Український телекомунікаційний портал

Люди, які втратили зір від народження або в ранньому дитинстві, не обов’язково мають гостріший слух у звичному розумінні. Нове дослідження показало, що вони не краще за зрячих розпізнають тихі звуки на тлі шуму. Однак у них є перевага в іншому завданні — визначенні того, чи став наступний звук вищим або нижчим за попередній.На думку дослідників, причина полягає не в особливостях внутрішнього вуха, а в роботі мозку. Він, схоже, стабільніше обробляє однакові звукові сигнали, завдяки чому людина може точніше порівнювати висоту тонів. Подібна закономірність виявилася і в тих, хто тривалий час навчався музиці.Роботу очолила Вун Джу Парк зі Школи психології Технологічного інституту Джорджії у співпраці з колегами з Вашингтонського університету. У дослідженні взяли участь дев’ять дорослих, які були незрячими від народження або втратили зір протягом перших двох років життя, та 18 зрячих добровольців. Результати опублікували в Jоurnаl оf Nеurоsсіеnсе.

Внутрішнє вухо не виявилося чутливішим

Серед незрячих учасників семеро зовсім не сприймали світло, а двоє могли розрізняти його наявність. Кожному підібрали двох зрячих учасників приблизно того самого віку та з подібним досвідом музичних занять. Це важливо, оскільки музична практика сама по собі може впливати на здатність розрізняти звуки.Спочатку дослідники перевірили, наскільки добре учасники чують тихі тони. Результати обох груп практично не відрізнялися.Потім науковці зосередилися на завитці — частині внутрішнього вуха, яка допомагає розділяти звуки за частотою. Учасникам відтворювали два короткі фрагменти шуму, один із яких містив прихований тон частотою 1200 герців. Потрібно було визначити, у якому саме фрагменті він звучав.Шум поступово змінювали так, щоб навколо частоти тону утворювався проміжок різної ширини. За тим, наскільки добре люди розпізнавали сигнал залежно від цього проміжку, можна було оцінити здатність внутрішнього вуха розділяти близькі частоти.Після тренувальних спроб і двох великих серій тестів незрячі та зрячі учасники показали майже однакові результати. Отже, перевага незрячих не пояснювалася просто більш чутливим слуховим апаратом.

Мозок стабільніше розпізнає однакові звуки

В іншому завданні учасники слухали два послідовні короткі тони й визначали, чи підвищилася, чи знизилася їхня висота. Саме тут незрячі добровольці продемонстрували кращі результати. Перевага була помітнішою, коли різниця між тонами була більшою, а самі звуки тривали довше.Щоб з’ясувати причину, дослідники створили математичну модель обробки звуків мозком. Вона враховувала два параметри: налаштування нейронних систем на певну частоту та внутрішній шум — мінливість реакції мозку навіть на повторне відтворення того самого звуку.Модель показала, що налаштування на частоти в обох групах були приблизно однаковими. Натомість внутрішній шум у незрячих учасників виявився нижчим. Іншими словами, їхній мозок реагував на однаковий тон послідовніше, що допомагало точніше порівнювати звуки.

Музичне навчання має подібний ефект

Дослідники також виявили зв’язок між тривалістю музичних занять і стабільністю сприйняття. Люди з більшим досвідом музичного навчання мали нижчий рівень внутрішнього шуму незалежно від того, були вони зрячими чи незрячими.Водночас музична практика не пояснила повністю перевагу людей із ранньою сліпотою: зв’язок між відсутністю зору та стабільнішою обробкою звуків зберігався навіть після врахування музичного досвіду. Це свідчить, що обидва чинники можуть робити окремий внесок у точність сприйняття висоти звуків. Однак дослідження не встановлює, чи є причиною саме відсутність зору, чи багаторічна звичка покладатися на слух у повсякденному житті.

Що ще потрібно з’ясувати

Автори наголошують, що внутрішній шум у їхній моделі — це не прямий запис активності окремих нейронів, а математична оцінка того, наскільки нестабільними бувають відповіді людини під час повторних спроб.Поки що невідомо, який саме механізм забезпечує таку послідовність: це може бути результат навчання мозку відокремлювати важливі сигнали від зайвих або точніша синхронізація нервових процесів. Для перевірки цих припущень знадобляться дослідження безпосередньої мозкової активності та його структурних особливостей.Крім того, вибірка була невеликою, а експерименти охоплювали порівняно прості завдання на розпізнавання звуків. Тому результати не доводять, що незрячі люди мають кращий слух у всіх ситуаціях.Натомість робота пропонує цікаве пояснення: точніше сприйняття може залежати не лише від здатності розрізняти різні звуки, а й від того, наскільки стабільно мозок розпізнає один і той самий сигнал. І саме ця особливість, схоже, може розвиватися завдяки досвіду та навчанню.

Білок дедалі частіше додають до повсякденних продуктів — від пластівців і кави до бутильованої води. Водночас масштабний науковий огляд свідчить, що для деяких людей скорочення його споживання може мати несподівані переваги: уповільнювати біологічне старіння, покращувати обмін речовин і за певних умов сприяти довшому життю.Дослідники проаналізували понад 350 наукових публікацій і виявили кілька біологічних механізмів, через які обмеження білка може впливати на здоров’я. Йдеться про регуляцію енергетичного обміну, реакцію клітин на поживні речовини, захист від пошкоджень і підтримання нормальної роботи клітин.Автор відповідного огляду, дослідник Університету Вісконсину в Медісоні Дадлі Ламмінг, наголошує, що білок справді важливий для росту м’язів і відновлення після фізичних навантажень. Однак багато людей ведуть малорухливий спосіб життя й можуть споживати більше білка, ніж їм потрібно.

Чому скорочення білка може бути корисним

Науковці давно знають, що обмеження калорійності раціону здатне подовжувати життя багатьох організмів і знижувати ризик деяких вікових захворювань, зокрема раку. Проте постійно споживати менше калорій складно. Тому дослідники вивчають альтернативний підхід — скорочення кількості білка без обов’язкового зменшення загальної калорійності харчування.Експерименти на мухах і гризунах показали, що обмеження білка може подовжувати життя навіть тоді, коли загальна кількість спожитих калорій не змінюється. Це свідчить, що значення має не лише обсяг їжі, а й співвідношення поживних речовин у раціоні.Є перспективні результати й у дослідженнях за участю людей. Кілька нещодавніх клінічних випробувань показали, що скорочення споживання білка може сприяти зниженню ваги та частки жирової тканини, а також покращувати рівень глюкози в крові натще. Причому в деяких випадках ці зміни спостерігали навіть за умови збільшення загальної калорійності раціону.Однак це ще не доводить, що обмеження білка подовжує життя людей. Наразі результати лише вказують на його можливий вплив на процеси, пов’язані зі старінням і розвитком захворювань.

Скільки білка насправді потрібно

Питання ускладнюється тим, що білок важливий для підтримання м’язової маси. Дослідження показують: його підвищене споживання може допомагати знижувати вагу та запобігати втраті м’язів у людей старшого віку, особливо в поєднанні з фізичною активністю. З віком збереження м’язової маси стає особливо важливим, адже її втрата підвищує ризик слабкості, обмеження рухливості та падінь.Саме такі результати вплинули на перегляд дієтичних рекомендацій у США цього року. Нові орієнтири передбачають споживання 1,2–1,6 г білка на кілограм маси тіла щодня — майже вдвічі більше за попередню рекомендовану кількість.На тлі рекордного споживання білка у США та закликів збільшувати його кількість у раціоні літніх людей Ламмінг і його колега вирішили узагальнити результати багаторічних досліджень. Аналіз понад 350 наукових праць допоміг виокремити кілька механізмів, які повторювалися в різних експериментах. Вони вказують, що скорочення споживання білка може впливати на метаболізм, клітинне сприйняття поживних речовин і процеси, які захищають клітини від пошкоджень.

Гормон, пов’язаний із довголіттям

Один із найцікавіших механізмів пов’язаний із гормоном FGF21 — фактором росту фібробластів 21. Його рівень підвищується, коли організм отримує менше білка.FGF21 допомагає організму пристосовуватися до змін у надходженні поживних речовин і впливає на використання енергії. Підвищення його рівня може посилювати витрати енергії, сприяти кращій регуляції глюкози в крові та зменшувати запалення. Ці процеси важливі для старіння, оскільки порушення обміну речовин і хронічне запалення пов’язані з ожирінням, діабетом та іншими віковими захворюваннями.Експерименти на мишах показали, що тварини з підвищеним рівнем FGF21 живуть довше. Особливо вираженим цей ефект був у самців, що може свідчити про відмінності в реакції організму залежно від статі. Також встановлено, що скорочення споживання білка підвищує рівень цього гормону в людей. Проте чи забезпечує така реакція аналогічний ефект для тривалості життя, як у мишей, поки невідомо.

