Nauka.ua

«Джеймс Вебб» застав зорі давньої галактики за хаотичним рухом замість очікуваного обертання Олександра Іванова 08 Маy 2026, 10:53 Космічний телескоп «Джеймс Вебб» виявив одну з найдавніших масивних галактик, у якій зорі майже не обертаються навколо центру, а рухаються хаотично. Таку структуру раніше виявляли лише в галактик, що сформувалися значно пізніше внаслідок декількох злиттів. Оскільки досліджена галактика існувала вже за 1,8 мільярда років після Великого вибуху, то масивні еліптичні галактики почали формуватися значно раніше, ніж вважали досі. Дослідження опублікували в журналі Nаturе Аstrоnоmy.Спектр випромінювання галактики ХММ-VІD1-2075, у якій зорі майже не обертаються навколо центру. Fоrrеst еt аl. / Nаturе Аstrоnоmy, 2026

Чому в ранньому Всесвіті не очікували побачити галактику без обертання?

Астрономи вважають, що в ранньому Всесвіті масивні галактики мали активно обертатися, а зорі в них повинні рухатися впорядковано навколо центру, утворюючи дископодібні структури. Натомість сучасні великі еліптичні галактики мають хаотичний рух зір і майже не обертаються. Тому вчені припускали, що такі системи формувалися поступово й значно пізніше через численні зіткнення галактик. Щоб перевірити це, дослідники за допомогою космічного телескопа «Джеймс Вебб» вивчили галактику ХММ-VІD1-2075, яка існувала вже за 1,8 мільярда років після Великого вибуху. Для спостережень використали інструмент NІRSрес ІFU, що дозволяє одночасно отримувати спектри з різних ділянок галактики та вимірювати швидкість руху її зір.Так астрономи змогли побудувати карту руху речовини всередині системи. Виявилося, що зорі в галактиці рухаються переважно хаотично, а не обертаються єдиним диском. Також телескоп зафіксував слабкі асиметричні структури навколо галактики, які можуть бути слідами давніх зіткнень або злиттів. При цьому сама галактика вже була дуже масивною: її маса приблизно у 300 мільярдів разів перевищує масу Сонця, хоча активне утворення нових зір у ній майже припинилося. Дослідження показує, що масивні «мертві» еліптичні галактики почали формуватися набагато раніше, ніж передбачали сучасні моделі еволюції Всесвіту. Це також означає, що процеси, які руйнують обертання галактик, наприклад великі зіткнення або хаотичне падіння газу, могли діяти вже в перші мільярди років після Великого вибуху.

Які незвичні галактики знаходили астрономи

🕳  За допомогою телескопа «Габбл» і наземних радіотелескопів науковці знайшли спіральну галактику із надмасивною чорною дірою в центрі, схожу на Чумацький Шлях.🌌  А от телескоп «Джеймс Вебб» відшукав найдавнішу галактику в процесі реіонізації водню, який закінчив «Темні віки» Всесвіту.🌟  Також завдяки цьому телескопу науковці знайшли галактику, яка відновила зореутворення після паузи у 20 мільйонів років.

ТЕSS відшукав одразу 27 кандидатів у планети з двома сонцями Олександра Іванова 07 Маy 2026, 13:15 Космічний телескоп ТЕSS допоміг астрономам знайти 27 планет із двома сонцями, тобто тих, що обертаються навколо подвійних зоряних систем. Планети виявили не напряму, а за невеликими зсувами часу затемнень, які виникають через гравітаційний вплив планет. Це означає, що планети навколо подвійних зір можуть бути більш поширеними, ніж вважали раніше. Дослідження опублікували в журналі Моnthly Nоtісеs оf thе Rоyаl Аstrоnоmісаl Sосіеty.Планета Татуїн із «Зоряних війн» — приклад планети, що обертається навколо подвійної системи зір. Dіsnеy / Luсаsfіlm

Як багато планет ховаються біля подвійних зір?

Планети в системах із двома зорями знайти складніше, ніж біля поодиноких світил. Причина в тому, що самі зорі постійно рухаються одна відносно одної та змінюють загальну яскравість системи, через що слабкий сигнал від планети губиться. До того ж подвійна гравітація робить близькі орбіти нестабільними, тому такі планети зазвичай знаходяться далі від зір, і їх важче виявити звичними методами.У новій роботі астрономи проаналізували спостереження космічного телескопа ТЕSS для 1590 подвійних систем, затемнення зір у яких можна спостерігати з боку Землі. Дослідники відстежували, коли одна зоря проходить перед іншою, і перевіряли, чи не змінюється цей час. Якщо в системі є планета, її гравітація трохи «розгойдує» зорі, і моменти затемнень зміщуються. Такі відхилення виявили у 36 системах, а 27 об’єктів науковці внесли у кандидати в екзопланети. Найменші з виявлених кандидатів за розмірами подібні до Нептуна, тоді як найбільші можуть бути в десятки разів більшими за Юпітер. Вони розташовані на відстанях приблизно від 650 до 18 тисяч світлових років від нас. Раніше було відомо лише близько 18 подібних планет, що обертаються навколо двох зір одночасно. Водночас тих, що обертаються біля поодиноких світил, як Земля навколо Сонця, вже відкрито понад шість тисяч.

Що астрономи знають про подвійні системи зір

🌍  Раніше телескоп ТЕSS знайшов незвичну подвійну систему, де три землеподібні планети обертаються навколо лише однієї з двох зір.🫣  У подвійних системах важко шукати не лише планети, але й другу зорю, адже сонцеподібні світила змогли приховати своїх «мертвих» компаньйонів.🕳  Подвійну систему зір знайшли й поблизу надмасивної чорної діри в центрі нашої Галактики — їй напророкували злиття в одну зорю.💫  Перша зоря, яку ідентифікували як коричневого карлика, насправді виявилася системою з двох зір, розташованих на відстані, що приблизно в 16 разів більша за відстань між Землею і Місяцем.4️⃣  Але подвійні зоряні системи не найекзотичніші — телескоп ТЕSS знайшов компактну систему з аж чотирьох зір.

У вп’ятеро меншого за Плутон об’єкта знайшли атмосферу Олександра Іванова 04 Маy 2026, 18:26 У вп’ятеро меншого за Плутон об’єкта за орбітою Нептуна знайшли тонку атмосферу. Її виявили під час проходження об’єкта між зорею і Землею, коли світло від зорі згасло не одразу, а поступово, як буває за наявності атмосфери. Це означає, що навіть невеликі тіла на околицях Сонячної системи можуть мати атмосфери, принаймні на короткий час. Дослідження опублікували в журналі Nаturе Аstrоnоmy.Художнє зображення того, як атмосфера невеликого об'єкта (612533) 2002 ХV93 перекривала світло від зорі. NАОJ

Як невеликі тіла можуть утримувати атмосферу?

На околицях Сонячної системи, де температура становить лише близько 40–50 Кельвінів, існують крижані тіла, звані транснептуновими об’єктами. Раніше вважалося, що атмосферу можуть утримувати лише великі об’єкти, як-от Плутон, з достатньою гравітацією, щоб не дати газу швидко втекти. Але під час спостережень за значно меншим об’єктом (612533) 2002 ХV93, радіусом лише близько 250 кілометрів, у нього також виявили атмосферу. Дані з трьох телескопів у Японії показали, що під час проходження об’єкта перед зорею її згасання тривало до кількох секунд, що значно довше, ніж можна пояснити фізикою самого покриття. Це означає, що світло заломлюється в тонкому шарі газу навколо об’єкта. Моделювання показало, що така поведінка відповідає атмосфері з тиском приблизно 100–200 нанобар. Для порівняння, це у 50–100 разів менше, ніж у Плутона, тобто ця атмосфера надзвичайно розріджена. Через слабку гравітацію об’єкта газ мав би «витекти» в космос за сотні або тисячі років, тож невідомо, як такий маленький об’єкт здатний утримувати атмосферу. Науковці припускають, що вона з’явилася нещодавно, найімовірніше, її створив або викид газів із надр, або зіткнення з іншим крижаним тілом, яке «вибило» леткі речовини у космос.

