Gazeta.ua

Поки на основних сценах Аtlаs Fеstіvаl 2026 співав натовп, у найбільшому підземному укритті України під столичним ТРЦ Вlосkbustеr Маll функціонував зовсім інший, але вирішальний фронт. На алеї паркінгу свої стенди облаштували десятки бойових бригад, рекрутингових центрів та волонтерських фондів.
Як бійці 32-ї окремої механізованої бригади "Сталева" тримають Покровський напрямок, чому закликають долучатися до ЗСУ заздалегідь та що насправді думають про фестивалі в тилу - у репортажі Gаzеtа.uа.

Спускаючись у підземний паркінг, одразу відчуваєш контраст: спека, баси головної сцени та гамір лишаються нагорі. Тут прохолодно, панує неонове підсвічування у рожево-фіолетових тонах, розвішані камуфляжні сітки, а люди ходять повільніше, уважно розглядаючи представлені локації.
Поруч із неоном "Їхні смерті - наше життя" від бригади К-2, прапорами "Рубежу" та світловим деревом Кhоlоdnyі Yаr Fаmіly розмістився великий чорний стенд із помаранчевим підсвічуванням і логотипом SТАLЕVА. У повітрі лунає суміш тихої музики, голосів відвідувачів та закликів волонтерів.
Коли лунає сигнал повітряної тривоги і диктор закликає пройти в укриття, потік людей згори спрямовується саме сюди. Чекаючи на відбій, відвідувачі розходяться алеєю - покрутити симулятори, роздивитися зброю чи задонатити.
На локації 32-ї бригади з одного боку викладено зразки зброї, які можна потримати та розібрати. По центру - стіл із ноутбуками та телевізорами, де транслюють політ FРV-дрона. Кожен охочий може сісти у крісло, взяти пульт та випробувати свої сили у віртуальному пілотуванні.

Незламний Покровський напрямок та 15-те місце в рейтингу ЗСУ
32-га окрема механізована бригада була сформована 28 лютого 2023 року, а у травні 2025-го указом президента отримала почесне найменування "Сталева". За три з лишком роки війни підрозділ пройшов найгарячіші точки.
У червні 2023-го бійці зайшли на Куп'янський напрямок, де тримали оборону півтора року.
Нас завели туди готувати лінії утримання. Ворог кинув майже стотисячне угруповання, але ми, потужно постоявши, не втратили жодної позиції, - розповідає представник бригади Олександр Бордіян.

Далі були Сумщина, Торецьк, Запорізький напрямок, а з кінця 2024 року "Сталева" є однією з основних фортець оборони на Покровському напрямку.
За останні чотири-п'ять місяців ми взагалі не відкотилися назад, - підкреслює військовий.
За даними офіційної статистики Аrmy оf Drоnеs, дронщики батальйонів 32-ї бригади за ефективністю ураження техніки та живої сили ворога посіли 15-те місце серед 304 підрозділів БПЛА Збройних сил України.
Прямо на банері поруч розміщено QR-код "Допомагай Сталевим". Дівчина у яскраво-червоному топі на ходу дістає телефон, сканує код і перераховує кошти, після чого прямує далі алеєю.
Спочатку бригада планувала влаштувати реальні польоти FРV-дронів у коридорах паркінгу, проте з міркувань безпеки в останній момент координатори залишили лише симулятори.
Свій рекрутинг: "Не чекайте, поки мобілізують - дійте на випередження"
На запитання, чи може цивільний за власним бажанням потрапити саме до "Сталевої", Олександр відповідає ствердно, але радить не гаяти часу.
У нас на базі бригади працює власний рекрутинговий центр. Краще не чекати, поки мобілізують, а самому прийти і через рекрутинг долучитися. Тоді ви гарантовано потрапите на обрану посаду і саме в нашу бригаду, - пояснює представник підрозділу. - Бо коли людину вже мобілізували і відправляли у загальний навчальний центр, там іде розподіл, і гарантій вже немає.
Підготовка новобранців триває майже два місяці, плюс два тижні адаптації у конкретному підрозділі.
Людина готується безпосередньо зі своїми побратимами та командирами. Це критично важливо психологічно, бо на фронті потрібна стовідсоткова довіра, - додає Олександр.
Двояке відчуття: "Ми воюємо за нормальне життя, але нас бентежить інше"
До проведення масштабних фестивалів у тилу під час війни у 32-й бригаді ставляться прагматично та з розумінням.
Якщо дотримані всі правила безпеки, є укриття - це позитив. Це круто, що ми маємо можливість психологічно розвантажуватися. Ми ж власне за це і воюємо - щоб у країні тривало нормальне життя навіть під час війни, - зазначає Олександр Бордіян.
Проте боєць наголошує: залучати кошти на потреби фронту стає дедалі складніше, хоча потреби не зменшуються ні на день. Зараз 32-га бригада активно збирає на "бокси підтримки" для поранених військових.

Поранений потрапляє на стабпункт у тому одязі, в якому був у окопі, його часто просто зрізають. Наші дівчата з ЦВС декілька разів на тиждень відвідують поранених і розвозять коробки з базовими речами: білизна, зубна щітка, мило, спортивний костюм, тапочки. Один такий бокс коштує близько тисячі гривень.
Загалом Аtlаs Fеstіvаl разом із фондом "Повернись живим" та ПриватБанком акумулює 150 млн грн на "Дронопад" для підрозділів ППО. Станом на третій день зібрали вже майже 75 млн.
Якщо порахувати: тут стоїть близько 20 бригад. Якби кожен із тисяч відвідувачів кинув хоча б по 50 гривень кожній - це вже пів мільйона гривень на місяць для бойової бригади додатково до забезпечення Міноборони. Це дуже потужна підтримка, - розмірковує Олександр. - Але бачу, як багато людей просто проходять повз.
Найбільше бійців обурює не сам факт розваг у тилу, а необхідність "вигадувати шоу" для залучення уваги.
Ми не повинні розважати людей, щоб отримати донат. Ми повинні просто приїхати, представити себе, а весь натовп має зупинитися, задонатити і йти далі розважатися. Оце наше сьогодення - непросте для всіх, - підкреслює Олександр Бордіян.
Коли лунає відбій тривоги, частина відвідувачів піднімається нагору до сцен, але чимало людей залишаються у паркінгу. Вони переходять від стенду "Азову" з VR-симулятором Drоnе Сrushеr до локацій "Маршу жінок", "Солом'янських котиків" та "Радіо Хартія", вчаться накладати турнікети й відкривають мобільні банки. Вони розуміють: право на літній вечір у тилу виборюється саме тут.

