Gazeta.ua

Російський атомний підводний човен "Курськ" затонув у Баренцовому морі 12 серпня 2000 року.
Субмарина брала участь у навчаннях. Мала запустити дві холості торпеди по атомному крейсеру "Петро Великий". За офіційною версією, об 11:28 через проржавілу оболонку стався витік торпедного палива. Воно вступило в реакцію з мідним та латунним покриттям торпедного апарату та спричинило вибух. У той момент атомні реактори вже відключилися і витоку ядерного палива чи ядерного вибуху не сталося.
Від другого вибуху в корпусі човна з'явився отвір. Через нього вода затопила більшість відсіків.
Вибухи пережили 23 матроси з 118 членів екіпажу. Вони зібралися разом у 9-му відсіку під командуванням капітана-лейтенанта Дмитра Колеснікова. Той склав список присутніх.
Деякі спеціалісти стверджували, що за нормальних умов екіпаж міг би врятуватися і випливти на поверхню в спеціальних костюмах через аварійні люки. Але невідомо, чи люки були пошкоджені чи екіпаж відмовився від ризику.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Заснув стерновий: російський траулер сів на мілину
Через деякий час аварійне освітлення згасло. Екіпаж потерпав від низьких температур на дні моря. Декілька днів матроси використовували хімічні касети для регенерації вуглекислого газу в кисень. Від контакту одного з них з водою сталася пожежа, що призвело до знищення кисню в відсіку і смерті від асфіксії.
Усі 118 членів екіпажу загинули. Урядові структури РФ намагалися применшити розмір катастрофи. Пояснювали повільність з урятуванням екіпажу погодними умовами.

Після аварії з'явилися теорії. що "Курськ" зіштовхнувся з іноземним судном, яке стежило за навчаннями.

Розкидані людські кістки, знайдені на території розкішної римської вілли Брейдінг на острові Вайт в Англії, можуть свідчити про загибель її мешканців під час політичних репресій у ІV столітті.
Людські останки знаходили на цьому місці ще з моменту повторного відкриття вілли у 1880 році. Нові радіовуглецеві дослідження та аналіз римських монет допомогли звузити період можливої загибелі людей, пише Рhys.оrg.
Найбільше питань у дослідників викликають кістки, які виявили безпосередньо всередині вілли. Їх знайшли змішаними з іншим побутовим сміттям римського періоду.
"Як вони потрапили туди та змішалися з іншим римським побутовим сміттям? Чи знали люди, які їх принесли, про те, що вони знайшли?", зазначив професор археології Університету Редінга Майкл Фулфорд.
Віллу Брейдінг уперше виявили та розкопали відставний армійський офіцер капітан Джон Торп і Вільям Маннс у 18801881 роках. Під час цих робіт дослідники знайшли відомі мозаїчні підлоги із зображеннями бога вина Вакха та Медузи.
Водночас у різних приміщеннях споруди археологи виявили людські кістки. Під час наступних розкопок у 1990-х та 2000-х роках такі знахідки зробили і за межами будівлі.
Серед них були останки підлітка, якого знайшли в колодязі разом із трьома молодими собаками. Загалом дослідники визначили рештки щонайменше чотирьох дорослих людей, одного підлітка та немовляти.
Встановити, кому саме належали окремі кістки та в яких приміщеннях їх знайшли, не вдалося. Причиною стали неповні записи перших розкопок, проведених у 1880-х роках.
Дослідження останків виявило сліди порізів на деяких кістках. Інші мали сліди зубів тварин.
Щоб встановити приблизний час смерті людей, п'ять кісток передали на радіовуглецевий аналіз до Університету Глазго. Один зразок не дав результату, а чотири інші показали період між 220 та 410 роками нашої ери.
"Радіовуглецеве датування чітко показує, що кістки належать до пізньоримського, а не постримського періоду, і це важливий результат. Монети вказують на можливий історичний контекст, але це не більше ніж припущення", сказав Фулфорд.
Додаткову підказку дали 90 римських монет, зібраних на території вілли від часу перших розкопок. У колекції виявили незвичну прогалину між 330 та 348 роками нашої ери, якої немає на більшості інших римських пам'яток Британії.
Цей період може збігатися із загибеллю мешканців вілли. Він також припадає на час політичної нестабільності, яка могла бути пов'язана з несподіваним візитом імператора Константа до Британії взимку 343 року.
Ще одна версія пов'язує загибель людей із репресіями в Римській Британії у 350-х роках. Після поразки узурпатора Магненція імператор Констанцій розпочав переслідування його прихильників і направив до Британії агента для їх пошуку.
Давньоримський історик Амміан Марцеллін писав, що прихильників Магненція та інших жителів Британії катували, ув'язнювали та страчували. Майно багатьох людей конфіскували.
Дослідники допускають, що мешканці вілли могли стати жертвами такої розправи. На це можуть вказувати сліди порізів на кістках та залишена зала для урочистих прийомів, що може свідчити про раптову смерть або зникнення власника.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи з Тернопільщини показали свої знахідки
Розкидані кістки також можуть пояснюватися тим, що тіла спочатку поховали у неглибоких могилах. Пізніше їх могли розкопати падальщики, зокрема собаки та лисиці, залишивши на кістках сліди зубів.
Водночас археологи не мають достатніх доказів, щоб остаточно підтвердити насильницьку загибель людей. Версію про різанину наразі розглядають лише як одну з можливих.
"Я не можу бути впевненим щодо різанини, звідси й знак питання в назві", - сказав Фулфорд.

В античному місті Кібіров на території сучасної Туреччини археологи виявили 30 могил. Розкопки проводили в руїнах великого храмового комплексу. Могили виявили під базилікою. Це вказує на те, що поховання належали представникам еліти.

Під час археологічних досліджень на маршруті модернізації залізниці Брно-Пршеров у Чехії виявили скарб бронзової доби віком понад 3000 років, який, імовірно, був навмисно захований як ритуальне підношення.
Артефакти знайшли поблизу міста Коєтін під час археологічного моніторингу будівельних робіт. Фахівці Оломоуцького археологічного центру встановили, що скарб належить до культури полів поховань з урнами, яка існувала в Центральній Європі наприкінці бронзової доби. Тайник виявили на території колишніх водно-болотних угідь, що може свідчити про навмисне розміщення предметів саме в цьому місці, повідомляє Неrіtаgе Dаіly.
Дослідники вважають, що знахідка навряд чи була запасом металу або інструментів для подальшого використання. На їхню думку, артефакти могли залишити в болотистій місцевості в межах ритуальної практики, яка вже відома за іншими пам'ятками бронзової доби в різних регіонах Європи.
"Ми знали, що працюємо на території великого доісторичного поселення, тому під час археологічного нагляду використовували металодетектор. Саме завдяки цьому вдалося виявити бронзовий сховок", - сказав керівник проєкту археологічного моніторингу Віт Загорак.
До складу скарбу входять фрагменти бронзових знарядь праці, вісім навмисно деформованих серпів, один цілий серп, частина бронзового меча, уламки прикрас та інші бронзові вироби. Також археологи знайшли три бронзові злитки й два необроблені металеві предмети, що свідчить про наявність у сховку як використаних інструментів, так і сировини.
Для вивчення артефактів фахівці провели трасологічний аналіз. Він показав, що більшість предметів активно використовували до моменту їхнього захоронення. Дослідження також підтвердило, що частину виробів навмисно пошкодили безпосередньо перед тим, як залишити їх у болотистій місцевості.
"Ми виявили сліди звичайного використання та навмисного пошкодження артефактів. Такі зміни не пов'язані з експлуатацією предметів, а були зроблені перед їхнім зберіганням", - пояснив трасолог Міхаель Камарад.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи відкрили "капсулу часу" епохи ранніх людей поблизу Хайфи
За результатами аналізу археологи встановили, що фрагмент меча розрубали одним сильним ударом, імовірно сокирою або зубилом. Кілька серпів також навмисно зігнули або деформували перед тим, як помістити їх у водно-болотні угіддя.
Знахідка стала частиною масштабної археологічної програми, що супроводжує модернізацію залізничної лінії Брно-Пршеров. Археологічний нагляд триває з вересня 2025 року та, за планом, продовжиться до 2029 року. Раніше під час рятувальних розкопок у цьому районі вже виявили велике доісторичне поселення.
Наразі бронзовий скарб проходить реставрацію, документування та додаткові наукові дослідження. Археологи сподіваються встановити точні обставини його захоронення та з'ясувати, чи був він церемоніальною жертвою. Результати досліджень можуть допомогти краще зрозуміти вірування, традиції обробки металу та суспільний устрій мешканців Центральної Моравії бронзової доби.

