Gazeta.ua

Постанову "Про новий адміністративно-територіальний поділ України" затвердили в Харкові 12 квітня 1923 року на 2-й сесії VІІ скликання Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад. Постановою скасували ділення території радянської республіки на волості й повіти, замінили їх районами та округами: замість 1989 волостей і 102 повітів утворили 53 округи, які ділилися на 706 районів. На той час були чинними 9 губерній: Волинська, Донецька, Катеринославська, Київська, Одеська, Подільська, Полтавська, Харківська та Чернігівська. Триступенева система адміністративно-територіального устрою "округ-район-село" прийшла на зміну чотириступеневій "центр-губернія-повіт-волость". Для радянської влади це був перший серйозний крок до ліквідації губернського устрою та утвердження округа як нової значущої територіальної одиниці. Запровадження округів на той час відповідало вимогам економіки, завданням відбудови народного господарства. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Харків мав столичний статус до початку Другої світової війни Нові територіально-адміністративні одиниці отримали ширші повноваження. Сільські ради отримали майже всі права попередніх волосних виконкомів. Райони отримали права колишніх повітів, а округам були передані деякі функції губерній. Окрім того, зменшили кількість сільських рад шляхом укрупнення: 15696 сільрад реорганізували у 9307. У результаті реформи загалом в УРСР кількість адміністра­тивно-територіальних одиниць зменшилася майже на 43%, а чисельність працівників міс­цевих органів влади скоротилася на 46%. 27 лютого 1802 року Малоросійську губернію поділили на Полтавську і Чернігівську. У складі Полтавської губернії було 15 повітів: Гадяцький, Зіньківський, Золотоніський, Кобеляцький, Костянтиноградський, Кременчуцький, Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Переяславський, Пирятинський, Полтавський, Прилуцький, Роменський, Хорольський. Тоді тут налічувалося 1,3 млн. жителів.

В Омані археологи знайшли дві мідні тарілки, заховані під кам'яною підлогою. Вони можуть пролити світло на музичні традиції стародавніх спільнот, передає Аrkеоnеws. Артефакти були виявлені поблизу поселення Дахва, якому близько чотирьох тисяч років. Це відкриття викликало нову хвилю дискусій про роль музики в ранніх суспільствах. Також воно змусило вчених замислитися над тим, наскільки тісними могли бути зв'язки між різними регіонами. Інформацію оприлюднило видання Аrkеоnеws. Дослідження проводила команда під керівництвом професора Халеда Дугласа з Університету Султана Кабуса. Тарілки за формою схожі на інструменти, що використовувалися у цивілізації долини Інду. Проте хімічний аналіз показав, що мідь, з якої їх виготовлено, має оманське походження. Це свідчить про локальне виробництво з елементами зовнішніх впливів. Вчені припускають, що інструменти могли бути частиною спільних ритуалів між жителями Дахви та народами долини Інду. Такі контакти, ймовірно, виходили за межі звичайної торгівлі. У цьому випадку йдеться про обмін ідеями, звичаями та символами. Артефакти були знайдені в прямокутній кам'яній споруді. Їх розташування під плитою свідчить про ритуальний характер. Ймовірно, вони були підношеннями, залишеними в межах певної церемонії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У пустелі знайшли древню стіну Інструменти могли супроводжувати спільні зібрання з піснями, танцями й музикою. Такі події сприяли не лише духовній єдності, а й зміцнювали соціальні зв'язки між групами. Поки що незрозуміло, звідки саме поширилася традиція використання музичних інструментів - з Аравії до Південної Азії чи навпаки. Але сам факт культурного впливу є показовим. Ця знахідка змінює акценти в нашому уявленні про давні контакти. Йдеться не лише про матеріальний обмін, а й про спільні цінності та засоби комунікації. Музика могла бути універсальною мовою, що з'єднувала різні народи. Подальше вивчення цих артефактів може дати більше відповідей про міжкультурні зв'язки в глибоку давнину. Неподалік іспанського міста Сарагоса археологирозкопалитисячолітнє ісламське кладовище та виявили більш як 400 давніх гробниць. Відомо, що війська арабів і берберів, прозвані маврами, вторглися на Піренейській півострів та захопили його 711 року. Знахідка доводить, що в Таусте існувало велике ісламське поселення майже із самого початку присутності мусульман в Іспанії.

