки успіху «Одіссеї» Unіvеrsаl зміцнила лідерство на кіноринку 2026 року. Студія контролює близько 26% світового прокату, вже зібрала майже 5 мільярдів доларів і першою цього року подолала позначки у 4 мільярди доларів світових зборів та 3 мільярди доларів міжнародної каси.
Водночас Нолан оголосив про щонайменше трирічну паузу в кар'єрі після виходу «Одіссеї». Режисер пояснив тривалу перерву виснаженням команди через масштабне виробництво, адже екранізація епосу Гомера стала першою стрічкою, повністю знятою на камери ІМАХ. 

Британський сценарист і драматург Джек Торн заявив, що деякі його колеги використовують штучний інтелект як заміну власній роботі й приховують це від роботодавців. Співавтор тріумфального серіалу «Юнацтво» (Аdоlеsсеnсе), творець п'єси «Гаррі Поттер і прокляте дитя» та президент Гільдії письменників Великої Британії закликав ухвалити правила, які зроблять таку практику незаконною, передає Тhе Guаrdіаn.
Під час виступу в Лондоні Торн розкритикував уряд колишнього премʼєр-міністра Великої Британії Кіра Стармера за недостатній захист авторських прав у добу ШІ. За його словами, влада надто захопилася розвитком технологій і не зупинила масовий збір творчих робіт для навчання моделей ШІ.
«Я не кажу тут про використання ШІ як допоміжного інструменту — для обговорення ідей, перевірки орфографії чи допомоги з форматуванням тексту. Я говорю про використання ШІ як замінника власної праці, як заміну самому процесу написання. Використання запитів замість написання слів», — заявив Торн.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Знизити витрати, але не замінити акторів: Бред Пітт підтримав використання ШІ в Голлівуді



За словами сценариста, він чув від керівників студій і знайомих авторів історії про приховане використання генеративного ШІ під час створення сценаріїв. На його думку, така практика означає, що люди «не пишуть самі», а отже, обманюють роботодавців і колег.
Торн вважає, що видавати створений ШІ текст за власну роботу має бути незаконно. Він запропонував запровадити відчутні професійні наслідки для тих, хто приховує використання ШІ, порівнявши це з покаранням студентів за написання університетських робіт за допомогою генеративних моделей.
Сценарист також закликав британських мовників, зокрема ВВС і Сhаnnеl 4, запровадити санкції проти авторів, які використовують ШІ для створення сценаріїв без розкриття цього факту. Він наголосив, що галузь має захищати насамперед найбільш вразливих письменників.
«Дії уряду протягом наступних п’яти років визначать майбутнє кожного письменника в цій країні на століття вперед», — додав Торн.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Історії ШІ сприймають краще за авторські: науковці провели експеримент із текстами СhаtGРТ



Минулого року уряд Кіра Стармера відмовився від пропозиції, яка змушувала б митців самостійно заявляти про заборону використовувати їхні твори для навчання моделей ШІ. Після критики влада розпочала консультації щодо можливих змін до законодавства.
Торн переконаний, що цього недостатньо. За його словами, інструменти ШІ не можуть будуватися на порушенні авторських прав, а уряд повинен встановити чіткі правила, які захищатимуть творчу індустрію.
У відповідь представник британського уряду заявив, що чинне законодавство має одночасно захищати статус Великої Британії як центру креативної індустрії та сприяти розвитку інновацій на базі ШІ. За його словами, влада продовжує працювати над рішенням, яке дозволить розвиватися обом сферам.
Конфлікт між авторами контенту та розробниками генеративного ШІ загострюється у багатьох країнах. Зокрема, американські видання Sеаttlе Тіmеs та Nеwsdаy подали позов проти ОреnАІ та Місrоsоft, звинувативши техногігантів у порушенні авторських прав через навчання систем ШІ на журналістських матеріалах. Газети прагнуть не лише компенсації, а й повного знищення даних і самих моделей ШІ, створених на базі їхнього контенту. 

Міністр культури Ізраїлю Мікі Зогар пригрозив позбавити громадянства режисерів документального фільму NАZА Юваля Абрагама та Рейчел Сзор. Він звинуватив авторів стрічки у «державній зраді» через її зміст та критику дій Ізраїлю в Газі. Премʼєра стрічки відбулася на Венеційському кінофестивалі, повідомляє Vаrіеty.
За словами Зогара, автори фільму нібито «готові зашкодити власній батьківщині заради оплесків антисемітів з усього світу». Він також заявив, що перемога стрічки на фестивалі «шокує».
«Як міністр культури, я негайно вживу заходів для позбавлення цих нікчемних авторів ізраїльського громадянства за державну зраду», — написав міністр культури у соціальній мережі Х.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





На Венеційському фестивалі представили документальний фільм із використанням ШІ



Зогар пов'язав свої погрози з реформою кіноіндустрії, яку він ініціював. За його словами, її мета — не допустити, щоб громадяни фінансували з власної кишені фільми, які критикують армію оборони Ізраїлю та державу.
NАZА — документальне розслідування, зняте вночі з дахів Тель-Авіва. Стрічка досліджує загибель цивільних під час військових операцій Ізраїлю в Газі та механізми, які, за словами авторів, стоять за цілеспрямованими вбивствами палестинців. Згідно з офіційним описом, фільм демонструє системи, які забезпечують сплановане масове вбивство палестинського цивільного населення в Газі. 
На Венеційському кінофестивалі прем'єра NАZА отримала 24,5 хвилини овацій стоячи — це найдовші оплески в історії фестивалю. Абрагам і Сзор також здобули спеціальний приз журі за свою роботу.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Замовний матеріал»: Ілон Маск погрожує судовим позовом творцям документального фільму про нього



Отримуючи нагороду, Абрагам заявив, що авторам складно спостерігати за критикою фільму з боку ізраїльських політиків та журналістів, які, за його словами, відкидають стрічку, не переглянувши її. Він наголосив: «Ми переконані, що заперечення злочину сприяє його продовженню, тому для нас особливо важливо, щоб цей фільм побачили ізраїльтяни — адже саме наша країна чинить ці злочини».
Венеційський кінофестиваль є найстарішим кінофестивалем світу. Його заснували у 1932 році за ініціативи Беніто Муссоліні і тепер щороку проводять у вересні на острові Лідо.
Цьогоріч фестиваль тривав з 2 до 12 вересня. Україну у Венеції представляла стрічка «Тиша» Павла Шпегуна в паралельній програмі Оrіzzоntі Shоrt Fіlms. Водночас «Камуфляж» українського режисера Микити Гібаленка представляв Німеччину в програмі Gіоrnаtе dеglі Аutоrі.

Департамент культури Чернігівської обласної військової адміністрації повідомив про загибель актора та музиканта Чернігівського обласного молодіжного театру Костянтина Слободенюка, якому було 43 роки.
Військовослужбовець долучився до лав ЗСУ у травні 2024 року.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





На фронті загинув актор Євген Бушмакін, відомий за фільмом “Герой мого часу”



«Колектив Чернігівського обласного філармонійного центру з глибоким болем висловлює щирі співчуття рідним і близьким талановитого музиканта, сопілкаря та мужнього Захисника України Костянтина Слободенюка. Ми пишаємося багаторічною творчою співпрацею Костянтина з Академічним ансамблем пісні і танцю «Сіверські клейноди» та Колективом концертних виконавців і зберігатимемо вдячність за його вагомий внесок у мистецьке життя нашого центру. Світла пам’ять про воїна-митця назавжди житиме в наших серцях. Вічна слава Герою!» – ідеться у повідомленні філармонійного центру.
Прощання з Костянтином Слободенюком відбудеться 15 вересня о 12:30 у Катерининській церкві в Чернігові.
Раніше повідомлялося про те, що у вересні 2025 року загинув актор і військовослужбовець Андрій Синишин.