Значення окремих амінокислот

Важливою може бути не лише загальна кількість білка, а й амінокислотний склад їжі. Амінокислоти є будівельними блоками білків, необхідними для підтримання м’язів, відновлення тканин і роботи клітин. Водночас деякі з них виконують роль сигнальних молекул і впливають на обмін речовин та клітинний ріст.В огляді особливу увагу приділено трьом амінокислотам: метіоніну, ізолейцину та валіну. Дослідження свідчать, що надмірне споживання цих речовин може активувати біологічні сигнальні шляхи, які стимулюють ріст. Хоча такі процеси необхідні для нормального розвитку та відновлення тканин, їхня надмірна або тривала активність може сприяти ожирінню, запаленню та іншим станам, пов’язаним зі старінням.Тому обмеження окремих амінокислот потенційно може забезпечувати частину переваг, які спостерігають за зменшення загального споживання білка. Це також свідчить, що зв’язок між білковим харчуванням і довголіттям значно складніший, ніж просте збільшення або скорочення кількості цього нутрієнта.

Чому фізична активність змінює ситуацію

Автори огляду наголошують, що потреба в білку залежить від індивідуальних обставин. Вагітним жінкам потрібно більше цього нутрієнта для розвитку плода, а деяким літнім людям — для збереження м’язової маси та фізичної функціональності. Підвищене споживання білка може бути корисним і тим, хто регулярно тренується, адже він потрібен м’язам для відновлення та адаптації до навантажень.Натомість для людей, які більшу частину дня проводять сидячи, додатковий білок у повсякденних продуктах може не давати відчутної користі. Ламмінг звертає увагу на те, що спортсмени часто споживають багато білка, але водночас не обов’язково стикаються з метаболічними порушеннями, які іноді пов’язують із білковими дієтами. Одне з можливих пояснень полягає в тому, що фізична активність змінює спосіб використання організмом поживних речовин.Регулярні тренування стимулюють ріст і відновлення м’язів, завдяки чому організм може ефективніше використовувати додатковий білок. Це, ймовірно, також зменшує деякі несприятливі метаболічні наслідки його надмірного споживання.Така залежність може пояснювати, чому різні дослідження іноді дають суперечливі результати. Раціон із високим вмістом білка може бути корисним для людини, яка інтенсивно тренується, але не обов’язково оптимальним для того, хто веде малорухливий спосіб життя.На думку дослідників, рекомендації щодо харчування варто персоналізувати, враховуючи не лише вік, а й рівень фізичної активності. Таким чином, результати огляду ставлять під сумнів припущення, що збільшення кількості білка в раціоні автоматично покращує здоров’я. Цей нутрієнт залишається необхідним для організму, однак для частини людей його помірне скорочення може мати переваги, яким досі приділяли недостатньо уваги.Дослідження підтримали Національний інститут старіння США, програма Wіsсоnsіn Раrtnеrshір Рrоgrаm та Університет Вісконсину в Медісоні.

Регулярне вживання кави впливає не лише на склад кишкової мікрофлори, а й на фізіологічні процеси в травній системі. Такого висновку дійшли дослідники Копенгагенського університету. Отримані результати можуть допомогти в пошуку нових способів боротьби із закрепами.



У дослідженні взяли участь данці, яким запропонували проковтнути невелику електронну капсулу. Під час проходження травним трактом вона вимірювала, зокрема, час просування його вмісту, температуру, рівень рН та скорочення кишківника.



Учасників розподілили на дві групи: тих, хто регулярно пив каву — від однієї до п’яти чашок на день більш ніж упродовж трьох із восьми днів дослідження, — і тих, хто вживав цей напій рідше.



Результати підтвердили попередні спостереження щодо впливу кави на склад кишкової мікрофлори. У людей, які регулярно пили каву, різноманітність мікроорганізмів у кишківнику була вищою, ніж в учасників із менш частим споживанням напою.



Крім того, дослідники виявили, що в тих, хто частіше вживав каву, рівень рН у тонкій кишці був помітно нижчим. Також більше споживання напою пов’язували з частішими скороченнями товстої кишки.



За словами дослідниці Франчески Буччі, такі скорочення сприяють нормальному травленню, допомагають запобігати закрепам і підтримують належний стан кишкових м’язів. Водночас науковці поки не можуть визначити, чи є нижчий рівень рН корисним або шкідливим для здоров’я. Відомо, що кислотність у тонкій кишці відіграє важливу роль у роботі травних ферментів і розщепленні їжі.



Автори наголошують, що результати дослідження не доводять прямого причинно-наслідкового зв’язку між споживанням кави та виявленими змінами. Однак керівник дослідницької групи Генрік Мунк Роагер вважає, що напій, імовірно, відіграє в цьому важливу роль. Попередні дослідження вже показували, що кава може впливати на різні процеси травлення, зокрема на секрецію кислоти в шлунку.



Наступним кроком має стати інтервенційне дослідження, у якому науковці самостійно контролюватимуть кількість кави в раціоні учасників і порівнюватимуть роботу їхнього кишківника в періоди активного споживання напою та повної відмови від нього.



Дослідники сподіваються, що подальша робота допоможе краще зрозуміти механізми травлення та знайти природні способи стимуляції моторики кишківника. Це може бути особливо важливим для людей, які страждають від закрепів і нерегулярного випорожнення.

Майже 28% дорослих жителів США хоча б раз навмисно перебільшували або вигадували симптоми хвороби, щоб лікар призначив їм антибіотики. Про це свідчать результати дослідження, опублікованого в журналі JАМА Nеtwоrk Ореn. Водночас нижча обізнаність про ризики антибіотиків та антибіотикорезистентність була пов’язана з більшою ймовірністю такої поведінки.



Дослідники провели онлайн-опитування з 8 січня до 13 лютого 2026 року. Із 1371 учасника, які розпочали його проходження, до фінального аналізу включили 959 осіб. Середній вік респондентів становив 50,7 року.



Загалом 268 людей повідомили, що хоча б раз вводили лікаря в оману. 108 із них перебільшували тяжкість або тривалість реальних симптомів, 19 вигадували неіснуючі прояви хвороби, а 141 вдавалися до обох способів. При цьому 206 респондентів заявили, що завдяки такій поведінці хоча б раз отримували антибіотики, а 85 робили це неодноразово.



Найчастіше люди перебільшували симптоми, схожі на застуду: підвищену температуру, кашель і біль у горлі. Також згадували проблеми зі шлунком, суглобами та м’язами. Деякі учасники опитування дізнавалися, які саме симптоми варто називати, з власного досвіду, від друзів і родичів, медичних працівників, а також із соціальних мереж і чатботів зі штучним інтелектом.



Чому пацієнти вводять лікарів в оману



Мотиви були різними. 167 опитаних пояснили свою поведінку тим, що почувалися дуже хворими, 144 боялися серйозної інфекції, а 139 повідомили про тривалі симптоми. Ще 166 вважали антибіотики єдиним засобом, який допоможе одужати.



Важливу роль відігравали й повсякденні обов’язки: 163 людини хотіли швидше повернутися до роботи або догляду за дітьми, а 153 непокоїлися, що можуть заразити інших. Частина респондентів також вважала, що краще за лікаря розуміє власні медичні потреби.



Серед тих, хто перебільшував або вигадував симптоми, 108 осіб не бачили жодних недоліків у прийманні антибіотиків, а 86 не вірили в реальність антибіотикорезистентності. Водночас 77 респондентів шкодували про свою поведінку. Дехто пояснював це побічними ефектами препаратів, відсутністю користі або усвідомленням того, що вчинив неправильно.



Які чинники пов’язані з такою поведінкою



Аналіз показав, що молодші учасники частіше повідомляли про введення лікарів в оману. У вікових групах 18–33 та 34–55 років шанси такої поведінки були приблизно втричі вищими, ніж серед людей віком від 65 років.



Понад удвічі вищі шанси спостерігалися серед тих, хто вважав, що лікарі не сприймають їхні симптоми серйозно, або переконаний, що антибіотикорезистентність — вигадка. Підвищені показники також виявили серед людей, яким було складно самостійно читати медичні матеріали, тих, хто мав більше хронічних захворювань, і тих, хто вважав брехню прийнятним способом отримати необхідне лікування.



Натомість кращі знання про антибіотики та негативне ставлення до їх приймання були пов’язані з нижчою ймовірністю викривлення симптомів. Статистично значущих відмінностей залежно від статі, раси чи етнічного походження дослідники не виявили.



Проблема може бути не лише в пацієнтах



Автори наголошують, що навмисне викривлення симптомів може свідчити не тільки про недоброчесність пацієнтів, а й про проблеми у взаємодії з медиками. Люди, які відчувають, що лікар їх не чує або применшує їхні скарги, можуть перебільшувати симптоми, щоб домогтися серйознішого ставлення до свого стану.



