Корпорація Microsoft у своєму блозі поділилася деталями випуску оновлення ОС Windows 11 23H2, яке стане доступним з 26 вересня 2023 року. Зокрема, анонсували функцію Windows Copilot на основі штучного інтелекту, дещо змінений File Explorer, а також удосконалені Paint, Photos, Clipchamp. 📌 Деталі Windows Copilot буде доступний на робочому столі як бічна панель, також його можна буде викликати за допомогою комбінації клавіш Win+C. Технологія буде уніфікованою і працюватиме у Windows 11, Microsoft 365, Outlook, браузері Edge та пошуковику Bing. У Microsoft додали, що ШІ-помічник дозволятиме керувати налаштуваннями ПК за допомогою голосових або текстових команд, упорядковувати вікна, запускати програми, відповідати на запити, видаляти фон на фото тощо. Як пише видання The Verge, це оновлення є спробою Microsoft створити цифрового помічника після того, як минулого місяця компанія закрила програму Cortana в Windows 11. «Цього разу він може виявитися успішнішим, адже базується на таких самих технологіях, як і Bing Chat. Тож ви можете ставити реальні запитання й отримувати відповіді, які, однак, не завжди можуть бути точними», — зазначають у виданні. 📌 Про Copilot Це інструмент ШІ, розроблений GitHub та OpenAI для допомоги користувачам Visual Studio Code шляхом автодоповнення коду. Він побудований на алгоритмі OpenAI Codex, який називають «нащадком GPT-3». Систему навчали на терабайтах вихідного коду, який є в публічному доступі на GitHub, а також на прикладах текстів англійською мовою. Після запуску у 2021 році технологія викликала чимало звинувачень щодо порушення авторських прав.

Цьогоріч на бакалаврські ІТ-спеціальності вступили понад 24 тисячі абітурієнтів. Зараз Міносвіти прагне повернути студентів до очного навчання — принаймні там, де це можливо. Про це в інтервʼю для DOU розповів заступник міністра освіти з питань цифровізації Дмитро Завгородній. «Порівняно з 2022 роком, кількість зарахованих впала. Насамперед через контрактників на магістратурі: торік їх було аномально багато, а цього року все вирівнялось до стандартних показників. На бакалаврат у 2023-му зараховані 11 294 студенти „на бюджет“ та 12 919 „на контракт“. Приблизно так і було у 2022-му. На магістратуру пішли понад 9 тисяч студентів, а минулого року їх було понад 15 тисяч», — зазначив він. Читайте повне інтервʼю DOU з Дмитром Завгороднім 👇За його словами, метою Міносвіти зараз є повернути студентів і школярів до очного навчання, де це можливо. У різних регіонах України різна ситуація — і це виклик для державного управління, оскільки замість того, щоб робити одну політику для всієї країни, освітяни мають розробляти багато політик. «Але ми все одно вважаємо, що навчання в закладі освіти, виші — це офлайн, час у кампусі, який ми всі потім згадуємо як найкращий зі студентського життя. Це важливо для формування особистості, безлічі різних навичок, які теж є частиною вищої освіти. Ми хочемо, щоб студенти мали цей досвід, ці можливості, тому наполягаємо, щоб університети докладали максимальних зусиль для створення безпекових умов, в яких можна організовувати очне навчання», — додав Дмитро Завгородній. Нагадаємо, після річної перерви, зумовленої початком повномасштабного вторгнення, DOU відновив щорічний рейтинг ІТ-університетів. Навесні 2023-го результати були такі: УКУ — беззаперечний лідер, КПІ — в десятці, а наприкінці кілька харківських вишів.

Дмитро Завгородній почав розвивати свій бізнес з розробки програмного забезпечення ще в студентські роки. У 2017-му перейшов у сферу освіти, працював директором з розвитку мережі приватних шкіл ThinkGlobal, на громадських засадах став радником у Міністерстві цифрової трансформації. Був одним з тих, хто під час пандемії запустив Всеукраїнську школу онлайн — платформу, яка нині налічує понад 550 тисяч користувачів. У 2021-му став гендиректором директорату МОН. Торік увійшов до національного списку Forbes «30 до 30». А з 2023-го Дмитро є заступником міністра освіти з питань цифровізації. Ми поспілкувалися з Дмитром про його кар’єрний шлях, риси, які потрібні для CDTO, головні проєкти з цифровізації освіти та новий курс шкільної інформатики. «Через вплив Революції гідності й УКУ мені захотілося займатися чимось ціннісно-важливим для світу та країни» — З чого починався ваш професійний шлях та чому вирішили прийти працювати в освіту? Коли я ще навчався на факультеті кібернетики КНУ імені Шевченка у 2008-2013 роках, почав займатись бізнесом — ми розробляли доволі прості вебсайти або мобільні застосунки. Потроху став наймати одногрупників і студентів молодших курсів. Ми відкрили маленький офіс і мріяли про велику сервісну компанію. Проте наші клієнти були лише з України, а закордонних замовників мені знайти не вдавалося. Тому я вирішив вступити на програму з інновацій та підприємництва Львівської бізнес-школи УКУ, яку тоді тільки відкрили (нині її очолює Олександр Акіменко). Пам’ятаю, у той час я збагнув, що все, що відбувалося зі мною до цього, було не освітою, а навчанням. Так, в університеті я часто не розумів, навіщо ми це вчимо, витрачаємо на це свій час. Викладач цілком міг почати лекцію словами: «Якщо ви не будете далі працювати у мене на кафедрі, то, можливо, цей предмет не знадобиться вам у житті». У Львівській бізнес-школі було не так: усі цікавилися, чим я займаюся, які маю проблеми, як допомогти виростити мій бізнес, — мені це дуже сподобалося. А ще моє навчання там збіглося з Революцією гідності, тож мені пощастило побачити, чим Університет з великої літери відрізняється від просто університету. Один зі спогадів: ми з одногрупниками приїхали на навчання до Львова з Києва, де весь вечір і пів ночі дивилися страшні події на Майдані й уранці прийшли на лекцію з корпоративного права. Заходить викладач — ми бачимо, що він теж не виспався, і каже: «У вас мали бути два дні моїх лекцій. Обіцяю, що проведу три чи чотири дні, плюс індивідуальні консультації. Але, на жаль, мені треба скасувати заняття: я вчора дивився, що відбувається, тому не можу зараз викладати та прийшов перепросити. Я їду до Києва». Ми питаємо: «Можна з вами? Ми теж їдемо туди». Він погодився — і далі ми всю дорогу спілкувалися про право, Майдан тощо. Це мене сильно вразило, стало прикладом того, що університет — це не просто курси, складання іспитів, навчання програмування чи фінансів, а й простір особистісного зростання, де виховується громадянська позиція, цінності. До речі, тоді ми вже працювали з багатьма клієнтами: робили служби таксі, інтернет-магазини одягу тощо. І це теж почало здаватися чимось дивним: коли на Майдані ночують люди, стріляють, а паралельно у наших клієнтів ніби нічого і не відбувається. Ми продовжили займатися бізнесом, за кілька років він переріс у гарну компанію Omnicore. Я займався продуктовим менеджментом, маркетингом, співпрацею з клієнтами. Ми робили інтернет-магазини для великих ритейлових мереж «під ключ»: розробку, інтеграцію до їхніх ERP та CRM-систем, фотостудії для створення контенту, маркетинг, операційку. Але через вплив Революції гідності й УКУ мені захотілося займатись чимось ціннісно-важливим для світу та країни. Тож я пішов з Omnicore і став директором з розвитку мережі приватних шкіл ThinkGlobal — всього ми відкрили приблизно 25 закладів. Потім я почав допомагати Міністерству цифрової трансформації у питаннях освіти. — Ви сказали про різницю між освітою та навчанням. Як ви вважаєте, у чому вона полягає? Навчання — про знання та навички, коли я хочу вміти «програмувати на Python», «користуватись Excel», «ремонтувати машини». Освіта — це коли змінюється світогляд. Я прийшов, мав одні цілі, а вийшов з іншими, змінив парадигму мислення та світосприйняття. — Це можливо тільки у вишах? Можуть бути різні рівні. Школа теж має давати освіту, змінювати світогляд, розвивати його, виховувати людські якості. А справжній Університет з великої літери має розвивати естетичне світосприйняття, громадянську позицію, комплексне розуміння взаємозв’язків у світі тощо. Я якось прочитав книжку декана одного з факультетів Гарварду, де він писав: «У нас на факультеті природничих наук є обов’язковим курс із соціальних наук». Чому? Тому що майбутній фізик, який закінчує Гарвард, також має розуміти, як працює держава, економіка. Так само для того, хто вивчає філософію, є обов’язковим курс з природничих наук. «Заступник міністра з цифрової трансформації — це поєднання чотирьох кваліфікацій» — Як почалася ваша співпраця з міністерствами? З 2019 року я допомагав Міністерству цифрової трансформації з кількома проєктами. Коли почалася пандемія, це була Всеукраїнська школа онлайн, донорами якої виступили швейцарсько-український проєкт DECIDE і фонд «Відродження». Ми створювали платформу, мобільні застосунки, онлайн-курси для дітей. Я керував технічною частиною. Потім у Міністерстві цифрової трансформації з’явилося бачення, що у кожного міністра має бути заступник з цифрової трансформації. Ми знайшли таку людину для МОН — Артура Селецького. Певний час я на громадських засадах допомагав йому зрозуміти, як далі має функціонувати, розвиватися Всеукраїнська школа онлайн. А коли в Міністерстві освіти з’явився Директорат цифрової трансформації, подумав: чому б не спробувати себе на державній службі повноцінно? Подався на конкурс і пройшов його. За два роки мені запропонували стати заступником міністра. — Можете поділитися деталями конкурсного відбору? Так, на посаду очільника Директорату МОН були й інші кандидати. Нас співбесідували три раунди по кілька інтерв’юерів, були ситуаційні завдання, також ми проходили тести на знання законодавства в Національному агентстві державної служби. На політичні ж посади конкурсів немає: CDTO, заступник міністра — політична посада, на неї призначає Кабінет міністрів за поданням міністра. Коли Оксен Лісовий став міністром освіти і науки, він запропонував мені бути його заступником — і я погодився. Оксен Лісовий та Дмитро Завгородній після призначення на посаду — Що потрібно, щоб стати СDTO у МОН: який бекграунд, освіта? Заступник міністра з цифрової трансформації — це поєднання чотирьох