Під час розкопок у болгарському селищі Дебелт археологи знайшли античну золоту сережку. Вона була подібною до прикрас на жіночих фаюмських погребальних портретах.
Знахідку побачили в щілині між плитами в громадських лазнях часів Римської імперії в місті Деульт - колонії ветеранів VІІІ легіону Октавіана Августа.

Через три дні після атомного бомбардування Хіросіми 9 серпня 1945-го США скинули другу атомну бомбу "Товстун" на японське місто Наґасакі.
1944-го США почали підготовку до атомного бомбардування. На авіаційному заводі в штаті Небраска замовили 15 важких бомбардувальників В-29 зі зміненою конструкцією. Літаки могли злітати на висоту 12 км і були недосяжними для японської авіації. Для атомних бомб "Малюк" та "Товстун" вибрали чотири цілі: міста Хіросіма, Наґасакі, Кокура та Нііґата.
Спочатку атакували Хіросіму. 6 серпня бомбардувальник В-29 "Енола Гей" скинув уранову бомбу "Малюк". Від вибуху загинули від 70 до 100 тис. людей. Від міста залишилися самі руїни. Екіпаж американського літака-носія 9 серпня об 11:02 скинув атомну бомбу "Fаt Маn" масою 4,5 т на японське місто Наґасакі. Бомба вибухнула високо над промисловою долиною, між сталеливарними й збройними виробництвами та торпедним заводом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Випробували найпотужнішу у світі зброю
Місто Наґасакі мало важливе військове значення через безліч суднобудівних, збройних і сталеливарних заводів. Загинули і пропали безвісти понад 73 тис. осіб, пізніше від опромінення та поранень померли ще 35 тис. осіб.
Понад 50% постраждалих отримали опіки, до 30% постраждали від ударної хвилі, 20% зазнали дії радіації. Пожежі знищили більшу частину житлових будівель. Будинки освітило так, ніби загорілися сотні сонць, людей оглушив гуркіт. Ударна й теплова хвилі руйнували бетонні та спалювали дерев'яні житла.
Японія капітулювала у вересні.

У гавані Токіо на борту американського лайнера 2 вересня 1945-го о 9:00 підписали Акт про капітуляцію Японії. Після 20-хвилинної процедури закінчилася Друга світова війна.
Акт про капітуляцію підписав міністр закордонних справ Японії Мамору Шігеміцу від уряду країни, генерал Йошихіро Умезу від збройних сил і верховний головнокомандуючий союзних військ Макартур. За Радянський Союз документ на борту лінкора Міссурі підписав генерал-полковник Кузьма Дерев'янко українець за походженням.

Міжнародна команда дослідників, до складу якої входять науковці з Варшавського університету, зібрала нові фрагменти напису, які розкривають подробиці про один із найвражаючих випадків корупції пізньої античності.
Нещодавно розшифровані фрагменти написів із західної Туреччини викривають схему податкового шахрайства, яка діяла понад десять років у Римській імперії: імперський чиновник зрештою покарав за неї смертю, пише Аrkео Nеws.
Це відкриття не лише викриває, як податкові чиновники маніпулювали системою заради особистої вигоди, але й пропонує рідкісний погляд на ретельну майстерність каменярів, які записували імперське законодавство для нащадків.
За часів Римської імперії вирізання офіційних указів на камені було поширеним способом передачі імперської влади. Ці написи робили більше, ніж просто сповіщали про нові закони; вони підкреслювали велич імператора та посадовців, які діяли від його імені. Сьогодні ці вирізьблені тексти дають історикам надзвичайну можливість реконструювати не лише зміст давніх указів, а й весь процес їх створення та поширення.
У 2024 році команда під керівництвом професора Білала Сьогюта виявила нові фрагменти написів під час розкопок у західній Туреччині. На перший погляд, дослідники припустили, що знайшли поетичний похоронний текст, ймовірно, на честь місцевого сановника. Пізніше доктор Павел Новаковський з історичного факультету Варшавського університету, працюючи разом з професором Мустафою Адаком з Університету Акденіз в Анталії, почав аналізувати фрагменти з урахуванням цього припущення. Невдовзі вчені зрозуміли, що вони мають справу з чимось зовсім іншим.
Команда порівняла нові фрагменти з написами, раніше виявленими в стародавніх містах Міласа та Керамос, а також у Стратонікеї, місті, де були знайдені нові фрагменти. Зіставивши цифрові епіграфічні бази даних з власним досвідом, вони визначили, що у фрагментах відсутні частини юридичного рішення, виданого в 480 році преторіанським префектом Сходу.
Нещодавно знайдений текст заповнює прогалини в указі, що документує серйозні податкові зловживання, пов'язані з маєтком Плацидії, дочки імператора Валентиніана ІІІ.
За словами доктора Новаковського, цей документ захоплював науковців з 18 століття тим, що він розкриває про фінансове управління пізньої Римської імперії, зокрема про те, як керували маєтками імператорських родин та провінційними фінансами.
Сама схема була простою, але шкідливою: чиновники, відповідальні за збір податків у західній частині Малої Азії, видавали квитанції, що підтверджували оплату, як готівкою, так і товарами, без фіксації фактично сплаченої суми. Це дозволяло їм повідомляти занижені, сфальсифіковані цифри до імперської скарбниці в Константинополі, водночас стягуючи набагато більші суми з місцевих платників податків. Різниця йшла прямо до їхніх власних кишень.
Корупція не була короткочасним періодом: вона тривала роками. Перші скарги надійшли до центральної римської влади близько 465 року, приблизно за п'ятнадцять років до остаточного вирішення справи. Префект преторіанської влади на той час намагався втрутитися, але його накази, очевидно, були проігноровані нечесними чиновниками на місцях.
Новий префект, Флавій Іл Пусей Діонісій, вирішив, що з нього досить. Діонісій відправив спеціального посланця для вирішення цього питання, погрожуючи самому посланцю втратою майна, якщо проблему не буде вирішено протягом трьох місяців. Тим часом корумпованим чиновникам загрожувало щось набагато суворіше: страта.
Це було надзвичайно суворе покарання за стандартами римського податкового права. Історичні записи свідчать, що між ІV і VІ століттями імператори видали щонайменше одинадцять інших документів, які наказували правильно видавати податкові квитанції: свідчення того, що цей вид шахрайства був поширений по всій імперії. Однак жодне з цих інших рішень не передбачало смертної кари. Звичайною відповіддю були фінансові стягнення. Пізніше імператор Юстиніан мав дозволити тортури або ампутацію кінцівок за подібні злочини, але навіть він утримався від смертної кари.
Доктор Новаковський припускає, що надзвичайно суворий вирок може відображати щось більше, ніж сам фінансовий злочин.
"Йдеться не стільки про масштаб правопорушення, скільки про непокору імператорській волі: своєрідний бунт або образу влади імператора", пояснює він. "Можливо, саме тому ми бачимо таке суворе покарання для чиновників, які зловживають маєтком імператорської родини".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли у Чехії 3000-річний бронзовий скарб із ритуальними слідами
Можливо, смертна кара також слугувала риторичним інструментом, що підкреслював серйозність питання: римська правова практика включає випадки, коли суворі покарання були записані в законі головним чином для підкреслення наміру, але не обов'язково виконувалися. Указ також погрожував губернаторам провінцій та міським чиновникам, відомим як "захисники міст", штрафом у три фунти золота, якщо вони продовжуватимуть закривати очі на шахрайство.
Одна з найвражаючих деталей, що випливають з напису, стосується долі самого префекта. Документ був виданий 1 серпня 480 року, даючи посланцю час до 1 грудня того ж року для вирішення справи. Але 480 рік також був роком страти Діонісія за нібито змову проти імператора Зенона. Незважаючи на це, дослідники вважають, що посланець виконав свою місію: інакше напис, що оприлюднює рішення префекта, ніколи б не був вирізьблений та виставлений.
Окрім самого скандалу, дослідження пропонує захопливе розуміння методів роботи ремісників, які створювали ці написи. Каменярі, схоже, не були пасивними переписувачами, а активно формували остаточний текст. Відмінності між збереженими копіями одного й того ж указу показують, що писарі та каменярі іноді змінювали порядок слів або переформулювали цілі речення.
Цікаво, що майстри, які вирізьблювали ці публічні оголошення, були надзвичайно вправними. Внизу грецького напису вони ретельно відтворили рукописний латинський підпис префекта, створивши те, що є різьбленим факсиміле оригінального документа.

