О, нарешті лист #21, нічого особливого, але мій любімий номер, тому поки розчехляюся писати, то реагую, як Кевін з Офісу.
А вообще, біфор ві старт, маю невелике прохання – в Куда я жмав #8 в мене була сложна математична формула “ви receive 1 лист, а я receive 1 підписник, чесна сдєлка“ (і наразі вас уже більше ніж в мене в класі було однокласників (боже, років 10 зі школи пройшло), але получаєця формула дала збій і трохи недобор, тож власне прохання – якщо вам нравиця “Куда я жмав”, то буду дуже вдячний, якщо перешлете лист друзям і запросите їх підписатися, це буде мега цінно для мене. Дякую
Поки ми їмо чіпсіки зі смаком краба – десь сидить краб без смаку і каже «Ого, Персні влади хароший серіал»
ٱلسَّلَامُ عَلَيْكُمْ пампкін, новий лист куда я жмав #21 вже мчить до поштівок
Сьогодні до столу прочитання ну тако багацько тексту: Дерево Тенере: найсамотніше дерево на землі, “Барокова колода” гральних карт, сучасний інтернет, взуття-буття(не книжка), Гугл карти, хвилинка історії, Філіп К. Дік, “Ти Космос”, Володар Перснів в Японії і Фінляндії, Різдво, нітратометр, і ще дрібочка всякого різного.
Я чесно тримався з усіх сил, але час настав, П О Р А – Mariah Carey – All I Want for Christmas Is You
Ну, трохи вибився з графіку листів, бо мав нагоду і натхнення зʼїздити додому до батьків, їв шашлик-машлик, пив текілу, робив руками роботу, і відпочивав від інтернетів, тож сорі-нот-сорі; але з іншого боку тепер цей лист вийшов величеньким, тож вважай виправився.
З поїздки лишаю ці фотокартки з мнєсом і туман густий немов молоко, щоб можна було себе уявити в дуже нуарному кіно.
Мені подобається ця теорія:
Я великий шанувальник «теорії GPS»: коли ви пропускаєте поворот, ваш GPS не засуджує вас, він перераховує. Скільки б об’їздів ви не робили, він знаходить інший шлях вперед. Життя теж так працює. Ви будете робити помилки, але ваша ціль не зникає. Маршрут просто змінюється і це ок. | Indigo
Дерево Тенере (фр. Arbre du Ténéré) — поодинока акація (Vachellia tortilis), що росла в пустелі Тенере на північному сході Нігеру. Навколо неї в радіусі 400 кілометрів не росло жодного іншого дерева, а тому вона вважалася «найсамотнішим деревом на Землі». Дерево довгий час слугувало орієнтиром і місцем зупинки та відпочинку караванів, які прямували торговими шляхами Сахари.
Свою славу Дерево Тенере закріпило вже до початку ХХ століття, а в 1939 році французькі колоніальні війська, що контролювали регіон, нанесли його на свої мапи. Навіть пілоти літаків, які перетинали Сахару на висоті багатьох сотень метрів, не могли не помітити його маленьку зелену крону. Вже в 1930-х роках походженням дерева зацікавилися дослідники, які встановили, що йому близько 300 років. Скоріше за все акація була залишком лісу, який зник внаслідок зміни клімату і спустелювання. Дерево вижило завдяки розвиненій кореневій системі. При ритті колодязя поблизу дерева виявилося, що корені акації сягають в глибину на 33-36 метрів, досягаючи рівня ґрунтових вод.
В 1973 році дерево збив п’яний лівійський водій вантажівки. Складність і абсолютну неймовірність цього «подвигу» неможливо переоцінити. Це дерево було єдиною перешкодою на сотнях миль відкритої місцевості. Однак, чи то через разюче погану навігацію, чи то через жорстокий поворот долі, водієві, як повідомляється, вдалося врізатися просто в нього.
Залишки акації були перенесені в Національний музей в місті Ніамей, де для них був побудований мавзолей. На місці загиблої акації споруджено металеву скульптуру, схожу на дерево. Вона і досі слугує орієнтиром замість акації.
В 1974 році уряд Нігеру випустив поштову марку «Роковини загибелі Дерева Тенере» (фр. Anniversaire de la Mort de l’Arbre du Ténéré).
Гарний тред про різдвяні традиції (справжні і не дуже)
Сім глеків сикери: Різдво через місяць. Знову будуть якісь суперечки про правильні традиції, тому напишу трохи про справжнє і вигадане 1. Рисову кутю у нас варять вже 200 років. Раніше рис був дуже дорогий, еліта намагалася виділитися… Тому місцеві дворяни і міщани почали варити рисову кутю2. Традиція 12 страв на Святвечір найочевидніше прийшла до нас від поляків. Серед українців вона вперше фікусується сама в районах сусідства або спільного проживання з поляками. На Наддніпрянщині ж 12 страв до ХХ ст. не готували3. Найдавніші описи столу на Святвечір в центральній Україні – це 5-7 страв. Кутя, узвар, печені пироги, книші, одна чи кілька рибних страв (борщ з рибою, смажена риба, товченики). Бідні люди варили узвар із сушених груш і яблук, багатші додавали ще ізюм і чорнослив4. Дідух – це не сніп. Дідухом називали солому, яку стелили в хаті на Святвечір. Потім її спалювали. Те, що дідух – це це декорований сніп – вигадка Олекси Воропая у 1946 році. У 1990х вигадку з “дідухом-снопом” популяризував Василь Скуратівський. Вигадка-“традиція” прижилася5. Тобто “дідухом” називали солому в хаті на Святвечір, яку спалювали потім на третій день… Ця солома мала обрядове значення. Як і сіно, на яке ставили кутю та узввр (це сіно потім давали худобі і робили з нього гнізда для курей)6. Нинішня історія з “дідухами” на Різдво – поєднання вигаданої “традиції” і вдалого маркетингу Але ради правди: в деяких місцевостях в хату на Різдво вносили сніп. Просто сніп. Великий і нерозцяцькований. Його називали “сніп”)7. Протиставляння ялинки і дідуха – дурниця повна, бо дідух – це солома з-під столу, а різдвяна ялинка – це різдвяна ялинка) Ні те, ні інше не перетинаються у своїй “символічній функціональності”. Ялинка – більше для дітей, дідух – це якщо ви живете в селі і вирощуєте нині зерно8. Ялинки в нас ставлять від початку ХІХ ст. Ця мода прийшла спочатку у міста і маєтки шляхти та дворян. У родині Гоголів вже ставили ялинку 200 років тому Віршу Олександра Олеся “Ялинка” (“Раз я взувся в чобітки, одягнувся в кожушинку…”) вже більше 100 років9. Тобто ялинка початково була різдвяною, а в СРСР її зробили новорічною Був у ХІХ ст. і дід Мороз. Про нього згадувала мати Лесі Українки Олена Пчілка. Це не дід з бородою, який роздавав подарунки,. Це був образ морозу, якого задобряли кутею, щоб він не шкодив посівам на полях
Наткнувся в твітері на цей пост і не міг не поділитися, бо по-перше – це дуже гарно, по-друге – ці карти відмальовані у вишуканому українському стилі, по-третє – стандартні атласні карти, які в нас всюди продаються насправді мають руснявий стиль, який перекочував з карт російської імперї в совок, а далі і в незалежну Україну (якщо маєте передплату NV, то стаття про це, а також про дизайн карт від Нарбута тут – Колода Нарбута проти Атласної. Як 100 років тому Україна намагалась позбутися гральних карт Російської імперії, але вони продаються й досі)
Однією бідою для планети стає менше.
