Цій історії вже сім років. Я здмухнула пилюку з архіву, переклала з російської, а потім переписала свою "Піаністку" наново, залишивши від попередниці лише скелет. Я люблю її, я хочу розповісти вам про неї.

Що посієш — те й пожнеш через призму стосунків батьків та дітей.
Мова не про ті злидні, коли немає чого їсти, а про ту емоційну прикрість та бідність, які ви можете дати одна одній.

Тепла, чуттєва, дещо сексуальна проза. Хочу розповісти про те, що жіноча любов - страшенно гарна. Отже - слухайте.

Колишніх курців не буває?

смерть — один із видів рушійної сили

Й до мене дійшло — подібні тексти не перемагають на літературних конкурсах не тому що написані непрофесійно, а просто тому що вони в принципі не для конкурсів. Маю попередити: текст містить чутливу інформацію категорії 18 .

кімната, наповнена людьми - мовчки спостерігає. 
в їхніх фужерах - ігристе. 
чи в тому самому льодові його охолоджували?

принцип холізму* на прикладі ангорового светра

*ідеалістичний напрям сучасної філософії, що розглядає цілісність світу як наслідок творчої активності якогось містичного поля цілісності

В мене завжди була підтримуюча родина. Настільки, що пророкувала залишитись в дівках через стабільно розварені макарони.

Трошки дитячих спогадів, думок про релігію та патологічну анатомію. Можливо, для когось покажу новий варіант опори для себе при проживанні втрати, бо для мене цей текст - не сумний, а підтримуючий.

по-перше, писати короткі тексти набагато важче.
по-друге, дівчинка в одній білій шкарпетці — ніяка не вигадка.

так буває, що інколи ти повертаєшся спиною до улюбленої діяльності. а потім береш і - просто повертаєшся до неї - хай і побитою собакою