Gazeta.ua

"Лише троє людей змогли змусити замовкнути "Маракану": Папа Римський, Френк Сінатра та я. Стадіон повністю стих, не було чути жодного звуку. Це був найкращий гол, який я будь-­коли забивав", розповідав у інтерв'ю для ВВС уругвайський футболіст і тренер Алсідес Гіджа (19262015) про м'яч, який він забив у ворота збірної Бразилії на стадіоні Маrасаn&аtіldе; в Ріо-де-Жанейро 16 липня 1950 року. Бразильці тоді приймали матчі чемпіонату світу з футболу. Спеціально для цього в Ріо-де-Жанейро збудували найбільший у світі стадіон. Змагання були особливі, бо вирішальні матчі грали не за звичною олімпійською системою на виліт. Команди, які посіли перші місця в чотирьох групах, мали зіграти між собою по три матчі. Той, хто набирав найбільше очок, ставав чемпіоном світу. До цієї фінальної групи потрапили збірні Бразилії, Уругваю, Іспанії та Швеції. Після двох етапів змагань між ними визначилися лідери Бразилія та Уругвай. Їм випало зіграти між собою на третьому етапі. Бразильці були впевнені у своїй перемозі. Підстави в них були. Вони перемогли збірну Швеції з рахунком 7:1 та Іспанію 6:1. Уругвай зіграв унічию проти Іспанії та здобув мінімальну перемогу над Швецією. Ще до завершення чемпіонату бразильський уряд доручив виготовити 22 золоті медалі з іменами гравців своєї збірної. Була написана та готова до виконання після завершення матчу проти Уругваю пісня "Бразилія-переможниця". У день гри місцева газета О Мundо опублікувала фотографію бразильської команди з підписом "Це чемпіони світу". Політики у своїх виступах вітали бразильських футболістів. Деякі з них прийшли на передматчеве тренування і стали виголошувати палкі промови перед гравцями. Про можливу шкоду від передчасних вітань попереджав бразильський футболіст Паулу Машаду де Карвалью. Він звернув увагу тренера Флавіо Кошту на порушення концентрації гравців. Але той з ним не погодився. На вулицях Ріо-де-Жанейро розгортався імпровізований карнавал. Люди носили плакати з переможними гаслами та скандували "Бразилія чемпіон". На матч продали 173&thіnsр;850 квитків. Капітан збірної Уругваю Обдуліо Варела купив кілька пачок газет О Мundо, розкидав по підлозі ванної кімнати та закликав партнерів по команді плювати та справляти малу потребу на них. Тренер збірної Уругваю Хуан Лопес зайшов до роздягальні і сказав, що єдиний шанс гідно провести матч грати в оборонний футбол. "Хуансіто хороша людина, але сьогодні він помиляється, сказав Варела після виходу тренера. Якщо ми сидітимемо в обороні проти Бразилії, наша доля нічим не відрізнятиметься від долі Іспанії чи Швеції". Він закликав не піддаватися тиску й залякуванням. "Аутсайдери не грають. Нехай шоу почнеться", сказав капітан. Партнери відзначали, що кілька реплік Варели сильно покращили настрій команди. Збірна Бразилії забила гол у ворота Уругваю на початку другого тайму. Варела довго сперечався із суддею і доводив, що було порушення правил. Потім відніс м'яч до центру поля та крикнув своїй команді "А тепер час перемагати!" Уругвайці зрівняли рахунок. Оборона бразильців не була готовою до активності противника. За 11 хв. до кінця матчу гості вийшли вперед і перемогли. Бразильці назвали матч "Мараканасо" "великий удар Маракани". Поразка була шоком для місцевих, та вони сприйняли її з гідністю. У Бразилії заговорили про підвищення рівня патріотичності футболістів і зміну кольорів їхньої форми була біла із синіми комірцями. Оголосили конкурс на новий дизайн із використанням кольорів національного прапора. Відтоді Бразилія почала виступати в жовтих футболках із зеленим кантом, синіх шортах і білих гетрах. Змогли виграти п'ять чемпіонатів світу. 345 будівель знищила Велика пожежа в Нью-Йорку 19 липня ­1845-го. Загинуло четверо пожежників і 26 цивільних. Займання сталося на фабриці з перероблення китового жиру в районі Мангеттен. За годину після початку пожежі вибухнув склад селітри, що збільшило площу поширення вогню. Катастрофа довела цінність будівельних норм, що обмежили дерев'яно-каркасне будівництво. Вогонь вдалося зупинити на вулицях із кам'яною забудовою та металевими дахами 17 липня 1505-го до монастиря августинців-відлюдників у німецькому місті Ерфурт вступив 21-річний Мартін Лютер. Він потрапив під сильну грозу й дав обітницю стати ченцем, якщо виживе. За кілька років Лютера обурила фальшива побожність духовенства та прощення гріхів за гроші. Він зосередився на вивченні теології. За критику католицизму й заклик до реформ його відлучили від церкви. ­1525-го він одружився з 26-річною Катаріною фон Бора, яка втекла з монастиря. У них народилося ­шестеро дітей. Погляди Лютера лягли в основу нової течії християнства лютеранства. 18 липня 1806-го в місті Біргу на острові Мальта в Середземному морі вибухнув склад із 18 т пороху та 1,6 тис. гарматних ядер. Склад використовували британські війська, які відвоювали острів у французів 1800-го. Сховище не було пристосоване для боєприпасів облаштоване було в казематах у середмісті. Група військових готувала снаряди для відправлення до фортеці Ґаета в Італії, яку тримали в облозі французи. Для споряджання ядер один із вояків взявся використовувати металеве долото, що суперечило інструкціям. Іскри від долота потрапили на порох, спричинили загоряння й вибух. Загинуло 40 військових і майже 200 цивільних. "Джентльмен 30 років, зі значним майном, шукає молоду леді зі статком близько 3000 фунтів стерлінгів або близько до цієї суми. Готовий оформити стосунки договором", таке оголошення опублікував 19 липня 1695 року англійський тижневик "Поради для покращення сільського господарства і торгівлі". Це найдавніше з відомих оголошень від охочих знайти пару. Така реклама набула популярності в Європі в середині ХVІІІ ст. У газетах почали з'являтися рубрики "Самотні серця", а згодом спеціальні видання

Футбольна школа клубу довела свою продуктивність Титул чемпіона України з футболу став 30-м в історії київського "Динамо" найтитулованішої нашої команди. Він є унікальним і не схожим на всі попередні. І зовсім не тим, що команда не програла жодної із 30 календарних ігор чемпіонату. І не тим, що за чемпіонство підопічні тренера Олександра Шовковського аж до останніх турів боролися не з "Шахтарем", а з іншою командою. Таке вже було в нашій футбольній історії. Не було іншого команди-чемпіона, складеної майже виключно з вихованців власної школи, власної системи підготовки футболістів. Звісно, своя школа є в кожного хоч трохи серйозного клубу. Найбільш талановиті вихованці цих шкіл стають згодом видатними гравцями, легендами своїх команд. Але це одиниці. Решта футболістів приходить до основного складу готовими майстрами, вихованими в інших клубах, інших країнах, на інших континентах. Не можу пригадати випадку коли 10 з 11 гравців стартового складу команди-чемпіона були свого часу гравцями стартового складу юнацьких команд клубу різних вікових категорій. У динамівському "старті" чемпіонського сезону 202425 лише лівий півзахисник Кабаєв прийшов до команди готовим футболістом. Решта виросла і стала гравцями основного складу в "Динамо". До цього слід додати, що у складі усіх команд-конкурентів, за винятком провального по сезону "Шахтаря", на тих чи тих ключових позиціях грали футболісти, які виросли в системі "Динамо" й не змогли пробитися до основного складу. Це робить досягнення чемпіонів іще унікальнішим. Очевидно, що так сталося через об'єктивні причини. Війна не той час, коли доречно й реально формувати конкурентоздатний