Gazeta.ua

Другого липня Кабінет міністрів звільнив Тараса Кременя з посади Уповноваженого із захисту державної мови через те, що збіг термін, на який його призначали. Рішення набере чинності 8 липня. Про це повідомив постійний представник Кабміну у Верховній Раді Тарас Мельничук. На цю посаду розглядали трьох претендентів. Раніше Кременя запевняли, що його призначать повторно. Але кандидатуру так і не висунули. Чи був Тарас Кремінь неручним омбудсменом? Так, був. Варто хоча б згадати десятки звернень до посадовців найвищого рівня Харкова, Одеси, Миколаєва із зауаженнями щодо дотримання Закону про державну мову. Шлях каденції Кременя непростий. Йому довелося впроваджувати українську мову як державну на всіх рівнях і у всіх сферах. Доводилось і проходити судові засідання. Тобто, йому не соромно за свою роботу і це найважливіше. Однак міністерство юстиції на пропозицію прем'єр-міністра Дениса Шмигаля подало на посаду уповноваженого із захисту державної мови актора Олександра Завальського, артиста і колишнього ведучого каналу "Глас" УПЦ МП. Завальський є доцентом Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Однією з ключових його пропозицій є створення державного онлайн-сервісу з умовною назвою "Правильна мова". Він має поєднувати словник, підручник і мовний редактор, доступний кожному громадянину. Проти Завальського виступають мовні активісти, які свого вимагали запровадження в Україні дієвого мовного омбудсмена. Наприклад, українські письменниці Ліна Костенко та Оксана Пахльовська долучили свої підписи до відкритого звернення десятків українських культурних та громадських діячів із закликом повторно призначити Тараса Кременя на посаду Уповноваженого із захисту державної мови. Це звернення вже підписали Оксана Забужко, Сергій Жадан, Андрій Курков, актори Ірма Вітовська, Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв, поетеса та військова Ярина Чорногуз, Рефат Чубаров та інші відомі українці. У зверненні наголосили, що частиною політики РФ є стримування українізації, зросійщення українців і лінгвоцид на тимчасово окупованих територіях. Тож боротьбу за український мовний простір вони вважають "одним із важливим складників екзистенційної війни за незалежність". Коли Росія порушила наші рубежі, саме українська мова стала ще одним важливим кордоном. Тож боротьба за Україну точиться і на мовному фронті. "Ми прекрасно розуміємо сутність загарбницької, терористичної, окупаційної війни з початку 2014 року. Ми бачимо, що непокаране і не знищене зло має властивість повторюватися. І те, що відбувається в Україні з 24 лютого (2022 року) це нове втілення "руzzкого міра", але в людиноненависницькому вимірі", зазначав на чикагському радіо (США) екс Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.

Після низки скандалів та тривалої бюрократичної тяганини відому дитячу лікарню, яку атакували росіяни, почали ремонтувати. Скільки коштуватиме ремонт і хто хотів освоїти кошти - розповідаємо у цьому матеріалі. 8 липня 2024 року російська ракета влучила в один із корпусів лікарні "Охматдит", де розташоване токсикологічне відділення. Внаслідок удару постраждала майже вся територія медзакладу. Відразу після атаки в Україні та за кордоном почали збирати кошти на відновлення лікарні. Рахунки для допомоги відкрили: держава через платформу Unіtеd 24, благодійний фонд "Таблеточки" та фонд "Охматдит Здорове дитинство" (ОЗД). До збору долучилися тисячі українців, представники діаспори, великі компанії й громадські ініціативи. Загалом вони зібрали понад мільярд гривень. Однак етап відновлення стартував аж нинішнього червня майже через рік після атаки. Зволікання сталось через великий публічний конфлікт. У його котлі варились дирекція лікарні та дирекція благодійного фонду, що збирав гроші; голова МОЗ і журналісти-розслідувачі. Суть конфлікту навколо "Охматдиту" Одна з організацій, що збирала гроші - це фонд "Охматдит здорове дитинство" (ОЗД), заснована волонтером і другом генерального директора лікарні. Дирекція лікарні переконувала, що дуже поспішала відремонтувати до минулорічної зими хоча б найбільший корпус і знайти підрядника. Тому, як пояснило керівництво закладу, спробували піти найкоротшим бюрократичним шляхом: конкурс оголосила не сама лікарня, а згаданий фонд ОЗД, і не через "Прозоро", а на комерційному тендерному майданчику. Щоб провести конкурс, лікарня мала визначити приблизну вартість ремонту. Однак за тиждень, що залишався до конкурсу, лікарня не встигла і, мовляв, у настільки стиснуті терміни не могла встигнути цього зробити. Тому переможця конкурсу визначали не за ціною, а за сумою балів за певними критеріями. Серед трьох "фіналістів" конкурсу переможця обрали як найменш ризикованого, хоч і не ідеального у нього був замалий статутний капітал. Переможцем тендеру на ремонт корпусу дитячої лікарні "Охматдит" без пояснень обрали фірму, комерційна пропозиція якої є значно вищою за інші Тож переможцем тендеру на ремонт корпусу дитячої лікарні "Охматдит" без пояснень обрали фірму, комерційна пропозиція якої є значно вищою за інші, які подавалися на конкурс, - ТОВ "Буд-технолоджі". Про це наприкінці липня минулого року й повідомили у благодійній організації "Благодійний фонд "Охматдит здорове дитинство". Із 14 учасників конкурсу це була третя за дорожнечею пропозиція розміром 307 млн грн (тут і далі без ПДВ). Десяток інших учасників пропонували виконати роботи значно дешевше від 42 до 286 млн грн. Однак із жодним з них замовник перемовин не вів, ніяк не пояснюючи своє рішення. Це не могло не викликати запитань у суспільстві. Аналіз розслідувачів "Наших грошей" показав, що з десяти дешевших пропозицій щонайменше сім містили повністю заповнені комерційні пропозиції з вказанням цін за різні види робіт. "Охматдит" акцентував увагу, що "проведений конкурсний відбір не є тендером в розумінні Закону України "Про публічні закупівлі", а є приватним конкурсом, організованим з метою відкритого та добросовісного використання коштів, пожертвуваних громадянами". Якась словесна абракадабра поряд з відсутністю аргументації ігнорування дешевших пропозицій. За даними "Наших грошей" від учасників конкурсу, у фінал були відібрані фірми "ДАК" (310 млн грн) із групи "Альтіс" Олександра Глімбовського, "Буд-технолоджі" (307 млн грн) із групи Sеnsаr запорізького забудовника Марка Марченка та "Мега профіт груп" (220 млн грн) Олексія Ломакіна і Юлії Кузьменко. Робоча група замовника провела з цими фірмами онлайн-зустрічі. "Мега профіт груп" отримала відмову через невідомі підозри щодо її податкових документів. "ДАК" відмели через скандальну репутацію Глімбовського. У липні Глімбовський був затриманий по справі НАБУ щодо корупції у виконанні його зятя Романа Насірова, коли той керував податковою у 2015-2016 роках. Замовник довірив фірмі "Столична правова фундація" провести "юридичний аналіз переможця з приводу доброчесності" і зрештою обрав "Буд-технолоджі" підрядником. При цьому замовник з невідомих причин проігнорував явні проблеми у пропозиції переможця, що вказують на нестачу технічних засобів для відповідального проведення робіт такого обʼєму та характеру. Наприклад, "Буд-технолоджі" вказала лише оренду будівельної техніки: автокран з маніпулятором та екскаватор. Жодна із цих машин не може бути використана для монтажу фасадів вище другого поверху. Також фірма не завантажила жодних даних про обладнання для монтажу плитки. Тобто, в заявці ціни й обсяг робіт завищені. Фонд ОЗД мав перерахувати гроші зі свого рахунку на рахунок "Охматдиту", однак законодавство забороняє це робити без договору або спеціального запиту. Гроші не перерахували й це викликало новий виток конфлікту між Фондом та лікарнею. Міністр охорони здоровʼя Віктор Ляшко пообіцяв провести повторний конкурс уже за стандартною процедурою і через "Прозоро". Також було відсторонено генерального директора лікарні, створено спеціальну раду з відновлення "Охматдиту". Чиновники пообіцяли, що новий конкурс, на якому оберуть підрядника, проведуть за всіма процедурами і через "Прозоро" й новий підрядник почне ремонтувати лікарню не раніше, ніж взимку (минулого року). Однак, усе дещо затягнулось. Про початок відновлювальних робіт міністр охорони здоров'я Віктор Ляшко повідомив аж наприкінці квітня вже цього, 2025 року. Робота стартувала Новий тендер провели наприкінці травня через систему "Прозорро". Перемогла компанія "Ріола-Модуль" з пропозицією майже 293 мільйони гривень. Кошторис перевірили і в лікарні, і в незалежній інженерній компанії Ерtіsа. Нещодавно підписали угоду між медичним закладом, фондом "Охматдит Здорове дитинство" з одного боку та компанією "Ріола-Модуль", з іншого. Усе нібито проходить за правилами: компанія має зробити ремонт нового корпусу, а фонд платить за це грошима, котрі люди пожертвували після атаки в липні 2024 року. Також усі рішення контролює Рада з відновлення "Охматдиту". Ремонт нового корпусу "Охматдиту" коштуватиме 293 мільйони гривень це на 70 мільйонів менше, ніж очікувалося. Пояснюють, що "Ріола-Модуль" вже працювала на цьому об'єкті. Компанія має залишки матеріалів, закуплені ще до повномасштабного вторгнення, і добре знає особливості корпусу. Це й дозволило знизити вартість робіт. Водночас, за інформацією "Слідства.Інфо", з 2015 по 2023 роки "Ріола-Модуль" фігурувала у 10 кримінальних провадженнях. Йшлося про розкрадання державних коштів у змові з посадовими особами. У жодній з цих справ компанію не визнали винною. Будівельні роботи стартували одразу після отримання дозволу. Перший етап закриття фасаду та відновлення пошкоджених конструкцій. І це критично важливо зробити до початку зимового періоду, аби корпус не залишався відкритим. Паралельно триває підготовка до внутрішніх робіт. Відремонтувати лікувально-діагностичний корпус, за умовами договору, мають до кінця 2025 року. У фонді ОЗД кажуть, що під час ремонту можуть змінювати проєктну документацію так часто буває на таких об'єктах. Але підрядник обіцяє, що ціна ремонту не перевищить суму договору, а десь навіть може вийти дешевше.

