Gazeta.ua

Українська Держава та більшовицька Росія уклали попередній мирний договір у Києві 12 червня 1918 року. Документ склали українською та російською мовами. Підписи поставили голова української мирової делегації Сергій Шелухін та інші делегати, а з боку РСФСР - Християн Раковський та Дмитро Мануїльський. Сторони домовилися припинити бойові дії по всій лінії фронту, погодилися поновити залізничне сполучення та надати можливість громадянам, насамперед жінкам, дітям і військовополоненим, безперешкодно повернутися до своїх країн. Домовилися і про поновлення торгівлі та відкриття генеральних консульств і агентств. Українські мали з'явитись у Москві та Петрограді, а російські - в Києві, Харкові та Одесі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Били, знущалися й катували полонених, ґвалтували жінок". Що писали газети після більшовицького перевороту восени 1917 року Чітких кордонів між державами окреслено не було. Лише згодом сторони затвердили формування кордонів за принципом етнічного розселення, який більшовики надалі ігнорували, адже Українська Держава претендувала й на окремі повіти "російських" територій, заселені переважно українцями. Останній пункт угоди передбачав укладання повноцінного миру, але більшовицька делегація затягувала з цим. Розуміла, що гетьман Павло Скоропадський та Україна в цілому спираються на підтримку потужної Німеччини. Більшовики чекали на її поразку в Першій світовій чи принаймні відмову від підтримки України. Уже в жовтні росіяни призупинили переговори, а згодом, після листопадової революції в Німеччині, відмовилися поновити їх. Сприятливі обставини внутрішньої боротьби в Україні дали їм змогу розгорнути новий агресивний військовий наступ. Німецько-українські та більшовицькі військові уклали перемир'я в селищі Коренево - тепер Курської області - 4 травня 1918-го. Звільнення території України від росіян за Берестейським мирним договором остаточно завершилося. Бойові дії припинилися наступної доби, однак попри сподівання української влади на приєднання українських етнографічних земель перемир'я не встановлювало чітких кордонів між державами. Ним було окреслено лише тимчасову нейтральну зона завширшки 10 км.

Археологи підтвердили, що знайдений біля берегів Колумбії скарб золотих монет належить іспанському галеону "Сан-Хосе". Судно затонуло у 1708 році під час бою з британськими кораблями в Карибському морі. Про це повідомляє Lіvе Sсіеnсе. Дослідження проводила команда експертів, серед яких була Даніела Варгас Аріза з Колумбійської військово-морської академії та Інституту антропології та історії Колумбії. У 20212022 роках експедиції використовували підводні дистанційно керовані апарати. Завдяки цій техніці вдалося отримати чіткі знімки десятків монет, що мають нестандартну форму. Серед уламків лежали монети, відомі як "коби" або "макукіни". Деякі з них прикрашені Єрусалимським хрестом і гербовими зображеннями. На інших видно символ "Короновані стовпи Геркулеса", що вказує на виробництво у Лімі 1707 року. "Карбовані вручну монети неправильної форми, відомі як "коби" в англійській мові і "макукіни" в іспанській, були основною валютою в Америці впродовж понад двох століть", - пояснила Варгас Аріза. Порівняння монет із колоніальними записами дозволило встановити, що йдеться саме про "Сан-Хосе". Галеон перевозив велику кількість золота, срібла та дорогоцінних каменів. Їхню вартість зараз оцінюють у $17 млрд. Корабель вирушив з вантажем із Картахени до Іспанії. На шляху його атакували британські військові під час Війни за іспанську спадщину. Після нетривалого бою на кораблі вибухнули порохові склади. Галеон разом із цінним вантажем опинився на дні. Серед залишків також знайшли зброю і предмети побуту, які допомагають відтворити побут екіпажу трьохсотлітньої давності. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли загадковий скарб Відкриття спричинило міжнародні суперечки щодо прав власності на знахідку. Колумбія планує підняти артефакти для створення майбутнього музею. Проте багато експертів ставлять під сумнів правову основу таких дій. Іспанія наполягає на своїх претензіях, вказуючи, що судно і його вантаж належать їй за морським правом. Вона посилається на міжнародну морську конвенцію, до якої Колумбія не приєдналася. У польському Слушкуві біля Каліша археологи знайшли 6,5 тис. срібних монет у лляних мішечках, злитки срібла, фрагменти свинцю, а також золоті персні. Одна з каблучок належала Марії - дочці київського князя Володимира Святославича.