Під час розкопок у болгарському селищі Дебелт археологи знайшли античну золоту сережку. Вона була подібною до прикрас на жіночих фаюмських погребальних портретах.
Знахідку побачили в щілині між плитами в громадських лазнях часів Римської імперії в місті Деульт - колонії ветеранів VІІІ легіону Октавіана Августа.

Банда грабіжників обманом зупинила британський поштовий потяг в графстві Букінгемшир в центральній Англії і викрадає 2,3 млн. фунтів стерлінгів 8 серпня 1963-го. У пресі злочин назвали "Великим пограбуванням потяга".
Брюс Рейнольдз протягом восьми років планував злочин. Дізнався, що раз на місяць у поштовому потязі перевозять гроші на утилізацію. Старі банкноти з Шотландії відправляють до Англійського банку. Зібрав надійних партнерів, орендував стару ферму.
Інформатор повідомив грабіжників, вони обманом зупинили поїзд. У кабіні вдарили машиніста по голові, помічників зв'язали. За п'ять хвилин вивантажили 120 мішків зі старими грішми. Перерізали телефонні дроти. На фермі до ранку рахували гроші.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Банки подвоїли заходи безпеки
Поліція обшукала будинки й ферми в околиці. На фермі знайшли багато пляшок від алкоголю та спалений одяг. У шухляді столу - гральні карти й "Монополію". На них були відбитки пальців усіх 15 членів групи.
Поліція встановила імена підозрюваних. Дали оголошення в газетах: "У зв'язку з досконалим пограбуванням потяга Глазго - Лондон поліції необхідно порозмовляти з такими особами". Вказали прізвища.
Частину грабіжників правоохоронці затримали на вулицях різних міст. До січня 1964-го арештували 12 осіб. Наступного року - решту. Рейнольдз отримав 25 років в'язниці. Інші - від 10 до 21 року. Із вкрадених 2,3 млн фунтів стерлінгів знайшли 343 тис.

Англійський емігрант Едвард Сміт 19 березня 1831 року викрав з одного з банків Нью-Йорка $245 тис. Це було перше пограбування фінустанови в США.

Рідкісний німецький швидкісний катер часів Другої світової війни LS 6 виявили у надзвичайно добре збереженому стані на глибині 96 м біля Превези на заході Греції.
12,5-метровий Lеісhtе Sсhnеllbооt лежить вертикально на дні Іонічного моря, а його ніс спрямований на північний захід. Дослідники вважають LS 6 єдиним відомим судном цього типу, що збереглося до наших днів, пише Аrkео Nеws.
Знахідку зробили після багаторічних пошуків історика Гіоргоса Кареласа та команди технічних дайверів АеgеаnТес. Марінос Гіоргас і Васіліс Спіропулос за допомогою ребризерів замкнутого циклу обстежили уламки та зафіксували особливості конструкції й механізмів, які дозволили ідентифікувати судно.
"Деякі пошуки прихованих затонулих кораблів вимірюються метрами. Інші - роками", - написав Гіоргас після оголошення про знахідку.
Пошуки LS 6 розпочалися ще у 2013 році. Німецький військово-морський історик Петер Шенк тоді передав водолазу та режисеру Васілісу Ментогіаннісу інформацію про невеликий корабель Крігсмарине, який затонув під час буксирування між Лефкадою та Превезою.
Карелас вивчив німецькі військові документи, карти та довідкові матеріали. Дані, зібрані Дімітріосом Яннулатосом, допомогли звузити район пошуків до кількох можливих місць, а після багатьох розвідувальних занурень команда виявила судно на північ від Лефкади.
Роботи на глибині 96 м вимагали значної технічної підготовки. Час перебування водолазів на дні був обмеженим, а спускний трос потрібно було встановити безпосередньо біля уламків. Після виявлення судна дайвери побачили не розкидані уламки, а майже цілісний корпус.
На носі досі залишається прикріплений буксирний трос. Через відкриті люки можна побачити частини внутрішніх приміщень і машинного відділення, де збереглися характерні елементи дизельних двигунів Junkеrs Jumо 205. На кормі також виявили спеціальні дверцята для скидання глибинних бомб.
Ця конструктивна особливість допомогла встановити, що перед дослідниками саме LS 6. Катери LS 5 і LS 6 відрізнялися від більшості суден цього класу тим, що їх пристосували для протичовнової боротьби та замінили кормові торпедні апарати на обладнання для глибинних бомб.
Додатковим доказом стала конструкція корпусу. LS 6 мав алюмінієвий корпус, тоді як більшість британських, італійських та американських швидкісних ударних катерів того періоду будували переважно з дерева. Катери LS компанія Dоrnіеr виготовляла з легкого алюмінієвого сплаву за технологіями, які використовували в авіабудуванні.
Саме алюмінієва конструкція могла сприяти тому, що LS 6 так добре зберігся під водою. Корпус значною мірою вкритий морською рослинністю, а на частині кормової палуби лежить невелика рибальська сітка, проте загальні обриси катера залишаються чітко помітними після більш ніж 80 років на морському дні.
За реконструкцією Кареласа та Гіургаса, LS 6 атакували 24 вересня 1943 року під час переходу до Корфу. Найімовірніше, удар завдали шість італійських винищувачів-бомбардувальників Rеggіаnе Rе.2002.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські археологи знайшли літак-привид часів війни
Вибухи серйозно пошкодили катер і вивели його з ладу. Після цього Крігсмарине вирішила відбуксирувати LS 6 з Корфу до Пірея для ремонту. Операцію здійснював тральщик R-194 у супроводі десантного судна F-331.
Під час буксирування тріщини в алюмінієвому корпусі почали розширюватися під тиском. Вода швидко проникла всередину, і пошкоджений катер затонув на великій глибині поблизу Мітікаса, неподалік Превези.
Lеісhtе Sсhnеllbооtе створювали як компактні ударні судна, які можна було перевозити на борту більших кораблів і спускати на воду за потреби. Завдяки невеликій масі та потужним двигунам вони могли розвивати швидкість приблизно від 37 до 40 вузлів.
LS 5 і LS 6 прибули до Греції у 1943 році та увійшли до складу 21-ї флотилії Sсhnеllbооtе для операцій в Егейському морі. Передбачена для них протичовнова система так і не стала повністю функціональною, оскільки судно, призначене для забезпечення гідролокаційного наведення, перевели до Чорного моря.

