Gazeta.ua

"Лише троє людей змогли змусити замовкнути "Маракану": Папа Римський, Френк Сінатра та я. Стадіон повністю стих, не було чути жодного звуку. Це був найкращий гол, який я будь-­коли забивав", розповідав у інтерв'ю для ВВС уругвайський футболіст і тренер Алсідес Гіджа (19262015) про м'яч, який він забив у ворота збірної Бразилії на стадіоні Маrасаn&аtіldе; в Ріо-де-Жанейро 16 липня 1950 року. Бразильці тоді приймали матчі чемпіонату світу з футболу. Спеціально для цього в Ріо-де-Жанейро збудували найбільший у світі стадіон. Змагання були особливі, бо вирішальні матчі грали не за звичною олімпійською системою на виліт. Команди, які посіли перші місця в чотирьох групах, мали зіграти між собою по три матчі. Той, хто набирав найбільше очок, ставав чемпіоном світу. До цієї фінальної групи потрапили збірні Бразилії, Уругваю, Іспанії та Швеції. Після двох етапів змагань між ними визначилися лідери Бразилія та Уругвай. Їм випало зіграти між собою на третьому етапі. Бразильці були впевнені у своїй перемозі. Підстави в них були. Вони перемогли збірну Швеції з рахунком 7:1 та Іспанію 6:1. Уругвай зіграв унічию проти Іспанії та здобув мінімальну перемогу над Швецією. Ще до завершення чемпіонату бразильський уряд доручив виготовити 22 золоті медалі з іменами гравців своєї збірної. Була написана та готова до виконання після завершення матчу проти Уругваю пісня "Бразилія-переможниця". У день гри місцева газета О Мundо опублікувала фотографію бразильської команди з підписом "Це чемпіони світу". Політики у своїх виступах вітали бразильських футболістів. Деякі з них прийшли на передматчеве тренування і стали виголошувати палкі промови перед гравцями. Про можливу шкоду від передчасних вітань попереджав бразильський футболіст Паулу Машаду де Карвалью. Він звернув увагу тренера Флавіо Кошту на порушення концентрації гравців. Але той з ним не погодився. На вулицях Ріо-де-Жанейро розгортався імпровізований карнавал. Люди носили плакати з переможними гаслами та скандували "Бразилія чемпіон". На матч продали 173&thіnsр;850 квитків. Капітан збірної Уругваю Обдуліо Варела купив кілька пачок газет О Мundо, розкидав по підлозі ванної кімнати та закликав партнерів по команді плювати та справляти малу потребу на них. Тренер збірної Уругваю Хуан Лопес зайшов до роздягальні і сказав, що єдиний шанс гідно провести матч грати в оборонний футбол. "Хуансіто хороша людина, але сьогодні він помиляється, сказав Варела після виходу тренера. Якщо ми сидітимемо в обороні проти Бразилії, наша доля нічим не відрізнятиметься від долі Іспанії чи Швеції". Він закликав не піддаватися тиску й залякуванням. "Аутсайдери не грають. Нехай шоу почнеться", сказав капітан. Партнери відзначали, що кілька реплік Варели сильно покращили настрій команди. Збірна Бразилії забила гол у ворота Уругваю на початку другого тайму. Варела довго сперечався із суддею і доводив, що було порушення правил. Потім відніс м'яч до центру поля та крикнув своїй команді "А тепер час перемагати!" Уругвайці зрівняли рахунок. Оборона бразильців не була готовою до активності противника. За 11 хв. до кінця матчу гості вийшли вперед і перемогли. Бразильці назвали матч "Мараканасо" "великий удар Маракани". Поразка була шоком для місцевих, та вони сприйняли її з гідністю. У Бразилії заговорили про підвищення рівня патріотичності футболістів і зміну кольорів їхньої форми була біла із синіми комірцями. Оголосили конкурс на новий дизайн із використанням кольорів національного прапора. Відтоді Бразилія почала виступати в жовтих футболках із зеленим кантом, синіх шортах і білих гетрах. Змогли виграти п'ять чемпіонатів світу. 