Ярослав, позивний «Мудрий», військовослужбовець 47-ї окремої механізованої бригади, пішов на війну, коли дочці було 3 роки. Зараз їй 7 — вона вже ходить до школи.

Український військовий іде на війну, коли його донька спить, бо інакше вона не відпустить тата знову.

Таким є дитинство тисяч українських дітей: вони ростуть між короткими зустрічами з татом та дзвінками з фронту. Вони дорослішають, поки їхні батьки воюють, — а дехто росте вже без них.

Діти не хочуть відпускати батьків на війну. Але війна забирає у них право на звичайне дитинство поруч із мамою і татом.