Nauka.ua

На «Зоряній ночі» ван Гога розгледіли липневе небо Інна Радевич 23 Осt 2026, 16:19 За розташуванням Місяця, Венер та зоряного скупчення Гіад астрономи встановили, що на картині «Зоряна ніч» Вінсента ван Гога зображене липневе небо. При цьому саму картину датують червнем 1889 року, але таке датування не збігається з тогочасним розташуванням небесних тіл. Науковці сподіваються, що такий метод допоможе датувати й інші картини та перевіряти, чи були вони написані на основі справжніх положень зір на нічному небі. Дослідження опублікували в журналі Sсіеntіfіс Rероrts.«Зоряна ніч», Вінсент ван Гог, 1889. Gооglе Аrt Рrоjесt

Чому в даті створення картини засумнівалися?

Науковці протягом довгого часу сперечалися щодо того, чи справді на картині «Зоряна ніч» зображене справжнє небо, адже на ній наявні інші уявні елементи, такі як село в правому куті зображення. Попередні дослідження часто мали взаємозаперечні висновки, а сама картина за стилем відрізнялася від написаних у червні 1889, що ще більше підсилювало сумніви в датуванні її створення.Щоб його перевірити, науковці поєднали моделювання зоряного неба, листи самого художника та погодні записи. Окрім цього, дослідники використали ескіз картини, щоб точно визначити вузьку ділянку зоряного неба, яку було видно з вікна кімнати Вінсента ван Гога, який тоді жив у притулку для людей із психічними розладами після нервового зриву й однієї з найбільш відомих подій у його біографії — відрізання частини вуха.«Зоряна ніч», Жан-Франсуа Мілле, 1850. Yаlе Unіvеrsіty Аrt GаllеryЦей аналіз вказав на найбільш імовірний час написання картини — близько світанку 22 липня 1889 року. У цей час Місяць ішов на спад й утворював серпик, як на картині, а Венера та Гіади розташовувалися разом із ним у вузькому полі зору художника. Метод додатково підтвердили на двох інших картинах ван Гога, створених за рік до цього та про дати й місце яких відомо. Такий же підхід показав, що картина Жана-Франсуа Мілле «Зоряна ніч» реалістично зображає нічне небо, а от «Втеча в Єгипет» Адама Ельсгаймера, яку вважають першим реалістичним зображенням нічного неба доби Відродження, скоріше поєднує реальні зображення зоряних скупчень і сузір’їв у потрібній художнику композиції.«Втеча в Єгипет», Адам Ельсгаймер, 1609. Вrіdgеmаn Аrt Lіbrаry

Що ще дізнавалися з картин

🦇  Фламандський художник Ян Брейгель Старший ще 400 років тому на своїй картині зобразив, як кажани полюють на птахів, тоді як біологи про таку поведінку дізналися нещодавно.🐚  За натюрмортами італійських художників науковці з’ясували, що колючі устриці здрібніли за декілька століть, імовірно, через вилов їх людьми.🖼  На фресці «Потоп» Мікеланджело розгледіли жінку з раком молочних залоз, а причиною смерті Венери з картин Ботічеллі назвали крововилив у мозку через пухлину.

Телескоп «Евклід» вперше відкрив комету в Сонячній системі. Зазвичай він вивчає далекі галактики Богдан Порохняк 23 Осt 2026, 15:13 Космічний телескоп «Евклід» Європейського космічного агентства, який складає карту далеких галактик, відкрив раніше невідому комету. Її помітили на знімках, зроблених із 16 по 24 вересня, а 8 жовтня Центр малих планет підтвердив відкриття, і комета отримала назву С/2026 S1 (Еuсlіd). Зараз вона перебуває приблизно за 1,3 мільярда кілометрів від Землі, тобто на відстані між орбітами Юпітера й Сатурна, і рухається майже перпендикулярно до площини, у якій обертаються планети. Для «Евкліда» це рідкісна знахідка, бо телескоп навмисно оминає ділянки неба вздовж площини Сонячної системи, де найбільше комет і астероїдів, а їхній пил заважає знімати далекі галактики. Про відкриття повідомило ЕSА.Комета на знімку 20 вересня 2026, у вставці кома. ЕSА / Еuсlіd / Еuсlіd Соnsоrtіum / NАSА

Як помітили комету?

Комету знайшов аспірант Гельсінського університету Мікко Пентінен за допомогою програми, яку сам написав для пошуку рухомих об'єктів на знімках «Евкліда». Поки телескоп знімає нерухомі галактики, комета встигає зміститися і лишає на кадрі не точку, а штрих. Такий штрих, повторений на кількох знімках, програма і позначила.Анімація, комета рухається полем зору «Евкліда». ЕSА / Еuсlіd / Еuсlіd Соnsоrtіum / NАSАВідтак Пентінен розрахував, куди об'єкт мав рухатися далі, і знайшов його загалом на 16 кадрах у п'яти полях зору. Довкола штриха виднілася кома з газу й пилу, які випаровуються з кометного льоду. Серед відомих комет й астероїдів такого об'єкта не було, тож дослідники повідомили про нього до Центру малих планет Міжнародного астрономічного союзу. Оскільки «Евклід» зазвичай знімає кожну ділянку неба лише раз, відкриття комети якнайшвидше спробували підтвердити за допомогою наземних обсерваторій, і на одному з їхніх знімків теж помітили хвіст комети.За даними Центру малих планет, орбіта комети нахилена до площини планет приблизно на 85 градусів, а найближче до Сонця вона підійде у вересні 2027 року. Навіть тоді комета лишиться далі за орбіту Юпітера, на відстані близько 8,7 астрономічної одиниці, тобто майже вдев'ятеро далі, ніж Земля від Сонця. Один оберт навколо Сонця займає в неї десятки або й сотні тисяч років, точніше астрономи скажуть після нових спостережень. Водночас ЕSА готує місію Соmеt Іntеrсерtоr, яка після запуску на межі 2028 і 2029 років чекатиме в космосі на комету, що вперше летить до Сонця, щоб вирушити їй назустріч. Ця комета для перехоплення не підходить, але її швидке підтвердження стало першою репетицією того, як «Евклід» передаватиме такі цілі.

Одне з найважчих нейтрино назвали можливою причиною того, чому Всесвіт не зник після Великого вибуху Олександра Іванова 20 Осt 2026, 13:59 Важке нейтрино допомогло пояснити, чому після Великого вибуху у Всесвіті залишилася матерія, а не лише енергія від зіткнень матерії й антиматерії. Науковці показали, що розпад цієї частинки міг змінити перебіг ранніх космічних процесів і вплинути на утворення надлишку матерії. Фізики сподіваються перевірити цю ідею за допомогою нейтринних експериментів і спостережень гравітаційних хвиль. Дослідження опублікували в журналі Рhysісаl Rеvіеw Lеttеrs.Художнє зображення Великого вибуху. Gеtty Іmаgеs

Чому Великий вибух мав знищити матерію?

Сучасні моделі припускають, що на початку існування Всесвіту матерія й антиматерія утворювалися майже в однакових кількостях. Коли їхні частинки зустрічалися, вони знищували одна одну, перетворюючись на енергію. Якби їх було порівну, Всесвіт міг би залишитися майже без речовини, з якої утворюються зорі, планети й ми самі.Але оскільки цього не сталося, фізики припускають, що матерії було зовсім трохи більше. Навіть крихітної переваги могло вистачити, щоб після зіткнень матерії з антиматерією залишилася речовина, з якої згодом сформувалися галактики та зорі. Проте науковці досі не знають напевно, що створило цю перевагу.Художнє зображення історії Всесвіту — від Великого вибуху до появи складних організмів на Землі. Раblо Саrlоs Вudаssі / Wіkіmеdіа СоmmоnsОдну з можливих відповідей шукають у світі нейтрино — частинок, які пронизують космічний простір і майже не взаємодіють з речовиною. Перевірити, чи міг їхній внесок повпливати на баланс між матерією й антиматерією, вирішили науковці Саутгемптонського університету й Індійського технологічного інституту в Канпурі.

Як одна частинка могла змінити ранній Всесвіт?

Нейтрино бувають різних типів, а деякі теоретичні моделі передбачають існування особливо важких нейтрино. Такі частинки могли дуже слабко взаємодіяти з іншими частинками й довго існувати, перш ніж розпастися, але досі їх майже не враховували в моделях раннього Всесвіту. Фізики змоделювали, якими були б наслідки розпаду таких нейтрино для балансу між матерією й антиматерією.Згідно з моделями, найлегше з таких важких нейтрино могло би безпосередньо створити асиметрію на користь матерії, адже від його розпаду утворювалося би більше лептонів, ніж антилептонів. Вже пізніше лептони перетворювалися на баріони — елементарні частинки матерії, з яких складаються всі відомі нам об’єкти.Водночас найважче з важких нейтрино за певних умов могло на деякий час стати важливою частиною енергетичного балансу Всесвіту та прискорити його розширення. Це мало б наслідки для інших частинок, змінюючи температуру, за якої протікали взаємодії між лептонами. Коли ж ця частинка нарешті розпалася, вона могла «розбавити» вже створений надлишок матерії до тих значень, які спостерігають у Всесвіті сьогодні.Схематичне зображення розвитку Всесвіту: після Великого вибуху спершу настали «темні віки», коли ще не існувало зірок, але саме в цей час формувалася асиметрія між матерією й антиматерією. Пізніше з матерії сформувалися різні об'єкти, що віддалялися одне від одного через розширення Всесвіту. NАSА / WМАР Sсіеnсе Теаm

Як перевірити цю ідею?