345 будівель знищила Велика пожежа в Нью-Йорку 19 липня ­1845-го. Загинуло четверо пожежників і 26 цивільних. Займання сталося на фабриці з перероблення китового жиру в районі Мангеттен. За годину після початку пожежі вибухнув склад селітри, що збільшило площу поширення вогню. Катастрофа довела цінність будівельних норм, що обмежили дерев'яно-каркасне будівництво. Вогонь вдалося зупинити на вулицях із кам'яною забудовою та металевими дахами 17 липня 1505-го до монастиря августинців-відлюдників у німецькому місті Ерфурт вступив 21-річний Мартін Лютер. Він потрапив під сильну грозу й дав обітницю стати ченцем, якщо виживе. За кілька років Лютера обурила фальшива побожність духовенства та прощення гріхів за гроші. Він зосередився на вивченні теології. За критику католицизму й заклик до реформ його відлучили від церкви. ­1525-го він одружився з 26-річною Катаріною фон Бора, яка втекла з монастиря. У них народилося ­шестеро дітей. Погляди Лютера лягли в основу нової течії християнства лютеранства. 18 липня 1806-го в місті Біргу на острові Мальта в Середземному морі вибухнув склад із 18 т пороху та 1,6 тис. гарматних ядер. Склад використовували британські війська, які відвоювали острів у французів 1800-го. Сховище не було пристосоване для боєприпасів облаштоване було в казематах у середмісті. Група військових готувала снаряди для відправлення до фортеці Ґаета в Італії, яку тримали в облозі французи. Для споряджання ядер один із вояків взявся використовувати металеве долото, що суперечило інструкціям. Іскри від долота потрапили на порох, спричинили загоряння й вибух. Загинуло 40 військових і майже 200 цивільних. "Джентльмен 30 років, зі значним майном, шукає молоду леді зі статком близько 3000 фунтів стерлінгів або близько до цієї суми. Готовий оформити стосунки договором", таке оголошення опублікував 19 липня 1695 року англійський тижневик "Поради для покращення сільського господарства і торгівлі". Це найдавніше з відомих оголошень від охочих знайти пару. Така реклама набула популярності в Європі в середині ХVІІІ ст. У газетах почали з'являтися рубрики "Самотні серця", а згодом спеціальні видання

Футбольна школа клубу довела свою продуктивність Титул чемпіона України з футболу став 30-м в історії київського "Динамо" найтитулованішої нашої команди. Він є унікальним і не схожим на всі попередні. І зовсім не тим, що команда не програла жодної із 30 календарних ігор чемпіонату. І не тим, що за чемпіонство підопічні тренера Олександра Шовковського аж до останніх турів боролися не з "Шахтарем", а з іншою командою. Таке вже було в нашій футбольній історії. Не було іншого команди-чемпіона, складеної майже виключно з вихованців власної школи, власної системи підготовки футболістів. Звісно, своя школа є в кожного хоч трохи серйозного клубу. Найбільш талановиті вихованці цих шкіл стають згодом видатними гравцями, легендами своїх команд. Але це одиниці. Решта футболістів приходить до основного складу готовими майстрами, вихованими в інших клубах, інших країнах, на інших континентах. Не можу пригадати випадку коли 10 з 11 гравців стартового складу команди-чемпіона були свого часу гравцями стартового складу юнацьких команд клубу різних вікових категорій. У динамівському "старті" чемпіонського сезону 202425 лише лівий півзахисник Кабаєв прийшов до команди готовим футболістом. Решта виросла і стала гравцями основного складу в "Динамо". До цього слід додати, що у складі усіх команд-конкурентів, за винятком провального по сезону "Шахтаря", на тих чи тих ключових позиціях грали футболісти, які виросли в системі "Динамо" й не змогли пробитися до основного складу. Це робить досягнення чемпіонів іще унікальнішим. Очевидно, що так сталося через об'єктивні причини. Війна не той час, коли доречно й реально формувати конкурентоздатний футбольний клуб так, як у мирний час. За інших умов навряд чи всі нинішні чемпіони грали би в основному складі київського "Динамо", поступившись місцем більш маститим гравцям, запрошеним для виконання найвищих турнірних завдань. Але коли стало потрібно, вихованці динамівської школи показали, що їм в Україні немає рівних. Власне, вони до цього звикли, регулярно перемагали в турнірах 19-річних і більш молодих вікових категорій. Чому це стало можливо? Тому що динамівська футбольна школа, попри всі обставини, завжди залишалася найсильнішою в Україні. Перед тренерами юнаків завжди стояло завдання знаходити найкращих і доводити їх до максимально високого рівня. Так було завжди і коли у 1990-х розвалилася система фінансування державних футбольних шкіл, і коли у 2000-х заради швидких