Gazeta.ua

Концерт "Донеччина симфонія життя" відбудеться 11 травня в Національній філармонії України в межах проєкту "Філармонія нескорених". Подія вдруге об'єднає два музичні колективи з Донецької області оркестр "Ренесанс" Маріупольської камерної філармонії та камерний оркестр домристів "Лик домер". Уперше вони виступили разом минулого квітня у столичному Будинку архітектора. Цього разу з деякими змінами повторять програму, що складається переважно з музики донецьких композиторів. Про свої колективи та спільну подію розповідають солістка та концертмейстерка оркестру "Ренесанс" Наталя Ляшенко і художня керівниця та диригентка оркестру "Лик домер" Світлана Білоусова Наталя Ляшенко: "Ренесанс", який заснував диригент Василь Крячок, уперше виступив у Маріуполі 17 квітня 1989 року. Відтоді брав участь у знакових фестивалях у Львові, Сумах, Києві, Кракові тощо. Репертуар оркестру охоплює яскраві зразки української барокової музики, світову та вітчизняну класику, твори наших сучасних композиторів, зокрема в аранжуванні Василя Крячка. На основі колективу 2018-го відкрилася Маріупольська камерна філармонія, що базувалась у приміщенні Палацу культури "Маркохім". Після початку повномасштабного вторг­нення ми були змушені евакуюватися до Києва. Директор і головний диригент філармонії Василь Крячок, музиканти Маріуполя та запрошені виконавці брали участь у заходах під егідою оркестру "Ренесанс". А також поновили єдиний у Донецькій області фестиваль класичної музики Маrіuроl Сlаssіс і проводили його в кількох містах України та Польщі. У грудні 2022 року ми продовжили свою діяльність в оновленому складі в київському Будинку архітектора. А вже в лютому ­2023-го виступили на сцені Національної філармонії України в межах проєкту "Філармонія нескорених", автором якого став гендиректор закладу Михайло Швед. Цей проєкт спрямовано на підтримку музикантів з окупованих і деокупованих українських територій, а також міст, що перебувають під постійними обстрілами агресора. Сьогодні маємо тимчасову, на період окупації Маріуполя, репетиційно-концертну базу Будинок архітектора, де проводимо більшість виступів. З основного складу маріупольців залишилося всього п'ять оркестрантів. До оркестру приєдналися музиканти з інших окупованих міст Луганська, Сіверськодонецька та Лисичанська, а крім того, з Харкова, Запоріжжя, Кривого Рогу та Києва. 17 квітня 2024-го "Ренесанс" святкував 35-річчя. Частиною серії ювілейних заходів став проєкт "Донеччина симфонія життя" у творчій співпраці з оркестром "Лик домер". Рік по тому представимо його вдруге. Ми виконаємо знакові твори композиторів Володимира Стеценка, Віктора Косенка, Михайла Шуха, а також маріупольця Володимира Мітіна, який помер 2018 року. Крім того, прозвучить "Не твоя війна" Богдани Фроляк фантазія на теми пісень гурту "Океан Ельзи", присвячена оркестру "Ренесанс" та академічному камерному оркестру "Віртуози Львова". Ексклюзивом вечора буде унікальне спільне виконання "Ренесансом" і "Ликом домер" гімну-реквієму "Місто Марії" Золтана Алмаші. На тлі емоційних переживань 2022 року автор присвятив його місту-герою Маріуполю. Концертна програма має важливе значення нині, коли більша частина Донецької області перебуває під російською окупацією. Доля композиторів, твори яких увійшли до цієї програми, в той чи той момент їхнього життя була пов'язана з Донеччиною. Як і доля виконавців обох оркестрів. Світлана Білоусова: "Лик домер" створив 1992 року в Донецьку домрист і композитор Валерій Івко. Ансамбль віртуозів став потужним творчим осередком української культури на Донеччині. Протягом 33 років співпрацював із композиторами регіону та виступав на різноманітних концертних майданчиках, зокрема в Німеччині та Польщі. На сьогодні це єдиний у своєму роді оркестр домристів із тривалою історією та аудиторією прихильників. А існує він на громадських засадах і веде активне творче життя лише завдяки ентузіазму учасників. У домровому виконанні по-новому звучить академічна музика різних епох від Йоганна Себастьяна Баха до Євгена Станковича, аранжування джазових композицій та оригінальні твори, написані спеціально для цього інструмента. Наш репертуар збагачують молоді композитори. Останній концерт першого складу оркестру відбувся у квітні 2014-го в межах Українського літературного фестивалю в донецькому культурному центрі "Ізоляція". Через війну колективу довелося залишити рідне місто та переїхати до столиці. Репетиційно-концертний процес продовжили в оновленому складі в Національній музичній академії України. Новим важким викликом 2022 року для нас стала втрата керівника Валерія Івка. Тепер я веду далі справу вчителя. Сьогодні "Лик домер" згуртував молодь із Луганська, Донецька, Бахмута, Маріуполя, Кривого Рогу, Кропивницького, Чернігова, Житомира, Рівного, Львова, Полтави та Сум. Усі учасники дотримуються єдиної системи поглядів, що становлять основу виконавської школи Валерія Івка. Проєкт "Донеччина симфонія життя" це насамперед можливість показати різнобічні прояви інструментального мистецтва Донеччини як вагомого шару української музичної культури. Прагнемо проілюструвати сторінки з історії його розвитку, нагадати про митців і зберегти потужне творче надбання. Унікальність концерту полягає в тому, що на одній сцені будуть два оркестри з Донеччини струнний і струнно-щипковий різні за складом і тембром, проте з подібною історією. Окрім робіт Валерія Івка, ми зіграємо твори, які представники Донецької організації Національної спілки композиторів України написали для нашого оркестру. Це композиції, що їх у різні роки створили Євген Мілка, Олександр Некрасов, Сергій Мамонов, Олексій Скрипник і Євген Петриченко. У їхніх творах простежується національна стилістика. Концепцію вечора доповнять "Варіації на тему Паганіні", які польський композитор Вітольд Лютославський написав під час німецької окупації Польщі. Сьогодні необхідно продовжувати відкривати невідомі широкому загалу мистецькі прояви та творчі здобутки Донеччини. А водночас згуртовувати та підтримувати українців, які були змушені залишити свої домівки 2014 року, а згодом і 2022-го. Сподіваюся, наша творчість надихне людей і стане своєрідним символом продовження життя.