Усе вказує на те, що починається імітація перезавантаження чи навіть повної заміни кабміну. Черговий кадровий землетрус в уряді стартував з чуток про "втечу" за кордон віцепрем'єр-міністра національного єднання Олексія Чернишова та врученням йому підозри від НАБУ. "Влада визнала правоту опозиції щодо необхідності відставки Уряду, але не хоче заявляти про це публічно, - заявив народний депутат, лідер партії "Розумна політика" Дмитро Разумков. - Процес відставки уряду фактично запущено. Проте робиться все це, як завжди, у "стилі Офісу". Депутатам монобільшості дана команда публічно не підтримувати ініціативи опозиції і не ставити підписів під вимогою відставки кабміну, хоча бажаючих вистачає. Втім, серед "слуг" уже бронюються дні і ширяться чутки про позачергову сесію. Називають 7-8 липня датами можливої відставки уряду". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скандал про "втечу" віцепрем'єра Чернишова завершився врученням підозри Щодо 7-8 липня є питання. Якщо зміна кабміну реально буде, то вона можлива, найімовірніше, 15-17 липня. Адже потрібно не лише відправити у відставку цей уряд, а й призначити хоча б нового прем'єра, або, максимум, увесь кабмін. Тобто потрібно більше часу. опозиція наполягатиме на тому, щоб зміна кабінету міністрів відбувалася за повною процедурою Тим більше, що за словами Дмитра Разумкова, опозиція наполягатиме на тому, щоб зміна кабінету міністрів відбувалася за повною процедурою: звітами за виконання програми уряду, про виконання бюджету, загальнонаціональних програм. Мають бути отримані висновки від профільних комітетів та Рахункової палати. Кандидат на посаду прем'єр-міністра та міністрів має представити свою програму, а не яскраві презентації з малюнками та фото в Інстаграмі, відповісти на запитання народних депутатів. При цьому принципово, щоб голосування відбувалося за кожною кандидатурою окремо, а не "пакетом" за всіх. Отже, опозиція налаштована рішуче. Незмінні тенденції Однак, зважаючи на попередній досвід, починаючи з осені 2022 року, охоплюють сумніви щодо повного перезавантаження кабміну. Тоді також цілком серйозно йшлося про повну заміну урядовців, але "відкупились" лише кількома міністрами. Далі у 2023 році під час зимової кадрової рубки офісу президента генпрокуратури, міноборони, мінінфраструктури було анонсовано й про більш глибоку перепрошивку кабміну. Але знову відбулись лише одиничними "перестановками ліжок". У 2024 році перелік ротацій керівників міністерств мінявся не менше пʼяти разів за якихось два тижні. Парламентська коаліція "Слуг народу" засідала тоді чимало разів, але думка провладної фракції ні на що не вплинула. Декотрі позиції банально не набрали голосів. І, що цікаво, в чергових гіпотетичних кабмінівських зміщеннях не було жодного кандидата від СН. певні прізвища перебували у списку "на вихід" ще до початку повномасштабного вторгнення Варто зазначити, що певні прізвища перебували у списку "на вихід" ще до початку повномасштабного вторгнення РФ. Ще тоді заплановані перестановки були пов'язані із загальним скороченням кабміну та злиттям міністерств. Комусь заміну шукали дуже довго, до двох років. До речі, про зміну прем'єр-міністра Дениса Шмигаля також час від часу підіймалось питання, але все так і залишилось на рівні розмов. Загалом щодо всіх імовірних звільнень у владних кабінетах, то вони мають сенс, якщо поліпшать керування країною, зменшать корупцію у владі та дадуть можливість посилити сервісну функцію влади у регіонах. "Якщо якісних змін не відбудеться, то це ознака лише одного: ці всі обшуки й підозри - не намагання покращити становище в країні, через краще управління, а бажання і далі призначати на посади осіб, лояльних до вищого керівництва і ще публічно не заплямованих, замість того, щоб призначати компетентних та порядних", - вважає громадський діяч, колишній народний депутат України Борислав Береза. От і останні анонси кадрових ротацій, чи більш масштабних змін можуть ні до чого серйозного не призвести, а стати умовними, заради самого факту. "Не можна допускати, щоб одні "зручні/ручні виконавці" просто встали та пішли, а інші "зручні" для Банкової сіли на вільні урядові стільці або були перепризначені. Така "ротація" ситуацію в країні не врятує і довіру до уряду не поверне", - заявив Дмитро Разумков. Усе очевидніше, що владі не вистачає політичної мужності й відповідальності визнати, що відставка кабміну це вимога опозиції та людей, які щоденно на собі відчувають провали у його роботі. І ці провали вже не вдається сховати за воєнними діями та й загалом списувати на війну. Зараз відволікають увагу суспільства інтригами та нереальними сценаріями відставки. Наприклад, вкидами поспішних дат, котрі технічно ускладнюють якісний і фаховий перезапуск кабміну. І це також ознака непрофесійності сценаристів. Замість того, щоб презентувати програму нового уряду, дати суспільству розуміння, що зміниться із заміною одного урядовця, відповідального за кризу, на іншого. Тож побачимо, чи стануть гіпотетичні ротації кардинальними змінами підходів і тенденцій. І це при тому, що завжди, а особливо - під час війни, - потрібно, аби відповідальні особи зосереджувались не на магії чисел, а на ефективності використання народних грошей і коштів платників податків колективного Заходу. Загалом шкода, що урядовці так і не відмовилися від пошуку простих та легких відповідей на складні питання.

