Дім поводив себе на диво тихо. Якби чудовисько, що прикидалось ним, могло хворіти, Сем би неодмінно запідозрила застуду, але такого з ним не траплялось ніколи. Сем здригнулась від думки про можливе лікування надприродної істоти самотужки.

Уявити лишень: весь цей світ – її сховок. Байдуже, що холодний і темний – наступної миті навколо неї обертаються величні гори і глибокі океани, визирають із пустки і ховаються знов.

Далечінь мала багато назв, але офіційною була лише одна – Блекхем. Місцина, що захована серед боліт і чудернацьких отруйних рослин, тихий закуток для утікачів і грішників, розташований на краю мапи; містечко тим не менш активно розвивалося.

На залізничній станції "Strawberry fields" прибуття потягу очікувала лише одна людина. Це був стрункий високий чоловік середнього віку, вбраний у чорний піджак, білу сорочку і темно-блакитні джинси.

– А ліжко велике? Достатньо м'яке, достатньо тверде? – запитував старезний кремезний дядько, чий лоб перестрів немало низьких стель.

За першими дверима був світ безколірний.

Цей тричі проклятий будинок на розі вулиць Рігбі та Елеонор – а хоч би всі чорти його забрали із собою прямісінько у пекло! – знов знущався над сусідами. Щоночі вирувала в ньому чортівня якась: і верески, і зойки, й дивні тіні, птахи якісь злітались, що ті мухи бісові на мед.

– Всім зберігати спокій – це пограбування! – пролунало зненацька опівночі і в ту ж мить закритий паб "Шалений медоїд" поринув у тишу.

Меггі Белл кличе Містера Капелюха, тому що їй дуже сумно. У руках вона тримає коробку, де раніше спав її улюбленець, але сьогодні вдень Сера Хом'яка поховали під трояндовим кущем.

Зірки неначе навмисно сховались, аби зробити небо ще темнішим, та і місяць геть зослабив своє бліде світло. В таку ніч випадковий мандрівник нізащо не знайшов би шлях серед цих потворних кущів і химерних дерев до Неймовірно Зловісного Саду Гріхів та Інших Неподобств.