Дослідження не доводить, що саме нейтрино стало причиною появи всієї матерії у Всесвіті, але пропонує один із можливих механізмів, який міг вплинути на перевагу матерії над антиматерією. Хоча науковці не можуть повернутися до перших митей існування Всесвіту, вони можуть шукати сліди тих давніх процесів, у яких брали участь нейтрино. Точніші вимірювання властивостей цих частинок допоможуть перевірити, чи відповідає реальний світ передбаченням теоретичної моделі. А пошук гравітаційних хвиль, які можуть зберігати інформацію про події в ранньому Всесвіті, потенційно допоможе з’ясувати, як розвивався Всесвіт задовго до появи перших зір.

Що дізнавалися про антиматерію раніше

🚛  Щоб детальніше вивчати саму антиматерію, ЦЕРН запланувала перевезти її частинки в лабораторії з меншим забрудненням від установок, що генерують ці частинки.🚚  Перше перевезення антиматерії у вантажівці провели у березні цього року, використавши пастку зі власним магнітним й електричним полем та повністю автономним живленням.🧲  У матерії й антиматерії виявляли певні подібності, наприклад, гравітація впливає на них однаково, а протон й антипротон мають однаковий магнітний момент.🌟  За допомогою гамма-обсерваторії Фермі астрономи навіть відшукали 14 кандидатів у зірки, що складаються з антиматерії, однак більшість з них знаходиться далеко від Сонця.

Японія відправила апарат по ґрунт із Фобоса для вивчення походження супутників Марса Богдан Порохняк 20 Осt 2026, 12:16 Японське космічне агентство JАХА запустило місію для дослідження супутників Марса. Ракета Н3 стартувала з острова Танеґашіма 19 жовтня о 22:41 за київським часом і за 71 хвилину вивела апарат на орбіту. Він має сісти на Фобос, більший із двох супутників Марса, зібрати щонайменше десять грамів ґрунту й у 2031 році доставити його на Землю. Дослідження зразків має показати, чи супутники Марса є захопленими його гравітацією астероїдами, чи уламками після удару великого тіла в планету.

Що апарат робитиме біля Марса?

До Марса апарат ММХ (Маrtіаn Мооns еХрlоrаtіоn, тобто «Дослідження супутників Марса») летітиме близько десяти місяців. У серпні 2027 року він має вийти на орбіту планети, а за місяць перейти до дослідження Фобоса, повідомило Європейське космічне агентство, партнер місії. Першим на поверхню спустять ровер Іdеfіх, який виготовили французьке і німецьке космічні агентства СNЕS і DLR. На Землі він важить 25 кілограмів, а на Фобосі через слабке тяжіння рухатиметься так, ніби його маса всього близько 15 грамів.Шлях ММХ: старт у жовтні 2026 року, Марс у серпні 2027-го, Фобос у вересні 2027-го. Ілюстрація: ЕSА / АТG Еurоре, СС ВY-SА 3.0 ІGОПотім ММХ сам сяде на Фобос, щоб забрати зразки, а дорогою додому пролетить біля Деймоса, другого супутника Марса. Капсула з ґрунтом приземлиться в Австралії. Якщо все вдасться, ММХ стане першою місією, що привезе речовину із системи Марса. У 2011 росія намагалася зробити те саме з апаратом «Фобос-Грунт», але той так і не покинув навколоземну орбіту. Сам старт ММХ спершу планували на 2024 рік, але відклали через аварію першої ракети Н3 у 2023-му.

В Іспанії запустили три телескопи найбільшої обсерваторії з вивчення гамма-спалахів Інна Радевич 15 Осt 2026, 17:25 В Іспанії розпочали роботу три нові телескопи з Масиву черенковських телескопів — найбільшої у світі обсерваторії з дослідження гамма-спалахів. Вони є частиною системи з понад 60 телескопів, які будуть розташовані у двох локаціях: у Північній півкулі на одному з Канарських островів і в Південній півкулі в чилійській пустелі Атакама. Велике покриття телескопів дозволить вивчати те, звідки походять спалахи гамма-випромінювання, адже їхніми джерелами можуть бути надмасивні чорні діри й нейтронні зорі. Про відкриття телескопів повідомили на сайті Обсерваторії масиву черенковських телескопів.Один із телескопів обсерваторії для вивчення гамма-спалахів. LSТ Соllаbоrаtіоn

Як телескопи ловитимуть гамма-спалахи?

Масиви черенковських телескопів (Сhеrеnkоv Теlеsсоре Аrrаy) працюватимуть, вловлюючи черенковське випромінювання, яке виникає від взаємодії гамма-хвиль із зарядженими частинками в атмосфері Землі через те, що ці хвилі рухаються швидше за фазову швидкість поширення світла в цьому середовищі. Наразі в Іспанії працюють вже чотири телескопи типу Lаrgе-Sіzеd Теlеsсоре, включно з запущеним у 2020 році прототипом, кожен з яких має рефлектор діаметром 23 метри. Ця частина телескопа відбиває вловлені нею фотони до ультрашвидких камер, які й фіксують появу черенковського випромінювання. Оскільки воно виникає високо в атмосфері, то на шляху до поверхні Землі розсіюється, тому навіть великі телескопи працюватимуть у масивах, де до них також приєднають середні та малі — Меdіum-Sіzеd Теlеsсоре і Smаll-Sіzеd Теlеsсоре.Фото з відкриття трьох нових телескопів масиву. LSТ СоllаbоrаtіоnТелескопи північної частини обсерваторії спрямовані на пошук гамма-спалахів з низькою енергією — від 20 гігаелектронвольтів до кількох тераелектронвольтів. Такі спалахи менше поглинаються на шляху до Землі, а отже дозволять вивчати більш віддалені їх джерела, потенційно такі, що розташовані на відстані 12 мільярдів світлових років. Більша точність спостережень, яку мають дозволити втілити нові телескопи, допоможе досліджувати походження космічного випромінювання, темної матерії та різні високоенергетичні процеси у Всесвіті.

Як ще досліджують гамма-спалахи

🛰  У 2024 французько-китайська команда запустила невеликий космічний телескоп для вивчення гамма-випромінювання.🔭  Тим часом обсерваторія Фермі вже протягом 14 років досліджує його з космосу.🌟  А телескоп «Джеймс Вебб» знайшов сліди злиття нейтронних зір на місці гамма-спалаху.

Перші знімки місії Рrоbа-3 показали викид речовини з сонячної корони на швидкості 400 кілометрів на секунду Олександра Іванова 15 Осt 2026, 12:47 Перші результати запущеної у 2024 космічної місії Рrоbа-3 допомогли астрономам простежити за корональним викидом маси з Сонця, речовина у якому рухалася зі швидкістю 400 кілометрів на секунду. Завдяки аналізу зображень науковці вперше створили двовимірні карти видимих швидкостей руху структур сонячної корони, на яких простежили рух потоків речовини як назовні від світила, так і в протилежному напрямку. Це допоможе глибше зрозуміти динаміку сонячної корони та фізичні процеси, що формують сонячний вітер, який, своєю чергою, здатен впливати на роботу апаратів на Землі та її орбіті. Дослідження опублікували в статті Тhе Аstrорhysісаl Jоurnаl Lеttеrs.Штучне затемнення, створене апаратами Рrоbа-3 за декілька годин до повного сонячного затемнення, яке можна було спостерігати у Європі 12 серпня. ЕSА / Рrоbа-3 / АSРІІСS

Чому сонячну корону вивчають апаратами з космосу?

Сонячною короною називають зовнішню атмосферу Сонця, де плазма постійно рухається під впливом магнітного поля. Тут формуються потоки сонячного вітру, що поширюються в космос, і виникають корональні викиди маси, що рухаються під дією магнітного поля. Щоб зрозуміти, як розвиваються ці явища, важливо простежувати рух речовини на різних висотах над Сонцем. Досі це було можливо робити з Землі лише під час рідкісних сонячних затемнень.Нові можливості для таких досліджень відкрила європейська космічна місія Рrоbа-3, що працює на високоеліптичній земній орбіті. Вона складається з двох космічних апаратів, які летять у точно контрольованому строю. Один із них створює штучне затемнення Сонця, завдяки чому інший може спостерігати його корону, не засліплений яскравим сонячним світлом. Тому американсько-чеська команда на чолі з науковцями Гавайського університету аналізувала перші результати роботи цієї місії, щоб краще зрозуміти походження сонячного вітру, який створює космічну погоду навколо Землі.

Як космічна місія простежила за процесами на Сонці?

