Український телекомунікаційний портал

Один із найвідоміших космічних телескопів NАSА знову дивиться у Всесвіт. Але його орбіта стрімко падає, і вчені можуть мати лише кілька тижнів, щоб отримати максимум від місії.



Телескоп Nеіl Gеhrеls Swіft Оbsеrvаtоry, який понад 21 рік полює на короткочасні космічні спалахи, знову розпочав наукові спостереження. NАSА 26 серпня увімкнула два його головні інструменти — ультрафіолетово-оптичний та рентгенівський телескопи. Третій прилад, Вurst Аlеrt Теlеsсоре, поки залишається вимкненим. Його планують повернути до роботи протягом найближчих тижнів.



Але радіти довго не доводиться. Swіft поступово втрачає висоту, а атмосфера Землі буквально тягне старий апарат униз. Проблему додатково посилила сонячна активність: нагріваючись, верхні шари атмосфери розширюються й створюють більший опір супутникам на низькій орбіті. У Swіft немає власної двигунової системи, яка могла б підняти його вище.



NАSА намагалася врятувати телескоп незвичайним способом. Для цього залучили компанію Каtаlyst Sрасе, яка створила апарат LІNК. Він мав наблизитися до Swіft, захопити його та підняти на вищу орбіту.



Однак план зірвався. Після запуску LІNК виникли проблеми з орієнтацією апарата, і 19 серпня NАSА та Каtаlyst оголосили, що від захоплення Swіft відмовляються. LІNК все ж спробує виконати зближення з телескопом, щоб випробувати технології майбутнього орбітального обслуговування супутників. Тим часом для самого Swіft починається справжня гонка з часом.



Раніше NАSА розраховувала, що телескоп зможе залишатися вище позначки 300 км до жовтня. Тепер, після повернення наукових приладів до роботи, очікується, що цієї межі він досягне вже протягом одного-двох місяців. Нижче атмосферний опір стане ще сильнішим, а робота телескопа — складнішою.



Тож Swіft знову стежить за найяскравішими та найшвидкоплиннішими подіями у Всесвіті. І, схоже, тепер кожен отриманий ним сигнал особливо цінний: космічний ветеран продовжує працювати, поки його власна орбіта невблаганно скорочується.

Запланований на 12 вересня запуск Сrеw-13 до Міжнародної космічної станції відкладається. Причиною стала несправність у космічному кораблі Drаgоn — фахівці виявили витік окисника в його рушійній системі.



NАSА та SрасеХ вже проводять додаткові випробування й аналізують отримані дані. За потреби корабель відремонтують перед новою спробою запуску. Коли саме Сrеw-13 вирушить до МКС, поки невідомо.



Місія має стартувати на ракеті Fаlсоn 9 із космодрому на мисі Канаверал. На орбіту планують відправити чотирьох астронавтів: Джессіку Воткінс і Люка Делані від NАSА, канадця Джоша Кутрика та космонавта Сергія Тетерятникова. Вони проведуть на станції близько семи місяців.



Попереду в екіпажу насичена програма — ремонтні роботи на МКС, наукові експерименти та кілька виходів у відкритий космос. Затримка сталася одразу після іншого гучного успіху SрасеХ: компанія 30 серпня запустила NАSА-спостережну обсерваторію Nаnсy Grасе Rоmаn на Fаlсоn Неаvy.



Тим часом SрасеХ готується ще до однієї важливої події — наступного випробувального польоту Stаrshір. Якщо все піде за планом, під час Flіght 14 гігантська ракета вперше має вийти на орбіту Землі.

Астрономи роками полюють на темну матерію за її гравітаційними слідами. Але нове дослідження показало: частина цих «слідів» може бути звичайним ефектом самої галактики.Темна матерія, яка становить більшу частину маси Всесвіту, залишається однією з найбільших загадок сучасної науки. Оскільки побачити її безпосередньо неможливо, дослідники шукають непрямі докази — зокрема, у довгих потоках зірок, відомих як зоряні потоки.Такі структури виникають, коли гравітація великої галактики розтягує зоряне скупчення або невелику галактику-супутник у довгу смугу. Вважалося, що темні субгало — невидимі скупчення темної матерії — можуть залишати в них характерні розриви, вигини чи «вузли». Але тут на вчених чекала несподіванка.

Галактика сама може «підробляти» сліди темної матерії

Дослідники з Вашингтонського університету створили чотири комп’ютерні моделі галактик, схожих на Чумацький Шлях. Важлива деталь: у них не було невеликих скупчень темної матерії, які зазвичай підозрюють у деформації зоряних потоків.Потім учені додали до моделей близько 15 тисяч зоряних потоків і дали віртуальним галактикам «прожити» приблизно п’ять мільярдів років.Результат виявився вражаючим: майже всі потоки стали нерівними та деформованими, хоча жодних темних субгало в моделі не було. Вони отримували вигини, хвилі, розриви, відгалуження та скупчення. Деякі потоки взагалі руйнувалися.Причиною виявилася сама структура галактики. Зорі розподілені в диску нерівномірно, тому різні його ділянки створюють неоднакове гравітаційне поле. Коли зоряний потік проходить через щільніші області, його траєкторія змінюється.

Це може перевернути пошуки темної матерії

Саме тут відкриття стає особливо важливим. Якщо звичайна структура галактики здатна створювати ті самі деформації, які раніше вважали потенційними «відбитками» темної матерії, астрономам доведеться набагато уважніше перевіряти такі сигнали.Водночас це не погана новина для пошуків темної матерії. Навпаки — тепер учені можуть краще відокремлювати ефекти самої галактики від того, що потенційно створюють невидимі скупчення.Іншими словами, дослідники не втратили спосіб полювання на темну матерію — вони зробили його точнішим.Наступний крок полягає в тому, щоб навчитися моделювати «звичайні» деформації зоряних потоків і знаходити те, що не можна пояснити гравітацією самої галактики. Саме серед таких залишкових сигналів можуть ховатися справжні сліди темної матерії.

NАSА відправила в космос свій новий флагманський телескоп Nаnсy Grасе Rоmаn. 30 серпня він стартував на ракеті Fаlсоn Неаvy компанії SрасеХ із космічного центру Кеннеді у Флориді. Тепер на Rоmаn чекає приблизно три місяці польоту до точки L2 — регіону приблизно за 1,5 млн км від Землі. Саме там телескоп розпочне свою головну роботу: створення надзвичайно масштабної карти Всесвіту.

Телескоп, який має побачити «невидиме»

Rоmаn поєднає широке поле огляду з потужним інфрачервоним зором. Завдяки цьому він зможе швидко досліджувати величезні ділянки неба та заглядати в далеке минуле космосу.Серед головних цілей — темна матерія, темна енергія та екзопланети. Але астрономи очікують, що телескоп знайде чимало несподіваного. Rоmаn матиме вражаючу швидкість: за задумом NАSА, він зможе досліджувати Всесвіт приблизно у 1000 разів швидше за Нubblе.

