Gazeta.ua

Девʼятого січня парламент у другому читанні проголосував за авантюрний законопроект. Він може фактично провести найбільш масштабний за період незалежності України перерозподіл державної власності у позаприватизаційний спосіб. Водночас бізнес зобовʼяжуть примусово перетворити компанії в акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Ця законодавча ініціатива може завдати непоправних ударів по національній безпеці, про це ще на початку підготовки цього законпроєкту застерігали багато фахівців. Особиста морока спікера Стефанчука Подейкують, що лобістом цього закону є спікер Руслан Стефанчук, він навіть особисто заморочувався голосами для його підтримання. І щоби вмовити всіх необхідних підтримати рішення, виправили критичні зауваження, котрі висловлювали раніше представники громадськості, судді, науковці, фермери, представники місцевих громад та народні депутати. Однак, тим не менше, основні претензії до цього закону залишаються. Одна з них - законопроєкт пропонує скасувати Господарський кодекс, який справді потрібно змінювати. А відміна кодексу зруйнує чинну систему організації бізнесу та поховає напрацьовану роками судову практику застосування господарського законодавства. "У 2004 році запрацював Господарський і Цивільний кодекси. Тоді в судах не розуміли, які норми застосовувати і що робити з попередньою практикою. Як здійснювати правосуддя? І коли він вступить в дію, то суди будуть вимушені створювати нові практики, - вважає народний депутат і член комітету з питань правової політики Сергій Власенко. - Конституція містить пряму згадку про державні підприємства, а закон цей їх прибрає. Конституція каже, що Україна - держава з економічною багатоманітністю. А тут намагаються все звести до 2-3 організаційних форм. Війна мала б навчити, що роль держави має бути підвищена. Уже віддали "Мотор Січ" у приватні руки. І що? Є низка приватизованих підприємств, які просто вже не працюють. Тепер же хочуть перетворити все в "товки" і "акціонерки". Ефективний той власник, який ефективно управляє". Цікаво, що негативно щодо проєкту закону висловилося й Головне юридичне управління Верховної Ради України. Там зазначають, що протягом шести місяців після прийняття законопроєкту держава повинна буде ліквідувати або реорганізувати всі підприємства, де вона є власницею. Тобто фактично провести процедуру корпоратизації. Завідувач кафедри господарського права і процесу Національного університету "Одеська юридична академія", доктор юридичних наук, професор Олег Подцерковний вважає, що навіть важко уявити проблеми із утворенням 14 тисяч наглядових рад для комунальних підприємств. Скандали з кадровим наповненням наглядових рад державних підприємств, махінації з заробітними платами його членів поширяться на комунальний сектор. "Також це означатиме комерціалізацію комунального сектору. Адже товариства почнуть підпорядковуватимуться ринковим правилам, що негативно відобразиться в першу чергу на простих людях", - впевнений Олег Подцерковний. Корпоратизація по-українськи: втрата контролю над суспільним майном Отже, що ми бачимо наразі. Основна мета згаданого закону - корпоратизація всіх без виключення державних та комунальних підприємств, в тому числі водоканалів, теплокомуненерго, транспорту, обслуговування тощо. Що таке "коропоратизація" в наших умовах у перекладі з чиновницького на українську? Це практично повне відсторонення власника від процесу управління своїм майном через всілякі "наглядові ради", "незалежні дирекції", "зовнішні аудити" тощо. Ви десь бачили приклади успішної корпоратизації, яка щось добре принесла би власнику та споживачам? Окрім божевільних зарплат та премій членам наглядових рад, Нафтогазу Коболєва, Укрпошти Смілянського, Київводоканалу незрозуміло кого, Укренерго, Енергоатому, Облгазів, Обленерго тощо. Ми самі розуміємо, наслідки бачимо у своїх платіжках. Тепер теж саме хочуть зробити на місцевому рівні. Водночас, не можемо нехтувати аргументами, що США підтримують корпоратизацію як гарантію прозорого управління державними ресурсами, щоб уникнути корупції та забезпечити ефективність використання їхньої фінансової допомоги. Мовляв, для них це спосіб інтегрувати Україну в західну модель управління. Хоча вони розуміють, що такі реформи можуть викликати соціальне напруження через зростання тарифів і відчуття втрати контролю з боку місцевих громад. Для США головний пріоритет мінімізувати ризики нецільового використання їхніх коштів і стабілізувати Україну як партнера. Добре. Але чому коштом зубожілого у війні населення? Отже в українських реаліях скасування Господарського кодексу може загрожувати втратою контролю над державним майном. Відсутність чітких правил і механізмів захисту відкриває шлях для зловживань і корупції. Законопроект 6013 фактично може усунути бар'єри, що перешкоджають незаконним операціям з державними активами, що може призвести до їх розкрадання та передачі в приватні руки. А може замість радикального скасування кодексу доцільно було б сфокусуватися на його модернізації, усуненні застарілих норм та адаптації його до сучасних реалій. Це дозволило б уникнути правового хаосу і зберегти довіру бізнесу до правової системи. Також окрім декількох експертів, котрі внесли свої правки, необхідно було б залучити громадськість до обговорення цих достатньо важливих змін. Відкриті консультації з широким колом експертів, бізнес-спільнотою та громадянами дали б більше можливстей врахувати всі ризики й уникнути поспішних рішень. Участь суспільства є ключовим фактором для забезпечення прозорості це аксіома. Крім того, чимало фахівців вважають, що важливо впроваджувати реформи поступово. Мовляв, поетапний підхід дозволив би синхронізувати нововведення з чинним законодавством і мінімізувати ризики, пов'язані з їхнім застосуванням. Інакше, це все красива обгортка для ідеї, котра на ділі позбавляє народ України контролю над своїм же майном. Корпоратизація це не про прозорість чи эфективність, це про передачу наших ресурсів під управління людей, далеких від інтересів пересічних українців. Кому стане краще? Точно не людям. Увесь контроль перейде до, так званих, незалежних рад, котрі будуть обслуговувати інтереси зовнішніх гравців, а не тих, хто живет в цій країні. Підсумком стане зростання тарифів, неможливість впливати на рішення і повний розрив між територіальними громадами та їхнім власним майном. Це не інтеграція в західну модель, це - реальний грабунок під красивим приводом. Народу знову залишиться платити за рахунками, в той час як менеджери з надхмарними зарплатами й преміями будуть розповідати про "реформи". Такі кроки не зміцнюють країну, а роблять її вразливою, ще більше залежною та позбавленою права самій вирішувати свою долю.