Поки Київ повнився чутками про те, що віцепрем'єр-міністр національного єднання Олексій Чернишов так за кордоном єднає українців, що сам там нібито залишився, - у НАБУ зладнали йому підозру. Про неї детективи НАБУ повідомили Чернишову одразу після його повернення в Україну. У підозрі йдеться про зловживання службовим становищем та одержанні віцепрем'єром-міністром національного єднання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі. Ця історія стосується землі. За даними НАБУ, забудовник та його довірена особа розробили схему незаконного одержання земельної ділянки у Києві під будівництво житлового комплексу. До реалізації схеми нібито залучили Олексія Чернишова, коли він ще був у статусі міністра розвитку громад та територій України; його радника, тодішнього державного секретаря міністерства та директорку державного підприємства. Міністр, як вважають у НАБУ, створив умови для передачі земельної ділянки Міністр, як вважають у НАБУ, створив умови для передачі земельної ділянки в управління зазначеному держпідприємству, державний секретар надав дозвіл на вчинення значного господарського зобов'язання, а директорка держпідприємства у незаконний спосіб уклала з "потрібною" будівельною компанією інвестиційні договори. НАБУ вказує, що забудовник мав віддати державі частину майбутніх квартир у кількості, пропорційній вартості земельної ділянки. Щоб звести цю кількість до мінімуму, землю та наявні на ній будівлі оцінили майже вп'ятеро дешевше, а різниця між такою оцінкою та ринковою вартістю перевищила 1 млрд грн. Саме на таку суму держава нібито недоотримала б нерухомості в разі виконання договорів. Цьому завадив арешт ділянки, який накладено за клопотанням НАБУ і САП. Сам Чернишов після відвідин слідчих написав у фейсбуці, що добровільно прийшов у НАБУ. "Мав конструктивний діалог з детективами НАБУ, який тривав більше 2 годин. Вдячний за коректне та поважне ставлення. Запевнив, що такий підхід є взаємним та підтвердив готовність до повної співпраці в юридичній площині. Ознайомлююся з усіма наданими документами", - написав він. Скандальний вояж А щодо чуток, що Олексій Чернишов нібито залишився за кордоном назавжди, то сам фігурант зазначив: "Нарешті вдома... Кампанію дискредитації розберемо по фактах, правда завжди перемагає". Нагадаємо, низка народних депутатів та медіа звернули увагу на те, що міністр довго не повертався з відрядження в Україну навіть для участі у форумі, який організовувало його міністерство. Депутати і журналісти припускали, що це певним чином може бути пов'язане з кримінальною справою щодо корупції, яку розслідує НАБУ. І там, як свідчать матеріали справи, можуть згадувати й міністра. Дійшло до того, що коментувати європейське турне міністра у парламенті довелось керівнику уряду Денису Шмигалю, а також і президенту Володимиру Зеленському у парламенті. Всі вони твердили - він був у відрядженні до 22 червня і потім має повернутись. Весь цей час журналісти уважно слідкували за переміщеннями міністра за кордоном на фоні вручення його колишнім підлеглим підозр у корупції. Пікантності додавав той факт, що сам міністр, як і його новостворене міністерство, мають працювати над поверненням українців додому. І це стало предметом численних жартів у соцмережах. Козирні підозрювані Отже, 13 червня НАБУ та САП повідомили про викриття масштабної корупційної схеми у сфері будівництва, до якої, за даними слідства, причетні високопосадовці найвищого рівня. Підозри отримали, зокрема, колишній держсекретар міністерства розвитку громад, чинний член правління НАК "Нафтогаз України" та ексрадник міністра. За даними ЗМІ, всі вони пов'язані з Олексієм Чернишовим. На момент оприлюднення інформації про справу сам Чернишов перебував у відрядженні за кордоном і довго не повертався. Журналіст-розслідувач "Української правди" Михайло Ткач зазначив: "НАБУ та САП затримали двох соратників віцепрем'єра Олексія Чернишова Максима Горбатюка та Василя Володіна. Обидва працювали з ним у Мінрегіоні, а згодом перейшли до "Нафтогазу" після того, як компанію очолив Чернишов. За даними джерел УП у правоохоронних органах, Горбатюка затримали під час спроби виїзду за кордон у відпустку. Сам Чернишов на той момент вже перебував за межами України у відрядженні". Неправомірну вигоду, за даними слідства, чиновники отримували від забудовника Сергія Копистири, власника групи компаній "КSМ Grоuр". 20-го червня стало відомо, що суд за поданням спеціалізованої антикорупційної прокуратури застосував до забудовника Сергія Копистирі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави в розмірі 100 млн грн. Під час обрання запобіжного заходу фігурантам справи, йдеться у розслідуванні журналістів, прозвучали матеріали, в яких описана активна роль самого Чернишова у схемі. Слідство вважає, що група осіб допомогла відчужити землю у столиці на користь забудовника, і це під час повномасштабного вторгнення могло завдати збитків державі на понад 1 млрд грн. минулого року у Чернишова мали відбутись обшуки, але НАБУ і САП їх не провели Як зазначалось раніше, минулого року у Чернишова мали відбутись обшуки, але НАБУ і САП їх не провели навіть попри наявність відповідної ухвали суду. "Тоді одразу чотири джерела в антикорупційних органах нам підтвердили, що обшуки не відбулися через вплив директора НАБУ Семена Кривоноса на детективів, у якого давнє знайомство з Чернишовим", - йдеться у розслідуванні. Цю інформацію також опублікував народний депутат Ярослав Железняк, який одним із перших минулого тижня почав писати, що міністр може не повертатись в Україну через загрозу від НАБУ. При цьому він посилається на власне джерело у правоохоронних органах. І Михайло Ткач, і Ярослав Железняк повідомили також, що до пана Чернишова за кордон могла виїхати родина. Понад те, НАБУ нібито направило в уряд виклик для Чернишова на вручення підозри на 23 червня. Однак коментувати цю інформацію в НАБУ відмовились. Нагадаємо, що посаду в міністерстві Олексій Чернишов займає з грудня 2024 року. До цього він два роки він працював керівником "Нафтогазу" - з листопада 2022 року. До призначення керівником нафтогазової сфери він працював міністром розвитку громад і територій, саме на цю каденцію припадають події, які розслідує НАБУ. На посаді міністра розвитку громад і територій 45-річний Олексій Чернишов перебував з березня 2020 року. До цього працював очільником Київської обласної адміністрації.

Фронт сьогодні тримається на межі можливого. І поки армія веде важкі бої, однією з наголовніших проблем стає не відсутність мотивації чи техніки, а - боєприпасів. Наша артилерія часто мовчить не з тактичних міркувань, а через нестачу снарядів. Дрони летять з мінімальним зарядом. Міномети працюють обмежено, а складні рішення на рівні командування дедалі частіше залежать не від тактики, а від залишків на складах. Чому? Як сталось, що попри проривні рішення в оборонній сфері, ми не можемо забезпечити себе критичними боєприпасами і які системні зміни в оборонній сфері потрібні? Почнемо з артилерії. Про снаряди, міни та короткострільну "Богдану" Часто відзначається той факт, що понад 80 відсотків ворожих цілей на полі бою знищують наші безпілотники. Справді, 89 тисяч цілей за травень - це вражає. Проте артилерія все одно залишається незамінною на війні. І втрати ворога були б куди відчутнішими, якби Міноборони та Мінстратегпром системно працювали над усуненням проблем, які, на жаль, суттєво обмежують потенціал наших бойових частин. Ми часто чуємо від обох відомств про значне нарощування вітчизняних спроможностей виробництва боєприпасів, про постачання та закупівлі від наших партнерів, але тим часом в самих бригадах ситуація погіршується і погіршується. У тисячі разів менше - це означає, що середня добова поставка для угруповання військ - одиниці. Навіть не десятки снарядів, а саме одиниці касетних снарядів... Візьмемо снаряди 155-го калібру. Якщо проаналізувати щомісячне постачання цих снарядів нашим військам, з січня по травень - обсяги зменшились утричі. Снаряди, які особливо потрібні для стримування просування ворога та для його максимальних втрат - це снаряди дистанційного мінування та кластерні. Їхня передача в частини з початку року зменшилися відповідно у чотирнадцять та у тисячі (!) разів. У тисячі разів менше - це означає, що середня добова поставка для угруповання військ - одиниці. Навіть не десятки снарядів, а саме одиниці касетних снарядів, що показали себе найефективнішою зброєю для боротьби з піхотою чи мотоциклетними штурмами ворога. Майже всі артпідрозділи, які застосовують артилерію під боєприпаси 155 калібру, заявляють також про брак праймерів до снарядів. Нагадаю, праймер - це капсуль-запалювач, який забезпечує спрацювання порохового заряду для пострілу. Дрібниця. Але без нього кількість снарядів не має значення, бо стрільбу вести неможливо. Дивно, що ця проблема залишається поза увагою Міноборони та Мінстратегпрому, хоча це різко обмежує потенціал нашої артилерії. Бойові частини отримують постріли з неякісними порохами, але з такими зарядами та з такими порохами та ж наша "Богдана" втрачає усі свої переваги за дальністю Ще одна постійна проблема останнього часу - низька якість порохів у пострілах, що закуповується до наших САУ. І це не поставки від європейських виробників, перевести стрілки немає на кого. Бойові частини отримують постріли з неякісними порохами, але з такими зарядами та з такими порохами та ж наша "Богдана" втрачає усі свої переваги за дальністю. Ми не можемо апелювати тут до партнерів, обурюватись неповороткістю європейської