Під час автоперегонів у Французькій республіці 11 червня 1955-го трапилась найгірша автокатастрофа в історії країни. Загинуло 84 людини та 120 поранено. 24 Години Ле-Мана найвідоміші автомобільні перегони на витривалість, що проходять щорічно неподалік французького міста Ле-Ман з 1923-го. Того року на стадіоні була відсутня огорожа між дорогою і глядачами. Були невеликі в'язанки сіна, які не рятували при лобовому зіткненні з трибунами. До кінця 35-го кола лідирував Jаguаr британця Майка Хоторна. Британець пізно побачив сигнал від своєї команди про дозаправлення і різко звернув. Маневр став несподіванкою для задніх авто. Утворилося хмара пилу, туди на швидкості 270 км/ год влетів Меrсеdеs. В автомобілях тоді були відсутні ремні безпеки. Впав у напрямку глядачів. Водій загинув миттєво, після вибуху палива уламки авто впали на глядачів. 84 особи згоріли заживо, ще понад сто уболівальників отримали серйозні травми. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стартували автомобільні перегони Гонщики і їх команди не відразу дізналися про трагедію, а організатори продовжили гонку. Керівництво Меrсеdеs відмовилося від подальшої участі. На наступний день в соборі міста Ле-Ман відбулись похорони жертв трагедії. Офіційне розслідування аварії встановило, що це була лише аварія. Вину у загибелі глядачів поклали на недостатні вимоги стандартів безпеки на трасах на організаторів. У Франції, Іспанії, Швейцарії, Німеччини та інших країнах на проведення автогонок наклали заборону доти, поки на трасах не була досягнута максимальна безпека. У Монако 14 квітня 1929-го стартували перші автомобільні перегони "Гран-прі Монако". Автогонки вулицями князівства були довжиною 318 км. Голова місцевого автомобільного клубу Антоні Ногес запропонував провести автоперегони крученими вулицями міста. Принц Луї ІІ ідею підтримав і створив фонд для переможців. Після перегонів у Монако ще три дні тривали святкування із гучними вечірками і концертами. Змагання стали щорічними.

У Кесарії археологи натрапили на рідкісну знахідку - римський саркофаг із мармуру, прикрашений сценами міфологічного застілля. Ця труна, що пролежала під шарами піску, містить складну різьбу із зображенням бога вина Діоніса та героя Геракла, повідомляє Аrkеоnеws Археологи Нохар Шахар і Шані Аміт, які брали участь у розкопках, розповіли, що мить відкриття нагадувала епізод з кіно. Коли вони змахнули пісок, з'явилися постаті богів, тварин і дерев. Центральне місце займав Геракл, який лежав на шкурі лева з келихом у руці. За висновками фахівців, саркофаг належить до ІІ-ІІІ століть нашої ери. Його доправили до майстерні для реставрації, де з уламків відновили повноцінну сцену. Зображення відтворює Діоніса у супроводі менад, сатирів, Гермеса, Пана, а також хижаків - левів і тигрів. Вони танцюють і святкують, що, ймовірно, символізує перехід душі до потойбічного світу. Нохар Шахар підкреслює, що така сцена - виняткова для цього регіону. Образ Діоніса був популярним у римському мистецтві поховань, однак сцени винного змагання раніше зустрічали лише у мозаїках, як у Ципорі чи Антіохії. На саркофагах цього не фіксували. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли свинцевий саркофаг Особливо цікаво, що Геракл тут зображений п'яним і знесиленим. На думку археолога, це може відображати римське уявлення про смерть як не про кінець, а про зміну стану існування. Саркофаг виявили поза межами відомих міських укріплень. Це може свідчити про те, що Кесарія в античні часи була більша, ніж вважалося досі. Це відкриття може змінити уявлення про масштаби давнього міста. Кесарія, розташована на узбережжі Середземного моря, була зведена Іродом Великим ще у І столітті до нашої ери. Місто отримало назву на честь імператора Августа. За римської і візантійської доби воно стало важливим культурним і торговим центром