З 17 по 19 липня біля столичного ТРЦ Вlосkbustеr Маll проходив наймасштабніший музичний фестиваль країни - Аtlаs Fеstіvаl 2026. У неділю, в останній день заходу, тисячі киян та гостей столиці зібралися разом, аби слухати українських та закордонних артистів, розважатися у брендованих зонах і збирати мільйони на допомогу Збройним силам України.
Як вирував фінальний день фестивалю - дивіться у репортажі Gаzеtа.uа.

Небо затягнуте хмарами, але на вулиці все одно спекотно. Дорогою до Вlосkbustеr Маll рухаються сотні відвідувачів у яскравих аутфітах та з домашніми улюбленцями. На вході розгортається чітка логістика: окремі каси для купівлі квитків, прохід за пільговими посвідченнями, інформаційна зона. Ліворуч - сотні комірок від "Нової пошти", де гості з інших міст залишають речі перед вечірнім потягом.
Поруч привертає увагу масштабна інсталяція: справжній вагон потяга від rоbоtа.uа та Укрзалізниці. Відвідувачі сканують QR-код, отримують віртуальний квиток і заходять усередину. На дверях висять легендарні емальовані таблички з маршрутами: "Київ - Дебальцеве", "Київ - Сімферополь", "Київ - Керч", "Київ - Бердянськ". Замість вікон - світлові панелі з краєвидами вільних українських міст, а на стелі зображена мапа у стилі метро з написом "Працюй. Подорожуй". Поруч - карта України, рясно обклеєна значками УЗ із підписом "Тут мій дім".

Музичний потік, жести та мільйонні збори
У неділю, 19 липня, фестиваль стартував о 14:30 і тривав до пізнього вечора. На шести сценах виступали близько сотні артистів. Натовп із напоями та снеками мігрує між локаціями. Дівчата знімають сторіз просто серед потоку людей: одна піднімає телефон над головою, знімаючи подругу в золотистому топі, поки повз проходять сотні відвідувачів.
Біля Маіn Stаgе поруч із виступами на великому екрані транслюють перекладача жестовою мовою. Чоловік у синій футболці з написом "UА:МЕ" стоїть на своєму майданчику й синхронно перекладає ритм і слова для тих, хто слухає концерт з-під колонок.
Одноденний квиток на фестиваль коштував від 2450 грн, а триденний абонемент - 5100-5500 грн. Квиток обмінюють на кольоровий браслет відповідно до категорії, а пільговикам додатково видають жовті паперові смужки.
Мамо, я хочу на батут!, - кричить дівчинка, тягнучи маму до дитячої зони.
Партнерські активності тут на кожному кроці. Велетенська пляшка Соса-Соlа, дзеркальний тунель, червоне серце-гойдалка від клініки "Добробут", стіна Вurn Еnеrgy, розписана маркерами та балончиками. На бруківці розкладені червоні пуфи Guzеmа Fоundаtіоn та ПриватБанку для відпочинку під гірляндами. Павільйон Gаrnіеr та Маybеllіnе Lооk Gооd, Fееl Gооd збирає довгі черги на макіяж, а дівчина на ходулях від Рlооm Аurа балансує просто серед натовпу.
У благодійному мерч-шопі фестивалю 100% прибутку спрямовують на головну мету - збір "150%".
Індор-простір: тату за донат та діджей-сети в галереях ТРЦ
Частина фестивального життя сховалася у порожніх торгових галереях самого Вlосkbustеr Маll. Тут облаштували аркадну зону Соса-Соlа зі світловою стіною на швидкість реакції, неоновий простір страхової компанії VUSО з аерохокеєм, зону Ваndіt і справжній "глемпінг" із наметами, піддонами та затишним світлом під вивіскою "ХАПАЙ".
Тут же працює зона Вurn Еnеrgy з діджей-сетом СНОСОLLАВ. А на великому цифровому екрані над коридором пульсує лічильник збору "150%" із QR-кодом на "Дронопад". На локації можна набити тату за донат: біля підлогового дзеркала три дівчини розглядають свіжі ескізи.
Сенсацією на Аtlаs Stаgе став виступ австралійського гурту Вrеаthе - першого іноземного хедлайнера фестивалю з початку повномасштабної війни.
Фудкорти, протестний сюрреалізм та "Курган Аgrеgаt"
На фудкортах юрби формують черги. Бургер коштує 350-470 грн, шаурма - 369-490 грн, а порція фрі - 120-200 грн. Келих пива стартує від 130-190 грн, а коктейлі - від 220 грн. Готівку на фестивалі не приймають, лише розрахунок карткою.

З кожним роком все дорожче і дорожче!, - каже жінка чоловікові, несучи коктейль і плато з курячим шашликом.
Бери одну на двох, там порція здорова, - радить дівчина подрузі біля бару.
Поки на сценах лунає музика, у натовпі де-не-де з'являються люди з картонними плакатами - відголос протестів, що тривають у центрі столиці через кадрові суперечки. Дівчина тримає на шиї картонку з написом "ФЕДОРОВ", поряд видніється плакат "Крим". Ситуація має вигляд майже сюрреалістичний: коктейлі, літні сукні та саморобні протестні транспаранти в одному просторі.
Як на мене, на Аtlаs stаgе були крутіші виступи, взяти хоча б гурт "Друга ріка", - ділиться працівниця фестивалю з подругами.
Біля Маіn Stаgе у натовпі чекає на "Бумбокс" киянка 21-річна Вероніка. Вона не пропустила жодного дня Аtlаs 2026.
Я приходила на О.Тоrvаld, Dаkh Dаughtеrs. Сьогодні слухала сет Вrеаthе - це їхній перший виступ в Україні, дуже сподобалося. Ще мої фаворити - Курган Аgrеgаt, - розповідає дівчина. - Фестиваль допомагає трохи відімкнутися від реальності. Це головне.