Музей загиблих літаків розпочав роботу наприкінці жовтня 2020-го на околиці села Хоросно - за 18 км на південь від Львова. Його облаштував на своїй земельній ділянці голова ГО "Пошук літаків в Україні" Андрій Риштун. З волонтерами шукає на території України залишки машин періоду Другої світової війни.

Вранці 6 серпня 1945 року японські ППО помітили наближення до Хіросіми невеликої групи бойових літаків США. Американський бомбардувальник В-29 "Енола Гей" під керуванням полковника Пола Тіббетса пролетів над центром міста і скинув на нього чотиритонну уранову бомбу під назвою "Малюк".
Від вибуху загинули від 70 до 100 тис. людей.
Наприкінці Другої світової американський президент Гаррі Трумен віддав наказ кинути атомну бомбу на Японію, щоб та відмовилася від війни. Спочатку атакували Хіросіму. Від міста залишилися самі розвалини. Автобуси й трамваї були набиті обвугленими тілами. Від тих, хто був на вулиці, залишилися темно-сірі плями на бетоні. Загалом на вулицях лежало 177 тис. трупів. Чим далі від епіцентру вибуху, тим більше людей урятувалося. Але вони були настільки обпалені, що не протягували й двох днів. Кількість жертв загалом сягнула 240 тис. Це було перше в світі використання ядерної зброї під час воєнних дій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Радянський Союз розпочав ядерну гонку
"Малюк" не переконав японський уряд капітулювати. 9 серпня над портовим містом Нагасакі скинули другу бомбу - "Товстуна". Загинуло 70 тис. жителів. Через п'ять днів японський імператор погодився на припинення вогню.
Американський пілот Пол Тіббетс, який скинув бомбу на Хіросіму, до кінця життя вважав, що вибух сприяв встановленню миру й був однією з причин капітуляції Японії. Ніколи не каявся. Доживши до 92 років, він помер 2 листопада 2007 року.

29 серпня 1949 року на військовому полігоні у Семипалатинській області Казахстанської РСР було проведено успішний підрив першої радянської атомної бомби РДС-1.

У фортеці Еребуні у Вірменії археологи виявили добре збережену фреску віком понад 2600 років, яку вже назвали безпрецедентною знахідкою для цієї археологічної пам'ятки.
Посольство Франції у Вірменії повідомило про відкриття та зазначило, що попереднє датування відносить фреску до другої половини сьомого століття до нашої ери або початку шостого століття до нашої ери. Цей період вважається одним із найбурхливіших в історії Урартського царства, повідомляє Аrkео Nеws.
Фахівці поки не оприлюднили детального тлумачення зображених фігур і декоративних мотивів. Водночас винятковий стан збереження фрески вже привернув увагу дослідників.
Стародавні настінні розписи належать до найвразливіших археологічних знахідок. Протягом століть пігменти можуть втрачати колір або відокремлюватися від штукатурки через вплив вологи, тиску ґрунту та зміну природних умов.
"Нещодавно знайдена панель може допомогти дослідити матеріали, кольори та техніки, які використовували урартські художники. Науковий аналіз також дозволить встановити, як готували поверхню для розпису та чи виготовляли пігменти з місцевих мінералів", - зазначають дослідники.
Фортецю Еребуні заснував у 782 році до нашої ери цар Аргішті І, один із наймогутніших правителів Урартського царства. Її звели на пагорбі Арін-Берд із видом на Араратську рівнину на території сучасного Єревана.
Клинописний напис, знайдений під час досліджень, підтверджує заснування Еребуні та є прямим свідченням існування цього давнього поселення. Археологи також виявили 23 кам'яні написи, які розповідають про будівництво та розвиток фортеці за правління кількох урартських царів.
Еребуні виконував не лише оборонну функцію. Усередині укріплень розташовувалися храми, адміністративні будівлі, склади та житлові приміщення. Центральне місце в релігійному комплексі займав храм, присвячений головному божеству Урарту Халді.
Раніше знайдені фрагменти настінного живопису свідчили, що будівлі фортеці були значно яскравішими, ніж це можна побачити за сучасними руїнами з каменю та глиняної цегли. Стіни важливих приміщень прикрашали релігійні сюжети, геометричні орнаменти та інші декоративні композиції, які підкреслювали статус фортеці як центру царської та культової влади.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Завод із Древнього Єгипту знайшли археологи
Попереднє датування нової знахідки відносить її до завершального етапу існування Урартського царства. Наприкінці сьомого та на початку шостого століть до нашої ери на Стародавньому Близькому Сході відбувалися масштабні політичні зміни. Ассирійська держава припинила існування, виникали нові регіональні держави, а правителі Урарту поступово зникали з письмових джерел.
"Ця фреска має цінність не лише як добре збережений зразок урартського мистецтва. Вона також допомагає дослідити маловивчений період історії. Подальші розкопки й лабораторні дослідження можуть встановити, де спочатку розташовувалася панель, що саме вона зображувала та чи належала вона до останнього етапу існування фортеці або вже до наступного культурного періоду", - зазначають археологи.

У Єгипті археологи знайшли велике похованняіз 250 саркофагів із муміями, а також схованку з бронзовими статуями.
Знахідка розташована в некрополі Саккара неподалік Каїра.
Мумії добре збереглися.