"З появою наших реактивних винищувачів Меssеrsсhmіtt Ме-262 закінчилася епоха гвинтових літаків. Пропоную їх усіх підняти в небо й пустити на таран на американські бомбардувальники. Це припинить ворожі авіанальоти, доки з Америки доставлять заміну. Перепочинок дасть змогу покращити ситуацію з пальним та побудувати реактивні винищувачі. За їх допомогою ми відновимо перевагу в повітрі", переконував німецький офіцер, 31-річний Ганс-Йоахім (Гайо) Геррманн, командувача повітряних сил Германа Ґерінга (18931946) в Берліні у вересні 1944-го. Гайо був уславлений пілот винищувача, потопив 12 кораблів і збив дев'ять бомбардувальників. Ґерінг прихильно поставився до його ідеї з таранами. Та вона підкреслювала відчайдушне становище Німеччини, тому рейхсмаршал довго не наважувався озвучити таке рішення фюреру Адольфу Гітлеру. Лише на початку березня 1945-го план Гайо погодили. "Врятуйте націю від знищення шляхом свідомого ризику своїм життям, розіслав циркуляр Герман Ґерінг. Я кличу вас на місію, з якої у вас мало шансів повернутися". Зголосилися сотні випускників льотних шкіл. Із них Ганс-Йоахім Геррманн почав формувати спецзагін Еlbе. Набирали лише молодих, безтурботних і недо­свідчених. Відмовляли досвідченим пілотам і тим, кого вважали недостатньо сміливими. Підготовка мала переважно ідеологічний характер. Практична частина складалася з вивчення ключових складових американських бомбардувальників. Обранцям були доступні в необмежених кількостях вина, коньяк і шоколад. Їх настрої підігрівали патріотичними й антисемітськими фільмами. Деталі місії розкрили 20 березня 1945-го. Влаштували зустріч із пілотом, який вижив після тарана. На п'яти аеродромах почали готувати літаки Ме-109 і Fосkе-Wulf Fw 190. З них познімали броню та гармати, щоб зробити маневренішими. Залишали кулемет і 60 патронів. Стріляти дозволили лише в разі потреби відбитися від винищувачів. Бомбардувальники потрібно було атакувати саме тараном, щоб залякати противника й підірвати бойовий дух його екіпажів. Учасникам групи Еlbе дозволили вистрибувати з літаків з парашутом безпосередньо перед зіткненням. 7 квітня 1945-го пілоти спецзагону Еlbе провели операцію Wеrwоlf. Того дня американська 100-та бомбардувальна група отримала завдання уразити стратегічні цілі на Півночі Німеччини. Група базувалася на аеродромі Тhоrре Аbbоtts на Сході Англії, залучила до вильоту 1304 бомбардувальники та 792 винищувачі. У Німеччині з п'яти аеродромів у небо здійнялися 183 винищувачі, які мали піти на таран проти американських бомбардувальників. Льотчики склали заповіти, написали прощальні листи та запакували свої речі в посилки. Вони піднялись на висоту 11 км і під­стерігали противника. У радіоефірі слухали гімн нацистської партії. Отримавши команду "Всі стерв'ятники й соколи на волю!", різко скерували свої літаки донизу й зі швидкістю понад 800 км/год. мчали до американських літаків. Їм вдалося уразити тараном 23 бомбардувальники, ще 28 підбили винищувачі Ме-262 та Jаgdgеsсhwаdеr 7. Тоді над озером Штайнхуде поблизу Ганновера зав'язалася остання велика повітряна битва Другої світової війни. Люфтваффе втратив 133 винищувачі, 40 із них під час спроби тарана чи успішного його виконання. Кілька німецьких пілотів стрибнуло з парашутом і було розстріляно винищувачами США. Американці втратили щонайменше 25 літаків. Більшість їхніх бомбардувальників досягла цілей і скинула бомби. Команду Еlbе розформували. Її пілотів перевели в піхоту, яка долучилася до оборони Берліна. 7 квітня 1853-го під час пологів англійської королеви Вік­торії (18191901) лікар Джон Сноу (18131858) для знеболення використав хлороформ. Медик розробив маску для подавання цієї речовини. Правителька народила восьму дитину сина Леопольда. Під час наступних пологів 1857 року Сноу знову запросили до королівських покоїв. До того англіканська церква засуджувала анестезію, біль під час пологів вважали покаранням за біблійний гріх Єви. Після схвалення Вікторією хлороформну анестезію почали називати королівською і вона стала популярною в Європі. 8 квітня 1513-го іспанський мореплавець і губернатор карибського острова Пуерто-Рико, 39-річний Хуан Понсе де Леон, оголосив володінням Іспанії півострів Флориду тепер територія США. Він досліджував ті краї в пошуках чудодійного джерела вічної молодості, про яке чув від жителів Пуерто-Рико. Конкістадора вразила багата тропічна рослинність нової землі, й тому він назвав її Флоридою. Наступного року Хуана Понсе де Леона призначили військовим губернатором Флориди. 9 квітня 1368-го біля німецького міста Нюрнберг почали висівати ліс. Ініціював саджання промисловець, 54-річний Петер Штромер. Деревина потрібна була для облаштування шахт, заводів та млинів. Штромер заготував насіння з шишок сосни та ялиці, бо вони росли найшвидше. Засаджений масив навколо Нюрнберга став першим штучним лісом у світі. Штромера назвали батьком лісівництва. Його наступники почали заробляти на посадковому матеріалі й лісових технологіях, які стали затребувані в Центральній Європі. 129 пакистанських військових та 11 цивільних загинули внаслідок сходження лавини на військову базу на льодовику Сіачен на хребті Каракорум у Гімалаях 7 квітня 2012 року. Площу понад 1 кв. км накрило снігом завтовшки до 21 метра. Пакистанці розміщувалися на висоті 3 тис. метрів над рівнем моря на противагу індійцям, які з 1980-х намагалися встановити контроль над льодовиком. Для цього обидві сторони утримували 150 військових баз на льодовику й навколо нього. Деякі з них перебували вище за 6 тис. метрів над рівнем моря, тому регіон називали найвищим місцем на планеті, де точилися бойові дії. Майже 900 військових загинуло через лавини та суворі умови "Не закликайте мене тікати. Моя смерть може принести більше користі, ніж моє життя. Не допущу, щоб із мене знущалися. Не хочу, щоб на вулицях Одеси, Корфу й Ангоноса показували на мене пальцями от іде патріарх-убивця", відмовився сховатися від яничарів 75-річний Патріарх Константинопольський Григорій V, якого повісили поруч із його резиденцією після відправи Великодньої літургії 10 квітня 1821-го. Султан Махмуд ІІ звинуватив предстоятеля в підтримці греків, які почали революцію. За два дні після страти його тіло скинули в море. Труп Григорія V виловили моряки, які доставили його до Одеси, де патріарха поховали. 1871-го на прохання грецького уряду останки перенесли до кафедрального собору в Афінах

Тренер збірної України провалює свою роботу Збірна Бельгії завжди була незручним суперником для наших команд. Почалося все у фінальній частині Кубка світу-1986. Так, тоді в Мексику, яка приймала турнір, поїхала радянська команда. Але її хребет формували вихідці з України на чолі з київським тренером Валерієм Лобановським. Саме він після програного бельгійцям матчу 1/8 фіналу зізнається, що не розуміє, як можна було "відпустити" суперника. На той момент СРСР, маючи найкращу клубну команду світу київське "Динамо", вважався фаворитом турніру. Час Бельгії настане за майже три десятиліття. Тоді у країні виросло ціле покоління супертопових футболістів. І якщо 2014-го команда Едена Азара та Кевіна Де Брейне неочікувано програла чвертьфінал Аргентині, то за чотири роки вона обіграла на цій же стадії Бразилію і в підсумку посіла третє місце. За бронзові нагороди трофеїв не дають. Але дивно чути твердження, що золоте покоління бельгійського футболу себе не реалізувало. Перше місце воно одне. У світі достатньо визнаних футбольних грандів, які і здобувають золоті нагороди. Часи Данії та Греції, які вигравали Євро 1992-го та 2004 року відповідно, минули. Інша річ, що після 2018-го на бельгійців очікувано чекав спад. Насамперед серйозно здав капітан команди Азар. Закінчив кар'єру стовп захисту Венсан Компані. Значною мірою нинішня команда тримається на двох фігурах півзахисникові Де Брейне та форвардові Лукаку. Тому, коли саме Бельгія випала збірній України в матчах, які визначали володаря путівки до найсильнішого дивізіону Ліги націй, це викликало стриманий оптимізм. Навіть попри те, що золоте покоління наших футболістів ніяк себе не показало. Був провал на Євро-2024 й невиразна гра в Лізі націй, коли примудрилися програти навіть збірній Албанії. Такі результати змушували тверезо оцінювати наші шанси у протистоянні з суперником, який напередодні матчів зміцнив тренерську позицію. У нас же на посаді залишився Сергій Ребров. До його роботи залишалося чимало запитань. І вони тільки посилилися після програшу бельгійцям за сумою двох матчів. Перший матч у Бельгії, формально домашній, який відбувся в іспанській Малазі, Україна виграла 3:1. Поєдинок укотре довів поганий стартовий план тренерського штабу нашої команди. Наслідком стали невиразні дії підопічних Реброва в першому таймі та пропущений гол від Лукаку. Нічого особливо не змінилось і після перерви. Але нам допоміг пресинг Гуцуляком правого захисника бельгійців і вимушене переведення Зінченка на позицію флангового оборонця. Нинішній гравець "Арсеналу" має достатньо навичок у грі з цієї зони. Даремно, що за футбольною "освітою" він півзахисник. Українці зуміли забити три м'ячі упродовж 12 хв., і саме цей відтинок часу став найкращим у виконанні команди. Напередодні повторного поєдинку були чималі сумніви в підсумковому успіху. Усім відомо про неспроможність збірної України якісно грати два матчі за три дні. Згадувалися поєдинки ­плейоф за вихід до Кубка світу-2014. Тоді ми програли Франції в Парижі з рахунком 0:3 після київського 2:0. Мені пощастило спілкуватися з тодішнім головним тренером Михайлом Фоменком. Паризьке фіас­ко він пояснив так: "Ми програли всю боротьбу". Але навіть раціоналіст Фоменко виставив на "Стад де Франс" атакувального півзахисника Безуса в надії виграти такий необхідний на той момент виїзний матч. А Ребров апологет футболу першим номером застібнувся в Бельгії на всі ґудзики, бажаючи відстояти "домашню" перемогу. Нічого з того не вийшло. Хоча до 70-ї хвилини рахунок був 0:0. Але важко грати тільки на відбій. Рано чи пізно тебе охопить фізична та психологічна втома. І ти не зможеш виграти ту саму боротьбу, про яку говорив Фоменко, в такого гренадера, як Лукаку, котрий за рахунку 1:0 на користь бельгійців забив іще двічі. Після матчу Реброву нічого не залишалося, як торочити про неважливість турніру. Хоча сам підхід до протистояння з Бельгією був надсерйозний зміщення туру національного чемпіонату, оптимальний, наскільки це можливо, склад на всі поєдинки. Тренер настільки не виправдовує очікувань, що будь-яка перемога для нього надцінна. Поки що їх немає. І останній шанс втриматися на посаді пройти кваліфікацію до фінальної частини Кубка світу-2026, яка розпочинається у вересні.

