Gazeta.ua

Навіть тепер не вважаю себе дорослим. Можемо їхати з дружиною в авто, я посигналю і привітаюся з незнайомою людиною. Катерина запитує: "Хто це?" Поняття не маю, відповідаю. Перший спогад: мені 7 років і я вже курю. З велосипеда ми, малеча, викрутили дзеркальце й поміняли у старшаків на сім червоних "Прилук". Біля будинку ріс бузок. Ми дітьми гралися в різні ігри. Хто програвав, розраховувався бузковим листям. Бабуся по батьковій лінії жила в Латвії. Я сідав на велосипед "Зайчик" і "їхав" до неї в гості. Доїжджав до свого друга Грицька отже, уже в "Латвії". Батько добре заробляв, доки не почав пити. Закінчив трагічно. Відморозив руки й ноги. Відрізали. Не скажу, що на мене це якось вплинуло, ми були далекі один від одного. Батьки розлучилися, коли мені було 7. Сприйняв це спокійно, жодних комплексів не мав. Мати жодного разу мене не карала. Хоча міг завіятися так, що рідні сестри до ночі шукали. Тому радий, що я найменший у сім'ї. Мав би молодшого брата, довелося б відповідати за нього. І він доношував би мої речі. Добре, що я не доношував. Сестри знущалися в дитинстві любили мені губи фарбувати. 2002-го приїхала бабуся з Латвії. Дала мені 5 доларів. Старша сестра попросила позичити. Не віддала досі. За фактичної відсутності батька виховував мене дід колишній прапорщик, учасник Другої світової. Аби нацисти не забрали його в Німеччину, пішов із партизанами в ліс. Завжди чекав мене на обід. Я з'являвся через раз. Дід ніколи не ображався. Перехиляв три чарчини по 50. Закушував салом. І тільки потім брався до основ­ної страви. Помер 87-річним. У школі улюбленими предметами були "Основи здоров'я", "Я і природа". У старших класах фізкультура. Ненавидів хімію. Мав трійку за дванадцятибальною системою. Учитель бігав за нами кількома проблемними учнями, які зривали дисципліну, кидався стільцями. Після хімії йшов урок "Основи здоров'я". Його вела класна керівничка. Замість заняття був "розбір польотів". Пісочила нас. Таким чином два уроки випадали. Це й була наша стратегія: один урок зірвано, на іншому наслідки. Мати жодного разу не карала Після дев'ятого класу директорка вручила мені свідоцтво і сказала йти на всі чотири сторони. Оцінки були нормальні, але поведінка охнути. Пішов в училище на маляра-штукатура. Заробляти почав із 10 років. Ходив на будівництво. Складав цеглу. Це ніхто не хотів робити. За 3 години мав 10 гривень. Ще були гроші, які дарували на день народження, а до того ходив колядувати, щедрувати та посівати. Купував мобільні телефони. Тепер терпіти їх не можу, бо постійно мушу бути на зв'язку. Коли у відпустці, їду в місце, де зв'язок не ловить, кайфую. Мріяв бути професійним футболістом. До ДЮСШ №11 пішов у 8 років. У "Металісті" сказали, що треба міцне фінансування екіпірування, роз'їзди. Прийняли в "Арсенал". Там теж треба було платити, але менше. Займався рік. Тренер нормальний дядько був. Скорочували бюджет, він подався в команду Харківського тракторного заводу. Можна було піти з ним, але ХТЗ найпринциповіший суперник ДЮСШ №11. Хоча пізніше займався у школі "Сходу" теж конкуренти "одинадцятих". Жалкую. Там тренер ідіот. Я зламав гомілку. Каже: продовжуй, після тренування підеш до лікаря. Закінчилося тим, що вісім місяців був у гіпсі. "Манчестер Юнайтед" клуб з історією, не те що "Манчестер Сіті". 1999-го МЮ виграв усі трофеї. Цього бачити у прямому ефірі не міг був надто малий. Але в записі неодноразово передивлявся головні матчі того сезону. Перший поєдинок наживо подивився 9-річним. МЮ грав у Мідлсбро (29 жовтня 2005 року. "Країна"). Горіли 0:4, коли за манкуніанців забив Роналду. Головою. Я ще подумав: "Який Роналдо? Він же в "Реалі" грає". Згодом дійшло, що то португальська майбутня зірка, а не колишня бразильська. 2010-го відкрив музичну студію. Записували там реп. Після того як не вийшло стати футболістом, хотів бути музикантом. Знову промах. Бо реп треба начитувати, виходячи із життєвого досвіду. А який він міг бути в мене 18-річного? Коли ностальгійний настрій, можу переслухати кілька пісень, які записували у студії. Хочу ще раз стати батьком Після училища пішов служити. Підписав річний контракт. Потрапив у 92-гу окрему штурмову бригаду. Там знайшов майбутнього кума. Отримував 2300 гривень. Паралельно халтурив як штукатур. За кілька днів роботи міг мати 5 тисяч гривень. Інститут танкових військ порадив чоловік сестри. 2020-го його закінчив і пішов у 59-ту бригаду. Спочатку був командиром взводу, згодом роти. ­2021-го її визнали найкращою в батальйоні, кубок дали. Усі військові відчували подих великої війни, обговорювали її. За три дні до повномасштабного вторгнення перебував у Кам'янці-Подільському на Хмельниччині. Займалися бойовою підготовкою з частиною роти. Інша була в Олешках Херсонської області. У планах мали навчання з канадськими інструкторами. 21 лютого заокеанських військових уже не було поїхали. Нам прийшло розпорядження терміново переїжджати до Олешків. 23 лютого наказали обдзвонити свій оперативний резерв тих, хто звільнився упродовж року. Їх треба було призвати найпершими. Увечері того дня я пив найсмачніше пиво у своєму житті. Вночі прокинувся в казармі. Навколо метушня. Чую: "Харків обстріляли "Градами". Думаю: "Що за дурня? Провокація?" Зателефонував мамі та старшій сестрі: "Виїжджайте з міста", кажу. Дружина з дитиною вже жили в Гайсині на Вінничині. Дзвонить колега, який був в Олешках, і каже: "Тут пек­ло, потрапили в оточення". Я відповів: "Старайтеся зберегти людей, зброю, техніку". Дочекався своїх, які вийшли з оточення, і почали збиратися на Миколаїв. Прибули в пункт постійної дислокації там отримав димові гранати. 5 березня був у Миколаєві. Імовірно, розминулися з ворожою колоною. Це добре, бо нам тоді не було чим навіть відстрілюватися. Найбільш напружений момент великої війни 6 квітня 2022 року. Поставили завдання: зайти в села Таврійське й Нова Зоря на Миколаївщині і тримати оборону. На другий день тут були сильні прильоти з арти ворога. Вважаю, тоді вдруге народився. Найбільший біль загибель побратима "Тарета" восени 2023-го, під час наступу ворога на Авдіївку Донецької області. 25 років. Перший двохсотий з мого підрозділу. Важке дитинство сирота. Але почуття гумору не втрачав. "Тарет" міг залишатися в "тиловій" зоні, але вирішив понести боєприпаси на бойову. Його дістав FРV-дрон. Похований у Кам'янському. Коли проїжджаю повз це місто, завжди сигналю. Коли запитують про смерть, перша думка: шкода, бо все тільки починається. У 18 ішов до армії, не маючи сім'ї. Тепер ситуація інша і страх більший. Друг це той, хто готовий допомогти, коли ти йому телефонуєш опівночі. Якщо пропонує перенести розмову на ранок не мій варіант. Не хочу звикати до людей. Бо вони помирають, зраджують, ідуть. Нині в мене не друзі побратими. Бо коли підемо в цивільне життя, де я митиму вікна, а він пастиме корів, то все припиниться. Не матимемо спільних завдань і тем для обговорення. З Катею разом учились у школі. Але стосунки зав'язалися, коли закінчив дев'ятий клас. Перше побачення мені 16. Написав пісню, узяв квіти й іграшкову білочку. Закинув її на дерево. Увімкнув пісню й поліз за білочкою. Вона оцінила, але очі були великі: пришелепкуватий чи що? Найбільше вдячний дружині, що терпить. Бо вдома я не живу. Навіть коли був курсантом пішов ще затемна, прийшов уже темно. Не скажу, що не докоряє. Цьогоріч на мій день народження приїхала Катя. Дарує шампунь і три пари білих шкарпеток. Я не те щоб образився, але здивувався. Краще нічого не дарувала б. І тут вона каже: "У тебе ніж негострий. Сходи в мою машину, візьми нормальний у бардачку". Я відкриваю бардачок, а там годинник за 8 тисяч гривень. От хитрюга! Дружину намагаюся балувати. Але в подарунку має бути сенс. Наприклад, кулончик із символом безкінечності аби бути разом до кінця. Купили частину будинку. Хочу його добудувати. Процес без мене йде повільніше, ніж хотілося б. Хочеться приїжджати в комфорт, бо нинішня квартира маленька. Жити у 30-тисячному містечку після мільйонника Харкова комфортно. Усе одно перевагами міста театрами, пафосними клубами не користувався. Уляна народилася в Харкові. Узяв її на руки й відчув: це той згорточок, за який ти тепер відповідаєш. Хочу, щоб донька була сильна й самостійна. Добре, якщо тато вирішить питання. Але краще без цього. Не дивлюся новин, у яких розповідають про загибель дітей. Не витримую. Хочу ще раз стати батьком. Але боюся: раптом дитина народиться з якоюсь болячкою? До грошей легко ставитися можна тоді, коли вони є. Не скнара, але на свій день народження не ставитиму дорогого віскі. Але якщо матеріальне стосується комфорту та сімейного побуту, не шкодуватиму. Краще купити якісну річ, ніж узяти фуфло. Щастя це будиночок біля моря, спокійна старість, човен, сітка. До окупації Щасливцевого (Генічеський район Херсонщини. Країна) любив відпочивати там. 2021-го навіть набрав піску звідти. Війна показала людей нутро кожного Люблю історичні оповідання Карлоса Руїса Сафона (іспанський письменник, помер 2020 року. Країна). Недавно купив "Лонтано" Жана-Крістофа Ґранже (французький автор, спеціалізується на детективах. Країна). Але читати ще не почав. Війна показала людей нутро кожного. Ношу хрестик, що його подарував воїн, який 2014-го вийшов з оточення в районі Луганська. До початку повномасштабної війни цей хрестик лежав. Із 24 лютого 2022-го він у мене на шиї. Хочу вірити, що існує той світ. Але, коли перейду в нього, боюся бути покараним через жарти на межі фолу. Коли бачу, що хлопці розбирають боєприпаси, перехрещую їх. Що таке перемога, дізнаємося тільки після закінчення війни. Нам точно не треба заходити у столицю тероросії, свого вистачає. Звалили б ці чорти з нашої землі і все було би прекрасно. Мені 29. За 10 років хочу жити й мати дві руки та дві ноги.

