DOU - Developers of Ukraine

@dou.ua

889 новин

Держстат набирає ІТ-команду. Серед вакансій - Data Analyst, MS Azure DevOps і Data Quality Engineer

Державна служба статистики (Держстат) набирає в команду фахівців, які допоможуть перетворити цю установу на IT-компанію. Як повідомили у Мінцифри, шукають людей із досвідом у сфері IT та Data Science. DOU публікує перелік актуальних вакансій із вимогами до кожної із них. Аналітик даних (Data Analyst) «Якщо ви вмієте досліджувати й аналізувати великі обсяги даних та маєте понад два роки досвіду роботи у сфері IT або статистики, ця позиція — для вас. Ви працюватимете в Центрі обробки статистичних даних, збиратимете, оброблятимете інформацію та писатимете скрипти для аналізу. Зараз Держстат потребує одразу кількох таких спеціалістів», — йдеться в описі. Вимоги: ✔️ вища освіта в галузі економіки, математики, інформатики або суміжних галузей,✔️ мінімум два роки досвіду в сфері IT або статистики, і, звичайно, як аналітик даних,✔️ уміння працювати з core Python та володіння розумінням OLAP cubes,✔️ здатність писати скрипти для аналізу даних буде великим плюсом,✔️ точність у виконанні завдань. Обовʼязки: ✔️ дослідження й аналіз великих обсягів даних, написання скриптів для аналізу,✔️ аналіз джерел даних, постановка задачі для налаштування інтеграцій із джерелами,✔️ побудова структур даних, формування трансформацій та валідацій даних,✔️ застосування методів і підходів аналітики методології формування data-продуктів,✔️ створення та виконання спеціальних аналітичних запитів для перетворення вхідних даних з метою проведення подальшого аналізу,✔️ формування датасетів для вихідних статистичних показників,✔️ побудова моделей на базі математичних, статистичних, аналітик технік з метою отримання показників, передбачених вимогами. BI-аналітик (BI Analyst) «Потрібна людина, яка відповідатиме за візуалізацію даних, щоб користувачі могли легко й зручно отримувати необхідну інформацію. Також ви будуватиме структуру даних, створюватиме автоматизовані інформаційні панелі й звіти та працюватиме з найсучаснішими BI-інструментами». Вимоги: ✔️ вища освіта в галузі економіки, математики, інформатики або суміжних галузей,✔️ досвід роботи у сфері IT або статистики, а також певний досвід на позиції BI аналітика,✔️ упевненість у роботі з BI інструментами, такими як PowerBI, Tableau. Обовʼязки: ✔️ створення автоматизованих інформаційних панелей та звітів для забезпечення обізнаності й розуміння ключових показників роботи організації за допомогою різноманітних BI інструментів та аналітичних засобів,✔️ побудова структур даних, формування трансформацій та валідацій даних у BI,✔️ формування датасетів для вихідних статистичних показників,✔️ підготовка дашбордів у BI, ✔️ навчання користуванням новітніми ВІ інструментами. ETL-архітектор «Ідеальний кандидат на посаду володіє технічними навичками та розуміє, як реалізувати бізнес-цілі. Крім того, вміє проєктувати та управляти інфраструктурою даних, забезпечувати завантаження, цілісність, безпеку та доступність інформації». Вимоги: ✔️ вища освіта в галузі економіки, математики, інформатики або суміжних галузей,✔️ уміння роботи з Excel та подібними базами даних,✔️ наявність знань Power Query, Power BI, Microsoft Azure та архітектурних шаблонів, таких як Microservices Architecture, Data Integration, ETL, ✔️ досвід роботи з хмарними технологіями Microsoft Azure (Azure Data Factory, Function Apps, Networks, Storage Account, Azure DB for PostgreSQL),✔️ досвід роботи з Kubernetes та у сфері Data Engineering, ✔️ розуміння та досвід проєктування/інтеграції через API,✔️ розуміння OLAP cubes,✔️ знання Java, досвід роботи з реляційними БД. Обовʼязки: ✔️ розробка концепцій структури даних та ефективних ETL-систем,✔️ перетворення вихідних даних з Excel та інших форматів на потрібний формат для імпорту в ETL-систему,✔️ конвертація ADF-файлів, побудова ADF-пайплайнів,✔️ робота із сервісами Azure, включаючи logic apps, function apps. MS Azure DevOps «Ідеальний кандидат на цю посаду — це клауд-інженер зі знанням Azure Cloud та досвідом автоматизації робочих процесів. Під час роботи ви також налаштовуватимете хмарні сервіси та моніторити ІТ-безпеку ресурсів». Вимоги: ✔️ вища освіта в галузі економіки, математики, інформатики або суміжних галузей,✔️ досвід роботи від двох років у сфері IT та на посаді MS Azure DevOps Інженера,✔️ знання Mircrosoft Azure (Kubernetes, Networking, Azure Active Directory, Docker, VCS(git)), Microsoft Office, PowerPoint, Google Drive,✔️ знання та уміння працювати з Azure Active directory, Azure Networking, Azure Firewall, Azure Application Gateway, AKS, DNS. Обовʼязки: ✔️ доставка коду (збірка, тестування та розгортання),✔️ стеження за конфігуруванням та розгортанням інфраструктури,✔️ автоматизація всіх процесів життєвого циклу продукту, налаштування хмарних сервісів, мережі та зв’язків між ними,✔️ моніторинг та нагляд за централізованим логуванням, IT-безпекою ресурсів та компонентів, які є частиною рішення. Microsoft 365 інженер «Якщо ви відповідальний інженер, який готовий працювати на результат та знає Microsoft 365, ця вакансія — для вас. Подавайте заявку, якщо маєте понад два роки досвіду в IT та вищу освіту у сфері економіки, математики або інформатики». Вимоги: ✔️ вища освіта в галузі економіки, математики, інформатики або суміжних галузей,✔️ досвід роботи від двох років у сфері IT та на посаді Microsoft O365 Інженера,✔️ знання Microsoft Office 365, включно з Exchange Online, SharePoint, OneDrive, Skype for Business, Teams, Azure AD,✔️ знання та уміння працювати з Azure Active Directory,✔️ уміння управляти Mailbox (Mailbox permission, delegation, quota management, mail tracking, and mail transport rule creation/modification),✔️ досвід підтримки і вирішення проблем в Office365 desktop і мобільних аплікацій,✔️ вільне володіння PowerShell scripting,✔️ виправлення помилок в Mail-flow, Shared Mailbox, Distribution List, User Mailbox, Anti-spam, Anti-malware, Security and compliance. Обовʼязки: ✔️ управління середовищем Office/Microsoft 365,✔️ управління середовищами Hybrid Azure AD,✔️ впровадження та управління просунутими послугами Microsoft 365 Services включно з Enterprise and Mobility,✔️ роль радника для керівництва щодо О365,✔️ робота з кінцевими користувачами та вендорами щодо підтримки додатків і середовища,✔️ підтримка 3-ї лінії. Тестувальник якості даних data-продукту (Data Quality Engineer) «Держстат також шукає тестувальників у Центр обробки статистичних даних. Це спеціалісти, які відіграватимуть ключову роль у забезпеченні користувачів якісними даними. Саме тестувальники виявлятимуть помилки для подальшого вдосконалення продуктів». Вимоги: ✔️ вища освіта в галузі економіки, математики, інформатики або суміжних галузей,✔️ лосвід роботи у сфері IT або статистики, а також досвід тестувальника,✔️ розуміння XML і JSON форматів,✔️ досвід роботи з API (Rest Assured), тестування в Big Data,✔️ знання SQL, наявність практичного досвіду роботи з SQL,✔️ досвід в автоматизації тестування БД. Обовʼязки: ✔️ дослідження продукту задля визначення відповідності вимогам і наявним характеристикам,✔️ створення стратегії QA для тестування продукту,✔️ тестування data-продуктів і data-моделей,✔️ перевірка розробки статистичного продукту та отриманих результатів на відповідність вимогам і постановці задачі, ✔️ документування помилок і їх перевірка та виправлення. Нагадаємо, український Держстат хочуть перетворити на ІТ-компанію. Кошторис проєкту — 55 мільйонів гривень, презентацію перших результатів анонсували на літо 2023-го, а розробкою нового порталу займаються фахівці з EPAM. DOU раніше надсилав запит до Міністерства цифрової трансформації з проханням розʼяснити, чому зупинилися саме на цій ІТ-компанії та як її обирали.
we.ua - Держстат набирає ІТ-команду. Серед вакансій - Data Analyst, MS Azure DevOps і Data Quality Engineer

«Податок на Google» за девʼять місяців приніс до бюджету майже 6 млрд грн. Найбільше надходжень - від Google та Netflix