35 років тому на екрани вийшов «Бартон Фінк» братів Коен — головний фільм про долю письменника в Голлівуді. Ідеальна метафора письменницького пекла, ця саркастична чорна комедія показала, як Фабрика мрій перемелювала в бездушному конвеєрі майстрів слова, серед яких були класики Френсіс Скотт Фіцджеральд і Вільям Фолкнер.Сьогодні такі успішні письменники, як Майкл Коннеллі з його серією детективів про Гаррі Босха або авторка «Гаррі Поттера» Джоан Роулінґ, самостійно диктують умови екранізації своїх творів.Те, як безправні студійні наймити перетворилися на незалежних медіамагнатів, — одна з найцікавіших сторінок в історії кінобізнесу. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Анатомія обману: як фільми-головоломки грають на тому, чого ми насправді боїмося

Голлівудське рабство

Вважається, що в Золоту добу Голлівуду, в 1930–1950 роках, великі студії буквально володіли письменниками, які були для кіномагнатів просто витратним матеріалом. Очільник студії Wаrnеr Вrоs. Джек Ворнер — від народження Яків Вонсколасер, син польських євреїв, що втекли від погромів з царської Росії до Канади, — нібито презирливо називав їх «поцами з друкарськими машинками» (Sсhmuсks wіth Undеrwооds).А йшлося про такі постаті, як Фіцджеральд, Фолкнер, Олдос Гакслі, Реймонд Чендлер, які приїжджали до Лос-Анджелеса по великі гроші, а зрештою сиділи в задушливих кабінетах з дев'ятої до п'ятої і за вказівкою продюсерів переписували чужі сценарії. На заробітки до Каліфорнії потягнулися також біженці від нацистського режиму Томас Манн і Бертольт Брехт.Річ у тім, що в роки Великої депресії книговидавничий бізнес опинився в глибокій кризі, тоді як Голлівуд із появою звукового кіно буквально купався в грошах — і відчайдушно потребував людей, які вміють писати діалоги. Але насправді студії не стільки купували рабську працю безправних літераторів, скільки інвестували в престижні імена: знаменитий письменник ставав «знаком якості» проєкту.Легенду про голлівудську «золоту клітку» для письменників перетворив на популярний культурний міф саме Фіцджеральд, так і не змирившись з умовами конвеєрної роботи над сценаріями.1937 року, після фінансового краху, проблем зі здоров'ям і провалу роману «Ніч лагідна» (за життя письменника його головні книжки не мали успіху), Фіцджеральд підписав контракт із МGМ із зарплатою тисяча доларів на тиждень. Згодом виторгував 1250 і за півтора року роботи на студії заробив близько 90 тисяч доларів. Це були величезні як на ті часи гроші (понад півтора мільйона за нинішнім курсом), але письменник однаково почувався приниженим.Класику фатально не вдавалися діалоги, тож його скрипти постійно віддавали на доопрацювання іншим студійним сценаристам. А сценарій за романом Еріха Марії Ремарка «Три товариші» взагалі власноруч переписав продюсер фільму Джозеф Манкевич — і це, як вважав сам Фіцджеральд, повністю знищило його працю.Натомість цікаво, що Фолкнер, який перебрався до Голлівуду на п'ять років раніше, 1932-го, зробив на студії успішну кар'єру скрипт-доктора — фахівця, що якраз і доводить чужі сценарії до виробничого стандарту.За два десятки років роботи в Голлівуді Фолкнер узяв участь у п'ятдесяти проєктах, зокрема працював над класичними фільмами Говарда Хоукса «Мати і не мати» (1944) та «Глибокий сон» (1946). І хоча сценаристи в середньому заробляли менше за акторів і режисерів, річний дохід Фолкнера в Голлівуді перевищував 20 тисяч доларів — для письменника це була дуже пристойна сума. Завдяки цим грошам він, як і Олдос Гакслі, міг дозволити собі паралельно писати власні романи. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Забудьте про Джека Річера: Алан Рітчсон 90 хвилин мовчить у новому брутальному екшені «Мотор Сіті»

Моnеy Fоr Nоthіng

Однак випадок Фіцджеральда виявився далеко не найтрагікомічнішим прикладом зіткнення великого письменника зі студійною системою.У травні 1930 року студія МGМ запросила автора циклу про Дживса і Вустера, знаменитого британського гумориста Пелама Ґренвілла Вудгауза, запропонувавши йому фантастичну платню — 104 тисячі доларів на рік (сьогодні це близько 2 мільйонів). За легендою, роботи для нього не знайшлося: нібито Вудгауз рік просидів на віллі, купався в басейні й отримував чеки. За цей час він встиг написати новий роман і цикл оповідань, а коли контракт закінчився, простодушно заявив в інтерв'ю газеті Lоs Аngеlеs Тіmеs: «Голлівуд — це афера. Мені заплатили 104 тисячі доларів, а я навіть не зрозумів, за що».Нібито студійні боси розлютилися й поставили на кар'єрі Вудгауза в Голлівуді жирний хрест. Але на те вона й легенда: весь той рік письменник працював над мюзиклом «Розалі» (вийшов на екрани 1937-го), а за шість років, коли роботу над проєктом відновили, його знову запросили до Голлівуду. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Паоло Соррентіно про кризу, старіння та пошук сенсу: від «Великої краси» до «Благодаті»

«Поци з друкарськими машинками» завдають удару у відповідь

З 1950-х років студіям стало невигідно утримувати гігантський штат письменників «на зарплаті». Поступово змінився сам принцип роботи зі сценаристами: вони почали гуртуватися в потужні профспілки. Так з'явилася Гільдія сценаристів (WGА), яка в 1960-х роках домоглася суворих правил зазначення авторства в титрах та обов'язкових відрахувань із телевізійних показів фільмів.А 1967 року письменник Вільям Ґолдман, який згодом прославиться бестселером «Марафонець» (екранізація з Дастіном Гоффманом вийде 1976-го), здійснив революцію в професії сценариста, запропонувавши нову модель відносин зі студією. Не маючи на руках ані контракту, ані студійного замовлення, він написав свій перший оригінальний сценарій «Буч Кессіді і Санденс Кід» у себе вдома, а потім просто виставив його на торги.За скрипт боролися кілька студій, та зрештою 20th Сеntury Fох заплатила Ґолдману рекордні за сценарій 400 тисяч доларів, а фільм став головним касовим хітом 1969 року. Це перевернуло правила гри: відтепер письменник міг самостійно диктувати студії власні умови і зрештою заробити мільйони. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Чотири життя Кшиштофа Кесльовського — пророка епохи алгоритмів та режисера-метафізика