Ворог націлений убивати нашу мотивацію, каже юрист і військовий Сергій Горбатюк Як на ситуацію на фронті та моральний стан військових вплинула перерва в наданні військової допомоги? &еnsр;На низових ланках війська це майже не позначилося. Однак без допомоги США буде складно. Найперше це стосується протиповітряної оборони та захисту міст. Щодо настроїв військових зневіри не було. Було розуміння, що є обіцянка президента США Дональда Трампа прийти до миру й немає чіткого плану, як це має відбуватися. Ніхто не хоче бачити, що мир тільки за рахунок України. Частина бійців категорична щодо продовження бойових дій, частина вважає, що через недостатнє укомплектування та забезпечення потрібне перемир'я. Все залежить від подальших кроків Білого дому. Серед військових є небажання, щоб припинилося постачання американської зброї. Європейські лідери обговорюють забезпечення української армії зброєю. Це дає моральну підтримку. Тому панічних настроїв немає. Чи вистачить допомоги від Європи для продовження повноцінних бойових дій? &еnsр;Є напрямки, де використовують тільки американську зброю і боєприпаси. Лідери ЄС начебто готові максимально забезпечити нас. Водночас європейська допомога не рівнозначна американській. Важлива не тільки безпосередня підтримка зброєю, а й продовження санкцій проти Росії та протидія спробам обійти їх. Тому важливо, щоб була комплексна діяльність і Європи, і Штатів. Чого найбільше потребує наша армія артилерійських снарядів, ракет, дронів? &еnsр;Армія потребує всього в комплексі. Сучасна війна це найперше використання дронів, повітряних і наземних. Але й без стрілецької та артилерійської зброї воювати неможливо. Тут важлива реакція керівництва країни та Збройних сил. Наприклад, дрони постійно вдосконалюють, бо це потреба й виконання бойового завдання, й виживання. Поліпшення відбуваються через допомогу волонтерів, через підприємства й організації, але це не завжди одразу підхоп­люють Міноборони й вище командування. Важливо, щоб військові частини могли доносити свої потреби й до них дослухалися. Панічних настроїв немає Війна 2025 року це вже не війна 2022-го. Те, наскільки швидко ЗСУ вдосконалюватимуть методи ведення бойових дій і застосовуватимуть нові види зброї, буде вирішальним на полі бою. У чому війна 2025 року відрізняється від війни 2022-го? &еnsр;Найперше використання дронів із розвідувальною метою та для ураження ворога. Це впливає і на бойові статути. Сьогодні в них зазначено, що кожен батальйон повинен мати командно-спостережний пункт на відстані 23 кілометри, з якого командир повинен бачити поле бою. Розвідувальні ж дрони цілодобово моніторять передову, тому перебування командного пункту на зазначеній відстані може призвести до втрат серед командування. Зміни до нормативних документів не встигають за розвитком подій. Нинішню війну називають війною дронів. Однак багато хто з військових каже, що саме через брак піхоти ми втрачаємо позиції. &еnsр;Дрони дають змогу певною мірою нівелювати перевагу ворога в живій силі. Але без піхоти, без бійців на передовій воювати неможливо. Командуванню необхідно берегти солдатів. Війна несе щоденну небезпеку їхнім життям. Але належним чином організоване управління може мінімізувати невиправдані втрати військових. Їм потрібне відчуття, що командування не кинуло їх напризволяще, думає, як зберегти їхні життя, аналізує можливості для виконання бойових завдань. Із цим пов'язане створення РЕБ-захисту, забезпечення розвідданими, зведення інженерно-захисних споруд. Суттєвий фактор, що викликає в багатьох небажання йти до війська, це розповіді військовослужбовців, коли вони не розуміли, для чого виконують завдання. Не можна недооцінювати ворога Усі розуміють, що війна це небезпека для життя і здоров'я, але коли давати людям відчуття, що тебе не покинуть, допоможуть і з навчанням, і з організацією захисту, і з розумінням, для чого й куди ти йдеш, то це суттєво вплинуло б на стан мобілізації. Коли я був у стрілецькому батальйоні, де ворог обстрілював майже щодня і вдавався до штурмових дій, ми не мали жодного загиблого й було небагато поранених. Найгірше, з точки зору війни, вбивається мотивація, казали ви в одному інтерв'ю. Чому так сталося? &еnsр;Я казав це на прикладі ситуації в батальйоні, де служив. Він складався з добровольців, які в лютому 2022-го стали до лав ЗСУ і два з половиною роки виконували бойові завдання без нарікань. Але нелогічні й невиправдані дії командування, яке хотіло використати батальйон для приховування своїх прорахунків, коли не доповідали про втрату позицій, призвели до великої кількості загиблих і поранених та небоєздатного стану батальйону. На початку 2022-го, попри раптовість вторгнення і відсутність достатнього озброєння, наступ відбили з незначними втратами території. Бо бійці були мотивовані захищати свою країну. Був фундамент, що дає Україні змогу триматися донині. Ворог теж аналізує ситуацію і робить висновки. Він націлений убивати нашу мотивацію. Командування ЗСУ має не давати жодного шансу, щоб це відбувалося. Потрібна реакція на протиправні дії командирів. Я жодного разу не чув, щоб командира, чиї накази призвели до невиправданих втрат, притягнули до відповідальності. Звісно, армія це ієрархія і дисципліна. Але вона тримається на конкретних військовослужбовцях. Головнокомандувач ЗСУ в липні 2024 року започаткував програму "Збереження життя військовослужбовців". На сайті Генштабу зазначили, що, коли є можливість зберегти життя військових, навіть втративши невелику позицію, командир має обирати цей варіант. Той, хто ставить бойові завдання, повинен створити умови для їх виконання. А інколи ставлять завдання, які у принципі неможливо виконати. Крім людських втрат, це також призводить до втрати мотивації, бійці не розуміють, за що гинуть. Про це дізнаються їхні родичі й друзі в тилу, які мали б іти в мобілізаційні пункти їм на допомогу. Велика кількість СЗЧ також пов'язана із втратою мотивації? &еnsр;Так. Я бачив, як військові, що прийшли добровольцями на початку війни, отримують наказ із незрозумілою метою, через який гинуть їхні побратими, і тоді самовільно залишають частини. Не страх, а бажання не загинути ні за цапову душу підштовхнуло до такого рішення. Згодом ці бійці просяться в іншу частину, бо не довіряють командуванню, але хочуть далі захищати країну. Звісно, є люди, які не бажають служити, тікають від мобілізації. Важливо розбирати кожен конкретний випадок. Але цього немає. В системі "Армія+" дозволили писати рапорти на переведення в інші частини. І є така підстава для переведення, як недовіра командиру. Було б важливо з'ясовувати, якщо в частині є випадки, коли військовий просить про переведення саме через недовіру командиру. В таких випадках військове командування мало б з'ясовувати, що сталося. Якщо є частини, де половина чи третина особового складу вдалася до СЗЧ або дезертирства, то треба розслідувати, чому люди тікають. Також мають бути реакція і відповідні перевірки в разі великої кількості загиблих під час виконання завдань. Безумовно, є завдання, коли ситуація на ділянці фронту призводить до втрат. Але це нескладно з'ясувати, вивчаючи бойові дії конкретного підрозділу. Якщо ухвалюватимуть рішення щодо командирів залежно від кількості СЗЧ і втрат, то це впливатиме і на якість бойових дій, і на кількість самовільного залишення частин. Розроблено програму з повернення після СЗЧ, але вона недосконала. По-перше, Державне бюро розслідувань недостатньо робить для притягнення до відповідальності реальних дезертирів не реєструють кримінальних проваджень, не оголошують у розшук. По-друге, всіх міряють однією міркою тих, хто залишив частину вимушено і хто цілеспрямовано. Коли хтось утік, а його повертають і закривають кримінальну справу, він тікає вдруге і втретє. А хто бажає повернутись і воювати в іншій частині, не може це зробити, бо постійно змінюються правила повернення. Людину можуть повернути в ту частину, яку вона залишила. Механізму ротації досі не вироблено. Чимало військових перебуває на передовій уже три роки. В якому стані вони нині? &еnsр;За стандартами НАТО, виконання бойових обов'язків має не перевищувати 45 діб. Ці стандарти ґрунтуються на наукових дослідженнях і практичному досвіді. У нас же військові мають лише відпустку по 15 діб двічі на рік. Бувають ситуації, коли військовий два з половиною роки виконував бойові завдання і потім зникає і пише: "Все, більше не можу". Відсутність відпочинку загострює наявні хвороби. А служать і 4060-річні. Найперше страждає хребет від носіння бронежилета. Люди вигоряють. Попри велику кількість складних ділянок фронту та недостатню укомплектованість, ротацію можна було б організувати хай і не на тривалий період. Знов-таки на прикладі свого батальйону я бачив: немає ротації тривалий час, на іншій ділянці фронту виникає критична ситуація, і виявляється, що можна зняти батальйон і перевести туди. Але цього не відбувається. А як щодо юридичної захищеності військових? Чи є механізм протидії некомпетентним наказам командирів? &еnsр;Я стикався із ситуацією, коли чітко зрозуміло, які є порушення під час віддання наказів, хто їх віддав і які наслідки вони мали. Вище керівництво, що ознайомлюється зі скаргами на командира, мало б одразу вживати заходів для притягнення його до відповідальності та зняття з посади. Я тривалий час пропрацював слідчим і не бачу реакції та навіть бажання розібратися в цій ситуації. Немає ідеальних людей, командири також помиляються. Систему характеризують не помилки, а реакція на них. А саме її немає. Навіть у таких моментах, як оскарження дій свого командира перед вищим начальством. Солдати не знають е-мейлів вищого командування, не мають куди відправити скаргу. Тому звертаються на гарячу лінію Міноборони. А звідти звернення тривалий час ідуть до тих, хто їх розглядає. Часто звернення розглядають ті, на кого скаржаться. І ті, на кого скаржаться, мають можливість помститися. Навіть додаток "Армія+", що суттєво спрощує подання рапортів, не може бути використаний для написання скарги, бо треба вводити ІD командира, якого не знають нижчі підрозділи. Тому подати рапорт зі скаргою на порушення прав військовослужбовця неможливо. Систему характеризують не помилки, а реакція на них На низових ланках є розуміння ведення бойових дій, яким неможливо поділитися. Міноборони створило пробний сайт для надання пропозицій військовими. Я туди наді­слав три пропозиції стосовно бюрократії та мотивації через нагородження не отримав жодної реакції. Багато ініціатив, покликаних захистити військового, використовують для заспокоєння суспільства й не застосовують на практиці. Залучення солдатів із КНДР, використання ослів на фронті це ознака виснаження російської армії? &еnsр;Не можна недооцінювати ворога. Так, у нього меншає техніки, це бачимо і з офіційних зведень Генштабу, і безпосередньо на лінії зіткнення. Це знову відповідь на запитання, чим війна 2025 року відрізняється від війни 2022-го. Наявну техніку ворог намагається мінімально використовувати, бо що ближче вона до передових рубежів, то більший ризик її втратити. У використанні тих самих ослів насправді немає нічого смішного. Це означає, що росіяни використовують усі можливості для продовження бойових дій ослів, мотоцикли, велосипеди. Бажання захоплювати нашу територію в них не зникає. Як, на вашу думку, розвиватимуться події 2025 року? &еnsр;Не треба бути пророком, варто проаналізувати попередні дії керівництва РФ і конкретно Путіна. У них усе будується на брехні та бажанні знищити Україну. Вони розуміють, що президент США хоче зупинити цю війну і протидіяти йому в цьому не можна. Тому ведуть переговори, вдають, що зацікавлені. Але, хоч би що вони говорили, хоч би яке враження створювали, бажання припинити знищувати Україну й українців у них немає. Сподіваюся, що керівни­цтво США це зрозуміє і зробить відповідні висновки: треба посилювати санкційний тиск, давати зброю і всіляко сприяти перемозі України. Звісно, є величезна втома й у військовослужбовців, і в суспільства. Багато хто підсвідомо бажає, щоб гаряча фаза війни припинилася. Керівництву країни й командуванню важливо найперше зрозуміти: ми маємо сподіватися на допомогу Європи і США та вести переговори, але водночас розраховувати на себе, вдосконалюватися. Будь-яке припинення вогню гратиме на користь Росії, особливо якщо почнуть послаблювати санкції. Наполягання Кремля на знятті обмежень щодо постачання добрив пояснюється тим, що складники добрив використовують для виготовлення вибухівки. Тобто Москва має намір воювати далі. Важливо, щоб адміністрація президента США зрозуміла: немає і не може бути віри Кремлю. Він робить усе, щоб роз'єднати західний світ і знищити Україну.