футбольний клуб так, як у мирний час. За інших умов навряд чи всі нинішні чемпіони грали би в основному складі київського "Динамо", поступившись місцем більш маститим гравцям, запрошеним для виконання найвищих турнірних завдань. Але коли стало потрібно, вихованці динамівської школи показали, що їм в Україні немає рівних. Власне, вони до цього звикли, регулярно перемагали в турнірах 19-річних і більш молодих вікових категорій. Чому це стало можливо? Тому що динамівська футбольна школа, попри всі обставини, завжди залишалася найсильнішою в Україні. Перед тренерами юнаків завжди стояло завдання знаходити найкращих і доводити їх до максимально високого рівня. Так було завжди і коли у 1990-х розвалилася система фінансування державних футбольних шкіл, і коли у 2000-х заради швидких результатів до українських команд ринув потік іноземців. І потім, коли перед юними українськими футбольними талантами поставав вибір, де саме здобувати найвищу футбольну освіту, більшість із них обирала "Динамо". Кубок чемпіонів силами власних вихованців не здатен виграти жоден європейський суперклуб Нині український футбол переживає не найкращі часи війна змінила пріоритети. Тепер майже для всіх очевидно, що в найближчій перспективі саме вихованці українських футбольних шкіл визначатимуть рівень нашого чемпіонату. Саме вони, а не привезені з далеких країв іноземці, яким не знайшлося місця в командах країн благополучної і мирної Європи і які готові грати в нашому чемпіонаті. Тож, упевнено здобувши титул чемпіона силами вихованців власної школи, київське "Динамо" показало всім іншим один із шляхів розвитку й перспективи. Так, цей шлях непростий і часом невдячний. А головне довгий. Футбольну школу, яка здатна випускати чемпіонів, створюють не один рік і навіть не одне десятиліття. А результату досягають сукупністю різних факторів: наявність належної бази для тренувань юних футболістів, кваліфікація дитячих і юнацьких тренерів, досвід селекціонерів, які шукають юні футбольні таланти. І багато інших, жоден із яких не є другорядним. А головне школа має виховувати не просто майстрів гри у футбол, а тих, хто прагне боротися лише за титул чемпіона. Саме такою є школа "Динамо", і саме тому "Динамо" перемогло в чемпіонаті, що завершився. Щодо перспектив цієї команди в європейських клубних турнірах, то слід бути реалістами Кубок чемпіонів силами власних вихованців не здатен виграти жоден європейський суперклуб. Для більшості з них, а коли точніше, для всіх без винятку, саме титул чемпіона своєї країни завжди був і буде найвищим досягненням. Тож лише коли рівень чемпіонату України наблизиться до рівня провідних європейських чемпіонатів, а таке вже було, ми зможемо сподіватися на успіхи в єврокубках. А для цього зусиль лише однієї футбольної школи "Динамо", очевидно, не досить.

"Я не можу запропонувати вам нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту. На нас очікують найтяжчі випробування. Маємо вести війну проти звироднілої тиранії, ніким не перевершеної у списку чорних і жахливих лиходійств, на які лише здатна людина, сказав британський прем'єр-міністр Вінстон Черчилль перед Палатою громад 13 травня 1940-го. Наша мета перемога. Перемога за всяку ціну. Перемога всупереч усім жахіттям. Перемога, хоч би який довгий і тернистий був наш шлях, адже без перемоги нам нема життя". У вересні 1939-го Велика Британія оголосила війну Німеччині, яка напала на Польщу. Тодішня стратегічна концепція Лондона передбачала пасивне очікування, стурбованість та стривоженість подіями в Європі. У відкрите протистояння британцям доводилося вступати лише на морях, де німці потопили протягом кількох місяців понад 300 суден. Британські війська на території Франції та Бельгії лише спостерігали за накопиченням сил ворога. Вермахт окупував погоджену з Москвою частину Польщі й посилено готувався до захоплення Данії та Норвегії, а за ними Франції й Великої Британії. Представники Берліна вручили ноти урядам Норвегії та Данії. Збройний наступ Німеччини обґрунтували необхідністю захистити нейтральні країни від можливого нападу англійців і французів. Англо-французькі війська спробували допомогти норвежцям, але програли ряд битв німцям і на початку травня були змушені відступити. Частина британських політиків звинуватила в поразці уряд Невілла Чемберлена. Для обговорення становища в Палаті громад влаштували триденні Норвезькі дебати. У них узяли участь військові, які звинуватили прем'єра в напівзаходах і легковажному оптимізмі. "Країною ширяться переконання, що для перемоги у війні нам потрібні інші люди біля керма. Слід змінити тих, хто нас привів до цього", заявив під час дебатів лідер опозиції Клемент Еттлі. 10 травня 1940-го британський уряд очолив тодішній перший лорд адміралтейства Вінстон Черчилль. Того ж дня майже 1 млн німецьких військових розпочав наступ на Бельгію, Нідерланди, Люксембург та Францію. "Я бачив, як грають у крикет на сільському майданчику. Мене охопила відраза до самовпевненого задоволення, яким насолоджується Англія за морським бар'єром, згадував побачене з літака під час повернення з Франції поранений британський льотчик Пол Річі. Я подумав, що кілька бомб могли би привести цих хлопців до тями і ці бомби не забаряться". Попри пропозиції домовлятися з Гітлером, новий прем'єр закликав докладати всіх зусиль для перемоги у війні. Він одразу взявся за розроблення успішної операції з евакуації британських та союзницьких військ, що опинилися притиснутими вермахтом до Атлантичного узбережжя на Північному Сході Франції. Завдяки цій евакуації вдалося зберегти боєздатне військо, яке змогло продовжити війну. Операція підняла бойовий дух у Великій Британії і вплинула на мобілізацію громадян. Черчилль очолював британський уряд до перемоги над Німеччиною у травні 1945-го. Він зіграв ключову роль у житті своєї країни в умовах війни, формуванні антигітлерівської коаліції, облаштуванні повоєнного світу. 13 травня 1239-го біля замку на пагорбі Мон-Еме на Півночі Франції на вогнищі спалили 183 людини. Поставлений Папою Римським генеральний інквізитор Франції, 66-річний Роберт Малий-"Болгарин", частину страчених звинуватив у поширенні єресі, а решту у відмові видавати єретиків. Духовенство Франції засудило дії інквізитора. Папа Римський звільнив його і відправив у монастир. 17 травня 1620 року англійський торговець Пітер Манді (15971667) у своїх нотатках описав восьмимісну дитячу карусель, яку побачив у місті Філіппополь нині Пловдив, Болгарія. Відвідав його дорогою з Константинополя до Лондона. Місцеві встановили стовп із горизонтально закріпленим великим колесом від воза. По краях колеса встановили сидіння для дітей. Дорослі по черзі крутили карусель. 18 травня 1974-го на полігоні Похран в Індії провели перше випробування ядерної бомби операція "Усміхнений Будда". Над розробкою працювали понад 20 років. Використовували технології та матеріали, надані в рамках розвитку ядерної енергетики від США, Канади та СРСР. Боєголовку із плутонієвим осердям вагою 1,4 т підірвали в підземній шахті. Індія стала шостою ядерною державою у світі. 2,59 кілограма важив золотий скарб, який знайшли на території латунного заводу в німецькому місті Еберсвальде 16 травня 1913-го. Робітник копав траншею і на глибині 1 м натрапив на горщик із вісьмома золотими чашами, наповненими 73 золотими каблучками, застібками, браслетами та спіралями для рук. Власник заводу Арон Гірш подарував скарб кайзеру Вільгельму ІІ. Золоті вироби ХІХ ст. до н. е. виставили в Берлінському міському палаці, а згодом передали Етнологічному музею. Скарб став найбільшою знахідкою давнього золота в Німеччині. 