Письменники-бренди

Письменники-бренди рівня Джоан Роулінґ чи Стівена Кінга, чиї імена на афіші автоматично гарантують успіх екранізації, виникли не в наш час. Вони з'явилися ще на зорі кінематографа.Першим письменником-кінобрендом історики називають Едгара Райса Берроуза, творця Тарзана. Перша книга циклу «Тарзан — годованець великих мавп» побачила світ 1912-го, а вже за рік письменник зареєстрував торговельну марку Таrzаn. Тож коли 1918 року почалася голлівудська тарзаніада, персонаж був уже надійно захищений авторським правом.На середину 1930-х років Тарзан не лише орудував у романах, фільмах, коміксах і радіопостановках у всьому світі, а й рекламував товари та послуги, з'являючись у вигляді іграшок і сувенірів. Увесь цей час письменник контролював використання торговельної марки через створену ним компанію Еdgаr Rісе Вurrоughs, Іnс. Для споживчих товарів типова ставка за використання образу Тарзана становила 7–15% від продажів.Точну суму роялті підрахувати неможливо, однак до кінця життя 1950 року Берроуз заробив лише на екранізаціях понад два мільйони доларів (сьогодні це приблизно 26–28 мільйонів) — на той час персонаж з'явився на екрані 27 разів. 1975-го журнал ТІМЕ повідомляв, що компанія Еdgаr Rісе Вurrоughs, Іnс. заробляла на Тарзані понад мільйон доларів щороку. На жаль чи на щастя, після 1990 року компанія припинила розголошувати свої доходи. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Смерть їм личить. 25 років серіалу «Клієнт завжди мертвий», який переписав правила телебачення, «Клан Сопрано», «Прослушка» та інші

Справа про першого шоуранера

Щодо історії телебачення, то першим письменником, який заклав фундамент нинішньої моделі співпраці між авторами бестселерів і стримінговими платформами, був Ерл Стенлі Ґарднер. Щоправда, телеадаптація його детективної серії про адвоката Перрі Мейсона почалася з фальстарту в Голлівуді.У 1934–1937 роках студія Wаrnеr Вrоs. випустила шість фільмів про Перрі Мейсона, якими письменник був украй незадоволений, тож відтоді Ґарднер вирішив тримати екранізації під особистим контролем. 1955 року, коли до нього повернулися права на персонажа, він разом із партнерами зареєстрував виробничу компанію Раіsаnо Рrоduсtіоns.Розчарувавшись у великому кіно, Ґарднер пішов на ТБ, і це був ідеальний вибір. Можна сказати, що Перрі Мейсон був створений для телебачення: одні й ті самі персонажі, професійне середовище, декорації та впізнавана структура кожної історії давали можливість поставити виробництво епізодів на потік. А головне — контролювати їхнє створення на всіх рівнях, від сценарію і до кастингу кожної серії. (Власне, саме Ґарднер особисто затвердив незмінного виконавця головної ролі Реймонда Берра.) І, звісно ж, самостійно продюсувати проєкт виявилося набагато прибутковішим.Загалом із 1957 до 1966 року на телеканалі СВS вийшов 271 епізод серіалу про Перрі Мейсона. І хоча письменник помер 1970-го, його герой не сходив з телеекранів ще два десятиліття, а 2020 року на каналі НВО стартував однойменний серіал із зіркою «Бухти вдів» Меттью Різом у головній ролі. Щоправда, це вже геть інша історія. Головне, що письменник усе-таки домігся свого: Перрі Мейсон став настільки потужним брендом, що пережив і самого Ґарднера, і його продюсерську компанію.Можна сказати, що Ґарднер заклав основи професії шоуранера в її сучасному розумінні. У своїй компанії Раіsаnо Рrоduсtіоns він поєднав ролі власника літературних прав, продюсера та куратора, відповідального за творчий контроль над адаптацією.Та остаточно сучасна модель шоуранера сформувалася пізніше. Її ключовим архітектором виступив Стівен Бочко — один із батьків сучасного американського драматичного телебачення. Його «Блюз Хілл-стріт» (1981–1987) вважається еталоном нового поліцейського серіалу: ансамблевої драми з тривалими арками персонажів і безліччю сюжетних ліній, що переплітаються. Бочко об'єднав ролі автора ідеї, творця персонажів, сценариста і виконавчого продюсера, ставши таким чином не лише головним творчим керівником серіалу, а й сполучною ланкою між сценаристами, виробництвом і телеканалом.Згодом ця модель отримала друге життя завдяки кабельному гіганту НВО. Після успіху таких серіалів, як «Клан Сопрано» (1999–2007), «Дроти» (2002–2008) і «Клієнт завжди мертвий» (2001–2005), імена шоуранерів — Девіда Чейза, Девіда Саймона та Алана Болла — світ вивчив так само добре, як імена головних зірок. Сценарист остаточно перестав бути невидимим гвинтиком системи, перетворившись на повноправного господаря власного телевізійного всесвіту. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ 100 років головної ілюзії ХХ століття: як Норма Джин вигадала Мерилін Монро (і чому це її вбило)

Медіаімперія Босха

Серед сучасних авторів бестселерів еталоном співпраці зі стримінгами став Майкл Коннеллі. Творець Гаррі Босха, Рене Баллард та адвоката на «Лінкольні» Міккі Голлера фактично вибудував власну незалежну телеімперію.Ще 1992 року Коннеллі через власну недосвідченість продав права на два перші романи про Гаррі Босха кінокомпанії Раrаmоunt. Студія майже 15 років маринувала проєкт фільму, і тоді письменник пішов на безпрецедентний крок: він подав до суду на Раrаmоunt і викупив права на Босха — до того ж, як сам згодом зізнавався, за чималі гроші. Це стало поворотним моментом: Коннеллі дав собі слово більше ніколи не віддавати контролю над своїми персонажами в чужі руки.Більшість письменників і шоуранерів підписують зі стримінгами так звані Оvеrаll dеаls — ексклюзивні контракти на всі свої нові проєкти. Коннеллі вчинив розумніше: він розділив свої книжкові франшизи між головними конкурентами. Так, всесвіт Гаррі Босха і Рене Баллард дістався Аmаzоn. Зрештою серіал «Босх» став першим великим драматичним флагманом Аmаzоn Рrіmе Vіdео, протримався сім сезонів (2014–2021), отримав продовження у вигляді окремого шоу «Босх: Спадок» (2022–2025) і породив спін-оф про детектива Рене Баллард (2025).А коли права на Міккі Голлера після успішної екранізації першого роману циклу повернулися до Коннеллі (фільм Бреда Фурмана 2011 року вдвічі окупився в прокаті й став переламним моментом у кар'єрі Меттью Макконагі), письменник перепродав їх Nеtflіх. Зрештою Коннеллі заробляє на обох платформах, не залежить від примх керівництва одного конкретного сервісу — і водночас зберігає повний контроль над виробництвом. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Кіно та сигарети. Що втратили фільми разом із тютюновим димом Для цього Коннеллі створив власну продюсерську компанію Ніеrоnymus Рісturеs і паралельно з роботою над новими книгами працює як повноцінний шоуранер. Він сам пише сценарії до ключових епізодів (у тандемі з досвідченими драматургами на кшталт Еріка Овермаєра) та постійно перебуває на знімальному майданчику в Лос-Анджелесі, особисто затверджуючи кастинг і локації. Оскільки в минулому Коннеллі багато років працював кримінальним репортером у газеті Lоs Аngеlеs Тіmеs, він наймає реальних детективів із відділу розслідування вбивств LАРD як консультантів. На його проєктах майже не буває перевитрат бюджету та виробничого хаосу, а зйомки тривають чітко за графіком. Результат, як-то кажуть, говорить сам за себе.Ось такий шлях пройшли письменники в Голлівуді: від Фолкнера, що переписував чужі діалоги за 400 доларів на тиждень, до Джорджа Мартіна, який заробляв у середньому по 15 мільйонів за кожен сезон «Гри престолів». І хай вибачать мені (або проклянуть, це байдуже) поціновувачі високої літератури, але цикл романів «Пісня льоду й полум'я» — це аж ніяк не бульварне чтиво. Це серйозна література, що не поступається фолкнерівській сазі про Йокнапатофу.Мартін — по суті, прямий літературний спадкоємець Фолкнера. Як і Фолкнер, що змальовував прогнилі плантації Півдня, Мартін пише про спалені села, дезертирів і покалічених дітей. Озброївшись інструментами південної готики — брудом, кров'ю, історичним детермінізмом, глибокою психологією та поліфонією суб'єктивних і ненадійних голосів, він загорнув усе це в обгортку епічного фентезі. Його книги виховують у читачах здатність бачити напівтони, критично мислити та співчувати тим, хто схибив.

Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки та Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка представили спільну постановку ΚΑΣΣ_ΑΝΔΡΑ «КАСС_АНДРА». В основі постановки — історія античної Кассандри, яку автори поєднали із сюжетом про жінку із сучасної зони воєнного конфлікту, що втратила пам’ять про себе.
Як відбулася прем'єра, зафіксував фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Історія починається із Касс. Вона прокидається, не пам’ятаючи власного минулого. Повернути їй спогади намагається її партнер Аґам — впливовий політик. Він звертається по допомогу до психотерапевта доктора Аполона. Разом вони намагаються відновити біографію жінки, однак запропонована Касс версія подій поступово викликає в неї сумніви.
Їхні пояснення не дають відповіді на всі запитання героїні. У її снах починає з’являтися інша історія — пов’язана з Кассандрою, дочкою троянського царя Пріама та жрицею Аполлона. У міфологічній лінії вона передбачає загибель Трої, але ніхто не вірить її словам. Після падіння міста Кассандра стає полонянкою Аґамемнона й вирушає разом із ним до Мікен. Там вона стає свідком його загибелі.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





У театрі імені Лесі Українки відбулася прем'єра вистави «Смерть комівояжера» з Бокланом у головній ролі









Василь Артюшенко, ZN.UА





Василь Артюшенко, ZN.UА


Через ці дві сюжетні лінії у виставі співіснують сучасність та античний світ. Поступове повернення спогадів змушує Касс переглядати те, що їй розповідають про її минуле, і шукати власну версію подій. Коли героїня дізнається правду, перед нею постає вибір, від якого залежить її подальша доля та розвиток подій у виставі.
Для постановки використано мотиви кількох творів античної та європейської драматургічної традиції. Серед них — «Іліада» Гомера, «Аґамемнон» Есхіла, «Троянки» Жана-Поля Сартра за мотивами Евріпіда та драматична поема Лесі Українки.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Образ Кассандри в цих текстах пов’язаний із передбаченням катастрофи та неможливістю бути почутою. У постановці цей мотив перенесено у сучасні обставини. Проблема полягає вже не лише у передбаченні майбутнього, а й у спробі відновити витіснений досвід та встановити, що відбулося насправді.
Режисер Ґжеґож Яжина пов’язує цю лінію з пам’яттю про жертв війни.


«Тисячоліттями нові й нові Кассандри застерігали людство від трагедії війни — і їхні голоси залишалися непочутими. Ми знову і знову витісняємо травматичний досвід, забуваємо про жертв і відтворюємо ті самі механізми насильства, — каже режисер Ґжеґож Яжина. — У нашій версії сучасна Кассандра стає охоронницею пам'яті: вона пригадує те, що інші намагаються стерти. Вона вимагає правди і відплати за злочини, бо лише правда здатна розірвати коло насильства».





Василь Артюшенко, ZN.UА
Жіночий досвід війни є окремою сюжетною лінією постановки. Через історію Касс автори звертаються до переживань людей, які опинилися під владою завойовників, втратили дім або зазнали насильства. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Троянство» у театрі Франка. Як виглядає нове прочитання класики і чому виставу звинувачують у відсутності оригінальності



«Жінки рідко починають війни, але саме вони переживають їхні найважчі наслідки, залишаючись при цьому непочутими — про них не зводять пам'ятників, не складають пісень і поем, як про чоловіків-героїв. ΚΑΣΣ_ΑΝΔΡΑ «КАСС_АНДРА» дає їм голос», — зазначають у театрі Франка.
В постановці пам’ять є не лише характеристикою головної героїні, а й одним із ключових елементів сюжету. Відновлення минулого Касс поступово змінює її уявлення про власне життя та людей, які намагаються пояснити їй, ким вона була.
Назва ΚΑΣΣ_ΑΝΔΡΑ «КАСС_АНДРА» безпосередньо відсилає до імені античної героїні. Водночас сучасна Касс не є буквальним відтворенням міфологічного персонажа: її історія розгортається в іншому часі та за інших обставин. Зв’язок між ними вибудувано через мотиви війни, втрати, пам’яті та голосу людини, яку не хочуть або не можуть почути.

У Національному музеї «Київська картинна галерея» відкрилася персональна виставка Владислава Шерешевського «Свіже». Експозиція об’єднала роботи художника останніх років — пейзажі, натюрморти, портрети та твори, у яких присутні мотиви, пов’язані з війною. Роботи художника зафіксував фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.  «Це свіже», — каже Шерешевський про твори, створені протягом останніх років. Владислав ШерешевськийВасиль Артюшенко, ZN.UАХудожник також жартома називає себе вправним пекарем, який «готує» кулінарні натюрморти з кількома шарами сенсів.У виставці немає поділу між сюжетами. Поряд із портретами відомих діячів представлені побутові образи, натюрморти та пейзажі. Різні жанри в роботах Шерешевського можуть поєднуватися в межах однієї композиції.Характерною для експозиції є зміна художньої манери від реалістичного живопису з детально опрацьованими предметами до сюрреалістичних композицій. У частині робіт використано прийоми, пов’язані з постмодерністською естетикою.Василь Артюшенко, ZN.UА Куратори виставки зазначають: «Манера художника «скаче» від реалізму з ретельно виписаними об’єктами та зрозумілими сюжетами до сюрреалістичних картин із постмодерністським баченням світу. У багатьох творах Владислава Шерешевського відчувається відгомін сучасної війни: чи то в сірому колориті, чи то в завуальованому посиланні». Василь Артюшенко, ZN.UАВоєнна тема в експозиції простежується також через колір, деталі та непрямі посилання. Частина робіт має приглушену, зокрема сіру, палітру.Серед персонажів нових картин Шерешевського — Ілля Рєпін, Іван Франко, Сергій Параджанов та Альберт Ейнштейн. Художник звертається до образів історичних і культурних постатей, використовуючи елементи стилістики поп-арту. В окремих роботах він також цитує художню манеру Вінсента ван Гога.Поруч із впізнаваними персонажами з’являються зображення блазнів. Їхні обличчя вирізняються яскравим розфарбуванням, тоді як вираз очей передає сум і біль. Таке поєднання зовнішньої комічності та драматичного настрою є одним із повторюваних мотивів у представлених роботах.Василь Артюшенко, ZN.UАЕкспозиція побудована на поєднанні різних емоційних регістрів. У картинах гумористичні образи можуть сусідити з трагічними, а гротескні рішення — з ліричними. Водночас у роботах присутні мотиви повсякденного життя та теми, пов’язані з крихкістю людини.Василь Артюшенко, ZN.UАДо осмислення війни Шерешевський звертався і в попередніх виставкових проєктах. У 2022 році художник представив «Воєнний стан», а у 2023-му — «Київську перепічку». В останньому проєкті повсякденність Києва під час повномасштабної війни була пов’язана з образом звичної міської випічки. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ У Києві відкрили виставку Анатолія Криволапа «Безкінечність»