кваліфікацій. Перша — управління, потрібно мати досвід і розуміння операційного, проєктного менеджменту, people-менеджменту, change-менеджменту тощо. Друга — знання доменної галузі, в якій працюєш: освіта, енергетика, інфраструктура, будівництво, екологія або інша галузь. Третя — розуміння, як працює державний сектор, з чого він складається, як працює бюрократія, що таке регламент Кабінету міністрів, як вносять зміни до законів, що і чим регулюється, знання законодавства своєї галузі. Остання кваліфікація, але не менш важлива — знання в ІТ. У різних міністерствах дуже різні обов’язки. Бути CDTO в МОН — не те саме, що бути CDTO в Мін’юсті. У нашу парафію, окрім розвитку інформаційних систем, входить забезпечення девайсами учнів та вчителів, інтернет в укриттях, школах, навчання вчителів цифрової грамотності, ІТ-освіта, шкільна інформатика. У Мін’юсті — це питання онлайн-реєстрації ФОП, реєстр прав на нерухоме майно, електронний нотаріат, тобто більш продуктове ІТ. Підсумовуючи, ідеальний CDTO має комбінувати чотири компоненти: бути класним Product Manager, глибоко розумітися в галузі, де він працює, бути гарним менеджером, оскільки у нього в підпорядкуванні багато людей і організацій, розумітися на державному управлінні, нормопроєктуванні. «Дійти до повного циклу розробки в державному підприємстві не видається можливим і раціональним» — У чому вам довелося розбиратися найбільше? Думаю, мій підприємницький склад розуму став у пригоді на початку повномасштабної війни, коли треба було вигадувати: «Що ми взагалі зараз можемо робити, до кого звернутися?». А ось досвіду в операційному менеджменті або delivery у мене немає. Я не працював у «дорослій» ІТ-компанії. За час роботи в МОН у нас були проєкти з ЕРАМ і Softserve, тому я розумію, наскільки у них зріла культура процесів, наскільки глибоко бізнес-аналіз проходить до етапу розробки. Таке рідко трапляється в державному секторі, передусім тому, що тут працюють за набагато нижчі зарплати, ми не можемо переманити топових людей, які б прийшли та побудували ці процеси. Щодо досвіду, якого мені спочатку не вистачало — поступово його набуваю. Я працюю вже не перший рік, розібрався з тим, як функціонує система державного управління, як вносити зміни в те чи інше нормативне регулювання. На мою думку, мені ще бракує практики в якісному multi-product delivery management. Наприклад, мій друг був директором державного підприємства Prozorro, а до цього керував delivery у великій сервісній компанії. У нього було близько двадцяти проєктів, налагоджені процеси, коли десять проєктних менеджерів, 100 розробників вчасно виконують завдання. Ось такий досвід роботи з такими масштабами був би корисним. Цікаво, що ми співбесідували людей з таким досвідом на інші керівні посади, в центральні органи виконавчої влади. І, скажімо так, дуже лякало те, що вони взагалі не розуміли, що таке держава, що законно, а що ні. Наприклад, людина може не розуміти, що для створення чогось нового (інформаційної системи чи просто інтеграції) потрібна нормативна підстава. Тобто десь у законі має бути написано, що ваша система обмінюється даними з іншою. Далі має бути розроблено положення про систему та порядок її функціонування тощо. Якщо ви хочете отримати систему від донора, то такий проєкт має зареєструвати секретаріат Кабінету міністрів. Це схоже на надлишкову бюрократію, але так вона захищає країну та бюджет від непродуманих дій та забезпечує роботу демократії. І ось такі знання є необхідними, щоб ваш технічний трек на держслужбі взагалі став можливим. — Скільки людей перебуває у вашому підпорядкуванні взагалі та в вашій команді МОН зокрема, хто до неї входить? Як заступник міністра я відповідаю за дві сфери: цифрову трансформацію, професійну та фахову передвищу освіту. У самому директораті цифрової трансформації в МОН нині чотири людини, ще двоє — у команді підтримки реформ при Міністерстві. Крім цього, у нас є кілька підвідомчих установ, серед них — Державне підприємство «Інфоресурс», так званий технічний адміністратор Єдиної державної бази з питань освіти, система, через яку абітурієнти подають заяви до закладів вищої освіти, коледжів тощо. Там містяться всі реєстри, бази даних, через цю систему ліцензують заклади освіти, подають документи на розширення чи звуження ліцензій і багато інших функцій. Також це Інститут освітньої аналітики, який є адміністратором подібних систем для шкіл, система, через яку ми збираємо звітність з усіх департаментів та інших систем, включно з Всеукраїнською школою онлайн. У кожній з цих установ є близько 10 людей, яких можна назвати айтівцями, включно із системними адміністраторами. Оскільки вони мають достатньо низькі зарплати, установи змушені проводити тендери, де обираються підрядники — ІТ-компанії, які розробляють, підтримують, модернізовують системи. Чи можна сказати, що вони в моєму підпорядкуванні? Мабуть, ні. Але система виглядає таким чином. Люди безпосередньо у моїй команді мають різну освіту, досвід роботи на державній службі або в органах місцевого самоврядування. Серед них є ті, хто має розробляти нормативне проєктування, їх можна уявити собі як юридичних продакт-менеджерів. Тобто вони мають написати в наказі або постанові Кабінету міністрів бізнес-вимоги, як-от: «Для вступу цього року потрібно подати такі-то документи. Такі-то пільги існують». Після цього наш технічний адміністратор, державне підприємство має їх перевести в технічне завдання: провести закупівлю, визначити підрядника, а потім спільно прийняти реалізацію цього завдання. Це так в теорії. А на практиці всі допомагають одне одному на різних етапах. — Як вам здається, чи було б ефективніше, якби у міністерства була своя команда розробників? Чи це нереально через неконкурентну зарплату? Я б сказав, що дійти до повного циклу розробки в державному підприємстві не видається можливим і раціональним. При цьому думаю, що приклад ДП ProZorro і кількох подібних підприємств є тим, чого варто прагнути всім у державному ІТ. Що це означає? У них на боці підприємства перебувають продакт-менеджери, девопси та тестувальники. Це дозволяє їм замовляти в ІТ-компаній не послуги проєктного характеру, а аутстаф — вони оплачують певну кількість людиногодин програмістів різної кваліфікації. Це виходить дешевше, ніж наймати їх на державне підприємство офіційно, з усіма податками. Плюс це набагато гнучкіше, бо цього року потрібно багато спеціалістів, а наступного року — небагато або з іншою кваліфікацією. Одночасно це дає змогу не потрапляти в залежність від будь-якого підрядника, тому що частина тестування та продакт-менеджменту я на їхньому боці. Вони можуть забезпечити постановку дуже детальних завдань для своїх підрядників та адекватно оцінювати якість виконаної роботи. «Я прокидався, мав перший Zoom о 7:30, а останній перед сном о 22:00» — Ви продовжуєте розвиток свого проєкту — Всеукраїнської школи онлайн? Так, ми передали цю платформу з Міністерства цифрової трансформації до Міністерства освіти та продовжуємо її розвивати. Скоро з’являться нові функції для вчителів: можливість створювати власні курси, копіювати ті, які є, редагувати їх, готувати індивідуалізовані програми для учнів, завантажувати власні матеріали, пропонувати їх для загального доступу як додаткові до тих курсів, які існують. Паралельно до кінця року маємо створити ще кілька сотень нових онлайн-уроків, оновити ті, що є, для 5–6 класу, щоб там були уроки за програмою Нової української школи (НУШ). Насправді є багато планів, як розвивати і платформу, і контент. — Читала, що ви домовилися з Google про надання 43 тисяч ноутбуків для вчителів, а з Microsoft, Zoom, Acer та іншими компанія — про допомогу на загальну суму близько $100 млн. Які ще успіхи у співпраці з міжнародними донорами були за останні півтора року? Так і є. До речі, з Google ми потім все ж домовилися про 50 тисяч ноутбуків. На початку повномасштабної війни наша команда працювала онлайн — хто звідки. Одна колега допомагала київському ТрО та паралельно виходила на Zoom-конференції. Були ті, хто виїхав у Київську область або до Львова, інших країн. Більшість почувалися розгубленими. Пам’ятаю, як 25 чи 26 лютого кілька моїх колег питали: «Дімо, війна, що робити?». Я кажу: «Треба працювати. Що корисного ми можемо зробити вже сьогодні з нашої позиції?». Моя колега Катя запропонувала: пишемо в Європейську комісію щодо виключення російських університетів і росії взагалі з Болонського процесу«. Насправді це «увімкнуло» всю команду, заклало думку, що у нас є надзвичайні можливості і важливі завдання. Ми звернулися до величезної кількості компаній: надсилали офіційні листи, писали в LinkedIn СЕО бізнесів з проханням про допомогу. Були ті, хто відповідав одразу. З кимось починалися довгі перемовини. Деякі допомагали, усі по-різному. Так, Google надав 50 тисяч ChromeBook, а ось Acer — 100 ноутбуків. Тоді був такий нескінченний процес — не пам’ятаю, щоб я настільки багато працював у житті. Я прокидався, мав перший Zoom о 7:30, а останній перед сном о 22:00 чи іноді о першій годині ночі, якщо, наприклад, це був дзвінок із Сан-Франциско. Засинав, прокидався — і все знову, в одній і тій самій кімнаті. Так продовжувалося півтора-два місяці, поки я не відчув, що це стає важко для мене. Серпнева конференція 2023. На слайді кількість ноутбуків, доставлених вчителям з 2021 року Частина з тієї великої кількості комунікації переросла у масштабну співпрацю з Google, Microsoft, HP, Coursera тощо. Було таке, що до нас приходили компанії самі — часто завдяки глобальним заходам. Наприклад, ми організували заступнику міністра онлайн-виступ на конференції BETT, яка відбувалася в Лондоні у березні 2022 року. Після цього нам написали кілька маленьких компаній, серед яких LabXchange — безплатні онлайн-лабораторії, які створили співробітники Гарварду. Ми спитали в них, чи можна зробити українськомовну версію. Тепер цей сервіс доступний українською мовою. Так само було з платформою Code.org, яка теж є безплатною. Ми сказали: «Було б класно зробити це українською!». І знайшли організацію, яка оплатила