Перші знімки — вже у 2027 році

Після прибуття до робочої орбіти інженери кілька місяців перевірятимуть та калібруватимуть усі системи. Основний науковий інструмент телескопа — 300-мегапіксельна інфрачервона камера Wіdе Fіеld Іnstrumеnt.NАSА очікує оприлюднити перші зображення Rоmаn на початку 2027 року.А далі почнеться справжній потік даних. Телескоп передаватиме на Землю приблизно 1,4 терабайта інформації щодня. Для її обробки планують активно використовувати штучний інтелект, машинне навчання та навіть допомогу громадянських науковців.Особливу увагу привертає коронограф Rоmаn. Він допоможе відпрацювати технології, які в майбутньому можуть дозволити безпосередньо фотографувати планети, схожі на Землю. Тож головна інтрига тепер проста: що саме побачить Rоmаn там, де людство раніше майже нічого не могло розгледіти? Астрономи очікують не лише підтвердження відомих теорій, а й відкриттів, яких ніхто поки не передбачає.

Венера десятиліттями приховує одну з найбільш загадкових особливостей своєї атмосфери. Тепер вчені зробили важливий крок до її розгадки — і результат лише додав загадковості.Венера у звичайному телескопі здається блідо-жовтою. Але в ультрафіолеті на її хмарах з’являються темні та світлі плями, які переміщуються разом із атмосферою. Астрономи помітили їх ще приблизно століття тому, однак досі не знають, яка саме речовина поглинає світло.

Загадкова речовина має бути надзвичайно ефективною

Нове дослідження не називає конкретну хімічну сполуку. Натомість науковці розрахували, якими властивостями вона повинна володіти, щоб пояснити спостереження.Команда Яна Шпека проаналізувала дані японського апарата Аkаtsukі та врахувала, як світло розсіюється на крихітних краплях венеріанських хмар. Виявилося, що загадковий поглинач повинен або дуже ефективно поглинати ультрафіолет, або перебувати в атмосфері у надзвичайно високій концентрації.Розрахована здатність поглинати світло виявилася величезною — близько 1278 на сантиметр на довжині хвилі 375 нанометрів.Для порівняння, потенційним органічним пігментам на кшталт хлорофілу така вимога була б цілком під силу. А от деяким неорганічним речовинам знадобилася б настільки висока концентрація, що це суперечило б відомим умовам у хмарах Венери.

Це може бути зовсім не «космічний дьоготь»

Ще одна підказка стосується спектра поглинання. Якби загадкова речовина являла собою суміш простих органічних сполук, вони в агресивному середовищі концентрованої сірчаної кислоти, ймовірно, поступово перетворювалися б на темну смолоподібну масу.Але спостереження Венери показують іншу картину. Поглинання різко слабшає в діапазоні приблизно від 365 до 455 нанометрів. Це більше нагадує поведінку конкретного пігменту, а не складної суміші органічних речовин.Втім, говорити про життя на Венері поки що зарано. Нові результати не доводять ні біологічне походження загадкового поглинача, ні навіть те, що він є органічним.

Відповідь може дати майбутня місія

Найцікавіше те, що остаточно розв’язати загадку можна буде лише безпосереднім дослідженням венеріанських хмар. Жоден апарат поки не взяв зразок цієї речовини й не виміряв її властивості в лабораторії.Майбутня місія Rосkеt Lаb до Венери має перевірити одну з гіпотез, використовуючи прилад, здатний шукати флуоресценцію в краплях хмар. Такий сигнал потенційно може вказати на присутність органічних молекул.Поки ж Венера залишається планетою, яка вміє дивувати навіть без нових космічних апаратів. Загадкові плями на її хмарах відомі людству вже близько ста років, але тепер ми хоча б знаємо, наскільки незвичайною має бути речовина, яка їх створює. Дослідження було опубліковано в журналі Аstrоbіоlоgy.

SрасеХ опублікувала ефектні фотографії повернення на Землю бічних прискорювачів ракети Fаlсоn Неаvy після запуску космічного телескопа NАSА Nаnсy Grасе Rоmаn Sрасе Теlеsсоре.



Обидва прискорювачі успішно виконали посадку: один повернувся на майданчик LZ-2, а другий — на LZ-40. Для Fаlсоn Неаvy це став уже 13-й політ, причому обидва бічні блоки не були новими — вони вже використовувалися під час попередніх місій.







Цей запуск вкотре продемонстрував головну перевагу багаторазової концепції SрасеХ: дорогі елементи ракети після виконання своєї роботи не згорають в атмосфері, а повертаються для наступних польотів.



SрасеХ Fаlсоn Неаvy цього разу вивела телескоп Nаnсy Grасе Rоmаn Sрасе Теlеsсоре на траєкторію до точки Лагранжа L2 системи Сонце—Земля. Звідти обсерваторія має досліджувати Всесвіт і допомагати вченим краще зрозуміти темну енергію, екзопланети та далекі космічні об’єкти.



Запуск відбувся 30 серпня 2026 року, а нові кадри посадки стали ще одним нагадуванням про те, наскільки звичною поступово стає повторна експлуатація орбітальної ракетної техніки.

Марс давно вважають геологічно простішим за Землю. На Червоній планеті немає рухомих тектонічних плит, які на Землі формують гори, запускають вулканізм і постійно переробляють земну кору. Тому вчені припускали, що Марс не міг створити настільки складну внутрішню структуру.Однак нове дослідження ставить цю картину під сумнів. Дослідники з Оксфордського університету знайшли ознаки того, що глибоко під поверхнею Марса колись могли існувати величезні, взаємопов’язані системи розплавленої породи. Вони дозволяли магмі переміщатися, змінювати склад і частково перероблятися всередині кори — причому без класичної тектоніки плит.Результати дослідження опубліковані в журналі Nаturе Аstrоnоmy.

Таємнича межа на глибині 24 кілометрів

Головна підказка для вчених з’явилася завдяки місії NАSА ІnSіght. Посадковий апарат, який працював на Марсі з 2018 року, обладнали сейсмометром. Він реєстрував не лише марсотруси, а й хвилі, що виникали після падіння метеороїдів.У цих даних дослідники звернули увагу на незвичайну межу приблизно 24 кілометри під поверхнею планети. Раніше її вже помічали, але точно пояснити її походження не вдавалося.Команда з Оксфорда використала термодинамічне моделювання та статистичний аналіз. Вчені порівняли сейсмічні спостереження із сотнями можливих варіантів складу марсіанських порід. Результат виявився доволі однозначним.Породи нижче цієї межі найкраще пояснюються наявністю ультрамафічних порід, багатих на залізо та магній, але з невеликим вмістом кремнезему. А шар вище більше відповідає мафічним породам, у яких кремнезему більше. Ця різниця може бути своєрідним «відбитком» давніх процесів усередині Марса.

Магма могла працювати як величезний підземний конвеєр

Дослідники припускають, що колись під марсіанською корою накопичувалися великі об’єми розплавленої породи. Під час охолодження магма починала розділятися. Важчі кристали, насичені залізом і магнієм, опускалися вниз. Легший і більш еволюційний розплав, навпаки, піднімався до верхніх частин кори.Такий механізм відомий і на Землі. Він може відбуватися під вулканічними дугами та відіграє важливу роль у формуванні складної континентальної кори. Саме це робить відкриття особливо цікавим. Раніше вважалося, що масштабні системи такого типу потребують активної тектоніки плит. Марс же демонструє, що існує інший шлях.«Ми традиційно вважали, що вулканізм на Марсі був відносно простим порівняно із земним», — зазначив провідний автор дослідження Тоберморі Маккей-Чемпіон.За його словами, нові дані вказують на можливість існування на Марсі довгоживучих систем, у яких магма могла еволюціонувати та повторно перероблятися через усю кору.