результатів до українських команд ринув потік іноземців. І потім, коли перед юними українськими футбольними талантами поставав вибір, де саме здобувати найвищу футбольну освіту, більшість із них обирала "Динамо". Кубок чемпіонів силами власних вихованців не здатен виграти жоден європейський суперклуб Нині український футбол переживає не найкращі часи війна змінила пріоритети. Тепер майже для всіх очевидно, що в найближчій перспективі саме вихованці українських футбольних шкіл визначатимуть рівень нашого чемпіонату. Саме вони, а не привезені з далеких країв іноземці, яким не знайшлося місця в командах країн благополучної і мирної Європи і які готові грати в нашому чемпіонаті. Тож, упевнено здобувши титул чемпіона силами вихованців власної школи, київське "Динамо" показало всім іншим один із шляхів розвитку й перспективи. Так, цей шлях непростий і часом невдячний. А головне довгий. Футбольну школу, яка здатна випускати чемпіонів, створюють не один рік і навіть не одне десятиліття. А результату досягають сукупністю різних факторів: наявність належної бази для тренувань юних футболістів, кваліфікація дитячих і юнацьких тренерів, досвід селекціонерів, які шукають юні футбольні таланти. І багато інших, жоден із яких не є другорядним. А головне школа має виховувати не просто майстрів гри у футбол, а тих, хто прагне боротися лише за титул чемпіона. Саме такою є школа "Динамо", і саме тому "Динамо" перемогло в чемпіонаті, що завершився. Щодо перспектив цієї команди в європейських клубних турнірах, то слід бути реалістами Кубок чемпіонів силами власних вихованців не здатен виграти жоден європейський суперклуб. Для більшості з них, а коли точніше, для всіх без винятку, саме титул чемпіона своєї країни завжди був і буде найвищим досягненням. Тож лише коли рівень чемпіонату України наблизиться до рівня провідних європейських чемпіонатів, а таке вже було, ми зможемо сподіватися на успіхи в єврокубках. А для цього зусиль лише однієї футбольної школи "Динамо", очевидно, не досить.

"Я не можу запропонувати вам нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту. На нас очікують найтяжчі випробування. Маємо вести війну проти звироднілої тиранії, ніким не перевершеної у списку чорних і жахливих лиходійств, на які лише здатна людина, сказав британський прем'єр-міністр Вінстон Черчилль перед Палатою громад 13 травня 1940-го. Наша мета перемога. Перемога за всяку ціну. Перемога всупереч усім жахіттям. Перемога, хоч би який довгий і тернистий був наш шлях, адже без перемоги нам нема життя". У вересні 1939-го Велика Британія оголосила війну Німеччині, яка напала на Польщу. Тодішня стратегічна концепція Лондона передбачала пасивне очікування, стурбованість та стривоженість подіями в Європі. У відкрите протистояння британцям доводилося вступати лише на морях, де німці потопили протягом кількох місяців понад 300 суден. Британські війська на території Франції та Бельгії лише спостерігали за накопиченням сил ворога. Вермахт окупував погоджену з Москвою частину Польщі й посилено готувався до захоплення Данії та Норвегії, а за ними Франції й Великої Британії. Представники Берліна вручили ноти урядам Норвегії та Данії. Збройний наступ Німеччини обґрунтували необхідністю захистити нейтральні країни від можливого нападу англійців і французів. Англо-французькі війська спробували допомогти норвежцям, але програли ряд битв німцям і на початку травня були змушені відступити. Частина британських політиків звинуватила в поразці уряд Невілла Чемберлена. Для обговорення становища в Палаті громад влаштували триденні Норвезькі дебати. У них узяли участь військові, які звинуватили прем'єра в напівзаходах і легковажному оптимізмі. "Країною ширяться переконання, що для перемоги у війні нам потрібні інші люди біля керма. Слід змінити тих, хто нас привів до цього", заявив під час дебатів лідер опозиції Клемент Еттлі. 