переклад. Сподіваюся, що за місяць вона запуститься з усіма їхніми курсами українською мовою. Було сотні різних ініціатив, інколи дуже маленьких. Але тут розмір не має значення. Звісно, легко згадати про 50 тисяч ChromeBooks, 38 тисяч ноутбуків HP, 20 тисяч девайсів для учнів, які закупив UNICEF. Але знаковими є і вже згадані 100 ноутбуків від Acer, бо ми вирішили не ставити їх на баланс, не віддавати школам, а подарувати вчителям, які виїхали з Маріуполя. Зробили це через громадську організацію, просто розіслали «Новою поштою». Для мене це надзвичайний проєкт, бо це було в червні-липні минулого року, коли ми просто жили Маріуполем. Зараз час, коли наші зусилля в роботі з міжнародними партнерами, спільнотою мають надзвичайно великий коефіцієнт корисної дії. Так, звертаючись з цими ж питаннями до повномасштабної війни, ми могли дістати 100 вже ремонтованих девайсів. Тому ми маємо встигнути зробити все, що тільки можемо, щоб отримати максимум з цих можливостей. — Розкажіть про співпрацю з українськими ІТ-компаніями. Цікаво, наскільки допомагають вони? З деякими великими українськими компаніями у нас було багато проєктів ще до повномасштабної війни. Вони давали свої девайси для системи освіти, вчителів, комп’ютерних класів — і зараз продовжують це робити на рівні міста, області, де працюють. Найбільшим кейсом такої співпраці з ІТ-спільнотою цього року стала її участь у створенні нових матеріалів для уроків інформатики. Харківський, Одеський, Львівський ІТ-кластери записували безліч відео з айтівцями, передивлялися уроки, давали зворотний зв’язок тощо. Крім цього, вони співпрацюють із закладами освіти у своїх регіонах — це для нас є найкращим партнерством. Підписання меморандуму з Projector про популяризацію профтех освіти в Україні «Отримали багато повідомлень від шкіл про те, що інформація з нашого інтерактивного dashboard не відповідає реальності» — Розкажіть про новий курс інформатики: як його розробляли, що містить в собі чи є в нього профорієнтаційний складник? Це навчальні матеріали для дітей з першого по одинадцятий класи, розроблені у співпраці з Міністерством цифрової трансформації, проєктом EU4DigitalUA. Там купа уроків, інтерактивних матеріалів, завдань, тестів, якими покривається вся шкільна програма — при цьому є багато нових тем. Усе це розробляли та потім пілотували в 50 школах цілий рік. Ми збирали фідбек учителів, дітей, змінювали те, що їм не сподобалося, збирали його знову. Усе це доступне на платформі «Дія. Освіта» вчителям, які захочуть використовувати наші матеріали при складанні курсів. Вони побудовані на державних стандартах і стандартах європейської рамки цифрових компетентностей. Тобто у нас є конкретні, вимірювані компетентності, якими має оволодіти сучасний громадянин. Там усе продумано, наприклад вміння комунікувати в інтернеті, що насправді не є очевидним вмінням. Бо з одного боку: «Та ми ж всі переписуємося у тому ж WhatsApp!», а з іншого — чи нас навчали того, що діловий імейл, повідомлення у месенджері та живе спілкування вимагають різних тональностей, етики тощо? Або, можливо, ми самі вирішили, що робимо це ефективно, а насправді хтось ображається на нас, коли ми пишемо англійською мовою імейл так, ніби це повідомлення у WhatsApp. І потім у відповідь отримуємо величезний текст зі завершеннями, побажаннями, оскільки електронний лист має свою форму та стиль. На новому рівні розкривається питання створення цифрового контенту. У звичайній програмі з інформатики вчитель може показати, яким чином малювати трикутник у Paint. А в цих відеоматеріалах багато доповнень про те, як представники геймдеву створюють 3D-анімації для ігор, які застосунки для цього використовують. Таким чином діти на сучасному практичному рівні отримують базові навички, розуміють, у яких професіях це використовується — і це може їх зацікавити. — До речі, чи збільшила кількість абітурієнтів, які цього року пішли саме на ІТ-спеціальності? Порівняно з 2022 роком, кількість зарахованих впала. Насамперед через контрактників на магістратурі: торік їх було аномально багато, а цього року все вирівнялось до стандартних показників. На бакалаврат у 2023-му зараховані 11 294 студенти «на бюджет» та 12 919 «на контракт». Приблизно так і було у 2022-му. На магістратуру пішли понад 9 тисяч студентів, а минулого року їх було понад 15 тисяч. — З огляду на новий курс інформатики, зокрема, є питання щодо забезпечення шкіл технікою — чи вистачає її, наприклад віддаленим селам? Дуже багато не вистачає. Ми запустили інтерактивний dashboard, де можна подивитися дані з кожної області: яку потребу має заклад (насамперед це стосується дітей з багатодітних сімей, дітей-сиріт і інших вразливих категорій — вони можуть подавати запити через школи), скільки техніки було доставлено за час повномасштабної війни з нашою допомогою, скільки ще потрібно. Нам також надсилають інформацію про те, куди і яку техніку доставляли — до рівня школи або іншого закладу освіти. Також там є дані, скільки і якої техніки надійшло від конкретного донора. Після того, як ми це запустили, отримали багато повідомлень від шкіл про те, що інформація з нашого інтерактивного dashboard не відповідає реальності. Зараз ми звертаємося до областей і громад, з’ясовуємо, як вони розподіляли техніку, де ті комп’ютери, які вони мали передати в заклади. Завдяки прозорості, думаю, ми будемо і більше отримувати, і краще розподіляти. «Наша мета — повернутися до очного навчання, де це можливо» — Перед початком навчального року було багато дискусій щодо формату навчання, офлайн чи онлайн. На якому боці ви? У різних регіонах України різна ситуація. Насправді це найбільший виклик для державного управління, оскільки замість того, щоб робити одну політику для всієї країни, ми маємо розробляти багато політик. Звісно, для більшої частини держави пріоритетом є гарантування безпекових умов, щоб навчання ставало очним або частково очним. Це є важливим, бо дітям потрібна соціалізація. Наприклад, якщо укриття у школі недостатньо велике, то кілька днів може бути офлайн, а кілька — онлайн. Або школа працює у дві зміни. Згадані онлайн-інструменти, платформи не є тимчасовими, вони допомагають, коли є певні дні онлайн, дитина захворіла або пропустила уроки з інших причин. Наша мета — повернутися до очного навчання, де це можливо. Але, на жаль, є окуповані території, території біля кордону, лінії зіткнення. Є школи, де немає укриттів. Тому діє багато різних моделей, які ми намагаємося реалізовувати за допомогою органів місцевого самоврядування. Наприклад, для дітей, які проживають біля кордонів з росією і білоруссю, має бути організоване підвезення до великих шкіл, які розташовані на достатній відстані, мають укриття й інші безпекові умови, тож можуть стати хабами офлайн-навчання. До того ж не все залежить від МОН та уряду. А також від місцевої влади: хтось ухвалює рішення більш активно, інвестує в цей напрям, а деякі, навпаки, вважають, що це не є пріоритетом. Важливим для нас є і врахування думки батьків, саме вони врешті й ухвалюють рішення. Для прикладу, в Одесі, Дніпрі більш ніж половина батьків в опитуванні вказали, що хочуть повернутися до очного навчання. Але це означає, що умовні 40% не готові до цього. Можливо, вони перебувають в інших містах, виїхали в іншу область чи за кордон, але при цьому хочуть залишатися у своїй школі, а не переводитися в іншу. Тут актуальним є створення окремих шкіл, які працюють суто дистанційно, щоб учителю не потрібно було паралельно викладати для п’яти дітей у класі і п’яти дітей, які під’єдналися онлайн. — А яка ситуація з професійно-технічними закладами, вишами? Ще до 24 лютого 2022 року ми вели багато перемовин зі всесвітньо відомими компаніями — Coursera, edX, щоб дати університетам або окремим студентам можливість отримати доступ до їхніх курсів. Коли почалася повномасштабна війна, ми одразу звернулися з цим проханням ще раз — пам’ятаю, як писали це вночі, коли не було світла. Усі відповіли позитивно, а потім продовжили доступ на довший період. Тому для наших університетів, коледжів, профтехучилищ безплатно доступні всі найвідоміші навчальні платформи: Coursera, edX, Udemy, Labster, LabXchange. Це унікальна можливість, якої немає в жодній іншій країні світу. Паралельно з цим ми дозволили закладам вищої освіти надавати академічні кредити за проходження цих курсів, ухваливши відповідні внутрішні положення, як саме це робити. В ІТ до 35% всіх кредитів можуть бути зараховані за результатами такого неформального навчання — як онлайн-курсів, так і будь-яких інших курсів, які надають провайдери в Україні. Але ми все одно вважаємо, що навчання в закладі освіти, виші — це офлайн, час у кампусі, який ми всі потім згадуємо як найкращий зі студентського життя. Це важливо для формування особистості, безлічі різних навичок, які теж є частиною вищої освіти. Ми хочемо, щоб студенти мали цей досвід, ці можливості, тому наполягаємо, щоб університети докладали максимальних зусиль для створення безпекових умов, в яких можна організовувати очне навчання. Ті ж університети в Чернівцях чи Ужгороді рік пропрацювали в дистанційному форматі. Це є певною економією на комунальних видатках, ще чомусь, але не є тією послугою, яку ми прагнемо надавати нашим студентам. Якщо казати про профтехосвіту, то онлайн для більшості спеціальностей не працює: ви не станете кухарем чи зварювальником онлайн. Тому навіть у таких містах, як Запоріжжя, ще посеред минулого навчального року більшості профтех-закладів дозволили часткове проведення практичних занять офлайн. «Люди мають витрачати менше часу на паперову роботу» — Як вам здається, які головні проблеми української освіти в технічній і гуманітарній сферах? Як диджиталізація може допомогти їх розв’язати? Проблем багато: якість дистанційного та змішаного навчання, бюрократія в закладах освіти, величезна кількість «паперового часу», який люди витрачають на незрозумілу, непотрібну роботу, брак якісних даних для аналізу, з якими можна працювати; брак цифрових навичок у співробітників — у результаті вони не можуть ефективно використовувати онлайн-інструменти. Також