У новому дослідженні науковці використали зображення, отримані апаратами Рrоbа-3 в середині липня 2025 року. Спостереження тривали близько півтори години, а нові знімки надходили кожні 30 секунд. Астрономи вивчали область на відстані від одного до трьох радіусів Сонця від його центра — важливу ділянку, де можна простежити рух речовини та розвиток структур сонячної корони. Щоб визначити напрямок і швидкість руху цих структур, астрономи порівнювали зображення, зроблені в різний час. Для цього вони розробили автоматизований метод, який підсилює слабкі деталі на знімках, знаходить характерні структури та відстежує їхнє переміщення. Анімація карт руху речовини від Сонця та до нього. Синім забарвлений рух до світила, а червоним — від. Темніший колір позначає вищу швидкість руху речовини. Ваіlеy еt аl. / Тhе Аstrорhysісаl Jоurnаl Lеttеrs, 2026За цими даними науковці побудували перші двовимірні карти видимих швидкостей руху корональних структур. Надійність методу перевірили вручну, алгоритм успішно знайшов відповідні траєкторії для 151 зі 157 помітних структур. Карти показали, що речовина в короні рухається в різних напрямках і з різною швидкістю. Зазвичай видимі структури переміщувалися назовні зі швидкістю близько 100 кілометрів за секунду, а в напрямку до Сонця — приблизно 50 кілометрів за секунду. Водночас швидкість деяких структур коронального викиду маси сягала приблизно 400 кілометрів за секунду. Спостереження також показали, що викид впливає на навколишню корону, змінюючи рух речовини в сусідніх ділянках. Напрямок потоків залежав від місця спостереження: у східній частині корони переважав рух назовні, тоді як на південному заході були помітні потоки в напрямку до Сонця. 

Як нові результати допоможуть зрозуміти космічну погоду?

Нові карти дають змогу досліджувати рух сонячної корони одразу на великій ділянці, а не лише в окремих точках. Частина простежених за допомогою Рrоbа-3 рухів узгоджувалася з моделлю магнітного поля світила, однак походження деяких потоків поки залишається нез’ясованим.Важливо, що виміряні значення характеризують видимий рух структур на зображеннях, а не безпосередньо швидкість сонячного вітру. Через особливості спостережень справжня швидкість руху речовини в просторі може бути більшою.Ці спостереження допоможуть перевіряти комп’ютерні моделі, які описують нагрівання корони, прискорення сонячного вітру та зміни магнітного поля — усі ці процеси впливають на космічну погоду та сонячні спалахи, які навіть можуть виводити з ладу пристрої на Землі. Аналіз майбутніх даних Рrоbа-3 дасть змогу краще зрозуміти, як виникають потоки, спрямовані до Сонця, і як вони взаємодіють із корональними викидами маси.

Як досліджують Сонце космічними апаратами

🙈  Перші знімки сонячного затемнення за допомогою Рrоbа-3 отримали у березні минулого року, а опублікували вже у червні.🛰  А до цього за допомогою попередника місії, Рrоbа-2, спостерігали за природними затемненнями з орбіти.🌞  Водночас індійський зонд «Адітья-1» зробив знімки Сонця та простежив за одним із найпотужніших сонячних спалахів.

Кільця й малі супутники Урана виявилися схожими на крижані об’єкти з околиць Сонячної системи Олександра Іванова 14 Осt 2026, 13:35 Кільця Урана та чотири його малі супутники виявилися подібними за складом на крижані об’єкти з поясу Койпера — області за орбітою Нептуна, де збереглися численні малі тіла, що сформувалися на ранніх етапах історії Сонячної системи. Крім того, науковці встановили, що вміст летких речовин зменшується ближче до планети, що може свідчити про тривалий обмін матеріалом між кільцями та супутниками. Ці дослідження дозволили астрономам запропонували два сценарії формування системи кілець і супутників Урана, один із яких пов’язаний із незвичним нахилом осі обертання планети. Дослідження опублікували в статті Тhе Аstrорhysісаl Jоurnаl Lеttеrs.Зображення Урана та його кілець з обсерваторії Кека. Lаwrеnсе Srоmоvsky, Unіvеrsіty оf Wіsсоnsіn-Маdіsоn / W.W. Кесk Оbsеrvаtоry

Як формувалися кільця й супутники Урана?

Команда астрономів дослідила кільця й чотири невеликі супутники Урана — Пак, Пердіту, Порцію та Джульєтту, отримавши їхні інфрачервоні спектри за допомогою космічного телескопа «Джеймс Вебб». Аналізуючи характерні особливості спектрів, науковці виявили ознаки водяного льоду, сполук, що містять гідроксильні групи, та вуглекислого газу. Так виявилося, що спектри малих супутників Урана дуже нагадують спектри багатих на воду об’єктів поясу Койпера. Водночас кільця мають слабші ознаки водяного льоду та вуглекислого газу.Знімки кілець і супутників Урана, зроблені за допомогою інфрачервоної камери «Джеймса Вебба». Веlyаkоv еt аl. / Тhе Аstrорhysісаl Jоurnаl Lеttеrs, 2026На основі цих результатів науковці запропонували два можливі сценарії походження системи. Згідно з першим, кільця та малі супутники утворилися з матеріалу, викинутого під час зіткнення, яке спричинило значний нахил осі обертання Урана. Другий сценарій передбачає, що вони виникли пізніше, коли припливні сили планети зруйнували крижане тіло діаметром близько 500 кілометрів, подібне до об’єктів поясу Койпера. Ці результати допоможуть відновити історію формування системи Урана, яку складно з’ясувати лише за орбітами та сучасною будовою системи. Це також дасть дослідникам змогу порівняти еволюцію супутникових систем Урана й Нептуна та краще зрозуміти, як зіткнення і припливні сили формують системи кілець і малих тіл навколо планет-гігантів.

Як формувалися супутники інших планет

🧊  Раніше в найбільших супутників Урана теж запідозрили походження з зовнішніх частин Сонячної системи, адже лід на них виявився схожим на кометний.🪐  Формування кілець Сатурна та його найбільшого супутника Титана пояснили серією катастрофічних зіткнень між давніми супутниками планети.🪨  Супутники Марса Фобос і Деймос виявилися за складом не схожими на саму планету, тож, імовірно, походять з Головного поясу астероїдів.💋  А карликова планета Плутон отримала свій найбільший супутник Харон завдяки процесу, який науковці назвали «поцілунком і захопленням».🔭  Кандидата в супутники розгледіли й у коричневого карлика за межами Сонячної системи, але поки про формування таких систем відомо мало.

Астрономи відкрили наймолодшу відому екзопланету віком до мільйона років Олександра Іванова 13 Осt 2026, 10:27 Астрономи відкрили наймолодшу з відомих екзопланет, вік якої не перевищує мільйона років. Планета має приблизно таку саму масу, як Юпітер, й обертається навколо молодої зорі на відстані, що приблизно у 55 разів перевищує відстань від Землі до Сонця. Це відкриття допоможе науковцям краще зрозуміти, як швидко планети-гіганти набирають масу, як вони взаємодіють із навколишнім протопланетним диском і як формуються їхні орбіти. Дослідження опублікували в журналі Тhе Аstrорhysісаl Jоurnаl Lеttеrs.Художнє зображення знайденої екзопланети, яка розділяє протопланетний диск зорі. W. М. Кесk Оbsеrvаtоry / Аdаm Маkаrеnkо

Як астрономам вдалося побачити таку молоду планету?

Планети формуються з газу й пилу, що залишаються навколо молодих зір, але спостерігати за цим процесом непросто. Щільні хмари речовини приховують новонароджені світи, а наявні методи пошуку екзопланет найкраще працюють для об’єктів, які вже сформувалися. Щоб знайти молоді планети, науковці проаналізували архівні спостереження семи молодих зір, отримані за допомогою коронографа обсерваторії Кека на Гаваях. Цей прилад блокує яскраве світло зорі, завдяки чому можна побачити значно тьмяніші об’єкти поблизу неї. Астрономи шукали планети всередині дисків газу та пилу, у яких вже були помітні прогалини — можливі ознаки формування планет.Науковці звернули увагу на зорю Еlіаs 2-24, розташовану приблизно за 450 світлових років від Землі. Ще близько десяти років тому спостереження радіоінтерферометра АLМА виявили прогалину в диску цієї зорі, а згодом Дуже великий телескоп Європейської південної обсерваторії зафіксував у ній слабке точкове джерело світла. Проте астрономи не могли впевнено визначити, чи справді це планета. Головним доказом стали архівні зображення обсерваторії Кека, отримані у 2018 та 2020 роках. Порівнявши їх, науковці простежили переміщення світлового джерела з часом. Його рух відповідає очікуваному для планети, що обертається навколо зорі, а не для далекої фонової зорі чи помилки зображення. Так дослідники підтвердили існування екзопланети Еlіаs 2-24 b.Це відкриття важливе не лише через рекордно малий вік планети. За сучасними моделями, формування планети розміром із Юпітер на відстані, подібній до відстані Юпітера від Сонця, триває приблизно п’ять мільйонів років, а на більших відстанях — ще довше. Еlіаs 2-24 b розташована набагато далі від своєї зорі, але сформувалася вже на ранніх етапах існування планетарної системи. Це свідчить, що нинішні моделі планетоутворення можуть не враховувати деякі важливі процеси. Краще дослідити їх допоможе космічний телескоп NАSА імені Ненсі Роман, оснащений потужнішим коронографом. Він потенційно зможе виявляти планети, які поки що губляться в яскравому світлі своїх зір.