10 травня 1940-го британський уряд очолив тодішній перший лорд адміралтейства Вінстон Черчилль. Того ж дня майже 1 млн німецьких військових розпочав наступ на Бельгію, Нідерланди, Люксембург та Францію. "Я бачив, як грають у крикет на сільському майданчику. Мене охопила відраза до самовпевненого задоволення, яким насолоджується Англія за морським бар'єром, згадував побачене з літака під час повернення з Франції поранений британський льотчик Пол Річі. Я подумав, що кілька бомб могли би привести цих хлопців до тями і ці бомби не забаряться". Попри пропозиції домовлятися з Гітлером, новий прем'єр закликав докладати всіх зусиль для перемоги у війні. Він одразу взявся за розроблення успішної операції з евакуації британських та союзницьких військ, що опинилися притиснутими вермахтом до Атлантичного узбережжя на Північному Сході Франції. Завдяки цій евакуації вдалося зберегти боєздатне військо, яке змогло продовжити війну. Операція підняла бойовий дух у Великій Британії і вплинула на мобілізацію громадян. Черчилль очолював британський уряд до перемоги над Німеччиною у травні 1945-го. Він зіграв ключову роль у житті своєї країни в умовах війни, формуванні антигітлерівської коаліції, облаштуванні повоєнного світу. 13 травня 1239-го біля замку на пагорбі Мон-Еме на Півночі Франції на вогнищі спалили 183 людини. Поставлений Папою Римським генеральний інквізитор Франції, 66-річний Роберт Малий-"Болгарин", частину страчених звинуватив у поширенні єресі, а решту у відмові видавати єретиків. Духовенство Франції засудило дії інквізитора. Папа Римський звільнив його і відправив у монастир. 17 травня 1620 року англійський торговець Пітер Манді (15971667) у своїх нотатках описав восьмимісну дитячу карусель, яку побачив у місті Філіппополь нині Пловдив, Болгарія. Відвідав його дорогою з Константинополя до Лондона. Місцеві встановили стовп із горизонтально закріпленим великим колесом від воза. По краях колеса встановили сидіння для дітей. Дорослі по черзі крутили карусель. 18 травня 1974-го на полігоні Похран в Індії провели перше випробування ядерної бомби операція "Усміхнений Будда". Над розробкою працювали понад 20 років. Використовували технології та матеріали, надані в рамках розвитку ядерної енергетики від США, Канади та СРСР. Боєголовку із плутонієвим осердям вагою 1,4 т підірвали в підземній шахті. Індія стала шостою ядерною державою у світі. 2,59 кілограма важив золотий скарб, який знайшли на території латунного заводу в німецькому місті Еберсвальде 16 травня 1913-го. Робітник копав траншею і на глибині 1 м натрапив на горщик із вісьмома золотими чашами, наповненими 73 золотими каблучками, застібками, браслетами та спіралями для рук. Власник заводу Арон Гірш подарував скарб кайзеру Вільгельму ІІ. Золоті вироби ХІХ ст. до н. е. виставили в Берлінському міському палаці, а згодом передали Етнологічному музею. Скарб став найбільшою знахідкою давнього золота в Німеччині. 1945 року радянські військові вивезли його до Москви. 2004-го репортер Sріеgеl ТV виявив скарб Еберсвальде в секретному сховищі московського Музею Пушкіна. Росіяни зарахували його до трофейного мистецтва і вважають своєю власністю "Прибули до короля польського Владислава посли патріарха й імператора грецького з листами та запечатаними документами, які їх удостоювали. Вони повідомили про те, що турки їх усіляко мучили і гнобили, та просили надати їм допомогу зерном. Король Владислав у святому співчутті побажав прийти їм на допомогу у складній ситуації, надав кількість зерна, яку попросили, та визначив, що отримати його вони зможуть в його королівському порту Качубіїв", писав у "Хроніці" історик Ян ДЛУГОШ (14151480) про зустріч польського короля Владислава ІІ Ягайла (13621434) з послами з Константинополя, що відбулася 19 травня 1415-го в містечку Снятин нині Коломийський район Івано-Франківської області. Запис вважається найдавнішою згадкою про місто Одесу, що постало на місці закладеної наприкінці ХІV ст. фортеці Коцюбіїв. Згодом татари й турки називали її Хаджибей

