Gazeta.ua

Армія Наполеона 24 червня 1812-го перетнула річку Німан і ввійшла на територію Російської імперії.
В той час французький імператор Наполеон був на вершині успіху - завойована майже вся Європа, близькою була перемога над Іспанією. Для підкорення Британії необхідна була її економічна ізоляція. Союзник Олександр І відмовився оголошувати блокаду Британії, котра була для Росії економічно невигідна. Наполеон почав наступ на Росію.
Наполеон зібрав проти Росії 450-тисячне військо, з яких французи становили половину. У поході брали участь також італійці, поляки, німці, голландці, навіть мобілізовані силою іспанці.
Сильними сторонами французької армії були велика чисельність, гарне матеріальне і технічне забезпечення, бойовий досвід. Слабкою стороною армії був її дуже строкатий національний склад.
Росія мала велику армію, але не могла швидко мобілізувати війська через погані дороги і велику територію. За техніко-військовим даними російська імператорська армія не відставала від армії Франції.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бородінська битва тривала менше доби
24 червня найбільша європейська армія вступила на територію Росії. В перші місяці війни, французи практично не зустрічали опору.
20 серпня Олександр І призначив головнокомандувачем військ Кутузова. Він очолив армію під час Бородінської битви. У ній Наполеон втратив 58 тис. вояків.
14 вересня Наполеон без бою увійшов у Москву. Його зустріло практично порожнє місто.
Місяць французи чекали на капітуляцію Росії. У жовтні почали відступ. Армія налічувала менше 100 тис. людей.

У січні 1813 року почався "Закордонний похід російської армії". Бойові дії перемістилися на територію Німеччини і Франції. У жовтні 1813 року Наполеон був розгромлений у битві під Лейпцигом, а в квітні 1814-го зрікся трону Франції. Був висланий на острів Ельба. Наполеон згодом втік до Франції, сформував нову армію.
18 червня 1818 року під Ватерлоо зазнав останньої розгромної поразки від союзних антифранцузьких військ. Після цього Наполеона було вислано на острів Святої Єлени біля узбережжя Африки, де він перебував під домашнім арештом і помер у травні 1821 року у 51-річному віці.

Поблизу іспанського населеного пункту Кампос-дель-Параїсо археологи виявили рідкісне римське скельне святилище, присвячене богині Мінерві, яке проливає нове світло на релігійне життя та промислову діяльність у римській Іспанії.
Святилище вирубали безпосередньо в піщаниковому кар'єрі наприкінці ІІ століття нашої ери. Його створення замовив Плотій Вігор, представник впливової римської родини, члени якої обіймали посади сенаторів та імперських чиновників у різних частинах Римської імперії, повідомляє Неrіtаgе Dаіly.
Результати дослідження опублікували археологи Марія Хосе Бернардес Гомес та Хуан Карлос Гісадо ді Монті з Музею історії гірничої справи Дона Феліпе де Бурбона і Греції при Політехнічному університеті Мадрида. Наукова робота вийшла у журналі Маntvа.
Святилище розташоване приблизно за 15 кілометрів від давньоримського міста Сегобріга, яке було одним із головних міських центрів центральної частини Іспанії. Територія навколо міста славилася видобутком лазуриту або lаріs sресulаrіs. Цей прозорий гіпсовий мінерал римляни широко використовували як матеріал для вікон і він приносив регіону значні прибутки.
Дослідники встановили, що святиня має вигляд невеликої едикули, висіченої у стіні кар'єру. Її ширина становить близько 70 см, а висота сягає 50 см. Споруду прикрашають дві напівколони та трикутний фронтон, які створюють образ мініатюрного античного храму.
У центрі композиції розміщено рельєфне зображення Мінерви. Попри значні пошкодження від часу та природного впливу, археологи змогли визначити богиню за характерними деталями.
Мінерву зобразили у довгій туніці та шоломі. Вона стоїть фронтально і тримає спис, щит та егіду. На щиті також збереглося зображення сови, яка вважалася символом мудрості та священною твариною богині.
Під рельєфом учені виявили латинський напис із двох рядків. Текст повідомляє, що Плотій Вігор разом зі своєю свитою присвятив це святилище Мінерві.
Цей напис став рідкісним свідченням зв'язку конкретної історичної особи зі святинею. Він також підтверджує вплив родини Плотіїв, представники якої відомі в багатьох містах римської Іспанії, серед яких Таррако, Гадес, Емеріта Августа та Карфаген-Нова.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли у Туреччині унікальну мозаїку віком 1500 років
Поряд зі святилищем археологи знайшли невелику вирізьблену полицю. На думку дослідників, її використовували для розміщення пожертв, які залишали відвідувачі.
Знахідка має особливе значення для вивчення римської історії. Вона свідчить, що релігійні практики існували не лише у великих міських храмах та культових центрах. Місця поклоніння також створювалися безпосередньо в районах видобутку корисних копалин і виробничої діяльності.
"Це місце демонструє, як місця, пов'язані з видобутком каменю, можуть набути символічного та релігійного виміру на додаток до своєї виробничої функції", - зазначили дослідники.
Науковці вважають, що робітники кар'єру, місцеві мешканці та власники виробництв зверталися до Мінерви по захист у повсякденному житті. Відкриття також підтверджує важливу роль богині в регіоні у ІІ столітті нашої ери, коли розвиток видобутку лазуриту впливав не лише на економіку, а й на культурне життя центральної Іспанії.