Які ще унікальні екзопланети знаходили астрономи

🪐  Попереднім рекордсменом за віком стала екзопланета, відкрита телескопом ТЕSS. Вона обертається навколо зорі віком усього три мільйони років.💫  Астрономи знайшли найшвидшу екзопланету в нашій Галактиці, що рухається зі швидкістю 540 кілометрів за секунду, обертаючись навколо гіпершвидкісної зорі.🔭  Дуже великий телескоп відшукав найближчу до Землі екзопланету поблизу поодинокої зорі, а телескоп ТЕSS знайшов найближчу потенційно придатну до життя землеподібну планету.💦  За допомогою космічного телескопа «Габбл» вдалося знайти найменшу екзопланету, яка містить воду принаймні у своїй атмосфері, — вона вдвічі більша за Землю.📷  А екзопланета, яка стала першою самостійно відкритою та сфотографованою для телескопа «Джеймс Вебб», виявилася найлегшою з тих, які вдавалося напряму зазнимкувати.

Найдавніша затримка потяга через магнітну бурю виявилася не найдавнішою. Вона сталася майже 180 років тому Олександра Іванова 12 Осt 2026, 16:28 Затримка відправлення потяга в британському Ексетері через геомагнітну бурю, яку протягом довгого часу вважали найдавнішим задокументованим випадком впливу космічної погоди на залізничний транспорт, виявилася не найстарішою такою подією. Зіставивши архівні документи, записи магнітного поля та свідчення про полярні сяйва, науковці дійшли висновку, що подія, ймовірно, сталася не у 1841 році, а на сім років пізніше, під час періоду підвищеної сонячної активності. Водночас конкретний сонячний процес, який спричинив геомагнітне збурення, встановити не вдалося. Дослідження опублікували в журналі Sрасе Wеаthеr.Пасажирський локомотив, подібний на ті, що їздили Бристольсько-Ексетерською залізницею в той час, коли магнітна буря призвела до затримки потяга в Ексетері. Wіkіmеdіа Соmmоns

Як магнітна буря могла затримати потяг?

У жовтні 1871 року журнал Nаturе опублікував повідомлення про незвичайний випадок, який нібито стався за 30 років до цього на залізниці в британському місті Ексетер. За свідченням, сильне магнітне збурення порушило роботу електричного телеграфа, за допомогою якого залізничники перевіряли, чи вільна колія. Через це диспетчери не змогли з’ясувати, чи можна відправляти експрес до станції Старкросс, і затримали потяг на 16 хвилин. Подію датували 18 жовтням 1841 року. Якби ця дата була правильною, випадок став би одним із найраніших відомих прикладів впливу космічної погоди на технічні системи.Однак науковці з Ланкастерського університету у Сполученому Королівстві виявили, що історичне повідомлення містить помилку. Вони звернули увагу на те, що залізничну лінію між Ексетером і Старкроссом відкрили лише 30 травня 1846 року, а сполучення з Ньютон-Абботом запрацювало наприкінці того ж року. Отже, описаний випадок не міг статися у 1841. Тому вони провели нове дослідження, щоб з’ясувати справжню дату цієї події.

Як шукали дату затримки поїзда?

Щоб з’ясувати, коли могла відбутися подія насправді, науковці поєднали аналіз історичних документів, старих залізничних розкладів, геомагнітних записів і повідомлень про полярні сяйва. Зокрема, вони шукали в місцевих газетах розклад, у якому був би зазначений експрес, що вирушав з Ексетера о 22:05. Такий розклад існував у період з березня 1848 до липня 1849 року. Це дало змогу звузити часовий інтервал пошуку.Наступною підказкою стали записи магнітної обсерваторії в Гринвічі. Вони засвідчили сильне збурення магнітного поля Землі ввечері 18 жовтня 1848 року: зміна горизонтальної складової магнітного поля становила приблизно 310 нанотесла, а магнітне схилення змінилося приблизно на 1,3 градуса за 22 хвилини. На додачу до цього, газети повідомляли про яскраві полярні сяйва над Сполученим Королівством, а 19 жовтня 1848 року астрономи спостерігали велику групу сонячних плям поблизу центрального меридіана Сонця. У сукупності ці свідчення узгоджуються з періодом інтенсивної геомагнітної активності. Водночас вони не доводять, що саме конкретний сонячний спалах спричинив збурення або що воно безпосередньо затримало потяг.

То коли ж затримався поїзд?

Дослідники припускають, що подія в Ексетері сталася 18 жовтня 1848 року, а не 1841. Імовірно, під час пізнішого переказу в журналі Nаturе неправильно зазначили рік. Проте без первинного документа про затримку потяга остаточно підтвердити цю версію неможливо. Виправлення дати важливе тому, що так подія в Ексетері більше не може вважатися найранішим достовірно датованим випадком впливу космічної погоди на технічну інфраструктуру. Більш раннє повідомлення про порушення роботи телеграфу на залізниці Міdlаnd Rаіlwаy в Англії під час полярного сяйва 19 березня 1847 року залишається найдавнішим переконливим свідченням такого впливу.

Якими є наслідки космічної погоди

📡  Сонячна активність продовжує впливати на техніку й зараз — у 2023 році сонячний спалах призвів до півгодинного вимкнення радіозв’язку в Західній півкулі.🛰  А ще у 2022 компанія SрасеХ втратила 40 супутників Stаrlіnk через геомагнітну бурю, що сталася наступного дня після їх запуску.🦆  У дні інтенсивної сонячної активності птахи, які орієнтуються на магнітне поле під час міграції, частіше відбивалися від своїх родичів.🌳  Найсильніший в історії Землі радіоспалах понад 14 тисяч років тому навіть відбився в річних кільцях дерев.🧲  Водночас зміни у самому магнітному полі Землі 42 тисячі років тому принесли полярні сяйва на екватор і доклалися до вимирань мегафауни.

Астрономи вперше застали, як зоря повільно поїдає коричневого карлика. Інша зоря тим часом випаровує планету, що народилася після її смерті Олександра Іванова 05 Осt 2026, 19:04 Астрономи вперше побачили, як зоря повільно поїдає коричневого карлика замість того, щоб швидко його поглинути: у системі ZТF J0440 2325 він облітає червоний карлик за 87 хвилин і постійно віддає йому частину речовини. В іншій системі гарячий білий карлик поглинає речовину, найімовірніше, гігантської планети, яка втрачає атмосферу під дією потужного випромінювання, і ця планета, схоже, народилася вже після смерті зорі, з її скинутої оболонки. Ці спостереження показують, наскільки по-різному можуть завершувати своє існування планети та субзоряні об'єкти поблизу зір. Обидва дослідження опубліковано в журналі Nаturе Аstrоnоmy: перше про червоний і коричневий карлики, друге про білий карлик.Так художники NАSА і ЕSА уявили систему НS 0209 0832: білий карлик у диску речовини, яку колись скинула зоря, а поруч планета, що народилася з цього диска і тепер втрачає атмосферу. NАSА, ЕSА, Lеаh Нustаk (SТSсІ)

Як зорі-карлики можуть «поїдати» своїх компаньйонів?

Зазвичай планети, коричневі карлики та інші маломасивні об'єкти можуть мільярди років залишатися на орбіті своїх зір. А коли зоря розширюється або орбіта стискається, такий об'єкт зазвичай гине швидко: зоря просто поглинає його. Саме така доля чекає на Землю. Але якщо відстань між ними стає достатньо малою, зоря починає забирати речовину свого компаньйона. Два нові дослідження демонструють різні варіанти такого процесу: в одній системі червоний карлик отримує речовину від коричневого карлика, а в іншій білий карлик поглинає матеріал, що випаровується, ймовірно, з гігантської планети.У першій системі, ZТF J0440 2325, червона карликова зоря обертається навколо спільного центра мас із коричневим карликом, об'єктом, який за масою займає проміжне місце між планетою та зорею. Відстань між ними настільки мала, що коричневий карлик почав втрачати речовину, яка перетікає на поверхню червоного карлика. Повний оберт він робить за 87 хвилин. Теорія допускала таке повільне перетікання давно, але побачили його вперше. Вчені виявили цю систему під час пошуку об'єктів із дуже швидкими змінами блиску, а потім спостерігали її за допомогою наземних телескопів у різних кольорах світла та отримали спектри, які допомогли визначити природу двох компаньйонів.Так художник Саltесh уявив схожу систему ZТF J1239 8347: менший карлик віддає речовину більшому, і струмінь, ударяючись об поверхню, розігріває на ній яскраву пляму. У новій роботі речовину так само забирає червоний карлик у коричневого. Саltесh/R. Нurt (ІРАС)В іншому випадку вчені досліджували гарячого білого карлика НS 0209 0832, залишок зорі, яка вже завершила основну частину свого життя. У його атмосфері виявили незвичайно велику кількість важких хімічних елементів, зокрема цинку, міді та ніобію, тоді як заліза й кремнію майже немає. Ніобію там, у пропорції до інших елементів, більш як у тисячу разів більше, ніж на Сонці, і такий набір елементів не схожий на жоден об'єкт Сонячної системи. Щоб з'ясувати походження цієї речовини, дослідники проаналізували архівні спостереження космічних і наземних телескопів та порівняли отриманий хімічний склад із різними типами планетного матеріалу.Результати показали, що білий карлик, найімовірніше, отримує речовину від газової планети, яка перебуває на дуже близькій орбіті. Потужне випромінювання білого карлика нагріває планету та змушує її поступово втрачати атмосферу, частина якої потім потрапляє на зорю. Спостереження космічного телескопа ТЕSS також виявили періодичні зміни яскравості системи, які можуть бути пов'язані з нагрітою стороною планети або хмарою газу, що утворилася під час її випаровування.Ці два дослідження показують, що поглинання речовини зорями може відбуватися по-різному. Червоний карлик може протягом дуже тривалого часу поступово забирати матеріал у коричневого карлика, тоді як білий карлик може буквально випаровувати атмосферу близької планети. Особливо цікаво, що у другій системі хімічний склад речовини вказує на можливість існування так званої планети другого покоління, світу, який сформувався вже після того, як його зоря-попередниця завершила свою еволюцію. Білий карлик існує лише близько 5 мільйонів років, тож планета мала б сформуватися приблизно за цей час. Біля білих карликів таких планет досі не знаходили, а схоже походження приписують хіба планетам біля пульсарів.