"Я ніколи в житті не хворіла на черевний тиф і завжди була здорова. Чому мене хочуть закрити, як прокажену, і тримати в одиночній камері із собакою як компаньйоном?" обурювалася 45-річна Мері Меллон, яку 27 березня 1915-го відправили на пожиттєвий карантин у одну з лікарень Нью-Йорка. Жінка народилася в Ірландії, але у 15 років переїхала жити до дядька в Нью-Йорк. Спочатку працювала покоївкою, але потім захотіла зароб­ляти більше і стала кухаркою. Улітку 1906-го Мері Меллон влаштувалася готувати їжу для сім'ї багатого банкіра Чарльза Воррена. Протягом кількох днів шестеро з 11 людей у його будинку захворіли на черевний тиф. Воррен найняв дослідника черевного тифу Джорджа Сопера. Той дійшов висновку, що джерелом хвороби була кухарка Ворренів, яка тоді перейшла на інше місце роботи. Сопер виявив, що, починаючи з 1900 року, Меллон працювала в семи різних сім'ях. За цей час у її оточенні 22 людини перенесли тиф і одна дівчина померла від цієї хвороби. Щоб довести своє припущення, дослідник знайшов кухарку й попросив у неї зразки крові та калу. Жінка накинулася на нього з великою виделкою і вигнала геть. Тоді Сопер попросив підмогу в департаменті охорони здоров'я Нью-Йорка. Разом із чиновницею та п'ятьма поліцейськими йому вдалося затягнути Мері в машину швидкої допомоги й відвезти до лікарні. "Ми їхали наче у клітці з розлюченим левом", згадувала пізніше чиновниця департаменту. Лікарі виявили осередок тифу в жовчному міхурі Меллон. Фахівці припустили, що вона народилася з інфекцією, оскільки її мати перехворіла на черевний тиф під час вагітності. Мері запропонували видалити орган, але вона відмовилася. Жінка заперечувала хворобу, яка легко передавалася через їжу, і відмовлялася змінювати роботу. Щоб захистити людей від небезпечної кухарки, її вирішили ізолювати в лікарні на острові Норт-Бразер у Нью-Йорку. У пресі її почали називати Тифозною Мері. Новий комісар охорони здоров'я в лютому 1910 року вирішив її звільнити в обмін на обіцянку більше не найматися кухаркою. Декілька років Мері Меллон працювала пралею та на інших роботах, але через нижчі заробітки її постійно тягнуло повернутися у свою професію. У січні 1915-го в лікарні Слоун у Нью-Йорку стався спалах тифу захворіло 20 людей, двоє померли. Головний лікар викликав Джорджа Сопера. Той запідозрив у поширенні хвороби нову кухарку місіс Браун, яка насправді виявилася Мері Меллон. Сопер впізнав почерк Мері в розписках і листах. Меллон знову втекла, але поліції вдалося знайти й заарештувати. Жінку повернули на карантин на ост­рів Норт-Бразер. Там вона прожила понад 23 роки. Для неї відвели одноповерховий котедж та дозволили одноденні поїздки на материк. 1938-го через ускладнення від пневмонії Мері Меллон померла. Її кремували, і прах поховали на одному з кладовищ у Бронксі. Тифозна Мері стала першим в історії безсимптомним носієм захворювання, який опинився у вимушеній ізоляції. 27 березня 1973 року американський актор Марлон Брандо (19242004) відмовився від премії "Оскар" у номінації "Кращий актор" за виконання ролі дона Корлеоне у фільмі "Хрещений батько", протестуючи проти расистського зображення корінних американців у голлівудських фільмах. Він відправив замість себе на церемонію представницю індіанського племені апачі, активістку й акторку Сашин Літтлфезер (19462022). Їй дозволили виступати 1 хв. Вона звинуватила кіноіндустрію в негативному зображенні індіан­ців. Відтоді на церемонії заборонили виголошувати промови замість лауреатів. 28 березня 1882 року міністр освіти Франції Жуль Феррі (18321893) підписав закон про обов'язкове й безкоштовне навчання в початкових школах. Документ також передбачав відокремлення освіти від церкви. Ініціативу спричинила поразка у війні з Пруссією. Німецьких солдатів вважали освіченішими за французьких. Жуль Феррі казав: "Прусський учитель приніс перемогу своїй країні. Учитель Французької республіки готуватиметься до помсти". У програму початкових шкіл ввели географію, історію, основи права, громадянського виховання та військової справи. 29 березня 1951-го в Копенгагені 28-річний Палле Хардруп пограбував банк, застрелив касира та директора. Того ж дня його схопила поліція. Слідство встановило, що грабіжника загіпнотизував і відправив у банк старший на кілька років Бйорн Шув Нільсен. Обох засудили за пограбування і подвійне вбивство. Хардрупа відправили на безстрокове примусове лікування до психлікарні, а Нільсену дали довічне ув'язнення. 1967-го злочинців помилували і звільнили. За сім років Нільсен скоїв самогубство, випивши ціанід калію, а Хардруп змінив прізвище на Вішманн і жив до 2012-го. 76 військовополонених скористалися викопаним тунелем і в ніч на 25 березня 1944 року втекли з німецького табору Stаlаg Luft ІІІ, який був розташований біля міста Жаґань у Польщі. Копати почали з подачі британського офіцера, 33-річного Роджера Бушелла, навесні 1943-го. Тунель завдовжки 102 м починався у вигрібній ямі і пролягав на глибині 8 м. Завершувався поруч із лісом за межами табору. Земля була ще замерзла і вихід довелося пробивати довше, ніж розраховували. Замість запланованих 200 полонених встигли вийти 87. На світанку охорона помітила втікачів, 11 із них одразу схопили. Протягом кількох днів затримали всіх, крім трьох. 50 полонених розстріляли. 1948-го за вироком британського військового суду стратили 13 гестапівців, які брали участь у розстрілах полонених у таборі Stаlаg Luft ІІІ "Цієї весни пани та їхні піддані повинні взятися за посадку картоплі. Ця культура розмножується дуже швидко і дуже поживна. З жодної іншої рослини на тій самій місцевості неможливо отримати більше, ніж від картоплі. Землевласники зможуть отримати велику вигоду від її вирощування, споживаючи картоплю та заощаджуючи зерно, а також продаючи її на ринку", йшлося в наказі короля Пруссії Фрідріха ІІ (17121786), який він видав 24 березня 1756-го для жителів регіону Сілезія. Знання та схвальні відгуки про завезену з Південної Америки культуру поширювали пастори, яких почали називати проповідниками бульб

&еnsр;Я виконував свій обов'язок. Те, що я робив, я робив без ненависті, сказав поранений у живіт головний редактор газети Lе Fіgаrо, 55-річний Гастон Кальметт, опускаючись у крісло у своєму кабінеті в Парижі 16 березня 1914 року. До кімнати одразу забігли працівники редакції й оточили дружину міністра фінансів, 39-річну Генрієтту Кайо. Жінка з пістолетом у руці не чинила опору. Вона лише добивалася дозволу їхати до поліцейського відділку у власній машині з водієм, який чекав під редакцією. Їй дозволили. Генрієтта на той час уже три роки була заміжня за Жозефом Кайо (18631944), який у різні роки очолював французький уряд, міністерство внутрішніх справ і вже втретє був міністром фінансів. Їхні стосунки почалися набагато раніше, коли ще перебували у шлюбі з іншими. 