Командира куреня УПА-Захід "Перемога" Юліана Матвіїва - "Недобитого" та сотника Дмитра Білінчука - "Хмару" розстріляли агенти НКВС у Лук'янівській в'язниці 8 квітня 1953-го. Із початку Другої світової війни чоловіки активно боролися проти радянської влади в Західній Україні. Родину Білінчука депортували до трудових поселень віддалених районів СРСР, а сам він дивом врятувався. Матвіїв майже відразу пішов у підпілля. Згодом проводили підривну роботу проти нацистського окупаційного режиму, приєдналися до УПА. До одного куреня потрапили 1945-го, тоді ж його очолив Матвіїв. За рік сотню Білінчука розформували, чоловік став субреферентом служби безпеки Косівського надрайонного проводу ОУН, а Матвіїв керував тактичним відтинком "Чернівці", згодом став окружним провідником Буковини. Брали участь у агітаційних рейдах та продовжували боротьбу з СРСР після війни - у 1950-х. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Командир УПА лікувався в санаторіях Одеси До рук чекістів потрапили через зраду окружного референта служби безпеки ОУН Романа Тучака - "Клима". У ході спецоперації з його захоплення радянським агентам вдалося схопити його дружину Надію, а її сестру Любов було вбито. Клим отримав звістку, що одна з них жива, і вимагав не чіпати дружини та її родини в обмін на співпрацю. Погодився видати одного з керівників крайового проводу. Історик Володимир В'ятрович зазначав, що перехоплені чекістами почуття підпільника обернулися смертю великої кількості людей та фактичним розгромом підпілля на великій території Карпат. Майор УПА Петро Олійник - "Еней" загинув у бою з НКВС 17 лютого 1946-го поблизу селища Глинки Маневицького району на Волині. Місце поховання невідоме. Згідно з наказом Головного військового штабу УПА, 1945-го Петра Олійника нагородили Бронзовим хрестом за заслуги.

Учені виявили раніше невідому групу людей, яка жила в Центральній Сахарі понад 7000 років тому. Ця знахідка відкриває нові аспекти динаміки населення під час Африканського вологого періоду. Генетичний аналіз двох лівійських мумій дозволив зазирнути у той час, коли територія сучасної пустелі була зеленою саваною, передає Аrkеоnеws. Там були численні джерела води, які створювали сприятливі умови для життя. Це дослідження суперечить попереднім уявленням про масштабні міграції через Сахару. Генетика людей з цих мумій не вказує на походження з півдня Африки. Вчені дійшли висновку, що Зелена Сахара слугувала не міграційним шляхом, а територією культурної взаємодії. Скотарство, ймовірно, поширювалося не разом із людьми, а через обмін знаннями. Також виявлено значну генетичну відмінність між північноафриканськими народами та субсахарськими групами. Обмін генами між ними був мінімальним. Одне з найбільш неочікуваних відкриттів - вкрай низький рівень неандертальської ДНК у геномах осіб із притулку Такаркорі. Це говорить про ізоляцію цієї популяції та її тяглість ще з часів останнього льодовикового періоду. Хоч ця лінія вже не збереглася в первісному вигляді, її генетичні сліди залишились у сучасних мешканцях Північної Африки. Встановлено також зв'язки з рештками, знайденими у марокканській печері Тафоралт, яким 15 тис. років. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У пустелі археологи розкопали давній маєток Попри сприятливі умови Зеленої Сахари, контакти між північними та південними групами залишались рідкісними. Це підтверджує обмежений рівень змішування популяцій. Йоганнес Краузе з Інституту еволюційної антропології Макса Планка зазначив, що ізольованість не завадила цим людям зберегти частину неандертальської спадщини. Таке могло статися внаслідок контактів з іншими популяціями поза межами Африки. Перетворення Сахари на пустелю ускладнило збереження давньої ДНК. Проте результати цього дослідження стали проривом у розумінні ранньої історії людства, його переселень і культурних змін. Молоді волонтери на археологічних розкопках в центрі Ізраїлю знайшли425 золотих монет. Вони пролежали у глиняному глечику 1100 років. Більшість монет відносяться до раннього ісламського періоду. Тоді регіон був частиною халіфату Аббасидів.