Озонова діра над Антарктикою у 2025 році стала п’ятою найменшою з 1992-го, повідомили NASA та NOAA. Під час піку виснаження з 7 вересня по 13 жовтня її середня площа становила 18,71 млн км² — це приблизно вдвічі більше за площу континентальних США. Цьогорічна діра почала розпадатися майже на три тижні раніше, ніж зазвичай протягом останнього десятиліття. Максимальний розмір діри 9 вересня досяг 22,86 млн км² — приблизно на 30% менше, ніж рекорд 2006 року. За словами Пола Ньюмана з NASA, озонові діри загалом стають меншими та коротшими за сезонністю, а поступове відновлення пов’язане з дією Монреальського протоколу, що обмежив викиди озоноруйнівних речовин. Озоновий шар у стратосфері працює як планетарний «крем від сонця», фільтруючи шкідливе ультрафіолетове випромінювання. Хлор і бром із колишніх аерозольних продуктів, піно- та холодильних агентів піднімаються у стратосферу, де під дією сонячного випромінювання запускають реакції руйнування молекул озону. За прогнозами, антарктична озонова діра може зникнути наприкінці 2060-х років. NASA та NOAA продовжують моніторинг із супутників (Aura, NOAA-20/21, Suomi-NPP) та наземними й аеростатними інструментами. | The Alpha Centauri
Колись давно, коли трава була зеленіше, а ми всі молодше, то інтернет був простий як двері і вся схема фактично поміщалася на одному листочку, потім був xkcd:dependency і от нарешті це зображення отримало апдейт і маємо актуальну мапу інтернету, лол.
Цікавий факт: слово підбори походить від того, шо раніше їх робили з грубої шкури, підібраної складками кілька разів. В кримськотатарській мові це слово є в формі padvor. А слово “черевики” походить від слова “черево”, бо раніше шкіряне взуття шили з той частини шкіри, яка була на череві (на череві тварин шкіра м’якша і краще тягнеться)
Вільний переклад треду від kaseyklimes, бо мені як подобається сама ідея, так і те як детально обдумували плюси і мінуси довкола неї(добре, що не реалізували).
Про це багато говорили, коли я працював над Google Maps. Мені б особисто сподобалася ця функція, і вона технічно здійсненна. Але ось чому я боровся з цією ідеєю щоразу, коли це питання виникало.
Карти Google мають понад мільярд користувачів по всьому світу. Це справді глобальний продукт, що працює в майже незбагненному масштабі. Такий масштаб змінює те, як ви маєте думати про розробку продукту, а саме про ефекти n-го порядку.
Алгоритм маршрутизації Google Maps вибирає найшвидший маршрут між вашим місцем розташування та пунктом призначення. Це означає, що кожен сегмент вуличної мережі має рівні шанси на проїзд, враховуючи спільність дельт розташування/пункту призначення та зв’язності сегментів вулиць. Поточний алгоритм є по суті об’єктивним. Будь-який перехід до «гарних» або «мальовничих» маршрутів враховуватиме певну нову підмножину змінних; красиву архітектуру, вуличні дерева тощо. Це природно вносить упередженість у систему (знову ж таки, у глобальному масштабі). Сама по собі ця упередженість не обов’язково є поганою річчю, але давайте розглянемо форму цієї упередженості… Запитайте себе: яку з цих двох вулиць обере цей новий алгоритм «мальовничого» маршруту?
А тепер запитайте себе: Яка з цих вулиць, ймовірно, є районом з вищим рівнем доходу? Містобудування (моя колишня професія) має гори досліджень щодо цих кореляцій. Наприклад, райони з низьким рівнем доходу в США мають на 41% менше дерев, ніж райони з високим рівнем доходу.
але це стосується не лише США, ця схема актуальна майже для кожного міста світу(КЛИЧКООООООО) – The relationship between urban forests and income: A meta-analysis
Бачите, до чого це призводить: через глобальний масштаб, навіть невелике зміщення в маршрутизації карт від, здавалося б, нешкідливої (і, відверто кажучи, дуже корисної!) функції може створити підсилювальний зворотний зв’язок із нерівністю. Ненавмисне перенаправлення пішохідного руху з вулиць з низьким рівнем доходу на вулиці з високим рівнем доходу забирає доходи та потенційно податкові кошти з громад, які вже мають труднощі, і спрямовує їх натомість до багатших громад. Завжди пам’ятайте: ми живемо (і створюємо інструменти) у складних системах.
Не буду вдавати з себе розумного, бо зрозумів тільки коли прочитав коментарі до мему, але тепер це моя любіма знахідка на найближчі кілька днів
Коли ви досягнете ліміту однозначних чисел (0-9), ви додаєте 1 і починаєте спочатку (10, 11, 12). Інопланетянин робить те саме, але в нього є 4 цифри (0-3), а потім додає 1 і починає спочатку (10). Його числова пряма буде такою: 0, 1, 2, 3, 10, 11, 12, 13, 20…
пробачте, але це дуже класний тред, про те, як не варто вестись на всяку дурню (не буду тут додавати текст через обсценну лексику, тож ходіть краще за посиланням почитайте, воно того варте)
це буде тред цитат одного капелана, бо хочу лишати їх десь, адекватні і не дуже а ще я дико ціную те, що він мені може подзвонити і ми проговорим годину про війну, берці, сунь дзи, гумові чоботі, стоїцизм, незамерзаюче масло або трансцедентні приколи бажаю вам такого капелана—к: ну шо, поїхав я.. хоча я вже давно поїхав. це японське хоку—ніхто: ніхто: римо-католицький священник: піду шось пороблю попри геловінські урочистості шабату—любов це важка робота кому треба лише пагаваріть, то хай собі там говорять—Весь тред тут, гарний
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
Ви колись задумувались про феномен популярності Вермахту та інших німецьких військових формувань часів Другої Світової війни? Навіть через десятки років ця тематика викликає величезний інтерес у мілітарі та історичних спільнотах різних країн. Кожен рік виходять десятки нових книжок, сотні відео на Youtube, тисячі постів в соц. мережах. | тред
Сьогодні я амбасадор “Ти Космос”, це неймовірно прекрасний фільм, який вартував кожнісінької секунди перегляду, який вже в сердечку і який залишив неймовірний післясмак наподумати. Окрема любов до музичного супроводу фільму, такий вже гарний.