з численними археологічними пам'ятками - амфітеатрами, статуями з мармуру та мозаїками. Реставрований саркофаг вперше покажуть публіці 12 червня 2025 року. Це відбудеться під час лекції на конференції "Бенкет" у Музеї Землі Ізраїлю в Тель-Авіві. Захід організовують у співпраці з університетами Тель-Авіва та Бар-Ілана і присвячують темі святкувань в античні часи. Археологи виявили глиняну табличку з невідомими науці написами під час розкопок доісторичного поселення неподалік болгарського міста Бата, муніципалітет Панагюриште. Вік таблички оцінили в 7 тис. років. Вчені переконані, що служила засобом передачі інформації та є яскравим свідченням протописемності. Напис розшифрувати не вдалося, адже його автори не використовували жоден відомий алфавіт. Однак учені сподіваються, що в майбутньому це вдастся зробити за допомогою штучного інтелекту.

10 червня 1911 року в місті Тальне на Черкащині народився актор і телеведучий Петро Вескляров, якого діти називали Дід Панас. Походив із незаможної єврейської родини. Батьки дали йому ім'я Пінхас Вескляр. У юнацькі роки захопився театром та вступив до місцевого драматичного гуртка. 1929 року до Тального приїхав Черкаський робітничо-селянський пересувний театр, а його режисер Олексій Громов відвідав спектаклі місцевого гуртка. Гра 18-річного Пінхаса захопила його, тому запросив хлопця грати в професійному театрі. Знайомі переконали прийняти пропозицію. Прізвище та ім'я Пінхас змінив за часів Другої світової. Уже 1941 року Петра Весклярова призвали у військовий театр Південно-Західного фронту. Його захопили в полон та відправили до фільтраційного табору. Від смерті врятувала зовнішність та те, що гарно знав українську мову. Згодом вдалося дістатися окупованого німцями Києва та влаштуватися робітником на залізниці. Там організував театральний гурток. Після повернення радянської влади проживати у Києві чоловікові не дозволили, адже перебував на окупованій території. Його відправили до Луцька. Грав у Волинському українському музично-драматичному театрі ім. Тараса Шевченка до 1959 року. Зіграв у п'єсах "Украдене щастя", "Ревізор", "Камінний господар", "Овод" тощо. У ті ж часи на українському радіо читав дітям казки на ніч під псевдонімом Дід Панас. Спочатку підміняв літнього актора Габріеля Налідову, а з 1962 року став Дідом Панасом на радіо постійно. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дід Панас отримував 80 карб. Згодом запросили до Києва на зйомки в кіно. За життя зіграв у понад 20 фільмах, але переважно ролі другого плану. В середині 1960-х як Дід Панас вперше з'явився на телебаченні. Програма називалася "На добраніч, діти!" та виходила щоп'ятниці о 20:45 на телеканалі УТ-1. Передачі Петро Вескляров вів у власній вишиванці та в перуці. Українськомовні казки для дітей часто складав сам. Привітання розпочинав словами "Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка". Програму намагалися зняти з ефіру за націоналізм, або ж замінити актора, але обурені глядачі добилися того, щоб Діда Панаса залишили на екрані. За роботу отримував 64-80 руб. на місяць, стільки ж, скільки прибиральниця. Кар'єру актор завершив 1988-го. Казали, що його переслідували за націоналізм, та насправді звільнили через старість. Забував текст, робив в ефірі довгі паузи, плутав казки. До телецентру не повернувся, вийшов на пенсію. Помер 5 січня 1994 року. Поховали в Києві на Байковому кладовищі. "Актори заздрили йому, бо ніхто не мав його популярності, - розповідав Gаzеtа.uа актор Володимир Заманський. - Пліткують, що він любив випити, з'являвся п'яним на екрані. Не заперечую, він любив перехилити чарку. Але хто не любить з акторської братії? Раз прийшов перед ефіром у нетверезому стані. Йому сказали: "Ідіть, діду Панасе, додому, ми мультик покажемо". Якби сказав те, що йому приписує легенда, його зняли б з ефіру".

