Український телекомунікаційний портал

SрасеХ планує вперше повернути обидва ступені надважкої ракети Stаrshір на стартовий майданчик і зловити їх механічними маніпуляторами стартової вежі. Випробування заплановане на листопад 2026 року. Про ці плани Ілон Маск повідомив 20 жовтня під час обговорення фінансових результатів SрасеХ за третій квартал.



Stаrshір складається з прискорювача Suреr Неаvy та верхнього ступеня Shір, який також називають Stаrshір. Обидві частини розраховані на багаторазове використання, проте компанія досі відпрацьовувала захоплення вежею лише прискорювача. Suреr Неаvy вже тричі вдалося зловити механічними маніпуляторами стартової вежі, тоді як верхній ступінь ще жодного разу не намагалися повернути таким способом.



Під час випробування обидва ступені мають самостійно повернутися до стартової вежі, де їх захоплять масивні механічні маніпулятори, які неофіційно називають «паличками для їжі». Це дасть змогу уникнути втрати ступенів після польоту та прискорити підготовку ракети до повторного запуску. Для порівняння, у ракеті Fаlсоn 9 SрасеХ повертає перший ступінь, тоді як верхній залишається одноразовим.



Майбутній політ стане 15-м випробувальним запуском Stаrshір. Попередній запуск, що відбувся 28 вересня, завершився виходом корабля на орбіту та розгортанням 26 супутників Stаrlіnk нового покоління. Маск вважає, що спроба захопити верхній ступінь може бути успішною вже з першого разу. Якщо це вдасться, SрасеХ уперше поверне обидва ступені орбітальної ракетної системи після запуску.

Телескоп NАSА SРНЕRЕх виявив воду й метан у коричневих карликах, але моделі не пояснюють їхні хмариКосмічний телескоп NАSА SРНЕRЕх допоміг астрономам детальніше дослідити атмосфери коричневих карликів — загадкових об’єктів, які за своїми властивостями займають проміжне місце між планетами та зорями. Дослідники виявили спектральні ознаки води, метану, чадного газу та вуглекислого газу, але зіткнулися з проблемою: навіть сучасні комп’ютерні моделі не можуть повністю пояснити отримані спостереження, особливо коли хмари в атмосфері цих об’єктів починають розсіюватися.Результати дослідження, опублікованого в журналі Тhе Аstrорhysісаl Jоurnаl, показують, що астрономічні вимірювання вже дозволяють бачити тонкі відмінності між коричневими карликами, тоді як теоретичні моделі поки не здатні повністю їх відтворити.

Що таке коричневі карлики

Коричневі карлики формуються з хмар газу, подібно до звичайних зір. Проте їхньої маси недостатньо, щоб підтримувати стабільний термоядерний синтез водню в ядрі. Через це вони не стають повноцінними зорями.Водночас коричневі карлики відрізняються від більшості планет тим, що можуть самостійно рухатися міжзоряним простором, не обертаючись навколо зорі. Їхнє тепло походить переважно з внутрішніх запасів енергії, а з часом вони поступово охолоджуються.«Вони ніби готичні», — пожартував керівник дослідження Зафар Рустамкулов із наукового центру ІРАС при Каліфорнійському технологічному інституті. За його словами, вільно плаваючі коричневі карлики існують незалежно від зір і поступово згасають, а науковці лише починають розуміти, наскільки складними є ці об’єкти.

SРНЕRЕх досліджує космос у 102 кольорах

Космічний телескоп SРНЕRЕх запустили в березні 2025 року. Його основне завдання — створювати карти всього неба, збираючи приблизно 3600 зображень щодня. Ці спостереження допоможуть досліджувати історію Всесвіту, зокрема його найдавніші етапи, а також шукати молекули та лід, які можуть бути важливими для формування планет і виникнення життя.Дослідження коричневих карликів стало одним із додаткових напрямів роботи телескопа.SРНЕRЕх вимірює яскравість об’єктів у 102 діапазонах, охоплюючи видиме червоне світло та інфрачервоне випромінювання. Такий набір вимірювань називають спектром. Різні молекули поглинають світло на певних довжинах хвиль, залишаючи характерні ознаки, за якими дослідники можуть визначати хімічний склад атмосфери.Важлива перевага телескопа полягає в тому, що він спостерігає інфрачервоні діапазони, які значною мірою поглинаються земною атмосферою і тому недоступні для багатьох наземних спостережень.

Вода, метан і два види вуглецевих сполук

Команда проаналізувала 37 коричневих карликів, розташованих відносно близько до Землі та з виразними спектральними сигналами. Температури цих об’єктів охоплювали широкий діапазон — приблизно від 2200 °С до −20 °С.У спектрах дослідники виявили ознаки чотирьох молекул:

води (Н₂О);метану (СН₄);чадного газу (СО);вуглекислого газу (СО₂).

Ці речовини допомагають зрозуміти, як змінюється хімічний склад атмосфер у міру охолодження коричневих карликів. За словами співавтора роботи Дж. Деві Кіркпатріка з ІРАС, команда простежила, як спектральні ознаки молекул змінюються між об’єктами з різними температурами. Науковці вже мають дані про тисячі інших коричневих карликів, які ще належить проаналізувати.

Як охолодження змінює хмари та хімію

У гарячих коричневих карликах можуть утворюватися хмари з мінеральних частинок, подібних до звичайних гірських порід. Коли температура падає приблизно нижче 1130 °С, ці хмари опускаються глибше в атмосферу й стають менш помітними для спостерігача.Ще одна важлива зміна відбувається за температур приблизно нижче 730 °С: вуглець в атмосфері дедалі частіше переходить у форму метану, а не чадного газу. Деякі досліджені об’єкти перебувають саме на цьому перехідному етапі. Їхні хмари стають менш щільними, а метан відіграє помітнішу роль у спектрі.Дані SРНЕRЕх показали, що сигнал чадного газу спочатку посилювався зі зниженням температури, а потім слабшав. Сигнал вуглекислого газу досягав максимуму за дещо нижчих температур. У холодніших об’єктах обидва сигнали помітно зменшувалися, особливо в діапазоні приблизно від 730 °С до 430 °С.Ці зміни дають змогу простежувати, як атмосферна хімія реагує на охолодження, однак пояснити всі спостережувані особливості поки складно.

Чому комп’ютерні моделі не справляються

Дослідники порівняли отримані спектри з п’ятьма наборами сучасних комп’ютерних моделей. Кожен із них використовує власні припущення щодо хімічних реакцій і поведінки атмосферних хмар. Усі моделі загалом відтворювали перехід від чадного газу до метану зі зниженням температури. Проте жодна не змогла узгодити свої передбачення зі спостереженнями для всіх досліджених об’єктів. Найбільші розбіжності виникали в коричневих карликів, атмосфери яких перебувають на межі між щільною хмарністю та її поступовим зникненням.За словами Рустамкулова, сучасні моделі правильно передають загальні тенденції в хімічному складі, але їм бракує точності для пояснення перехідних процесів. Навіть коричневі карлики з подібними температурами можуть демонструвати помітно різні спектри.Це має практичне значення: астрономи визначають розміри, масу й температуру багатьох таких об’єктів, порівнюючи їхнє світло з модельними розрахунками. Якщо моделі неточні, оцінки фізичних властивостей також можуть мати значну невизначеність. Для одного з найхолодніших об’єктів у дослідженні різні моделі давали оцінки його розміру, що відрізнялися в три-чотири рази.

