Gazeta.ua

Слово "удача" насправді є українським, хоча багато людей думають, що воно запозичене з російської мови. Найвідоміший вчитель України Олександр Авраменко пояснив різницю між "удачею" та "вдачею" у своєму відео-уроці. "Бажаний результат, щасливий збіг обставин, успіх - називається "удачею". Це давнє українське слово", - підкреслив він. Не треба плутати "удачу" із "вдачею". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як українською сказати "бегущая строка" "Це пароніми. Тобто слова, які означають різні речі: "Вдача" - це характер, натура людини, звичка. Наприклад, кажуть: "Вона має "веселу вдачу". У мого сина "горда вдача". Тож, "удача" - це успіх, а "вдача" - характер", - пояснив мовознавець. Українська мова - одна з наймелодійніших у світі. Її вивчають, нею хочуть спілкуватись дедалі більше людей. Українська мова має чималий арсенал слів, пов'язаних із кулінарією. Слова "пирожене", "морожене", "конфети" чи "печення" мають набагато красивіші українські відповідники, які допоможуть назавжди забути русизми.

Коли ми говоримо, що нас гостинно прийняли черкащани чи полтавчани, то припускаємося мовної помилки. Філологиня Ольга Васильєва на своїй сторінці у Fасеbооk пояснює, чому казати на жителів міст треба інакше. "Під час насильницького зближення мов в українські катойконіми просочилися різні -чани, і зʼявилися в нас кримчани, полтавчани, краматорчани, луганчани. Тоді полтавці змушені були забути про "Наталку Полтавку" свого видатного земляка Котляревського і назвати фабрику "Полтавчанкою", - пише у своєму дописі Ольга Васильєва. Про це писав і Борис Антоненко-Давидович у праці "Як ми говоримо": "Хтозна, чим не сподобались нашим сучасникам давні українські іменники полтавець і полтавка на визначення мешканця й мешканки Полтави, як і лубенець, лубенка - на позначення жителів Лубен, чи канівець, канівка - на позначення жителів Канева. Появу дивовижних полтавчанин, лубенчанин, канівчанин можна пояснити лише втратою мовного чуття, забуттям законів словотворення й чергування звуків (для появи звука [ч] треба, щоб у назві був звук [к]: порівняйте: м. Гребінка - гребінчанин, хоча природним є також гребінківець)", зазначила філологиня. Українська мова милозвучна, тому найпродуктивнішим у назвах жителів є суфікс -ець (у формі чоловічого роду), зафіксований ще в ХlV столітті: полтавець - полтавка - полтавці; луганець - луганка - луганці; краматорець - краматорка - краматорці; маріуполець - маріуполька - маріупольці. Із -чани утворюються назви тільки від тих населених пунктів, які мають суфікси -иць-, -ець-, -цьк-, -ц-, -ч-, -к-: Вінниця - вінничани; Тростянець - тростянчани; Донецьк - донеччани; Чернівці - чернівчани; Гадяч - гадячани; Прилуки - прилучани. Щодо -ш: Калуш - калушани, але Золотоноша - золотонісці, а не золотоношани. Професор Олександр Пономарів вважав чужими в українській мові такі слова: черкащани, замість якого має бути черкасці; криворожани, замість якого має бути криворіжці; сумчани, замість якого має бути сумʼяни. "Інші філологи обстоюють ще слово сумці, бо воно найдавніше. Мені теж сумці звучить природніше, ніж сумʼяни, але сумʼяни краще, ніж