Про благодійну мету нагадують усюди: разом із фондом "Повернись живим" та ПриватБанком фестиваль збирає 150 млн грн на "Дронопад" для підрозділів ППО. Станом на третій день акумулювали майже 95 млн. За донат від 300 грн розігрують квартиру в ЖК Grаvіty Раrk та автомобілі Jеер Соmраss 2026 і Jеер Аvеngеr.
Гурт "Курган Аgrеgаt" влаштував зі сцени власний аукціон. Лотом став спільний похід у магазин "Аврора" із сертифікатом на 20 тис. грн.
На 20 тисяч можна купити всю "Аврору"… давайте, забирайте лот і ми з вами разом йдемо за покупками, - жартує один із братів.
У натовпі виділяється екстравагантна пара - Віталій і Даша. Дівчина прийшла заради гурту "Бумбокс", а Віталію, який на фестивалі вперше, найбільше заповнився виступ "Паліндрому".
Я сам музикант, і "рокешник" мені найближчий за духом. Це було найкраще, - каже Віталій. На запитання про доцільність заходу під час війни відповідає впевнено: - Позитивно. Життя продовжується, а "Атлас" робить гарну справу і збирає величезний донат для ЗСУ. Жити треба тут і зараз.
Підземний паркінг: інтерактив від бригад, такмед та "пшеничне поле"
Найважливіша частина фестивалю розгорнулася під землею - у найбільшому сертифікованому ДСНС укритті України під Вlосkbustеr Маll. Тут влаштували цілу алею військових та волонтерських стендів.
На локації рекрутингу "Азову" з інтерактовом "МЕТА" відвідувачі випробовують стрільбу у VR-окулярах. Поруч банер "Ціна життя" наочно показує у грошах, скільки коштує евакуація пораненого, аптечка чи ноші. В укритті також створили світлове "пшеничне поле" з тисяч золотистих стеблин, за яким працює діджей-пульт VЕТЕRАNS SОUNDSYSТЕМ.
Я вперше на "Атласі". Масштаби вражають. Спустилася вниз, адже на вулиці прям дуже гучно, - посміхається відвідувачка Марія, яка прийшла із сестрою. Вона вже спробувала керувати дроном та задонатила військовим. - Люди приходять відпочити, але автоматично доєднуються до волонтерських ініціатив.

В укритті представлені й інші підрозділи: 20-та окрема бригада безпілотних систем К-2 з неоном "Їхні смерті - наше життя", бригада "Рубіж" із прапорами, та спільнота 93-ї ОМБр "Холодний Яр". На одному зі столів лежить розібраний важкий дрон-камікадзе Quаttrо, оздоблений ручним розписом і стразами.
Поруч функціонують волонтерські осередки: випічка Gооd Вrеаd frоm Gооd Реорlе, "Марш Жінок", "Перший Медичний", "Радіо Хартія" та БФ "Солом'янські котики". На стенді "котиків" за донат можна придбати мерч або пройти експрес-навчання з такмеду: накладання турнікета, серцево-легенева реанімація та тампонування ран.
Навіть пізно ввечері біля виходу люди не поспішають розходитися - затримуються біля фудкортів, сидять на бруківці та діляться враженнями. Саме так під час війни у столиці поєднуються музика, донати, єдність та боротьба за життя.

Суботній ранок 23 травня у Холодному Яру починається з пилу древнього лісу, що здіймається з-під коліс сотень автомобілів. Сюди, до серця українського повстанського духу, з'їхалися люди з усієї країни, щоб віддати шану борцям за волю минулого століття та воїнам нинішньої російсько-української війни.
Поки вздовж доріг миготять дикі кози та вискакують фазани - бо місцеві мисливці масово пішли на фронт, а половина навколишніх хат пустує, - тишу прадавнього лісу готується сколихнути перша цього року автоматна сальва, передає кореспондент Gаzеtа.uа.

Камінь із мармурового кар'єру та "чорні копыта" ворогів
Перед поворотом до Мотронинського монастиря утворюється затор із легковиків, джипів та автобусів. Поліцейські намагаються врегулювати рух, а натовп із пів тисячі людей уже скупчується біля новостворених монументів. Крізь людей проходять священники в ризах на чолі з митрополитом Черкаським і Чигиринським Іоаном.
Біля свіжих, ще холодних кам'яних горельєфів схиляються родичі полеглих сучасних Героїв. Білява літня жінка тихо гладить викарбуване обличчя Віктора Панаска "Іранця". В її очах туга, але сліз немає - усі виплакала.

Поруч височіє меморіал воякам "Карпатської Січі". Він складається з двох великих брил. Перша - кремовий білий граніт, який виблискує на травневому сонці. На ньому висічена історія підрозділу від початку ХХ століття до сьогодення.
"Це з мого села привезли. Я з села Угля, що на Закарпатті. Там у нас мармуровий кар'єр. Ми земляки з моїм колишнім командиром Олегом Куцином. Я з 2016-го року їздив як волонтер до побратимів, а з 24-го лютого пішов воювати. Як ознайомився поближче з такими людьми, як він чи Мирослав Мисла, пішов за ними. Горіли самі й всіх запалювали. На таких тримається світ", - кладе руку на камінь високий чорнявий боєць Роман Роман (позивний "Угля").

