Gazeta.ua

Новий радіовуглецевий аналіз підтвердив, що Кодекс Обен Тоналаматль створили ще до іспанського завоювання, а найімовірнішою датою його виготовлення дослідники називають 1494 рік.
Дослідження показало, що рукопис походить із кінця ХV століття та не є колоніальною копією, як припускали деякі науковці. Аналіз також допоміг вирішити давню суперечку щодо походження кодексу, пише Неrіtаgе Dаіly.
Голова Національної бібліотеки антропології та історії Мексики Балтазар Бріто Гвадаррама заявив, що рукопис створили не раніше приблизно 1450 року. З урахуванням діапазону, встановленого радіовуглецевим методом, дослідники визначили 1494 рік як найбільш імовірну дату його створення.
"З наукової точки зору, це рукопис доіспанського періоду, що є актуальним", - сказав Бріто.
Дослідники також припускають, що вихідний матеріал для рукопису могли придбати або підготувати приблизно у 1424 році. Сам кодекс створили пізніше, наприкінці ХV століття.
Науковці реконструювали ймовірну історію рукопису після іспанського завоювання. Кодекс спочатку використовували для ворожіння та тлумачення долі, а в колоніальний період він, імовірно, продовжував таємно поширюватися на тлі знищення іспанською владою релігійних рукописів корінних народів.
У дослідженні датування за допомогою прискорювальної мас-спектрометрії та аналізу вуглецю-14 Бріто і археологи Університету Колорадо Херардо Гутьєррес та Вільям Тейлор припустили, що кодекс могли навмисно сховати між 1614 і 1648 роками.
Італійський історик та антиквар Лоренцо Ботуріні, як вважається, дізнався про існування рукопису та придбав його приблизно у 1740 році.
Точний вік Кодексу Обен Тоналаматль раніше залишався предметом суперечок. Частина вчених вважала його грубо виконаною копією Кодексу Борбоніка, іншого важливого мезоамериканського рукопису. Інші дослідники припускали, що кодекс створили вже в колоніальну епоху.
Походження документа ускладнювали визначити його художні особливості. Серед них були зображення гліфа "квітка" та нашарування кольорів у піктограмах. Нові результати радіовуглецевого аналізу тепер надають наукові докази його належності до доіспанського періоду.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи виявили у древньому місті вісім поховань немовлят
Кодекс Обен Тоналаматль складається з 18 аркушів аматоподібного паперу. Кожен аркуш має приблизний розмір 24 на 27 сантиметрів. Разом вони утворюють суцільну смугу завдовжки близько 4,86 метра, складену віялом та сформовану як рукопис із розворотом.
На відміну від деяких інших подібних рукописів, папір Кодексу Обен Тоналаматль не має покриття, відомого як чімальтізатль.
Піктограми кодексу містять інформацію, пов'язану з тональпоуаллі. Це священний 260-денний календарний цикл, який використовували в центральній Мексиці. На сторінках зображені божества та інші символи, пов'язані з послідовними 13-денними періодами цього циклу.
Нові результати датування підтверджують, що ці зображення створили ще до іспанського завоювання. Кодекс Обен Тоналаматль таким чином є важливим збереженим свідком релігійних, календарних і ворожильних традицій доіспанської Мексики.

Мексиканські археологи в ацтекському місті Тлателолько виявили 36 поховань. Шість тіл помістили в кулясті глечики місцевого виробництва. Рештки маленької дитини з обсидіановим ножем у черепі поклали під тарілку, повідомляє національний інститут антропології та історії Мексики.

Археологи виявили на заході Туреччини залишки розкішної римської вілли з мозаїками, фресками, складною системою водовідведення та зображеннями домашніх тварин, яка дає змогу краще зрозуміти життя заможної еліти майже 2000 років тому.
Знахідку зробили під час розкопок давнього міста Адрамиттеон у мікрорайоні Орен округу Бурхання. Археологи досліджують цю територію з 2012 року на площі близько 9000 квадратних метрів, де виявили культурні шари різних історичних періодів, повідомляє Неrіtаgе Dаіly.
Однією з найважливіших знахідок став великий римський житловий комплекс із центральним атріумом та трьома просторими залами. Приміщення прикрашали мозаїчні підлоги, настінні фрески та численні геометричні й сюжетні орнаменти.
Особливо вирізняється північний зал. Там археологи виявили 15 мозаїчних панелей із зображеннями птахів, риб і крилатого коня.
Керівник дослідницької групи "Адраміттейон" в Університеті образотворчих мистецтв імені Мімара Сінана доктор Хюсейн Мурат Озген зазначив, що образ крилатого коня має особливе значення. Такий самий мотив зображували на монетах, які карбували в Адрамиттеоні у ІV столітті до нашої ери. Його поява в римській резиденції приблизно через п'ять століть може свідчити про те, що символ залишався пов'язаним із міською ідентичністю протягом багатьох поколінь.
На мозаїках також зображені кіт і собака. Поруч із ними є написи, які, ймовірно, містять імена тварин. За словами Озгена, ім'я кота перекладається як "Смарагд", а собаку звали "Окіанос", або Океан.
Інші мозаїки містять зображення Медузи та Горгони. Також археологи знайшли фігурки карликових людей, які взаємодіють із птахами. Образи пігмеїв становлять особливий інтерес для дослідників, оскільки такий мотив був поширений у мозаїчному мистецтві Північної Африки.
Озген вважає, що декоративне оформлення може дати підказки щодо особи власника вілли. Адрамиттеон був торговим містом із двома гаванями та розвиненими зв'язками зі східною частиною Середземномор'я. Тому резиденція могла належати заможному купцю, який мав торговельні або культурні контакти з Північною Африкою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли в Туреччині 3500-річну печатку та християнський амулет
Артефакти та оздоблення східного залу свідчать, що віллу використовували у ІІ столітті нашої ери. Водночас археологічні дані показують, що споруду перебудовували та розвивали протягом наступних століть.
Після руйнувань у римський період на південь від центральної частини комплексу у ІV або V столітті нашої ери звели ще один зал. Пізніша споруда мала власне геометричне та сюжетне оздоблення, характерне для того періоду.
На цій самій ділянці археологи також виявили фундаменти великої елліністичної споруди. Частину її ранніх фундаментів повторно використали під час римського будівництва. Це свідчить про тривале заселення та послідовний розвиток території.
Вілла мала не лише розкішне оздоблення, а й складну інженерну інфраструктуру. Археологи зафіксували дренажні канали, трубопроводи та системи водопостачання для окремих приміщень. Поєднання дорогих мозаїк, оздоблених залів і розвинених інженерних систем вказує на високий статус мешканців резиденції.
Розкопки тривають. Дослідники сподіваються, що подальше вивчення житлового кварталу допоможе встановити більше деталей про мешканців вілли та зв'язки Адрамиттеона з ширшим середземноморським світом.

Археолог із британського Редінгського університету Кен Дарк вважає, що знайшов будинок, у якому провів дитячі роки Ісус Христос. 2000-річну споруду розкопав під руїнами Монастиря сестер-назаретанок.
Вивченню будинку в Назареті Кен Дарк присвятив 14 років. Встановив, що споруда датується І століттям нашої ери, а закладав її вправний майстер. Відомо, що батько Ісуса Йосип був теслярем, але в Новому Заповіті його також називали тектоном - майстром, здатним побудувати будинок.