Газовий колапс в проросійському сепаратистському регіоні Молдови Придністров'ї і подальші перебої в постачанні електроенергії його населенню вказує на те, що Росії буде важко продовжувати утримувати цю територію в "незалежному" статусі. І хоча ця знакова подія не зможе відразу ж розрубати Гордіїв вузол "придністровського питання", спровокованого 30 роками окупації Придністров'я російськими військами, проте здатна наблизити Тирасполь до розуміння, що вічно гратися в псевдонезалежність від Молдови йому вже не вдасться. Ситуація в Придністров'ї різко змінилася після того, як 1 січня 2025 року Україна припинила транзит російського газу, а російський "Газпром" відмовився постачати газ до Республіки Молдова альтернативним маршрутом через суперечку з Кишиневом через борг. Рішення зупинити транзит російського газу через українську територію стало історичною подією, кінцем епохи гри з Москвою у піддавки... Рішення зупинити транзит російського газу через українську територію стало історичною подією, кінцем епохи гри з Москвою у піддавки, коли російські терористична армія розстрілює українських полонених, а Україна тим часом продовжує дотримуватися газового договору, який був підписаний з Російською Федерацією ще до початку Великої війни Росії. Власне, це не що інше, як спроба примусити європейців вплинути на Україну, щоб вона погодилася відновити транзит російського газу через українську територію. Путін розпочав газову "двіжуху", і його посил жителям окупованого Придністров'я сьогодні звучить так: "Газу немає, але ви там тримайтеся. А краще потерпіть, ось-ось Європа замерзне і сама почне у нас випрошувати російський газ". Стратегічний метод Росії полягає в тому, щоб створити енергетичну залежність сусідніх країн від російського газу, підштовхнувши їх таким чином добровільно передати Москві контроль над їхніми газовими системами. Ми були свідками того, як Росія повільно припиняла постачання газу до Європейського Союзу у 2021 році, поки вона нарешті не вторглася в Україну та не спробувала заморозити Європу. Це був наочний доказ того, що Європа більше ніколи не повинна бути залежною від Російської Федерації ні в чому. Очевидно: Росія може погрожувати й робити те саме знову і знову. Європі знадобилося два роки, щоб розробити альтернативні шляхи постачання. І хоча це дещо дорожче, але це ціна свободи. ...рішення Путіна розв'язати повномасштабну війну проти України підірвало здатність Москви використовувати енергопостачання як важіль впливу в Європі Припинення надходження російського газу до Придністров'я стало ударом по Росії, який продемонстрував: рішення Путіна розв'язати повномасштабну війну проти України підірвало здатність Москви використовувати енергопостачання як важіль впливу в Європі. Раніше це не спрацювало у Європі, тапер це не спрацьовує і в Молдові. В той час, коли почалася війна в сусідній Україні, Молдова повністю залежала від Москви щодо природного газу, але відтоді намагалася диверсифікувати та розширити постачання джерел енергії, а тепер покладається на отримання газу з інших європейських ринків. Трапилося так, що Європа розслабилася, і в взаєминах з путінською Росією почала забувати про правило "розумної обережності" під час контактів із тоталітарними державами. Москва прискорила процес розуміння цього. А "придністровський газовий прецедент" також є попередженням для Німеччини та інших європейських держав, які міцно колись сіли на газову голку Кремля - ніколи більше не довіряти ні "Газпрому", ні Росії. Російська Федерація прогнозовано назавжди втратила більшість своїх газових ринків у Європі. Однією з причин припинення постачання російського газу в Придністров'я став міфічний борг за нього з боку Молдови. Путін вирішив, що хоча Кишинів і не може контролювати територію Придністров'я, але платити за використаний населенням цього анклаву газ мусить саме Молдова. Росія нарахувала молдованам псевдоборг, який нібито виник між 1991 та 2002 роками. За підрахунками Москви, на сьогодні цей борг "Газпрому" становить аж $709 мільйонів. Хоча не існує жодних документів, які могли б його підтвердити. ...чи можна взагалі вірити російським газовим рекетирам, коли вони пред'являють Молдові суму, на $700 млн більшу від тієї, яка є насправді? Молдовський уряд не заперечує, що неоплачений борг існує, однак незалежні аудиторські фірми визначили суму боргу у $8,6 мільйонів. Тож чи можна взагалі вірити російським газовим рекетирам, коли вони пред'являють Молдові суму, на $700 млн більшу від тієї, яка є насправді? Росіяни скрізь в своєму амплуа, і тут дивуватися немає з чого. І взагалі, з якого дива Кишинів повинен допомагати сепаратистському регіону? Самі ж хотіли жити, як у Росії. От і почали так жити, без газу. Адже ні для кого не секрет, що в половині регіонів Росії газ для населення й досі є недоступною розкішшю. Але в Кремлі це нікого не хвилює. Москва роздала російські паспорти придністровцям та називала їх своїми громадянами. Якщо це так, то саме вона має їм зараз допомагати. Якщо ж не збирається допомагати, а раніше використовувала їх тільки в своїх імперських політичних цілях - то саме час їх остаточно відпустити. Щоб придністровці почали з іншою частиною Молдови реальні переговори щодо можливості інтеграції в єдиний політичний та економічний простір. Що три десятиліття заважала їм зробити Російська Федерація. ...придністровці захотіли "незалежності" за чужий рахунок. Тирасполь палець об палець не вдарив для блага населення своєї "республіки"... А так виходить, що придністровці захотіли "незалежності" за чужий рахунок. Тирасполь палець об палець не вдарив для блага населення своєї "республіки", а тепер їм усі мусять і зобов'язані. Хлопці, хочете жити окремо - платіть за все самі. А не можете, то біжіть звідти жити в Росію або повертайтеся назад до Молдови, а тих із вас, хто видавав себе за владу - судіть. Біда тільки в тому, що придністровці під зав'язку нашпиговані російською пропагандою, від якої гранично тупіють. Такими особами керувати дуже легко. Жителів Придністров'я використовують так само, як і мешканців Донбасу. Але Москва, як завжди, знімає з себе будь-яку відповідальність, коли мова починає йти про виділення ресурсів для окупованих територій. Поточну катастрофічну ситуацію погіршує і те, що Кишинів вже запропонував Придністров'ю допомогти купувати газ на європейському ринку, як це робить сама Молдова, отримуючи його через територію сусідньої Румунії. Але в Придністров'ї відмовляються це робити, чекаючи, що Росія відправить їм безкоштовний газ. Москві потрібно створити кризу в Молдові, бо 2025 - рік парламентських виборів в Молдові. А те, що хтось замерзає, їм не важливо, нехай потерплять. ...Росія може постачати газ і до Придністров'я. Просто не хоче це робити, бо їй потрібно, щоб ця газова криза вплинула на парламентські вибори у Молдові Тим часом російські пропагандисти вже почали обвинувачувати Україну в "придністровській газовій кризі". Нібито це саме Україна винна у її виникненні. Мовляв, якби не перекриття українцями транзиту газу з Росії, то газ би й далі надходив до Придністров'я. Лукаво замовчуючи той факт, що існує "Турецький потік" - експортний газопровід із Росії до Туреччини через Чорне море. Перша із двох ниток цього газопроводу призначена для постачання газу турецьким споживачам, а от друга - для газопостачання країн Південної та Південно-Східної Європи. По ньому Росія може постачати газ і до Придністров'я. Просто не хоче це робити, бо їй потрібно, щоб ця газова криза вплинула на парламентські вибори у Молдові. Куди можуть рухатися відносини Молдови і Придністров'я після газового колапсу? Звісно, що найоптимальнішим варіантом для переконаних сепаратистів було б зібрати свої речі та виїхати разом окупаційною армією до Росії. Але вони не хочуть цього робити. Намагаючись організувати Росію на своїй території. Ніяк до жителів цієї "народної республіки" не доходить, що безплатний газ - тільки в душогубці, а халява, обіцяна Росією, дуже усім їм дорого обходиться. Ось про яку замерзаючу Європу мріяв Путін, як кажуть "бий своїх, щоб чужі боялися". Крім того, утримувати окуповані території - обов'язок Російської Федерації. Не хочете цього робити - залиште Придністров'я. Скидається на те, що Росія не змогла більше утримувати не тільки Сирію, а й Придністров'я. Путін позбувається зайвого баласту, оскільки економіка РФ починає дихати на ладан Скидається на те, що Росія не змогла більше утримувати не тільки Сирію, а й Придністров'я. Путін позбувається зайвого баласту, оскільки економіка РФ починає дихати на ладан, а припиняти свою війну в Україні він ніяк не хоче. Тому чи не час російському диктатору Путіну забрати назад до Росії так званого "президента" невизнаної Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) Вадима Красносельського? Нехай приєднується до Януковича та Башара Асада. А жителі Придністров'я починають думати, як повернутися назад до Молдови. Безкоштовний газ - як наркотик, тож у придністровців почнеться "газова ломка" і протверезіння. ПМР не життєздатна сама по собі і доведеться прийняти реальність, що крім Молдови - у них немає інших варіантів. В 2025 році до придністровців прийшов реальний "рускій мір", показавши їм наглядно, що вони були потрібні Москві тільки як політичний важіль для розхитування державності Молдови. Можна розглянути декілька варіантів вирішення газової проблеми для Придністров'я. Враховуючи те, що майже всі жителі цього регіону за 30 років окупації обзавелись паспортами РФ, ті хто не визнають так звану ПМР територією Молдови, нехай переїжджають до Росії. Там на них чекатиме газ, тоталітарний порядок і Путін. Вони мають нарешті зрозуміти, що так, як раніше - вже не буде. Адже всі усвідомлють, що тих чоловіків, які переїдуть в Росію, відразу ж поженуть на російсько-українську війну, тож мусять перестати підтримувати псевдореспубліку і вимагати ліквідації незаконного утворення - Придністровської Молдавської Республіки. ...Путін дуже хоче, щоб на майбутніх парламентських виборах політична сила президентки Молдови Маї Санду - партія "Дія та солідарність" - зазнала поразки Цілком очевидно, що путінський проєкт закривається, прохання до проводжальників вийти з Придністров'я. Росія вже не здатна оплачувати таке дороге для себе політичне задоволення, як ПМР. Звичайно, Кремль ще може якимось чином спробувати продовжити його агонію, оскільки Путін дуже хоче, щоб на майбутніх парламентських виборах політична сила президентки Молдови Маї Санду - партія "Дія та солідарність" - зазнала поразки. Варто пригадати, що Молдова стикалася з відключенням газу та електрики в 1992-1994 роках, коли була війна в ПМР, але молдовський народ із цим впорався. Енергетичний шантаж Росії має раз і назавжди закінчитися, тим більше в умовах війни в сусідній Україні. Судячи з останніх подій, за кілька місяців від "республіки" Придністров'я залишаться лише спогади. Головне, щоб Молдова змогла "перетравити" це утворення, залишилася на шляху євроінтеграції та нарешті стала членом Євросоюзу. Молдовани заслуговують на гідне життя.