В античному місті Кібіров на території сучасної Туреччини археологи виявили 30 могил. Розкопки проводили в руїнах великого храмового комплексу. Могили виявили під базилікою. Це вказує на те, що поховання належали представникам еліти.

24 червня в Україні відзначають Івана Купала. Цього дня традиційно влаштовують гуляння.
Про історію та традиції свята Gаzеtа.uа розповіла етнологиня Олена Щербань.
"Зараз це просто гулянка. Збираються люди, готують шашлик. Хоча 10 років тому працівниці клубів почали згадувати про етнографію, що святкувати потрібно з елементами традицій, обрядів та звичаїв. Почали згадувати вогнища, плигати через нього. Розпалювали біля річки чи десь у музеях. Починали стрибати заміжні, жінки у сорочках без спідниць, а це абсолютно не припустимо", - каже дослідниця.
У другій половині ХІХ ст. українські етнографи почали збирати відомості про обряди. Микола Сумцов, Федір Вовк, Павло Чубинський писали, що це свято молоді. Дівчата шукали долю, причаровували хлопців. Святкування Івана Купала припадало на початок жнив. Тоді ще не працювали в полі й люди мали трохи вільного часу.
"Свято Івана Купала має язичницькі корені. Відзначали як свято кохання води та вогню, одруження Купала і Марени. Купала - це вогонь, Сонце. А Марена - вода. Її зображали у вигляді жіночої антропоморфної фігури з соломи. Якщо піднімати етнографічні матеріали, ми побачимо, що дівчата водили хороводи у сорочках біля води. Бути в сорочці з розпущеним волоссям дозволялося лише в дівочій компані. Було соромно так плигати, задирати ноги. Спідньої білизни тоді не було. Дівчата співали, закликали долю.
Готували на Івана Купала вареники. Начиняли їх вишнями, бо вони якраз вродили. Та сиром, бо не було посту. Намагалися класти парну кількість ягід, щоб пару собі знайти. Смажили пряженю - це така яєшня. Клали в неї парну кількість яєць. Дівчата вбиралися в зелень, робили собі вінки на голову, прикрашали себе квітами. Тоді якраз було буйнотрав'я. Вони хотіли, щоб це все бачили хлопці. І парубки приходили на гуляння", - пояснює Олена Щербань.
Молоді чоловіки розкладали на святкуванні багаття. Лякали жінок, вискакували з води, з кущів, Спускали з гори вогняне колесо. Воно символізувало Сонце. В усьому річному циклі присутній цей символ.
"Відбувалися залицяння, спільні танці. Дівчата намагалися ворожити - пускали віночок на воду і питали, в яку сторону йти. Зараз просто копіюють таку традицію. Хочуть пускати вінки, а плести їх не вміють. І на авансцену виходять різні майстрині з травоплетіння. І з розумним виглядом починають розповідати, яка це магія - плести вінок чи ляльку з трави. Це не магія, кожна дівчина вміла плести собі іграшки. Люди зараз багато чого не розуміють. Заміжній жінці не потрібно вдягати вінка, бо вона вже не дівка. На святі їй можна бути, але в хустці чи в очіпку, у платті", - веде далі.
Могли обирати хлопця, якого оголошували Іваном Купалом. Або робили з сіна Купала. З соломи майстрували йому дівчину та одружували їх.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Погода неабияк здивує українців на Івана Купала
"Фольклористи писали про перескакування через вогнище, як символ очищення. Не думаю, що наші предки так вважали. Вони до свята і так були чистими. У сьогоденних святкуваннях стрибки через вогнища ніяк не пояснюють. Вважалося, що якщо хлопець запросив дівчину перестрибнути через вогнище, то таким чином показав, що вона йому подобається. Зараз комунікація між молодими чоловіком та жінкою проста. Можна написати в соцмережах. А з етнографічних джерел другої половини ХІХ століття видно, що дівчині негоже навіть на святі втрачати голову. Матері попереджали, що це чарівна ніч і потрібно бути добропорядною. Переплигували для того, щоб показати симпатії. Після цього вони бралися за руки, здружувалися. Свято Івана Купала давало можливість познайомитися, побачитися, доторкнутися один до одного", - говорить етнологиня.
Вживати алкоголь на святкуванні було не прийнято. Чоловіки не пили, щоб не виглядати п'яницями при жінках, до яких залицялися. Залицяння були регламентовані спільнотою, за ними слідкували старші люди.

У середу, 24 червня, українці відзначатимуть одне з наймістичніших свят року Івана Купала. Святкувати починають увечері напередодні.
Купальської ночі відбувається найцікавіше. Це час ворожінь, веселощів, ігрищ біля вогню та води й, звісно, пошуку цвіту папороті.

