Gazeta.ua

"Лише троє людей змогли змусити замовкнути "Маракану": Папа Римський, Френк Сінатра та я. Стадіон повністю стих, не було чути жодного звуку. Це був найкращий гол, який я будь-­коли забивав", розповідав у інтерв'ю для ВВС уругвайський футболіст і тренер Алсідес Гіджа (19262015) про м'яч, який він забив у ворота збірної Бразилії на стадіоні Маrасаn&аtіldе; в Ріо-де-Жанейро 16 липня 1950 року. Бразильці тоді приймали матчі чемпіонату світу з футболу. Спеціально для цього в Ріо-де-Жанейро збудували найбільший у світі стадіон. Змагання були особливі, бо вирішальні матчі грали не за звичною олімпійською системою на виліт. Команди, які посіли перші місця в чотирьох групах, мали зіграти між собою по три матчі. Той, хто набирав найбільше очок, ставав чемпіоном світу. До цієї фінальної групи потрапили збірні Бразилії, Уругваю, Іспанії та Швеції. Після двох етапів змагань між ними визначилися лідери Бразилія та Уругвай. Їм випало зіграти між собою на третьому етапі. Бразильці були впевнені у своїй перемозі. Підстави в них були. Вони перемогли збірну Швеції з рахунком 7:1 та Іспанію 6:1. Уругвай зіграв унічию проти Іспанії та здобув мінімальну перемогу над Швецією. Ще до завершення чемпіонату бразильський уряд доручив виготовити 22 золоті медалі з іменами гравців своєї збірної. Була написана та готова до виконання після завершення матчу проти Уругваю пісня "Бразилія-переможниця". У день гри місцева газета О Мundо опублікувала фотографію бразильської команди з підписом "Це чемпіони світу". Політики у своїх виступах вітали бразильських футболістів. Деякі з них прийшли на передматчеве тренування і стали виголошувати палкі промови перед гравцями. Про можливу шкоду від передчасних вітань попереджав бразильський футболіст Паулу Машаду де Карвалью. Він звернув увагу тренера Флавіо Кошту на порушення концентрації гравців. Але той з ним не погодився. На вулицях Ріо-де-Жанейро розгортався імпровізований карнавал. Люди носили плакати з переможними гаслами та скандували "Бразилія чемпіон". На матч продали 173&thіnsр;850 квитків. Капітан збірної Уругваю Обдуліо Варела купив кілька пачок газет О Мundо, розкидав по підлозі ванної кімнати та закликав партнерів по команді плювати та справляти малу потребу на них. Тренер збірної Уругваю Хуан Лопес зайшов до роздягальні і сказав, що єдиний шанс гідно провести матч грати в оборонний футбол. "Хуансіто хороша людина, але сьогодні він помиляється, сказав Варела після виходу тренера. Якщо ми сидітимемо в обороні проти Бразилії, наша доля нічим не відрізнятиметься від долі Іспанії чи Швеції". Він закликав не піддаватися тиску й залякуванням. "Аутсайдери не грають. Нехай шоу почнеться", сказав капітан. Партнери відзначали, що кілька реплік Варели сильно покращили настрій команди. Збірна Бразилії забила гол у ворота Уругваю на початку другого тайму. Варела довго сперечався із суддею і доводив, що було порушення правил. Потім відніс м'яч до центру поля та крикнув своїй команді "А тепер час перемагати!" Уругвайці зрівняли рахунок. Оборона бразильців не була готовою до активності противника. За 11 хв. до кінця матчу гості вийшли вперед і перемогли. Бразильці назвали матч "Мараканасо" "великий удар Маракани". Поразка була шоком для місцевих, та вони сприйняли її з гідністю. У Бразилії заговорили про підвищення рівня патріотичності футболістів і зміну кольорів їхньої форми була біла із синіми комірцями. Оголосили конкурс на новий дизайн із використанням кольорів національного прапора. Відтоді Бразилія почала виступати в жовтих футболках із зеленим кантом, синіх шортах і білих гетрах. Змогли виграти п'ять чемпіонатів світу. 