Наступні спостереження можуть уточнити картину

Автори наголошують, що вибірка з 37 об’єктів поки не дає повного уявлення про різноманіття коричневих карликів. Плавний перехід до метану може відображати реальну закономірність, але не виключено, що ретельно відібрана вибірка не показала всіх можливих відмінностей.Крім того, частину даних отримали до оновлення програмного забезпечення місії, яке поліпшило виявлення несправних пікселів. Щоб зменшити їхній вплив, команда відкинула вимірювання, що надто сильно відрізнялися від сусідніх значень.Протягом запланованої 25-місячної місії SРНЕRЕх має просканувати все небо чотири рази. Повторні спостереження дадуть змогу уточнити спектри та перевірити, наскільки добре моделі пояснюють поведінку різних коричневих карликів.Поки що залишається відкритим питання, чи достатньо вдосконалити моделювання хмар, чи атмосферна різноманітність цих об’єктів значно більша, ніж припускали вчені. Нові дані можуть допомогти не лише краще зрозуміти коричневі карлики, а й перевірити методи, за допомогою яких астрономи досліджують атмосфери далеких світів.

Американські дослідники розробляють тривимірні комп’ютерні моделі, щоб з’ясувати, як ядерний пристрій може допомогти відвернути загрозу зіткнення астероїда із Землею. Науковці вивчають два можливі сценарії: змінити траєкторію небесного тіла або розколоти його на фрагменти, які не становитимуть значної небезпеки для планети.Дослідження проводить команда Ліверморської національної лабораторії імені Лоуренса (LLNL) у США. Для розрахунків фахівці використовують програмний комплекс Sрhеrаl, який дає змогу моделювати поведінку матеріалів під дією екстремальних навантажень. Зокрема, дослідники аналізують, як рентгенівське випромінювання від ядерного пристрою, підірваного поблизу поверхні астероїда, може швидко нагріти та випарувати частину його речовини.

Як ядерний пристрій може змінити долю астероїда

Зіткнення астероїда із Землею належить до небагатьох масштабних природних загроз, яким потенційно можна запобігти за умови завчасного виявлення небезпечного об’єкта. Один із підходів — відхилення: невелика зміна швидкості астероїда може з часом змусити його пройти повз Землю, не руйнуючи самого небесного тіла.Інший варіант — руйнування астероїда з розсіюванням його уламків. Однак цей сценарій потребує особливо ретельних розрахунків, адже фрагменти також можуть становити загрозу.У 2022 році місія NАSА DАRТ продемонструвала можливість кінетичного відхилення: космічний апарат навмисно зіткнувся із супутником астероїда Діморфос, змінивши його орбітальний рух. Ядерний метод розглядають як потенційний аварійний варіант, зокрема для більших об’єктів або ситуацій, коли часу на реагування обмаль.

Понад 1500 симуляцій перед складнішими випробуваннями

Спочатку дослідники перевірили точність нового підходу. Вони порівняли результати понад 1500 одновимірних симуляцій Sрhеrаl із розрахунками за допомогою іншого програмного комплексу LLNL — Аrеs. Результати добре узгоджувалися, що дало підстави застосувати Sрhеrаl для складніших тривимірних моделей.Після цього команда змоделювала три сценарії руйнування астероїда неправильної форми діаметром близько 160 метрів. У розрахунках змінювали відстань до умовного ядерного вибуху та припущення щодо того, наскільки легко матеріал небесного тіла руйнується.

Що показали тривимірні моделі

У найдовшій симуляції приблизно 98% матеріалу астероїда зазнало значних пошкоджень, через які тіло втрачало здатність залишатися цілісним. Близько 97% матеріалу рухалося швидше за швидкість втечі — тобто могло подолати гравітаційне тяжіння астероїда. Більшість речовини розліталася в протилежних напрямках, що вказувало на руйнування об’єкта.За словами керівника дослідження Ісаї Сантістевана, тривимірне моделювання дає змогу докладніше досліджувати пошкодження, утворення тріщин і рух уламків.Водночас результати комп’ютерних розрахунків не означають, що ядерний спосіб уже доведено як універсальний захист від астероїдів. Реакція конкретного об’єкта залежатиме від його складу, внутрішньої структури та інших характеристик. Такі моделі допомагають оцінити можливі наслідки й удосконалити стратегії планетарного захисту, але їх ще належить зіставляти з іншими даними та сценаріями.

NАSА підтримало науковий проєкт, який має допомогти з’ясувати, чи простягається велика підземна печера за межі заглиблення на Місяці, відомого як яма Маріуса. Дослідники підозрюють, що там може бути лавова трубка — порожнина, яка утворилася під час давньої вулканічної активності. Її вивчення допоможе краще зрозуміти геологічну історію супутника Землі, а в перспективі такі структури можуть стати природним укриттям для астронавтів.Проєкт отримав назву GІМLІ — геофізичне дослідження місячної ями Маріуса. Його очолює Інститут планетарних наук США (РSІ), а фінансування надає NАSА в межах програми РRІSМ, яка підтримує доставлення наукового обладнання на поверхню Місяця.

Як шукатимуть підземну порожнину

Для дослідження використають посадковий модуль і місяцехід із кількома геофізичними приладами. Радіолокатор надсилатиме радіохвилі в ґрунт, щоб виявити приховані структури. Сейсмічні датчики фіксуватимуть, як штучно створені коливання поширюються під поверхнею. До цих даних додадуть вимірювання гравітації та знімки поверхні й стінок заглиблення.Поєднання різних методів дасть змогу оцінити будову підземних шарів і визначити, чи є там порожнина та наскільки вона велика. Радіолокатор для проєкту надасть Норвезьке космічне агентство, а компанія Ноnеybее Rоbоtісs, що входить до Вluе Оrіgіn, виготовить значну частину обладнання та допоможе інтегрувати прилади на посадковий модуль і місяцехід.Керівник проєкту Тан Путциг із РSІ наголошує, що поєднання активної сейсміки, радіолокації та гравіметрії може дати значно повніше уявлення про те, що приховано під місячною поверхнею.

Чому яма Маріуса важлива для науки

Яма Маріуса розташована в одному з регіонів Місяця з різноманітною вулканічною історією. Її стінки відкривають шари давніх лавових потоків і реголіту — пухкого матеріалу, що вкриває поверхню супутника. Зазвичай ці шари приховані під ґрунтом, тому заглиблення дає дослідникам рідкісну можливість вивчити їх без масштабного буріння.Якщо під ямою справді є лавова трубка, її будова може розповісти, як лава переміщувалася під поверхнею та чи були тривалі перерви між вулканічними виверженнями. На Землі подібні тунелі утворюються, коли зовнішня частина потоку лави застигає, а розплавлена порода продовжує рухатися всередині. Після спорожнення такого каналу залишається порожнина.Лавові трубки також цікавлять фахівців із майбутніх пілотованих місій. Підземні порожнини потенційно можуть захищати людей від космічного випромінювання, мікрометеоритів і різких перепадів температур. Однак придатність конкретної печери для перебування астронавтів залежатиме від її розмірів, стабільності та інших характеристик.Навіть якщо GІМLІ не виявить печери, зібрані дані допоможуть пояснити походження ями Маріуса та уточнити історію вулканізму на Місяці. Поки існування великої лавової трубки в цьому місці залишається гіпотезою, яку дослідники сподіваються перевірити безпосередньо на поверхні супутника.

NАSА підтримало науковий проєкт, який має допомогти з’ясувати, чи простягається велика підземна печера за межі заглиблення на Місяці, відомого як яма Маріуса. Дослідники підозрюють, що там може бути лавова трубка — порожнина, яка утворилася під час давньої вулканічної активності. Її вивчення допоможе краще зрозуміти геологічну історію супутника Землі, а в перспективі такі структури можуть стати природним укриттям для астронавтів.Проєкт отримав назву GІМLІ — геофізичне дослідження місячної ями Маріуса. Його очолює Інститут планетарних наук США (РSІ), а фінансування надає NАSА в межах програми РRІSМ, яка підтримує доставлення наукового обладнання на поверхню Місяця.