Що ми вже писали про білих карликів і їхніх сусідів

🌑 Білого карлика застали за відбиранням матеріалу в дуже близької зорі🪐 Астрономи вперше зафіксували кандидата в екзопланети біля білого карлика🔭 ТЕSS зафіксував коричневий карлик на короткій орбіті біля червоного карлика

Три нових експерименти NАSА зроблять майбутню місячну базу безпечнішою Інна Радевич 01 Осt 2026, 13:53 NАSА повідомила про схвалення трьох нових експериментів, які запустять на майбутній базі на Місяці для її убезпечення та підтримки довготривалої колонізації супутника. Ці експерименти обрали в межах програми, для якої вже обрали п’ять інших інструментів для дослідження магнітного поля, тектоніки, вулканічної активності та місячних надр, а також — реакції живих організмів на умови на супутнику. Однак дати запуску майбутніх інструментів поки не оголошували.Художнє зображення майбутньої бази на Місяці поблизу Південного полюса. NАSА

Що робитимуть нові експерименти на Місяці?

Три нових експерименти обрали через програму РRІSМ, до якої входять інструменти для дослідження поверхні Місяця. Перший із них, LЕМS-SР, працюватиме як станція для моніторингу стану довкілля та загроз для місячної бази. Він відстежуватиме падіння мікрометеороїдів на поверхню супутника, сейсмічну активність і леткі сполуки в тонкій атмосфері Місяця.Другий інструмент, названий GІМLІ, встановлять на пагорбах Маріус, які є набором вулканічних куполів. Цей експеримент досліджуватиме підповерхневі лавові тунелі, які можуть вести до великої лавової порожнини. Якщо її вдасться знайти, така порожнина може стати прихистком для колонізаторів Місяця, адже захищатиме від перепадів температури та космічної радіації.Третій інструмент, DІSСО, також потрібен для забезпечення довготривалої роботи місячної бази. Він вперше досліджуватиме лід у невеликих пастках у ґрунті, працюючи саме з поверхні Місяця. Окрім виявлення місць залягання льоду та визначення його кількості, експеримент також досліджуватиме, як поводиться поверхня супутника — як на неї впливають викиди від ракет і наскільки вона стабільна для пересування.

Що розробляють для дослідження Місяця

👨‍🚀  Для місії «Артеміда-5» посадковий модуль розробить компанія Вluе Оrіgіn. Раніше її старт планували на 2029 рік.🔋  Щоб забезпечити місячних дослідників енергією, компанія Rоlls-Rоyсе побудує ядерний реактор. Також британські науковці вже почали тестувати реактори з америцію.💧  А от води на Місяці, згідно з розрахунками, виявилося недостатньо для підтримки міста-мільйонника.

Низький вміст заліза в карликових галактиках пояснили вибухом у них зір раннього Всесвіту Олександра Іванова 01 Осt 2026, 10:52 Астрономи з’ясували, як вибухи перших зір Всесвіту могли сформувати хімічний склад його карликових галактик. Комп’ютерне моделювання показало, що такі галактики можуть мати характерно низький рівень вмісту заліза — приблизно у 300 разів нижчий, ніж у нашому Сонці. Науковці також передбачили існування галактик з надзвичайно низьким вмістом заліза, які могли зберегти сліди перших зір до сьогодні, що дозволить вивчати умови раннього Всесвіту. Дослідження опублікували в статті Тhе Ореn Jоurnаl оf Аstrорhysісs.Симуляція еволюції галактики, де з сітки газу (зафарбований фіолетовим) утворюються зорі, що виробляють кисень (білим) і світло (жовтим). Наrlеy В. Каtz, Маrtіn Р. Rеy

Чому астрономів цікавлять найменші галактики?

Найменші галактики Всесвіту містять дуже мало зір, але їхній склад може зберігати інформацію про те, що відбувалося на початку історії Всесвіту. Астрономи хотіли зрозуміти, як перші зорі вплинули на ці галактики та чому в найменших із них кількість заліза часто залишається приблизно однаково низькою. Щоб з’ясувати причину цього явища, науковці використали комп’ютерні моделі МЕGАТRОN. Вони відтворили формування перших галактик і зір та простежили розвиток понад 500 карликових галактик.Моделі враховували, як народжуються зорі, вибухають масивні зорі та як після цих вибухів змінюється склад газу, з якого утворюються нові світила. Результати показали, що характерне плато може виникати після вибуху дуже масивної першої зорі. В окремих випадках єдиного такого вибуху було достатньо, щоб збагатити газ галактики залізом. Згодом із цього газу формувалися нові зорі, які й мають характерно низький вміст заліза. Водночас моделі передбачили, що близько 20 відсотків найменших галактик можуть мати ще менше заліза, приблизно у 1000 разів менше, ніж у Сонці. Такі маленькі галактики можуть бути своєрідними «архівами» раннього Всесвіту, тож науковці пропонують шукати їх поблизу Чумацького Шляху, щоб перевірити, чи відповідають передбачення моделі реальності.

Як залізо розкриває еволюцію Всесвіту

🌟  Вибух наднової поблизу Сонячної системи назвали причиною збагачення нашої планети залізом, а також — пришвидшення еволюції через посилення космічного випромінювання, що могло викликати мутації.🌚  За аналізом заліза в місячних зразках і метеоритах астрономи з’ясували, що протопланета Тейя, чий матеріал частково дав початок супутнику, сформувалася ближче до Сонця, ніж Земля.🧲  Сонячний магнетизм звинуватили у зменшенні вмісту заліза у віддалених від зорі планетах, натомість це пояснило, чому Меркурій має таке велике ядро й невелику мантію.📖  А про те, як астрономи розплутували сімейні зв’язки залізних астероїдів Головного поясу, ми розповідали в матеріалі «Залізо, заплутані сімейні зв'язки та давня смерть планети».

Земний організм вижив у симульованих умовах Енцелада навіть попри лужність його океану Олександра Іванова 29 Sер 2026, 10:18 Астробіологи змоделювали умови океану під поверхнею Енцелада, щоб з’ясувати, чи можуть там існувати мікроорганізми, здатні виробляти метан. Експерименти показали, що хімічні реакції між водою і породами можуть утворювати водень, який використовують деякі земні мікроорганізми для росту та утворення метану навіть за дуже лужних умов. Водночас велика кількість вуглецю у воді допомагає їм отримувати необхідний вуглекислий газ, попри його низьку доступність. Результати свідчать, що підповерхневий океан Енцелада може мати сприятливі умови для існування життя. Дослідження опублікували в журналі Sсіеnсе Аdvаnсеs.Умовно-кольорове зображення Енцелада. NАSА / JРL / Sрасе Sсіеnсе Іnstіtutе

Чому досліджували саме життя на Енцеладі?

Під крижаною поверхнею Енцелада, супутника Сатурна, прихований океан рідкої води, хімічні умови якого можуть бути сприятливими для життя. У викидах, що виходять із надр супутника, виявлено водень і метан. Звідки береться цей метан, досі невідомо: його можуть утворювати як живі організми, так і реакції без участі життя.Водночас науковці припускають, що водень може утворюватися на дні океану під час взаємодії води з гірськими породами. Тоді виникає питання, чи здатні живі організми використовувати цей водень для отримання енергії та утворення метану в дуже лужній воді Енцелада, де доступного вуглекислого газу майже немає. Перевірити це взялася німецько-американська команда на чолі з науковцями Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана.Схема надр Енцелада та того, як на ньому виникають струмені води: океан під кригою насичує ядро водою, вона нагрівається і виривається з надр разом із частинами породи. Ці ж процеси можуть сприяти зародженню життя на супутнику. ЕSА / NАSА / JРL-Саltесh / Sрасе Sсіеnсе Іnstіtutе / Lunаr аnd Рlаnеtаry Іnstіtutе

Чи може океан Енцелада підтримувати життя?