Оновив пост про Володар перснів (The Lord of the Rings): (не) короткий огляд найвеличнішої трилогії, бо дізнався фан факт, що перша версія субтитрів була настільки поганою, що японські фани буквально засипали Джексона скаргами, щоб зробив нормально
А ще, виявляється в 1993 була одна з перших спроб екранізації Володаря перснів від фінів, виглядає цікаво)
Подивилися на тижні і особисте враження – це дуже погано! Бувають прохідні фільми; бувають погані фільми; бувають культові фільми; бувають фільми, що провалилися на старті, але потім наздогнали свого глядача і стали культовими; бувають фільми категорії “б”, коли все дешево й сердито, але заходить; а бувають “ніякі” фільми, фільми які просто пройшли як вода крізь пісок і навіть не лишили жодного післясмаку чи рефлексій чи хоч смішнявок яких. От скляна цепібуля це останній, просто дуже тупий фільм, який має чудовий акторський склад, багатообіцяючий детективний жанр, але тупо ніякий сюжет та акторську гру на рівні табуретки(додатково обідно, що перший фільм то був доволі таки норм). (реддіт потім намагався мене навчити, що це був такий геніальний задум і що ви сідаєте дивитись деконструкцію і знущання над жанром, але ніфіга, все ще вважаю цей фільм поганим)
Нарешті дочитав перший том і він чудовий, буквально: “Коротше, Мічений. Я у благородство грати не буду і кажу тобі відразу – книжку треба брать!” Всі оповідання люкс, топ, бімба і решта серії вже їде у вішліст, щоб при нагоді докупити і почитати. (ну а детально вже за посиланням нижче)
Якщо ви вподобали щось з того, що тут знайдете, то будь ласка задонатьте кілька грибнів на підтримку України в боротьбі проти російських окупантів – gallery21donate (чи тут на дронопад від ПЖ). Кожна ваша гривня справді допоможе наблизити нашу перемогу і захистити українців в цій війні.
Якщо ж у вас лишилися грибні і ви хочете закинути автору на каву з круасаном класового розриву, то хто я такий, щоб вас відмовляти, звичайно ж подякую за підтримку
Шануймося, любіть маму, тата і Україну! Допомагайте бабусям і дідусям переходити дорогу і носити важкі сумки. Мийте руки з милом і поводьте себе погано!
Все буде Україна
Попередні листи є в архіві (ну, їх небагато, але тако трохи є, якщо вам цікаво ше щось читнути)
Ну, щоб було, і щоб можна було копіювати посилання на конкретні блоки)
The post Куда я жмав #21 first appeared on gallery21.
О, нарешті лист #21, нічого особливого, але мій любімий номер, тому поки розчехляюся писати, то реагую, як Кевін з Офісу. А вообще, біфор ві старт, маю невелике прохання – в Куда я жмав #8 в мене була сложна математична формула “ви receive 1 лист, а я receive 1 підписник, чесна […]
The post Куда я жмав #21 first appeared on gallery21.
Мудрість потребує часу, проте іноді час приходить один
Вітаннячка шановні пани і паніні
Новий випуск куда я жмав вже мчить до ваших поштових скриньок, щоби вам завтра було, що почитати під ранкову кавусю.
Нині у випуску: Фруктові смаки “Енеїди”, таврія, open-source принтер, рання версія “Ходить гарбуз по городу”, топ ігор, свиня-гульвіса, оняме, “Гладіатор”, трошки про алкоголь і ще дрібка всякого різного.
Виходить я знову трошки був вдома в батьків, тож мої стандартні дорожні SKOFKA – В дорогу і SKOFKA – Береза стара (кортить ще додати курганів про те як дома добре, але він вже кілька разів повторювався в попередніх листах, тож цього разу пропустим)
а також Димна Суміш – В країні ілюзій, бо це завжди гарна ідея послухати нестаріючу класику
Особливо не маю, щоб такого вам розповісти, бо ловили останні теплі деньки осені, тішилися бабиному літу, влаштовували фотополювання на гриби і дихали хвоєю при нагоді, а також трошки зганяв домів, та й якось воно отак, тайтаке.
Ще в серпні на Локальній історії вийшла топова стаття з присмаком теплого серпневого літа і бабусиної хати в селі Фруктові смаки “Енеїди” про яку я дізнався з цього твіту1 . Колись, коли я виросту і розбагатію, то обовʼязково куплю собі якусь добротну діляночку і розібʼю на ній садочок де будуть всі ці старі сорти садовини, бо вони того точно варті.
На свято Спаса прийнято освячувати в церкві садовину, передусім яблука і груші. Сучасний житель міста купує фрукти в магазині. А в старих садках у сільській місцевості можна знайти чимало сортів яблук та груш, яких не побачиш у супермаркеті.
Зазвичай у цих садків уже давно немає власників, а якщо є, то вони не завжди знають назву сорту. Скажуть, що садив дід, батько, попередній власник хати. А яка назва — хтозна. “Добрі, смачні, пахучі”, — отакі будуть назви, бо спитати вже нема в кого. Смак теперішніх фруктів відрізняється. Раніше яблука популярних сортів були кисліші, груші — терпкіші, а сливи взагалі могли їсти соленими. Історичні джерела дають змогу дізнатися про смаки населення минулих епох, а завдяки праці садівників і нині можемо спробувати фрукти тих сортів, які їли кілька століть тому, зокрема в часи, коли жив і творив Іван Котляревський.