Концерт "Донеччина симфонія життя" відбудеться 11 травня в Національній філармонії України в межах проєкту "Філармонія нескорених". Подія вдруге об'єднає два музичні колективи з Донецької області оркестр "Ренесанс" Маріупольської камерної філармонії та камерний оркестр домристів "Лик домер". Уперше вони виступили разом минулого квітня у столичному Будинку архітектора. Цього разу з деякими змінами повторять програму, що складається переважно з музики донецьких композиторів. Про свої колективи та спільну подію розповідають солістка та концертмейстерка оркестру "Ренесанс" Наталя Ляшенко і художня керівниця та диригентка оркестру "Лик домер" Світлана Білоусова Наталя Ляшенко: "Ренесанс", який заснував диригент Василь Крячок, уперше виступив у Маріуполі 17 квітня 1989 року. Відтоді брав участь у знакових фестивалях у Львові, Сумах, Києві, Кракові тощо. Репертуар оркестру охоплює яскраві зразки української барокової музики, світову та вітчизняну класику, твори наших сучасних композиторів, зокрема в аранжуванні Василя Крячка. На основі колективу 2018-го відкрилася Маріупольська камерна філармонія, що базувалась у приміщенні Палацу культури "Маркохім". Після початку повномасштабного вторг­нення ми були змушені евакуюватися до Києва. Директор і головний диригент філармонії Василь Крячок, музиканти Маріуполя та запрошені виконавці брали участь у заходах під егідою оркестру "Ренесанс". А також поновили єдиний у Донецькій області фестиваль класичної музики Маrіuроl Сlаssіс і проводили його в кількох містах України та Польщі. У грудні 2022 року ми продовжили свою діяльність в оновленому складі в київському Будинку архітектора. А вже в лютому ­2023-го виступили на сцені Національної філармонії України в межах проєкту "Філармонія нескорених", автором якого став гендиректор закладу Михайло Швед. Цей проєкт спрямовано на підтримку музикантів з окупованих і деокупованих українських територій, а також міст, що перебувають під постійними обстрілами агресора. Сьогодні маємо тимчасову, на період окупації Маріуполя, репетиційно-концертну базу Будинок архітектора, де проводимо більшість виступів. З основного складу маріупольців залишилося всього п'ять оркестрантів. До оркестру приєдналися музиканти з інших окупованих міст Луганська, Сіверськодонецька та Лисичанська, а крім того, з Харкова, Запоріжжя, Кривого Рогу та Києва. 17 квітня 2024-го "Ренесанс" святкував 35-річчя. Частиною серії ювілейних заходів став проєкт "Донеччина симфонія життя" у творчій співпраці з оркестром "Лик домер". Рік по тому представимо його вдруге. Ми виконаємо знакові твори композиторів Володимира Стеценка, Віктора Косенка, Михайла Шуха, а також маріупольця Володимира Мітіна, який помер 2018 року. Крім того, прозвучить "Не твоя війна" Богдани Фроляк фантазія на теми пісень гурту "Океан Ельзи", присвячена оркестру "Ренесанс" та академічному камерному оркестру "Віртуози Львова". Ексклюзивом вечора буде унікальне спільне виконання "Ренесансом" і "Ликом домер" гімну-реквієму "Місто Марії" Золтана Алмаші. На тлі емоційних переживань 2022 року автор присвятив його місту-герою Маріуполю. Концертна програма має важливе значення нині, коли більша частина Донецької області перебуває під російською окупацією. Доля композиторів, твори яких увійшли до цієї програми, в той чи той момент їхнього життя була пов'язана з Донеччиною. Як і доля виконавців обох оркестрів. Світлана Білоусова: "Лик домер" створив 1992 року в Донецьку домрист і композитор Валерій Івко. Ансамбль віртуозів став потужним творчим осередком української культури на Донеччині. Протягом 33 років співпрацював із композиторами регіону та виступав на різноманітних концертних майданчиках, зокрема в Німеччині та Польщі. На сьогодні це єдиний у своєму роді оркестр домристів із тривалою історією та аудиторією прихильників. А існує він на громадських засадах і веде активне творче життя лише завдяки ентузіазму учасників. У домровому виконанні по-новому звучить академічна музика різних епох від Йоганна Себастьяна Баха до Євгена Станковича, аранжування джазових композицій та оригінальні твори, написані спеціально для цього інструмента. Наш репертуар збагачують молоді композитори. Останній концерт першого складу оркестру відбувся у квітні 2014-го в межах Українського літературного фестивалю в донецькому культурному центрі "Ізоляція". Через війну колективу довелося залишити рідне місто та переїхати до столиці. Репетиційно-концертний процес продовжили