10 березня 1914-го Гастон Кальметт анонсував публікацію любовного листування Генрієтти та Жозефа Кайо, яку ті вели до розлучень. Фото листів редактору Lе Fіgаrо надала перша дружина урядовця. Тривали виборчі перегони, й таким чином політичні опоненти хотіли підірвати репутацію Жозефа Кайо, який тоді очолював Радикальну партію. Перед тим видання активно критикувало міністра фінансів. Генрієтта Кайо переживала за політичну кар'єру чоловіка та власну репутацію. Після обіду 16 березня 1914 року вона поїхала зі своїм водієм до продавця зброї і придбала пістолет Вrоwnіng із набоями. Зарядила, сховала в хутряну муфту й подалася до редакції Lе Fіgаrо. Кальметта не було на місці, але жінка вирішила почекати. За годину редактор з'явився і погодився прийняти гостю. Генрієтта одразу запитала, чи здогадується він про причину її візиту. Шеф видання відповів, що ні. Тоді дружина міністра випустила всі шість куль із пістолета. Редактор помер у лікарні через 6 год. Після значного розголосу та тривалого розслідування 20 липня 1914-го в Паризькому суді розпочався процес над Генрієттою Кайо. Серед свідків був президент Раймон Пуанкаре. Про цей процес писали більше, ніж про міжнародну кризу, яка розпочалася після вбивства в Сараєво наступника престолу Австро-Угорщини і призвела до початку світової війни. Французи розділилися: одні вважали Генрієтту жертвою цькувань, інші холоднокровною вбивцею, яка запобігла витоку інформації на прохання свого чоловіка. Мадам Кайо загрожувала довічна каторга чи смертна кара. Підсудна активно заперечувала вину й переконувала, що діяла під впливом сильних емоцій, не контролювала себе. Тодішня громадськість була надзвичайно доброзичлива до жінок, які вбивали через пристрасне кохання. 28 липня 1914 року суд присяжних виправдав Генрієтту Кайо. "Як жінка вона була більш схильна піддаватися ірраціональним, пристрасним почуттям, пояснили засідателі. Вона не несла відповідальності за свої дії, коли стріляла в Кальметта". 11 березня 2018-го китайський парламент ухвалив поправку до конституції, яка дозволила Сі Цзіньпіну (1953 р. н.) залишатися на посаді голови держави необмежений час. До того діяв ліміт у два п'ятирічні терміни. Лише двоє з 2987 депутатів проголосували проти зміни. Цзіньпін очолив Китай 2013-го, скасував політику реформ і відкритості, закладену Ден Сяопіном (19041997), посилив соціалістичну ідеологізацію країни. Навколо Сі почав розвиватися культ особи. 12 березня 1669 року козацька рада в Корсуні на Черкащині погодила союзний договір з Османською імперією. За Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Петром Дорошенком (16271698) визнавали територію від нинішнього польського міста Перемишль до Путивля тепер Конотопський район на Сумщині. Султан Мехмед ІV (16421692) надав військо, яке допомагало козакам відстоювати свої володіння перед Московією та Річчю Посполитою. 13 березня 1945-го під час атаки на німецьке місто Білефельд британська авіація вперше застосувала землетрусну бомбу Grаnd Slаm. Вона важила 10 т, і майже половину цієї маси становила вибухова речовина. Після скидання з висоти приблизно 8 км досягала надзвукової швидкості й проникала в землю на глибину до 40 м. Унаслідок підземного вибуху виникала хвиля, що нищила споруди на поверхні. Британці застосували 42 такі бомби. За їх допомогою руйнували мости, віадуки, укриття для підводних човнів та берегові батареї. 186 тижнів від 17 серпня 1987-го до 11 березня 1991 року очолювала світовий рейтинг тенісисток німкеня Штеффі Граф (1969 р. н.). Вона поступилася першим місцем молодшій на чотири роки американці Моніці Селеш. Очолити рейтинг знову Граф змогла лише в червні ­1993-го, після поранення Селеш ножем. Під час матчу в Гамбургу на Моніку напав фанат німецької тенісистки. За всю кар'єру (19821999) Граф була №1 світового рейтингу протягом 377 тижнів, що є найкращим показником в історії. Вона здобула перемогу в 900 матчах, виграла олімпійське золото в Сеулі 1988-го та срібло в Барселоні 1992 року, заробила майже $22 млн

Ставка на бразильців, яку робить "Шахтар", себе вичерпала Збірна України під керівництвом тренера Сергія Реброва провалила Євро й непереконливо зіграла в Лізі націй. У чому проблема? &еnsр;Ребров занадто повірив у свій тренерський геній. Допомогли журналісти: ще не почав тренувати, а з нього зробили мегазірку: український тренер, який досяг успіхів за кордоном. Від перших кроків Сергія на посаді тренера віддавало цією безапеляційністю. Наведу простий приклад. Після провалу тренери вживають оргзаходів. Треба показати людям, які їх призначили, що вони зробили висновки. На Євро-2024 поїхали Степаненко й Сидорчук. Гравці, найкращі часи яких уже позаду. Я так розумію, їх узяли до збірної, щоб подякувати за попередні заслуги. На Євро ми провалилися. І що бачимо після цього? На матчі Ліги націй Ребров знову викликає Сидорчука та Степаненка. І тільки коли на горизонті почали вимальовуватися останнє місце в групі й відставка тренера, тільки тоді тренер звернув погляд на інших людей. Очевидно, що він загрався у свої безапеляційні рішення. Плюс президент Української асоціації футболу Андрій Шевченко зробив Реброва головним і відповідальним за результати всіх збірних від наймолодших до національної. Такого прецеденту немає ніде у світі. Я не здивувався б, якби йшлося про Північну Корею чи Китай. Це монополія на ухвалення рішень, а такого бути не повинно. Після цього почалися хаотичні дії із запрошення взагалі не відомих футболістів із "Руху" й "Ворскли", які до того навіть у резервних списках не були. Якщо невдачі триватимуть, а попереду в Лізі націй дві гри з Бельгією, де ми не є фаворитами, то Андрій Шевченко має відреагувати на такий стан речей. Не забуваймо, що попереду непроста група відбору на Кубок світу з Францією чи Хорватією, Ісландією та Азербайджаном. У такій ситуації Ребров має обмежений кредит довіри. А проблеми накопичуються. Дискваліфіковано Мудрика. Зубков перейшов у таку команду ("Трабзонспор" із Туреччини, який посідає дев'яте місце. Країна), звідки важко буде пробитися до основного складу збірної. Судаков загальмував у своєму розвитку. Бражка може надломити психологічно ситуація із забороною трансферу до англійського "Вулвергемптона". Є проблеми й у захисній лінії особливо на флангах захисту, Довбик у новій команді не вражає грою та результативністю. Тішить лише загальноукраїнська риса, що, коли все погано, ми збираємося й видаємо потрібний результат. Цим ми, до речі, схожі на італійців. Але вони мають традиції, а ми ні. Плюс тактичні новації, де італійці неперевершені. Нині половина команд у світі грає у три захисники та три форварди. У нас такої тактичної побудови не використовує жодна команда в чемпіонаті. Що зайвий раз підтверджує, що тактика наше слабке місце. Чому "Динамо" та "Шахтар" провалилися в єврокубках? &еnsр;Нічого несподіваного не сталося. В умовах, коли головною проблемою команд є не сама гра, а адаптація до неї й логістика, чекати видатних результатів не доводиться. "Динамо" помилилося, коли обрало домашньою ареною не сусідню Польщу чи Словаччину, а німецький Гамбург за кілька десятків кілометрів від берега Північного моря. Плюс відсутність досвіду в перспективного тренера Олександра Шовковського. Він перегорав. І команда разом із ним також. До прикладу, провальний 0:4 матч із "Ференцварошем". Якби тоді вдалося перемогти, то єврокубкова кампанія не видавалася б такою жахливою. У цьому матчі помилився тренер. Якщо ти вважаєш, що твоя команда здатна перемогти, не треба її додатково навантажувати психологічно. Треба знімати стрес, а не додавати його. А недосвідчені тренери вважають: що вище вони піднімуть градус протистояння, то краще. Класичний приклад Лобановський на Олімпіаді в Монреалі, коли збірна СРСР провалилася, бо провідних гравців треба було розвантажити, а не додатково навантажувати. Ребров відповідає за всі збірні. Це монополія на ухвалення рішень, а такого бути не повинно Кожен тренер знає: якщо маєш не надто надійний захист, то високих результатів очікувати не варто. Якби матч тривав 10 хвилин, тоді можна було б на щось сподіватися. А за 1,5 години захист помилиться багато разів. Навіть тепер ледь не в кожному тренувальному матчі кияни дозволяють суперникам створити щонайменше три