Росія серйозно розглядала можливість застосування ядерної зброї проти України, але, найімовірніше, Китай її відмовив від цього - про це розповів державний секретар Сполучених Штатів Ентоні Блінкен британській Fіnаnсіаl Тіmеs. Очевидно, за це ми якось мали б дякувати Піднебесній. Але ми дякувати поки не будемо. Попри все, Китай досі залишається союзником Росії, хай і у своїх власних інтересах. А друзі Росії - нам не друзі. Російські війська зменшують використання військової бронетехніки на активних ділянках фронту, - помітили фахівці Інституту дослідження війни Російські війська зменшують використання військової бронетехніки на активних ділянках фронту, - помітили фахівці Інституту дослідження війни (ІSW). Це пов'язано з великими втратами в техніці та свідчить про те, що й радянські запаси броні в РФ потроху вичерпуються. "Все тече, все минає", - писав Геракліт. І навіть Росія колись закінчується й минає. Аби скоріше. Дональд Трамп, ще не вступивши на посаду президента, активно цікавиться справами в Україні, - стверджують обізнані джерела. Йому надали всю засекречену аналітику, він періодично говорить телефоном з лідерами європейських та інших держав, аби взнати їхню думку щодо перспектив закінчення російсько-української війни. Зокрема, нещодавно Трамп мав телефонну розмову з президентом Казахстану Токаєвим. Позиція Астани нам важливо, бо об'єктивно Казахстан проти російської агресії, хоч і перебуває в зоні впливу Москви та Пекіна. Трамп-молодший відвідав Гренландію. А його батько сказав: "Мейк Гренландія гріт егейн!". Данці напряглися вдруге і сказали, хай то вирішують самі гренландці&hеllір; Цілком можливо, що Трампи не знали, що Гренландія Америці досі не належала&hеllір; В усякому разі Трамп не виключив застосування військової сили "для захисту Гренландії". Ми живемо в світі тотального абсурду, і час до цього звикати. Можливо, Гренландія - нова "гаряча точка" на тілі планети. Після гренландської "війни", Трамп "анексував" Канаду і перейменував Панамський канал. Щиро сподіваюся, що у такий спосіб він хоче показати Сі Цзиньпіну і Путіну, що він ще більший вар'ят, ніж вони. Соntrа sреm sреrо! Прихильники Трампа стверджують, що він провокує ситуацію зумисно. Мовляв, це така хитра політика "контрольованого хаосу". Ну, побачимо. Аби самому йому в тому хаосі не згубитися. Зрештою, "це ж було вже", як казав Леонід Кучма. Наприклад, Fоrеіgn Аffаіrs в своєму останньому номері звернув увагу на таке: Дональд Трамп провів виборчу кампанію точно в тому ж стилі, що й Рональд Рейган в 1980 році. І навіть гасло "Маkе Аmеrіса grеаt аgаіn" - це з риторики Рейгана 45 річної давнини! ...полювання за піратськими кораблями з російським "збіжжям" веде Фінляндія. Сирія не дала дозволу на захід до порту російському судну Чинний президент США Джо Байден запровадив нові санкції проти танкерів, що перевозять російську нафту та проти "Роснєфтєфлоту". До чорного списку потрапило 183 судна. Справжнє полювання за піратськими кораблями з російським "збіжжям" веде Фінляндія. Сирія не дала дозволу на захід до порту російському судну. Ніде не має бути спокійно російським зайдам - ні на землі, ні на воді, ні в повітрі. Глава Пентагону Ллойд Остін на Рамштайні оголосив про черговий пакет військової допомоги для України на суму пів мільярда доларів. Очевидно, це останній пакет за правління демократичної адміністрації. Далі в нас - Трамп, республіканці й МАGА. Будемо бачити&hеllір; Україна встановила історичний рекорд з експорту цукру в 2024 році. І це - на третьому році війни! На зовнішні ринки направлено майже 750 тисяч тонн цукру. Хоч самим українцям ведеться нині й не солодко, світ таки споживає український цукор. Якось навіть трохи шкода тих "польських фермерів", не вгледіли. Володимир Зеленський дав інтерв'ю американському подкастеру Лексу Фрідману. Розмова велася на межі нормативної та обсценної лексики, з активним вживанням слова "х...". Президент України у своїй риториці нині подібний до Дональда Трампа, бо такі тренди нині в світовій політиці. З цікавого: Володимир Зеленський розповів, як в перші дні війни до нього зателефонував бульбофюрер і перепросив за атаку на Україну з боку Білорусі. "Це не я, це все Путін" - виправдовувався Лукашенко. Український пілот-винищувач на F-16 збив шість (!!!) російських крилатих ракет за один бойовий виліт. Таке не вдавалося нікому й ніколи, за всю історію існування F-16 Сили оборони України за один день знищили відразу 5 (!!!) ворожих зенітно-ракетних комплексів: два С-300, два "Панциря" та ЗРК "Оса". Супер результат! Український пілот-винищувач на F-16 збив шість (!!!) російських крилатих ракет за один бойовий виліт. Таке не вдавалося нікому й ніколи, за всю історію існування F-16. Дрони СБУ долетіли до Ленінградської області і атакували найбільший в Росії торговий порт Усть-Луга. Саме звідти Росія споряджає свій "тіньовий флот" з нафтою й газом. Вражено великі ємності з газовим конденсатом. Крім того, спільною атакою СБУ та Військово-морських сил ЗСУ знищено склади боєприпасів та безпілотників в Ростовській області. В ніч на середу Сили оборони завдали результативного удару по нафтобазі міста Енгельс, яка заправляє стратегічні бомбардувальники Росії. Мер одного з італійських містечок спеціальним указом заборонив місцевим жителям хворіти, бо це не вигідно для бюджету і не корисно для здоров'я. Про результати й наслідки такого рішення поки невідомо. Українці адаптувалися. Ми за останні роки стільки пережили, й стільки набачилися, що нас чимось здивувати важко. Ми тільки спокійно собі скролимо новини з світу тотального абсурду та кажемо одне одному: "Якось воно буде". Тримаймося!

За клопотанням народного депутата Нестора Шуфрича, який перебуває у СІЗО, Шевченківський районний суд Києва зобовʼязав забезпечити арештованому виконання його депутатських повноважень. Про це повідомив нардеп Олексій Гончаренко, який опублікував копію ухвали суду в Теlеgrаm. "Зобов'язати уповноважених осіб, відповідальних за забезпечення належних умов під час тримання обвинуваченого Шуфрича Нестора Івановича під вартою в межах застосованого запобіжного заходу, вжити заходів щодо забезпечення прав обвинуваченого Шуфрича Нестора Івановича стосовно реалізації останнім повноважень народного депутата України у формі та у спосіб, визначений чинним законодавством", йдеться в документі. Також зазначаєтья, що ця ухвала суду оскарженню не підлягає. "Тобто, я так розумію, тепер його будуть з СІЗО возити на засідання Ради? Ото буде шоу", додав Гончаренко. Водночас, у парламенті цими днями власною персоною зʼявивися і Микола Тищенко, котрий перебував під домашнім арештом. Але тепер, кажуть, йому просто "забули" продовжити домашнє увʼязнення. Петлі пропагандистського мережива Нестора Шуфрича Нагадаємо, Нестора Шуфрича, цю колишню стовпову фігуру в орбіті Януковича та Партії регіонів у вересні 2023 року затримали у нього вдома. З того часу він перебував у СІЗО. Аж до кінця 2024 року. Нардепу та його помічнику висунули підозру за статтями фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, зміни меж території і державного кордону України, а самому Шуфричу ще й оголосили підозру за статтею "Державна зрада". Йдеться про справу щодо російської шпигунської мережі, яку створив співробітник ФСБ РФ та колишній народний депутат України Володимир Сівкович. Слідство вважає, що Шуфрич за завданням Сівковича виступав на українських та російських телеканалах, щоби розповсюджувати ворожу пропаганду та просувати антиукраїнську політику. Це звучить як знущання, але Нестор Шуфрич очолював комітет зі свободи слова. Згодом до підозри в державній зраді Нестора Шуфрича додалась нова - у фінансуванні Росгвардії у Криму. Служба безпеки України повідомила, що спільно із ДБР зібрала докази антиукраїнської діяльності Шуфрича. За даними слідства, він налагодив схему фінансування російських окупаційних угруповань у тимчасово захопленому Криму. Правоохоронці стверджують, що Шуфрич платив гроші Росгвардії за воєнізовану охорону своєї елітної нерухомості на території півострова. Лише за три місяці 2016 року підконтрольна йому компанія сплатила окупантам за ці послуги понад пів мільйона російських рублів. Мова йде про недобудований профілакторій загальною площею понад 4,5 тис. квадратних метрів, розташований біля моря у селищі Сімеїз. Земельна ділянка площею понад 1,5 га входить до рекреаційної зони та межує із "дачею Медведчука". Нерухомість Шуфрич свого часу придбав у компанії, яка зареєстрована на Оксану Марченко. А напередодні повномасштабного вторгнення, у лютому 2022 року Нестор Шуфрич переписав свої активи на угорських підставних осіб. Власником компаній Шуфрича тепер є угорський бізнесмен Дьорд Штофа, який раніше працював у низці компаній, що безпосередньо пов'язані з Росією. Підготовка була серйозна. Заради збереження напрацювань топи проросійського лобі створювали не лише юридичні а й політичні передумови для виживання до часу, коли нарешті прийдуть кремлівські "визволителі". Адже один із найбільших розсадників проросійських сил "Опозиційна платформа За життя" після початку великої війни опинилася під забороною. Тому фракція політсили у Верховній Раді розкололась на різні групи. Звісно, без благословення Банкової навряд чи судді самостійно ухвалили б рішення про походеньки Шуфрича із СІЗО в Раду. І виходить, що Нестор Шуфрич зовсім не спонсор "штопаний", імовірного, державного перевороту, а цілком може зможе за потреби захистити "тата". Тож з одного боку все виглядає так, що звинуваченого у держзраді нардепа виводять з-під удару. З іншого, складається враження, що дехто активно страхується і для згуртування більшої кількості голосів у ВР, і для мотивації електорату на імовірних виборах. Таким чином Нестора Шуфрича повернули для нових подвигів за старими схемами. Отже виходить, що ОП нікого іншого договороздатного й головне харизматичного в лояльному до Москви середовищі, замаскованому під ліберальну опозицію, не бачить. Скільки б не милувався собою в люстерку газовий Юрій Бойко. Коля "Катлєта": "і знову, здрастє" Водночас, було б помилкою вважати, що Нестор Шуфрич єдина "писана торба" Банкової. Бо є ще організатор "тероборони Монако", кум глави ОП Микола Тищенко. Як відомо, минулої осені нардепу висунули підозру за фактом незаконного позбавлення волі потерпілого, яким виявився військовослужбовець з Дніпра. Тищенку тоді обрали запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Але ж таку неспокійну натуру пригоди кличуть, а він постійно дома сидить. І тепер Тищенко ходить на засідання ВРУ. Нардеп відзначився кількома гучними витівками. У 2023 році він порушив заборону президента на закордонний відпочинок під час війни і відвідав Таїланд. Однак, народного депутата не за це посадили під домашній арешт. Пригода трапилась у місті Дніпро в червні 2024 року. За даними слідства, група осіб за вказівкою народного депутата насильно позбавила волі колишнього військовослужбовця ЗСУ. Певний час потерпілого тримали в неволі та били. На відео, котрі демонструвало слідство, колишній боєць спецпідрозділу Кrаkеn Дмитро "Син" Павлов під час прогулянки містом зі своєю малолітньою дитиною, зробив зауваження Миколі Тищенку та його команді, що вони ходять містом зі зброєю та у військовій формі. Тищенко виправдовувався, що він з командою нібито бореться з певними "незаконними ботофермами". Зрештою, між ними сплпхнула суперечка, після чого люди у балаклавах та формі побили колишнього військового. У Миколи Тищенка тоді провели обшуки і повідомили про підозру за фактом незаконного позбавлення волі. Генпрокурор погодив клопотання в суд щодо обрання парламентарю запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. Суд задовольнив. За таке передбачається покарання у вигляді ув'язнення на строк від п'яти до десяти років. Скандал із бійкою у Дніпрі прогримів на всю Україну. У свій перший день в Раді Микола Тищенко скаржився колегам на "політичний тиск та свавілля правоохоронців". Але не варто думати, що Тищенко після цього всього піде в опозицію до влади. Бо не може Банкова втрачати таких кадрів. Тож якісь підозрілі політичні персонажі на доброму державному утриманні продовжують мати солідний вплив, що є ще однією загрозою - доведення державотворчих процесів до імпотенції.