бюрократії, питати треба з самих себе: контроль якості порохових зарядів, які ми закуповуємо - це, зокрема, до Агенції оборонних закупівель. Також військові повідомляють про тотальний дефіцит артбоєприпасів 105-мм калібру. Падіння в обсягах постачань за пʼять місяців - майже вп'ятеро. Є проблема і з боєприпасами до мінометів. Начебто падіння в обсягах поставок 120-мм мін немає. Навіть не буду сьогодні говорити про якість, скажу лише про те, що критично не вистачає порохових зарядів до 120 мм мін, які мають забезпечити вогонь на максимальну дальність у 6-8 км. А на малих відстанях розрахунки мінометів перетворюються на смертників. Хто за це відповість? Маємо значне падіння в поставках: за окремими категоріями боєприпасів потреби не задоволені у співвідношенні від 40 до 100%. Як утримувати з таким забезпеченням наші позиції на передовій? Відповідно до заявлених армійськими частинами потреб, суттєво бракує також мінометних пострілів калібру 82 та 60 мм. Не вистачає ручних гранат наступальної та оборонної дії, пострілів ВОГ-17 - це те, що потрібно піхоті. Маємо значне падіння в поставках: за окремими категоріями боєприпасів потреби не задоволені у співвідношенні від 40 до 100 (!) відсотків. Як утримувати з таким забезпеченням наші позиції на передовій? Як і чим має воювати наш піхотинець? Про дрони для розвідки та "незрячий" Мінстратегпром Наступне. Снаряди та міни необхідні критично. Але без розвідки та точного коригування вогню навіть забезпечення боєкомплектом "під саму зав'язку" не дасть потрібного ефекту. Артдивізіону на місяць для розвідки та коригування вогню потрібно десь 15 нічних та до 35 денних "мавіків" та "аутелів". Вони втрачаються, потребують заміни - це витратний матеріал, як і антени для збільшення дальності управління дронами. Без цього артилерія стає сліпою. І артилерія наша, на жаль, все більше сліпне. Ворог випередив нас у створенні дронів на оптоволокні, і сьогодні масштабує виробництво саме на державному рівні Окрім розвідувальних дронів, військові говорять про брак дронів на оптоволокні та навіть звичайних дронів на радіокеруванні. Ворог випередив нас у створенні дронів на оптоволокні, і сьогодні масштабує виробництво саме на державному рівні. Прикладом є масштабування виробництва Шахедів/Гераней-2, за яким ми просто не встигаємо. Дрони на радіокеруванні, які постачаються, військові вимушені доопрацювати на місці, бо вони технічно не відповідають вимогам сучасного поля бою. Все це забирає час та сили від виконання бойових задач. Відтак, дає переваги ворогу. Чи про все це відомо Міноборони, Мінстратегпрому та команді з 5-6 ефективних менеджерів, які керують цими відомствами в ручному режимі? Добре відомо. Однак нічого не змінюється. Практика закупівель в Міноборони, попри активну критику з різних боків, продовжує зберігати системні вади. Можна й далі прикриватись позицією, що під час війни маємо обмежувати поширення критичної інформації. Але парламентський контроль - це один з ключових демократичних способів домогтися змін для змін. Тож як народний депутат я буду говорити про те, чого воліють "не бачити" керманичі від влади, та наполягати на вирішенні проблем. Перш ніж перейти до пропозицій, подивимось, де саме і чому дають збій механізми закупівля боєприпасів на прикладі постачання 155-мм снарядів. Про 155-мм снаряди та душу закупівельника З 2024 року Україна докладає зусиль, щоб запустити виробництво 155-мм снарядів в країні. Це вкрай необхідно, оскільки Міноборони не може задовольнити потреби ЗСУ у 155-мм снарядах, поставки зі США залишаються під питанням, а можливості європейських партнерів - обмежені. Міноборони намагається законтрактувати максимум снарядів, але поки що цього максимуму критично не вистачає. Тож з цього року Україна все більше надій покладає саме на власні спроможності з їх виробництва. ...Виробники заявили про готовність виготовити 100 тисяч снарядів уже у 2025-му році та 300 тисяч - у 2026-му. Але так і не почали масового виробництва Компанія "Українська бронетехніка" в партнерстві з чеською Сzесhоslоvаk Grоuр взялась реалізувати масштабний проєкт із випуску кількох калібрів боєприпасів НАТО, серед них - 155-мм снаряди. Зокрема, виробники заявили про готовність виготовити 100 тисяч снарядів уже у 2025-му році та 300 тисяч - у 2026-му. Але так і не почали масового виробництва. І не тому, що компанія взяла на себе нереальні зобов'язання. Держава законтрактувала лише ту частину проєкту, яка стосується імпорту з Чехії, а на власне українське виробництво коштів не виділила. Чому? По-перше, як пояснив директор "Укрбронетехніки" Владислав Бельбас, ті самі заплановані до випуску 100 тисяч снарядів у 2025-му році прив'язані до постачання порохів, але держава не змогла вирішити проблему завчасного контрактування значних обсягів порохів. По-друге, і це навіть важливіше, та ж держава сама вказує на двері вітчизняному виробникові, коли їй доводиться обирати між ним та зарубіжною фірмою. Причина - регуляторна політика. Система закупівель не дає жодного інструменту для преференцій вітчизняному виробнику, а в гіршому випадку - може ще й покарати за це держслужбовця, який укладе контракт. Як пояснив, зокрема, в українських медіа директор Агенції оборонних закупівель Арсен Жумаділов, якщо український виробник запропонує конкретний виріб по 1000 євро за одиницю, а імпортер виявиться готовим продати той самий боєприпас за 950 євро, агентство буде змушене законтрактувати імпорт, навіть якщо локальний виробник принесе податки в бюджет. Тобто, ключовим критерієм вибору постачальника з боку АОЗ залишається саме запропонована ціна. Навіть якщо компанія, котра пропонує нижчу ціну, є іноземною фірмою-посередником з сумнівним власником та історією - їй відмовлять хіба що в авансі, запропонувавши умови післяплати. Але закон, наголосив очільник агентства, не дає ніяких підстав, які б дозволили взагалі відкинути пропозицію іноземців та обрати замість неї більш надійного вітчизняного виробника за трохи вищою ціною. Якщо ж агентство піде на цей крок, антикорупційні органи помножать різницю на кількість боєприпасів, вирахують збитки для бюджету та прийдуть по душу керівника. А душу, зрозуміло, ніхто закладати не хоче. Тож до кінця року не очікується випуску українських боєприпасів за цим кейсом. Що заважає владі ...В 2024 році була провалена мінна програма, після чого ніхто не поніс відповідальності. Тепер схожа ситуація повторюється з постачанням 155-мм снарядів Отже, в 2024 році була провалена мінна програма, після чого ніхто не поніс відповідальності. Тепер схожа ситуація повторюється з постачанням 155-мм снарядів. Від влади маємо пояснення - недосконале законодавство, неефективна регуляторна політика. Але що заважає владі змінювати це законодавство, і вдосконалювати цю політику? Хіба менеджери, яких ви уповноважили на закупівлі у найвідповідальнішій під час війни сфері, перебувають по різний бік барикад з монобільшістю? Вносьте в парламент осмислені пропозиції для того, щоб замовник міг закупити снаряди в українського виробника, а не закордонного. Як представник парламентської опозиції гарантую, що пропозиції, які реально працюють на оборону країни, будуть підтримані. Врегулюйте, даруйте за каламбур, регуляторну політику - уряд теж ваш. Інша справа - робіть це професійно, а не в звичному стилі. Приміром, у грудні 2024 року уряд ухвалив постанову №1275, якою взявся врегулювати закупівлю безпілотників та засобів РЕБ. Але врегулював так, що нові вимоги не спростили, а ускладнили процес. Аналогічно в грудні минулого року з'явилась обнадійлива постанова №1504 "Зброя перемоги", ідея якої - сформувати список зразків озброєння з високим відсотком локалізації в Україні. Але на практиці за останні півроку не було укладено жодного контракту за цією постановою. І знову ми чуємо пояснення від виконавців, Агентства оборонних закупівель, що постанова не пропонує органам закупівлі чітку інструкцію, яким саме чином надати перевагу українському виробнику. Відповідно, державні закупівельники просто не беруть на себе ризики і працюють за звичними правилами. То напишіть цю інструкцію! Що заважає? Чому можна вкласти кошти та натхнення у створення дороговартісної SММ-команди, в кінематографічний монтаж та спецефекти для виїздів очільників Офісу Президента в бойові частини, що аж ніяк безпосередньо не впливає на обороноздатність, і не можна з таким же натхненням написати детальну інструкцію, від якої залежить боєздатність наших частин на фронті? Втім, є ще одне важливе пояснення, чому влада не помічає проблеми. Промисловому менеджменту оборонної сфери за такої системи можна успішно продовжувати практику надання контрактів фірмам, які в той чи інший спосіб контролюються самою владою, та ігнорувати підприємств, які не вдалось взяти під контроль. Найяскравіший приклад - та ж "Українська бронетехніка", яку цей прискіпливий менеджмент впритул "не бачить". І є інше підприємство (не називаю його, оскільки воно не фігурує в публічній площині), якому минулого року після проваленого контракту (його не було виконано навіть на 50%) та випуску неякісних мін, у березні вже цього року було замовлено великий обсяг тих самих120-мм мінометних мін. Хіба це не про ті самі "две большые разницы", які застосовує влада до "своїх" та "несвоїх"? Що робити та як діяти Поставки армії тисяч бракованих виробів, що не вибухають та не долітають до противника, штучні перешкоди для українських виробників з тими ж 155-мм снарядами та дефіцит боєприпасів, що лише загострюється на фронті - це набагато складніша та глибша проблема, ніж просто виробничі похибки. Вона радше свідчить про суттєві прорахунки у побудові управлінської конструкції в українському оборонно-промисловому комплексі, і наслідки цих прорахунків можуть бути катастрофічними. Як це змінити? Спираючись на висновки експертів Консорціуму оборонної інформації, висловлю думку, що насамперед, йдеться про те, щоб зменшити концентрацію повноважень та покращити систему управління. Для цього варто унеможливити керівництво однією особою Агентством оборонних закупівель та Державним оператором тилу, а для посилення нагляду над кожною структурою запровадити щомісячну підзвітність профільному парламентському комітету. Передбачити залучення до нагляду профільних експертів (які мають офіційно отримати доступ до державної таємниці відповідного рівня). Це, приміром, успішно практикується у Швеції. Можна, безумовно, "забанити" цю ідею, пославшись на те, що в цій країні немає війни, але натомість я б уважніше вивчив цей механізм. ...