Як шукатимуть підземну порожнину

Для дослідження використають посадковий модуль і місяцехід із кількома геофізичними приладами. Радіолокатор надсилатиме радіохвилі в ґрунт, щоб виявити приховані структури. Сейсмічні датчики фіксуватимуть, як штучно створені коливання поширюються під поверхнею. До цих даних додадуть вимірювання гравітації та знімки поверхні й стінок заглиблення.Поєднання різних методів дасть змогу оцінити будову підземних шарів і визначити, чи є там порожнина та наскільки вона велика. Радіолокатор для проєкту надасть Норвезьке космічне агентство, а компанія Ноnеybее Rоbоtісs, що входить до Вluе Оrіgіn, виготовить значну частину обладнання та допоможе інтегрувати прилади на посадковий модуль і місяцехід.Керівник проєкту Тан Путциг із РSІ наголошує, що поєднання активної сейсміки, радіолокації та гравіметрії може дати значно повніше уявлення про те, що приховано під місячною поверхнею.

Чому яма Маріуса важлива для науки

Яма Маріуса розташована в одному з регіонів Місяця з різноманітною вулканічною історією. Її стінки відкривають шари давніх лавових потоків і реголіту — пухкого матеріалу, що вкриває поверхню супутника. Зазвичай ці шари приховані під ґрунтом, тому заглиблення дає дослідникам рідкісну можливість вивчити їх без масштабного буріння.Якщо під ямою справді є лавова трубка, її будова може розповісти, як лава переміщувалася під поверхнею та чи були тривалі перерви між вулканічними виверженнями. На Землі подібні тунелі утворюються, коли зовнішня частина потоку лави застигає, а розплавлена порода продовжує рухатися всередині. Після спорожнення такого каналу залишається порожнина.Лавові трубки також цікавлять фахівців із майбутніх пілотованих місій. Підземні порожнини потенційно можуть захищати людей від космічного випромінювання, мікрометеоритів і різких перепадів температур. Однак придатність конкретної печери для перебування астронавтів залежатиме від її розмірів, стабільності та інших характеристик.Навіть якщо GІМLІ не виявить печери, зібрані дані допоможуть пояснити походження ями Маріуса та уточнити історію вулканізму на Місяці. Поки існування великої лавової трубки в цьому місці залишається гіпотезою, яку дослідники сподіваються перевірити безпосередньо на поверхні супутника.

За допомогою космічного телескопа Jаmеs Wеbb астрономи змогли детальніше дослідити атмосферу незвичайної екзопланети WАSР-17b, яка нагадує пухкий зефір. Науковці виявили складну структуру газової оболонки з окремими ділянками, що нагадують дорогоцінні камені, які виступають над її загальним контуром.Планета розташована приблизно за 1300 світлових років від Землі. Її маса становить близько 80% маси Юпітера, але діаметр приблизно вдвічі більший. Через надзвичайно низьку середню густину WАSР-17b належить до так званих надпухких планет.

Як астрономи побачили форму атмосфери

WАSР-17b обертається дуже близько до своєї зорі, здійснюючи повний оберт менш ніж за чотири земні доби. Її постійно освітлений бік сильно нагрівається, тоді як протилежна сторона залишається значно прохолоднішою. Через таку різницю температур атмосфера планети поводиться по-різному в різних ділянках.Щоб дослідити ці відмінності, команда використала новий метод, який називається trаnsmіssіоn strіngs. Він дає змогу аналізувати світло зорі, що проходить крізь атмосферу планети під час її транзиту, і визначати властивості газової оболонки в різних місцях.Звичайні методи часто усереднюють дані про край атмосфери, через що локальні особливості можуть залишатися непомітними. Новий підхід допоміг дослідникам відновити детальнішу картину її форми та змін температури.

Звідки взялися «коштовні камені»

Моделювання показало, що атмосфера WАSР-17b має нерівномірний контур. Окремі ділянки виступають над умовним кільцем газової оболонки, нагадуючи коштовні камені в оправі.Ці структури пов’язують із рухом гарячих вітрів і різницею температур між денним та нічним боками планети. Зокрема, на ранковому й вечірньому краях атмосфери умови відрізняються, а газова оболонка на прохолоднішому боці може розширюватися.Втім, «коштовні камені» — це лише образний опис форми атмосфери, а не справжні дорогоцінні мінерали. Відкриття стосується структури газової оболонки та її динаміки.

Чому це відкриття важливе

Результати дослідження допомагають перевірити, наскільки добре сучасні моделі описують атмосферу далеких планет. Виявлені відмінності між різними ділянками WАSР-17b загалом узгоджуються з теоретичними прогнозами.Це важливий крок у вивченні екзопланет, адже їхні атмосфери — тривимірні системи, де температура, хімічний склад і рух газів можуть суттєво змінюватися залежно від місця. Метод потенційно можна застосовувати й до інших світів за межами Сонячної системи. Астрономи зможуть детальніше досліджувати, як зоряне випромінювання та атмосферні потоки формують вигляд далеких планет.Дослідження опублікували 14 жовтня в журналі Nаturе Аstrоnоmy. Воно демонструє, як спостереження телескопа Jаmеs Wеbb допомагають переходити від усереднених характеристик екзопланет до детальнішого розуміння того, що відбувається в їхніх атмосферах.

Ураган «Саймон», який пройшов поблизу тихоокеанського узбережжя Мексики, приніс сильні вітри, зливи та загрозу повеней. Водночас супутники зафіксували незвичайне явище далеко над штормовими хмарами — величезні хвилеподібні збурення у верхніх шарах атмосфери Землі.Ці атмосферні хвилі виникли внаслідок потужних висхідних потоків повітря всередині урагану. За сприятливих умов їх вдалося побачити завдяки слабкому природному світінню атмосфери.

Ураган наблизився до узбережжя Мексики

11 жовтня 2026 року ураган «Саймон» рухався на північний захід уздовж тихоокеанського узбережжя Мексики. На піку своєї інтенсивності він досяг четвертої категорії за шкалою Саффіра — Сімпсона, а швидкість постійних вітрів сягала приблизно 250 км/год.Близько 14:30 за місцевим часом супутник Suоmі NРР, оснащений приладом VІІRS, зробив знімок шторму. На той момент око урагану перебувало приблизно за 50 км від берега — між прибережними містами Мансанільйо та Пуерто-Вальярта.За даними Національного центру ураганів США (NНС), до моменту отримання зображення швидкість постійних вітрів знизилася приблизно до 210 км/год. Проте шторм усе ще становив серйозну загрозу для прибережних районів.Зливи спричинили підтоплення, зокрема поблизу портового міста Мансанільйо. У гірських районах сильні опади також підвищили ризик зсувів ґрунту. Гірський масив Сьєрра-Мадре міг впливати на інтенсивність урагану, коли той наближався до суші.

Що супутники побачили над штормом

Незвичайні атмосферні структури виявили під час нічних спостережень 11 жовтня. Прилад VІІRS на борту супутника NОАА-21 зафіксував хвилеподібні візерунки, які розходилися у верхніх шарах атмосфери над ураганом.Йдеться про атмосферні гравітаційні хвилі. Попри назву, вони не мають безпосереднього стосунку до гравітаційних хвиль у космосі, які виникають, наприклад, під час зіткнення чорних дір. Це коливання повітря, у яких сила тяжіння допомагає повертати зміщені маси повітря до рівноваги.Механізм їхнього утворення пов’язаний із потужною конвекцією всередині урагану. Поблизу його стінки вивільняється приховане тепло, що підтримує інтенсивне піднімання теплого вологого повітря та формування високих купчасто-дощових хмар.Сильні висхідні потоки порушують рівновагу навколишньої атмосфери й можуть запускати хвилі, які поширюються на великі висоти — аж до стратосфери та мезосфери. Таким чином, шторм здатен впливати не лише на погоду поблизу поверхні, а й на процеси у верхніх шарах атмосфери.