Українці віддавна ворожили на свято Івана Купала. У ніч з на 24 червня хлопці і дівчата збираються разом і ворожать на "суджених".
Пропонуємо п'ять способів ворожінь, які допоможуть дізнатися майбутнє.
Ворожіння на судженого
На Івана Купала українки виходили на вулицю і питали першого зустрічного чоловіка його ім'я. Вірили, що саме так зватимуть судженого, передає Gаzеtа.uа.
Для іншого ворожіння потрібен був ніж. На аркуші паперу слід накреслити коло і вписати по колу всі букви алфавіту. Потім поставити ніж по центру і покрутити його. На яку букву буде показувати вістря ножа, на неї і буде починатися ім'я судженого.
Також чоловічі імена писали на листочках паперу, скручували їх в трубочки та клали під подушку. Вранці потрібно витягнути одну з записок. Ім'я, написане в ній, буде ім'ям судженого.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Коли цвіте папороть" забороняли 40 років
Ворожіння по багаттю
У ніч на Івана Купала молодь розводить велике багаття і стрибає через нього. Існує повір'я, що коли полум'я не торкнулося того, хто стрибає це сприятливий знак, що пророкує дівчатам швидке і щасливе заміжжя, а хлопцям успіх в справах і коханні.
Ворожіння по вінку
Увечері, на заході сонця, дівчата плели вінки з квітів. Потім вони загадували бажання і опускали їх в озеро чи річку. Якщо вінок поплив далеко, тоді бажання збудеться, але якщо вінок швидко пристав до берега доведеться чекати до наступного року, щоб знову випробувати свою долю.
Ворожіння по колах на воді
У широку і глибоку миску наливають воду. Коли сонце починає заходити, дівчата повинні пошепки промовити воді своє бажання і кинути туди невеликий камінчик. Якщо число кіл на воді буде парним тоді бажання збудеться, якщо непарне бажанню не судилося збутися.
Ворожіння по квітах
Увечері напередодні свята, дівчата сідають у коло, попередньо зібравши всі разом найрізноманітніші квіти. Одна з дівчат вибирає квіти по одній, промовляючи: "Кому ця квітка дістанеться?", а інша дівчина, яка сидить спиною до квітів, називає ім'я будь-кого з присутніх.
Дівчата збирають квіти та ворожать на них
Після цього, яка квітка кому дістанеться, судять про ставлення до себе задуманого хлопця:
Глід є надія на кохання.
Васильки в тебе закохаються.
Берізка він тебе ніколи не покохає.
Гвоздика (біла) смуток.
Гвоздика (жовта) зневага.
Гвоздика (червона) палке кохання.
Жоржина вдячність.
Жасмин лише "залицяння", яке не пророкує серйозних намірів.
Дзвіночок не вір йому, обдурить.
Жовтець на побаченні все з'ясується.
Маргаритка сором'язливе кохання.
М'ята тебе дуже міцно кохають.
Незабудка боїться тебе втратити.
Нагідки ви розлучитеся.
Півонія сором за його вчинок.
Ромашка він сумнівається у своєму коханні.
Троянда (біла) кохає міцно, але не показує цього.
Троянда (червона) сумує за тобою.

З давніх давен Івана Купала, Іванів день або Сонцеворот наші предки святкували в день літнього сонцестояння 21 червня. З приходом християнства на слов'янські землі, язичницьке свято приурочили до церковного дня пам'яті Івана Хрестителя - 24 червня. Через деякий час дата Івана Купала знову змінилася. Після переходу на григоріанський календар свято почали відзначати 7 липня. Хоча досі багато народів Європи продовжують святкувати Івана Купала в день сонцестояння в червні.

Повернення кримських татар у Крим почалося 23 червня 1990-го. Прибуло 20 тис. кримських татар - майже половина всіх, що жили тоді в СРСР.
Кримських татар звинуватили в масовому дезертирстві з лав Червоної армії та співпраці з ворогом під час Другої світової війни. Пропозицію виселити цілий народ в Узбекистан без доведення провини сформував нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія. Аргументував "небажаністю подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці СРСР". Після того підготували велику операцію, до виконання якої залучили 32 тис. працівників НКВД і солдатів.
183 155 кримських татар виселили з півострова в травні 1944 року. Їх відправили в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, у Марійську АРСР, на Південний Урал і в Костромську область. За офіційними даними, дорогою до місць депортації померла 191 людина. За перші роки життя на чужині від нужди й тяжкої праці загинули 46% кримських татар за оцінками активістів кримськотатарського руху. Офіційні цифри 15-25%.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Криму перейменували населені пункти
У місцях заслання кримські татари змогли зберегти свою ідентичність, мову й історичну пам'ять найпотужніший у тих умовах зв'язок з батьківщиною. У 1950-х сформували національний рух. Головною національною ідеєю стало повернення в Крим і відновлення порушених 1944-го прав.
Верховна Рада СРСР 14 листопада 1989 року ухвалила постанову "Про визнання незаконними й злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, і забезпечення їхніх прав". Повернення татар супроводжувалося земельними конфліктами з переселеними на півострів людьми.
18 травня відзначають День боротьби за права кримськотатарського народу.

23 лютого 1944-го в СРСР розпочалася насильницька депортація чеченців та інгушів з їхньої батьківщини. Операція НКВД дістала назву "Чечевица". Приводом до її проведення стала нібито співпраця народів з нацистською Німеччиною та виступ зі зброєю проти Красної армії.
Найвище керівництво СРСР вирішило покарати бунтівні народи й позбутися їх. Чеченці й горці Кавказу постійно боролися за національну незалежність. Депортації зазнали близько 2,5 млн. громадян СРСР.