Проблемою є надмірна концентрація замовлень на постачання боєприпасів одному виробнику або постачальнику Іншою проблемою є надмірна концентрація замовлень на постачання боєприпасів одному виробнику або постачальнику. Наявність декількох гравців на ринку в усіх ситуаціях, де їх справді може бути не один, дозволила б одночасно розвивати наші оборонні спроможності та мінімізувати ризики щодо поставок та якості боєприпасів. Далі. Зрозуміло, важлива не лише конкурентність, тобто, зі скількома підприємствами є варіант укладення контракту, а й як саме ці контракти укладаються - напряму чи через посередника. Сьогоднішня українська практика - це про відсутність укладання прямих контрактів підприємств із замовником, зокрема з Міноборони. Ці контракти суттєво б зменшили можливості помилок та підвищили відповідальність підприємств-виконавців. Але той самий менеджмент, де вирішальну роль відіграють управлінці без формальних повноважень (а, отже, і без будь-якої відповідальності), як от "радник зі стратегічних питань Президента" Олександр Камишін, м'яко кажучи, не сприяє укладанню таких контрактів. Причиною фактичної заборони підприємствам укладати прямі контракти є, зокрема, намагання виправдати існування штучної та шкідливої надбудови - АТ "Укроборонпром", - яка не тільки паразитує, але й програмує помилки розробок і виробництв. Скажімо, за оцінками фахівців того ж Консорціуму оборонної інформації, тільки держпідприємство "Шосткинський завод "Зірка" могло б укласти прямі контракти та самостійно організувати кооперацію для випуску цілої низки номенклатури продукції, зокрема, повного циклу виробництва мін. Підприємство самостійно береться налагодити кооперацію щодо відсутніх елементів, наприклад, виробництва підривачів. Але результат ми знаємо: цих контрактів не укладено. Ще одне принципове питання - контроль за процедурою та якістю закупівель. У листопаді 2024 року Міноборони передало 23 млрд грн Державній прикордонній службі для закупівлі зброї у польської компанії-посередника Lесhmаr - зі 100-відсотковим авансом, що суперечить усім нормам і практикам закупівель зброї. Більше того, у лютому 2025 року тій же фірмі було передано ще 78 млрд. Такі випадки потребують ретельного нагляду й контролю, зокрема має бути детальний звіт щодо витрат означених коштів. Як член парламенту може запевнити, що ми готові не лише з розумним виглядом вказувати на помилки, а взяти на себе частину роботи. Чому б, приміром, для посилення контролю, не повернутися до практики тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України? Щодо контролю за якістю. Значною помилкою керівництва військового відомства фахівці вважають відсутність ротацій представників військової прийомки. Відтак, ця категорія спеціалістів де-факто вростає "в систему", зміцнюється контактами та чудово домовляється з тими, хто готовий ділитися тіньовим доходом. Відповідно, цілком логічно буде впровадити ротацію "військової прийомки", приміром, через кожні 12 місяців. Нарешті, дозволю собі ще раз послатись на пропозиції Консорціуму оборонної інформації. Експерти консорціуму пропонують і кілька інших кроків. Це введення конкурентних тендерів на продукцію, що має багато аналогів, як то FРV-дрони, вітчизняні аналоги "мавіків" або дрони на оптоволокні. Це перехід Міністерства оборони на трирічні контракти з підрядниками. Такий перехід дозволить компаніям, що підтвердили якість поставок озброєнь та боєприпасів, планувати свою роботу хоча б на певну перспективу та розширювати виробничі потужності. Це критично важливо, зокрема для виробництва мін та артилерійських боєприпасів. Нині, на жаль, з 21 трирічного контракту працює лише один. У взаєминах з компаніями, що не є виробниками зброї, однозначно слід відмовитись від 100-відсоткових авансів У взаєминах з компаніями, що не є виробниками зброї, однозначно слід відмовитись від 100-відсоткових авансів. Серед іншого, частину закупівель необхідно передати до новостворених корпусів та спростити процедуру цих закупівель. Необхідно збільшити роль командирів рот, батальйонів, бригад у цьому процесі, що автоматично зменшить рівень "ручного режиму" у закупівлях. Нарешті про відповідальність. На жаль, численні зловживання у сфері оборонних закупівель попри значний резонанс у суспільстві, залишилися без покарань. Найбільше таких зловживань у компаній-спецекспортерів, але жодне розслідування не потягнуло за собою наслідків. А безкарність породжує ще більшу безкарність. Наприклад, якщо немає результатів розслідування контрактів, зірваних "Спецтехноекспортом", можна чекати нових, ще масштабніших зловживань. І що тоді відповісти військовим, які отримали міни, котрі не вибухають, і не отримали снарядів потрібного калібру?

Їду автобусом за кордон. Переді мною одне крісло займає у Стрию жінка середнього віку. До неї підсідає приблизно ровесниця в Ужгороді. Автобус їде через Лужанку, прибрану і охайну після моєї статті в Gаzеtа.uа Але до Лужанки ще далеко - є час на спілкування. Жінки починають досить голосно розмовляти. Знайомляться. Мова у них українська, досить таки добра, присмачена слівцями різних діалектів: закарпатського і черкаського. Наш автобус зупиняється на КПП і тут стається чудо. Одна із попутниць запитала щось російською і співрозмовниця миттєво переключилася на мову ворога. До кінця подорожі жінки не вимовили жодного українського слова. Що спонукає українців послуговуватися чужою мовою? Чому у Кракові, Відні, Граці, Берліні, Варшаві та інших європейських містах наші співгромадяни не розмовляють рідною мовою, добре володіючи нею? Адже ідентифікують нас тільки за мовою. Невже людям хочеться, щоб на них дивилися криво, як на представників агресора? Доля нещодавно подарувала мені можливість поговорити з двома австрійськими фермерами. Перший продав своє господарство. Єдина працівниця, що ще працює у фермера - білоруска. Це полегшує наше спілкування: вона розуміє українську і перекладає. ...Більше половини українців знайомляться з новинами у тік-ток, а там приблизно 90% російськомовного контенту, спрямованого проти України Чоловікові близько 65 років. На знак поваги до України подарував мені пляшку доброго грузинського вина із власної колекції. Говоримо про різне, про життя в горах, про Україну&hеllір; Зокрема, він сказав таке: "Моя працівниця часто перекладає мені новини з українських джерел. Мені потрібні факти для аналізу. Я люблю статистику. А ця наука каже, що, наприклад, на ютубі 30% українців слухають російську музику, більше половини українців знайомляться з новинами у тік-ток, а там приблизно 90% російськомовного контенту, спрямованого проти України. Події на фронті - то лише відволікаючий маневр. Путін може призупинити бойові дії під тиском Європи, але він працює на перспективу. Ви не думаєте, що через 20 років ситуація з анексією Криму може повторитися у інших регіонах - якщо так станеться, що війну заморозять? Бо мова міняє свідомість. Російська - це мова агресії і ворожнечі. От недавно два хлопці у вашій столиці слухали гучно російську музику, а потім убили чоловіка, що зробив їм зауваження. Про це навіть наша преса писала". Другий фермер, 45-літній колишній лікар узимку купив хату та ферму із землею. Будинок побудований 136 років тому. Я допомагав замінювати черепицю на даху. Ця робота потребує багатьох рук, тож одного дня працювало аж шість українців. Дехто вже добре говорить німецькою. Працювали того дня 11 годин, тож був час і на спілкування: 30 хвилин на обід і двічі по 10 хвилин на відпочинок. "Вашу владу треба лікувати, - каже австрієць. - Бо амбіцій у вас більше, ніж здорового глузду. На міжнародному рівні приналежність Криму до Росії ніхто не визнає, бо це порушення всіх міжнародних домовленостей, що прийняті ще після другої світової війни. Але проста людська логіка підводить мене до висновку: у Криму нічого українського не було, а тепер вже немає і стільки. Армія російська, мова російська, гроші російські, ментальність народу, враховуючи переселення та депортації, теж російська. Бо якби було не так - там би були якісь протести, мітинги, заворушення, акти непокори, партизанський рух, диверсії на підприємствах, підриви ешелонів&hеllір; А нічого цього нема. Ситуація з Кримом нагадує мені мою лікарську практику, точніше один випадок. Ампутували ми молодому хлопцеві ногу після аварії. Він через кілька днів прийшов до тями і вимагав пришити ногу на місце, бо він невдовзі мав одружуватися. А те, що його нога понівечена і вже давно мертва, його не зупиняло - він прагнув добитися свого". Звісно, нам не можуть подобатися слова австрійських фермерів, від яких, за великим рахунком, нічого в геополітиці не залежить. Але чому прості австрійські фермери, незалежно один від одного, при розмові про Україну згадують Крим? Бо вони мислять аналітично і системно, вони проводять аналогії. Вони розуміють, що мова, тут говоримо про російську, на рівні підсвідомості прив'язує людину до чужої культури, а відтак і до держави. Ця невидима прив'язаність не дозволяє робити спротив насильству, бо насильник, знову ж таки на підсвідомому рівні, сприймається, як свій. Саме тому стала можливою анексія Криму. Саме тому навіть фермери бачать у перспективі можливість анексії інших територій України через десятки років на підставі спілкування людей на цих землях чужинською мовою. Дивно, що наша влада цього не бачить. ...