Черговий шедевр від neal.fun (колись в куда я жмав #4 скидав від нього сайт інтернет артефактів), а цього разу це i’m not a robot – ідеальний спосіб довести, що ви не робот і трішки погратися в капчу, яка стає складнішою і закрученішою від рівня до рівня (судячи по тому, що далі 17 рівня я не зміг пройти, то схоже я трошки робот, meh)
Я не те щоб люблю таврії, бо це диво автопрому працює на везінні і божій помочі, але цей тред і не про те, а він з тої категорії, що й новини про чупакабру – роблять тепліше на душі і змушують посміхнутися від того, що хтось обрав пригодоньку до душі, тож обожнюю і рекомендую до чаю.
На платформі crowdsupply розпочалася кампанія для нового принтера, який має стати замінником всім домашнім принтерам, що тяжіють до того, що всі комплектуючі і розхідники мають бути від якогось конкретного виробника.
В мене нема принтера і якщо чесно, то я трішки скептичний, до того, що проект вдасться, бо диявол як завжди буде в деталях реалізації2, але сама ідея мені дуже сподобалася, тож вдруг проект таки буде реалізований, то думаю, що куплю його (до того ж він виглядає фенсі, а це вже сама по собі непогана причина)
Open Printer — це open-source проект легкого в ремонті струменевого принтера, що розроблений для всіх, хто втомився від одноразового обладнання. Він побудований із стандартних механічних компонентів та модульних деталей, тому його легко зібрати, модифікувати та ремонтувати. Ви можете друкувати на стандартних аркушах або рулонах паперу та вибирати між чорними або кольоровими картриджами, які можна заправляти за вашим бажанням. | crowdsupply
У першому варіанті вірш “Ходить гарбуз по городу” був зовсім не дитячий. Гарбуз кинув родину, десь тинявся, вернувся хворий (ймовірно на сифіліс), а його жінка вже вийшла заміж за Кавуна3
Хороша стаття про український супутник “Січ-2-30” і його сумну долю (ну не змогла, як говорив мій викладач в академії)
8 жовтня 2025 року, в період між 20:57 та 6:57 за Київським часом (дані будуть уточнюватися) за прогнозом незалежного аналітика космічних польотів Джозефа Реміса (Joseph Remis) український супутник “Січ-2-1” (відомий також як “Січ-2-30”) зійде з орбіти.
Побачив цей твіт від розробників Kingdom Come: Deliverance і пішов дивитися цьогорічний топ 100 компʼютерних ігор від PC Gamer. Я походу зовсім далекий від ігор, бо добре, якщо знаю хоч третину з переліку, але всерівно було цікаво подивитися (те що там нема Skyrim це канєшно обідно і вважаю несправедливим, але що вже); можливо затяті геймери знайдуть щось новеньке і цікаве для себе.
Новини, заради яких я плачу за інтернет.. Вирізка від Marta Turetska з газети Високий замок
Ukraine. Wild horse meets domestic horse pic.twitter.com/EXqgxcD4Oa
— Devana (@DevanaUkraine) October 17, 2025Нічого особливого, але час від часу натикаюся на ці слова в тій чи іншій формі і оця частина дуже резонує: Ми повинні робити її добре не тому, що це в наших інтересах, а тому, що це в інтересах інших. Ми не самі в цьому світі.
4В одній старій приказці говориться: «Через незабитий цвях втратили підкову. Через втрачену підкову загубили коня. Через загубленого коня гонець не доставив донесення. Через недоставлене донесення програли битву. Через програну битву втратили королівство. Королівство було втрачене через незабитий цвях».
Існує багато тлумачень цієї приказки, але для мене вона уособлює виконання вашого обов’язку. Якби коваль виконав свій обов’язок і добре забив цвях у підкову, королівство б не втратили. Якщо службовець не займається «паперовою роботою, або сержант не доставляє їжу, або медсестра, пілот чи морська піхота не виконують своїх обов’язків, королівство завжди під загрозою.
Ідея обов’язку проста. У кожного з нас є робота, яку ми повинні виконувати. Якою б вона не була — обслуговування клієнтів у ресторані, піклування про нашу сім’ю, навчання наших дітей, охорона наших міст, турбота про хворих і немічних, захист наших воріт, дотримання військового кодексу поведінки або керівництво країною, — ми повинні виконувати свою роботу наскільки добре, наскільки це можливо. Ми повинні робити її добре не тому, що це в наших інтересах, а тому, що це в інтересах інших. Ми не самі в цьому світі. Обов’язок — це визнання того, що ви несете відповідальність перед своїми знайомими чоловіками та жінками. Це безкорисливий вчинок, великий чи маленький, який сприяє добробуту людства. Ось що робить його настільки потужним. Якщо ви хочете бути героєм, це легко влаштувати. Просто виконуйте свій обов’язок!
Уривок з «Код героя» Уроки гарно прожитого життя. Адмірал Вільям Г. Макрейвен
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
Час від часу інста підкидали нарізки з цього шедевру, а тут якраз підвернулася нагода і я його таки переглянув десь за тиждень Серії зовсім коротенькі, тож можна просто вмикати, щоби відволікатися між важними ділами і перепочивати, дуже рекомендую! Окрім того в одній з серій була гра Fukuwarai і я тепер намагаюся згадати всі свої ігри з дитинства(морський бій, хрестики-нолики, ножички, козел і ще купа інших), щоби їх оформити в пост (робоча назва Ігри в які грають(ли) діти*), тож принагідно запрошую відповісти на цей лист з іграми з вашого дитинства, бо мені справді цікаво і хочеться зібрати їх якомого більше
Ну, я вважаю, що це знак передивитися цю культову кінострічку..
Рідлі Скотт зізнався, що початкова сцена фільму «Гладіатор» не була запланована і фактично знімалася взагалі в останні дні зйомок, та й до того ж це навіть не рука Рассела Кроу. Під час зйомок в Італії, куди Кроу навіть не приїздив, його дублер спокійно курив у пшеничному полі і інстинктивно “грався” пшеницею проводячи по ній рукою; спочатку Рідлі Скотт нагримав на нього, бо це нехлюйство могло спричинити пожежу, бо все довкола було неймовірно сухе, а потім сказав хапати стадікам і вони почали зйомки сцени, яка в результаті стала культовою і буквально є однією з найбільш впізнаваних в фільмі.5
В Куда я жмав #16 додавав кілька видавництв, що продовжують видавати книги в кишеньковому форматі за дуже гуманними цінами і потім в Мавпи не сміються побачив рекомендацію Класичного детектива від ЛА Піраміда, тож це був знак, що треба брати, бо 4 книжечки за вартість кави, це гарно. Поки почав читати Старі англійські майстри, не скажу, що прям в захваті, але гарненька, подобається
Інші мої сторінки можна знайти тут – gallery 21
Якщо ви вподобали щось з того, що тут знайдете, то будь ласка задонатьте кілька грибнів на підтримку України в боротьбі проти російських окупантів – gallery21donate (чи тут на дронопад від ПЖ). Кожна ваша гривня справді допоможе наблизити нашу перемогу і захистити українців в цій війні.