У єгипетській провінції Мінья археологи виявили дві стародавні гробниці та серію поховань, які допомагають краще зрозуміти розвиток похоронної архітектури й поховальних традицій у Стародавньому Єгипті.
Знахідки зробила єгипетська археологічна місія Вищої ради старожитностей під час розкопок у районі Джебель-аль-Таїр. Територія давно вважається одним із важливих похоронних центрів давнього Єгипту, повідомляє Неrіtаgе Dаіly.
Міністр туризму та старожитностей Єгипту Шаріф Фатхі зазначив, що відкриття стало важливим доповненням до археологічної спадщини країни. За його словами, нові знахідки надають цінні відомості про розвиток архітектури гробниць у різні історичні періоди.
Серед найважливіших відкриттів археологи назвали дві гробниці, які датуються додинастичною добою та пізнішими епохами. Перша споруда привернула особливу увагу дослідників через незвичні інженерні рішення та архітектурні особливості.
Генеральний секретар Вищої ради старожитностей Хішам Ель-Лейті заявив, що виявлені споруди мають схожі риси з гробницею царя Дена в Абідосі, одним із найдавніших царських похоронних комплексів Єгипту.
"Подібність підкреслює археологічне значення Джебель-аль-Таїр і підтверджує, що ця територія служила місцем поховання протягом тривалого періоду",- зазначив Ель-Лейті.
Дослідники встановили, що стіни першої гробниці поступово звужуються від основи до верхньої частини. Нижні секції споруди значно товстіші, тоді як верхні мають меншу ширину. На думку археологів, такий підхід може відображати ранні етапи розвитку інженерних і геометричних рішень, які згодом привели до створення ступінчастих пірамід і класичних пірамід.
Попри те, що частину споруди розібрали ще в давнину для вилучення кам'яних блоків, уцілілі елементи зберегли важливі свідчення будівельних технологій того часу. На об'єкті виявили сліди розмітки для обробки каменю та великі дерев'яні балки, вбудовані в конструкцію.
Друга гробниця розташована на південь від першої. Вона має схожі архітектурні риси, однак збереглася значно краще, оскільки майже не постраждала від попередніх розкопок або руйнувань.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи в Єгипті знайшли стародавні саркофаги та десятки муміфікованих котів
Під час досліджень археологи також відкрили частину додинастичного кладовища. Тут виявили поховання людей у скорченому положенні. Деякі останки були загорнуті в залишки плетених рослинних килимків. Поруч знайдено керамічні посудини з чорним орнаментом, характерні для періодів Накада ІІ та Накада ІІІ.
На території некрополя також зафіксували індивідуальні та колективні поховання пізнішого часу. Частину померлих ховали в дерев'яних трунах, фрагменти яких збереглися до наших днів. Ці знахідки свідчать, що Джебель-аль-Таїр залишався важливим місцем поховання протягом кількох історичних епох.
"Розкопки на цьому місці тривають і, як очікується, розкриють додаткову інформацію про довгу та складну історію похоронів регіону ще до епохи пірамід",- сказав керівник археологічної місії Самі Дердері.

Археолог-аматор Вольфганг Херкт виявив скарб кельтських монет у землі Бранденбург на північному сході Німеччини.
41 золоту монету створили понад 2 тис. років тому. Це перший відомих кельтський золотий скарб у Бранденбурзі.

У в'язницях Львова 22 червня 1941-го розпочалися розстріли в'язнів, причетних до ОУН.
У квітні 1941-го в УРСР діяло 62 в'язниці, з них 26 тюрем у Західній Україні. Тюрми були переповнені в'язнями - в них утримували 72 тис. 768 людей. Там сиділи політики, релігійні діячі, представники інтелігенції, колишні чиновники та військові, "куркулі", активісти національно-визвольного руху, кримінальні злочинці та арештовані за різні побутові злочини.
Нарком державної безпеки Всеволод Меркулов видав наказ, в якому йшлося про терміновий облік усіх в'язнів у тюрмах. Мали провести розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГу і тих, кого необхідно розстріляти.
У багатьох містах Західної України після сильних нацистських бомбардувань місцеві очільники НКВС самостійно почали знищувати в'язнів. Прокурор Львівської області Леонтій Харитонов санкціонував страту політичних в'язнів - священиків, членів ОУН, колишніх українських військових.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сталінський терор: смертні вироки виконували таємно
"Ворогів народу" без суду поливали чергами із автоматів просто в камерах через дверцята для передачі їжі, закидали гранатами. Трупи ховали в подвір'ях в'язниць.
22 червня у Львівській в'язниці №1 виконали вироки щодо 108 осіб, які були засуджені до вищої міри покарання. 23 червня місцеві органи НКВС розпочали розстріли ув'язнених в усіх тюрмах Львова. Всього, у в'язницях Львівської області 22-28 червня розстріляно 4 тис. 591 людину.

4 липня 1941 року у Заліщиках на Тернопільщині облили пальним, підпалили і скинули із зруйнованого моста 14 вагонів із в'язнями Чортківської і Коломийської тюрем.
На початку липня зруйнували залізничний міст через Дністер. З обох боків мосту пригнали два ешелони вагонів із в'язнями. Один з цих ешелонів містив арештантів Чортківської в'язниці, інший - Коломийської. Вагони облили пальним, підпалили та скинули у річку. Тих, що змогли врятуватися з вагонів - добивали у воді і на березі кулями.