Трамп дозволяє собі тиснути і погрожувати. Він явно стає на бік агресора, переймаючись його стратегічними інтересами у Чорному морі більше, ніж усіма міжнародними договорами... Наша влада схильна не вірити американцям. Коли ті попереджали про можливу агресію на початку 2022 року, усі, починаючи від Верховного головнокомандувача, робили позитивне усміхнене американське обличчя, тримаючи дулю в кишені. А тепер Трамп дозволяє собі тиснути і погрожувати. Він явно стає на бік агресора, переймаючись його стратегічними інтересами у Чорному морі більше, ніж усіма міжнародними договорами, меморандумами та нормами мирного співіснування, разом узятими. Я вже мовчу про життя далеких йому українців. Мені здається, що ставлення американського президента до України багато в чому продиктоване політикою нинішньої української влади. Зокрема і у царині мовного питання. Після 24 лютого у нас взагалі перестали говорити про гібридну сутність нинішньої війни, про її інформаційну складову. А жаль. Бо на мовному фронті ситуація погіршилася і маємо відкат до позицій 2022 року. Про це свідчать дослідження, проведені в школах. На перервах і часто на уроках учні та вчителі переходять на мову ворога. Чому? І чому влада шукає на посаду Уповноваженого із захисту державної мови аморфну людину, таку, яка мовчатиме про проблеми, не відволікаючи керівництво від "більш важливих справ". Тарас Кремінь дуже добре справлявся з роботою - чому б йому не продовжити термін перебування на посаді? Бо він незручний і має свою позицію? Бо він створив і розбудував інституцію, яка охоплює всі сфери людської діяльності? Бо він розробив стратегію мовної політики в Україні? Бо він дійсно вболіває за мову і має безцінний досвід для продовження роботи? Тут взагалі назріває величезний скандал. Після критики і гострих висловлювань на адресу кандидатів на посаду омбудсмена, ті відмовилися брати участь у конкурсі. Оцінку ситуації вже дали Оксана Забужко, Сергій Жадан, Ада Роговцева, Ірма Вітовська, Рефат Чубаров, Олесь Санін, Микола Жулинский, Сергій Квіт та інші визначні українці. Вони висловили заклик до влади: одуматися і не погіршувати і так хистку ситуацію на мовному фронті. Закрема у зверненні йдеться: "з усією відповідальністю поставитися до захисту української мови загалом і призначення Уповноваженого із захисту державної мови зокрема" і "внести до Кабінету Міністрів України кандидатуру Тараса Кременя на посаду Уповноваженого із захисту державної мови". Міністерство юстиції вирішило, що краще йти в ногу з переговорними вимогами РФ, а не в одному напрямку із власною нацією Міністерство юстиції вирішило, що краще йти в ногу з переговорними вимогами РФ, а не в одному напрямку із власною нацією. Там хочуть призначити Уповноваженим із захисту державної мови актора Олександра Завальського, який не лише не відповідає формальним критеріям, визначеним законом, але й не раз виступав проти штрафів за порушення мовного законодавства, накладення яких є одним із обов'язків Уповноваженого. Ну і йому 67 років. Мало того, що Олександр Завальський не має жодного досвіду політичної боротьби, мало того, що у нього відсутні будь-які навички для правозахисту чи здійснення мовної політики, то він ще й публічно заявляє, що лояльний до вживання російської мови у публічному просторі. Ось його слова зі сторінки на фейсбуці: "Чи треба карати Вєрку Сердючку? Набирає обертів скандал навколо Андрія Данилка - мовляв співає російські пісні і за це його має покарати мовний омбудсмен. Я не фанат Вєрки Сердючки. Але перепрошую - напади на цього артиста вважаю дурістю". У мене таке враження, що після призначення на посаду, Завальський захищатиме не українську, а російську мову в Україні. Невже владі потрібні саме такі "ні риба-ні м'ясо" люди? Ірина Фаріон кричала про мову - її показово вбили у центрі бандерівського Львова. У той самий день, у час убивства, на Ринковій площі сидів із гітарою молодий чоловік і співав російських пісень. А громадяни, чи то переселенці, чи ті 30% львівських м'якосердих глядачів із ютубу, кидали йому у футляр гроші. Кидали, не розуміючи, що цей манкурт пришиває мітки на їхні душі. А його виховала наша школа, нова українська школа, наша безхребетна влада, що сама не має національної свідомості і не розуміє її значення для перемоги у війні. Його виховала відсутність стратегії розвитку нашої культури. Його зробили таким "єдині новини", що витіснили із етеру сучасну українську пісню та українську культуру взагалі&hеllір; Відсутність інформаційної політики за кордоном, кинуті напризволяще інформаційні агентства, безглузді обмеження, що не дозволяють письменникам, артистам, журналістам, художникам - тим, хто несе українську ідею у світ, виїжджати з України і бути місіонерами, заважають виховувати австрійських фермерів та наших земляків за кордоном. Бо не відчуваючи захисту, причетності, гордості за своїх, які тебе ніколи не кинуть, люди поступово відвертаються від святого - від Батьківщини. Але спочатку - від рідної мови.

Україна готується оголосити конкурс на розробку літієвого родовища "Добра" в Кіровоградській області, повідомив голова Офіса президента України Андрій Єрмак. "Це може стати першим проєктом у межах співпраці зі США. Радий бачити, що процес іде та результати наших зустрічей у Вашингтоні тиждень тому перетворюються на конкретні дії", зазначив він у своєму телеграм-каналі. Андрій Єрмак також повідомив, що в Канаді на полях саміту "Групи семи" разом із першою віцепремʼєркою міністеркою економіки Юлією Свириденко мав зустріч із міністром фінансів США Скоттом Бессентом, де сторони "детально проговорили співпрацю". Вочевидь, про запуск літієвого родовища. Коментарів американської сторони щодо цього наразі немає. Нагадаємо, 30 квітня Україна та США підписали угоду про економічне партнерство і створення Інвестиційного фонду відбудови. За словами міністерки економіки України Юлії Свириденко, документ передбачає, що повна власність і контроль залишаються за Україною, фонд створюється 50/50, жодних боргових зобовʼязань України перед США не прописано, також угода не стане перешкодою для вступу України до Євросоюзу, а фонд наповнюватиметься доходами виключно з нових ліцензій. Угода про американсько-український інвестиційний фонд відбудови офіційно набула чинності в травні. Літієве родовище на Кіровоградщині може стати першим пілотним проєктом зі США А дещо раніше Юлія Свириденко прогнозувала, що саме літієве родовище на Кіровоградщині може стати першим пілотним проєктом зі США. І вже після згаданого засідання Міжвідомчої комісії з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції (УРП) Юлія Свириденко написала у Фейсбук: "Маємо інтерес інвесторів до декількох родовищ. Одне з них літієве родовище "Добра" в Кіровоградській області. Робоча група опрацює звернення щодо його розробки. Якщо всі вимоги закону будуть дотримані на наступному засіданні запустимо процедуру оголошення конкурсу для всіх зацікавлених компаній". За її словами, це родовище потенційно підпадає під мандат Американсько-українського фонду відбудови його розробка може стати першим пілотним проєктом у межах спільного інвестування. Однак, чи все проходитиме тихо й спокійно щодо саме кіровоградського літієвого родовища - питання. Бо ще в березні суд арештував ділянки найбільшого в Україні літієвого родовища - 51 земельну ділянку Полохівського родовища літію в Кіровоградській області. На вимогу Офісу генерального прокурора це зробив Печерський районний суд Києва. Про що і йдеться в ухвалі від 7 березня 2025 року. Ще там йдеться про те, що ділянки досліджувало ТОВ "Укрлітійвидобування" Сергія Табалова, який вклав у дослідження Полохівського родовища понад 100 млн грн, а сумарно в розвиток понад 300 млн грн. До того ж ще 119 млн грн він сплатив за ліцензію. Компанія оцінила родовище за міжнародним стандартом JОRК і готувалася до видобутку літію. Якщо ж родовище повернеться державі, то на нього зможуть претендувати інші бізнесмени. Тож схоже, що суддівські шальки терезів схилились не на користь пана Табалова. Зазначимо, що ця справа розслідується ще з 2016 року. Тоді прокуратура відкрила провадження за фактом начебто незаконного отримання дозволу на видобуток літію. Згідно з даними геологорозвідки, запаси літію на Полохівському родовищі перевищують 760 тисяч тонн еквівалента карбонату літію. У 2021 році світ спожив 0,5 млн тонн LСЕ, а вже у 2028 році прогнозують потребу в 6 млн тонн. Близько 60% літію у світі нині переробляє Китай. Загалом в Україні розташовано чотири розвіданих літієвих родовища, два з яких у Кіровоградській області. Літій це рідкісноземельний метал, який використовують для виробництва акумуляторів для смартфонів, ноутбуків і електроавтомобілів, у хімічній та медичній промисловості, аерокосмічній галузі, ядерній і відновлювальній енергетиці.

