Данієль Кельман — син режисера й акторки, який дебютував у 22, а його «Обмірювання світу» — успіх німецькомовної літератури після 1945. Стаття про те, як він перевіряє, що відбувається, коли розум, мистецтво чи гумор зіштовхуються з владою.

Метью Гарфі — колишній рок-співак та ІТ-фахівець, який після документального фільму про замок Бамбург почав писати англосаксонські саги. Стаття про те, як він, випробувавши себе у форматі від першої особи, створив серію про монаха-воїна, що став свідком нападу вікінгів.

Павло Дерев’янко — арабіст, ІТ-фахівець з Білої Церкви, військовослужбовець, чия трилогія про характерників здобула премію Chrysalis. Стаття про те, як його фентезі поєднує український фольклор, альтернативну історію та реальний досвід, створюючи канон без Московії.

Тері Террі – юристка й оптометристка, авторка «Обнуленої», відзначеної багатьма преміями та перекладеної 16 мовами. Стаття про те, як авторка підліткових трилерів досліджує ідентичність, поєднуючи академічний інтерес до тероризму з сюжетами.

Константін Лів — псевдонім сестер Лінн і Валері, що, живучи у різних штатах, віддалено пишуть трилери, а їхній дебют розійшовся 1.5-мільйонним накладом. Стаття про те, як вони стали авторами бестселерів попри відстань та звідки їхні похмурі сюжети.

Джек Керуак — Жан-Луї Кіруак із «Маленької Канади», що до 6 років не знав англійської, а за 3 тижні створив біблію бітників на 36-метровому рулоні. Стаття про те, як символ спонтанності роками цілеспрямовано працював над технікою, що лише виглядала імпровізацією.

Василь Стус — аспірант Інституту літератури, який 1965 року підвівся в кінотеатрі «Україна» на знак протесту й помер у таборі 1985-го. Стаття про те, як його вірші, написані в неволі, стали класикою, яка пережила заборони.

Валерій Пузік — мінометник «Фінчер», художник-дизайнер, писав блокноти на Майдані й книжку для сина. Стаття про те, як його подвійна оптика дозволяє фіксувати війну не як хроніку, а як свідчення конкретного стану.

Роберт Джексон Беннетт писав дебютний роман в кол-центрі Home Depot, отримав премію Ширлі Джексон за "Mr. Shivers", а "The Tainted Cup" приніс йому Г'юго та World Fantasy.

Роберт М. Веґнер — автор, що пише під псевдонімом, лауреат шести Зайделів, який до письма працював у магазині електроніки. Стаття про те, як він крок за кроком вибудовував світ Меекхану, де магія коштує тіла, а боги маніпулюють смертними.

Маріо П’юзо — автор чоловічих журналів під псевдонімом Маріо Клері, що написав «Хрещеного батька» заради виплати боргів. Стаття про те, як роман, створений як комерційний компроміс, визначив образ американської мафії на півстоліття.

Від сина бідного органіста без диплома до Нобеля: Реймонт втік від кравецтва, працював сторожем та писав за гроші. Його остання історична трилогія.

Тосікадзу Кавагуті — драматург і режисер, чия п'єса 2013 року здобула гран-прі фестивалю Суґінамі, а потім на прохання редактора стала романом. Стаття про те, як театральний досвід Кавагуті сформував світову сенсацію про подорожі в часі.

Деніел Кіз — судновий комісар, що писав комікси під псевдонімами Кріс Деніелс та А. Д. Локк. Стаття про те, як його вчительський досвід та психологічна освіта сформували одержимість темою розпаду розуму.

Аліса Корж — авторка дилогії «Промені Аласі», чий дебютний проєкт має 4,75 бала на Goodreads, а ідея світу народилася під час її мандрів.

Марк Аврелій — імператор, який успадкував владу у 17, а приватні філософські нотатки писав давньогрецькою у військових таборах на Дунаї. Стаття про те, як його не призначені для публікації записи стали текстом, який часто цитують.

Франк Тільє — інженер, який майже десять років працював на металургійному комбінаті, і визнаний Le Figaro "королем французького трилера". Стаття про те, як системний інженерний підхід сформував унікальну архітектуру його сюжетів.

Джонатан Шей — невропатолог із PhD, який 1987 року перейшов до клінічної психіатрії й винайшов термін «моральна травма». Стаття про те, як він довів, що психологічне руйнування воїна не змінилося за три тисячоліття.

Галина Пагутяк — найзагадковіша українська письменниця, лауреатка Шевченківської премії за «Слугу з Добромиля», яка досліджувала родовід аж до Влада Цепеша. Стаття про те, як її цілісний містичний світ робить неважливим, яка саме книга здобула найвищу відзнаку.

Гізер Морріс — новозеландська письменниця, що понад двадцять років працювала соцпрацівницею, а її перший сценарій зацікавив американського сценариста з Оскаром. Стаття про те, як її вміння слухати чужий біль стало фундаментом бестселерів, попри критику їхньої історичної точності.