Під час нещодавніх розкопок у парку Приорі в Чичестері археологи натрапили на залишки кам'яної вежі, яка, ймовірно, охороняла вхід до середньовічного замку. Це відкриття суттєво змінює уявлення про історію цієї місцевості. Як повідомляє Аrkеоnеws, дослідження очолював археолог районної ради Чичестера Джеймс Кенні. У розкопках також брало участь місцеве археологічне товариство. Вони виявили фундамент великої кам'яної споруди, існування якої раніше заперечували. "Це відкриття перевертає все, що ми думали про замок Чичестера. Довгий час вважалося, що він був дерев'яним. Але знайдений кам'яний міст і тепер ця вежа свідчать про те, що його збудували або перебудували з каменю. Таке рішення могла ухвалити лише особа з великою владою", - зазначив Кенні. Розміри знахідки становлять приблизно 6 на 10 м. Її залишки піднімаються на висоту до 1,7 м від рівня фундаменту. Це вказує на те, що споруда була значним укріпленням біля входу. Імовірно, вежа була частиною замку типу "мотт і бейлі". Така архітектура характерна для норманського періоду. Датується вона приблизно серединою ХІІ століття. Можливо, її збудували за наказом графа Арундела або навіть короля Генріха ІІ. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У фундаменті замку виявили замуровані скелети Дослідники планують зіставити знайдену споруду з іншими середньовічними укріпленнями у Великій Британії. За словами Кенні, це - "найдивовижніший приклад середньовічної архітектури", який йому доводилося досліджувати. Під час розкопок також знайшли декоративні підлогові плитки з францисканського монастиря. Ці артефакти ще більше поглибили історичний контекст локації. Місцеві жителі проявили великий інтерес до розкопок. 31 травня на день відкритих дверей прийшли сотні відвідувачів, аби побачити знахідки на власні очі. Ці дослідження стали продовженням робіт 2024 року. Тоді археологи вже виявили кам'яний міст, дамбу й частини захисного рову. Метою цьогорічного етапу було визначити межі внутрішньої частини рову та оцінити глибину фундаментів. Ці завдання повністю виконали. Усі результати планують детально задокументувати. Також розглядається можливість створення постійної публічної експозиції. Рішення залежатиме від технічних умов і наявного фінансування. Радник Чичестерської ради Білл Брісбен наголосив, що це відкриття змінює уявлення про будівництво замку. Воно також створює унікальну можливість познайомити мешканців і туристів з середньовічною історією міста. В Англії виявили могилу вождя бронзової доби і ще однієї людини. Їх поховали в сидячому положенні. Поховання знайшли в місті Лехлейд-на-Темзі, на південному заході Англії.