Для отримання цього звання йому не вистачило 30 "вчених" голосів. Як повідомили інсайдери в НАНУ, кандидатуру Руслана Стефанчука на отримання звання члена-кореспондента висунув його товариш по фракції, народний депутат України від фракції "Слуга народу" Олександр Копиленко. А відгук про наукову діяльність кандидата у члени-кореспонденти НАН України Стефанчука підписав його підлеглий, керівник апарату Верховної Ради України Вʼячеслав Штучний. Також в академії зазначили, що Руслана Стефанчука на це звання висували вже двічі у 2024 та 2025 роках. Олександр Копиленко, який висував Стефанчука, - з 1998 до 2002 років був радником голови Верховної Ради України, членом Центральної виборчої комісії. З 2002 року Копиленко - директор Інституту законодавства Верховної Ради України у 20022009 роках одночасно обіймав посаду віце-президента, керівника Київського регіонального центру Національної академії правових наук України. Також він є завідувачем кафедри теорії та історії держави і права приватного університету "КРОК". До речі, в Інституті законодавства Верховної Ради України з 2011 по 2013 роки працював і Руслан Стефанчук. У 2019 році Копиленко, як і Стефанчук, був обраний народним депутатом України дев'ятого скликання за списком партії "Слуга народу" . А в жовтні 2022 року став заступником голови Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва. Також Копиленко - дійсний член (академік) НАНУ. "Смотрящий" за Разумковим Що стосується Вʼячеслава Штучного, який написав спікеру відгук, то його на роботу керівником апарату Верховної Ради приймав сам Руслан Стефанчук. Однак, є дуже важливий і показовий нюанс. Уперше керівником апарату Верховної Ради Вʼячеслав Штучний став у жовтні 2019 року. Тоді головою парламенту був Дмитро Разумков. Але у липні 2020 року Штучний з посади звільнився, пояснивши це переходом на іншу роботу. Ходили чутки про те, що Штучний просто не спрацювався з Разумковим. Штучного призначили головою апарату Верховної Ради "смотрящим" за спікером Дмитром Разумковим Тоді ж низка українських медіа повідомляли, що вперше Штучного призначили головою апарату Верховної Ради "смотрящим" за спікером Дмитром Разумковим. Подейкують, що Вʼячеслав Штучний начебто був на зарплаті в Офісі президента України. А в жовтні 2021 року головою Верховної Ради став Стефанчук, і Штучний знову очолив парламентський апарат, яким і керує досі. Він є підлеглим Руслана Стефанчука. Вʼячеслав Штучний кандидат юридичних наук, має звання "заслужений юрист". До приходу в парламент, з липня 2003 року по вересень 2015 року, обіймав керівні посади в Управлінні державної охорони. Потім кілька місяців Штучний був радником у юридичній фірмі "ЕЛ СІ ЕФ". З жовтня 2015 року по 2019 рік Штучний працював підприємцем. Він торгував меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому у спеціалізованих магазинах. Як свідчить декларація, в 2024 році у Верховній Раді Штучний отримав більше 3 млн грн зарплати, тобто 262 457 грн на місяць. Це набагато більше, ніж у Руслана Стефанчука, який отримав за рік 1 млн 67 тис 124 грн, або 88 927 грн на місяць. Також в НАНУ зазначають, що Руслан Стефанчук це відомий український учений-правознавець, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України. "Руслан Стефанчук має понад 500 наукових публікацій, які свідчать про суттєвий внесок у розвиток теорії і практики цивільного права, зазначають у НАНУ. - Науковий і практичний інтерес викликають публікації Стефанчука з проблем прав інтелектуальної власності, медичного права, європейського цивільного права, договірних та деліктних зобов'язань". Також, як повідомляють у НАНУ, Стефанчук створив "потужну наукову школу з проблем особистих немайнових прав фізичних осіб". Словом, талановита людина: і щвець, і жнець, і на дуді гравець. "Зарубали" науковці І от, у травні проходило голосування з виборів членів-кореспондентів НАНУ. У сесії загальних зборів взяли участь 379 академіків. Для обрання Стефанчука членом-кореспондентом не вистачило 30 голосів. Як би пан Стефанчук здобув це звання, то отримував би щомісячно довічну плату за звання у розмірі 3 400 грн. Ну, нічого, не пощастило цього року. Може складеться наступного. Однак, Руслан Стефанчук уже отримує довічну виплату за звання академіка Національної академії правових наук України. За минулий рік ця сума становила 55 212 грн. Радіємо й не можемо нарадітись, які все-таки в нас багатофункціональні керманичі держави. Голова Верховної Ради встигає і законодавчо вибудовувати Україну, і вносити значний вклад у розвиток науки, і бортись за чергове місце академіка.

Правоохоронці затримали колишнього заступника голови Вищого господарського суду (ВАКС) Артура Ємельянова. Згодом адвокат Ростислав Кравець, коментуючи гучне затримання Ємельянова, заявив про необхідність розпуску Вищого антикорупційного суду України, оскільки, як каже, ця інституція "перетворилася на механізм вирішення потрібних рішень" через тіньові домовленості. Державне бюро розслідувань затримало колишнього посадовця після виходу з Печерського районного суду Києва. Його звільнили з-під варти, натомість обрали запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. Як повідомили в ДБР, йдеться про ймовірну домовленість Ємельянова із суддею Вищого антикорупційного суду та з суддею Печерського суду щодо ухваленя рішення на його користь. У відповідь на ці заяви ВАКС оприлюднив коментар про спробу тиску та дискредитації суду, а також "неприпустимість необґрунтованих публічних тверджень". "На офіційній веб-сторінці Державного бюро розслідувань опубліковано твердження щодо судді Вищого антикорупційного суду, яке за своїм змістом є спробою дискредитації та розцінюється як форма тиску на суд, - йдеться у претензії ВАКС. Закликаємо ДБР утриматись від необґрунтованих публічних тверджень та діяти виключно у межах та спосіб, що передбачені чинним законодавством". Кримінальне провадження щодо Артура Ємельянова пов'язане з підозрою у створенні злочинної організації За даними "Судового репортера", кримінальне провадження щодо Артура Ємельянова пов'язане з підозрою у створенні злочинної організації та отриманні неправомірної вигоди у вигляді корпоративних прав. У грудні 2024 року судові засідання проходили як у Печерському районному суді Києва, так і у Вищому антикорупційному суді, де розглядалося питання про запобіжний захід. Також раніше ВАКС повідомив про виявлення технічних засобів контролю у житлі одного з суддів Володимира Дубаса. Окремо було зафіксовано відмову цього судді брати участь у подальшому розгляді справи щодо запобіжного заходу Ємельянову. "Минулого тижня у житлі працівників апарату Вищого антикорупційного суду виявлено обладнання для негласного аудіо- та відеоспостереження, - йдеться на сайті ВАКС. Ці факти розцінюємо як спроби впливу на здійснення безстороннього правосуддя суддями ВАКС та повʼязуємо із розглядом судових справ, які перебувають у провадженні суду". За словами адвоката Ростислава Кравця, у повідомленні ДБР йдеться про можливу участь кількох посадових осіб суддів, прокурора, слідчого та, ймовірно, адвокатів у сприянні вигідного рішення. Водночас офіційного підтвердження цієї інформацї наразі немає, сторони справ від коментарів переважно утримуються. "Ну що сказати, як говорить невідомий держслужбовець у САП, який розміщує на однойменному каналі свої висновки викрито суддівсько адвокатську і трохи прокурорсько ДБРівську мафію, що керувала ВАКСом та Печерським судом міста Києва, - пише у соцмережі адвокат Кравець. Наступним кроком повинно бути мінімум ліквідація ВАКСу". В 2012 році Артур Ємельянов та суддя Господарського суду Анатолій Івченко були причетні до розгляду справи про стягнення боргу на користь Російської Федерації за зобов'язаннями Єдиними енергетичними системами України (ЄЕСУ). Протягом року на користь Росії стягнули 38,6 мільйона гривень. Івченку повідомили про підозру у державній зраді, проте Вища рада правосуддя не надала згоди на його затримання. Ну а Ємельянов потрапив під варту вже в травні 2025 року. Захист Ємельянова заперечує всі звинувачення, заявляючи, що вже минув строк притягнення до відповідальності та аналогічних рішень в інших юрисдикціях. Також раніше ЗМІ повідомляли, що рівень недовіри українців до НАБУ, САП і ВАКС сягнув критичної позначки ці антикорупційні структури почали сприйматися суспільством майже з такою ж недовірою, як і проросійські політики. Такий висновок за результатами свого соціологічного дослідження зробив Центр Разумкова. Згідно з оприлюдненими даними, Національному антикорупційному бюро не довіряють 62,3% респондентів, Спеціалізованій антикорпрокуратурі 61,6%, судовій системі, до якої входить ВАКС, майже 73%. Для порівняння, проросійському політику Юрію Бойку, обраному до Верховної Ради від забороненої партії ОПЗЖ, не довіряють трохи більш як 80%. Операція "ЯЄнаБУ" Негативну оцінку діяльності антикорупційному трикутнику дає і правова спільнота. Нещодавно повідомлялося, що представника НАБУ затримали на виготовленні та продажу наркотиків, а керівництво Бюро зливало матеріали слідства підозрюваним. А політичний експерт Олег Постернак звинуватив детективів НАБУ ще й у примусі свідків до інтиму. "Операція "ЯЄнаБУ", або як у Національному антикорупційному Бюро примушують до приватних відносин свідків та не гребують бюджетною тисячею при мільйонних зарплатах", - ідеться у дописі у ФБ Олега Постернака. "Бюро деградує пришвидшеними темпами його необхідно перезавантажувати якнайшвидше", зазначив він. Також українські юристи звинувачували суддів Вищого антикорупційного суду у виконанні завдань прокурорів САП та детективів НАБУ в обмін на можливість збагачуватись, купуючи елітну нерухомість та дорогі авто. За словами доктора юридичних наук, професора Миколи Мельника, Вищий антикорсуд "закриває очі" на очевидні порушення закону з боку інших учасників антикорблоку НАБУ та САП. Це негативно позначається на рішеннях ВАКС, який зацікавлений підігрувати обвинуваченню. Звісно, що таке стрімке падіння довіри суспільства до антикорупційних органів можна впевнено пов'язувати з низкою скандалів довкола них. Хотіли як краще, але чомусь, вийшло як завжди.