Якою є атмосфера інших небесних тіл Сонячної системи

🌳  Коливання орбіти виявилися причиною сплеску фотосинтезу на Землі, який наситив атмосферу киснем і призвів до спалаху різноманіття.🧲  А от магнітне поле Землі, яке мало утримувати азот біля поверхні планети, спрямувало його до Місяця, збагативши його породи цим елементом.☄️  Попри те, що зараз Марс має дуже розріджену атмосферу, раніше вона була втричі щільнішою за земну — на це вказало моделювання його бомбардування кометами.

«Джеймс Вебб» уперше розгледів поверхню кам’янистої екзопланети. Вона нагадала Місяць Олександра Іванова 04 Маy 2026, 13:02 Космічний телескоп «Джеймс Вебб» дозволив астрономам уперше отримати детальний спектр поверхні скелястої екзопланети, завдяки чому з’ясували, що вона темна й позбавлена атмосфери. Імовірно, поверхня планети сформувалася давно та піддавалася тривалому впливу космічного випромінювання, чим вона нагадує поверхню Місяця. Ці результати важливі для порівняння будови й еволюції планет Сонячної системи та планет за її межами. Дослідження опублікували в журналі Nаturе Аstrоnоmy.Художнє зображення екзопланети LНS 3844 b, також відомої як Ква'ква. NАSА / JРL-Саltесh

Як вдалося розгледіти поверхню кам’янистої екзопланети?

Багато років астрономи вивчають переважно атмосфери далеких екзопланет, адже саме вони залишають помітні сліди у спектрах випромінювання. Натомість поверхню кам’янистих планет побачити значно складніше, особливо якщо вони далекі та невеликі. Науковці прагнули зрозуміти, чи можливо напряму визначити склад поверхні таких планет і відрізнити її від впливу атмосфери. Для цього астрономи використали космічний телескоп «Джеймс Вебб», який спостерігав за екзопланетою LНS 3844 b, також відомою як Ква'ква, в інфрачервоному діапазоні під час її затемнення зіркою. Ця планета на 30 відсотків більша за Землю та завжди обернена одним боком до своєї зорі, тож має температуру поверхні близько 1000 Кельвінів або 725 градусів Цельсія.Вимірюючи теплове випромінювання планети, дослідники отримали її спектр і порівняли його з лабораторними спектрами різних гірських порід. Виявилося, що спектр добре описується випромінюванням нагрітої твердої поверхні, що свідчить про відсутність щільної атмосфери, а також вказує на темні породи в складі поверхні — ймовірно, базальт або олівін. Водночас слідів світлих порід на кшталт граніту та дрібнодисперсний пил не виявили. Також дослідники не знайшли ознак газів, зокрема вуглекислого та сірчаного газу, що означає відсутність навіть тонкої вулканічної атмосфери. Відсутність такої атмосфери також показує, що планета не має активних геологічних процесів, які сприяли б викиду газів в атмосферу, тож вона сформувалася відносно давно.

Чим ще дивували астрономів кам’янисті екзопланети

🛰  Свою першу кам’янисту екзопланету телескоп «Джеймс Вебб» відкрив у 2023 році — вона виявилася подібною до Землі за розмірами та обертається навколо червоного карлика.😶‍🌫️  На іншій подібній на Землю екзопланеті телескоп розгледів сліди водяної пари, але астрономи ще перевірятимуть, походить вона від самої планети чи від її батьківської зорі.🧲  А радіоспалахи від батьківської зорі вказали науковцям на першу відому кам’янисту екзопланету з магнітосферою, що обертається навколо цієї зорі.

«Габбл» простежив еволюцію Потрійної туманності. Вона змінилася всього за 30 років Олександра Іванова 27 Арr 2026, 18:06 Космічний телескоп «Габбл» повторно зазнимкував область зореутворення в Потрійній туманності майже через три десятиліття після перших знімків. Порівняння даних виявило помітні зміни морфології газу й пилу, зокрема рух струменів речовини від молодих протозір. Це спостереження підтверджує, що еволюцію туманностей і молодих зір можна спостерігати навіть протягом людського життя, а не лише відтворювати за моделями.Знімок Потрійної туманності з Обсерваторії Вери Рубін (зліва) та детальне зображення з «Габбла», на якому видно структуру «космічний морський слимак» (справа). NАSА, ЕSА, SТSсІ. / J. DеРаsquаlе (SТSсІ)

Як можна побачити зміни туманності за життя людини?

Потрійна туманність (Мессьє 20 або NGС 6514) розташована в сузір’ї Стрільця на відстані близько 5000 світлових років і є типовою областю активного зореутворення. Зазвичай подібні структури еволюціонують упродовж тисяч і мільйонів років, тому їхні зміни вважаються практично непомітними в людських часових масштабах. Саме тому астрономи поставили собі завдання: перевірити, чи можливо зафіксувати динаміку процесів, рух газу та пилу упродовж лише кількох десятиліть. Для дослідження використали архівні зображення телескопа «Габбл», отримані у 1997 році, та нові спостереження, виконані з використанням удосконаленої камери з вищою чутливістю і ширшим полем зору. Особливий інтерес викликала структура, неформально названа «космічним морським слимаком». У його «голові» розташована протозоря, яка періодично викидає струмені речовини. Ці струмені допомогли дослідникам виміряти швидкість космічних потоків і оцінити їхній вплив на навколишню туманність. Крім того, науковці зафіксували ознаки руйнування протопланетних дисків під дією інтенсивного ультрафіолетового випромінювання масивних зір. У туманності одночасно співіснують різні стадії еволюції: щільні темні області, де формування зір триває, та регіони, де газ уже розсіяний і залишилися сформовані зорі, видимі на знімку як яскраві помаранчеві сфери.

Які відкриття робив телескоп «Габбл»

🔵  За допомогою цього космічного телескопа науковці простежили зміни в синявості Урана за 20 років — вони виявилися пов’язаними з коливаннями розподілу метану в атмосфері.🥚  На знімках телескопа «Габбл» дослідники розгледіли сліди зорі-компаньйона в центральної зірки у протопланетній туманності «Яйце».🌟  У парі з обсерваторією «Чандра» космічний телескоп зафіксував сферу зоряного вітру від зорі за межами нашої системи — досі науковці досліджували таку сферу лише в Сонця.🧛‍♂️  Знімки «Габбла» також допомогли встановити, що відома зоря «Чивіто Дракули» має найбільший із відомих протопланетний диск, у якому достатньо матеріалу для формування декількох газових гігантів.

Нестача аміаку на холодному юпітері вказала на хмари в його атмосфері Олександра Іванова 23 Арr 2026, 10:57 Астрономи за допомогою космічного телескопа «Джеймс Вебб» виявили незвично низьку концентрацію аміаку в атмосфері одного з найближчих аналогів Юпітера за межами Сонячної системи. Таку низьку концентрацію аміаку пояснюють наявністю товстих хмар із водяного льоду, які частково приховують склад атмосфери екзопланети. Водночас ця екзопланета стала найхолоднішою, на якій взагалі вдалося виявити аміак — завдяки перевагам «Джеймса Вебба» над більш ранніми телескопами. Дослідження опублікували в журналі Аstrорhysісаl Jоurnаl Lеttеrs.Планета Ерsіlоn Іndі Аb, чиї густі хмари, найімовірніше, приховують багату на аміак атмосферу. Е. С. Маtthеws, МРІА / Т. Мüllеr, НdА

Чому аміаку виявилося менше за очікування?