Перед Новим роком президент України Володимир Зеленський звільнив Сергія Попка з посади начальника Київської міської військової адміністрації і призначив замість нього Тимура Ткаченка. Ткаченко раніше працював заступником міністра з питань стратегічних галузей промисловості, а до цього був директором департаменту територіального контролю Києва. Це переміщення на найвищих щаблях столичної влади не викликало б цікавості, якби не було перманентного протистояння Банкової з КМДА, починаючи з 2019 року. Нагадаємо, 21 жовтня 2022 року Володимир Зеленський призначив екскомандувача Сухопутних військ Збройних Сил України Сергія Попка начальником Київської міської військової адміністрації. До того президент Зеленський ще 1 березня звільнив київського міського голову Віталія Кличка з посади голови Київської міської військової адміністрації та призначив замість нього генерал-майора Миколу Жирнова. А 21 жовтня замінив Жирнова на генерал-полковника Сергія Попка. І от тепер Попка поміняли на Ткаченка. За законом "Про правовий режим військового стану", військові адміністрації виконують низку завдань, включаючи і забезпечення цивільного захисту. Тобто Кличку з початку повномасштабного вторгнення суттєво урізали повноваження. Він відсторонений від виконання безпосереднього керівництва виконавчою владою в столиці та є керівником публічної влади, хоча за звичкою за все й про все від невдоволених киян "відгрібає" одноосібно. Хоча коли трапляються неприємні ситуації, то всі стрілки переводяться саме на Віталія Кличка. Київ особлива "пристрасть" Банкової Неприязнь до Кличка та його команди з боку Зеленського та його команди відома давно. Медіа неодноразово повідомляли про плани Банкової роз'єднати посади мера Києва та голови Київської міської держадміністрації, щоб призначити головою КМДА свою людину. Однак ідея відкусити шматок влади в мера Києва змогла реалізуватись із початком великої війни. З'явилася можливість законним шляхом призначити "свого" начальника Київської міської військової адміністрації. Тут слід коротко пояснити різницю між двома органами КМДА та КМВА. За законом "Про правовий режим воєнного стану" голови обласних та районних держадміністрацій автоматично стають начальниками відповідних військових адміністрацій. І це логічно: це не виборні посади, на них чиновники призначаються указами президента, якщо президентові не подобається якийсь голова облдержадміністрації, він його просто замінює, а не запроваджує двовладдя. Інша ситуація із мерами міст. Це виборні посади. І закон дає президенту право призначати начальником міської військової адміністрації не мера, а якусь іншу особу. Це був відвертий ляпас міському голові та міськраді. У законі прямо записано, за яких обставин у місті створюється військова адміністрація не на базі місцевого самоврядування, а над ним: якщо міська рада та/або її виконавчий орган та/або міський голова "не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження". Тобто, простіше кажучи, якщо мер і депутати міськради втекли або виявилися зрадниками або ж місто окуповане і вони не можуть виконувати свої функції лише тоді створюється військова адміністрація з начальником-офіцером. Військові адміністрації з начальниками-офіцерами були створені у низці окупованих та прифронтових міст, чиї мери або виявились нездатними виконувати свої функції в нових умовах, або надто ненадійними. І саме в цьому сумному ряду опинився Київ, причому першим у списку. Так, у березні 2022 року над столицею висіла загроза окупації, тобто Київ тоді був у небезпеці. Але те ж саме можна сказати і про Миколаїв, Запоріжжя, Дніпро, Харків, Суми, Чернігів. Однак там Зеленський не створив військових адміністрацій із начальниками-офіцерами. У Херсоні, ще коли він був під окупацією, Зеленський призначив начальником військової адміністрації абсолютно цивільну людину секретаря міськради Галину Лугову (мера Ігоря Колихаєва викрали окупанти і його доля досі невідома). Дещо пізніше президент Зеленський замінив Галину Лугову на полковника Романа Мрочка. Хто крутитиме педалі виборчого велосипеду столиці? Варто зазначити, що Сергія Попка ще в 2023 році вже намагались усунути з посади ті ж, хто його туди призначив. Загалом генерал-полковник має непогані відгуки. І його посадили в крісло глави Київської військово-цивільної адміністрації з єдиною метою мінімізувати впливи в столиці обраного мера Віталія Кличка. Однак Сергій Попко поміркована людина, а тому на роль скандального "рекетира" частини повноважень у Кличка не підійшов. Отже, попри зрослу для ОП потребу в розгойдуванні позиції Віталія Кличка, можливості, котрі сьогодні надає посада меру великого міста, а тим більше столиці, перевищують доступне будь-якому міністру. У декого ще з 2019 року тримається непозбувний відчай: життя проходить, а тут величезна грошва пропливає мимо. Причому, не після результатів, а в ході процесу. Водночас, питання "оптимізації керівного складу органів місцевого самоврядування Києва" лягає і в політичні та виборчі потреби Банкової. Тож нещодавня зміна вивіски на дверях начальника КМВА це частина зусиль щодо переформатування місцевих адміністрацій під майбутні вибори. Як відомо, у Кличка "несанкціоновано", без згоди ОП, попри все тримається непоганий рейтинг. Тож час від часу обраному киянами очільнику столиці Віталію Кличку доводиться серйозно ставати в боксерську стійку. Для Банкової проблема в тому, що мер Києва, який за першої каденції заручився підтримкою іншого машиніста, тоді президентом був Петро Порошенко, - на останніх виборах мав заліковку, яка ефективно працювала на нього. І з іншого боку, кияни більше підтримували Петра Порошенка, ніж Володимира Зеленського. Отже на нового начальника Київської міської військової адміністрації Тимура Ткаченка покладена місія поміняти полюси впливу. Вочевидь, в ОП вважають, що йому це більше під силу. Бо хоча Ткаченко й займав посаду заступника міністра з питань стратегічних галузей промисловості, однак більше відзначився у ролі "смотрящого" за київськими МАФами та пляжами. Тобто формулу потоків та табличку ділення знає добре.