Якщо ж у вас лишилися грибні і ви хочете закинути автору на каву з круасаном класового розриву, то хто я такий, щоб вас відмовляти, звичайно ж подякую за підтримку
Шануймося, любіть маму, тата і Україну! Допомагайте бабусям і дідусям переходити дорогу і носити важкі сумки. Мийте руки з милом і поводьте себе погано!
Все буде Україна
Попередні листи є в архіві (ну, їх небагато, але тако трохи є, якщо вам цікаво ше щось читнути)
Ну, щоб було, і щоб можна було копіювати посилання на конкретні блоки)
The post Куда я жмав #17 first appeared on gallery21.
Мудрість потребує часу, проте іноді час приходить один Вітаннячка шановні пани і паніні♥️ Новий випуск куда я жмав вже мчить до ваших поштових скриньок💌, щоби вам завтра було, що почитати під ранкову кавусю. Нині у випуску: Фруктові смаки “Енеїди”, таврія, open-source принтер, рання версія “Ходить гарбуз по городу”, топ ігор, […]
The post Куда я жмав #17 first appeared on gallery21.
it costs money to make money
Bonsoir ма потат френс, вечірнє недільне чтиво від куда я жмав мчить до ваших скриньок.
Привітайте мене чи шо, я таки зробив нормальний блог на вордпрес, куди потихеньку переношу всі приколи, якими хочу ділитися (фільми, які подивився, книжечки, переклади якихось статей і всяке таке інше). Мама, я тепер блогер!Можна було б сказати “а чо такого”, але для мене це цінно, бо до цього був сайтік на напівживому montaigne.io який мені дуже подобався тим, що всі пости публікувалися автоматично з apple notes, але він був трошки кострубатий і поганенько індексувався пошуковиками, а окрім того з завидною регулярністю падала синхронізація і нові пости не доїжали, а зміни в старих не синхронізувалися (тому не будьте мною і не ведіться на щось, що не має міцної бази і яких не яких гарантій стабільної роботи).Окремий сумний хех, що раніше я відкинув wordpress, бо думав, що він так і лишився трошки топорним, як то було десять років тому, але ні, зараз це просто топова машина для постінгу, дуже тішуся. Ну і я ще ж і нетакусь, який не буде просто брати платформу на якій крутиться пів інтернетуВласне чого я оце займаюся словоблуддям? Просто запрошую подивитися і можливо підписатися, вдруг захочете – gallery21.blog (розсилка звичайно всерівно залишається, бо “ето другоє”)
На The New York Times вийшов чудовий комікс від української художниці Jenya Polosina (я не певен як правильно написати прізвище українською, тож лишу як є) про приготування сніданку в Києві в умовах війни і цього постійно абсурдного світу. Дуже відгукнулося! Гляньте і ви!
Еней був парубок моторний, і хлопець хоч куди козак… «Енеїду» 1798 Івана Котляревського важко уявити без ілюстрацій Анатолія Базилевича, 1968 року. Сьогодні настрій показати вам нецензуровану версію «Енеїди» Базилевича, яку заборонили і вилучили 15 ілюстрацій | тред де розповідається про ці ілюстрації
А якщо вам сподобалися ілюстрації, то почитати всю «Енеїду» з геніальними ілюстраціями Анатолія Базилевича можна тут електронна бібліотека “Україніка” (а навіть якщо не читати, то рекомендую подивитися ілюстрації, бо вони надзвичайно красиві)
Івасюк робить селфі, Стус їсть моркву, Григір Тютюнник читає новелу і жестикулює… Довженко, Валерій Марченко, Бажан, Рильський, який курить і зрізає троянду…Чорновіл бігає у парку… / facebook
Цього тижня у Великій Британії відкривається нова галерея, в якій представлено майже 200 робіт майстрів епохи Відродження. Галерея Шродер у музеї Голберн у Баті оформлена у стилі сучасної скарбниці, де майоліка, срібні вироби та картини голландських і німецьких майстрів — більшість з яких раніше не виставлялися на загальний огляд — «розповідають багатогранну історію епохи Відродження, визначену торговими зв’язками, війнами, грабунками та культурним обміном», — розповів куратор колекції газеті The Art Newspaper. | Semafor
Ну, в цю галерею навряд хтось з моїх читачів піде, зважаючи на географію, але не міг не поділитися, бо мене завжди виносить, коли бачу мистецькі штуки яким по 500 років, а там настільки тонкі і витончені деталі, що просто вау, absolute cinema
Просто подивіться які шикарні роботи показані в трейлері (з ховраха і пташки я окремо хіхікаю, бо вони класні)
Не знаю нащо вам ця інформація, але особисто я кайфую від того факту, що ще десь в світі лишилася і успішно живе індустрія саме друкованих газет, це якийсь такий момент стабільності. Колись заради цікавості дивився, що там можна виписувати з друкованих видань на УкрПошті і все дуже сумно, лишилося буквально жменька видань і навіть ті, по більшості, сильно специфічні, типу кросвордів, порадниці чи якогось атласу садовода (хоча звичайно ручки чешуться виписати “Сільські Вісті”, щоб потім вам показувати; буде мій оплот стабільності в цьому буремному світі)
Згідно з останніми доступними даними, The Yomiuri Shimbun є газетою з найбільшим тиражем у світі, щодня випускаючи 6,2 мільйона примірників ранкового видання. До того ж є ще тираж у 1,5 мільйона примірників на день для вечірнього видання.
Газета Asahi Shimbun, яка також видається в Японії, посідає друге місце з тиражем 3,5 млн примірників ранкового видання (та 1,1 млн примірників щоденного вечірнього видання).