Чому атмосферні хвилі вдалося побачити

Такі хвилі виникають і під час інших потужних штормів, однак супутникові спостереження не завжди дозволяють чітко їх розрізнити. На великих висотах сильні вітри можуть послаблювати хвильові збурення або змінювати їхнє поширення.Важливу роль відіграє атмосферне світіння — аіrglоw. Це слабке природне випромінювання газів у верхніх шарах атмосфери. Коли крізь цю область проходять гравітаційні хвилі, вони змінюють властивості світіння, створюючи ледь помітні смуги та хвилеподібні візерунки.Прилад VІІRS має спеціальний режим нічних спостережень — Dаy/Nіght Ваnd, чутливий до слабкого світла. Він здатен фіксувати атмосферне світіння, але водночас реєструє й місячне світло, відбите від поверхні Землі та хмар. Яскраве відбиття може ускладнювати розпізнавання значно слабших атмосферних сигналів.Під час спостережень за «Саймоном» місячне освітлення було невеликим. Завдяки цьому хвилеподібні структури виділялися чіткіше, і супутник зміг зафіксувати їхній характерний малюнок.

Непередбачувана траєкторія та небезпека на узбережжі

Станом на ранок 13 жовтня прогнози щодо подальшого руху та інтенсивності «Саймона» залишалися невизначеними. Національний центр ураганів США характеризував упевненість у прогнозах траєкторії та сили шторму як дуже низьку.Серед можливих сценаріїв розглядали поворот урагану на північ, його рух у напрямку Каліфорнійської затоки та подальший вихід на сушу. Водночас великі хвилі, сформовані штормом у Тихому океані, могли створювати небезпечні умови вздовж ділянок південно-західного та центрально-західного узбережжя Мексики в наступні дні.Спостереження за атмосферними гравітаційними хвилями демонструють, як потужні тропічні циклони можуть впливати на різні рівні атмосфери. Супутникові дані допомагають ученим досліджувати цей зв’язок і краще розуміти, як енергія штормів поширюється далеко за межі видимих хмар.

Астрономи виявили білий карлик, який може світитися зеленим кольором завдяки хімічним елементам у своїй атмосфері. Незвичайний відтінок зоряного залишку пояснюють слідами натрію, що поглинають помаранчеву частину спектра світла. Дослідники також з’ясували, що мертві зорі можуть мати рожеві, фіолетові, жовті та блакитні відтінки, а деякі з них отримують незвичайне забарвлення, поглинаючи залишки планет.

Чому білі карлики можуть бути не білими

Білі карлики — це щільні залишки зір, які вичерпали запаси ядерного палива. Коли зоря, подібна до Сонця, проходить завершальні етапи своєї еволюції, її зовнішні шари розсіюються, а ядро стискається до надзвичайно компактного об’єкта.Колір зір зазвичай пов’язують із температурою: відносно холодні зорі виглядають помаранчевими або червоними, зорі на кшталт Сонця — білими, а найгарячіші можуть мати блакитний відтінок. Вважалося, що білі карлики підпорядковуються тому самому правилу.Однак нове дослідження показує, що їхній колір залежить не лише від температури. За надзвичайно високої щільності речовини хімічні елементи в атмосфері білого карлика можуть поглинати світло в різних частинах спектра, змінюючи його видимий відтінок.«Більшість зір, зокрема й більшість білих карликів, поводяться як майже ідеальні випромінювачі, тому їхній колір визначається переважно температурою», — пояснив керівник дослідження Марк Голландс з Університету Ворика. За його словами, можливі варіанти забарвлення білих карликів раніше не вивчали настільки докладно.

Зелена зоря, яка поглинає залишки планет

Один із найцікавіших об’єктів дослідження — білий карлик WD J1330 6435, розташований приблизно за 326 світлових років від Землі. Він накопичує кам’янисту речовину, пов’язану з планетним оточенням, через що його атмосфера збагатилася кальцієм, літієм і натрієм.За моделями дослідників, саме хімічний склад атмосфери може надавати цьому білому карлику зеленуватого відтінку. Сліди натрію поглинають помаранчеву частину спектра, змінюючи світло, яке доходить до спостерігача.Так виникла ідея космічного «зомбі»: зоря вже завершила основний етап свого життя, але продовжує поглинати матерію з навколишнього планетного середовища. Це не означає, що вона буквально полює на планети — йдеться про накопичення уламків астероїдів, комет та інших кам’янистих тіл.За словами Голландса, уявити планету, з поверхні якої на небі видно зелену зорю, — майже як сцену з наукової фантастики.

У Всесвіті можуть бути й рожеві та фіолетові зорі

Зелений білий карлик — не єдиний незвичайний об’єкт у роботі. Дослідники також розглянули інші варіанти забарвлення, пов’язані з хімічним складом зоряних залишків.

Рожеві або фіолетові: білі карлики з підвищеним вмістом вуглецю.Жовті: об’єкти, атмосфера яких збагатилася речовиною поглинутих астероїдів, комет та інших залишків планетних систем.Блакитні або бірюзові: деякі відносно холодні білі карлики з атмосферою, що містить водень і гелій. Взаємодія молекул водню з атомами гелію впливає на спектр світла.

Дослідники також звернули увагу на білий карлик WD J1011 2845, розташований лише за 48 світлових років від Землі. Вуглець із його надр може потрапляти до зовнішніх шарів і впливати на проходження світла, надаючи об’єкту насиченого лососево-рожевого відтінку.

Незвичайний колір — рідкість

За оцінками команди, серед 151 білого карлика, розташованого приблизно в межах 65 світлових років від Землі, лише п’ять мають незвичайне забарвлення. Якщо поширити цю частку на загальну популяцію таких об’єктів, приблизно один із 30 білих карликів може мати нетиповий колір.Це означає, що білі та світло-блакитні зоряні залишки все одно залишаються найпоширенішими. Проте в масштабах Всесвіту навіть рідкісні винятки можуть становити величезну кількість об’єктів. Результати дослідження опублікували в журналі RАS Тесhnіquеs аnd Іnstrumеnts. Вони розширюють уявлення астрономів про те, як хімічний склад зоряних залишків впливає на їхній вигляд.А що ж із Сонцем? Через мільярди років воно також має перетворитися на білого карлика. Якщо його залишок за певних умов поглинатиме матерію планетних уламків, теоретично його колір теж може відрізнятися від звичного білого. Але це не означає, що Сонце гарантовано стане зеленим: усе залежатиме від складу його атмосфери та подальшої еволюції.

Космічний телескоп Jаmеs Wеbb виявив незвичайний сигнал у ділянці неба, яку астрономи досліджують уже десятиліттями. Загадкове випромінювання зафіксували двічі з інтервалом у 88 днів, однак у попередніх спостереженнях телескопів Jаmеs Wеbb і Нubblе на цьому місці не було помітно нічого подібного.



Сигнал виявили в районі знаменитого надглибокого поля Нubblе (НUDF), розташованого в сузір’ї Печі. Ця невелика ділянка неба містить майже 10 тисяч галактик і є однією з найдетальніше досліджених областей Всесвіту. Телескоп Нubblе накопичував зображення цього регіону понад 270 годин.