Археологи виявили в Чатал-Хююку вісім поховань немовлят віком до шести місяців поруч із незвичайним комплексом споруд, який дослідники називають "Будинком мертвих".
Знахідку зробили у східній частині Східного кургану 9000-річного поселення на рівнині Конья в центральній Туреччині. Дослідники вважають, що ця територія використовувалася протягом останніх століть існування Східного кургану, незадовго до переміщення поселення до сусіднього Західного кургану, повідомляє Аrkео Nеws.
Особливого значення відкриттю надає його контекст. Протягом більшої частини історії Чатал-Хююка мешканці ховали померлих під підлогами та платформами житлових будинків, тому смерть залишалася частиною повсякденного життя.
"Будинок мертвих" відрізняється від традиційної забудови поселення. У споруді, яку археологи ідентифікували як Будівлю 173, виявили 18 людських поховань у невеликих внутрішніх приміщеннях. Дослідники вважають, що вона не використовувалася як звичайне житло.
Керівник розкопок у Чатал-Хююку професор Алі Озан повідомив, що поховання знаходили в камерах, пов'язаних із комплексом споруд навколо відкритої ділянки. Поруч із цим комплексом археологи виявили вісім скелетів немовлят.
Антропологічний аналіз показав, що всі останки належали немовлятам. Найстаршому з них, за попередніми оцінками, було близько шести місяців. Дослідники продовжують вивчати останки та навколишній археологічний контекст, щоб встановити особливості поховальних практик на пізньому етапі існування поселення.
Будівля 173 вже фігурувала у наукових дослідженнях як склеп або похоронний будинок. Дослідники Університету імені Адама Міцкевича в Познані встановили, що споруда не була звичайним житловим приміщенням. Її внутрішній простір поступово змінювали та ділили на менші кімнати або келії. Частину з них пов'язують із людськими похованнями.
Для Чатал-Хююка така споруда є незвичайною. Сотні поховань, виявлених на території поселення, свідчать, що його мешканці зазвичай не створювали окремих кладовищ.
Померлих клали під підлогами будинків і піднятих платформ. Дорослих часто ховали під платформами, тоді як немовлят і маленьких дітей могли розміщувати в різних частинах житлових приміщень. Більшість первинних поховань містила тіла, покладені у сильно зігнутому положенні в ямах під підлогою будинків, які продовжували використовувати.
Саме тому поява споруди, яку могли використовувати переважно для поховань, може свідчити про зміни в ставленні мешканців до смерті. Вісім поховань немовлят поруч із цим комплексом можуть бути частиною ширшої трансформації простору поселення.
Під час розкопок археологи також виявили неподалік іншу незвичайну споруду. У ній були платформи, лавки, настінні прикраси, встановлені роги тварин та глиняні рельєфи. Ці елементи можуть свідчити про ритуальне або церемоніальне призначення будівлі.
У наукових дослідженнях споруду позначили як Будівлю 174. Вона містила численні платформи, лавки та декоровані архітектурні елементи. Дослідники Університету імені Адама Міцкевича назвали її унікальною знахідкою, оскільки за попередні три десятиліття польових досліджень у Чатал-Хююку подібної споруди не виявляли.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розшифрували історію давньої війни, написану на вапняку
Аркадіуш Марціняк у своїй презентації на конференції описав східну частину поселення останніх століть його існування як нежитловий квартал навколо великої відкритої площі. Комплекс включав церемоніальну споруду та ще одну будівлю з великою кількістю навмисно прихованих предметів.
Цей контекст може змінити трактування поховань восьми немовлят. Їх виявили не просто біля окремої неолітичної будівлі, а поруч із комплексом, який дедалі більше пов'язують зі смертю, церемоніями та діяльністю поза межами звичайного побуту.
"Будинок мертвих", сусідня церемоніальна споруда та поховання немовлят можуть бути частиною масштабної перебудови життя в Чатал-Хююку. Ймовірно, ці зміни відбувалися незадовго до того, як мешканці залишили Східний курган і перемістилися до Західного кургану.

Мексиканські археологи в ацтекському місті Тлателолько виявили 36 поховань. Шість тіл помістили в кулясті глечики місцевого виробництва. Рештки маленької дитини з обсидіановим ножем у черепі поклали під тарілку, повідомляє національний інститут антропології та історії Мексики.

Національну валюту України гривню запровадили 1 вересня 1996-го. Замінила купоно-карбованці.
Після прийняття незалежності України, 12 листопада 1992-го указом президента Леоніда Кравчука було припинено використання радянського рубля. Єдиним платіжним засобом став український карбованець - купон. Того року створили Державну комісію для проведенню грошової реформи в Україні.
25 серпня 1996-го оголошено указ президента України Леоніда Кучми "Про грошову реформу в Україні". Відповідно до указу грошову реформу проводили з 2 по 16 вересня. У перший же день реформи за встановленим курсом перерахували у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Запровадили нову валюту
Нову валюту в продовження традицій Київської Русі та періоду Української революції 1917-1921 років, вирішили назвати гривнею. Щодо назви розмінної монети, то для неї пропонувалися назви "шаг", "сотий", "різана". Врешті віддали перевагу звичній уже "копійці". Ідейним натхненником нової валюти був голова НБУ Володимир Матвієнко, а дизайн розробив художник Василь Лопата.
Стару валюту замінили на нову з розрахунку 100 тис. крб за 1 грн. У країні в той час ходило 338,1 млрд крб. Обмін проводили з 2 по 16 вересня 1996-го. Після цього розплатитися в Україні можна було тільки гривнею. В додаток до випущених банкнот номіналами 1, 2, 5, 10, 20, 50 та 100 грн, 2001-го почали випускатись банкноти в 200 грн. 500 грн з'явилися 2006 року, 1000 грн - 2019-го.


5 серпня 1993-го через Систему електронних платежів Нацбанку пройшли перші платежі. За день система здатна обробити 10 млн платежів.
Кошти потрапляють на рахунок банка-отримувача миттєво. У файловому режимі час проходження платежу від банка-відправника до банка-отримувача становить 10-20 хв.

Археологи під час досліджень Давнього Пліснеська на Львівщині виявили кераміку, залізні ножі, шило, стрілу та точильний брусок, серед яких є артефакти ІХХ століть.
Дослідники майже повністю обстежили одну з ділянок розкопу, де у 2023 році виявили ймовірну давню майстерню. Цьогорічні роботи тривали близько двох тижнів, повідомляє Львівська обласна військова адміністрація.
Під час розкопок археологи також зафіксували залишки давньої споруди неправильної прямокутної форми. Частину артефактів знайшли безпосередньо на місцях їхнього первісного розташування.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Показали 3D-модель давнього слов'янського городища
Розташування знахідок може допомогти фахівцям точніше визначити призначення споруди. Також дослідники зможуть з'ясувати, якою діяльністю займалися люди, які жили або працювали на цій ділянці.
Знахідки належать до різних історичних періодів. Серед них є предмети, датовані ІХХ століттями, що дає змогу доповнити уявлення про життя мешканців Давнього Пліснеська.
Надалі археологи планують продовжити дослідження на інших ділянках комплексу. Давній Пліснеськ є одним із найбільших археологічних комплексів України, а його територію досліджують уже багато років.

Археологи Історико-культурного заповідника "Давній Пліснеськ" на Львівщині показали дослідження курганного могильника варязької дружини та поділилися результатами розкопок останніх років.