Упродовж січня-вересня 2023 року державний бюджет отримав 5,9 мільярдів гривень завдяки «податку на Google». Це більше, аніж за увесь минулий рік, повідомив нардеп і голова податкового комітету ВР Данило Гетманцев. Він додав, що за час дії відповідної норми Податкового кодексу України платниками ПДВ зареєструвалися 98 нерезидентів-надавачів цифрових послуг, які сплатили до бюджету 10,2 млрд грн, зокрема: — у 2022 році — 4,3 млрд грн;— у 2023 році (станом на 1 жовтня) — 5,9 млрд грн. «Найбільшими платниками зараз є Google, Google Play та Netflix, обсяги сплати яких демонструють позитивну динаміку. Їхні платежі в липні-вересні зросли на 5 % (у порівнянні з квітнем-червнем) та склали 21 млн євро», — написав Гетманцев. Нардеп також зазначив, що Fenix International Limited (надавач послуг індустрії розваг для дорослих «OnlyFans»), сплатив у цьому році майже $1 мільйон доларів. 📌 Контекст «Податок на Google» — це ПДВ у розмірі 20%, який мають сплачувати великі транснаціональні корпорації, не зареєстровані в Україні, з доходів від продажу електронних послуг: книг, фільмів, ігор, хмарних сховищ, ПЗ, реклами тощо. Податок запровадили у червні 2021 року, а закон почав діяти з 1 січня 2022-го. Нововведення активно критикували, адже, наприклад, в Apple заявили, що підвищать вартість послуг для українських користувачів. Втім Гетманцев тоді коментував: «Завдяки імплементації сучасних європейських норм з оподаткування електронних сервісів армія отримала значне фінансування під час війни. З платників та споживачів послуг ніхто не збанкрутував, попри прогнози маргінальних „експертів“ із соцмереж».
we.ua - «Податок на Google» за девʼять місяців приніс до бюджету майже 6 млрд грн. Найбільше надходжень - від Google та Netflix

«Я звільнився і пішов практично в нікуди». Історія айтівця, який під час війни став пекарем

Юрій Бойко — айтівець і пекар, який нині служить у лавах ЗСУ. Свого часу він вчився у КПІ, працював в IT-компанії, але відчував, що це не зовсім його. Тому залишив індустрію, а навесні 2022-го став працювати і жити в пекарні звільненої Бучі. В інтерв’ю DOU Юрій розповів, як захопився випічкою, чому не став пекарем одразу і як зважився на це після роботи в IT. «Мені навіть снилися пари з математичного аналізу». Про те, чому вступив до КПІ, однак змінив університет за два роки Ще з дитинства у мене було багато інтересів. Мені подобалися музика, спорт, водночас я навчався в математичному класі, а математика та інформатика були найулюбленішими предметами у школі. Тож коли постало питання вибору університету, я розглядав кілька варіантів. Один з них — університет Поплавського (Київський національний університет культури і мистецтв, — ред.). Обрав спеціальність на перетині музики й технологій — хотів бути фахівцем у галузі роботи зі звуком. Але врешті я став студентом факультету прикладної математики Київського політехнічного інституту, оскільки цей виш мав високий рейтинг. Навчатися там було непросто. Мені навіть снилися пари з математичного аналізу, снилося, що я недовчив матеріал, і було так соромно! Річ у тім, що я складав всі інші предмети нормально, а цей ніяк не давався. І загалом університет вимагав, щоб я був повністю занурений у навчання. А я мав чимало хобі: продовжував займатися музикою, спортом, записався у школу водіння. Комбінувати все це з КПІ було практично неможливо. Я зрозумів, що це занадто високий тиск для мене, а тому перевівся в Київський національний університет технологій та дизайну на факультет інформаційних технологій і проєктування за два роки. Там я міг і вчитися, і займатися на дозвіллі тим, що до вподоби. Та все ж після випуску я не пішов в IT — психологічна травма, отримана в КПІ, далася взнаки [усміхається]. Певний час я працював у готельно-ресторанному бізнесі, подорожував. Потім влаштувався у компанію подруги, яка організовує дитячі свята: був адміністратором, реквізитором і костюмером одночасно. Так тривало до 2020 року. «Я робив те, що вже міг, але не прагнув вивчити щось нове». Про спробу влаштуватися тестувальником і роботу аналітиком в IT Окрім роботи, я продовжував вивчати те, що було цікаво. І в певний момент чимало часу й уваги приділяв тестуванню. Мені ця сфера приглянулася давно. Ще зі школи мій друг розробляв власні застосунки, невеликі ігри, а я допомагав йому тестувати їх. Врешті вирішив, що було б непогано ці знання і навички структурувати: став читати профільні книжки, пройшов кілька курсів. Оскільки знайомий працював в Ubisoft і міг порекомендувати мене, я загорівся ідеєю потрапити в цю компанію. Тож 2020-го подав туди резюме. Я успішно пройшов майже всі етапи співбесіди, та коли з’ясувалося, що я не такий вже затятий геймер, мені відмовили. Паралельно зі співбесідами в Ubisoft я проходив інтерв’ю в компанію ControlPay, щоправда, не на посаду тестувальника, а на аналітика. ControlPay — це нідерландська компанія, яка мала офіс розробки в Україні. Їхній основний продукт — вебплатформа, яка робить фрахтовий аудит. Це не тестування, однак було цікаво з огляду на аналітичні здібності. Тим паче тоді я хотів спробувати себе в чомусь новому. В ControlPay мене найняли. Я спочатку думав, що попрацюю трохи аналітиком, а згодом спробую перевестися на тестувальника, бо така можливість у компанії була. Однак склалося інакше. З командою на новій роботі пощастило: у мене був класний Team Lead і колеги. Мені подобалося, наскільки була структурована робота, як були налагоджені процеси, було круто бачити мету і йти до неї зрозумілим шляхом. Компанія допомагала зростати й розвиватися. Та був й інший бік медалі. Я не звик до офісної роботи. До чіткого графіку з двома вихідними на тиждень, до відпустки, яку треба планувати заздалегідь, за пів року. Мені складно було постійно сидіти біля комп’ютера — хотілося кудись вийти, зайнятися чимось паралельно. Мені було просто нецікаво вчити нову функцію ПЗ, яка зробила б мене кращим та ефективнішим спеціалістом Згодом я звик до стабільної роботи й у певний момент зрозумів, що мені все вдається, я добре виконую завдання, але це не те, в чому я хочу розвиватися. Мені було просто нецікаво вчити нову функцію ПЗ, яка зробила б мене кращим та ефективнішим спеціалістом. Я робив те, що вже міг, але не прагнув вивчити щось нове. Тоді зрозумів: це глухий кут. Якщо я не хочу розвиватися, навіщо це все? Тому наприкінці 2021-го я звільнився за власним бажанням. Звісно, можна було спробувати ще раз податися на тестувальника. Чи, наприклад, подивитися в бік програмування. Та, попри те, що мені подобається все структурувати, вивчати, сидяча робота за комп’ютером все ж відштовхувала. Я звільнився і пішов практично в нікуди: не було нового місця роботи. Хотілося з місяць перепочити, перезавантажитися, а вже потім пробувати власні сили в тому, що справді приносило задоволення — у роботі з випічкою. «З’явився страх, що цим не вдасться заробити на життя». Про любов до випічки й роботу кухарем у Штатах Займатися випічкою мене надихнув дідусь. Удома готував саме він, не бабуся. І коли я був малим, дідусь часто залучав мене до цієї справи: ми разом варили борщ чи пекли млинці. А ще він готував домашні пироги. Через них я відчував усю його турботу та любов, ніби вони ставали матеріальними. Ці теплі спогади й досі зі мною. Згодом, уже в часи університету, ми з друзями організували кулінарний гурток: ходили одне до одного в гості й готували, пробували нові рецепти, імпровізували. А ще 2012 року під час навчання в університеті я потрапив за програмою Work and Travel у Штати. Мені пощастило: доля закинула мене у готель у Національному парку Секвоя, у Каліфорнії. Але не просто в готель, а на кухню при ньому. Почалося все з роботи прибиральником, потім мене призначили посудомийником. А тоді я підійшов до шеф-кухаря і сказав, що хочу готувати страви. Він відповів, що це можливо, однак за умови, що я стану найшвидшим посудомийником серед усіх працівників. Днів десять я тренувався і паралельно допомагав на кухні. У нас часто були «запари»: замовлень купа, персонал не встигає. Тож я приходив до кухарів і казав: «У мене нині вільні руки, давайте рецепт — я допоможу». За цей час вивчив майже всі рецепти салатів і, коли знову прийшов до шефа, він таки поставив мене на кухню. Я пропрацював там три місяці, і був дуже задоволений. Мені подобалися і процеси, і зарплата, вища за українську. Я навіть думав про те, щоб одразу по поверненні зайнятися тим, що пов’язано з кулінарією, однак злякався. З’явився страх, що цим не вдасться заробити на життя, і знову зійшов з цього шляху. Тривалий час це лишалося хобі. Аж поки я не усвідомив остаточно, що хочу займатися саме випічкою. Це те, що мене тішило, розслабляло, було тим, що хотілося вивчати глибше. Після звільнення з IT-компанії я планував або відкрити повноцінну власну пекарню, або ж готувати хоча б вдома й продавати потрохи цю випічку. Та коли став більше вивчати питання, почалося повномасштабне вторгнення. «Ми жили просто в пекарні й спали на столах». Про роботу в пекарні деокупованої Бучі й те, що означає бути пекарем Ми з дружиною у 2022-му мешкали в центрі Києва. Після початку повномасштабного вторгнення вирішили, що не будемо нікуди їхати, почекаємо — я загалом не люблю ухвалювати рішення поспіхом. У перші дні було незрозуміло, що й до чого. Та коли почалися проблеми із забезпеченням базовими речами, ми стали допомагати чим можемо: я став випікати хліб вдома й роздавати його тим, хто потребував. Спочатку робив це в межах будинку, потім — двору, а далі ми об’єдналися з сусідами й стали волонтерити в більших масштабах. Мені привозили борошно, я випікав хліб, який згодом роздавали людям літнього віку, передавали у волонтерський штаб «Зграя». Дійшло до того, що практично вся квартира була заставлена борошном. Але в домашніх умовах багато хліба не спечеш. Я обійшов усі супермаркети, пекарні, де, як вважав, зможу допомагати, але ніхто на мою пропозицію не відгукнувся. Тоді друзі сказали, що допоможуть зібрати кошти на хороше обладнання, щоб я міг випікати більші обсяги хліба й допомагати ЗСУ, волонтерам. Ідея мені сподобалася, але потрібно було поговорити з кимось, хто на цьому знався краще за мене. Я згадав про Ярослава Бурківського, засновника «Хатинки пекаря», яку він з нуля запустив у Бучі і для якої самотужки збудував піч. Ми з ним познайомилися ще 2020-го завдяки спільній подрузі. Вона знала, що я захоплювався випіканням хліба: робив вдома закваски, експериментував з рецептами. Тож щойно вони перетнулися з Ярославом на спільному проєкті, запропонувала нам зустрітися. Ми пів дня провели в його пекарні: Ярослав давав поради, рекомендації, книжки. Зустріч була епізодична, але досить сильно запам’яталася. Тож після початку великої війни я зателефонував Ярославу, і вже за 20 хвилин ми говорили, як будемо діяти далі разом. Він тоді випікав хліб для добровольчого батальйону «Братство Дмитра Корчинського» у червоному корпусі університету Шевченка (Буча була окупована на початку вторгнення, і «Хатинка пекаря» не працювала — ред.). І я приєднався. Це був початок квітня 2022-го. Ярослав став вчити мене всього, що знає. Я вперше після домашньої кухні побачив тістоміс, конвекційні печі — дуже круто! Тепер можна було пекти не 10 буханок на день, а 100 чи навіть 200. Я потрохи набивав руку, набирався знань. Мені дуже подобалося співпрацювати, бо Ярослав одразу давав змогу робити щось своє, казав: «Спробуймо твій рецепт», «Пропрацюймо твій хліб». Я був невпевнений, але він бачив потенціал і давав змогу розкритися. Буча тоді була на фінальному етапі звільнення. Втім певний час Ярослав не знав, чи вціліла пекарня: у тій частині міста сталася пожежа. Та у квітні він побачив її на одному з відео, які стали з’являтися в мережі після звільнення. Ярослав вирішив повертатися. Все склалося досить органічно, бо в цей час батальйон переїжджав і більше не потребував хліба. Відповідно ми могли спокійно поїхати в пекарню. Заїхати в Бучу тоді ще було непросто: нас перевіряли на п’ятьох блокпостах, досить рано починалася комендантська година, транспорту практично не було. Мені довелося на тиждень залишити дружину саму в Києві, бо через труднощі з добиранням ми з Ярославом вирішили залишитися в Бучі. Жили просто в пекарні й спали на столах. Там не було світла, води, тож, аби працювати, треба було зранку привезти води з криниці, запалювати свічки. Так і працювали. Це був непростий, але натхненний період. У місті ще було небезпечно, але ми мали роботу, на якій дуже зосереджувалися: знали, що маємо тут пекти хліб. Складно передати відчуття, які виринали всередині, коли бачили вдячних людей. Нам допомагали чимало волонтерів: привозили борошно, їжу. До вересня 2022-го ми з Ярославом пекли хліб на благодійній основі, бо мали вдосталь сировини. Охочі підтримати пекарню залишали добровільні внески. Про зарплати навіть не думали, бо розуміли, що випікати хліб — це необхідність. Мені подобалася робота в усіх аспектах: і те, що я роблю, і розвиток. Я читав книжки, опановував нові рецепти. Це не так творчість, як ремесло, втім мені було цікаво відточувати навички. З вересня ми стали саме продавати хліб. На той момент я вже знайшов квартиру за 20 хвилин ходьби від пекарні, тож ми з дружиною оселилися у Ворзелі (селище міського типу в Бучанському районі — ред.). Варіанти іншої роботи навіть не розглядав, бо розумів, що мені комфортно саме в цій пекарні і що я багато чого ще можу і маю навчитися. З Ярославом у нас схожі погляди на життя. І мені подобається, як він розділяє робочі відносини й дружбу: ми можемо посваритися на роботі, але це не означає, що перестанемо дружити. Він завжди заохочує розвиток, ми разом працюємо над новими рецептами — це мотивує. В пекарні у мене досить довго не вдавався хліб. Та попри це він дозволяв помилятися і вчитися, бо розумів, що не можна все одразу зробити правильно. За ці півтора року я переосмислив те, що означає бути пекарем і як треба працювати. Тепер я знаю, що потрібно навчитися відчувати тісто й пічку. Це постійна імпровізація. Кожен день — різні умови, які впливають на кінцевий продукт. У пекарні не так, як на заводі: тут немає тепличних умов. Потрібно бути постійно увімкненим і швидко реагувати на зміни. Наприклад, бачиш зранку, що дрова сирі (за вагою помітив чи постукав одне об одне). Що робити? Можна, звісно, просто закинути в пічку, як є, але тоді весь день буде змарновано: сирі дрова не розгоряються. Тож краще зайвий раз перевірити, чи справді сирі, і тоді порубати дрібніше, підсушити, приділити печі більше уваги й часу. Така уважність до деталей і відповідальності культивується постійно. Те саме стосується хліба. До кожного — різний підхід. Мені складно було працювати з житнім хлібом на житній заквасці. Бо він ще більш чутливий до часу, до ступеню підходження закваски, ніж інші. Дуже просто пропустити момент, коли закваска ідеальна — це короткий часовий проміжок. Але до всього можна і треба призвичаюватися. «Друг хоче відкрити центр реабілітації для військових і запустити там пекарню». Про плани на майбутнє та потребу прислухатися до себе Зараз я в ЗСУ — мене мобілізували у серпні, тож поки доведеться поставити на паузу кар’єру пекаря. Втім на майбутнє в мене чимало планів і ідей. Мій інший товариш хоче відкрити центр реабілітації для військових і пропонує запустити там пекарню. Мені ця ідея дуже імпонує. Щоправда, я хочу поєднати кілька своїх захоплень в одній справі. Окрім роботи пекарем, я паралельно працював викладачем з йоги та викладачем з музики — граю на ударних. Крім цього, долучився до розроблення програми з реабілітації військових — ця тема мене дуже зачепила. Спільно зі знайомими ми відвідували військових в ірпінському шпиталі й, з огляду на отриману від них інформацію, запити, розробляли реабілітаційні протоколи на основі йоги, додавали елементи звукотерапії. Тому я хочу створити місце, де людина зможе насититися на різних рівнях: і фізичному (хлібом, випічкою), емоційному (у вигляді музики) і духовному (практики з йоги, медитації). Все це може бути на базі реабілітаційного центру — тому ця ідея мене захоплює. Завжди можна змінити напрямок, у цьому немає нічого поганого Я не знаю точно, як складеться життя далі, але точно не хотів би нічого змінювати в минулому. Я вдячний за кожен момент, який був, зокрема за роботу в IT. Попри те, що я не залишився в індустрії, я й досі у захваті від того, наскільки в моїй компанії була пропрацьована взаємодія між людьми, і того, як вони разом рухаються до мети. Мені здається, важливо, щоб люди не боялися й не соромилися робити те, що їм цікаво. Хоч IT це, хоч ні — байдуже. Один з моїх друзів досить довго працював розробником, втомився і вже думав геть покинути індустрію, але потім придивився до QA і загорівся знов. Він знайшов себе. Знаю ще цікавезний приклад розробника з Німеччини, який, як і я, захопився випічкою хліба. Але в нього неординарний підхід: він вигадав цілий фреймворк, за яким треба випікати хліб, аби той вдався. Й тепер веде власний блог, ютуб-канал, де ділиться власними відкриттями, прогресом, порадами. Буває страшно зробити перший крок, але на нього варто зважитися. Завжди можна змінити напрямок ще раз чи повернутися до того, де був. В цьому немає нічого поганого.
we.ua - «Я звільнився і пішов практично в нікуди». Історія айтівця, який під час війни став пекарем