Більшість екзопланет, атмосфери яких вдалося вивчити, значно гарячіші за наш Юпітер, оскільки обертаються близько до своїх зір і легше піддаються спостереженням. З початком роботи космічного телескопа «Джеймс Вебб» відкрилась можливість досліджувати й холодніші екзопланети. І декілька спостережень вже показали, що атмосфери цих холодних світів не зовсім відповідають сучасним моделям, зокрема мають нижчу концентрацію аміаку. Щоб з’ясувати, чи є це закономірністю для так званих холодних юпітерів, науковці дослідили таку планету за допомогою інфрачервоного інструмента МІRІ на борту «Джеймса Вебба».Об’єктом спостереження став Ерsіlоn Іndі Аb — один із найближчих відомих аналогів Юпітера. Ця екзопланета приблизно у чотири рази далі від своєї зорі, ніж Юпітер від Сонця, має масу близько 7,6 маси Юпітера, але за розміром подібна до нього, і має температуру атмосфери на рівні 275 Кельвінів. Щоб «побачити» екзопланету поруч із яскравою зорею, астрономи використали коронограф — спеціальний пристрій, який блокує світло зорі. Після цього вони виміряли випромінювання планети на різних довжинах хвиль та порівняли ці дані з попередніми спостереженнями, що дозволило їм виявити в атмосфері аміак, однак його кількість виявилася меншою за передбачення теоретичних моделей.Найбільш імовірним поясненням розбіжності спостережень та теорії є наявність в екзопланети щільних, але неоднорідних хмар із водяного льоду. Такі хмари частково блокують випромінювання з глибших шарів атмосфери та можуть «приховувати» інші елементи. Водночас астрономи не виключають й альтернативні варіанти — меншу металічність атмосфери або те, що вона збіднена на азот. Спектроскопічні спостереження Ерsіlоn Іndі Аb, заплановані на наступні цикли «Джеймса Вебба», мають дати точнішу відповідь, а в майбутньому можуть допомогти виявити та проаналізувати атмосферу кам’янистих екзопланет.

Що дізнавалися про атмосфери подібних до Юпітера планет

🥚  В атмосфері найближчого до Землі гарячого юпітера виявили високу концентрацію сірководню, тож, найімовірніше, вона пахне, мов гнилі яйця.💫  А інший гарячий юпітер настільки сильно наблизився до власної зорі, що його атмосферу розтягнуло на відстань, що дорівнює половині його орбіти.🪐  Подібну втрату атмосфери зафіксували й у ще однієї подібної на Юпітер планети: її надлегка атмосфера простяглася на область у п’ять разів більшу за діаметр планети.

«К'юріосіті» вперше провів хімічний експеримент на Марсі та знайшов 20 органічних молекул Олександра Іванова 21 Арr 2026, 12:00 Марсохід «К'юріосіті» виявив у глинистих породах Марса понад 20 органічних молекул, зокрема сполуки з азотом, киснем і сіркою. Їх вдалося виявити за допомогою першого хімічного експерименту, у якому прилади ровера спершу розігріли зразок до майже 550 градусів Цельсія, а потім виділили продукти розпаду за допомогою розчинника. Результати експерименту показали, що органічні речовини можуть зберігатися на Марсі дуже довго під дією радіації та геологічних процесів — адже їх виявили у відкладах кратера Ґейл віком близько 3,5 мільярда років. Дослідження опублікували в журналі Nаturе Соmmunісаtіоns.Селфі марсохода «К'юріосіті» на місці проведення дослідження. NАSА / JРL-Саltесh / МSSS

Звідки на Марсі складна органіка?

У пошуках органіки на Марсі планетологи використали ровер «К'юріосіті» і вперше провели на планеті спеціальний хімічний експеримент. Під час нагрівання складні органічні речовини розклалися на простіші молекули, які потім вдалося проаналізувати приладами на борту марсохода. У результаті науковці знайшли понад 20 різних органічних сполук на основі вуглецю. Серед них були як простіші молекули, так і складніші, подібні до тих, що зустрічаються в органічній хімії на Землі.Фото місця збору зразків, у яких знайшли сліди органіки. NАSА / JРL-Саltесh / МSSSНауковці виявили нафталін і бензотіофен — сполуку, яка містить сірку та є найбільшою з ароматичних сполук, виявлених на Марсі. Також знайшли молекули з азотом, які за своєю будовою нагадують складники ДНК земних організмів. Імовірно, всі ці сполуки походять із давнього складного органічного матеріалу, який з часом розпався на простіші молекули. Важливо, що цей матеріал зберігся в марсіанських породах мільярди років, ще з часів, коли там могла бути вода, попри жорстку радіацію та геологічні процеси.Це відкриття показує, що на Марсі можуть зберігатися складні органічні речовини протягом мільярдів років. Водночас воно не дає чіткої відповіді, звідки саме взялися ці сполуки, оскільки вони могли утворитися без участі життя або потрапити на планету разом із метеоритами. Не виключено також, що частина з них може бути пов’язана з давніми хімічними процесами, які нагадують біологічні.

Що відомо про минуле життя на Марсі

🌊  Посприяти зародженню життя на Марсі міг його вологий і теплий клімат у минулому — на нього вказали рештки мінералу, який утворюється від взаємодії вуглекислого газу з водою та породами.🧪  Раніше марсохід «К’юріосіті» вже виявив найбільші органічні сполуки, які коли-небудь знаходили на Марсі, — їх вважають залишками жирних кислот.🧂  А от пришвидшити руйнування слідів життя на планеті могла висока концентрація солі в породах, адже в лабораторних експериментах вона збільшила руйнівну дію космічних променів.

Планетологи знайшли сліди океану на Марсі за його шельфом, а не берегами Олександра Іванова 15 Арr 2026, 18:00 Планетологи запропонували простіший спосіб знайти сліди давнього океану на Марсі: не шукати умовні «береги», а дивитися на великі рівні ділянки поверхні, схожі на шельф біля материків на Землі. Проаналізувавши рельєф планети, вони знайшли таку широку смугу на висотах приблизно до чотирьох кілометрів нижче рівня моря, де також є дельти та інші сліди рідкої води. Ця знахідка свідчить на користь існування на Марсі у минулому великого океану, який залишив після себе не чітку лінію берега, а широку прибережну область. Дослідження опублікували в журналі Nаturе.Художнє зображення океану на півночі Марса. NАSА's Gоddаrd Sрасе Flіght Сеntеr

Чому в існуванні океану на Марсі сумнівалися?

Планетологи вже багато років намагаються з’ясувати, чи був у минулому на Марсі океан. На користь того, що Червона планета усе ж мала давній океан, свідчать осадові породи, наприклад, знайдені китайським марсоходом «Чжужун» і датовані понад трьома мільярдами років. Як вважають дослідники, деякі глиняні насипи навіть зберегли сліди того, як вода спершу прибувала, а потім відбувала з певних регіонів планети.Головним аргументом на користь існування океану на Марсі вважали так звані «берегові лінії» — довгі смуги, що розділяють високі південні області планети та нижчі північні рівнини. Однак їхня висота виявилася дуже нерівною і не відповідає тому, якою мала б бути поверхня давнього океану. Через це їх складно однозначно вважати справжніми берегами, і питання про існування океану на Марсі залишалося відкритим. Пара науковців з Каліфорнійського технологічного інституту та Техаського університету в Остіні спробувала розв’язати цю суперечку.

Як шукали сліди давно зниклого океану?

