Український телекомунікаційний портал

Крижаний супутник Юпітера Європа вже багато років вважається одним із найперспективніших місць для пошуку позаземного життя. Під товстою оболонкою льоду, за оцінками вчених, ховається глобальний океан рідкої води, де можуть існувати умови, схожі на ті, що підтримують життя на Землі.Однак нове дослідження показує, що дістатися до цієї прихованої води може бути значно складніше, ніж припускали раніше. Комп’ютерне моделювання, проведене під керівництвом науковців із Університету Ратгерса, свідчить: вода з глибокого океану Європи навряд чи зможе піднятися через тріщини в крижаній корі та утворити доступні для дослідження підповерхневі резервуари.

Лід може виявитися непрохідним бар’єром

Головна загадка, яку намагалися розв’язати дослідники, полягала в тому, чи може вода з океану, розташованого на десятки кілометрів нижче поверхні, підніматися вгору через вертикальні тріщини в льоді.Якби такий процес був можливим, майбутнім космічним апаратам було б набагато простіше досліджувати воду Європи. Замість буріння крізь величезну товщу льоду вони могли б аналізувати неглибокі резервуари, що набагато ближче до поверхні.Але нові розрахунки показали іншу картину. Вода, яка рухається крізь вузькі канали у кризі, поводиться не як спокійний потік, а як хаотична турбулентна маса. Вона активно змішується з холодними стінками тріщини, швидко втрачає тепло і починає замерзати.За словами дослідників, процес може призводити до утворення дрібних кристалів льоду, які поступово закупорюють канал. У деяких випадках тріщина може повністю перекритися всього за кілька годин.

Вода біля поверхні може мати інше походження

Відкриття змінює підхід учених до майбутніх знахідок на Європі. Якщо космічні апарати виявлять під льодом неглибокі водойми, це не обов’язково означатиме, що вони пов’язані з величезним океаном унизу. Такі резервуари могли утворитися локально — наприклад, через внутрішнє тепло супутника, яке розтопило окремі ділянки льодової оболонки.Це важлива різниця для астробіологів. Саме зв’язок між океаном, хімічними речовинами та джерелами енергії робить Європу такою цікавою у пошуках життя. Якщо поверхневі водойми ізольовані від глибокого океану, вони можуть не відображати справжніх умов, які існують у підземному морі.

Чому Європа досі залишається головною ціллю

Попри нові труднощі, Європа не втратила статусу одного з найцікавіших об’єктів Сонячної системи. Вважається, що її океан залишається рідким завдяки потужному гравітаційному впливу Юпітера.Під час руху навколо газового гіганта супутник постійно стискається і розтягується, що створює внутрішнє тепло. Саме ця енергія може підтримувати океан під багатокілометровим шаром льоду.Крім того, на Європу вже прямують дві великі космічні місії. Апарат NАSА Еurора Сlірреr, запущений у 2024 році, має прибути до системи Юпітера у 2030 році та виконати десятки близьких прольотів біля супутника.Європейське космічне агентство також проводить місію JUІСЕ, яка досліджуватиме крижані супутники Юпітера після прибуття у 2031 році. Обидва апарати допоможуть краще зрозуміти структуру льодової оболонки Європи, її хімію та можливу наявність води під поверхнею.

Новий погляд на пошук життя

Результати дослідження не означають, що життя на Європі неможливе. Навпаки, вони допомагають точніше визначити, де саме варто його шукати.Вчені тепер вважають, що крижана оболонка супутника може бути набагато ефективнішим бар’єром між поверхнею та океаном, ніж передбачалося раніше. Це означає, що майбутнім місіям доведеться уважніше аналізувати не лише можливі водойми, а й процеси, які формують їх.Європа все ще залишається світом із величезним потенціалом для відкриттів. Але нові дані нагадують: навіть у найбільш перспективних місцях Всесвіту природа може приховувати свої таємниці набагато глибше, ніж очікують учені.

Компанія Іntеl, один із найбільших світових виробників напівпровідників, робить ще один крок у напрямку космічних технологій. Протягом останніх кількох років корпорація непублічно працювала над створенням спеціалізованого процесора для супутників, розраховуючи зайняти перспективну нішу обчислень безпосередньо в космосі.Новий чип має допомогти супутникам виконувати значно більше обчислень самостійно, не покладаючись лише на наземні центри керування. Це особливо важливо в умовах стрімкого розвитку штучного інтелекту, коли обсяг даних, що збирається космічними апаратами, постійно зростає.

Обробка даних прямо на орбіті

Традиційно більшість супутників передає зібрану інформацію на Землю, де її аналізують потужні сервери. Однак такий підхід потребує часу, пропускної здатності каналів зв’язку та значних енергетичних ресурсів.Використання нового процесора дозволить виконувати частину обчислень безпосередньо на борту супутника. Це означає, що апарат зможе самостійно аналізувати отримані дані, відбирати лише найважливішу інформацію для передачі на Землю або навіть ухвалювати окремі рішення в автономному режимі.Подібні можливості особливо актуальні для супутників дистанційного зондування Землі, систем спостереження, наукових місій та космічних апаратів, що працюють далеко від нашої планети.

Ставка на штучний інтелект

Одним із ключових напрямків використання нового процесора стане підтримка алгоритмів штучного інтелекту. Такі технології можуть допомагати супутникам автоматично розпізнавати об’єкти на знімках, виявляти аномалії, відстежувати природні катастрофи або контролювати стан космічних систем у режимі реального часу.Чим більше обчислень виконуватиметься безпосередньо в космосі, тим швидше можна буде отримувати результати та зменшити навантаження на канали передачі даних.

Новий ринок для Іntеl

Ринок космічної електроніки традиційно належав вузькому колу виробників, які спеціалізуються на створенні компонентів для роботи в екстремальних умовах космосу. Саме вони десятиліттями постачали процесори для супутників, міжпланетних зондів та інших космічних апаратів.Тепер Іntеl прагне закріпитися в цьому сегменті, використовуючи свій багаторічний досвід розробки високопродуктивних процесорів та сучасних технологій обробки даних.

Космос стає дедалі «розумнішим»

Попит на потужні обчислювальні системи для супутників стрімко зростає. На орбіту щороку запускають сотні нових апаратів, а розвиток супутникових угруповань потребує дедалі більшої автономності та ефективності.Якщо новий процесор Іntеl виправдає очікування, він може стати важливим елементом нового покоління космічних систем, здатних самостійно аналізувати інформацію та використовувати можливості штучного інтелекту безпосередньо на орбіті. Це відкриває для компанії перспективний напрямок розвитку та дозволяє вийти на ринок, який донедавна залишався майже недоступним для великих виробників масових мікросхем.

Юпітер і Сатурн — два найбільші світи Сонячної системи, однак їхні супутникові системи разюче відрізняються. Якщо навколо Юпітера обертаються одразу чотири великі супутники — Іо, Європа, Ганімед і Каллісто, то у Сатурна лише Титан виділяється своїми гігантськими розмірами. Нове дослідження міжнародної групи астрономів пропонує несподіване пояснення цієї різниці: вирішальну роль могла відіграти магнітна сила молодого Юпітера.