Про Владислава Шерешевського

Владислав Шерешевський — український живописець і графік. Він навчався у Республіканській художній школі імені Тараса Шевченка, де був учнем Віктора Зарецького. У 1991 році закінчив Київський державний художній інститут. Його наставниками були Володимир Чебаник та Галина Галинська.Василь Артюшенко, ZN.UАЗ 1992 року Шерешевський є членом Національної спілки художників України. У 1995 році отримав стипендію Міністерства культури Німеччини.Василь Артюшенко, ZN.UАУ своїй творчості художник працює з різними художніми напрямами та прийомами, зокрема використовує елементи реалізму, примітивізму, гротеску, постмодерністської іронії та неопоп-арту. За час творчої діяльності він провів понад 40 персональних виставок.Василь Артюшенко, ZN.UАРоботи Шерешевського зберігаються в музейних і приватних колекціях України, США, Ізраїлю, Греції, Швеції, Італії, Польщі та Німеччини. Серед закордонних колекцій, де представлені його твори, — муніципальна галерея Мюнхена та колекція концерну «Даймлер Бенц».Василь Артюшенко, ZN.UАВиставка «Свіже» проходить у Національному музеї «Київська картинна галерея» за адресою: Київ, вул. Терещенківська, 9. Експозицію можна відвідати у вересні та жовтні 2026 року. Вартість звичайного квитка становить 100 гривень, пільгового — 50 гривень.Раніше у київській галереї «Митець» відкрилася виставка «Код Відродження», присвячена творчості килимаря та лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Степана Ганжі (1942–2024). До експозиції увійшли 50 графічних робіт із родинного зібрання художника та приватних колекцій. 25 із них показали публіці вперше.

Команда режисера Алекса Гібні отримала попередження про можливий судовий позов через документальний фільм «Маск», премʼєра якого відбулася на Венеційському кінофестивалі. Адвокат американського мільярдера Ілона Маска звинуватив авторів стрічки у викривленні фактів, тоді як сам бізнесмен назвав фільм «замовним матеріалом», передає Тhе Ноllywооd Rероrtеr.

Заяви адвоката

Адвокат Алекс Спіро надіслав компанії Jіgsаw Рrоduсtіоns лист, у якому звинуватив творців фільму у викривленні інформації про мільярдера. За словами адвоката, команда Гібні нібито відмовилася від співпраці під час перевірки фактів і не захотіла ознайомитися з матеріалами, які могли б спростувати окремі твердження.«У нас немає іншого вибору, окрім як офіційно попередити вас про можливий судовий позов», — написав Спіро. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Геній чи ризик для інвесторів? Ілон Маск став першим у світі трильйонером Окремо адвокат заявив, що фільм може створювати враження, ніби Маск використовував супутникову систему Stаrlіnk для впливу на президентські вибори у США 2024 року на користь Дональда Трампа. Спіро наголосив, що Stаrlіnk не використовувалася для підрахунку голосів, а заяви про можливі маніпуляції з її допомогою раніше спростовували представники виборчих комісій, дослідники кібербезпеки та фактчекери.Одним із джерел для стрічки стала колишня партнерка Маска Ешлі Сент-Клер. Вона стверджує, що перед виборами підприємець говорив їй про намір «вивільнити аномалію в матриці» та згадував «10 000 лазерів у космосі».Спіро зазначив, що такі твердження є хибними, а команда фільму свідомо не врахувала доступну їй інформацію. Він також додав, що для звинувачення у наклепі не обов’язково висувати пряме звинувачення. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Ілон Маск і Сем Альтман знову публічно посварилися: що трапилося Адвокат окремо дорікнув авторам стрічки тим, що вони не дозволили команді Маска переглянути фільм та не погодили з нею факти. За його словами, представники мільярдера неодноразово намагалися зв’язатися з творцями та запропонувати своїх свідків.

Реакція Маска

Сам Ілон Маск протягом останніх днів неодноразово різко висловлювався про стрічку у соцмережі Х. Він назвав її «замовним наклепом» і заявив, що Гібні нібито зібрав у фільмі людей, які або мають на нього образу, або взагалі його не знають.Маск також назвав режисера нечесною людиною та розкритикував тривалість фільму. Стрічка триває 225 хвилин — майже чотири години.«Собаче лайно заслуговує на більшу повагу, ніж Гібні», — висловився Маск. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ “Мені на це начхати”: Маск відреагував на рішення ОреnАІ відключити Сursоr від свого ШІ

Відповідь Jіgsаw Рrоduсtіоns

Jіgsаw Рrоduсtіоns у відповідь заявила, що роботи Гібні відомі дослідженням впливових людей і корпорацій та засновані на фактах. Компанія також нагадала, що режисер отримав «Оскар» та інші нагороди, а Тhе Тіmеs називала його підхід «золотим стандартом безстрашної журналістської доброчесності».«Право на відкриту дискусію та аналіз діяльності впливових публічних осіб на основі фактів захищене Першою поправкою до Конституції США — це право мають визнавати й захищати всі американці, зокрема й оточення Ілона Маска, який сам проголосив себе прихильником абсолютизму свободи слова», — заявили у Jіgsаw Рrоduсtіоns.Гібні намагався залучити Маска безпосередньо до роботи над фільмом. У 2023 році Маск уже заявляв, що майбутня стрічка буде «замовним матеріалом із метою дискредитації», на що режисер відповів запитанням: «Звідки вам знати?»Оскільки Маск не погодився на участь, Гібні використав у фільмі анімованого аватара підприємця. Його озвучують справжні висловлювання Маска.Тим часом до виходу в прокат готується стрічка про іншого впливового бізнесмена, генерального директора компанії ОреnАІ Сема Альтмана. Нещодавно Nеоn випустила перший трейлер фільму «Штучний» (Аrtіfісіаl) та повідомила, що премʼєра відбудеться в жовтні цього року на Нью-Йоркському кінофестивалі.

10 вересня виповнюється 132 роки від дня народження Олександра Довженка. А 2026-го минає сто років від початку його роботи в кіно. До «Звенигори», «Арсеналу» і «Землі» була дитяча комедія про піонера, який шукає пригод, і 25-хвилинна «Ягідка кохання» — про перукаря, який намагався позбутися власного немовляти.Розповідаємо, з чого насправді починав Олександр Довженко в кіно, чому планував стати комедіографом і як його перший фільм опинився серед десятків утрачених стрічок ВУФКУ.

«Ягідка кохання»

Кадр із фільму «Ягідка кохання». ВУФКУПерукар Жан Ковбасюк дізнається, що став батьком. Дитина руйнує його плани, тому герой вирішує її комусь підкинути. Ситуація змінюється, коли перукар довідується, що на дитину можна отримати матеріальну допомогу: тепер він уже сам кидається шукати немовля.Так виглядає сюжет «Ягідки кохання» — найбільш раннього фільму Довженка, який зберігся повністю. Стрічку зняли 1926 року на Другій кінофабриці ВУФКУ в Ялті. Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) — державна структура, що в 1920-х керувала в радянській Україні і кіновиробництвом, і прокатом, і кінопресою. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Берлінале-2026: які українські фільми презентують на Європейському кіноринку Фільм складався з двох частин і тривав близько 25 хвилин. У прокаті траплялися й інші назви — «Перукар Жан Ковбасюк» та «Одруження Капки».Головну роль зіграв актор театру «Березіль» Мар’ян Крушельницький, прикажчика в крамниці ляльок — Дмитро Капка, а за камерою працювали Йозеф Рона та Данило Демуцький. Згодом Демуцький зніме з Довженком «Арсенал», «Землю» та «Івана».На той момент 31-річний Довженко мав за плечима вчителювання, роки революції, дипломатичну службу й кілька років у харківському мистецькому середовищі, де малював карикатури для газети «Вісті ВУЦВК» і підписував їх псевдонімом «Сашко». Від 1925 року він працював і для ВУФКУ — але як художник: створював кіноплакати та перекладав українською титри іноземних стрічок.У Харкові Довженко увійшов до ВАПЛІТЕ — літературного об’єднання, до якого належали Микола Хвильовий, Павло Тичина, Микола Бажан, а згодом Микола Куліш, Юрій Яновський та інші. В автобіографії 1939 року, написаній уже в умовах масових репресій, Довженко дистанціювався від ВАПЛІТЕ й різко оцінював частину свого колишнього харківського середовища.Павло Тичина, Олександр Довженко, Максим Рильський. Фото з Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України