проблемою є незнання англійської мови, а відтак учасники освітнього процесу неспроможні працювати з безліччю англомовних ресурсів. Крім цього, у сфері освіти в Україні досі існує чимало «аналогових» процедур: щось кудись принести, отримати довідки тощо без можливості зробити це онлайн. Над розв’язанням усіх цих проблем ми працюємо. Наша стратегія поділяється на п’ять компонентів. Перший — інфраструктурний. Ми розуміємо, що без того, щоб у кожного вчителя був комп’ютер, а у кожної дитини — гаджет, з якого можна приєднатися на дистанційний урок, — мрія не здійсниться. Це важливе завдання, найбільш дороге, але ми ним займаємося. Другий — це контент. Щоб у дітей був доступ до навчальних матеріалів, 3D-моделей, електронних підручників, можна було подивитися відео, пройти тести, онлайн-курси — без цього комп’ютер є іграшкою, а не освітнім інструментом. Не завжди це означає, що нам треба щось розробляти. Як я казав, ми можемо домовитися з Coursera й отримати цей контент. Але, наприклад, онлайн-курс з української літератури треба вже робити самим. Третій компонент — цифрові навички, щоб наші вчителі могли користуватися сучасною технікою. Бо якщо ми купуємо інтерактивні панелі, а потім їх ніхто не використовує або використовує так, як звичайну дошку чи телевізор, то це теж не школа нашої мрії. У школі нашої мрії вчитель вміє по максимуму «витискати» можливості з технологій, є прикладом для учнів. А не так, як буває, коли діти показують йому, як увімкнути комп’ютер. Четвертий — це процеси та послуги. Ми хочемо, щоб діти вступали до закладів освіти, подаючи документи онлайн (і це вже працює). Скасувати усілякі довідки, «важливі звіти», щоб у школах були електронні журнали — я називаю це дебюрократизацією. Люди мають витрачати менше часу на паперову роботу, а процеси — ставати швидкими та непомітними. І останній компонент — щоб наша політика, рішення були засновані на реальних і автоматично зібраних якісних даних. — За час роботи в МОН, що вважаєте своїми досягненнями, які проєкти знакові для вас? Моє найбільше досягнення — це чудова команда, довіра партнерів і побудовані процеси. Найбільшими проєктами точно є Всеукраїнська Школа Онлайн та ініціатива «Ноутбук кожному вчителю». Подорожуючи країною, я бачу результат нашої роботи в кожній області, і це надихає. Є і багато нових проєктів, серед них — створення цифрових освітніх центрів, чим займається велика кількість громадських організацій по всій країні. Мабуть, найдинамічніша в цьому плані — savED. У приміщеннях таких центрів роблять ремонт, їх облаштовують технікою. Здебільшого їх створюють саме у тих регіонах, де багато учнів навчаються онлайн. Бо залишаються ті, хто не має власного гаджета, або у родині троє дітей і девайсів не вистачає. Або вдома незручно, тому що там мало місця, чи просто є бажання навчатися у якісно новому просторі, де є інші діти. Після уроків учні мають змогу отримати консультації, піти на гуртки, тобто це одночасно й осередок здорового позашкілля. Сподіваюся, що нам вдасться цього року запустити більш ніж 100 таких цифрових освітніх центрів у регіонах, які найбільше постраждали — це Харківська, Миколаївська, Дніпропетровська, Чернігівська, Сумська області. Це одна зі стратегій покращення якості дистанційного навчання, оскільки ми розуміємо, що забезпечити 250 тисяч девайсів для учнів до кінця року надзвичайно важко. Крім цього, це можливість для багатьох пошкоджених внаслідок бойових закладів або просто старих приміщень бути відремонтованими. Там же громадські організації зможуть проводити тренінги для вчителів, надавати психологічну підтримку тощо. Мені дуже імпонує цей проєкт, я бачу, як він вже поширюється країною — думаю, він буде ефективним доповненням до нашої екосистеми дистанційного навчання. — Щодо особистих планів: зрозуміло, що вас недавно призначили на цю посаду, але, можливо, через деякий час, 5–10 років ви плануєте повернутися до приватного сектору? 100 %. Хоча зараз складно сказати, коли це відбудеться. Насправді я живу в такій парадигмі, коли не відриваюся від роботи думками про те, що буде за 10 років. Ми живемо в країні, у якій йде війна. Тому треба в ній перемогти, а далі можна займатися чим завгодно.

Цього разу ми поставили айтівцям, які попри війну залишаються в Україні, кілька запитань: Коли та як ви ухвалили для себе рішення залишатися в країні попри все?Чим для вас важливе це рішення?Як наразі виглядають ваші будні?Чим ви допомагаєте наближати перемогу України і як розподіляєте свій час на роботу та важливу для країни діяльність? Фахівці найчастіше згадували допомогу донатами на військо через друзів, родичів і фонди, участь у волонтерських проєктах. Хтось возить речі бійцям на фронт чи допомагає дістати спорядження, хтось опікується переселенцями. Більше відповідей — у матеріалі. Також редакція готує бліцопитування айтівців, які нині служать у ЗСУ. Що таке формат анонімного бліцопитування на DOUФормат анонімних бліцопитувань передбачає збір і фіксування думок айтівців щодо тієї чи іншої ситуації в країні, кар’єрі або їхньому житті. Редакція збирає відповіді за допомогою анкет, які поширює серед користувачів DOU, після чого формує окремий матеріал з урахуванням балансу думок там, де це можливо.Редакція DOU не обов’язково поділяє викладені в бліцах тези. Опубліковані коментарі не є репрезентативною вибіркою чи соціологічним дослідженням. Айтівці — про донати, роботу, war-life balance та наближення перемоги «Вибору і не було, бо я люблю Україну. Це і моя сила, і моя слабкість. Також для мене важливо тут лишатися, бо, коли майбутні діти запитають „Мамо, а що ти робила під час війни?“, не хочеться червоніти й казати, що я переховувалася за кордоном. Хочеться виховати дітей-патріотів, які теж залишаться в разі повторної війни, коли будуть дорослі. Доначу 10% від зарплати, здебільшого це великі збори, перевірені телеграм-канали і збори від колег у робочому благодійному чаті» (DevOps). «За місяць до повномасштабної війни був впевнений, що вона близько. Вирішив залишатися, бо вірив головнокомандувачу і знав, що тил для війни теж важливий, не міг кинути країну під час війни з росією. Відверто кажучи, заздрю людям, для яких дім — це там, де сухо і де годують, їм легше жити. Я так не можу, знаю, що ніде не почуватимуся вдома, окрім як тут» (Senior Python Engineer). «Працюю шість днів на тиждень по 10 годин, щоби було на екстрадонати» (Junior Ruby on Rails Developer). «До початку війни перебував за кордоном, щось на кшталт воркейшену. З ранку 24-го почав шукати всі можливі варіанти дістатися в Україну. Не можу сказати, що не було думок залишитися за кордоном і чекати, коли виїде моя сімʼя, але це швидко минуло і вже за кілька днів через Румунію та Молдову зміг дістатись додому. Це рішення, як на мене, просто єдино правильне. Працюю повний день, періодично допомагаю в благодійному фонді, частина коштів йде на „Повернись живим“, також закриваю деякі збори та закидаю на медійні збори на кшталт Стерненка. На початку війни і пісок в мішки набирав, і таскав волонтерку, всіляке було. Рік працював у волонтерському проєкті, але розробка закінчилась, зараз дуже рідко щось на підтримку роблю» (Senior Front-end Developer). «До повномасштабного вторгнення я розглядав варіант покинути країну. Передусім через тиск дружини. Вона дуже боялась війни й сильно переживала протягом декількох місяців перед вторгненням. З падінням перших ракет я вивіз сімʼю на захід країни і вирішив продовжити працювати, бо тільки у мене точно залишалась робота і потенційно потрібно було б утримувати усіх батьків. Але про виїзд забув остаточно, хоч мені й пропонували такі варіанти. Я постійно думаю про мобілізацію, картаю себе що не у війську, і розумію, що мій час настане. Тому як можу готуюся до цього. Здебільшого це тактична медицина та фізична підготовка. Не мобілізуюся сам, оскільки переживаю за фінансове становище дружини, тому намагаюся сформувати для неї достатню фінансову подушку. Наразі в компанії організовую збори для своїх знайомих у війську й сам доначу. Час від часу їду до хлопців з волонтерською допомогою. Зараз тільки там я відчуваю себе живим» (.NET Developer). «І думки такої не було, щоб виїхати. З самого початку війни, оцінивши свої можливості, зосередився на фінансовій допомозі. І кожного місяця від початку 70% відсотків моєї зарплати йде на донати (ПЖ)» (Front-end Developer). «У березні 2022-го втікав з міста від бомбардування, виїхав за кордон (був знятий з військового обліку), перевів дух і за три місяці повернувся, щоб не віддавати половину доходу податками й орендою — натомість посилено донатив весь рік (сума донатів перевершила всі сумарні витрати і становила близько $50к). До цього якийсь час жив за кордоном і повернувся після Майдану, на піднесено-патріотичній хвилі. Сумував — бувало, шкодував — ніколи. Доначу на великі фонди, збори знайомих, невеликі запити на кількасот доларів для знайомих воїнів закриваю сам — бронік, шини тощо. Маю дві фултайм-роботи. Вільний час витрачаю на фізичну підготовку на випадок мобілізації» (DevOps Consultant). «Це мій дім, і іншого такого дому в мене не буде. Майже все так, як і до війни, тільки що багато грошей йде на донати або пошук усіляких „приколів“ для друзів, які нині служать. Я працюю віддалено, допомагаю військовим» (Senior Front-end). «Насправді не виникало навіть думки емігрувати кудись на постійне проживання. Я не змогла виїхати навіть на короткий час, бо морально мені було легше залишатись тут, завдяки ЗСУ це стало можливим. В такі критичні моменти своє стає особливо цінним. Щаслива, що залишилась, попри все. Працюю онлайн, доначу на ЗСУ. Насправді мій графік не змінився надто сильно. Соромно, що не волонтерю в організаціях» (UX/UI Designer). «У перші тижні вторгнення, коли вдалося вивезти сім’ю на захід країни із зони бойових дій, я зрозумів, що залишуся. Вважаю, що тільки в Україні можу вкласти максимум своїх ресурсів у наближення перемоги. Розширив робочий тиждень до семи днів, вихідних немає. Це дало змогу збалансувати роботу та волонтерство: займаюся обробкою