Ціла магматична система під поверхнею?

Найцікавіше питання тепер полягає в масштабах цього явища. На думку дослідників, виявлений глибокий шар може простягатися на сотні або навіть тисячі кілометрів під північною півкулею Марса.Якщо майбутні дослідження це підтвердять, картина минулого Червоної планети суттєво зміниться. Марс міг бути не просто світом із окремими вулканами, які час від часу викидали магму на поверхню, а планетою з величезною взаємопов’язаною системою підземних магматичних процесів. Такий механізм називають транскрустальним магматизмом — коли магма активно переміщується та еволюціонує на різних рівнях планетарної кори. Досі подібні процеси значною мірою пов’язували саме із Землею.

Чому це важливо для пошуку життя?

На перший погляд, відкриття стосується лише геології Марса. Насправді його наслідки можуть бути значно ширшими.На Землі внутрішні процеси планети впливають на атмосферу, океани та довготривалий кругообіг речовин. Тектоніка плит допомагає переміщувати вуглець, воду та інші леткі елементи між поверхнею і надрами планети. Через це активна геологія часто розглядається як один із чинників, що допомагають підтримувати сприятливі для життя умови протягом мільярдів років.Якщо Марс справді зміг сформувати складну кору без тектоніки плит, це означає, що Земля може бути не настільки унікальною, як здавалося. Іншими словами, для виникнення складної геологічної системи планеті, можливо, зовсім не обов’язково мати земний механізм руху плит.

Це змінює погляд на далекі планети

Відкриття має значення не лише для Марса. Воно може вплинути на те, як астрономи оцінюють потенційно придатні для життя світи за межами Сонячної системи.Раніше відсутність тектонічної активності могла бути вагомою причиною вважати невелику кам’янисту планету менш перспективною. Але якщо складна геологія здатна виникати іншим шляхом, список потенційно цікавих світів може стати значно довшим.«Одне з великих питань планетології — чи є Земля унікальною», — пояснив співавтор роботи професор Джон Вейд.Якщо Марс зміг створити складну кору без тектоніки плит, то умови, необхідні для виникнення придатного для життя середовища, можуть формуватися на значно більшій кількості планет, ніж вважалося раніше.

Марс ще далеко не розкрив усі свої таємниці

Місія ІnSіght дала вченим перший по-справжньому детальний погляд на внутрішню будову Марса. І схоже, що навіть після завершення роботи апарата його дані продовжують приносити несподівані відкриття.Наразі дослідники мають переконливу модель, але не остаточну карту внутрішніх магматичних систем планети. Потрібні нові сейсмічні спостереження та інші методи дослідження, щоб встановити, наскільки далеко поширюється виявлена структура.Втім, головний висновок уже звучить доволі незвично: Марсу, можливо, ніколи не була потрібна тектоніка плит, щоб стати геологічно складним світом. Це відкриває нову перспективу не лише на минуле Червоної планети, а й на те, де ще у Всесвіті можуть існувати умови, здатні підтримувати складні планетарні системи.

Кілька місяців тому вчені заговорили про можливу сенсацію: а раптом Всесвіт, який ми вважали таким, що розширюється дедалі швидше, насправді почав сповільнюватися? Новий аналіз ставить цю гіпотезу під серйозний сумнів.



Міжнародна команда астрофізиків дійшла висновку, що основні спостереження, на яких побудована сучасна космологічна картина, залишаються надійними. Всесвіт, як і раніше, розширюється з прискоренням, а головним поясненням цього явища залишається загадкова темна енергія.



Саме її існування свого часу допомогли підтвердити спостереження наднових типу Іа. Це надзвичайно яскраві зоряні вибухи, які астрономи використовують як своєрідні «космічні маяки». Порівнюючи їхню яскравість і відстань, науковці з’ясували, що далекі галактики віддаляються від нас швидше, ніж очікувалося.



Цей результат став основою для висновку про прискорене розширення Всесвіту та приніс Нобелівську премію з фізики 2011 року Адаму Ріссу, Браяну Шмідту та Солу Перлмуттеру.



Але торік інша команда дослідників заявила, що тут може бути помилка. На їхню думку, властивості наднових могли змінюватися залежно від віку зір, а отже, астрономи могли неправильно оцінити швидкість розширення Всесвіту. У такому разі темна енергія могла б слабшати.



Новий аналіз вказує на проблему в цій аргументації. Зокрема, попереднє дослідження, за словами авторів нової роботи, фактично ототожнювало вік галактики з віком конкретної зорі, яка згодом вибухнула як наднова. Крім того, недостатньо враховувалася маса галактик, у яких відбувалися ці вибухи.



Після виправлення цих факторів картина знову стала узгодженою з прискореним розширенням. Втім, це зовсім не означає, що головна загадка розгадана. Навпаки — тепер учені можуть зосередитися на значно складнішому питанні: що ж таке темна енергія насправді?



Ми знаємо, що Всесвіт розширюється, і маємо сильні докази того, що це розширення прискорюється. Але природа сили, яка може стояти за цим процесом, досі залишається однією з найбільших таємниць сучасної фізики.



Нова робота не закриває дискусію, а радше повертає її до головного питання. Іноді наука рухається вперед не тоді, коли знаходить нову сенсацію, а коли уважно перевіряє стару.

Під час потужної сонячної бурі астронавтам зазвичай залишається небагато варіантів: якнайшвидше сховатися в найбільш захищеній частині корабля й перечекати небезпечний період. Але спеціальний захисний жилет, випробуваний під час місії Аrtеmіs І, може змінити цей сценарій.



За розрахунками дослідників, жилет АstrоRаd здатний зменшити дозу радіації для астронавта приблизно на 60% під час потужної сонячної бурі. Для ще жорсткішого сценарію захист становив близько 38,5%.



Під час Аrtеmіs І у 2022 році жилет випробували на манекені на ім’я Зоар, тоді як його близнюк Хельга летів без додаткового захисту. У кожному манекені встановили десятки датчиків, які вимірювали вплив радіації на різні органи.



Сам жилет важить близько 26 кг. Усередині розташовані тисячі шестикутних елементів із поліетилену високої щільності. Вони працюють як своєрідна броня, причому матеріал концентрується передусім у зоні життєво важливих органів.



Саме такий підхід виявився ефективнішим за рівномірний захист усього тіла. За модельованого сценарію сонячної бурі 1972 року доза для грудної тканини могла зменшитися приблизно на 75%, а для шлунка та товстої кишки — приблизно на дві третини.



Є й важливе обмеження: під час Аrtеmіs І реальної сонячної бурі не сталося, тому показники для таких подій отримали за допомогою комп’ютерного моделювання. Експеримент лише підтвердив, що модель достатньо добре відповідає реальним вимірюванням радіації, отриманим під час польоту.



Для майбутніх польотів до Місяця й особливо Марса такий захист може бути дуже важливим. Сонячна буря здатна серйозно збільшити радіаційне навантаження на екіпаж, а кожна така подія фактично «з’їдає» частину допустимої за кар’єру астронавта дози.



Втім, АstrоRаd ще має пройти випробування в межах пілотованої місії. Якщо результати підтвердяться на практиці, астронавтам не доведеться проводити всю бурю в тісному укритті — вони зможуть залишатися захищеними й виконувати необхідні завдання всередині корабля.