Археологи, які досліджують стародавнє місто Вічама в Перу, знайшли нові докази того, як його мешканці майже 3800 років тому переживали різкі кліматичні та екологічні зміни.
Серед знахідок дослідники виявили предмети з кісток тварин і глини із зображеннями змій. Археологи пов'язують цей образ із водою, родючістю, трансформацією та відновленням життя, пише Неrіtаgе Dаіly.
Про відкриття оголосили Міністерство культури Перу та Археологічна зона Карал під час заходів до 19-річчя археологічних досліджень, консервації та реставрації Вічами. Місто розташоване у Вегеті в провінції Уаура, на північ від Ліми, та належало до культурної традиції каралів, яка існувала приблизно між 1800 і 1500 роками до нашої ери.
Дослідники вважають, що нові знахідки доповнюють докази впливу значних кліматичних змін на мешканців Вічами. На їхню думку, давні люди зберегли пам'ять про ці події в архітектурі, мистецтві та ритуалах.
Однією з головних знахідок стали дві скульптури із сектору D. Перша має близько 30 см завдовжки та виготовлена з рогів молодого оленя. Відполірована фігура зображує, ймовірно, мертву антропоморфну істоту із закритими очима та ротом, пов'язану зі змієподібним образом.
Археологи припускають, що ця композиція могла символізувати трансформацію або оновлення. Змія могла уособлювати перехід від смерті до нового циклу життя.
Друга скульптура значно менша. Її довжина становить 6,9 см. Фігурку виготовили з необпаленої глини та пофарбували червоним і чорним пігментами. На передній частині тіла рельєфно зображена змія з трикутною головою, а предмет збоку фігури міг мати ритуальне призначення.
Інші зображення змій археологи знайшли у громадських спорудах і житлових районах Вічами. Частину предметів могли навмисно залишати як підношення під час перебудови будівель.
Змії, ймовірно, посідали важливе місце в символічних і ритуальних традиціях міста. Дослідники пов'язують цей образ із трансформацією та безперервністю життя, а також із водою і родючістю. Ці ресурси мали особливе значення для суспільства, яке залежало від землеробства та рибальства.
Інші знахідки з Вічами також вказують на зв'язок між мистецтвом і пам'яттю про екологічні потрясіння. За 19 років досліджень археологи виявили 34 антропоморфні та рибоподібні рельєфи в головній громадській будівлі міста, відомій як сектор А.
Рельєфи входять до композиції, яку дослідники називають "Муралом танцю життя і смерті". Її трактують як відображення пам'яті про екологічні труднощі, з якими зіткнулося давнє населення.
У секторі К також знайшли витвір мистецтва під назвою "Фрісал родючості". На ньому зображені дві змії, які сходяться навколо центральної фігури. Дослідники трактують її як антропоморфізоване насіння.
Голова Археологічної зони Карал та одна з провідних археологів Перу докторка Рут Шейді Соліс вважає, що ці знахідки показують спосіб, у який мешканці Вічами зберігали пам'ять про кліматичні потрясіння та передавали знання про них наступним поколінням.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли 6500-річний кулон із людського зуба
"Товариство Вічама залишило рельєфи, що зображують вплив зміни клімату 3800 років тому, щоб пам'ять про те, що сталося, і як запобігти цьому знову. Посил, який ми отримуємо, полягає в наступному. Ми повинні розмірковувати. Але як? Розуміючи історію та, спираючись на це розуміння, розмірковуючи над тим, які зміни ми повинні сприяти", — сказала Рут Шейді.
Дослідники зазначають, що екологічна нестабільність для мешканців Вічами була не просто випробуванням, яке потрібно було пережити. Вони намагалися осмислити зміни та включити їх у ширший світогляд, пов'язаний зі смертю, водою, родючістю та відновленням.
У презентації відкриттів взяв участь міністр культури Перу Альберто Бейінголеа Дельгадо разом з іншими урядовцями та представниками Археологічної зони Карал. Він наголосив на зв'язку між екологічними проблемами давніх перуанців та викликами, з якими стикаються сучасні суспільства.
Нові зображення змій доповнюють цю картину. Вони можуть свідчити про те, що мешканці Вічами пов'язували воду та родючість сільськогосподарських земель із ширшими уявленнями про виживання, смерть і відновлення життя.

Мексиканські археологи в ацтекському місті Тлателолько виявили 36 поховань. Шість тіл помістили в кулясті глечики місцевого виробництва. Рештки маленької дитини з обсидіановим ножем у черепі поклали під тарілку, повідомляє національний інститут антропології та історії Мексики.

У похованні доби вікінгів у Сконаґері на заході Данії збереглися фрагменти одягу, яким близько 1300 років, а тканина залишилася затиснутою між металевими прикрасами.
Могилу виявили на археологічній ділянці АRV 661 неподалік Варде у Західній Ютландії, де 2024 року знайшли кладовище доби вікінгів. Серед поховань була могила дитини з двома брошами у формі мушель, повідомляє Аrkео Nеws.
На поверхні металевих прикрас збереглися сліди вовни та льону. Фрагменти тканини виявили як над брошами, так і під ними. Така збереженість дає змогу встановити не лише склад давнього текстилю, а й відновити розташування різних шарів одягу на тілі.
У похованні також збереглися зуби дитини. На одній із брош археологи виявили сліди давнього пошкодження. Радіовуглецеве датування, дослідження тканин та аналіз барвників можуть допомогти встановити, який одяг носила дівчинка, якими були його кольори та наскільки старою могла бути одна з поховальних брош.
Перші дослідження ділянки АRV 661 показали, що поселення існувало в різні історичні періоди. Серед них були бронзова доба, доримська залізна доба, германська залізна доба та доба вікінгів. Археологи також знайшли поховання, дороги та ділянки, пов'язані з ремеслами й іншою господарською діяльністю.
Розкопки 2024 року дали нові свідчення про людей, які жили на цій території. Коли Крістіна Вельх Єнсен та Ліне Лерке з організації "Археологія Вест'юлланн - Варде-музеї" представили знахідки 2025 року, вони назвали їх першими людськими похованнями доби вікінгів, виявленими в муніципалітеті Варде з 1988 року.
На кладовищі ховали людей різного віку. Археологи знайшли останки немовлят, дітей, молодих та дорослих людей. Серед поховального інвентарю були залізні ножі, бурштинові та скляні намистини. Однак одне дитяче поховання вирізнялося незвичайною збереженістю текстилю.
Дві брошки у формі мушель зберегли невеликі ділянки тканини, які інакше, ймовірно, повністю зруйнувалися б за понад тисячу років. Метал під час корозії може створювати навколо себе умови, що сприяють збереженню органічних матеріалів. Солі металів проникають у розташовані поруч тканини та можуть сповільнювати їхнє руйнування або зберігати їхню мікроскопічну структуру.
Дослідники вже виявили в похованні вовну та льон. Обидва матеріали широко використовували для виготовлення одягу у Скандинавії. Водночас особливе значення має розташування знайдених волокон відносно брош. Текстиль зберігся і над прикрасами, і під ними. Це дає змогу вивчати взаємне розташування різних тканин.
Брошки у формі мушель, які також називають овальними або чашоподібними, були характерною частиною жіночого вбрання у Скандинавії доби вікінгів. На сучасних реконструкціях їх часто показують як кріплення для бретелей верхнього одягу поверх нижньої сукні. Однак реальні костюми могли суттєво відрізнятися залежно від часу та місця.
Більшість уявлень про одяг вікінгів археологи сформували на основі невеликих фрагментів тканин, які збереглися поруч із прикрасами. Тому знахідка, що показує розташування одного шару одягу відносно іншого, може допомогти переглянути наявні уявлення про конструкцію вбрання.
Через надзвичайну крихкість збереженого текстилю значна частина досліджень проходить за межами місця розкопок. У Центрі консервації Вайле фахівці обробляють блок із знахідками разом із навколишнім ґрунтом. Вони поступово видаляють відкладення, буквально крупинка за крупинкою, замість того щоб одразу витягувати металеві прикраси.
Такий підхід дає змогу зберегти археологічний контекст знахідки. Окрема нитка або невеликий фрагмент тканини можуть містити інформацію про те, як був влаштований костюм. Дослідники з'ясовують не лише склад волокон, а й те, яка тканина лежала зверху, як вона контактувала з брошою та чи могли різні фрагменти належати до різних предметів одягу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли 6500-річний кулон із людського зуба
Одна з брош дала вченим ще одну важливу підказку. На ній виявили сліди ремонту, що свідчить про використання прикраси ще до того, як її поклали в могилу. Поки невідомо, скільки часу минуло між ремонтом та похованням.
Для подальшого дослідження вчені планують провести радіовуглецевий аналіз зразків текстилю. Отримані дати можна буде порівняти з археологічною хронологією брош. Якщо виявиться, що прикраса значно старша за одяг, це може свідчити про те, що її передавали в родині та використовували як реліквію.
Така версія поки залишається лише припущенням. Відремонтовану брош могло роками носити та зберігати одне й те саме покоління власників. Однак можливість одночасно датувати текстиль та дослідити сліди ремонту на прикрасі дає змогу вченим відновити ймовірну "біографію" речі, а не розглядати її лише як частину поховального інвентарю.