запитів, комунікацією з військовими, логістикою та фандрайзингом у фонді. На донати та реалізацію благодійних проєктів йде понад 50% зарплати. Замість відпусток на період повномасштабної війни обираю грошову компенсацію, що дозволяє мати екстрений запас грошей для сплати термінових запитів» (Senior PHP Developer). «З 2009-го по 2012-й обʼїздив майже всю Україну і зрозумів, що кращої країни не існує. Після 2013-го почав цікавитися історією українського спротиву імперіям. Варіанту „тікати“ не було ніколи. Завантажив себе роботою, щоб допомагати фінансово в кожному зборі, який я бачу, але тільки волонтерам, яким довіряю. Нещодавно надійшла повістка, тому долучуся до ЗСУ» (Front-end Developer). «Були в окупації в Херсоні, була опція виїхати через Крим, але це навіть не розглядалось. Їхали полями через Снігурівку, десяток блокпостів кацапів. Покинути Україну — зрадити собі. Інші люди пішли на фронт — отже, ми можемо потерпіти та підтримати державу. Наша присутність в Україні — підтримка ЗСУ та економіки, приклад для дитини, шана захисникам. Більшість моїх знайомих айтівців з Херсона їхали в Україну. Хоча Херсон вже деокупований, але життя там неможливе. Усе ще винаймаємо квартиру у Вінниці, хоча маємо будинок удома. Наше життя — сон і праця, нічого зайвого, без походів у ресторани чи кафе. Максимум пиво вдома на квартирі із родичами/друзями. Мінімальний щомісячний донат на ЗСУ — 1000-1200$» (Senior Java Developer). «У перший день великої війни вирішив, що залишуся, хоча багато колег виїхали, тоді була така паніка, що поїхати хотів багато хто. Я вирішив залишитися і не пошкодував, бо я не уявляю, що б я робив за кордоном. Я в Україні й точно звідси нікуди не виїду, поки триває війна. Якщо відкриють кордони (це смішно, але ймовірність завжди існує, хоч і наразі наближена до 0%), зганяв би на тиждень-два кудись на море, а далі повернувся б. Причина: можливо, колись і мені доведеться долучитися до захисту України зі зброєю в руках. Я розумію, що потенційно держава Україна, в якій я планую жити, створити родину й отримувати насолоду від роботи й життя, розраховує і на мене. Тому частково готуюся до цього. Краще бути підготовленим, ніж не готовим взагалі. Бо війна триватиме стільки, скільки триватиме, і від кожного з нас залежить те, коли ж вона вже нарешті закінчиться. Переважно доначу, інколи закриваю потреби у спорядженні знайомих бійців» (Data Performance Engineer). «Будні — це насамперед робота заради донатів, анонімно похвалюсь, за перший рік широкомасштабного вторгнення задонатив більше ніж 1 000 000 грн. При цьому були волонтерські збори, закупівлі, зараз нарешті виготовляю „потрібні речі“ для військових (це не розкажу навіть заради хвастання)» (Middle DevOps). «На початку серпня 2022 року вирішив, що залишуся. До того ще були ілюзії, а потім стало зрозуміло, що треба знаходити себе у цій реальності. Здаю кров, доначу відсоток від зарплати, підтягую фізпідготовку для мобілізації і записався для психолога. Відвідую курси з підготовки цивільних, але це лише три заняття поки що було» (Game Writer). «Я мав досвід виїзду, зокрема, через війну у 2014-му. Після трьох років життя в Європі повернувся і ні про що не шкодую. Тут описав історію. Робота, донати, підтримка окремих зборів і краудфандингових кампаній для фондів. Усе це нонстоп» (Product Manager). «По-перше, рішення, що кудись обов’язково потрібно переїхати завжди здавалось нав’язаним зі сторони. Я ніколи не мав такої думки. Навіть формулювання „ухвалили рішення залишитися“ звучить дивно, адже чому я повинен кудись їхати. Але бажання знайти місце краще України перестало виникати, коли я побачив, скільки класних, сильних і достойних людей живуть зі мною в одній бульбашці. Я не хочу від них відмовлятися. Не хочу втрачати цей зв’язок. Через обмеженість розуміння майбутнього я не маю середньострокових і довгострокових планів. Відклав навчання чи бажання створити свій бізнес, проєкт, не інвестую в себе і своє майбутнє, тому що не зрозуміло, наскільки це буде мати сенс через рік, три, п’ять» (Senior .NET Software Engineer). «Для мене це не був тяжкий вибір (це взагалі був не вибір), бо це моя країна і мені дуже боляче на це все дивитися. Спочатку війни я почав потроху волонтерити. Відвозив їжу та все необхідне в спеціальні точки збору, окрім цього, звичайно, донатив частину коштів на ЗСУ. Після того як мій вітчим пішов знищувати ворога, я збираю кошти для підтримки його бригади. Запустив невеликий збір грошей на купівлю повнопривідного джипа, щоб мій вітчим міг ефективно пересуватися. Після того, як куплений мною джип знищили, я зібрав гроші на мікроавтобус. Зараз продовжую сприяти нашій перемозі над ворогом!» (Middle .NET Dev). «Для мене важливо бути поруч з країною, котра мене виростила, виховала! Бути поруч в ті часи, коли їй найважче. Працюю, вчуся, відпочиваю, гуляю з друзями, ходжу до психолога. Допомагаю щоденними донатами» (Middle QA). «Усі родичі дзвонили, писали і різними способами, включаючи залякування, вмовляли поїхати з Києва з 24-го по кінець березня. Я вагалася під цим тиском, ще не розуміючи тоді, що відбувається. Було багато страху смерті і страху перед невизначеністю, але й багато впертої злості на те, що окупант виганяє мене з місця, в якому я хочу бути, з мого дому, від моїх друзів і близьких. Переважила любов до того, що знаю, ніж фізична безпека в ізоляції і невідомості за кордоном, яка теж мене лякала. Також я не була свідомою українкою до повномасштабного вторгнення, але з 24-го все перегорнулося, і я виявила потребу відчути це національне єднання і досвід переживання скрутних часів з людьми моєї країни, у чому досі знаходжу цікавість і радість. Доначу, поширюю збори і інформацію в соцмережах, іноді надсилаю гуманітарку від себе, куди і коли можу. Також маю блог на закордонну аудиторію, там пишу про війну і свій досвід в ній, поширюю інформацію і спростовую міфи російської пропаганди. Бажала б робити більше насправді» (Senior Java Developer). «Ще у грудні 2021-го, коли зрозумів, що загроза війни дуже велика. Роботодавець спочатку легко, а потім і наполегливо пропонував переїхати в одну з країн Східної Європи. Залишився, бо очікував на велику мобілізацію, і я, чесно кажучи, був впевнений, що буду мобілізований у перші місяці. Будні нагадують „нормальне життя“. Значну частину заробітку жертвую як великим фондам, так людям, яким я довіряю. Декілька разів допомагав знайти, купити і ввезти в Україну пристрої, які тут важко знайти. Робив це для своїх друзів, які в ЗСУ» (Principal Software Engineer). «Ще перед війною вирішив, що маю бути тут. Кинути свою країну в такий важкий для неї час суперечить моїм цінностям. Я не зможу нормально з собою жити, знаючи, що купа моїх друзів/знайомих залишились, воюють, волонтерять, просто живуть в умовах війни, а я — ні. На цю мить тільки доначу і намагаюся ввести інформаційну війну, поширювати збори тощо» (Middle Angular Developer). «З самого початку не було задуму покинути країну. Будні — робота. Допомагаю донатами, в середньому 20к грн на місяць» (Senior React Native Developer). «Я не розглядала для себе виїзд за кордон, поки лишається неокупованою бодай частина України. Мені активно пропонувала релокуватися моя компанія, але я завчасно приїхала до Львова з Києва, тож вторгнення зустріла тут. Я родом з Донеччини, моє рідне місто окуповане з 2014 року. Я не вважаю, що мушу тікати з рідної країни, бо хтось кидає сюди ракети і хоче нашу землю. Більшість моїх колег і друзів так само лишилися в Україні. Доначу щодня на різні ініціативи — збори на ЗСУ, допомогу пораненим, постраждалим від війни людям і тваринам» (Senior QA Engineer). "Прожила рік в Англії після початку повномасштабної війни. Весь час донатила і купувала речі, передавала волонтерам. За кілька місяців ухвалила рішення, що тільки Україна мій дім, я зроблю все для неї і повернусь. Але не поспішала повертатись, маю депресію і тривожний розлад, боялась, що не "вивез«у повітряні тривоги і ракети через це. Постійно приїжджала і «щупала» свій стан під час блекаутів і тривог, впевнилась, що краще, ніж вдома, ніде не може бути. Зібрала речі і повернулась у квітні цього року, більше нікуди не збираюсь їхати. Працюю в міжнародній компанії, веду блог в інстаграмі, де поширюю збори, збираю сама або проводжу розіграші за донати. Стараюсь популяризувати донати і постійно доносити аудиторії, що це обов’язок. 100% доходу з будь-якої блогерської реклами іде на військо (небагато, але це чесна праця). Окремо із зарплати доначу від 20% щомісяця — близько $1000″ (Senior Back-end Developer). «Я не розглядав інших варіантів. Як почалася війна, тато пішов на фронт. Домовилися, що я працюю і забезпечую його і підрозділ, а також відповідатиму за його бізнес. А він захищатиме нас із сім’єю від русні. Працюю 12-15 годин на день. Заробляю максимальну кількість грошей. Витрачаю на речі для підрозділу тата та інших підрозділів військових з моєї родини» (Senior DevOps Engineer). «Не думав про відʼїзд. Це моя країна, я відчуваю себе її частиною. Це мій дім. Наразі допомагаю донатами і передачками на фронт друзям. Деякий час перекладав матеріали з англійської мови на українську для ТрО на волонтерській основі. Донатити стараюсь щодня, плюс є щомісячні підписки на „Повернись живим“ і Фонд Притули. Сумарно переказую близько 25% заробітку» (Senior Software Developer). «Найкращі люди країни віддають усе в боротьбі проти русні. Звалити — це недостойний вчинок щодо них, країни і себе. Задонатив більше як мільйон гривень, поступово лікую травми і покращую фізичну форму до потенційної мобілізації» (Senior Software Engineer). «Ухвалили рішення залишатися до 24 лютого, коли в сімʼї обговорювали, що робити, якщо буде повномасштабне вторгнення. Не виїжджали з Києва і весь час намагаємось бути корисними, тому що Україна — це наш дім. Допомагаю зі зборами, постійно доначу на ЗСУ, орендуємо квартиру для сімʼї переселенців, купляємо та збираємо речі та їжу для переселенців» (Lead Product Designer). «У перший місяць повномасштабного вторгнення, коли щодня обстрілювали мій улюблений Харків, я вирішила, що