9 червня 1940 року Червона армія дістала наказ розпочати війну на морі проти країн Балтії. Майбутня операція стала частиною радянської окупації. У документі № 02622 йшлося, що Балтійський флот мав перейти під командування Ленінградського військового округу й бути готовим до виконання бойових завдань уже 12 червня. Мав блокувати узбережжя Естонії та Латвії у Фінській затоці й Балтійському морі, захопити кораблі естонського, латвійського й литовського військових флотів, які перебували на морських базах і безпосередньо в морі. Також наказувалося захопити торговельний флот і всі плаваючі засоби Естонії та Латвії, щоб перервати морський зв'язок між цими країнами. Надати морську підтримку для вторгнення в естонське місто Раквере. В естонському місті-порту Палдіскі й столиці Таллінні мав висадитися десант. Йому наказували захопити гавань столиці й гарматні батареї на острові Вульф. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Раатській дорозі фіни знищили 17 тисяч радянських солдатів Окремо в наказі йшлося про необхідність не допустити евакуації естонського й латвійського урядів, усіх збройних сил і запобігти виведенню активів. Для воєнних дій проти країн Балтії радянська влада спорядила 435 тис. солдатів, 8 тис. гармат і 3 тис. танків. Уже 15 червня СРСР вдерся до Литви, а радянські військові атакували латвійський прикордонний пост "Масленки". 16 червня відбувся наступ на Естонію та Латвію. Збройні сили країн, окрім деяких частин, капітулювали й були роззброєні. Реакція Заходу на події була стриманою. Дії визнали необхідними для убезпечення від нацистської загрози. Далі в країнах Балтії розпочалася радянізація, репресії та депортації. Тоді, а згодом і після 1944-го говорили про добровільне входження цих країн до складу СРСР. Масова депортація литовців, латишів та естонців до Сибіру силами МГБ СРСР розпочалася 25 березня 1949 року. Операція дістала назву "Прибій". Щоб уникнути паніки серед населення, була таємною. Пізніше радянська влада заявляла, що проводила її з метою викорінення із села куркульства, яке заважало колективізації. Насправді ж боролася з антирадянськими партизанами лісовими братами й людьми, які симпатизували їм. Депортація других могла значно скоротити базу підтримки лісових братів і дати змогу завершити насильницьку колективізацію, почату ще 1947 року. У рішенні про депортацію були вказані квоти. З Литви мали вивезти 8,5 тис. родин або 25,5 тис. осіб, з Латвії - 13 тис. родин або 39 тис. осіб, а з Естонії - 7,5 тис. або 22,5 тис. відповідно. Упродовж 25-28 березня 1949 року до віддалених земель СРСР вивезли 94 779 людей без права повернення на батьківщину.

У печері Кова-Донес, що на сході Іспанії, археологи виявили понад сотню доісторичних конструкцій. Це відкриття зроблено у Валенсії, де печера вже відома стародавніми малюнками на стінах, передає Неrіtаgе Dаіly. Під час дослідження фахівці з Університету Аліканте та Університету Сарагоси зафіксували більше ніж 100 об'єктів, зібраних зі сталагмітів. Ці елементи називають спелеофактами. На деяких з них утворився кальцитовий наліт. Це дозволяє припустити, що структури були створені в доісторичний час. Представники дослідницької групи зазначили, що точніші висновки з'являться після подальшого аналізу. Печера також зберігає велику колекцію наскельного мистецтва. Серед них зображення тварин, зокрема коней, благородних оленів, турів. Вік малюнків оцінюється приблизно у 24 тисячі років. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли докази існування таємничої цивілізації Спелеофакти виникають, коли люди навмисно ламають і переставляють сталагміти. Їх призначення досі викликає суперечки. Деякі дослідники вбачають у них символічну або ритуальну функцію. Інші схиляються до практичного використання - наприклад, як бар'єри або орієнтири в темряві. Аналогічні утворення раніше виявили у французькій печері Брунікель. Там неандертальці приблизно 175 тис. років тому розмістили уламки сталагмітів у формі кіл. Знахідки в Кова-Донес мають важливе значення для науки. Вони розширюють уявлення про діяльність первісної людини, виходячи за межі лише живопису чи знарядь праці. Археологи сподіваються, що дослідження цих структур допоможе краще зрозуміти взаємодію доісторичних спільнот з природним середовищем. Неподалік іспанського міста Сарагоса археологи розкопали тисячолітнє ісламське кладовище та виявили більш як 400 давніх гробниць. Відомо, що війська арабів і берберів, прозвані маврами, вторглися на Піренейській півострів та захопили його 711 року. Знахідка доводить, що в Таусте існувало велике ісламське поселення майже із самого початку присутності мусульман в Іспанії.