«Вася-реформатор»

Кадр із фільму «Вася-реформатор». ВУФКУПершою кінороботою Довженка, однак, була не «Ягідка кохання», а «Вася-реформатор». Сценарій написав сам Довженко, постановку почав Фавст Лопатинський — режисер і актор «Березоля», відомий любов’ю до гротеску й трюків. Довженка викликали з Харкова до Одеси, коли робота над картиною вже тривала. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Три українські фільми покажуть на кінофестивалі в Локарно: серед них нова стрічка Наталки Ворожбит 20 червня 1926 року Довженко повідомляв, що терміново вирушає на кінофабрику, бо вважає екранізацію свого сценарію невдалою. На той момент відзняли приблизно три чверті матеріалу. Лопатинському завершити картину не дали — доробляти її взявся автор сценарію разом з операторами Йозефом Роною та Данилом Демуцьким.Робота йшла важко: Довженко встиг посваритися навіть із досвідченим Роною. У каталозі ВУФКУ режисерами картини нині вказані Фавст Лопатинський та Олександр Довженко.Ще 1926 року журнал ВУФКУ «Кіно» надрукував фотоколаж із «Васі-реформатора» з підписом «Сценарій та постановка худ. Довженка». Для 31-річного художника, який лише починав працювати в режисурі, це була помітна зміна статусу.Історія «Васі-реформатора» важлива не тільки для біографії Довженка. Вона показує масштаб втрат українського кіно 1920-х. За даними Довженко-Центру, ВУФКУ за неповні дев’ять років випустило понад 140 ігрових фільмів, і близько 60 із них нині вважаються повністю втраченими. Частина інших збереглася лише фрагментарно.

Серія про Капку

Після «Ягідки кохання» Довженко планував серію коротких фільмів зі сталим героєм, образ якого створював для актора Дмитра Капки. За принципом популярних тоді серій Макса Ліндера та Чарлі Чапліна персонаж мав переходити з однієї історії в іншу. У планах були, зокрема, «Капка в армії» та «Капка на заводі», але ці стрічки так і не зняли.Олександр Довженко. Фото з електронного архіву Українського визвольного рухуСеред інших нереалізованих задумів були сатира «Цар» про Миколу ІІ, «Батьківщина» про євреїв у Палестині та «Загублений Чаплін» — історія про Чарлі Чапліна на безлюдному острові. На початку 1930-х Довженко навіть розглядав можливість запропонувати цей сценарій самому Чапліну. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Українська режисерка отримала нагороду на Каннському кінофестивалі Після несхвальних відгуків на «Ягідку кохання» становище Довженка на студії залишалося непевним. Директор Одеської кінофабрики Павло Нечеса дав режисерові ще один шанс — поставити «Сумку дипкур’єра». У спогадах збереглася умова цієї розмови: якщо новий фільм не вийде, Довженкові доведеться залишити фабрику.

«Сумка дипкур’єра»

Кадр з фільму «Сумка дипкур’єра» (1927 р.). сsаmm.аrсhіvеs.gоv.uаДо роботи в кіно Довженко встиг попрацювати у Варшаві та Берліні, а після повернення в Україну влітку 1923 року Наркомат закордонних справ запропонував йому поїхати дипломатичним кур’єром до Кабула. Він не поїхав через родинні обставини.Через кілька років режисер зняв «Сумку дипкур’єра» — пригодницьку картину, сюжет якої був навіяний реальним нападом на радянських дипломатичних кур’єрів. 5 лютого 1926 року в потязі Москва—Рига на території Латвії озброєні нападники атакували Теодора Нетте та Іоганна Махмасталя, які перевозили дипломатичну пошту. У вагоні почалася перестрілка: Нетте загинув, Махмасталь дістав тяжкі поранення.У цій же стрічці Довженко зіграв кочегара. Це єдина акторська поява режисера у власному фільмі. «Сумка дипкур’єра» стала й першою повнометражною картиною, яку він поставив самостійно, але і вона дійшла до нас не повністю: із семи частин збереглися п’ять.

«Земля»: дев’ять днів у прокаті

Кадр із фільму «Земля». ВУФКУРоботу над «Землею» Довженко почав у травні 1929 року. Основні зйомки відбувалися влітку в селі Яреськи на Полтавщині, де він раніше знімав «Звенигору»; у вересні група повернулася до Києва й дознімала епізоди в районі Голосієва та Китаєва, була й експедиція до Сухумі.Оператором знову був Данило Демуцький. «Землю» задумували як перший український звуковий фільм, але вийшла вона німою — і стала останньою німою стрічкою режисера та останнім фільмом Довженка, створеним у системі ВУФКУ. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Пам'ятник Олександру Довженку встановили біля кіностудії його імені і назвали янголом-охоронцем В основі сюжету — колективізація українського села. Молодий комуніст Василь привозить трактор, селяни переорюють межі приватних земель, після чого героя вбиває син куркуля. Але значна частина фільму побудована не на політичних дискусіях, а на побутових сценах, великих планах людей, роботі в полі, смерті старого селянина та похороні Василя.Перед виходом на екран «Земля» пройшла 32 офіційні та приватні перегляди, а з фільму вирізали частину сцен. 8 квітня 1930 року стрічка вийшла в київський прокат, а вже 17-го її зняли з екранів — фільм критикували за «біологізм» і «натуралізм», зокрема через увагу до людського тіла, природи та сільського побуту. Одним із небагатьох, хто публічно став на захист картини, був Микола Бажан.4 квітня 1930 року «Известия» надрукували віршований фейлетон Дем’яна Бєдного «Філософи», у якому він назвав «Землю» «куркульською кінокартиною» і звинуватив Довженка в ідеалізації українського села. Пізніше режисер згадував, що був настільки вражений цією публікацією, що за кілька днів «посивів і постарів».За межами СРСР картина мала іншу долю. Формально Довженко з Демуцьким їхали вивчати техніку і практику звукового кіно — дозвіл на відрядження дав секретар ЦК КП(б)У Панас Любченко. До них приєдналися Юлія Солнцева й тодішній директор Одеської кінофабрики Соломон Орелович. Чотири місяці вони показували «Землю» в Німеччині, Чехословаччині, Франції та Великій Британії.У 1958 році, під час опитування кінокритиків у межах Всесвітньої виставки в Брюсселі, «Землю» назвали серед 12 найкращих фільмів усіх часів.Після «Землі» свободи у виборі тем у Довженка ставало дедалі менше. У 1935 році, коли режисерові вручали орден Леніна, Сталін фактично доручив йому фільм про «українського Чапаєва» — командира Червоної армії Миколу Щорса. Робота над картиною тривала кілька років. Сценарій редагував Сталін.