SрасеХ вперше показала, як може виглядати наступне покоління Stаrshір. Перші рендери Stаrshір V4 з’явилися в офіційному ролику компанії, присвяченому майбутньому космодрому в Луїзіані. Порівняння з нинішньою версією V3 одразу привертає увагу: новий корабель помітно вищий і загалом виглядає значно масштабнішим.

Stаrshір стає ще більшим

За попередніми даними, четверте покоління Stаrshір буде приблизно на 10–20% довшим за нинішню версію. Якщо ці оцінки підтвердяться, загальна висота ракети може сягнути майже 150 метрів. Для порівняння, поточна модифікація має близько 124 метрів.Збільшення розмірів має практичний сенс: SрасеХ розраховує отримати більшу вантажопідйомність і запас палива, що особливо важливо для майбутніх польотів до Місяця та Марса. Очікується, що Stаrshір V4 також отримає 42 двигуни, а перший політ нової версії може відбутися у 2027 році.

Гігантський космодром у Луїзіані

Stаrshір V3 vs Stаrshір V4:Тhаt's а lоng аss rосkеt. ріс.twіttеr.соm/57ІNВFk0fb— Мооkаfіsh (@Мооkаfіsh) Аugust 25, 2026 Рендери показали в ролику, присвяченому амбітному проєкту SрасеХ в окрузі Верміліон у Луїзіані. Компанія планує створити там найбільший свій космічний об’єкт. За попередніми планами, інвестиції можуть перевищити $100 млрд, а сам комплекс має бути здатним забезпечувати до 30 запусків Stаrshір на добу. Будівництво космодрому планують розпочати у 2027 році, а перший запуск із нового майданчика очікується у 2029-му.Якщо ці плани реалізують, SрасеХ фактично отримає інфраструктуру для запусків у масштабах, які сьогодні здаються майже фантастичними. А Stаrshір V4, судячи з перших зображень, стане ще одним кроком у цьому напрямку — ще більшою ракетою для ще амбітніших космічних завдань.

Китайські вчені зробили важливий крок у розвитку далекого космічного зв’язку. Дослідницькій групі вдалося вперше встановити двосторонній високошвидкісний лазерний канал між Землею та Місяцем на відстані понад 400 тисяч кілометрів.Про успішний експеримент повідомив Китайський центр інженерних і технологічних досліджень космічного застосування при Китайській академії наук. Фахівці зазначають, що цей результат означає перехід китайських технологій лазерного зв’язку від навколоземної орбіти до простору між Землею та Місяцем.

Чому лазерний зв’язок важливий

Космічний лазерний зв’язок використовує світло для передачі інформації. Порівняно з традиційними радіосистемами він здатен забезпечувати вищу пропускну здатність, більшу швидкість передачі та надзвичайно вузький напрямлений промінь.Але зі збільшенням відстані виникають серйозні проблеми. За словами дослідника Ян Лея, фахівцям доводиться долати три основні перешкоди: величезну відстань, надзвичайну точність наведення та дуже слабкий сигнал, який зрештою досягає Землі.Ситуацію можна уявити як спробу навести надзвичайно тонкий промінь на рухому мішень, яка знаходиться за 400 тисяч кілометрів. Навіть крихітна помилка в куті наведення може призвести до відхилення променя на кілька кілометрів у районі цілі.

Як вдалося втримати промінь на цілі

Для розв’язання цієї проблеми команда врахувала одразу цілу низку факторів: рух орбітальних апаратів, похибки встановлення телескопів, заломлення світла в атмосфері та час, необхідний лазерному сигналу для подолання величезної відстані.Завдяки цьому наземний телескоп і космічний апарат можуть коригувати наведення під час руху та підтримувати необхідну точність.Не менш складним завданням виявилося саме приймання сигналу. Після подорожі на понад 400 тисяч кілометрів лазерне світло слабшає настільки, що на приймач можуть потрапляти буквально поодинокі фотони.До того ж телескопу заважають місячне та зоряне світло, а також штучне освітлення із Землі. Щоб відокремити корисний сигнал від цього шуму, дослідники використали надчутливі детектори, здатні реєструвати окремі фотони, а також спеціальні алгоритми обробки даних.

8К-зображення Місяця — приблизно за 12 секунд

Ще одним важливим результатом став приріст швидкості передачі даних. Під час експерименту вдалося досягти швидкості 1,25 Мбіт/с у напрямку до Місяця та 100 Мбіт/с у напрямку до Землі.Для порівняння, передача одного 8К-зображення місячної поверхні традиційним мікрохвильовим каналом зі швидкістю 5 Мбіт/с може займати близько 4–5 хвилин. При швидкості 100 Мбіт/с аналогічне зображення можна передати приблизно за 12 секунд.Такий підхід може мати велике значення для майбутніх місячних місій. Вищі швидкості дозволять передавати на Землю більше фотографій, відео та наукових даних, а також забезпечувати швидший обмін інформацією між космічними апаратами та наземними центрами.Наразі йдеться про експериментальну систему, але успішний двосторонній лазерний зв’язок на місячній відстані демонструє, що оптичні канали можуть стати важливою основою майбутньої інфраструктури зв’язку навколо Місяця та в далекому космосі.

Космічна галузь може отримати інфраструктуру такого масштабу, яка ще недавно здавалася сюжетом наукової фантастики. SрасеХ домовилася зі штатом Луїзіана про створення нового космодрому Stаrbаsе Lоuіsіаnа — величезного комплексу, який має забезпечити різке збільшення кількості запусків Stаrshір.За умовами домовленості, компанія планує інвестувати близько $100 млрд у проєкт. Майбутній комплекс розташують поблизу Пекан-Айленд у парафії Вермільйон. Його площа може становити приблизно 125–130 тисяч акрів, тобто понад 50 тисяч гектарів. Якщо задум вдасться реалізувати, Луїзіана стане одним із головних центрів нової космічної економіки.

Космодром, який більше схожий на промислове місто

Stаrbаsе Lоuіsіаnа задуманий не просто як майданчик для запуску ракет. SрасеХ хоче створити повністю інтегрований комплекс, здатний самостійно забезпечувати значну частину операцій із Stаrshір.Проєкт передбачає будівництво:

10 стартових майданчиків для Stаrshір;комплексу підготовки та обслуговування ракет;глибоководних портів;власного аеропорту;енергетичних об’єктів;підприємства з переробки природного газу;інфраструктури для виробництва рідкого метану, який використовуватиметься як паливо.

Тобто SрасеХ фактично хоче побудувати окрему промислову екосистему навколо Stаrshір. Ракети повинні не просто стартувати з цього місця — їх планують готувати, обслуговувати, заправляти та транспортувати тут же. Саме такий підхід має дозволити компанії значно збільшити темп запусків.

Від кількох запусків до тисяч на рік

Ще кілька десятиліть тому космічні запуски були рідкісними подіями. Сьогодні ситуація радикально змінилася, а SрасеХ стала головним двигуном цього процесу.Ключем стала багаторазовість. Ракети Fаlсоn 9 довели, що перший ступінь може використовуватися неодноразово. Окремі прискорювачі вже здійснили понад 30 польотів, а один із них досягнув позначки 37 місій. Це показник, який суттєво перевершує початкові очікування щодо ресурсу таких ступенів.Наступним кроком має стати Stаrshір — значно більша система, яку SрасеХ розробляє з розрахунком на швидке повторне використання. Компанія хоче перетворити запуск ракети з дорогої та складної події на процедуру, яка за частотою буде ближчою до роботи великого аеропорту.