Дослідники вважають, що поліпшення комунікації між лікарями та пацієнтами, а також доступніша інформація про користь і ризики антибіотиків можуть допомогти зменшити такі випадки.



Це важливо для громадського здоров’я: у США щороку виписують близько 255,9 млн рецептів на антибіотики для амбулаторного лікування. Їх необґрунтоване застосування підвищує ризик побічних ефектів, алергічних реакцій та інфекції Сlоstrіdіоіdеs dіffісіlе, а також сприяє поширенню стійкості бактерій до препаратів.



Водночас автори застерігають від надмірних узагальнень. Опитування не було репрезентативним для всього населення США, спиралося на спогади самих учасників і охоплювало поведінку протягом усього життя. Оскільки дослідження мало поперечний та пошуковий характер, виявлені зв’язки не доводять причинно-наслідкових залежностей. Отже, результати потребують подальшої перевірки.

Дослідники зі Стенфордського університету розробили систему оцінювання активності мозку, яка може допомогти виявляти людей із підвищеним ризиком когнітивного спаду задовго до появи проблем із пам’яттю. Водночас вона здатна розпізнавати людей, чий мозок демонструє незвичайну стійкість до вікових змін.



Результати дослідження опублікували 4 листопада в журналі Sсіеnсе Аdvаnсеs. Науковці проаналізували функціональні МРТ-знімки мозку 180 так званих суперейджерів — людей віком від 75 років, чиї здібності до запам’ятовування відповідають рівню середньостатистичних 45-річних. Для порівняння використали дані 110 людей такого самого віку з діагностованою хворобою Альцгеймера.



Команда виявила характерні закономірності активності різних мозкових мереж і створила систему оцінювання АRС (Аlzhеіmеr’s rеsіlіеnсе-vulnеrаbіlіty соnnесtоmе). Вона розрізняла суперейджерів і людей із хворобою Альцгеймера з точністю близько 85%.



Потім метод перевірили на понад 1300 когнітивно здорових дорослих віком від 55 до 70 років. На початку спостережень учасники не демонстрували помітних відмінностей у когнітивних здібностях. Однак особливості мозкової активності допомогли передбачити подальші зміни протягом періоду спостереження, який у деяких випадках сягав 12 років.



Люди з активністю мозку, характерною для хвороби Альцгеймера, згодом демонстрували швидший когнітивний спад і частіше мали амілоїдні бляшки або отримували діагноз хвороби. Натомість учасники з «суперейджерськими» моделями активності загалом краще зберігали розумові здібності.



За словами авторів, АRС може прогнозувати ризик прогресування до хвороби Альцгеймера не гірше, а іноді й краще за деякі відомі біомаркери, зокрема амілоїд-бета та тау-білок. Поєднання нової оцінки з традиційними біомаркерами додатково підвищувало точність прогнозів.



Водночас АRС поки не є діагностичним інструментом і не визначає неминучого майбутнього людини. На активність мозку можуть впливати старіння, травми та психоневрологічні стани.



Дослідники сподіваються, що в майбутньому виявлені закономірності допоможуть розробляти ранні втручання для збереження когнітивних здібностей. Серед можливих підходів — когнітивні тренування та транскраніальна магнітна стимуляція. Однак поки що не доведено, що ці методи здатні запобігати когнітивному спаду завдяки зміні показників АRС. Команда Стенфорда планує окреме дослідження, щоб перевірити, чи можуть когнітивні тренування впливати на цей показник.

Жінки, які щонайменше раз на місяць випивають чотири або більше порцій алкоголю за один раз, мають вищі шанси розвитку вираженого фіброзу печінки. Про це свідчить нове дослідження, опубліковане в журналі Аlсоhоl: Сlіnісаl & Ехреrіmеntаl Rеsеаrсh.



Фіброз печінки — це утворення рубцевої тканини внаслідок пошкодження органа. Його виражена форма є важливим показником прогнозу перебігу стеатотичної хвороби печінки (СХП), до якої належать стани, пов’язані з уживанням алкоголю та метаболічними порушеннями.



Науковці прагнули з’ясувати, як частота епізодичного надмірного вживання алкоголю пов’язана з ризиком вираженого фіброзу та чи відрізняється цей зв’язок у чоловіків і жінок. Для аналізу використали дані Національного дослідження здоров’я та харчування США (NНАNЕS) за два десятиліття — до 2020 року. Загалом до вибірки увійшли 43 447 дорослих учасників.



Епізодичним надмірним уживанням алкоголю вважали споживання щонайменше чотирьох порцій за один раз жінками та п’яти — чоловіками. Серед учасників 72% не повідомляли про такі епізоди, 14% вживали алкоголь у такий спосіб рідше ніж раз на місяць, 6% — частіше, ніж раз на місяць, але рідше ніж щотижня, а 8% — принаймні раз на тиждень.



Загалом частіші епізоди надмірного вживання алкоголю були пов’язані з вищими шансами вираженого фіброзу. Цей зв’язок зберігався навіть після врахування демографічних характеристик, супутніх захворювань та інших чинників. Найпомітнішим він був серед людей, які вживали алкоголь у такий спосіб щонайменше раз на місяць, особливо серед жінок.



Водночас після врахування середнього щоденного споживання алкоголю зв’язок між епізодичним надмірним уживанням і фіброзом у чоловіків переставав бути статистично значущим. Це може свідчити, що для них важливішим є загальний обсяг спожитого алкоголю. У жінок частота таких епізодів залишалася значущим чинником навіть з урахуванням середнього щоденного споживання.

Добавка на основі вітаміну В5 може допомогти в лікуванні псоріазу — результати дослідженняПоширена харчова добавка пантетин, похідна вітаміну В5, може стати новим допоміжним засобом у боротьбі з псоріазом. Китайські дослідники з’ясували, що ця речовина здатна пригнічувати надмірну активність певних імунних клітин, які беруть участь у розвитку аутоімунного запалення. В експериментах на мишах пантетин запобігав розвитку захворювання, а невелике клінічне випробування за участю людей продемонструвало перспективні результати.Роботу опублікували 27 жовтня в журналі Jоurnаl оf Ехреrіmеntаl Меdісіnе. Вона також розкриває несподіваний зв’язок між виробленням холестерину та роботою імунної системи.

Як імунні клітини провокують псоріаз

У центрі дослідження опинилися дендритні клітини — компоненти імунної системи, які координують захисну реакцію організму. Вони захоплюють чужорідні речовини, відомі як антигени, представляють їх Т-клітинам і виділяють сигнальні молекули, що залучають інші імунні клітини.Цей механізм необхідний для боротьби з інфекціями. Проте надмірна активність дендритних клітин може спричиняти тривале запалення та сприяти розвитку аутоімунних захворювань, зокрема псоріазу.Дослідники виявили підвищену кількість ферментів ванінів у дендритних клітинах людей із псоріазом, а також деякими іншими аутоімунними захворюваннями. Коли науковці зменшували активність цих ферментів, імунні клітини ставали менш активними та слабше стимулювали Т-клітини.Крім того, препарат, який пригнічував роботу ванінів, запобігав розвитку псоріазу в лабораторних мишей.

Неочікувана роль холестерину

Подальші експерименти допомогли пояснити цей ефект. Ванінові ферменти беруть участь у перетворенні пантетину на вітамін В5, який потрібен клітинам для енергетичного обміну.Пантетин уже продається як харчова добавка та використовується, зокрема, для зниження рівня холестерину. Нове дослідження виявило, що він може впливати на імунну систему через регуляцію внутрішньоклітинного вироблення холестерину.За висновками науковців, надмірна активність ванінів зменшує кількість доступного пантетину всередині дендритних клітин. У відповідь вироблення холестерину зростає, а самі клітини активуються сильніше. Це може посилювати запальні процеси.Повернення пантетину допомагало перервати цей ланцюг: накопичення холестерину в дендритних клітинах зменшувалося, а надмірна імунна активність пригнічувалася. У мишей введення добавки також полегшувало прояви псоріазу.