У новому дослідженні науковці замість пошуку чіткої лінії берега звернули увагу на ширші особливості рельєфу, аналог мілководної прибережної зони на Землі, яку називають континентальним шельфом. Спочатку планетологи проаналізували глобальний рельєф Землі та показали, що саме шельф є головним топографічним «слідом» океану, адже ця зона характеризується дуже малими нахилами та плавною формою поверхні. Потім ті самі методи — аналіз висоти, нахилу та кривизни рельєфу — застосували до Марса, використовуючи орбітальні дані з борту станції Маrs Glоbаl Survеyоr.Шельфові регіони на Землі та на Марсі (зафарбовані бірюзовим). Zаkі & Lаmb / Nаturе, 2026У результаті науковці виявили широку смугу в північних низовинах планети на висотах приблизно від -1,8 до -3,8 кілометра. Ця зона оперізує майже всю планету вздовж межі між південними височинами та північними рівнинами та охоплює, зокрема, рівнини Хризе (Сhrysе Рlаnіtіа), область Еоліс Дорса (Аеоlіs Dоrsа) та долини Гіпаніс (Нyраnіs Vаllеs). Саме тут зосереджені дельти давніх річок, осадові породи та інші сліди водної активності. Крім того, ця область частково збігається з раніше запропонованими «береговими лініями», але, на відміну від них, виглядає як широка прибережна смуга, а не вузька межа. Усе це разом добре узгоджується з ідеєю, що тут могла існувати мілководна зона давнього океану.

Як відкриття змінить пошуки води за межами Землі?

Запропонований науковцями підхід може стати новим, більш надійним способом шукати сліди давніх океанів не лише на Марсі, а й на інших планетах. Якщо марсіанський океан справді існував, його прибережні області могли бути місцями накопичення осадів і потенційно сприятливими середовищами для виникнення примітивного життя. Саме тому ці регіони розглядають як ключові цілі для майбутніх місій і пошуку можливих слідів давнього життя. Однією з таких місій може стати ровер Розалінд Франклін, який Європейська космічна агенція планує доставити на Місяць у 2030 році.

Що ще знають про океан на Марсі

🌋  Найбільший вулкан Сонячної системи, гора Олімп на Марсі, міг насправді бути островом і знаходитися посередині океану.🥶  Дослідники припустили, що давній океан на Марсі міг уникнути замерзання три мільярди років тому завдяки процесам, подібним на земний колообіг води.🌊  Одним із припущень щодо того, куди подівся марсіанський океан, є те, що він перемістився ближче до надр планети, а не вивітрився.

Темну матерію в карликових галактиках назвали надто повільною для виявлення — саме там її раніше шукали Олександра Іванова 13 Арr 2026, 11:54 Фізики запропонували модель, у якій частинки темної матерії можуть існувати у двох станах із майже однаковою масою — і давати гамма-сигнал лише тоді, коли рухаються достатньо швидко, щоб перейти зі «спокійного» стану у «збуджений». Такий швидкий рух, як припускають дослідники, можливий здебільшого в масивних галактиках. Це пояснює давню загадку: чому в центрі Чумацького Шляху фіксують натяки на сигнал темної матерії, а в карликових галактиках — ні. Дослідження опублікували в журналі Jоurnаl оf Соsmоlоgy аnd Аstrораrtісlе Рhysісs.Карта розподілу темної матерії зі спостережень Dаrk Еnеrgy Survеy. N. Jеffrеy, Dаrk Еnеrgy Survеy Соllаbоrаtіоn 

Чому темна матерія «мовчить» у карликових галактиках?

Одним з основних способів пошуку темної матерії є спроби зафіксувати гамма-випромінювання, яке може виникати під час зіткнень її частинок. Карликові галактики вважають одним із найперспективніших джерел для пошуку таких сигналів, адже вони містять багато темної матерії та майже не мають інших джерел випромінювання. Але попри численні спостереження, жодних переконливих сигналів там не виявили, тоді як у центрі великих галактик іноді знаходять натяки на наявність темної матерії. Це протиріччя довго залишалося без чіткого пояснення.У новому дослідженні науковці припустили, що темна матерія має два дуже близькі за масою стани. У звичайних умовах частинки перебувають у «спокійному» стані та не дають сигналу, але якщо вони рухаються достатньо швидко, як у великих галактиках, під час зіткнень частина з них переходить у «збуджений» стан. Ключовим є те, що сигнал виникає лише тоді, коли одночасно присутні обидва стани. У такому випадку вони можуть взаємодіяти між собою і породжувати гамма-випромінювання, яке вже можна зафіксувати.У карликових галактиках швидкості частинок занадто малі, щоб запускати цей процес, тому збуджений стан майже не утворюється і сигнал не виникає. Якщо ця гіпотеза підтвердиться, вона змінить підхід до пошуку темної матерії, у якому все залежатиме від умов середовища, передусім швидкості руху частинок. Це означає, що найбільш перспективними об’єктами для пошуку можуть бути саме великі галактики та їхні центри, тоді як карликові системи можуть залишатися «тихими», навіть якщо заповнені темною матерією.

Які успіхи з пошуком темної матерії

🌌  Ще однією причиною того, що темну матерію легше виявити у великих галактиках, є те, що вони можуть забирати темну матерію з галактик-сусідок.🕙  Для пошуку темної матерії запропонували також використовувати атомні годинники, які завдяки своїй чутливості вловлюватимуть сигнали від неї в космосі.📖  Детальніше про те, як науковці шукають темну матерію й енергію та чому переконані в їхньому існуванні, хоча напряму зафіксувати їх неможливо, — читайте у нашому матеріалі.

Екіпаж «Артеміди ІІ» приводнився в Тихому океані. Перший за 53 роки пілотований політ до Місяця завершився успішно Богдан Порохняк 11 Арr 2026, 12:03 NАSА

Японська середньовічна поезія та кільця дерев вказали на дату давнього сонячного шторму Інна Радевич 10 Арr 2026, 13:25 Дослідження японської середньовічної поезії й аналіз вмісту вуглецю в річних кільцях дерев вказали на сонячний шторм у 1200-1201 роках. Хоча в той період було декілька записів про північні сяйва, лише у 1200-1201 роках сонячна активність відповідала критеріям сонячно-протонного шторму, який у сучасному світі може призводити до порушень зв’язку та навіть роботи електрообладнання. Відтворення точних дат таких штормів важливе для розрахунку їх періодичності та подальшого передбачення, адже вони можуть нашкодити астронавтам у космосі. Дослідження опублікували в журналі Рrосееdіngs оf thе Jараn Асаdеmy, Sеrіеs В.Рукописна копія «Записів світлих місяців», у яких знайшли підтвердження сонячної активності. Nаtіоnаl Аrсhіvеs оf Jараn

Наскільки точно вдалося визначити дату сонячного шторму?

Взаємодіючи з земною атмосферою, заряджені сонячні частинки здатні створювати частинки, що зазвичай не утворюються в природі, наприклад ізотопи вуглецю-14. За вмістом цих ізотопів у рослинах науковці можуть відстежувати періоди екстремальної сонячної активності, але перевірка усіх решток рослин за тисячоліття потребувала б занадто багато часу та ресурсів. Тому дослідники спершу вивчили записи початку ХІІІ століття, коли в помірних широтах Азії спостерігали незвичні для регіону північні сяйва.Зокрема, науковці проаналізували щоденник письменника й державного діяча Фуджівари но Садаїе, відомий як «Записи світлих місяців». У лютому 1204 року цей поет записав свої спостереження червоного північного сяйва над Кіото. Тому дослідники проаналізували вміст вуглецю-14 у стовбурах туєвиків (Тhujорsіs dоlаbrаtа), які відкопали в Японії. Вік цих стовбурів визначили завдяки дендрокліматологічному підходу, тобто співвідношенню розміру річних кілець і тогочасних записів про погоду, адже в тепліші періоди дерева утворюють більші кільця.Портрет Фуджівари но Садаїе, створений вже у ХІХ столітті. Кіkuсhі YоsаіХоча науковці не підтвердили сонячний шторм саме у 1204 році, вони захопили період 1200-1205 років і встановили, що така подія сталася між зимою 1200 і весною 1201 року. Дослідники також з’ясували, що в досліджуваний період повний цикл сонячної активності тривав не 11 років, як зараз, а лише сім-вісім. Це свідчить про високу сонячну активність, що може пояснити часте спостереження північних сяйв протягом того часу.