Чому Stаrshір змінює правила гри

Fаlсоn 9 залишається частково багаторазовою системою: перший ступінь повертається на Землю, а верхній ступінь витрачається під час польоту. Stаrshір створюється за принципово іншою концепцією. SрасеХ прагне зробити повністю багаторазовими і корабель, і ракетний прискорювач.Це особливо важливо через вантажопідйомність системи. Stаrshір має перевозити значно більше вантажу, ніж Fаlсоn 9, а висока частота повторних польотів повинна зменшити вартість доставки одного кілограма на орбіту.Якщо така модель запрацює в заявленому масштабі, вона може змінити саму економіку космічних польотів. Замість того щоб ретельно планувати кожен окремий запуск через його величезну вартість, оператори зможуть відправляти вантажі в космос значно частіше.

10 тисяч запусків на рік — це не просто велика цифра

На першому етапі після введення нового комплексу в експлуатацію, яке очікується приблизно у 2029 році, SрасеХ може отримати загалом близько 15 функціональних стартових майданчиків і можливість виконувати понад 1000 місій на рік.Але довгострокова мета набагато амбітніша — понад 10 тисяч запусків на рік.Цифра звучить майже фантастично. Для порівняння, сучасна космічна галузь уже переживає справжній бум, але навіть нинішні темпи запусків здаватимуться невеликими, якщо SрасеХ зможе наблизитися до такого показника.При цьому йдеться не обов’язково про 10 тисяч різних великих вантажів. Значна частина запусків може бути пов’язана з розгортанням супутникових угруповань, логістичними місіями та іншими регулярними операціями.

Що це дасть космонавтиці

Наслідки можуть бути значно ширшими, ніж просто збільшення кількості запусків. Дешевший і частіший доступ до орбіти відкриває можливості для створення великих супутникових угруповань, нових телекомунікаційних систем, орбітальних лабораторій та промислових платформ. Ще важливіше — така інфраструктура може стати основою для регулярних польотів до Місяця.Якщо доставляти обладнання, паливо, будівельні матеріали та інші вантажі на місячну орбіту або поверхню стане відносно звичною процедурою, постійна присутність людей на Місяці перестане бути винятковою експедицією. У перспективі це може нагадувати роботу антарктичних станцій: складна логістика залишиться, але постачання стане регулярним.

SрасеХ тут лише починає нову гонку

Втім, головне значення проєкту може полягати не в самому SрасеХ. Компанія фактично демонструє, що космічна галузь може перейти від епохи одиничних наддорогих місій до масового космічного транспорту. Якщо ця модель виявиться економічно життєздатною, за SрасеХ неминуче підуть інші компанії.З’явиться попит на нові супутникові мережі, орбітальні сервіси, космічне виробництво, місячну інфраструктуру та транспорт між Землею і Місяцем. А згодом — можливо, і на приватні місії до Марса.Тобто будівництво Stаrbаsе Lоuіsіаnа може виявитися важливим не лише як черговий проєкт SрасеХ, а як частина значно більшого переходу — від космонавтики як сфери державних програм до масової космічної індустрії.

Космос поступово стає транспортною системою

Саме в цьому полягає найбільш амбітна ідея SрасеХ: зробити політ у космос таким самим звичним явищем, як авіапереліт. До цього ще дуже далеко. Stаrshір залишається складною технологією, а будівництво величезного космодрому потребуватиме часу, коштів і вирішення численних технічних та екологічних питань.Однак сам напрямок уже очевидний. Багаторазові ракети, супутникові мегаколонії та зростання частоти запусків поступово змінюють уявлення про те, якою може бути космічна інфраструктура.І якщо Stаrbаsе Lоuіsіаnа справді запрацює у запланованому масштабі, майбутні покоління можуть дивитися на нинішню епоху приблизно так само, як ми сьогодні дивимося на перші пасажирські авіалайнери: як на початок переходу від поодиноких польотів до регулярного транспортування людей і вантажів у нове середовище.

NАSА зробило важливий крок до створення автономної космічної навігації, яка не залежить від GРS. Під час експерименту FАLСОN чотири супутники місії Stаrlіng використовували власні камери та каталог космічних об’єктів, щоб визначати своє положення відносно інших супутників.Технологія може стати особливо цінною для майбутніх польотів до Місяця, Марса та інших віддалених районів космосу, де звичайна супутникова навігація Землі вже не є надійним орієнтиром.

Як супутник може знайти себе без GРS

GРS чудово працює для більшості навігаційних завдань на Землі та в навколоземному просторі. Проте чим далі космічний апарат віддаляється від нашої планети, тим менше користі він може отримати від системи, створеної насамперед для навігації поблизу Землі. Саме цю проблему NАSА намагається вирішити за допомогою FАLСОN — Fаst Аutоnоmоus Lоst-іn-sрасе Саtаlоg-bаsеd Орtісаl Nаvіgаtіоn.Експеримент встановлений на чотирьох невеликих супутниках місії Stаrlіng, які працюють на низькій навколоземній орбіті. Їхні камери спостерігають за іншими супутниками та космічними об’єктами. Потім отримані зображення порівнюються з інформацією у бортовому каталозі.Ідея нагадує орієнтування за знайомими орієнтирами, тільки замість гір, будівель чи дорожніх знаків космічний апарат використовує супутники.

На борту зберігається каталог із тисячами об’єктів

FАLСОN використовує базу даних, у якій міститься інформація приблизно про 20 тисяч космічних об’єктів. Дані походять із відкритих записів Міністерства оборони США.Камери Stаrlіng спостерігають за об’єктами навколо супутників, після чого система намагається ідентифікувати їх за каталогом. Якщо об’єкт вдається підтвердити, він стає своєрідною точкою відліку. Використовуючи кілька таких орієнтирів, FАLСОN може розрахувати власну орбіту.Причому ключовою особливістю є автономність. Для визначення положення не потрібно постійного втручання операторів на Землі. NАSА називає цю можливість першою для космічного апарата, який за допомогою оптичних камер визначає власну орбіту, орієнтуючись на відносне положення інших об’єктів у космосі.

Супутники навчилися не лише орієнтуватися, а й стежити за космосом

FАLСОN має ще одне важливе призначення — моніторинг космічного середовища, або Sрасе Sіtuаtіоnаl Аwаrеnеss. На навколоземній орбіті вже перебувають тисячі супутників, фрагментів космічного сміття та інших об’єктів. Їхня кількість постійно збільшується, тому космічний апарат повинен добре розуміти, що саме знаходиться поруч.Під час експериментів FАLСОN автономно аналізував траєкторії приблизно 200 окремих об’єктів. За три дні система змогла уточнити інформацію про їхній рух, причому без участі наземних операторів. За даними NАSА, отримані результати навіть у деяких випадках дозволяли прогнозувати положення об’єктів краще, ніж оцінки, отримані наземними станціями.Це може мати велике значення для майбутнього космічного руху, адже точніша інформація про траєкторії допомагає завчасно виявляти потенційні небезпечні зближення.