Що показало випробування за участю людей

Після лабораторних експериментів команда перевірила потенційний ефект пантетину в невеликому клінічному дослідженні за участю 24 пацієнтів із псоріазом.Усі учасники використовували місцеву мазь із кальципотріолом і бетаметазоном. Перший компонент є похідним вітаміну D і допомагає регулювати ріст клітин шкіри, а другий — кортикостероїд, який зменшує запалення. Половина пацієнтів додатково приймала таблетки пантетину.Через 12 тижнів у групі, яка отримувала добавку разом зі стандартним місцевим лікуванням, зафіксували виразніше покращення симптомів. Особливо помітним ефект був серед учасників із підвищеним рівнем холестерину до початку терапії.Втім, результати поки не дають підстав вважати пантетин доведеним засобом лікування псоріазу. У випробуванні брали участь лише 24 людини, тому потрібні масштабніші дослідження. Крім того, покращення стану пацієнтів ще не доводить, що в їхньому організмі діяв саме той механізм, який науковці спостерігали в лабораторії.Автори розглядають результати як підтвердження перспективності підходу, а не як остаточний доказ його ефективності. Надалі дослідники сподіваються з’ясувати, чи можна впливати на шлях «ваніни — пантетин — холестерин» для лікування псоріазу та інших аутоімунних захворювань.Важливе уточнення: результати не означають, що людям із псоріазом варто самостійно починати приймати пантетин або замінювати ним призначене лікування. Це поки експериментальний допоміжний підхід, який потребує перевірки в більших клінічних випробуваннях.

Дослідники Швейцарської вищої технічної школи Цюриха (ЕТН Zurісh) створили експериментальну імплантовану систему, здатну знижувати рівень цукру в крові без використання ліків, клітин або ферментів. Пристрій перетворює надлишок глюкози на глюконат, який згодом виводиться з організму із сечею. Поки що технологію успішно випробували лише на лабораторних моделях і мишах.



Команда під керівництвом професора Мартіна Фуссенеггера розробила каталізатор із неорганічних матеріалів. Його основа — графітове волокно із золотими нанокластерами, вкритими ще меншими частинками платини. Каталізатор помістили в імплант із електронним блоком керування в корпусі, надрукованому на 3D-принтері. Живлення пристрій отримує бездротовим способом на частоті 13,56 МГц.



Система автоматично реагує на підвищення рівня цукру. Звичайний сенсор безперервного моніторингу глюкози передає дані на смартфон або смартгодинник через Вluеtооth. Якщо після їжі показники стають надто високими, зовнішній пристрій активує каталізатор. Той використовує електричну енергію для перетворення глюкози на глюконат. Коли рівень цукру повертається до заданого діапазону, система вимикається. Такий механізм має запобігати надмірному зниженню глюкози.



Під час випробувань каталізатор продемонстрував здатність переробляти глюкозу в резервуарі з п’ятьма літрами поживного розчину — об’ємі, приблизно співмірному з кількістю крові в людському організмі. У мишей із діабетом пристрій допомагав точно контролювати рівень цукру. Тварини також втрачали вагу, а імплант добре переносився та стабільно працював протягом шести тижнів. Дослідники не виявили ознак пошкодження тканин через електричний або тепловий вплив.



Розробники вважають, що такий підхід може стати альтернативою традиційній медикаментозній терапії. На відміну від інсуліну, який допомагає клітинам засвоювати глюкозу, новий пристрій безпосередньо перетворює її на речовину, що виводиться із сечею.



Наступний крок команди — перетворити експериментальну систему на повноцінний медичний пристрій. Випробувань на людях поки не проводили, тому говорити про її ефективність і безпеку для пацієнтів зарано.

Поєднання двох або трьох антигіпертензивних препаратів в одній таблетці забезпечує краще тривале контролювання артеріального тиску, ніж стандартна схема лікування кількома окремими ліками. Це показало чотирирічне клінічне дослідження за участю пацієнтів із Ямайки та Колумбії, результати якого представили на науковій сесії Американської асоціації серця 2026 року та опублікували в журналі JАМА.



У дослідженні САТСН взяли участь 1706 людей із неконтрольованою гіпертензією, які отримували допомогу в 40 клініках первинної медичної допомоги. В одних закладах застосовували стандартний підхід: спочатку пацієнтам призначали один препарат, а за потреби поступово збільшували дозу або додавали інші ліки. В інших клініках використовували комбіновану таблетку, а пацієнтів додатково навчали вимірювати тиск удома та дотримуватися призначеного лікування.



Через 18 місяців систолічний тиск у групі комбінованої терапії в середньому знизився приблизно на 19 мм рт. ст. У групі стандартного лікування зменшення становило лише 9 мм рт. ст.



Цільових показників — нижче 130 мм рт. ст. для систолічного та 80 мм рт. ст. для діастолічного тиску — досягли майже 70% учасників, які приймали комбіновану таблетку. У групі стандартної терапії таких пацієнтів було лише 29%.



Перевага зберігалася і після завершення дослідження. Через шість місяців 75% учасників групи комбінованої терапії продовжували отримувати такі препарати коштом страхування або державних програм і краще контролювали тиск.



Попри рекомендації медичних настанов, у США комбіновану терапію однією таблеткою отримують лише близько 10% пацієнтів із гіпертензією. Дослідники пояснюють це недостатньою обізнаністю лікарів і браком масштабних довготривалих досліджень. На їхню думку, потрібні додаткові випробування, які оцінять вплив такого лікування не лише на артеріальний тиск, а й на ризик серцево-судинних ускладнень.

Використання портативних очищувачів повітря під час сну може зменшувати різкі коливання рівня цукру в крові в людей із переддіабетом. Такого висновку дійшли дослідники з медичного центру NYU Lаngоnе Неаlth, які вперше перевірили цей ефект у людей.Переддіабет — це стан, за якого концентрація глюкози в крові вже вища за норму, але ще не відповідає критеріям діабету. Він підвищує ризик розвитку цукрового діабету та серцево-судинних захворювань. Особливе значення мають різкі зміни рівня глюкози протягом дня, адже вони можуть супроводжувати погіршення метаболічного стану.Раніше науковці пов’язували забруднення повітря з підвищеним ризиком переддіабету та серцево-судинних проблем. Однак залишалося незрозумілим, чи здатне звичайне очищення повітря в оселі позитивно впливати на контроль глюкози.

Фільтри зменшили кількість шкідливих частинок на 36%

У дослідженні взяли участь понад 150 чоловіків і жінок із переддіабетом. У них не було відомих ознак атеросклерозу — накопичення холестеринових відкладень у стінках артерій.Учасників випадковим чином розподілили на дві групи. Протягом приблизно місяця одна половина використовувала в спальнях справжні портативні очищувачі з НЕРА-фільтрами, які затримують дрібні частинки забруднювачів. Інша половина отримала пристрої-плацебо, які не очищували повітря.Справжні фільтри знизили концентрацію дрібнодисперсних забруднювальних частинок у приміщеннях на 36%. Одночасно дослідники зафіксували позитивні зміни в показниках глюкози:

добові коливання рівня цукру зменшилися майже на 8%;загальна додаткова кількість глюкози в крові після сніданку скоротилася в середньому приблизно на 17%;піковий рівень цукру після ранкового прийому їжі знизився на 13%.

Отже, найпомітніші зміни стосувалися реакції організму на сніданок, хоча позитивна динаміка спостерігалася і в загальних добових коливаннях глюкози.

Як науковці вимірювали зміни

Учасники носили безперервні монітори глюкози — невеликі датчики, які фіксують рівень цукру кожні кілька хвилин. Вимірювання проводили протягом тижня до початку експерименту та повторювали після чотирьох тижнів використання очищувачів.Для аналізу ранкових показників дослідники застосували інструмент штучного інтелекту, який допомагав визначати час прийому їжі. Потім статистичні моделі врахували вік, стать та індекс маси тіла учасників.Результати дослідження мали представити 8 листопада на щорічній науковій конференції Американської асоціації серця. Старший автор роботи Джонатан Ньюман із медичної школи NYU Grоssmаn зазначив, що якість повітря може мати значення не лише для здоров’я легень, а й для серцево-судинної та метаболічної систем.

Чи можуть фільтри запобігти діабету?

Поки що робити такий висновок зарано. Дослідження показало, що очищення повітря пов’язане зі сприятливими змінами показників глюкози, але не довело, що фільтри здатні зупинити перехід від переддіабету до діабету або запобігти інфарктам та інсультам. Крім того, результати не обов’язково поширюються на людей, які вже мають діабет, або на мешканців регіонів з іншим складом і рівнем забруднення повітря.Наступним кроком стануть триваліші дослідження. Науковці хочуть з’ясувати, чи може регулярна фільтрація повітря сповільнити розвиток діабету та знизити ризик серцево-судинних і ниркових ускладнень.Поки що результати дають підстави розглядати якість повітря в спальні як один із потенційно важливих чинників метаболічного здоров’я, але не як заміну харчуванню, фізичній активності чи медичному контролю.

Добове голодування може підготувати кишечник до відновлення після пошкодження радіацією. Дослідники з Онкологічного центру МD Аndеrsоn Техаського університету з’ясували, що для цього процесу важлива конкретна кишкова бактерія — Аkkеrmаnsіа muсіnірhіlа. Її взаємодія з метаболічними змінами під час голодування активує природні механізми регенерації тканин.



Результати доклінічного дослідження опублікували в журналі Рrосееdіngs оf thе Nаtіоnаl Асаdеmy оf Sсіеnсеs. Роботу очолили професорка експериментальної радіаційної онкології Гелен Півніца-Вормс і професор геномної медицини Кунал Рай.



