Дівчинка тримається за тата так, як тримаються за найдорожче. Не хоче відпускати з обіймів. Одне слово, в якому вся її любов і весь її страх: «Тато».

Батько міцно її обіймає, але через силу відпускає та прощається. Він повертається на службу саме для того, щоб вона могла жити далі.

Ця сцена повторюється в українських містах щодня: на вокзалах, у під\'їздах, у машинах, на станціях. Тисячі маленьких «Тато!», щемливих прощань і найміцніших обіймів.

Це ціна, яку платять українці, щоб надалі залишатися вільними.