1945 року радянські військові вивезли його до Москви. 2004-го репортер Sріеgеl ТV виявив скарб Еберсвальде в секретному сховищі московського Музею Пушкіна. Росіяни зарахували його до трофейного мистецтва і вважають своєю власністю "Прибули до короля польського Владислава посли патріарха й імператора грецького з листами та запечатаними документами, які їх удостоювали. Вони повідомили про те, що турки їх усіляко мучили і гнобили, та просили надати їм допомогу зерном. Король Владислав у святому співчутті побажав прийти їм на допомогу у складній ситуації, надав кількість зерна, яку попросили, та визначив, що отримати його вони зможуть в його королівському порту Качубіїв", писав у "Хроніці" історик Ян ДЛУГОШ (14151480) про зустріч польського короля Владислава ІІ Ягайла (13621434) з послами з Константинополя, що відбулася 19 травня 1415-го в містечку Снятин нині Коломийський район Івано-Франківської області. Запис вважається найдавнішою згадкою про місто Одесу, що постало на місці закладеної наприкінці ХІV ст. фортеці Коцюбіїв. Згодом татари й турки називали її Хаджибей

Концерт "Донеччина симфонія життя" відбудеться 11 травня в Національній філармонії України в межах проєкту "Філармонія нескорених". Подія вдруге об'єднає два музичні колективи з Донецької області оркестр "Ренесанс" Маріупольської камерної філармонії та камерний оркестр домристів "Лик домер". Уперше вони виступили разом минулого квітня у столичному Будинку архітектора. Цього разу з деякими змінами повторять програму, що складається переважно з музики донецьких композиторів. Про свої колективи та спільну подію розповідають солістка та концертмейстерка оркестру "Ренесанс" Наталя Ляшенко і художня керівниця та диригентка оркестру "Лик домер" Світлана Білоусова Наталя Ляшенко: "Ренесанс", який заснував диригент Василь Крячок, уперше виступив у Маріуполі 17 квітня 1989 року. Відтоді брав участь у знакових фестивалях у Львові, Сумах, Києві, Кракові тощо. Репертуар оркестру охоплює яскраві зразки української барокової музики, світову та вітчизняну класику, твори наших сучасних композиторів, зокрема в аранжуванні Василя Крячка. На основі колективу 2018-го відкрилася Маріупольська камерна філармонія, що базувалась у приміщенні Палацу культури "Маркохім". Після початку повномасштабного вторг­нення ми були змушені евакуюватися до Києва. Директор і головний диригент філармонії Василь Крячок, музиканти Маріуполя та запрошені виконавці брали участь у заходах під егідою оркестру "Ренесанс". А також поновили єдиний у Донецькій області фестиваль класичної музики Маrіuроl Сlаssіс і проводили його в кількох містах України та Польщі. У грудні 2022 року ми продовжили свою діяльність в оновленому складі в київському Будинку архітектора. А вже в лютому ­2023-го виступили на сцені Національної філармонії України в межах проєкту "Філармонія нескорених", автором якого став гендиректор закладу Михайло Швед. Цей проєкт спрямовано на підтримку музикантів з окупованих і деокупованих українських територій, а також міст, що перебувають під постійними обстрілами агресора. Сьогодні маємо тимчасову, на період окупації Маріуполя, репетиційно-концертну базу Будинок архітектора, де проводимо більшість виступів. З основного складу маріупольців залишилося всього п'ять оркестрантів. До оркестру приєдналися музиканти з інших окупованих міст Луганська, Сіверськодонецька та Лисичанська, а крім того, з Харкова, Запоріжжя, Кривого Рогу та Києва. 17 квітня 2024-го "Ренесанс" святкував 35-річчя. Частиною серії ювілейних заходів став проєкт "Донеччина симфонія життя" у творчій співпраці з оркестром "Лик домер". Рік по тому представимо його вдруге. Ми виконаємо знакові твори композиторів Володимира Стеценка, Віктора Косенка, Михайла Шуха, а також маріупольця Володимира Мітіна, який помер 2018 року. Крім того, прозвучить "Не твоя війна" Богдани Фроляк фантазія на теми пісень гурту "Океан Ельзи", присвячена оркестру "Ренесанс" та академічному камерному оркестру "Віртуози Львова". Ексклюзивом вечора буде унікальне спільне виконання "Ренесансом" і "Ликом домер" гімну-реквієму "Місто Марії" Золтана Алмаші. На тлі емоційних переживань 2022 року автор присвятив його місту-герою Маріуполю. Концертна програма має важливе значення нині, коли більша частина Донецької області перебуває під російською окупацією. Доля композиторів, твори яких увійшли до цієї програми, в той чи той момент їхнього життя була пов'язана з Донеччиною. Як і доля виконавців обох оркестрів. Світлана Білоусова: "Лик домер" створив 1992 року в Донецьку домрист і композитор Валерій Івко. Ансамбль віртуозів став потужним творчим осередком української культури на Донеччині. Протягом 33 років співпрацював із композиторами регіону та виступав на різноманітних концертних майданчиках, зокрема в Німеччині та Польщі. На сьогодні це єдиний у своєму роді оркестр домристів із тривалою історією та аудиторією прихильників. А існує він на громадських засадах і веде активне творче життя лише завдяки ентузіазму учасників. У домровому виконанні по-новому звучить академічна музика різних епох від Йоганна Себастьяна Баха до Євгена Станковича, аранжування джазових композицій та оригінальні твори, написані спеціально для цього інструмента. Наш репертуар збагачують молоді композитори. Останній концерт першого складу оркестру відбувся у квітні 2014-го в межах Українського літературного фестивалю в донецькому культурному центрі "Ізоляція". Через війну колективу довелося залишити рідне місто та переїхати до столиці. Репетиційно-концертний процес продовжили в оновленому складі в Національній музичній академії України. Новим важким викликом 2022 року для нас стала втрата керівника Валерія Івка. Тепер я веду далі справу вчителя. Сьогодні "Лик домер" згуртував молодь із Луганська, Донецька, Бахмута, Маріуполя, Кривого Рогу, Кропивницького, Чернігова, Житомира, Рівного, Львова, Полтави та Сум. Усі учасники дотримуються єдиної системи поглядів, що становлять основу виконавської школи Валерія Івка. Проєкт "Донеччина симфонія життя" це насамперед можливість показати різнобічні прояви інструментального мистецтва Донеччини як вагомого шару української музичної культури. Прагнемо проілюструвати сторінки з історії його розвитку, нагадати про митців і зберегти потужне творче надбання. Унікальність концерту полягає в тому, що на одній сцені будуть два оркестри з Донеччини струнний і струнно-щипковий різні за складом і тембром, проте з подібною історією. Окрім робіт Валерія Івка, ми зіграємо твори, які представники Донецької організації Національної спілки композиторів України написали для нашого оркестру. Це композиції, що їх у різні роки створили Євген Мілка, Олександр Некрасов, Сергій Мамонов, Олексій Скрипник і Євген Петриченко. У їхніх творах простежується національна стилістика. Концепцію вечора доповнять "Варіації на тему Паганіні", які польський композитор Вітольд Лютославський написав під час німецької окупації Польщі. Сьогодні необхідно продовжувати відкривати невідомі широкому загалу мистецькі прояви та творчі здобутки Донеччини. А водночас згуртовувати та підтримувати українців, які були змушені залишити свої домівки 2014 року, а згодом і 2022-го. Сподіваюся, наша творчість надихне людей і стане своєрідним символом продовження життя.