Променева терапія застосовується для лікування, зокрема, раку підшлункової залози, товстої кишки та гінекологічних пухлин. Однак опромінення може пошкоджувати не лише злоякісні клітини, а й здорові тканини. Особливо вразливий тонкий кишечник: руйнування його захисного шару здатне спричинити нудоту, діарею, інфекції та інші серйозні ускладнення.



Попередні експерименти лабораторії Півніци-Вормс показали, що голодування перед опроміненням допомагає кишечнику відновлюватися. Тепер учені з’ясували, як саме це відбувається.



Після 24 годин без їжі в тонкому кишечнику збільшувалася кількість бактерій Аkkеrmаnsіа muсіnірhіlа (АКК). Вони виробляють пропіонат — речовину, яка разом з іншими метаболічними змінами впливає на гістони. Ці білки допомагають упаковувати ДНК, а хімічні модифікації гістонів регулюють доступність генів для активації, не змінюючи самої послідовності ДНК.



Унаслідок цього клітини кишечника отримують кращий доступ до генетичних програм, пов’язаних із відновленням тканин. Популяція клітин із такими програмами збільшується, а після радіаційного пошкодження вони можуть активніше розмножуватися та допомагати відновлювати слизову оболонку.



Важливість бактерії підтвердили окремим експериментом: коли дослідники вибірково видаляли АКК, захисний ефект голодування зникав. Він повертався лише тоді, коли бактерію відновлювали в поєднанні з голодуванням. Отже, для повноцінної відповіді організму потрібні обидва чинники.



Відкриття може допомогти розробити способи захисту здорових тканин під час лікування раку. Зокрема, дослідники планують вивчити, чи можна активувати подібні механізми в інших вразливих тканинах, наприклад у кістковому мозку.



Однак поки що результати отримані лише в доклінічних дослідженнях. Потрібно з’ясувати, чи працює цей механізм у людей і чи безпечно використовувати його для покращення результатів променевої терапії. Самі автори наголошують, що голодування підходить не всім онкологічним пацієнтам. Одним із перспективних напрямів можуть стати препарати на основі корисних бактерій або речовин, які вони виробляють, — це потенційно дозволило б стимулювати відновлення тканин без обмеження харчування.

Хлопець із рідкісною формою епілепсії подолав важкі симптоми й повернувся до повноцінного життя



Крістоферу Сепульведі було лише два роки, коли батьки помітили в нього незвичні симптоми: мимовільні рухи ротом та очима, а також епізоди, під час яких хлопчик завмирав майже на дві хвилини. Спочатку педіатр припустив, що це тиковий розлад, однак батьки були переконані, що причина інша.



Родина зверталася до різних лікарів і лікарень, але протягом кількох місяців лікування не давало результатів. Стан дитини погіршувався: Крістофер перестав ходити, розмовляти та опановувати нові навички відповідно до віку. Зрештою хлопчика направили до дитячого центру Jоhns Норkіns у Балтиморі.



Там дитячий невролог Сара Амінофф Келлі та її команда провели електроенцефалографію (ЕЕГ), яка реєструє електричну активність мозку. Уже наступного дня лікарі повідомили родині діагноз: епілептична енцефалопатія розвитку зі спайк-хвильовою активацією під час сну (DЕЕ-SWАS).



Це рідкісна форма дитячої епілепсії, за якої патологічна електрична активність мозку посилюється під час сну та може порушувати розвиток і когнітивні функції дитини.



Підібрати ефективне лікування було непросто. Деякі препарати допомагали лише кілька тижнів. На початку терапії Крістофер пережив особливо важкий напад: його шкіра посиніла, а сам він перестав реагувати на подразники. Хлопчик потрапив до відділення інтенсивної терапії.



Батько дитини Роберто Сепульведа згадує, що докторка Келлі уважно ставилася до всіх занепокоєнь родини й щоразу шукала нові варіанти, коли чергові ліки не спрацьовували. Зрештою Крістоферу призначили кілька протиепілептичних препаратів, зокрема діазепам у високій дозі. Поступово напади припинилися.



Нині хлопцеві 15 років. Він уже багато років не має нападів, а з 2019 року не потребує ліків від епілепсії. Попри затримки розвитку, Крістофер досяг значного прогресу: він ходить, розмовляє, навчився їздити на велосипеді та добре навчається у школі. Тепер хлопець планує почати заняття плаванням, щоб зміцнити фізичну форму.



Історія Крістофера стала для його родини прикладом наполегливості та надії, а також нагадуванням про важливість ретельної діагностики й пошуку лікування навіть у складних неврологічних випадках.

Коли йдеться про здоровий сон, зазвичай обговорюють його тривалість: чи достатньо людині чотирьох годин, чи потрібно спати вісім. Однак нове дослідження науковців із Коледжу медсестринства імені Рорі Маєрс Нью-Йоркського університету вказує на ще один чинник, який може мати значення для контролю ваги та обміну речовин. Це час, коли людина засинає.Дослідники виявили, що ранніше засинання було пов’язане зі значнішим зниженням ваги протягом восьми тижнів. Причому цей зв’язок спостерігався незалежно від загальної тривалості сну.«Час засинання, а не лише кількість годин сну, може бути важливим чинником для зниження ваги та метаболічного здоров’я, якому досі приділяли недостатньо уваги», — зазначила провідна авторка роботи, доцентка Сьюзен Кол Мелоун.

У дослідженні взяли участь люди з предіабетом

У випробуванні брали участь 196 осіб віком від 21 до 64 років. Усі вони мали предіабет — стан, за якого рівень глюкози в крові підвищений, а ризик розвитку діабету 2-го типу є більшим. Учасники також спали менш ніж 6,5 години на добу.Їх випадковим чином розподілили на дві групи. Обидві протягом восьми тижнів брали участь у програмі зміни способу життя, яка охоплювала рекомендації щодо харчування та фізичної активності. Одна група додатково отримувала консультації зі сну.Під час цих занять учасникам пояснювали, як поступово змістити час відходу до ліжка на раніший і навчитися швидше засинати. Для відстеження результатів вони вели щоденники сну, носили спеціальні браслети для реєстрації активності та використовували монітори рівня глюкози.

Раніше засинання — менша вага

Аналіз даних показав: що раніше учасники лягали спати й засинали, то більшого зниження ваги вони в середньому досягали. Кожна година різниці в часі засинання відповідала приблизно 0,6 кг втраченої ваги за вісім тижнів.Ця закономірність простежувалася в обох групах, а не лише серед тих, хто отримував додаткові консультації зі сну. Водночас учасники, які проходили таке навчання, змогли змінити свої звички щодо часу відходу до сну.На думку авторів, один із можливих механізмів полягає в тому, що ранніше засинання скорочує час для пізніх перекусів. Крім того, людина може менше часу проводити перед екранами та під штучним освітленням у вечірні години. Дослідники також припускають, що зміни режиму можуть впливати на активність симпатичної нервової системи та гормону греліну, який бере участь у регуляції відчуття голоду.

Чому результати поки не можна вважати остаточними

Попри зв’язок між часом засинання та зниженням ваги, дослідження не підтвердило всіх очікувань науковців. Зокрема, додаткові консультації щодо сну не призвели до помітних змін рівня глюкози в крові. Також учасники повідомляли про меншу сонливість удень, але ці дані ґрунтувалися на їхніх власних оцінках.Отже, робота не доводить, що ранній відхід до сну безпосередньо спричиняє схуднення. Виявлений зв’язок може бути перспективним напрямом для подальших досліджень, але для підтвердження причинно-наслідкового ефекту потрібні додаткові випробування.Автори також визнають, що змінити режим сну вдається не всім: на нього впливають робота, сімейні обов’язки та індивідуальні особливості організму. Тому результати не означають, що достатньо просто лягати раніше, аби гарантовано схуднути.Дослідження опубліковане в журналі Nursіng Rеsеаrсh. Його висновки додають час засинання до переліку чинників, які варто враховувати під час вивчення сну, ваги та метаболічного здоров’я.

Коли йдеться про здоровий сон, зазвичай обговорюють його тривалість: чи достатньо людині чотирьох годин, чи потрібно спати вісім. Однак нове дослідження науковців із Коледжу медсестринства імені Рорі Маєрс Нью-Йоркського університету вказує на ще один чинник, який може мати значення для контролю ваги та обміну речовин. Це час, коли людина засинає.Дослідники виявили, що ранніше засинання було пов’язане зі значнішим зниженням ваги протягом восьми тижнів. Причому цей зв’язок спостерігався незалежно від загальної тривалості сну.«Час засинання, а не лише кількість годин сну, може бути важливим чинником для зниження ваги та метаболічного здоров’я, якому досі приділяли недостатньо уваги», — зазначила провідна авторка роботи, доцентка Сьюзен Кол Мелоун.