Поховання двох дітей знайшли археологи у храмі Святого Пантелеймона в селі Шевченкове Галицького району на Івано-Франківщині.
У церкві розпочали реставраційні роботи. У процесі реставратори знайшли поховання.

На авіашоу Flugtаg неподалік від німецького містечка Рамштайн 28 серпня 1988 року зіткнулися три реактивні літаки. Загинули 70 осіб і поранені ще близько 1 тис.
Авіабазу "Рамштайн" відкрили 1957-го. На німецькій авіабазі щороку проводили авіашоу Flugtаg. Перед початком польотів на полі зібралися близько 350 тис. глядачів. У небо піднялися яскраво розфарбовані штурмові літаки італійської пілотажної групи Frессе Тrісоlоrі.
Родзинкою в небі мала стати ефектна фігура "Пронизане серце". У небі димом дев'ять літаків намалювали серце, а 10-й літак "пронизав" його стрілою. Пілот цього літака помилився і впав. Через мить його літак зіткнувся з машиною керманича п'ятірки й зачепив крилом ще один. Пролунав вибух і всі три реактивні літаки спалахнули.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Родичам загиблих на авіашоу дали по 10 тис. грн
Один штурмовик упав поряд з трибуною для почесних гостей і вибухнув. На голови людей полетіли розпечені уламки. Другий повністю розлетівся в небі. Третій упав на полі біля ятки з морозивом. Одразу загинули 15 дітей і понад 20 дорослих. На глядачів розлилося понад 800 л пального. Загорілися фургони й автомобілі. Усі три італійські пілоти загинули.
Перевантажена телефонна лінія дала збій. На дорогах утворюються затори. Поранені сиділи в авто кілька годин. Вмирали від больового шоку. До лікарні привезли близько 400 постраждалих, 35 з них одразу померли. Загалом нарахували 70 жертв. Постраждалим уряд виплатив компенсації. Справу розслідували комісії з різних країн. Разом дійшли висновку, що трагедія сталася через помилку пілота. На три роки в Західній Німеччині запровадили повну заборону проведення авіашоу.

Літак Воеіng 747SR компанії Jараn Аіrlіnеs 12 серпня 1985-го врізався в гору Оцука неподалік Токіо. З 524 осіб на борту вижило лише четверо. На борту літака Воеіng рейсом з Токіо в Осаку було 509 осіб і 15 членів екіпажу. Літак вилетів о 18:12. Через 12 хв. набрав висоту 7200 м в гірському районі півострова Ідзу. Через 20 с вибухова декомпресія вивела з ладу вертикальний стабілізатор або кіль.
Причиною катастрофи став неякісний ремонт, проведений за сім років до аварії. Родинам загиблим виплатили компенсації. На місці аварії відкрили пам'ятний знак, а в аеропорті музей, присвячений катастрофі рейсу.

27 серпня 1929 року в СРСР скасували "червоний день календаря" - неділю. І запровадили "безперервку". Звичний семиденний тиждень замінили тижнем із п'яти днів - "п'ятиденкою". Відтоді працівники мали чотири робочі дні та один вихідний, але завжди на п'ятий день.
Більшовики прагнули встановити безперервність роботи на всіх підприємствах та установах в умовах індустріалізації. На підставі змін створили радянський революційний календар. Рік у ньому складався із 360 днів, поділених на 72 "п'ятиденки". Традиційні п'ять або шість діб річного циклу вважалися "канікулами" й не входили в жоден місяць і тиждень - День Леніна, Дні праці та Індустріальні дні.
Для безперервної праці, щоб вихідні дні в працівників підприємств не перетиналися, їх поділили на групи, які відрізнялися за кольорами: рожевим, жовтим, зеленим, червоним і фіолетовим. Кожен працівник знав свій колір і вихідний. Попри те, що вихідних днів стало більше - один у п'ятиденку замість одного в семиденку, такі зміни значно впливали на родинні стосунки, адже вихідні дні членів родини могли не збігатися. Але це нікого не хвилювало.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В СРСР почали закривати церкви
У новому календарі, окрім виробничої вигоди, більшовики бачили й ідеологічну. Вони планували знищити християнський недільний цикл із п'ятницями, суботами й неділями - щоб люди менше ходили по церквах. Дні позбавили традиційних назв, натомість їх називали "першим днем п'ятиденки", "другим" тощо.
1 грудня 1931-го п'ятиденний тиждень замінили шестиденним із фіксованими днями відпочинку - 6, 12, 18, 24 і 30 число кожного місяця. Повернення до семиденного тижня відбулося 1940 року, а "п'ятиденкою" почали називати традиційний робочий тиждень від понеділка до п'ятниці.

Перший п'ятирічний план ухвалили 23 квітня 1929-го під час 16-ї конференції ВКП(б). За його допомогою хотіли провести швидку індустріалізацію 1928-1933 років. Повністю п'ятирічний план не виконали.
В Україні за підтримки іноземних компаній почали будувати ДніпроГЕС, Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний завод, Криворіжсталь, а також металургійні заводи в Маріуполі й Запоріжжі. Нові підприємства вивели Україну на рівень великих індустріальних країн Європи. Промисловий потенціал 1940 року всемеро перевищував показник 1913-го.

Сильна посуха в Іраку дала німецьким і курдським археологам змогу дослідити 3400-річне місто бронзової доби, яке десятиліттями перебувало під водою Мосульського водосховища.
Через різке падіння рівня води на березі водосховища знову з'явилися залишки стародавнього міста Кемуне. Археологи отримали лише короткий проміжок часу для рятувальних розкопок, пише DW.
"Я бачила на супутникових знімках, що рівень води падає, але не було зрозуміло, коли він знову підніметься. Тож у нас був невідомий часовий проміжок", - розповіла німецька археологиня та молодша професорка Фрайбурзького університету Івана Пульїз.
Дослідники вже працювали на цьому місці. У січні та лютому 2022 року команда сім тижнів вивчала місто бронзової доби, після чого його знову повністю затопило. Ще під час посухи 2018 року археологи знайшли неподалік палац, схожий на фортецю, на невеликому пагорбі з великою терасовою стіною.
Пульїз разом із курдським археологом і директором Курдистанської археологічної організації Хасаном Ахмедом Касімом та професором археології Тюбінгенського університету Петером Пфельцнером організувала нову рятувальну експедицію. Німецькі та курдські фахівці поспіхом сформували команду, щоб дослідити й задокументувати якомога більшу частину пам'ятки.
"Звичайно, ми мали великі надії. Виходячи з того, що ми знайшли у 2018 році, ми знали, що це місце може принести цікаві знахідки. Але ми не знали, що саме ми знайдемо цього разу", - зазначила Пульїз.
Розкопки принесли нові масштабні відкриття. Археологи виявили масивне укріплення зі стінами та вежами, яке оточувало місто, а також великий багатоповерховий склад із запасами.
Розміри складської будівлі свідчать про те, що там могли зберігати величезні обсяги товарів. Це також вказує на існування розвиненої системи постачання та на контроль міста над навколишньою територією.
"Самі розміри цієї будівлі показують, що в ній мала зберігатися величезна кількість товарів. І ці товари спочатку потрібно було виробити та доставити туди", - пояснила археологиня.
Попередні результати дають дослідникам підстави припускати, що великий міський комплекс може бути стародавнім Зачіку. Це був важливий центр імперії Мітанні, яка існувала приблизно у 1550-1350 роках до нашої ери та контролювала значну частину північної Месопотамії й Сирії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли в Болгарії особисту печатку візантійської імператриці
Стіни та фундаменти споруд збереглися напрочуд добре, хоча їх звели з необпаленої саманної цегли, яка десятиліттями перебувала під водою. Археологи припускають, що збереженню міг сприяти потужний землетрус близько 1350 року до нашої ери. Після руйнування будівель уламки могли накрити нижні частини стін і захистити їх.
Однією з найважливіших знахідок стали п'ять керамічних посудин із понад 100 клинописними табличками. Їх могли використовувати як своєрідний архів.
"Коли ви думаєте, що ці глиняні таблички - які не обпалювали, вони просто з твердої глини - так довго перебували під водою, вижили і, сподіваємося, незабаром їх зможуть прочитати філологи, то це справжня сенсація", - сказала Пульїз.
Таблички датують середньоассирійським періодом. Їх створили невдовзі після руйнівного землетрусу, коли люди могли знову почати заселяти руїни стародавнього міста. Клинописні тексти можуть допомогти дослідникам вивчити занепад Мітанні та початок ассирійського правління в регіоні.
Мітанні залишається однією з найменш досліджених держав давнього світу. У період розквіту в середині другого тисячоліття до нашої ери її територія простягалася від узбережжя Середземного моря через сучасну Сирію до півночі сучасного Іраку.
Правителі Мітанні підтримували активні контакти з єгипетськими фараонами та вавилонськими правителями. Близько 1350 року до нашої ери імперію завоювали сусідні хетти та ассирійці.
Причини падіння міста та остаточного занепаду Мітанні залишаються невідомими. Для подальшого вивчення імперії археологам потрібно дослідити її ймовірний центральний регіон у сучасній північній Сирії, але багаторічна війна поки не дозволяє проводити там масштабні розкопки.