Викликів більше, ніж позитиву Перспективи українського експорту-2025, на жаль, невизначені. І річ не тільки у воєнних викликах. За­вдяки Силам оборони, що забезпечують роботу морського коридору, та налагодженню альтернативних логістичних маршрутів, нашим виробникам і трейдерам вдається ці виклики мінімізувати. Невпевненості додають геополітичні ризики. Передовсім те, що в Європі більшає прибічників відмови від продовження торговельних преференцій для української агропродукції після 5 червня, коли завершується дія попередніх домовленостей. А дехто навіть вимагає відмовитися від вільної торгівлі з Україною. Також почастішали заклики до секторальних обмежень для імпорту в Європу низки товарних груп, які не потрапляють під дію аграрних квот. Адже фермери в ЄС бояться конкуренції з боку потужних українських агрохолдингів, а чимало тамтешніх політиків із правого та лівого спектрів прагне заробити електоральні дивіденди, підтримуючи такі вимоги. І на тлі закликів, застережень, вимог та ультиматумів на адресу Європейської комісії, уповноваженої ухвалювати відповідні рішення, вряди-годи лунають лише поодинокі раціональні заяви, що підтверджують зацікавленість європейського споживача в постачанні продовольства з України. Враховуючи баланс сил, Єврокомісія, за даними Rеutеrs, планує обмежити імпорт українського цукру, після того як європейські виробники поскаржилися, що великі обсяги його постачання призвели до обвалу цін. Тож тамтешні фермери й переробники не витримують цінової конкуренції з українськими. Особливо чутлива ця тема для Франції лідерки європейського цукровиробництва. Торік обсяги експорту цукру з України досягли історичного максимуму понад 746 тис. т, за що виручили майже $420 млн. Але частка постачань у європейському напрямку, відверто кажучи, незначна. Проте навіть це налякало тамтешніх виробників. Про повну заборону постачання з нашої країни наразі не йдеться. Але, за словами комісара Єврокомісії з питань сільського господарства Крістофа Гансена, невдовзі обсяги імпорту стануть значно меншими. Також він підтвердив плани переглянути інші види імпорту з України, зокрема й постачання зернових. Євросоюз 2022 року надав Україні вільний доступ до своїх агроринків, щоб підтримати наш експорт в умовах великої війни та блокування Росією морських перевезень з українських портів. Деякий час постачання агропродукції в Європу взагалі не квотували та не обмежували. Проте під тиском європейських фермерів, особливо в сусідніх країнах, які вдалися до акцій протесту, Єврокомісія почала впроваджувати обмеження і запобіжники від можливого збільшення імпорту агротоварів з України. Тому вже торік збереження пільгового режиму торгівлі було під сумнівом. Європейці змогли домовитися про продовження преференцій до 5 червня 2025-го із щорічною пролонгацією, лише передбачивши додаткові запобіжники на вимогу противників вільного доступу української агропродукції на ринки ЄС. Поміж захисних механізмів обов'язок Єврокомісії запроваджувати квоти, щойно імпорт м'яса птиці, яєць, цукру, вівса, кукурудзи, крупів та меду з України перевищить обсяги постачань у попередні періоди. І ЄК у підсумку вдалася до квотування більшості з цих видів нашої агропродукції. Окремі країни Європи тим часом упроваджують власні обмеження на постачання агротоварів з України. Приміром, Польща, Угорщина, Словаччина та Болгарія максимально обмежили імпорт зернових. Чи не найменше загроз для української кукурудзи. Через її постійний дефіцит на європейських ринках у Євроспільноті відсутні мита на імпорт цієї культури, каже заступник міністра економіки, торговий представник України Тарас Качка. &еnsр;Європейський Союз імпортує більше кукурудзи, ніж ми можемо фізично експортувати. Водночас Україна в режимі автономних торговельних заходів дотримується обмежень на постачання кукурудзи до низки країн ЄС, що є парадоксальним і свідчить: це більше питання політики, ніж торгівлі, пояснює посадовець. Попри спроби обмежень агроімпорту з України в ЄС, торік обсяги взаємної торгівлі сільгосппродукцією зросли до $17 млрд. Частка нашого експорту $13 млрд. Це найвищий показник за час дії Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Але з початку 2025-го, коли держави члени ЄС поновили переговори про продовження дії автономних торговельних заходів у відносинах з Україною, виникли побоювання, що скасування безмитної торгівлі вже за два місяці може стати реальністю. Хоча якраз брак часу для підготовки нової угоди, а рішення європейці мають ухвалити щонайпізніше в середині травня, може зіграти нам на користь. Аналітики вважають найімовірнішим сценарієм тимчасове продовження чинних правил. Та чи надовго? Адже на тлі цього ключового для українського агроекспорту виклику маємо й позитивні очікування, пов'язані зі збільшенням порівняно з торішніми показниками врожаю основних сільськогосподарських культур, а отже, з покращенням експортного потенціалу наступного маркетингового сезону з 1 липня 2025-го до 30 червня 2026 року. І це може ще більше налякати європейських фермерів та політиків лобістів їхніх інтересів. Цьогоріч обсяги виробництва сільгосппродукції можуть принаймні на 3% перевершити показники 2024-го, за оцінками Інституту аграрної економіки. Продукції рослинництва буде на 3,4% більше, ніж торік. Передовсім завдяки розширенню посівних площ під олійні, очікуваному збільшенню врожайності кукурудзи та покращенню агротехнологій. Але й тут усе, як мовиться, вилами по воді писано. Жодних погодних катаклізмів наприкінці 2024-го й на початку 2025 року не було, й озимина перезимувала добре левова частка посівів перебуває в хорошому стані. Та вже взимку аграрії й експерти звертали увагу на брак вологи для весняного пробудження рослин і для насіння, яке ляже в ґрунт під час посівної яровини. Березневе бездощів'я і заморозки на початку квітня лише посилили побоювання. Тому виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин радить з обережністю оцінювати плани на врожай. &еnsр;У березні Україна потерпала від посухи. Якщо й улітку буде аномальна спека, то про якесь покращення порівняно з украй невдалим для рослинництва попереднім роком ітися не може. Ми повернулися на традиційні ринки, але через поганий врожай 2024-го мали там не надто велике представництво. Однозначно сказати, що наступного маркетингового сезону ситуація покращиться, не можна. Тим паче, на тлі невизначеності з продовженням дії пільгового режиму торгівлі з ЄС, говорить Пендзин. Окремо звертає увагу на проблеми, пов'язані з напрямами нашого експорту. Хоча постачання Чорним морем здійснюють доволі активно, виробникам і трейдерам доводиться неабияк переплачувати за страхування безпекових ризиків. Це негативно впливає на прибутки аграріїв і обсяги експортної виручки для держави. Озимина перезимувала добре Економіст нагадує, що до активної фази бойових дій частка агроекспорту з України становила 35%, ще 40% показник металургії. Тепер же аграрний експорт це 67% нашого постачання за кордон. &еnsр;Не тому, що стало більше сільськогосподарської продукції, а тому що показники металургії стрімко впали. І з огляду на це маємо ще один негативний чинник велике від'ємне сальдо торговельного балансу. Ми надто залежні від імпорту, завозимо у 2,5 разу більше, ніж вивозимо. Тож ситуація в зовнішній торгівлі для України вкрай складна, додає Пендзин. Постачання металів і залізорудної сировини справді одна з ключових статей українського експорту. За цим напрямом теж варто говорити більше про виклики, ніж про здобутки. Адже через війну країна втратила левову частку потужностей. Багато з них повністю знищено, чимало підприємств опинилося в тимчасовій окупації. З приємного те, що на початку року металургійні підприємства на підконтрольній території наростили випуск сталі й чавуну. Скажімо, в січні-лютому чавуну виробили 1,14 млн т 108,4% проти показника перших двох місяців 2024-го, сталі 1,18 млн т, 109,9%, прокату 0,96 млн т, 106,3%. Більшість виробленого, як і видобутої руди, традиційно йде на експорт. Загалом 2024 року з України експортували майже 6 млн т чорних металів, на 22,6% більше, ніж 2023-го. Експорт напівфабрикатів зріс на 56,7%, сталевого прокату на 28,4%. Натомість експортні продажі металургійної сировини скоротилися на 6,3%. Надходження валютної виручки від постачання чорних металів за кордон перевищили $3 млрд це на 16,9% більше, ніж на рік раніше. Пожвавився й експорт залізорудної сировини. Обсяги постачання зросли із 17,7 до 33,7 млн т. Основні покупці Китай, Словаччина й Туреччина. Добрі новини про поліпшення виробничих показників підприємств галузі, певно, мають додати оптимізму й у питаннях експорту й експортної виручки. Так, після різкого падіння на початку великої війни нинішнє відновлення мізер, ми не зможемо завалити металургійною й залізорудною продукцією всю Європу чи пів Китаю. Але й кілька сотень мільйонів додатково зароблених на цьому доларів не будуть зайві. Проте й тут маємо додатковий виклик. На відміну від ринків агротоварів, ціни на більшість видів яких у світі стабільно високі, заробітки на продукції металургії критично залежать від кон'юнктури світових ринків. А там через розв'язані новою адміністрацією Білого дому торговельні війни ще та турбулентність. Та й інших проблем ніхто не скасовував. Олег Пендзин коментує: &еnsр;Тепер начебто відновлюється експорт залізної руди в Китай, але тут дається взнаки питання логістики. До війни майже весь металургійний експорт ішов через Маріуполь. Нині місто в окупації. А портову інфраструктуру на підконтрольних територіях методично обстрілює ворог. Плюс обстріли залізниці, видобувних підприємств. Та й загальна ситуація в економіці не додає оптимізму.