Під наглядом спецслужб

Європейське визнання не означало для Довженка більшої творчої свободи вдома. Його прізвище з’явилося в документах спецслужб ще до «Землі». ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Кінопоему "Земля" Довженка з саундтреком від "ДахиБрахи" оприлюднили на Таkflіх  1 листопада 1927 року, коли режисер завершував «Звенигору», секретар Одеського окружкому отримав доповідну записку Державного політичного управління (ДПУ): таємний агент повідомляв, що на кінофабриці є антагонізм між росіянами та українцями, а Довженко з Лопатинським провели «таємні» збори. Приводом для тих зустрічей було обурення тим, що запрошений із Москви режисер Микола Охлопков отримує майже вдвічі більшу платню. Сам Довженко відповів на звинувачення афоризмом: один українець — це ще нічого, двоє — вже підозріло, троє — контрреволюція.Лист управління державної безпеки НКВС УРСР архівному відділу НКВС УРСР про перевірку біографічних даних Довженка О.П. періоду 1917-1920 рр. сsаmm.аrсhіvеs.gоv.uаВ агентурному зведенні ДПУ «Про українські літературні кола» «Звенигору» й «Арсенал» розглядали поряд із творами Миколи Хвильового, Миколи Куліша та дискусіями про українізацію. У серпні 1929-го агент «Арсеналець» доносив, що Довженко належить до кола людей, які сприймають той час як похід проти українців. А в січні 1931 року у свідченнях одного з обвинувачених у політичній справі вже згадували про нібито націоналістичні тенденції у «Звенигорі» та «Землі».Кадр із фільму «Звенигора», актриса Поліна Скляр-Отава. ВУФКУДПУ цікавилося не лише фільмами. В архіві збереглися агентурні повідомлення про закордонні контакти Довженка, його виступи на кінематографічних диспутах, поїздки та висловлювання; навесні 1931 року про режисера регулярно звітував агент під псевдонімом «Холмський».У другій половині 1930-х репресії торкнулися й людей, з якими Довженко працював у своїх ранніх фільмах. Миколу Надемського розстріляли 27 грудня 1937 року. Степана Шагайду — 12 січня 1938-го. Демуцького заарештували 1934 року, а в 1938–1939 роках він знову перебував під слідством.Деякі епізоди з життя Довженка відомі саме з агентурних повідомлень. У квітні 1941 року агент «Стріла» — письменник Юрій Смолич — переказав історію: коли Микита Хрущов приїхав на Київську кіностудію, кілька працівників поскаржилися, що Довженко, її художній керівник, «заводить українізацію». Хрущов відповів режисерові, що той чинить правильно, і порадив робити так і далі.

«Україна в огні»

У роки Другої світової Довженко працював військовим кореспондентом. 1943 року він завершив кіноповість «Україна в огні». У ній ішлося не лише про боротьбу з німецькими військами, а й про відступ Червоної армії, розгубленість людей, колаборацію, полон і ціну, яку українське суспільство заплатило за війну. Саме така перспектива погано вкладалася в офіційну радянську версію подій. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Знищена найбільша й найстаріша колекція костюмів України: Росія атакувала легендарну кіностудію Довженка в Києві 30 січня 1944 року Довженка привезли на зустріч зі Сталіним, де «Україна в огні» стала предметом окремого обговорення за участю українських партійних діячів. Уже 12 лютого Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило окрему постанову «Про О. П. Довженка», а 29 березня його вивели зі складу республіканської комісії, що розслідувала злочини нацистських окупантів.Витяг з протоколу засідання Політбюро ЦК КП(б)У про виведення Довженка зі складу Всеслов’янського комітету, Комітету по Сталінських преміях, редакції журналу «Україна» та звільнення від обов’язків художнього керівника Київської кіностудії художніх фільмів. 12 лютого 1944 р. сsаmm.аrсhіvеs.gоv.uаФільм за «Україною в огні» Довженко так і не зняв. Значно пізніше, вже після його смерті, дружина Юлія Солнцева поставила за мотивами кіноповісті картину «Незабутнє» (1968).Олександр Довженко та його друга дружина Юлія Солнцева. сsаmm.аrсhіvеs.gоv.uаПаралельно з воєнними текстами Довженко повертався до власного дитинства. Перший запис про майбутню «Зачаровану Десну» у його щоденнику датований 1942 роком. Робота тривала багато років: кіноповість він завершив у 1955-му, а надрукували її в журналі «Дніпро» 1956 року. Довженко визначав твір як автобіографічне кінооповідання — спогади про родину, село, Десну й світ дитинства на Чернігівщині.Екранізувати «Зачаровану Десну» сам автор уже не встиг. 25 листопада 1956 року Довженко помер, а 1964-го фільм за його сценарієм поставила Юлія Солнцева. Тож 2026 рік має для цієї частини його спадщини ще одну дату: минуло 70 років від першої публікації «Зачарованої Десни».Олександр Довженко. сsаmm.аrсhіvеs.gоv.uаСто років після дебюту Довженка «Вася-реформатор» усе ще вважається втраченим. Але досвід українських кіноархівів показує: «втрачений» не завжди означає «знищений» — копії стрічок ВУФКУ й досі знаходять за кордоном.

Кабінет Міністрів України визначив Державне агентство України з питань кіно центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Постанова закріплює за агентством нові юридичні інструменти для реалізації державної політики у сфері кіно, а також розширює його повноваження щодо роботи з національними фільмами та міжнародного представництва України, йдеться на офіційному сайті Міністерства культури України.«Це важливо для прозорої роботи з національними фільмами, ефективної діяльності експертних комісій та повноцінного представлення України в міжнародних інституціях», — заявила віцепрем'єр-міністерка — міністерка культури України Тетяни Бережної. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Кабмін призначив нового керівника Держкіно

Які повноваження отримало Держкіно

Оновлене положення визначає Держкіно центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, відповідальним за реалізацію державної політики у сфері кінематографії. Документ також закріплює за агентством:

забезпечення діяльності експертних комісій при Раді з державної підтримки кінематографії;відповідальність за процедури надання кінострічкам статусу національних або його скасування;адміністрування Державного реєстру національних фільмів;виконання обов’язків секретаріату для представників України у профільних міжнародних інституціях;узгодження роботи українських представників у Раді управління Еurіmаgеs — Європейського фонду підтримки спільного кіновиробництва та дистрибуції.

Чому змінили статус агентства

Необхідність оновлення положення про Держкіно виникла після внесення змін до Закону України «Про кінематографію». Вони набрали чинності відповідно до Закону України від 18 грудня 2025 року №4743-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки кінематографії в Україні».Раніше Держкіно погодило виділення 18,8 мільйонів гривень на історичну драму «Санаторій Горького. Поєдинок» польського режисера Лукаша Палковського в межах конкурсу «про історію України». Рішення викликало резонанс, оскільки стрічку повністю зняли в Польщі польською мовою, а відкриті дані не містять відомостей про фактичний обсяг виплачених грошей та частку прав української сторони. Детальніше про це читайте у статті Петра Катеринича «Санаторій Горького» виходить в український прокат. Як драмі про історію Польщі погодили 18,8 мільйона гривень держпідтримки в конкурсі про історію України».