стовідсоткові нагоди для взяття воріт. Якщо маєш такі проблеми в обороні нині, то що буде в матчі проти класних команд? У "Динамо" цієї осені не грали через травму Попов і Дячук. Замість них виходив на поле Біловар, який за інших обставин (зять президента клубу Ігоря Суркіса. Країна) навряд чи мав шанс. Захисники взагалі не так часто травмуються, а в "Динамо" якась пошесть. Якщо хочеш будувати команду, то її фундамент центр захисту. Ще одна причина жахливого результату воротарі "Динамо" не показували взірцевої гри. Взагалі після Шовковського тут теж провал. Як свого часу в "Мілані", коли Костакурта й Мальдіні грали до 40 років. А що потім? Якщо ти граєш до 40 років, тобто зайві п'ять, то, виходить, хтось молодий ці п'ять років не грав. А якщо тренер не ставить молодого таланта, то він злочинець. Чому власники "Динамо" брати Суркіси не продали півзахисника Володимира Бражка до англійського "Вулвергемптона"? &еnsр;Маю інформацію, що з часів Ярмоленка та Циганкова ситуація змінилася й гравців, яких не можна продати, вже немає. Усе залежить від суми. Якщо в Європі купують угорців за 40 мільйонів чи грузинів за 60, то чому наші хлопці мають іти за 20? Єдине, що нині грає проти нас, воєнний стан. Покупці розуміють, що ми потребуємо грошей і на нас можна злегка натиснути. Що в такій ситуації робити? &еnsр;Гадаю, треба все ж відкидати амбіції та йти єдиним правильним шляхом тим, яким ідуть країни колишньої Югославії. Вони ростять і продають футбольні таланти в юному віці. Так само Нідерланди. Через високі податки футбольним клубам там важко живеться й вони вимушені заробляти, продаючи найкращих гравців. Там узагалі є дивною ситуація, коли в клубу лише один акціонер. Зазвичай не менш як 710, тобто класичні акціонерні клуби. У нас такого жодного немає. І як показує практика, без грошей великих міжнародних корпорацій нічого не досягнеш. Обов'язково в Україну треба пускати інвесторів. А що з "Шахтарем"? &еnsр;Ставка на бразильців себе вичерпала. "Шахтар" нагадує клуб, який рухається вперед із головою, повернутою назад. Бразилія вже не та бідна країна, в якій можна було купувати таланти за безцінь. Це одна з країн регіону, яка розвивається швидко. Інша річ, що бразильський футбол переживає величезну кризу. Команда востаннє вигравала Кубок світу 23 роки тому. І ніхто не посипає голову попелом, не б'є у дзвони. Раніше програш Бразилією Кубка світу спричиняв падіння уряду та тривале обговорення причин. Тепер усе буденно й без емоцій. Теперішній футбол став настільки інтенсивним у Європі, що бразильці ментально не готові до такої боротьби. Тому "Шахтарю" треба коригувати чи змінювати вектор. Є надійніші гравці ті ж словаки, чехи, угорці. І головне набагато дешевші. Ось читаю, що "Шахтар" купив бразильця, 19-річного Кауа Еліаса, за 17 мільйонів євро. А пів року тому той коштував лише 4. А де він себе проявив? Та ніде! А як пояснити регрес талановитих гравців команди Судакова, Бондаренка? &еnsр;У пріоритеті інші люди. Візьміть матч із нідерландським ПСВ. Гра давалася, команда вела 2:0. Попри вилучення можна було довести справу до перемоги. Однак тренер Марино Пушич робить заміни й міняє Сікана й Зубкова, які грали добре. Результат на табло. Притому заміни в "Шахтарі" планова акція, яку роб­лять в той самий час, не зважаючи на те, що відбувається на полі. Значить, це стратегічний план тренера. Українські футболісти це розуміють і масово від'їжджають за кордон. Це може спричинити проблеми у внут­рішньому чемпіонаті. Бо попри слабкість нинішньої української першості вона зберігає свою специфіку. "Динамо" випереджає "Шахтар" на сім очок. Долю чемпіонства вже вирішено? &еnsр;Якби "Шахтар" був здоровим організмом у найкращій формі, то це не здавалося б серйозним показником. Донеччани мають проблеми ментального характеру. Я не бачу на полі лідера. Натомість бачу недосвідченого тренера, для якого "Шахтар" взагалі перша самостійна робота, бо до цього він був лише асистентом. Тому оголошені трансфери донеччан дещо запізнілі, бо їм тільки до нашої їжі треба звикати місяців два. Та й до погоди теж. А ще є обстріли, нічні тривоги. Натомість "Динамо" обійшлося майже без утрат, якщо не рахувати воротаря Георгія Бущана. Крім того, кияни вийшли з виснажливого логістичного графіка. Не вірю я в добрі перспективи команди Пушича ще й тому, що непогано посилилися найближчі конкуренти "Олександрія", "Полісся" та "Кривбас". Першоліговий "Металіст-1925" з Харкова скуповує всіх більш-менш помітних гравців із прем'єр-ліги Калюжного з "Олександрії", Крупського з "Ворскли". Це нормально? &еnsр;Ні, але цілком припустимо. Гірше, що в Україні такі проєкти зазвичай довго не тримаються. Закінчиться ентузіазм у власника й команда може зникнути. Бо той бізнес, який мають ці власники (біржа криптовалют. Країна) не дуже стабільний і не дає змоги дивитися з оптимізмом на найближче майбутнє. У мирний час для наших футболістів нічого не зміниться, бо для них і нині кордони відкрито Як вам історія з об'єднанням "Руху" й "Карпат"? &еnsр;Наскільки мені відомо, тютюновий бізнес президента "Руху" теж пов'язаний із політичними впливами. А політичні впливи в Україні це найменш стійка річ. Більше того, така ж доля може чекати ще на два-три клуби в Україні, бо їхні власники не мають жодної стратегії розвитку фінансової звітності немає, кон­тролю за коштами також, планів клубів взагалі не чуємо, стратегії ніхто не озвучує. Ну от яка стратегія розвитку в клубу ЛНЗ із Черкас? Єврокубки? Ну це ж не стратегія. У найкращому разі це буде молдавський "Шериф", тільки вигляд збоку. Або "Шахтар" із Солігорська. Умовно це можна назвати так: є гроші є проєкт. Нема, то й нема. Якщо хочете, то це не ідеологічні чи історичні клуби, вони вийшли не з міста, а з якоїсь аграрної фірми. Що буде з українським футболом у мирний час? &еnsр;Сильно нічого не зміниться, бо для футболістів кордони й так відкрито. От якщо вступимо в Євросоюз, тоді ситуація може змінитися, бо зникне квота для гравців не з країн єврозони. Найкраще цією ситуацією скористаються молоді гравці, які виїдуть одразу. Але я очікую і на позитив. Прийде більше грошей. Дасть Бог, інвестори почнуть відбудовувати країну, а це мільярди доларів. Деяким інвесторам запропонують соціальні пакети підтримку спорту. Той же "Хюндай" чотири роки був спонсором олімпійської збірної. Для таких потужних компаній 100 мільйонів узагалі не гроші. Якщо наші футбольні уми пустять цей капітал у свої клуби, то це створить конкуренцію. Не буде такого, що два клуби борються за чемпіонство та тримають на контракті ледь не 80 відсотків гравців усієї ліги. Якщо такі зміни стануть реальністю, то десь років за три ми матимемо конкурентний чемпіонат. Однак доведеться звикати, що в бідній країні не буде багатих клубів. Це було б добре, але це ненормально. Що буде з поколінням українських гравців, які дітьми виїхали в Європу і грають за відомі клуби, прорив чи вони згаснуть? &еnsр;Усе індивідуально. Якщо хлопець має талант, то проб'ється нагору. Візьміть того ж Златана Ібрагімовича, який приїхав у Швецію з Боснії. До речі, теж тікав від війни. Але є й інший приклад Едін Джеко залишився в Боснії і теж став зіркою футболу, попри всі негаразди життя в розірваній війною країні. Тільки різниця в тому, що Златан виступав за Швецію, а Едін за батьківщину. Тому небезпека в тому, що не всі, хто виїхав, гратимуть за Україну. Зідан, на жаль, не грав за Алжир. Якщо ми прагнемо в Європу, то маємо зрозуміти, що Європа це свобода й вільний вибір національної команди, за яку хочеш грати.