Під час будівельних робіт на приватній ділянці в іспанському Аліканте археологи виявили 2200-річний іберійський некрополь із повними комплектами зброї, бронзовими прикрасами, обладнанням для зважування та ритуальною курильницею, яка збереглася у винятковому стані.
Некрополь знайшли в прибережному районі Ла-Альбуферета, який давно відомий багатою іберійською, карфагенською та римською археологічною спадщиною. Попереднє датування відносить поховання до останньої третини третього століття до нашої ери. Дослідники припускають, що чотири гробниці могли належати членам однієї військової родини або роду, пов'язаного з іберійською воїнською елітою, повідомляє Аrkео Nеws.
Розкопки дозволили задокументувати чотири гробниці та дві ритуальні зони, пов'язані з ними. У похованнях знайшли надзвичайно багаті комплекси речей. Частина з них, імовірно, зберегла майже повний арсенал іберійських воїнів.
Серед знахідок виявили фалькати, вигнуті мечі, які були характерними для іберійських воїнів. Також археологи знайшли ножі, списи, щити, кінські вудила, шпори та кілька різновидів списів.
"Наявність кінного спорядження може свідчити про те, що щонайменше частина похованих займала високі військові посади", - зазначають дослідники.
Бронзові фібули та інші елементи одягу також вказують на високий соціальний статус померлих. У двох гробницях знайшли рідкісні комплекти бронзових терезів, а в одній із них виявили кілька стандартизованих гир. Такі предмети можуть свідчити про причетність їхніх власників до торгівлі, контролю цінних товарів або іншої діяльності, де були потрібні точні вимірювання.
Однією з найцінніших знахідок стала ритуальна курильниця, або фіміатеріон, виконана у формі жіночої голови. Артефакт зберігся майже без пошкоджень.
"Попередньо ми ідентифікуємо зображення як богиню Таніт фінікійського походження, яка була однією з головних богинь Карфагена. Її присутність у цьому місці відповідає тісним зв'язкам регіону з пунічним світом наприкінці третього століття до нашої ери. Остаточні висновки можна буде зробити лише після детального іконографічного дослідження", - зазначили археологи.
Серед інших артефактів виявили колесо колісниці та фрагмент іберійської кам'яної скульптури, який ідентифікували як різьблене копито оленя. Також дослідники знайшли близько 30 невеликих посудин. Імовірно, їх використовували під час колективних похоронних бенкетів.
На думку археологів, такі зібрання давали змогу родичам і членам громади вшанувати пам'ять померлих. Водночас вони зміцнювали сімейну ідентичність і соціальний статус. Ритуальні місця, посудини та курильниця свідчать, що некрополь був не лише місцем поховання, а й спеціально облаштованим церемоніальним простором.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли в Перу ритуальне підношення віком 3800 років
Хронологія та характер знахідок дозволили пов'язати некрополь із сусіднім поселенням Тоссаль-де-Манісес, яке розташоване в тому ж районі Ла-Альбуферети. Пізніше на цьому місці виникло римське місто Луцентум. Археологічні дослідження показали, що перше велике укріплене поселення тут заснували карфагеняни в останній третині третього століття до нашої ери. Його поява стала частиною карфагенської експансії в Іберії перед початком Другої Пунічної війни між Римом і Карфагеном.
Нововиявлений некрополь розташований приблизно за 300 м на північний схід від головного кладовища Ла-Альбуферети. Його відокремлене розташування могло підкреслювати особливий статус похованих. Наразі дослідники припускають, що гробниці належали військовому роду, чия ідентичність була тісно пов'язана з військовою справою. Повні комплекти зброї, кінське спорядження, дорогі бронзові вироби та ритуальні предмети підтримують цю версію, хоча вона поки що залишається попередньою гіпотезою.

Археологи виявили у двох гробницях династії Хань у Китаї ігрові дошки для Любо, вирізані на квадратній цеглі, що стало рідкісним свідченням існування однієї з найвідоміших настільних ігор Давнього Китаю віком близько 2 тис. років.
Артефакти знайшли у гробницях М4 та М17 під час розкопок на території кампусу Чан'ань Шеньсійського педагогічного університету в місті Сіань провінції Шеньсі. Археологічні роботи розпочали у квітні 2022 року перед будівництвом студентських гуртожитків. На ділянці дослідники розкрили 25 гробниць і дві ями з попелом, а десять поховань визнали добре збереженими пам'ятками епохи Хань.

Археологи виявили у стародавньому Перперіконі на півдні Болгарії круглий мавзолей римської доби поруч зі скельними гробницями, пов'язаними з культом так званого Фракійського вершника, що доповнило унікальний поховальний комплекс священної частини міста.
Нововідкритий мавзолей має діаметр близько восьми метрів і датується ІІІ-V століттями нашої ери. Споруда збудована за круглим планом, має східний вхід і оздоблена ретельно обробленими кам'яними елементами. Це вже одинадцятий мавзолей такого типу, знайдений у Перперіконі за останні шість археологічних сезонів, повідомляє Аrkео Nеws.
Круглі мавзолеї розташовані вздовж головної дороги, яка вела до укріпленого акрополя міста. Вони входили до складу так званої Священної зони, де в римський період були зосереджені храми, церемоніальні споруди та монументальні поховання, а не житлова забудова.


"Концентрація пізньоримських ротонд-мавзолеїв не має відомих аналогів в інших місцях римського світу", - зазначив керівник розкопок, професор Нікола Овчаров.
Попередні дослідження показали, що у цій частині Перперікона ховали представників місцевої аристократії та правлячих родин. Звичайних мешканців міста ховали на окремому кладовищі біля східного підніжжя пагорба. Таке планування підкреслювало соціальний статус похованих і створювало урочистий шлях до акрополя.
Професор припустив, що популярність круглих мавзолеїв могла бути пов'язана з місцевим круглим святилищем, яке традиційно пов'язують із культом Діоніса. Водночас він наголосив, що ця версія поки що залишається лише гіпотезою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У каналізації знайшли древню статую
Поряд із новим мавзолеєм археологи також знайшли дві значно давніші скельні гробниці, висічені безпосередньо у виступі скелі. За формою вони нагадують комплекс у Татулі, відомий як Гробниця Орфея. Подібні пам'ятки дослідники розглядають як героїчні святилища, пов'язані з культом правителів або предків.
Аналогічні поховання, відкриті у Перперіконі у 2010 році, датували ХІ-Х століттями до нашої ери. Знайдена там монета Олександра Македонського свідчить, що культове значення цього місця зберігалося і в елліністичний період. Поки що дослідники не можуть остаточно сказати, чи нові споруди є окремими гробницями, чи продовженням уже відомого комплексу.
Перперікон розташований на скелястому пагорбі заввишки 470 м у Східних Родопах, приблизно за 20 км на північний схід від Кирджалі. Протягом тисячоліть пам'ятка пройшла шлях від доісторичного ритуального центру до фракійського святилища, римського міста, ранньохристиянського єпископського осередку та середньовічної фортеці.

Під час розкопок у болгарському селищі Дебелт археологи знайшли античну золоту сережку. Вона була подібною до прикрас на жіночих фаюмських погребальних портретах.
Знахідку побачили в щілині між плитами в громадських лазнях часів Римської імперії в місті Деульт - колонії ветеранів VІІІ легіону Октавіана Августа.