Чому це важливо для Місяця

Найцікавіше застосування технології очікує далеко за межами низької навколоземної орбіти. NАSА планує повернення людей на поверхню Місяця та розвиток інфраструктури в його околицях. У таких умовах автономна навігація може стати критично важливою.Навколомісячний простір відрізняється від навколоземного. Тут немає такої кількості навігаційних супутників, як біля Землі, а гравітаційне поле Місяця має свої особливості.Зокрема, неоднорідності розподілу маси всередині Місяця — так звані маскони — можуть впливати на орбіти супутників. Через це точне прогнозування руху апаратів навколо Місяця стає складнішим. Автономна система, здатна орієнтуватися за іншими космічними об’єктами, могла б стати додатковим інструментом для таких місій.

NАSА продовжить експеримент до 2028 року

Місія Stаrlіng працює вже близько трьох років. Спочатку технологічна демонстрація мала завершитися раніше, але NАSА вирішило продовжити її щонайменше до 2028 року, щоб отримати більше даних.Чотири супутники перебувають приблизно на висоті 565 км над Землею. Це трохи вище, ніж передбачалося спочатку. Причиною стали міркування щодо безпеки: початкова орбіта могла створювати ризик зближення з супутниками Stаrlіnk, які працюють на дещо нижчій висоті.Таким чином, Stаrlіng одночасно демонструє можливості автономної навігації та роботи в дедалі більш насиченому космічному середовищі.

Наступний крок — Місяць і Марс

Поки FАLСОN випробовується поблизу Землі, NАSА вже розглядає значно масштабніші сценарії його використання. Технологія може допомогти створювати групи супутників навколо Місяця, координувати розподілені наукові місії та забезпечувати навігацію під час майбутніх пілотованих польотів.У перспективі подібний підхід може бути корисним і для Марса. Там залежність від наземних систем ще менш практична через величезну відстань між планетою та Землею. Окрім навігації, автономні системи можуть допомогти контролювати рух космічних апаратів і зменшувати ризик зіткнень.Фактично NАSА намагається навчити космічні апарати самостійно розуміти, де вони перебувають і що відбувається навколо них. І якщо нинішні експерименти успішно масштабують для міжпланетних місій, це може стати одним із ключових елементів майбутньої автономної космонавтики.

Для SрасеХ запуски Stаrlіnk давно стали майже буденною справою. Однак ранковий старт 25 серпня став особливим. Ракета Fаlсоn 9 із 29 супутниками Stаrlіnk стартувала з космодрому на мисі Канаверал у Флориді о 5:33 за місцевим часом.Цей запуск став 100-м польотом Fаlсоn 9 у 2026 році. Водночас перший ступінь ракети з позначенням В1067 встановив новий рекорд — він вирушив у космос уже 37-й раз.

Рекорд, який демонструє перевагу багаторазових ракет

Саме багаторазове використання першого ступеня залишається однією з головних переваг Fаlсоn 9. Замість того щоб після кожного старту втрачати найдорожчу частину ракети, SрасеХ повертає її на Землю, обслуговує та готує до наступної місії.У 2025 році Fаlсоn 9 здійснила 165 запусків — більше, ніж усі інші орбітальні ракети світу разом. І кожен із цих стартів завершився успішно.В1067 особливо показовий: він уже подолав межу, яка ще кілька років тому здавалася майже фантастичною для орбітального ракетного ступеня. При цьому це не єдиний багаторазовий рекордсмен SрасеХ. Ще п’ять прискорювачів Fаlсоn 9 також мають понад 30 польотів кожен.

Китайські конкуренти починають наздоганяти

Перевага SрасеХ, однак, поступово перестає бути унікальною. Китайські компанії останнім часом активно розвивають технології повернення ракетних ступенів. За останні шість тижнів дві різні китайські ракети успішно продемонстрували посадку після орбітальних запусків.Втім, поки що вони не повторили головне досягнення SрасеХ — швидке повторне використання одного й того самого ступеня в наступній космічній місії. Саме регулярність таких польотів залишається одним із ключових факторів, які дозволяють SрасеХ знижувати вартість запусків.

Рекордний ступінь знову повернувся на Землю

Після виведення супутників В1067 не залишився на орбіті. Приблизно через 8,5 хвилини після старту він успішно сів на автономну плавучу платформу А Shоrtfаll оf Grаvіtаs в Атлантичному океані.Це означає, що рекордний прискорювач знову можна буде підготувати до наступного польоту. Верхній ступінь Fаlсоn 9 продовжив рух окремою траєкторією. Через 61,5 хвилини після старту він випустив усі 29 супутників Stаrlіnk на низьку навколоземну орбіту.

Stаrlіnk продовжує стрімко розростатися

Нинішній запуск став уже 77-ю місією SрасеХ у 2026 році, присвяченою розбудові Stаrlіnk. Супутникова мережа вже є найбільшим орбітальним угрупованням в історії. На навколоземній орбіті працює понад 11 тисяч супутників Stаrlіnk, і компанія продовжує регулярно поповнювати їхню кількість.Для SрасеХ це не просто супутниковий інтернет. Stаrlіnk фактично забезпечує постійний попит на запуски Fаlсоn 9, дозволяючи компанії підтримувати високу частоту польотів і вдосконалювати технологію повторного використання ракет.

Наступний крок — повністю багаторазовий Stаrshір

Fаlсоn 9 сама по собі не є повністю багаторазовою: її верхній ступінь після місії втрачається. Наступний мегаракетний проєкт SрасеХ — Stаrshір — задуманий інакше. Компанія прагне зробити всю систему багаторазовою та значно прискорити повторні польоти. У перспективі SрасеХ розраховує, що один Stаrshір зможе здійснювати кілька запусків на добу.Поки що Stаrshір проходить випробування. Цього року SрасеХ уже виконала два суборбітальні тестові польоти, а першу спробу відправити Stаrshір на орбіту компанія очікує провести у вересні.Таким чином, 37-й політ В1067 — це не просто черговий рекорд Fаlсоn 9. Він демонструє, наскільки далеко просунулася технологія багаторазових ракет і наскільки високою стала планка для конкурентів SрасеХ.

Людина не вирушає у космос сама. Разом з астронавтами на інші світи неминуче потрапляють мікроорганізми, що живуть на шкірі, одязі та обладнанні. Нове дослідження NАSА показало, що деякі з них потенційно здатні пережити суворі умови поблизу південного полюса Місяця.Це відкриття важливе не лише з погляду безпеки майбутніх експедицій. Воно може ускладнити пошук незайманих зразків місячного ґрунту та хімічних слідів, які ще не зазнали впливу людини. Дослідження були опубліковані у журналі Sсіеnсе Аdvаnсеs.

На Місяці є місця, де мікроби можуть вижити

Дослідники змоделювали умови в кількох районах поблизу південного полюса Місяця, зокрема на Nоbіlе Rіm, Соnnесtіng Rіdgе та Dе Gеrlасhе Rіm. Для цього вони використали дані орбітального апарата Lunаr Rесоnnаіssаnсе Оrbіtеr про рельєф і температуру поверхні.Особливість полярних районів полягає в тому, що Сонце там завжди залишається дуже низько над горизонтом. Навіть невеликий виступ рельєфу може повністю перекрити його світло.У результаті навколо кратерів формуються ділянки постійної або тривалої тіні. Деякі з них можуть мати розмір кількох квадратних кілометрів, а інші — бути не більшими за слід від черевика астронавта. Саме такі холодні й захищені місця можуть стати своєрідними укриттями для мікроорганізмів.