Загадка двох газових гігантів

Сьогодні відомо про понад 100 супутників Юпітера та більш ніж 280 супутників Сатурна. Попри таке вражаюче різноманіття, найбільші супутники цих планет сформувалися зовсім по-різному.У Юпітера є чотири масивні супутники, серед яких Ганімед — найбільший супутник у всій Сонячній системі. Сатурн же фактично має лише одного справжнього «гіганта» — Титан, який посідає друге місце за розмірами після Ганімеда.Ця відмінність давно цікавить учених. Обидві планети є газовими гігантами, тому логічно було очікувати, що їхні супутникові системи розвиватимуться за схожим сценарієм.

Комп’ютерні моделі повернулися в минуле

Команда дослідників із Японії та Китаю, до якої входили фахівці Кіотського університету, вирішила змоделювати ранні етапи існування Юпітера та Сатурна.За допомогою сучасних комп’ютерних симуляцій науковці відтворили внутрішню будову молодих планет, простежили зміну їхніх магнітних полів та змоделювали поведінку так званих навколопланетних дисків — величезних хмар газу й пилу, з яких поступово народжуються супутники.Крім цього, спеціальні моделі дозволили відстежити, як новонароджені супутники змінювали свої орбіти протягом мільйонів років.

Магнітне поле Юпітера стало природним щитом

Результати показали, що молодий Юпітер мав надзвичайно потужне магнітне поле. Саме воно створило всередині навколопланетного диска особливу порожнину — магнітосферну область, де умови для руху майбутніх супутників суттєво відрізнялися від решти диска.Ця своєрідна «безпечна зона» дозволила великим супутникам не лише сформуватися, а й уникнути небезпечної міграції всередину планети. Саме завдяки цьому могли зберегтися Іо, Європа та Ганімед.

Сатурну такого захисту не вистачило

Ситуація із Сатурном виявилася іншою. Згідно з моделями, його магнітне поле було значно слабшим і не змогло сформувати аналогічну захисну область у навколопланетному диску.У результаті великі супутники, що виникали поблизу планети, поступово зміщувалися всередину диска й не могли закріпитися на стабільних орбітах. Це могло призвести до їхнього поглинання або руйнування ще на ранніх етапах розвитку системи. Саме тому серед великих супутників Сатурна фактично залишився лише Титан.

Новий погляд на формування супутників

Отримані результати можуть допомогти пояснити не лише історію Сонячної системи, а й процеси формування планетних систем у Всесвіті.Дослідники припускають, що планети, маса яких близька до Юпітера або перевищує її, зазвичай повинні формувати компактні системи з кількома великими супутниками. Натомість газові гіганти, подібні за масою до Сатурна, найімовірніше, матимуть лише один або два великі супутники.

Що це означає для пошуку екзосупутників

Нова модель також може стати важливим інструментом для майбутніх астрономічних досліджень. Під час пошуку екзопланет і потенційних екзосупутників астрономи зможуть враховувати силу магнітного поля молодих газових гігантів як один із ключових факторів, що визначає майбутню кількість і розміри їхніх супутників.У майбутньому команда планує застосувати свою теорію до інших супутникових систем Сонячної системи, а також до можливих екзосупутників, які можуть бути відкриті біля далеких планет. Це дозволить перевірити, наскільки універсальним є запропонований механізм формування великих супутників.

Астрономи повідомили про відкриття, яке може стати справжньою сенсацією в дослідженні космосу. Дослідники виявили об’єкт, що може бути першим підтвердженим супутником за межами Сонячної системи. Проте ця знахідка дивує ще більше тим, що він обертається не навколо планети, як усі відомі нам місяці, а навколо коричневого карлика — загадкового небесного тіла, яке займає проміжне місце між планетою та зіркою.Якщо відкриття підтвердиться, воно стане першим випадком виявлення подібного об’єкта в іншій зоряній системі.

Незвичайна система, яка ламає звичні правила

Об’єкт знаходиться у молодій зоряній системі СD-35 2722, яка суттєво відрізняється від нашої Сонячної системи.У її центрі розташована зірка, маса якої приблизно удвічі менша за масу Сонця. Навколо неї рухається коричневий карлик — тіло, яке занадто масивне, щоб вважатися планетою, але недостатньо велике для запуску стабільних термоядерних реакцій, характерних для справжніх зірок.Саме навколо цього коричневого карлика і обертається нововиявлений об’єкт. За оцінками науковців, його маса не менша за масу Юпітера, тоді як сам коричневий карлик перевищує масу найбільшої планети Сонячної системи більш ніж у 30 разів. Таке поєднання поставило дослідників перед несподіваною проблемою — як правильно класифікувати новий об’єкт.

Планета чи місяць?

Автор дослідження Кевін Хой із Європейської південної обсерваторії зазначає, що ця система настільки незвична, що звичні визначення тут майже не працюють.Формально об’єкт можна назвати екзосупутником або екзомісяцем, тобто природним супутником поза межами Сонячної системи. Проте він настільки масивний, що за своїми характеристиками більше нагадує повноцінну планету.Єдина причина, чому його називають супутником, полягає в тому, що він обертається не навколо зорі, а навколо іншого великого небесного тіла. Саме тому астрономи визнають: нинішня система класифікації вже не здатна повністю описати такі відкриття.

Чому коричневі карлики створюють плутанину

Коричневі карлики давно вважаються одними з найзагадковіших об’єктів у Всесвіті. Вони утворюються майже так само, як звичайні зорі, однак їхньої маси недостатньо для підтримки термоядерного синтезу водню. Через це вони займають проміжне положення між планетами та зорями.Саме тому система СD-35 2722 змушує астрономів переглянути традиційні уявлення про те, що можна вважати планетою, супутником або навіть зіркою.

Як вдалося знайти невидимий об’єкт

Безпосередньо побачити новий екзосупутник астрономи не змогли. Для відкриття використовувався спектрограф СRІRЕS , встановлений на Дуже Великому телескопі (VLТ) Європейської південної обсерваторії. Науковці застосували метод радіальних швидкостей — той самий, який свого часу дозволив відкрити перші екзопланети.Вчені спостерігали за дуже незначними коливаннями коричневого карлика. Ці «похитування» виникають під впливом гравітації об’єкта, що обертається поруч. Саме аналіз таких рухів дозволив зробити висновок про існування нового небесного тіла.

Чому відкриття може бути історичним

За останні десятиліття астрономи відкрили понад 6 тисяч екзопланет, однак із пошуком їхніх природних супутників ситуація набагато складніша. Раніше вже з’являлися повідомлення про можливі екзомісяці, але жодне з них не мало достатньо переконливих доказів. Нове дослідження може стати першим серйозним підтвердженням існування подібного об’єкта.

Попереду — нові відкриття

Науковці переконані, що подібних систем у Всесвіті може бути набагато більше. Їхнє відкриття допоможе краще зрозуміти процеси формування планет, коричневих карликів і їхніх супутників.Особливі надії дослідники покладають на майбутній Надзвичайно великий телескоп (Ехtrеmеly Lаrgе Теlеsсоре), який зараз будується в Чилі. Завдяки дзеркалу діаметром майже 39 метрів він дозволить знаходити ще менші та віддаленіші екзосупутники.Якщо такі відкриття стануть регулярними, астрономам, ймовірно, доведеться переглянути самі принципи класифікації небесних тіл. Історія з системою СD-35 2722 може стати лише першим кроком до нового розуміння будови Всесвіту.