Археологи виявили у гірському поселенні Чалтилар-Гоюк на південному заході Туреччини обсидіанові знаряддя, виготовлені з вулканічного скла, що походить із грецького острова Мелос, що свідчить про існування розгалужених торговельних маршрутів понад 4,4 тис. років тому.
Артефакти знайшли на висоті майже 1,25 км над рівнем моря та приблизно за 100 км від узбережжя. Аналіз хімічного складу обсидіану підтвердив його походження з острова Мелос, що вказує на потрапляння матеріалу до гірського поселення через мережу обміну між різними громадами, повідомляє Аrkео Nеws.
Обсидіан є природним вулканічним склом, яке в кам'яну добу високо цінували завдяки надзвичайно гострим краям після розколювання. З цього матеріалу виготовляли ножі, різці, скребки та інші знаряддя праці ще до широкого поширення металу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли в Туреччині 3500-річну печатку та християнський амулет
Дослідники пояснюють, що кожне вулканічне родовище має унікальний хімічний склад. Саме це дозволило визначити, що знайдений обсидіан походить із Мелоса. Науковці припускають, що камінь не перевозили безпосередньо мешканці поселення, а він поступово переходив від громади до громади, доки не дістався гірської місцевості.
Під час розкопок також виявили уламок грецької керамічної посудини у формі сковорідки та обсидіанові вироби, виготовлені з каменю, який походить із центральної частини Туреччини. Це свідчить, що поселення отримувало товари одночасно з боку Егейського моря та внутрішніх районів Анатолії.
Археологи вважають, що природним шляхом, який поєднував узбережжя з гірськими районами, могла бути річка, у верхів'ях якої розташоване поселення Чалтилар-Гоюк. Це робило його важливою ланкою у торговельній мережі кам'яної доби.

В античному місті Кібіров на території сучасної Туреччини археологи виявили 30 могил. Розкопки проводили в руїнах великого храмового комплексу. Могили виявили під базилікою. Це вказує на те, що поховання належали представникам еліти.

3 серпня 1992 року Леонід Кравчук і Борис Єльцин підписали в Ялті угоду про принципи формування ВМС України та Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР.
Сторони ухвалили рішення про виведення ЧФ зі складу Об'єднаних збройних сил СНД і про його спільне використання Україною і Росією впродовж трьох років. Це назвали перехідним періодом. Статус останнього мали визначити окремою угодою, яку були зобов'язані підписати до 1 жовтня 1992-го.
Президенти України та Росії на перехідний період спільною згодою мали призначати Об'єднане Командування флотом. Комплектування кораблів мало проводитися призовниками України та Росії в рівній пропорції. Військовослужбовці складали присягу державі, громадянами якої вони є. А військово-морську символіку флоту мали визначити й затвердити президенти впродовж 1 міс.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна мала забрати Чорноморський флот собі, але не зробила цього. Так почалася трагедія Володимир Огризко
Сторони визнали доцільність проведення політики, спрямованої на перетворення Чорного моря в без'ядерну зону, територію миру і стабільності. А до закінчення перехідного періоду всі проблеми Чорноморського флоту мали розв'язувати відповідно до угоди між Україною та Росією про подальший розвиток міждержавних відносин, де йшлося про утримання від будь-яких односторонніх дій.
За кілька років Москва забере собі всі найкращі й найновіші кораблі. Також росіяни неохоче покидатимуть Севастополь, бо сподівалися на його передання РФ.

5 квітня 1992 року Чорноморський флот перейшов в адміністративне підпорядкування Міністерству оборони України. Відповідний указ підписав тодішній президент Леонід Кравчук. Документ дав офіційну підставу для початку формування власних Військово-Морських сил.
Серйозні протиріччя між Україною та Росією щодо Криму почалися 1992-го. РФ почала активно перешкоджати процесу переходу флоту під контроль України. 11 квітня 1992 року президенти Росії Борис Єльцин і України Леонід Кравчук зупинили дію указів про передання Чорноморського флоту під юрисдикцію своїх країн.
Після розвалу СРСР у Києві не знали, що робити з Чорноморським флотом. Головний штаб ВМС Росії зміг схилити на свій бік більшість особового складу флоту. Командувач флоту Ігор Касатонов віддав розпорядження не складати присягу на вірність народу України, допоки керівництво держав не домовиться остаточно, кому належить ЧФ.
Спочатку Київ і Москва домовлялися поділити флот навпіл. 3 вересня 1993-го планували чергові переговори в Масандрі між українською і російською делегаціями. Росіяни хотіли мати українську частину флоту в обмін на газові борги. Кравчук погодився за скасування боргів за газ віддати Росії весь флот і його інфраструктуру.

Першокурсники спеціальності "Історія та археологія" Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького завершили навчальний рік археологічною практикою, під час якої взяли участь у дослідженні загадкової 32-метрової аномалії на городищі скіфського часу Черниші.
Упродовж двох тижнів студенти працювали на базі археологічної експедиції Києво-Могилянської академії на Трахтемирівському півострові та досліджували пам'ятку скіфського часу. Під час розкопок фахівці зосередили увагу на великій аномалії, яку спочатку вважали курганом бронзового віку, повідомляє пресслужба університету.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розкопали курган древніх жерців
На глибині 1,5 м археологи не знайшли ані поховань, ані навіть дна об'єкта. Через це дослідники не змогли остаточно визначити його природу.
Подальше вивчення аномалії запланували на наступні польові сезони. Саме тоді археологи сподіваються встановити, що приховує ця ділянка землі.

У липні 2019 року археологи проводили розкопки неподалік проспекту Перемоги у Чернігові. Тоді вдалося знайди декілька приватних садиб часів Київської Русі ХІІ-ХІІІ ст, а також велику кількість фрагментів скляних браслетів - жіночих прикрас.

2 серпня 1921 року більшовицький уряд звернувся до світу з проханням допомоги у боротьбі з голодом на Поволжі. Того ж дня Володимир Ленін написав "Звернення до селян України" з аналогічним закликом.
Випадки масового голодування на Поволжі почали реєструвати з осені 1920-го, але пік голоду припав на 1921-й. Тоді лихо охопило 35 губерній із населенням у 90 млн осіб, із яких сильно голодували понад 40 млн. До голоду призвели післявоєнна розруха, посуха та більшовицька політика воєнного комунізму, елементом якої була продрозкладка - у селян вилучали увесь хліб та навіть посівне насіння "на потреби держави та армії". Його також експортували за кордон.
Незабаром, після звернення Леніна до українських селян, розпочалося масове та насильне вивезення хліба з України до Росії. Смертельний голод почав швидко ширитись південними губерніями України, та насильної конфіскації хліба це не зупинило. Більшовики планували не лише вивезти зерно, а й придушити селянські антирадянські повстання. Голод набув ознак Голодомору.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Наказали вивозити хліб з України
Усвідомлюючи масштаби лиха, більшовики розпочали заходи з ліквідації, та вони були малоефективними. Вирішили звернутися по допомогу до міжнародної спільноти, при цьому займалися фальсифікацією причин масової смертності, применшуючи масштаби голоду. За тодішніми офіційними повідомленнями голодували до 28 млн осіб.
Допомогу голодуючим погодилися надати Американська адміністрація допомоги - АRА (англ. Аmеrісаn Rеlіеf Аdmіnіstrаtіоn), яку очолював Герберт Гувер, Місія Фрітьйофа Нансена, із якою співпрацювали десятки різноманітних благодійних організацій, китайський Харбінський комітет допомоги голодуючим, Міжнародний робітничий комітет, Міжнародний союз допомоги дітям та інші. Водночас 1922 року місії звернули увагу і на Україну. Представник місії Нансена, норвезький діяч Відкун Квіслінг, повідомляв про 7 млн українців, які помирають від голоду.
Попри участь великої кількості міжнародних організацій, близько 80% усієї закордонної допомоги радянській державі надала АRА. З літа 1922-го американці щоденно забезпечували їжею, продовольством, одягом та ліками понад 10 млн осіб. Витрати організації сягнули $61,5 млн - нині близько $1 млрд. Радянська Росія, а згодом СРСР, витратили на підтримку місії $14 млн.
Голод на Поволжі вдалося зупинити 1922 року, а в Україні 1923-го. Кількість жертв становила мільйони.

