Gazeta.ua

Я така екстравагантна, що й заміж виходила екстравагантно. У мене було четверо чоловіків. Двоє, на жаль, померли. Із першим чоловіком художником Остапом Патиком перед тим як одружитися, лише раз ходили в кіно. Мені було 17. Вони якось у майстерні з друзями цілу ніч сиділи й під ранок вирішили, що йому пора женитися. Вбрали вишиванки, прийшли до мене та й давай про куницю і дівицю говорити. А я погодилася, бо подумала, що стану старою дівою, як відмовлю. У нас було три весілля. Перше в українських строях, з кіньми, в Шевченківському гаю. На друге ми в загс приїхали в джинсах на мотоциклах. Третя забава була в лісі. Стріляли з козацької гармати. Після розлучення не змінювала прізвища на дівоче, бо треба було переробляти велику кількість документів. Тепер воно стало особистим брендом. Спілкуємося і з колишнім чоловіком, і з його теперішньою дружиною. Образ ідеального чоловіка для мене образ мого тата. Він перша скрипка і в оркестрі, і в житті: і зірка, і сім'янин, і все вміє в хаті зробити, і вчудити теж уміє. Мама його називає порядним батяром. На мотоциклі "Ява" вони з мамою, вагітною мною, їздили у Крим і назад. Вдячна батькові, що прийняв моє рішення не грати на скрипці після 18 років навчання музики. Відчувала, що підприємництво мені вдається краще. За відчуттям, мені 38. Я вся про енергію. Енергія нова валюта. Стараюся, щоб її рівень не понижувався в тілі нижче за 70 відсотків. Якщо нижче треба відпочивати. Бо нічого не можу створювати. Колись я виграла грін-карту й мала можливість жити в Америці. Пробула там неповних два роки і зрозуміла, що хочу бути в енергетичному полі України. Бракувало мого богемного оточення. З одного боку, українці за кордоном гуртуються, а з іншого усвідомлюють, що їхні діти, вже народжені там або які приїхали туди в малому віці, асимілюються. Щоб бути успішною у США і я мала б асимілюватися. У 24 роки мала відчуття перегною, який удобрює американську землю. 1996 року я не мала можливості дзвонити зі Штатів додому по відеозв'язку, тож у телефонних будках залишала 300 доларів на місяць тоді, як за житло платила 600. Енергія нова валюта Коли почалася війна, я придбала стареньку хатину на околиці села Буковець на Закарпатті, де вовки на подвір'я приходять. Ця земля і гори відновлюють мою енергію за 2 години. Із найменшою дитиною не біжимо в укриття під час повіт­ряної тривоги, бо його в нас немає поблизу. Ховаємося за диван. Допомагає психологічно. До третьої річниці повномасштабного вторгнення ми з командою "Зерна" привезли в Бельгію прем'єру перформансу, створеного за участю американських музикантів. Поєднує українську класику, народні пісні та колискові в сучасному аранжуванні зі звучанням електроніки та скрипки, а також відеоряд із кадрами наслідків війни. 24 лютого презентували в Європарламенті. Це моя культурна дипломатія. Люди поділяються на споживачів і творців. Перші прийшли в цей світ, щоб заробити гроші й щось за них купити. Другі мають мету бути кимось, а не мати щось. Неlісорtеr Vіеw це коли піднімаєшся над проблемою, над своїм життям. Мене перезавантажує, коли ходжу в гори й бачу горизонт. Це як живеш на першому поверсі й бачиш мало, але на 25-му вже бачиш більше. Так само працює і наш розум. Варто розширювати масштаби. Відколи Трамп став президентом, є фрустрація, ніби за нас вирішують нашу долю. Людина діє за певними патернами, сценаріями, які в неї утворилися в голові, і має той самий результат. Треба змінювати підсвідоме. Найкращу пораду в житті мені дала найстарша донька Устина піти в терапію. Це сталося у 48 років. Ухвалюю рішення, слухаючи своє тіло. Коли починає крутити живіт або не можу вдихнути, голова розболілася, отже щось відбувається не так. Навчилася говорити "Ні". Я в тих роках, коли ще сповнена енергії, але вже не можу витрачати час на непотрібне. Можу вимкнути фільм на третій хвилині або припинити спілкуватися з неприємною людиною. Між моєю старшою і молодшою дитиною різниця в 20 років. Я рано народила першу, і вона отримала від мене менше проявленої любові. Менше казала: "Я тебе люблю", "Ти найкраща у світі". Тепер шкодую про це. З молодшими все було по-іншому. За такої невизначеності у світі маємо перебувати у спокої, рівновазі, балансі, ресурсі і ще щось створювати. Важливий момент у вихованні прийняття. Треба, щоб дитина розуміла, що її ніхто не засудить за будь-який вибір, навіть якщо він буде невдалий. Я виросла в чудовій галицькій родині, але мої батьки з повоєнного покоління і передали мені переконання, з якими працюю в терапії. Наприклад, релігійне ставлення до грошей. Досить почути, що легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство небесне, і все, гроші заробляти не треба, бо страшно, що Бог тебе не буде любити. Я несвідомо боялася заробляти. Коли винесла це на рівень свідомості, то зрозуміла, що гроші це ресурс, завдяки якому можу реалізувати багато добрих справ. Інше переконання з дитинства не проявлятися. Тато казав про українську інтелігенцію і Розстріляне відродження: "Голови понаставляли, їх постинали". В юності я собі шкодила тим, що бунтарка. Мама вчила мене економити, бо вона не знала, як навчити більше заробляти. А я, ніби на зло, була марнотратка. Навчилася ніжно говорити сама із собою. Кажу: "Слухай, ти така молодець. Христя, ти все зможеш". Бо якщо ти себе постійно критикуєш і кажеш, що ти безнадійна, то так воно й буде. У мене хороші стосунки з Богом. Це точно не бородатий старець, який мені щось дозволяє чи забороняє. Розумію свою віру в Бога на рівні енергії. Є купа наукових досліджень, що в різних емоцій можна поміряти рівень вібрацій. І найвищі вони в енергіях вдячності, любові божественних емоціях. А от у заздрості, безпорадності найнижчі. Вірю в концепцію структурованої води, що через медитацію, молитву, дихальні вправи можна врегулювати свій психоемоційний стан, свою воду всередині, з якої складаємося приблизно на 80 відсотків. Недарма кажуть, із рознервованої людини аж дим іде. Умію бути вдячна й навчила того своїх дітей. Наймолодша каже: "Мам, я вдячна за кожну фісташку". Це не тому, що нам їх важко купити, а тому, що розуміє, часи бувають різні. Фісташка це як образ чогось, що не купувалося щодня в гірші часи, а купували лише необхідне. Бідність чи достаток відчуваю не через кількість грошей, а через спроможність їх заробити. Нині не можу похвалитися великими статками, але почуваюся спроможною. У своїй компанії запровадила систему додаткової мотивації: внутрішню валюту такі круглі медальки з написами "Я молодець". 1 "молодець" 100 гривень. Наприкінці місяця співробітники міняють "молодці" на гроші. Токсичні люди не працюють у моїй команді. Не дозволяю, щоб забирали енергію в мене чи інших працівників. Не буває конструктивної критики. Вся критика руйнує тебе, якщо ти не просила про зворотний зв'язок і не готова її почути. Як прийде час, то вмру, треба тримати всі справи в порядку. В усіх українців нині є шанс померти не у старості чи від хвороби, а героями. Третій свій спортивний мотоцикл я продала, коли завагітніла третьою дитиною. Це вже про відповідальність і за дітей, і за колег, які зі мною працюють. Переживаю, щоб зі мною нічого не сталося. З тих же причин не йшла в соло-похід у гори. Розуміла, що розплодилося багато вовків, узяла провідника. Критика руйнує, якщо ти про неї не просила У нас живуть різні сутності: і жадібність, і гординя, і різні ображалки. Якщо цього не висловлювати, воно гнитиме всередині і шкодитиме. Юрій Покальчук колись казав: "Любов це "на", а не "дай". Ця фраза запала мені в душу. Якщо людина не вміє любити себе, то не вміє любити й когось. Буде упирем у стосунках. Стосунки це як поєднання двох перснів. Є спільний простір, але з обох боків кільця є і особистий. Важливо дати людині можливість бути собою і мати своїх друзів чи час побути самому. Любов це всепроникна сутність, яка наповнює все: простір, погляди, слова, тембр, голос. Це й відсутність страху втратити чи бути неприйнятим. Даю собі право на агресію. Але швидко відходжу. Просто кажу: "Міняю одну емоцію на другу". І дітей своїх так учу. Якщо тебе щось зачіпає із тебе щось стирчить. Значить, його можна якось облагородити, підстригти цей кущ, працювати над ним усе життя. Колись подивилася фільм "Лессі" про те, як собака через усю Шотландію біг до свого господаря, і відтоді мріяла про такого пса. Купила коллі у 48. За кілька місяців мене попросили взяти ще одного коллі, бо його господар виїхав за кордон. Третього собаку папільйона я купила наймолодшій доньці Вероніці на закінчення першого класу. Потім узяла собаку з Авдіївки, в якої від обстрілу відірвало ногу. Її прооперували й тепер бігає. П'ятий пес мого бойфренда наполовину лайка й наполовину вівчарка. Господар живе в Канаді, а собака зі мною. Нашу пару внук називає "бабця і її хлопець". У нас стосунки на відстані. Усе почалося рік тому, як приїхав до Львова й випадково зайшов до мене в шоурум сорочку купити. Для побудови гармонійних стосунків важливі спільні проєкти. Нині мій бойфренд скрипаль у спільному міжнародному перформансі. У батьків є кантичка (нотний зошит. Країна), яку почала писати ще моя бабця, а потім продовжив тато. Він зібрав туди ноти і слова всіх відомих у нашій родині українських колядок. Це наш великий скарб. На великі свята розгортаємо і співаємо.