345 будівель знищила Велика пожежа в Нью-Йорку 19 липня ­1845-го. Загинуло четверо пожежників і 26 цивільних. Займання сталося на фабриці з перероблення китового жиру в районі Мангеттен. За годину після початку пожежі вибухнув склад селітри, що збільшило площу поширення вогню. Катастрофа довела цінність будівельних норм, що обмежили дерев'яно-каркасне будівництво. Вогонь вдалося зупинити на вулицях із кам'яною забудовою та металевими дахами 17 липня 1505-го до монастиря августинців-відлюдників у німецькому місті Ерфурт вступив 21-річний Мартін Лютер. Він потрапив під сильну грозу й дав обітницю стати ченцем, якщо виживе. За кілька років Лютера обурила фальшива побожність духовенства та прощення гріхів за гроші. Він зосередився на вивченні теології. За критику католицизму й заклик до реформ його відлучили від церкви. ­1525-го він одружився з 26-річною Катаріною фон Бора, яка втекла з монастиря. У них народилося ­шестеро дітей. Погляди Лютера лягли в основу нової течії християнства лютеранства. 18 липня 1806-го в місті Біргу на острові Мальта в Середземному морі вибухнув склад із 18 т пороху та 1,6 тис. гарматних ядер. Склад використовували британські війська, які відвоювали острів у французів 1800-го. Сховище не було пристосоване для боєприпасів облаштоване було в казематах у середмісті. Група військових готувала снаряди для відправлення до фортеці Ґаета в Італії, яку тримали в облозі французи. Для споряджання ядер один із вояків взявся використовувати металеве долото, що суперечило інструкціям. Іскри від долота потрапили на порох, спричинили загоряння й вибух. Загинуло 40 військових і майже 200 цивільних. "Джентльмен 30 років, зі значним майном, шукає молоду леді зі статком близько 3000 фунтів стерлінгів або близько до цієї суми. Готовий оформити стосунки договором", таке оголошення опублікував 19 липня 1695 року англійський тижневик "Поради для покращення сільського господарства і торгівлі". Це найдавніше з відомих оголошень від охочих знайти пару. Така реклама набула популярності в Європі в середині ХVІІІ ст. У газетах почали з'являтися рубрики "Самотні серця", а згодом спеціальні видання

Футбольна школа клубу довела свою продуктивність Титул чемпіона України з футболу став 30-м в історії київського "Динамо" найтитулованішої нашої команди. Він є унікальним і не схожим на всі попередні. І зовсім не тим, що команда не програла жодної із 30 календарних ігор чемпіонату. І не тим, що за чемпіонство підопічні тренера Олександра Шовковського аж до останніх турів боролися не з "Шахтарем", а з іншою командою. Таке вже було в нашій футбольній історії. Не було іншого команди-чемпіона, складеної майже виключно з вихованців власної школи, власної системи підготовки футболістів. Звісно, своя школа є в кожного хоч трохи серйозного клубу. Найбільш талановиті вихованці цих шкіл стають згодом видатними гравцями, легендами своїх команд. Але це одиниці. Решта футболістів приходить до основного складу готовими майстрами, вихованими в інших клубах, інших країнах, на інших континентах. Не можу пригадати випадку коли 10 з 11 гравців стартового складу команди-чемпіона були свого часу гравцями стартового складу юнацьких команд клубу різних вікових категорій. У динамівському "старті" чемпіонського сезону 202425 лише лівий півзахисник Кабаєв прийшов до команди готовим футболістом. Решта виросла і стала гравцями основного складу в "Динамо". До цього слід додати, що у складі усіх команд-конкурентів, за винятком провального по сезону "Шахтаря", на тих чи тих ключових позиціях грали футболісти, які виросли в системі "Динамо" й не змогли пробитися до основного складу. Це робить досягнення чемпіонів іще унікальнішим. Очевидно, що так сталося через об'єктивні причини. Війна не той час, коли доречно й реально формувати конкурентоздатний футбольний клуб так, як у мирний час. За інших умов навряд чи всі нинішні чемпіони грали би в основному складі київського "Динамо", поступившись місцем більш маститим гравцям, запрошеним для виконання найвищих турнірних завдань. Але коли стало потрібно, вихованці динамівської школи показали, що їм в Україні немає рівних. Власне, вони до цього звикли, регулярно перемагали в турнірах 19-річних і більш молодих вікових категорій. Чому це стало можливо? Тому що динамівська футбольна школа, попри всі обставини, завжди залишалася найсильнішою в Україні. Перед тренерами юнаків завжди стояло завдання знаходити найкращих