Хоча влада й заперечує наближення виборів, підготовка до них просувається тихою ходою, щоби не привертати увагу громадськості. Причому виборчу кампанію почали не тільки політики, а й військові. Показові рухи були і серед провладних "Слуг народу". Скажімо, якось занадто балакучим як для лідера провладної фракції був Давид Арахамія. Ще недавно його риторика від "давайте скажемо правду й розкриємо наші засекречені втрати" до того, що 17 нардепів "Слуг народу" от-от хочуть вийти з парламентської фракції, - була б "відзначена" офісом президента "душевною" бесідою. Однак тепер - жодних зауважень. Такий от дивний плюралізм думок в обростаючій авторитаризмом Банковій. Схоже, почалась якась гра. Водночас додамо, що депутати СН поодиноко давно почали покидати "фракцію-годівницю". І от тепер у парламенті згущується масовий вихід. Однак за неофіційним даними не 17, як повідомив Арахамія, а значно більше, - близько 50 "слуг" хочуть покинути парламентську президентську силу. Ні для кого не новина, що парламент уже другий рік потерпає від внутрішньої кризи. Депутати провладної фракції один за одним шукають вихід у прямому й у переносному сенсах. Однак, подейкують, це не так просто. Умовна гривня за вхід до парламенту й дві за вихід. Або, як зазначив політтехнолог Олег Постернак, спочатку депутати "вкладають мільйони, щоб потрапити в парламент, а тепер важко шукають як звідти вийти". На думку Олега Постернака причин масовості "втечі" "Слуг" декілька. "По-перше, загальне розбалансування системи, стримування противаг та надмірне зростання ролі Банкової саме офісу президента, - вважає політолог. Для багатьох депутатів парламент не є тією площадкою, де можна себе позиціонувати. Немає можливості для піару, адже політик без уваги це ніхто. Тому для багатьох з них немає сенсу перебувати й у парламенті. По-друге, в багатьох з нардепів є острах кримінального переслідування після того, коли почав працювати закон про зняття з народних обранців недоторканості". Водночас, чимало депутатів від "Слуги народу" усвідомлюють, що навряд чи зможуть потрапити у парламент після наступних виборів. Скажімо, у новий блок Зеленського, про формування якого також подейкують у політичному середовищі. Тому, який сенс сидіти в Раді, протирати штани й бути під постійним прицілом громадськості та преси? Нагадаємо, півроку тому у правлячій політсилі заявили про таємне створення нового політичного проєкту. Мовляв, формальний керівник СН Олена Шуляк разом з ексміністром інфраструктури Олександром Кубраковим та його колишнім заступником Мустафою Найємом підпільно вибудовують якусь нову політсилу під чинного президента. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шуляк, Кубраков, Найєм: троє у владному човні, незважаючи на скандальних "Слуг народу" З цього приводу в правлячій політсилі розгорівся грандіозний скандал. Більшою мірою через те, що, мовляв, голова партії Олена Шуляк використовує ресурс СН для побудови нової партії з Кубраковим та Наємом. Але чому вихід з СН є проблемою для бажаючих? Тому що голова парламентської фракції Давид Арахамія не може собі дозволити втратити авторитет в очах президента Володимира Зеленського та допустити, як він каже, можливу "недієздатність Верховної Ради". Він тут трохи лукавить. Причина не в тому, що не буде кворуму, а в тому, що не зумів утримати те, що було. Адже списочників, які вибули можна буде замінити наступними у виборчому переліку. Щоправда, якщо піде мажоритарник, то це проблема й місце буде порожнім. Бо зараз, під час постійних масових обстрілів усієї України не так просто організувати дострокові вибори на певному окрузі. Але проблема полягає ще й у тому, що в парламентському середовищі "Слуг" може зменшитись кількість нардепів, котрі підтримуватимуть чинного президента й Банкову. Майбутній лідер України буде в погонах? Водночас варто відзначити певну активність з політичним прицілом військових. От, наприклад, про політичні амбіції в своїх багаточисленних відео та телеефірах заявляє учасник бойових дій Олег Симороз. Колишній головний сержант 47-ї бригади "Магура" Валерій Маркус випустив цілий серіал, який може стати прологом виборчої кампанії. Командир "Азову" Денис "Редіс" Прокопенко теж активізувався у мережі з політичними заявами. Можна ще згадати командира 3-ї ОШБ Андрія Білецького, не кажучи вже про лідерів опитувань Валерія Залужного та Кирила Буданова. При цьому колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний є абсолютним лідером в усіх варіаціях опитувань. Нагадаємо, найсвіжіше з них проведено наприкінці листопада Центром "Соціальний моніторинг" на замовлення Аmеrісаn Роlіtісаl Sеrvісеs, LLС. Це опитування показало, що більшість респондентів позитивно ставляться до Залужного та готові підтримати його на майбутніх президентських виборах, якщо він висуне свою кандидатуру. З військових, окрім Залужного, у списку присутні керівник ГУР Кирило Буданов та командир Третьої штурмової бригади ЗСУ Андрій Білецький. Також результати цього опитування показали, що нинішньому головкому ЗСУ Олександру Сирському більшість респондентів не довіряють. Діяльність Сирського позитивно оцінюють лише 37% опитаних. Така популярність генерала Залужного не радує Банкову. Британське видання Тhе Есоnоmіst зазначає, що президент Володимир Зеленський матиме погані шанси на перемогу над Валерієм Залужним. Між тим, нинішній посол України у Великій Британії ще не заявляв публічно про свої політичні амбіції, хоча багато хто закликає його балотуватися. "Ситуація із Залужним взагалі унікальна. Наприклад, в представників "Азову" є ідеологія, так само як і в Андрія Білецького. А от про політичну програму Залужного ми нічого не знаємо та він і не заявляв про політичні наміри, хоча є лідером опитувань", - вважає політтехнолог Олексій Голобуцький. Що стосується рейтингів інших військових, то про це, вочевидь, говорити ще зарано. У тому, що військові йдуть в політику, нічого дивного немає. Війна накладає на суспільство свій відбиток і про це свідчить досвід інших країн з подібним досвідом. Зрозуміло, що політики будуть використовувати військових для залучення у свої політичні проєкти. Так вже було й після 2014 року. І може бути створено декілька проєктів з військовими. Але питання, чи зацікавлена в них чинна влада та інші політики? Чи військові просто допоможуть пройти в парламент? Адже діючі політики розуміють, що наразі в українців є запит на військових. Тому військовому буде легше "розкрутитись", аніж цивільному. Тож у тому, що військові почали знімати різні відео та коментувати політичну тематику, є цілком обʼєктивні причини. Їм набридло те, що відбувається в армії і вони прагнуть прибирати, знайоме їм зсередини, свавілля. І військові реально хочуть іти в політику, тому й порушують політичну тематику.

У новорічний тиждень новин особливо немає. Журналісти змушені повідомляти переважно про спорт та погоду, а інтернет-сайти згадують "яка зима була першого січня 50 років тому", і "чи плигали запорозькі козаки в ополонку на Водохреща" (спойлер: не плигали) Відсутність "великих новин" - то добре, бо ми вже наїлися тих новин досхочу. Новин тривожних, негативних, ворохобних. Аж трохи передоз. Потребуємо не новин, а добрих вістей. Загалом, усе як завжди. Сирени лунають, шахеди літають, Україна тримається. І не "три дні", а вже майже три роки. Будемо сподіватися, що 2025-й буде нам у всьому сприяти, маємо право на кращі сподівання. ...біля готелю Трампа в Лас-Вегасі вибухнув Теslа Сybеrtruсk, які робить підприємство Маска Навіть Дональд Трамп на свята трохи притих. Спробував купити Гренландію у данців, і після того десь зник з інформаційного поля. Мабуть, святкує і готується до інавгурації. А біля готелю Трампа в Лас-Вегасі вибухнув Теslа Сybеrtruсk, які робить підприємство Маска. В Новому Орлеані - теракт. Автівка в'їхала в натовп людей, 15-ро загинуло. Вже згаданий Ілон Маск зажадав від Британії звільнити з в'язниці ультраправого активіста Томмі Робінсона. Ще раніше трампів соратник різко критикував у власній соціальній мережі економічну політики уряду лейбористів на чолі з Кіром Стармером. Люди ще навіть не вступили формально на свої посади у США, а вже намагаються керувати світом. Тому уряд Британії вустами міністра охорони здоров'я Британії Ендрю Гвінна порадив Маску зосередитись на проблемах у Штатах, і "не лізти не свої справи". Президент Зеленський привітав країну з новим роком. Все правильно говорив. Україна з 1 січня повністю припинила транзит російського газу до Європи, як і обіцяла. Словацький Фіцо через це сильно розсердився Україна з 1 січня повністю припинила транзит російського газу до Європи, як і обіцяла. Словацький Фіцо через це сильно розсердився. Транзит загалом тривав 50 років: нескінченний потік західних мільярдів євро, які Росія витратила на озброєння, війну проти України та різноманітні гібридні диверсії проти того ж таки Заходу. "Дешевий газ", який обійшовся непомірно дорого всьому цивілізованому світу. У столиці Словаччини Братиславі відбувся мітинг проти прокремлівської зовнішньої політики Фіцо. "Ми - не ганчірка Москви", "Словаччина - не Росія", "Ми - Європа!". З такими гаслами люди вийшли на акцію протесту. В Південній Кореї спробували заарештувати президента, якого усунули з посади з допомогою імпічменту. Президент арештовуватися не захотів. 200 українських авіаторів пройшли підготовку в Британії перед навчанням на F-16. ЄС обіцяє підтримувати Україну "стільки, скільки буде потрібно". Данія пропонує один мільярд євро на закупівлю українського озброєння, яке Україні ж таки й передасть. ...вийшов перший том з майбутньої трилогії Валерія Залужного "Моя війна". Якісна робота технологів. Сприймається як серйозна заявка на участь у наступних президентських виборах У невеликому івано-франківському видавництві "Вавилонська бібліотека" вийшов перший том з майбутньої трилогії Валерія Залужного "Моя війна". Якісна робота технологів. Сприймається як серйозна заявка на участь у наступних президентських виборах. Щоправда, поки не ясно, коли вони відбудуться. Впливова Fіnаnсіаl Тіmеs оприлюднила свій прогноз на 2025 рік. Треба зазначити, що більшість прогнозів від FТ зазвичай збувається. Тож на 2025 рік британська газета прогнозує, що вдасться припинити війну в Україні, Дональд Трамп розпочне тотальну тарифну війну (передусім це стосується Китаю), біткоїн сягне 200 тисяч доларів, Емманюель Макрон втримається на посаді президента Франції, попри політичну кризу в країні. Ціни на китайський експорт впадуть, Ізраїль та США не наважаться завдати удару по ядерних об'єктах Ірану, а Індія по ВВП не обжене Японію. За рік будемо бачити, наскільки ці прогнози справдилися. Нам насамперед у цих прогнозах цікава "наша" війна та її закінчення. Почався 2025 рік. Останній рік першої чверті ХХІ століття. Тієї чверті, в якій нам випало застати п'ятьох українських президентів, побачити дві революції та дві війни - "звичайну" і повномасштабну. Комусь би таких подій вистачило на цілі століття. Але ми живемо на повну! Живемо, воюємо, тримаємося. Тримаймося далі! Хай все буде Україна!