сумчани. Кременчужани - теж росіянізм, бо утворилося від Кременчуг, а треба від Кременчук, тому правильно кременчуківці. А як тоді українізувати назву жителів Криму? Кримці. Ця форма зафіксована ще у словнику Бориса Грінченка і стосується не тільки кримських татар: "Кримець, -мця, Житель Криму". Отже, киримли, караїми, кримчаки, українці та інші етноси, що мешкають у Криму, звуться кримці, а не кримчани", - наголосила редакторка. "Ви запитаєте, в жіночому роді тоді кримка, а жителька Сум - сумка? Авжеж. У Сумській області є і річка Сумка. Кому не подобається - може називатися сумʼянкою за порадою професора Пономарева. Назва сіл Кримка в Джанкойському, Бердянському та Первомайському районах теж походить від назви мешканки Криму", - зауважує Васильєва. Ось правильні назви жителів українських обласних центрів: Чернігів - чернігівці; Полтава - полтавці; Луганськ - луганці; Запоріжжя - запоріжці; Дніпро - дніпровці; Херсон - херсонці; Миколаїв - миколаївці; Черкаси - черкасці; Ужгород - ужгородці; Житомир - житомирці; Івано-Франківськ - іванофранківці; Тернопіль - тернопільці; Сімферополь - сімферопольці; Рівне - рівенці; Суми - сумці; Харків - харківці; Київ - кияни; Львів - львівʼяни; Чернівці - чернівчани; Луцьк - лучани; Кропивницький - кропивничани; Хмельницький - хмельничани; Вінниця - вінничани; Донецьк - донеччани; Одеса - одесити / одесці. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як українізувати Лєн і Свєт: до цього часу ви говорили з помилками Лише чверть цих катойконімів має морфологічні підстави для -чан-. Також є назви, де можна утворити паралельні форми з -ян-: іванофранківці / іванофранківʼяни; тернопільці / тернополяни; рівенці / рівняни; дніпровці / дніпряни; харківці / харківʼяни; сумці / сумʼяни; житомирці / житомиряни; чернігівці / чернігівʼяни. Назви жительок Острогу, Кривого Рогу та Запоріжжя будуть острожка, криворіжка та запоріжка. Острожанка, криворожанка та запорожанка - це російські форми. Як, наприклад, назвати жителів Горішніх Плавнів, Голої Пристані, Часового Яру, Давидового Броду, Залізного Порту? Є кілька способів: словосполучення - житель/-ка Горішніх Плавнів, житель/-ка Голої Пристані; складні катойконіми: горішньоплавенці - горішньоплавенець - горішньоплавенка; голопристанці - голопристанець - голопристанка; часовоярівці - часовоярівець - часовоярівка; давидовобродівці - давидовобродівець - давидовобродівка; залізнопортівці - залізнопортівець - залізнопортівка; "За основним словом: плавенці/плавнівці, пристанці, ярівці, бродівці, портівці. Зауважте, що жителі Камʼянця-Подільського є камʼянчанами, за основним словом Камʼянець", - зазначила філологиня. У розмові називати чоловіків іменами, такими як Віталік, Толік, або Діма, є русизмом. В українських іменах немає суфікса -ік, він є лише у росіян. Тому правильно говорити та писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник. Під час нашого тривалого перебування України у складі російської імперії/СРСР нам навʼязали жіночі закінчення для чоловічих імен. Наприклад, у Поліссі завжди розрізнялися Васьо - чоловік і Вася - жінка, а зараз чуємо всюди "Вася" і для жінок, і для чоловіків".