Археологи, які вивчають середньовічний хамам Валіли, поселення ісламського періоду, виявили кам'яну ігрову дошку, яка може бути найдавнішим відомим свідченням існування настільних ігор в Північній Африці.
Знахідка, зроблена дослідниками Тімом Пенном, Корісандою Фенвік та Хассаном Лімане, дає вченим рідкісний, надійно датований приклад ігрової дошки з раннього ісламського контексту, пише Аrkео Nеws.
Дошка була вирізьблена у верхній сходинці, що веде вниз до холодного басейну хаммаму. Її розміри приблизно 34 сантиметри на 9,5 сантиметра та вона складається з трьох рядів щонайменше з 13 неглибокими отворами. Четвертий, більш нерівний ряд, можливо, використовувався для нанесення подряпин або ж належав до іншої необробленої чи пошкодженої дошки. Розташування дошки - одна з найпоказовіших частин знахідки. Вона не була захована в окремому кутку. Вона стояла біля входу в холодний басейн, у місці, яке бачив би кожен відвідувач.
За словами дослідників, там було достатньо місця, щоб двоє людей могли сидіти та грати, поки ще одна людина все ще заходила в басейн. Ця деталь має значення. Дошка була не просто випадковою подряпиною на камені. Її розташування свідчить про те, що гра була частиною ритму лазні, можливо, поки люди чекали, відпочивали або розмовляли між етапами купання.
Сам хамам був збудований наприкінці VІІІ або на початку ІХ століття нашої ери та був покинутий до Х або ХІ століття. Це дає дошці набагато точнішу дату, ніж багатьом стародавнім та середньовічним ігровим дошкам, які часто важко відокремити від ранніх римських або пізньоантичних фаз.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи виявили докази масової різанини жінок та дітей у Сербії
Хамам, де було знайдено дошку, був частиною більшого зовнішнього комплексу з будівлями внутрішнього двору. Вчені припускають, що цей комплекс міг бути пов'язаний з резиденцією першого правителя Ідріса І та його сина. Його архітектура, система опалення та матеріальна культура вказують на спільноту зі зв'язками, що виходять за межі місцевих традицій, включаючи зв'язки з ширшим ісламським Середземномор'ям.
Команда під керівництвом Тіма Пенна з Університету Редінга (Велика Британія) спробувала з'ясувати, в яку саме гру тут грали. Популярну африканську гру манкала виключили: там потрібні глибокі лунки, щоб тримати камінці чи насіння, а тут вони дрібні. За розмірами, формою та розташуванням дошка найбільше нагадує ігрове поле для таб/сіг - старовинної гри, яка досі популярна на Близькому Сході та Північній Африці. Це щось середнє між нардами та шашками: фішки рухають дошкою, вибиваючи чужі.
Якщо інтерпретація вірна, це найдавніше відоме свідчення ігри такого типу для району Північної Африки - на кілька століть раніше, ніж фіксувалося раніше. Автори самі наголошують: це лише обґрунтована гіпотеза, а не остаточний висновок.
Це відкриття також змінює уявлення археологів про хамами. Громадські лазні були не лише місцями для миття. Це були соціальні простори. І, власне, дошка безпосередньо відображає це повсякденне життя. Вона показує людей, які використовують навколишнє середовище, перетворюючи кам'яну поверхню на спільний об'єкт гри.
Саме це робить знахідку важливою. Це не предмет розкоші і не письмовий запис з елітного архіву. Це слід звичайної взаємодії: двоє людей сидять біля холодного басейну, переміщуючи маленькі шматочки по різьбленому візерунку, поки інші проходили через лазню.

В античному місті Кібіров на території сучасної Туреччини археологи виявили 30 могил. Розкопки проводили в руїнах великого храмового комплексу. Могили виявили під базилікою. Це вказує на те, що поховання належали представникам еліти.

Опублікували фото села Великий Полюхів Золочівського району Львівської області часів Першої світової війни.
Військові дії проходили повз село. Частину будинків підпалили козаки російської армії, що наступали, повідомляють "Фотографії старого Львова".
На світлинах можна побачити австрійських солдатів та вулиці села.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сільські хати та джерело - як 1961-го виглядав район Львова
Фото знайшли у Австрійському державному архіві.

Показали фото селища Олесько Золочівського району Львівської області часів Першої світової війни. На світлини потрапили австрійські солдати та архітектура міста.

Лідер Народного руху України В'ячеслав Чорновіл у Переяславі-Хмельницькому на Київщині 21 червня 1992-го скасував угоду Війська Запорізького із Москвою 1654-го. У місті відбулась Велика рада Українського козацтва, на якій Чорновіла обрали гетьманом.
Козаки одноголосно проголосили про зречення присяги на вірність московському цареві.
"Відсьогодні і допоки сонце світить над Україною стара присяга цареві московському не діє, бо козацтво її зрікається, щоб дати клятву народу нашому вірно служити, тільки йому одному і нашій рідній Україні, і не пожаліти живота свого заради її свободи, честі та незалежності. На тому давньої присяги, даної козаками на цьому ж місці, зрікаємося, у чому хрест цілує гетьман Українського козацтва і вся Генеральна старшина й отамани", - читав текст зречення Чорновіл.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Українська армія має стати улюбленицею українського народу" - Чорновіл
На цій же Раді склали присягу на вірність Україні.
"Отож, буде в Москві цар чи ні, а козаки відтепер служитимуть лише своїй неньці - Україні", - присяглися після зречення.
Тричі перепитав гетьман козаків: "Чи буде на те ваша згода?", на що тричі одноголосно пролунало: "Згода! Згода! Згода!". За тим бабахнула гармата, ніби поставила крапку на цій темі.
На честь цієї події на місті зречення встановили пам'ятний знак.