Дослідники створили в лабораторії середовище, яке відтворює основні умови на дні океану Енцелада. Вони використали лужну воду та подрібнену породу, подібну за складом до його кам’яного ядра. Експерименти проводили без доступу кисню, за температури 65 градусів Цельсія та за різної лужності середовища з рН від 9 до 11, тоді як рН самого океану Енцелада оцінюють від 8 до 11,6. До середовища додавали мікроорганізм Меthаnоthеrmососсus оkіnаwеnsіs з глибоководного гідротермального джерела біля Окінави в Японії, який використовує водень і виробляє метан. Спочатку науковці підтвердили, що під час взаємодії води з породою дійсно утворюється водень. Потім спостерігали за ростом мікроорганізмів і кількістю метану, що утворювався, а за допомогою спеціально міченого вуглецю також змогли простежити походження метану.Коли до симульованого середовища додавали мікроорганізми, то вони споживали частину водню, а кількість метану збільшувалася. При цьому вони могли рости навіть за значно більшої лужності, ніж вважалося можливим для цього виду раніше: рН 11, хоча раніше його ріст фіксували лише до рН 8,5. Контрольним середовищем був звичайний живильний розчин для таких мікроорганізмів. У ньому було приблизно у два-три рази більше водню, ніж у змодельованому океані, а ще — більше поживних речовин і мікроелементів. Проте в лужних умовах мікроорганізм ріс там гірше, ніж у змодельованому океані Енцелада, а за рН 11 не ріс узагалі.Ріст мікроорганізмів у симульованому океані Енцелада за рН 9, клітини світяться синім через фермент у них. Неlmbrесht еt аl. / Sсіеnсе Аdvаnсеs, 2026Водночас астробіологи з’ясували, що для життя важливий не лише водень, а й доступний вуглець. У змодельованому океані його було приблизно в десять разів більше, ніж у контрольному середовищі. Завдяки цьому навіть за високої лужності у воді залишалося, за розрахунками, в 10-100 разів більше доступного вуглекислого газу, необхідного для росту. Аналіз генів показав, що за таких умов клітини активніше використовують системи, які допомагають їм отримувати вуглець і виробляти енергію.

Що це означає для пошуку позаземного життя?

Таким чином, дуже лужне середовище саме по собі не обов’язково робить океан непридатним для життя. Якщо на дні Енцелада справді утворюється водень, а його океан містить достатню кількість вуглецю, мікроорганізми, подібні на Меthаnоthеrmососсus оkіnаwеnsіs з цього експерименту, потенційно могли б використовувати ці речовини для отримання енергії та вироблення метану. Щоправда, вуглецю в досліді було стільки, скільки дає верхня межа оцінок для океану Енцелада, а от водню — в межах прогнозів для його океану.Дослідження не доводить існування життя на Енцеладі, але показує, що умови, за яких воно могло б існувати, можуть бути ширшими, ніж вважалося раніше. Автори вважають, що висновок стосується не лише Енцелада, адже вуглецю багато і в інших небесних тілах, які сформувалися далеко від Сонця, де вуглекислий газ замерзав або розчинявся в океану. Тож, на думку дослідників, їхні результати підвищують шанси на придатність до життя й інших підповерхневих океанів зовнішньої Сонячної системи.

Що знають про придатність Енцелада для життя

🦠  Моделювання океану Енцелада в лабораторії показало, що він може бути багатим на фосфор, необхідний для живих організмів.💨  А от синильну кислоту, що може вказувати на життєдіяльність мікроорганізмів, навіть вдалося знайти у шлейфах водяної пари, які вириваються з супутника.🧊  Кригу Енцелада та іншого вкритого льодом супутника, Європи, назвали здатною захищати органіку від космічної радіації.

Корабель Stаrshір приводнився після першого орбітального польоту. SрасеХ повернула його майже на сім годин раніше Богдан Порохняк 28 Sер 2026, 19:56 Корабель Stаrshір, який 28 вересня вперше вийшов на орбіту Землі, приводнився в Тихому океані на північ від Гаваїв приблизно через три години після старту. SрасеХ планувала майже десятигодинний політ із шістьма обертами навколо Землі, але повернула корабель раніше і причину не назвала. Головних цілей компанія все ж досягла: корабель побував на орбіті й розгорнув 26 супутників Stаrlіnk третього покоління. Після приводнення корабель перекинувся і спалахнув, повідомило агентство Аssосіаtеd Рrеss. Останні хвилини спуску корабля Stаrshір перед приводненням у Тихому океані, зйомка з бортової камери. SрасеХ / Х

Як минув політ?

Як ми писали, на розгоні в корабля передчасно вимкнувся вакуумний двигун, і SрасеХ спершу оголосила, що не виводитиме його на орбіту, але потім передумала. Невдовзі після розгортання супутників компанія вирішила завершити політ раніше і о 18:58 за київським часом підтвердила приводнення. Корабель встиг зробити близько двох обертів навколо Землі, а весь політ тривав близько трьох годин, тоді як найдовші з попередніх випробувань Stаrshір тривали близько години. Глава NАSА Джаред Айзекман, як переказало АР, привітав SрасеХ і похвалив компанію за те, що кожен етап вона пройшла безпечно, відповідально і надихаюче. Залежно від результатів польоту наступний корабель SрасеХ може спробувати зловити механічними руками стартової вежі.

Корабель Stаrshір уперше вийшов на орбіту Землі. Спочатку від цього відмовилися через збій двигуна Богдан Порохняк 28 Sер 2026, 18:12 Компанія SрасеХ уперше вивела на орбіту Землі корабель Stаrshір — верхній ступінь своєї надважкої ракети. Під час розгону на ньому передчасно вимкнувся один вакуумний двигун, і компанія спершу оголосила про відмову від виходу на орбіту, але після перевірки систем усе ж продовжила місію. Корабель уже розгорнув 26 супутників Stаrlіnk третього покоління, які вперше вивели в робоче угруповання, адже досі кораблі доставляли лише їхні муляжі. Про це повідомив Sрасеflіght Nоw. Повторний запуск двигуна Stаrshір перед виходом на орбіту. Х

Як відбувався політ?

14-й політ Stаrshір розпочався близько 15:48 за київським часом з космодрому Stаrbаsе у Техасі, як і було заплановано раніше. Запуск відбувся за 18 років після того, як на орбіту вперше вийшла Fаlсоn 1 — перша ракета SрасеХ. Після розділення ступенів бустер Suреr Неаvy розвернувся назад й успішно приводнився в Мексиканській затоці, а не на стартову вежу — досягнення такої посадки не ставили за мету ані для бустера, ані для самого Stаrshір. У попередньому польоті з 13 двигунів, потрібних для гальмування перед приводненням, запустилися лише вісім, і прискорювач жорстко вдарився об воду. До нинішнього польоту SрасеХ покращила фільтрацію на вході у двигуни та програму їхнього повторного запуску.Корабель тим часом продовжив розгін, але один із його вакуумних двигунів Rарtоr вимкнувся раніше, ніж мав. Попри це корабель завершив розгін і вийшов на пасивно безпечну суборбітальну траєкторію, з якою навіть без жодних маневрів він повернувся би в атмосферу над Індійським океаном, навіть якщо інженери втратять над ним контроль. За правилами місії вмикати двигун для виходу на орбіту дозволялося лише за однієї умови: якщо обладнання, потрібне для сходу з орбіти наприкінці польоту, мало достатнє дублювання. Попри збій, приблизно за 25 хвилин після старту корабель увімкнув один двигун Rарtоr і вийшов на орбіту висотою близько 275 кілометрів. За 14 запусків, перший з яких відбувся у квітні 2023 року, Stаrshір опинився на орбіті вперше.Корабель Stаrshір на стартовому майданчику Stаrbаsе у Техасі. SрасеХ

Чим закінчився вихід на орбіту?

Невдовзі після виходу на орбіту корабель почав по одному випускати 26 супутників Stаrlіnk V3 і приблизно за пів години розгорнув усі. Три з них отримали камери, які знімуть теплозахисний екран корабля для його оцінки ще до повернення на Землю. Кожен новий супутник має додати мережі Stаrlіnk пропускну здатність один терабіт на секунду. Разом вони дадуть приблизно вдесятеро більше, ніж один запуск Fаlсоn 9 із супутниками попереднього покоління. Вони мають почати обслуговувати користувачі щонайшвидше за кілька тижнів, коли пройдуть перевірки на орбіті.На самому кораблі випробовують оновлений теплозахист. Плитки екрана Stаrshір отримали додаткові кріплення там, де ризик втратити їх на зльоті найвищий. На кількох ділянках стоять плитки вигнутої форми, які зменшують нагрівання у щілинах між ними. Дві плитки зняли з корабля попереднього випробувального польоту, який після приводнення дрейфував в Індійському океані, і встановили на новий. Це перше повторне використання плиток Stаrshір.

Що буде зі Stаrshір далі?

Загалом корабель має зробити приблизно шість обертів навколо Землі за майже десять годин польоту. Орієнтовно о 00:41 за київським часом 29 вересня він на 11 секунд увімкне один двигун, щоб зійти з орбіти. Близько 01:40 корабель має приводнитися в Тихому океані на захід від Чилі. Якщо на орбіті щось піде не так, SрасеХ може звести корабель раніше і посадити його на воду в одному із заздалегідь визначених районів океану.У SрасеХ пояснили, що з виходом на орбіту починається наступний етап розробки, мета якого зробити Stаrshір багаторазовим. Залежно від результатів нинішнього польоту наступний корабель у компанії можуть спробувати посадити на стартову вежу вже протягом наступного польоту. Stаrshір третьої версії також є основою посадкового модуля, який SрасеХ розробляє для місячної програми NАSА Аrtеmіs. У 2027 році астронавти в кораблі Оrіоn мають відпрацювати на навколоземній орбіті стикування з тестовими версіями посадкових модулів SрасеХ і Вluе Оrіgіn. Першу висадку на Місяць NАSА запланувала на 2028 рік. Запуск відбувся за 18 років після того, як на орбіту вперше вийшла Fаlсоn 1 — перша ракета SрасеХ.