Про український ринок дизайну та його вплив на світові тренди — DOU Podcast #59

Новий СПЕЦвипуск DOU Podcast присвячений дизайну. Обговорюємо, що загалом робить дизайнер, де можна здобути фахові знання, як впливає український дизайн на світові тренди та чому інклюзивний дизайн може стати українською візитівкою. Цей випуск подкасту провели Юлія Либенська — Design Manager у MacPaw, Олекс Майстренко — Радник CDTO в КМДА та Євген Ковалевський — CTO і співзасновник благодійного фонду KOLO та VP of Engineering у LetyShops. Дивіться, ставте лайк і залишайте коментар не менше як на вісім слів. 👉 Підписуйтеся і слухайте нас на всіх платформах: iTunes, SoundCloud, Google Podcast, Telegram, RSS..is_mobile iframe.youtube{height:230px;} У випуску обговорюємо: 00:00 Інтро01:10 Про меблевого партнера02:13 Що робить дизайнер08:52 Хто такий Design Engineer?12:51 Дизайн розповідає історію незалежної України19:51 Вплив дизайнерів на загальні світові тренди24:19 Про інклюзивний дизайн30:27 Де вчитися дизайну?34:53 Як знайти ментора?37:30 Які навички необхідно мати дизайнеру?40:55 Що на ринку?47:52 Фриланс чи фултайм?54:00 Коли ШІ замінить дизайнерів?
we.ua - Про український ринок дизайну та його вплив на світові тренди — DOU Podcast #59