18-го січня 1654 року на Переяславській раді, раді козацької верхівки на чолі із Богданом Хмельницьким, було узгоджено перехід під протекцію Московського царства.
Було скликано загальну раду, на якій Хмельницький назвав 4-х потенційних протекторів для Війська Запорізького (козацька держава у другій половині ХVІІ ст.) - польського короля, кримського хана, турецького султана та московського царя. Вибір старшини упав на московського царя Олексія Михайловича. Учасники Переяславської ради підтримали це рішення спільною присягою. Ключовим пунктом у виборі саме Олексія Михайлович було те, що він був православним.

Американець Семюель Морзе 20 червня 1840-го запатентував телеграф. Пристрій працював за рахунок подачі і переривання електричного струму. Морзе пересилав розроблену ним систему знаків, закодованих в електричні імпульси - азбуку Морзе - дротами.
Автоматичний приймач записував сигнали, що подаються ключем. Імпульси струму певної тривалості змушували коливатися електромагнітне перо, що відтворює "крапки" і "тире" на паперовій стрічці пером або видавлювали сигнали, або завдавали їх чорнилом. Великий американський промисловець Стів Вейл зацікавився роботою Морзе й погодився пожертвувати $2 тис. Надав приміщення для подальших дослідів при умові, що Морзе візьме в помічники його сина Альфреда.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Продемонстрували новий вид зв'язку
Союз молодшого Вейла й Морзе виявився плідним. Машину запатентували Перше повідомлення надіслали 24 травня 1844 року з текстом : "Дивовижні справи твої, Господи!". Незручність телеграфу Морзе полягала в тому, що його код могли розшифрувати тільки фахівці. Простим людям він був незрозумілий. Працюючи над подальшим удосконалюванням свого телеграфного апарата, Семюел Морзе винайшов і код - телеграфну абетку "азбуку Морзе".

Радіосигнал з Англії до Канади вперше зміг передати італійський фізик і винахідник Гульєльмо Марконі 12 грудня 1901 року. Він з дитинства цікавився питаннями, пов'язаними з радіохвилями. Провів першу публічну демонстрацію передачі радіосигналу на відстань 3 км, потім через море.

Опублікували фото місцевості Замарстинів у Львові 1961 року.
Їх зробив фотограф Юліан Дорош. На той час Замарстинів був мало забудований, повідомляють "Фотографії старого Львова".
На світлини потрапила церква Святого Йосафата, сільські будинки та джерело. З тих часів район сильно змінився, у ньому побільшало багатоквартирних будинків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У мережу виклали фільм про гуцулів, який вважали втраченим
Замарстинів розташований на півночі міста. У давнину тут проживали небагаті містяни.

Опублікували фото верхньої частини львівського району Личаків. Світлини у вересні 1961 року зробив фотограф Юліан Дорош.

У стародавньому місті Аспендос у Туреччині археологи виявили мозаїку ІІІ століття нашої ери з одним із найрідкісніших зображень римського анатолійського мистецтва, яке представляє юнацьке уособлення річки Еврімедон, що відігравала важливу роль у житті та розвитку міста.
Артефакт знайшли під час розкопок на Театральній вулиці, яка в античні часи з'єднувала акрополь Аспендоса з його знаменитим римським театром, повідомляє Аrkео Nеws.
Мозаїчна підлога належить архітектурній споруді, розташованій у районі Східної площі між самою площею та східними міськими мурами. У центрі композиції розміщена фігура "Юного Еврімедона", що символізує давню річку Еврімедон, нині відому як Кепрючай. Знахідка привернула увагу завдяки високому рівню збереження, майстерності виконання та рідкісному локальному зображенню річкового божества.
Розміри споруди на Східній площі становлять приблизно 6 на 25 м. Археологи вже завершили розкопки ділянки площею близько 6 на 7,5 м. Водночас мозаїчне покриття, ймовірно, продовжується на територіях, які ще залишаються недослідженими.
Попередні оцінки свідчать, що споруду збудували на початку ІІІ століття нашої ери як басейн або об'єкт, пов'язаний із водою. Після землетрусу 262 року нашої ери будівлю, ймовірно, поділили внутрішніми стінами на менші приміщення. Такі зміни відображають адаптацію міської забудови Аспендоса до наслідків потужного сейсмічного явища.
Видима частина мозаїчної підлоги складається з двох панелей. Одна з них містить геометричний орнамент. Друга демонструє фігурну сцену, яка і надає знахідці особливого значення.
Центральний персонаж дослідники ідентифікували завдяки іконографічним ознакам та порівнянню з подібними зразками. Він символізує річку, яка забезпечувала Аспендосу значну частину його сільськогосподарської та економічної могутності.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли у Туреччині унікальну мозаїку віком 1500 років
Юного Еврімедона зобразили з листям очерету на голові та в руці. Він лежить поруч з амфорою, з якої витікає вода, а навколо нього плавають риби. Ці елементи формують символічну композицію, присвячену воді, достатку та життю.
Для Аспендоса таке зображення має особливе значення. Процвітання міста було тісно пов'язане з водними ресурсами. Давнє місто, розташоване в античній Памфілії на території сучасної провінції Анталія, знаходилося приблизно за 16 км від Середземного моря поруч із річкою Еврімедон.
Річка поєднувала Аспендос із торговельними маршрутами, сільськогосподарськими угіддями та прибережною рівниною. Саме вона стала одним із ключових чинників економічного розвитку міста.
У Міністерстві культури і туризму Туреччини зазначили, що мозаїку створили з невеликих тесер. Така техніка дала змогу художнику досягти плавних колірних переходів і детального моделювання. Особливо це помітно у пропорціях фігури, зображенні водних символів та гармонійному поєднанні центральної сцени з декоративними елементами.
"Мозаїка Еврімедона є відкриттям великого наукового значення та надає цінні дані для вивчення римсько-анатолійського мозаїчного мистецтва", - зазначив міністр культури і туризму Мехмет Нурі Ерсой.