не покину країну до перемоги, хоча, як жінка, маю таку можливість. Я вважаю, що в мене просто немає морального права поїхати, навіть якщо мій внесок в перемогу вимірюється лише донатами і сплатою податків. Поки тато захищає нашу країну на фронті, моє завдання — більше працювати і донатити. Закривати гуманітарні запити також допомагає волонтерська ініціатива моєї компанії Knubisoft help. Щодо часу — він не має значення, якщо є можливість допомогти. Тим паче донати і поширення інформації про збори не займають багато часу. Це той мінімум, який має робити кожен» (Middle Java Developer). «Вибір перед початком повномасштабного вторгнення стояв між поїхати самому та залишити дружину сам на сам або разом зустріти хай там як те, що буде далі. Якби зробив перше, не зміг би пробачити собі. Зараз виїжджати з країни шляхом корупції вважаю аморальним та таким, що суперечить моїм переконанням. Багато працюю. Стараюсь донатити до 40% від заробітку у валюті на фонди та окремі збори» (Senior JavaScript Developer). «Рішення залишитися ухвалював у лютому 2023-го, коли мені пропонували виїхати з країни. Вирішив, що мені просто буде соромно перед друзями, які на фронті, і загалом тими, хто залишився в країні. Наразі працюю, допомагаю донатами, як, мабуть, і більшість. Окрім того, цікавлюсь тактичною медициною, проходжу курси з неї, а також ходжу на навчання з тактики ведення бою та вчусь стріляти. Давно придбав вогнепальну зброю і вчуся користуватись нею, бо розумію, що рано чи пізно прийде і моя черга йти до лав ЗСУ» (QA Lead). «Березень 2022-го став датою, коли вирішив тут залишатися, тому що не хочу потім розповідати дитині, що кинув свою рідну землю у найважчий для неї момент. Робота-дім, якийсь умовний відпочинок, щоб не поїхати кукухою, відпустки та подорожі якось іншим разом. Допомагаю наразі тільки донатами, з іншою волонтерською діяльністю поки що не складається через брак знайомих» (Senior Marketing Specialist). «Ми не планували лишатися. Чоловік отримав контракт на роботу з релокейтом у Португалію. Ми підготували всі документи і не встигли їх подати в посольство, бо почалася війна. У перший день війни ми відходили від шоку, на другий і третій день вже оббивали пороги у військкоматах, чекали черги, хотіли, щоб нас взяли. Але тоді ми без досвіду були непотрібні. Розробили турнікет, який, на жаль, не пройшов сертифікацію. Купуємо речі для військових. Зібрали з чоловіком на чотири дрони. У чоловіка на роботі хлопці після роботи варять буржуйки для військових, залізо і все інше підкидають знайомі» (QA Manager). «У перший день вторгнення я був у Львові і мав змогу цілком законно в перший же день покинути країну, проте вирішив залишитися і за змогою допомагати країні і своїм рідним. Я проживаю і працюю в Києві, і моє життя переважно не змінилося в порівнянні з часом до вторгнення, окрім очевидних обмежень і періодичних бомбардувань міста, які мене особисто поки що майже не зачепили. Моя основна допомога — донати кілька разів на тиждень по кілька тисяч гривень, ще кілька разів здавав кров» (Senior QA Engineer). «Хотіли виїхати з дружиною у перший день, але вирішили залишитись. Промайнули думки типу „як це я поїду, а батьки, родичі та друзі залишаться?“, це неправильно. Це рішення для мене особисто важливе, бо я залишився у контексті внутрішніх подій. І зараз розумію, чому закриті кордони — це необхідність, хто б що не говорив. Відчуття обʼєднаності і підтримки від тих, хто поруч, впливає на морально-психологічну складову суспільства, в тому числі військових. Зараз донатимо на збори друзів, щомісячно близько 20% від зарплати. Також допомагаємо батькам 5-10%» (Middle Front-end Developer). «Від початку війни вирішив, що хочу тут залишатися. Коли зрозумів, що це не на два-три тижні. Війна попри те, що руйнує життя, руйнує економіку. Вирішив, що, залишаючись тут, зможу приносити більше користі, аніж сплачувати п’ять відсотків податків. Плюс не заплямую себе кримінальною справою з нелегального виїзду з країни, тобто залишусь чесною людиною. Мої будні максимально прості: робота-відпочинок. Доначу 10 відсотків зарплати одразу, як її отримую. Потім ще потрохи на збори закидую. Навряд чи хтось назве то важливим, але намагаюся принаймні на роботі не давати просто так проходити росіянським наративам. Я повністю перейшов на українську. Це не багато, але принаймні я показую своєму російськомовному середовищу, що нема жодних проблем у переході на українську» (Senior .NET Automation QA). «Ніколи не хотів виїжджати з країни, оскільки дуже ціную соціальну складову в Україні — всі мої близькі тут. Вважаю, що в країні все ще є відносно безпечні місця і тікати нема потреби, доки є робота і можна хоч якось бути корисним тут. Будні мало змінилися з часів пандемії: працюю фултайм з дому, але з іншого міста. Силам оборони допомагаю донатами і купівлею потрібного обладнання (старлінки, одяг тощо) для знайомих військових. Багато людей регулярно проводять збори і звітують, тож щоранку є куди задонатити і бути впевненим, що все йде куди треба. Намагаюся підтримати кожен збір перевірених людей, поки вистачає коштів» (Senior .NET Developer). «У перші дні повномасштабної війни пішов з трьома друзями у військкомат. Двох, котрі служили, одразу забрали, а у мене і ще одного взяли номери і сказали, що 100 000 людей вже набрали і більше брати немає куди. Як буде потреба в людях, мені подзвонять. Чим важливе це рішення? Та бо просто вчинити по-іншому було б боягузливо і неправильно. Зараз я маю одну серйозну підписку на „Птахів Мадяра“ (щомісяця $400 їм доначу, а вони конвертують їх у вибухові бадабуми хробакам). За це вони мені подарували великого прапора з підписами усієї бригади і персонально Мадяра. Ще маю шеврон від „Хлопців з Лісу“. Окрім цього, щомісяця 5-10 тисяч гривень докидаю на всілякі інші збори. Зазвичай по 1000 грн на KOLO або друзям, котрих знаю особисто. Дякувати Богу, моя айтішна зарплата із 15+ років досвіду і серйозний проєкт дозволяють мені витрачати $500 щомісяця на донати й жити далі, без жодного дискомфорту в плані фінансів» (Senior Software Engineer in Test). «Я ніколи не розглядав варіанту поїхати. Коли мій друг пішов воювати, стали допомагати його підрозділу. Коптери, спальні мішки, буржуйка, лопати/сокири, каністри тощо. Потім, коли він загинув, певний період було дуже важко. Нині стараюся донатити на кожний збір, який бачу, особливо на FPV від Стерненка, кидаю гроші на банку „Гонора“ і „Вовків“» (Middle Manual QA).

19 вересня під час зустрічі на базі Рамштайн у Німеччині Естонія, Люксембург та Україна започаткували ІТ-коаліцію, яка підтримуватиме ЗСУ у кіберсфері, повідомляє пресслужба Міноборони. «Ключовим результатом ІТ-коаліції має стати створення єдиної цифрової екосистеми бойового управління та управління оборонними ресурсами для Сил оборони. Також міністри оборони домовилися започаткувати ініціативу створення Capabilities Coalition (коаліція спроможностей)», — йдеться в релізі. До коаліції доєдналися також Бельгія, Данія, Литва та Латвія. Основною метою обʼєднання буде підготовка Сил оборони України майбутнього. Для цього вже визначили п’ять кластерів, які потребуватимуть першочергової уваги: протиповітряна оборона, артилерія, авіація, ВМС та бронетехніка. Про ініціативу створення ІТ-коаліції раніше повідомляв екс-міністр оборони Олексій Резніков. Нагадаємо, понад пʼять країн хочуть запровадити аналоги «Дії» — це може приносити Україні мільярди гривень. Планують продавати не лише технологічний продукт, а також експертизу і консалтинг. Першими застосунок на базі «Дії» планують запустити в Естонії.

Одна з найбільших ІТ-компаній в Україні SoftServe запускає GenAI Lab — лабораторію генеративного штучного інтелекту. Це буде окремий дослідницький напрям, в межах якого компанія експериментуватиме й створюватиме нові технологічні рішення на основі генеративного ШІ, повідомили DOU в SoftServe. 📌 Деталі GenAI Lab працюватиме в таких напрямах:— дослідження та валідація застосування генеративного ШІ (AI Discovery), — експерименти та тестування ШІ на конкретних бізнес-кейсах (AI Launchpad), — швидке масштабування та продукціоналізація ШІ (AI Adoption). «Наша лабораторія буде не просто центром для швидких експериментів та розробки рішень за допомогою новітніх методів і технологій. Вона буде також каналом для передачі цих проривних інновацій безпосередньо нашим клієнтам», — прокоментував Алекс Чубай, СТО SoftServe. Для цього проєкту SoftServe шукає фахівців з Data Science в Україні, Румунії, Польщі, Колумбії, Іспанії та Чилі. Більшість вакансій (зараз є 15 позицій) планують закрити у вересні-жовтні. Під час роботи в лабораторії генеративного ШІ спеціалісти SoftServe використовуватимуть інструменти та технологічні платформи у партнерстві з AWS, Google Cloud, Microsoft Azure та NVIDIA. «В нашій лабораторії ми поглиблено аналізуємо та адаптуємо цю технологію, вивчаючи її можливості у сфері програмного забезпечення та обробки великих даних для специфічних бізнес-напрямів та галузей. Ми запрошуємо спеціалістів, які прагнуть працювати над новітніми технологіями від ідеї до реального впровадження інновацій, відкриваючи нові можливості для наших клієнтів та партнерів», — зазначив Юрій Мілованов, AVP AI & Data Science, SoftServe. 📌 Контекст Генеративний ШІ — передова технологія, яка надає комп’ютерам здатність самостійно створювати новий вміст (тексти, зображення, музику чи відео). Використовуючи великі обсяги даних для навчання, ШІ може імітувати людські творчі процеси, відкриваючи нові можливості для інновацій в різних галузях — від мистецтва до промисловості. Також генеративний ШІ стає ключовим елементом у сучасних рішеннях з обробки інформації. Глобальний ринок генеративного ШІ зараз оцінюють в $43 млрд. Згідно з прогнозами аналітиків, цей показник виросте до $667 млрд до 2030 року. Нагадаємо, У Львові створять Дослідний центр для фахівців інженерних спеціальностей. Анонсують, що тут облаштують коворкінг і лабораторії різних спрямувань, а студенти, аспіранти й науковці матимуть безплатний доступ до матеріалів і приміщень Центру.