На що ще вказували дерева

🌞  Це не вперше за стовбурами дерев реконструюють космічні події — раніше вони вказали на найпотужніший в історії Землі сонячний спалах понад 14 тисяч років тому.🌟  Також у річних кільцях дерев відшукали сліди спалаху наднової близько 13 тисяч років тому, хоча й не виключають, що ці сліди могли бути пов’язаними з активністю Сонця.🧲  А дослідження решток дерев віком 42 тисячі років вказало на зміни в магнітному полі планети, які могли спровокувати масове вимирання.🥵  Аналіз річних кілець дерев за останні 2000 років показав, що літо 2023 було не просто найспекотнішим в історії спостережень, але й найгарячішим за два тисячоліття.🔥  Аналіз згорілих стовбурів кипарисів, які знайшли поблизу міста Ґуанчжоу, вказав на те, що ці дерева перестали рости після пожежі при спробі захопити місто 2100 років тому.

Екіпаж «Артеміди ІІ» віддалився на рекордну відстань від Землі та подивився на Місяць зі зворотного боку Інна Радевич 07 Арr 2026, 14:00 Екіпаж місії «Артеміда ІІ» віддалився на найбільшу в історії відстань від Землі — 406 771 кілометр, що на 6700 кілометрів більше за попередній рекорд місії «Аполлон-13». Рекорд команда поставила на шостий день своєї місії — 7 квітня о 2:02 за київським часом під час обльоту Місяця. У цей час астронавти дослідили супутник зі зворотного, темного боку, сфотографувавши кратери, давні потоки лави та тріщини на поверхні. Тепер астронавти повертатимуться на Землю, а їхню посадку очікують 11 квітня. Про це розповіли на сайті NАSА.Екіпаж місії «Артеміда ІІ» під час сеансу зв'язку з Землею після прольоту на рекордній відстані від неї. Зліва направо: Джеремі Гансен, Крістіна Кох, Рід Вайсман (командир місії) і Віктор Гловер. NАSА

Чим займалася команда на шляху до Місяця?

На четвертий день польоту, вночі 5 квітня, двоє спеціалістів місії — Крістіна Кох і Джеремі Гансен — по черзі тестували ручне керування двигунами корабля Оrіоn. Командир місії Рід Вайсман і пілот Віктор Гловер мають повторити цей маневр уже на зворотному шляху до Землі, на восьмий день польоту. Це дозволить спеціалістам на Землі бути впевненими, що корабель можна використовувати для посадки на Місяць, коли дистанційне керування буде неможливим.Тестування системи керування двигунами, яке провели Крістіна Кох і Джеремі Гансен. NАSАНа п’ятий день польоту команда тестувала скафандри на борту корабля Оrіоn. Зокрема, члени екіпажу перевіряли їх на відсутність витоків, зручність при пересуванні кораблем і навіть під час прийомів їжі. Хоча астронавти не висаджуватимуться на Місяць, скафандри потрібні для захисту команди під час небезпечних етапів польоту, які можуть призвести до зниження тиску в кабіні, і підтримки під час повернення на Землю.Нарешті на шостий день польоту корабель Оrіоn наблизився до Місяця. Поки корабель виконував маневр обльоту супутника на відстані понад 6500 кілометрів від поверхні, астронавти спостерігали за «заходом» і «сходом» Землі. Їх вдалося зафіксувати, коли наша планета спершу повністю сховалася за поверхнею супутника, а потім знову з’явилася на горизонті. Екіпаж «Артеміди ІІ» також спостерігав за сонячним затемненням з орбіти Місяця, дослідивши сонячну корону для кращого розуміння природи нашого світила. На зворотному боці супутника, коли зв’язок із командою прогнозовано перервався через перешкоди від Місяця, астронавти зафіксували шість спалахів від падіння метеороїдів — такі явища можна побачити лише на неосвітленому боці супутника.

Гравітаційні хвилі вперше підтвердили «заборонений» діапазон мас чорних дір, де вони не утворюються Олександра Іванова 06 Арr 2026, 10:55 Астрономи вперше знайшли переконливі докази існування «забороненого» діапазону мас чорних дір, у якому не утворюються нові чорні діри. Його нижня межа виявилася на рівні 45 мас Сонця, а виявити його вдалося завдяки вивченню гравітаційних хвиль від подвійних систем чорних дір. Відкриття допоможе зрозуміти, що стається з масивними зорями наприкінці їхнього життя та як вони впливають на хімію Всесвіту, коли вибухають замість перетворення на чорну діру. Дослідження опублікували в журналі Nаturе.Художнє зображення подвійної чорної діри — спостереження за такими об'єктами вказали на «заборонений» діапазон мас чорних дір. NАSА, ЕSА, G. Васоn (SТSсІ)

Хто і що «забороняє» чорним дірам?

У теорії розвитку масивних зір давно передбачають, що чорні діри не можуть мати будь-які значення маси. За підрахунками науковців, має існувати «заборонений» діапазон приблизно від 50 до 130 мас Сонця, у якому чорні діри майже не утворюються. Його пов’язують із явищем, коли в дуже гарячих ядрах масивних зір енергія світла може перетворюватися на пари частинок — електрон і позитрон. Через це зменшується тиск усередині зорі, вона втрачає стійкість, різко стискається і вибухає настільки сильно, що може повністю зруйнуватися без утворення чорної діри.Попри ці теоретичні передбачення, довгий час спостережних доказів існування такого «забороненого» діапазону не було. Навіть навпаки — науковці засумнівалися в ранніх обмеженнях мас чорних дір близько 45 мас Сонця після відкриття більш масивних чорних дір. Пояснити цей розрив між теоретичними та спостережуваними масами чорних дір спробувала міжнародна команда астрофізиків на чолі з фахівцями Університету Монаша в Австралії.

Як вдалося виявити «заборонений» діапазон?

Дослідники використали дані детекторів гравітаційних хвиль LІGО–Vіrgо–КАGRА, які фіксують коливання простору-часу під час злиття чорних дір. Для цього проаналізували найбільший на сьогодні каталог таких подій GWТС-4. Для відновлення розподілу мас науковці застосували статистичні методи, які враховують похибки вимірювань і те, що деякі події легше виявити, ніж інші. Окремо розглядали маси більшої та меншої чорної діри в кожній парі, щоб перевірити, чи є проміжок мас, де об’єкти трапляються рідше.У результаті науковці отримали переконливі докази існування розриву в розподілі мас із нижньою межею приблизно від 44 до 45 мас Сонця. Важливо, що цей «заборонений» діапазон добре видно саме для менших чорних дір у парах, тоді як розподіл мас більших чорних дір залишається рівним і без розривів. Це означає, що чорні діри такої маси рідко утворюються напряму під час колапсу зір.Натомість об’єкти, які все ж потрапляють у цей діапазон, імовірно, виникають іншим шляхом через повторні злиття чорних дір. Такий варіант узгоджується і з іншими спостереженнями: утворені внаслідок злиття чорні діри зазвичай швидше обертаються, що й помічали в тих дір, які потрапляють у «заборонений» діапазон мас. Окрім підтвердження існування цього «забороненого» діапазону, його положення дозволило науковцям уточнити однієї з ключових ядерних реакцій у зорях — перетворення вуглецю на кисень.

Як результати змінюють уявлення про чорні діри?