В Україні майже порожні газові сховища непокояться українські політики як провладні, так і опозиція. Тим часом у Європі це пальне подешевшало і саме час ним запасатися на зиму. "Сьогодні маємо новий антирекорд найменші газові запаси за останні 11 років. У сховищах лише 6 мільярдів кубів. Це всього 19 відсотків від можливих обсягів! А на додачу знищена частина потужностей газовидобутку", - каже народний депутат Дмитро Разумков. Дочекалися високих цін Нагадаємо, ще минулої зими Україна серйозно зіткнулися з дефіцитом газу і станом на червень поточного року вітчизняні сховища фактично порожні. Улітку минулого року, коли були всі можливості купити газ за адекватною ціною, в "Нафтогазі" займалися казна-чим. Дочекалися, поки його можна буде купити в рази дорожче. У перші місяці цього року, особливо у лютому, коли вдарили морози, а по газовій інфраструктурі - російські ракети, країні терміново довелося імпортувати паливо і платити за нього дуже високу ціну. Потрібно негайно імпортувати газ, щоб наступної зими знову не опинитися у складному становищі Зважаючи на такий стан речей потрібно негайно імпортувати газ, щоб наступної зими знову не опинитися у складному становищі. Але за якою ціною його можна буде купити і де знайти гроші, щоб сплатити за імпортні поставки? Отже, Україна 16 квітня завершила сезон відбору газу з підземних сховищ (ПСГ) із залишками палива обсягом 0,68 млрд кубометрів (без урахування 4,6 млрд кубометрів буферного газу, необхідного для нормальної роботи газотранспортної системи). Ці показники, за даними Gаs Іnfrаstruсturе Еurоре, стали історично рекордно низькими. Залишки газу цього року становлять лише 2,22% від максимального обсягу сховищ, тоді як рік тому вони були на рівні 11,12% (3,39 млрд кубів). Щоправда, 2024 року відбір газу з ПСГ завершився 30 березня, тобто на півмісяця раніше, ніж 2025 року. Своєю чергою те, що відбір палива в порівнянні з минулим роком тривав на пів місяця довше, залишки газу в сховищах цього року такі мізерні. Крім того, країна увійшла до минулорічного опалювального сезону із запасами обсягом 8,3 млрд кубів газу, тоді як на початок осінньо-зимового періоду 2023-2024 років у сховищах знаходилося 12,2 млрд кубів. Також, нагадаємо, НАК "Нафтогаз України" вирішила пройти опалювальний сезон 2024-2025 років на газі власного видобутку, тобто, не вдаючись до імпорту. На перший погляд таке рішення було цілком виправданим видобуток газу під час великої війни, навіть у 2022 році, майже не скоротився порівняно з довоєнним часом, а ось його споживання зменшилося значно. У 2023-2024 роках видобуток та споживання газу трохи зросли, проте розрив між ними був суттєво меншим, ніж до війни, що дозволяло нашій країні в цей період імпортувати мінімальні обсяги палива. Ну, а в останній опалювальний сезон, як уже було сказано вище, "Нафтогаз" вирішив взагалі відмовитися від імпорту газу. Однак НАК не врахував таку "дрібницю" як війна. І в 2022-2023 роках Росія зосередила свої обстріли на об'єктах енергетичної інфраструктури України, але, починаючи з 2024 року, вона все частіше завдавала ракетних ударів і по газовидобувній інфраструктурі. "За 2024-2025 роки 34 об'єкти "Укргазвидобування" (дочірні компанії "Нафтогазу") були атаковані ворогом. Найбільш руйнівна атака в лютому 2025 року завдала значної шкоди державному видобутку газу втрати сягнули майже 50% обсягів", - йдеться у квітневому пресрелізі монополіста, опублікованому на сайті. Також у квітні виконувач обов'язків голови "Нафтогазу" Роман Чумак повідомив, що компанія вже відновила половину втрачених у результаті ворожих атак обсягів газовидобутку. Але все-таки без імпорту не обійтись. Обвал видобутку змусив НАК розпочати імпорт газу в авральному режимі. Обвал видобутку змусив НАК розпочати імпорт газу в авральному режимі. У згаданому вище пресрелізі йдеться про те, що "Нафтогаз" терміново імпортував 800 млн кубометрів газу. Усього, з урахуванням цих обсягів, з початку 2025 року компанія законтрактувала 1,5 млрд кубів. Однак цього мало для проходження наступного опалювального сезону. До того ж ці 1,5 млрд кубометрів газу, швидше за все, підуть на покриття поточних потреб у паливі. Пальцем у небо То скільки все ж таки нам потрібно імпортувати газу, щоб його вистачило наступної зими? "Обсяг імпорту залежатиме від того, скільки буде накопичено в газосховищах за рахунок внутрішнього видобутку, який, як відомо, має певні проблеми, пов'язані з завданням ударів по газовидобувній інфраструктурі. Тим більше, що такі удари можуть бути продовжені, і це також слід враховувати. А також, наскільки довгою і холодною буде (наступна) зима", - поділився розрахунками президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар. Тому, за його словами, сьогодні говорити про те, скільки "Нафтогазу" потрібно закупити газу на зовнішніх ринках, це все одно, що тицьнути пальцем у небо. Очевидно лише те, що потрібно зробити якомога більший запас. "Якщо говорити виключно про імпортний газ у період закачування, без урахування імпорту, який буде йти у прямому режимі, у разі потреби, десь у листопаді-грудні, то я думаю, що потрібно буде закупити десь 4 млрд (кубометрів газу)", - вважає експерт. У свою чергу директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко вважає, що слід імпортувати навіть більшу кількість газу: від 4,5 до 5 млрд кубометрів. Ціна питання Скільки це коштуватиме? Звісно, що ціна газу багато в чому залежить від пори року. Крім того, вартість палива за довгостроковими контрактами, як правило, нижча, ніж на спотовому ринку (торгівля криптовалютними активами), причому іноді суттєво. "Нафтогаз" не розкриває ціну, за якою купував газ у лютому, оскільки це (і так було завжди) - комерційна таємниця. Однак відомо, що тоді вартість палива на європейських хабах перевищувала $600 за 1000 кубометрів. Лютневі закупівлі становили понад 500 млн кубів газу, відповідно, їх загальна ціна цілком могла бути на рівні $300 млн і навіть більше. У згаданому пресрелізі НАК зазначається, що в першому кварталі цього року компанія залучила кошти Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Норвегії в розмірі 430 млн ($490 млн), які будуть спрямовані на купівлю 1 млрд кубометрів газу. Нескладно підрахувати, що орієнтовна ціна, за якою купуватиметься цей газ, становить $490 за 1000 кубів. При цьому останніми днями, коли температура повітря суттєво підвищилася, ціни на газ у Європі впали. У будь-якому випадку, гроші, необхідні для імпорту газу, краще все ж таки знайти зараз, бо наступної зими, якщо знову буде дефіцит палива, за нього доведеться платити, як мінімум, удвічі дорожче. Критичний стан із газовими родовищами та запасами цього палива на зиму - це елементарна безвідповідальність державних менеджерів усіх ланок і рівнів. А якщо відповідальність і надалі замінятимуть на схеми та бажання нажитися бюджет цього не витримає. Як і українці. І якщо зима не буде такою поблажливою, як попередні відсутність газу стане не лише політичним скандалом, провалом, а ще однією, окрім війни, реальною загрозою.