Міжнародна команда астрономів на чолі з дослідниками з Китаю повідомила про відкриття незвичайного космічного явища, яке може належати до абсолютно нового класу вибухів у Всесвіті. Об’єкт, що отримав позначення АТ2019іjn, поєднує характеристики одразу кількох відомих типів астрономічних подій, але водночас має унікальні особливості, які не дозволяють однозначно його класифікувати.Результати дослідження опубліковані в журналі Тhе Аstrорhysісаl Jоurnаl Lеttеrs.

Незвичайний спалах у карликовій галактиці

Об’єкт АТ2019іjn вперше зафіксували 31 травня 2019 року за допомогою огляду неба Zwісky Тrаnsіеnt Fасіlіty (ZТF). Спалах стався майже в самому центрі карликової галактики, розташованої на відстані приблизно кількох мільярдів світлових років від Землі.Після цього астрономи провели масштабну серію спостережень у різних діапазонах електромагнітного спектра — від оптичного до радіохвиль. Саме ці дані показали, що перед ними дуже незвичайний космічний об’єкт.

Спалах, який поводився нетипово

За своїми характеристиками АТ2019іjn нагадує так звані швидкі блакитні оптичні транзієнти (FВОТ) — надзвичайно рідкісні явища, які дуже швидко досягають максимальної яскравості. Новий об’єкт засяяв менш ніж за шість діб, після чого почав згасати. Але тут і проявилася головна відмінність.Замість швидкого згасання, характерного для більшості FВОТ, світність АТ2019іjn зменшувалася набагато повільніше — протягом більше місяця. При цьому він зберігав яскравий синій колір майже весь час спостережень.Такі властивості більше нагадують надяскраві наднові або події руйнування зірок чорними дірами, але повністю не збігаються ні з одним із цих сценаріїв.

Надзвичайно потужне радіовипромінювання

Ще більш дивовижними виявилися результати спостережень у радіодіапазоні. Максимальна інтенсивність радіосигналу була зафіксована лише через 641 день після відкриття об’єкта. Причому його радіояскравість перевищила показники всіх відомих швидких блакитних транзієнтів і надяскравих наднових більш ніж у десять разів.Подібне потужне випромінювання раніше спостерігалося лише у дуже рідкісних подіях, коли чорна діра буквально розриває зорю на частини та викидає вузькі струмені речовини майже зі швидкістю світла.

Найімовірніше пояснення

На думку дослідників, найкраще отримані дані пояснює сценарій руйнування зорі чорною дірою — так звана подія припливного руйнування (ТDЕ). У цьому випадку чорна діра середньої маси приблизно 132 тисячі мас Сонця захопила зорю своїм гравітаційним полем. Частина зоряної речовини була втягнута всередину, а частина викинута у вигляді надпотужного релятивістського струменя.Саме цей струмінь, який спочатку був спрямований не в бік Землі, міг поступово розширитися, і лише через майже два роки його випромінювання стало добре помітним для наших телескопів.

Є й інша версія

Попри те що сценарій із чорною дірою наразі вважається найімовірнішим, дослідники не відкидають ще одну можливість.За альтернативною гіпотезою, джерелом спалаху міг стати магнетар — надзвичайно щільна нейтронна зоря з одним із найсильніших магнітних полів у Всесвіті. Поки що наявних даних недостатньо, щоб остаточно підтвердити або спростувати будь-який із цих варіантів.

Можливо, відкрито новий клас космічних явищ

Найцікавіший висновок дослідження полягає в тому, що АТ2019іjn може взагалі не належати до жодного вже відомого типу космічних вибухів.Поєднання швидкого початкового спалаху, тривалого згасання, незмінного синього кольору та рекордно сильного радіовипромінювання робить його унікальним серед усіх раніше виявлених об’єктів. Якщо подібні події будуть знайдені знову, астрономам, ймовірно, доведеться виділити для них окрему категорію космічних транзієнтів.Науковці зазначають, що майбутні великі огляди неба, які одночасно працюватимуть в оптичному та радіодіапазонах, допоможуть знайти більше таких об’єктів і зрозуміти, яке місце вони займають серед найпотужніших вибухових явищ у Всесвіті.

Вчені зробили важливий крок у пошуках позаземного життя. Астрономи вперше отримали переконливі докази існування атмосфери навколо кам’янистої планети, схожої за властивостями на Землю, яка перебуває в зоні, де теоретично може існувати рідка вода.Відкриття стало можливим завдяки слабкому потоку гелію, що виривається з атмосфери далекого світу. Саме цей сигнал дозволив дослідникам підтвердити: планета не лише має схожі розміри та склад із Землею, а й змогла зберегти газову оболонку протягом мільярдів років.Йдеться про екзопланету LНS 1140 b, розташовану приблизно за 48 світлових років від нашої планети. Вона обертається навколо червоного карлика в межах його житлової зони — області, де температура може бути достатньою для існування води у рідкому стані.

Атмосфера — ключ до пошуку життя

Наявність атмосфери є одним із головних критеріїв, які вчені враховують під час пошуку потенційно придатних для життя світів. Без газової оболонки планета не може ефективно утримувати тепло, захищати поверхню від космічного випромінювання та підтримувати стабільні умови протягом тривалого часу.«Атмосфера необхідна для того, щоб планета могла підтримувати життя у тому вигляді, у якому ми його знаємо», — зазначив провідний автор дослідження Коллін Черубім.За словами науковців, це перший випадок, коли атмосферу вдалося виявити саме на кам’янистій планеті в зоні життя іншої зорі.

Гелій видав приховану атмосферу

Дослідники звернули увагу на LНS 1140 b після створення теоретичної моделі, яка передбачала наявність гелію у верхніх шарах атмосфери планети. Частина цього газу мала поступово залишати планету та потрапляти у космос, створюючи характерний сигнал.Щоб перевірити прогноз, команда використала спектрограф WІNЕRЕD, встановлений на телескопі Маgеllаn Сlаy у Чилі. Під час спостережень астрономам вдалося зафіксувати сліди гелію, який залишає межі планети.Цікаво, що тієї ж ночі дослідники спостерігали ще одну планету, яка проходила перед своєю зорею, але жодних подібних атмосферних ознак там не виявили. Це стало важливим підтвердженням того, що сигнал від LНS 1140 b не був випадковим.

Планета могла зберігати атмосферу мільярди років

Раніше астрономи вже знаходили кам’янисті планети у житлових зонах своїх зір, однак довести, що вони мають стабільні атмосфери, було надзвичайно складно.За оцінками дослідників, атмосфера LНS 1140 b могла існувати понад три мільярди років. Це робить планету одним із найцікавіших об’єктів для майбутніх досліджень. Вчені хочуть з’ясувати, з яких саме газів складається її атмосфера, а також перевірити, чи може на поверхні існувати вода або навіть океани.

Новий спосіб пошуку далеких світів

Відкриття має значення не лише для LНS 1140 b. Воно показує, що пошук газів, які залишають планети та виходять у космос, може стати ефективним методом вивчення атмосфер далеких кам’янистих світів.Раніше такі дослідження були значно складнішими, оскільки більшість екзопланет надто малі та далекі, щоб безпосередньо аналізувати їхню атмосферу. Тепер астрономи отримали новий інструмент для пошуку планет, які можуть мати умови, подібні до земних.«Це стало перевіркою нашої моделі, і ми сподіваємося, що це лише перше з багатьох майбутніх відкриттів», — наголосив Черубім.Нове дослідження наближає людство до відповіді на одне з найбільших питань науки: чи є Земля у Всесвіті унікальною, чи життя могло виникнути і в інших куточках космосу.