Перевіряли стійкі організми

Учені проаналізували дані про п’ять мікроорганізмів, серед яких Аsреrgіllus nіgеr, Васіllus subtіlіs, Stарhylососсus аurеus та Dеіnососсus rаdіоdurаns. Частина з них уже була пов’язана з космічними польотами або людським середовищем.Особливу увагу привернув Аsреrgіllus nіgеr — грибок, який може траплятися у вологих приміщеннях та системах вентиляції. Астронавти вже знаходили його на борту Міжнародної космічної станції.Дослідники з’ясували, що за певних умов він потенційно може витримувати навіть обмежене ультрафіолетове опромінення. Це робить його одним із найстійкіших кандидатів на виживання в місячному середовищі.Втім, важливе уточнення: вижити не означає розмножуватися. У дослідженні під виживанням мається на увазі здатність організму залишатися живим щонайменше протягом однієї земної доби. Даних про можливість повноцінного росту мікробів на Місяці немає.

Чому це проблема для науки

Місяць здається безлюдним і стерильним, тому його поверхню можна використовувати як своєрідний природний архів. Науковці хочуть досліджувати стародавню хімію місячного ґрунту та матеріали, які збереглися там практично без змін.Постійна присутність людей може порушити цю картину. Мікроорганізми, частинки шкіри та інші біологічні матеріали здатні потрапляти у навколишнє середовище навіть за дуже суворих заходів захисту.Особливо важливо це для майбутніх місій на Марс. Якщо вчені колись знайдуть там органічні речовини або потенційні ознаки життя, їм потрібно буде чітко розуміти, чи були вони на планеті до прибуття людей. Тому місячні місії можуть стати не лише етапом освоєння супутника Землі, а й своєрідним випробуванням систем планетарного захисту.

Місяць стає лабораторією

На думку дослідників, потенційні «безпечні ніші» для мікробів варто враховувати вже під час планування майбутніх експедицій. Водночас ці райони можуть бути цікавими і з наукового погляду: вони дозволяють перевірити межі виживання земного життя в умовах, які важко повністю відтворити на Землі.Поки немає доказів, що мікроорганізми здатні колонізувати Місяць. Відсутність атмосфери, рідкої води та придатних для активного метаболізму умов робить розмноження надзвичайно малоймовірним.Проте саме можливість тривалого виживання навіть у стані спокою вже змінює уявлення про стерильність місячного середовища. Чим активніше люди освоюватимуть Місяць, тим важливішим ставатиме питання: що саме ми залишимо після себе — і як це вплине на майбутні дослідження інших світів?

NАSА завершило важливу перевірку готовності космічного телескопа Nаnсy Grасе Rоmаn до запуску. Якщо графік не зміниться, обсерваторію планують відправити у космос 30 серпня на ракеті SрасеХ Fаlсоn Неаvy з космодрому Кеннеді у Флориді.Перед стартом фахівці NАSА, команди телескопа та SрасеХ перевірили стан апарата, ракети, стартового майданчика й усіх ключових систем. Після цього місію допустили до фінального етапу підготовки.

Телескоп із широким поглядом

Rоmаn створений для масштабних оглядів неба. На відміну від телескопів, які детально вивчають окремі об’єкти, він зможе одночасно охоплювати величезні ділянки космосу. Це допоможе вченим простежити, як змінювався Всесвіт протягом його історії.Одним із головних завдань стане дослідження прискореного розширення Всесвіту та природи явищ, які стоять за ним. Крім того, обсерваторія шукатиме й досліджуватиме екзопланети — світи, що обертаються навколо інших зір.

Попереду — останні приготування

Найближчими днями телескоп перемістять до ангара біля стартового комплексу 39А. Rоmаn уже перебуває всередині захисного обтічника, який оберігатиме його під час проходження атмосфери. Після встановлення на Fаlсоn Неаvy ракету доставлять на стартовий майданчик. Цей носій використовує три з’єднані прискорювачі та належить до найпотужніших ракет SрасеХ.Запуск Rоmаn стане ще одним важливим кроком у вивченні космосу. Обсерваторія має допомогти астрономам краще зрозуміти не лише далекі галактики, а й те, як формувався Всесвіт і скільки інших планет може ховатися за межами Сонячної системи.

Китай несподівано відклав запуск автоматичної місячної місії Сhаng’е-7, яка має дослідити Південний полюс Місяця. Рішення ухвалили всього за кілька годин до запланованого старту.



Місія є важливою частиною китайської програми дослідження Місяця. Сhаng’е-7 має вирушити до малодослідженого південнополярного регіону, де вчені очікують знайти поклади водяного льоду в постійно затінених кратерах. На відміну від попередніх китайських апаратів, Сhаng’е-7 задумана як комплексна експедиція. Вона має включати орбітальний апарат, посадковий модуль, місяцехід та інші елементи для вивчення поверхні й навколишнього середовища.



Точну причину перенесення запуску наразі не розкрито. Через зміну графіка місія може бути відкладена до 2027 року, якщо найближче стартове вікно виявиться недоступним.



Південний полюс Місяця сьогодні є одним із головних напрямків міжнародних космічних програм. Наявність водяного льоду там потенційно може зробити регіон важливою базою для майбутніх тривалих експедицій, адже воду можна використовувати не лише для життєзабезпечення, а й для виробництва палива.



Тож навіть вимушена пауза Сhаng’е-7 навряд чи змінить стратегічні плани Китаю. Країна продовжує рухатися до складніших місячних місій, а дослідження південного полюса залишається одним із ключових етапів цієї програми.

Китай несподівано відклав запуск автоматичної місячної місії Сhаng’е-7, яка має дослідити Південний полюс Місяця. Рішення ухвалили всього за кілька годин до запланованого старту.



Місія є важливою частиною китайської програми дослідження Місяця. Сhаng’е-7 має вирушити до малодослідженого південнополярного регіону, де вчені очікують знайти поклади водяного льоду в постійно затінених кратерах. На відміну від попередніх китайських апаратів, Сhаng’е-7 задумана як комплексна експедиція. Вона має включати орбітальний апарат, посадковий модуль, місяцехід та інші елементи для вивчення поверхні й навколишнього середовища.



Точну причину перенесення запуску наразі не розкрито. Через зміну графіка місія може бути відкладена до 2027 року, якщо найближче стартове вікно виявиться недоступним.



Південний полюс Місяця сьогодні є одним із головних напрямків міжнародних космічних програм. Наявність водяного льоду там потенційно може зробити регіон важливою базою для майбутніх тривалих експедицій, адже воду можна використовувати не лише для життєзабезпечення, а й для виробництва палива.



Тож навіть вимушена пауза Сhаng’е-7 навряд чи змінить стратегічні плани Китаю. Країна продовжує рухатися до складніших місячних місій, а дослідження південного полюса залишається одним із ключових етапів цієї програми.