Час від часу виникають суперечки: чи є слово "суп" питомо українським, чи це запозичення з російської. Дехто навіть закликає уникати цього слова, вважаючи його чужим. Розповімо, які відповідники є в українській мові. Слово "суп" означає "рідка страва, юшка" і є запозиченим з французької мови (sоuре), а не з російської. Таке визначення надає науковий журнал "Українознавчі студії" Інституту українознавства при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що означає слово "шинквас" в українській мові: ви здивуєтесь Говорити на рідкі страви "суп" не вважається помилкою. Окрім слова "суп", у сучасній українській мові вживається слово "зупа" - зазвичай, у діалектному мовленні. У різних регіонах України можна почути також "юшка" чи "бульйон", "росіл". Немає такого українця, який би не говорив слово "бутерброд". Це запозичене слово з німецької мови. Мовознавець Олександр Авраменко вирішив повернути до життя забутий відповідник слову "бутерброд". Його можна замінити словом "накладанець".

Чотири скорочені форми жіночих імен Таня, Ліза, Лєна, Свєта важко українізувати. Але це на перший погляд. Так вважає філологиня Ольга Васильєва. "Якщо Тетяна, чому Таня, а не Теня? Якщо Єлизавета, чому Ліза, а не Лиза? І звідки в іменах Лєна і Свєта взялася літера є? Почнімо з Тетяни. Оскільки це імʼя походить від грецького Татіана, можна як виняток залишити скорочення за цією повною формою: Таня, Тата. А що з Єлизаветою? Фаріон каже, що галичани скорочують це імʼя як Люзя. Але можна скорочувати й Вета. Так називали мою прабабусю Лисавету на Черкащині. Можна Єля, можна Лизя. Цю форму зафіксовано на Слобожанщині", - пише на своїй сторінці у Fасеbооk Ольга Васильєва. З Оленою все простіше: у повісті Ольги Кобилянської "Царівна" імʼя головної героїні скорочують як Лена, а не Лєна. Тому просто замініть одну літеру. Незвично, але правильно: Лена. Те саме й з Лєрою: Лера, каже редакторка. "Найскладніше зі Свєтою(-канфєтою). Світа? Світла? Лана? У книжці Любомира Белея "Імʼя дитини в українській родині" наведено такі форми: Світланка, Світланочка, Світланонька; Світка; Лана, Ланка, Ланонька, Ланочка, Лануся (у словнику Скрипник і Дзятківської). Олена, Єлизавета й Тетяна у словнику подані так: Оленка; Оленочка, Оленонька, Ленуся, Оленця; Олеся; Лена, Ленонька, Леночка; Ляля (у словнику Скрипник і Дзятківської є ще Оленцуня і Льоля). Єліза, Єлька; Ліза, Лізонька, Лізочка. (Де ж галицьке Люзя і слобожанське Лизя?) Любомир Белей, як бачимо, не накладає заборони на Лізу. Танечка, Таненька; Тася, Тасечка, Тетянка. Скорочені форми можуть бути спільними для кількох імен: "Тася це і Тетяна, і Таїсія; Яся це і Яна, і Ярослава; Лана це і Світлана, і Мілана; Льоля це і Олена, і Ольга; Люся це і Людмила, і Олюся, і Валюся (а на Гуцульщині Ольга взагалі Люна); Леся це і Олександра, і Лариса, і Ольга, і Олена, і Олеся; Лесь/Лесик це і Олександр (Сашко), і Олексій (Олешко), і Леонід (Ленько), і Олег (Олько), і власне Олесь". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як звертатись до незнайомців. Мовознавець відповів "Це питомі українські, абсолютно органічні для нашої мови скорочення, тому мене дивують такі коментарі: "65 років не знав, що я Лесь або Лесик. Добре, що не лось або песик". А ще в українській мові імена не закінчуються на -аша. Якось мій польський читач Lеszеk Сyrаn написав українською: "Саша це жінка. Чоловік Сашко або Олек", - пояснює філологиня. Саша, Паша і Аркаша&hеllір; Ваня, Даня і Нафаня&hеllір; Жіночі закінчення чоловічих імен -я і -аша (Ілля виняток) є тільки в російській мові. Наприклад, в українській Василь це не Вася, а Васьо, Васько, Василько. А Василина Вася. До речі, в українській і жіноче не Саша, а Саня або Санда. Як і Марійка, Дарця та Наталка не Маша, Даша і Наташа, підсумувала Васильєва. У розмові називати чоловіків іменами, такими як Віталік, Толік, або Діма, є русизмом. В українських іменах немає суфікса -ік, він є лише у росіян. Тому правильно говорити та писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник. Під час нашого тривалого перебування України у складі російської імперії/СРСР нам навʼязали жіночі закінчення для чоловічих імен. Наприклад, у Поліссі завжди розрізнялися Васьо - чоловік і Вася - жінка, а зараз чуємо всюди "Вася" і для жінок, і для чоловіків".