11 січня 1919 року радянський уряд запровадив продрозкладку. Це система примусової заготівлі сільськогосподарських продуктів. Стала одним з елементів політики "воєнного комунізму".
В Україні продрозкладка почала діяти з 13 квітня. Її накладали на господарства площею понад 5 десятин. Найбільше від неї постраждали заможні селяни, які виступали проти більшовиків. Мали здавати "надлишки" зерна державі за встановленими твердими цінами, подекуди значно нижчими, ніж для звичайних селян.
Продрозкладку проводили органи Наркомпроду. Насильницьке вилучення хліба та зерна здійснювали продзагони - озброєні команди робітників. Підтримували їх солдати Червоної армії та активісти комітетів бідноти.
Пізніше, окрім хліба та фуражного зерна, у селян почали вилучати м'ясо та картоплю, а згодом усі сільськогосподарські продукти, навіть прядиво. Людей, які чинили опір, називали саботажниками та могли арештувати чи навіть розстріляти. У відповідь селяни піднімали повстання.

Археологи виявили у печері Холе-Фельс на південному заході Німеччини дві мініатюрні фігурки птахів, вирізьблені з кістки мамонта близько 40 тис. років тому, які стали одними з найдавніших і найдетальніших зразків мистецтва льодовикового періоду.
Знахідку зробили фахівці Тюбінгенського університету під час дослідження оріньякських шарів у печері Холе-Фельс, що входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Керівник розкопок, професор Ніколас Конард, назвав ці артефакти "Знахідкою року", повідомляє Аrkео Nеws.
Одна зі скульптур зображує птаха у стані спокою, який, ймовірно, сидить на гнізді. Друга фігурка демонструє птаха з широко розправленими крилами, хоча частина лівого крила не збереглася. Обидва вироби знайшли в одному археологічному шарі на відстані близько 1,5 м один від одного. Дослідники не можуть підтвердити, чи були вони створені одним майстром або належать до різних періодів.
"Знахідка року", - так охарактеризував відкриття професор Конард.
Фігурка птаха з розпростертими крилами має лише два сантиметри завдовжки, один сантиметр завширшки та пів сантиметра заввишки. Вона стала найменшою відомою скульптурою льодовикового періоду, знайденою у Швабській Юрі. Більшість інших подібних виробів із цього регіону мають довжину від трьох до дев'яти сантиметрів.
Обидві фігурки також вирізняються малою вагою. Одна важить приблизно 1,3 г, інша - лише 0,7 г. Попри це майстри ретельно передали анатомічні особливості. У птаха, що відпочиває, добре помітні круглі очі, а на другій фігурці чітко вирізані дзьоб і паралельні насічки, які символізують пір'я.
На думку Конарда, автори цих виробів не просто створювали умовні образи птахів. Вони уважно спостерігали за живими тваринами й відтворювали їхню поведінку у мініатюрних різьблених скульптурах, що дозволяє дослідникам висувати припущення про види птахів та їхні дії.
Переважна більшість відомих фігурок тварин льодовикового періоду зображує їх у статичних позах. Нові знахідки вирізняються тим, що передають поведінку птахів. Один із них має позу, характерну для висиджування яєць або гніздування. Інший може зображувати політ, перебування на воді або демонстрацію загрозливої чи шлюбної поведінки.
Точно визначити види птахів поки що не вдалося. Серед можливих варіантів дослідники називають куріпку, кістки якої часто знаходять у цьому регіоні, а також глухаря, інших представників куроподібних або окремих хижих птахів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли ймовірний палац правителів VІІІ століття в Узбекистані
Нові знахідки також підтверджують припущення, що окремі стоянки людей льодовикового періоду могли мати власні мистецькі традиції. Приблизно 25 років тому у Холе-Фельс уже знайшли ще одну вирізьблену з кістки мамонта фігурку водоплавного птаха. Тепер їхня кількість у печері зросла до трьох, тоді як на інших великих пам'ятках цього регіону знаходили переважно зображення мамонтів, печерних левів, диких коней та інших тварин, але не птахів.
Дослідники вважають, що мешканці Холе-Фельс могли надавати птахам особливого символічного значення. Науковці припускають, що фігурки могли бути особистими талісманами, символами спільноти або предметами, пов'язаними з обрядами чи переказами, зміст яких не зберігся до наших днів.

Львівські археологи знайшли фрагмент муру Високого Замку. Науковці припускають, що це мур ХІV століття. Розкопки розпочали на замовлення ЛКП "Зелений Львів" перед будівництвом канатної дороги.

Третя експедиція іспанського мореплавця Христофора Колумба 31 липня 1498-го відкрила острів Тринідад в Карибському морі поблизу північно-східних берегів Південної Америки.
Третя експедиція Христофора Колумба відбулася з 1498 по 1500 рік. Флотилія з шести суден досягла островів Тринідад і Маргарита, поклавши початок відкриттю Південної Америки. Колумб охрестив острів Ла-Ісла-де-Ла-Тринідад на честь Святої Трійці. Етнолог Деніел Гаррісон Брінтон запропонував назвати населення Карибського моря "араваками" через їхню культурну та мовну схожість із материком Аравак.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хворий Колумб провів на Ямайці цілий рік
Іспанці, які йшли за Колумбом, підкорили або переселили араваків, які тоді населяли острів. Але бідність корисних копалин і неплодючі ґрунти острова суттєво зменшили увагу до нього з боку завойовників. Перше європейське поселення на острові - Хосе-де-Оруна - з'явилося 1592-го. Спроби вирощувати тут тютюн і какао були неуспішними. Острів перейшов до британської корони.
Після скасування рабства на острови прибули тисячі робітників з Індії, Іспанії, Португалії, Англії, Франції, Китаю. Їхні нащадки й становлять сьогодні основу народу, який називають тринідадцями.