Поховання двох дітей знайшли археологи у храмі Святого Пантелеймона в селі Шевченкове Галицького району на Івано-Франківщині.
У церкві розпочали реставраційні роботи. У процесі реставратори знайшли поховання.

В американському місті Сан-Франциско 26 серпня 1907-го фокусник Гаррі Гудіні, якого кинули у воду закованим у ланцюги, сплив на поверхню за 57 с.
"Великим чарівником" - так називали американського ілюзіоніста Гаррі Гудіні (1874-1926). Єврейська родина Еріха Вайса емігрувала в США, коли хлопцю було 4 роки. З дитинства він показував карткові фокуси в розважальних закладах. Взяв псевдонім Гудіні та змінив ім'я на Гаррі.
12 червня 1923-го в Нью Йорку Гудіні вперше публічно показав свій знаменитий трюк - на висоті 40 м над землею звільнив себе з гамівної сорочки. Показував номери по самозвільненню від наручників і з резервуарів з водою. Щоб вразити публіку вигадував усе нові фокуси - проходження крізь цегляну стіну, втечу з "камери тортур", звільнення з закритого молочного бідона.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жінка кинулася з найвищого водоспаду
В основі його трюків - майстерність і щоденні тренування тіла. Він вивчав все про замки й наручники. Мав сотні мініатюрних універсальних відмичок, які можна сховати в щілині між зубами. Вміло використовував свої м'язи.
До трюку в Сан-Франциско Гудіні майже не готувався. Запросили поліцію, пресу. Фокусника закували в кайдани, перевірили, чи не ховає відмички. Занурили в води аквапарку. Через 57 с він виплив, вільний від кайданів. Казав, такі трюки йому виконувати найлегше.
З віком постановочні трюки давалися Гудіні дедалі складніше. Навіть після вдалих виступів він не раз потрапляв до лікарні. В останнє десятиліття своєї кар'єри Гудіні випустив низку книг, які розкривали секрети його майстерності.

Гаррі Гудіні помер 31 жовтня 1926-го в Нью-Джерсі. Його тіло вклали в бронзову скриню, яку він підготував для майбутнього номера зі звільненням з пісочного полону, і відправили до Нью-Йорку. Гудіні було 52.
Розтин тіла ілюзіоніста не провели, й скоро після похорону з'явилися чутки про його отруєння. Вони не були ані підтверджені, ані спростовані.

Археологи в Карахантепе на південному сході Туреччини виявили композитну статую віком близько 11 тис. років, на якій людська фігура сидить на спині леопарда.
Скульптура заввишки 70 см стала однією з головних знахідок під час розкопок 2026 року. Про неї 25 серпня повідомив міністр культури і туризму Туреччини Мехмет Нурі Ерсой, пише Аrkео Nеws.
Статую виявили на місці, де її, ймовірно, залишили ще в давнину. Вона лежала на кам'яній лавці вздовж стіни споруди діаметром близько 3 м, підлогу якої вимостили плоским камінням.
Ерсой назвав скульптуру прикладом стилю, якого раніше не знаходили в Карахантепе. Детального археологічного дослідження знахідки поки немає, тому її точне датування, техніка виготовлення та символічне значення потребують подальшого вивчення.
Леопард уже відомий у мистецтві Карахантепе. Під час попередніх розкопок археологи знайшли кілька композитних скульптур, у яких людина несла леопарда на спині.
Керівник розкопок професор Неджмі Карул раніше повідомляв про три такі скульптури. При цьому хижаків зображували не як мертву здобич, а як живих тварин із пильним і агресивним виглядом.
Нова знахідка змінює цю композицію. Тепер не людина несе леопарда, а сама людська фігура сидить на тварині. Археологи поки не можуть визначити, чи пов'язана така зміна з іншим статусом людини або новим символічним значенням.
Окремі зображення леопардів також неодноразово знаходили в Карахантепе. У колекції музею Шанлиурфи зберігаються голови леопардів і вапнякова фігурка хижака заввишки 45 см, знайдена на цьому місці. Різьблені зображення леопардів також зафіксували на каменях монументальних споруд поселення.
Систематичні розкопки Карахантепе почалися у 2019 році. Поселення займає близько 14 га та належить до найбільших відомих ранньонеолітичних поселень регіону. Археологи вже виявили там понад 250 Т-подібних каменів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли в Болгарії особисту печатку візантійської імператриці
Розкопки показали, що поруч із великими спорудами існували житлові приміщення. У монументальних будівлях знайшли кам'яні лавки, колони, різьблені людські фігури та зображення тварин.
Карахантепе вже неодноразово дивувало дослідників незвичайними поєднаннями людських і тваринних образів. У 2023 році археологи знайшли чоловічу статую заввишки близько 2,3 м на кам'яній лавці, прикрашеній зображенням леопарда та грифа. Нещодавно тут також виявили невеликі фігурки тварин, навмисно розташовані в композиції.
Нова статуя додає ще один образ до цього художнього комплексу. Її значення може бути пов'язане не з конкретним божеством, ритуалом чи міфом, а з уявленнями мешканців Карахантепе про взаємодію людей із могутніми хижаками.

Археолог із британського Редінгського університету Кен Дарк вважає, що знайшов будинок, у якому провів дитячі роки Ісус Христос. 2000-річну споруду розкопав під руїнами Монастиря сестер-назаретанок.
Вивченню будинку в Назареті Кен Дарк присвятив 14 років. Встановив, що споруда датується І століттям нашої ери, а закладав її вправний майстер. Відомо, що батько Ісуса Йосип був теслярем, але в Новому Заповіті його також називали тектоном - майстром, здатним побудувати будинок.

Після чотирьох років нацистської окупації 25 серпня 1944-го французька 2-а мотопіхотна дивізія і американська 4-а піхотна дивізія звільнили Париж. Війська генерала Шарля де Голля пройшли переможним маршем Єлисейськими полями.
Влада Франції не змогла організувати належний опір агресору, в уряді переважали прихильники капітуляції. Франція втратила контроль над 60% своєї території, флотом, повністю роззброювалась і зобов'язувалась утримувати німецькі та італійські окупаційні війська. Уряд втік зы столиці.
Для французів настали важкі часи. Окупантів ненавиділи, але не показували це - боялися помсти. Багато парижан пристосувалися і співпрацювали з нацистами. Місто жило за берлінським часом і з німецькими вивісками. Ввели комендантську годину.
За чотири роки окупації з Парижа до Німеччини перевезли 4174 творів мистецтва у 138 вагонах.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розпочали найбільшу десантну операцію
15 серпня 1944-го повітряний і морський десанти висадились у районі Сен-Тропеза та Канн. Французькі частини рушили на Тулон і Марсель, американські - на Ліон. Операцію було здійснено успішно, і союзники вийшли до кордонів Німеччини. Війська союзників, що наступали в Нормандії, звільнили Париж.
Протягом ночі опір німців було подолано і вони здалися в полон. 25 серпня заарештували генерала Холтіца. Він підписав акт про передачу міста уряду генерала де Голля.
Наступного дня де Голль і Леклерк прийняли урочистий парад військ на Єлисейських полях.