Більшість сучасних англізмів запозичені без потреби. Ми настільки часто говоримо "факапити", "репостити", "хейтити", що починаємо гадати, як замінити їх українським словом. Тож окремої уваги потребує явище українгліш, вважає редакторка Ольга Васильєва. "Фічі, скіли, бекграунди, лайфхаки... Доборолась Україна до самого краю...", - пише моя читачка Наталія Коваль. Що означають ці англізми і чи можна замінити кожен одним українським словом? Насправді, можна. Фіча - особливість або функція. Скіл - навичка. Софт скілс - "мʼякі" навички, тобто соціально-комунікативні. Два слова і там, і там. Хард скілс - компетентність. Бекграунд - досвід або нажиток. Лайфхак - хитрість або порада", - пропонує українські відповідники слів у своєму дописі на Fасеbооk Ольга Васильєва. Українгліш - це схрещення українських слів та словосполучень з англійськими. Тобто відбувається запозичення англізму не в чистому вигляді (як лайфхак чи бекграунд), а підлаштування його до морфологічної чи синтаксичної структури української мови з утворенням суржику. Наводимо невелику частину таких суржикізмів, які є в нашому лексиконі. ▪️рофлити (від RОFL - rоllіng оn thе flооr lаughіng) - дуже сильно сміятися, також насміхатися; ▪️чатитися - листуватися в електронній формі; ▪️кікнути - вилучити людину з чату; ▪️скролити - користуватися прокруткою на екрані; ▪️стримити - виходити в етер; ▪️стартапити - започаткувати проєкт; ▪️делітнути - видалити; ▪️хакнути - зламати мережу; ▪️хейтити - ненавидіти, цькувати в інтернеті; ▪️зачекінитися - позначитися десь; ▪️офнутися - зникнути, вимкнутися звідкись або вмерти; ▪️факапити - робити помилки; ▪️фіксити - лагодити; ▪️фоловити - відстежувати; ▪️шерити, репостити - поширювати; ▪️чилити - відпочивати; ▪️аплікуха - застосунок; ▪️пруфи в студію - потребую доказів; ▪️овер дофіга/ту мач - забагато; ▪️це анбелівебл - це неймовірно; ▪️та на ізі - запросто; ▪️рілі - справді; ▪️ну камон - годі тобі; ▪️олди - люди, народжені у ХХ столітті; ▪️кринжовий, кринжатина - огидний, огида/сором; ▪️рандомний - випадковий; ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як українською сказати "ікра": запам'ятайте це автентичне слово "Англізація свідомості розхитує український мовний код, як і русифікація та полонізація. Айтівцям - привіт! Будьте стійкішими та відповідальнішими. Не тягніть у мову різний непотріб. Вас наслідує решта українців", - зазначила філологиня. Хтось не відчуває небезпеки від українглішу, але з часом можна скотитися до мови нашої діаспори, - зауважила Васильєва. "Приклади з групи "Українці в Чикаго": "Чи пан повокає мого доґа вздовж того фенсу до парку і назад?", "Ким я можу піти до парку з?", "Я запаркувала свою кару на корнері стріти, бо мушу нині попейнтувати пліт". А потім: "Шо на мене так дивишся, ніби не по-українськи говорю?" Плекаймо своє", - підсумувала редакторка. Англізм "дедлайн", яке так часто використовують українці, можна замінити українським відповідником. Це слово необхідно викреслити зі свого лексикону хоча б тому, що має жахливе походження. Редактор Ольга Васильєва подає два гарні українські відповідники: речен&еасutе;ць і крайдата.

Російський вислів "утро вечера мудренее" часто використовують, коли хочуть сказати, що з важливими рішеннями краще не квапитися. Вранці голова буде яснішою і тоді прийдуть правильні думки. Але в українській мові теж є колоритні й точні відповідники, які не лише передають той самий сенс, а й звучать природно й мелодійно. Ось добірка українських висловів, які сміливо можуть замінити "утро вечера мудренее" у ваших розмовах. Ранок вечора мудріший - дослівний, але цілком природний для української мови варіант. Ще варіанти: Ранкова думка - розумніша. З ночі не куй - на світанку викуєш краще. До ранку все втрясе́ться. Не спіши з вечора - зранку розберешся. Вранці буде видніше. Ранок покаже. Ніч-мати дасть пораду. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як легко замінити фразеологізм "не ударить лицом в грязь": сім колоритних висловів Ніч додасть розуму. Ранок покаже, що вечір не скаже. Завтра буде видніше. Година вранці варта двох увечері. На вечірню заваду вранці є розрада. Ввечері завада, вранці розрада. Ніч порядниця матері. Вечір думає, ранок знає. Треба з цим переспати. Ці варіанти можна використовувати залежно від контексту: роздуми, прийняття рішення, пошук спокою чи ясності. Прислівʼя роблять нашу мову яскравішою, додають глибини й емоційності до розмови. Щоб позбутися російських фраз, які так вкорінились у словниковий запас, варто знати українські альтернативи. Замість "Смеется тот, кто смеется последний", українською кажемо "Хто звечора плаче, той уранці скаче".