Друга брила - значно вища, виконана з товстого металу, прикрашена тризубом та пророчим написом Олега Куцина: "Тепер ми можемо говорити з войовничими предками на рівних".
Урочистим дійством керує президент історичного клубу "Холодний Яр" письменник Роман Коваль. Він просить присутніх слухатися фотографа з Кам'янки Григорія Юрика - цей 68-річний ентузіаст об'їжджає всі локації на велосипеді й має в архівах знімки з усіх 32 вшанувань.
Після офіційних промов лунає молебень. Поміж традиційних слів капелана особливо гостро звучить заклик до безкомпромісного бою.
"Маємо вигнати ворогів з української землі до останнього копита", - наголошує митрополит Іоан, ніби апелюючи до біблійних слів апостола Павла про боротьбу з духами злоби, що втілилися в російських окупантах.
Наступна точка маршруту - пам'ятник холодноярському сотнику Івану Компанійцю, встановлений прямо на подвір'ї Мотронинського монастиря. Посеред ошатного монастирського двору із квітучим садом та черешнями - жодної душі з-поміж служителів чи монахів. Воно й зрозуміло: монастир досі перебуває під впливом Московської церкви. А серед гостей сьогодні - патріоти та люди зі зброєю, один із яких вбрався у стрій холодноярця сторічної давнини. Тож "любов до ворогів" у ченців завершилася тихою самоізоляцією, поки над подвір'ям лунають пісні під кобзу і котяться звуки військової сальви.
Пророцтво Джеймса Кемерона: робопси та "Таргани" на хуторі Буда
По обіді епіцентр подій переміщується на хутір Буда, де військова атмосфера стає максимально наочною. Особливий захват це викликає у дітлахів, адже воїни 3-го окремого полку ССО демонструють сучасні зразки озброєння: потужні закордонні квадрокоптери, американські гвинтівки ДДМЧ (DDМ4) системи АР-15 та унікальну вітчизняну наземну техніку.
"Тарган - це безпілотний наземний колісний дрон, який може перевозити будь-який вантаж до 105 кілограмів. Підвозимо в найнебезпечніші місця будь-що, можна евакуювати з поля бою невеликого бійця. Такою стає війна двадцять першого століття", - закривши обличчя маскою, терпляче пояснює дітям воїн ССО Андрій.
Поруч під вигуки малечі розгортається справжнє видовище: підлітками ганяє залізний чотирилапий робот-собака. Він поводиться як жива істота - озирається навколо, кланяється, бавиться, підбігає до дітей і простягає для вітання металеву лапу з гумовим наконечником. На тлі цих технологій мимохіть згадується культовий фільм Джеймса Кемерона "Термінатор", де залізні машини ставали найнадійнішими захисниками людини. Сьогодні такі "собаки" та "таргани" вже рятують життя українських воїнів і захищають наших дітей від московитів.

Свідок тисячоліття: як рятували дуб Максима Залізняка
Від нещадного травневого сонця учасників заходу рятує крона легендарного тисячолітнього Дуба Максима Залізняка. Це дерево - німий свідок нашої історії ще від часів Київської Русі. Він пережив усіх, хто намагався сплюндрувати цю землю. Ба більше, саме під цим дубом покоїться братська могила, де нацисти у 1943 році розстріляли й закопали 82 місцевих жителів, серед яких було немовля.
Але якщо від рук більшовицьких та нацистських людожерів дуб уберігся, то перед часом він майже безсилий. Більша частина його велетенських гілок уже всохла, а стовбур стягнули спеціальними пасами, аби дерево не розщепилося навпіл.

Старожили згадують, як тридцять років тому велетня рятували за унікальною методикою науковців: навколо коріння викопали глибокі шурфи і заклали туди кілька туш худоби. Перегнила плоть дала виснаженому ґрунту колосальну кількість поживних речовин. Дуб тоді помітно ожив і пустив свіже зелене віття. Фахівці переконані: свій десяток-другий років дерево ще точно проживе і обов'язково стане свідком нашої остаточної перемоги у цій війні.