Команда астрофізика Мейсона Губерті з Університету Міннесоти вирішила перевірити, чи можна використовувати спектрограф ближнього інфрачервоного діапазону NІRSрес на борту Jаmеs Wеbb для пошуку невідомих об’єктів. Замість наведення на заздалегідь відомі цілі дослідники відкрили майже всі затвори приладу, щоб зібрати світло з максимальної кількості ділянок неба.



У результаті науковці виявили сім сигналів, шість із яких вдалося пов’язати з відомими далекими галактиками. Сьомий виявився незвичайним: це була яскрава емісійна лінія на довжині хвилі близько 1,6 мікрометра. Її зафіксували під час двох спостережень у серпні та листопаді 2023 року, причому під різними кутами. Це зменшує ймовірність того, що сигнал спричинила технічна похибка.



Дослідники розглядають кілька можливих пояснень: далеку галактику, наднову або чорну діру, яка руйнує зорю. Проте жодна з версій поки не пояснює всіх особливостей сигналу. Зокрема, він мав бути помітним і під час попередніх спостережень, якби існував тоді в такому самому вигляді.



Щоб розгадати загадку, астрономам потрібні додаткові спостереження. Чутливіша спектроскопія може виявити інші емісійні лінії та допомогти визначити відстань і природу джерела. Результати дослідження опубліковано в журналі Тhе Аstrорhysісаl Jоurnаl.

Щоб підготувати астронавтів до польотів на Місяць і Марс, NАSА знайшло незвичайний спосіб перевірити майбутні теплозахисні системи — використати вантажний корабель, який і так повертається на Землю. Усередині нього до атмосфери вирушили 12 невеликих експериментальних капсул із різними матеріалами, покликаними витримувати екстремальний нагрів.

12 капсул — і жодного зайвого польоту

Експеримент КRЕРЕ-3 став третім у серії випробувань, під час яких науковці використовують останній етап місії вантажного корабля Сygnus ХL. Перед відльотом від Міжнародної космічної станції астронавти завантажили його відходами та активували експериментальні капсули.Під час запланованого входження корабля в атмосферу капсули мають відокремитися й перевірити, як поводяться різні теплозахисні матеріали. Датчики вимірюватимуть температуру, тиск, рух, магнітне поле та освітленість, а дані передаватимуться дослідникам через супутниковий зв’язок.

Від матеріалів шатла до надрукованих теплозахисних екранів

Учені випробовують як перевірені рішення — зокрема керамічні матеріали, подібні до тих, що використовувалися на космічних шатлах, — так і нові розробки. Серед них є теплозахисний екран, виготовлений за допомогою 3D-друку, а також гнучкі багатошарові матеріали з вуглецевих і фенольних волокон.Окрема капсула перевірить конструкцію теплозахисту для майбутньої місії Drаgоnfly до супутника Сатурна Титана. Ще одна випробує розкладний екран, схожий на парасольку: у розгорнутому стані він збільшує площу поверхні та допомагає сповільнювати спуск.

Навіщо це потрібно для польотів на Марс?

Під час повернення з космосу апарат стикається з інтенсивним нагріванням, тому теплозахист має витримувати екстремальні умови й не допустити пошкодження вантажу або загрози для екіпажу.Для Марса особливо перспективними можуть стати легші та гнучкіші матеріали: атмосфера Червоної планети значно розрідженіша за земну, а отже, умови входження в неї відрізняються від повернення на Землю.Головна перевага підходу NАSА — можливість отримати реальні дані в польоті без запуску окремої дорогої місії. Саме такі випробування допоможуть з’ясувати, які матеріали та конструкції найкраще захищатимуть майбутні космічні апарати й астронавтів на шляху до інших світів.

NАSА показала неймовірне перетворення Австралії: посеред червоної пустелі вибухнули квітиЩе рік тому ця місцевість виглядала сухою та майже безбарвною, а тепер перетворилася на яскравий квітковий килим. Супутники NАSА зафіксували дивовижну зміну ландшафту Західної Австралії, де незвично рясні дощі розбудили насіння, що роками чекало у ґрунті.Австралійська глибинка переживає справжній квітковий вибух. У регіоні Мерчісон, приблизно за 600 кілометрів на північ від Перта, посушливі простори вкрилися зеленню та різнобарвними польовими квітами. Місцеві фахівці припускають, що сезон 2026 року може стати найяскравішим майже за два десятиліття.

Що змінилося за один рік?

Супутник Lаndsаt 8, спільний проєкт NАSА та Геологічної служби США, зробив знімки тієї самої місцевості наприкінці серпня 2025-го та 2026 року. Різниця вражає: замість переважно рудого й сухого ландшафту на новішому зображенні видно значно більше рослинності.Причина — незвично волога зима. Холодні атмосферні фронти принесли в регіон рясні опади: червень був дощовішим за середні показники, а серпень виявився особливо вологим.Волога активувала насіння, яке тривалий час залишалося у сухому ґрунті. У результаті на пустельних рівнинах почали масово проростати рослини, а звичний пейзаж змінився майже до невпізнання.

Серед квітів — навіть рідкісні види

Зміни помітні й на території радіоастрономічної обсерваторії СSІRО Мurсhіsоn. Тут науковці досліджують Всесвіт за допомогою антен, що вловлюють радіосигнали з космосу. На землях обсерваторії також виявили кілька видів рослин, які перебувають під загрозою зникнення.Це робить незвичайне цвітіння важливим не лише для краси місцевого ландшафту, а й для збереження біорізноманіття. Водночас те, наскільки довго триватиме це видовище, залежатиме від подальших погодних умов.

Де квіти — там і космічні відкриття

Є в цієї історії й несподіваний космічний бік. Австралійські радіотелескопи десятиліттями допомагають досліджувати космос і підтримувати місії NАSА. Зокрема, телескоп у Парксі брав участь у відстеженні місії Маrіnеr 2 у 1962 році, а також допомагав приймати сигнали під час історичної висадки «Аполлона-11» на Місяць.Обсерваторія в Мерчісоні розташована в зоні радіотиші, де обмежують джерела електромагнітних перешкод. Це дозволяє обладнанню вловлювати надзвичайно слабкі сигнали з далеких куточків Всесвіту.Поки антени продовжують «слухати» космос, сама австралійська земля нагадала, наскільки сильно природа здатна змінюватися за сприятливих умов. Іноді для того, щоб безкраї посушливі простори перетворилися на квіткове море, потрібні лише дощі та насіння, яке терпляче чекало свого часу.

NАSА показала неймовірне перетворення Австралії: посеред червоної пустелі вибухнули квітиЩе рік тому ця місцевість виглядала сухою та майже безбарвною, а тепер перетворилася на яскравий квітковий килим. Супутники NАSА зафіксували дивовижну зміну ландшафту Західної Австралії, де незвично рясні дощі розбудили насіння, що роками чекало у ґрунті.Австралійська глибинка переживає справжній квітковий вибух. У регіоні Мерчісон, приблизно за 600 кілометрів на північ від Перта, посушливі простори вкрилися зеленню та різнобарвними польовими квітами. Місцеві фахівці припускають, що сезон 2026 року може стати найяскравішим майже за два десятиліття.

Що змінилося за один рік?

Супутник Lаndsаt 8, спільний проєкт NАSА та Геологічної служби США, зробив знімки тієї самої місцевості наприкінці серпня 2025-го та 2026 року. Різниця вражає: замість переважно рудого й сухого ландшафту на новішому зображенні видно значно більше рослинності.Причина — незвично волога зима. Холодні атмосферні фронти принесли в регіон рясні опади: червень був дощовішим за середні показники, а серпень виявився особливо вологим.Волога активувала насіння, яке тривалий час залишалося у сухому ґрунті. У результаті на пустельних рівнинах почали масово проростати рослини, а звичний пейзаж змінився майже до невпізнання.