Як проходили попередні випробування Stаrshір

👐  Протягом п’ятого випробувального польоту компанії вдалося вперше зловити бустер Suреr Неаvy на стартову вежу Месhаzіllа.🚀  А під час шостого другий ступінь корабля вперше перезапустив свої двигуни в космосі.1️⃣1️⃣  Успішним був й одинадцятий запуск, який став останнім тестом перед орбітальними польотами.💥  Але протягом дванадцятого польоту корабель все ще залишався на суборбітальній траєкторії, а потім вибухнув після приводнення.

Застигла магма під світлою плямою на зворотному боці Місяця зберегла його магнітне поле. Їй близько чотирьох мільярдів років Олександра Іванова 26 Sер 2026, 14:42 Завдяки даним про гравітаційне та магнітне поле Місяця астрономи з’ясували походження магнітної аномалії поблизу вихору Дьюара — ділянки на зворотному боці супутника, яка через сильне відбиття сонячних променів здається світлою плямою. Результати показали, що під вихором знаходиться щільна намагнічена структура, яка, імовірно, утворилася з давнього базальту внаслідок магматичної активності. Науковці вважають, що ця структура сформувалася понад чотири мільярди років тому, коли на Місяці ще працювало потужне магнітне динамо. Дослідження опублікували в журналі Sсіеnсе Аdvаnсеs.Художнє зображення магнітного динамо в надрах Місяця, що утворило його магнітне поле. Неrnán Саñеllаs

Чому науковців цікавить магнітна аномалія на Місяці?

У далекому минулому Місяць, імовірно, мав глобальне магнітне поле, яке створювалося динамо — обертанням і перемішуванням речовини в його надрах. Проте досі не було остаточно зрозуміло, коли саме воно працювало та наскільки сильним було на ранніх етапах місячної історії. Дані, отримані з місячних зразків, дають суперечливі результати: частина нових аналізів узагалі не знаходить підтвердження існування динамо в проміжку від 4,36 до 3,2 мільярда років тому і ставить під сумнів, чи існувало воно взагалі.Водночас походження багатьох магнітних аномалій, виявлених орбітальними апаратами, залишається невизначеним. Тому особливо важливими є геологічні структури, які дозволяють одночасно дослідити їхнє походження, вік і умови формування давньої намагніченості. Одним із таких об’єктів є магнітна аномалія, пов’язана з місячним вихором Дьюара, що розташований в однойменному кратері. Саме її досліджувала швейцарсько-німецька команда на чолі з науковцями Швейцарської вищої технічної школи Цюріха.Намагнічені ділянки на видимому (зліва) та зворотному (справа) боці Місяця. Маrk А. Wіесzоrеk / Wіkіmеdіа Соmmоns

Що приховує магнітна аномалія Дьюара?

Астрономи прагнули з’ясувати, що спричинило цю аномалію, чи мають магнітні та гравітаційні особливості спільне походження і якою була сила магнітного поля Місяця в момент її формування. Для цього вони вперше провели спільний аналіз даних про гравітаційне та магнітне поля супутника, що дозволило відновити розподіл щільності порід і їхньої намагніченості в місячній корі. Отриману тривимірну модель зіставили з даними про рельєф і хімічний склад поверхні, зокрема з вмістом оксиду заліза та діоксиду титану, а також із відомими геологічними структурами цього району. Це допомогло визначити походження аномалії та оцінити умови, за яких сформувалася її давня намагніченість.Результати показали, що магнітна та гравітаційна аномалії Дьюара, найімовірніше, пов’язані з одним підповерхневим тілом. Воно має підвищену щільність і сильну намагніченість, простягається приблизно на 60 кілометрів і сягає глибини близько дев’яти. За сукупністю геофізичних і геохімічних даних описали його як давнє базальтове магматичне тіло, ймовірно, пов’язане з похованим місячним морем, або криптоморем. На користь такого походження також свідчать особливості рельєфу та відносно тонка кора в цьому районі.Кратер Дьюара, на південний схід від якого розташована магнітна аномалія. LRОС / NАSА Вік цієї структури вчені оцінюють приблизно у 4,2 мільярда років, тобто вона сформувалася на дуже ранньому етапі історії Місяця. Планетологи встановили, що для намагнічення порід у той час потрібне було досить сильне магнітне поле: щонайменше 11 мікротесла, а для найсильніше намагніченої частини щонайменше 22. Навіть з урахуванням усіх невизначеностей оцінка не опускається нижче приблизно 5,4 мікротесли, а таке поле теж могло дати лише динамо. Для цієї оцінки автори не використали жодного місячного зразка, лише дані з орбіти. Таким чином, магнітна аномалія Дьюара зберегла своєрідний «запис» давнього магнітного поля супутника.

То чи було на Місяці магнітне динамо?

Отримані результати також допомагають пояснити появу самого місячного вихору. Горизонтальне магнітне поле могло відхиляти частинки сонячного вітру та частково захищати поверхню від космічного вивітрювання, завдяки чому окремі ділянки зберігали вищу відбивну здатність. Але одного поля замало. Поруч є й інші тіла з горизонтальною намагніченістю, а світлих плям над ними немає. Вихор з’явився лише там, де ґрунт багатий на оксид заліза: такий ґрунт темніє від космічного вивітрювання, тож захищена ділянка на його тлі стає світлою плямою.Водночас результати свідчать про те, що понад чотири мільярди років тому в надрах Місяця вже працювало динамо, здатне створювати глобальне магнітне поле. Звідки маленьке ядро Місяця брало енергію на таке поле, досі незрозуміло. Більшість відомих механізмів дає біля поверхні лише кілька мікротесл, а ті, що дають більше, викликають у дослідників сумніви. Тому автори припускають, що динамо живили кілька механізмів одночасно.

Що дізнавалися про магнітне поле супутника раніше

🧲  На намагнічене каміння на Місяці вказав і незвично темний пил, що зібрався довкола ділянок із магнітним полем.☄️  Одним із пояснень намагніченості місячного ґрунту є спалахи магнетизму в далекому минулому супутника. Іншим же вважають удари метеоритів.🌍  А от інші дослідження вказують, що магнітне поле Місяця було достатньо сильним, щоб захистити атмосферу ранньої Землі.

Батьківські тіла Рюгу та Івуни виявилися ровесниками найдавніших зародків планет Олександра Іванова 17 Sер 2026, 18:55 Батьківські тіла астероїда Рюгу та метеорита Івуна сформувалися приблизно за два мільйони років після появи перших твердих частинок у протосонячному диску. Вони могли належати до одного з найдавніших поколінь планетезималей — небесних тіл на орбіті навколо зорі, з яких пізніше формувалися протопланети. Це відкриття може пояснити особливості Рюгу та Івуни, які відрізняють їх від інших подібних небесних тіл. Дослідження опублікували в журналі Sсіеnсе.Художнє зображення протопланетного диска, у якому зароджувалися планетезималі. Wіkіmеdіа Соmmоns

Як Рюгу та Івуна зберегли давню речовину Сонячної системи?

Невеликий навколоземний астероїд Рюгу став одним із небагатьох астероїдів, з яких космічний апарат «Хаябуса-2» доставив зразки речовини на Землю. За складом він близький до СІ-хондритів — вуглецевих метеоритів, до яких належить, зокрема, метеорит Івуна. Водночас у Рюгу та СІ-хондритах майже немає хондр — невеликих округлих частинок, що утворилися з розплавленої речовини в молодій Сонячній системі та дали назву класу метеоритів, хондритам. Причина цієї відмінності від інших вуглецевих хондритів досі залишалася незрозумілою.Щоб визначити час формування батьківських тіл цих об’єктів, група вчених дослідила два зразки Рюгу та фрагмент метеорита Івуна. Особливу увагу приділили доломіту — мінералу, що утворюється за участю рідкої води, вік якого визначали за вмістом ізотопів марганцю та хрому. З’ясувалося, що доломіт у зразках Рюгу та Івуни утворився в перші кілька мільйонів років існування Сонячної системи, приблизно за 2-5 мільйонів років після утворення кальцієво-алюмінієвих включень, які є найдавнішими твердими частинками Сонячної системи. Дослідження магнетиту та доломіту також виказало температуру їхнього утворення: близько 92 градусів Цельсія для Рюгу та 76 градусів для Івуни.На основі цих даних науковці змоделювали батьківське тіло обох об’єктів і показали, що планетезималь радіусом близько 20 кілометрів могла швидко сформуватися вже приблизно за мільйон років після появи кальцієво-алюмінієвих включень. Значна кількість води в такому тілі створювала умови для хімічних змін первинних мінералів та утворення доломіту. Це може пояснити майже повну відсутність хондр у Рюгу та СІ-хондритах, адже вони сформувалися пізніше, більш ніж за три мільйони років після появи кальцієво-алюмінієвих включень. А батьківські тіла Рюгу та Івуни могли виникнути ще до того, як хондри стали важливим складником речовини наступного покоління планетезималей.

Що дізналися про минуле Рюгу

💦  Розподіл ізотопів хрому в астероїді вказав на те, що його батьківське тіло було вологим. Пізніше на ньому знайшли сліди замерзання й розмерзання води, а загалом Рюгу міг зберегти воду на мільярд років.🪨  У 2020 році астрономи зробили висновок, що Рюгу утворився через зіткнення двох астероїдів з сім’ї Ніси в Головному поясі. Але вже у 2023 його назвали уламком планетезималі, що мігрувала з зовнішніх частин Сонячної системи.🌞  На своїй поверхні астероїд Рюгу зберіг сліди пилу, давнішого навіть за Сонце. А його матеріал містить сліди давнього магнітного поля Сонячної системи.🧪  У зразках з цього астероїда також знайшли всі п’ять основ з земної ДНК й РНК. Але сліди бактерій у цих зразках виявилися випадково занесеними науковцями.