Історія, культура та мова це фундамент, на якому тримається нація. Розуміти їх означає усвідомлювати, хто ми є, звідки прийшли та куди рухаємося. Щоб глибше зануритися в українську спадщину, варто читати книжки, які розповідають про наш шлях, традиції та боротьбу за суверенітет. СЕО видавництва Vіvаt Юлія Орлова радить книжки, які допоможуть краще пізнати Україну таку, яка вона була, є і буде "Як зрозуміти українців. Кроскультурний погляд" Марина Стародубська Що робить українців такими, якими ми є? Чому в нас особливий стиль комунікації, своєрідне ставлення до влади та суспільних норм? Марина Стародубська крізь призму кроскультурних досліджень пояснює характерні риси українського менталітету, їхні витоки та вплив історичних подій. Ця книжка допоможе краще зрозуміти себе й інших, розібратися в національних особливостях без стереотипів і зайвих емоцій. "Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга" Орися Демська Це ґрунтовне дослідження історії української мови як невіддільної частини національної ідентичності. Авторка фіксує шлях мови від зародження до сучасності, висвітлює спроби утвердження, репресії та русифікацію. А що найважливіше визнання української на рівні ЄС. Орися Демська доступно пояснює ключові історичні події, що впливали на розвиток української словесності, та показує, чому захист мови це питання існування держави. "Країна жіночого роду" Вахтанг Кіпіані Україна це історія не лише видатних полководців, політиків чи революціонерів, а й жінок. Книжка Вахтанга Кіпіані повертає голоси тим, кого часто недооцінювали або забували. Тут зібрано розповіді про лікарок, письменниць, військових, діячок культури та науки від Лесі Українки до Людмили Павличенко, від Катерини Білокур до Валентини Шевченко. Ця книжка не просто знайомить з їхніми долями, а й нагадує: українська історія пишеться не лише чоловічими руками. "Еволюція українського вбрання. Сторінки історії" Зінаїда Васіна Українське вбрання це історія, вплетена у візерунки, кольори та силуети. Дослідження Зінаїди Васіної фіксує еволюцію національного костюму від скіфських шат до вишуканих строїв козацької доби. Розкриває зв'язок одягу з культурою, традиціями та подіями, що формували українську ідентичність. Кожна сторінка цієї книжки це зустріч із минулим, яке продовжує надихати й сьогодні. "Зродились ми великої ­години&hеllір; ОУН УПА. Історична правда" упорядник Вахтанг Кіпіані Діяльність ОУН УПА досі для багатьох залишається контраверсійною і таємничою. Вахтанг Кіпіані, Надія Білань, Володимир Мороз, Ігор Гошовський, Юрій Нестор, Руслан Забілий, Ігор Бігун, Осип Зінкевич проаналізували різні аспекти цієї сторінки нашої історії й поділилися думками у статтях. А ми у Vіvаt зібрали їх в одну книжку, яка відповість на запитання, які могли вас цікавити чи турбувати. "Я перетворююсь&hеllір; Щоденник окупації. Вибрані вірші" Володимир Вакуленко-К. Ця книжка свідчення окупації, закарбоване в щоденнику українського письменника Володимира Вакуленка-К., убитого росіянами. Його записи, заховані в саду, стали голосом незламності, пам'яті та спротиву. Разом із поезією автора та спогадами близьких вони розповідають історію життя, обірваного війною, та правди, яку неможливо знищити. Ця книжка важливий документ війни та цінний літературний проєкт, який не дає змоги забути про звірства ворога й силу українців. "Діалоги про війну" Ольга Муха Коли світ стикається з війною, доводиться шукати нові слова для визначення дійсності. Саме цим і займаються українські та світові інтелектуали у своїх "діалогах про війну". Вони намагаються осмислити досвід, який здався б неможливим у ХХІ ст. Ця книжка руйнує стереотипи, шукає правду та допомагає зрозуміти, як вижити, коли звичний світ руйнується, і що робити, щоб його відбудувати. "Її війна. 25 історій про сміливість, силу і любов" Євгенія Подобна 25 історій про жінок, які пережили окупацію, полон, втрати, але не втратили себе. Військові, лікарки, волонтерки, переселенки їхні голоси звучать крізь вибухи, через темряву підвалів і втому доріг, щоб розповісти про біль, стійкість і любов. У цих розповідях є смерть і страх, але є і світло віра, вдячність, народження дітей попри обстріли. Це документ про війну й людяність, яка навіть у найтемніші часи не згасає в українцях. "Слова і кулі" Наталя Корнієнко Коли слово стає зброєю, а письменники та журналісти змінюють тексти на окопи, народжуються історії, які варто почути. "Слова і кулі" це 24 інтерв'ю з тими, хто колись творив сенси, а тепер творить майбутнє, тримаючи в руках зброю або допомагаючи тим, хто на передовій. Ця книжка розповідає про трансформацію сучасності людей, ролей, самого життя. У ній війна звучить через голоси тих, хто знає силу слова, але мусив навчитися сили дії. "Чому Україна виграє" Сергій Громенко Це видання спростовує історичні міфи, розкладає по поличках геополітичні прорахунки Кремля та реальність, яка вже не лишає Росії шансів. Це книжка про причини війни, її невідворотний фінал і майбутнє, яке формується просто зараз. Зібрані у виданні тексти автор писав іще до широкомасштабного вторгнення, але їхня актуальність вражає. Сергій Громенко пояснює логіку цієї війни, її наслідки для всього світу та чому москва приречена на поразку.

"Уряд Сполучених Штатів готовий домовитися з урядом Франції про укладання договору. Але той має бути відкритий для підписання всіма націями, які згодні засудити війну та відмовитися від неї як від інструменту національної політики та обрати мирне вирішення міжнародних суперечок", написав Державний секретар США Френк Біллінґс Келлоґ до міністра закордонних справ Франції Арістіда Бріана в червні 1927-го. Таким чином держсекретар відповів на пропозицію з Парижа підписати договір про вічну дружбу між двома країнами. Френк Біллінґс Келлоґ (18561937) мав великий досвід юриста, обирався в Сенат від Республіканської партії та рік був послом у Великій Британії. 5 березня 1925 року він обійняв посаду Державного секретаря США. Тоді його основна увага була зосереджена на Мексиці, де новий президент Плутарко Еліас Кальєс захотів націоналізувати нафтові родовища, які розробляли американські компанії. Келлоґ у червні 1925-го виступав із погрозами на адресу мексиканського уряду, у Вашингтоні говорили про можливу війну. Та після численних переговорів за участі дипломатів, політиків та представників нафтових компаній напруженість між США та Мексикою знизилася. Тоді ж американський президент Джон Кулідж доручив держсекретареві втрутитися в територіальну суперечку між Перу та Чилі. Для цього Келлоґ організовував зустріч у Вашингтоні. На ній сторони, що ворогували, дійшли згоди, яку закріпили угодою. У квітні 1927-го під час промови з нагоди 10-річчя вступу США в Першу світову війну Арістід Бріан закликав Вашингтон дати іншим країнам приклад засудження воєн у майбутньому й підписати двосторонній договір. Келлоґ запропонував угоду, до якої могли б долучитися всі охочі відмовитися від воєн. Бріан погодився. Розпочалася робота над Паризьким пактом. Він складався з трьох статей. Документ засуджував використання війни для врегулювання міжнародних спорів. Підписанти відмовлялися від війни як інструменту національної політики щодо інших країн та зобов'язувалися вирішувати суперечки лише мирними засобами. У серпні 1928-го пакт підписали представники Австралії, Бельгії, Великої Британії, Ірландії, Індії, Італії, Німеччини, Канади, Нової Зеландії, ПАР, Польщі, США, Франції, Чехословаччини та Японії. Згодом документ ратифікували у СРСР та ще 46 країнах. За прізвищами ініціаторів його назвали Пактом Бріана Келлоґа. "Неприпустимо використовувати силу для дотримання умов нашого пакту про відмову від війни, виступав перед Радою з міжнародних відносин у Вашингтоні Келлоґ після підписання документа. Опора на силу перетворить прагнення до тривалого миру на військовий союз, яких ми прагнемо позбутися. Нація, яка виправдовуватиме свої дії самообороною, буде змушена постати перед судом громадської думки". За вирішальну роль у створенні цього документа Френка Біллінґса Келлоґа удостоїли Нобелівської премії миру 1929-го. На практиці договір виявився недіє­вим. 1931 року Японія розпочала окупацію Маньчжурії. Згодом Італія вторглася в Ефіопію, а Радянський Союз і Німеччина почали ділити Східну Європу. Пакт Бріана Келлоґа став прикладом того, що війнам неможливо запобігти, просто заборонивши їх і підписавши документ. 