Компанія Kitsoft, яка упродовж 15 років розробляє і впроваджує продукти для цифрової трансформації, є одним з головних підрядників Мінцифри. Саме вона на замовлення міністерства розробила IT-платформу порталу державних сервісів «Дія», нині відому кожному українцю. DOU поспілкувався з CEO Kitsoft Олександром Єфремовим і CTO Володимиром Січкою та дізнався, якою є команда проєкту, над якими державними замовленнями вона працює та які враження від взаємодії з Мінцифри. Олександр Єфремов, CEO Kitsoft Про команду, бронювання і гіг-контракти Нині Kitsoft — це 83 фахівці. Основний наш продукт — LIQUIO, low-code платформа для цифровізації державних сервісів. Над нею працюють Back-end і Front-end розробники. Є окрема команда для створення публічних порталів, це фахівці з PHP і Laravel. Також є бізнес-аналітики, UX- та UI-дизайнери, DevOps-інженери, проєктні менеджери, спеціалісти з підтримки, контент-менеджери, які переносять дані на нові портали, HR, комунікаційники й адміністративний відділ. Ядро Kitsoft — це HR-директор Рома Романенко, моя заступниця з операційної роботи Марія Музика, Head of PM Максим Курінний, СТО Володя Січка, ССО Алевтина Лісняк, Design Director Марія Єфремова. Сам я маю технологічний бекграунд, стартував розробником і доріс до Senior Database .NET Developer. Потім був техлідом, СТО, а 2017 року став СЕО. Відтоді компанія сильно змінилася: ми зросли вдвічі, взяли багато нових проєктів, створили low-code платформу, структурували роботу, у нас з’явилася повноцінна політика HR і рекрутингу. Проєкти, за які ми беремося сьогодні, є масштабнішими. Разом із цифровізацією країни зростає і Kitsoft. До 2015 року ми мали епізодичну співпрацю з державним сектором, переважно автоматизували страховий ринок для Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ). Своєрідним game changer для нас стало створення електронної системи публічних закупівель Prozorro у 2016 році. Якщо раніше це були сірі й незрозумілі процеси, то поява Prozorro зробила їх відкритими й дала можливість брати участь у закупівлях на зрозумілих умовах. Відтоді ми беремо участь у державних тендерах. Спершу нашим основним замовником (який залишається і зараз) була Київська міська державна адміністрація. Для неї ми створили портал, онлайн-сервіс для запису в садочки, електронні петиції. Зараз ці сервіси є частиною екосистеми «Київ Цифровий». Нині 60-70% нашого бюджету становлять контракти з такими донорськими організаціями, як Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), UK Aid Direct, United Nations Development Programme від ООН. Вони мають власні процедури закупівлі, під час відбору підрядників більше зосереджуються на аналізі попереднього досвіду, оцінюють персонал і фінансовий стан компанії. Менше як місяць тому ми пройшли процедуру бронювання. Сам процес зручний і зрозумілий, але довгий — компанія на це витратила три-чотири місяці. Отримали бронь для шести спеціалістів. Це замало, адже це близько 10% від команди. Так, дехто з чоловіків багатодітний, дехто має підстави для звільнення від служби, але у Kitsoft значно більше військовозобов’язаних, аніж тих, кого вдалося забронювати. До того ж отримали бронь лише на шість місяців, тобто вже пора починати процес знову, щоб встигнути продовжити її для наших фахівців. Є ще нюанс у тому, що нині змінюється номенклатура військових спеціальностей. Декому з тих співробітників, яких гіпотетично можна забронювати, треба самому піти у військкомат й оновити дані. А там цю людину одразу ж відправляють на медкомісію і можуть вручити повістку. У нас такого ще не траплялося, але чув і про такі випадки. Звісно, фахівці не хочуть ризикувати, і це блокує можливість їх забронювати. Коли ми долучилися до Дія City, то перевели частину команди на гіг-контракти. Ми не змушуємо, це відбувається добровільно: хочеш — можеш бути в штаті, хочеш — підписуй гіг-контракт або ж працюй як ФОП. Водночас бачимо майбутнє компанії за тим, щоб мати лише штатних співробітників і гіг-контракторів. Це важливо і для інвестиційної привабливості компанії, і для майбутньої інтеграції з європейськими структурами, а також зручно для організації роботи. П’ять найважливіших проєктів, над якими працює Kitsoft Перший — це послуги для дипломування моряків на порталі «Дія». Була резонансна історія, коли реєстр документів моряків передали в приватні руки, а всі процеси були корумповані. Ми взяли участь у тендері й перемогли. Вже запустили першу частину послуг, розвиватимемо їх і далі. Тепер моряки, які хочуть підтвердити чи підвищити свою кваліфікацію, не повинні кудись їхати особисто, подавати документи й наражатися на ризик хабарництва. Усе можна зробити віддалено і швидко через «Дію». Другий — сервіси для українських захисників. Ми співпрацюємо з Міністерством ветеранів і робимо для них низку проєктів. Для нас великий виклик, щоб ці всі сервіси були захищеними і надійними, без кібербезпекових ризиків. Третій — сервіси, пов’язані з безбар’єрністю. Це швидше навіть окремий напрям роботи компанії, над яким ми давно і системно працюємо. Ще 2019 року ми створили першу дизайн-систему в Україні, в якій зібрали принципи доступних сайтів. Нині безбарʼєрність стає трендовою: тексти мають бути написані доступною людською мовою, інтерфейси повинні містити прості великі елементи без миготіння і зайвих кольорів, все має працювати просто, інтуїтивно, зрозуміло, бути зручним для людей з різними особливостями. Якщо бізнес може собі дозволити нібито не помічати якусь категорію користувачів, то держава не має права когось ігнорувати. З появою Мінцифри першу дизайн-систему замінила «Дія». А ми, своєю чергою, продовжуємо вдосконалювати власні стандарти щодо інклюзивності — як зручність інструментів для адміністраторів порталів, так і доступність для користувачів. Четвертий — робота сервісів будівельної сфери. Ми запустили 14 послуг у «Дії», які дають змогу бізнесу на різних етапах будівництва отримувати дозволи від держави, формувати декларації. Частина сервісів автоматизована на 100%, чиновники не мають змоги докладати руку до цих процесів. Зараз ми працюємо над послугами, які допомагатимуть отримувати дозволи на будівництво великих житлових комплексів і промислових об’єктів. Це складні сервіси, які потребують великої кількості даних, участі багатьох стейкхолдерів, але вони все одно переходять у «цифру». Пʼятий — проєкт «Е-резидент». Йдеться про послуги для іноземних громадян, які зможуть отримати податкове резидентство України й користуватися перевагами оподаткування та банківських сервісів, які, на мою думку, в нас прокачані й значно кращі, ніж у більшості країн світу. Цей проєкт цікавий і важливий, він допоможе іноземним компаніям і фрилансерам переходити в правове поле України. Щодо дедлайнів і термінів не можу говорити, це більше прерогатива Мінцифри, але ми робимо все від нас залежне, щоб реалізувати технічну частину вчасно. Володимир Січка, CTO Kitsoft Зазвичай шукають low-code розробників і бізнес-аналітиків Я прийшов у Kitsoft 2015 року на позицію розробника, згодом став Lead і СТО. У структурі нашої технічної команди є одна відмінність від інших ІТ-компаній — ми маємо багато low-code розробників, які працюють на платформі LIQUIO, а також чимало бізнес-аналітиків, які проєктують і допомагають цифрувати дані. Зараз ми нікого не шукаємо, команда укомплектована. Але якщо зʼявляються нові проєкти, то потребуємо зазвичай саме таких фахівців. Двоє наших колег — QA та low-code розробник — у ЗСУ. За ними збережені робочі місця і частково зарплата. Ми знайшли їм заміну, але йдеться не про тимчасову роботу — нові спеціалісти вже пройшли онбординг і доповнять команду на постійній основі. У нас є два найважливіші внутрішні проєкти. Перший — покращення кібербезпеки: постійно аналізуємо ризики, проводимо навантажувальне тестування. Другий — пришвидшуємо створення послуг на нашій платформі, залучення штучного інтелекту в різні процеси. Наша кінцева мета — щоб шаблони бізнес-процесів і послуг автоматично створював штучний інтелект відповідно до структурованого ТЗ, щоб low-code розробники витрачали менше часу на рутинні дії над сервісами. Можу розповісти, як працює наша команда, на прикладі послуги отримання грантів для ветеранів та їхніх сімей. Цей проєкт обʼєднав зусилля Міністерства у справах ветеранів, Мінекономіки й Мінцифри. У Kitsoft була роль підрядника. Спершу влаштували робочі зустрічі на високому рівні, на яких обговорювали, що саме потрібно створити і як послуга взагалі має виглядати. Ми надали рекомендації, як це можна зробити швидше, безпечніше і якісніше, враховуючи попередній досвід. Після завершення цих високорівневих обговорень Мінекономіки внесло зміни в постанови, а ми з фахівцями Мінцифри займалися технічною частиною. Під час роботи постійно комунікували, створювали всі необхідні інтеграції. Потім стартувало внутрішнє тестування — перевіряли, чи все відповідає плану. Після внутрішнього тестування спеціалістами Kitsoft і Мінцифри міністерство організовує бета-тестування й бере на себе подальшу комунікацію щодо анонсування й презентації нової послуги. Бета-тестери — це звичайні громадяни, зазвичай без технічної освіти, які користуються онлайн-сервісом першими і діляться враженнями. Це тестування важливо зробити до того, як виходиш на публіку й презентуєш послугу. Так, наші QA проводять навантажувальне тестування, завчасно перевіряють різні кейси, але бета-тестери можуть знайти нові нюанси, які ми не помітили, хоч таке буває й нечасто. Загалом Мінцифри добряче драйвить цифровізацію України. Нам приємно з ними співпрацювати. Нарешті зʼявилася установа, яка курує увесь процес і дає можливість цифровізувати те, що раніше було неможливо або ж дуже складно. Міністерство це все консолідувало. До його появи процес цифровізації, звісно, теж відбувався, але набагато повільніше. Олександр Єфремов, CEO Kitsoft Створення онлайн-сервісу для ветеранів було технологічно складним проєктом Проєкт про надання грантів для ветеранів для нас був справжнім челенджем. Він передбачав серйозні вимоги щодо кібербезпеки, адже тут в жодному разі не можна втрачати дані або зробити помилки чи бекдори, що призведуть до кібератак. Доступ користувача під час подачі заявки розробляла наша команда — саме ми придумували й пропонували, як це реалізувати й гарантувати безпеку даних. Процес складний, тому що необхідно перевіряти, чи це ветеран або ж член його сім’ї, тобто відбувався пошук родинних зв’язків ще й за державними реєстрами. Ми розробили механізм, який криптографічно гарантує, що людина може запитати дані тільки для себе. Наприклад, користувач формує запит із застосуванням кваліфікованого електронного підпису, а на бекенді автоматично перевіряється, що ця особа запитує дані саме про себе. Нашим завданням було унеможливити ситуацію, коли хтось міг би отримати інформацію про когось іншого або ж дізнатися, чи є