"Ось помре Путін, що з ним зробити? Розвіяти над Байкалом? Замурувати у стіну? Поховати в безіменній могилі десь на території науково-дослідного інституту, в якому бадяжать "новічок", ставить питання російська опозиціонерка Марія Пєвчих після того, як у Росії заблокували сайт меморіалу Олексія Навального. Вбили, поховати по-людськи не дали, а тепер ще з пам'ятником воюють. Воюючи з померлими, путінський режим відкриває скриньку Пандори. У Петербурзі напередодні народження Володимира Путіна пенсіонерка Ірина Цибанєва прийшла на могилу його батьків на Серафимівське кладовище та залишила записку: "Батьки маніяка, заберіть його до себе. Від нього стільки болю та бід, весь світ молить про його смерть. Ви виростили виродка та вбивцю". Місяць перед ним на могилі батьків знаходили плакат з іншим написом: "Ваш син потворно поводиться. Прогулює уроки історії, б'ється з сусідами по парті, погрожує підірвати всю школу". Прокурор на суді вимагав засудити пенсіонерку, яка надивилася новин про застосування ядерної зброї та яку охопив страх за долю своїх дітей, до трьох років позбавлення волі. Володимир Путін найбільш небезпечний дурень у світі У Сочі суд оштрафував Валерія Мусаріна на 40 тисяч гривень за репост колонки Томаса Фрідмана в Тhе Nеw Yоrk Тіmеs "Володимир Путін найбільш небезпечний дурень у світі". Його звинуватили в образі людської гідності Путіна. А як тоді назвати вбивство сотень тисяч людей, мільйони сплюндрованих доль? Путіна, як і Асада, ніхто захищати не буде, вважає російський соціолог Ігор Ейдман, і пояснює чому. Верхівка армії зацькована кримінальними справами, олігархи мріють звільнитися від санкцій та повернутися до західного раю, чиновники втомилися від стресу війни і хочуть звично тратити накрадене за кордоном. Китай чи інші союзники також допомагати не будуть. На чекістів не можна покластися, бо у внутрішніх конфліктах вони підтримують того, хто перемагає. А найближче оточення втече. Сирійська катастрофа показала трухлявість путінського режиму, який розвалиться за першого серйозного катаклізму. Сирійські повстанці спалили могилу покійного диктатора Хафеза аль-Асада У 2021-му за Асада проголосували понад 13 мільйонів сирійців, і хто з них вийшов захищати диктатора? У 2024-му сирійські повстанці спалили могилу покійного диктатора Хафеза аль-Асада, батька поваленого президента Башара Асада, який правив країною 30 років. Росіянин наводить хрестоматійний приклад: за тиждень до падіння комуністичної влади в НДР рейтинг Еріха Хонеккера сягав до 70%. Такою ж була ситуація в Румунії, коли рухнув режим Чаушеску. Його виступ на партійному з'їзді переривали бурхливим оплесками 62 рази. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кім Чен Ин написав Путіну листа - про що там йдеться А що в Росії? Соціологія прикрашена так, ніби Путін збирається правити вічно. Про яку об'єктивну соціологію можна говорити, якщо мешканця Москви за вуличне опитування кинули за грати на 5 років, а батька за малюнок доньки з прапором України позбавили волі на два роки. Соціологія в Росії це все одно, що проводити опитування в 1944 році в Освенцімі, вважає правозахисник Олександр Подрабінек. "Прокиньтеся, нарешті! Якщо вам не вистачає гарних цифр, це не привід збирати сміття з пропагандистських смітників", наголошує він Російські опозиціонери після падіння Асад закликають Путіна задуматися про потойбічне життя. "Ця війна перетворена на нескінченність. Війна це движуха, а движуха це продовження його життя як у політичному, і у фізіологічному значенні слова, пише російський політолог Володмир Пастухов. Зменшуючи рівняння, отримуємо: війна це форма життя Путіна. Припинення війни це початок шляху до його політичної (а можливо, і фізіологічної) смерті. Тому змусити Путіна відмовитися від війни може лише загроза ближчої, швидшої, більш відчутної смерті, ніж мир". За пару тижнів, прогнозують російські опозиціонери, вся показна велич може здутися, а путінська королівська карета перетвориться на гнилий гарбуз, запряжений чекістськими пацюками. Попереду Росію чекає доля гітлерівської Німеччини Опозиційні видання корисно читати, бо оточення Путіна створило навколо свого царя та російського народу інформаційну капсулу брехливої інформації й нині вся країна потерпає від брехні. Попереду Росію чекає доля гітлерівської Німеччини після другої світової війни. Російський фашизм і його рускій мір буде засуджено і визнано злочинною ідеологію, а цар та його оточення опиняться на лаві підсудних. Якщо доживуть і самі не перегризуть одне одного. Головною причиною дезінтеграційний процесів і ймовірного розпаду РФ частина російських науковців вважає відсутність національної ідеї або проекту, який об'єднав би усі народи. За часів СРСР був такий проєкт світле майбутнє комунізм. Нині Путін хоче об'єднати росіян війною і ненавистю до України, бо вона вибрала інший шлях розвитку. На ненависті нічого не можна збудувати ненависть знищує. З жорстокою і одномірною логікою нинішнього правителя у наших сусідів не залишається шансів, бо Путін хоче надіти на Росію шати померлого СРСР, і не відчуває, що від трупа неприємно тхне. Читаючи російські опозиційні видання за кордоном, мимоволі задаєшся думкою, що вони виконують корисну місію. Як вудіїстські шамани, які втикають голки в опудала запеклих ворогів, вони карають Путіна на відстані, залякуючи його загробним життям, де він не матиме ні спокою, ні царства небесного.