9 травня 1944-го війська 4-го Українського фронту звільнили місто Севастополь від нацистів. Цим завершили Кримську операцію. За місяць до того розпочали штурм потужних укріплень німців.
13 квітня звільнені Сімферополь, Євпаторія і Феодосія; 14 і 15 квітня Бахчисарай, Судак і Алушта. 15 квітня передові частини 51-ї армії вийшли до зовнішнього оборонного обводу Севастополя.

Археологи виявили у стародавньому скельному місті Перперікон на півдні Болгарії особисту свинцеву печатку візантійської імператриці Ірини Комніни, яка може свідчити про листування на високому рівні між Болгарською імперією та Нікейською імперією у ХІІІ столітті.
Знахідку під час розкопок оголосив керівник експедиції професор Нікола Овчаров. Напис на печатці ідентифікував спеціаліст із сигілографії Дімітар Стойменов, повідомляє Аrkео Nеws.
Печатка добре збереглася і має зображення Ірини на повний зріст. Імператриця стоїть на овальному помості у високій імператорській короні та церемоніальному лоросі й тримає скіпетр.
Напис називає її "Іриною Комніною, найблагочестивішою Августою". За словами Овчарова, печатка з Перперікону є єдиним відомим екземпляром, який знайшли безпосередньо під час археологічних розкопок. Інші відомі зразки походять зі старих колекцій.
Зворотний бік печатки також має рідкісне зображення. На ньому Христос стоїть фронтально на повний зріст із хрестоподібним німбом. Однією рукою він благословляє, а в іншій тримає Євангеліє.
Цей іконографічний тип відомий як Літрот, або "Викупитель". Христос часто зображувався на візантійських імператорських печатках, але саме такий варіант зустрічається в сигілографії вкрай рідко.
Поєднання портрета Ірини, її офіційного титулу та незвичайного образу Христа свідчить, що печатка належала особисто імператриці. Такі предмети використовували для автентифікації офіційного листування та захисту документів.
Сам документ не зберігся. Тому невідомо, про що саме Ірина писала до Перперікону та які питання могла порушувати у своєму листі.
У 1230-х роках Перперікон розташовувався у стратегічно важливому регіоні Східних Родоп. У цей період Болгарія та Нікея вели переговори про союз, який міг змінити політичний баланс у Південно-Східній Європі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Неандертальці могли жити в пустелях Саудівської Аравії 55 тисяч років тому
Ірина мала значний політичний статус у Нікейській імперії. Вона була дочкою імператора Феодора І Ласкаріса, засновника Нікейської імперії, а по матері походила від імператора Олексія ІІІ Ангелоса.
Ірина стала дружиною імператора Івана ІІІ Дуки Ватаца, який правив Нікеєю у 12221254 роках. Їхній син згодом став імператором Феодором ІІ Ласкарісом, тому Ірина була онукою, дочкою, дружиною та матір'ю імператорів.
Знахідка підтверджує, що листування Ірини досягало Перперікону. Водночас зміст втраченого документа та причини його надсилання залишаються невідомими.

Археолог із британського Редінгського університету Кен Дарк вважає, що знайшов будинок, у якому провів дитячі роки Ісус Христос. 2000-річну споруду розкопав під руїнами Монастиря сестер-назаретанок.
Вивченню будинку в Назареті Кен Дарк присвятив 14 років. Встановив, що споруда датується І століттям нашої ери, а закладав її вправний майстер. Відомо, що батько Ісуса Йосип був теслярем, але в Новому Заповіті його також називали тектоном - майстром, здатним побудувати будинок.

Кам'яні знаряддя, знайдені біля стародавнього озера в пустелі Нефуд у Саудівській Аравії, свідчать про те, що неандертальці могли мешкати в посушливих внутрішніх районах Аравійського півострова близько 55 тис. років тому.
Дослідники вивчили артефакти з археологічної пам'ятки Джебель-Катефе-1 поблизу міста Джубба та сусідньої стоянки АLМ-3. За формою кам'яних відщепів вони виявили більшу схожість із знаряддями неандертальців, ніж із виробами Ноmо sаріеns, повідомляє Lіvе Sсіеnсе.
Кісток неандертальців в Аравії досі не знаходили. Тому вчені використали статистичну модель, яка враховувала сотні кам'яних відщепів із пам'яток Аравії, Леванту та північно-східної Африки, де відомо, які давні люди їх виготовляли.
Команда виміряла форму знарядь і порівняла її в часі та просторі. Результати показали, що артефакти з JКF-1 та АLМ-3 значно ймовірніше виготовили неандертальці, а не Ноmо sаріеns.
Щоб уточнити вік знахідок, археологи дослідили новий розріз на стоянці JКF-1. Вони датували піщинки методом оптично стимульованої люмінесценції, який дає змогу визначити, коли матеріал востаннє перебував під сонячним світлом.
Попередні дослідження відносили знаряддя до періоду від 90 до 50 тис. років тому. Нові результати звузили цей діапазон і вказали на перебування людей біля озера приблизно 55 тис. років тому.
Артефакти лежали в шарі, де давніший пустельний пісок змінювався молодшими озерними відкладами. Це свідчить про те, що люди з'явилися там у період, коли клімат ставав вологішим, а пустельний ландшафт починав зеленіти.
Дослідники вважають, що зміна клімату могла сприяти просуванню неандертальців углиб Аравії. Вологіший період сприяв появі води та рослинності, а пасовища могли привабити тварин, за якими слідували давні мисливці.
Археолог Кнут Брецке з Тюбінгенського університету, який не брав участі в дослідженні, назвав докази присутності неандертальців у північній Аравії переконливими. Водночас він наголосив, що висновки потребують обережної оцінки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли в Галичі середньовічну вагову гирку з хрестиком
"Чи вірю я, що на півночі Саудівської Аравії були неандертальці? Так. Чи вважаю я, що в нас є вагомі докази, щоб підтвердити цю думку? Ні", - сказав Брецке.
Однією з проблем він назвав використання для порівняння кількох поверхневих стоянок. Артефакти на таких ділянках могли накопичуватися протягом тривалого часу, а не з'явитися внаслідок одного короткого поселення.
Співавтор дослідження Х'ю Грокатт, археолог з Університету Мальти, погодився, що знайдені рештки неандертальців могли б остаточно підтвердити висновки. Водночас він зазначив, що кістки та давня ДНК погано зберігаються в умовах аравійської спеки, тому кам'яні знаряддя наразі залишаються основним джерелом інформації про давніх мешканців регіону.
Дослідження також змінює традиційне уявлення про неандертальців як про людей, переважно пристосованих до холодного клімату Європи. Археологічні знахідки вже свідчать про їхнє проживання в Сибіру та на Близькому Сході, а нові дані можуть розширити відомий ареал їхнього поширення ще далі на південь.

Поховання двох дітей знайшли археологи у храмі Святого Пантелеймона в селі Шевченкове Галицького району на Івано-Франківщині.
У церкві розпочали реставраційні роботи. У процесі реставратори знайшли поховання.