Минулого тижня сталася шокувальна, але очікувана подія. Адміністрація Трампа закрила бюджетне фінансування Vоісе оf Аmеrіса та "Радіо Свобода". У журналістському середовищі мало таємниць, але ми до останнього вірили, що Голос та Свобода вистоять. Адже їх було створено в часи найгостріших протистоянь між демократичним світом і тоталітарними режимами. Вони стали потужними інформаційними ресурсами, які протистояли цензурі, пропаганді та дезінформації Як усе почалося? "Голос Америки" з'явився 1942 року під час Другої світової війни. Спершу він був частиною Офісу воєнної інформації Сполучених Штатів Америки, а його перша трансляція вийшла німецькою мовою. Мета доносити правдиві новини до країн, де існувала жорстка цензура. Згодом, під час холодної війни, VОА почав віщати й іншими мовами. Українською зазвучав із 1949 року. Уявіть тільки: в ті часи репресій, гонінь та переслідувань можна було піймати радіохвилю свободи. Скількох українських патріотів та хвиля тримала на плаву? "Радіо Свобода" з'явилося 1950-го, спеціально для мовлення у країни, що перебували за залізною завісою. Його створення ініціював Конгрес США, підтвердив Гаррі Трумен 33-й президент США, а припинив 47-й президент Дональд Трамп. Та чомусь мені здається, що це його безславна сторінка історії. Обидва мовники тоді стали голосами свободи для мільйонів людей, які жили в умовах комуністичних і диктаторських режимів. Як усе продовжилося для нас? Три роки тому теж сталася шокувальна подія. Повномасштабна війна Росії проти України. Покадрово пам'ятаю перші воєнні ефіри на 5-му каналі: порожня столиця, повітряні тривоги та блокпости, обстріли та суцільний біль і страх. Доки наші колеги з інших каналів їхали з валізами до Львова, ми робили свою роботу: розповідали про події, боролися тією зброєю, яку мали голос в ефірі. Ми не стояли у пробках на виїзд із міста. Наша дорога була вільна. Саме ми показали атаку на Гостомель, колони російської бронетехніки під Києвом, ми робили включення з Херсона й показували, як українці зупиняють російські танки голими руками. У наших ефірах звучали оголошення: як допомогти теробороні, як можна евакуюватися з небезпечних місць, куди підвезти хліб та пальне. Саме в нашому ефірі Хливнюк на порожній Софійській площі заспівав "Червону калину". Однак. За два дні після того, як українські військові вигнали росіян із-під Києва, без попереджень та пояснень влада відключила 5-й канал із цифрового ефіру Т2. Це сталося 4 квітня 2022 року і триває й досі. З того часу 5-й канал оскаржує відключення в судовому порядку, намагаючись визнати бездіяльність відповідних державних органів протиправною. Проте судові засідання постійно переносять, що затягує процес поновлення мовлення. Але це в жодному разі нас не зламало. Просто нагадаю: ми це канал революцій та змін диктаторських систем. У період Помаранчевої революції 2004 року канал активно висвітлював демонстрації, давав слово протестувальникам і висвітлював події з перших уст. Це допомогло сформувати критичне ставлення до старих систем цензури та пропаганди. Під час Євромайдану 5-й канал транслював живі репортажі з центру подій, надаючи можливість громадськості бачити реальний стан справ. Мої колеги з місць подій розповідали про боротьбу за гідність, свободу та європейські цінності, що стало каталізатором для масштабних змін у країні. Ми правдиво висвітлюватимемо й наступні зміни в Україні. Нас не можна не помічати. Аудиторія 5-го каналу це переважно свідомі та критично мислячі українці, які шукають правдиву та незалежну інформацію. Серед глядачів каналу: молодь, яка активно цікавиться політичними подіями та реформами, знаходить у каналі надійне джерело новин; громадські діячі й інтелігенція, що цінують аналітичний підхід і глибокий аналіз подій. Незалежний характер контенту приваблює аудиторію не лише з великих міст та регіонів України, а й із-за кордону. Українці, які нині живуть у всіх куточках світу, хочуть знати правду про свою країну. Їх не влаштовує пропаганда "Єдиного марафону", яка вихваляє єдину "потужну позицію". Я довго чекала, доки колеги з усіх відділень "Радіо Свобода" та "Голосу Америки" почнуть протест, покажуть характер, скажуть своє вбивчо-гостре слово, почнуть пікет чи голодування, звернуться до своєї мільйонної аудиторії. Усі ці інструменти журналісти 5-го каналу в різні часи переслідувань використовували на повну. Але цього разу з голосом та свободою не сталося. Можливо, тому, що стабільне бюджетне фінансування та соціальний пакет зменшує бажання йти на барикади? А можливо, й тому, що наступний, 48-й, президент Америки зробить голос та свободу ще сильнішими? Просто треба почекати. Однак в Україні, незважаючи на зростання політичного тиску та спроби обмеження свободи слова, 5-й канал продовжує боротися за незалежну журналістику. Сьогодні він використовує сучасні технології: Інтернет-платформи та соціальні мережі. Завдяки активній присутності в онлайні канал має можливість оперативно доносити новини, проводити інтер­активні ефіри та залучати нову аудиторію. Мобільні репортажі та живі трансляції. Репортери на місцях подій регулярно публікують актуальні матеріали, що дає глядачам змогу отримувати інформацію прямо з епіцентру подій. Розслідувальна журналістика. Незалежні розслідування та аналітичні матеріали допомагають розкривати сутність подій, протистояти офіційним маніпуляціям і пропаганді. 5-й канал залишається символом свободи слова й незалежності української медіасфери. Його історія, відданість правді та постійна боротьба за демократичні цінності надихають багатьох українців і мене вже багато років. Горда бути частиною цього ефіру.

Україна втратила контроль над 18% своєї території. Лише наполовину ми забезпечуємо фінансові потреби держави з власних джерел. Кілька мільйонів громадян виїхало з країни в західному напрямку. І ще пара мільйонів у східному. В сучасній Україні найнижчий у світі показник народжуваності й один із найвищих показник смертності. Наші професори отримують зарплату на рівні прибиральниць у супермаркеті, а штат академічних інститутів складається наполовину з пенсіонерів, а інша його частина з вакансій. Країна, з якою в нас найдовший кордон, відмовляє нам у праві називатися нацією і мати власну державу. А інша країна, що є гарантом безпеки північноатлантичного співтовариства, офіційно відмовляється гарантувати нам захист у майбутньому. Україна балансує на межі життя і смерті, чіпляючись за ілюзорні обіцянки геополітичного хижака більше не нападати й геополітичного лузера захищати свої майбутні "інвестиції". Чи доречно за цих умов говорити про якусь національну місію? Гегель говорив, що кожний народ має свою національну ідею і що всі ці національні ідеї є нічим іншим, як щаблями зростання Світового Духу, котрий у цих національних формах реалізовує універсальний зміст і спрямовує цивілізацію до ідеалу. Власне, наявність національної ідеї як специфічного ідейного внеску в історію цивілізації й відрізняє в гегелівській концепції "історичні" народи від "неісторичних". До числа останніх німецький філософ початку ХІХ ст. зараховував абсолютну більшість слов'янських народів, оскільки на той час у їхньому існуванні важко було збагнути якусь ідейну основу. Втім, із часів Гегеля багато що змінилося, на історичну арену вийшло багато народів, про яких у старій Європі до певного часу не чули й навіть не підозрювали про їх існування. Наприклад, повернулася з небуття польська державність. У часи Гегеля поляки досить драматично переживали свою втрату незалежності й утілювали власне розуміння націо­нальної ідеї не лише в повстання шляхти (1830-й, 1848-й, 1863 рік), але й у яскраві поетичні та філософські форми. Польська світова місія у візіях Бродзінського, Товянського, поезіях Адама Міцкевича, Юліуша Словацького уявлялася то за аналогією з Марією Магдалиною, що спокутує власні гріхи, то з самим Ісусом Христом, що терпить страждання за гріхи всього людства. Щоправда, після відновлення справжньої незалежності, яка стала можливою лише після розпаду соціалістичного табору, польська самобутність знайшла собі нове річище реалізації переважно у сфері дрібної комерції та трудової міграції у країни розвинутого Заходу. Але сьогодні перед лицем російської загрози і кризових явищ всередині європейського співтовариства Польща отримала шанс на лідерство в безпековій сфері та бере активну участь в оновленні принципів функціонування ЄС. От такий приклад для нас, як дочекатись і не змарнувати свого шансу. Українська ідея сьогодні гучно заявлена у світі як право нації бути, але поки що туманно відповідає на запитання: ким бути? Історія привела нас до ролі форпосту в захисті цінностей Вільного Світу від неоімперських зазіхань Москви. Ця місія конкретна й гостро актуальна, але її реалізація обумовлена багатьма ситуативними чинниками. По-перше, імперські амбіції та реваншизм сучасної Росії й нині багатьма в Європі сприймається досить скептично. Не кажучи вже про Америку. Росія у війні 20222025 років показала свою слабкість і сьогодні розглядається ключовими світовими гравцями, приблизно як Османська імперія другої половини ХІХ ст. початку ХХ ст.: "Хвора людина Європи". По-друге, нинішня ситуація може кардинально змінитися. Найімовірніше, стримування Росії залишиться важливим викликом для Європи в найближчі десятиріччя, і Україна гратиме в цьому важливу роль. Але не можна виключати також спроби "перезавантажень" у відносинах між Європою та Росією, а також можливість нової "перебудови" в самій Росії. Тому українську ідею, наше розуміння власної цивілізаційної місії треба будувати на більш тривкій світоглядній основі та глибшій історичній перспективі. А це означає, що для виконання свого призначення українці мають дати приклад не лише того, як героїчно захищати власний дім від зовнішнього нападника, але й того, як мудро облаштувати цей дім відповідно до власних уявлень про добро, розвиток і справедливість. Хоч би якою фантастичною здавалася ця перспектива "з окопів", саме вона надає сенсу всьому, що ми як нація силкуємося зробити й довести світові сьогодні.

Україна втрачає просвітницьку частину медіа й надію на незалежні засоби масової інформації Сполучені Штати скорочують "Голос Америки" та "Радіо Свобода" президент Дональд Трамп видав наказ про реорганізацію Агенції США з глобальних медіа. Ця агенція займається п'ятьма медіакорпораціями, що мовлять 49 мовами: "Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода", "Голос Америки", "Радіо Вільна Азія" (RFА), Офіс мовлення на Кубу. Ці медіа вважають важливим інструментом дипломатії, а рішення про їх скорочення називають зрадою демократії та подарунком ворогам Америки. Значення "Радіо Свобода" та "Голосу Америки" для демократичних і недемократичних країн різне. Для України до 1991 року вони мали одне значення, а після розпаду Радянського Союзу інше. Я росла, коли "Голос Америки", "Радіо Свобода" та ВВС справді були голосами свободи і слухати їх було злочином. Та люди збиралися навколо радіо­приймача і слухали. Це залишиться великою частиною бренду цих радіостанцій. Створювали їх як інструменти контр­пропаганди. "Голос Америки" запрацював 1942 року на противагу німецьким пропагандистським каналам, які теж активно запускали по всьому світу, зокрема й у Латинській Америці. У повному сенсі ці ресурси не були пропагандою, бо будувалися як медіа. Тоді вважали, що найкращий спосіб рекламувати свободу показувати, як вона діє. Тому вони не вихваляли американського лідерства, а інформували, давали культурний контент. Їм дозволяли критикувати урядові рішення. Це вражало. Сказати, що ці медіа працювали бездоганно, не можна. Туди активно інфільтрували агентів СРСР. Плюс історично склалося так, що американські станції хилилися в лівий бік. Особ­ливо "Голос Америки", тоді як "Радіо Свобода" була більш новинна. Для СРСР це були ворожі голоси, а вони себе називали голосами свободи. Власне, в недемократичних державах, як-от