"З появою наших реактивних винищувачів Меssеrsсhmіtt Ме-262 закінчилася епоха гвинтових літаків. Пропоную їх усіх підняти в небо й пустити на таран на американські бомбардувальники. Це припинить ворожі авіанальоти, доки з Америки доставлять заміну. Перепочинок дасть змогу покращити ситуацію з пальним та побудувати реактивні винищувачі. За їх допомогою ми відновимо перевагу в повітрі", переконував німецький офіцер, 31-річний Ганс-Йоахім (Гайо) Геррманн, командувача повітряних сил Германа Ґерінга (18931946) в Берліні у вересні 1944-го. Гайо був уславлений пілот винищувача, потопив 12 кораблів і збив дев'ять бомбардувальників. Ґерінг прихильно поставився до його ідеї з таранами. Та вона підкреслювала відчайдушне становище Німеччини, тому рейхсмаршал довго не наважувався озвучити таке рішення фюреру Адольфу Гітлеру. Лише на початку березня 1945-го план Гайо погодили. "Врятуйте націю від знищення шляхом свідомого ризику своїм життям, розіслав циркуляр Герман Ґерінг. Я кличу вас на місію, з якої у вас мало шансів повернутися". Зголосилися сотні випускників льотних шкіл. Із них Ганс-Йоахім Геррманн почав формувати спецзагін Еlbе. Набирали лише молодих, безтурботних і недо­свідчених. Відмовляли досвідченим пілотам і тим, кого вважали недостатньо сміливими. Підготовка мала переважно ідеологічний характер. Практична частина складалася з вивчення ключових складових американських бомбардувальників. Обранцям були доступні в необмежених кількостях вина, коньяк і шоколад. Їх настрої підігрівали патріотичними й антисемітськими фільмами. Деталі місії розкрили 20 березня 1945-го. Влаштували зустріч із пілотом, який вижив після тарана. На п'яти аеродромах почали готувати літаки Ме-109 і Fосkе-Wulf Fw 190. З них познімали броню та гармати, щоб зробити маневренішими. Залишали кулемет і 60 патронів. Стріляти дозволили лише в разі потреби відбитися від винищувачів. Бомбардувальники потрібно було атакувати саме тараном, щоб залякати противника й підірвати бойовий дух його екіпажів. Учасникам групи Еlbе дозволили вистрибувати з літаків з парашутом безпосередньо перед зіткненням. 7 квітня 1945-го пілоти спецзагону Еlbе провели операцію Wеrwоlf. Того дня американська 100-та бомбардувальна група отримала завдання уразити стратегічні цілі на Півночі Німеччини. Група базувалася на аеродромі Тhоrре Аbbоtts на Сході Англії, залучила до вильоту 1304 бомбардувальники та 792 винищувачі. У Німеччині з п'яти аеродромів у небо здійнялися 183 винищувачі, які мали піти на таран проти американських бомбардувальників. Льотчики склали заповіти, написали прощальні листи та запакували свої речі в посилки. Вони піднялись на висоту 11 км і під­стерігали противника. У радіоефірі слухали гімн нацистської партії. Отримавши команду "Всі стерв'ятники й соколи на волю!", різко скерували свої літаки донизу й зі швидкістю понад 800 км/год. мчали до американських літаків. Їм вдалося уразити тараном 23 бомбардувальники, ще 28 підбили винищувачі Ме-262 та Jаgdgеsсhwаdеr 7. Тоді над озером Штайнхуде поблизу Ганновера зав'язалася остання велика повітряна битва Другої світової війни. Люфтваффе втратив 133 винищувачі, 40 із них під час спроби тарана чи успішного його виконання. Кілька німецьких пілотів стрибнуло з парашутом і було розстріляно винищувачами США. Американці втратили щонайменше 25 літаків. Більшість їхніх бомбардувальників досягла цілей і скинула бомби. Команду Еlbе розформували. Її пілотів перевели в піхоту, яка долучилася до оборони Берліна. 7 квітня 1853-го під час пологів англійської королеви Вік­торії (18191901) лікар Джон Сноу (18131858) для знеболення використав хлороформ. Медик розробив маску для подавання цієї речовини. Правителька народила восьму дитину сина Леопольда. Під час наступних пологів 1857 року Сноу знову запросили до королівських покоїв. До того англіканська церква засуджувала анестезію, біль під час пологів вважали покаранням за біблійний гріх Єви. Після схвалення Вікторією хлороформну анестезію почали називати королівською і вона стала популярною в Європі. 8 квітня 1513-го іспанський мореплавець і губернатор карибського острова Пуерто-Рико, 39-річний Хуан Понсе де Леон, оголосив володінням Іспанії півострів Флориду тепер територія США. Він досліджував ті краї в пошуках чудодійного джерела вічної молодості, про яке чув від жителів Пуерто-Рико. Конкістадора вразила багата тропічна рослинність нової землі, й тому він назвав її Флоридою. Наступного року Хуана Понсе де Леона призначили військовим губернатором Флориди. 9 квітня 1368-го біля німецького міста Нюрнберг почали висівати ліс. Ініціював саджання промисловець, 54-річний Петер Штромер. Деревина потрібна була для облаштування шахт, заводів та млинів. Штромер заготував насіння з шишок сосни та ялиці, бо вони росли найшвидше. Засаджений масив навколо Нюрнберга став першим штучним лісом у світі. Штромера назвали батьком лісівництва. Його наступники почали заробляти на посадковому матеріалі й лісових технологіях, які стали затребувані в Центральній Європі. 129 пакистанських військових та 11 цивільних загинули внаслідок сходження лавини на військову базу на льодовику Сіачен на хребті Каракорум у Гімалаях 7 квітня 2012 року. Площу понад 1 кв. км накрило снігом завтовшки до 21 метра. Пакистанці розміщувалися на висоті 3 тис. метрів над рівнем моря на противагу індійцям, які з 1980-х намагалися встановити контроль над льодовиком. Для цього обидві сторони утримували 150 військових баз на льодовику й навколо нього. Деякі з них перебували вище за 6 тис. метрів над рівнем моря, тому регіон називали найвищим місцем на планеті, де точилися бойові дії. Майже 900 військових загинуло через лавини та суворі умови "Не закликайте мене тікати. Моя смерть може принести більше користі, ніж моє життя. Не допущу, щоб із мене знущалися. Не хочу, щоб на вулицях Одеси, Корфу й Ангоноса показували на мене пальцями от іде патріарх-убивця", відмовився сховатися від яничарів 75-річний Патріарх Константинопольський Григорій V, якого повісили поруч із його резиденцією після відправи Великодньої літургії 10 квітня 1821-го. Султан Махмуд ІІ звинуватив предстоятеля в підтримці греків, які почали революцію. За два дні після страти його тіло скинули в море. Труп Григорія V виловили моряки, які доставили його до Одеси, де патріарха поховали. 1871-го на прохання грецького уряду останки перенесли до кафедрального собору в Афінах

Тренер збірної України провалює свою роботу Збірна Бельгії завжди була незручним суперником для наших команд. Почалося все у фінальній частині Кубка світу-1986. Так, тоді в Мексику, яка приймала турнір, поїхала радянська команда. Але її хребет формували вихідці з України на чолі з київським тренером Валерієм Лобановським. Саме він після програного бельгійцям матчу 1/8 фіналу зізнається, що не розуміє, як можна було "відпустити" суперника. На той момент СРСР, маючи найкращу клубну команду світу київське "Динамо", вважався фаворитом турніру. Час Бельгії настане за майже три десятиліття. Тоді у країні виросло ціле покоління супертопових футболістів. І якщо 2014-го команда Едена Азара та Кевіна Де Брейне неочікувано програла чвертьфінал Аргентині, то за чотири роки вона обіграла на цій же стадії Бразилію і в підсумку посіла третє місце. За бронзові нагороди трофеїв не дають. Але дивно чути твердження, що золоте покоління бельгійського футболу себе не реалізувало. Перше місце воно одне. У світі достатньо визнаних футбольних грандів, які і здобувають золоті нагороди. Часи Данії та Греції, які вигравали Євро 1992-го та 2004 року відповідно, минули. Інша річ, що після 2018-го на бельгійців очікувано чекав спад. Насамперед серйозно здав капітан команди Азар. Закінчив кар'єру стовп захисту Венсан Компані. Значною мірою нинішня команда тримається на двох фігурах півзахисникові Де Брейне та форвардові Лукаку. Тому, коли саме Бельгія випала збірній України в матчах, які визначали володаря путівки до найсильнішого дивізіону Ліги націй, це викликало стриманий оптимізм. Навіть попри те, що золоте покоління наших футболістів ніяк себе не показало. Був провал на Євро-2024 й невиразна гра в Лізі націй, коли примудрилися програти навіть збірній Албанії. Такі результати змушували тверезо оцінювати наші шанси у протистоянні з суперником, який напередодні матчів зміцнив тренерську позицію. У нас же на посаді залишився Сергій Ребров. До його роботи залишалося чимало запитань. І вони тільки посилилися після програшу бельгійцям за сумою двох матчів. Перший матч у Бельгії, формально домашній, який відбувся в іспанській Малазі, Україна виграла 3:1. Поєдинок укотре довів поганий стартовий план тренерського штабу нашої команди. Наслідком стали невиразні дії підопічних Реброва в першому таймі та пропущений гол від Лукаку. Нічого особливо не змінилось і після перерви. Але нам допоміг пресинг Гуцуляком правого захисника бельгійців і вимушене переведення Зінченка на позицію флангового оборонця. Нинішній гравець "Арсеналу" має достатньо навичок у грі з цієї зони. Даремно, що за футбольною "освітою" він півзахисник. Українці зуміли забити три м'ячі упродовж 12 хв., і саме цей відтинок часу став найкращим у виконанні команди. Напередодні повторного поєдинку були чималі сумніви в підсумковому успіху. Усім відомо про неспроможність збірної України якісно грати два матчі за три дні. Згадувалися поєдинки ­плейоф за вихід до Кубка світу-2014. Тоді ми програли Франції в Парижі з рахунком 0:3 після київського 2:0. Мені пощастило спілкуватися з тодішнім головним тренером Михайлом Фоменком. Паризьке фіас­ко він пояснив так: "Ми програли всю боротьбу". Але навіть раціоналіст Фоменко виставив на "Стад де Франс" атакувального півзахисника Безуса в надії виграти такий необхідний на той момент виїзний матч. А Ребров апологет футболу першим номером застібнувся в Бельгії на всі ґудзики, бажаючи відстояти "домашню" перемогу. Нічого з того не вийшло. Хоча до 70-ї хвилини рахунок був 0:0. Але важко грати тільки на відбій. Рано чи пізно тебе охопить фізична та психологічна втома. І ти не зможеш виграти ту саму боротьбу, про яку говорив Фоменко, в такого гренадера, як Лукаку, котрий за рахунку 1:0 на користь бельгійців забив іще двічі. Після матчу Реброву нічого не залишалося, як торочити про неважливість турніру. Хоча сам підхід до протистояння з Бельгією був надсерйозний зміщення туру національного чемпіонату, оптимальний, наскільки це можливо, склад на всі поєдинки. Тренер настільки не виправдовує очікувань, що будь-яка перемога для нього надцінна. Поки що їх немає. І останній шанс втриматися на посаді пройти кваліфікацію до фінальної частини Кубка світу-2026, яка розпочинається у вересні.