Кабмін 15 липня призначив Олену Івановську на посаду уповноваженої із захисту державної мови. Про це повідомив представник уряду у Верховній Раді Тарас Мельничук. Її посаду подав уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. Олена Івановська є докторкою філологічних наук, професорка, викладачкою Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Займається дослідженням українського фольклору, звичаєвого права та етнопедагогіки. Її наукова діяльність охоплює понад 130 праць, присвячених зокрема захисту української мови, повідомив Лубінець. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мовний омбудсмен похвалився першими успіхами Викладацьку кар'єру Івановська почала ще 1995 року в стінах КНУ. Відтоді вона пройшла шлях від асистентки до професорки. З 2007 року очолює кафедру фольклористики Інституту філології. Працює також у Центрі фольклору та етнографії, що діє при університеті. Є членом вченої ради Інституту філології, спеціалізованої ради із захисту дисертацій, а також залучена до роботи державних експертних органів при МОН України, зокрема Експертної ради ДАК і комісії з філології та соціальних комунікацій. У науковому доробку професорки близько 100 наукових публікацій, серед яких 17 праць з науково-методичного напряму. Вона є співавторкою підручників, навчальних програм і посібників, що охоплюють методику викладання фольклору, українську етнографію, етнопедагогіку, народну творчість, а також звичаєве право. 2 липня Кабінет міністрів звільнив Тараса Кременя з посади Уповноваженого із захисту державної мови через те, що збіг термін, на який його призначали. Рішення набере чинності 8 липня.

Давнє колоритне слово "шинквас" вийшло з ужитку українців, хоча було досить популярним. Як виявилось, це запозичене слово з німецької мови. "Шинквас це прилавок або барна стійка. А в німецькій мові, звідки це слово примандрувало до нас, шинквасом називають посудину для вина. Але за шинквасом п'ють не тільки вино, а й будь-які напої", - пояснює мовознавець Олександр Авраменко. Приклад: "Хтось любить кавувати за шинквасом, а ми з друзями на терасі". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Оката яєшня" чи "глазунья" - як українською назвати найпопулярніший сніданок "До речі, "кавувати" нове слово, утворене за аналогією до форми "чаювати". Це слово вже потрапило до академічного двадцятитомного словника української мови", - зазначив мовознавець. Немає такого українця, який би не говорив слово "бутерброд". Це запозичене слово з німецької мови. Мовознавець Олександр Авраменко вирішив повернути до життя забутий відповідник слову "бутерброд". Його можна замінити словом "накладанець".

Серед українців часто можна почути слово "кульчики". Його в побуті використовують більш старші жінки. Це діалектизм, який поширений в багатьох регіонах України. "Діалектні слова не слід використовувати в науковому й діловому стилях мови", - розповів доцент-мовознавець Олександр Авраменко у своєму відеоуроці. Науковець пояснив, що такий діалектизм не є мовним сміттям. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В одному реченні є три помилки: перевірте свої знання з української разом з мовознавцем "От часто чую, що регіональні слова псують літературну мову, це мовне сміття. Ні, друзі, мовне сміття - це суржик", - підкреслив експерт. А ось що таке кульчик, згідно зі словником, - так в деяких регіонах нашої держави називають сережку, наголосив Авраменко. Українці часто вживають такий вислів: "мені не по собі". Цей вислів скалькований від російського "мне не по себе". Його краще замінити іншими українськими відповідниками.

Слово "заставляти" ми дуже часто використовуємо не в тому значенні, яке воно має насправді. Наприклад, часто кажемо "його заставили", коли маємо на увазі, що хтось щось робить не з власної волі. Але використовувати слово "заставили" у такому значенні неправильно, каже у своєму черговому відеоуроці український мовознавець Олександр Авраменко. Він пояснив, що насправді означає слово "заставляти". "Сьогодні пропоную розібратися, чому неправильно сказати так: "Мене заставили пити молоко" або "Не заставляйте дітей спати", каже Авраменко. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яким словом замінити вигук "Блін!" За його словами, в українській мові слово "заставити" вживається у двох значеннях. "По-перше, заставити можна річ у ломбарді, тобто віддати кредиторові у заставу. По-друге, заставляти можна кімнату меблями, тобто наповнювати кімнату якимись предметами", зазначив мовознавець. А у випадках, коли потрібно сказати, що хтось щось робить не зі своєї волі, слід використовувати слово "змусили". "А яке ж слово вжити в реченні "Мене заставили пити молоко" чи "Не заставляйте дітей спати"? Правильно сказати "примусили" або "змусили". Отже, "мене примусили пити молоко" і "не змушуйте (примушуйте) дітей лягати спати", пояснив Авраменко. Незважаючи на те, що слова "одержувати" та "отримувати" синоніми, різниця у їх застосуванні все ж є, пояснив мовознавець Олександр Авраменко. Авраменко також сказав, що словосполучення "ви гарно виглядаєте" не правильно вживати як комплімент.