Українка отримала премію з математики "Young Researcher Award". Її вручають щороку лише одній людині у світі

Українка Катерина Пожарська отримала престижну міжнародну премію з математики «Joseph F. Traub Information-Based Complexity Young Researcher Award 2023» за значний внесок у теорію інформаційної складності. Про це повідомили на сторінці факультету інформаційних технологій і математики Волинського національного університету, випускницею якого є Катерина. Ця премія присуджується щороку лише одному в світі науковцю-математику віком до 35 років. Нагорода передбачає памʼятну табличку і приз у розмірі $1000. Зараз Катерина Пожарська є науковою співробітницею відділу теорії функцій Інституту математики Національної академії наук України. Також займається постдокторськими дослідженнями у місті Хемніц (Німеччина) у межах стипендії від фонду Гумбольдта. Її команда працює над сучасними задачами теорії наближень та розробляє алгоритми для зменшення інформаційної складності, що знаходять застосування у машинному навчанні. Нагадаємо, команда з України привезла чотири медалі з Міжнародної олімпіади з інформатики (ІОІ 2023). За перемогу цьогоріч боролися понад 350 учасників із 87 країн.
we.ua - Українка отримала премію з математики

"Помітила, що пів року мені не писали рекрутери в LinkedIn". Як досвідчені QA-фахівці шукають роботу і оцінюють ситуацію на ринку вакансій

За даними DOU, кількість кандидатів серед QA-фахівців рівня Middle та Senior стрімко зростає. У вересні цього року на одну вакансію припадає в середньому 111 відгуків спеціалістів, які мають 3–5 років досвіду. Серед спеціалістів з 5+ роками досвіду у вересні було в середньому 54 відгуки на вакансію. При цьому ситуація з пропозиціями роботи зараз не найкраща, якщо порівнювати з січнем 2022 року. Кількість QA-вакансій з січня 2022-го по вересень 2023-го: Кількість відгуків на QA-вакансії з січня 2022-го по вересень 2023-го: DOU поспілкувався з трьома фахівцями, які в активному пошуку роботи, та айтівцем, який отримав її нещодавно. Герої розповіли про ситуацію на ринку праці, зарплатні очікування та спілкування з рекрутерами. Більшість із них захотіли залишитися анонімними, щоб поділитися усіма деталями своєї історії. «Я розглядала спершу зарплату $3500, але згодом знизила планку до $3000». Поліна, Senior General QA Engineer У травні цього року мене звільнили з компанії, в якій я пропрацювала п’ять років. Спершу я вирішила місяць відпочити, за резюме та пошук роботи взялася вже в червні. Створила профіль на Djinni й оновила на LinkedIn. Напочатку мені здавалось, що все має бути добре, і роботу я знайду швидко. Але помітила, що десь пів року мені вже не писали рекрутери в LinkedIn. А раніше це були повідомлення з пропозиціями щотижня. У довоєнний час ви виходили на ринок, і вас всі шукали. Спілкування з рекрутерами На Djinni я відгукувалась на всі позиції Senior або навіть Middle General QA, проте вакансії, де передбачалась робота Full Automation QA, не розглядала. Також шукала на LinkedIn, DOU, Glassdoor. І з кінця червня надіслала рекрутерам близько 100 резюме. За цей час у мене було 22 співбесіди з HR, сім технічних і одна з менеджментом. З усіх співбесід 4–5 було фінальних, які потенційно принесли б офер. Відразу після відгуку на вакансію відповідь рекрутерів могла затягуватися. Часто це було стандартне автоматичне повідомлення, що кандидатів багато і розгляд резюме займе певний час. Але загалом спілкування з рекрутерами було адекватним. Лише одного разу трапився дивакуватий менеджер. Незадовго після спілкування з HR компанії він мені зателефонував і, навіть не представившись, почав розповідати про специфіку роботи. Я взагалі не розуміла, з ким спілкуюся, і навіть не знала, що пройшла на наступний етап співбесіди. Це було трохи дивно. Але з іншими роботодавцями спілкування було цілком доброзичливим. Як змінився ринок праці й кому відмовляла Я була трохи засмучена тим, що багато компаній хочуть «купити» собі працівника за найменші гроші. Знаю, що до повномасштабної війни у мою компанію брали Middle+ або Senior QA на зарплату $3500. При нинішній ситуації на ринку пропонують $2000 і менше. І розумію, що навіть якби й пристала на таку пропозицію, то або продовжувала б шукати, або дочекалася б стабілізації ринку та шукала тоді нову роботу. Розглядала спершу зарплату $3500, але згодом знизила планку до $3000, бо вакансій було зовсім мало. Але часто траплялося таке, що вказували позицію Middle QA, але обов’язки були цілком рівня Senior. Тобто зарплати стали менші, а вимог — більше. Я відмовила сама двом компаніям. Першій — через специфіку роботи, яка мені не підійшла. Другій — через те, що серед менеджерів був росіянин. Це була міжнародна компанія, але HR відразу попередила про цей момент. «Надіслала 23 відгуки на вакансії, на 20 з них відповіді не отримала взагалі». Вікторія, Middle General QA Engineer Я почала переглядати нові вакансії у квітні цього року, останні чотири тижні це вже був активний пошук роботи. І помітила, що сьогодні вакансій ще менше, ніж навесні, а рекрутери рідко відповідають. Роботу шукаю на Djinni. Загалом я надіслала 23 відгуки на вакансії, на 20 з них відповіді не отримала взагалі. Спілкування з рекрутерами За ці чотири тижні активного пошуку в мене було дві співбесіди. Перша — через знайомство. Моє резюме передали рекрутерам, і після його розгляду ми поспілкувалися. HR розповів про компанію, умови праці, робочі обов’язки, розпитав про мій досвід. Але мені відмовили з незрозумілих причин, жодного фідбеку чи пояснення не було. І потім вже через знайомого я дізналася, що моє резюме QA Lead навіть не бачив. У другій компанії співбесіду з HR я пройшла, але виконала тестове завдання недостатньо добре. Проте мені дали розгорнутий відгук: пояснили, що я пропустила, які навички потрібно вдосконалити. Але, крім цієї компанії, конкретних відгуків про те, за якими критеріями я не підходжу, не було. Лише стандартні відповіді типу «Ми обираємо серед великої кількості кандидатів» або «Дякуємо за відгук, але ви нам не підходите». Я не до кінця розуміла, яких навичок мені бракує для тієї чи іншої позиції. Як змінився ринок праці й кому відмовляла Я помітила, що вакансій стало значно менше, а кандидатів — багато. Якщо до повномасштабної війни було приблизно 150 кандидатів на аналогічну до моєї позицію, то сьогодні це 200–300. Змінилися вимоги та зарплати. Наприклад, на $1000–1200 потрібно мати досить високий рівень знань і вміти працювати з великою кількістю програм для тестування. Мої зарплатні очікування $1100–1200, з урахуванням того, що у мене ще немає повних два роки досвіду. На Djinni є статистика зарплат, де Beginner Middle QA передбачає $1400–1700, Middle — $1800–2300, Strong Middle $2300–2900. Але по факту на ринку я не бачила таких зарплат. Щодо того, кому я відмовила. Одного разу мене запросили на співбесіду, зазначали, що це компанія із США. HR запропонувала зв’язатися у скайпі, де у неї була вказана локація — росія. Взагалі було дивно, що ця людина мені написала й подумала, що я погоджусь. Звісно, я відмовилася від співбесіди. «До повномасштабної війни у мене була непогана зарплата». Геннадій Міщевський, Senior Automation QA Engineer у FutureLog AG Роботу я знайшов нещодавно, у пошуку був півтора місяця. Попередня моя позиція була QA Manager / Lead SDET (Test Automation) Engineer. І якби не нинішня ситуація на ринку, я б сфокусувався на посаді QA Manager або щонайменше Automation Team Lead. Але оскільки зараз вакансій мало, то розглядав ще позицію Senior Automation. І на таку, власне, і влаштувався. Спілкування з рекрутерами Вакансії шукав на Djinni, LinkedIn, DOU. Кількість надісланих запитів не рахував, вийшло 50–70. Що помітив дивного: на LinkedIn компанії, які не мають представництва в Україні, завжди відповідали негативно. Можливо, це через повномасштабну війну. Але я не можу цього напевне сказати, бо мені не давали чіткої відповіді, чому відмовляють. Лише одна компанія запропонувала поспілкуватися, але відгукнулась аж за три тижні після мого запиту. А я на той момент вже отримав роботу. Загалом у мене були співбесіди у шість компаній. В одній з них позиція відкривалась лише за місяць, тому я не дочекався її. Ще в одну я пройшов, але хтось із команди потрапив на бенч, тому за внутрішніми правилами вони не могли мене найняти у цей період. Також була ситуація, коли рекрутерка із закордонної компанії через 20 хвилин співбесіди зазначила, що я «not senior enough», і ми на тому розійшлися. Проте вона не пояснила, що мала на увазі. Рекрутер компанії, у якій я нині працюю, сам знайшов мене у LinkedIn. Паралельно я мав співбесіди ще у дві компанії. Всі вони закінчилися оферами, але я обрав FutureLog AG. Як змінився ринок праці Читайте також:Якщо порівнювати з довоєнним станом, то я б сказав, що ми з рекрутерами помінялися місцями. Раніше мені постійно писали в LinkedIn, і навіть у тайтлі я в дужках зазначав «Not looking for a new job». Мені було достатньо прибрати це речення, і я втомлювався розглядати пропозиції, які прилітали. Цього разу я поставив «Open to work», склав резюме вперше за вісім чи дев’ять років і надсилав запити сам. Деякі рекрутери не відповідали взагалі. На Djinni могли писати, що розглянуть резюме й дадуть відповідь, якщо я підійду їм. Позицій було справді небагато. Я писав знайомим менеджерам, вони теж відповіли, що наразі у їхніх компаніях вакансій немає. Спілкувався зі знайомими IT-фахівцями, які шукали роботу, багато з них казали, що свої зарплатні очікування знизили до мінімуму. Я теж мав сумніви щодо того, яку зарплату називати. Адже мої пошуки почалися у першій половині серпня, коли ринок праці не надто жвавий. До повномасштабної війни у мене була непогана зарплата, зараз я маю на чверть менше. Найнижча зарплата, яку мені пропонували — $3000–3500. Найвища — $400 за годину. Проте там був контракт, що не передбачав відпустки чи лікарняних, тобто оплата була лише за робочий час. Що важливо в пошуку роботи Я створював два екземпляри резюме. Один в Canva — гарно оформлений, компактний, щоб привертав увагу. Такий формат більше подобається українським рекрутерам. Інший — більш простий, лаконічний. Я дізнався, що рекрутери з Європи чи Штатів не люблять яскраві резюме, їм потрібно, щоб все було чітко, мінімум персональної інформації та навіть без фото. Тому це важливо враховувати під час пошуку роботи в закордонних компаніях. Загалом добре відредаговане резюме має значення. Важливо, щоб там можна було легко знайти потрібну інформацію. Також якщо редагувати його під конкретну позицію, можна додати ключові фрази у такому ж формулюванні, як це вказано у вакансії. Звісно, якщо у вас є ці компетенції. «Було п’ять осіб на останньому етапі, і нікого з них не взяли». Катерина, Strong Middle Automation QA Engineer Через повномасштабну війну я поїхала до Естонії. А якщо людина живе за кордоном понад шість місяців за останній рік, вона повинна платити податки у тій країні, де мешкає. А компанія може не захотіти продовжувати з цією людиною співпрацю як зі співробітником з України. Власне, так сталося зі мною. Проте мене цінували як спеціалістку, тому почали шукати варіанти. Спершу я пішла у довгу неоплачувану відпустку, а потім мені знайшли проєкт, над яким я працювала за контрактом. Тобто мене звільнили з основної посади й підписали зі мною контракт на чотири місяці. Після його закінчення я вже не співпрацювала з компанією. Основна проблема в тому, що в Естонії високі податки. І на відміну від України, де майже всі IT-фахівці працюють як ФОПи та платять 5% податку, тут роботодавець платить за вас 33%, і з вашої зарплати вираховують ще приблизно 20%. Виходить, якщо живете у Європі, то з проєктного бюджету на вашу позицію буде вираховуватись значно більша сума. Замовникам це невигідно. Тож після закінчення проєкту за контрактом я почала розглядати варіанти роботи в Естонії. Мої пошуки тривають уже два місяці. Як змінився ринок праці Економічна криза торкнулася Естонії. Мої знайомі айтівці розповідають, що у їхніх компаніях відбулися значні скорочення. Та і я помітила, що вакансій зовсім не багато, і з пошуком роботи є труднощі. Є окремі естонські джоб-сайти. В LinkedIn місцеві рекрутери вкрай рідко пишуть. Тож я реєструвалась саме на локальних сайтах пошуку. Естонські компанії пропонують на позиції Strong Middle Automation QA зарплату $2000–3000. Це не надто відрізняється від українського ринку. На попередній позиції я мала $2300, тому приблизно таку зарплату і розглядаю. Спілкування з рекрутерами Я надіслала близько 50 запитів. Рекрутери зазвичай відповідають протягом тижня, якщо вакансія активна. У мене за цей час були співбесіди у п’ять компаній. Кожна з них відбувається у 3–4 етапи: загальна з рекрутерами, технічна і з менеджментом. Іноді технічну співбесіду розділяють на два етапи: загальні запитання про тестування, розмова про ваш досвід і чисто технічне інтерв’ю — розгляд конкретних кейсів, тестове завдання онлайн. Співбесіда з менеджментом обов’язково відбувається в офісі, навіть якщо попередні етапи були онлайн. А ще в естонських компаніях під час випробувального терміну у будь-якому разі ви працюєте в офісі. Спілкування ведеться англійською, адже у команді зазвичай люди різних національностей — бразильці, індійці. Знання естонської в IT-компаніях не обов’язкове. Винятком є державні установи — там потрібно скласти з неї іспит. Загалом рекрутери надають фідбек. Коли мені відмовляли на першому етапі, то пояснювали, яких навичок забракло. Також була ситуація, коли відмовили вже після співбесіди з менеджментом. HR запитала, чи хочу я отримати відгук, і зателефонувала, щоб усе пояснити. Я запитала її про інших кандидатів на цю позицію. Виявилося, що було п’ять осіб на останньому етапі, і нікого з них не взяли. Кому відмовляла й що важливо в пошуку роботи Одна міжнародна компанія запропонувала мені офер. Але я дізналась, що на проєкті працюють білоруси, і все спілкування відбувається російською. Це питання було принциповим для мене, тому я відмовила. У пошуку роботи важливо ходити на різні співбесіди, навіть якщо компанія вам не зовсім імпонує. У будь-якому разі це гарна практика. Також потрібно дізнаватися про майбутнього роботодавця. В Естонії, наприклад, часто запитують, що вас мотивує до співпраці з компанією. Я б не радила йти туди, де панує хаос на рівні співбесід. Наприклад, HR постійно їх переносить, змінює етапи, не узгоджує дедлайн тестового завдання. Найімовірніше, у процесах розробки цієї компанії теж хаос. 👉🏼 Долучайтесь до QA-спільноти DOU в Telegram!
we.ua -