"Я ніколи в житті не хворіла на черевний тиф і завжди була здорова. Чому мене хочуть закрити, як прокажену, і тримати в одиночній камері із собакою як компаньйоном?" обурювалася 45-річна Мері Меллон, яку 27 березня 1915-го відправили на пожиттєвий карантин у одну з лікарень Нью-Йорка. Жінка народилася в Ірландії, але у 15 років переїхала жити до дядька в Нью-Йорк. Спочатку працювала покоївкою, але потім захотіла зароб­ляти більше і стала кухаркою. Улітку 1906-го Мері Меллон влаштувалася готувати їжу для сім'ї багатого банкіра Чарльза Воррена. Протягом кількох днів шестеро з 11 людей у його будинку захворіли на черевний тиф. Воррен найняв дослідника черевного тифу Джорджа Сопера. Той дійшов висновку, що джерелом хвороби була кухарка Ворренів, яка тоді перейшла на інше місце роботи. Сопер виявив, що, починаючи з 1900 року, Меллон працювала в семи різних сім'ях. За цей час у її оточенні 22 людини перенесли тиф і одна дівчина померла від цієї хвороби. Щоб довести своє припущення, дослідник знайшов кухарку й попросив у неї зразки крові та калу. Жінка накинулася на нього з великою виделкою і вигнала геть. Тоді Сопер попросив підмогу в департаменті охорони здоров'я Нью-Йорка. Разом із чиновницею та п'ятьма поліцейськими йому вдалося затягнути Мері в машину швидкої допомоги й відвезти до лікарні. "Ми їхали наче у клітці з розлюченим левом", згадувала пізніше чиновниця департаменту. Лікарі виявили осередок тифу в жовчному міхурі Меллон. Фахівці припустили, що вона народилася з інфекцією, оскільки її мати перехворіла на черевний тиф під час вагітності. Мері запропонували видалити орган, але вона відмовилася. Жінка заперечувала хворобу, яка легко передавалася через їжу, і відмовлялася змінювати роботу. Щоб захистити людей від небезпечної кухарки, її вирішили ізолювати в лікарні на острові Норт-Бразер у Нью-Йорку. У пресі її почали називати Тифозною Мері. Новий комісар охорони здоров'я в лютому 1910 року вирішив її звільнити в обмін на обіцянку більше не найматися кухаркою. Декілька років Мері Меллон працювала пралею та на інших роботах, але через нижчі заробітки її постійно тягнуло повернутися у свою професію. У січні 1915-го в лікарні Слоун у Нью-Йорку стався спалах тифу захворіло 20 людей, двоє померли. Головний лікар викликав Джорджа Сопера. Той запідозрив у поширенні хвороби нову кухарку місіс Браун, яка насправді виявилася Мері Меллон. Сопер впізнав почерк Мері в розписках і листах. Меллон знову втекла, але поліції вдалося знайти й заарештувати. Жінку повернули на карантин на ост­рів Норт-Бразер. Там вона прожила понад 23 роки. Для неї відвели одноповерховий котедж та дозволили одноденні поїздки на материк. 1938-го через ускладнення від пневмонії Мері Меллон померла. Її кремували, і прах поховали на одному з кладовищ у Бронксі. Тифозна Мері стала першим в історії безсимптомним носієм захворювання, який опинився у вимушеній ізоляції. 27 березня 1973 року американський актор Марлон Брандо (19242004) відмовився від премії "Оскар" у номінації "Кращий актор" за виконання ролі дона Корлеоне у фільмі "Хрещений батько", протестуючи проти расистського зображення корінних американців у голлівудських фільмах. Він відправив замість себе на церемонію представницю індіанського племені апачі, активістку й акторку Сашин Літтлфезер (19462022). Їй дозволили виступати 1 хв. Вона звинуватила кіноіндустрію в негативному зображенні індіан­ців. Відтоді на церемонії заборонили виголошувати промови замість лауреатів. 28 березня 1882 року міністр освіти Франції Жуль Феррі (18321893) підписав закон про обов'язкове й безкоштовне навчання в початкових школах. Документ також передбачав відокремлення освіти від церкви. Ініціативу спричинила поразка у війні з Пруссією. Німецьких солдатів вважали освіченішими за французьких. Жуль Феррі казав: "Прусський учитель приніс перемогу своїй країні. Учитель Французької республіки готуватиметься до помсти". У програму початкових шкіл ввели географію, історію, основи права, громадянського виховання та військової справи. 29 березня 1951-го в Копенгагені 28-річний Палле Хардруп пограбував банк, застрелив касира та директора. Того ж дня його схопила поліція. Слідство встановило, що грабіжника загіпнотизував і відправив у банк старший на кілька років Бйорн Шув Нільсен. Обох засудили за пограбування і подвійне вбивство. Хардрупа відправили на безстрокове примусове лікування до психлікарні, а Нільсену дали довічне ув'язнення. 1967-го злочинців помилували і звільнили. За сім років Нільсен скоїв самогубство, випивши ціанід калію, а Хардруп змінив прізвище на Вішманн і жив до 2012-го. 76 військовополонених скористалися викопаним тунелем і в ніч на 25 березня 1944 року втекли з німецького табору Stаlаg Luft ІІІ, який був розташований біля міста Жаґань у Польщі. Копати почали з подачі британського офіцера, 33-річного Роджера Бушелла, навесні 1943-го. Тунель завдовжки 102 м починався у вигрібній ямі і пролягав на глибині 8 м. Завершувався поруч із лісом за межами табору. Земля була ще замерзла і вихід довелося пробивати довше, ніж розраховували. Замість запланованих 200 полонених встигли вийти 87. На світанку охорона помітила втікачів, 11 із них одразу схопили. Протягом кількох днів затримали всіх, крім трьох. 50 полонених розстріляли. 1948-го за вироком британського військового суду стратили 13 гестапівців, які брали участь у розстрілах полонених у таборі Stаlаg Luft ІІІ "Цієї весни пани та їхні піддані повинні взятися за посадку картоплі. Ця культура розмножується дуже швидко і дуже поживна. З жодної іншої рослини на тій самій місцевості неможливо отримати більше, ніж від картоплі. Землевласники зможуть отримати велику вигоду від її вирощування, споживаючи картоплю та заощаджуючи зерно, а також продаючи її на ринку", йшлося в наказі короля Пруссії Фрідріха ІІ (17121786), який він видав 24 березня 1756-го для жителів регіону Сілезія. Знання та схвальні відгуки про завезену з Південної Америки культуру поширювали пастори, яких почали називати проповідниками бульб