Четверта експедиція мореплавця Христофора Колумба в пошуках нового шляху до Індії розпочалася 3 квітня 1502 року. В ній взяли участь чотири кораблі з 150 членами екіпажу. Колумб підійшов до північного берега землі, населеної народом майя - сучасний Гондурас. Христофор висадився на материк і формально вступив у володіння країною. У вересні Колумб відкрив Москітовий берег - Нікарагуа, і Золотий берег - Коста-Рика.

Лазерне сканування південно-західної Амазонії показало, що давня цивілізація акірі займала значно більшу територію, ніж вважали раніше, та могла звести до 30 тис. земляних споруд.
Народ акірі проживав у регіоні приблизно між 600 роком до нашої ери та 850 роком нашої ери. Він створив розгалужену мережу громад зі спільними традиціями, а єдиними відомими слідами цієї цивілізації залишилися геометричні земляні споруди, оточені ровами та з'єднані прямими дорогами, повідомляє Sсіеnсе Аlеrt.
Для дослідження вчені використали технологію LІDАR. Лазерні імпульси, які випромінює літак, проходять крізь лісовий полог, відбиваються від поверхні землі та дозволяють відтворити прихований рельєф.
Дослідники обстежили 4497 кв. км лісу, виконавши серію польотів загальною протяжністю близько 450 км. Під час аналізу вони виявили 432 земляні споруди. Із них 396 археологи раніше не фіксували.
"Найбільше нас здивувала надзвичайно велика кількість геогліфів та інших земляних споруд, знайдених на території, що становить менш ніж 3% Великої Амазонії. Масштаб археологічних знахідок свідчить, що багато інших регіонів Амазонії могли бути заселені значно щільніше й змінені значно інтенсивніше, ніж припускали раніше", - сказав археолог-антрополог Гельсінського університету Мартті Пярссінен.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли в Туреччині 3500-річну печатку та християнський амулет
За оцінками науковців, на піку розвитку цивілізація акірі могла займати до 183 тис. кв. км. Така територія була здатна забезпечити проживання від 1,2 до 3 млн людей. Загальна кількість земляних споруд могла становити від 24 до 30 тис.
Результати дослідження опублікували в журналі Nаturе. На думку авторів роботи, відкриття ставить під сумнів традиційне уявлення про Амазонію як про майже незаселений регіон.
"У центрі багатьох цих галявин височіли б великі геометричні земляні споруди, з'єднані широкими та вузькими дорогами. У певні пори року ці місця оживали б завдяки церемоніям, зібранням, музиці, танцям, спортивним змаганням та іншим спільним подіям", - зазначив Пярссінен.

В античному місті Кібіров на території сучасної Туреччини археологи виявили 30 могил. Розкопки проводили в руїнах великого храмового комплексу. Могили виявили під базилікою. Це вказує на те, що поховання належали представникам еліти.

Розшукали фото Лубен Полтавської області 1910 року.
Світлини були в архіві художника та архітектора Валентина Фельдмана. Він більшу частину свого життя прожив в Україні, бував у багатьох місцях.
На початку ХХ століття Лубни були повітовим містом Полтавської губернії. За переписом 1910 року в місті налічувалося 2 349 домогосподарств і проживало 12 786 осіб, діяло сім православних церков.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: За нього билися дві імперії - опублікували старі фото українського містечка
Лубни це місто з тисячолітньою історією, яке згадується ще у літописах. Промисловий розвиток міста прискорився після відкриття залізничної лінії у 1901 році, що зв'язала Лубни з магістраллю Київ - Харків.


На одному з інтернет-аукціонів, опублікували унікальні світлини південного українського міста Миколаєва. Їх зробили під час Першої світової війни 1914-1918-го.
Місто було відоме кораблебудівними підприємствами. Всього у Миколаєві діяло 44 промислових заводів і цехів. На них працювало 17 тис. осіб. Було 882 ремісничо-кустарних підприємства.

Археологи дійшли висновку, що людські останки, знайдені під колишньою резиденцією рейхсмаршала Германа Герінга у штаб-квартирі Адольфа Гітлера "Вовче лігво", не пов'язані з подіями Другої світової війни. Дослідники встановили, що будівлю звели на місці значно давнішого кладовища.
Висновків дійшли після тритижневих розкопок, які провели фахівці Польської академії наук спільно з фондом Lаtеbrа. Дослідження показало, що нацистська споруда була побудована безпосередньо над старим цвинтарем. Саме це пояснює знахідку шести скелетів дорослих і дітей, виявлених два роки тому лише за 2030 сантиметрів під підлогою будинку, повідомляє Неrіtаgе Dаіly.
Після відкриття у 2024 році неглибокі поховання без рук і ніг викликали численні припущення щодо їхнього походження. Польська прокуратура розслідувала справу, однак не змогла встановити особи загиблих, час і причини їхньої смерті. Згодом провадження закрили.
"Будинок Герінга був збудований на цвинтарі. Ми ще не знаємо, скільки років цьому кладовищу, але точно відомо, що воно існувало до будівництва будинку", - розповів археолог Якуб М. Нєбильський.
Під час нових розкопок археологи знайшли ще п'ять скелетів і два скупчення людських останків. Один зі скелетів лежав безпосередньо під фундаментом будівлі. Це стало доказом того, що під час будівництва нацисти порушили старі поховання.
За словами Нєбильського, будівельники пошкодили могили під час закладання фундаментів і прокладання комунікацій. Частину останків, ймовірно, перемістили та викинули, що свідчить про їхню обізнаність щодо існування кладовища.
"Це не було неглибоке поховання. Під час будівництва рівень землі був знижений, тому могили опинилися набагато ближче до поверхні", - зазначив археолог.
Дослідники також виявили черепи зі слідами впливу вогню. Тепер вони планують провести радіовуглецевий аналіз, дендрохронологічне дослідження деревини та аналіз цвяхів із трун, щоб визначити вік кладовища. Жодних особистих речей чи поховального інвентарю у могилах не знайшли.
Науковці припускають, що перед початком будівництва "Вовчого лігва" територію кладовища зрізали приблизно на 1,5 м. Через це поховання, знайдені у 2024 році, опинилися майже біля самої поверхні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Аргентині знайшли особисті речі Гітлера
Однією з робочих версій залишається припущення, що цвинтар не встигли офіційно ексгумувати через поспіх із будівництвом комплексу наприкінці Другої світової війни. Резиденцію Герінга завершили у 1944 році, коли військове становище нацистської Німеччини стрімко погіршувалося.
Археологи наголошують, що це перше професійне археологічне дослідження, проведене на території "Вовчого лігва". Комплекс, розташований у лісах сучасної північно-східної Польщі, був головною військовою ставкою Адольфа Гітлера під час операції "Барбаросса". Саме тут ухвалювали багато ключових військових рішень Третього рейху, а 20 липня 1944 року полковник Клаус фон Штауффенберг здійснив невдалий замах на Гітлера.
Поруч із укріпленим бункером Герінга розташовувалася його простора резиденція, яка відображала любов рейхсмаршала до розкоші. Водночас, за історичними даними, він частіше перебував у своєму мисливському будинку в лісі Ромінта, ніж у "Вовчому лігві".

Біля берегів Данії виявили німецький підводний човен. Субмарина U-3523 типу ХХІ була виготовлена в часи Адольфа Гітлера. Існує міф, що на цій субмарині Адольф Гітлер намагався втекти до Південної Америки.