За останніми даними місцевої ABC за друге півріччя 2022 року, індійська газета Dainik Bhaskar трохи відстає від Asahi Shimbun, випускаючи 3 567 000 примірників на день. | pressgazette
Це кінець. Ладно, насправді це одна з моїх улюблених статей цього тижня. Вона про те, наскільки безлуздою є корпоративна робота останнім часом де замість людей, які справді вирішують якісь реальні задачі і проблеми виникла велетенська паралельна культура робіт заради робіт, де все зводиться до пересилання імейлів, фолоу-апів, красивих презентацій, які ніхто не дивиться, мітингів заради мітингів і багатомісячних узгоджень і переузгоджень мікрозмін (посунути кутик лого на 0,00003 градуси), які за нормальних умов або взагалі б не робили (бо це безглуздо) або зробив би будь який джун за 5хв. Кайф, марожено! З любовʼю, ваш Chief Happiness Inspiration Officer
Минулого тижня я пила каву з людиною, яка працює у великій консалтинговій фірмі. Вона двадцять хвилин пояснювала мені свою роль. Не тому, що вона була складною, а тому, що вона намагалася переконати себе, що вона існує. «Я сприяю узгодженню інтересів зацікавлених сторін у міжфункціональних робочих процесах», — сказала вона. Потім засміялася. «Я справді більше не знаю, що це означає».
Вона не одна. Я постійно зустрічаю людей, які описують свою роботу словами, які вони ніколи не вживали б у звичайній розмові. Вони відвідують наради про наради. Вони створюють презентації PowerPoint, які ніхто не читає, які надсилають у листах, які ніхто не відкриває, і які породжують завдання, які не потрібно виконувати.
Найдивніше те, що всі це знають. Коли ви залишаєтеся з людьми наодинці, після роботи, можливо, після того, як вони встигли розслабитися, вони це визнають. Їхня робота — це, по суті, вигадливе перформанс-мистецтво. Вони — професійні пересилачі електронних листів. Вони — людське проміжне програмне забезпечення між системами, які, ймовірно, могли б спілкуватися між собою безпосередньо. | Still Wandering
Хороша велика стаття про надмогильні камені, яка не просто про них, а тісно переплітається і розповідає про злу долю кримських татар, що постійно зазнавали і нині зазнають утисків в Криму; про те, як цілеспрямовано нищилася самобутня культура і її представники. Сумна історія
Після анексії Криму російською імперією у 1783 році, почалась цілеспрямована політика колонізації та витіснення давнього автохтонного населення півострова з його земель. На момент анексії Криму кримські татари складали близько 95% всього населення півострова. Дії царського уряду призвели до того, що від 4-х мільйонного населення Кримського ханства до 1926 року у Криму корінних жителів залишилося лише 179 тис (25,3%).
В Криму проводилася політика руйнування кримськотатарської культури. Про це писав в 1927 році один з перших кримськотатарських дослідників старовинних мусульманських надмогильних каменів Осман Акчокракли, зазначаючи, що тисячі каменів з цвинтарів одного тільки Старого Криму були варварськи знищені — каміння пішло в будівлі XIX-XX століть, так що залишилося в цьому районі трохи більше ста пам’ятників. Однак це були лише перші руйнування мусульманських надмогильних каменів. А вже радянська влада влаштувала справжній глобальний вандалізм, який досяг свого злочинного апогею після депортації з Криму кримських татар. З 1944 року по всьому півострову повністю знищувалися всі мусульманські кладовища; надмогильні кам’яні плити, включаючи шедеври мистецтва XV-XVI століть, йшли на будівництво колгоспних свинарників, вмуровувались у бруківки; землі, на яких знаходилися священні для мусульман могили їхніх предків та святині-азізи розорювалися і забудовувалися — все для того аби знищити сліди існування в Криму корінного народу. Надмогильні камені, які на той час знаходились у краєзнавчих та історичних музеїв Криму згідно наказам підлягали знищенню. | Qırımtatar Tili
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
Одна з моїх “улюблених тем” – проекція меркатора. Здавалося б нічого такого, просто карта, але насправді я міцно тримаюся думки, що вона шкідницька, бо вона формує викривлене сприйняття світу, адже не буває нічого у вакуумі і наше(суспільне) бачення світу залежить від того на якій інформації це бачення було сформоване. The Washington Post розповідає про нову ініціативу, яку підтримали країни африканського континенту, щоби використовувати нову карту, яка відображає справжні розміри суходолу.
Проекція Меркатора, багатовіковий стиль картографії з епохи вітрильних кораблів, досі переважає в епоху Інтернету.
У 1569 році фламандський картограф Герард Меркатор синтезував існуючі ідеї в навігації та картографії, щоб створити новий тип карти світу. Вона витримала випробування часом: сьогодні її впізнають мільярди людей, які бачили її на стінах шкільних класів та в навігаційних додатках.
Перетнута прямими лініями, що відповідають постійним азимутам компаса, проекція Меркатора була ідеальною для навігації в епоху вітрил, хоча нехтувала фактичними розмірами суходолу: чим далі від екватора, тим більшим він здається. | washingtonpost
Наконєцто я дождався стільки сидів ждав ждав і всьо такі єсть. Я десь в попередніх листах згадував, що він скоро має вийти українською і от нарешті книга вийшла з друку і вже у книгарнях. Обкладинка і кольоровий зріз це окрема краса. Чому так тішуся – бо окрім того, що це сам по собі топовий твір (і екранізація теж) особливістю українського видання є ще й те, що перекладачі заморочилися і наслідували авторський підхід з тим, що кожна епоха має свої мовні особливості і зробили так само з україським виданням надавши певного особливого стилю граючись мовою і словотвором (хоча хіхікаю, що це виявилося сюрпризом для деяких читачів і вже є коментарі типу: “розкішне оформлення від Жоржа, але повне розчарування сюжетом..у розділі Тихоокеанський щоденник дуже дивний стиль написання, ніби продираєшся крізь текст.. розділ Пириправа Слуші тай всьо не змогла навіть дочитати, тому що це просто кров з очей..як можна читати текст, де в кожному слові помилка??..Заклин Сонмі-451 складний для сприйняття через специфічну термінологію..не розумію захвату цією книгою..для мене це даремно витрачений час і гроші”)
Душі мандрують віками так, як хмари мандрують небесами… Американський нотаріус, який пливе Тихим океаном і спостерігає за собою, іншими людьми й спільнотами. Безмаєтний композитор, що обманом потрапляє в дім літнього генія у міжвоєнній Бельгії. Принципова журналістка, яка веде в Каліфорнії небезпечне розслідування проти великої корпорації. Марнославний видавець, котрий тікає від гангстерів. Генетично модифікована «серверка дайнера», що виголошує свій заповіт на ешафоті. І юний мешканець тихоокеанських островів, який свідчить занепад науки та цивілізації. Оповідачі «Атласу хмар» чують відлуння одне одного в коридорі історії — відлуння, які змінюють долі як у дрібницях, так і глобально. Охоплюючи події від ХIX століття до постапокаліптичного майбутнього, цей роман стирає межі — часові, жанрові, мовні — та демонструє нам дивовижний взаємозв’язок між людьми як спосіб опиратися безжальному руху жорен часу.