країни Центральної Азії, Африки, вони таку саму роль грають і досі. Там вони перебувають в опозиції до авторитарної чи тоталітарної влади. В Україні ці медіа давно грають іншу роль. Вони швидше не залежний ні від олігархів, ні від політиків голос. Вони були маяком для журналістських стандартів. Лише один проєкт "Схеми" від "Радіо Свобода" чого вартий. Завдяки фінансуванню ці медіа мали можливість навчати й розвивати журналістів, формувати прошарок добре вишколених фахівців, прокачаних певними здібностями своєї професії. Цього бракуватиме. В Україні не бачу інших гравців, окрім міжнародних донорів, які були б зацікавлені повністю фінансувати незалежні медіа. В нас немає гравців, наділених відповідними ресурсами, щоб підтримувати такі медіа. Зі зникненням цих двох медійних майданчиків та інших проєктів, які фінансував, зокрема, уряд США, ми втрачаємо велику частку проєктів, які забезпечували присутність ідеалів незалежної журналістики в Україні. Вони не були ідеальні, але прагнули показувати, що журналістські стандарти існують, намагалися всіх підштовхувати до їх дотримання. А коли вони перестануть це робити, то залишаться тільки європейські проєкти. Однак між європейськими й американськими медіа та підходами є відмінність. В Європі стандарти трохи інші. Європа не дуже добре вміє працювати з незалежним, позапартійним впливом і контентом. Її медіа завжди мали ідеологічне, партійне забарвлення. У США цього вдавалося довго уникати, тоді як у Європі та Британії були традиційно трохи ліві чи праві медіа. Втрата "Голосу" і "Свободи" в недемократичних країнах відчуватиметься інакше, там суттєво зменшиться доступ до джерел незалежної інформації. Навіть якщо вони не мали там великої частки ринку, але були незалежним джерелом інформації. Україна ж втрачає просвітницьку частину медіа, надію на незалежні засоби масової інформації. Мотивацію Трампа у процесі закриття цих медіа, зокрема й загалом у міжнародній допомозі, на мій погляд, треба розуміти крізь призму його оточення, груп впливу навколо нього. Одна з таких груп лібертаріани. Вони хочуть зменшення ролі держави, більше свободи місцевому самоврядуванню. Республіканці рейганівського спрямування, але радикальніші. Друга група представники та прихильники Ілона Маска. Це люди з високотехнологічного великого бізнесу. Вони хочуть запобігти будь-якому регулюванню, потенційним обмеженням для їхнього бізнесу. Попередня влада демократів намагалася ввести більше регулювання, модерації на їхніх цифрових майданчиках, щоб вони брали на себе відповідальність за наслідки своєї роботи для суспільства. Зокрема йдеться про соціальні медіа. Починаючи від маніпуляції результатами виборів через приховану рекламу та фейковий контент і до самогубств підлітків. Є дослідження, що соціальні мережі погано впливають на ментальне здоров'я, зокрема підлітків. Порядок денний цієї групи певною мірою збігається з першою групою, яка хоче запобігти державному регулюванню та втручанню. Також вони хочуть знизити податки, особливо для корпорацій та фізичних осіб із високим доходом. Відповідно, це призводить до загрози наростання дефіциту бюджету США. І тому виникає запит порізати федеральні витрати, що цілком відповідає ідеології лібертаріанства, скорочення держави по максимуму. Третя група християнські консерватори. Якщо перші дві групи дають гроші, то третя голоси. Це найбільша група серед республіканців. Саме цей сегмент гарантував Трампу переконливу перемогу на праймериз. Ці люди проти лівої ідеології, вони проти політики рівності, інклюзії, різноманіття, ЛГБТ, гендерної політики. І от ці три сегменти перетинаються і відбувається скорочення державних витрат, які працюють на умовну ліву ідеологію. Тому очікувано, що міжнародна допомога перше, що зрізатимуть. Серед команди Трампа, респуб­ліканців Конгресу тут є консенсус. Помірковані республіканці переважно тепер мовчать. Тому й відбувається зрізання бюджетів міжнародної допомоги і зрізання фінансування каналів впливу, які про демократію та свободу. Це одна з перших статей бюджету, які Трамп намагається зменшити. Чи може тепер Єврокомісія перехопити фінансування? Не знаю, яка в них політика щодо цього питання. В Україні Єврокомісія інакше завжди працювала. На початках вони активно фінансували грантами хіба що "Європейську правду", яка пропагувала євроінтеграцію. Але "Європейська правда" давно з цих штанців виросла і стала повноцінним медіа про міжнародну політику. Решту вони підтримували у вигляді окремих грантових програм, які розподіляли між наявними медійними майданчиками. Нині вони можуть нарощувати такі гранти, але чи зможуть замістити "Радіо Свобода" та "Голос Америки"? Не думаю, що вони відроджуватимуть американські пропагандистські ресурси, які з'явилися 90 років тому. Щодо роботи з продукування фейків, боротьби з ними, як формувати медіа­освіченість молоді, то тут потрібно починати з дитячого садка і школи. Ми ж навчилися жити зі швидкісними дорогами, так само навчимося жити в сучасному інформаційному суспільстві, але не одразу. Це буде важко. Але я переконана, що медіа­освіченість неможлива у відриві від загальної компетенції та базових шкільних знань. Це аналітичне, критичне мислення, знання основ наук та здоровий глузд, накладені на медійну сферу. Без добре навчених школярів буде важко. Ключ у базовій освіті й відповідальному споживанні інформації. Хто цього не дотримується, страждатимуть, їх ошукуватимуть, вони переграватимуть політично й економічно. Це дещо схоже на інформаційний дарвінізм, але простих рішень тут немає. І "Радіо Свобода" та "Голос Америки" в цій сфері були не панацеєю, вони теж мали помилки. Але так склалося, що їхня діяльність збігалася з інтересами нашої держави на цьому етапі. США витрачали на всі закордонні проєкти майже $800 млн на рік. РФ витрачає вдвічі більше. Щодо КНР чітких даних ніде не бачила, але оцінно це до $2 млрд. Інформаційна війна у світі триватиме. Штати вирішили відступити. Можливо, це елемент їхньої прагматичності, коли вони хочуть стабільного світу, поділеного між трьома полюсами. Тому Вашингтон не проти китайського домінування в Азії, Росії, в Європі, а собі забере Гренландію й решту світу. Світ буде триполярний. Словом, де у США нині немає бажання боротися, там вони закривають ресурси. Так само в них немає бажання підтримувати Україну. От і шукають приводи, щоб не витрачати на неї своїх грошей.

Унікальний об'єкт у столиці занепадає, але збагачує групу людей У багатьох європейських столицях ринки є культовими атракціями та місцями паломництва туристів, як-от Маrсh&еасutе; Ваstіllе у Парижі чи Lа Воquеrіа в Барселоні. У Києві теж могло би бути таке місце Житній ринок. Він пережив зі столицею всі злети й падіння, сотні років був економічним центром і найвелелюднішим місцем Подолу. На честь 1500-ліття Києва 1980-го з'явилася нова будівля ринку. Він найстаріший ринок столиці, що продовжує діяти, та найбільший критий ринок у Європі. Але, замість того щоб стати гордістю міста, сьогодні він радше його ганьба. І столиця ніяк не може визначитися з його подальшою долею. "Країна" розбиралася чому Здається, більш занедбаного та непривабливого місця у столиці не знайти. "Шанхай МАФів, стеля тече, брудні вікна, високі ціни, зграї голубів, дешевий китайський одяг, так описує Житній ринок голова ГО "Рада з урбаністики Києва" Віталій Селик. Бетонні конструкції стелі руйнуються, з них крапає. Щоб підійти до продавчині, треба перестрибнути калюжу. Приміщення погано освітлене й холодне. Третина торгових місць на першому й на другому поверхах порожня. Третій поверх закритий: небезпечно. Чому унікальний об'єкт так занепав? Він не те що не приносить доходів, а генерує збитки. Як пояснити це? Приватизувати не можна орендувати Здається, столична влада готова була забути про Житній, але він періодично виринає в медіа, бо є відчайдухи, які намагаються вдихнути в ринок життя. Так сталося і 2024-го. Кухар Євген Клопотенко провів улітку й на початку осені кілька благодійних заходів на Житньому, збираючи кошти на ремонт даху. Організував громадські обговорення під девізом "Житній має жити". Подія була резонансна та спонукала КМДА створити робочу групу "з пошуку шляхів приведення будівлі критого ринку до належного технічного стану". До неї ввійшли четверо депутатів від фракції УДАР, 11 керівників департаментів КМДА, гендиректор КП "Житній ринок", інші фахівці та "аж" один представник громадськості Євген Клопотенко. Очолив групу Валентин Мондриївський, депутат від УДАРУ та заступник голови КМДА. Клопотенко розповів "Країні", що презентував на засіданні групи своє бачення майбутнього ринку, яке передбачає його порятунок шляхом державно-приватного партнерства, за аналогією з успішним відродженням Національного комплексу "Експо­центр України" колишньої ВДНГ. Але кухар опинився в меншості, група запропонувала меру столиці Віталієві Кличку рішенням Київради передати Житній у довгострокову оренду. Водночас з'явилась і альтернативна пропозиція від постійної комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та інвестиційної діяльності Київради на чолі з Тарасом Козаком про приватизацію ринку. На сьогодні є два проєкти рішення Київради про приватизацію та про передання ринку Житнього в оренду "концепція Клопотенка" й "варіант Козака". На пленарному засіданні Київрада наприкінці січня мала би поставити кому у фразі "приватизувати не можна орендувати". Але не поставила: мер Віталій Кличко заявив, що ринок залишиться ринком, і на тому депутати розійшлися. На пленарному засіданні 13 березня це питання навіть не значилося в порядку денному. Коли ж столична влада нарешті ухвалить рішення? І який варіант обере? Поки що не відомо. Хоча прихильники обох пропозицій не сидять склавши руки. Битва концепцій У разі передання в оренду врятувати Житній могли б інвестиції. Такий план як стратегію розвитку ринку ще 2018-го представив кандидат на посаду директора комунального підприємства Андрій Мукан. Директором він не став, але концепція розвитку середовища на основі європейських прикладів реконструкції ринків у Барселоні, Лондоні, Роттердамі та Валенсії досі є на сайті Київради. План розвитку "Житній має жити" від Євгена Клопотенка багато в чому повторює цей документ. Ключове: ринок залишається у власності міста, але в партнерстві з приватним бізнесом, так би мовити, за концепцією wіn-wіn. Прихильники цієї ідеї апелюють до того, що саме така схема допомогла вдихнути життя в ту саму ВДНГ і перетворити її на успішний комерційний проєкт. Столична влада тягне з рішенням Прихильники приватизації зробили свій хід наприкінці лютого. Інвестиційний фонд Іnzhur, яким володіє Андрій Журжій, із помпою представив свою концепцію. Яскрава презентація з картинками оновленого ринку, де є ідеальна чистота, інсталяції на стелі, фудкорт і кафе по периметру. Який варіант переможе? Оренда видається перспективнішою: ринок гарантовано залишається у власності міста, немає ризику знесення об'єкта та зведення на його місці чергової висотки, як це сталося із Сінним ринком. Однак ключовою проблемою для успішної реалізації цього варіанта є потреба в інвестуванні шалених грошей. Андрій Журжій на презентації зауважив: "Для відновлення Житнього ринку потрібно щонайменше 700 мільйонів гривень. Жоден орендар не буде вкладати гроші в об'єкт, який йому не належить". Такої ж думки і Ганна Бондар, народна депутатка, в. о. головного архітектора Києва у 20152016 роках: "Якщо мета зберегти і функцію, і унікальну будівлю, то оренда цього не гарантує". Як приклад вона наводить історію Сінного ринку, який здавали в оренду, а потім зруйнували та звели на його місці висотки. Архітекторка пропонує спочатку відремонтувати ринок за рахунок міста, а потім передати комусь із репутацією: "Це громадська будівля в комунальній власності. У міста є гроші". Це правда: в бюджеті Києва на кінець 2024 року невикористаними залишалися 29 млрд грн, повідомив на засіданні