Вперше День Незалежності України 24 серпня відзначили 1992 року. Але свято державності було й до того.
1991-го День Незалежності святкували 16 липня. Gаzеtа.uа нагадує історію свята.
День Незалежності в історії українського державотворення святкувався й до 1990 року. Але, зрозуміло, в діаспорі. Або ж підпільно.
Закордонні українці впродовж 70 років Днем Незалежності вважали 22 січня дату, коли 1919-го проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки. А ще роком раніше Четвертим універсалом Центральна рада фактично проголосила повну державну самостійність УНР.
Щороку 22 січня українці за кордоном не тільки проводили різноманітні культурні й просвітницькі заходи з нагоди Дня Незалежності, а й намагалися якнайширше залучити до них офіційні структури інших держав.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ПЦУ офіційно повідомила про рішення перейти на новоюліанський календар
Першим Днем Незалежності вже в Україні стало 16 липня. Цього дня 1990 року Верховна Рада тоді ще УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Одразу ж депутати проголосували за постанову "Про День проголошення незалежності України".
"Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість ухвалення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: вважати день 16 липня Днем проголошення Незалежності України й щороку відзначати його як державне загальнонародне свято України", ішлося в документі.
16 липня 1991-го в Україні був вихідним. Верховна Рада подбала про це 18 червня. Відповідні зміни внесли до Кодексу законів про працю.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Воєнний стан і мобілізацію продовжили на три місяці
Але минуло трохи більше місяця і в СРСР відбулася спроба державного перевороту, що прискорила розпад Союзу й проголошення на його руїнах самостійності колишніх республік.
Україна свою повну державну Незалежність проголосила 24 серпня 1991 року.
"Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду й інші акти законодавства республіки", ішлося в Акті проголошення незалежності.
1 грудня 1991-го на Всеукраїнському референдумі 90,32% виборців, які прийшли на дільниці, підтвердили проголошення незалежності. Наступного року день 16 липня хоча й зберігав історичну цінність, мусив "поступитися" місцем 24 серпня.
"Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України постановляє: вважати день 24 серпня Днем Незалежності України й щороку відзначати його як державне загальнонародне свято України", ішлося в новій постанові ВРУ від 20 лютого 1992 року.
Офіційним вихідним 24 серпня проголосила постанова ВРУ від 5 червня. Таким чином, 24 серпня 1992-го Україна вперше повноцінно відзначила День Незалежності.
З кожним роком росла палітра традиційних святкових заходів до Дня Незалежності. Незмінними залишаються хіба що урочисті зустрічі, мітинги, відзначення державними нагородами, концерти різних напрямів і масштабів.
А з 1994 року традиційним став і військовий парад на Хрещатику. Рік символічний, бо 5 грудня в Будапешті був підписаний Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Підписи під документом поставили лідери США, Росії, України й Великої Британії. Як Будапештський меморандум реалізується на практиці, весь світ побачив 2014-го, а потім з новою силою 2022 року.
Щоправда, були часи, коли військовий парад не проводили. Наприклад, у 20052007 роках Хрещатиком крокували військові, "озброєні" лише музичними інструментами. Тоді надали перевагу парадам військових оркестрів.
Хоч як парадоксально, не було військового параду в столиці й на честь 20-ї річниці незалежності. Тоді при владі був далекий від патріотичних сентиментів Віктор Янукович. Хоча офіційно відмову від параду пояснили економією грошей.
Питання про доцільність військового параду на Хрещатику 24 серпня 2014 року спричинило жваві дискусії в суспільстві на тлі окупації Криму та агресії РФ на сході країни. Але він відбувся. І проводили парад щороку аж до 2019-го, коли новообраний президент Володимир Зеленський захотів оновити традиції. Але тоді громадськість за активної підтримки ветеранів російсько-української війни провела альтернативний Марш захисників.
Схожою була ситуація 2020 року. Але вже 2021-го, на 30-ту річницю незалежності, військовий парад відбувся.

Цього року головне державне свято України - День Незалежності припадає на неділю, 24 серпня.
Поки діє воєнний стан, всі державні вихідні скасовують. Торік святкування Дня Незалежності не пов'язували з додатковим відпочинком.

23 серпня в Україні щорічно відзначають День Державного Прапора.
Золотий і синій кольори використовували на гербі Руського королівства ХІV ст. Ці ж кольори зустрічалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя.
У ХVІІІ ст. прапори Війська Запорозького робили з синього полотнища із лицарем у золотих чи червоних шатах. З 1848-го українці Галичини почали використовувати синьо-жовтий стяг як національний прапор.
1917-1921-го синьо-жовтий прапор використовували в Українській Народній Республіці та Українській Державі.
Після розвалу СРСР у 1991-му прапор де-факто використовувався як державний стяг незалежної України. 18 вересня 1991-го Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим полотнищем статус офіційного прапора країни.
В Україні періодично порушують питання порядку кольорів на прапорі. Дехто вважає, що прапор повинен бути жовто-синім. Посилаються на прапор УНР, проте протягом 1917-го порядок кольорів на прапорі не був усталений.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історик пояснив, який прапор був у УНР
23 серпня 1991-го - після провалу путчу в Москві - група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради. Освячення Національного прапора провів священик УАПЦ Петро Бойко. Цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом у музеї ВРУ. Наступного дня Україна проголосила незалежність.
Учасники тих подій називають іншу дату внесення прапора до зали засідань. Це підтверджує стенограма засідання позачергової сесії Верховної Ради України від 24 серпня 1991-го. 24 серпня група депутатів занесла до сесійної зали прапор, розміром 8х4 м, і накрила ним трибуну.
Після проголошення незалежності України, 4 вересня 1991-го після триразового голосування і погрози голови ВР Леоніда Кравчука, що він подасть у відставку, якщо питання не буде вирішено, синьо-жовтий національний прапор урочисто підняли над будинком Верховної Ради.
18 вересня 1991-го Президія Верховної Ради України своєю Постановою Про прапор України фактично надала прапору статус офіційного. З цього дня під цим прапором починають зустрічати іноземних гостей, приймати присягу військовослужбовці, працювати посольства України, він вивішується в ООН.

Вперше День Незалежності України 24 серпня відзначили 1992 року. Але свято державності було й до того.
1991-го День Незалежності святкували 16 липня.
День Незалежності в історії українського державотворення святкувався й до 1990 року. Але, зрозуміло, в діаспорі. Або ж підпільно.