в оновленому складі в Національній музичній академії України. Новим важким викликом 2022 року для нас стала втрата керівника Валерія Івка. Тепер я веду далі справу вчителя. Сьогодні "Лик домер" згуртував молодь із Луганська, Донецька, Бахмута, Маріуполя, Кривого Рогу, Кропивницького, Чернігова, Житомира, Рівного, Львова, Полтави та Сум. Усі учасники дотримуються єдиної системи поглядів, що становлять основу виконавської школи Валерія Івка. Проєкт "Донеччина симфонія життя" це насамперед можливість показати різнобічні прояви інструментального мистецтва Донеччини як вагомого шару української музичної культури. Прагнемо проілюструвати сторінки з історії його розвитку, нагадати про митців і зберегти потужне творче надбання. Унікальність концерту полягає в тому, що на одній сцені будуть два оркестри з Донеччини струнний і струнно-щипковий різні за складом і тембром, проте з подібною історією. Окрім робіт Валерія Івка, ми зіграємо твори, які представники Донецької організації Національної спілки композиторів України написали для нашого оркестру. Це композиції, що їх у різні роки створили Євген Мілка, Олександр Некрасов, Сергій Мамонов, Олексій Скрипник і Євген Петриченко. У їхніх творах простежується національна стилістика. Концепцію вечора доповнять "Варіації на тему Паганіні", які польський композитор Вітольд Лютославський написав під час німецької окупації Польщі. Сьогодні необхідно продовжувати відкривати невідомі широкому загалу мистецькі прояви та творчі здобутки Донеччини. А водночас згуртовувати та підтримувати українців, які були змушені залишити свої домівки 2014 року, а згодом і 2022-го. Сподіваюся, наша творчість надихне людей і стане своєрідним символом продовження життя.

"З появою наших реактивних винищувачів Меssеrsсhmіtt Ме-262 закінчилася епоха гвинтових літаків. Пропоную їх усіх підняти в небо й пустити на таран на американські бомбардувальники. Це припинить ворожі авіанальоти, доки з Америки доставлять заміну. Перепочинок дасть змогу покращити ситуацію з пальним та побудувати реактивні винищувачі. За їх допомогою ми відновимо перевагу в повітрі", переконував німецький офіцер, 31-річний Ганс-Йоахім (Гайо) Геррманн, командувача повітряних сил Германа Ґерінга (18931946) в Берліні у вересні 1944-го. Гайо був уславлений пілот винищувача, потопив 12 кораблів і збив дев'ять бомбардувальників. Ґерінг прихильно поставився до його ідеї з таранами. Та вона підкреслювала відчайдушне становище Німеччини, тому рейхсмаршал довго не наважувався озвучити таке рішення фюреру Адольфу Гітлеру. Лише на початку березня 1945-го план Гайо погодили. "Врятуйте націю від знищення шляхом свідомого ризику своїм життям, розіслав циркуляр Герман Ґерінг. Я кличу вас на місію, з якої у вас мало шансів повернутися". Зголосилися сотні випускників льотних шкіл. Із них Ганс-Йоахім Геррманн почав формувати спецзагін Еlbе. Набирали лише молодих, безтурботних і недо­свідчених. Відмовляли досвідченим пілотам і тим, кого вважали недостатньо сміливими. Підготовка мала переважно ідеологічний характер. Практична частина складалася з вивчення ключових складових американських бомбардувальників. Обранцям були доступні в необмежених кількостях вина, коньяк і шоколад. Їх настрої підігрівали патріотичними й антисемітськими фільмами. Деталі місії розкрили 20 березня 1945-го. Влаштували зустріч із пілотом, який вижив після тарана. На п'яти аеродромах почали готувати літаки Ме-109 і Fосkе-Wulf Fw 190. З них познімали броню та гармати, щоб зробити маневренішими. Залишали кулемет і 60 патронів. Стріляти дозволили лише в разі потреби відбитися від винищувачів. Бомбардувальники потрібно було атакувати саме тараном, щоб залякати противника й підірвати бойовий дух його екіпажів. Учасникам групи Еlbе дозволили вистрибувати з літаків з парашутом безпосередньо перед зіткненням. 