Київради голова постійної комісії Київради з питань бюджету Андрій Вітренко. Столична влада тягне з рішенням. І Житній продовжує працювати за найгіршим варіантом класичної оренди, занепадаючи з кожним роком. Чому цей варіант є таким? Бо в каламутній воді ловити комерційну рибку-вигоду значно цікавіше. А те, що вода ця каламутна, доводить історія багаторічної оренди, яка і є історією занепаду Житнього. Мусимо її розповісти. Договір оренди на непридатні приміщення Історія почалася в листопаді 2021-го. Київська міськдержадміністрація та комунальне підприємство "Житній ринок" провели відкритий аукціон на передання в оренду частини будівлі ринку. Перемогло ТОВ "Тан­джерін", яке володіє ресторанами під торговою маркою Таrаntіnо fаmіly. Однією з умов договору для орендаря було зобов'язання власним коштом провести капітальний ремонт будівлі та прилеглих територій. Сума оренди 1,2 млн грн на місяць. У травні 2022-го підписали договір на 15 років. На 4000 кв. м мали розміститися ресторани, продуктові магазини, ательє з ремонту одягу, хімчистка та багато іншого. Але повномасштабна війна внесла корективи. За постановою Кабміну з підтримки бізнесу, до серпня підприємство звільнили від орендної плати, а із серпня 2022-го на період дії воєнного стану оренду обмежили на 50%. Але "Танджерін" не сплатив жодного відсотка, бо вже з липня 2022 року не міг користуватися орендованим майном на Житньому ринку. Експлуатація приміщень була зупинена на виконання рішення Окружного адмінсуду Києва. Цьому передувала епопея за участю Держ­служби з надзвичайних ситуацій, яка встановила, що ринок експлуатується "з порушенням правил та норм пожежної і техногенної безпеки, які створюють загрозу життю та здоров'ю людей". Згодом комунальники звітували, що всі зауваження ліквідовано, але на ринку раптом сталася пожежа. У підсумку вже згаданий суд у травні 2022-го зупинив експлуатацію приміщень. Це був той самий травень, коли влада столиці уклала договір оренди з ТОВ "Танджерін", знаючи, що приміщення не придатні для оренди. Далі ще краще. У липні 2023-го КП "Житній ринок", незважаючи на те, що ринок не експлуатувався, звертається до Госпсуду Києва з позовом про стягнення з "Танджеріну" заборгованості орендної плати. Разом зі штрафними санкціями це 4,3 млн грн. Підприємці відповіли, що вважають себе звільненими від орендної плати через рішення суду. На що представник КП "Житній ринок" не знайшов кращого аргументу, ніж похвалитися тим, що не виконав рішення суду й не зупинив роботи ринку та й досі піддає життя людей ризику. Прогнозовано суд не задовольнив позову комунальників, встояло рішення і в апеляції. Тож на кінець лютого 2025 року договору між КП "Житній ринок" і ТОВ "Тан­джерін" не розірвано. Тим часом робоча група вирішує передати ринок в оренду і департамент промисловості та розвитку підприємництва КМДА в січні 2025-го видає проєкт рішення, яким рекомендує депутатам Київради передати вже всю будівлю Житнього ринку в оренду. Ключова умова для орендаря усунути згадані порушення пожежної безпеки. Іншою умовою, яка дивує, стало зобов'язання орендаря перевести всіх працівників підприємства до своєї юридичної особи зі збереженням посади та середнього заробітку. Погляньмо, наскільки ризикованим є перекидання комунального підприємства на плечі орендаря. Трохи про комунальний менеджмент За останні вісім років у КП "Житній ринок" змінилося вісім керівників. Нині ним керує Ігор Цеханський. Він, так би мовити, трикратний директор. 2014-го його звинуватили в отриманні хабаря і звільнили. Та прокуратура Подільського району довести це не змогла: касирка дала свідчення, що передані директором гроші вона хотіла покласти в касу, але завадила поліція. Цеханського виправдали й виплатили 250 тис. грн "морального відшкодування", а вимагав 2 млн грн. Він повернувся на посаду. У березні 2022-го стався другий скандал: депутат Київради вимагав $30 тис. хабаря під час "співбесіди" в одного з кандидатів на посаду заступника директора Житнього. Ігор Цеханський звільнився, перечекав скандал і наприкінці 2023-го знову повернувся на посаду. Навіть коли оперативники департаменту стратегічних розслідувань Нацполіції встановили, що на території Житнього павільйони та магазини продають контрафактний алкоголь, директор ринку в суді за обвинуваченням виробників підробленого алкоголю за статтею "Шахрайство" отримав статус&hеllір; потерпілого. Справа слухається в Печерському суді вже сім років. За вісім років змінилося вісім керівників Про те, як хазяйнують комунальники на Житньому, свідчить історія іншого директора КП "Житній ринок" ­Моламова Амана Мансура Огли. Він звільнився з посади у травні 2018-го. І саме того року з Житнього зникло майно на чверть мільйона гривень: дивани, комп'ютери, відеокамери, принтери і факси, холодильні вітрини та побутові холодильники, насоси майже 100 найменувань. Це зафіксували в жовтні 2018-го під час інвентаризації. У розтраті майна звинуватили заступника головного бухгалтера КП "Житній ринок". Щоправда, ніхто не задумався, куди поділося це майно. Далі була епопея, коли Подільський райсуд повертав обвинувальний акт Київській місцевій прокуратурі, прокуратура оскаржувала це в судах, доки заступника головного бухгалтера КП "Житній ринок" не звільнили від кримінальної відповідальності&hеllір; за строком давності. За зникнення майна на Житньому ніхто не відповів. Із листопада 2022-го Моламов як керівник іншого комунального підприємства разом із п'ятьма спільниками перебуває на лаві підсудних у справі про одержання 1,3 млн грн неправомірної вигоди за розміщення у столиці точок сезонної пересувної торгівлі. Давайте спробуємо скласти цей пазл. Ринок, який мав би приносити місту доходи, роками генерує для нього мінус: останні три роки КП "Житній ринок" закінчувало з мільйонними збитками. 2024-го вони сягнули 2,3 млн грн. Підприємство витрачає втричі більше, ніж заробляє: дохід за 2024 рік становив трохи більш як 9 млн грн, а на закупівлю послуг зі столичного бюджету витратили 24 млн грн. Майже 1 млн грн столичному бюджету коштували 10 охоронців від ТОВ "Кремень НП". Зарплата директора комунального підприємства, здавалось би, також скромна 19 тис. грн. І якщо врахувати, що в тій же справі про хабар за посаду заступника директора ринку фігурували 30 тисяч зелених, пазл розвалюється. Але, за декларацією, Ігор Цеханський 2023 року придбав квартиру за 1 млн грн і того ж року його батько-пенсіонер подарував сину автомобіль "Лексус" за пів мільйона гривень, то пазл непогано складається. Стає зрозуміло, чому Житній занепадає: те, що вбиває ринок і робить його ганьбою столиці, вигідно конкретним людям. Допоки? Замість післямови "Внаслідок зволікання керівництвом КП "Житній ринок" із реконструкцією будівлі ринку протягом 20172018 років не були освоєні кошти, передбачені Програмою економічного і соціального розвитку м. Києва, у розмірі 2,7 млн грн", йдеться у звіті аудиторів КМДА. Не освоїли і 1,5 млн грн 2024 року. В лютому 2025-го комунальники нарешті замовили ремонт покрівлі за 2 млн грн. Чому так пізно і так дешево: на 560 кв. м покрівлі 2 млн грн? Бо ж плити покрівлі містять азбест, який викликає особ­ливий вид раку легенів азбестоз. Коли пошкоджені плити скидатимуть із покрівлі ринку, азбестовий пил розлетиться по всьому Подолу. Нагадаю, в Україні в рамках узгодження законодавства з Євросоюзом, азбест заборонено з 2022-го. А це означає, що покрівлю на Житньому ринку треба не ремонтувати, а повністю замінити. "Житній має жити!" звертається до громадськості Євген Клопотенко. "Кияни, несіть свої кошти до нас, ставайте співвласниками Житнього ринку, і ми відродимо його славу!" закликає власник інвестиційного фонду Андрій Журжій. Уже майже три тисячі киян внесли на цю справу до фонду понад 30 млн грн. Але все це марні мрії, бо жодних прав на Житній у фонду немає, як і у відомого кухаря. Права є у столичної влади. Тож реальним вершителем долі Житнього залишається директор комунального підприємства, який під'їжджає до ринку "Лексусом", подарованим йому батьком-пенсіонером&hеllір; Передплатити журнал "Країна"

"Шість винищувачів Rаfаlе із ракетами Меtеоr відженуть російські бомбардувальники від лінії бойового зіткнення", каже авіаційний експерт Костянтин Криволап Україна від початку роботи над авіаційною коаліцією робила ставку на американські винищувачі F-16. Однак зовнішньополітична ситуація у світі змінилася. Чи означає це, що треба швидко переорієнтуватися на інший тип літаків? &еnsр;Американці контролюють ринок озброєнь так званою м'якою силою. Вони вкладаються в будь-яку серйозну військову розробку. І коли вони вкладаються в щось понад 10 відсотків, то в разі продажу виробу продавець має отримати дозвіл від американського Держдепу. І тільки Франція не підпадає під американські обмеження, бо ще за президента Шарля де Голля вони розробили стратегію військової незалежності. Мають власну ядерну зброю, свої літаки. Коли була спроба об'єднати найбільші європейські компанії в розробку й виготовлення літака Еurоfіghtеr, французи спочатку увійшли до спільного проєкту, але швидко вийшли, мотивуючи це тим, що їм потрібен інший літак. Хоча насправді Еurоfіghtеr і Rаfаlе вийшли схожими. Якщо нам нині треба буде сучасніший літак, то в Еurоfіghtеr багато американських комплектуючих, і можливо, доведеться просити ліцензію. А з французькими літаками така умова не потрібна. Якщо говорити про технічний бік, то рішення створити авіаційну коаліцію саме на базі винищувача F-16 було правильне. Це якісний літак із великою можливістю використання різних видів зброї. У комплектації Блок-7072 він мало чим поступається винищувачу 5-го покоління F-35. Якби політична ситуація у США не змінилася, то ніхто слова не сказав би. Тепер маємо дивитися в бік французького Rаfаlе. А це дорога машина і примхлива в обслуговуванні. Якщо підсумувати, то нам треба такі літаки, які виконуватимуть актуальне завдання. І не якісь теоретично потім, а практично зараз. От у Катару є ескадрилья Міrаgе, які мають можливість запускати ракети класу "повітря повітря" Меtеоr. Це ракета з прямоточними, а не твердопаливними двигунами, здатна летіти на максимальній швидкості на відстань 200300 кілометрів. Якби нам таку ракету, ми забули би про російські КАБи, якими вони бомблять передову. Нам би таку одну ескадрилью й питання можна вирішити. От такі літаки з таким озброєнням нам нині треба. Україні передали літаки F-16 в європейській версії МLU. В американській класифікації вона чому відповідає? &еnsр;Це Блок-1520. Це перші машини, які почали вироб­ляти наприкінці 1970-х на початку 1980-х у Нідерландах і Бельгії. Одночасно йшла робота над майбутньою модернізацією. Цей процес назвали МLU. Він розвивався паралельно розвитку F-16. Здається, у версії МLU 7.2 літак доводили до стану Блок-50. Експерти у своїх мріях розраховували саме на таку версію, бо це найбільша за кількістю F-16 версія у світі. Тобто ми маємо Блок-20, який у певній частині модернізовано до Блок-50. Літак оновлювали блоками. Можна зі старої версії Блок-15 витягнути начиння і, як у конструкторі лего, вставити найновіші блоки і ти вже маєш найновішу версію Блок 7072. Франція не підпадає під американські обмеження Що можуть наші літаки в цій версії? &еnsр;Нам треба вирішити основне питання відкидання російських носіїв керованих авіабомб на відстань більш як 100 кілометрів від лінії бойового зіткнення. Як навчають пілотів F-16? Спочатку це польоти вдень, потім уночі. Згодом вони вчаться літати за приладами. Коли ти вмієш керувати літаком, можеш називатися пілотом, але не винищувачем. А вже потім починається робота зі зброєю. Перший рівень збиття безпілотників і крилатих ракет. Тобто найпростіша справа функція ППО. Потім іде підтримка наземних операцій, і лише після неї патрулювання, де ти мусиш бути готовий включитися в найскладнішу операцію. Спочатку наші F-16 були налаштовані на збиття крилатих ракет і "шахедів". Потім почали