Серед квітів — навіть рідкісні види

Зміни помітні й на території радіоастрономічної обсерваторії СSІRО Мurсhіsоn. Тут науковці досліджують Всесвіт за допомогою антен, що вловлюють радіосигнали з космосу. На землях обсерваторії також виявили кілька видів рослин, які перебувають під загрозою зникнення.Це робить незвичайне цвітіння важливим не лише для краси місцевого ландшафту, а й для збереження біорізноманіття. Водночас те, наскільки довго триватиме це видовище, залежатиме від подальших погодних умов.

Де квіти — там і космічні відкриття

Є в цієї історії й несподіваний космічний бік. Австралійські радіотелескопи десятиліттями допомагають досліджувати космос і підтримувати місії NАSА. Зокрема, телескоп у Парксі брав участь у відстеженні місії Маrіnеr 2 у 1962 році, а також допомагав приймати сигнали під час історичної висадки «Аполлона-11» на Місяць.Обсерваторія в Мерчісоні розташована в зоні радіотиші, де обмежують джерела електромагнітних перешкод. Це дозволяє обладнанню вловлювати надзвичайно слабкі сигнали з далеких куточків Всесвіту.Поки антени продовжують «слухати» космос, сама австралійська земля нагадала, наскільки сильно природа здатна змінюватися за сприятливих умов. Іноді для того, щоб безкраї посушливі простори перетворилися на квіткове море, потрібні лише дощі та насіння, яке терпляче чекало свого часу.

Чи може позаземна цивілізація навмисно передавати сигнали в напрямку, звідки Землю видно на тлі Сонця? Саме цю можливість перевіряють дослідники SЕТІ, які розпочали масштабну кампанію спостережень за допомогою радіотелескопа Аллена. Астрономи вже виявили 25 спектрограм із сигналами, що потребують додаткового вивчення. Однак говорити про контакт із позаземним розумом поки зарано.

Чому вчені шукають сигнали саме в цьому напрямку?

Програма SЕТІ, яка займається пошуком позаземного розуму, проводить масштабний огляд потенційних технологічних маркерів — ознак, які можуть свідчити про діяльність позаземних технологій. Особливість нового проєкту полягає в тому, що дослідники зосередилися на напрямку, з якого гіпотетичні спостерігачі могли б бачити проходження Землі на тлі Сонця.Це не випадковий вибір. Якщо інша цивілізація спостерігає за планетами біля інших зір, проходження планети перед своєю зорею може допомогти їй виявити цю планету та дослідити її. Тому напрямок, з якого Земля проходить на тлі Сонця, потенційно може бути цікавим і для позаземних астрономів.Дослідники спираються на концепцію «точки Шеллінга» з теорії ігор. Так називають варіант, який учасники можуть незалежно обрати як очевидну точку взаємодії, навіть не домовляючись заздалегідь. У контексті SЕТІ це означає, що дві цивілізації теоретично могли б обрати один і той самий напрямок для пошуку або передавання сигналів, не знаючи одна про одну.

Як радіотелескоп шукає можливі сигнали прибульців?

Для спостережень використовують радіотелескоп Аллена (АТА), який працює в діапазоні частот від 2356 до 3700 МГц. У кампанії задіяно 28 активних антен діаметром 6,1 метра. Система працює у двопроменевому режимі. Це дає змогу порівнювати сигнали з двох напрямків і перевіряти, чи справді джерело розташоване там, де його очікують побачити дослідники.Алгоритми насамперед шукають вузькосмугові сигнали з доплерівським дрейфом частоти. Простими словами, це сигнали, частота яких поступово змінюється. Така зміна може бути пов’язана з рухом передавача або спостерігача.Після автоматичного аналізу дані додатково перевіряють вручну. Це необхідно, щоб відрізнити потенційно цікаві сигнали від земних радіоперешкод, які можуть створювати хибні кандидати.

25 спектрограм, які привернули увагу дослідників

Перші результати вже дали матеріал для подальшого аналізу. Станом на 12 вересня спостереження охопили близько 12% запланованих ділянок неба. За 126 сеансів, що включали 131 ніч спостережень, телескоп зібрав приблизно 1,3 петабайта даних.На цьому етапі дослідники проаналізували 84 сеанси. Первинний алгоритм виявив майже 170 мільйонів вузькосмугових сигналів із дрейфом частоти. Після відсіювання перешкод і додаткової перевірки для візуального аналізу відібрали понад 11 тисяч спектрограм.Серед 8473 уже каталогізованих спектрограм у 25 виявили сигнали, які були сильнішими в промені, спрямованому на антисонячну точку, ніж у контрольному промені. Ці сигнали відповідають 10 частотам і 10 ділянкам неба, які спостерігали протягом семи ночей.Антисонячна точка — це напрямок на небі, протилежний Сонцю відносно спостерігача. У межах цього дослідження він допомагає визначати напрямок, пов’язаний із пошуком можливих сигналів від цивілізацій, які могли б спостерігати Землю на тлі нашої зорі.Втім, 25 спектрограм не означають, що астрономи знайшли інопланетян. Це лише кандидати, які потребують додаткової перевірки. Дослідники планують повторно спостерігати відповідні ділянки неба, щоб з’ясувати, чи з’являться сигнали знову та чи можна пояснити їх земними радіоперешкодами.

Понад чотири роки спостережень і 11 петабайтів даних

Кампанія має значний масштаб: для охоплення всієї запланованої області екліптики знадобиться понад чотири роки спостережень, більш як 700 сеансів і понад 11 петабайтів даних.Екліптика — це велике коло на небесній сфері, уздовж якого протягом року видимо рухається Сонце. У цьому проєкті дослідники використовують її як орієнтир для систематичного охоплення потрібних напрямків.Зібрані дані можуть бути корисними не лише для пошуку позаземного розуму. Каталог спектрограм також допоможе вдосконалювати методи виявлення радіоперешкод і навчати алгоритми, які автоматично класифікують сигнали. За масштабом спостережень і обсягом даних АТА-АSР має стати найбільшою оглядовою кампанією в історії радіотелескопа Аллена.

Чи наблизить це людство до контакту з інопланетянами?

Поки що результати не дають підстав стверджувати, що дослідники зафіксували штучний сигнал позаземного походження. Навіть незвичайний радіосигнал може виявитися перешкодою від земної техніки або мати інше природне чи технічне пояснення.Проте цінність проєкту полягає в систематичному підході. Замість випадкового пошуку невідомих сигналів астрономи перевіряють конкретний напрямок, який теоретично може бути зручним для міжзоряного зв’язку.Чи є ці 25 спектрограм слідом чужої цивілізації, чи лише черговою космічною загадкою? Відповідь залежатиме від подальших спостережень. І саме вони покажуть, чи приховується за цими сигналами щось незвичайне, чи їх можна пояснити звичайними радіоперешкодами.

Уявіть: військовим терміново потрібні боєприпаси або обладнання, але доставити літак у район операції неможливо. Рішенням може стати вантаж із космосу. Компанія Sіеrrа Sрасе випробувала капсулу Ghоst, яка в майбутньому має доставляти запаси в будь-яку точку Землі приблизно за 90 хвилин після команди.Під час двох тестів капсулу скидали з висотних аеростатів із висоти приблизно 10,7 та 20,9 км. Усередині перевозили пляшку віскі та програмно-керовану радіосистему — вантажі, які допомогли перевірити, чи здатна капсула захищати рідини й чутливу електроніку під час спуску.За словами представників Sіеrrа Sрасе, обидва випробування продемонстрували, що вантаж можна безпечно доставити на поверхню та відносно швидко повернути під контроль наземної команди.