Увесь 2024 рік лінія фронту на Донбасі порівняно швидко рухається у протилежний від кордонів 1991 року бік - углиб країни. У грудні Американський інститут вивчення війни зазначив, що територія України, котру захопили московити за цей рік становить 3360 кв.км. Під контролем окупантів приблизно 99% Луганської області; 66% - Донецької та 73% - Запорізької та Херсонської. Але і російській армії здійснити, спущені Кремлем плани не вдається ні традиційним м'ясними штурмами, ні "м'ясними по-корейськи". Наш Часів Яр, за їхнім задумом, мав бути взятий ще на 9 травня; Покровськ на 1 жовтня. На кінець грудня ці обидва міста тримають Збройні Сили України. За 2024 рік росіяни втратили понад 420 тисяч військових, а це більше, ніж за 2022 та 2023 роки разом. Козир для Трампа У серпні війна вперше перекидається на територію Росії. Окупованими опиняються сотні квадратних кілометрів російської Курської області. До кінця року росіяни витіснили ЗСУ з майже половини захоплених територій. І за кілька місяців ми можемо втрати й решту. Задача для нас стоїть утримати Курщину до інавгурації Дональда Трампа, а задача для росіян вибити в нас цей козир. У грудні в "священну" війну за курські землі вступають, куплені Кремлем у КНДР, корейці. Але під новорічний тост своєму диктатору росіяни не змогли вийти ні на адмінкордони Донеччини, ні звільнити власну Курщину. У 2023 році, в листопаді перед початком зимової кампанії тодішній чинний головком Валерій Залужний констатував зі сторінок Тhе Есоnоmіst: "Війна зайшла в глухий кут. Вона переходить у позиційну фазу, - надзвичайно небезпечну й виснажливу для України. Щоб вирватись із цієї пастки потрібні цілком конкретні речі: авіація, РЕБ, перевага в контрбатарейній боротьбі, засоби розмінування (бо російські мінні загородження безпрецедентні на найважливіших напрямках на відстані до 20 кілометрів); здатність мобілізувати й навчати більше людей, більш ефективне управління військами". Перепризначення під знаком питання Через три місяці, в лютому 2024 року, президент Володимир Зеленський звільнив Валерія Залужного з посади головкома і призначив Олександра Сирського. Слідом міняють і генералів команди Залужного: начальника Генштабу, командувачів Обʼєднаних Сил, Територіальної оборони, Десантно штурмових військ, Сухопутних військ ЗСУ. Країна декілька місяців перетравлювала спроби оновлення командування війська. А вже в червні керівник штабу "Азову" Богдан Кротевич подав заяву до ДБР, в якій звинуватив керівника Об'єднаних сил Юрія Содоля у бездарному командуванні та масштабних втратах. ДБР усіляко відбивалося від цієї справи. Однак перш, ніж почалось розслідування, Содоля звільнили. Кадрові зміни в ЗСУ тривають. У листопаді знову змінили командувача Сухопутних військ, ним став Михайло Драпатий. Новим заступником головкома Олександра Сирського став комбриг 95 бригади Олег Апостол. Цікаво, що військовий з'явився і у команді голови офісу президента Андрія Єрмака в якості нового заступника. Ним став командир 93 бригади Павло Паліса. Нові призначення давали на короткий термін невелику примарну надію на можливість змін у армійській вертикалі й управлінні військами. Однак&hеllір; усе вийшло не так, як очікувалось. Скажімо, провалом обернулося так само обнадійливе призначення ще одного легендарного комбрига, колишнього командира 59 мотопіхотної бригади Вадима Сухаревського на псевдо "Борсук". У червні "Борсука" призначили командувачем нових Сил безпілотних систем ЗСУ. Через півроку стало зрозуміло, що талановитий військовий став жертвою політичної війни за вплив, за військовий бюджет, за лаври. Його запхали в тил, - у завалля інтриг та бюрократії. За тиждень до нового року, волонтер та транслятор реальних, не прикрашених новин Тарас Чмут заявив, що якщо проблеми хаосу в управління військами не вирішити, то ми програємо. За лаштунками Проблеми наростають скрізь, як снігова лавина. Під самий кінець року вибухають ще дві скандальні армійські історії. У вересні публічно пішов у СЗЧ (самовільне залишення військової частини) Сергій Гнєзділов, щоби привернути увагу до невирішеного питання демобілізації. Його звинуватили в дезертирстві та взяли під варту. За різними оцінками в СЗЧ за три роки пішло до 100 тисяч військових. До 1 січня наступного року (тобто залишились лічені години) їм дозволено повернутись у військо без санкцій. Кількість тих, хто це зробив вираховується лише кількома тисячами. Усі інші аспекти мотивації іти служити: гроші, якісне навчання, виконання вічної мантри керівництва держави головне, зберегти життя військових усе ще на словах. У грудні великій частині суспільства відкривається ще один прихований аспект життя буття збройних сил. Проблема алкоголізму, що її навчились створювати, але не навчились вирішувати в підрозділах. Тому що немає коли, кому і як. Хоча загалом, навчились, але більшою чи меншою мірою так, як її вирішували в 211 понтонно-мостовій бригаді. Вона стала відомою широкій публіці декілька тижнів тому. "Українська правда" опублікувала матеріал про знущання, тортури й вимагання грошей командирами бригади в солдатів, котрі пиячать. Цивільні жахаються: саджати в клітку й привʼязувати до батареї, навіть пʼяницю, це виглядає гірше, ніж у росіян. Військові знизують плечима: прийдіть сюди й зробіть щось із алкоголіком, який за пляшку здасть ворогам увесь підрозділ. Питання суперечливе. Із розповідей військових, солдат під градусом бездумно кидається на будь-яку ціль окупантів. А не намагається здати. Чи не пощастило 211 бригаді з оковитою, чи вся проблема в тому, що замість укладання мостів і понтонів солдати вкладали командиру дачу, - ще треба розбиратись. Командиру Олегу Побережнюку оголосили про підозру, він вийшов під заставу в майже мільйон гривень. Одкровення Маркуса І ще одним передноворічним скандалом стають одкровення популярного військового ще з часів АТО, донедавна головного сержанта 47 бригади "Магури" - Валерія Маркуса. Він зник з поля зору в липні минулого (2023 року), заявивши, що йде з посади через категоричну незгоду з рішеннями про застосування та розвиток бригади. Через рік тиші Валерій Маркус матеріалізувуся в образі з сигарою. У восьми відео загальним хронометражем в 10 годин він розповів чому пішов і чому, за його версією, бригада не стала історією успіху. Лейтмотив десятигодинного фільму як Маркус та його однодумці намагались створити на основі 47 бригади якісно новий підрозділ, який став би прикладом для реформування усієї армії. Більша частина фільму це опис того, що завадило створити такий підрозділ. Якщо дуже коротко, за словами самого Маркуса, то це: "совок", корупція, кумівство, зневага до самого солдата, заздрість, незрілість і некомпетентність командирів та конкретний кадровий офіцер, комбат 47 батальйону, а згодом заступник комбрига Іван Шаламага. Це прізвище повторюється Маркусом стільки разів, що стає синонімом уособлення всіх проблем у війську. Нагадаємо, 47 бригада вступила в бій у червні 2023 року, намагаючись прорвати "лінію Суровікіна" в напрямку Токмака. Через мінні поля та ординську арту вона зазнала важких втрат. Зрештою зайняла Роботине, котре наразі знову окуповане московитами. Потім у її маршруті був Донбас, далі Курщина. Гучне повернення Маркуса з сигарою, сеансом душевного стриптизу, викриттям приватного конфлікту та цілих пластів системних проблем у всіх збройних силах, як завжди, спричинило бурхливу дискусію. Цей фільм про що? Спроба викрити й виправити проблеми в армії? Чи виговорити особисті образи й помститись тим, об кого розбились мрії та плани? Дехто закидає Валерію Маркусу політичні амбіції. Однак і в цій історії, як і в двох попередніх, та взагалі в усіх з фронту за цих три роки все разом: і кіборги, й бездарні воєнні менеджери, й останні, забрані з села трактористи; і "совок", і той, хто хоче в НАТО; з легендарними комбатами; з безправними, прив'язаними до батареї невдхами та з амбіціями аж до президентських військовими; з досить безтолковим, корумпованим, неповоротким бюрократичним політичним тилом; з профільними комітетами, міністерствами та "5-6 ефективними" менеджерами; з сотнями волонтерів, котрі тягнуть на собі тягар того, з чим не справляється влада. Та з таким же різнобарвим суспільством: з пасіонаріями, диванними експертами, з тими, хто взяв "вовину тисячу", хоч міг би роздавати сам; хто витратив її на комуналку, бо вже край; хто міг би в тилу підставити злидням плече, але бреше, що всі гроші віддає на армію. Без плану Б А поміж цього всього нашого цивільно-військового хаосу перемога Трампа, здається, була швидше планом "Б" для команди Володимира Зеленського. Якого, схоже, не було. За два останні місяці з лексикону президента України та топ-посадовців остаточно зникли слова "кордони 91 року", як єдино прийнятний для України план закінчення війни. Саміт миру, на який витратили неймовірну кількість часу й зусиль і який мав повторитись знову десь цими днями вже за участі росіян також зник з порядку денного. І лише запитання журналістів іноді реанімують цю тему. Велика частина українців заморозила надії і плани в очікуванні побачити вже в січні 2025 року, чи виконає президент США Дональд Трамп передвиборчу обіцянку швидко закінчити цю війну. Отже, плану Б як не було, так і немає, плани перемоги й стійкості, схоже, залишаються у 2024 році лише як плани. Тож якщо найвпливовіша людина світу не зможе зупинити цю війну, якщо і Трамп - ні, то хто?

