Пам’ятаю, як в дитинстві почула фразу: «Кожна людина, яка з’являється в житті, може тебе чомусь навчити». Не знаю, як тоді, але зараз я трохи з нею не згодна, бо, на мою думку, не кожен може чомусь навчити, але кожен може допомогти відчути, ким ти є та ким ти не є.

Час від часу, протягом останніх декількох років, мені було цікаво спілкуватися на тему свободи у стосунках.

Читаючи книгу «Дофамінове покоління. Де межа між болем та задоволенням», я спіймала себе на роздумах, якими хочу поділитися з вами.

Зміни розпочинаються з відчуття себе.
Марафон з розуміння основ турботи про себе.
А що ж підкреслює, формує, підсилює відчуття себе? Поговоримо про це в серії дописів зі схожою назвою – з чого починаються зміни?

Отже, розпочну з того, що я не відношу себе до високо проактивних людей з міцною силою волі, купою корисних звичок та соціальними мережами, від яких одна половина ридає від захвату, а інша – від заздрощів.

Спостерігаючи за життям свого кота, який зовсім неочікувано з’явився в моєму житті, я зробила декілька висновків:

На мою думку, не менш сумним є проживання життя себе минулого, замість свого теперішнього. Й я не кажу про сум за минулим, тягар роздумів, жалю та помилок (тут кожен сам вирішує, скільки він готовий тягти на своїх плечах), а про відповіді на досить прості запитання...

- Ми хотіли зробити світ кращим?
- Кращим?
- Краще для всіх не буває, комусь завжди буде гірше.

«Єдина цінність, яку має Земля, - це час. Одна секунда – це завжди одна секунда, домовитись неможливо».