У київській галереї «Митець» відкрилася виставка «Код Відродження», присвячена творчості килимаря та лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Степана Ганжі (1942–2024). Експозиція об’єднала 50 графічних робіт із родинного зібрання митця та приватних колекцій. Половину представлених творів — 25 робіт — публіка побачить уперше. 
Відкриття експозиції відвідав фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко. 
Урочисте відкриття відбулося 8 вересня о 18:00. До програми увійшли кураторська екскурсія та виступ бандуристки Олени Воловецької, відомої під сценічним ім’ям Коbzаrkа, яка виконала пісні на вірші Степана Ганжі.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Боротися, піклуватися, грати, поєднувати»: про що розповідає нова текстильна виставка в Києві



Основу експозиції становлять твори, створені Ганжею у 1970-х–2010-х роках. Серед них — графічні композиції, декоративні розписи, портрети, а також кілька килимів. До робіт, які раніше не демонструвалися публічно, належать «Козак на бандурі грає» (1972), «Рожевий півень» (1973), «Портрет Івана Марчука» (1976), «П’ять декоративних розписів на пергаменті» (1970-ті), «Декоративний розпис» (1980-ті), «Ранок. Півень» (1988), «Квіти Поділля» (1993), «Два леви» (1998), «Свято врожаю» (2000-ні) та «Козак-бандурист» (2010).
Василь Артюшенко, ZN.UА
Центральне місце в експозиції займає робота «Веселі музики» 1979 року. У ній поєднані декоративна побудова композиції, символічні образи та мотиви української традиції. Твір належить до графічного доробку Ганжі, через який простежуються теми, що розвивалися і в його килимарстві.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Графіка для Ганжі була не лише підготовчим етапом перед створенням масштабних декоративних робіт. Представлені на виставці твори демонструють самостійний напрям його мистецької практики. У роботах 1970-х–2010-х років повторюються образи, пов’язані з українською культурною традицією, зокрема козаків, бандуристів, весільних музикантів, дерева життя та жіночих постатей.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Назва виставки «Код Відродження» пов’язана з темами, до яких митець звертався у своїй творчості. У графіці та килимарстві Ганжа працював із фольклорними та обрядовими мотивами, переосмислюючи їх у власній художній системі.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Україна — це квітка, яка розквітне»: у музеї Шевченка відкрили виставку JYТТІА. Кvіtkа



Степан Ганжа народився 18 квітня 1942 року в селі Жорнище на Вінниччині. Його батько Олександр Дорофійович Ганжа був гончарем. Саме родинне середовище стало одним із джерел зацікавлення майбутнього митця народним мистецтвом.
Василь Артюшенко, ZN.UА
До професійного заняття образотворчим мистецтвом Ганжа понад два десятиліття працював у хореографії. Він навчався у хореографічній студії при ансамблі танцю УРСР імені Павла Вірського, а з 1966 до 1984 року був солістом балету Українського народного хору імені Григорія Верьовки.
Василь Артюшенко, ZN.UА
У 1984 році Ганжа залишив сцену та почав самостійно опановувати килимарство. Професійну художню освіту він не здобував. Надалі саме килимарство стало одним із головних напрямів його творчості, однак паралельно митець працював із графікою та іншими видами декоративного мистецтва. У його роботах поєднувалися мотиви народної культури та авторські композиційні рішення. Серед образів, до яких Ганжа звертався упродовж творчого шляху, — козак-мамай, бандуристи, дерево життя, Берегиня, весільні музиканти та інші персонажі й символи української традиції.
Василь Артюшенко, ZN.UА
У 2004 році Степанові Ганжі присвоїли звання Заслуженого майстра народної творчості України. Він також був відзначений премією імені Данила Щербаківського у 2002 році, премією імені Катерини Білокур у 2005-му та мистецькою премією «Київ» імені Сергія Колоса у 2008 році.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Лятошинський. Відображення»: в Українському Домі відкрили виставку про композитора та український музичний модернізм



У 2010 році Ганжа отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка за мистецьку серію килимів. Також він був членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
Степан Ганжа помер 5 серпня 2024 року в Києві у віці 82 років.
Галерея «Митець» працює щодня з 10:00 до 19:00. Вхід на виставку вільний.
Раніше ZN.UА писало, що у Музеї Авангарду відкрили виставковий проєкт «АНАТОЛІЙ КРИВОЛАП. БЕЗКІНЕЧНІСТЬ», приурочений до 80-річчя художника.

У Музеї Авангарду — філії Музею історії міста Києва — презентували виставковий проєкт «АНАТОЛІЙ КРИВОЛАП. БЕЗКІНЕЧНІСТЬ». Експозицію присвятили 80-річчю художника. Відкриття виставки зафіксував фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.
Проєкт складається з живописних робіт Анатолія Криволапа та спеціально створеної для виставки інсталяції. Вона має продовжити тему «Безкінечності» вже у просторі музею та дати відвідувачам можливість взаємодіяти з експозицією не лише через споглядання картин.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Криволап працює із кольором, світлом і простором. Значну частину його творчості становлять пейзажі, у яких земля, небо, поле, вода та горизонт стають засобами передачі певного стану та роботи з простором. Назва виставки пов'язана саме з цим принципом. «Безкінечність» у проєкті розглядається через можливість продовження світла й кольору за межами полотна. Пейзаж у такому підході формує окреме середовище сприйняття.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Війна, дрони та зруйновані міста: які історії показує Wоrld Рrеss Рhоtо 2026 у Києві



Окремим елементом виставки стала інсталяція, спеціально розроблена для проєкту. Її завдання — перенести художні принципи Криволапа у фізичний простір Музею Авангарду. Відвідувач має змогу не лише спостерігати за творами, а й перебувати всередині середовища, сформованого на основі їхньої візуальної логіки.
Василь Артюшенко, ZN.UА


«Безкінечність — це можливість побачити творчість Анатолія Криволапа як цілісний простір кольору, світла й внутрішньої свободи. Його живопис не завершується межами полотна, а продовжується у сприйнятті глядача, у просторі музею, в емоції, яку залишає після себе», — зазначає керівник Музею Авангарду, куратор проєкту Юрій Комельков.





Василь Артюшенко, ZN.UА
Ювілейна виставка також пов'язана з історією взаємодії художника з Києвом. За словами генеральної директорки Музею історії міста Києва Вікторії Мухи, столиця стала містом професійного становлення Криволапа, а музейні установи міста вже представляли його роботи.
Василь Артюшенко, ZN.UА


«Ця виставка особлива, адже вона присвячена ювілею Анатолія Криволапа — уже за кілька днів художникові виповниться 80 років. Ми пишаємося, що саме Київ став містом його становлення як митця і що його творча біографія так тісно пов’язана зі столицею. Музей історії міста Києва неодноразово представляв роботи Анатолія Криволапа, і сьогодні ми раді знову відкрити його мистецтво для киян та гостей міста», — зазначає генеральна директорка Музею історії міста Києва Вікторія Муха.






ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Лятошинський. Відображення»: в Українському Домі відкрили виставку про композитора та український музичний модернізм



Василь Артюшенко, ZN.UА
Виставка є частиною програмної роботи Музею Авангарду, спрямованої на представлення українського мистецтва як процесу, що розвивається та змінюється. У межах цього підходу творчість Криволапа розглядається у зв'язку з традицією українського авангарду.
У музеї зазначають, що ця традиція не обмежується мистецьким періодом 1920–1930-х років. Її окремі принципи продовжують проявлятися у творчості наступних поколінь українських митців, трансформуючись відповідно до нового художнього контексту.
Раніше ZN.UА повідомляло, що в Музеї Ханенків у Києві представили виставку нідерландської мисткині Марйо ван Шайк «БОРОТИСЯ < ПІКЛУВАТИСЯ < ГРАТИ < ПОЄДНУВАТИ». Експозицію склали текстильні роботи 2023–2026 років, виконані з вовни, конопель та інших природних матеріалів. Окремі твори художниця створила спеціально для цієї виставки.