Одного дня дитина може цілком серйозно повідомити, що в кімнаті є ще хтось. Невидимий друг може мати ім’я, характер, улюблені заняття й навіть власні правила. Він «сидить» за столом, подорожує разом із сім’єю, просить залишити для нього місце або стає головним героєм вигаданих пригод.
Для батьків така ситуація іноді виглядає дивно або навіть тривожно. Насправді вигаданий друг у багатьох випадках є частиною звичайної дитячої гри та фантазії. Важливо не поспішати лякатися, але й не ігнорувати поведінку, якщо вона помітно змінюється.
Дитяча гра не обмежується реальними предметами. Стілець може перетворитися на автомобіль, ковдра — на замок, а звичайна коробка — на космічний корабель. Невидимий персонаж працює за тим самим принципом, але дає ще більше можливостей для фантазії.
Через таку гру можна придумувати сюжети, програвати знайомі ситуації та експериментувати з різними ролями. Невидимий друг може бути сміливим там, де самій дитині страшно, або навпаки — боятися того, чого боїться вона сама.
Іноді вигаданий персонаж стає своєрідним партнером для гри, особливо коли поруч немає братів, сестер чи друзів. Це не означає, що дитина самотня або має проблеми зі спілкуванням.
Фрази на кшталт «Не вигадуй», «Ніякого друга тут немає» або «Ти вже великий для таких дурниць» можуть лише змусити дитину приховувати свої фантазії. Немає потреби й дорослому вдавати, що невидимий персонаж справді існує.
Найкраща позиція — спокійно прийняти правила гри, не плутаючи її з реальністю. Можна запитати: «А як його звати?», «Що ви сьогодні робили?» або «А що він любить їсти?». Так батьки показують інтерес до світу дитини, не стверджуючи, що невидимий друг є реальною людиною.
Сам по собі вигаданий друг зазвичай не є причиною для паніки. Більше уваги потребує не факт його існування, а загальна поведінка дитини.
Насторожитися варто, якщо дитина через персонажа постійно відмовляється від реального спілкування, перестає займатися звичними справами, сильно лякається або стверджує, що персонаж змушує її робити небезпечні речі. Також важливо звернути увагу на різкі зміни сну, настрою чи поведінки.
У подібних ситуаціях не потрібно самостійно ставити діагнози. Спочатку варто спокійно поговорити з дитиною, а якщо незвична поведінка зберігається або викликає серйозне занепокоєння, обговорити її з педіатром чи дитячим психологом.
Невидимий друг може бути просто частиною великого внутрішнього світу, у якому дитина вчиться придумувати, розповідати історії та проживати різні емоції. Завдання дорослих — не знищувати цю фантазію, але й залишатися уважними до того, що відбувається поза грою. Найчастіше достатньо спокійного інтересу й довіри: дитині важливо знати, що її фантазії не висміють, а про справжні страхи та переживання з нею завжди можна поговорити.
The post НОВЕ Дитина придумала невидимого друга: коли це просто гра, а коли варто придивитися first appeared on Бабусині казочки.
Чому діти вигадують невидимих друзів, що це говорить про їхню фантазію та коли така гра є нормальною, а в яких випадках батькам варто звернути увагу.
The post НОВЕwindow.__nbResize&&window.__nbResize(document.currentScript.previousElementSibling); Дитина придумала невидимого друга: коли це просто гра, а коли варто придивитися first appeared on Бабусині казочки.