&еnsр;Я виконував свій обов'язок. Те, що я робив, я робив без ненависті, сказав поранений у живіт головний редактор газети Lе Fіgаrо, 55-річний Гастон Кальметт, опускаючись у крісло у своєму кабінеті в Парижі 16 березня 1914 року. До кімнати одразу забігли працівники редакції й оточили дружину міністра фінансів, 39-річну Генрієтту Кайо. Жінка з пістолетом у руці не чинила опору. Вона лише добивалася дозволу їхати до поліцейського відділку у власній машині з водієм, який чекав під редакцією. Їй дозволили. Генрієтта на той час уже три роки була заміжня за Жозефом Кайо (18631944), який у різні роки очолював французький уряд, міністерство внутрішніх справ і вже втретє був міністром фінансів. Їхні стосунки почалися набагато раніше, коли ще перебували у шлюбі з іншими. 10 березня 1914-го Гастон Кальметт анонсував публікацію любовного листування Генрієтти та Жозефа Кайо, яку ті вели до розлучень. Фото листів редактору Lе Fіgаrо надала перша дружина урядовця. Тривали виборчі перегони, й таким чином політичні опоненти хотіли підірвати репутацію Жозефа Кайо, який тоді очолював Радикальну партію. Перед тим видання активно критикувало міністра фінансів. Генрієтта Кайо переживала за політичну кар'єру чоловіка та власну репутацію. Після обіду 16 березня 1914 року вона поїхала зі своїм водієм до продавця зброї і придбала пістолет Вrоwnіng із набоями. Зарядила, сховала в хутряну муфту й подалася до редакції Lе Fіgаrо. Кальметта не було на місці, але жінка вирішила почекати. За годину редактор з'явився і погодився прийняти гостю. Генрієтта одразу запитала, чи здогадується він про причину її візиту. Шеф видання відповів, що ні. Тоді дружина міністра випустила всі шість куль із пістолета. Редактор помер у лікарні через 6 год. Після значного розголосу та тривалого розслідування 20 липня 1914-го в Паризькому суді розпочався процес над Генрієттою Кайо. Серед свідків був президент Раймон Пуанкаре. Про цей процес писали більше, ніж про міжнародну кризу, яка розпочалася після вбивства в Сараєво наступника престолу Австро-Угорщини і призвела до початку світової війни. Французи розділилися: одні вважали Генрієтту жертвою цькувань, інші холоднокровною вбивцею, яка запобігла витоку інформації на прохання свого чоловіка. Мадам Кайо загрожувала довічна каторга чи смертна кара. Підсудна активно заперечувала вину й переконувала, що діяла під впливом сильних емоцій, не контролювала себе. Тодішня громадськість була надзвичайно доброзичлива до жінок, які вбивали через пристрасне кохання. 28 липня 1914 року суд присяжних виправдав Генрієтту Кайо. "Як жінка вона була більш схильна піддаватися ірраціональним, пристрасним почуттям, пояснили засідателі. Вона не несла відповідальності за свої дії, коли стріляла в Кальметта". 11 березня 2018-го китайський парламент ухвалив поправку до конституції, яка дозволила Сі Цзіньпіну (1953 р. н.) залишатися на посаді голови держави необмежений час. До того діяв ліміт у два п'ятирічні терміни. Лише двоє з 2987 депутатів проголосували проти зміни. Цзіньпін очолив Китай 2013-го, скасував політику реформ і відкритості, закладену Ден Сяопіном (19041997), посилив соціалістичну ідеологізацію країни. Навколо Сі почав розвиватися культ особи. 12 березня 1669 року козацька рада в Корсуні на Черкащині погодила союзний договір з Османською імперією. За Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Петром Дорошенком (16271698) визнавали територію від нинішнього польського міста Перемишль до Путивля тепер Конотопський район на Сумщині. Султан Мехмед ІV (16421692) надав військо, яке допомагало козакам відстоювати свої володіння перед Московією та Річчю Посполитою. 13 березня 1945-го під час атаки на німецьке місто Білефельд британська авіація вперше застосувала землетрусну бомбу Grаnd Slаm. Вона важила 10 т, і майже половину цієї маси становила вибухова речовина. Після скидання з висоти приблизно 8 км досягала надзвукової швидкості й проникала в землю на глибину до 40 м. Унаслідок підземного вибуху виникала хвиля, що нищила споруди на поверхні. Британці застосували 42 такі бомби. За їх допомогою руйнували мости, віадуки, укриття для підводних човнів та берегові батареї. 186 тижнів від 17 серпня 1987-го до 11 березня 1991 року очолювала світовий рейтинг тенісисток німкеня Штеффі Граф (1969 р. н.). Вона поступилася першим місцем молодшій на чотири роки американці Моніці Селеш. Очолити рейтинг знову Граф змогла лише в червні ­1993-го, після поранення Селеш ножем. Під час матчу в Гамбургу на Моніку напав фанат німецької тенісистки. За всю кар'єру (19821999) Граф була №1 світового рейтингу протягом 377 тижнів, що є найкращим показником в історії. Вона здобула перемогу в 900 матчах, виграла олімпійське золото в Сеулі 1988-го та срібло в Барселоні 1992 року, заробила майже $22 млн

Ставка на бразильців, яку робить "Шахтар", себе вичерпала Збірна України під керівництвом тренера Сергія Реброва провалила Євро й непереконливо зіграла в Лізі націй. У чому проблема? &еnsр;Ребров занадто повірив у свій тренерський геній. Допомогли журналісти: ще не почав тренувати, а з нього зробили мегазірку: український тренер, який досяг успіхів за кордоном. Від перших кроків Сергія на посаді тренера віддавало цією безапеляційністю. Наведу простий приклад. Після провалу тренери вживають оргзаходів. Треба показати людям, які їх призначили, що вони зробили висновки. На Євро-2024 поїхали Степаненко й Сидорчук. Гравці, найкращі часи яких уже позаду. Я так розумію, їх узяли до збірної, щоб подякувати за попередні заслуги. На Євро ми провалилися. І що бачимо після цього? На матчі Ліги націй Ребров знову викликає Сидорчука та Степаненка. І тільки коли на горизонті почали вимальовуватися останнє місце в групі й відставка тренера, тільки тоді тренер звернув погляд на інших людей. Очевидно, що він загрався у свої безапеляційні рішення. Плюс президент Української асоціації футболу Андрій Шевченко зробив Реброва головним і відповідальним за результати всіх збірних від наймолодших до національної. Такого прецеденту немає ніде у світі. Я не здивувався б, якби йшлося про Північну Корею чи Китай. Це монополія на ухвалення рішень, а такого бути не повинно. Після цього почалися хаотичні дії із запрошення взагалі не відомих футболістів із "Руху" й "Ворскли", які до того навіть у резервних списках не були. Якщо невдачі триватимуть, а попереду в Лізі націй дві гри з Бельгією, де ми не є фаворитами, то Андрій Шевченко має відреагувати на такий стан речей. Не забуваймо, що попереду непроста група відбору на Кубок світу з Францією чи Хорватією, Ісландією та Азербайджаном. У такій ситуації Ребров має обмежений кредит довіри. А проблеми накопичуються. Дискваліфіковано Мудрика. Зубков перейшов у таку команду ("Трабзонспор" із Туреччини, який посідає дев'яте місце. Країна), звідки важко буде пробитися до основного складу збірної. Судаков загальмував у своєму розвитку. Бражка може надломити психологічно ситуація із забороною трансферу до англійського "Вулвергемптона". Є проблеми й у захисній лінії особливо на флангах захисту, Довбик у новій команді не вражає грою та результативністю. Тішить лише загальноукраїнська риса, що, коли все погано, ми збираємося й видаємо потрібний результат. Цим ми, до речі, схожі на італійців. Але вони мають традиції, а ми ні. Плюс тактичні новації, де італійці неперевершені. Нині половина команд у світі грає у три захисники та три форварди. У нас такої тактичної побудови не використовує жодна команда в чемпіонаті. Що зайвий раз підтверджує, що тактика наше слабке місце. Чому "Динамо" та "Шахтар" провалилися в єврокубках? &еnsр;Нічого несподіваного не сталося. В умовах, коли головною проблемою команд є не сама гра, а адаптація до неї й логістика, чекати видатних результатів не доводиться. "Динамо" помилилося, коли обрало домашньою ареною не сусідню Польщу чи Словаччину, а німецький Гамбург за кілька