Останнім часом у світі дуже часто говорять про перспективи переговорів щодо завершення російсько-української війни. Вона стала проблемою для цивілізованого світу: отримати політичні дивіденди на допомозі Україні його представникам стає все важче, Росія поводить себе дедалі нахабніше та тестує можливості законодавця моди на авторитарну поведінку глобального масштабу. Відтак розраховувати на швидке завершення найбільшої в сучасному світі війни можуть хіба що ті, хто впевнений, що всі війни завершуються переговорами (насправді ні). Гойдалка Трампа Дональд Трамп згадував про російсько-українську війну під час виборчої кампанії неодноразово, обіцяючи завершити її за 24 години після свого обрання. За півтора місяці після перемоги у президентській гонці та створення трифекти GОР (президент-республіканець та контроль Республіканської партії над обома палатами Конгресу) офіційного плану не з'явилося. Звичайно, можна було б все списати на завершення каденції Джо Байдена, політичний похорон якого влаштувала, наприклад, Тhе Wаll Strееt Jоurnаl. Проте справа, як видається, не лише у цьому. Президент-електу, який 20 січня стане 47-м президентом США, потрібні яскраві та переконливі перемоги у відповідності з його власними уявленнями про сучасний світ. Які, схоже, далеко не завжди співпадають з баченням Путіна та Сі Цзіньпіна. Какофонія заяв про перспективи припинення війни з оточення майбутнього лідера США цілком відповідає медіастратегії команди Трампа... Какофонія заяв про перспективи припинення війни з оточення майбутнього лідера США цілком відповідає медіастратегії команди Трампа, яка зосередилася на забезпеченні постійної присутності у медійному полі, проте не поспішає відкривати карти. Тому реагувати на кожне "апчхи" з Тrumр Тоwеr не варто. Зауважу, що спеціальним представником з врегулювання російсько-української війни визначений 80-річний відставний генерал-лейтенант Кіт Келлог. Він планує відвідати Київ, низку столиць Європи та, можливо, Росію вже у січні 2025 року. Згадка про його вік не є проявом ейджизму, це лише припущення, що система цінностей Келлога сформувалася під час холодної війни і навряд чи відтоді зазнала змін. Його реакція на останній обстріл об'єктів української енергетики Росією підтверджує це припущення. ...тягар оборонних витрат гальмуватиме економічний розвиток Європейського Союзу, який залишається торговельним конкурентом США Численні заяви про перспективи завершення війни між Росією та Україною не зможуть стати політичною реальністю раніше 20 січня 2025 року. До того ж, у Трампа чимало інших питань із внутрішнього порядку денного, відповіді на які для нього можуть виглядати куди більш важливими. Проте один цікавий факт заслуговує на згадку: раніше 45-й президент Дональд Трамп вимагав від європейських союзників по НАТО збільшення витрат на оборону до 2% ВВП. Зараз з його вуст звучить вимога про зростання до 5% ВВП, що навряд чи може сподобатися багатьом країнам Європи. Очевидно, що подібний тягар оборонних витрат гальмуватиме економічний розвиток Європейського Союзу, який залишається торговельним конкурентом США. Цей показник є викликом як для союзників Трампа, так і для його критиків. Європейський дисбаланс Поінформовані західні медіа повідомляють, що Трамп вже зараз здійснює тиск на європейських політиків з метою забезпечити збільшення підтримки України та зменшити участь США у цьому процесі. Щоправда, уявити, як політик з президентською системою управління країною здійснює відчайдушний тиск на європейців, де панують парламентські республіки та конституційні монархії, доволі складно. Вірогідно, обіцяє санкції та торговельні обмеження. До речі, Еммануель Макрон (у Франції також президентська республіка) періодично опиняється у перших лавах прихильників посилення позицій України. Його зустріч із Дональдом Трампом та Володимиром Зеленським на полях церемонії повернення до життя після пожежі Nоtrе Dаmе dе Раrіs і розглядається багатьма аналітиками як обнадійливий сигнал. Щоправда, логічного продовження це рандеву на трьох поки не отримало. Спостерігається доволі природнє розшарування європейських політичних акторів. Країни з потужною економікою на кшталт Німеччини чи Франції, навіть Італії, Велика Британія як комунікатор між США та ЄС, Польща як сусід України та головний хаб для задоволення українських потреб - у більшості питань намагаються скоординувати свої зусилля з допомоги нашій державі. Щоправда, цим спробам об'єктивно заважає політична турбулентність, яка охопила Старий Світ. Францію політично лихоманить з літа минулого року, Німеччина стрімко наближається до виборів до Бундестагу у лютому 2025 року, президентські вибори пройдуть у першій половині 2025-го і в Польщі. У таких умовах сформулювати чітку позицію вкрай непросто, адже європейські (і американські) політики, на відміну від російських та китайських, залежать від позиції своїх виборців. ...у Європі стає дедалі помітнішою готовність до якнайшвидшого припинення російсько-української війни Тим часом у Європі стає дедалі помітнішою готовність до якнайшвидшого припинення російсько-української війни. Падає рівень емпатії до українських біженців, не відчувається бажання збільшувати витрати на оборону. Заклики балтійських країн чи Польщі, які відчувають пряму та реальну загрозу з боку Росії, тонуть у прагненні забезпечити благоденство своїх громадян та траєкторію стійкого розвитку ЄС. Європа звикла жити після Другої світової війни під оборонними парасольками наддержав, і не хоче прощатися з цією звичкою. Складно сприймати просто антиукраїнські випади Віктора Орбана та Роберта Фіцо. Угорський та словацький прем'єри не просто демонструють готовність до діалогу з Кремлем, але і намагаються нав'язати свої погляди європейським колегам. Часом - з непропорційною власному політичному впливу в ЄС активністю. Показово, що обидва політики - далеко не новачки, і досвід оборудок з Росією у них наявний. Активізація Фіцо останніми днями пов'язана з прагненням отримати російські енергоресурси на пільгових умовах, його до цього підштовхує, серед іншого, нестабільна ситуація всередині правлячої коаліції. Готовність провести у Братиславі зустріч Путіна та Трампа - козир з обмеженим терміном придатності. Додатковим фактором можна назвати замах, який пережив Фіцо у травні 2024го, адже у таких умовах підживлювати конспірологічними теоріями можна будь-кого. Орбан зараз відіграє роль граючого тренера з путінферштеїнгу, адже головування Угорщини у Європейській Раді добігає кінця, проте навряд чи його політична позиція суттєво зміниться. Якщо хтось вважає, ніби відправлення в Україну європейських миротворців - справа вирішена, то це зовсім не так. Свого часу тему введення миротворців під егідою ООН обговорювали достатньо довго, проте однозначного рішення немає. Зауважу, що у "блакитних шоломах" ООН левову частку миротворців складають представники Глобального Півдня. ...не факт, що у Кремлі погодяться на розміщення на території України військових із країн НАТО Зібрати кілька десятків тисяч військових з європейських країн для забезпечення розмежування російських та українських військ - завдання не з простих. Політики Старого Світу навряд чи з ентузіазмом сприймуть ідею відправити власних співгромадян туди, де ще вчора йшли запеклі бої. І далеко не факт, що у Кремлі погодяться на розміщення на території України військових із країн НАТО. Нагадаю, що російські посадовці твердять, ніби їхня армія воює з НАТОвцями на території України. Матриця штучної величі Росія не проти переговорів, ба більше - намагається продиктувати умови їхнього проведення. І Путін, і головний жеребець російського МЗС Лавров повторюють неначе мантру: потрібно шукати компроміси, враховуючи російські інтереси та "реалії на землі". Ці "реалії" - окупація чверті української території російськими військами, які не лише грабують та вбивають. На окупованих територіях України у березні було проведено фарс під назвою "Вибори президента Росії" або перепризначення Путіна на посаду. Проблема полягає в тому, що світова спільнота проковтнула це дійство, в результаті чого Кремль отримав додатковий аргумент, щоб називати "нові регіони" своїми територіями. ...Путін не має жодних намірів сідати за стіл переговорів з Україною, незалежно від того, хто може виступити посередником Маємо чітко розуміти: Путін не має жодних намірів сідати за стіл переговорів з Україною, незалежно від того, хто може виступити посередником. Мета господаря Кремля - переговори з Трампом, які мають завершитися bіg dеаl, в основі якої лежатиме визнання за РФ права хазяйнувати у всьому пострадянському просторі, а якщо пощастить - то у всьому Балто-Чорноморському регіоні. Фактично Путіну потрібна нова Мюнхенська угода, з тією лише різницею, що у 1938 році Велика Британія та Франція віддали на поталу Гітлерові Чехословаччину з потужними укріпленнями та армією, яка не мала практичного бойового досвіду. Україна ж вже понад 1000 днів чинить опір російській агресії, чим створює небезпечні для Кремля прецеденти Між геополітичними крапельками Маємо визнати, що і Саміт миру, і План перемоги, і навіть План стійкості, які були проведені та напрацьовані офісом Володимира Зеленського, не вплинули позитивно на світову спільноту та українське суспільство. Ці заходи та документи не продемонстрували наявності у України стратегічного бачення щодо перспектив завершення війни. Складно на нього розраховувати, коли у першій половині року офіційні представники України говорили про вихід на кордони 1991 року, а ближче до його завершення почали розмірковувати про сценарій відновлення статус-кво станом на 23 лютого 2022 року. Подібні зміни позиції можна пояснити в етері телемарафону "Єдині новини", однак наші партнери та вороги бачать в них ознаку слабкості. Володимиру Зеленському варто пам'ятати, що у світовій політиці ще до його обрання президентом України склалася практика вирішення конфліктів за рахунок слабшої сторони. У цьому немає нічого, спрямованого проти України, але цинізму цій практиці не позичати. Тому не варто покладатися на запевнення наших старших політичних партнерів або очікувати інавгурації Дональда Трампа як манни небесної. Україна має зовсім трохи часу для оптимізації системи державного управління та розширення соціальної бази влади, організації діалогу з громадянами про параметри завершення війни і наслідки цього процесу для України. Нам буде непросто проскочити між геополітичними крапельками, проте якщо нічого не робити, результат буде ще гіршим. Україна залишається для Росії ключем для подальшої територіальної експансії, і усвідомлення цього факту повинне стати мобілізуючим фактором для українського суспільства Урочистого підписання мирного договору між Росією та Україною чекати не варто, ми сьогодні можемо розраховувати хіба на припинення вогню хоча б на кілька років. Україна залишається для Росії ключем для подальшої територіальної експансії, і усвідомлення цього факту повинне стати мобілізуючим фактором для українського суспільства. Наша країна перетворилася на останнього лицаря Європи, і поширення цього образу може сприяти досягненню успіху, параметри якого українське суспільство повинне визначити саме.