«єБронювання» в Україні планують запустити до кінця 2023 року

Міністерство економіки розробило попередній проєкт постанови Кабміну, що регулюватиме сервіс «єБронювання». Наразі її погоджують з органами центральної влади, Пенсійним фондом, податковою, бізнесом та іншими стейкхолдерами, пише видання Forbes. «Міністерство економіки налаштоване на запуск „єБронювання“ до кінця 2023 року», — повідомили у пресслужбі міністерства. За реалізацію технічної частини відповідає Мінцифри. Запускати окремий застосунок чи платформу для «єБронювання» не планують. Доступ до сервісу здійснюватиметься через «Дію». Спершу має бути завершена регуляторна частина, за яку відповідає Мінекономіки. Ключове — погодження постанови Кабміну, що регулюватиме «єБронювання». У міністерстві зазначають, що попередній проєкт постанови — не остаточна версія механізму, і додають, що всі інші чинні правила бронювання диджиталізація процедури не змінить. 📌 Контекст У лютому на Урядовому порталі зʼявився порядок бронювання військовозобов’язаних під час воєнного стану. Згодом DOU опублікував детальну інструкцію для компаній. Для отримання бронювання від мобілізації компанія має подати поіменний список військовозобов’язаних співробітників, які претендують на бронь. Окрім того — довідку про загальну кількість військовозобов’язаних — Форма для заповнення (у цьому документі потрібно вказати лише точну цифру, а не імена й прізвища співробітників). «Компанія має показати кількість військовозобовʼязаних працівників цифрою, щоб підтвердити, що бронюють не більше 50%. Це має бути довідка від підприємства, як і передбачено в постанові», — прокоментували для DOU в Мінцифри. У відомстві зазначили, що на бронювання можуть претендувати лише працівники, оформлені за трудовим договором. Додамо, що раніше заступник міністра економіки Ігор Фоменко повідомив, що айтівці-ФОПи та гіг-контактори можуть також претендувати на бронь. Однак Олександр Борняков із Мінцифри пізніше спростував цю заяву. Зараз в Україні хочуть змінити законодавство, щоб можна було бронювати й інші категорії співробітників.
we.ua - «єБронювання» в Україні планують запустити до кінця 2023 року

Defense-tech розробки, які допомагають Україні наближати перемогу. У кластері Brave1 назвали пʼять найцікавіших проєктів