Отримані результати дають перші переконливі спостережні докази існування «забороненого» діапазону мас чорних дір, який раніше був лише теоретичним і який не вдавалося підтвердити під час спостереження за подвійними чорними дірами. Вони також допоможуть краще зрозуміти, як саме формуються чорні діри й еволюціонують масивні зорі. На додачу до цього, положення цього «забороненого» діапазону дозволяє оцінити швидкість ключової ядерної реакції в зорях — перетворення вуглецю на кисень, яка визначає, які елементи утворюються у Всесвіті. Це напряму пов’язує популяцію чорних дір із процесами всередині масивних зір і формуванням хімічного складу Всесвіту.

Про що розповідають гравітаційні хвилі

🕳  За допомогою гравітаційних хвиль науковцям вдалося зафіксувати найбільше злиття чорних дір. Щоправда, потім астрономи засумнівалися у відкритті та припустили, що результати викривило гравітаційне лінзування іншої галактики.🔊  Астрофізикам вдалося також виміряти гравітаційний шум, який набагато «тихіший» за гравітаційні хвилі та впливає на ритм коливання пульсарів.🧲  Щоб виявляти більше подій, пов’язаних з активністю чорних дір, науковці запропонували для фіксації гравітаційних хвиль використовувати надпровідні магніти, якими зараз «ловлять» темну матерію.

NАSА вперше за 53 роки запустила до Місяця пілотовану місію з чотирма астронавтами Олександра Іванова 02 Арr 2026, 01:42 NАSА успішно запустила місію «Артеміда ІІ» до Місяця з Космічного центру Кеннеді у Флориді 2 квітня о 01:36 за київським часом. Це перший пілотований політ за межі навколоземної орбіти з 1972 року. Екіпаж із чотирьох астронавтів не виконає посадку на поверхню, а облетить Місяць на відстані близько 7600 кілометрів від його зворотного боку і повернеться на Землю. Головним завданням місії є перевірити системи життєзабезпечення корабля Оrіоn та ракети SLS для майбутніх висадок на поверхню супутника. Трансляція старту наживо відбувалася на офіційному ютуб-каналі агенції.

Чим особлива ця місія та хто в її складі?

Місія «Артеміда ІІ» є першим пілотованим кроком у межах програми повернення людини на Місяць. Її головна мета — перевірити роботу систем життєзабезпечення, навігації, зв’язку та ручного керування кораблем під час польоту за межі навколоземної орбіти, що необхідно для майбутніх місій із висадкою на Місяць і, потенційно, на Марс. Політ триватиме близько 10 днів і проходитиме за так званою траєкторією вільного повернення, коли корабель Оrіоn облетить Місяць і повернеться на Землю без складних маневрів.До складу екіпажу входять командир Рід Вайсман, пілот Віктор Гловер та спеціалісти місії Крістіна Кох і Джеремі Гансен. Вони стали першими людьми з 1972 року, які вирушили за межі навколоземної орбіти, а також першою командою, у складі якої є жінка, темношкірий астронавт і представник не зі США. Місія стартувала за допомогою надважкої ракети Sрасе Lаunсh Systеm і корабля Оrіоn — нової транспортної системи NАSА для польотів у далекий космос, здатної забезпечувати автономне існування екіпажу.Обидві системи раніше пройшли базову перевірку під час безпілотної місії «Артеміда І». Підготовка екіпажу тривала кілька років і включала відпрацювання аварійних сценаріїв, тривалої ізоляції та роботи систем у реальних умовах глибокого космосу. Отримані під час польоту дані мають підтвердити готовність технологій до наступних етапів програми, зокрема висадки астронавтів на поверхню Місяця та створення довготривалої присутності людини за межами Землі.Окрім перевірки корабля, місія має наукову складову. Астронавти везуть із собою мікрочипи з власною тканиною кісткового мозку, щоб перевірити вплив радіації, а також самостійно братимуть у себе зразки слини під час польоту. Крім того, ракета виведе у космос чотири мінісупутники від міжнародних партнерів для вивчення космічної погоди.

Як проходить повернення людей на Місяць

🚀  Раніше запуск місії «Артеміда ІІ» відклали на місяць через технічну несправність ракети, зокрема витік рідкого водню.👨‍🚀  Тим часом готуються й до висадки астронавтів на Місяць — NАSА вже показала фото майбутнього місця посадки місії «Артеміда ІІІ».🦠  А коли астронавти нарешті ступлять на поверхню супутника, разом із собою вони можуть занести бактерії, здатні виживати на Місяці до 50 років.

«Персеверанс» знайшов на Марсі породу з рекордним вмістом нікелю. На Землі він є незамінним компонентом ферментів бактерій Олександра Іванова 01 Арr 2026, 18:06 Марсохід «Персеверанс» виявив рекордну концентрацію нікелю — до 1,1 відсотка маси, найвищу серед усіх корінних порід Марса. Знайдений нікель був у складі сульфідів заліза, що нагадують земний мінерал пірит із порід віком понад два мільярди років. Оскільки нікель виявили поруч зі знайденими раніше органічними сполуками, а на Землі він є незамінним компонентом ферментів мікроорганізмів, це можна трактувати як сліди давнього життя на Марсі, але прямих ознак життя ці породи не містять. Дослідження опублікували в журналі Nаturе Соmmunісаtіоns.Частина річища річки Неретва, де знайшли породи з рекордним вмістом нікелю. NАSА / JРL-Саltесh

Як нікель потрапив у марсіанську породу?

На Землі нікель часто бере участь у прискоренні простих хімічних реакцій, які розглядають як аналоги метаболічних процесів у найпростіших організмах, і входить до сульфідних мінералів, що формуються в гідротермальних середовищах, де також можливе зародження життя. Але зазвичай його відсоток у корі невеликий, тож кожна знахідка в породах вказує на місця протікання незвичних хімічних процесів. Марсохід «Персеверанс» визначав вміст нікелю за допомогою спектроскопії понад сотні зразків порід із давнього русла річки Неретва, що впадала в озеро кратера Єзеро понад три мільярди років тому.У 32 зі 126 досліджених зразків знайшли підвищену концентрацію нікелю, а в скелі Drаgоn Сrееk його концентрація склала понад один відсоток від усієї маси породи. На Землі такі мінерали можуть утворюватися як під впливом мікроорганізмів, так і внаслідок абіотичних процесів — вивітрювання магматичних порід або падіння метеоритів. Хоча прямих ознак життя на Червоній планеті не знайшли, такі геохімічні умови вказують, що на ранньому Марсі могли існувати місця, де енергії хімічних процесів було б достатньо для зародження життя. «Персеверанс» зібрав зразки багатих на нікель порід, походження яких науковці зможуть дослідити вже після доставлення на Землю.

Які сліди життя вже знаходили на Марсі

3️⃣  Раніше «Персеверанс» знайшов камінь одразу із трьома потенційними ознаками давнього життя: слідами рідкої води, органічні молекули та сполуки, що на Землі утворюються внаслідок життєдіяльності бактерій.🌋  Знайдений ровером «Персеверанс» на краю кратера Єзеро вулкан науковці назвали потенційним джерелом тепла, яке могло живити давні організми озера, що знаходилося на місці кратера.🤖  А от на Землі найдавніші хімічні сліди давнього життя вдалося знайти в породах віком понад три мільярди років — усе завдяки штучному інтелекту, який може допомогти й із пошуками життя на інших планетах.

Без гравітації сперматозоїди заблукали на шляху до яйцеклітини. Це може завадити розмноженню майбутніх поселенців на Марсі Інна Радевич 26 Маr 2026, 18:00 Здатність людських і тваринних сперматозоїдів знаходити яйцеклітини погіршилася в умовах мікрогравітації, хоча їхня загальна рухливість залишалася нормальною. Свинячі та мишачі сперматозоїди після перебування в умовах мікрогравітації також мали менший шанс запліднити яйцеклітину так, щоб з неї розвинувся здоровий ембріон. Ці результати свідчать про те, що майбутні жителі баз на Місяці та Марсі можуть стикнутися з проблемами з фертильністю. Дослідження опублікували в журналі Соmmunісаtіоns Віоlоgy.Мікрогравітація нашкодила здатності сперматозоїдів знаходити яйцеклітину. Sреrm аnd Еmbryо Віоlоgy Lаbоrаtоry, Аdеlаіdе Unіvеrsіty

Чому сперматозоїди тестували в умовах мікрогравітації?