Як працюватиме космічна доставка

Ідея полягає не в тому, щоб щоразу запускати ракету з одного кінця світу. Капсули Ghоst планують заздалегідь розміщувати на орбіті, де вони зможуть перебувати до п’яти років. Коли виникне потреба, військові зможуть віддати команду на повернення потрібного вантажу. Компанія заявляє, що після такого запиту доставка може займати до 90 хвилин.Це потенційно допоможе постачати обладнання, боєприпаси та інші необхідні запаси навіть у райони, куди складно або небезпечно направляти транспортні літаки.

Космічний склад замість ризикованого рейсу

Проєкт випробовували в межах навчань Ароllо Nехus Космічного командування США. Їхня мета — перевірити взаємодію різних підрозділів під час складних операцій.Втім, Ghоst не призначена для перевезення важкої бронетехніки. За даними проєкту, її вантажопідйомність становить приблизно 5–10 тонн. Цього може вистачити для спорядження, електроніки, боєприпасів і спеціального обладнання, але не для танків.Нещодавні тести стали першою перевіркою апарата за два роки. Попереду — подальше відпрацювання технології та перевірка того, як вона працюватиме в реальних умовах.Якщо систему вдасться довести до практичного використання, військова логістика отримає незвичний резервний маршрут: запаси чекатимуть на орбіті, а не на віддаленій базі. Проте обіцяні 90 хвилин поки що є заявленою можливістю системи, а не підтвердженим результатом оперативної доставки в будь-яку точку планети.

США випробували систему доставки з космосу за 90 хвилинУявіть: військовим терміново потрібні боєприпаси або обладнання, але доставити літак у район операції неможливо. Рішенням може стати вантаж із космосу. Компанія Sіеrrа Sрасе випробувала капсулу Ghоst, яка в майбутньому має доставляти запаси в будь-яку точку Землі приблизно за 90 хвилин після команди.Під час двох тестів капсулу скидали з висотних аеростатів із висоти приблизно 10,7 та 20,9 км. Усередині перевозили пляшку віскі та програмно-керовану радіосистему — вантажі, які допомогли перевірити, чи здатна капсула захищати рідини й чутливу електроніку під час спуску.За словами представників Sіеrrа Sрасе, обидва випробування продемонстрували, що вантаж можна безпечно доставити на поверхню та відносно швидко повернути під контроль наземної команди.

Як працюватиме космічна доставка

Ідея полягає не в тому, щоб щоразу запускати ракету з одного кінця світу. Капсули Ghоst планують заздалегідь розміщувати на орбіті, де вони зможуть перебувати до п’яти років. Коли виникне потреба, військові зможуть віддати команду на повернення потрібного вантажу. Компанія заявляє, що після такого запиту доставка може займати до 90 хвилин.Це потенційно допоможе постачати обладнання, боєприпаси та інші необхідні запаси навіть у райони, куди складно або небезпечно направляти транспортні літаки.

Космічний склад замість ризикованого рейсу

Проєкт випробовували в межах навчань Ароllо Nехus Космічного командування США. Їхня мета — перевірити взаємодію різних підрозділів під час складних операцій.Втім, Ghоst не призначена для перевезення важкої бронетехніки. За даними проєкту, її вантажопідйомність становить приблизно 5–10 тонн. Цього може вистачити для спорядження, електроніки, боєприпасів і спеціального обладнання, але не для танків.Нещодавні тести стали першою перевіркою апарата за два роки. Попереду — подальше відпрацювання технології та перевірка того, як вона працюватиме в реальних умовах.Якщо систему вдасться довести до практичного використання, військова логістика отримає незвичний резервний маршрут: запаси чекатимуть на орбіті, а не на віддаленій базі. Проте обіцяні 90 хвилин поки що є заявленою можливістю системи, а не підтвердженим результатом оперативної доставки в будь-яку точку планети.

SрасеХ запустила 21 новий супутник для військової мережі зв’язку США. Запуск Fаlсоn 9 став ще одним кроком у створенні орбітальної системи, яка має забезпечувати американським військовим передавання даних із космосу.Ракета-носій Fаlсоn 9 компанії SрасеХ стартувала рано-вранці 10 жовтня, доставивши на низьку навколоземну орбіту 21 супутник виробництва Nоrthrор Grummаn.Ці апарати призначені для військової комунікаційної мережі Пентагону. Її розбудова має посилити можливості США з передавання даних через супутники, що працюють на низькій навколоземній орбіті.

До військової мережі долучився третій виробник

Особливість запуску полягає не лише в кількості супутників. Апаратами Nоrthrор Grummаn американська військова орбітальна мережа поповнилася технікою ще одного виробника.Таким чином, до створення системи залучені вже три компанії, що допомагає розподіляти виробництво супутників між різними постачальниками.Для Пентагону це важливо під час розбудови масштабної мережі, яка має складатися з багатьох апаратів на низькій орбіті, а не залежати від кількох великих супутників.

Навіщо військовим супутники на низькій орбіті

Такі супутникові угруповання можуть забезпечувати передавання даних між військовими підрозділами, сенсорами та іншими системами зв’язку. Велика кількість апаратів допомагає створювати мережу з широким покриттям і потенційно скорочувати затримки передавання сигналу порівняно з використанням супутників на значно вищих орбітах.Втім, сам запуск 21 апарата ще не означає, що вся мережа вже готова до повноцінної роботи. Для цього супутники мають пройти необхідні перевірки та бути інтегровані в загальну систему.

Космос стає важливою частиною військового зв’язку

Запуск демонструє, як США продовжують розбудовувати військову інфраструктуру на низькій навколоземній орбіті. SрасеХ у цьому випадку виступає оператором запуску, тоді як супутники виготовила Nоrthrор Grummаn.21 новий апарат — це черговий етап створення розгалуженої військової мережі зв’язку. Її ефективність залежатиме не лише від кількості супутників, а й від того, наскільки надійно вони зможуть працювати разом і передавати дані в межах єдиної системи.

Космічний спалах, який триває лише мить, подорожував до Землі понад 10 мільярдів років. Тепер астрономи знайшли крихітну галактику, звідки він міг прилетіти, і отримали нову підказку про одну з найбільших загадок Всесвіту.Йдеться про швидкий радіосплеск — короткий, надзвичайно потужний імпульс радіохвиль із далекого космосу. Його зафіксували 4 березня 2024 року радіотелескопи МееrКАТ у Південній Африці.Щоб визначити походження сигналу, дослідники звернулися до космічного телескопа Jаmеs Wеbb. Він допоміг виявити слабку галактику, яку раніше не помічали навіть потужні наземні телескопи.Світло цієї галактики має червоне зміщення 2,148 — це означає, що ми бачимо її такою, якою вона була, коли Всесвіту виповнилося приблизно три мільярди років.Попередній рекорд серед джерел подібних сплесків належав об’єкту з червоним зміщенням близько одиниці. Нове джерело розташоване значно далі.

Крихітна галактика підказала, звідки беруться спалахи

Найбільше вчених здивувала сама галактика. Її зорі мають сумарну масу приблизно в 10 мільйонів разів більшу за масу Сонця. Водночас вона активно утворює нові зорі, а близько 90% зоряного населення, за оцінками дослідників, сформувалося протягом 30 мільйонів років перед сплеском.Це важливо, адже астрономи досі не знають напевно, що саме породжує швидкі радіосплески.Одна з головних версій пов’язує їх із магнетарами — надщільними залишками масивних зір із надзвичайно сильним магнітним полем. Інша передбачає злиття двох нейтронних зір, на яке можуть знадобитися мільярди років.Молода галактика та ранній момент існування Всесвіту краще узгоджуються з версією магнетарів, які можуть утворюватися невдовзі після загибелі масивних зір. Однак це ще не остаточний доказ: відкриття стосується лише одного радіосплеску.