Нове відкриття в Данії може змінити уявлення про походження одного з найвідоміших артефактів Англії. Археологи припускають, що шолом VІІ століття з Саттон Ху, можливо, створили на півдні Скандинавії. Але це лише частина загадки, повідомляє Lіvе Sсіеnсе. На острові Таасінге знайшли бронзову матрицю, яка використовувалася для металообробки. На ній зображений вершник у бойовому спорядженні. Візерунок на штампі дуже схожий на ті, що прикрашають металеві елементи шолома Саттон Ху. Його виявили у 1939 році в англосаксонському корабельному похованні на сході Англії. Схожі мотиви зустрічаються на давніх шоломах зі Швеції та ювелірних виробах із півдня Німеччини. Це наштовхнуло вчених на думку, що артефакт міг бути цінною реліквією або навіть дипломатичним даром. Куратор Національного музею Данії Пітер Пенц підкреслив, що ці орнаменти мали особливе значення для аристократії того періоду. Він пояснив, що знатні воїни обов'язково брали участь у битвах верхи. Це підтверджує ідею, що зображення вершника не було випадковим. Матрицю знайшли серед залишків давньої майстерні. Нині вона представлена в експозиції музею. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Британії археологи виявили найбільш цінну знахідку останніх десятиліть Шолом Саттон Ху відновили із сотень уламків. У його дизайні поєднуються впливи північної Європи та Риму. Разом із ним у похованні знайшли багато цінних речей, зокрема зброю, ювелірні прикраси та предмети побуту. Камеру з цими артефактами облаштували прямо на палубі великого корабля. Англосаксонські ковалі могли створити подібний шолом. Проте знайдена в Данії матриця підсилює версію, що артефакт має іноземне походження. Розміри штампа ідентичні мотивам вершника на шоломі. Це робить гіпотезу про його скандинавське коріння ще більш переконливою. Історик Хелен Гіттос з Оксфордського університету наголосила, що ця знахідка дозволяє краще зрозуміти зв'язки між воїнами того часу. Вона зазначила, що хоча зображення не є абсолютно ідентичними, вони вказують на спільну художню традицію. Це ще один доказ того, що шолом або був виготовлений у Скандинавії, або ж під сильним її впливом. У Швеції археологи знайшли два древні мечі вікінгів всередині кам'яної поховальної камери. Зброю ніхто не чіпав протягом 1200 років, тож знахідка може багато розповісти про життя людей, які жили тут у ті часи. Мечі виявили у провінції Вестманланд на великій похоронній ділянці, де розташовані понад 100 поховань. Останні датують періодом між 600 та 1 тис. роками нашої ери.

6 квітня 1950 року в Москві ухвалили постанову Ради Міністрів СРСР про скасування термінів заслання осіб, які були вивезені протягом 1944-1949 рр. Постанова була таємною. Згідно з нею, залишення місця обов'язкового та постійного поселення загрожувало 20 роками каторжних робіт. Під постанову підпадали мешканці Заходу України, яких депортували 1944-1953 років. До Сибіру та в Казахстан насильно вивозили членів ОУН, їхніх рідних, підпільних греко-католиків, свідків Єгови та інших засуджених. Люди були змушені жити у важких умовах. Серед переселенців була велика смертність. Нова постанова заборонила їм повертатися на батьківщину. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Сибір перевезли понад 25 тис. українських родин За даними МВС України, протягом 19441952 років із західних областей депортували 65 906 сімей. Це 203 тис. 662 особи. Після смерті керівника СРСР Йосипа Сталіна масові депортації припинилися. Депортованих обмежували в правах до 1956 року. 10 лютого 1940-го радянська влада розпочала першу хвилю насильницької депортації населення із нещодавно приєднаних Західної України та Білорусі. Хотіла придушити "контрреволюційні" настрої "неблагонадійних" громадян.