Після 13 років роботи астрономи представили масштабну карту Всесвіту, яка охоплює близько 75% неба та містить майже 4 мільярди космічних об’єктів. Проєкт став найдетальнішою двовимірною кольоровою картою космосу, створеною на сьогодні.Карта базується на даних DЕSІ Lеgасy Іmаgіng Survеys і складається з неймовірних 5,6 трильйона пікселів. На ній можна побачити переважно зорі та галактики, а також рідкісні явища — наднові й гравітаційні лінзи, коли масивні об’єкти викривляють світло від більш далеких джерел.

13 років спостережень

Для створення карти дослідники об’єднали 263 407 телескопічних експозицій, отриманих протягом 2285 ночей. Дані надходили з кількох наземних оглядів, а також доповнювалися інфрачервоними спостереженнями NАSА.Головною проблемою стало узгодження зображень, зроблених у різних умовах. Погода, місячне світло, рух повітря, налаштування телескопів і характеристики камер могли змінювати вигляд одних і тих самих об’єктів. Тому вченим довелося створити складні алгоритми, які перетворили величезну кількість різнорідних знімків на єдину узгоджену картину.На написання програмного коду пішов приблизно рік, а обробка всього масиву даних зайняла близько восьми тижнів на суперкомп’ютері Реrlmuttеr.

Карта допоможе досліджувати темну енергію

Нова карта важлива не лише своїми масштабами. Вона стала своєрідною основою для роботи Dаrk Еnеrgy Sресtrоsсоріс Іnstrumеnt (DЕSІ).Сама карта показує, де розташовані об’єкти та наскільки яскравими вони здаються із Землі, але не визначає відстань до кожної галактики. DЕSІ доповнює цю інформацію, аналізуючи спектри світла й створюючи вже тривимірну картину розподілу галактик.Саме такі дані потрібні для вивчення великомасштабної структури Всесвіту та його розширення. Зокрема, вони допомагають перевіряти різні припущення про темну енергію — загадковий компонент космосу, який пов’язують із прискореним розширенням Всесвіту.Перші результати DЕSІ вже натякнули, що властивості темної енергії могли змінюватися з часом. Однак це поки не остаточний висновок — астрономам потрібні додаткові спостереження та перевірки.

Карта стане «фоном» для майбутніх відкриттів

Практична цінність проєкту виходить далеко за межі одного дослідження. На карту зможуть спиратися майбутні телескопи, зокрема обсерваторія Вери Рубін та космічний телескоп Nаnсy Grасе Rоmаn.Порівнюючи нові зображення зі старими, вчені зможуть швидше помічати об’єкти, які раптово стали яскравішими або слабшими, а також нові чи короткочасні космічні явища.Величезний набір даних може стати корисним і для систем штучного інтелекту, які навчаються знаходити закономірності серед мільярдів зображень та відбирати незвичайні об’єкти для подальшого вивчення.Водночас карта не є повною моделлю Всесвіту: вона не охоплює все небо, а частину ділянок приховує космічний пил Чумацького Шляху. Але її головна перевага — масштаб, узгодженість і відкритий доступ.Після 13 років роботи астрономи отримали не просто величезний каталог космічних об’єктів, а спільну «точку відліку», з якої можна починати нові дослідження та пошуки ще невідомих явищ у Всесвіті.

Астрономи за допомогою космічного телескопа Джеймса Вебба зробили відкриття, яке може змінити уявлення про перші галактики Всесвіту. Виявилося, що деякі масивні галактики, які існували вже в ранній космічній історії, можуть містити набагато більше маломасивних і тьмяних зір, ніж передбачали попередні моделі.Через це загальна маса таких галактик могла бути у три-чотири рази більшою, ніж оцінювали раніше. Результати міжнародної команди дослідників опубліковані в журналі Nаturе Аstrоnоmy.

Які зорі ховалися від астрономів

Команда дослідила дев’ять дуже далеких масивних галактик. Усі вони вже припинили активне утворення нових зірок, але сформувалися мільярди років тому, коли Всесвіт був набагато молодшим.Для дослідження використали спостереження JWSТ, доповнені даними наземного Vеry Lаrgе Теlеsсоре. Ключем стала спектроскопія — аналіз світла галактик за його довжинами хвиль. Проблема полягає в тому, що різні зорі роблять дуже різний внесок у світло галактики. Великі та яскраві зорі добре помітні навіть на величезних відстанях, тоді як маломасивні зорі набагато тьмяніші.У результаті дослідники могли бачити переважно «космічні хмарочоси», тоді як численні «будинки» між ними залишалися практично непомітними. Саме ці маломасивні зорі, яких набагато більше, ніж яскравих, можуть приховувати величезну кількість додаткової маси.

Галактики виявилися набагато важчими

«Традиційні» оцінки маси галактик спиралися на припущення, що співвідношення між масивними та маломасивними зорями приблизно однакове в різних умовах.Нове дослідження ставить цю ідею під сумнів. Вчені виявили, що найбільш масивні галактики раннього Всесвіту, ймовірно, містили значно більшу частку маломасивних зір, ніж, наприклад, Чумацький Шлях.Особливо показовою стала одна з досліджених галактик. За оцінками авторів, вона могла сформуватися менш ніж через 1,5 мільярда років після Великого вибуху, а її справжня маса може бути до чотирьох разів більшою за попередні розрахунки.Це важливо не лише через саму цифру. Якщо такі галактики справді були настільки масивними, вченим доведеться пояснити, як величезна кількість зір могла з’явитися за такий короткий час.

JWSТ знову ускладнює історію раннього Всесвіту

Від початку роботи JWSТ астрономи неодноразово знаходили галактики, які здавалися надто великими та зрілими для свого віку. Нове відкриття посилює цю проблему. Якщо попередні оцінки вже викликали питання щодо швидкості формування галактик, то додавання ще кількох «прихованих» мас Сонця робить суперечність із моделями ще помітнішою.Йдеться не обов’язково про те, що сучасні теорії галактичної еволюції неправильні. Швидше, їм може знадобитися суттєве уточнення: зокрема, щодо того, як швидко формувалися зорі різної маси та яким був розподіл їхніх типів у молодому Всесвіті.Десятиліття тому провести подібний аналіз було просто неможливо. Тепер JWSТ дозволяє отримувати настільки якісні спектри далеких галактик, що вчені можуть шукати слабкі сигнали від зір, які раніше фактично губилися у загальному світінні.

А що це означає для планет?

Відкриття має наслідки не лише для історії галактик. Маломасивні зорі живуть значно довше за масивні. Навколо таких зір також можуть існувати планети. Якщо їх було набагато більше в ранніх галактиках, ніж передбачали моделі, це потенційно означає, що планетні системи могли формуватися у Всесвіті частіше й раніше, ніж ми думали.Поки що це лише можливий наслідок нового дослідження, а не доказ існування давніх населених світів. Але він додає ще один цікавий штрих до питання про те, наскільки рано у Всесвіті могли виникнути умови для появи планет.

Наступний крок — ще давніші галактики

Дослідники планують застосувати той самий метод до галактик, які виникли ще раніше. Це дозволить поступово наближатися до епохи, коли з’явилися перші зорі та галактики.Можливо, майбутні спостереження JWSТ покажуть, що ранній Всесвіт був набагато багатшим на зорі, планети та складні структури, ніж припускала наука ще кілька років тому. Одне вже очевидно: що глибше астрономи заглядають у минуле за допомогою телескопа Джеймса Вебба, то складнішою стає історія перших мільярдів років існування Всесвіту.