7 квітня 1945-го пілоти спецзагону Еlbе провели операцію Wеrwоlf. Того дня американська 100-та бомбардувальна група отримала завдання уразити стратегічні цілі на Півночі Німеччини. Група базувалася на аеродромі Тhоrре Аbbоtts на Сході Англії, залучила до вильоту 1304 бомбардувальники та 792 винищувачі. У Німеччині з п'яти аеродромів у небо здійнялися 183 винищувачі, які мали піти на таран проти американських бомбардувальників. Льотчики склали заповіти, написали прощальні листи та запакували свої речі в посилки. Вони піднялись на висоту 11 км і під­стерігали противника. У радіоефірі слухали гімн нацистської партії. Отримавши команду "Всі стерв'ятники й соколи на волю!", різко скерували свої літаки донизу й зі швидкістю понад 800 км/год. мчали до американських літаків. Їм вдалося уразити тараном 23 бомбардувальники, ще 28 підбили винищувачі Ме-262 та Jаgdgеsсhwаdеr 7. Тоді над озером Штайнхуде поблизу Ганновера зав'язалася остання велика повітряна битва Другої світової війни. Люфтваффе втратив 133 винищувачі, 40 із них під час спроби тарана чи успішного його виконання. Кілька німецьких пілотів стрибнуло з парашутом і було розстріляно винищувачами США. Американці втратили щонайменше 25 літаків. Більшість їхніх бомбардувальників досягла цілей і скинула бомби. Команду Еlbе розформували. Її пілотів перевели в піхоту, яка долучилася до оборони Берліна. 7 квітня 1853-го під час пологів англійської королеви Вік­торії (18191901) лікар Джон Сноу (18131858) для знеболення використав хлороформ. Медик розробив маску для подавання цієї речовини. Правителька народила восьму дитину сина Леопольда. Під час наступних пологів 1857 року Сноу знову запросили до королівських покоїв. До того англіканська церква засуджувала анестезію, біль під час пологів вважали покаранням за біблійний гріх Єви. Після схвалення Вікторією хлороформну анестезію почали називати королівською і вона стала популярною в Європі. 8 квітня 1513-го іспанський мореплавець і губернатор карибського острова Пуерто-Рико, 39-річний Хуан Понсе де Леон, оголосив володінням Іспанії півострів Флориду тепер територія США. Він досліджував ті краї в пошуках чудодійного джерела вічної молодості, про яке чув від жителів Пуерто-Рико. Конкістадора вразила багата тропічна рослинність нової землі, й тому він назвав її Флоридою. Наступного року Хуана Понсе де Леона призначили військовим губернатором Флориди. 9 квітня 1368-го біля німецького міста Нюрнберг почали висівати ліс. Ініціював саджання промисловець, 54-річний Петер Штромер. Деревина потрібна була для облаштування шахт, заводів та млинів. Штромер заготував насіння з шишок сосни та ялиці, бо вони росли найшвидше. Засаджений масив навколо Нюрнберга став першим штучним лісом у світі. Штромера назвали батьком лісівництва. Його наступники почали заробляти на посадковому матеріалі й лісових технологіях, які стали затребувані в Центральній Європі. 129 пакистанських військових та 11 цивільних загинули внаслідок сходження лавини на військову базу на льодовику Сіачен на хребті Каракорум у Гімалаях 7 квітня 2012 року. Площу понад 1 кв. км накрило снігом завтовшки до 21 метра. Пакистанці розміщувалися на висоті 3 тис. метрів над рівнем моря на противагу індійцям, які з 1980-х намагалися встановити контроль над льодовиком. Для цього обидві сторони утримували 150 військових баз на льодовику й навколо нього. Деякі з них перебували вище за 6 тис. метрів над рівнем моря, тому регіон називали найвищим місцем на планеті, де точилися бойові дії. Майже 900 військових загинуло через лавини та суворі умови "Не закликайте мене тікати. Моя смерть може принести більше користі, ніж моє життя. Не допущу, щоб із мене знущалися. Не хочу, щоб на вулицях Одеси, Корфу й Ангоноса показували на мене пальцями от іде патріарх-убивця", відмовився сховатися від яничарів 75-річний Патріарх Константинопольський Григорій V, якого повісили поруч із його резиденцією після відправи Великодньої літургії 10 квітня 1821-го. Султан Махмуд ІІ звинуватив предстоятеля в підтримці греків, які почали революцію. За два дні після страти його тіло скинули в море. Труп Григорія V виловили моряки, які доставили його до Одеси, де патріарха поховали. 1871-го на прохання грецького уряду останки перенесли до кафедрального собору в Афінах