підтримувати польоти наших МіГ-29 із французькими КАБами. Це було торік, коли розбивали понтони на річці Сейм у Курській області. Фактично вони підлітали до Сумщини на пристойній висоті й змушували росіян гасити свої радіолокаційні станції, бо мають на озброєнні протирадіолокаційні ракети. Після пуску КАБа МіГ-29 спускався на малу висоту й повертався додому. У цей час F-16 робив кілька невеличких кіл і прикривав від можливого удару МіГ-29. Тепер уже є підтримка сухопутних операцій зі знищенням об'єктів на землі, тобто бомбометання. Скільки іноземних літаків ми маємо? &еnsр;Нині є 17 машин F-16 і шість Міrаgе. Останніх до кінця року має бути 18 (19 березня президент Зеленський заявив про появу в Україні ще однієї партії F-16. Країна). До кінця березня Франція має завершити передання перших літаків Міrаgе-20005F. Вони повинні замінити як носії ракет Stоrm Shаdоw застарілі радянські бомбардувальники Су-24. У чому їх перевага? &еnsр;Ракети Stоrm Shаdоw можна програмувати на землі, а можна в повітрі. Коли до Су-24 причепили пілон для кріплення цих ракет, це вже було подвигом. Це як причепити реактивний двигун до "Запорожця". Тому ракета могла летіти лише туди, куди її запрограмували на землі. З появою Міrаgе з'явилася можливість наведення на ціль безпосередньо з кабіни. Чи можемо ми отримати ракети Меtеоr? &еnsр;Цих ракет вироблено не так багато, і їх іще не використовували. Очевидно, про це йтиметься. Нині основна ракета Міrаgе МІКА летить на 80 кілометрів. Радари на F-16, Міrаgе і МіГ-29 не відрізняються між собою. Французький радар Міrаgе трохи виграє за рахунок кращого оброблення сигналу та кращої розподільчої здатності на екрані. Тож він ліпше ідентифікує цілі, але залишається питання дальності від 90 до 120 кілометрів. Які радари мають літаки наших Повітряних сил? І які має ворог? &еnsр;У того ж МіГ-29 радар бачить на 6070 кілометрів. У Міrаgе та F-16 максимум 120 кілометрів. Є ще таке поняття, як радіопомітність. У F-16 це 23 метри, в Міrаgе від 4 до 5. У російського Су-35 23,5 метра залежно від кута випромінювання. Вся родина літаків Сухого Су-30, Су-34, Су-35 і навіть Су-57 має однакову платформу Су-27. Ще один нюанс: у літаків родини Су є спільна ознака широка морда. За рахунок цього росіяни ставлять у ці літаки великий за габаритами радар що він більший, то далі бачить. У літаків родини Су є спільна ознака широка морда У ворога стоїть радар "Ірбіс-2", і за рахунок свого великого розміру він бачить на 250 кілометрів, а в окремих випадках і на 300. Хоча якість зображення не дуже висока. Особливої переваги росіяни не мають. Та ж ракета "повітря повітря" Р-37М, яка здатна летіти на 200300 кілометрів, водночас не є швидкою. Вона страшна для повільних військових літаків бомбардувальників, транспортників. Якщо її вчасно виявить винищувач, то втече від неї на форсажі або на протиракетному маневрі. За лояльнішого президента Байдена нам давали літаки Fаlсоn без системи передання даних лінк-16. До того ж у старій модифікації й із застарілими ракетами. Тепер, очевидно, краще не буде. Виходить, F-16 за нинішньої ситуації здатні лише на функцію ППО? &еnsр;Це ганьба для американського керівництва. Що таке лінк-16? Це протокол обміну даними між приладами на борту. З 1980 року американці почали збирати все, що вони мали до цього з точки зору обміну інформацією між окремими військовими об'єктами: оптика супутників, літаки далекого радіолокаційного виявлення, наземні локаційні станції, дані радіотехнічної розвідки, дані на землі навіть від танків Аbrаms та бронетранспортерів Вrаdlеy. Цей обмін створює єдине інформаційне поле. Неоціненна якість цієї системи в тому, що вона може передавати інформацію як у вертикальному розрізі від найменших носіїв до найбільших, так і в горизонтальному рівні F-16 пролітає над якоюсь територією, а його система фіксує ворожу техніку. Командир взводу сухопутних військ бачить на своєму планшеті, що до нього наближається ворожий танк, і віддає команду артилеристам вразити його. Повертаючись до питання, скажу, що я навіть не уявляв, що таке можливо. Це ніби вам видали планшет Аррlе з крутим інтернетом, але забрали функцію простого зв'язку й ти мусиш передавати інформацію через дисковий телефон. Ця натовська система надавала пілоту великі повноваження, бо він бачив те, що бачать у штабі, й мав можливість самостійно вирішувати. В українських Повітряних силах донедавна пілот це руки й ноги центру керування, тобто вишки. Вони йому кажуть: лети на азимут такий-то, ешелон такий-то і приготуватися до використання певного озброєння. А американському пілоту кажуть: там є ціль і її треба вразити. Я трохи спрощую, щоб була зрозуміла система керування польотами. Пам'ятаєте, як минулої зими наш пілот F-16 збив чотири ракети, а потім додав іще дві, довівши кількість до шести? І всі були в захваті! А чому? Бо цей пілот ухвалив самостійне рішення. Тому відсутність системи, яка дає тобі інформаційну обізнаність та змогу стикуватися з іншими родами військ, іншими пілотами, отримувати від них інформацію, це великий мінус. За яких обставин ми втратили літак F-16? &еnsр;Під упливом радіоелектронної боротьби в системі ППО відбувся збій у програмі "свій чужий". Як мені пояснювали, в таких випадках мала б увімкнутися система обізнаності лінк-16 і тебе впізнають як свого. А цього не сталося, й ППО збило свого ж пілота. Досі не було жодного випадку знищення російських літаків винищувачами західного зразка. Коли очікувати на перші успіхи? &еnsр;Вони працюють, як і ми. Якщо Су-35 на великій висоті побачить випромінювання нашого локатора, то він запустить ракету Х-31П, яка погасить його раніше, ніж літак опиниться в зоні досяжності нашої ракети. А сам про всяк випадок увімкне форсаж і на швидкості вийде із зони ураження. Доки ми не матимемо ракети, яка летить на відстань 160180 кілометрів (та ж АІМ-120 у сучасних версіях), доти збиття не буде. Ми навіть підставлятимемо наших пілотів. А щоб мати можливість запуститися на 160180 кіломет­рів, треба відповідний радар. Ті, що в нас є на 90120 кілометрів, такого цілевказання не дадуть. Найновіші, 83-ї серії, які мають F-16 у версії Блок 7072 та F-35, коштують 2,5 мільйона доларів. Якби в нас були літаки дальнього радіолокаційного виявлення SААВ-340 АСS-890, які пообіцяла Швеція, то ракета з F-16 отримала б цілевказання. А без цього ніяк. Чи є в нас узагалі шанси, якщо противник має ракети "повітря повітря", які летять на відстань до 300 кілометрів? Узимку наш Су-27 збили з великої відстані. &еnsр;Так, наш літак збили з відстані 232 кілометри ракетою Р-37М. Я не думаю, що ці ракети справді летять на 300 кілометрів, як заявляють росіяни, але точно на понад 200. В нас немає належного зв'язку з радіотехнічною розвідкою, військами ППО й пілотами. Льотчик не бачив цієї ракети. Радар розташовано в передній напівсфері, й пілот не бачить, що діється позаду нього. Від цієї ракети можна втекти, бо вона не дуже швидка. Але це якщо її бачити. У F-16 стоїть система, яка бачить і передню, і задню напівсфери, й у разі перебування машини під випромінюванням автоматично може поставити теплові пастки або створити радіотехнічні перешкоди. У Су-27 нічого такого немає. Європейські лідери натякають, що можуть зняти всі обмеження на продаж зброї Україні, за винятком ядерної. Чи матимемо ми шанси отримати найновіший французький винищувач Rаfаlе? &еnsр;До всього треба дорости. Навіть не пілотам, а інфраструктурі, системі керування військами. Тоді можна собі дозволити Rаfаlе. Якщо цей винищувач буде з ракетою Меtеоr, то шести літаків нам цілком вистачить, щоби відігнати російські Су-34 і Су-35 від лінії бойового зіткнення. Те саме можуть зробити й Міrаgе. Росіяни боятимуться, бо їхні літаки збиватимуть. Три двійки Rаfаlе можуть організувати фактично цілодобове патрулювання неба. Наскільки Rаfаlе гідний суперник для того ж російського Су-35? &еnsр;Якщо з ракетою Меtеоr, то на дальніх дистанціях він легко зробить Су-35. Завдання росіян підібратися до нього якомога ближче, бо їхній СУ-35 більш маневровий літак. Якщо він підбереться до французького винищувача, то тоді зможе працювати швидкісними ракетами, а не Р-37М. Тобто на середніх і дальніх відстанях краще працюватиме Rаfаlе, а на короткій Су-35. Але я не думаю, що серед російських льотчиків знайдуться камікадзе, які спробують підібратися до Rаfаlе на коротку відстань. Швеція ще у травні пообіцяла надати нам два літаки дальнього радіолокаційного виявлення. Чи можуть вони змінити ситуацію в небі на нашу користь? &еnsр;Нам пообіцяли два літаки, Байден наполягав на одному. Зрештою зупинилися на двох. У жовтні були повідомлення, що наші фахівці почнуть навчання на цих літаках. Там нічого складного в керуванні немає, вони мало відрізняються від цивільних бортів. Думаю, наші за пів року вивчили б систему керування радіолокаційними засобами цих літаків. Інша річ, що без лінк-16 пілоти літака ДРЛВ телефонуватимуть пілотам F-16 й у режимі: "Вася, праворуч від тебе російський літак", даватимуть цілевказання. Тобто ці літаки не панацея. Повинно бути ухвалене комплексне стратегічне рішення про лінк-16, і тоді ми зробимо величезний крок уперед. Наш літак збили з відстані 232 кілометри Восени торік Швеція передала нам запчастини й обладнання для 14 винищувачів Grіреn. А в чому ці літаки гірші за F-16? &еnsр;Grіреn необхідний, щоб запускати ракети Таurus. Також має можливість працювати ракетою Меtеоr, але для цього потрібно отримати ці винищувачі в найновішій версії С або D. Grіреn вважається літаком покоління 4+, а Rаfаlе 4++. Якщо Rаfаlе коштує 120 мільйонів доларів, то Grіреn приблизно 60. Літак простий в обслуговуванні: приїхали хлопці, 20 хвилин попрацювали і він готовий до вильоту. Grіреn значно менше створює проблем, аніж той же Міrаgе. Але в разі поломки або регламентних робіт його треба буде везти на завод. Це, з одного боку, добре, бо не треба створювати інфраструктуру, як із F-16, а з іншого довга логістика. Але якщо оцінювати, то в моєму персональному рейтингу Grіреn №2 після F-16. Якщо раптом нам доведеться відмовитися від Fаlсоn, то, безумовно, на користь Grіреn. Хоч він і обмежений у використанні всього асортименту озброєння, яке є в F-16. Бо якщо викласти на землі все озброєння з F-16, то це буде половина футбольного поля понад 100 видів озброєння. А в Grіреn карний майданчик. Однак нам усього озброєння американського винищувача й не треба. Якщо Grіреn матиме ракету Меtеоr, то це вже буде половина справи. Нині маємо ледь не всі види західної артилерії й танків. Свого часу робилися спроби уникнути "різношерстя" в авіації. Однак вони, схоже, провалилися. Це добре чи погано? &еnsр;Думаю, це не так і погано. Коли в нашій свідомості почало ламатися ставлення до весільних дронів, бо вони, як виявилося, можуть бути бойовими, багато хто хотів мати одну уніфіковану модель. Щоб одні пропелери, одні двигуни, логістика легко працювала. Я закликав кістьми лягати, аби цього не допустити. На цьому етапі, коли лише відпрацьовують схеми, різноманіття найкращий подарунок. На лінії бойового зіткнення частоти змінюються тричі на день. Що швидше ти відреагуєш і випустиш потрібний дрон то краще. Потім будемо все уніфікувати. Різноманіття в авіації це диверсифікація. У бізнесі ти повинен мати не менш як трьох постачальників та трьох перевірених покупців. А закони бізнесу також написано кров'ю, як і військові статути. Якщо матимемо три літаки нехай будуть три. Чи здатна Україна виготовити бодай штурмовик власного виробництва? &еnsр;На таке запитання відповідаю просто: а ми маємо школу конструювання штурмовиків? У Радянському Союзі була школа Мікояна й Гуревича. Також Мясищева, Лавочкіна, Туполєва, Антонова. Кожна з цих шкіл спеціалізувалася зазвичай на чомусь вузькому. Якщо в тебе немає школи, то треба пройти весь той шлях, які проходили інші конструкторські бюро. Наша київська школа це транспортні літаки. Якщо ти починаєш розроб­ляти літак, то треба одночасно розвивати свою дилерську мережу, склади й логістику. Воює, як і раніше, дух Що таке штурмовик? Це не винищувач, це зовсім інші критерії. Це чотири-п'ять систем дублювання, бронювання, зовсім інші матеріали. Американський штурмовик А-10 до цього часу не постачають на експорт. Там цікава система сотового заповнення всіх місць, де можливе ураження. Його розбивають, роблять решето, але ця система дає йому змогу жити. І терміни його використання продовжують знову й знову. Так само досі літає Су-25. Я бачив, як після влучання в дірку можна засовувати руку, а літак живий. Йому розбивають один двигун, він на іншому долітає. Тому це інша школа. Звісно, якщо поставити завдання, то можна зробити. Там немає нічого феноменального. Роль авіації в цій війні. Її переоцінено чи недооцінено? &еnsр;У росіян була концепція домінування. Вони думали, що знищили українську авіацію першого дня війни. Але за 3040 хвилин до нападу всі наші літаки, навіть ті, які довго не літали, піднялися в повітря й були там доти, доки було пальне. А вороги тим часом бомбили майже всі аеродроми. Те саме було з ППО: всі стаціонарні станції були знищені. Мобільні поїхали. Тому ми зберегли зенітно-ракетні комплекси, зберегли авіацію. У перші дні росіяни вважали, що можуть літати безкарно. Але коли наш МіГ-29 збивав російський Су-35, це було щось неймовірне. І це знову до питання, який літак кращий? Якщо ти воюєш за себе, за свою родину та країну це одне. Якщо ти чужак, то летиш переляканим, бо боїшся, що тебе зіб'ють, інше. Маємо різні рівні мотивації. Воює, як і раніше, дух. Передплатити журнал "Країна"