і доводити їх до максимально високого рівня. Так було завжди і коли у 1990-х розвалилася система фінансування державних футбольних шкіл, і коли у 2000-х заради швидких результатів до українських команд ринув потік іноземців. І потім, коли перед юними українськими футбольними талантами поставав вибір, де саме здобувати найвищу футбольну освіту, більшість із них обирала "Динамо". Кубок чемпіонів силами власних вихованців не здатен виграти жоден європейський суперклуб Нині український футбол переживає не найкращі часи війна змінила пріоритети. Тепер майже для всіх очевидно, що в найближчій перспективі саме вихованці українських футбольних шкіл визначатимуть рівень нашого чемпіонату. Саме вони, а не привезені з далеких країв іноземці, яким не знайшлося місця в командах країн благополучної і мирної Європи і які готові грати в нашому чемпіонаті. Тож, упевнено здобувши титул чемпіона силами вихованців власної школи, київське "Динамо" показало всім іншим один із шляхів розвитку й перспективи. Так, цей шлях непростий і часом невдячний. А головне довгий. Футбольну школу, яка здатна випускати чемпіонів, створюють не один рік і навіть не одне десятиліття. А результату досягають сукупністю різних факторів: наявність належної бази для тренувань юних футболістів, кваліфікація дитячих і юнацьких тренерів, досвід селекціонерів, які шукають юні футбольні таланти. І багато інших, жоден із яких не є другорядним. А головне школа має виховувати не просто майстрів гри у футбол, а тих, хто прагне боротися лише за титул чемпіона. Саме такою є школа "Динамо", і саме тому "Динамо" перемогло в чемпіонаті, що завершився. Щодо перспектив цієї команди в європейських клубних турнірах, то слід бути реалістами Кубок чемпіонів силами власних вихованців не здатен виграти жоден європейський суперклуб. Для більшості з них, а коли точніше, для всіх без винятку, саме титул чемпіона своєї країни завжди був і буде найвищим досягненням. Тож лише коли рівень чемпіонату України наблизиться до рівня провідних європейських чемпіонатів, а таке вже було, ми зможемо сподіватися на успіхи в єврокубках. А для цього зусиль лише однієї футбольної школи "Динамо", очевидно, не досить.

"Я не можу запропонувати вам нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту. На нас очікують найтяжчі випробування. Маємо вести війну проти звироднілої тиранії, ніким не перевершеної у списку чорних і жахливих лиходійств, на які лише здатна людина, сказав британський прем'єр-міністр Вінстон Черчилль перед Палатою громад 13 травня 1940-го. Наша мета перемога. Перемога за всяку ціну. Перемога всупереч усім жахіттям. Перемога, хоч би який довгий і тернистий був наш шлях, адже без перемоги нам нема життя". У вересні 1939-го Велика Британія оголосила війну Німеччині, яка напала на Польщу. Тодішня стратегічна концепція Лондона передбачала пасивне очікування, стурбованість та стривоженість подіями в Європі. У відкрите протистояння британцям доводилося вступати лише на морях, де німці потопили протягом кількох місяців понад 300 суден. Британські війська на території Франції та Бельгії лише спостерігали за накопиченням сил ворога. Вермахт окупував погоджену з Москвою частину Польщі й посилено готувався до захоплення Данії та Норвегії, а за ними Франції й Великої Британії. Представники Берліна вручили ноти урядам Норвегії та Данії. Збройний наступ Німеччини обґрунтували необхідністю захистити нейтральні країни від можливого нападу англійців і французів. Англо-французькі війська спробували допомогти норвежцям, але програли ряд битв німцям і на початку травня були змушені відступити. Частина британських політиків звинуватила в поразці уряд Невілла Чемберлена. Для обговорення становища в Палаті громад влаштували триденні Норвезькі дебати. У них узяли участь військові, які звинуватили прем'єра в напівзаходах і легковажному оптимізмі. "Країною ширяться переконання, що для перемоги у війні нам потрібні інші люди біля керма. Слід змінити тих, хто нас привів до цього", заявив під час дебатів лідер опозиції Клемент Еттлі. 