десятків кілометрів від берега Північного моря. Плюс відсутність досвіду в перспективного тренера Олександра Шовковського. Він перегорав. І команда разом із ним також. До прикладу, провальний 0:4 матч із "Ференцварошем". Якби тоді вдалося перемогти, то єврокубкова кампанія не видавалася б такою жахливою. У цьому матчі помилився тренер. Якщо ти вважаєш, що твоя команда здатна перемогти, не треба її додатково навантажувати психологічно. Треба знімати стрес, а не додавати його. А недосвідчені тренери вважають: що вище вони піднімуть градус протистояння, то краще. Класичний приклад Лобановський на Олімпіаді в Монреалі, коли збірна СРСР провалилася, бо провідних гравців треба було розвантажити, а не додатково навантажувати. Ребров відповідає за всі збірні. Це монополія на ухвалення рішень, а такого бути не повинно Кожен тренер знає: якщо маєш не надто надійний захист, то високих результатів очікувати не варто. Якби матч тривав 10 хвилин, тоді можна було б на щось сподіватися. А за 1,5 години захист помилиться багато разів. Навіть тепер ледь не в кожному тренувальному матчі кияни дозволяють суперникам створити щонайменше три стовідсоткові нагоди для взяття воріт. Якщо маєш такі проблеми в обороні нині, то що буде в матчі проти класних команд? У "Динамо" цієї осені не грали через травму Попов і Дячук. Замість них виходив на поле Біловар, який за інших обставин (зять президента клубу Ігоря Суркіса. Країна) навряд чи мав шанс. Захисники взагалі не так часто травмуються, а в "Динамо" якась пошесть. Якщо хочеш будувати команду, то її фундамент центр захисту. Ще одна причина жахливого результату воротарі "Динамо" не показували взірцевої гри. Взагалі після Шовковського тут теж провал. Як свого часу в "Мілані", коли Костакурта й Мальдіні грали до 40 років. А що потім? Якщо ти граєш до 40 років, тобто зайві п'ять, то, виходить, хтось молодий ці п'ять років не грав. А якщо тренер не ставить молодого таланта, то він злочинець. Чому власники "Динамо" брати Суркіси не продали півзахисника Володимира Бражка до англійського "Вулвергемптона"? &еnsр;Маю інформацію, що з часів Ярмоленка та Циганкова ситуація змінилася й гравців, яких не можна продати, вже немає. Усе залежить від суми. Якщо в Європі купують угорців за 40 мільйонів чи грузинів за 60, то чому наші хлопці мають іти за 20? Єдине, що нині грає проти нас, воєнний стан. Покупці розуміють, що ми потребуємо грошей і на нас можна злегка натиснути. Що в такій ситуації робити? &еnsр;Гадаю, треба все ж відкидати амбіції та йти єдиним правильним шляхом тим, яким ідуть країни колишньої Югославії. Вони ростять і продають футбольні таланти в юному віці. Так само Нідерланди. Через високі податки футбольним клубам там важко живеться й вони вимушені заробляти, продаючи найкращих гравців. Там узагалі є дивною ситуація, коли в клубу лише один акціонер. Зазвичай не менш як 710, тобто класичні акціонерні клуби. У нас такого жодного немає. І як показує практика, без грошей великих міжнародних корпорацій нічого не досягнеш. Обов'язково в Україну треба пускати інвесторів. А що з "Шахтарем"? &еnsр;Ставка на бразильців себе вичерпала. "Шахтар" нагадує клуб, який рухається вперед із головою, повернутою назад. Бразилія вже не та бідна країна, в якій можна було купувати таланти за безцінь. Це одна з країн регіону, яка розвивається швидко. Інша річ, що бразильський футбол переживає величезну кризу. Команда востаннє вигравала Кубок світу 23 роки тому. І ніхто не посипає голову попелом, не б'є у дзвони. Раніше програш Бразилією Кубка світу спричиняв падіння уряду та тривале обговорення причин. Тепер усе буденно й без емоцій. Теперішній футбол став настільки інтенсивним у Європі, що бразильці ментально не готові до такої боротьби. Тому "Шахтарю" треба коригувати чи змінювати вектор. Є надійніші гравці ті ж словаки, чехи, угорці. І головне набагато дешевші. Ось читаю, що "Шахтар" купив бразильця, 19-річного Кауа Еліаса, за 17 мільйонів євро. А пів року тому той коштував лише 4. А де він себе проявив? Та ніде! А як пояснити регрес талановитих гравців команди Судакова, Бондаренка? &еnsр;У пріоритеті інші люди. Візьміть матч із нідерландським ПСВ. Гра давалася, команда вела 2:0. Попри вилучення можна було довести справу до перемоги. Однак тренер Марино Пушич робить заміни й міняє Сікана й Зубкова, які грали добре. Результат на табло. Притому заміни в "Шахтарі" планова акція, яку роб­лять в той самий час, не зважаючи на те, що відбувається на полі. Значить, це стратегічний план тренера. Українські футболісти це розуміють і масово від'їжджають за кордон. Це може спричинити проблеми у внут­рішньому чемпіонаті. Бо попри слабкість нинішньої української першості вона зберігає свою специфіку. "Динамо" випереджає "Шахтар" на сім очок. Долю чемпіонства вже вирішено? &еnsр;Якби "Шахтар" був здоровим організмом у найкращій формі, то це не здавалося б серйозним показником. Донеччани мають проблеми ментального характеру. Я не бачу на полі лідера. Натомість бачу недосвідченого тренера, для якого "Шахтар" взагалі перша самостійна робота, бо до цього він був лише асистентом. Тому оголошені трансфери донеччан дещо запізнілі, бо їм тільки до нашої їжі треба звикати місяців два. Та й до погоди теж. А ще є обстріли, нічні тривоги. Натомість "Динамо" обійшлося майже без утрат, якщо не рахувати воротаря Георгія Бущана. Крім того, кияни вийшли з виснажливого логістичного графіка. Не вірю я в добрі перспективи команди Пушича ще й тому, що непогано посилилися найближчі конкуренти "Олександрія", "Полісся" та "Кривбас". Першоліговий "Металіст-1925" з Харкова скуповує всіх більш-менш помітних гравців із прем'єр-ліги Калюжного з "Олександрії", Крупського з "Ворскли". Це нормально? &еnsр;Ні, але цілком припустимо. Гірше, що в Україні такі проєкти зазвичай довго не тримаються. Закінчиться ентузіазм у власника й команда може зникнути. Бо той бізнес, який мають ці власники (біржа криптовалют. Країна) не дуже стабільний і не дає змоги дивитися з оптимізмом на найближче майбутнє. У мирний час для наших футболістів нічого не зміниться, бо для них і нині кордони відкрито Як вам історія з об'єднанням "Руху" й "Карпат"? &еnsр;Наскільки мені відомо, тютюновий бізнес президента "Руху" теж пов'язаний із політичними впливами. А політичні впливи в Україні це найменш стійка річ. Більше того, така ж доля може чекати ще на два-три клуби в Україні, бо їхні власники не мають жодної стратегії розвитку фінансової звітності немає, кон­тролю за коштами також, планів клубів взагалі не чуємо, стратегії ніхто не озвучує. Ну от яка стратегія розвитку в клубу ЛНЗ із Черкас? Єврокубки? Ну це ж не стратегія. У найкращому разі це буде молдавський "Шериф", тільки вигляд збоку. Або "Шахтар" із Солігорська. Умовно це можна назвати так: є гроші є проєкт. Нема, то й нема. Якщо хочете, то це не ідеологічні чи історичні клуби, вони вийшли не з міста, а з якоїсь аграрної фірми. Що буде з українським футболом у мирний