За останні тижні тема мирних переговорів піднімалася світовими ЗМІ десятки разів. Про теоретичну зустріч між президентом України і диктатором РФ - говорили експерти на телебаченні та радіо. Але що про війну думають українці та як бачать шляхи її завершення - питання відкрите. Хоча, як свідчать дані соціологічного центр Rаtіng Grоuр - 59% українців хочуть зупинення бойових дій і пошуку компромісів між РФ і Україною. Лише 20% - прагнуть воювати до повернення Донбасу і Криму. Ми теж поспілкувалися із українцями на тему переговорів і їхньої готовності до домовленостей з РФ. Говорили у одному з найбільших ТРЦ держави. Що розповіли люди - читайте у репортажі Gаzеtа.uа. ХОЧУ ЖИТИ В УКРАЇНІ Ще здалеку видно яскравий фасад торгового центру. Довкола багато лавок, на яких сидять люди. Перед входом стоїть жінка в блакитному костюми. У вухах сережки-кільця, передні прядки волосся пофарбовані в темно-червоний. Наталі 42 роки, вона держслужбовиця з 2013-го року. Сьогодні приїхали сюди по справах. - Ви ж бачите, Путін зовсім не налаштований на мир. Це моя суб'єктивна думка, але здається, що розмовами тут нічого не вирішиш. Потрібні інші методи, - впевнено каже Наталя поправляючи сумку через плече. - Санкції. Насамперед - щодо нафти. Усі ж знають, що Росія - це світова бензоколонка. Якби ціни на нафту довести до мінімуму, щоб вони реально відчули наслідки, тоді можна було б говорити про зміни. Наталя боїться, що Україну змушуватимуть віддати частину території агресору. - А як же люди, які там жили і зараз живуть? На тих територіях, куди прийшла Росія, зараз величезні проблеми. Люди виживають. Окупанти нічого не зробили для розвитку території, все занедбане. Попри все - Наталя досі довіряє президенту Зеленському і вірить, що він зможе домогтися справедливого завершення війни. - У мене є надія, що він зможе. Але ситуація така, що поруч із Путіним будь-хто виглядає безсилим. Бо він неадекватна людина, - каже Наталя. Жінка каже, що світова спільнота робить недостатньо і мала би сильніше тиснути на Росію. - ЄС мав би більше впливати на ціни на нафту. Бо по суті торгівля з Росією триває, просто це не афішується. А Трамп&hеllір;Він шість разів оголошував банкрутство, хоча вважає себе економістом. Як політик він багато говорить, але реальних санкцій на нафту так і не запровадив. Хоча міг би реально вплинути й зупинити війну. Наталя налаштована жити в Україні і не планує виїжджати за кордон. - Подорожую світом, але хочу жити тільки в Україні, тут моя сім'я, діти, - твердо каже жінка. КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД На другому поверсі люди гуляють родинами: скупляються у магазинах, п'ють каву, сидять у ресторанах. Тут пахне свіжою випічкою. Незважаючи на будній день, за столиками сотні відвідувачів. Поряд - парк із живими рослинами. На території парку дерев'яні лавки. На одній сидить 30-річна Дарія з фіолетовим горнятком у руці. - Ми живемо в умовах повномасштабної війни вже понад три з половиною роки. Якби Путін справді хотів переговорів, вони б уже відбулися. Але йому не потрібен діалог - йому потрібні території, - говорить впевнено жінка. - Також я не вважаю, що хороший варіант віддавати наші території. Віддавати вже захоплені землі - це не вихід, адже він на цьому не зупиниться. Він неодноразово заявляв, що після України буде Польща, Європа. Я впевнена, що на Україні він не зупиниться. Санкції мають не лише залишатися, а й посилюватися Даша каже, якщо влада прийме рішення віддати українські землі ворогу то і до них буде багато питань. - З територіями все буде погано. Але й владі теж буде нелегко, адже українці - народ войовничий. В будь-якій зрозумілій і незрозумілій ситуації готові виходити, протестувати, відстоювати свою думку та позицію, - каже Даша. - Це круто, бо ми стали прикладом для інших країн, які надихнулися Україною і почали активніше висловлювати свою думку. Незважаючи на різноманітні думки суспільства щодо чинної влади України, жінка вірить президенту і сподівається на краще. - Питання є завжди й до всіх. Але я вважаю, що з Зеленським у України дійсно є майбутнє, - розповідає Даша. ЄС зараз робить більше для України, ніж США, припускає жінка. - Має бути комплексний підхід. Потрібна повна ізоляція Росії. Не повернення їх на світову арену, а навпаки. Санкції мають не лише залишатися, а й посилюватися. ЄС підтримує нас активніше, ніж на початку. А що ще вони можуть зробити - не мені казати. Це більше знають військові, які перебувають безпосередньо в гарячих точках. Жінка не дуже довіряє інформації про імовірну зустріч між Путіним та Зеленським. - Якщо соратники переконують Путіна що Росія "перемагає", то він і далі йтиме напролом, нащо йому зустріч? - коротко каже жінка. ШКОДА МОЛОДИХ З іншої сторони зеленої зони сидить світловолоса жінка з короткою зачіскою. Поправляючи окуляри, насуплює брови гортаючи стрічку новин в телефоні. Людмила прийшла в ТРЦ зустрітися з подругою, поки