Пілотовані польоти в космос поступово стають більш поширеними — від космічного туризму до запланованих баз на Місяці та Марсі. Через це науковці посилено вивчають те, які зміни космічна радіація та відсутність гравітації можуть викликати в організмі живих істот. Щодо фертильності результати були неоднозначними: з одного боку, перебування в космосі пов’язували з гіршим виробленням статевих гормонів і навіть еректильною дисфункцією в пацюків, а з іншого — у мишачих ембріонів, які чотири дні провели на Міжнародній космічній станції, не виявили пошкоджень ДНК або порушення розвитку після повернення на Землю.Ускладнювало дослідження й те, що проведення експериментів на Міжнародній космічній станції робить неможливим розділення ефектів мікрогравітації та космічної радіації. Попередні експерименти на павуках, які орієнтуються на гравітацію під час плетіння павутини, показали, що в умовах мікрогравітації павуки починають орієнтуватися на світло. Водночас невідомо, чи може така зміна орієнтирів відбуватися в процесах у людському організмі, які спираються на гравітацію, наприклад, правильному розташуванні клітин в ембріоні чи русі сперматозоїдів до яйцеклітини. Дослідити це вирішили австралійські науковці з Університету Аделаїди.

Що дізналися про поведінку сперматозоїдів у мікрогравітації?

Щоб дослідити саме вплив мікрогравітації, а не космічної радіації, на статеві клітини, науковці проводили експеримент на Землі, у кліностаті. Це апарат, який завдяки постійному обертанню нівелює вплив гравітації на об’єкт, і його часто використовують у дослідженнях мікрогравітації. Сперматозоїди людей, свиней і мишей поміщали в канали, які імітували будову жіночого статевого тракту, а потім оцінювали, скільки з них зможуть пройти до кінця тракту. Це важливо, адже успіх запліднення залежить не лише від рухливості сперматозоїдів, але й від їхньої здатності долати в’язке середовище вагіни та не втратити орієнтацію в матці.У всіх трьох видів після перебування в мікрогравітації менше сперматозоїдів дійшли до кінця статевого тракту порівняно з тими сперматозоїдами, які були в умовах звичайної гравітації. Але коли науковці додали гормон прогестерон, який виділяє яйцеклітина, людські сперматозоїди краще долали такий цей шлях навіть після мікрогравітації. Він може допомогти подолати негативний вплив мікрогравітації на сперматозоїди, але безпечність такого підходу потрібно ще дослідити, адже науковці вводили прогестерон у концентрації, яка вдесятеро перевищувала ту, у якій яйцеклітина виділяє цей гормон.Бластоцисти мишей в нормальній гравітації (верхній ряд) і мікрогравітації (нижній). У мікрогравітації зменшилася загальна кількість клітин бластоцисти та кількість клітин окремих підтипів. МсРhеrsоn еt аl. / Соmmunісаtіоns Віоlоgy, 2026Після чотирьох годин у мікрогравітації кількість запліднених яйцеклітин мишей зменшилася майже на третину порівняно з тими, запліднення яких відбувалося в умовах нормальної гравітації. Окрім цього, вплив мікрогравітації протягом 4-6 годин під час запліднення порушував формування бластоцист, тобто зародків на другій стадії розвитку, у свиней, а також розподіл клітин у бластоцистах мишей і свиней. Тривалий же вплив, протягом 24 годин, призводив до затримок у розвитку ембріона та меншої кількості клітин бластоцист мишей. Дослідники назвали два можливих механізми, за якими гравітація сприяє заплідненню: допомагає сперматозоїдам знаходити поверхню вагіни, вздовж якої вони рухаються до яйцеклітини, і впливає на взаємодії між клітинами вже безпосередньо в процесі запліднення.

Як дослідження повпливає на плани з колонізації Марса?

Хоча дослідники зафіксували порушення у формуванні свинячих і мишачих ембріонів під впливом мікрогравітації, багато зародків змогли нормально розвинутися до стадії бластоцисти. У майбутніх дослідженнях науковці зможуть перевірити, наскільки здоровими будуть народжені з таких зародків тварини, але наявність здорових зародків свідчить про здатність сперматозоїдів орієнтуватися на інші сигнали, окрім гравітації. Наприклад, для людей це міг би бути гормон прогестерон. Окрім цього, дослідники зафіксували, що сперматозоїди мишей і людей поводяться в умовах мікрогравітації подібним чином, тож на мишах зможуть випробовувати підходи до збільшення фертильності майбутніх поселенців на Місяці та Марсі.

Що мікрогравітація робить з організмом

🫀  Моделювання ефектів мікрогравітації показало, що польоти в космос можуть значно збільшувати тиск у лівому передсерді, що призведе до набряку легень у людей із вадами серця.🤯  Вплив космічної радіації та мікрогравітації тимчасово зробив клітини нирок астронавтів крихкішими, що може загрожувати хворобами нирок під час тривалих подорожей.🤾‍♀️  Зменшити зношування суглобів у колінах астронавтів на Місяці та Марсі через постійне перебування в мікрогравітації запропонували за допомогою вправ зі стрибками.🐭  А на МКС на мишах уже випробували новий препарат, який збільшив м’язову та кісткову масу тварин попри те, що вони перебували в мікрогравітації.😱  Тим часом, здається, люди не надто адаптовані й до земної гравітації, з чим пов’язують виникнення синдрому подразненого кишківника.

NАSА вперше відправить до Марса апарат на ядерному паливі у 2028 Інна Радевич 25 Маr 2026, 12:27 У 2028 році NАSА відправить до Марса перший в історії апарат, який рухатиметься завдяки енергії від ядерних реакцій. Він доставить на планету три гелікоптери, подібні на дрон «Інджін’юіті», які досліджуватимуть Марс для планування майбутніх висадок на планету. А випробування апаратів на ядерному паливі допоможе в майбутньому використовувати їх для місій до Юпітера та далі, де сонячних панелей вже недостатньо для живлення апаратів. Про це повідомили на сайті агенції.Художнє зображення апарата Sрасе Rеасtоr‑1 Frееdоm, який досягне Марса на ядерному паливі. NАSА

Що апарат на ядерному паливі робитиме на Марсі?

Запуск апарата Sрасе Rеасtоr‑1 Frееdоm (SR-1 Frееdоm) заплановано до кінця 2028 року. Він є не першою спробою використати ядерні реакції, щоб заживити космічний апарат, але єдиний апарат із таким двигуном NАSА запустила ще у 1965 році й він так і не покинув навколоземну орбіту. За задумом інженерів, за 48 годин після запуску та подолання гравітаційного поля Землі SR-1 Frееdоm увімкне ядерний реактор. Він, своєю чергою, живитиме електричний двигун для реактивного руху.Художнє зображення бази на Місяці, яку мають заживити ядерними реакторами, доставленими подібними на Sрасе Rеасtоr‑1 Frееdоm апаратами. NАSАКоли SR-1 Frееdоm дістанеться Марса, від нього відділяться три гелікоптери, які опустяться на поверхню планети. Ці гелікоптери будуть обладнані камерами й радарами для сканування поверхні Марса та порід під нею. Вони обстежуватимуть потенційні місця висадки людей на планету, шукатимуть сліди води під поверхнею та збиратимуть дані для навігації майбутніх апаратів. SR-1 Frееdоm має підтвердити безпечність використання ядерного палива для космічних апаратів, після чого таку ж технологію використають для апарата, який виконає посадку на Місяці та закладатиме основу майбутньої бази.