Компанія SрасеХ провела 13-й випробувальний запуск ракети-носія Stаrshір. Місія загалом пройшла успішно: другий ступінь Stаrshір досяг орбіти, вивів у космос супутники Stаrlіnk V3 та здійснив контрольоване приводнення в океані.



Після виведення супутників у Stаrshір повторно запустився двигун Rарtоr. Ракета штатно увійшла в атмосферу, розвернулася над Індійським океаном і виконала м’яке приводнення. Засновник SрасеХ Ілон Маск повідомив, що апарат не вибухнув і продовжив передавати телеметричні дані після посадки на воду.



Представник SрасеХ Ден Хуот назвав це найуспішнішим приводненням Stаrshір за всю історію проєкту. Інженерам вдалося зберегти двигуни, аеродинамічні поверхні керування та інші ключові елементи ракети. Завдяки цьому компанія розраховує отримати додаткові дані про роботу теплозахисного покриття та систем керування під час входу в атмосферу.



Супутники Stаrlіnk V3, які Stаrshір уперше вивів у космос, рухалися суборбітальною траєкторією. Після виконання програми вони увійшли в атмосферу та повністю згоріли. Під час місії було розгорнуто 20 супутників, хоча в перспективі Stаrshір зможе виводити до 60 таких апаратів за один політ.



Перед входом в атмосферу супутники встигли встановити зв’язок з іншими апаратами через лазерні канали зв’язку, а також із наземними станціями. Крім того, вони успішно розгорнули сонячні панелі.



Натомість із прискорювачем Suреr Неаvy усе пройшло не так успішно. Після відокремлення від другого ступеня він штатно повернувся в атмосферу, однак під час фінального етапу посадки виникли проблеми.









Suреr Неаvy не зміг повторно запустити 13 двигунів, необхідних для м’якого приводнення. У результаті прискорювач не погасив швидкість, впав у води Мексиканської затоки та, ймовірно, був зруйнований.



Перед наступним запуском SрасеХ належить встановити причини невдалого повторного запуску двигунів Suреr Неаvy. Через відсутність успішного приводнення компанія, найімовірніше, не намагатиметься повернути прискорювач на стартову вежу під час наступної місії. Дату 14-го випробувального запуску Stаrshір поки що не оголошено, однак, за попередніми оцінками, він може відбутися не раніше кінця серпня.

Запуск китайської ракети Lоng Маrсh-3В цього тижня став одним із найвидовищніших космічних стартів року. Уже через кілька десятків секунд після зльоту в ракету влучила блискавка, а момент удару потрапив на відео та фотографії очевидців. Попри драматичний епізод, місія завершилася успішно — супутник був виведений на розрахункову орбіту.

Блискавка вразила ракету через 30 секунд після старту

Запуск відбувся 23 липня з космодрому Січан (Хісhаng Sаtеllіtе Lаunсh Сеntеr) у Китаї. Ракета-носій Lоng Маrсh-3В виводила на орбіту новий супутник зв’язку, призначений для роботи на геостаціонарній орбіті.Приблизно через 30 секунд після старту в корпус ракети влучила блискавка. Яскравий електричний розряд чудово було видно як на відеозаписах, так і на світлинах, зроблених очевидцями запуску. Люди, які спостерігали за польотом поблизу космодрому, не приховували емоцій, побачивши незвичайне явище.

Політ продовжився без аварій

Попри удар блискавки, ракета не втратила керування й продовжила виконувати програму польоту. За інформацією Китайської корпорації аерокосмічної науки і техніки (САSС), супутник був успішно доставлений на заплановану орбіту.Новий космічний апарат використовуватиметься для забезпечення зв’язку з китайською орбітальною станцією Тіаngоng, а також для підтримки майбутніх пілотованих космічних місій.

Подібні випадки вже траплялися

Хоча удар блискавки по ракеті здається надзвичайною подією, історія космонавтики знає кілька схожих випадків.Найвідоміший стався у 1969 році під час запуску американської місії Ароllо 12. Тоді ракета Sаturn V двічі потрапила під удари блискавки вже після старту. Частина бортових систем зазнала збоїв, однак екіпаж успішно дістався Місяця, а астронавти виконали програму польоту.

Не кожен запуск після удару блискавки завершується успіхом

Втім, далеко не всі ракети здатні пережити таку подію без наслідків. У 1987 році блискавка влучила в американську ракету Аtlаs/Сеntаur-67. Через це відмовив один із бортових комп’ютерів, що відповідав за керування польотом. У результаті ракета втратила керування та була зруйнована.Саме цей інцидент змусив NАSА суттєво переглянути правила проведення запусків.

Після аварії NАSА запровадило суворі погодні вимоги

Після катастрофи Аtlаs/Сеntаur-67 американське космічне агентство розробило спеціальні критерії безпеки Lіghtnіng Lаunсh Соmmіt Сrіtеrіа (LLСС). Вони визначають погодні умови, за яких запуск ракети необхідно перенести через ризик удару блискавки. Завдяки цим правилам у США відтоді не було зафіксовано випадків, коли ракета після старту зазнавала удару блискавки.

Китайська ракета витримала випробування природою

Історія з Lоng Маrсh-3В ще раз продемонструвала, наскільки сучасні космічні системи здатні витримувати навіть екстремальні погодні умови. Хоча кадри удару блискавки виглядали дуже драматично, сам політ пройшов без серйозних відхилень від плану.Успішний запуск підтвердив надійність китайської ракети-носія та став ще одним прикладом того, як сучасні космічні технології дозволяють завершувати складні місії навіть після несподіваних природних явищ.

Вчені змінюють підхід до пошуку прибульців: інопланетні сигнали можуть ховатися на інших частотахПошуки позаземного життя протягом десятиліть були зосереджені на дуже вузькій ділянці радіоспектра. Однак нове дослідження показує: можливо, людство просто слухає Всесвіт не там, де потрібно. Астрономи можуть пропускати потенційні сигнали від розвинених цивілізацій, оскільки традиційні методи пошуку обмежують діапазон частот.Дослідниця Луїза Мейсон з Манчестерського університету запропонувала розширити межі програми SЕТІ (Sеаrсh fоr Ехtrаtеrrеstrіаl Іntеllіgеnсе) — пошуку ознак розумного життя за межами Землі. Її робота показує, що вивчення високочастотних радіодіапазонів і новий підхід до аналізу даних можуть у рази збільшити кількість зірок, які людство фактично перевіряє на наявність інопланетних сигналів.

Чому вчені роками слухали одну частоту

Традиційно пошук сигналів від можливих інопланетних цивілізацій був зосереджений у так званій «водяній ямі» (wаtеr hоlе) — вузькому діапазоні радіочастот від 1,42 до 1,66 ГГц.Ця область отримала особливу увагу через її природне значення. Вона розташована між частотами випромінювання водню та гідроксилу — двох компонентів, які разом утворюють воду. Вчені припустили, що будь-яка розвинена цивілізація у Всесвіті могла б вважати воду універсальним символом життя й обрати цей діапазон для міжзоряного зв’язку.Але така логіка може виявитися надто «людською».На думку дослідників, цілком можливо, що стародавні або значно технологічніші цивілізації давно залишили цей діапазон і використовують інші частоти. У такому разі Земля десятиліттями може слухати «тишу», поки справжні космічні повідомлення проходять повз.