У "новому світі без порядку" немає союзів і союзників, є лише великі сильні країни, які беруть те, що їм хочеться, і маленькі слабкі, які стають жертвами такої політики, каже викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар Дії президента США Дональда Трампа свідчать про зміни світового порядку. Куди рухатиметься світ і хто вказуватиме напрям? &еnsр;Традиційний світовий порядок, заснований на правилах і багатосторонніх домовленостях, закінчився. І це не примха однієї людини, а наслідок дії довгострокових трендів. У "новому світі без порядку" США не захищатимуть своїх союзників. У цьому світі немає взаємних зобов'язань, а старі договори можуть бути переглянуті в односторонньому порядку. Є лише великі сильні країни, які беруть те, що їм хочеться, і маленькі слабкі, які стають жерт­вами такої політики. Нові Сполучені Штати не хочуть стежити за порядком у світі. Вони не захищатимуть демократії, не поширюватимуть освіти, не розвиватимуть інституцій тощо. Нова Америка вірить у право сильного в мультиполярному світі. Ви кажете, що причина змін у світовій політиці не в особистості Трампа, а в американському суспільстві. Які зміни відбулися всередині США? &еnsр;Президент Дональд Трамп не є випадковістю. Він втілення трендів, що наростали багато років. Американці обрали Трампа, бо ці тренди їх реально зачепили. Ось лише кілька основних: &еnsр;ненависть до інституцій та істеблішменту, які відчуваються зверхніми, корумпованими, зосередженими на власних інтересах; &еnsр;ненависть до постмодерного порядку денного з його пріоритетами політкоректності, інклюзивності, прав меншин, "політики ідентичності", кліматичних змін тощо, що викликає відчуття руйнування традиційних соціальних структур; Трамп є втіленням трендів, що наростали багато років &еnsр;відчуття загрози через тиск технологічних змін, втрата орієнтиру американської мрії, соціальна фрустрація; &еnsр;антиглобалізм, прагнення повернути робочі місця до США; &еnsр;ізоляціонізм небажання бути в ролі світового захисника цінностей, витрачати гроші на це, незважаючи на те, що вільна захищена торгівля є основою процвітання США; &еnsр;експансіонізм у Західній півкулі, звідси всі ці претензії до Канади, Мексики, Панами, Гренландії; &еnsр;ненависть до Європи, Канади й Австралії, які примуд­ряються досягати вищого рівня життя: відчуття, що всі живуть за американський рахунок через незбалансовану торгівлю та менші витрати на безпеку; &еnsр;зростання впливу великих корпорацій на політику через фінансування та лобіювання; &еnsр;зміна ставлення до науки в умовах поширення альтернативних поглядів на світ та конспірологічних теорій. Нині вони прорвалися всі разом. Маємо справу з об'єктивною реальністю, а не із суб'єктивними вибриками. Персона лідера визначає конкретну форму проявів, але суть визначають тренди. Вони невблаганні. За ними стоять багатомільйонні організації й інтереси сотень мільйонів людей. Трамп робить рухи до зближення з Путіним. Чи можливе воно після того, як російська пропаганда роками ліпила із США ворога №1? &еnsр;Російська пропаганда може продати своєму населенню що завгодно. Це блискуче описав Орвелл у "1984": ніхто не пам'ятає, з ким воювала його країна раніше, бо всі вважають, що вона завжди воювала з тим, із ким нині. Чи готова Європа протидіяти російській агресії? &еnsр;Європа швидко прокидається. Рішення про створення й фінансування оборонного союзу, про відмову від закупівлі американських озброєнь ухвалюють так швидко, що за лічені тижні відбувся більший зсув, ніж за роки. Україна тривалий час намагалася пояснити ситуацію європейцям, але віцепрезиденту США у виступі на Мюнхенській безпековій конференції це вдалося за годину. Україна купила для Європи три роки, оплачені кров'ю, але та не скористалася цим подарунком. Це прикро, але важливіше те, що буде далі. Нами торгуватимуть Як у разі зближення США і РФ поведеться Китай? &еnsр;Китай, з одного боку, втілює одну з основних цілей своєї політики відірвати Європу від Америки. З іншого боку, нинішні зміни невигідні Китаю. Ідеться про торговельні війни, мілітаризацію Європи, про очевидні загрози режиму нерозповсюдження ядерної зброї адже тепер кожна країна, що має агресивного сусіда, думатиме, що лише ядерна зброя захистить її від вторгнення. Бажання перезавантажити відносини з Росією на початку каденції характеризує політику кожної нової американської адміністрації демократичної чи респуб­ліканської в останні понад 20 років. Жодного разу це не вдалося, відносини лише погіршувалися, але знов і знов робиться та сама помилка. Ще більшою американською помилкою є намагання відірвати РФ від Китаю, щоб зблизити із Заходом і використати проти Китаю. Такий собі "зворотний Ніксон", що нагадує вдалу спробу експрезидента США Річарда Ніксона відірвати Китай від СРСР, але ж тоді відносини між Пекіном і Москвою вже були напружені. Нині маємо протилежну ситуацію: Китай та РФ нерозривно пов'язані й нинішня війна призводить до суттєвого поглиб­лення російської залежності. Рівень інтеграції такий, що відірвати вже нічого не вдасться. У цих умовах пропозицію "хабарів" керівництва РФ Америці у вигляді великих економічних вигід від експлуатації російських ресурсів Китай розглядатиме як спробу васала втекти від пана. Наслідком буде подальша прискорена інтеграція, щоб такі втечі були неможливі. Як ви оцінюєте результати зустрічі української та американської делегацій у Саудівській Аравії? &еnsр;Україна та США повернулися в дипломатичне русло переговорів та зробили перший крок до миру, притому Київ не поступився щодо своїх червоних ліній (юридичне визнання окупованих територій російськими, демілітаризація у вигляді обмеження розміру та озброєнь ЗСУ, "денацифікація" у вигляді повернення російських агентів в український інформаційний та політичний простір. Країна). Америка також виграла: вона видається миротворцем та лідером процесу. Натомість Москва тепер у дипломатичному шпагаті, на момент цього інтерв'ю ще не зрозуміло, як воно далі буде. Погано те, що США все ще розглядають Україну як частину великої всеохопної угоди з РФ, тож нами торгуватимуть. Якого миру прагне Трамп? &еnsр;Будь-якого, аби якнайшвидше. Його влаштує і нетривале перемир'я, аби лише він видавався великим переговорником і миротворцем. Попервах здавалося, що капітуляція України на умовах Путіна повністю влаштовує американську адміністрацію. Але стійка позиція українського політичного керівництва й українського суспільства показала, що це неможливо. Тут треба зазначити, що Україну та її прагнення досить слабко розуміють на Заході. Чимало людей не може втямити, навіщо Україна віддає життя своїх кращих синів і дочок за зруйновані, сплюндровані території. Захід досить слабко розуміє прагнення України Це відображає повне нерозуміння Заходом цілей війни з обох боків. Чимало аналітиків, дипломатів, політичних лідерів упевнені, що РФ воює за території, які вважає своїми. Віддати їм ці території, та й кінець війні. Вони не розуміють, що мета Кремля не території, а знищення української державності й ідентичності. Вони не розуміють, що РФ не зупиниться, рушить далі на захід. До заяв Путіна про відновлення світового порядку часів СРСР ніхто не ставиться серйозно. Лише тепер найближчі до РФ та, відповідно, найбільш загрожені країни Центральної та Північної Європи починають розуміти, що все серйозно. Відповідно, мета війни для України збереження держави й нації. Капітуляція для нас не вихід, бо означає смерть. Чимало західних лідерів має перед очима приклад Другої світової війни, коли Париж капітулював, щоб зберегти життя французів. Але ж метою нацистського райху було виведення Франції з війни й отримання контролю над її промисловістю, а не знищення всіх французів чи перетворення їх на німців. Смерть чигала лише на французьких євреїв, решта могла залишатися живою та бути собою. Російсько-українська війна має екзистенційний характер. Тут більше підходить інша історична аналогія, відоб­ражена в цитаті ізраїльської прем'єрки Ґолди Меїр: "Ми маємо намір залишитися живими. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це не те питання, яке залишає багато можливостей для компромісу". Що буде з НАТО в разі виходу з нього США? Чи зможе в такому разі об'єднана Європа створити нову ефективну систему безпеки? &еnsр;Так чи так Європі потрібен оборонний союз, і його перші обриси ми вже бачимо. Європейська економіка має достатньо ресурсів для власної безпеки, включаючи можливості виробництва. Водночас дві країни ЄС мають ядерну зброю, а для Німеччини її створення не є значною проблемою. Україна нарешті усвідомлює, що її головні союзники в Європі. Але і Європі час усвідомити, що їй потрібна Україна як щит. Ми маємо найбільшу армію на континенті, єдину армію, яка може стримувати РФ, яка вміє вести сучасну високотехнологічну війну. Європа потрібна Україні як тил, як джерело фінансової підтримки, зброї, технологій, інвестицій, політичної та моральної підтримки. Ми приречені бути разом. Європа без України не виживе. Україна не виживе без Європи. Ми в одному човні або разом випливемо, або разом потонемо. Чому Вашингтон проти вступу України в НАТО? &еnsр;Річ не в тому, що США скептичні щодо України, а в тому, що вони скептичні щодо НАТО. Ніхто не каже вголос, але всі підозрюють, що НАТО не працює. Очевидно, Альянс працює як військовий механізм: уміння десятків національних армій і флотів співпрацювати на рівні штабів та підрозділів є унікальною спроможністю, яку неможливо переоцінити. Водночас НАТО як політичний механізм викликає чимало підозр: чи не буде єдиною реакцією на напад на Європу "велике занепокоєння" США? Тому я не ставився би серйозно нині до заборони Україні вступати в НАТО. Подивимося, що буде за кілька років. Чому адміністрація Трампа вважає Україну перепоною для досягнення ідей США? &еnsр;Україна нині заважає США досягти двох важливих стратегічних цілей. По-перше, ослабити Європу, щоб вона стала роз'єднаною, не перетворилася на центр сили. Адже у світі права сильного що менше центрів сили, то краще. По-друге, посилити РФ, щоб вона не розвалилася й можна було використати її проти Китаю. Тож Україна є прикрою перешкодою, яка має бути покарана. Нам доведеться докласти чимало зусиль, щоб довести хибність цієї картини. І якщо першу з двох помилок варто залишити