Як ядерну фізику застосовують для вивчення космосу

🚘  Космічне агентство Сполученого Королівства доручило компанії Rоlls-Rоyсе розробку ядерного реактора для майбутньої бази на Місяці.⚛️  Також британські дослідники вже почали тестувати ядерні реактори з використанням америцію, які підтримуватимуть обладнання та сталу температуру баз на Місяці.📖  А про те, як ядерний вибух можуть використати для захисту супутника Землі від астероїда та які цьому є альтернативи, ми розповідали в матеріалі «Місяць під ударом».

«Комета Диявола» виростила роги при наближенні до Сонця Олександра Іванова 23 Маr 2026, 08:19 Під час свого чергового прольоту біля Сонця комета Понса — Брукса, знана як «комета Диявола», виростила роги з пилу. При цьому її роги не були статичними, а швидко еволюціонували з часом, що науковці пояснили багаторазовими викидами речовини з поверхні. Спостереження за нею допоможуть зрозуміти, які процеси впливають на викид речовини комет, що, своєю чергою, змінює хімічний склад різних ділянок космосу. Результати опубліковано в журналі Ісаrus.Знімок комети Понса — Брукса, зроблений у квітні 2024 року під час її наближення до Сонця. Тааvі Nііttее / Wіkіmеdіа Соmmоns 

Чому комета показала «роги»?

Усі комети при наближенні до Сонця активізуються: нагрівання ядра призводить до викидів газу й пилу, формуючи кому та хвіст різних форм і розмірів. Однак комета Понса — Брукса (12Р/Роns–Вrооks) ще до проходження перигелію, тобто мінімальної відстані від Сонця, продемонструвала серію потужних і повторних спалахів та складну, «рогату» структуру коми. Ця комета здійснює оберт навколо Сонця за 71 рік, через що зазнає повторних проходжень поблизу світила і, відповідно, багаторазових циклів нагрівання та втрати речовини. Для пояснення незвичної активності комети науковці використали тривалі фотометричні й спектральні спостереження з кількох телескопів, а також цифрові методи обробки зображень і геометричне моделювання.Аналіз показав, що «роги» — це проєкційний ефект на краях конусоподібних пилових струменів. Ці струмені формуються внаслідок імпульсних викидів речовини з локальних активних областей на поверхні ядра. Водночас тривале існування цих структур і поява вузьких додаткових струменів вказують на складну конфігурацію активних областей і можливу швидку зміну орієнтації осі обертання ядра комети. Активність комети виявилася асиметричною: пилова компонента різко зростає під час спалахів, тоді як газова активність змінюється помірно. Результати допоможуть вдосконалити моделі еволюції короткоперіодичних комет і пояснити процеси втрати летких компонентів і зміни структури ядра не тільки в кометах, але й інших активних тілах Сонячної системи.

«Персеверанс» вперше знайшов на Марсі крихітні дорогоцінні камені Інна Радевич 19 Маr 2026, 13:55 Ровер «Персеверанс» вперше знайшов на Марсі крихітні кристали корунду — мінералу, більш відомого як сапфір або рубін, залежно від невеликих змін у хімічному складі та кольорі. При цьому на Землі формування таких мінералів відбувається в місцях високої тектонічної активності, якої на Марсі немає узагалі. Науковці припускають, що там її замінили удари метеоритів, які сильно стиснули та нагріли металовмісні породи. Про це розповів Nеw Sсіеntіst.Ровер «Персеверанс» під час аналізу порід у кратері Єзеро. NАSА / JРL-Саltесh / АSU / МSSS

Чи можна зробити прикраси з марсіанських дорогоцінних каменів?

«Персеверанс» використав свій лазерний інструмент SuреrСаm для аналізу трьох різних каменів з кратера Єзеро. Зеленим лазером він освітлював поверхню породи, активуючи її люмінесценцію, тобто випромінювання світла молекулами після того, як вони поглинули якусь кількість енергії. Коли це випромінювання порівняли з результатами освітлення рубіна в лабораторії, вони виявилися однаковими, що вказало на вміст у породах корунду.Але на фотографіях каменів кристалів корунду не видно, адже вони мають до 0,2 міліметра в діаметрі. Через це науковцям навіть не вдалося з’ясувати, до якого типу корунду належать зразки: рубінів, сапфірів чи дешевших кристалів, які використовують, наприклад, у наждачному папері. Такий дрібний розмір і знахідка корунду в кратері може вказувати якраз на формування через удар астероїда, адже в подібних кратерах на Землі вже знаходили дрібні частинки дорогоцінних мінералів.

Що ще «Персеверанс» знаходив на Червоній планеті

🦠  Ще у 2024 році ровер знайшов на Марсі камінь з одразу трьома потенційними ознаками життя — сліди на ньому можуть вказувати на життєдіяльність мікроорганізмів.🌋  «Персеверанс» знайшов на планеті й новий вулкан, який знаходився на дні висохлого озера та міг бути джерелом енергії для давнього життя.🥶  Щоб дізнатися більше про марсіанську погоду, науковці на якийсь час зайняли ровер пошуками інею, якими вже займалися його компаньйони «Оппортьюніті» та «К'юріосіті».

У зразках астероїда Рюгу знайшли всі п’ять основ із ДНК і РНК Інна Радевич 17 Маr 2026, 11:08 У зразках астероїда Рюгу знайшли всі п’ять нуклеотидних основ — молекул, з яких складаються ДНК і РНК земних живих організмів. Раніше їх вже знаходили на навколоземному астероїді Бенну та деяких метеоритах. Разом ці відкриття свідчать про те, що вуглецеві астероїди, такі як Рюгу, відіграли важливу роль у появі на ранній Землі будівельних блоків, з яких сформувалося примітивне життя. Дослідження опублікували в журналі Nаturе Аstrоnоmy.Два зразки з Рюгу, у яких виявили основи з ДНК і РНК. JАХА / JАМSТЕС

Чим зразки з Рюгу відрізнилися від інших астероїдів?

Раніше у зразках із Рюгу вже виявляли нуклеотидну основу урацил, яка в земних організмах зустрічається в РНК. Японські дослідники заново проаналізували хімічний склад двох зразків, доставлених на Землю апаратом «Хаябуса-2», щоб перевірити, чи не зустрічаються на ньому й інші нуклеотидні основи, що їх знаходили на Бенну та метеоритах. Попри те, що в обох зразках Рюгу знайшли ті самі нуклеотиди, що й в інших досліджених небесних тілах, співвідношення між їхньою кількістю відрізнялося.Так у зразках Рюгу було майже порівну пуринових нуклеотидних основ, таких як аденін і гуанін, і піримідинових, таких як цитозин, тимін та урацил. Це приблизно відповідає розподілу нуклеотидних основ у клітині, адже в ДНК кожній пуриновій основі відповідає піримідинова. Водночас у зразках Мерчисонського метеорита з Австралії переважали пуринові основи, а в зразках Бенну й метеориту Оргей із Франції — піримідинові. Такі відмінності в хімічному складі допоможуть краще зрозуміти хімію ранньої Сонячної системи та, можливо, вкажуть на регіони, з яких на Землю прилетіли необхідні для життя сполуки.

Яку органіку вже знаходили на метеоритах

🦠  У зразках астероїда Рюгу навіть знайшли сліди живих мікроорганізмів — щоправда, це виявилися земні бактерії, які туди випадково занесли під час аналізу.💧  Зразки цього астероїда також містили сліди циклів замерзання та розмерзання води, тож подібні небесні тіла могли занести і її на Землю.🪨  У зразках з астероїда Бенну науковці знайшли аж 14 з 20 необхідних для життя на Землі амінокислот — будівельних блоків, із яких складаються білки.🧪  Для пояснення формування цих амінокислот запропонували дві гіпотези: або вони утворилися на поверхні з води й аміаку, або виникли просто в кризі.