час? &еnsр;Сильно нічого не зміниться, бо для футболістів кордони й так відкрито. От якщо вступимо в Євросоюз, тоді ситуація може змінитися, бо зникне квота для гравців не з країн єврозони. Найкраще цією ситуацією скористаються молоді гравці, які виїдуть одразу. Але я очікую і на позитив. Прийде більше грошей. Дасть Бог, інвестори почнуть відбудовувати країну, а це мільярди доларів. Деяким інвесторам запропонують соціальні пакети підтримку спорту. Той же "Хюндай" чотири роки був спонсором олімпійської збірної. Для таких потужних компаній 100 мільйонів узагалі не гроші. Якщо наші футбольні уми пустять цей капітал у свої клуби, то це створить конкуренцію. Не буде такого, що два клуби борються за чемпіонство та тримають на контракті ледь не 80 відсотків гравців усієї ліги. Якщо такі зміни стануть реальністю, то десь років за три ми матимемо конкурентний чемпіонат. Однак доведеться звикати, що в бідній країні не буде багатих клубів. Це було б добре, але це ненормально. Що буде з поколінням українських гравців, які дітьми виїхали в Європу і грають за відомі клуби, прорив чи вони згаснуть? &еnsр;Усе індивідуально. Якщо хлопець має талант, то проб'ється нагору. Візьміть того ж Златана Ібрагімовича, який приїхав у Швецію з Боснії. До речі, теж тікав від війни. Але є й інший приклад Едін Джеко залишився в Боснії і теж став зіркою футболу, попри всі негаразди життя в розірваній війною країні. Тільки різниця в тому, що Златан виступав за Швецію, а Едін за батьківщину. Тому небезпека в тому, що не всі, хто виїхав, гратимуть за Україну. Зідан, на жаль, не грав за Алжир. Якщо ми прагнемо в Європу, то маємо зрозуміти, що Європа це свобода й вільний вибір національної команди, за яку хочеш грати.

Історія, культура та мова це фундамент, на якому тримається нація. Розуміти їх означає усвідомлювати, хто ми є, звідки прийшли та куди рухаємося. Щоб глибше зануритися в українську спадщину, варто читати книжки, які розповідають про наш шлях, традиції та боротьбу за суверенітет. СЕО видавництва Vіvаt Юлія Орлова радить книжки, які допоможуть краще пізнати Україну таку, яка вона була, є і буде "Як зрозуміти українців. Кроскультурний погляд" Марина Стародубська Що робить українців такими, якими ми є? Чому в нас особливий стиль комунікації, своєрідне ставлення до влади та суспільних норм? Марина Стародубська крізь призму кроскультурних досліджень пояснює характерні риси українського менталітету, їхні витоки та вплив історичних подій. Ця книжка допоможе краще зрозуміти себе й інших, розібратися в національних особливостях без стереотипів і зайвих емоцій. "Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга" Орися Демська Це ґрунтовне дослідження історії української мови як невіддільної частини національної ідентичності. Авторка фіксує шлях мови від зародження до сучасності, висвітлює спроби утвердження, репресії та русифікацію. А що найважливіше визнання української на рівні ЄС. Орися Демська доступно пояснює ключові історичні події, що впливали на розвиток української словесності, та показує, чому захист мови це питання існування держави. "Країна жіночого роду" Вахтанг Кіпіані Україна це історія не лише видатних полководців, політиків чи революціонерів, а й жінок. Книжка Вахтанга Кіпіані повертає голоси тим, кого часто недооцінювали або забували. Тут зібрано розповіді про лікарок, письменниць, військових, діячок культури та науки від Лесі Українки до Людмили Павличенко, від Катерини Білокур до Валентини Шевченко. Ця книжка не просто знайомить з їхніми долями, а й нагадує: українська історія пишеться не лише чоловічими руками. "Еволюція українського вбрання. Сторінки історії" Зінаїда Васіна Українське вбрання це історія, вплетена у візерунки, кольори та силуети. Дослідження Зінаїди Васіної фіксує еволюцію національного костюму від скіфських шат до вишуканих строїв козацької доби. Розкриває зв'язок одягу з культурою, традиціями та подіями, що формували українську ідентичність. Кожна сторінка цієї книжки це зустріч із минулим, яке продовжує надихати й сьогодні. "Зродились ми великої ­години&hеllір; ОУН УПА. Історична правда" упорядник Вахтанг Кіпіані Діяльність ОУН УПА досі для багатьох залишається контраверсійною і таємничою. Вахтанг Кіпіані, Надія Білань, Володимир Мороз, Ігор Гошовський, Юрій Нестор, Руслан Забілий, Ігор Бігун, Осип Зінкевич проаналізували різні аспекти цієї сторінки нашої історії й поділилися думками у статтях. А ми у Vіvаt зібрали їх в одну книжку, яка відповість на запитання, які могли вас цікавити чи турбувати. "Я перетворююсь&hеllір; Щоденник окупації. Вибрані вірші" Володимир Вакуленко-К. Ця книжка свідчення окупації, закарбоване в щоденнику українського письменника Володимира Вакуленка-К., убитого росіянами. Його записи, заховані в саду, стали голосом незламності, пам'яті та спротиву. Разом із поезією автора та спогадами близьких вони розповідають історію життя, обірваного війною, та правди, яку неможливо знищити. Ця книжка важливий документ війни та цінний літературний проєкт, який не дає змоги забути про звірства ворога й силу українців. "Діалоги про війну" Ольга Муха Коли світ стикається з війною, доводиться шукати нові слова для визначення дійсності. Саме цим і займаються українські та світові інтелектуали у своїх "діалогах про війну". Вони намагаються осмислити досвід, який здався б неможливим у ХХІ ст. Ця книжка руйнує стереотипи, шукає правду та допомагає зрозуміти, як вижити, коли звичний світ руйнується, і що робити, щоб його відбудувати. "Її війна. 25 історій про сміливість, силу і любов" Євгенія Подобна 25 історій про жінок, які пережили окупацію, полон, втрати, але не втратили себе. Військові, лікарки, волонтерки, переселенки їхні голоси звучать крізь вибухи, через темряву підвалів і втому доріг, щоб розповісти про біль, стійкість і любов. У цих розповідях є смерть і страх, але є і світло віра, вдячність, народження дітей попри обстріли. Це документ про війну й людяність, яка навіть у найтемніші часи не згасає в українцях. "Слова і кулі" Наталя Корнієнко Коли слово стає зброєю, а письменники та журналісти змінюють тексти на окопи, народжуються історії, які варто почути. "Слова і кулі" це 24 інтерв'ю з тими, хто колись творив сенси, а тепер творить майбутнє, тримаючи в руках зброю або допомагаючи тим, хто на передовій. Ця книжка розповідає про трансформацію сучасності людей, ролей, самого життя. У ній війна звучить через голоси тих, хто знає силу слова, але мусив навчитися сили дії. "Чому Україна виграє" Сергій Громенко Це видання спростовує історичні міфи, розкладає по поличках геополітичні прорахунки Кремля та реальність, яка вже не лишає Росії шансів. Це книжка про причини війни, її невідворотний фінал і майбутнє, яке формується просто зараз. Зібрані у виданні тексти автор писав іще до широкомасштабного вторгнення, але їхня актуальність вражає. Сергій Громенко пояснює логіку цієї війни, її наслідки для всього світу та чому москва приречена на поразку.