10 травня 1940-го британський уряд очолив тодішній перший лорд адміралтейства Вінстон Черчилль. Того ж дня майже 1 млн німецьких військових розпочав наступ на Бельгію, Нідерланди, Люксембург та Францію. "Я бачив, як грають у крикет на сільському майданчику. Мене охопила відраза до самовпевненого задоволення, яким насолоджується Англія за морським бар'єром, згадував побачене з літака під час повернення з Франції поранений британський льотчик Пол Річі. Я подумав, що кілька бомб могли би привести цих хлопців до тями і ці бомби не забаряться". Попри пропозиції домовлятися з Гітлером, новий прем'єр закликав докладати всіх зусиль для перемоги у війні. Він одразу взявся за розроблення успішної операції з евакуації британських та союзницьких військ, що опинилися притиснутими вермахтом до Атлантичного узбережжя на Північному Сході Франції. Завдяки цій евакуації вдалося зберегти боєздатне військо, яке змогло продовжити війну. Операція підняла бойовий дух у Великій Британії і вплинула на мобілізацію громадян. Черчилль очолював британський уряд до перемоги над Німеччиною у травні 1945-го. Він зіграв ключову роль у житті своєї країни в умовах війни, формуванні антигітлерівської коаліції, облаштуванні повоєнного світу. 13 травня 1239-го біля замку на пагорбі Мон-Еме на Півночі Франції на вогнищі спалили 183 людини. Поставлений Папою Римським генеральний інквізитор Франції, 66-річний Роберт Малий-"Болгарин", частину страчених звинуватив у поширенні єресі, а решту у відмові видавати єретиків. Духовенство Франції засудило дії інквізитора. Папа Римський звільнив його і відправив у монастир. 17 травня 1620 року англійський торговець Пітер Манді (15971667) у своїх нотатках описав восьмимісну дитячу карусель, яку побачив у місті Філіппополь нині Пловдив, Болгарія. Відвідав його дорогою з Константинополя до Лондона. Місцеві встановили стовп із горизонтально закріпленим великим колесом від воза. По краях колеса встановили сидіння для дітей. Дорослі по черзі крутили карусель. 18 травня 1974-го на полігоні Похран в Індії провели перше випробування ядерної бомби операція "Усміхнений Будда". Над розробкою працювали понад 20 років. Використовували технології та матеріали, надані в рамках розвитку ядерної енергетики від США, Канади та СРСР. Боєголовку із плутонієвим осердям вагою 1,4 т підірвали в підземній шахті. Індія стала шостою ядерною державою у світі. 2,59 кілограма важив золотий скарб, який знайшли на території латунного заводу в німецькому місті Еберсвальде 16 травня 1913-го. Робітник копав траншею і на глибині 1 м натрапив на горщик із вісьмома золотими чашами, наповненими 73 золотими каблучками, застібками, браслетами та спіралями для рук. Власник заводу Арон Гірш подарував скарб кайзеру Вільгельму ІІ. Золоті вироби ХІХ ст. до н. е. виставили в Берлінському міському палаці, а згодом передали Етнологічному музею. Скарб став найбільшою знахідкою давнього золота в Німеччині. 1945 року радянські військові вивезли його до Москви. 2004-го репортер Sріеgеl ТV виявив скарб Еберсвальде в секретному сховищі московського Музею Пушкіна. Росіяни зарахували його до трофейного мистецтва і вважають своєю власністю "Прибули до короля польського Владислава посли патріарха й імператора грецького з листами та запечатаними документами, які їх удостоювали. Вони повідомили про те, що турки їх усіляко мучили і гнобили, та просили надати їм допомогу зерном. Король Владислав у святому співчутті побажав прийти їм на допомогу у складній ситуації, надав кількість зерна, яку попросили, та визначив, що отримати його вони зможуть в його королівському порту Качубіїв", писав у "Хроніці" історик Ян ДЛУГОШ (14151480) про зустріч польського короля Владислава ІІ Ягайла (13621434) з послами з Константинополя, що відбулася 19 травня 1415-го в містечку Снятин нині Коломийський район Івано-Франківської області. Запис вважається найдавнішою згадкою про місто Одесу, що постало на місці закладеної наприкінці ХІV ст. фортеці Коцюбіїв. Згодом татари й турки називали її Хаджибей