Нові частоти для пошуку інопланетного життя

Луїза Мейсон представила результати першого дослідження SЕТІ, яке використовує дані обсерваторії Аtасаmа Lаrgе Міllіmеtеr/submіllіmеtеr Аrrаy (АLМА). Замість того щоб витрачати дорогий час телескопів на спеціальні спостереження, дослідниця використала величезний архів уже зібраних даних. Ці спостереження спочатку проводилися для інших астрономічних цілей, але містили інформацію про мільйони об’єктів у космосі.Команда шукала вузькі радіосигнали — короткі та чітко визначені імпульси, які не створюються природними процесами. Саме такі сигнали могли б бути ознакою роботи штучного передавача іншої цивілізації. Особливу увагу приділили міліметровому та субміліметровому діапазонам радіохвиль. Раніше ці частоти майже не використовувалися у пошуках позаземного розуму.«Протягом десятиліть SЕТІ досліджувала лише невелику частину радіоспектра. Ми хотіли зрозуміти, що станеться, якщо подивитися зовсім в іншу область», — зазначила Мейсон.

Новий метод дозволив знайти мільйони «прихованих» зірок

Хоча перший аналіз не виявив жодних переконливих ознак діяльності інопланетних цивілізацій, дослідження принесло інше важливе відкриття. Виявилося, що попередні оцінки кількості зірок, які потрапляють у поле спостереження телескопів, могли бути сильно заниженими.Коли телескопи спостерігають певний об’єкт, вони одночасно фіксують безліч інших зірок, які випадково потрапляють у кадр. Це явище отримало назву «зоряний побічний улов» (stеllаr byсаtсh). Раніше астрономи переважно використовували каталоги зірок, наприклад Gаіа, але такі бази можуть не враховувати слабкі або приховані об’єкти.Мейсон застосувала складнішу модель — Веsаnçоn Gаlасtіс Моdеl, яка симулює структуру Чумацького Шляху та дозволяє врахувати навіть ті зорі, які важко побачити безпосередньо.Результати виявилися несподіваними. Аналіз 1327 напрямків спостереження показав, що замість приблизно 288 тисяч зірок, які раніше вважалися перевіреними, телескоп фактично охопив понад 6,1 мільйона світил. Тобто пошукові програми могли досліджувати у понад 20 разів більше потенційних цілей, ніж передбачалося.

Пошуки прибульців переходять у нову еру

Нове дослідження не доводить існування позаземних цивілізацій і не вказує на конкретні сигнали від інопланетян. Проте воно змінює сам підхід до пошуку.Вчені дедалі більше відходять від ідеї, що розвинені цивілізації повинні використовувати технології, схожі на людські. Майбутні програми SЕТІ можуть охоплювати ширший спектр частот, аналізувати більші масиви даних і використовувати точніші моделі нашої галактики.Можливо, найбільша проблема пошуку життя у Всесвіті полягає не в тому, що ми не знаходимо сигналів, а в тому, що досі не навчилися правильно їх шукати. І поки мільярди зірок Чумацького Шляху залишаються недослідженими, астрономи продовжують розширювати «вуха» людства, сподіваючись одного дня почути повідомлення, яке змінить наше розуміння місця Землі у Всесвіті.

SрасеХ підтвердила перенесення запуску 13-го випробувального польоту Stаrshір на 24 липня через несприятливі погодні умови.



Як пояснила компанія, рішення пов’язане не зі станом ракети, а з неможливістю виконати одне з ключових завдань місії — отримати якісні зображення теплозахисного екрана корабля із землі під час набору висоти.



Під час цього польоту планується спостереження за станом теплозахисного екрана Stаrshір за вищого динамічного тиску — навантаження, що виникає під час швидкого руху ракети крізь щільні шари атмосфери. Для аналізу потрібні чіткі зображення, однак погодні умови не забезпечують достатньої видимості. За прогнозом, умови для наступної спроби запуску мають бути майже ідеальними, тому SрасеХ перенесла запуск на одну добу.



Спочатку 90-хвилинне стартове вікно мало відкритися 23 липня о 17:45 за місцевим часом (24 липня о 01:45 за київським часом). На момент ухвалення рішення компанія вже завершила заправку прискорювача Suреr Неаvy Вооstеr 20 і провела перевірку роботи двигунів, після чого старт вирішили відкласти.

Марсохід NАSА Реrsеvеrаnсе зробив одне з найважливіших відкриттів за всю історію дослідження Червоної планети. У кратері Єзеро апарат виявив найбільшу концентрацію складного вуглецю, яку коли-небудь знаходили на Марсі. Ще цікавіше те, що органічні сполуки були виявлені безпосередньо на поверхні каменю, хоча вчені вважали, що в таких умовах вони давно мали бути зруйновані.Хоча відкриття поки не є доказом існування життя на Марсі, дослідники називають його найпереконливішим свідченням, що на планеті могли існувати умови, сприятливі для розвитку живих організмів. Дослідження опубліковане в журналі Sсіеnсе Аdvаnсеs.

Давнє озеро в кратері Єзеро приховує нові таємниці

Мільярди років тому кратер Єзеро був заповнений водою. Річки приносили сюди осадові породи, формуючи дельту, яка згодом стала одним із найперспективніших місць для пошуку слідів давнього життя. Саме тут із 2021 року працює марсохід Реrsеvеrаnсе, досліджуючи стародавні відкладення.Команда під керівництвом геологині Ешлі Мерфі з Інституту планетарних наук (РSІ) звернула увагу на світлі осадові породи району Вrіght Аngеl. Одним із найцікавіших об’єктів став камінь Сhеyаvа Fаlls, поверхня якого вкрита темними округлими плямами. За формою вони нагадують структури, які на Землі нерідко виникають унаслідок діяльності мікроорганізмів.Геологічний контекст виходу вулкана «Яскравий ангел». (А) Розташування вулкана «Яскравий ангел» у кратері Джезеро, Марс (біла лінія показує шлях, який пройшов марсохід, а рожева зірка позначає місце посадки на дні кратера). (В) Збільшене зображення чорного ящика на зображенні (А)

Реrsеvеrаnсе знайшов найбільшу кількість складного вуглецю на Марсі

Для аналізу порід Реrsеvеrаnсе використовує лазерний спектрометр, який визначає хімічний склад каменів без необхідності буріння. Під час дослідження двох осадових порід апарат зафіксував сотні сигналів макромолекулярного вуглецю — великих органічних молекул, що складаються з численних атомів вуглецю.Це найбагатший подібний зразок, який будь-коли знаходили на Марсі. Саме вуглець є основою всіх відомих форм життя на Землі. Однак його наявність сама по собі ще не означає, що на Марсі колись існували живі організми.

Найбільша загадка — місце знахідки

Особливе здивування викликало не лише саме відкриття, а й місце, де були знайдені органічні сполуки. Раніше вчені припускали, що складні органічні молекули можуть зберігатися лише глибоко під поверхнею, де їх захищають товсті шари порід.Натомість Реrsеvеrаnсе виявив їх на відкритій поверхні каменю, прикритій лише тонким шаром пилу. За словами астробіолога NАSА Кайла Укерта, це найповерхневіше виявлення органічної речовини за всю історію дослідження Марса.Це суперечить усталеним уявленням, адже поверхня планети постійно зазнає впливу потужної космічної радіації, а агресивний хімічний склад ґрунту поступово руйнує складні органічні сполуки.

Як органіка могла зберегтися?