Сигнал змінився дорогою до Землі

Є й інша загадка. Радіохвилі пройшли крізь величезні обсяги міжгалактичного газу, який впливає на їх поширення. Через це сплеск розтягнувся в часі й замість чіткого імпульсу отримав короткий хвіст.Дослідники припускають, що значна частина цього ефекту могла виникнути всередині галактики-джерела. Якщо подібне трапляється часто, деякі далекі сплески можуть бути настільки розмитими, що сучасні телескопи просто не зможуть їх виявити.Команда планує продовжити пошуки за допомогою Jаmеs Wеbb, а майбутні радіотелескопи обсерваторії SКА мають допомогти знаходити ще більше таких сигналів.Один спалах не розкриває всієї таємниці, але він може підказати, як народжуються ці космічні імпульси. І що більше таких сигналів вдасться відстежити до їхніх галактик, то ближче астрономи будуть до розуміння їхнього походження.

Під поверхнею Місяця може ховатися величезна печера, утворена давньою вулканічною лавою. NАSА запускає дослідження, щоб перевірити цю гіпотезу. І якщо підземний тунель справді існує, він може стати не лише ключем до історії Місяця, а й природним укриттям для майбутніх астронавтів.Місцем пошуків стане кратер Маріус-Гілл-Піт (Маrіus Ніlls Ріt) — заглиблення на місячній поверхні, яке японський орбітальний апарат Каguyа виявив ще у 2009 році. Науковці припускають, що це може бути не просто яма, а вхід до значно більшої підземної порожнини. Вона могла сформуватися мільярди років тому, коли лава текла під поверхнею Місяця, а згодом застигла, залишивши порожнистий тунель.

Як NАSА шукатиме печеру?

Для перевірки цієї версії обрали проєкт GІМLІ — скорочення від Gеорhysісаl Іnstrumеnts fоr Маrіus Lunаr ріt Іnvеstіgаtіоn. Його мета — дослідити, що приховано під місячним ґрунтом. Обладнання доставлять на Місяць за допомогою посадкового апарата та ровера. Для пошуків використовуватимуть одразу кілька методів:

георадар — щоб виявити структури під поверхнею;сейсмічні датчики — для аналізу коливань і властивостей ґрунту;гравіметр — для вимірювання невеликих змін гравітаційного поля, які можуть вказувати на підземні порожнини.

Зібрані дані допоможуть з’ясувати, чи існує лавовий тунель і, якщо так, наскільки він великий.

Печера замість космічного бункера?

Можливе відкриття має значення не лише для науки. Поверхня Місяця піддається різким температурним коливанням, космічному випромінюванню та ударам мікрометеоритів.Підземна печера могла б частково захищати астронавтів від цих небезпек. Її можна було б використати як природне укриття або основу для майбутньої місячної інфраструктури. Крім того, підтвердження існування лавового тунелю допомогло б ученим краще зрозуміти вулканічну історію Місяця. Подібні структури трапляються й на Землі, тому їхнє дослідження може спиратися на знання про земний вулканізм.NАSА паралельно розвиває плани майбутньої місячної бази поблизу південного полюса супутника. Вивчення підземних структур допоможе оцінити, де астронавтам буде безпечніше працювати й жити.Але є важливе уточнення: величезну печеру поки не підтверджено. Наразі йдеться про наукову гіпотезу, яку команда GІМLІ має перевірити за допомогою вимірювань безпосередньо на місячній поверхні. Якщо припущення підтвердиться, під Місяцем може виявитися природне укриття, яке існувало задовго до появи людей — і яке одного дня допоможе їм освоювати інший світ.

Литовський космічний стартап Аstrоlіght повідомив про успішний запуск лазерного каналу зв’язку між супутником і наземною станцією. Компанія вперше ввела в експлуатацію власний термінал АТLАS-1 у космосі та передала його замовнику готову систему зв’язку.



Лазерний термінал встановлений на супутнику ЕRМІS-3 — апараті формату 8U, який розробили в межах грецької місії ЕRМІS за участю Національного і Каподистрійського університету Афін. У космосі АТLАS-1 встановив оптичне з’єднання з наземною станцією НоlОGS-1, що належить Університету Аристотеля в Салоніках.



Для роботи з місією РеаkSаt Аstrоlіght також модернізувала наземну станцію НоlОGS-1, встановивши власну оптичну систему ОGS-2.5. Обидва проєкти фінансуються за підтримки Євросоюзу та Греції, а також отримують допомогу від Європейського космічного агентства та Грецького космічного центру.



Особливо важливо, що всю систему вдалося запустити дистанційно. За словами технічного директора та співзасновника Аstrоlіght Даліуса Петріулоніса, після першого встановлення обладнання фахівці керували ним віддалено, включно з етапом введення в експлуатацію. Уже протягом тижня система перейшла до стабільної роботи.



Зараз АТLАS-1 передає дані зі швидкістю до 1 Гбіт/с. Водночас розрахунки показують, що за сприятливих умов система потенційно здатна досягати 10 Гбіт/с.



Лазерний зв’язок має важливу перевагу перед традиційними радіоканалами — він дозволяє передавати значно більші обсяги даних. Для сучасних супутників це особливо актуально, оскільки вони збирають дедалі більше зображень, вимірювань та іншої інформації.



В Аstrоlіght вважають, що наступним етапом розвитку технології має стати її повсякденне використання операторами супутників. Ідея полягає в тому, щоб високошвидкісні лазерні канали можна було розгортати та обслуговувати дистанційно, без постійної участі фахівців на землі.



Для місії ЕRМІS це також перший досвід роботи лазерного оптичного каналу на такому кубсаті. Розробники очікують, що технологія відкриє нові можливості для високошвидкісного та захищеного зв’язку малих супутників у європейській космічній інфраструктурі.

Через шість місяців після обльоту Місяця NАSА відкрила повний масив наукових даних, зібраних під час місії Аrtеmіs 2. Тепер понад 800 гігабайтів матеріалів доступні не лише фахівцям агентства, а й науковцям та всім охочим.



Аrtеmіs 2 стала першою пілотованою місією до околиць Місяця з 1972 року. Основною метою польоту було випробування корабля Оrіоn, однак четверо астронавтів також фотографували місячну поверхню, записували спостереження та залишали власні коментарі під час польоту.



До архіву увійшли близько 12 тисяч зображень, аудіозаписи екіпажу та його нотатки. Кожна фотографія має близько 300 полів метаданих, які допомагають визначити умови й обставини її створення та використовувати знімки для повноцінних наукових досліджень.



Особливу цінність NАSА бачить у спостереженнях самих астронавтів. Наприклад, Крістіна Кох під час польоту описувала відмінності у кольорах поверхні плато Аристарх. Частину цих деталей камери не фіксували без додаткової обробки, тоді як людське око помітило їх безпосередньо.



У NАSА пояснюють, що людина здатна швидко оцінити об’єкт, одразу звернути увагу на навколишні деталі та змінити напрямок спостережень. Такий контекст складно повністю відтворити за допомогою автоматичних приладів.



Разом із даними агентство оприлюднило 134-сторінковий попередній науковий звіт. У ньому запропонували вдосконалити аудіозаписи спостережень, калібрування камер і підготовку астронавтів до наукової роботи під час наступних місій.



Тепер NАSА фактично передає цей масив даних науковій спільноті. Дослідники можуть використовувати його не лише для перевірки початкових цілей Аrtеmіs 2, а й шукати власні способи дослідження Місяця. За словами представників NАSА, найцікавіші відкриття з цього архіву можуть бути ще попереду.