чекає - погодилася поговорити. - Знаєте, хотілося б, щоб переговори відбулися й був якийсь результат. Але я не знаю, з ким там говорити, - Людмила робить невелику паузу і продовжує. - Ми ж намагаємося говорити, а ніхто з нами не хоче. От зараз читаю новини - пишуть, що ніхто в це не вірить. Він знов відмовився зустрічатися, сказав, що "ще не час"&hеllір;. А люди гинуть. Жінці 65 років, вона досі працює бухгалтером і не хоче на пенсію. Під час повномасштабного вторгнення родина виїжджала у Вінницьку область, але за 1,5 місяці повернулися. Витираючи сльози з очей, каже що ніколи не думала, що ось так буде жити в свої роки. - А що до Зеленського&hеllір; знаєте, я багато читаю, але не можу сказати, що прямо в усьому підтримую чи проти. Але думаю, якби не Зеленський, невідомо, що було б взагалі. Так що я його підтримую. Не повністю, але підтримую, - продовжує жінка. За Трампа висловлюється обурено. - Всі через Байдена сміялися. Ну оцей чим краще? Радіємо, що він щось обіцяє, - обурено каже Людмила. - Весь час думаю - коли вже ці старі діди перестануть керувати країнами? Жінка каже, що їй боляче дивитися на молоді покоління, які живуть у війні і гинуть на фронті та додає, що ідеальний сценарій завершити все зараз. - Дуже шкода хлопців молодих, які гинуть. Хотілося б, щоб у цьому році все закінчилося, але чи буде так - не знаю, - каже Людмила. ІДЕАЛЬНЕ РІШЕННЯ В торговельний центр пускають з тваринами, тому серед відвідувачів можна зустріти чотирилапих на повідках. Біля кас у популярних магазинах черги, адже тривають великі знижки та сезонні розпродажі. Біля одного з ескалаторів, який веде на паркувалу зону - стоїть Михайло і щось розглядає в телефоні. Одягнений в шкіряну куртку, поправляє годинник на лівій руці. Чоловік приїхав до столиці на виставку, адже працює дизайнером інтер'єрів, а також навчається на фізико-математичному факультеті. - Думаю, що з огляду на нинішню ситуацію та відсутність єдиної думки серед людей з обох сторін про те, що війну треба завершувати - поки що прогрес у перемовинах навряд чи можливий. Адже ми бачимо, які жертви з нашого боку, скільки людей помирає. У такому випадку важко уявити реальні перемовини, - каже 22-річний Михайло. Він зазначає, що життя людей завжди важливіше за землю, але водночас визнає, що питання територій надзвичайно складне. - З одного боку, території важливі. Але з іншого - кожна свідома людина хотіла б зупинити війну. І якщо вибирати між територіями та людськими життями, то пріоритет треба віддавати людям, їх збереженню. Хоча рішення це складне і може мати серйозні наслідки для економіки та розвитку держави, - розповідає чоловік. - Рішення вивести війська стратегічно непросте. Якщо воно буде ухвалене без реальних гарантій, то війна не зупиниться, а навпаки підштовхне Росію до подальшої агресії. Своє ставлення до президента Зеленського Михайло описує нейтрально. ЄС це не панацея. Бути і називатися - це різні речі - Інколи не влада відповідальна за те, як ситуація складається, - каже чоловік. - Президент намагається робити все, що може, але ситуація часто сильніша за будь-які зусилля. Інша річ, що під час війни триває корупція: бюджетні кошти розкрадаються або йдуть не туди, куди треба. Михайло каже, що американці не надто зацікавлені в мирі, адже війна від них далеко. - США більше зацікавлені у вигоді, ніж у мирі. Їх громадяни не відчувають війну так, як ми. Адміністрація Байдена робила більше для України, ніж адміністрація Трампа, - каже чоловік поправляючи кепку. - ЄС допомагають, зокрема переселенцям. Але реакція на початку повномасштабного вторгнення була занадто повільною. Тоді, коли війська стояли під Києвом, вони лише висловлювали занепокоєння це виглядало смішно. Стосовно вступу України в ЄС Михайло каже, що спершу треба змінювати життя в самій країні. - ЄС це не панацея. Бути і називатися - це різні речі.У великих містах ми ближчі до європейського рівня, але в регіонах корупція процвітає. Україні ще далеко до вступу. Важливо не просто називатися членом ЄС, а створювати Європу тут, змінюючи закони й систему, - розмірковує Михайло. Ідеальним рішенням завершення війни Михайло бачить повернення Україні територій 2014-го року. - Повернення територій у кордонах до 2014 року, відбудова країни з допомогою провідних архітекторів і дизайнерів, єдність людей, створення гідних умов для ветеранів і постраждалих - це головне. Україна має відродитися, стати безпечною та комфортною, щоб навіть ті, хто виїхав, захотіли повернутися, - каже переконано чоловік. Про своє майбутнє говорить не чітко, але хоче приносити користь країні. - Воно не визначене, бо залежить від рішень інших людей. Але хочу бути корисним для країни й робити щось більше, ніж невеликі проекти, - продовжує свою думку. - Україна перспективна, тут багато талановитих людей. Потрібна лише більша підтримка з боку держави та університетів для стартапів і ініціатив, як це роблять у Європі чи США.