Археологи в Саффолку у Великій Британії виявили римське святилище, де віряни протягом кількох століть залишали жертвоприношення навколо давнього поховального кургану, серед них свинячі черепи, монети та цілі скелети тварин.
Найбільш незвичайними знахідками стали шість свинячих черепів, навмисно розміщених обличчям до святилища. На двох черепах лежали римські монети, а мідні сліди на третьому можуть свідчити про те, що монету поклали на нього раніше, повідомляє Аrkео Nеws.
Дослідження комплексу провела Аrсhаеоlоgy Sоuth-Еаst перед початком житлового будівництва. Ангус Форшоу опублікував детальний аналіз пам'ятки, який показує, як доісторичний поховальний монумент перетворився на центр римського культу, а згодом став частиною середньовічного ландшафту.
У центрі комплексу розташовувався великий круглий курган ранньої бронзової доби. Рів навколо нього мав діаметр близько 45 метрів, а нижні відкладення вказують на спорудження пам'ятки приблизно між 2200 і 1600 роками до нашої ери.
Згодом землеробство зруйнувало більшу частину кургану, а первісне поховання не збереглося. Водночас відсутність інших пам'яток бронзової доби поблизу може свідчити про навмисне розчищення території навколо нього.
На початку другого століття нашої ери римська громада, ймовірно, оточила курган великим прямокутним теменосом, або священною ділянкою, розміром приблизно 200 на 160 метрів. Ознак житлової забудови всередині не виявили, натомість межі комплексу, ями, поховання тварин і можливий колодязь вказують на його релігійне призначення.
Римляни також зберегли або використали давній кільцевий рів навколо кургану. Це свідчить про те, що стародавня пам'ятка залишалася центральною частиною сакрального простору.
На схід від кургану археологи знайшли невелику споруду, яку інтерпретують як святилище. Будівля мала приблизно 5 на 4,5 м, а два можливих місця для колон у південно-східному куті могли позначати вівтар.
Святилище було невеликим, але його ретельно оздобили. Археологи знайшли близько 48 кг розписної штукатурки переважно білого та червоного кольорів із фрагментами рожевого та зеленого, а понад 111 кг черепиці свідчать про дах із черепиці.
Найвиразніші докази ритуальних практик виявили в ямах на захід від святилища. Усі шість свинячих черепів були повернуті на схід, у бік святилища, а на двох із них лежали римські монети.
Одна монета була сестерцієм імператора Антоніна Пія, датованим 156157 роками нашої ери. Друга була дупондієм Фаустини 142 року нашої ери, а зелені мідні сліди на третьому черепі можуть свідчити про колишню присутність ще однієї монети.
Ритуальні відкладення накопичувалися протягом тривалого часу. Радіовуглецеві датування та пізніші монети показують, що ями могли відкривати повторно для нових жертвоприношень, а одна з монет датується 345350 роками нашої ери.
Більшість свиней були молодими дорослими самцями. Зчленовані кістки свідчать, що під час поховання шкіра могла ще з'єднувати голови та ноги тварин.
Інші знахідки показують, що свині були лише частиною ритуальної практики. Біля ймовірного входу знайшли цілий скелет собаки з лопаткою коня, в іншому місці поховали півня з лопаткою великої рогатої худоби та оленячими рогами, а молоду корову поховали майже неушкодженою на протилежному боці кургану.
Різноманітність жертвоприношень не дозволяє пов'язати святилище з одним конкретним римським божеством. За оцінкою Форшоу, воно могло бути місцем місцевого культу або використовуватися для різних релігійних практик.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли рідкісний денарій самопроголошеного імператора Караузія
Між входом і курганом також виявили глибоку шахту, яку інтерпретують як можливий колодязь. Її розташування на шляху до святилища може свідчити про використання води для очищення або ритуальної підготовки.
Неподалік у ямі знайшли близько 2 кг устричних мушель та кілька свинячих ікл. Така концентрація мушель була незвичною для цього району, хоча знахідка не доводить, що на території святилища проводили ритуальні бенкети.
Для римлян давній курган, ймовірно, набув нового значення саме через свій вік і помітність у ландшафті. Первісне призначення пам'ятки могло бути вже забутим, однак її давність стала основою для формування нового релігійного центру.

У вересні 2019 року на Мамай-горі в Запорізькій області археологи знайшли нерозграбоване скіфське поховання. Воїна в потойбіччя супроводжував короткий меч із золотими прикрасами - акінак.

Опублікували фото міста Прип'ять, зроблені до катастрофи на Чорнобильській атомній станції.
Це місто намагалися зробити вітриною радянського проєкту "атомного майбутнього". Прип'ять заснували 1970 року як супутник ЧАЕС.
Світлини були зроблені Юрієм Євсюковим для видання 1986 року.
Місто було "молодим", середній вік мешканця Прип'яті на 1986 рік становив 26 років. Напередодні аварії воно налічувало майже 50 тис. мешканців напередодні аварії. Народжуваність значно перевищувала смертність.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Архіви виклали в мережу фото й документи щодо Чорнобиля
Прип'ять мала статус зразкового міста. Забудова велася за єдиним генпланом, з широкими проспектами, великою кількістю зелені та сучасною на той час інфраструктурою: 15 дитсадків, 5 шкіл, ПТУ, лікарня, готель "Полісся", Палац культури "Енергетик" з басейном, кінотеатр "Прометей", кафе "Прип'ять" на набережній.
Мешканцями Прип'яті переважно були інженери, працівники станції та їхні родини. Вони мали доступ до кращого постачання. У місцевих магазинах бували дефіцитні товари - можна було без черги купити побутову техніку та меблі.

У ніч на 26 квітня 1986-го сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції. За два місяці перед тим керівництво Радянського Союзу оголосило Гласність, але надзвичайна ситуація засвідчила фальшивість цього гасла. Усвідомлюючи можливі наслідки катастрофи для комуністичного режиму, влада обрала курс на її замовчування.

У ніч на 19 серпня 1991 року в Москві група радянських політиків заснувала державний комітет із надзвичайного стану ДКНС.
ГКЧП очолив віцепрезидент СРСР Геннадій Янаєв. До нього також увійшли перший заступник голови ради оборони СРСР Олег Бакланов, голова КДБ Володимир Крючков, прем'єр-міністр Валентин Павлов, міністр внутрішніх справ Борис Пуго, глава селянської спілки СРСР Василь Стародубцев, президент асоціації державних підприємств та об'єднань промисловості, транспорту та зв'язку Олександр Тізяков і міністр оборони Дмитро Язов.

Ці політики підтримували консервативний курс управління СРСР і виступали проти президента СРСР Михайла Горбачова. На той момент декларації про державний суверенітет ухвалили Литва, Латвія, Естонія, Грузія, Вірменія, Молдова й Україна. ДКНС хотів зберегти СРСР у старому форматі.
Напередодні Горбачова заблокували на дачі "Зоря" в кримському селищі Форос. Спецслужбовці вимкнули йому зв'язок.
Заколотники заявили, що Горбачов не може керувати державою через стан здоров'я. О 06:00 за допомогою телебачення та радіо поширили заяву про створення ДКНС. Заявили, що обов'язки президента переходять Янаєву. У заяві критикували перебудову й закликали зміцнювати радянську владу.
Противники збереження СРСР розпочали виступи проти ДКНС. На вулиці Москви вивели танки й БМП. Їх заблокували протестувальники. Не всі військові підтримали путч і не були готові до активних дій. Президент РСФСР Борис Єльцин закликав робітників до страйку.

Під час путчу телебачення транслювало балет "Лебедине озеро". Він став одним із символів тих подій.
В Україні рух спротиву ДКНС очолив Народний Рух України. Його підтримали інші демократичні організації.
"Вранці мене розбудили стуком у двері й повідомленням про те, що стався путч. Не пригадую, хто це зробив, мабуть, хтось із журналістів, згадував В'ячеслав Чорновіл, який на той момент був у Запоріжжі. Я спокійно відповів, що, мабуть, путч несерйозний, раз тут я зараз досипаю, а не перебуваю в тюремній камері. Перед тим, як вилітати до Києва, ми снідали, а на радіо передавали звернення ДКНС. То ми навіть сміялися. Бо було відчуття несерйозності цього путчу. В аеропорту були цікаві ситуації. За нами стежили. Йшли аж до поля, а схопити не могли. Мабуть, указівки не було. До того ж мене захищало посвідчення депутата Верховної Ради. Я зв'язався зі Львовом, бо був тоді й головою Львівської обласної ради. Дав наказ негайно готувати гостру заяву. Після прибуття до Києва відразу погодив текст заяви й попросив її оприлюднити. Це була перша заява органів влади. У ній ми дали оцінку цьому путчу як імперському прокомуністичному заколоту".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Змова й розвал країни" Горбачов зробив заяву до 30-річчя серпневого путчу
20 серпня опівдні біля будинку рад Російської Федерації в Москві почався мітинг. Наступного дня в Москві, у тунелі на перетині вулиці Чайковського й Новий Арбат, юрба блокувала вісім БМП Таманської дивізії. Загинули три особи. Підкорятися указам ДКНС відмовилася більшість органів місцевої влади. Військо остаточно перейшло на бік протестувальників. 21 серпня 1991-го прокурор РРФСР Валентин Степанков оголосив постанову щодо арешту членів ДКНС.


16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила "Декларацію про державний суверенітет". Вона стала одним із головних державницьких актів того часу.
За основу Декларації взяли проєкт депутата-народорадівця Сергія Головатого й Президії Верховної Ради. Перед тим обговорювали аж 12 проєктів, які відкидали. За остаточну редакцію проголосували 355 народних депутатів, проти чотири, один утримався.
Декларація проголосила державний суверенітет України як "верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх стосунках". У документі вперше в новітній національній історії в контексті офіційної назви держави вжили слово "Україна".