Тренер збірної України провалює свою роботу Збірна Бельгії завжди була незручним суперником для наших команд. Почалося все у фінальній частині Кубка світу-1986. Так, тоді в Мексику, яка приймала турнір, поїхала радянська команда. Але її хребет формували вихідці з України на чолі з київським тренером Валерієм Лобановським. Саме він після програного бельгійцям матчу 1/8 фіналу зізнається, що не розуміє, як можна було "відпустити" суперника. На той момент СРСР, маючи найкращу клубну команду світу київське "Динамо", вважався фаворитом турніру. Час Бельгії настане за майже три десятиліття. Тоді у країні виросло ціле покоління супертопових футболістів. І якщо 2014-го команда Едена Азара та Кевіна Де Брейне неочікувано програла чвертьфінал Аргентині, то за чотири роки вона обіграла на цій же стадії Бразилію і в підсумку посіла третє місце. За бронзові нагороди трофеїв не дають. Але дивно чути твердження, що золоте покоління бельгійського футболу себе не реалізувало. Перше місце воно одне. У світі достатньо визнаних футбольних грандів, які і здобувають золоті нагороди. Часи Данії та Греції, які вигравали Євро 1992-го та 2004 року відповідно, минули. Інша річ, що після 2018-го на бельгійців очікувано чекав спад. Насамперед серйозно здав капітан команди Азар. Закінчив кар'єру стовп захисту Венсан Компані. Значною мірою нинішня команда тримається на двох фігурах півзахисникові Де Брейне та форвардові Лукаку. Тому, коли саме Бельгія випала збірній України в матчах, які визначали володаря путівки до найсильнішого дивізіону Ліги націй, це викликало стриманий оптимізм. Навіть попри те, що золоте покоління наших футболістів ніяк себе не показало. Був провал на Євро-2024 й невиразна гра в Лізі націй, коли примудрилися програти навіть збірній Албанії. Такі результати змушували тверезо оцінювати наші шанси у протистоянні з суперником, який напередодні матчів зміцнив тренерську позицію. У нас же на посаді залишився Сергій Ребров. До його роботи залишалося чимало запитань. І вони тільки посилилися після програшу бельгійцям за сумою двох матчів. Перший матч у Бельгії, формально домашній, який відбувся в іспанській Малазі, Україна виграла 3:1. Поєдинок укотре довів поганий стартовий план тренерського штабу нашої команди. Наслідком стали невиразні дії підопічних Реброва в першому таймі та пропущений гол від Лукаку. Нічого особливо не змінилось і після перерви. Але нам допоміг пресинг Гуцуляком правого захисника бельгійців і вимушене переведення Зінченка на позицію флангового оборонця. Нинішній гравець "Арсеналу" має достатньо навичок у грі з цієї зони. Даремно, що за футбольною "освітою" він півзахисник. Українці зуміли забити три м'ячі упродовж 12 хв., і саме цей відтинок часу став найкращим у виконанні команди. Напередодні повторного поєдинку були чималі сумніви в підсумковому успіху. Усім відомо про неспроможність збірної України якісно грати два матчі за три дні. Згадувалися поєдинки ­плейоф за вихід до Кубка світу-2014. Тоді ми програли Франції в Парижі з рахунком 0:3 після київського 2:0. Мені пощастило спілкуватися з тодішнім головним тренером Михайлом Фоменком. Паризьке фіас­ко він пояснив так: "Ми програли всю боротьбу". Але навіть раціоналіст Фоменко виставив на "Стад де Франс" атакувального півзахисника Безуса в надії виграти такий необхідний на той момент виїзний матч. А Ребров апологет футболу першим номером застібнувся в Бельгії на всі ґудзики, бажаючи відстояти "домашню" перемогу. Нічого з того не вийшло. Хоча до 70-ї хвилини рахунок був 0:0. Але важко грати тільки на відбій. Рано чи пізно тебе охопить фізична та психологічна втома. І ти не зможеш виграти ту саму боротьбу, про яку говорив Фоменко, в такого гренадера, як Лукаку, котрий за рахунку 1:0 на користь бельгійців забив іще двічі. Після матчу Реброву нічого не залишалося, як торочити про неважливість турніру. Хоча сам підхід до протистояння з Бельгією був надсерйозний зміщення туру національного чемпіонату, оптимальний, наскільки це можливо, склад на всі поєдинки. Тренер настільки не виправдовує очікувань, що будь-яка перемога для нього надцінна. Поки що їх немає. І останній шанс втриматися на посаді пройти кваліфікацію до фінальної частини Кубка світу-2026, яка розпочинається у вересні.