"Наша баба Оксана померла", почув у слухавці сумний жіночий голос із німецького мобільного номера&hеllір; Я не одразу пригадав тривожне літо 2023-го, коли майже цілодобово приймали людей, які тікали від війни Здебільшого біженці мовчазні, бо стомлені й закриті в собі. Їхні думки ще серед неспокою, переляку, образ, люті та зневаги. Привітавшись кивками голів, поскладали клунки в багажний відсік, і бусик повіз родину з Мелітополя ще заспаними селами в Чортків. &еnsр;Наша мама пече найкращий хліб на весь Мелітополь, почувся голос серед сонної невагомості. На обличчі літньої жінки кволо розплющилося одне око. &еnsр;Розкажіть про свій хліб. Бабця плеснула в долоні й голосно засміялася. &еnsр;Та стидно мені розказувать осьо при людях! Мене отдали замуж у 15 год. Я його страшенно не хотіла. Йому було 19 год навіщо мені таке старе, думала собі. А свекруха була розумна. Ото каже, за кілька днів, якщо хочеш, можеш іти додому. Боже, я мало не розплакалася від щастя! Ступаю на подвір'я, а батько питають, чому прийшла? Я як почну плакать і батькові в ноги. Умоляю, щоби не одганяв, бо втоплюся. Коли ж я вже була в хаті обережний стук. Заходить мій чоловік, а за ним свекруха з величезним клунком і каже: "Ваша дочка сказала, що не може в нас жить. То я зібрала Василеві дещо з пожитків хай поживуть у вас". Батько голову опустили й кажуть: нехай. А в мене душа в п'ятки: це ж шо я наробила? У нас у хаті без мене четверо дітей, а тепер получається, що я татові ще одного привела і він вже має шістьох? Я як заору переляканим голосом: "Ні! Ми будемо спать у тебе!" Він починає взуваться, скручує пожитки і повертаємося до нього на хутір. Потом наші мандри все життя пригадували. Все запитували: "Ти туди чи абратно?" або "Де твої перини?" Бо він туди йшов із перинами і назад вертався з перинами. &еnsр;Мама, та про хліб розкажи! Бабуся милосердно дала нам відреготатися, а потім продовжила, перебираючи худими жилавими пальцями ворсинки на хустці: &еnsр;Каже свекруха, що вони всі йдуть у поле, бо тода совхоз був. А я маю спекти хліба. Лише пам'ятала, як мама наливали в ночви воду. Підігріла відро води. Ну мені ж 15 год. Набила туди з десяток яєць. Притягнула серед хати мішок з борошном і давай вбухувать. Пол мішка туди пашло. А тут заходить тьотя Катя. Сусідка свекрухи. Глянула так подозрітєльно і каже: "Ну нічо, будете мати надовго хліба". Не знаю, звідки в мене стало здоров'я все те місити. Побігла помити обличчя від муки й тіста, забігаю, а воно в ночвах подушкою і приготувалося втікать. Весь день пішов на те, що я ледь встигала тістові не дати випасти. Приходять свекор зі свекрухою. Стали у дверях. А я їм кажу: говорила тьотя Катя, що хліба надовго стане. Ми зі свекрухою дивимося одна на одну. Я тоді не витримала, хапаю хустину і, плачучи, біжу додому. Розповіла мамі, сидимо й ревемо обидві. Чуємо тато з кимось розмовля. І заходить мій чоловік. З тією ж периною. Спали в нас. Зранку мене прикликала баба Настя. Наша сусідка. Вона була молодша од моєї мами. Жила одна. І її називали чомусь баба Настя. Осьо в баби Насті я і навчилася пекти хліб. &еnsр;Нам секрети баби Насті розкажете? &еnsр;Чого ж не розказать? Баба Настя брала літру води, вливала туди пів криночки олії, сипала дві жмені цукру, пів жмені солі й ложку оцту. Усе то мало закипіть. Як остигало, то розбавляла п'ять ложок тієї води з пів кринки закваски. Коли підходило всипала борошна. &еnsр;Білого? &еnsр;Різного. Яке було, теє і брала. Вимішувала й лишала. Потім розкладала у форми. Ще пів годинки чекала. І закладала на годинку в піч. Я, бува, замість цукру меду давала. А олію в нас б'ють запашну. Ото спечу хліб, діти голодні зі школи поприходять, а він ще теплий. Поки приношу ніж, а вони хліб повлупали і їдять з молоком. Чоловік не раз казав: ти мені свого хліба не підсовуй. Намащував масла, в нас три корови було, ми щороку здавали щось на м'ясо. Чотири дівчини в хаті росло, нада було придане копить. Поїсть масла. А борщем потім я свиней гостю. Бабуся киває рукою, ніби просить почекати. Ми автоматично почали сміятися за нею, а вона замахала рукою, що не треба. &еnsр;Ото розпочалася война. У мене вже Оксанці 1 год. Приїхала на косовицю грузова, й забрали чоловіків до воєнкомату. Я плачу. 17 год, у тебе немовля на руках і одбирають чоловіка. На другий день дізналася, що сплять они на полу, бо чекають відправлення. Схопила перину й пішки понесла до району. Принесла до воєнкомату й кажу постовому, що тут десь мій чоловік чека потяга і спить на полу. Он послухав і кудись побіг. Приходить четверо солдатов і офіцер. Офіцер каже: "Дєвушка, беріть свою періну і бєгітє с нєй далеко-далєко, пока ніхто не увідєл, кому ви періну прінєслі. С нього буде вся армія сміяться". Я возращаюсь і плачу. Чотири года чоловік отвоєвал. Без двух пальцев вернувся. Ой, я потому і нєнавіжу Путіна. Он нє відсидиться в своєму бункері. Сколько бєди надєлал&hеllір; Все йому повернеться! У сусідньому селі согнали до школи дітей, наказали одягнуть пілоткі і сказали, що ани тепер рускіє. Так спеціально роблять, шоб відбити в дітей пам'ять. Да у нас рускіє єслі кагда і билі, то в канавах п'яниє блєвалі. Ось такі рускіє. Хочуть вирубати наше коріння, як то роблять з деревами. Щоби росли лише їхні будяки. І тоді скажуть, що то їхня земля. Нікада так не буде! Поки ми їхали, то адаптовували з донькою її перепис. Бабуся відійшла, але залишила по собі прекрасний рецепт хліба. І подумалося, було би добре, якби в нас з'явився хліб "Мелітопольський" пшенично-житній, вологий, з апетитними дірками в м'якуші.

Підтримку України Сполучені Штати Америки перекладатимуть на Європу й зосередяться на Китаї з Іраном Дії президента США Дональда Трампа майже в усіх сферах зо­внішньої та внутрішньої політики сприймають у Штатах і поза ними як хаос. Під час виборів він говорив, що зупинить російсько-українську війну за 24 години. Звісно, це було неможливо, але він знав, що хочуть чути його виборці. Та серйозно не задумувався, яким чином це досягти. Тепер у Трампа є бажання закінчити війну, але немає жодного плану щодо цього. У діях його команди бачимо ознаку відсутності планування, немає навіть приблизної дорожньої карти. Він лише розуміє, що повинен змусити Україну та Росію зупинити бойові дії. Бо його виборці хочуть закінчення війни. Також немає стратегії Білого дому й у відносинах із Канадою, Гренландією, Данією. Є якісь ідеї, емоційні зрушення. А як це все реалізувати? Це все породжує хаос скрізь. Це й добре, й погано. Погано це через те, що тривають якісь переговори в Саудівській Аравії, відбуваються поїздки представників Трампа до Москви та Києва, але які там угоди є? І чи є якісь угоди? А якщо є, то які гарантії будуть? Цього ніхто не може зрозуміти. А добрим є те, що цей хаос стосується не лише України, а і Європи загалом. І це означає, що ніякого особ­ливого плану проти України Трамп не має. Просто його президентство розпочалося з процесів, до яких він не був готовий, але все одно розпочав. Наполеон казав, що потрібно вплутатися в бій, а там видно буде. Трамп нині перебуває на цьому етапі. Тому тривають дискусії щодо угод про надра, рідкісноземельні метали, родовища нафти чи газу, українські атомні електростанції. Усі хочуть демонструвати конструктивний підхід, але історія змін суті розмови в цій угоді між США й Україною свідчить, що Трамп не знає, про що домовлятися з Києвом. Це дії без плану. Це дії без плану Часто чую, зокрема з України, що це якась змова, що Трамп хоче допомогти Росії, Володимиру Путіну. Я з цим не згоден. Якби він хотів допомогти Росії, то зробив би це, але тихіше. Усе, що ми бачимо, це хаос, бо менеджмент президента США погано працює. Якщо читати, про що говорять у Білому домі, то усвідомлюємо, що там теж не розуміють, як їм діяти. Їхні заяви часто суперечать одна одній. Один спікер каже одне, другий інше. Це показує, що організація роботи Білого дому слабка. Водночас Трамп має багато амбіцій реалізувати реформи, про які говорив під час передвиборчої кампанії. Бо скоро буде 100 днів президентства і немає результатів. Якщо відштовхуватися від досвіду попереднього президентського терміну Трампа, то хаос триватиме ще якийсь час. Згодом відбудеться певна стабілізація політики. Не через те, що Дональд зміниться. Річ у тім, що економічна ситуація у США дедалі проблематичніша для нього. Інфляція турбує всіх. Виборці хочуть жити краще, а не бачити зростання цін. Гренландією увагу американців не відвернути, бо вони не розуміють, навіщо вона їм. Для американського громадянина важливі ціни на продукти, бензин, послуги. Тому хоч Трамп нині й фонтанує ідеями, йому доведеться сконцентруватися на тому, що цікаво пересічним американцям, які хочуть жити краще. Ні Гренландія, ні перейменування Мексиканської затоки на Американську великою мірою їх не цікавлять. Кому при здоровому глузді потрібні ці ігри зі змінами назв? Добре, хай буде Американська затока, але як покращилося моє життя? От це проблема. Тому рейтинг Трампа поволі падає. Соцопитування показують, що навіть МАGА (політичний рух, виник у США під час першої президентської кампанії Трампа 2016 року. Назва походить від передвиборчого гасла Маkе Аmеrіса Grеаt Аgаіn "Зробімо Америку знову великою". Країна), його електоральне ядро, досі підтримує Трампа, але не підтримує того, як він це все реалізовує. У президента є серйозні проблеми всередині США. Це відвертатиме його увагу від України та російсько-української війни. Думаю, що стосунки між президентами Зеленським і Трампом та віцепрезидентом США Джей Ді Венсом справді складні. Між ними із самого початку візиту була напруженість, тому так швидко виникла сварка. Шкода, що вони не зустрілися без преси. Бо якщо політики хочуть жорстко говорити між собою, це можна зрозуміти, але не треба робити це перед медіа. Нині здається, що Білий дім втягується у протистояння з усіма, але головний опонент і конкурент незмінний Китай. Його економічна сила наблизилася до американської, а за кількістю населення він більший за Штати. Зростання китайської економічної потуги турбує Вашингтон. Ще за президентства Барака Обами в плануванні Пентагона Китай, а не Росія, був визначений як головний потенційний ворог. Проблеми з Росією це європейська проблема. З погляду США, саме європейці мають контролювати і стримувати РФ. Водночас європейці не можуть бути тут помічниками США в питанні контролю за Китаєм, бо Європа далеко від КНР, у країн ЄС немає потужного військово-морського флоту. А у США є бази в Тихому океані. Ми ближче до КНР політико-­географічно. Тому Китай для Вашингтона головний пріоритет. Трамп про це говорить уже років 30. Однак нічого не зробив, окрім підвищення мита на китайські товари. Другий пріоритет Іран та Близький Схід. Тегеран фінансує терористичні угруповання, і це є проблемою для США. Крім того, Іран головний ворог Ізраїлю, а американці традиційно підтримують Єврейську державу. Тому підтримку України США перекладатимуть на країни Європи, а самі зосередяться на Китаї з Іраном. Хоча китайці уважно за всім спостерігають і відсутність американської підтримки України можуть трактувати як слабкість США. Але Трамп, на жаль, так не думає. Білий дім втягується у протистояння з усіма Ще одна річ нафта. Хоча Трамп говорить про зниження цін на нафту й нафтопродукти, але парадокс у тому, що нині у США ціни ще вищі. Він говорить про нові санкції проти Венесуели (заявив, що запровадить 25-відсоткові мита проти будь-якої країни, яка купує нафту й газ у Венесуели, а згодом повторив подібну погрозу щодо Росії, якщо вона не зупинить бойових дій проти України. Країна). Але чи не буде це все працювати на високі ціни на нафту й бензин? Те, що Трамп робить для припинення війни Росії проти України, щодо санкцій і тарифів проти Канади, Гренландії й обмеження проти Венесуели, які погрожують збільшити вартість бензину у США, це все працює проти нього. Рейтинг падає. Тому думаю, що скоро ми побачимо зміни в його політиці. Безлад іще кілька місяців спостерігатимемо, але довго він не може тривати. Бо вже наступного року відбудуться вибори до парламенту й республіканцям сподіватися на успіх у теперішньому темпі й без змін буде важко.