Книга на сайті видавництва: Атлас хмар. Девід Мітчелл
Якщо ви вподобали щось з того, що тут знайдете, то будь ласка задонатьте кілька грибнів на підтримку України в боротьбі проти російських окупантів – gallery21donate (чи тут на дронопад від ПЖ). Кожна ваша гривня справді допоможе наблизити нашу перемогу і захистити українців в цій війні.
Якщо ж у вас лишилися грибні і ви хочете закинути автору на каву з круасаном класового розриву, то хто я такий, щоб вас відмовляти, звичайно ж подякую за підтримку
Шануймося, любіть маму, тата і Україну! Допомагайте бабусям і дідусям переходити дорогу і носити важкі сумки. Мийте руки з милом і поводьте себе погано!
Все буде Україна
Попередні листи є в архіві (ну, їх небагато, але тако трохи є, якщо вам цікаво ше щось читнути)
The post Куда я жмав #14 first appeared on gallery21.
Коли робиш, що любиш, то в складні часи легше встояти й рухатися вперед…
Доброї тихої ночі, любі опівнічники! Як ваше нічого?Ниньки пʼятниця, субота, неділя, початок понеділка тож новий тиждень починається з нового листа куда я жмав, що вже врешті-решт мчить до ваших поштівок
На початку було Слово йой, це не звідси. Відкрив для себе, що на початку, в 90х, до того як у Віктора Павліка почалася епоха власне Віктора Павліка, він був одним з учасників гурту Анна-Марія (ні, не того, який засквотив звільнену назву в 2004, а того який був першим і зараз навіть не гуглиться відразу).
Гурт Тернопільської філармонії «Віва-Тон» довгий час супроводжував Іво Бобула, а коли останній в 1991 році виїхав до Києва, музиканти, назвавшись «Анна-Марія», почали виступати самостійно. Керував гуртом басист Василь Кулак, основний фронтмен — гітарист-вокаліст Віктор Павлік, барабанив Микола Шамлій, на клавішах Роман Тодорук, а в репертуарі — пісні ще одного клавішника Олега Риги, Олега Майовського та метра тернопільської естради Сергія Лазо. Влітку 1993 року «Анна-Марія» виборола третє місце серед поп-виконавців на «Червоній руті» в Донецьку, тим же літом рок-н-рол «Чорні окуляри» з міні-альбому «Дорога в Міннеаполіс» затанцювали в дискотеках України. За результатами 1993 року «Анна-Марія» визнана найкращим поп-гуртом України, а «Ти подобаєшся мені» — найкращою ліричною піснею року. | Газета “День” №50, (2004)
Ну був і був скажете ви, і хто б з цим не погодився) але я не просто так тут це додаю, а як підводку до пісні Чорні Окуляри, яка є чудовим прикладом українського рокабілі. Відверто не очікував саме цього жанру від Віктора Павліка (а ще звучання трошки схоже на Братів Гадюкіних), тож мені нравиця. За посиланням таймкод чорних окулярів, але й сам альбом доволі цікавий і різносторонній
Киї́к-Коба́, Білогірський районГрот, схований у лісових заростях серед скелястих обвалів. Відомий як найдавніше поселення неандертальців на території України. Дослідження гроту розпочав у 1924 році археолог Гліб Бонч-Осмоловський, який і відкрив тут стоянку давніх людей, а також поховання неандертальця, якому було близько року. Назва гроту дала ім’я Киїк-Кобинській культурі мустьєрської доби, що існувала близько 60–33 тисяч років тому. Кримськотатарською kiyik — дикий, а qoba — печера. | rawr_says
Це інтро вище тут, бо у Кургана вийшла однойменна пісня і вона класна.
Зайшов в епіцентр трішки різного мотлошку прикупити, а далі іскра, буря, помутніння і от вже в руках горщик з новою рослинкою. Тож знайомтес – пан спатифілум
Якось несподівано помітив, що на банкі на каву з круасаном класового розриву накопичилося трошки грибнів, тож було прийнято вольове рішення вкластися в найкращий інвестиційний круасан – крайній збір пана Стерненка “Тотальний русоріз” (лист почав писати, до того як збір закінчився, тож план був вимахуваться типу “от виграю в зборі квартиру і тоді для всіх, хто підтримує мою епістолярну творчість двері квартири будуть завжди відкриті”) збір вже закінчився, тому просто попрошу підтримати посильним донатом постійний збір на русоріз
Грає Курган «крик душі»
Ура! От наконєц-то я й приїхав додомуЗаходю в хату — батя шото готовеІ мені нравиться цей запах цьой сєльской природиДа (да), дома охєренноДа (да), дома заєбісьДа (да), і я знаю, шо нєпрємєнноСкоро ти себе почуствуєш, так як колись | Курган «крик душі»
Це те, з чого ходжу хіхікаю останні кілька днів – з кумедного привітання з днем прапора від Куртуазної Історикині вийшов тематичний пост до Дня Державного Прапора і Дня Незалежності з дрібкою альтернативної історії про Український слід в ілюстраціях з давнього манускрипта Beatus
З Pluralistic: Daily links from Cory Doctorow дізнався про існування Закону (принципу) Гудгарта – якщо коротко, то щойно ми відкриваємо, якийсь критерій, що дозволяє гарно оцінити/виміряти якесь явище, то він відразу стає неактуальним, бо до цього дані, що відповідають цьому критерію збиралися органічно, а відразу після відкриття починається підганяння даних під новий критерій і він відповідно стає скомпроментованим. В одній з останніх статей пан Корі власне навалює контексту з прикладами того, як цей принцип реалізувався і наробив біди. Цитування не додаватиму, бо там сильно багатсько, але я прямо рекомендую глянути, стаття топ, може навіть колись дійду перекласти собі десь в бложик.
Чудовий лонгрід на Медіабіль про розвиток медіа від глашатаїв до газет, журналів і книг, потім міжнародних медіакомпаній, далі до електронних засобів комунікації, врешті до тв та інтернету і от зараз до кріейторів і того куди воно врешті-решт рухається. Кайфую коли так основатєльно підходять до матеріалу і є що почитати.