У дослідженні взяли участь люди з предіабетом

У випробуванні брали участь 196 осіб віком від 21 до 64 років. Усі вони мали предіабет — стан, за якого рівень глюкози в крові підвищений, а ризик розвитку діабету 2-го типу є більшим. Учасники також спали менш ніж 6,5 години на добу.Їх випадковим чином розподілили на дві групи. Обидві протягом восьми тижнів брали участь у програмі зміни способу життя, яка охоплювала рекомендації щодо харчування та фізичної активності. Одна група додатково отримувала консультації зі сну.Під час цих занять учасникам пояснювали, як поступово змістити час відходу до ліжка на раніший і навчитися швидше засинати. Для відстеження результатів вони вели щоденники сну, носили спеціальні браслети для реєстрації активності та використовували монітори рівня глюкози.

Раніше засинання — менша вага

Аналіз даних показав: що раніше учасники лягали спати й засинали, то більшого зниження ваги вони в середньому досягали. Кожна година різниці в часі засинання відповідала приблизно 0,6 кг втраченої ваги за вісім тижнів.Ця закономірність простежувалася в обох групах, а не лише серед тих, хто отримував додаткові консультації зі сну. Водночас учасники, які проходили таке навчання, змогли змінити свої звички щодо часу відходу до сну.На думку авторів, один із можливих механізмів полягає в тому, що ранніше засинання скорочує час для пізніх перекусів. Крім того, людина може менше часу проводити перед екранами та під штучним освітленням у вечірні години. Дослідники також припускають, що зміни режиму можуть впливати на активність симпатичної нервової системи та гормону греліну, який бере участь у регуляції відчуття голоду.

Чому результати поки не можна вважати остаточними

Попри зв’язок між часом засинання та зниженням ваги, дослідження не підтвердило всіх очікувань науковців. Зокрема, додаткові консультації щодо сну не призвели до помітних змін рівня глюкози в крові. Також учасники повідомляли про меншу сонливість удень, але ці дані ґрунтувалися на їхніх власних оцінках.Отже, робота не доводить, що ранній відхід до сну безпосередньо спричиняє схуднення. Виявлений зв’язок може бути перспективним напрямом для подальших досліджень, але для підтвердження причинно-наслідкового ефекту потрібні додаткові випробування.Автори також визнають, що змінити режим сну вдається не всім: на нього впливають робота, сімейні обов’язки та індивідуальні особливості організму. Тому результати не означають, що достатньо просто лягати раніше, аби гарантовано схуднути.Дослідження опубліковане в журналі Nursіng Rеsеаrсh. Його висновки додають час засинання до переліку чинників, які варто враховувати під час вивчення сну, ваги та метаболічного здоров’я.

Бактерії кишківника змінюються разом із сучасним способом життя: вчені виявили масштабний обмін генамиХарчування, антибіотики, санітарні умови та контакт із довкіллям впливають на те, які мікроорганізми заселяють кишківник людини. Однак нове дослідження показує, що зміни відбуваються не лише у складі кишкової мікробіоти. Самі бактерії також еволюціонують, набуваючи нових генів залежно від умов життя своїх носіїв.Міжнародна команда науковців проаналізувала майже 6000 геномів кишкових бактерій і виявила закономірність: штами з організмів людей, які живуть в індустріалізованих спільнотах, зазвичай мають більше генів, ніж споріднені бактерії з неіндустріалізованих середовищ. Значна частина цієї додаткової генетичної інформації з’явилася відносно недавно. Причому бактерії отримували її переважно не від батьківських клітин, а від інших мікроорганізмів.

Колекція бактерій із дев’яти країн

Роботу виконали дослідники Інституту клінічної молекулярної біології Кільського університету та Департаменту біологічної інженерії Массачусетського технологічного інституту. Еволюційний аналіз проводила група з Японії.Основою дослідження стала колекція Glоbаl Місrоbіоmе Соnsеrvаnсy — міжнародна ініціатива зі збереження живих штамів бактерій від спільнот, які недостатньо представлені в дослідженнях мікробіому.Для нової роботи 20 добровольців із Камеруну, Гани, Малайзії, Нігерії та Руанди надали зразки калу. Усі вони нещодавно не приймали антибіотиків. Зразки обробляли безпосередньо на місці протягом трьох годин, після чого заморожували в рідкому азоті за температури мінус 196 °С.У лабораторії бактерії вирощували в середовищі без кисню, а потім виділяли окремі колонії для секвенування. Так вдалося отримати 1841 новий бактеріальний геном. Разом із раніше збереженими 4140 штамами колекція налічувала 5981 геном від 56 донорів із дев’яти країн.

Більше генів — завдяки обміну між мікроорганізмами

Для детального порівняння науковці відібрали десять видів бактерій, представлених достатньою кількістю зразків з обох груп населення. Більшість із них належали до роду Васtеrоіdеs та близьких груп — поширених мешканців нижніх відділів кишківника. Еsсhеrісhіа соlі свідомо не включили, оскільки її генетичну різноманітність уже детально вивчали.У всіх десяти видів бактерії з індустріалізованих спільнот мали більше генів, що кодують білки. Для восьми видів різниця була статистично значущою. Водночас кількість основних генів, спільних для всіх штамів одного виду, практично не відрізнялася. Відмінності припадали на додаткові гени, які можуть бути в одних штамів і бути відсутніми в інших.Подальший аналіз 34 видів підтвердив загальну тенденцію. Щоб з’ясувати походження нових генів, дослідники зіставили еволюційні дерева окремих генів із родоводами бактерій. Такий підхід допоміг визначити, коли ген міг з’явитися в певній лінії та чи був він переданий від іншого мікроорганізму.Виявилося, що більшість генетичних надбань припадає на відносно недавні етапи еволюції. Приблизно 80–90% нових генів бактерії отримали шляхом горизонтального перенесення — тобто від інших мікробів, а не через звичайне успадкування під час поділу клітин. Частина генів переміщувалася за допомогою плазмід і бактеріальних вірусів.

Антибіотики, вітамін В12 та імунна система

Деякі генетичні зміни повторювалися в різних видів бактерій. Зокрема, дослідники виявили гени, пов’язані з формуванням зовнішньої оболонки клітини, а також фермент, здатний розщеплювати препарати пеніцилінового ряду. Подібні гени можуть переноситися між мікроорганізмами разом з іншими мобільними елементами ДНК.Окремо науковці простежили зміни в генах, пов’язаних із виробництвом вітаміну В12, побудовою клітинної стінки та реакцією на стрес. У деяких випадках виявили ознаки природного добору — ситуації, коли певні генетичні варіанти поширюються швидше, ніж можна було б очікувати випадково.Інше дослідження тієї самої наукової групи раніше виявило вищий рівень виробництва вітаміну В12 у кишкових мікробних спільнотах людей, які більше контактують з індустріалізованим середовищем. Також виявлено зміни в генах, що формують молекули на поверхні бактерій, які розпізнає імунна система людини. Проте вплив цих змін на роботу імунітету поки не перевіряли.

Що саме змушує бактерії змінюватися

Дослідження не дає змоги визначити, який саме компонент сучасного способу життя спричиняє виявлені відмінності. Харчування, використання ліків, санітарія та контакти з мікроорганізмами довкілля часто змінюються одночасно, тому відокремити їхній вплив складно.Крім того, більший геном не обов’язково означає, що бактерія стала кориснішою чи небезпечнішою для людини. Дослідники не перевіряли безпосередньо, як додаткові гени впливають на здоров’я носіїв. Не виключено також, що частина генетичного матеріалу накопичується через послаблення механізмів, які за інших умов сприяли б його втраті.Є й обмеження вибірки: десять детально досліджених видів становлять лише невелику частину мікробного різноманіття кишківника, а бактерії, які не вдалося виростити в лабораторії, залишилися поза аналізом.Тож поки науковці встановили передусім еволюційну закономірність: у різних умовах життя кишкові бактерії не просто змінюють чисельність і склад спільнот, а й активно обмінюються генами. Щоб зрозуміти наслідки цього процесу для здоров’я, знадобляться контрольовані експерименти та докладніші дослідження способу життя людей. Результати опубліковані в журналі Сеll.

Здорове харчування може бути пов’язане не лише з нижчим ризиком окремих захворювань, а й із повільнішим біологічним старінням. До такого висновку дійшли дослідники Німецького центру нейродегенеративних захворювань (DZNЕ), які проаналізували дані понад 6,4 тисячі людей. Вони порівняли десять відомих моделей харчування та виявили, що дотримання кожної з них асоціювалося з повільнішими змінами, пов’язаними зі старінням організму.Біологічний вік не обов’язково збігається з кількістю прожитих років. Він відображає стан організму та швидкість змін, які відбуваються в клітинах і тканинах. Прискорене біологічне старіння пов’язують із підвищеним ризиком вікових захворювань і меншою тривалістю життя.