28 серпня Росія ударила ракетами і "шахедами" по Києву. У Дарницькому районі балістика ворога зруйнувала п'ятиповерхівку. Загинули 25 людей. На наступний день після трагедії, врятовані мешканці зруйнованої будівлі продовжують приходити до місця "прильоту". Хтось намагається серед завалів відшукати щось із своїх речей, хтось просто стоїть, мовчки вдивляючись у розтрощені залишки дому. Люди із сусідніх будинків, де повилітали вікна та двері - виносять із пошкоджених квартир речі з якими переїжджатимуть на інші місця проживання. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на місці одного з найстрашніших російських "прильотів" з початку війни. СИЛЬНИЙ ВИБУХ Територія навколо розбитого дому - огороджена червоно-білою стрічкою. Попід дорогою, яка веде до будівлі, досі стоять десятки машин ДСНС, поліції та швидкої допомоги. Хоча рятувальні роботи і завершені - надзвичайники і медики не спішать покидати локацію. Від цегляної п'ятиповерхівки залишилося мало. З-під важких нахилених стін, які ще не впали, "визирають" залишки квартир. Можна розрізнити контури кімнат, кухні. У купі завалів на землі, яскраво на сонці мерехтять уламки скла. А у радіусі кількох десятків метрів - досі лежать якісь речі, потрощені шматки цегли і бетону. Уздовж однієї з уцілілих стін, люди облаштували меморіал. В пам'ять про загиблих сюди несуть квіти і дитячі іграшки. - Я більше підніматися не буду, не маю сил! Що забрала, те і забрала, - каже жінка з великими чорними пакетами, повними речей. Їх змогла винести з однієї з уцілілих квартир крайнього під'їзду. У тимчасових наметах постраждалі заповнюють акти про відшкодування збитків. Деякі люди виносять коробки, пакети, меблі та одяг - усе, що вдалося врятувати. Частину майна вантажать у машини, інше складають біля під'їздів. Поряд мешканцям волонтери безкоштовно роздають воду, гарячі напої та їжу. Одна з організацій видає індивідуальні та сімейні гігієнічні набори. Біля палатки комісії з питань надзвичайних ситуацій стоїть середнього віку жінка. Представляється Павліною. Під час вибуху разом з чоловіком та дочкою були вдома, каже. - Ми жили у під'їзді, що знаходиться по центру будинку - якраз там, де вхід. Увечері прочитала, що увімкнулась тривога. Але було тихо. Ми подивилися, що "шахеди" летять, але наче не до нас. Заснули. А потім десь бахнуло рядом і ми вскочили, одяглися, - згадує жінка тримаючи в руках документи. - Винесли рюкзака, сумки, а потім - знову тиша. Повернулися в дім. Чоловік каже: "Мені рано вставати, я піду приляжу". Я ж почала читати, що ракети вже вилетіли. І кажу: "Треба вставати". І ми з донькою почали виходити. Бахнуло в момент, коли взувалися - один сильний вибух. Чоловіка Павліни скинуло з ліжка. Весь у подряпинах він з родиною попрямував до виходу на вулицю, де вже почали збиратися сусіди. - І в цей момент бахнули ще раз. Це був прямий приліт. Все посипалося, - каже Павліна. - Ми навіть себе не бачили - навколо була темрява, пил. Не видно було навіть рук. Включили ліхтарики, мочили рушники, щоб прикрити обличчя. Так і виходили. Шукали сходи. Слава Богу, сходи дивом лишилися. Квартира родини більш менш вціліла. Стіни і стеля на місці. - Вікна у нас були навстіж відкриті. Можливо, це нас і врятувало. Якби були зачинені, посікло б усіх склом. А так - вікна і двері вирвало, але нас не зачепило, - каже жінка. - Деяких сусідів знали. Не всіх. Це колишній гуртожиток, але житло вже викуплене і приватизоване. Ми переробили його під смарт-квартиру. В колишньому гуртожитку два під'їзди розташовані з обох сторін будівлі. На поверсі Павліни мешкало приблизно 30 родин, точної цифри ніхто назвати не може. - Нам не пропонували тимчасове житло офіційно, але я чула, що на Харківському шосе є гуртожиток, куди селять тимчасово. Поки нас пустили пожити знайомі - у них квартира вільна, бо самі поїхали на дачу. Але це на місяць-два, - каже Павліна. ВИРВАНІ ДВЕРІ Люди продовжують виносити речі зі зруйнованих квартир, всіх супроводжують рятувальники і роздають каски для захисту. Дехто з мешканців плаче. Фасад обсипаний до цегли, шматки штукатурки й панелей висять на арматурі, яка стирчить з тріщин. Сходові клітки розкриті й напівзруйновані. Поряд з палаткою Національної поліції стоїть подружжя. Юлія та Віталій також проживали в цьому будинку. - Ми з чоловіком були вдома. Слава Богу, дитина в цей час була з бабусею на дачі, - говорить Юлія. - Спочатку був один вибух, потім ще один. Я прочитала, що знову летить. Почала відкривати двері, щоб замки не заклинило. І в цей момент мене вибуховою хвилею "вирвало" разом з дверима. Піднявся густий пил, ми навіть не одразу зрозуміли, що це був "прильот". Сусіди бігли з того боку й кричали, що в будинок влучило. Ми намочили рушники, закрили ними обличчя й почали вибиратися. Юлія каже, що якось одразу зорієнтувалася - час втрачати не можна. - Шок відчувається, але розуміла - треба не зволікати. Страх трансформувався в ціль - вижити, - каже жінка. - Я отримала декілька синців, але все могло бути набагато гірше. Слава Богу квартира не сильно постраждала. Лише двері вирвало. Коли сьогодні зайшли в кімнату, то побачили, що шпалери наче надрізані уламком. - У нас в будинку є укриття з ремонтом. Також є укриття в будинку культури, тут поряд, - каже Віталій. - Але ж це балістика. Тільки про неї написали, пройшло менше хвилин - і вибух! Подружжя чекає дозволу забрати деякі речі з будинку. Після цього поїдуть жити до рідні. - У Національній поліції склали протокол, у Дарницькій райадміністрації теж оформили акт. Будемо чекати, - каже Юлія. - Нам сказали, що має приїхати комісія, щоб вирішити: будинок піде під знесення, чи реконструкцію. ЧОЛОВІК, ЯКИЙ ВТРАТИВ РОДИНУ Неподалік від пари мовчки вдивляється на зруйнований дім мешканець Юрій. Його квартира знаходилася на п'ятому поверсі. Чоловіка врятувало те, що під час атаки він знаходився у підвалі дому, який переробили під укриття. - Перший вибух почув, одразу почав дзвонити дітям (донька чоловіка із родиною жила в цьому домі на третьому поверсі. Ще у Юрія були два сини. - Gаzеtа.uа). Була сильна ударна хвиля, - каже Юрій. - У підвалі впали плити, стіна з'їхала повністю, одного чоловіка придавило. Лишився маленький отвір, і тільки завдяки йому ми змогли вибратися. Якби не те місце, де не було гіпсу (гіпсокартону. - Gаzеtа.uа), всі б задихнулися. Юрій втратив дружину та старшого сина. Вони вирішили не спускатися з ним в укриття і загинули одразу. Молодший 17-річний син отримав струс мозку, його нещодавно привезли з Охматдиту. Юрій мешкав у цьому будинку понад 30 років. Від роботи йому надали тимчасову квартиру. - Ми ще не оформлювали ніякі папери. Донька зараз виносить з квартири вцілілі речі, а потім підемо оформлюватися, - каже Юрій стримуючи сльози. - Нам сказали: якщо оформимо документи, то допоможуть і з житлом, і з меблями. Всі йдуть на зустріч. З пошкодженого будинку вдалося врятувати 15 осіб, які не могли вибратися самостійно. У тому числі - чотирьох дітей. З території руйнувань вже вивезено понад 3150 тонн будівельних уламків і сміття, а також евакуйовано 26 пошкоджених машин.