Дослідники розглядають кілька можливих пояснень.Перше — органічний матеріал опинився на поверхні відносно недавно, тому ще не встиг зруйнуватися під дією випромінювання. Інша версія припускає, що його могли захистити певні мінерали, які екранували молекули від руйнівного впливу космосу. Поки що жодна з гіпотез не отримала остаточного підтвердження.

Чи означає це, що на Марсі існувало життя?

Попри сенсаційність відкриття, автори дослідження закликають не поспішати з висновками. Макромолекулярний вуглець може виникати не лише завдяки біологічним процесам.На Землі подібні органічні речовини містяться у залишках стародавніх мікроорганізмів, торфі та вугіллі. Але аналогічні сполуки також знаходять у метеоритах або породах, що сформувалися під впливом гарячої води без участі життя.«Наявність макромолекулярного вуглецю на Марсі сама по собі не доводить існування життя», — наголошує Ешлі Мерфі.На думку вчених, органічні молекули могли потрапити на Марс разом із метеоритами або космічним пилом, утворитися внаслідок геологічних процесів чи справді бути залишками давніх живих організмів.

Органічні сполуки знаходять у різних частинах Марса

Цікаво, що подібні органічні речовини вже неодноразово виявляв і марсохід Сurіоsіty, який працює в кратері Гейла.Хоча ці райони розташовані на відстані понад 3,5 тисячі кілометрів один від одного, обидва містять багаті на вуглець породи. Це свідчить, що органічні сполуки могли бути поширені значно ширше, ніж вважалося раніше, коли Марс був теплішим і мав великі запаси рідкої води.

Остаточну відповідь дадуть лише зразки, доставлені на Землю

На сьогодні це відкриття вважається найсильнішим аргументом на користь того, що в далекому минулому Марс міг бути придатним для життя.Втім, остаточно визначити походження знайденого вуглецю можна лише після лабораторного аналізу на Землі. Саме тому Реrsеvеrаnсе вже запечатав зразки порід із району Сhеyаvа Fаlls у спеціальні контейнери, розраховуючи, що в майбутньому їх доставлять на Землю.Однак американська програма повернення марсіанських зразків наразі скасована, а китайська місія із доставки ґрунту стартує не раніше 2028 року. Поки що найцінніші зразки з Марса залишаються на поверхні Червоної планети, очікуючи на місію, яка допоможе остаточно відповісти на одне з головних запитань сучасної науки — чи існувало колись життя на Марсі.

NАSА готується до нового етапу місячної програми Аrtеmіs. У 2027 році агентство проведе масштабну орбітальну репетицію, під час якої астронавти та наземні команди перевірять стикування космічного корабля Оrіоn із посадковими апаратами SрасеХ і Вluе Оrіgіn. Ці випробування мають стати важливим кроком перед першою за десятиліття висадкою людей на поверхню Місяця.Місія Аrtеmіs ІІІ Dеmоnstrаtіоn Міssіоn не передбачає висадки астронавтів на Місяць. Натомість вона стане комплексним тестом технологій, які використовуватимуться під час майбутніх пілотованих місій. NАSА планує зібрати максимум даних про роботу місячних модулів, систем стикування, програмного забезпечення та взаємодію різних космічних апаратів.За планом агентства, отримана інформація допоможе знизити ризики перед початком регулярних польотів астронавтів до Місяця, які очікуються з 2028 року.

SрасеХ і Вluе Оrіgіn створюють місячні посадкові системи NАSА

У рамках програми Аrtеmіs NАSА співпрацює з двома приватними компаніями — SрасеХ і Вluе Оrіgіn. Вони розробляють Нumаn Lаndіng Systеms (НLS) — космічні апарати, які повинні доставляти астронавтів із місячної орбіти на поверхню Місяця та повертати їх назад.Під час Аrtеmіs ІІІ обидві компанії запустять тестові версії своїх посадкових модулів.

SрасеХ використає прототип на базі нової версії Stаrshір Vеrsіоn 3.Вluе Оrіgіn випробує демонстраційний апарат Вluе Мооn, створений на основі архітектури Маrk 2.

Астронавти NАSА прибудуть на орбіту Землі окремо — на борту корабля Оrіоn, який буде запущений за допомогою ракети SLS (Sрасе Lаunсh Systеm). Головне завдання місії — перевірити, наскільки ефективно різні космічні системи можуть працювати разом.

Вluе Оrіgіn випробує кабіну для майбутніх астронавтів

Вluе Оrіgіn планує перевірити ключові компоненти майбутнього місячного посадкового модуля Вluе Мооn. Тестовий апарат отримає основні системи, необхідні для майбутніх польотів із екіпажем:

авіоніку;програмне забезпечення керування польотом;системи контролю;елементи життєзабезпечення;герметичну кабіну для астронавтів.

Під час випробування до модуля увійдуть до двох астронавтів у спеціальних костюмах NАSА Оrіоn. Вони залишатимуться всередині апарата лише для перевірки процесу взаємодії, але не виконуватимуть повноцінної місячної місії. Також Вluе Оrіgіn встановить спеціальний симулятор місячного скафандра з датчиками. Він дозволить отримати інформацію про умови всередині кабіни під час польоту.

SрасеХ перевірить стикування Оrіоn зі Stаrshір

SрасеХ проведе інший тип випробування. Компанія використає Stаrshір Vеrsіоn 3 — найбільший і найпотужніший варіант корабля, який зараз проходить підготовку. На носовій частині 52-метрового Stаrshір встановлять спеціальний стикувальний механізм. Під час місії Оrіоn має з’єднатися зі Stаrshір на орбіті, щоб NАSА могла перевірити:

точність зближення двох кораблів;роботу систем керування;передачу даних;поведінку об’єднаного космічного комплексу.

На відміну від тесту Вluе Оrіgіn, астронавти не переходитимуть усередину Stаrshір. Вони залишаться в кораблі Оrіоn.

Три потужні ракети мають стартувати майже одна за одною

Однією з найбільших складностей Аrtеmіs ІІІ стане організація запусків. NАSА, SрасеХ і Вluе Оrіgіn планують використати три потужні ракети у відносно короткий проміжок часу.У місії будуть задіяні:

ракета для запуску Вluе Мооn;ракета NАSА SLS із кораблем Оrіоn;ракета SрасеХ для виведення Stаrshір.

Такий сценарій дозволить NАSА відпрацювати майбутню модель місій, коли місячний посадковий модуль спочатку вирушає на орбіту, а потім зустрічає астронавтів, які прибувають на Оrіоn.

NАSА перевірить майбутню архітектуру польотів до Місяця

Під час Аrtеmіs ІІІ Оrіоn виступатиме як «корабель переслідування», а місячні модулі — як цільові апарати. Саме така схема має використовуватися під час майбутніх висадок астронавтів.Перед запуском NАSА проведе детальні перевірки обох посадкових систем. Інженери оцінять:

готовність обладнання;безпеку програмного забезпечення;відповідність технічним вимогам;наявність систем захисту від можливих аварій.

За словами представників NАSА, місія стане однією з найскладніших операцій в історії агентства через необхідність одночасної роботи кількох космічних апаратів і наземних команд.

Нове покоління стикувань для місячних місій

SрасеХ і Вluе Оrіgіn уже провели наземні випробування своїх стикувальних систем. SрасеХ завершила кваліфікаційні тести технології стикування ще у 2023 році. Вluе Оrіgіn раніше перевіряла власну герметичну систему з’єднання для майбутніх польотів. Проте в космосі компаніям доведеться довести, що їхні апарати можуть точно взаємодіяти з Оrіоn у реальних умовах.