європейцям, то друга переважно наше завдання. Мусимо довести, що знаємо РФ краще за американців, які спираються на свої багатолітні "російські студії", що дають сильно викривлену москвоцентричну картину. Мусимо довести, що РФ ­колоніальна імперія, яка не має іншого майбутнього, крім агресивних воєн чи розпаду. Бо демократичний розвиток в імперії неможливий. Ми розуміємо, що будь-який мир із РФ тимчасовий, доки вона зберігає спроможність воювати. Імперія повертатиметься знову, усунувши попередні помилки, щоб остаточно вирішити "українське питання". Але це буде згодом, а тим часом Трамп може отримати Нобелівську премію й увійти в історію як великий миротворець. Такі випадки, коли лаври діставалися за короткочасне припинення війн, непоодинокі в історії ХХ століття. Який має бути вихід із цієї війни, щоб Україна збереглась і була в безпеці? &еnsр;Відповідь на це запитання дає Маніфест сталого миру, укладений десятками українських філософів, дипломатів, військових, економістів тощо на початку 2023 року. Україна буде в безпеці лише тоді, коли імперія припинить своє існування. Сьогодні це здається фантастикою, але імперії не вічні. Ще 100 років тому світ складався переважно з імперій, а нині більшості не існує. Можна сказати, що РФ остання велика імперія, такий собі останній динозавр, який живиться кров'ю інших, щоб подовжити своє нікчемне життя. Європі потрібна Україна як щит. Європа потрібна Україні як тил Російська імперія розпадалася двічі в ХХ столітті 1917 року, коли отримали свободу Польща й Фінляндія, та ненадовго країни Балтії, а також 1991 року. Розпадеться і втретє, адже війна надзвичайно ослаблює всі імперські "скрєпи". Це передусім економічні механізми перерозподілу бюджетів, страх перед силовиками, а також спільна ідентичність, спільна ідеологія, кар'єрний шлях регіональних чиновників тощо. Коли зв'язки послаблюються, потрібна лише якась ключова подія, щоб почався швидкий розпад. Це не обов'язково буде скоро, але це невідворотно. Як кажуть, імперія розпадається повільно, а потім раптово. Згадайте розпад СРСР протягом лише одного 1991 року або нещодавнє падіння режиму Асадів у Сирії 53-річне правління завершилося менш ніж за два тижні. Розуміючи ключову вразливість РФ її імперський характер, ми з друзями ще в перші дні повномасштабної війни створили рух, який нині оформлений як громадська організація "Деколонізація". Наша мета прискорити процес розпаду РФ, а отже, настання сталого миру. Ідея деколонізації РФ за три роки, зокрема й нашими зусиллями, але передусім зусиллями ЗСУ, перетворилася з маргінальної на мейнстрим, основний потік міжнародної політики. Жодна велика міжнародна конференція не обходиться тепер без обговорення деколонізації РФ, жоден серйозний аналітичний центр не може обійти цю тему. У першій половині 2024-го резолюції Європарламенту, ПАРЄ, Парламентської асамблеї ОБСЄ визначили, що деколонізація, деімперіалізація РФ є єдиним шляхом до демократичного розвитку та сталого миру. Це довгий шлях, але процес набув незворотності. Водночас важливо, яка Україна буде після війни. Чи вдасться повністю відновити здобутки демократії, згорнуті під час воєнного стану, та ще й у світі, в якому демократія вже не видається для багатьох великою цінністю? Чи вдасться відновити й примножити людський капітал основу для існування української нації й економіки? Відповіддю на ці й інші запитання є прискорена європейська інтеграція, яка вимагає демократичних реформ та економічної свободи. Хоч би яке буде майбутнє ЄС, ми залишаємося європейцями, і цей вибір обіцяє нам утілення наших прагнень. Передплатити журнал "Країна"

Ми недооцінюємо руйнівного впливу соціальних мереж. Правильно їх було б називати "антисоціальні мережі". Вони виривають людину з реального суспільного життя і поміщають у "бульбашку", в якій вона перестає адекватно розуміти і сприймати світ. Наслідки повального перебування в соцмережах бачимо в політичному житті багатьох країн до влади приходять неадекватні люди. Користі від соцмереж значно менше, ніж шкоди. Демократії не можуть ними так оперувати, як це роблять диктатури. І Китай, і Росія навчилися успішно їх використовувати. Те, що їм не подобається, блокують на своїх територіях. Натомість на чужі землі запускають потрібне їм. Воєнний стан це ситуація з багатьма обмеженнями прав і свобод, але я був вільний і залишаюся вільним у тому, що стосується моєї творчості. Найголовніше нині не відновлення всіх свобод, а завершення війни. Вірю, що Україна досі має цей невичерпаний ресурс опору. Проблема буде в тому, де ми знайдемо суспільний консенсус щодо розуміння, що таке перемога. Є правильний бік історії і неправильний. Упевнений, що Україна на правильному. Я до фізичного болю пережив момент перемоги Дональда Трампа. Здається, ця брутальна, абсолютно архаїчна людина може нам тільки нашкодити. Людина це передусім свідомість, частка тієї Свідомості високої, яка над нами всіма. Важливо цю свідомість використати правильно, тобто пізнати себе. Напевно, людина народжується для самопізнання. Маю ще сім разів народитися і померти, щоб остаточно все осягнути. Я лише п'ятий раз живу. Нам дається 12 життів. Намагаюся спілкуватися з Творцем, але в мене немає якихось конкретних конфесійних образів. Вистачає думати про Нього в якихось філософських категоріях як про абсолют, вічний початок, те, що над усіма нами. Кожне віровчення зі своєю конкретикою не здається мені достатнім. Але, оскільки живу у країні, яка вважає себе християнською, то не заперечую, що наша традиційна ментальність близька до християнства. Бог це якийсь ідеальний комп'ютер із безмежною пам'яттю. Але ще і з любов'ю. За самовідчуттям наближаюся за віком до 50 років. До цього часу вже звільняєшся від залежностей, які забирали твій комфорт роками. Це й некомфортні люди, і їжа, і музика. 20 років тому перестав курити, хоч деколи хочеться, але стримуюся. Стараюся підтримувати тіло в життєздатному тонусі, щоб не загнивало, не полюбило лінощі. Коли письменник спить, то не зовсім відпочиває. Сновидіння це частина його роботи. Уві сні мені вдається побачити багато з того, що потім відтворюю в текстах. Письменництво для мене не зовсім професія. Це радше спосіб життя. Коли я закінчував школу, один старший чоловік радив мені вступати на філологічний до Львівського університету. Але я вирішив піти в Поліграфічний інститут, на журналістику. Найбільше остерігався університету через те, що всі його випускники мають ставати вчителями. Ми недооцінюємо руйнівного впливу соціальних мереж Нормальне родинне життя де дітям присвячуєш рівно стільки уваги, скільки можеш присвятити, й водночас не намагаєшся їм нічого нав'язувати. Треба відмовитися від будь-яких виховних методів і тоді буде хороше виховання. Нуль фізичного насильства це те, що я від своїх батьків передав своїм дітям. На мене, звісно, покрикували, але заслужено. Я вважав себе вокзальним хлопцем. Ми жили неподалік вокзалу. В'їлися в пам'ять запахи повних вагонів антрациту чи коксівного вугілля, розпечених сонцем шпал і рейок у літню спеку, диких квітів. У 8 років я вирішив випробувати силу свого удару ребром долоні. Вдарив сусідського хлопчика. Називали його в компанії Володька Малий, бо був низький зростом. Влучив в адамове яблуко, і він ніби задихатися почав. Я побіг по дорослих, думав, що він помре. Моя мама дала йому газованого напою з малиновим соком і йому стало краще. Може, симулював, але мені досі соромно за цей вчинок. Уперше поїхав за кордон 1968 року з мамою до родичів у Прагу, на шкільних канікулах. Я ніколи не бачив у нас хлопців із таким довгим волоссям, дівчат у таких мініспідницях, такої неймовірної архітектури. Люди дихали там повітрям свободи. Але за кілька тижнів туди поїхали радянські танки і я свідомо зненавидів країну, в якій народився і жив, Радянський Союз. Батьки брали книжки в бібліотеці на 10 днів, як дозволялося. Позмінно читали вголос, щоб встигнути прочитати обом. Це були романи Джека Лондона, Теодора Драйзера, Еріха Марії Ремарка. А з Тарасом Шевченком і Лесею Українкою мене більше знайомила бабуся, яка жила з нами. Мій батько більшу частину життя пропрацював як інженер-лісівник. Був фанат цієї справи. Міг отримати посаду лісничого, і це було б матеріально краще для нас. Але для цього треба було жити не в місті, а хоча б у районному центрі. Мама не хотіла залишати Станіслав (назва міста Івано-Франківськ до 1962 року. Країна), і я їй вдячний за це. Я не перехвалював би свого міста, але тут мій родовід, який я відстежив до часів прадіда, й усі лінії мого походження перетинаються тут. Це місце, де я працюю і відпочиваю. У дитячому віці на мене найбільше вплинула вже згадувана Прага, в дорослому Берлін. Колись усіма силами боровся, щоб після закінчення інституту залишитись у Львові. Але бюрократія працювала так, що не міг залишитися без прописки. Її отримати мав після того, як матиму роботу. А роботи не отримував, бо мав за півтора місяці йти до армії. Повернення до Франківська здавалося катастрофою, здавалося, нічого не досягнув за п'ять років навчання. Але все ж повернувся сюди вже з вагітною дружиною. Отримав роботу в друкарні і вже з літа почав працювати випусковим редактором. 17 листопада 1982 року в мене народилася донька Софія. А ще того дня був похорон генерального секретаря Брежнєва. Газета мала вийти з усіма некрологами і фотографіями. Мав перспективу служби в армії, тож надіявся, що народяться двійнята і це звільнить від служби. Із пологового подзвонили і сказали, що в мене дочка. А я питаю: "Скільки?" Відповідають здивовано: "Та одна". Виправдався, що мав на увазі, скільки важить. Любов єдина сила, що якось утримує все на плаву. Без неї життя втрачає не тільки сенс, а й перспективу. Егоцентризм притаманний усім. А любов це можливість вийти з цієї капсули, розірвати її. Тобто, коли долаєш своє его заради когось іншого, ламається залізобетонна конструкція в'язниці власного Я. І від цього збільшуються серце, об'єм грудей, ми стаємо більшими, ніж є. Фредерік Беґбедер вважає, що кохання живе три роки. У мене в романі "12 обручів" Артур Пепа вважає, що 12 років. Але, погодьтеся, тривалість кохання це насправді дурниця. Суспільні тренди працюють. Виник тренд на бездітність, і будуть такі пари, які всюди підкреслюватимуть своє чайлдфрі. Так влаштований світ, що люди різні й роб­лять різний вибір. Завдання політичної системи забезпечити можливість цього вибору всім. Крім злочинців, звісно. Маю ще сім разів народитися і померти, щоб остаточно все осягнути Культура це постійна робота над виправленням і вдосконаленням чогось. Там, де закінчується робота, наприклад над деревами в саду, починається занепад цього саду. Є навіть таке близьке слово культивування. Може бути культура садівництва, може бути культура мови, може бути культура гри у футбол. Важливо не зупинятися, а весь час розвивати й покращувати те, чим займаємося. Усвідомлюю, що скупердяй платить двічі, але не можу себе охарактеризувати як марнотратного. Хоча б тому, що фінанси обмежені. Але можу обережно сказати, що маю достаток у тому, що мені потрібно. У дитинстві розумів, що ми насправді доволі бідно живемо. Був період, коли ходив у тісному взутті, мусив перетерпіти, бо нову пару батьки не мали за що купити. Було відчуття несправедливості цього світу. Бідність коли ти змушений із тижня в тиждень, із місяця в місяць жити цією думкою: де взяти гроші. Відчуття звільнення почало виникати після перших публікацій, коли отримав гонорар за надруковані чотири-п'ять віршів. У радянський час бідність була захована, затушована начебто всі однакові, всі рівні, але, ближче придивившись, ти бачив, що навіть серед однокласників є багатші. Коли побував у когось в гостях і запитували потім: а що в них у хаті є, а телевізор якої марки? Мені важливі контакти з горами. Коли маю змогу, їду до Микуличина за 70 кілометрів від дому. Там прогулююся, дивлюся на лінію гір і намагаюся запам'ятати кожен такий момент.