На північному заході Німеччини археологи натрапили на сліди великого поселення римської доби. Це місце розташоване поблизу річки Ліппе, недалеко від колишнього римського табору в Анрепені, яким користувалися легіонери на початку І століття нашої ери, повідомляє Неrіtаgе Dаіly. Дослідження проводить Регіональна асоціація Вестфалія-Ліппе. Археологи знайшли залишки кількох фермерських садиб на території, яка в давнину належала до Великої Німеччини. Саме цю область Рим залишив після поразки у Тевтобурзькому лісі в 9 році н. е. Науковці виявили три окремі садибні комплекси. Вони розташовані за 144 км від лінії Lіmеs Gеrmаnісus. Це свідчить про те, що поселення було більш масштабним і впорядкованим, ніж вважалося раніше. Одна з садиб розташована на сході. У центрі - житлова будівля з великим подвір'ям довкола. Археологи змогли реконструювати її план за слідами від дерев'яних стовпів. Ці сліди залишились у вигляді змін кольору ґрунту. Іншу садибу, що на південному заході, все ще досліджують. Там виявили піч зі слідами кольорових металів. Це може свідчити про ювелірне виробництво. На місці також знайшли кераміку і монети. Вони допоможуть точніше визначити періоди заселення території. "Це може прояснити наше питання про те, чи існували вони одночасно, чи представляють одне поселення, яке з часом змінювало своє місце розташування", - пояснив доктор Свен Шпіонг з Археологічного центру LWL у Білефельді. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли у могилі незвичайні ножиці Він додав, що дерев'яні будівлі в ті часи часто доводилося переносити через природне руйнування конструкцій. Однією з найцікавіших знахідок стала камея із зображенням Меркурія - римського бога торгівлі та комунікації. Її виявили у підземному приміщенні поблизу двох садиб. Крім того, знайдено ніж у чудовому стані. Його оздоблено латунними смужками. Це відкриття підтверджує, що вплив Риму в регіоні залишався відчутним навіть за межами офіційних кордонів імперії. Контакт між римлянами та місцевими жителями, схоже, тривав довше і був глибшим, ніж вважалося раніше. Археолог-аматорВольфганг Херктвиявив скарб кельтських монету землі Бранденбург на північному сході Німеччини. 41 золоту монету створили понад 2 тис. років тому. Це перший відомий кельтський золотий скарб у Бранденбурзі.

4 квітня 1970 року в Магдебурзі провели ексгумацію тіла Адольфа Гітлера і Єви Браун. Наступного дня останки кремували, попіл з вугіллям перемішали, а потім те, що залишилося від Гітлера і його дружини, викинули в річку. 30 квітня 1945 року фюрер Німеччини і його дружина Єва Браун закінчили життя самогубством. За день до того вони одружилися. Вранці він дізнався про смерть свого соратника Беніто Мусоліні. Тіло якого разом з його коханкою було знівечене й повішене на площі Мілану. Фюрер прийняв рішення. Гітлер зробив постріл у скроню з власного пістолета, а Браун отруїлась ціаністим калієм. Згідно з останньою волею фюрера тіла були винесені з бункера в сад канцелярії рейху, облиті бензином і підпалені; о 18-30 їх останки були закопані поряд у неглибокій воронці від бомби. 1 травня про смерть Адольфа Гітлера по радіо оголосили всьому світові. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гітлера хотіли вбити за допомогою пляшки коньяку Тіла Гітлера, Браун і двох собак були знайдені розвідувальним управлінням СМЕРШ Червоної Армії наступного дня. 21 лютого 1946 року вони були перепоховані на полігоні НКВС під Магдебургом. Коли через 25 років полігон мав бути переданий уряду НДР, за наказом керівника КДБ Юрія Андропова 4 квітня 1970 року останки Адольфа Гітлера і Єви Браун були таємно ексгумовані, знову кремовані і розвіяні над рікою Бідеріц. Операція, яку оголосили цілком таємною, отримала кодову назву "Архів". Опергрупа з п'яти агентів приїхала в розташування радянського військового містечка в Магдебурзі, куди були доставлені тіла Гітлера і Єви Браун. Полковник Коваленко, що керував групою, власноручно склав в єдиному екземплярі акт про реексгумацію, в якому відмічено: "Ящик з останками знаходився під охороною оперативних працівників до ранку 5 квітня, коли було проведено фізичне знищення". В архівах розвідки залишилися лише щелепу, фрагмент черепа, а також частки дивана, залитого кров'ю. На ньому, як вважається, і наклав на себе руки ватажок нацистів. Бункер Гітлера був зруйнований в 1947 році. 1 квітня 1924 року Адольфа Гітлера засуджено до п'яти років ув'язнення за організацію "Пивного путчу". У в'язниці в баварському місті Ландсберґ-на-Лехупочав надиктував своїм помічникам Емілеві Морісу та Рудольфові Гессу першу частину книги "Майн кампф". Її опубліковано в липні наступного року.