Українські розробники отримали від defense-tech кластера Brave1 понад $1 мільйон грантів на оборонні технології, про це нещодавно повідомив керівник Мінцифри Михайло Федоров. Він додав, що вже є понад 50 розробок, які пройшли ретельну перевірку Генштабу ЗСУ. У кластері Brave1 виокремили для DOU пʼять унікальних defense-tech проєктів, які заслуговують на особливу увагу. Розповідаємо детально про кожен із них. «IRONCLAD» Це багатофункціональний наземний роботизований комплекс, призначений для вирішення бойових завдань, а також завдань бойового, матеріального, технічного, медичного забезпечення в тактичній ланці управління. Може діяти як у складі розвідувально-вогневого комплексу, так і самостійно під управлінням оператора. Машина розвиває швидкість до 20 кілометрів, обладнана тепловізійною камерою та бойовою туреллю «ШаБля М2». Має броньований панцир, який захищає від стрілецької зброї. Керувати Ironclad можна дистанційно — з безпечного для військового місця. MANTIS ANALYTICS Це платформа моніторингу інформаційного поля в режимі реального часу, керована штучним інтелектом. Збирає інформацію зі ЗМІ, соціальних мереж й інших джерел, аналізує її. Технологію можна використовувати для: 1) виявлення головних наративів в інформаційному полі та аналізу трендів. Платформа допомагає зрозуміти, хто говорить, що саме і як. Може бути корисною для відстеження комунікації ворога й російського ІПСО; 2) моніторингу оперативної ситуації. Платформа показує на інтерактивних мапах ті події, про які пишуть в інфопросторі саме зараз. Тобто коли щось відбулося і про це десь публічно згадали — Mantis побачить це першим. Це допомагає швидко реагувати та оперативно працювати з ризиками. До речі, ML Lead у Mantis Analytic Володимир Сидорський раніше писав на форумі DOU, як за допомогою штучного інтелекту можна протидіяти російській дезінформації. «ЛЮТЬ» Це дистанційно керований бойовий робот, озброєний танковим кулеметом ПКТ. Призначений для ведення чергувань на позиціях, також здатний виявляти вогневі позиції противника і діяти у складі штурмових груп. Основна проблема, яку вирішує розробка, — створення простої й дешевої системи («легкий бойовий робот»), яку можна відносно швидко масштабувати для виробництва. Детальніше про технологію — Має рухому колісну платформу з підвищеним рівнем прохідності завдяки розумному блокуванню задніх коліс. Платформа розроблена таким чином, щоб забезпечити мінімальний розмір та висоту робота, що підвищує його рівень маскування. Життєво важливі частини захищені бронею від стрілецького озброєння та уламків. Також робот має оглядову камеру на 360°. — Бойовий модуль із озброєнням може швидко рухатись по горизонтальній та вертикальних вісях. На цьому ж модулі можна встановити камеру високої якості, нічну камеру або тепловізор. Є віддалений пульт керування з бездротовим зв’язком. Відео виводиться не дисплей, для зручності зображення можна виводити й на FPV окуляри. «HIMERA» Це компактна цифрова радіостанція солдата для спілкування в межах підрозділу. Може використовуватися як частина системи оперативної обізнаності. Стійка до дії РЕБ завдяки технології ППРЧ [псевдовипадкове перелаштування робочої частоти — ред.]. Створена максимально дружньою для користувачів, військовим не потрібно витрачати довгий час на навчання. «HIMERA» з’єднується зі смартфоном через Bluetooth, працює як частина системи управління боєм. Щоб нею користуватися, не потрібно вивчати спеціалізовані програми. МАСКУВАЛЬНА ПЛАЩ-НАКИДКА Технологія маскує військових під пейзаж навколишнього середовища, робить силует максимально непомітним для тепловізійних засобів спостереження та розвідки. Додатково має ще такі фізичні властивості: термостійкість, водонепроникність, компактність і легкість для переміщення (вага до 2,5 кг). Надає високий рівень комфорту людині в холодну пору року й під час сильного вітру, захищає від пошкоджень гілками чагарників і дерев. Також здатна захистити тіло від ураження відкритим вогнем короткочасної дії, стійка до високої температури (не підтримує процес горіння взагалі). «ПІРАНЬЯ 5 РАдК» Це мобільний переносний комплекс (антидронова рушниця), призначений для знешкодження ворожих БпЛА. Може створювати радіоперешкоди на частотах сигналів, які використовують ці засоби. «Піранья» має модульні компоненти, які легко модернізувати чи ремонтувати. Також ця модульна система дозволяє змінювати комплекс під конкретні бойові потреби підрозділів, не навантажуючи пристрій зайвим обладнанням. Комплекс використовують як із всеспрямованими антенами (купольного типу), так і зі спрямованими антенами, встановленими на зручній та легкій рушниці. Три такі комплекси й детектор дронів можуть контролювати шість кілометрів території. Нагадаємо, щоби «підсвітити» потужні українські стартапи у військовій сфері та розповісти про їхні софтверні та хардверні рішення, DOU зібрав путівник з miltech-компаній. Ми активно доповнюємо цей матеріал і розповідаємо про нові стартапи в miltech-галузі.
we.ua - Defense-tech розробки, які допомагають Україні наближати перемогу. У кластері Brave1 назвали пʼять найцікавіших проєктів

Як підготуватися до вимкнення світла та пережити ймовірний блекаут. Відеоогляд сетапів айтівців

Команда DOU вирішила дослідити, як айтівці готуються до можливих блекаутів. Ми на власні очі поглянули на їх сетапи, обговорили чи вплинули вимкнення електроенергії на їх роботу минулого року та який мінімальний сетап необхідний для безперебійної роботи. 👉🏼 Підписуйтесь на YouTube, щоб не пропустити нові відео Навігація: 00:00 Інтро01:01 Як підготувалися до блекауту02:44 Як повпливав блекаут на роботу айтівців 04:31 Сетапи айтівців17:18 Що цікавого прочитати на сайті17:39 Про мінімально необхідний сетап, аби пережити блекаут Сетап 1 🏡 Геннадій Міщевський, Lead Test Automation Engineer в FutureLog AG Свинцево-кислотні акумуляториДБЖ (джерело безперебійного живлення)Гелевий акумуляторАкумулятори 18650ГенераторЗарядна станція українського виробництваІнтернет — оптика«Тернопільські свічки»Плита з цанговим з’єднаннямКамін для опалення будинкуВольтметрДрібні девайси для освітлення приміщення (дивіться у відео) Сетап 2 🏢 Владислав Тронько, Principal Embedded Engineer в Intellias Зарядна станція EcoFlow Delta 2Супутниковий модем Starlink Internet SatelliteГенераторМобільний wifi роутерПовербанки Сетап 3 🏢 Ярослав Вологин, Team Lead Unity в Pingle Game Studio Зарядна станція FlashfishПовербанкиБезперебійник Сетап 4 🏡 Євген Лабунський, Head of Agile Practices в PandaDoc Оптичний інтернет за GPON технологієюІнверторно-акумуляторна система Pytes E-BOXГенератор А як ви підготувалися до можливих вимкнень електроенергії? Розповідайте в коментарях 💬
we.ua - Як підготуватися до вимкнення світла та пережити ймовірний блекаут. Відеоогляд сетапів айтівців

“В окупації зрозуміла, що насправді головне в роботі”. Розмова з Head of Infrastructure, яка отримала офер на $8000