Як Росія виховує нових агресорів Для будь-якої держави її громадяни є беззаперечною цінністю. Росія намагається не бути винятком, тому на рівні конституції фіксує головною метою своєї політики "створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини". Тлумачення цієї норми за умов диктатури відбувається довільно, а втілення суто номінально. Утім у соціальних мережах і чат-рулетці російські користувачі вважають свої права найбільш захищеними у світі, хоча кожного можуть арештувати за самотній пікет із чистим аркушем паперу. Зазвичай за це на них чекає штраф, але за серйозніших проступків шанси зберегти свободу залишаються мізерними. Наприклад, тому що частка виправдальних вироків у російських судах менша за половину відсотка, а адвокати не встигають ознайомитися з доказами обвинувачення. Водночас ув'язнення лякає більше за ймовірну загибель, тому навіть блогери з антивоєнною позицією погоджуються підписати контракт, але в підсумку все одно збільшують кількість російських ­200-х. М'ясні штурми, каліч-полки, банзай-атаки, "верблюди", знімачі "дзвіночків", командири-живодери, кинуті на забій солдати строкової служби й решта зразків російського воєнного мистецтва підкреслюють байдужість Кремля до живої сили. Проте найгіршим її проявом є не ставлення до дорослих, які усвідомлено йдуть на загарбницьку війну, а мілітаристське виховання дітей. Військово-патріотичне виховання дітей і молоді З 2022 року російська система освіти перестала виконувати суто навчальну функцію, обернувшись інструментом для ідеологічного обробляння дітей. За два роки у школах відбулося відродження типових радянських практик піонерії ("Большая перемена", "Движение первых"), політінформації ("Разговоры о важном"), безальтернативного викладу історії та літератури, заохочення взаємних доносів у системі "учні вчителі батьки". Надмірна ідеологізація спускається й на рівень дошкільних закладів у жовтні президент Путін санкціо­нував поширення "Разговоров о важном" на дитячі садочки. У грудні докшільнятам почали розповідати про конфронтацію із Заходом на прикладі перемоги Діда Мороза над Спайдерменом і Джеком Горобцем. А вже в січні Вологда стала першим містом, де політзаняття пройшли в усіх 78 дитсадках. Згідно з навчальними планами, 2025 року вчителі й вихователі приділятимуть пропаганді майже 15% усієї роботи з дітьми. Дошкільнятам почали розповідати про конфронтацію із Заходом на прикладі перемоги Діда Мороза над Спайдерменом Для створення нових поколінь відданих солдатів і лояльних до режиму Путіна виборців пристосовано програму патріотичного виховання. Витрати на неї істотно збільшилися саме під час повномасштабного вторгнення в Україну. Протягом 20222024 років витратили 91 млрд руб., тоді як 2021-го і більшої частини 2022-го 4,9 млрд руб. "Юнармия" 2024 року влітку замість участі у традиційних мовних, наукових, творчих чи туристичних таборах сотні тисяч російських дітей метали ножі, здійснювали марш-кидки, займалися рукопашним боєм, стріляли по мішенях, розбирали автомат Калашникова, стріляли з нього та карабінів, стрибали з парашутом. Поводження зі зброєю навчають навіть підлітків, які стоять на профілактичному обліку в інспекції у справах неповнолітніх. Загалом різні організації з військово-патріотичного виховання дітей та молоді по всій Росії за два роки витратили майже 1 млрд руб. тільки на харчування вихованців, закупівлю прапорів, атрибутики та сувенірної продукції. Значна частина видатків на патріо­тичні акції лягає на регіональні бюджети чи відбувається за спонсорські кошти. За неофіційною статистикою, співвідношення між витратами держави й бізнесу на акції "Юнармии" становлять приблизно 1 до 3. Певні напрями фінансують за засекреченими програмами міністерства оборони. Тож реальне фінансування може бути великим, залишаючись у тіні. Водночас регіональні відділення організації можуть витрачати кошти як на згадану вище канцелярську чи сувенірну продукцію, так і на закупівлі відверто мілітаристського призначення. Наприклад, у Калінінграді купили 75 повнорозмірних макетів автомата Калашникова, обладнання для військово-тактичної гри з імітацією бойових дій, навчальні набої та світлошумові гранати. У Криму придбали тактико-вогневий комплекс імітації стрільби. Організація декларує, що з 2016 року об'єднала понад 1,7 млн дітей і має 89 регіональних штабів. Для вступу до неї достатньо заповнення анкети в мобільному застосунку. З жовтня 2024-го в "Юнармию" можуть вступити діти до 6 років. Рух декларує своєю метою "прищеплювання любові до збройних сил РФ", але фактично займається підготовкою підлітків до служби в армії й участі в бойових діях. Головний штаб "Юнармии" заявляє, що понад 5,5 тис. вихідців з організації вже бере участь у війні проти України. Існує чітка кореляція між активністю регіону в мобілізаційній кампанії й чисельністю "Юнармии" на його території. Татарстан став єдиним регіоном, де її відділення відкрили в усіх муніципальних районах. Загалом до лав організації вступило 54 тис. малолітніх і неповнолітніх жителів республіки. Подібні результати демонструють Башкортостан 51 тис., Краснодарський край 65 тис. На представників цих регіонів припадає й найбільша кількість підтверджених втрат ЗС РФ. На українських територіях "Юнармия" впроваджує мілітаристську ідеологію і в Україні, на тимчасово окупованих територіях. 2016-го її активна діяльність охопила Крим, де до січня 2022 року поширилася на 29 тис. дітей. Окремі з них після повномасштабного вторгнення Росії взяли до рук зброю. Найвідомішим прикладом є артилерист, 23-річний Ілля Зозульський. Приєднавшись до "Юнармии" 2016-го як учасник, він тепер є одним із 50 наставників руху, які воюють проти України. Існує кореляція між активністю в мобілізаційній кампанії й чисельністю "Юнармии" Кримське відділення "Юнармии" розробляє спеціальні програми відпочинку для дітей у літніх таборах, у яких діти проходять фактичну підготовку до служби в армії. З 2023 року в них організовують так звані патріотичні зміни, лекторами в яких є військові Чорноморського флоту та викладачі Чорноморського вищого військово-морського училища ім. П. С. Нахімова. На Сході України штаби ­"Юнармии" з'явилися після 2022 року, проте до цього в так званих Л/ДНР її функції виконувала організація прикриття "Військово-патріотичний рух "Молодая гвардия Юнармия". У травні 2019-го першими її членами стали 77 підлітків, станом на листопад 2024-го, їх уже майже 5 тис. 2023 року в Донецьку та Луганську відкрили "доми" "Юнармии" обладнані приміщення для вогневої та спортивної підготовки на території шкіл. Технічну допомогу для них час від часу надає Донецький офіс Червоного Хреста. На захоплених територіях у Херсонській і Запорізькій областях російські табори патріотичного виховання з'явилися в листопаді 2022-го. Перший "дім" "Юнармии" в ­Херсонській області відкрили в жовтні 2023 року в окупованому Генічеську. Відтоді організовують різні мілітарні навчання. Крім того, регіональні відділення "Юнармии" на окупованих територіях причетні до незаконної депортації та примусового переміщення українських дітей у РФ. У Запорізькій області активним учасником викрадення є керівник штабу "Юнармии", уродженець Уфи Фідаїль Бікбулатов. Він же організував тренування вихованців регіонального відділення російськими військовими з добровольчого батальйону ім. Судоплатова "Барс-32". Інші проєкти "Юнармия" є найбільш медійним проєктом військово-патріотичного виховання школярів і студентів, який володіє найбільшою фінансовою і матеріальною базою, пропонує найширшу програму мілітаризації дітей і молоді. Проте російська влада активно застосовує десятки аналогічних рухів та ініціатив. Окрім парасолькових організацій типу Російського центру громадянського й патріотичного виховання дітей і молоді ("Роспат­риотцентр"), президентського фонду "Защитники отечества", ДОСААФ Росії, військово-патріотичного центру "Вымпел" і Пошукового руху Росії, існують Центри "Воин" та "Авангард", мережі військово-історичних клубів, регіональні пошукові загони. Всі вони орієнтуються на дітей і молодь як мобілізаційний ресурс і тісно спів­працюють із російською громадською організацією ветеранів локальних війн і воєнних конфліктів "Боевое братство" (пов'язана з ГРУ), Росгвардією та Військовим університетом Міністерства оборони ім. Олександра Невського. Кожен із приблизно 700 наявних військово-патріотичних клубів має партнерство з підрозділами ЗС РФ, які проводять тренування зі зброєю для дітей та виконують інші тренерські й менторські функції. Це дає підстави всерйоз розглядати російський молодіжний і дитячий військово-патріотичний рух як сучасний аналог Гітлер'югенду. Окремої уваги потребує Центр військово-спортивної підготовки й патріотичного виховання молоді "Воин", створений у травні 2023 року за дорученням Путіна. У програмі занять: управління БПЛА, організація зв'язку, навички надання першої допомоги, основи вогневої, тактичної та інженерної підготовки. Інструкторами є учасники бойових дій усього майже 400 осіб. Попри те що центр орієнтований на молодь віком 1435 років, основну масу його учасників становлять старшокласники 1517 років. Головними форматами діяльності центру є військово-спортивна підготовка тривалістю три місяці та літні військово-патріотичні зміни по три 3 тижні. Резерв у 50 тисяч є серйозним підсиленням режиму Центр активно розвивається: спочатку функціонувало 12 філій, а станом на грудень 2024 року 21. На початку серпня 2024-го Путін доручив уряду РФ залучити учасників війни до розбудови філій центру в усіх регіонах. 2023-го підготували понад 15 тис. курсантів, протягом 2024 року вже 26 тис. із 35 тис. запланованих. Враховуючи, що ви­пускники центру прагнуть реалізувати себе не тільки в армії, але й у решті силових структур, резерв у 50 тис. є серйозним підсиленням режиму в майбутньому. Центр є партнером "Движения первых" у проведенні військово-патріотичної командної гри "Зарница 2.0" (реанімація радянського досвіду) з елементами початкової військової підготовки та симуляції виживання в екстремальній ситуації. Гра популярна в дітей віком до 17 років. Крім того, її проведення підтримує адміністрація президента РФ в особі Сергія Кирієнка, а Путін доручив "простягнути її до кожної школи". 2024-го "Зарница" вперше відбулася практично по всій Росії за участі понад 800 тис. школярів і 5 тис. наставників, серед яких майже 500 осіб ветерани війни проти України. Прикметно, що в кожній із команд визначено ролі відповідно до воєнної тактики ЗС РФ: окрім типових командира, радиста, сапера, медика і штурмовиків, є воєнкор, фахівець із кібербезпеки (він же політрук) і два оператори дронів. Загрозливі перспективи 20 грудня в Росії відзначають День ФСБ. Торік заходи "святкового" характеру буквально охопили і старого, і малого, відбувшись усюди від башт Кремля до дитячих садків. Така увага до чекістів у поліцейській державі закономірна, але й вона має свої особливості: якщо режим відверто насаджує захоплення силовиками, то воно не може поширюватися винятково на армію для боротьби із внутрішнім ворогом також потрібні ідеологічно затяті молоді люди. За програмою-максимум усі ці маси змалечку тренованих уже за кілька років можна легально й легітимно використовувати проти тих, хто постійно "надуває" Росію. Якщо ж не вдасться, їх завжди можна використати для консолідації влади й повчання всіх незгодних. То ж під час згаданого вище "свята" у школі №4 міста Донецька, яка тепер називається кадетським корпусом ім. глави "ДНР" Олександра Захарченка, декламували вірші про користь ВЧК, а також лунала пісня "Пусть ватником зовут и колорадом". Передплатити журнал "Країна"