Під час дослідження на урочищі "Апостольщина" у Володимирі виявлено позолочений хрест-енколпіон. Знахідку зробив археолог зі Львова Ярослав Погоральський. Інформацію про відкриття оприлюднив Віктор Баюк. Археологи планують завершити розкопки до 1 травня. Роботи відбуваються на замовлення ліцею імені Олександра Цинкаловського, що підпорядковується Володимирській міській раді. Підставою для проведення дослідження став офіційний дозвіл від Міністерства культури та інформаційної політики України. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Україні знайшли незвичайний хрест До археологічного процесу залучено кілька установ. Основну частину виконують фахівці з Державного підприємства "Охоронна археологічна служба України". До досліджень також долучилися Волинський національний університет імені Лесі Українки, Державний історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" і Спілка археологів України. Археологи розповіли, що нещодавно відкриті підземелля вежі Чарторийських луцького Окольного замку вели до приміщення міського єзуїтського колегіуму ХVІІ ст. Нині тут досліджують 7 кімнат, в одній з яких є хід у таємну.

7 червня 1938 року чекісти розстріляли в Одесі письменника, 66-річного Миколу Вороного. Звинуватили його в участі в контреволюційній організації. Микола Вороний народився на Катеринославщині. Певний час проживав у Галичині, а згодом у Наддніпрянській Україні. 1910-го переїхав до Києва, а вже за часів революції долучився до створення Української Центральної Ради. Політичний досвід дістав, коли був членом Революційної української партії першої політичної партії в центрально-східній Україні. Одночасно з творенням Центральної Ради став одним із засновників Українського національного театру в Києві. Видав збірку поезій "Євшан-зілля", у якій розмістив однойменну поему, написану 1899-го в Полтаві. У ній приховав заклик до усвідомлення українцями своєї національної ідентичності. З наступом більшовиків на УНР 1920 року, розуміючи пряму загрозу життю, емігрував до Варшави. Там видав поетичну збірку "За Україну!", а згодом перебрався до Львова. Став директором в українській драматичній школі при Музичному інституті імені Миколи Лисенка. 1926-го Вороний вирішив переїхати в УСРР. Повірив у НЕП та українізацію, у припинення репресій. Став викладачем Харківського музично-драматичного інституту, а дещо пізніше - працівником Всеукраїнського фотокіноуправління в Києві. Працював сценаристом, критиком і займався перекладами. Переклав твори Данте Аліг'єрі, Поля Верлена, Моріса Метерлінка, Генріха Гейне, Вільяма Шекспіра й фрагменти з "Мазепи" Юліуша Словацького. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Арештували вчителя, який врятував 200 дітей 1934 року Вороного заарештували. Слідчі згадали, що підтримував уряд УНР, Директорію. Сказали, що був членом контрреволюційної організації "Український національний центр - УНЦ". Організація була вигаданою - її справу сфабрикували самі ж чекісти, однак запрошені "свідки" підтвердили участь Вороного. Указували, що він білоемігрант і неодноразово виголошував контрреволюційні промови. Називали ідеологом націоналізму. Урешті чекісти вирішили, що він є польським шпигуном. Спочатку Вороного планували заслати на три роки до Казахстану, але через хворобу шлунку вирок замінили засланням до Воронежа. Після відбуття покарання, 1937 року він переїхав до села Глиняне Одеської області. Туди подали розпорядження не брати його на роботу. За часів великого терору Вороного звинуватили в участі в контрреволюційній військово-повстанській організації. Смертний вирок винесла й виконала трійка УНКВД Одеської області. Письменника реабілітували лише 1957-го. Його ім'ям названі вулиці в багатьох українських містах. Трійки УНКВС "Сандармох" відкрили розстрільні справи на 1116 людей 9 жовтня 1937-го. Того дня до страти засудили поета Миколу Вороного, письменників Миколу Куліша й Антона Крушельницького, режисера Леся Курбаса. Діячів української культури звинуватили у зв'язках із "націоналістичними терористичними організаціями" - УВО й ОУН. Відповідно, на думку чекістів, чоловіки "ставили за мету повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терактів проти партії".