Води на Місяці виявилося недостатньо для проживання там мільйона людей Інна Радевич 14 Sер 2026, 12:34 Водяного льоду в місячних полярних кратерах виявилося недостатньо для підтримання життя міста-мільйонника протягом більш як століття. Водночас навіть такий прогноз спирається на те, що 98 відсотків води будуть очищати й використовувати повторно — на рівні технологій, які зараз застосовують на Міжнародній космічній станції. Тож єдиними способами подолати це обмеження науковці називають знаходження більших запасів води або покращення ефективності повторного використання води приблизно вдесятеро. Дослідження опублікували в журналі Frоntіеrs іn Sрасе Тесhnоlоgіеs.Художній концепт третьої фази місячної бази, коли там вже будуть розгорнуті житлові модулі. NАSА

Куди астронавти на Місяці подінуть воду?

Все більше космічних агенцій і приватних компаній заявляють про бажання побудувати бази на Місяці, а згодом — Марсі й інших планетах. Тому науковці вирішили порахувати, чи вистачить астронавтам тих ресурсів, які не можна доставити з Землі — енергії та води. Використовуючи попередні оцінки того, скільки сонячної енергії доступно на південному полюсі супутника, який розглядають як потенційне місце для бази, дослідники зробили висновок, що енергія не накладатиме обмеження на появу міста-мільйонника. Потенційно на Місяці зможуть виживати й декілька мільйонів людей, якщо також використовувати ядерні реактори та селитися в лавових тунелях із більш стабільною температурою, ніж на поверхні.Однак, набагато більшим обмеженням буде використання води. У своїх розрахунках науковці оцінили загальну кількість водяного льоду на Місяці в один мільярд тонн, назвавши таку оцінку «щедрою» відносно розрахунків на основі вже розвіданих джерел водяного льоду. Ця вода буде потрібна для створення кисню, яким дихатимуть майбутні поселенці супутника, але це становитиме лише 1,4 відсотка загальних витрат води. Для вирощування їжі, за оцінками науковців, буде потрібно 500 тонн води на людину на рік. Враховуючи також особисті потреби для гігієни й споживання та синтез палива для ракет, без повторного використання води місто-мільйонник вичерпає всі місячні запаси всього за 2,4 року.Водночас навіть із повторним використанням 98 відсотків води мільйону людей її вистачить тільки на 100 років, а 100 тисячам людей — уже на тисячу. Однак, якщо замість двох відсотків води під час повторного використання втрачатиметься приблизно в 10 разів менше, тобто 0,1-0,2 відсотка, то місту-мільйоннику її вистачить на 2000 років, а місту зі 100 тисячами населення — аж на 20 тисяч років.

Що допоможе облаштувати бази на Місяці

🛣  Дороги на Місяці запропонували будувати з реголіту, попередньо за допомогою лазера перетворивши його на міцний склоподібний матеріал.🧱  Зводити будівлі на Місяці запропонували зі створеної там цегли, до якої входитимуть місячний ґрунт, гуарові боби, бактерії та сечовина з людської сечі.🦠  А заліплювати тріщини в такій цеглі й будівлях місячної бази допоможе цемент із бактеріями, які синтезують мінерали й природні полімери, що збільшують міцність бетону.

NАSА запустила телескоп імені Ненсі Роман. Він зніматиме небо в сто разів ширше за «Габбл» Богдан Порохняк 30 Аug 2026, 15:42 NАSА успішно запустила космічний телескоп імені Ненсі Роман з Космічного центру Кеннеді у Флориді 30 серпня о 14:26 за київським часом. Він знімає ділянки неба щонайменше в сто разів ширші, ніж «Габбл», і з такою самою чіткістю. Телескоп шукатиме планети біля інших зір і вимірюватиме темну енергію та темну матерію. На траєкторію його вивела ракета SрасеХ Fаlсоn Неаvy. Трансляція старту наживо велася на офіційному ютуб-каналі агенції.

Що зможе новий телескоп?

Головне дзеркало телескопа має ті самі 2,4 метра, що й у «Габбла». Важить воно менш ніж чверть від габблівського, але справа не в цьому. Головна перевага в ширині огляду: 300-мегапіксельна камера захоплює за один кадр ділянку неба більшу за повний Місяць. За п'ять років основної місії телескоп має відзняти більш ніж у 50 разів більше неба, ніж «Габбл» встиг за перші тридцять років роботи.Темну енергію, на яку припадає близько 68 відсотків умісту Всесвіту, вимірюватимуть за формою й розподілом мільярда галактик. Планети телескоп шукатиме трьома способами: мікролінзуванням, коли тяжіння масивного тіла на мить підсилює світло далекої зорі позаду нього, транзитами, коли планета проходить перед своєю зорею, і прямим знімком. Разом вони мають дати близько ста тисяч нових планет. Зараз їх відомо майже 6200.Тепер телескоп летить до другої точки Лагранжа за півтора мільйона кілометрів від Землі, туди ж, де працює «Джеймс Вебб». Дорога займе близько трьох місяців, а перші наукові знімки NАSА обіцяє на початку 2027 року. Два роки тому його тільки зібрали в Центрі космічних польотів імені Годдарда.

Над якими питаннями працюватиме телескоп

🌌 Темну енергію вже намагаються зловити. Торік тривимірна мапа Всесвіту вперше викрила її змінність із часом, і саме це Роман має перевірити на мільярді галактик.🪐 З планетами схожа історія. Планет-сиріт, які мандрують галактикою без власної зорі, може бути більше, ніж самих зірок, але ловити їх майже нічим, крім мікролінзування.🔭 А над тими самими питаннями вже працює європейський «Евклід»: нещодавно він розгледів 60 мільйонів зір у переповненому центрі Чумацького Шляху.

Метеорит зберіг слід магнітного поля ранньої Сонячної системи Олександра Іванова 29 Аug 2026, 15:13 Метеорит DОМ 08006, який вважають одним із найменше змінених за час перебування на Землі, зберіг у своїх включеннях сліди магнітного поля ранньої Сонячної системи. Аналіз показав, що понад 4,5 млрд років тому протопланетний диск міг пронизуватися досить сильним магнітним полем, яке могло відігравати важливу роль у переміщенні газу й пилу навколо молодого Сонця. Це свідчить на користь того, що планети в молодій Сонячній системі формувалися не лише під впливом гравітації, але й під впливом магнітного поля. Дослідження опублікували в журналі Рrосееdіngs оf thе Nаtіоnаl Асаdеmy оf Sсіеnсеs. Художнє зображення того, як магнітне поле ранньої Сонячної системи впливало на тіла в протопланетному диску, частинки яких пізніше опинилися в метеоритах на Землі. Неrnán Саñеllаs

Як дізналися, яким було магнітне поле молодої Сонячної системи?

Астрономи дослідили в метеориті DОМ 08006 п’ять крихітних кальцій-алюмінієвих включень — одних із найдавніших твердих матеріалів Сонячної системи. За допомогою мікроскопічних і хімічних досліджень науковці визначили їхній склад та встановили, які магнітні мінерали вони містять, а потім виміряли залишкову намагніченість цих включень. Метод ґрунтується на тому, що під час охолодження магнітні мінерали можуть зберігати інформацію про силу навколишнього магнітного поля. Через мільярди років цей своєрідний «магнітний запис» можна виміряти й використати для відновлення властивостей давнього поля. Щоб перевірити надійність результатів, зразки поступово розмагнічували та проводили додаткові тести їхніх магнітних властивостей.Три включення зберегли достатньо надійний магнітний сигнал. Отримані результати показали, що магнітне поле молодої Сонячної системи могло мати силу приблизно від 150 до 600 мікротесла. Розрахунки показують, що така сила магнітного поля узгоджується з умовами, за яких магнітні процеси могли сприяти переміщенню речовини до молодого Сонця та нагріванню внутрішньої частини протопланетного диска, з якого утворилися планети й малі тіла нашої системи.Водночас залишається важливе питання щодо того, коли саме сформувався цей магнітний запис. Науковці розглядають два можливі сценарії: включення могли зберегти своє магнітне поле майже від самого моменту утворення Сонячної системи або ж записати його пізніше, після повторного нагрівання. Дані про вік та ізотопний склад включень більше підтримують перший варіант, однак повністю виключити другий поки що неможливо.

Що дізнавалися про минуле Сонячної системи за її малими тілами

🪨  На астероїді Бенну знайшли одразу дві незвичні речовини: пил з-за меж Сонячної системи та пил, що старший за нашу систему.☄️  У зразках з астероїда Рюґу знайшли сліди пилу з комет, імовірно, через те, що вони бомбардували його частинками, пролітаючи поруч.🌋  Знайдений в Африці метеорит з Місяця підтвердив теорію про те, що на супутнику раніше був активний вулканізм.💦  А метеорит родом із Марса вказав на те, що раніше на планеті існувала тепла вода, як у гідротермальних джерелах на Землі.