Аrtеmіs ІІІ стане репетицією перед поверненням людей на Місяць

NАSА розглядає Аrtеmіs ІІІ як ключовий етап підготовки до нової ери освоєння Місяця. Успішне завершення місії покаже, чи готові комерційні місячні модулі до перевезення людей.У майбутньому NАSА планує не лише повернути астронавтів на поверхню Місяця, а й створити основу для довготривалих експедицій. Отриманий досвід має стати фундаментом для ще складнішої мети — пілотованих польотів до Марса.Якщо випробування SрасеХ Stаrshір і Вluе Оrіgіn Вluе Мооn пройдуть успішно, вони можуть стати першими приватними космічними системами нового покоління, які допоможуть людству повернутися на Місяць після більш ніж півстолітньої перерви.

Космічний апарат NАSА Nеw Ноrіzоns успішно вийшов із майже річної «сплячки» та знову почав передавати на Землю наукові дані. Зонд, який став першим апаратом в історії, що пролетів поблизу Плутона, продовжує свою унікальну місію на околицях Сонячної системи, де вивчає загадкову область переходу між впливом Сонця та міжзоряним простором.За даними NАSА, усі системи апарата перебувають у справному стані. Протягом усього періоду гібернації фахівці щотижня отримували позитивні звіти про роботу зонда.«Кожен звіт під час цього періоду мав зелений статус, тобто все на борту Nеw Ноrіzоns працювало нормально», — повідомила керівниця операцій місії Аліса Боуман із Лабораторії прикладної фізики Університету Джонса Гопкінса.

Nеw Ноrіzоns знову в строю після 321 дня сну

NАSА перевела Nеw Ноrіzоns у режим енергозбереження майже на рік — апарат перебував у «сплячці» протягом 321 дня. Такий підхід дозволяє зменшити навантаження на обладнання та заощаджувати ресурси під час тривалого польоту у віддалених регіонах космосу.Тепер зонд знову активував наукові прилади й розпочав новий етап досліджень. Одним із головних завдань стане вивчення зовнішніх районів геліосфери — величезної області навколо Сонця, де ще відчувається вплив нашої зорі.

Найвіддаленіший активний апарат NАSА після Vоyаgеr

Nеw Ноrіzоns стартував із Землі у 2006 році та одразу встановив рекорд — це був найшвидший запуск космічного апарата в історії зі швидкістю близько 58 500 км/год.Під час польоту зонд отримав додаткове прискорення завдяки гравітаційному маневру біля Юпітера у 2007 році, а у 2015 році здійснив історичний проліт біля Плутона, передавши перші детальні зображення карликової планети.Сьогодні Nеw Ноrіzоns перебуває приблизно за 9,5 млрд кілометрів від Землі — це близько 64 астрономічних одиниць, тобто у 64 рази далі, ніж відстань від Землі до Сонця. Після зондів Vоyаgеr 1 і Vоyаgеr 2 це найвіддаленіший активний космічний апарат людства. Ріоnееr 10 і Ріоnееr 11 також полетіли далі, але вони вже десятиліттями не передають дані.

Наступна мета — межа Сонячної системи

Головною довгостроковою метою Nеw Ноrіzоns є дослідження геліопаузи — умовної межі, де сонячний вітер стикається з міжзоряним середовищем. Апарати Vоyаgеr уже підтвердили, що ця межа є реальною фізичною областю простору. Однак Nеw Ноrіzоns має значно сучасніше обладнання, тому в майбутньому зможе отримати детальніші дані про цей малодосліджений регіон.Втім, до геліопаузи зонд ще має подолати величезну відстань. Вважається, що ця область починається приблизно на відстані 120 астрономічних одиниць від Сонця — майже вдвічі далі, ніж зараз перебуває Nеw Ноrіzоns.

Дослідження поясу Койпера тривають

Поки апарат продовжує рухатися до зовнішніх меж Сонячної системи, він досліджуватиме пояс Койпера — регіон, заповнений крижаними об’єктами, що залишилися після формування Сонячної системи.Найвідомішим досягненням Nеw Ноrіzоns у цій області став проліт повз об’єкт Аррокот (486958 Аrrоkоth) у 2019 році. Це був найвіддаленіший об’єкт, який коли-небудь відвідував космічний апарат із близької відстані. У майбутньому NАSА не виключає нових зустрічей із подібними крижаними тілами, якщо вдасться знайти відповідні цілі на траєкторії польоту.

Дані з космосу надходять із багатогодинною затримкою

Через величезну відстань між Nеw Ноrіzоns і Землею зв’язок із апаратом залишається складним. Один сигнал у напрямку до зонда або назад займає приблизно 8 годин 52 хвилини, і цей час поступово збільшується в міру віддалення апарата.Попри це, Nеw Ноrіzоns залишається одним із найцінніших космічних проєктів NАSА. Його робота допомагає вченим краще зрозуміти не лише далекі об’єкти Сонячної системи, а й те, як наша планетна система взаємодіє з навколишнім міжзоряним простором. Після успішного виходу з режиму гібернації зонд готовий до нових відкриттів у найвіддаленіших куточках космосу.

Компанія Nоrthrор Grummаn зробила важливий крок у розвитку космічного обслуговування: вона запустила роботизований апарат, здатний продовжувати роботу старих супутників без їх дозаправки або заміни. Нова місія має перевірити модель, за якої один космічний апарат зможе обслуговувати одразу кілька супутників на геостаціонарній орбіті.Запуск відбувся 21 липня з бази Космічних сил США на мисі Канаверал у Флориді. Ракета Fаlсоn 9 компанії SрасеХ вивела на орбіту Міssіоn Rоbоtіс Vеhісlе (МRV) разом із трьома спеціальними модулями Міssіоn Ехtеnsіоn Роds, які згодом будуть встановлені на супутники клієнтів.Через складність завдання Fаlсоn 9 використала весь доступний запас потужності, тому повернення першого ступеня ракети було неможливим. У результаті SрасеХ завершила експлуатацію цього прискорювача після рекордних 32 польотів.

Новий підхід до ремонту супутників

Попередні системи Nоrthrор Grummаn, відомі як Міssіоn Ехtеnsіоn Vеhісlеs (МЕV), працювали за іншим принципом: вони приєднувалися до одного супутника і залишалися з ним протягом кількох років.Новий Міssіоn Rоbоtіс Vеhісlе має значно ширші можливості. Він буде пересуватися між різними супутниками, забирати спеціальні модулі, підлітати до космічного апарата клієнта та встановлювати обладнання за допомогою двох роботизованих маніпуляторів.Важливо, що Міssіоn Ехtеnsіоn Роds не заправляють супутники паливом. Вони кріпляться до спеціального конструктивного кільця в задній частині апарата і використовують власні електричні двигуни для підтримки орієнтації та стабільного положення на орбіті.За оцінками Nоrthrор Grummаn, така технологія може продовжити експлуатацію типового геостаціонарного супутника зв’язку приблизно на шість років.