В античному місті Кібіров на території сучасної Туреччини археологи виявили 30 могил. Розкопки проводили в руїнах великого храмового комплексу. Могили виявили під базилікою. Це вказує на те, що поховання належали представникам еліти.

Gаzеtа.uа розшукала фото Одеси 1918 року.
У той час в місті перебували Австро-угорські війська. Саме угорські фотографі і зробили світлини, які опублікував Fоrtераn.

13 березня 1918 року частини австро-угорської армії без бою зайняли місто. Перед цим міська дума взяла владу і домовилась з австрійським командуванням про беззаперечну евакуацію червоних. Радянські органи вивезли до Севастополя архіви, цінності та військове майно. Більшовики оголошували в Одесі загальну мобілізацію, але вона "повністю провалилась". Місто дало всього 500 червоногвардійців при 120 тисячах робітничого класу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Галицьке місто в часи Першої світової - добірка фото
Зона відповідальності Австро-Угорщини охоплювала Подільську, Херсонську та Катеринославську губернії - найзернистіше серце України, яке обидві держави прийшли грабувати на умовах Берестейського миру з УНР. Українська адміністрація у місті була номінальною, реальна влада належала австрійцям.

1918-го німецькі та австро-угорські війська вступили на територію України за умовами Берестейського миру. Фотокореспонденти німецьких агенцій супроводжували війська після їхнього прибуття, пише DW. У їхні об'єктиви потрапляли не лише військові, але й мальовничі краєвиди та тварини.

Опублікували фото Львова 1914 - 1916 років.
У той час тривала Перша світова війна. На вулицях міста можна побачити австрійських військових та медиків, повідомляють "Фотографії старого Львова".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сільські хати та джерело - як 1961-го виглядав район Львова
На світлинах також видно цивільних мешканців Львова та архітектуру міста.

Опублікували фото села Великий Полюхів Золочівського району Львівської області часів Першої світової війни. Військові дії проходили повз село. Частину будинків підпалили козаки російської армії, що наступали.

У Каневі на Черкащині на могилі Тараса Шевченка 18 червня 1939-го відкрили бронзовий пам'ятник. Поруч із ним почав роботу літературно-меморіальний музей.
Ще 1926-го розпочалось активне впорядкування могили. Шевченківський меморіал на Чернечій горі в Каневі проектували та споруджували з 1934-го за постановою Раднаркому УСРР. Перед цим радянська влада змінила хрест на могилі Шевченка на тимчасовий пам'ятник-бюст, який виготовили робітники Городищенського цукрового заводу.
До 120-річчя з дня народження Кобзаря конкурс на кращий пам'ятник Шевченку в Києві виграв ленінградський скульптор Матвій Манізер. Коли пам'ятник виготовили і привезли до скверу навпроти Київського університету, виявилося, що він замалий для того простору. Тоді було прийнято рішення встановити його в Каневі. А в Києві скульптор повторив із несуттєвими змінами свою попередню роботу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шотландець заснував поселення в Криму
15 серпня 1941-го німецькі війська зайняли Канів. Вони пограбували державний заповідник "Могила Тараса Шевченка". У спустошених залах музею влаштували казарму для солдат, а потім перетворили на концтабір. Після війни заповідник відновили. 1978-го на могилі Шевченка вчинив акт самоспалення дисидент Олекса Гірник.

На березі Ахтіарської бухти адмірал шотландського походження Томас Макензі заснував першу в Криму військово-морську базу Севастополь 14 червня 1783-го.

Опублікували давні фото міста Хуст на Закарпатті.
Світлини виклали у спільноті "Туристика Закарпаття" в Fасеbооk.
У 1920-1940-х роках Хуст став популярним туристичним місцем. Про нього писали у тогочасних путівниках. Символом міста називали руїни середньовічного замку;
На фото потрапили мешканці міста та туристи. Мандрівників кликали на купання у річках Ріка і Тиса, на музичні виступи в готелі "Коруна" та на прогулянки містом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Показував справжнє життя в СРСР - архів опублікував роботи українського повстанця-графіка
У місті починались туристичні шляхи в Карпати.