Археологи виявили докази розгалуженої торгівлі серед корінних народів Альберти, що існувала ще до появи європейців. Аналіз обсидіанових артефактів показав, що вони потрапляли в регіон через масштабні торговельні мереж, повідомляє Аrkеоnеws. Дослідники вивчили 285 археологічних пам'яток провінції. Вони встановили, що більшість обсидіанових зразків походять із Ведмежої ущелини в Айдахо, Обсидіанової скелі у Вайомінгу, а також із двох джерел у Британській Колумбії - Піку Анахім і гори Едзіза. Археолог Тімоті Аллан із Еmbеr Аrсhаеоlоgy підкреслив масштабність виявленої торгівлі. "Ймовірно, мільйони людей контактували між собою завдяки цій мережі", - зазначив він. Обсидіан переміщувався на величезні відстані, що свідчить про тісні економічні зв'язки між громадами. Дослідження виявило зв'язок між розподілом обсидіану та полюванням на бізонів. Особливо це простежується у південній частині Східних Схилів. Найпоширенішим був обсидіан із Ведмежої Балки - 61,8% усіх знайдених артефактів. Обсидіан часто знаходять у місцях, де влаштовували спільне полювання на бізонів. Близько половини цих знахідок розташовані в радіусі 10 км від таких мисливських територій. Це підтверджує, що полювання та торгівля були взаємопов'язаними. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли у скелі рідкісний скелет динозавра Археологи також зафіксували відмінності між південною та північною Альбертою. У південних регіонах обсидіан із віддалених джерел зустрічався частіше. У північних районах його знахідки були менш поширеними, а сам матеріал зустрічався невеликими скупченнями. Ці відмінності вказують на різні механізми обміну між громадами. Завдяки сучасним методам аналізу, зокрема портативній рентгенівській флуоресценції (ХRF), вчені тепер можуть більш точно простежувати ці торговельні шляхи. Результати дослідження розкривають складні економічні та соціальні зв'язки, що існували серед корінного населення Північної Америки. Вивчаючи поширення обсидіану, науковці отримують цінну інформацію про те, як давні спільноти взаємодіяли та підтримували контакти на великих відстанях. На півдні Уельсу у місті Пенартзнайшли давні відбитки. Вчені вважають, що вони можуть належати великим довгошиїм динозаврам, а їх вік понад 200 млн років. Відбитки динозавра знайшов палеонтолог-любитель Керрі Різом у 2020 році та повідомив про це музей. Науковці спочатку досить скептично поставилися до знахідки, але після аналізу припустили, що відбитки дійсно можуть належати динозавру.

Російські та радянські історики датою заснування Москви називали 4 квітня 1147-го. Тоді нібито вона згадувалась у літописі. Насправді у хроніці йдеться не про місто, а місцевість на мокві - болотах. Тоді суздальський князь Юрій Довгорукий запрошував на зустріч князя Святослава Ольговича: "Прииде ко мне, брате, в москов!". Так було зазначено в Іпатіївському літописі. "Брехнею є те, що Москва заснована Юрієм Довгоруким у 1147 році. Це міф, який не має доказового підтвердження. Москва як поселення була заснована 1272 року. Цього ж року був проведений третій перепис населення Золотої Орди. При першому переписі (1237-1238 рр.) і другому (1254-1259 рр.) поселення Москва не згадується", - писав історик Ярослав Дашкевич. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поміщики називали ворогом - чому у Росії критикували Гоголя Тлумачний словник пояснює, що "моква" - мокротеча, низина, залита водою, мокрота або сирість. Повстанці Тараса Федоровича Трясила розгромили місцевий польсько-шляхетський гарнізон 4 квітня 1630 року у Корсуні на Черкащині. Козаки три тижні билися з армією коронного гетьмана Станіслава Конецпольського. Поляки зазнали відчутних втрат. Коли коронний гетьман вирушив з табору, Трясило зібрав своє військо в єдиний кулак і вдарив