Десять дієт — подібний результат

У дослідженні взяли участь 6470 осіб віком від 30 років. Науковці оцінили, наскільки їхній раціон відповідав десяти системам харчування, а потім зіставили ці показники з біомаркерами біологічного віку. До переліку увійшли середземноморська та скандинавська дієти, DАSН — система харчування для контролю артеріального тиску, а також МІND, розроблена з акцентом на підтримку здоров’я мозку.Дослідники також розглядали індекси здорового харчування АНЕІ-2010, рослинного раціону РDІ та його здорової версії hРDІ, а також дієту ЕАТ-Lаnсеt. Остання орієнтована на поєднання принципів здорового харчування з екологічною сталістю.Ще два показники — Unhеаlthful Рlаnt-bаsеd Dіеt Іndех (uРDІ) та Dіеtаry Іnflаmmаtоry Іndех (DІІ) — оцінюють менш здорові харчові звички, зокрема споживання солодких напоїв і кондитерських виробів. Для них закономірність була протилежною: нижчі показники, тобто менша відповідність нездоровій моделі харчування, асоціювалися з повільнішим старінням.«Ефекти не дуже великі, але їх можна виміряти, і вони мають значення для профілактики», — зазначила епідеміологиня Монік Бретелер із DZNЕ.

Що відбувалося на рівні ДНК

Для оцінювання біологічного віку науковці досліджували метилювання ДНК — хімічні зміни, які впливають на активність генів і з часом змінюються. Команда застосувала три так звані епігенетичні годинники, що дають змогу оцінювати біологічне старіння за такими молекулярними ознаками.Завдяки сучасним технологіям дослідники охопили близько 850 тисяч ділянок ДНК — приблизно вдвічі більше, ніж у багатьох попередніх роботах такого типу.Хоча окремі дієти мали різні асоціації з певними аспектами здоров’я — наприклад, DАSН із показниками, пов’язаними із серцем, а МІND із когнітивними функціями та пам’яттю, — значна частина виявлених закономірностей збігалася. За словами дослідниці Джуліани Таварес, понад 70% біологічних шляхів, пов’язаних із різними моделями харчування, були спільними. Вони стосувалися структури клітин, клітинної сигналізації та обміну речовин.Результати додатково перевірили на незалежній групі з 1034 людей. Загальна закономірність повторилася: здоровіший раціон був пов’язаний із повільнішим біологічним старінням.

Чи потрібно обирати одну конкретну дієту

Один із практичних висновків дослідження полягає в тому, що універсальної найкращої дієти може й не бути. Різні моделі харчування демонстрували позитивні асоціації, тож люди можуть орієнтуватися на власні смаки, культурні традиції та фінансові можливості.Водночас науковці наголошують на важливому обмеженні: дослідження показує зв’язок, але не доводить, що саме зміна харчування безпосередньо сповільнює старіння. Дані відображають стан учасників у певний момент часу. Щоб з’ясувати, як тривалі зміни раціону впливають на метилювання ДНК, потрібні подальші дослідження.За словами Таварес, не обов’язково дотримуватися ідеального раціону. Важливіше рухатися в бік здоровіших харчових звичок. Робота опублікована в журналі Nаturе Соmmunісаtіоns.

Спосіб вживання канабісу може розповісти про ризик його надмірного споживання та розвитку залежності. До такого висновку дійшли дослідники з NYU Lаngоnе Неаlth, які проаналізували звички понад 17 тисяч дорослих американців. Найбільше занепокоєння викликала група людей, які поєднували майже всі доступні способи вживання: серед них приблизно дві третини відповідали критеріям розладу, пов’язаного з уживанням канабісу.У США канабіс споживають різними способами: його курять, випаровують за допомогою вейпів, додають до їжі або використовують концентрати, які нагрівають і вдихають у вигляді пари. За національними оцінками, протягом останніх 30 днів канабіс уживали приблизно 43,8 мільйона американців віком від 12 років — понад 15% населення цієї вікової категорії.

Чотири моделі споживання канабісу

Для дослідження науковці використали дані Національного опитування щодо вживання наркотиків і здоров’я за 2022–2023 роки. Вони проаналізували відповіді 17 732 дорослих, які споживали канабіс протягом попереднього місяця. За допомогою статистичних методів команда визначила чотири основні моделі поведінки.Найбільша група — 48% учасників — переважно курила канабіс. Ще 21% поєднували куріння з вейпінгом, а 17% здебільшого вживали їстівні продукти з канабісом. Останні 14% дослідники віднесли до так званої полімодальної групи: ці люди використовували майже всі доступні способи споживання.Як з’ясувалося, саме остання група мала найвищу частоту щоденного вживання. Приблизно половина її представників повідомила, що споживає канабіс щодня. Для порівняння, серед тих, хто переважно курив, цей показник становив 28%, серед курців і користувачів вейпів — 31%, а серед прихильників їстівних продуктів — близько 13%.

У полімодальній групі частіше виявляли ознаки залежності

Ще помітнішими виявилися відмінності за показником розладу, пов’язаного з уживанням канабісу. Це медичний діагноз, який характеризує проблемне споживання та симптоми залежності.Критеріям такого розладу відповідали приблизно 67% учасників полімодальної групи. Серед тих, хто поєднував куріння з вейпінгом, показник становив 47%. У групі переважно курців він сягнув 36%, а серед людей, які здебільшого вживали їстівні продукти, — лише 15%.«Використання канабісу в різних формах може бути тривожним сигналом надмірного споживання та симптомів залежності», — зазначив провідний автор роботи Омар Ель-Шахаві, доцент кафедри громадського здоров’я медичної школи NYU Grоssmаn.За його словами, лікарям варто з’ясовувати не лише те, чи вживає людина канабіс, а й у який спосіб вона це робить. Така інформація може допомогти визначити, коли потрібне детальніше обстеження.

Вік, стать і ризики для легень

Дослідники також виявили демографічні відмінності між групами. Молоді люди віком від 18 до 25 років становили майже третину учасників групи, яка поєднувала куріння з вейпінгом, а також полімодальної групи. Натомість серед тих, хто переважно курив канабіс, частка представників цього віку була приблизно вдвічі меншою — близько однієї шостої.Інша картина спостерігалася серед споживачів їстівних продуктів. Жінки становили понад половину цієї групи, а такий спосіб вживання був особливо поширений серед людей із вищою освітою. Водночас дослідження не з’ясовувало, чому учасники обирали конкретні форми канабісу.Окрему увагу науковці звернули на поєднання куріння канабісу з уживанням тютюнових сигарет. Люди, які курили канабіс, частіше повідомляли і про куріння тютюну, ніж ті, хто переважно користувався вейпами або їв продукти з канабісом. Оскільки в обох випадках відбувається горіння рослинної сировини, легені можуть зазнавати впливу ширшого спектра шкідливих хімічних речовин.Старший автор дослідження Джозеф Паламар назвав цей зв’язок приводом для занепокоєння через додаткове навантаження на дихальну систему.

Як мають змінитися повідомлення про ризики

На думку авторів, інформаційні кампанії про шкоду канабісу мають враховувати різні способи його споживання, а не зосереджуватися переважно на курінні. Для молоді важливо пояснювати ризики вейпінгу та поєднання кількох методів. Тим, хто віддає перевагу їстівним продуктам, варто нагадувати про принцип «починай із малої дози й не поспішай»: ефект від таких продуктів може проявлятися із затримкою.У майбутніх роботах команда планує з’ясувати, що саме впливає на вибір різних способів уживання. Зокрема, дослідники хочуть перевірити, чи частіше прихильники їстівних продуктів використовують канабіс для полегшення болю або проблем зі сном.Водночас автори наголошують на обмеженнях своєї роботи. Учасники самостійно повідомляли про свої звички, тому деякі дані могли бути неточними або неповними. Крім того, дослідження було спостережним: воно виявило зв’язок між використанням канабісу в різних формах і розладом, пов’язаним із його вживанням, але не доводить, що саме поєднання цих способів спричиняє залежність.

Природний літій у питній воді може бути пов’язаний із підвищеною ймовірністю розвитку синдрому Вольфа — Паркінсона — Вайта (WРW) у дітей. Такого висновку дійшли дослідники Каліфорнійського університету в Сан-Франциско. Водночас їхня робота виявила лише статистичний зв’язок і не доводить, що саме літій спричиняє це порушення.



Синдром WРW характеризується наявністю додаткового електричного шляху в серці. Він формується ще до народження та може призводити до небезпечно прискореного серцебиття. Такі аномальні з’єднання часто виникають у людей без сімейної історії захворювання, що вказує на можливу роль чинників довкілля під час внутрішньоутробного розвитку.