"Сталевий дикобраз, неперетравний для потенційних загарбників", саме такою має стати Україна. І не сама, а за підтримки інших європейських держав. Заява звучить, як план. І озвучує його голова Єврокомісії на саміті в Лондоні, де зібралися ті, хто готовий до боротьби. Навіть за умов, що Сполучені Штати Америки вже не будуть поруч. То був, здається, січень 2022-го. Лічені тижні до вторгнення. Хтось не вірив, хтось навіть жартував, хтось готувався виїздити, а хтось, як і я, максимально плекав звичний ритм життя, ніби знаючи, що невдовзі все зміниться. На роботі, у відділі міжнародної інформації "5 каналу", я слухала пресконференцію двох високопосадовців держсекретаря США та генерального секретаря НАТО (на той час ці посади обіймали Ентоні Блінкен і Єнс Столтенберґ). Вони говорили про Україну, і вираз на їхніх обличчях був такий, що я чи не вперше справді злякалася. Адже зрозуміла дещо не з офіційних заяв і попереджень, а з живих людських емоцій, які свідчили про не просто "глибоку стурбованість", а майже античну, арістотелівську суміш жаху і співчуття. Я зняла навушники і сказала колегам: "Напад Росії неминуче станеться. І російська армія буде йти на Київ". Це читалося в очах Ентоні Блінкена та Єнса Столтенберґа. Не просто людей на високих посадах, а людей, які справді переймалися тим, що вони були в цьому абсолютно певні станеться після великого нападу. Росіяни візьмуть Київ за три дні, за розстрільними списками знищать тисячі українських політиків, військових, громадських діячів. І доки ті конатимуть, російська армія піде далі, на Львів і Ужгород, упритул до кордонів Європейського Союзу&hеllір; Але цього не сталося. Ми вистояли. Натомість хитатися і руйнуватися почав звичний світопорядок міжнародні норми й міжнародне право. Євроатлантична єдність, зв'язки, що видавалися непохитними, почали тріщати по швах. Однією з перших глибоких тріщин став виступ віцепрезидента США Джея Ді Венса на Мюнхенській конференції з безпеки. Друга людина в найбільшій досі демократії світу розносила вщент не агресивну війну Росії проти України, а&hеllір; європейських іще поки що союзників. Критикувала за порушення демократичних норм і цінностей. І саме це, за словами Венса, а не Росія чи Китай, є найбільшою загрозою для Європи, яка до того ж мала би сама більше витрачати на власну оборону, а не сподіватися на Сполучені Штати. Далі захиталися не лише зв'язки, але й логіка подій. Нова американська адміністрація почала ставити під сумнів цілком очевидні речі. Дональд Трамп заявляє, що "Україні не слід було починати війну", вимагає повернути астрономічні суми понад 300 мільярдів доларів, які начебто Штати позичили Україні для боротьби, і зрештою першим дзвонить Путіну, припиняючи багаторічну ізоляцію кремлівського диктатора. Кремлівські парії стають стороною діалогу Події розвиваються з блискавичною швидкістю. Кремлівські парії знову стають респектабельною стороною офіційного діалогу. У Саудівській Аравії без участі України проходять переговори між США та Росією. Білий дім не бачить проблем, що Україну не запросили на ці переговори. За словами Трампа, українці мали "три роки, аби домовитися з Росією". А на диктатора тягне вже не Путін, а Володимир Зеленський. Апофеозом стає небачений скандал в Овальному кабінеті 28 лютого. Протокольна зустріч перед офіційними переговорами перетворюється на цькування президента України. Зрештою, зірвано загадкову угоду про рідкісноземельні метали, скасовано спільну пресконференцію. Володимир Зеленський їде з Білого дому останнього дня зими, яка мала би стати найважчою для українців від початку російського вторгнення. Але не стала. Весна ж почалася з ключових зустрічей у Лондоні. На саміті під назвою "Забезпечуємо наше майбутнє" не лише лідери країн Європи. Долучився і прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо, і міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан. Саме він наприкінці лютого заявив, що Туреччина підтримує членство України в НАТО. Учасники саміту за участі Володимира Зеленського говорили про конкретні кроки посиленої допомоги Україні, про розроблення плану стійкого миру і подальшої безпеки, яка не дасть Росії змоги напасти знову. Господар саміту, прем'єр Сполученого Королівства Кір Стармер підтвердив намір створити "коаліцію охочих" допомогти Україні захистити потенційну мирну угоду "чоботами на землі й літаками в небі". Також Велика Британія надає Україні 2 мільярди доларів для купівлі 5 тисяч зенітних ракет для систем ППО. Вироблятимуть їх у Белфасті, а це означає робочі місця для Сполученого Королівства. Усього за два дні після цього саміту Білий дім оголошує про призупинення всієї допомоги Україні. Питання зброї і ракет до систем протиповітряної оборони Раtrіоt стає нагальним як ніколи. А точніше як у лютому 2022-го, в перші дні російського вторгнення. Скорочення чи повна відсутність постачання зброї від США не лише виклик для України перевірити, як ми розширили власне виробництво за три роки гарячої війни. Але й виклик для Європи як розробляти нові ініціативи, як-от ініціатива Чехії із закупівлі снарядів для України. Як обходити спротив Угорщини та Словаччини, чиїх лідерів можна сміливо називати не лише друзями Путіна, але й друзями Трампа. А найперше як нарощувати власне виробництво. Уже готовий план має назву "Переозброєння Європи". Його представляє голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Згідно з планом, на перебудову безпекової архітектури реально виділити 800 мільярдів євро. Кошти підуть і для підтримки України. Також зі зміною керівництва Пентагона не зникла, а продовжує працювати Контактна група з питань допомоги Україні у форматі "Рамштайн". Її започаткував попередній міністр оборони США Ллойд Остін. Тепер засідання "Рамштайну" очолює Велика Британія. Після Мюнхенської промови віцепрезидента США заклики до європейців активізуватися залунали ще гучніше, й зовні, й у самій Європі. Активізуватися найперше заради самих себе. Якщо в Україні американські Раtrіоt закривають бодай частково небо від російських "Кинджалів" та "Іскандерів", то для європейських держав відсутність партнерства із США може означати згортання ядерної парасольки, єдиної, що у змозі протистояти російському ядерному арсеналу. І ймовірну відмову активувати 5-ту статтю НАТО щодо колективної безпеки, де напад на одну країну Альянсу означає загрозу для всіх, а отже, і спільну оборону. Що буде, якщо до того часу Сполучені Штати взагалі вийдуть із Північноатлантичного альянсу, як це не раз погрожував зробити Дональд Трамп? Чи буде в Європи достатньо сил і ресурсів для захисту? Запитання постало нагально із тріщиною в євроатлантичній осі. Зі зламом старих зв'язків чи постануть нові? Чи стане Україна важливою, якщо не ключовою ланкою в новій системі європейської оборони? Адже й безпека України невіддільна від європейської. За умов найгіршого сценарію чи не стане повністю окупована Росією Україна плацдармом для російського вторгнення в Європу? Так, як плацдармом для російського вторгнення в Україну стала Білорусь. Також Україна під російським ­контролем стане ще одним майданчиком для міграційної кризи, яку Росія активно використовувала для гібридних атак на Литву та Польщу з боку ­Білорусі, і на Фінляндію з боку власного кордону. Попри це союзники закликають Україну й самі не втрачають надії відновити відносини зі Сполученими Штатами. Європейський мирний план для України планують обговорити і втілювати разом із Білим домом адміністрації Трампа. До термінового саміту між Європою та США закликає Джорджа Мелоні, чи не єдина з глав держав ЄС, хто був на інавгурації Трампа в ротонді Капітолію. За подальшу підтримку України виступає і чимало обурених курсом Дональда Трампа американських політиків та громадян. Дедалі рідше лунають заяви "ми будемо з вами стільки, скільки це буде потрібно". (Українці завжди запитували про завершення цієї фрази. Стільки, скільки буде потрібно для чого?) Нині, так само, як і тої страшної зими ­2022-го, виконуючи звичну роботу в надзвичайний час, я слухаю заяви і вдивляюся в обличчя світових політиків, але чекаю не емоцій, а рішень про чіткі дії. Дедалі частіше звучать конкретні цілі й терміни. Укладають угоди, виділяють фінансування. Обговорюють конфіскацію заморожених російських активів і появу в Україні іноземних миротворців. На кону й нові оборонні рішення, які, як відомо, люблять тишу. Чи буде цього достатньо для захисту Європи, до якої належить і Україна?

Лише ледачий не написав останніми днями, як Україні важко буде вистояти після приходу до влади Трампа І лише той самий ледачий не наголосив, що все (чи майже все) залежатиме від нашої єдності. Хоч як банально, але це правда. І безумовно, ключову роль у цьому грає президент Зеленський. Хто, як не він, може подати приклад і поставити єдність над усе? Когнітивний дисонанс полягає в тому, що наскільки сильним у цьому він є на зовнішній арені, настільки ж бездарно завалює тест на єдність в Україні. Грубо кажучи, маємо два варіанти президента експортний та для внутрішнього користування. Той, що експортний, викликає не лише повагу, а й часто справді гордість за лідера країни згадаймо виступ у Мюнхені, ту саму розмову (попри всі нюанси) в Овальному кабінеті, останні переговори в Європі, і зрештою, заяви та дії в останні дні, коли, здавалося б, "усе пропало". А той, що для внутрішнього користування, суєтний, дріб'язковий, заздрісний, мстивий та злостивий. Як це поєднується в одній людині, тільки Богові відомо. Але вплинути на це може лише сам Зеленський. Що заважає йому зрештою покликати Петра Порошенка, стати з ним поруч, навіть обійняти (цілувати не обов'язково) і сказати ті самі сакраментальні слова. Так, ми ненавидимо один одного глибоко, натхненно, до шекспірівської пристрасті. Але сьогодні я першим подам Петрові Олексійовичу руку й ми нарешті закопаємо, принаймні до перемоги України, сокиру політичної війни. До речі, Порошенко вже подав приклад, розблокувавши трибуну парламенту та зробивши відповідну заяву про припинення тих самих політичних боїв в односторонньому порядку. Що натомість ми бачимо з боку Зеленського? Санкції, до того ж в одному списку з Медведчуком. Це про адекватність? Про єдність, до якої глава держави закликає щовечора та ледь не в кожному спічі? З Медведчуком усе зрозуміло. Але як поруч із Медведчуком можна поставити того ж Жеваго? На підставі чого? Тільки на підставі справи банку "Фінанси і кредит", у якій слідство роками не може довести провину власника банку? А як бути з тим фактом, що все це ніби покарання за "роботу" на агресора, тоді як країна-агресор першою наклала санкції на Жеваго? З чого б це вона удостоювала такої честі того, хто совісно "працює" на неї? А ще, якщо Костянтин Жеваго такий злочинець, чому його компанія Fеrrехро котується на Лондонській біржі там, у Європі, не можуть відрізнити добросовісного бізнесмена від афериста? І якщо Fеrrехро котується, а інших з України і близько не підпускають, може, те, що наша влада називає чорним, є білим і навпаки? Якщо він такий злодій і стільки всього накоїв, чому справді жодної справи досі не передано до суду? "Кейс Жеваго" загалом видається якоюсь постановкою в театрі абсурду. Той самий експортний варіант президента Зеленського пафосно й на найвищому рівні зустрічається з керівником найбільшого у світі інвестиційного фонду ВlасkRосk і палко закликає інвестувати в Україну. Але ж ВlасkRосk співвласник Fеrrехро. І як заявляє Fеrrехро, саме акції фонду, а не акції Жеваго конфісковують у рамках накладених санкцій. Що з цього приводу думає той президент, що для внутрішнього вжитку? Чи не відає він, випадково, хто віддав команду силовикам пресувати співвласника Fеrrехро? Нарешті ще одне. Фахові політологи та політтехнологи без тіні сумніву прогнозують, що керівник держави ні за яких обставин не піде на формування уряду національної єдності, хоча про це вже йдеться не перший рік. Але чому власне? Хай пробачать авторові цих рядків його наївність, але що заважає главі держави хоча б тепер, коли на кону стоїть існування самої держави, а отже, і його самого, піти на цей крок? Хай там що казали про тональність розмови, обрану в Овальному кабінеті, й інші можливі "промахи" президента, у сміливості кинути виклик самовпевненому Трампу на вершині його могутності Зеленському не відмовиш. І якщо, пане президенте, ви на це наважилися, може, й в іншому будете гідні експортного варіанта самого себе? Думай-те. Наважуй-теся.