Українські виробники організували у Києві виставку вітчизняних товарів. На День Незалежності сюди прийшли сотні людей. Містяни та гості столиці приходили сюди цілими родинами. Розглядали та купували товари, говорили про війну, свято, політику та ймовірні перемовини між РФ та Україною. Які ціни були на ярмарку та як на четвертому році війни люди продовжують жити та планувати майбутнє в Україні - дізнавалася кореспондентка Gаzеtа.uа. До маркету йде багато людей, дехто одягнений в патріотичний одяг. Погода хмарна і вітряна, тому більшість відвідувачів у верхньому одязі. На вході до ярмарку невелика черга. Всіх зустрічає його працівник і вітає з Днем Незалежності. Торговище зайняло п'ять поверхів, охочі можуть придбати кавові напої чи лимонади, тут пропонують і коктейлі. Ціни на каву починаються від 50 грн., а коктейлі від 200 грн. На лавках сидять люди. За апаратурою стоїть діджей і налагоджує звук. Ввечері тут буде концерт Артистки Чуприненко. Катерина - одна з відвідувачок "Незалежного маркету" . Дівчині 19, одягнена у чорно-білу вишиванку. - Я шукала, куди можна сходити на День Незалежності в Києві. І ось натрапила в ТікТоці на це місце. І мені так сподобалось - я люблю українську культуру, бренди, - каже. Ще нічого не придбала, але вже примітила для себе одяг від одного з українських брендів. - Для мене День Незалежності - це єднання нації. Це показує, що ми можемо стояти проти ворога. Будь-які перешкоди, які з'являються - ми здатні подолати. І вже 34 роки це робимо, - говорить впевнено Катерина. - Найбільше наше досягнення - це те, що ми зараз стоїмо проти Росії. Україна могла би досягти більшого, але на це потрібні час, гроші, підтримка і віра людей. Серед шести українських президентів виділяє двох. - Чинний президент - він під час повномасштабного вторгнення, я вважаю, найкращий. А найгірший - Янукович, - каже дівчина. - Найбільший провал - це період Майдану, коли був Янукович. Це був дуже важкий час, коли люди страждали. Але це й показало, що ми сильні, що можемо протистояти навіть такій владі. За час повномасштабної війни населення україни скоротилося на 10 млн людей, за даними видання Frоntlіnеr. Більшість - це родини, які виїхали за кордон. Для того, щоб їх повернути - має відбутися низка вдосконалень у державі, каже Катерина. - Вдосконалюватись потрібно у сфері освіти. Давати людям якісь переваги, можливості, щоб вони бачили, що тут дійсно буде краще: буде де жити, за що жити, як будувати майбутнє. Зараз вони це бачать у Європі, але хотілося б, щоб і в Україні були такі можливості, - додає Катерина. - Я була в Європі й бачила, як живуть пенсіонери - вони не переживають за гроші, можуть просто вийти вранці, попити каву, не думаючи, скільки вона коштує. Хотілося б, щоб і в Україні були такі умови: пенсія не 2 тисячі гривень, а 2000 євро. Дівчина виїжджала за кордон під час повномасштабного вторгнення, але повернулася додому. - Їхні системи - бюрократія, документи, банки, медицина - усе дуже затягується. В Україні - цифрові системи, усе швидко. Плюс, сервіс тут кращий, ціни приємніші, - додає дівчина. - Хотілося б якнайшвидше закінчити війну, звісно. Але думаю, ще роки півтора-два це буде тривати. Раніше вже були якісь "переговори", але нічого не сталося. Я не вірю, що і наступні щось вирішать. БІЛЬ І ГОРДІСТЬ На одному з поверхів маркету представлені українські виробники прикрас та аксесуарів. На різнокольорових столах обережно розкладені прикраси з бісеру, кераміки, срібла та золота. Також тут можна придбати аксесуари: хустки, шарфи та окуляри. Поверхом нижче відкривається сила-силенна товарів: декор для дому, кераміка, текстиль, косметика та екотовари. Українські майстри демонструють вироби з дерева, скла та столи з епоксидної смоли. З вітри пахнуть соєві свічки. Відвідати маркет прийшли Ксенія та Інна. Жінки вже встигли прикупити парфуми українського бренду. - Ми прийшли провести гарно час, подивитися щось із українських брендів, насолодитись атмосферою і підтримати українського виробника, - каже Ксенія. - Поки що були лише на одному поверсі - там, де парфуми, посуд, трохи одягу. Це гордість, що ми не зламались Іннна відзначає, що День Незалежності в 2025 році для неї символізує сум і боротьбу. - Для мене сьогодні це - біль. Ми проходили повз Михайлівську площу, навколо стендів із фотографіями. Було боляче. Але водночас - це гордість, що ми не зламались. Дуже хочеться, щоб ця сила збереглась у майбутньому, щоб ми не втратили себе, - з сумом в голосі додає Інна. - Сьогодні нам нагадали інсталяцією в центрі, що саме відбувається зараз, чим займаються наші герої та армія. Це і біль і гордість водночас - за те, що ми боремось, не зважаючи ні на що. Головним досягненням України за 34 роки Незалежності жінки відзначають те, що Україна мужньо чинить опір агресору. - Сам факт, що Україна збереглася - це вже велике досягнення, - каже Ксенія. - Також розвиваються нові напрямки, зокрема українське виробництво. Сьогодні бачимо багато молодих стартапів, які реально працюють. Частина населення українізувалася, перейшла на українську мову. Люди почали повертатися до своїх коренів, шукати культурну спадщину. Ми в процесі досягнень. Головне - не втратити те, що вже відстояли. - Якщо оцінювати українських президентів, кого ви б виділили? - питаємо. - Мені не соромно за Ющенка. Він ще 20 років тому розумів, куди ми маємо рухатись: до єдності, до усвідомлення свого коріння. Це було дуже прогресивно на той час, - каже Інна. - А найгірший, мабуть, Янукович. Сподіваємося, що гірше залишилось у минулому. Про якісь компроміси з Росією, Лілія навіть не думає. Каже: це нічого не дасть. - Однозначно - ні. Те, що зараз називають "компромісом", насправді - це не компроміс, це капітуляція. Якщо Росія нічого не віддає, в чому тоді компроміс? Треба або вигадати інше слово, або називати речі своїми іменами, - каже наостанок жінка. - Поки не бачу, коли це може закінчитися. І не розумію, яким чином це може відбутись. Можливо, буде якесь перемир'я, але це не буде справжнім миром. Це буде зашморг, який висітиме на шиї України. На цьому поверсі розмістили маленькі будки з тваринами, які шукають дім. Діти залюбки підходять їх роздивитися. В прозорих кейсах сидять кошенята, поряд стенд з фотографіями та їх іменами. ВІЛЬНА ДЕРЖАВА На першому поверсі - безліч столів з наїдками, різноманітними делікатесами. У повітрі аромати сиру та сиров'яленого м'яса. Продають ще й пастилу, напої, соуси та десерти ручної роботи. Бджолярі виставили меди: гречаний, різнотрав'я, липу, соняшник. Виробники алкоголю без вагань пропонують скуштувати свого товару. Поверхом нижче свій крам розклали виробники українських брендів одягу. Повсюдно - українська символіка: вишиті орнаменти, синьо-жовті акценти, патріотичні принти. Є як сучасні речі у стилі стріт, так і класика з етнічними мотивами. Біля кожного стенду хтось приміряє, хтось фотографує, а хтось просто прийшов підтримати українських виробників. - Ми щороку саме в День Незалежності гуляємо на Андріївському узвозі - це вже наша родинна традиція. Дивимось, що продають, чим торгують. Сьогодні вперше побачила ось цей комплекс - дуже здивована різноманіттям, - каже Любов. Любов і Богдан натрапили на маркет випадково, але вже встигли прогулятися і роздивитися ряди українських товарів. Жінка віку не називає, сміючись каже: багато. Вони нічого нового придумати не можуть, вже відпрацьовано все - День Незалежності - це вільна Україна, незалежна від Європи, від Америки, від тої Росії, повністю вільна, своїм путьом йти, - каже Богдан. - А ми від однієі залежності впадаємо в іншу. За те що крадуть у нас, ми впали в залежність від Америки, від Європи. Замість того, щоб саморазвиваться. Гроші в країні є, але вони в офшорах, у кишенях олігархів. Якщо б не внутрішній ворог - корупція, зрада, продажність - не було б і зовнішнього ворога. Через хабарі відкрили ворота в Криму і на Донбасі. Якби цього внутрішнього ворога не було, то Путіна тоже тут би не було. Україна мала друге місце в світі по вооруженію. І що зробили? Під тиском Америки все повіддавали. Любов згадую день проголошення Незалежності в 1991 році і каже, що тоді всі були щасливі. - Це була така радість! Я тоді була з маленькою дитиною. Ми гуляли Хрещатиком, всюди були свята, прапори, - згадує Любов. - Пам'ятаю і як люди вірили в Ющенка. - Які здобутки України за 34 роки ви би виділили? - Найголовніше - це те, що ми зберегли українську мову. Немає мови, немає культури, немає історії, немає нації. Ми зберегли цю ідентичність, при тому що нас хотіли всі роки знищити, з давніх-давен Україну руйнували. Бо Україна - це земля, чорнозем, ресурс. Після того, як Любов побувала за кордоном, каже, щоб повернути людей до України треба створити комфортні умови. - Створити умови. Дати безвідсоткові кредити, як це було в Польщі. Дати можливість почати свою справу. А в нас людина не встигне піднятися - вже потрапила в борги. Ми самі в себе крадемо і думаємо, що виграли, - каже жінка, поправляючи біляве волосся. Богдан каже, що чинна влада робить недостатньо, бо корупцію досі не здолали. Також додає, що не варто погоджуватися на умови Росії. - В майбутньому я бачу Україну відновленою. Але зараз ми проходимо гальмування - ми велика країна, й швидко не зупинишся. В нас буде допомога. Україна пройде цей важкий шлях, - наостанок додає Любов і пара прямує далі - на Андріївський узвіз.