24 лютого 1921-го на залишках кургану біля міста Егтвед у Данії фермер Педер Платц відкопав видовбану у 2-метровій дубовій колоді труну з жіночими останками. Дослідники датували поховання 1370 роком до н. е. Жінка віком 1618 років була загорнута у шкуру бика, одягнена у вовняну коротку блузу та спідницю до колін. На тканому поясі мала бронзову пластину. Біля ніг стояла посудина з берести із залишками пшеничного пива з медом і журавлиною, а поруч із головою згорток із обпаленими кістками дитини 56 років. Останки жінки майже повністю зотліли, залишилися лише волосся й зуби. Знахідки законсервували й виставили в Національному музеї в Копенгагені. У ніч на 26 лютого 1852 року біля південного узбережжя Африки британський паровий фрегат Віrkеnhеаd налетів на підводну скелю і почав тонути. На борту було 643 особи переважно військові. Корабель мав вісім рятувальних шлюпок. Із початком завантаження на човни, замість поширеного раніше правила "Кожен сам за себе", капітан дав команду: "Перші жінки та діти". Врятувалися 193 особи. Зокрема, всі присутні на судні 13 дітей і сім жінок. Відтоді пріоритет порятунку жінок та дітей почали називати Віrkеnhеаd drіll принципом "Біркенхеда". "Це цілком справедливо, щоб ті, хто віддавав життя та проливав кров задля нашого захисту, насолоджувалися миром, який вони забезпечили всім нашим підданим. Ветерани мають проводити решту своїх днів у спокої", йшлося в едикті французького короля Людовика ХІV, підписаному 24 лютого 1670-го. Документом засновано Королівський готель для інвалідів у Парижі. Протягом п'яти років звели комплекс споруд, який став одним із найважливіших шедеврів французької класичної архітектури. Будівлі були розраховані на 1,52 тис. військових, які через стан здоров'я чи вік не могли більше служити. При готелі діяла лікарня на 300 ліжок. Працездатні ветерани виготовляли взуття, панчохи, форми, сірники та гобелени

&еnsр;Майже 100 сценічно-художніх образів балетних та оперних вистав налічує доробок Євгена Лисика від 1960-х до передчасної смерті 1991 року. А ще панно, малюнки, ескізи, картини, макети. Десятки тисяч розписаних квадратних метрів театральних горизонтів, каже генеральний директор Львівської національної опери Василь Вовкун. Євгена Лисика називають реформатором оперної сценографії. Він 30 років працював у Львівській опері, зокрема головним художником. Створив там сценографію до понад 40 вистав. А загалом до більш як 80 постановок у різних театрах. До 9 березня у львівському Центрі інтелектуального мистецтва "Меркурій" продовжується виставка "Лисик". Це перша експозиція, яка презентує творчість Євгена Лисика суто як художника театру. В одній локації зібрали інсталяції, макети до вистав, фотографії, ескізи костюмів і сценографій. Особливістю проєкту стали 17-метрові сценічні завіси "Христос" 1988 року до балету "Ромео і Джульєтта" та "Друге коло пекла" 1986-го до балету "Створення світу". Про виставку розповів її співкуратор, художник Микола Молчан Проєкт має мету популяризувати твори Євгена Лисика, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка 1971 року за сценографію до опери "Золотий обруч" Бориса Лятошинського. Театральний художник був чутливий до помилок цивілізації, які виникали у вигляді катастрофічних воєн минулого. Уразливий до сучасної йому десятилітньої війни в Афганістані. Пророчий у війнах, які неодмінно повторяться в майбутньому. Про що твори Євгена Лисика? Чи це не звернення до людини у прагненні віднайти доброту, любов, повагу, совість? Чи не усвідомлення одвічного протистояння добра і зла? У центрі творчості гуманізм. Його роботи налаштовують до співпереживання. Наприклад, коли вдивляюся в завіси до вистави "Створення світу", виникає головне питання: як люди допустили перетворення раю на пекло? Ще гостріше воно порушене у другому та третьому вирішенні сценографії "Спартака". "Ромео і Джульєтта" Центральним твором проєкту є зображення Ісуса з балету "Ромео і Джульєтта" в атріумі артцентру. Христос здіймається з колодязя пролитої крові. Десь унизу тіла людей, а далі до самого горизонту розгортається фантастичний простір із туманами, крізь які видно скелі. Золоте сяйво великого серця, яке виривається з грудей, захоплює увагу. Мабуть, це зображення сюжету Воскресіння є найбільш доречним, коли Україна проходить жорстокі випробування війною. Рівномірно освітлене полотно розташовано в безпосередній близькості до глядача. Підіймаючись із поверху на поверх, ви наче художник, який на риштуваннях розписує храм. Ніколи раніше глядач не мав можливості так близько роздивитися театральну завісу. Дивовижною є історія створення полотна, яке називали "Христос", "Воскреслий Христос" або "Воскресіння". Чинний головний художник Львівської національної опери Тадей Риндзак, друг і колега Євгена Лисика, а також його учень, згадує, як за лічені дні до виходу "Ромео і Джульєтти" той показав на малярці ескіз декорації. Коли, здавалося, вистава вже повністю готова, до художника приходить розуміння, який саме повинен бути образ трагедії Вільяма Шекспіра. "Створення світу" На початку 2020 року з розпорядження директора Львівської національної опери Василя Вовкуна відбулася фотофіксація всіх збережених декорацій Євгена Лисика. Адаптовані світлини Олександра Новіцького експонують у двох залах. Творчості Євгена Лисика досі не оцінили повною мірою. Можливо, однією з причин є те, що театр, реагуючи на виклики часу, зобов'язаний змінювати репертуар і ці декорації опинилися за лаштунками. Відтоді глядач мав змогу бачити лише графічні чи малярські ескізи. І проблема не тільки в зміненому масштабі, а й у тім, що лисиківські декорації утворювали цілісний образ із музикою, хореографією, костюмами, освітленням. Сьогодні, вдивляючись в ескізи, ми наче за уламками скульптурного фризу намагаємося реконструювати в уяві всю велич храму. Коли розпочалася робота з експозицією, одразу виникла ідея розмістити бодай фрагмент справжньої декорації до балету "Створення світу" так, щоб глядач мав змогу підійти до полотна на ту відстань, з якої його створювали художники. Щоб зображення охопило все поле зору й розчинило у вигаданій реальності автора. Поряд із фрагментом завіси заекспоновано фотографії інших задників цієї ж вистави. Задум у тому, щоб глядач зміг краще уявити загальний обсяг праці над однією постановкою від ідеї до реалізації. Наприклад, до "Створення світу" художники малярки створили вісім декорацій розміром 18 на 16 метрів. "Спадок Львівської опери" 2023-го відбулася ще одна важлива, після фотофіксації декорацій і макетів до вистав, подія видання театром альбому "Євген Лисик. Сценографія Львівської опери". На жаль, далеко не всі декорації, створені майстром, можна об'єктивно оцінити. Ми вдивляємося в тих кілька чорно-­білих фото, на яких зафіксовано втрачені полотна. Бачимо підлогу в малярці, що перетворилася на сюрреалістичний простір, у якому на перший погляд важко розрізнити, де реальні художники, а де намальовані образи. Також бачимо декілька знімків, зроблених під час показів вистав. Але ж були ще сценографії, виконані в інших театрах України, Білорусі, Росії, Молдови, Туреччини, Македонії. Доля цих декорацій є невідомою. Поряд із фотографіями заекспоновано ескізи до декорацій. Глядач може самостійно порівняти ескіз, виконаний рукою Лисика, з кінцевою реалізацією задуму командою малярки. Також уперше експонується макет 19871988 років до третього варіанта сценографії балету "Спартак", який так і не був реалізований. Настільки сміливий і жахливий водночас, що його не допустили до виконання в Києві. Уся сценографія наче понівечене тіло, яке повністю втратило обриси. "Костюми" У цьому залі глядач може ознайомитися з мало висвітлюваною частиною творчості Євгена Лисика в ролі художника з костюмів. У просторі інстальовано майже 80 графічних аркушів. Ескізи створено в період, коли в обов'язки художника-постановника було включено й розроблення ескізів до декорацій, і розроблення ескізів костюмів, і виготовлення макета, і навіть ідею афіші. У такий спосіб досягали максимальної цілісності та виразності сценографії. Недоліком був величезний обсяг роботи, який фізично не могла реалізувати одна людина. Більшість макетів до вистав Євгена Лисика майстерно виконав Тадей Риндзак. Ескізи костюмів Лисик виконував як самостійно, так і в тандемі з дружиною Оксаною Зінченко, в майбутньому художницею з костюмів театру. "Ескізи" У бібліографічному покажчику "Євген Лисик" укладачі згадують 88 вистав, із яких тільки п'ять не здійснено або це були посмертні постановки. Зал "Ескізи" не міг умістити весь обсяг сценографічних пошуків. У пріоритеті були ті вистави, декорації яких були використані в інших театрах або ж втрачені. "Спогади" Про правду у створенні театрального дійства я вперше почув від Тадея Риндзака. Цей критерій є чи не найвагомішим і вирішальним для якості твору. Правда вимагає від художника позбавлення штучності та декоративності. Тільки влучне, виразне розкриття образу, й нічого зайвого. У спогадах про свого вчителя художниця Іванка Крип'якевич-Димид згадує: "Сьогодні в нас та сама тема, любив жартувати Євген Микитович, малюватимемо правду". Уся творчість Лисика це шлях до правди. Тож і текст про художника повинен бути максимально об'єктивний. А мені довелося бачити тільки одну виставу наживо, і це був приблизно 1996 рік. У пам'яті залишився лише розмитий спогад. У залі "Спогади" транслюється відеоінтерв'ю художників, які співпрацювали з Євгеном Лисиком. У їхніх розповідях можна наблизитися до правди.