Хто наживається на оборонних спорудах Мріючи про мир, Україна й сьогодні, й завтра має захищатися від агресивного сусіда. Одним з елементів цієї безпеки є оборонні споруди. Зокрема й так звані зуби дракона, які мають зупинити танкові підрозділи ворога. Держава витрачає на це сотні мільйонів гривень. Тож важливо знати, наскільки ці зуби міцні, а кошти виправдані. "Країна" переконалася, що проблеми з цим досить серйозні, й відстежила, хто та як на цьому заробляє На початку березня військова частина з Чернігова оголосила два тендери на 274 млн грн для виготовлення та постачання конструкційних матеріалів. За умовами першого тендера на 96 млн грн, до одного з міст Харківської області до кінця травня мають доправити майже 54 тис. захисних споруд у вигляді залізобетонних пірамід. Саме тих, які зазвичай називають зубами дракона. За умовами другого тендера на 178 млн грн, 125 тис. залізобетонних пірамід трьома партіями мають доправити на Дніпропетровщину. На перший тендер відгукнулися п'ять компаній три заводи залізобетонних виробів із різних регіонів України та два товариства з обмеженою відповідальністю з харківською пропискою. Кого обирає військова частина? Поки що збережемо інтригу. Із заводами все більш-менш зрозуміло, тож розкажемо про два згадані ТОВ, щоб читач краще уявив усіх дійових осіб та виконавців. Добре бути третьою особою Перша фірма ТОВ "АСКБ", зареєстрована майже 10 років тому. Але ­2024-го її доходи зросли двадцятикратно порівняно з попереднім роком. А все завдяки тому, що компанія, як кажуть, сіла на бюджет, почавши заробляти саме на виготовленні оборонних споруд на замовлення державних установ. "Заробляння" одразу привернуло увагу правоохоронних органів: у червні Головне управління Нацполіції в Донецькій області зареєструвало кримінальне провадження через зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки. У поле зору поліції потрапили шість договорів ТОВ "АСКБ" на 31,8 млн грн, підписаних 2024-го з однією з військових адміністрацій, декількома міськрадами та двома комунальними автопідприємствами Донецької області. Під час досудового розслідування встановили, що посадові особи держустанов Донеччини й допустили згадане "зловживання службовим становищем" в інтересах третіх осіб, тобто ТОВ "АСКБ". Ідеться про те, що фортифікаційні споруди закуповували без торгів через систему Рrоzоrrо. Замовники укладали договори з підприємцями і вже потім оприлюднювали інформацію. Досудове слідство, зокрема, відстежило, що купували зуби дракона за завищеними цінами. Тому Заводський районний суд Кам'янського у вересні заарештував частину майна компанії, а саме декілька захисних споруд, які правоохоронці вважають неякісними, та відправив на судову будівельно-технічну експертизу. Рішення в цій справі ще немає, і "АСКБ" теоретично може брати участь у тендерах. Але військові мали б задуматися: чи не ризиковано їм мати справу з таким виробником оборонних споруд? Друга фірма ТОВ "Буд-Техпром", зареєстрована в лютому 2024-го. В її штаті 13 працівників. Дмитро Косотухін і директор, і бухгалтер, і власник. Із тендерних документів випливає, що "Буд-Техпром" збирається виготовляти зуби дракона фактично просто неба як виробничий майданчик заявлено старий цех та автостоянку будкомпанії. Філігранна робота обійти конкурента на одну гривню Повернімося до наших тендерів. У першому перемогло ТОВ "Буд-Техпром", у другому ТОВ "АСКБ". І цікаво, як це відбулося. У першому тендері харківські товариства зіграли в демпінг та спаринг. Що наштовхує на цей висновок? Якщо заводи з виготовлення залізобетону знизили ціну замовлення в межах кількох відсотків від стартової, то два ТОВ знизили ціну майже на третину і зробили це практично синхронно до 64 млн грн. Можете зауважити: хіба це погано, коли ціна відчутно знижується, а держава економить? Звісно, якщо йдеться справді про економію. І немає ризику, що під загрозою буде якість робіт, та ще й у такій критично чутливій сфері, як захист держави. "Країна" запитала у представників двох із трьох заводів-виробників: чи можна виготовити якісну продукцію за таку ціну? На що отримала чітку відповідь: "Ми за таке ніколи не взялися б. Це нереально й безвідповідально". Це якщо про демпінг. Тепер про спаринг. Уявляєте, при тому, що ціна впала із 96 до 64 млн грн, різниця в ціні між пропозицією "Буд-Техпром" і "АСКБ" становить аж&hеllір; 1 грн. Хіба не магія, коли уявити, що фірми ніяк не узгоджують своїх дій і ось так, з точністю до копійок, конкурують та змагаються? Але от факт, що ставить під сумнів магію і свідчить про дещо інше: в березні 2024-го та сама військова частина оголошувала тендер на ті самі зуби дракона на 78,7 млн грн. Переможця так само обрали з двох фірм, і різниця в їхніх пропозиціях становила так само 1 грн. І знаєте, хто став переможцем? ТОВ "Буд-Техпром". Його ціна становила 78&thіnsр;796&thіnsр;799 грн. Хто програв? Так, ТОВ "АСКБ", з ціною 78&thіnsр;796&thіnsр;800 грн. Ну хіба не філігранно зіграно? Є ще одна промовиста подробиця: "Буд-Техпром" виграв цей тендер уже за місяць після реєстрації. "Буд-Техпром" і "зуби" на Харківщині Тепер детальніше про другий тендер. Якщо в першому не перемагає жодне з профільних підприємств, а стає переможцем скромне ТОВ "Буд-Техпром", то на тендер з удвічі більшою сумою, 178,7 млн грн, заходить тільки один учасник ТОВ "АСКБ". І зрозуміло, перемагає. Перемагає той, кому треба Чи не дивно, що жоден із потужних заводів учасників першого тендера, наприклад відомий у країні Завод залізобетонних конструкцій імені Ковальської, не відгукнувся на це замовлення? Адже залізобетон це, так би мовити, їхній хліб, єдиний спосіб заробітку. Тож хоча б у одного з трьох заводів міг виникнути інтерес, тим паче документи в усіх були готові. Як бачимо, не виник. "Країна" поговорила з виробниками, й усі вони назвали причиною своєї відмови неможливість за два тижні якісно виготовити й доправити першу партію 41 тис. захисних споруд і наступні партії в такому ж темпі. Але "АСКБ" це, бачимо, аніскільки не збентежило. У кращому разі, можливо, у фірми вже є виготовлені захисні споруди. Адже основним видом діяльності "АСКБ" вказано гуртову торгівлю будматеріалами. А в гіршому? Під серйозним сумнівом за умови двотижневого терміну буде слово "якісно", на якому наголошували ті, хто спеціалізується на залізобетоні. Такою от банально знайомою видається в підсумку картина: в одному тендері маєш спаринг-партнера, який програє тобі 1 грн, в іншому відходиш убік і перемагає той, кому треба. Додамо, що "Буд-Техпром" має свій бекграунд в історії з виготовленням залізобетонних конструкцій для захисту української землі. У січні 2025-го екскомандувача Сил територіальної оборони та двох його підлеглих затримали за підозрою в недбалості, через яку ворог зміг захопити частину Харківщини у травні 2024 року. Арешт викликав хвилю обурення серед військових, які вважають підозри необґрунтованими і кажуть, що причина в катастрофічному браку бійців, а головне в неготовності укріплень на Харківщині. Але до чого тут "Буд-Техпром"? Просування російських окупантів у перші дні травневого наступу 2024-го відбулося стрімко, незважаючи на нібито готові фортифікації. Лише за кілька тижнів ЗСУ кривавими зусиллями вдалося стабілізувати фронт, тоді й розпочався "розбір польотів". Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради з вивчення ситуації зі зведення фортифікацій на Харківщині з'ясувала багато цікавого. Зокрема те, що з початку 2024 року Харківська обласна військова адміністрація без проведення тендерів уклала договори на будівництво фортифікаційних споруд на понад 4,5 млрд грн. 29 договорів на 545 млн грн у лютому-квітні 2024-го з мало кому знайомим ТОВ "Тех-Інком". Компанія має юридичну адресу, але невідомо, де її виробничий майданчик. А ще важливіше: хто нею володіє. На той час підприємством володіла цивільна дружина віцемера Харкова з питань забезпечення життєдіяльності міста й депутата Харківської міськради Андрія Руденка. А основною компанією, через яку гроші за договорами з "Тех-Інком" ішли куди треба, стало вже знайоме нам ТОВ "Буд-Техпром". 29 березня 2024 року компанія отримує статус платника податків, відкриває рахунок у банку й одразу отримує на нього майже 4 млн грн авансу. Головне управління ДПС у Харківській області відмовилося реєструвати податкову накладну на цей платіж: податківці запідозрили недійсність і нікчемність укладених договорів, за якими перерахували кошти. Але довести це не змогли, бо податківці чомусь у суд не прийшли й не надали "доказів наявності ознак фіктивності в діяльності ТОВ "Буд-Техпром". Такий от не зовсім хепіенд, якщо йдеться про безпеку країни й витрачання бюджетних коштів. "Тех-Інком" сховав власників після гучного скандалу цивільна дружина віцемера вже не володіє фірмою. А "Буд-Техпром" продовжує успішно освоювати сотні мільйонів бюджетних коштів. Тож військовим командирам, людям, які захищають країну, судові процеси, а тим, хто "косить бабло", можливості косити його й далі? Р. S. Аналіз судових документів показує: зловживання на тендерах на виготовлення захисних споруд є не тільки на Харківщині. Кримінальні справи є по оборонних спорудах у багатьох регіонах. У більшості випадків у зв'язку з державною таєм­ницею, назви компанії, які недобросовісно виконують замовлення, не оприлюднюються. Тим важливі­ше досліджувати тих, чия праця на захист держави є сумнівною. Передплатити журнал "Країна"

"Безповоротну допомогу від народу Сполучених Штатів Америки, надану через конгресове рішення, адміністрація Трампа конвертує в борг України, який підлягає поверненню. Це неприпустимо", каже експерт з енергетики Михайло Гончар Угода про надра України постійно змінюється, як і риторика президента США Дональда Трампа. Як поясните процеси довкола неї? &еnsр;Нині можна говорити тільки про підходи й загальні принципи таких угод. Тому що нинішній варіант уже не є угодою про мінерали, про що на початках говорив Трамп. Ідеться вже про надра загалом, про інфраструктуру, зокрема енергетичну, транспорт, порти. Утім, повний і остаточний перелік складових предмета цієї угоди невідомий. По-перше, треба звернути увагу на дискримінаційний підхід із боку США нашого, поки що, формального стратегічного партнера. Безповоротну допомогу від народу Сполучених Штатів, надану через конгресове рішення, тепер адміністрація Трампа заднім числом конвертує в борг України, який підлягає поверненню. Це неприпустимо ні з позиції ділової етики, ні з позиції міжнародного права. По-друге, створення нібито інвестиційного фонду. Найімовірніше, інвестиціями там і не пахне. Це буде механізм висмоктування фінансових результатів, які отримуються в Україні в контексті використання предметів угоди. Це чи рідкісноземельні метали, чи в ширшому контексті мінерально-сировинні й енергетичні ресурси, чи йдеться про використання енергетичної інфраструктури, ГТС, АЕС, портів, залізниці. Організація, яка цим займатиметься, корпоративний суб'єкт з американською реєстрацією, що діятиме за законами США, в органах управління матиме американську більшість. Українська сторона буде позбавлена прав і можливостей впливати на рішення і діяльність такої організації. Інвестиціями там і не пахне По-третє, за підходів, де українська сторона десуверенізована і лише присутня, є ризик, що партнер може передати управління фондом третій стороні. Ясно, що нею, хай навіть замасковано, буде Росія. Така угода може бути в межах розподілу сфер впливу між РФ та США. Вашингтон може легко маневрувати, отримавши натомість від Кремля певні вигоди чи інтереси. Чому четвертий пункт Плану перемоги президента Володимира Зеленського містить пропозицію партнерства з розроблення надр? &еnsр;Україна пропонувала США та ЄС укласти спеціальну угоду щодо спільного захисту наявних покладів критичної мінеральної сировини та спільного інвестування й використання потенціалу українських надр. Очевидно, розрахунок був на те, що співпраця відбуватиметься на партнерських і паритетних засадах. Освоєння українських надр у частині критичної мінеральної сировини може забезпечити додатковий фінансовий потік, необхідний для розвитку нашого ОПК і не тільки. Але масштабні проєкти з освоєння надр за участі інвесторів із США та ЄС потребують гарантій безпеки для України. А тут про гарантії безпеки не йдеться, американська сторона відкинула це. Спочатку був меморандум на дві сторінки, а тепер проєкт на 58 сторінок. Тому він підлягає ретельному аналізу. Британський професор права Алан Райлі, старший науковий співробітник Аtlаntіс Соunсіl, викладач Лондонського університету, проаналізував цей проєкт угоди й охарактеризував його як "документ про експропріацію". Українська влада веде дипломатичні маневри з уточнення позицій, галузевих аспектів, процедурних нюансів. Але якщо підхід американської сторони та дух цієї угоди залишаться незмінними, підписувати нічого не можна. Якщо