Літом 1995 року Netscape, компанія-піонер в індустрії інтернет-браузерів, готувалася виходити на IPO. СЕО компанії Джім Барксдейл закінчував пітч перед групою британських інвесторів, коли один з них спитав чи готова компанія до того, що Microsoft інтегрує (“bundles”) інтернет-браузер в нову версію Windows. “Панове, я знаю тільки два способи заробити гроші: бандлінг та анбандлінг.” – відповів Барксдейл та вийшов з кімнати. Не дуже зрозуміло, що саме він хотів цим сказати, але фраза стала крилатою. Бандлінг, тобто обʼєднання кількох продуктів чи сервісів в один пакет, та анбандлінг, зворотна версія цього процесу, лежать в основі трансформації будь-якої індустрії. В індустрії медіа та розваг останні роки вочевидь відбувається Великий Анбандлінг: вартість створення контенту стрімко падає, а платформи Patreon, Substack, OnlyFans та інші надають змогу швидко та ефективно побудувати прямий контакт з аудиторією, отже амбіційним авторам вже не обовʼязково повʼязувати карʼєру з великими організаціями. Сьогоднішній текст про те, як ці тренди впливають на архітектуру медійної організації | Медіабіль
Є листи, яких ніколи не мало би бути.. Це один з них..
Марта Геллхорн народилася в 1908 році і стала однією з найвідважніших журналісток ХХ століття, висвітлюючи майже всі великі конфлікти протягом шести десятиліть. У 1966 році, у віці п’ятдесяти семи років, вона поїхала до Сайгона, щоб висвітлювати війну у В’єтнамі для газети The Guardian. Перед від’їздом вона залишила запечатаний лист для своєї матері, який мав бути відкритий тільки в тому випадку, якщо вона не повернеться. Цього ніколи не знадобилося.
19 серпня 1966 рокуЛондонМоя найдорожча, моя найлюбіша маленька Фотсі, моя єдина супутниця життя: Я сподіваюся, що ти ніколи не отримаєш цього листа, і не думаю, що ти його отримаєш. Але я майже на тридцять років старша, ніж коли поїхала до Іспанії, і набагато розсудливіша: якщо з якоїсь випадковості я не повернуся з В’єтнаму, я не хотіла би залишити тебе без жодного слова. | lettersofnote
Лист мені дуже зайшов, тож з нього і почалася категорія Letters of note тут на сайті, де тепер є його переклад.
Підрізав новину в Антона з Old York Times Newsletter (рекомендую розсилку, вона гарна)
Англійську доволі складно вивчити у порівнянні із іншими європейськими мовами. Правописні норми англійської дивні та непослідовні, пише у новому есе для Aeon американська лінгвістка Аріка Окрент.
«Частина проблеми [із вивченням англійської] у тому, що англійський правопис виглядає оманливо схожим до інших мов, які використовують той самий алфавіт, але значно більш послідовно. Ви можете витратити кілька годин на вивчення правил вимови італійської, іспанської, німецької, шведської, угорської, литовської, польської та багатьох інших мов, і переконливо зачитати текст цією мовою, навіть якщо ви його не розумієте. Ваша вимова може бути жахливою, а темп, наголоси і ритми повністю некоректними, і ніхто не сприйме вас за носія мови — але ви зможете це зробити… Англійська мова — у зовсім іншій лізі за складністю».
Чому так сталося? Окрент пояснює це грандіозним збігом історичних обставин. Якщо коротко, то створення технології друку застало англійську саме у той момент, коли норми писемної мови не були впорядкованими (офіційна англійська лише недавно відновилася від трьох століть перебування на маргінесі після норманського завоювання). Тож на ці норми сильно вплинули специфічні стимули й особливості роботи друкарів.
Оскільки правописні норми не були чітко кодифікованими, друкарні зазвичай використовували ті варіанти написання, які були їм практично зручнішими. Наприклад, слово “haddle” могли замінити на “had”, а “thankefull” — на “thankful”. «Звички і прийоми ставали стандартами, коли складальники вивчали своє ремесло як учні інших складальників», пише Окрент.
| aeon.co
Міжнародний союз охорони природи офіційно підтвердив, що сучасні жирафи належать до чотирьох окремих видів, а не одного, як вважали раніше. На це вказали відмінності в геномах, внутрішній будові та ареалах проживання жирафів. Розділення цих тварин на чотири види допоможе краще вивчати загрози для кожного виду й розробляти заходи з їх захисту. Про це розповіли у Science.| nauka.ua
«На Близькому Сході Росія застосувала війська для “захисту законного уряду та російськомовних громадян”, Німеччина направила зброю та кошти для боротьби проти російського вторгнення, Британський флот у Перській затоці став на захист нафтовидобутку». І це не стрічка новин за останні десятиліття, а лише можливі заголовки до реальних подій, що відбувалися більш як 100 років тому в Ірані під час Першої світової війни. Подій, у центрі яких опинилося троє українців із Галичини. На превеликий жаль, про свої пригоди в Ірані вони залишили вкрай мало свідчень, проте деякі обставини все ж таки можна висвітлити. | texty.org.ua
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
До дня відновлення Незалежності України, «Сільпо» разом із родиною Левка Лук’яненка представили «Зошит Незалежності». Саме в такому зошиті — простому учнівському — Левко Лукʼяненко у присутності Леонтія Сандуляка написав чернетку Акта проголошення незалежності України.
Кожна покупка зошита — підтримка тих, хто пройшов російський полон. Прибуток від продажу «Зошита Незалежності» буде переданий громадській організації «Азов.Супровід» на реабілітацію звільнених українських військових та їхніх родин.
Ідея – топ, те що весь прибуток піде на підтримку реабілітації військових – топ, сайт проекту – топ! Навіть якщо не будете брати сам зошит, то приділіть кілька хвилин сайту, він чудовий і там купа історичних фото і фактів довкола проголошення незалежності.
Якщо ви вподобали щось з того, що тут знайдете, то будь ласка задонатьте кілька грибнів на підтримку України в боротьбі проти російських окупантів – gallery21donate (чи тут на дронопад від ПЖ). Кожна ваша гривня справді допоможе наблизити нашу перемогу і захистити українців в цій війні.
Якщо ж у вас лишилися грибні і ви хочете закинути автору на каву з круасаном класового розриву, то хто я такий, щоб вас відмовляти, звичайно ж подякую за підтримку
Шануймося, любіть маму, тата і Україну! Допомагайте бабусям і дідусям переходити дорогу і носити важкі сумки. Мийте руки з милом і поводьте себе погано!
Все буде Україна
Easter egg – Пабло Пікассо одного разу підозрювали у викраденні Мони Лізи.
Попередні листи є в архіві (ну, їх небагато, але тако трохи є, якщо вам цікаво ше щось читнути)
The post Куда я жмав #12 first appeared on gallery21.
Розсилка ″Куда я жмав″Привіт, це Віталій! Хаотично пишу про всяке різне, що мені нравиця