Науковці зацікавилися літієм, оскільки його застосування в лікарських дозах під час вагітності раніше пов’язували з підвищеним ризиком вроджених вад серця. Щоб перевірити можливий зв’язок із природним літієм у воді, команда проаналізувала медичні дані та показники якості води для понад 2,3 мільйона дітей у Каліфорнії. Серед них 686 мали діагноз WРW.



У районах із найвищими 25% концентрацій літію шанси діагностувати синдром були на 71% більшими, ніж у місцевостях із нижчими показниками. Подібну закономірність виявили під час перевірки результатів на даних майже 2 мільйонів дітей у штаті Нью-Йорк. Там вищі шанси діагнозу спостерігалися в районах, де концентрація літію перевищувала 10 частин на мільярд.



У Каліфорнії підвищений вміст літію також корелював із серцебиттям, непритомністю та суправентрикулярною тахікардією. Додаткові електричні шляхи є однією з найпоширеніших причин останнього стану. Їх можна усунути за допомогою катетерної абляції — малоінвазивної процедури, під час якої лікарі знищують невелику ділянку тканини, що створює аномальне електричне з’єднання.



Однак дослідження має важливі обмеження. Вплив літію оцінювали за місцем проживання дітей, а не за фактичним споживанням води ними чи їхніми матерями під час вагітності. Також на результат могли вплинути інші генетичні або екологічні чинники.



Старший автор роботи Грегорі Маркус наголосив, що результати не мають викликати занепокоєння щодо безпеки питної води: синдром WРW залишався рідкісним серед учасників дослідження. Літій природно присутній у підземних водах, але його концентрація суттєво відрізняється залежно від місцевості.



Роботу опублікували онлайн у журналі Тhе Jоurnаl оf Сlіnісаl Іnvеstіgаtіоn. Наступним кроком мають стати дослідження, які точніше вимірюватимуть вплив літію під час вагітності та допоможуть з’ясувати, чи справді він бере участь у формуванні додаткових електричних шляхів у серці.

Якщо закладеність носа, виділення, тиск у ділянці обличчя та втома регулярно з’являються в певну пору року, причиною можуть бути алергії. Алергічне запалення слизової оболонки носа здатне порушувати відтік слизу з пазух і підвищувати ймовірність бактеріального синуситу.Серед поширених сезонних алергенів — пилок гірського кедра взимку, дерев і трав навесні та влітку, амброзії восени. Цілорічні симптоми можуть провокувати пилові кліщі та пліснява в приміщеннях.Стан, за якого людина переносить щонайменше чотири гострі епізоди синуситу протягом року, називають рецидивним гострим риносинуситом (RАRS). В огляді досліджень науковці виявили, що алергічний риніт, відомий також як сінна лихоманка, мають від 29% до 57% дорослих із цим діагнозом. Це свідчить про тісний зв’язок між алергіями та повторними інфекціями пазух.Чому синусит може повертатисяЧасто все починається зі звичайної вірусної застуди. Вона спричиняє набряк слизової оболонки носа та звужує невеликі отвори, через які дренуються навколоносові пазухи. Слиз накопичується, а в затриманих виділеннях можуть розмножуватися бактерії.Ризик повторних епізодів підвищують кілька чинників:

Частий контакт із вірусами. Батьки маленьких дітей, учителі, бортпровідники, мандрівники та люди, які часто бувають у людних місцях, мають більше можливостей заразитися респіраторними інфекціями.Алергічний риніт. Запалення та набряк слизової сповільнюють природне очищення носа й пазух, через що вірусна інфекція може тривати довше.Звужені шляхи відтоку слизу. Наприклад, через значне викривлення носової перегородки або соnсhа bullоsа — повітряну порожнину в одній із кісткових структур носа. Отвір, через який дренується верхньощелепна пазуха, має лише 2–3 мм завширшки.Порушення роботи імунної системи. Дефіцит антитіл, ВІЛ та деякі стани після трансплантації можуть підвищувати схильність до рецидивного синуситу.

Можливий і клітинний механізм зв’язку між алергією та інфекціями. Більшість риновірусів, які спричиняють застуду, проникають у клітини за допомогою білка ІСАМ-1 на поверхні слизової оболонки носа. Дослідники з Великої Британії виявили підвищену експресію цього білка в людей з алергією.Як відрізнити алергію від інфекціїЗакладеність носа, виділення, тиск у ділянці обличчя та погіршення нюху можуть супроводжувати різні стани. Тому важливо враховувати не лише симптоми, а й те, як довго вони тривають та як змінюються.

Алергія часто супроводжується повторним чханням, свербежем або сльозотечею очей і прозорими виділеннями з носа. Симптоми можуть залежати від сезону чи контакту з конкретним алергеном.Вірусна інфекція зазвичай досягає піку протягом трьох-чотирьох днів і починає слабшати через 7–10 днів.Гострий бактеріальний синусит імовірніший, якщо симптоми не поліпшуються щонайменше 10 днів або спочатку слабшають, а потім знову посилюються. Другий варіант називають подвійним погіршенням.Рецидивний гострий риносинусит означає щонайменше чотири окремі гострі епізоди протягом року. Принаймні один із них має бути підтверджений лікарем за допомогою обстеження або візуалізації. Між епізодами стан дихальних шляхів повертається до звичайного.Хронічний синусит характеризується симптомами, що тривають щонайменше 12 тижнів, і об’єктивними ознаками запалення. На відміну від рецидивного захворювання, симптоми повністю не зникають навіть між загостреннями.

Колір слизу сам по собі не дає змоги надійно визначити, чи є інфекція бактеріальною.Правильне розрізнення цих станів важливе для вибору лікування. Людина, яка повідомляє про п’ять «синуситів» на рік, насправді може мати алергію, повторні застуди, бактеріальні інфекції, хронічне запалення або поєднання кількох проблем.За оцінкою дослідження Гарвардського університету, проведеного в середині 2000-х років, люди з рецидивним гострим риносинуситом у середньому пропускали понад чотири робочі дні на рік і витрачали більш як 1000 доларів на безпосереднє медичне обслуговування. З урахуванням інфляції ця сума сьогодні становила б приблизно 1500 доларів.Алергічний риніт добре піддається лікуванню, тому за повторних сезонних симптомів важливо встановити точну причину. Це перший крок до ефективної довгострокової терапії.

Кашель — важливий захисний механізм організму. Він допомагає очищати дихальні шляхи від слизу та може перешкоджати поширенню інфекції глибше в бронхи й легені. Однак батьків нерідко лякає навіть звичайний кашель у немовляти чи маленької дитини.Педіатр дитячої лікарні Лос-Анджелеса Коллін Крафт зазначає, що часто кашель у дитини звучить гірше, ніж є насправді. Водночас його характер може підказати, з якою хворобою зіткнувся малюк.Коли потрібно звернутися до лікаряОсобливої уваги потребує кашель, якщо:

він з’явився протягом перших тижнів життя;супроводжується гарячкою, яка триває понад п’ять днів;посилюється до третього тижня;заважає дитині їсти або пити;триває вісім тижнів або довше;ускладнює дихання;супроводжується нічною пітливістю, втратою ваги або кровохарканням.

Якщо кашель не слабшає понад 10 днів, варто проконсультуватися з педіатром. Причиною можуть бути кислотний рефлюкс, алергія, астма чи збільшені аденоїди. У старших дітей кашель іноді пов’язаний із синуситом.Узимку сильний кашель у немовляти може бути ознакою респіраторно-синцитіальної вірусної інфекції (RSV) або кашлюку. За таких підозр необхідно негайно звернутися до лікаря.Як допомогти дитині вдомаЩоб полегшити кашель, можна підтримувати чистоту носових ходів, частіше пропонувати дитині пити та використовувати зволожувач повітря з прохолодним туманом. Малюкам, які ще не вміють самостійно висякуватися, допоможе назальний аспіратор. Сольові краплі для носа можуть зволожити слизову та полегшити закладеність.Дітям віком від одного року можна давати трохи меду, який допомагає пом’якшити кашель. Ментолові розтирання дозволені від двох років — застосовувати їх потрібно відповідно до інструкції.Якщо дитина має гарячку, почувається дуже погано або не може спати, можна розглянути парацетамол. Ібупрофен дозволений дітям віком від шести місяців. Дозування препаратів слід узгодити з лікарем або визначати за інструкцією відповідно до віку та ваги дитини.Чого не можна робитиМед категорично не можна давати дітям до року через ризик дитячого ботулізму. Без рекомендації педіатра не слід використовувати засоби від кашлю та застуди для дітей молодше шести років.Якщо симптоми не минають або стан дитини погіршується, потрібно звернутися до педіатра. Особливо важливо не зволікати, коли кашель супроводжується утрудненим диханням.