визнати борг перед США, то країни ЄС, за прецедентом, можуть також почати вимагати визнати борг? &еnsр;Так. І треба пам'ятати, що сьогодні в європейських країнах здебільшого прихильні до України уряди, та після виборів там ситуація може змінитися, як у Словаччині, до влади можуть приходити проросійські сили. Створювати такий прецедент небезпечно. В європейській пресі циркулюють вкиди про поновлення роботи гілки "Північних потоків". Чи є небезпека поновлення цієї німецько-російської співпраці щодо газу? &еnsр;Якщо є нитка й вона у функціональному стані, то ризик є. Про небезпеку я не говорив би, бо з німецького боку є тверда позиція щодо неможливості використання "Північних потоків". Вкиди в медіа це системна робота, з одного боку, росіян через європейські джерела, з другого боку активізувалося німецьке проросійське газове лобі. Відверто діє партнер Путіна Маттіас Варніґ. Також з'явилася американська складова такий собі інвестор Стівен Лінч хоче відновити пошкоджену нитку другого "Північного потоку", а не лише запустити вцілілу. Триває системна кампанія, і так чи так це російський інтерес повернутися на європейський газовий ринок. Атомні електростанції це наша енергетична безпека Путінська політика "повороту на схід", на китайський ринок, провалилася. Та якби й запрацювала, то там довше логістичне плече, на тому кінці труби лише один споживач Китай. Це незіставно з логістично близьким ринком Європи, де багато споживачів, конкуренція, ними можна маніпулювати. Пекін не Берлін, з ним фокуси Кремля не проходять. Стало зрозуміло, що у прямому вигляді повернутися не ви­йде, тому й розробили стратегію прихованого повернення. Звідси були задумки з "азербайджанським" газом транзитом через Україну. І щодо "Північного потоку" схема подібна. Поява американського інвестора передбачає, що на компресорній станції "Славянская", відправній точці ПП2 на російському узбережжі Балтики, відбудеться акт перетворення газу від Газпрому на "американський", який далі прокачуватимуть до німецького Грайфсвальда. Ця схема успішно спрацювала з перетворенням російської нафти на "угорську" на білорусько-українському кордоні. Та є одне "але". Такий схематоз суперечить інтересам американських компаній, які експортують на європейський ринок свій скраплений природний газ. Якщо запустити вцілілу нитку "Потоку" на 27,5 мільярда кубів щорічно, то для Газпрому це свято. Нині вони можуть прокачувати не більш як 16 мільярдів кубів за рік другою ниткою "Турецького потоку". А тут одразу майже вдвічі більше можна прокачати, що означає одразу мінус для американського постачання. Європейський ринок може прийняти й американський, і російський газ? &еnsр;Особливістю європейського ринку є те, що він досить інтенсивно стискається. Якщо 2010-го споживання газу на ринку ЄС-27 становило 545 мільярдів кубометрів на рік, то 2024-го лише 332 мільярди кубів. Нагадаю, на піку російського газового експорту до ЄС-27&thіnsр;2021 року його обсяг становив 155 мільярдів кубометрів. У рамках політики декарбонізації, попри відсутність газового санкційного пакета проти РФ, в Євросоюзі з року в рік триває скорочення обсягів споживання газу. За цих обставин важко уявити, що серйозний інвестор зі США робитиме ставку на російський проєкт в умовах стиснення європейського ринку газу. Звісно, росіяни хочуть повернутися на ринок ЄС, поновити експорт газової корупції й маніпулювання політиками. Ми ж бачимо, як це працює у випадку з Угорщиною, Словаччиною, Сербією. Як працювало в Болгарії. Та й росіяни були близькі до тотального успіху в Німеччині до повномасштабної війни. Одні країни змогли вибратися з цих "солодких" газових і нафтових пасток Кремля, а хтось, як-от Угорщина, потонув і вважає, що це ідеальний засіб для політичного довголіття. Припускаю, що ми ще побачимо продовження серіалу на тему "українці підірвали "Північні потоки". На жаль, цим і в нас люблять похвалитися. Водночас забувають, що у світі постправди на нас можуть легко це повісити з вимогою десятків мільярдів доларів компенсації за заподіяну шкоду європейському бізнесу. Що таке "угорська схема по нафті"? &еnsр;Коли 2022 року Європейський Союз приймав шостий санкційний пакет щодо нафти, Угорщина погрожувала заблокувати його прийняття, якщо не буде збережено транзит російської нафти нафтопроводом "Дружба" через територію Білорусі й України. Мовляв, Угорщина не має можливості отримувати нафту в інший спосіб і не може переробляти іншу нафту, крім російського сорту Urаls. Єврокомісія пішла назустріч Угорщині, щоб хоч і в урізаному вигляді, але санкційний пакет прийняти. Бо основна російська експортна нафта морська. Вона йде через нафтоперевалку на Балтиці та в Чорному морі. Для угорців зробили виняток, але не назавжди. Ті сказали, що їм потрібно два-три роки, щоб переналаштуватися на інший сорт нафти. Це був обман. Угорці й не збиралися виконувати свої обіцянки. Але торік Україна запровадила санкції проти компанії "Лукойл". І угорці зрозуміли, що може бути кепсько, якщо Україна запровадить санкції загалом проти російської нафти. І вони задіяли схему, придуману росіянами: змінювати на папері в пункті передавання російську нафту на угорську. І в нас теж зраділи, бо немає необхідності оголошувати санкції проти російської нафти загалом: ми тепер не маємо справ із російською нафтою взагалі, бо йде угорська. На папері то вона угорська, а фактично російська та ще й за спец­ціною для режиму Віктора Орбана. Урядова логіка приблизно така: транзит газу зупинили, бо закінчився термін дії угоди й був залізний привід не продовжувати. А мовляв, щодо нафти ми так зробити не можемо, бо діє чинний договір (до 2030 року. Країна). Це хибна логіка. Можемо зупинити. Тільки цього року транзитом "угорської" нафти Україна вже надала РФ можливість заробити приблизно 1,5 мільярда доларів доходу, які підуть на дрони, ракети, КАБи, що летять на Україну. А Будапешт нам "дякує" черговим блокуванням у ЄС допомоги Україні, переговорів про вступ у ЄС та відмовою продовжувати санкції проти агресора. Трамп і Зеленський говорили про повне поновлення роботи Запорізької атомної електростанції та роль США в цьому. З українського боку говорять про інвестиції, а з американського про перехід АЕС під їхній контроль. Росіяни кажуть, що нічого не передаватимуть. Що відбувається? &еnsр;Російська позиція зрозуміла: "Усе наше, і Запорізька область теж". Однак нині для них ЗАЕС, як валіза без ручки. Станція не генерує й не збуває електроенергію. Але, виходячи з воєнних реалій, вони ставлять на збереження статус-кво, пропозиції США для них неприйнятні. Адміністрація Трампа не заглиблюється в суть справ і бездумно пропонує ідеї. Припускаю, що вони вже зрозуміли: щодо окремо взятої АЕС досягнути прориву не вдасться, бо цього не хоче Кремль, який вони чомусь вважають договороздатним. Тому американська позиція змістилася на те, щоб узяти під контроль наявні в Україні АЕС, бо США, мовляв, мають досвід управління. Ніякого досвіду управління такими АЕС з енергоблоками ВВЕР радянської/російської конструкції вони не мають. Тут та ж небезпека, що й в угоді про надра. Бо якщо ми погодимося на американське управління, то ніщо не перешкоджатиме їм передати його умовній третій стороні з досвідом роботи з енергоблоками ВВЕР. Ця третя сторона може виявитися "Росатомом", замаскованим під формально незалежну компанію з управління активами. Що нині важать атомні електростанції для енергетики та виживання України? &еnsр;АЕС це наша енергетична безпека. Атомна генерація це 56 відсотків усієї електроенергії, що генерується. Очевидно, нам теж потрібні гарантії безпеки. Захист цих об'єктів потребує розміщення протиповітряних і протиракетних систем типу Раtrіоt і ТНААD (протиракетний комплекс рухомого наземного базування для висотного заатмосферного перехоплення балістичних ракет середньої дальності. Країна) та ескадрильї винищувачів F-35. Але теми гарантій безпеки Україні наш формально все ще стратегічний партнер США жахається, як нечиста сила ладану. Тоді й для нас немає предмета розмови. Як ставитеся до енергетичного перемир'я? Є заяви, але жодного документа. &еnsр;Є джентльменські обіцянки, але між росіянами і США та нами й Білим домом. Відомо: з поки що нашого боку був наказ не завдавати ударів по російській енергетичній інфраструктурі. От уже квітень, і ми їх не бачимо. Росіяни розповідають брехню про наші удари по нафтопере­качувальній станції "Кропоткінська", яка не має стосунку до системи транспортування їхньої нафти, а є елементом нафтопроводу Тенгіз Новоросійськ Каспійського трубопровідного консорціуму, оператором якого є "Транс­нефть". До речі, офіційно вони формулюють обережно, бо цією трубою іде головно нафта американських компаній, видобута в Казахстані, й ті бачать, що насправді відбувається. Росіяни пишуть, що "дрон, который летел в направлении&hеllір;", а прямо не кажуть, що "Кропоткінська" була об'єктом атаки. Бо вона й не була, але вигідно поширити через пропаганду дискредитацію України як порушника енергетичного перемир'я. Ворог відпрацьовує нову тактику ройове застосування дронів Ми в односторонньому порядку дотримуємося "угоди". РФ вважає, що тільки вона її дотримується. Росіяни тепер не б'ють по підстанціях Укренерго, по газотранспортній інфра­структурі, але б'ють по об'єктах обленерго, тобто по розподілу. Вважають, що це не є порушенням. А загалом це квазіперемир'я. Ворог відпрацьовує нову тактику на цивільній інфраструктурі міст ройове застосування дронів. Ніщо їм не заважає повернутися до ударів по енергетичній інфраструктурі, а привід придумати нескладно. Передплатити журнал "Країна"

Я така екстравагантна, що й заміж виходила екстравагантно. У мене було четверо чоловіків. Двоє, на жаль, померли. Із першим чоловіком художником Остапом Патиком перед тим як одружитися, лише раз ходили в кіно. Мені було 17. Вони якось у майстерні з друзями цілу ніч сиділи й під ранок вирішили, що йому пора женитися. Вбрали вишиванки, прийшли до мене та й давай про куницю і дівицю говорити. А я погодилася, бо подумала, що стану старою дівою, як відмовлю. У нас було три весілля. Перше в українських строях, з кіньми, в Шевченківському гаю. На друге ми в загс приїхали в джинсах на мотоциклах. Третя забава була в лісі. Стріляли з козацької гармати. Після розлучення не змінювала прізвища на дівоче, бо треба було переробляти велику кількість документів. Тепер воно стало особистим брендом. Спілкуємося і з колишнім чоловіком, і з його теперішньою дружиною. Образ ідеального чоловіка для мене образ мого тата. Він перша скрипка і в оркестрі, і в житті: і зірка, і сім'янин, і все вміє в хаті зробити, і вчудити теж уміє. Мама його називає порядним батяром. На мотоциклі "Ява" вони з мамою, вагітною мною, їздили у Крим і назад. Вдячна батькові, що прийняв моє рішення не грати на скрипці після 18 років навчання музики. Відчувала, що підприємництво мені вдається краще. За відчуттям, мені 38. Я вся про енергію. Енергія нова валюта. Стараюся, щоб її рівень не понижувався в тілі нижче за 70 відсотків. Якщо нижче треба відпочивати. Бо нічого не можу створювати. Колись я виграла грін-карту й мала можливість жити в Америці. Пробула там неповних два роки і зрозуміла, що хочу бути в енергетичному полі України. Бракувало мого богемного оточення. З одного боку, українці за кордоном гуртуються, а з іншого усвідомлюють, що їхні діти, вже народжені там або які приїхали туди в малому віці, асимілюються. Щоб бути успішною у США і я мала б асимілюватися. У 24 роки мала відчуття перегною, який удобрює американську землю. 1996 року я не мала можливості дзвонити зі Штатів додому по відеозв'язку, тож у телефонних будках залишала 300 доларів на місяць тоді, як за житло платила 600. Енергія нова валюта Коли почалася війна, я придбала стареньку хатину на околиці села Буковець на Закарпатті, де вовки на подвір'я приходять. Ця земля і гори відновлюють мою енергію за 2 години. Із найменшою дитиною не біжимо в укриття під час повіт­ряної тривоги, бо його в нас немає поблизу. Ховаємося за диван. Допомагає психологічно. До третьої річниці повномасштабного вторгнення ми з командою "Зерна" привезли в Бельгію прем'єру перформансу, створеного за участю американських музикантів. Поєднує українську класику, народні пісні та колискові в сучасному аранжуванні зі звучанням електроніки та скрипки, а також відеоряд із кадрами наслідків війни. 