Показали фотографії Південно-Російського металургійного заводу в селі Кам'янське Катеринославської губернії - тепер Дніпропетровської області. Завод почали будувати 1887 року зусиллями Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства.

Показали фото найвищої вершини України Говерли 1939 року.
Через гору тоді проходив польсько-угорський кордон, повідомляє Fоrtераn.
Після окупації Карпатської України в березні 1939 року Польська республіка та Угорщина провели кордон через гори. Після нападу СРСР на Польщу на Говерлі виник угорсько-радянський кордон.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як туристи обживали містечко у Карпатах - раритетні фото
На ретро-світлинах можна побачити оснащення кордону, вартові вишки та метеостанцію.

В інтернеті опублікували світлини гуцулів першої чверті ХХ ст. Фотографії зроблені Миколою Сєньковським - відомим українським фотохудожником. Він проживав у селищі Жаб'є на Гуцульщині, тепер Верховина з 1920-го.

Українські археологи під час розкопок кургану останньої чверті VІ століття до нашої ери в некрополі Скоробор на Полтавщині виявили парне поховання воїна та молодої жінки високого соціального статусу, а також унікальні елементи одягу віком понад 2500 років.
Попри те, що поховання було пограбоване ще в давнину, біля останків жінки дослідники знайшли добре збережені органічні матеріали. Йдеться про шкіряний пояс і головний убір, оздоблені дрібними бронзовими пластинами, повідомляє міжнародний науковий журнал Аrts.
Фахівці встановили, що головний убір має форму низького циліндра з пласкою верхівкою. Усередині збереглися фрагменти тонкої підкладки, яка захищала голову від металевих елементів кріплення.ас
"Подібна техніка декорування шкіри дрібними бронзовими скобами є нетиповою для скіфської лісостепової зони та має прямі аналоги в гальштатській культурі Центральної Європи", - зазначають дослідники.
Генетичний аналіз кісток і зубів жінки, проведений в Університеті Тарту, засвідчив її спорідненість із давнім населенням території сучасної Хорватії. Науковці вважають, що це свідчить про широкі міжкультурні та шлюбні зв'язки Більського городища, яке історики пов'язують із містом Гелон, описаним Геродотом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розкопали курган предків кіммерійців
За однією з версій, похована жінка могла належати до родини переселенців, яка зберегла європейські традиції одягу та використала їх у поховальному обряді.
Збереження артефактів вимагало складної роботи реставраторів Харківської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Фахівці стабілізували стан шкіри, яка почала швидко руйнуватися після контакту з повітрям.
Наразі унікальний комплекс одягу подали для внесення до Державного реєстру національного культурного надбання України. Після створення необхідних безпекових умов артефакти планують представити на спеціальній виставці у Полтаві.

У липні 2019 року археологи проводили розкопки неподалік проспекту Перемоги у Чернігові. Тоді вдалося знайди декілька приватних садиб часів Київської Русі ХІІ-ХІІІ ст, а також велику кількість фрагментів скляних браслетів - жіночих прикрас.

У Польщі з річки Варта поблизу міста Вронки дістали надзвичайно добре збережений середньовічний меч, який, за попередніми оцінками, датується ХІ століттям.
Про знахідку повідомив Музей Вронківського регіону, який назвав її сенсаційною. Зброю виявив археолог-аматор Мирослав Тухольський, який одразу після знахідки передав інформацію відповідним органам, повідомляє Неrіtаgе Dаіly.
Після первинного огляду археолог Ришард Петржак підтвердив автентичність артефакту та відніс його до раннього Середньовіччя. Фахівці припускають, що меч виготовили в ХІ столітті, у період правління перших представників династії П'ястів та активних військових конфліктів у Центральній Європі.
"Чи належав він воїну раннього Середньовіччя, чи його кинули в річку Варта в рамках акту поклоніння? Ми можемо ніколи цього не дізнатися", - заявили представники музею.
Дослідники поки не встановили, як саме меч опинився у воді. Серед версій розглядають як втрату зброї під час життя її власника, так і можливе ритуальне або церемоніальне занурення до річки.
Знахідку зробили на тлі занепокоєння через наслідки посухи в Польщі. Зниження рівня води сприяє виявленню прихованих артефактів, але водночас створює ризики для збереження пам'яток, які тривалий час перебували під водою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи відкрили, як ловили рибу в кам'яному віці
Мер Вронок Рафал Зімни виділив фінансування на консервацію та наукове дослідження артефакту. Меч передадуть до Університету Миколая Коперника в Торуні для реставрації та подальшого аналізу.
Після завершення робіт експонат виставлять у Музеї Вронківського регіону. Там також очікують, що знахідка стане основою для майбутніх наукових досліджень, освітніх програм і туристичних проєктів.
Фахівці зазначають, що ця знахідка доповнила перелік середньовічної зброї, яку останніми роками регулярно виявляють у польських річках та озерах. На думку експертів, подібні артефакти могли потрапити у водойми внаслідок битв, випадкових втрат, торговельної діяльності або ритуальних практик, поширених у середньовічній та дохристиянській Європі.

Археолог-аматор Вольфганг Херкт виявив скарб кельтських монет у землі Бранденбург на північному сході Німеччини.
41 золоту монету створили понад 2 тис. років тому. Це перший відомих кельтський золотий скарб у Бранденбурзі.