"Минулого тижня Соssасk провів важливу рятувальну операцію під носом у ворога. Врятувати полонених вдалося саме в той момент, коли цих нещасних людей збиралися віддати в безстрокову неволю. Це доводить, що довга рука британської морської величі може бути застосована не лише щодо ворогів, а й до вірних друзів", розповів про звільнення заручників із німецького нафтового танкера Аltmаrk перший лорд Адміралтейства Вінстон Черчилль під час виступу в Лондоні 23 лютого 1940-го. Операцію біля південного узбережжя Норвегії 14 лютого 1940 року провела команда британського есмінця Соssасk. З початком Другої світової війни німецькі військові кораблі нападали на цивільні судна країн антигітлерівської коаліції. На півдні Атлантичного океану такою діяльністю активно займався лінкор Аdmіrаl Grаf Sрее. Протягом вересня-грудня 1939 року він захопив 11 британських торгових кораблів. Лінкор супроводжував нафтовий танкер Аltmаrk. Його обладнали кулеметами й посилили екіпаж 20 матросами, двома радистами й офіцером. На танкер доставляли полонених моряків. Британський флот вистежив Аdmіrаl Grаf Sрее і затопив його біля берегів Південної Америки. А от знайти полонених моряків не вдалося. Аltmаrk зміг приховано переміщатися просторами Атлантичного океану. Та через зменшення запасів палива капітан Генріх Дау таки був змушений вести судно в Німеччину. Він розраховував оминути британські судна, рухаючись торговим маршрутом і через територіальні води нейтральної Норвегії. Там кілька норвезьких кораблів зупиняло німецький танкер, але після поверхового огляду пропускало. Та радіопереговори норвежців із танкером Аltmаrk засікли британські бойові кораблі, що перебували неподалік. Вони одразу відправили на перехоплення німецького судна три есмінці. Уже в територіальних водах Норвегії Соssасk дав попереджувальний постріл, вказуючи німецькому судну зупинитися. Натомість капітан Дау завів Аltmаrk до Йоссінг-фйорду. Туди його супроводжували два норвезькі міноносці, один із яких перекрив прохід до бухти. Туди ж підтягнулися ще два норвезькі сторожові кораблі, які отримали вказівку не проводити огляду німецького танкера, але й не чинити спротиву британцям. Капітан Соssасk Філіп Віан повідомив про ситуацію в Лондон. Звідти прийшла вказівка звільнити полонених. Тоді есмінець наблизився до норвезького судна, яке перекривало вхід до фйорду. Віан переконав капітана-норвежця разом оглянути трюми Аltmаrk і перевірити інформацію про полонених. Той погодився і пере­йшов на британський корабель. Близько опівночі Соssасk наблизився до німецького танкера. Той намагався протаранити есмінець, але британці уникли удару та пришвартувалися до борту Аltmаrk. Рейдова група британського судна перейшла на танкер. Почалася перестрілка, в якій загинуло семеро німецьких моряків. Один британець отримав поранення. Кілька німців вистрибнуло за борт. Один із них загинув, решту дістали з води живими. З трюму танкера на борт британського корабля перейшло 299 бранців. 17 лютого їх доставили до шотландського порту Лейта. Альтмаркський інцидент став приводом для вторгнення вермахту в Норвегію. Це сталося в ніч на 9 квітня 1940 року. У Берліні заявили, що Норвегія потребувала захисту від військової агресії з боку Великої Британії та Франції. 14 лютого 1530-го іспанські конкістадори на чолі з Нуньйо де Гусманом спалили правителя імперії Пурепеча нині територія Мексики Тангаксуана ІІ. Його держава була друга за могутністю після імперії ацтеків, яких іспанці підкорили 1521-го. Тоді Тангаксуан ІІ прийняв католицизм під ім'ям Франциск і намагався зберігати незалежність. Після його страти розпочався період іспанського панування, який тривав до проголошення незалежності Мексики 1821 року. 15 лютого 1965 року на Вежі миру в Оттаві вперше підняли нинішній прапор Канади. Ініціював зміну стягу прем'єр-­міністр Лестер Боул Пірсон ­(18971972). На нього вплинула відмова єгипетського уряду від канадських миротворчих сил. Причина прапор Канади. На ньому тоді було зображення офіційного стяга Великої Британії, яка була однією з учасниць війни в Єгипті. Пірсон поставив завдання створити прапор, який був би виключно канадський. Тоді з'явився стяг із кленовим листком. 16 лютого 1852-го в місті Саунт-Бенд в американському штаті Індіана ковалі з родини німецьких переселенців, 26-річний Генрі й на п'ять років молодший Климент Студебекери, заснували компанію з виробництва кінних фургонів. Якість техніки Studеbаkеr оцінили в уряді й замовляли транспорт для армії США. 1904 року Studеbаkеr почала випускати легкові автомобілі й вантажівки. Під час обох світових воєн їх активно використовували армії країн, які протистояли Німеччині. "Деякі з подій розкривають майже середньовічну дикість і прораховану жорстокість, які вийшли далеко за межі принципів ведення війни. Чудовий тактик, але посередній стратег, Милошевич здійснював свої амбіції за рахунок страждань тих, хто був проти нього або становив загрозу його особистій стратегії влади", заявила головний прокурор гаазького трибуналу Карла дель ПОНТЕ 12 лютого 2002-го, розпочинаючи процес над колишнім президентом Югославії, 60-річним Слободаном Милошевичем. Його звинуватили в злочинах проти людяності та геноциді боснійців. Заарештувала політика сербська поліція в нього вдома в Белграді у квітні 2001-го. За розпорядженням прем'єр-міністра Милошевича передали Міжнародному трибуналу з воєнних злочинів у колишній Югославії. Він помер до закінчення розгляду справи в тюремній камері в Гаазі 2006-го 70 кілотонн таку потужність мала перша французька дослідна ядерна бомба "Блакитний тушканчик", яку підірвали на полігоні в Алжирі 13 лютого 1960 року. Була більша за вже випробувані зразки американських, радянських і британських бомб, які мали по 2025 кт. У Алжирі французькі військові здійснили ще майже 20 підземних і наземних ядерних вибухів. 1966-го перенесли випробування на острови Тихого океану