24 лютого презентували в Європарламенті. Це моя культурна дипломатія. Люди поділяються на споживачів і творців. Перші прийшли в цей світ, щоб заробити гроші й щось за них купити. Другі мають мету бути кимось, а не мати щось. Неlісорtеr Vіеw це коли піднімаєшся над проблемою, над своїм життям. Мене перезавантажує, коли ходжу в гори й бачу горизонт. Це як живеш на першому поверсі й бачиш мало, але на 25-му вже бачиш більше. Так само працює і наш розум. Варто розширювати масштаби. Відколи Трамп став президентом, є фрустрація, ніби за нас вирішують нашу долю. Людина діє за певними патернами, сценаріями, які в неї утворилися в голові, і має той самий результат. Треба змінювати підсвідоме. Найкращу пораду в житті мені дала найстарша донька Устина піти в терапію. Це сталося у 48 років. Ухвалюю рішення, слухаючи своє тіло. Коли починає крутити живіт або не можу вдихнути, голова розболілася, отже щось відбувається не так. Навчилася говорити "Ні". Я в тих роках, коли ще сповнена енергії, але вже не можу витрачати час на непотрібне. Можу вимкнути фільм на третій хвилині або припинити спілкуватися з неприємною людиною. Між моєю старшою і молодшою дитиною різниця в 20 років. Я рано народила першу, і вона отримала від мене менше проявленої любові. Менше казала: "Я тебе люблю", "Ти найкраща у світі". Тепер шкодую про це. З молодшими все було по-іншому. За такої невизначеності у світі маємо перебувати у спокої, рівновазі, балансі, ресурсі і ще щось створювати. Важливий момент у вихованні прийняття. Треба, щоб дитина розуміла, що її ніхто не засудить за будь-який вибір, навіть якщо він буде невдалий. Я виросла в чудовій галицькій родині, але мої батьки з повоєнного покоління і передали мені переконання, з якими працюю в терапії. Наприклад, релігійне ставлення до грошей. Досить почути, що легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство небесне, і все, гроші заробляти не треба, бо страшно, що Бог тебе не буде любити. Я несвідомо боялася заробляти. Коли винесла це на рівень свідомості, то зрозуміла, що гроші це ресурс, завдяки якому можу реалізувати багато добрих справ. Інше переконання з дитинства не проявлятися. Тато казав про українську інтелігенцію і Розстріляне відродження: "Голови понаставляли, їх постинали". В юності я собі шкодила тим, що бунтарка. Мама вчила мене економити, бо вона не знала, як навчити більше заробляти. А я, ніби на зло, була марнотратка. Навчилася ніжно говорити сама із собою. Кажу: "Слухай, ти така молодець. Христя, ти все зможеш". Бо якщо ти себе постійно критикуєш і кажеш, що ти безнадійна, то так воно й буде. У мене хороші стосунки з Богом. Це точно не бородатий старець, який мені щось дозволяє чи забороняє. Розумію свою віру в Бога на рівні енергії. Є купа наукових досліджень, що в різних емоцій можна поміряти рівень вібрацій. І найвищі вони в енергіях вдячності, любові божественних емоціях. А от у заздрості, безпорадності найнижчі. Вірю в концепцію структурованої води, що через медитацію, молитву, дихальні вправи можна врегулювати свій психоемоційний стан, свою воду всередині, з якої складаємося приблизно на 80 відсотків. Недарма кажуть, із рознервованої людини аж дим іде. Умію бути вдячна й навчила того своїх дітей. Наймолодша каже: "Мам, я вдячна за кожну фісташку". Це не тому, що нам їх важко купити, а тому, що розуміє, часи бувають різні. Фісташка це як образ чогось, що не купувалося щодня в гірші часи, а купували лише необхідне. Бідність чи достаток відчуваю не через кількість грошей, а через спроможність їх заробити. Нині не можу похвалитися великими статками, але почуваюся спроможною. У своїй компанії запровадила систему додаткової мотивації: внутрішню валюту такі круглі медальки з написами "Я молодець". 1 "молодець" 100 гривень. Наприкінці місяця співробітники міняють "молодці" на гроші. Токсичні люди не працюють у моїй команді. Не дозволяю, щоб забирали енергію в мене чи інших працівників. Не буває конструктивної критики. Вся критика руйнує тебе, якщо ти не просила про зворотний зв'язок і не готова її почути. Як прийде час, то вмру, треба тримати всі справи в порядку. В усіх українців нині є шанс померти не у старості чи від хвороби, а героями. Третій свій спортивний мотоцикл я продала, коли завагітніла третьою дитиною. Це вже про відповідальність і за дітей, і за колег, які зі мною працюють. Переживаю, щоб зі мною нічого не сталося. З тих же причин не йшла в соло-похід у гори. Розуміла, що розплодилося багато вовків, узяла провідника. Критика руйнує, якщо ти про неї не просила У нас живуть різні сутності: і жадібність, і гординя, і різні ображалки. Якщо цього не висловлювати, воно гнитиме всередині і шкодитиме. Юрій Покальчук колись казав: "Любов це "на", а не "дай". Ця фраза запала мені в душу. Якщо людина не вміє любити себе, то не вміє любити й когось. Буде упирем у стосунках. Стосунки це як поєднання двох перснів. Є спільний простір, але з обох боків кільця є і особистий. Важливо дати людині можливість бути собою і мати своїх друзів чи час побути самому. Любов це всепроникна сутність, яка наповнює все: простір, погляди, слова, тембр, голос. Це й відсутність страху втратити чи бути неприйнятим. Даю собі право на агресію. Але швидко відходжу. Просто кажу: "Міняю одну емоцію на другу". І дітей своїх так учу. Якщо тебе щось зачіпає із тебе щось стирчить. Значить, його можна якось облагородити, підстригти цей кущ, працювати над ним усе життя. Колись подивилася фільм "Лессі" про те, як собака через усю Шотландію біг до свого господаря, і відтоді мріяла про такого пса. Купила коллі у 48. За кілька місяців мене попросили взяти ще одного коллі, бо його господар виїхав за кордон. Третього собаку папільйона я купила наймолодшій доньці Вероніці на закінчення першого класу. Потім узяла собаку з Авдіївки, в якої від обстрілу відірвало ногу. Її прооперували й тепер бігає. П'ятий пес мого бойфренда наполовину лайка й наполовину вівчарка. Господар живе в Канаді, а собака зі мною. Нашу пару внук називає "бабця і її хлопець". У нас стосунки на відстані. Усе почалося рік тому, як приїхав до Львова й випадково зайшов до мене в шоурум сорочку купити. Для побудови гармонійних стосунків важливі спільні проєкти. Нині мій бойфренд скрипаль у спільному міжнародному перформансі. У батьків є кантичка (нотний зошит. Країна), яку почала писати ще моя бабця, а потім продовжив тато. Він зібрав туди ноти і слова всіх відомих у нашій родині українських колядок. Це наш великий скарб. На великі свята розгортаємо і співаємо.

Минулого тижня сталася шокувальна, але очікувана подія. Адміністрація Трампа закрила бюджетне фінансування Vоісе оf Аmеrіса та "Радіо Свобода". У журналістському середовищі мало таємниць, але ми до останнього вірили, що Голос та Свобода вистоять. Адже їх було створено в часи найгостріших протистоянь між демократичним світом і тоталітарними режимами. Вони стали потужними інформаційними ресурсами, які протистояли цензурі, пропаганді та дезінформації Як усе почалося? "Голос Америки" з'явився 1942 року під час Другої світової війни. Спершу він був частиною Офісу воєнної інформації Сполучених Штатів Америки, а його перша трансляція вийшла німецькою мовою. Мета доносити правдиві новини до країн, де існувала жорстка цензура. Згодом, під час холодної війни, VОА почав віщати й іншими мовами. Українською зазвучав із 1949 року. Уявіть тільки: в ті часи репресій, гонінь та переслідувань можна було піймати радіохвилю свободи. Скількох українських патріотів та хвиля тримала на плаву? "Радіо Свобода" з'явилося 1950-го, спеціально для мовлення у країни, що перебували за залізною завісою. Його створення ініціював Конгрес США, підтвердив Гаррі Трумен 33-й президент США, а припинив 47-й президент Дональд Трамп. Та чомусь мені здається, що це його безславна сторінка історії. Обидва мовники тоді стали голосами свободи для мільйонів людей, які жили в умовах комуністичних і диктаторських режимів. Як усе продовжилося для нас? Три роки тому теж сталася шокувальна подія. Повномасштабна війна Росії проти України. Покадрово пам'ятаю перші воєнні ефіри на 5-му каналі: порожня столиця, повітряні тривоги та блокпости, обстріли та суцільний біль і страх. Доки наші колеги з інших каналів їхали з валізами до Львова, ми робили свою роботу: розповідали про події, боролися тією зброєю, яку мали голос в ефірі. Ми не стояли у пробках на виїзд із міста. Наша дорога була вільна. Саме ми показали атаку на Гостомель, колони російської бронетехніки під Києвом, ми робили включення з Херсона й показували, як українці зупиняють російські танки голими руками. У наших ефірах звучали оголошення: як допомогти теробороні, як можна евакуюватися з небезпечних місць, куди підвезти хліб та пальне. Саме в нашому ефірі Хливнюк на порожній Софійській площі заспівав "Червону калину". Однак. За два дні після того, як українські військові вигнали росіян із-під Києва, без попереджень та пояснень влада відключила 5-й канал із цифрового ефіру Т2. Це сталося 4 квітня 2022 року і триває й досі. З того часу 5-й канал оскаржує відключення в судовому порядку, намагаючись визнати бездіяльність відповідних державних органів протиправною. Проте судові засідання постійно переносять, що затягує процес поновлення мовлення. Але це в жодному разі нас не зламало. Просто нагадаю: ми це канал революцій та змін диктаторських систем. У період Помаранчевої революції 2004 року канал активно висвітлював демонстрації, давав слово протестувальникам і висвітлював події з перших уст. Це допомогло сформувати критичне ставлення до старих систем цензури та пропаганди. Під час Євромайдану 5-й канал транслював живі репортажі з центру подій, надаючи можливість громадськості бачити реальний стан справ. Мої колеги з місць подій розповідали про боротьбу за гідність, свободу та європейські цінності, що стало каталізатором для масштабних змін у країні. Ми правдиво висвітлюватимемо й наступні зміни в Україні. Нас не можна не помічати. Аудиторія 5-го каналу це переважно свідомі та критично мислячі українці, які шукають правдиву та незалежну інформацію. Серед глядачів каналу: молодь, яка активно цікавиться політичними подіями та реформами, знаходить у каналі надійне джерело новин; громадські діячі й інтелігенція, що цінують аналітичний підхід і глибокий аналіз подій. Незалежний характер контенту приваблює аудиторію не лише з великих міст та регіонів України, а й із-за кордону. Українці, які нині живуть у всіх куточках світу, хочуть знати правду про свою країну. Їх не влаштовує пропаганда "Єдиного марафону", яка вихваляє єдину "потужну позицію". Я довго чекала, доки колеги з усіх відділень "Радіо Свобода" та "Голосу Америки" почнуть протест, покажуть характер, скажуть своє вбивчо-гостре слово, почнуть пікет чи голодування, звернуться до своєї мільйонної аудиторії. Усі ці інструменти журналісти 5-го каналу в різні часи переслідувань використовували на повну. Але цього разу з голосом та свободою не сталося. Можливо, тому, що стабільне бюджетне фінансування та соціальний пакет зменшує бажання йти на барикади? А можливо, й тому, що наступний, 48-й, президент Америки зробить голос та свободу ще сильнішими? Просто треба почекати. Однак в Україні, незважаючи на зростання політичного тиску та спроби обмеження свободи слова, 5-й канал продовжує боротися за незалежну журналістику. Сьогодні він використовує сучасні технології: Інтернет-платформи та соціальні мережі. Завдяки активній присутності в онлайні канал має можливість оперативно доносити новини, проводити інтер­активні ефіри та залучати нову аудиторію. Мобільні репортажі та живі трансляції. Репортери на місцях подій регулярно публікують актуальні матеріали, що дає глядачам змогу отримувати інформацію прямо з епіцентру подій. Розслідувальна журналістика. Незалежні розслідування та аналітичні матеріали допомагають розкривати сутність подій, протистояти офіційним маніпуляціям і пропаганді. 5-й канал залишається символом свободи слова й незалежності української медіасфери. Його історія, відданість правді та постійна боротьба за демократичні цінності надихають багатьох українців і мене вже багато років. Горда бути частиною цього ефіру.