певна людина ветераном. Раніше ми вже мали досвід розробки сервісів для отримання грантів на відкриття власної справи, тож тут також застосували технологію інтеграції з банками — скринінгову модель, схожу на ту, яку використовують банки під час надання кредитів. Іноземці позитивно відгукуються про «Дію», але все ще є проблема з реєстрами Мені подобається застосунок і портал «Дія», я ними активно користуюсь, але хочеться, щоб було ще більше сервісів. Великою проблемою є погана якість даних у державних реєстрах. Це не дозволяє швидко запускати послуги або оцифровувати ще більше документів. Держава працює над покращенням цих реєстрів, але це довгий шлях. Нещодавно під час конференції в Лондоні член британського парламенту Боб Сілі сказав, що їм є чого повчитися в українців і що вони б радо бачили на своєму ринку державних закупівель розробників «Дії». Це для мене стало сигналом: якщо вже член британського парламенту так каже, то нам варто дивитися і в цей бік. Позитивно оцінювала роботу «Дії» й адміністраторка USAID Саманта Павер. Вона сказала, що для американців можливості застосунку звучать як фантастика. До речі, ще під час пандемії коронавірусу на одному симпозіумі на тему цифровізації ми бачили американців з паперовими ковід-сертифікатами. Вони ще й були різні для різних штатів. А в Україні такі сертифікати одразу ж були цифрові, з QR-кодом, який ще й зчитувався за кордоном. Іноземці дивувалися, коли бачили незнайомий застосунок, але сканували QR-код і він у них працював. Такі речі вже тоді помічали. Нині багато людей були змушені виїхати з України, але вони є користувачами й носіями такого ноу-хау, як «Дія», тож сприяють просуванню нашої цифровізації за кордоном. Про вихід на ринки Східної Європи і Близького Сходу Маємо в планах виходити на міжнародні ринки. Наша платформа LIQUIO може стати основою для створення муніципальних застосунків і порталів у різних містах і країнах. Підписали вже перші договори, починаємо розвивати цей бізнес у Східній Європі — от нещодавно презентували проєкт у Ліверпулі. Також серед пріоритетів — Близький Схід, Південна Корея. У Європі ринок державних послуг працює подібно до українського: спершу треба сформувати попит, щоб у владних структурах зрозуміли, що такі сервіси взагалі існують. Наприклад, певний застосунок для громадян потрібно державним органам презентувати, переконати їх, що класно щось схоже зробити для Лодзі чи Вроцлава, підштовхнути до внутрішнього обговорення. Якщо вони виявляють зацікавленість, то оголошують тендер, а ми пропонуємо нашу систему. Це загалом довгий шлях, він може тривати пів року чи рік. А от на Близькому Сході все організовано інакше. Там більш авторитарна система управління і керівництво міст самостійно ухвалює рішення, як проводити закупівлі послуг. Про цифровізацію і її вплив на корупцію Виокремлю ще один проєкт, який ми розробляли для Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), — «Єдиний портал викривачів корупції». Він дає змогу надсилати повідомлення про корупційні підозри або певні сумнівні дії посадовців. Можливо, ви чули про політику whistleblower у США, яка заохочує громадян скаржитися на протиправні дії. В Україні раніше теж можна було поскаржитися на корупцію. Але що з цією інформацією робили? Не було ані законодавства, ані інструменту, за яким повідомлення точно розглянули б. Тепер на кожну скаргу буде призначена відповідальна особа, яка точно проаналізує, відповість або ж спростує отримані дані, а увесь процес контролюватиме НАЗК. Загалом в Україні корупція довго слугувала інструментом пришвидшення процесів, які внаслідок бюрократії рухалися повільно. Тобто в принципі послугу можна було б отримати і без хабаря, але потрібно було довго чекати, багато разів приходити, а потім ще й з’являлися «ділки», які обіцяли розв’язати питання. Фактично недосконалість паперового процесу створювала умови для корупції. Тепер в Україні ми вже маємо камери, які фіксують швидкість на дорогах. Їх усі не люблять, особливо коли отримують автоматичні штрафи за перевищення. Але погодьтеся, що це значно краще, аніж коли тебе зупиняють якісь незрозумілі «даішники» і починають розкручувати на корупційні історії. Держава має і контролювати, і допомагати. Коли взаємодія з нею відбувається прозоро і через цифрові інструменти, то це економить кошти й час, прибирає корупцію, збільшує рівень задоволеності громадян, покращує і саме сприйняття держави — зі стійкого мінуса на обережний плюс. Цифровізуючи взаємодію людина/держава, ми знищуємо й корупцію. Не готовий зараз точно сказати, скільки коштів допомогли зберегти наші сервіси, але думаю, що мова про мільярди гривень.

Українська продуктова IT-компанія Readdle, яка має офіси в різних країнах світу, відкрила ще один свій хаб — у Лондоні. Про це повідомив член ради директорів Readdle Денис Жаданов. «Новий лондонський хаб є доповненням до наших офісів у Берліні, Лісабоні, Гданську, Одесі та Києві. Я великий прихильник спільної роботи з людьми в одному фізичному просторі. Магія спільної енергії розпалює креативність та інновації, покращує процес прийняття рішень і створює кращу культуру», — написав він. За словами Жаданова, команда Readdle зараз обʼєднує понад 300 фахівців. Від початку повномасштабного вторгнення компанії вдалося зберегти всі посади, а також продовжувати найм. Нагадаємо, у березні 2022 року Readdle оголосила, що більше не працює в росії. Компанія заблокувала всі свої застосунки в російських App Store та Google Play. Серед них — програми Spark, Documents, Scanner Pro, PDF Expert та Calendars. Також тоді команда анонсувала, що не буде мати справ із компаніями, які підтримують вторгнення рф в Україну.

Мінцифри працює над розробкою нового сервісу в «Дії» для посадовців — «Дія Office», в основі сервісу — прозорість роботи міністерств, публічний контроль за виконанням цілей і елементи гейміфікації роботи держслужбовців. Про це очільник міністерства Михайло Федоров повідомив під час заходу «Редколегія. Саміт», пише видання Forbes. 📌 Деталі «Дія Office» — окремий сервіс для держслужбовців у «Дії». Його мета — цифровізувати роботу міністерств. «Система розуміє, що ви держслужбовець. У вас зʼявляється окремий профіль у „Дії“, специфічні послуги та можливості», — пояснив Федоров. Як приклади роботи сервісу, він навів такі функції: посадовці зможуть провести опитування чи пропонувати певні ідеї в межах свого міністерства онлайн. Також «Дія Office» буде інтегрована з Google Workspace, що дозволить спростити різні процеси — призначення зустрічей, фолоу-апи тощо. Ще одна мета «Дія Office» — додати елементи гейміфікації в роботу чиновників. Держслужбовці зможуть оцінити досягнення своїх колег, вручити заохочувальну нагороду в «Дія Office», відслідковувати прогрес у виконанні цілей інших відділів. Тестовий запуск продукту планують на останній тиждень вересня 2023 року. Спочатку «Дія Office» впровадять для Мінцифри. «Гадаю, МОЗ захоче доєднатися. Мінінфраструктури точно приєднається. А далі Мінекономіки», — зазначив Федоров. Правова база для «Дія Office» поки що не готова. Наразі продукт перебуває на стадії бета-тестування. 📌 Контекст Глобальна мета «Дія Office» — дозволити українцям слідкувати за виконанням планів міністерств. «У громадян не буде функціоналу як у держслужбовця. Проте буде певна функція, де ви зможете подивитися, які цілі, хто і за що відповідає, скільки грошей ми витрачаємо. Тобто дашборд конкретного міністерства», — сказав Федоров. Залучати до «Дія Office» інші міністерства Федоров хоче за допомогою зручного функціоналу та швидкості послуг. «Наприклад, піти у відпустку в кілька кліків або взяти лікарняний. Це новий етап розвитку „Дії“. Він починається з держслужби. Потім будуть інші сфери — „Дія Military“, можливо, інші напрями», — пояснив він. Нагадаємо, Міністерство оборони України планує запровадити електронний військовий квиток, запустити єдиний реєстр призовників, а також цифровізувати всі процеси військово-лікарських комісій (ВЛК). Про це заявив новопризначений міністр оборони Рустем Умєров на пленарному засіданні Верховної Ради.

Розпочала свою роботу спілка резидентів Дія City. Ініціатори її створення — українські IT-компанії, які брали участь у запуску правового простору та стали першими його резидентами. Розповідаємо про завдання нової організації та хто вже увійшов до її складу. 📌 Деталі Режим Дія City офіційно стартував 8 лютого 2022 року. 17 лютого його резиденти подали заявку на реєстрацію спілки для комунікації з державою і партнерами, а також для сталого розвитку простору на наступні 25 років. Повномасштабне вторгнення росії в Україну завадило цим планам, тож офіційно громадську спілку «Дія Сіті. Об’єднання резидентів» зареєстрували 18 серпня 2023 року. Представників компаній-засновниць — EPAM, SoftServe, Sigma Software, NIX і AltexSoft — обрали до правління організації. Серед профільних асоціацій, представники яких долучаються до наглядової ради, — Національна Асоціація IT Ukraine, IT-комітет EBA, Харківський та Львівський IT-кластери. Раніше DOU писав, що до складу нової спілки увійшли 16 компаній. Серед них Reface, Monobank, Ajax Systems, MacPaw, Mate academy, NP Digital, Genesis, Roosh. Керівницею структури обрали Поліну Іванишин, директорку і партнерку агенції Truman, що займається операційним консалтингом, кризовими комунікаціями, управлінням репутацією. 📌 Завдання Спілки Статут організації передбачає виконання таких завдань: — популяризація правового режиму Дія Сіті в Україні та за її межами;— підвищення якості освіти, розвиток талантів та сприяння розвитку професій у цифровій галузі України;— сприяння формуванню та реалізації державної політики щодо розвитку та функціонування правового режиму Дія Сіті;— участь у проведенні публічних консультацій та експертизі проектів законів, що стосуються прав та інтересів резидентів Дія Сіті;— представництво та захист інтересів резидентів Дія Сіті у взаємовідносинах з державними органами та міжнародними організаціями. 📌 Як долучитися Приєднатися до Спілки можуть компанії-резиденти Дія City, які отримали підтвердження свого статусу від Міністерства цифрової трансформації. В організації зазначають, що відкриті для представників усіх сфер технологічного бізнесу — сервісного, продуктового, освітнього — й хочуть забезпечити максимальну різноманітність та інклюзивність. Більше деталей про організацію — за посиланням. Нагадаємо, влітку 2023 року резиденти Дія City створили два профільні громадські об’єднання для захисту інтересів ІТ-спільноти та представлення інтересів компаній-резидентів при взаємодії з держорганами. Першу ініціативу започаткували ще у лютому 2022 року, але повномасштабне вторгнення змінило пріоритети. DOU розповідав деталі про те, як резиденти Дія City повернулися до питання об’єднань, два з яких зареєстрували в липні та серпні цього року, і про їхню концепцію.