Героїня цього тексту — Head of Infrastructure з Донецька, яка у сфері IT вже 12 років. Кілька місяців тому вона отримала офер на $8000. Водночас айтівиця вважає, що головне в роботі не гроші, а зв’язки, які будуєте з людьми. Саме колеги з роботи підтримували її у найважчий період в житті — в окупації. Ми анонімно поспілкувалися з айтівицею про кар’єрний шлях, зарплату та війну, яка двічі змінювала її життя. «Прийшла сюди, бо хочеш заміж». Про навчання на «чоловічій» спеціальності Після школи у мене було два варіанти, що робити далі. Я страшенно любила комп’ютери, хоча вдома ПК на той час не мала. Також мені подобалися математика, інформатика та англійська мова. Спершу думала вступити на перекладача, але для мене це асоціювалося винятково з навчанням дітей, а я цього не дуже хотіла. Та й розуміла, що у цій професії багато не заробиш, тому вирішила обрати щось пов’язане з комп’ютерами. Вступила до університету в рідному Донецьку на дуже популярну на той час спеціальність — інформаційна безпека. На весь потік, який складався з 50 людей, було лише п’ять дівчат. Двох відрахували одразу в першому семестрі, то ж до кінця довчилися лише троє. Загалом гарної бази університет мені не дав і програмістку з мене там не зробили. Усього, що вмію, я навчилася сама. Хлопців у групі було багато, і, ясна річ, вони залицялися. Я часто чула: «Ти прийшла сюди, бо хочеш вийти заміж. Я ще не поганий варіант». Вони вважали, що це дуже смішно, а насправді ні. Паралельно з навчанням в університеті я шукала роботу. Стажувалася у кількох державних установах, але на роботу мене не взяли. Попри все цей досвід був дуже цінний, бо я отримала важливі знання. Після стажування я пішла на співбесіду на кращу вакансію — системного адміністратора в банку. Там я і використала знання, отримані на стажуванні, то ж звучала як дуже розумна спеціалістка. Так я потрапила на свою першу роботу. Це був 2011 рік, і моя зарплата становила $300. Для Донецька і для першої роботи це був хороший початок. Для порівняння: у державному секторі ставка була орієнтовно 800 гривень на місяць, це 150 доларів максимум. Стала девопсом, коли в Україні такого слова ще навіть не знали На першій роботі я багато вчилася. Поки інші працівники банку на обідній перерві відпочивали, я сиділа за книжками. Вже за рік мені пообіцяли посаду заступника відділу. Паралельно я стала шукати ще одну роботу. Я відгукнулася на вакансію девопса на якомусь із джоб-сайтів. Тоді в Україні ще ніхто не знав, хто такі девопси, це було нове слово, але я вирішила спробувати. Роботодавець був з Ізраїлю і шукав працівника на нашому ринку, бо тут праця дешевша. За $300-600 в Ізраїлі нереально когось найняти, а мені пропонували $600. Технічним завданням було написати код. Я на той момент уже вміла це робити, бо в банку виконувала різну роботу. Приблизно два місяці я працювала паралельно на двох роботах. Однак в банку мені почало ставати нецікаво. Пам’ятаю, як на нараді керівник сказав своєму заступнику, щоб той мене чогось навчив. «Чого я її навчу? Це хіба вона мене може чогось навчити», — відповів заступник. Тоді я зрозуміла, що переросла цю роботу. Коли обіцяну мені посаду заступника віддали іншому працівнику, бо той, мовляв, довше працює, це стало останнім поштовхом до звільнення. Робота девопсом була для мене величезним бустом у кар’єрі. Довелося багато вчитися, оскільки команди, в якої можна було б щось запитати, не було. Але попри все мені було дуже цікаво. До речі, роботодавець надихнув мене на вивчення англійської, бо розмовна у мене була не дуже. Він казав, що я є обличчям компанії, адже спілкуюся із замовниками. Я пішла на курси, але добре англійську вивчила вже у Києві. В мене був крутезний викладач, родом з Гібралтару, а це частина Великої Британії. Він був нейтівспікером зі своїм підходом до навчання. Ще на роботі я комунікувала постійно англійською, тому зараз в мене українсько-англійський суржик. За кілька місяців ми розширили команду, і в ній були серб і філіппінець. Хтось із них запитав, скільки років я працюю у сфері, а я відповіла, що вісім місяців. На що отримала відповідь: «Не може бути, ти ж мій керівник!». Для них це був шок. Вони не розуміли, звідки я стільки знаю. А я ж просто багато вчилася і багато працювала. У цій компанії я попрацювала близько півтора року. Спочатку мені подобалася віддалена робота, і, крім того, були певні сімейні обставини, тож я мусила бути вдома. Коли ці обставини змінилися, я збагнула, що більше не хочу працювати віддалено. У мене погіршилося здоров’я, почав падати зір, в якийсь момент я зловила себе на тому, що розмовляю з комп’ютером. І стала шукати роботу в офісі. Налаштувала ремоут для 700 працівників за дві доби У 2013 році в Донецьку розташовувалася велика компанія АВК, в якої було багато офісів по Україні і за кордоном. Коли я прийшла на співбесіду, то вперше сама озвучила, скільки хочу заробляти. До цього мені лише пропонували зарплату, а я погоджувалася. Завдяки попередній роботі я вже розуміла ринок і знала, скільки коштую. В АВК я отримувала близько $900, це було на $300 більше, аніж на попередній роботі. Компанія не одразу погодилася на таку зарплату. Мені пропонували випробувальний термін, а потім «подивимося». Але я сказала, що не збираюся чекати. До речі, деякі співробітники навіть обурювалися, чому мені одразу стільки грошей почали платити, бо у них «так не заведено», мовляв, це виняток. Мені було байдуже, що вони говорили. Головне, що я досягла того, чого хотіла. На цій роботі я змогла довчити базові речі: як працюють мережеві з’єднання, великі дата-центри тощо. Однак у моє життя прийшла війна. Спершу все було дуже незрозуміло, тому ніхто не звільнявся. Люди старалися триматися разом і працювати в нових страшних умовах. Згодом стало небезпечно ходити в офіс, і я мала налаштувати ремоут для працівників. Це було ще те завдання. Дві доби я взагалі не відривалася від комп’ютера, спала по дві години на день. Мені треба було організувати сек’юрний доступ. Технічно це було не так складно, але розповісти все в деталях 700 людям, які ніколи не встановлювали софт, — завдання із зірочкою. Мій телефон розривався від дзвінків зі словами: «Ой, я щось натиснула і все зламалося». Коли таких людей 700 — це складно. Робота під час війни була «дуже цікавою». Маю кілька таких собі «жартів» про той час. Якось я повинна була записати навчальне відео для користувачів, але довелося перезнімати разів 10. Щойно починала говорити, десь «прилітало», і стіни й вікна починали трястися. Було страшно. Коли з’являлася важлива робота, доводилося їздити в офіс. Кілька разів я їхала на велосипеді через пів міста. Мені тоді здавалося, що так безпечніше. Автомобіля не мала, а маршруткою боялася переміщуватися, бо були випадки, коли у них влучали снаряди й гинули люди. Одного дня почалася стрілянина, коли я поверталася додому. Водії автомобілів дали газу і швидко розʼїхалися, мало мене не збиваючи. А я то на велосипеді швидше їхати не могла. Уже в липні 2014 року почалися сильніші бої. Багато працівників компанії виїхали, і я зрозуміла, що треба звільнятися. Ми з сім’єю поїхали з Донецька на початку серпня. Тоді вже геть нікого не залишилося в офісі. У 2014 році я не виїхала з Донецька повністю, чоловік не хотів. Тож іще впродовж трьох років ми періодично поверталися додому. Було важко, коли були бої за Дебальцеве. Ми тоді з чоловіком перебували за кордоном, а батьки в Україні. Я страшенно переживала, коли читала, як поряд з їхнім будинком щось прилітало. У 2017 році я розлучилася і виїхала з Донецька в Ірпінь. На парт-таймі заробляла вдвічі більше, ніж за повний день на попередній роботі Ще до початку бойових дій на одному з сайтів для фрилансерів мене знайшла працівниця американської компанії і запропонувала співбесіду. Ця компанія була таким собі стартапом про віддалену роботу для жінок. Засновником був благодійний фонд, який мав на меті влаштовувати жінок на ремоут. У Штатах декрет для жінок — це велика проблема, адже там нема тривалих декретних відпусток, а догляд за дітьми дорогий. Тож цей стартап пропонував віддалену роботу, щоб жінка могла працювати і паралельно доглядати дітей. На роботу компанія наймала суто жінок, але цієї ідеології вона дотримувалася лише на початку. Запрошення на співбесіду мене здивувало, бо я навіть не ставила статус, що перебуваю у пошуку. З’ясувалося, що вони просто не могли знайти жінку-девопса й натрапили на мене. Я підійшла для них за стеком, бо мала досвід роботи з хмарними рішеннями. На той час було небагато людей, які мали цей скілсет, та ще й дівчат. Компанія всім жінкам додавала 15% до суми, яку ті просили, адже передбачали варіант, що жінки занижують свої зарплатні очікування. Спершу мене взяли на парт-тайм для клієнта, а потім вже на саму платформу, але теж на парт-тайм. Я працювала по чотири години, але отримувала вдвічі більше, ніж раніше за повний день — орієнтовно 2000 доларів. Це був 2014 рік. Приблизно через рік в компанію почали активніше наймати чоловіків. Я не вважаю, що це погано, адже я проти дискримінації. Та й знайти стільки спеціалісток непросте завдання. Загалом ця робота була мені до душі, я вважала, що причетна до великої місії і роблю щось хороше, адже так позиціювала себе компанія. Однак вирішила звільнитися й на те була причина. У мене склалися не дуже добрі стосунки з колегою, який працював зі мною на парт-таймі. Він мав виконувати свою частину роботи, а я — свою. Загалом він з самого початку ставився до мене агресивно, за спиною наговорював на мене керівництву. Це все сприймали за чисту монету, і я не мала змоги захиститися. Через таку токсичну атмосферу я вирішила звільнитися. Відмовилася від підвищення, бо компанія не прагнула до розвитку Не скажу, що я довго шукала нову роботу. Мене швидко захантило агентство, яке працювало на компанію, а та компанія продавала мене іншій. Тобто все відбувалося через три руки. Так я потрапила у велику компанію, де в штаті було близько 15 тисяч людей по всьому світу. Спершу я навіть не розуміла всіх масштабів. Потім зрозуміла, що людей і процесів дуже багато, тому може бути цікаво. Мені пощастило з менеджером, бо він дав повну волю дій команді. Можливо, просто не хотів багато працювати, але мені все подобалося. Ми вдало підібрали людей у команду і зросли. Згодом мене підвищили до ліда, і я вже підбирала команду під себе. Керувала близько 20 людьми. Невдовзі піднялася до архітектора, і мене хотіли підвищити до іншого рівня в департамент архітекторів. Але мені важить рух компанії, місія, зміни та досягнення працівників. Водночас у відрядженнях я зрозуміла, що топменеджмент цієї компанії — консервативні «динозаври». Ці дідусі, які там 40 років сидять, уже точно не хотіли нічого змінювати. Я не могла на це вплинути. Тому вирішила звільнитися, чим дуже здивувала компанію, адже мені пропонували підвищення. За три з половиною роки в цій компанії я багато змінювалася у професійному плані, а моя зарплата з $3000 зросла до $4000. Зараз я з теплотою згадую цю роботу. Вона дала мені найважливіше — людей. Я не поділяю думку про те, що не важливо, які в тебе стосунки з людьми на роботі, головне, за скільки ти себе продаси. Колеги — це моя сила. Я зрозуміла, що як менеджерка маю бути корисною для людей. «Айтівці — це художники»: довела овнеру, чому його підхід до роботи неправильний Далі я влаштувалася архітектором у продуктову компанію. Її власником був колишній військовий, який вважав, що на роботі має бути дисципліна і порядок, а працівники повинні сидіти з рівними спинами. Але з айтівцями таке не працює. Коли власник приїхав до Києва, щоб глянути на новий офіс, то почав говорити щось у стилі: «Я вам плачу гроші, щоб ви спокійно сиділи за чистими столами». Я вирішила, що мушу з ним поговорити. Для цього навіть одягла футболку, на якій було написано щось типу «Айтівці — це художники». Я близько години розповідала роботодавцю, що його підхід не працює і такий бізнес не буде успішний. У кінцевому результаті він мене почув і дозволив виставляти речі на столи! На якийсь час атмосфера змінилася, але все одно це була його компанія і його філософія. Я зрозуміла, що мені таке не підходить, і згодом звільнилася. Так злякалася скорочення, що за тиждень отримала два офери Переважно я швидко знаходила нову роботу. Бувало таке, що мала кілька оферів на руках. Деякі аутсорсингові компанії, які хотіли мене перебити, доводили, що можна відмовитися від офера. Мовляв, усі так роблять. Я казала, що це ненормально і моя репутація від цього постраждає. У 2019 році я влаштувалася техлідом у продуктову компанію. Цей досвід був не дуже приємний. СTO (Chief Technology Officer) вважав, що я маю заслужити довіру команди, яка, своєю чергою, теж сприйняла мене в штики. Я там рік попрацювала, але в результаті зазнала скорочення через коронавірус. Компанія сказала, що я для них задорога. Тоді заробляла $5000. Насправді я так злякалася скорочення, що на тлі хвилювань почала активно розсилати резюме і за тиждень отримала два офери. Спершу погодилася на один, а потім інша компанія почала заохочувати мене бонусами ледь не 30% до зарплати. Однак я вирішила, що вже пристала на офер і буду там працювати, адже репутація була важливішою. На новій роботі моя зарплата зросла на $500. Написала власний продукт, але через війну відмовилася від нього Згодом я вирішила зробити щось своє. Це була невеличка CRM-система для маленького бізнесу. Продукт я написала повністю сама. З найманих працівників у мене були лише сейлзи, бо я не вмію продавати customer to customer. Коли бізнес почав зростати, взяла на роботі неоплачувану відпустку. Потім звільнилася зовсім. Продуктом користувалися близько 400 користувачів, малий бізнес. Я стала делегувати обов’язки й паралельно шукати роботу, адже власний бізнес потребував інвестицій. Не буду лукавити, мені потрібні були гроші, які мають здатність закінчуватися, коли ще є сімʼя, яку треба годувати. Тож певний час я працювала паралельно. До речі, вперше таки попрацювала за спеціальністю — security в американській компанії. Після аналізу ринку зрозуміла, що такого зростання, як я прагну для свого продукту, не буде і треба рухатися в інший бік. Тож вирішила переписати його, однак знову почалася війна. Мій проєкт був не на часі. Дійшла думки все закрити. За рік вийти в нуль мені так і не вдалося, але я все одно пишаюся цим проєктом, оскільки отримала на ньому багато клієнтів, а щоб вийти у плюс, потрібно було більше часу. Колеги писали кожного дня, який я провела в окупації Повномасштабна війна цього разу застала мене в Ірпені. Навколо тривали бойові дії, і з досвіду Донецька ми вирішили, що краще залишатися на місці. За кілька днів стало небезпечно виходити на вулицю, кількох сусідів поранили. Коли я опинилася у цій ситуації, найбільше мене підтримували не родичі, а колеги, з якими я колись працювала. Вони шукали шляхи для евакуації, волонтерів, а коли я вибралася з окупованого Ірпеня і відкрила телефон, то побачила, що мені писали кожного дня. Це так, як мертвим повідомлення пишуть, однак я не відповідала, бо не мала зв’язку. Подруга щодня писала, що дуже хоче вірити у те, що я жива і з моєю сімʼєю все гаразд. В окупованому Ірпені я зрозуміла, що гроші нічого не варті. Ти не можеш заплатити, щоб тебе вивезли. Нас евакуювали військові, причому самі й запропонували, бо сказали, що в місті залишатися небезпечно. Я це й сама розуміла, але не знала, як вибратися, адже точилися вуличні бої. Отож військові все кинули й організували для нас евакуацію. Вони сказали, що у них всі машини побиті, і взяли старе авто мого батька, хоч у воєнний стан могли й моє забрати. У мене, звісно, не Mercedes GLE, але нова машина. Кому не розповім цю історію, ніхто не вірить, що взяли саме стару. До речі, коли ми повернулися в деокупований Ірпінь, то автомобіль батька стояв на тому ж місці, звідки військові його взяли. Бійці повезли нас до річки, а не пункту офіційної евакуації, якої на той момент вже не було. Ми 40 хвилин сиділи в машині, поки на наших очах обстрілювали понтон. Коли затихло, військові перевезли нас через міст, показали дорогу до Києва, і вже по лісу за кермом їхала я. Все було дуже швидко: «Міняємося. Ти молодець, тому їдь!». І все, військовий пішов, а я поїхала під звуки обстрілів на фоні. Люди врятували нам життя, а я в цій атмосфері навіть не встигла їм подякувати. У таких ситуаціях важливо, яка ти людина, а не скільки у тебе грошей. У Києві я опинилася без житла і з двома котами на руках. Колись мені було важко з Донецька виїхати, бо ніхто не хотів брати з тваринами на квартиру, а тут ще й звʼязку нема. На щастя, мене прийняла колега з роботи. Буквально за 20 хвилин приїхав її чоловік і віддав нам ключі від житла. Згодом, коли почалися блекаути, колишній колега писав, що на його вулиці є об’єкт критичної інфраструктури, тому у нього не вимикають світло. Тож запрошував до себе, щоб принаймні в теплий душ сходити. Така взаємодія дуже важлива. Схожих історій у моєму житті було багато. Завдяки цьому я усвідомила, що найбільша цінність на роботі — це люди. Після окупації одразу на роботу Поки я була в окупації, робоче місце за мною притримали. На першому дзвінку колега зі США розплакався, коли побачив мене. Усі казали, що дуже хвилювалися. Однак згодом у США звільнився голова компанії, а новий вирішив, що співпрацювати з Україною ризиково, тому у вересні 2022 року мене звільнили. Насправді я навіть зраділа, бо з’явилася можливість хоч трохи отямитися від пережитого. Нову роботу почала шукати у жовтні 2022 року. Пішла вже на останню співбесіду, і от-от мене мали взяти в аутсорсингову компанію, яка шукала ліда для роботи з девопсами і комунікації з клієнтами, і тут почалися блекаути. Цей офер так і завис. Потім було ще кілька пропозицій від роботодавців, але всі казали: «Все круто, будь-які гроші дамо, але приїжджай у Польщу». Мені таке не підходило, я не хотіла виїжджати з України. У березні я отримала офер від фінтех-холдингу з багатьма підрозділами, де був і продуктовий. Там потрібна була людина в борд, яка б відповідала за інфраструктуру. Я пройшла багато співбесід, говорила зі СТО всього холдингу, якому ніхто не подобався. До речі, це була моя перша співбесіда, де мене питали про книжки та літературу. Компанія довго не могла закрити цю вакансію, тож вирішила піти на ризик і взяти мене. До речі, компанія з Кіпру, але з українським корінням, можливо, це якось вплинуло. Я сказала, що хочу $8 тисяч, і так мені й запропонували. Це стало моїм найбільшим бустом у кар’єрі, але й відповідальність тут найсерйозніша. У нас є три людини, які мають свої напрями в компанії. Це продуктовий менеджер, девелопмент-менеджер та інфраструктурний менеджер, тобто я. Моя сфера перетинається і з тестуванням, і з розробкою. У фінтеху нестандартний підхід, це не хмари, а свої дата-центри, своє обладнання у різних локаціях і країнах, яке треба налаштувати. У фінтеху взагалі найбільша складність — це доменна специфіка, бізнес-логіка та інфраструктура. Я балансую між інженерами, які щось роблять на низькому рівні, та інженерами, які працюють на вищому рівні. Далі я займаюся підтримкою клієнтів на технічному рівні. Працюю за нормальним 9-годинним графіком, хоча телефон все одно не замовкає. Я вважаю, що не треба перепрацьовувати, якщо в цьому нема потреби. Поради для менеджерів Прагніть до успіху інших. Я зрозуміла, що моя сила — це не лише те, що я вмію. Я по-справжньому сильний менеджер, якщо люди навколо можуть зробити щось без мене. Не поділяю думку: «Якщо хочеш зробити добре, зроби сам». Важливо свої успіхи міряти успіхами інших людей. Розумійте людей. Треба вміти «читати» команду, розуміти, що мотивує кожного працівника, чому він робить так, а не інакше. Як я люблю говорити: «Code is easy, people are hard». Знайдіть собі ментора. У мене це був бізнес-тренер, який проводив курси для мідл-менеджерів. Я не боялася ставити йому дурні запитання і так навчилася діяти в різних ситуаціях. Спілкуйтеся з людьми, які нічого не тямлять в IT. Ця порада стосується технічних менеджерів. У мене є знайомий Product Manager, який абсолютно не розуміє, чим займаються розробники. Я часто обговорюю технічні ідеї з ним, адже він думає на рівні бізнесу й іноді може п’ять разів запитати: «А для чого?». Тоді я вже сама розумію, що це рішення насправді зовсім не потрібне. Не відривайтеся від землі. З деяких компаній я пішла, навіть коли мені пропонували підвищення. Не варто відриватися від землі до того рівня, коли ви не можете поговорити з технічним спеціалістом його мовою. Коли ви відірвалися кудись і руками вже нічого зробити не можете, ви такий собі менеджер.
we.ua - “В окупації зрозуміла, що насправді головне в роботі”. Розмова з Head of Infrastructure, яка отримала офер на $8000

Про канал

  • DOU – Найбільша спільнота розробників України. Все про IT: цікаві статті, інтервʼю, розслідування, дослідження ринку, свіжі новини та події. Спілкування на форумі з айтівцями на найгарячіші теми та технічні матеріали від експертів. Вакансії, рейтинг IT-компаній, відгуки співробітників, аналітика зарплат і мов програмування.

    Відповідальні: редакція сайту dou.ua

Фільтр новин

Що не так з цим дописом?

Захисний код

Натискаючи на кнопку "Зареєструватись", Ви погоджуєтесь з Публічною офертою та нашим Баченням правил