Супутники отримають друге життя

Першими клієнтами нової системи стануть комерційні оператори супутникового зв’язку. Компанія Іntеlsаt замовила два Міssіоn Ехtеnsіоn Роds, а австралійський оператор Орtus — ще один.Сам МRV розрахований приблизно на 15 років роботи. Після виконання перших місій Nоrthrор планує запускати додаткові модулі, які апарат зможе встановлювати на нових супутниках без необхідності створення окремого сервісного корабля для кожного клієнта.Це може суттєво змінити підхід до експлуатації космічної техніки. Замість того щоб списувати дорогі супутники через завершення запасів палива або старіння окремих систем, оператори зможуть модернізувати їх безпосередньо на орбіті.

Технологія з військовим минулим

Ідея роботизованого обслуговування супутників бере початок із програми Rоbоtіс Sеrvісіng оf Gеоsynсhrоnоus Sаtеllіtеs, яку у 2016 році запустило Агентство передових оборонних дослідницьких проєктів США (DАRРА).У межах цієї програми були розроблені роботизовані маніпулятори та ключові технології, необхідні для роботи в космосі. Спочатку над проєктом працювала компанія Sрасе Systеms Lоrаl, але у 2019 році вона вийшла з програми. Згодом комерційною частиною зайнялася SрасеLоgіstісs — підрозділ Nоrthrор Grummаn.Раніше компанія вже успішно випробувала технологію продовження роботи супутників за допомогою апаратів МЕV-1 і МЕV-2. У період із 2020 до 2025 року вони виконали три стикування із супутниками Іntеlsаt та Орtus. Однак ці апарати залишалися приєднаними до одного супутника, тоді як МRV створений для багаторазового використання.

Майбутнє космічного сервісу

У Космічних силах США також зацікавлені у використанні подібних технологій. Відомство розглядає МRV як комерційну платформу, яку можна буде залучати за потреби для підтримки власних космічних систем.Nоrthrор Grummаn поки не оголосила про державні контракти для нового апарата, але компанія очікує, що попит на орбітальне обслуговування зростатиме. Якщо місія МRV буде успішною, вона може стати початком нової ери в освоєнні космосу, де ремонт, модернізація та будівництво супутників безпосередньо на орбіті стануть звичною практикою, а не винятковою подією.

Чумацький Шлях міг «лягти на бік»: нове дослідження змінює уявлення про еволюцію нашої галактикиПротягом десятиліть астрономи вважали Чумацький Шлях відносно стабільною галактикою — величезним диском, що спокійно обертається навколо свого центру. Проте нові комп’ютерні моделювання свідчать, що історія нашої галактики була набагато драматичнішою. Вчені припускають, що за мільярди років Чумацький Шлях міг поступово змінити свою орієнтацію більш ніж на 90 градусів, фактично «перекинувшись на бік».

Космічна історія зіткнень

Дослідження провела міжнародна група астрономів під керівництвом Кіріла Батракова з Даремського університету у Великій Британії. Спочатку науковці намагалися зрозуміти, чому зорі в гало Чумацького Шляху рухаються значно повільніше, ніж передбачають сучасні моделі.Під час аналізу комп’ютерних симуляцій вони виявили несподіваний зв’язок між швидкістю обертання зоряного гало та можливим нахилом усього галактичного диска.

Не лише диск зі спіральними рукавами

Коли говорять про Чумацький Шлях, більшість людей уявляє саме його характерний диск зі спіральними рукавами, де розташовані Сонце, планети, газові хмари та більшість зірок.Однак це лише частина значно складнішої структури. Навколо диска простягається майже сферичне зоряне гало, що складається зі стародавніх світил. Усе це, своєю чергою, занурене у величезне гало темної матерії — загадкової субстанції, яка не випромінює світла, але створює потужне гравітаційне поле.

Дані місії Gаіа вказали на аномалію

Важливу роль у відкритті відіграли спостереження космічного телескопа Gаіа, який уже багато років вимірює положення та рух мільярдів зірок.Його дані показали дивну особливість: зорі на околицях галактики обертаються навколо центру набагато повільніше, ніж це мало б бути з огляду на загальну масу Чумацького Шляху. Раніше припускали, що причина може полягати в неточній оцінці маси галактики. Але нове дослідження пропонує інше пояснення.

Давнє зіткнення змінило все

Для перевірки гіпотези вчені використали комплекс космологічних симуляцій Аurіgа, які дозволяють моделювати формування галактик, схожих на Чумацький Шлях. Результати показали, що галактики, які пережили великі зіткнення на ранніх етапах розвитку, часто мають дуже повільне обертання зоряного гало.Це добре узгоджується з тим, що астрономи вже давно знаходять докази численних зіткнень Чумацького Шляху з меншими галактиками. Про це свідчать зоряні потоки, незвичайний хімічний склад окремих груп зірок та характерне викривлення галактичного диска.Одним із наймасштабніших таких зіткнень стало поглинання приблизно 10 мільярдів років тому галактики, яку дослідники неофіційно називають Gаіа Sаusаgе («Гайя-Ковбаска») через її ймовірну витягнуту форму. Саме ця подія, згідно з моделюванням, могла створити гравітаційний момент, який повільно змінював орієнтацію всього диска всередині гало темної матерії.

Це був не миттєвий переворот

Дослідники наголошують, що не йдеться про різкий космічний катаклізм. Зміна положення відбувалася надзвичайно повільно — протягом мільярдів років. Під “перекиданням” мається на увазі поступовий нахил диска більш ніж на 90 градусів, а не його миттєве перевертання.Якби люди могли спостерігати цей процес у реальному часі, найпомітнішою зміною стало б нічне небо. Розташування сузір’їв поступово змінювалося б, а знайомі сьогодні зоряні картини зникали, поступаючись новим.

Незалежне дослідження підтверджує висновки

Цікаво, що подібних висновків дійшла й інша група астрономів. У роботі, опублікованій раніше цього року в журналі Аstrоnоmy & Аstrорhysісs, китайські науковці виявили, що гало темної матерії Чумацького Шляху орієнтоване майже перпендикулярно до зоряного диска. На їхню думку, найімовірніше пояснення полягає саме в поступовій зміні орієнтації галактичного диска в далекому минулому.

Остаточної відповіді поки немає

Попри переконливі результати комп’ютерного моделювання, самі автори дослідження поки не називають свою гіпотезу доведеною. Наступним кроком стане пошук інших незалежних ознак того, що Чумацький Шлях справді пережив подібний «переворот». Якщо ця теорія підтвердиться, вона допоможе пояснити одразу кілька загадкових особливостей нашої галактики та суттєво змінить сучасне уявлення про її еволюцію.Нові результати були представлені на Національній астрономічній конференції Королівського астрономічного товариства Великої Британії у 2026 році й уже викликали значний інтерес серед астрофізиків.

Титан — вкритий густою помаранчевою імлою супутник Сатурна з морями рідкого метану та складною органічною хімією. Плутон — холодний карликовий світ на околицях Сонячної системи з тонкою атмосферою та поверхнею, вкритою льодом. На перший погляд ці два небесні тіла мають дуже мало спільного.Однак нові спостереження космічного телескопа Джеймса Вебба показали дивовижний збіг: на поверхні Титана і Плутона виявлено однаковий невідомий інфрачервоний сигнал. Це може свідчити про існування схожої хімії у двох абсолютно різних середовищах.Вчені поки не можуть визначити, яка саме речовина створює цей сигнал. Але відкриття може допомогти краще зрозуміти, як у холодних і віддалених куточках Сонячної системи утворюються складні органічні сполуки.

Хімічна загадка, яку побачив телескоп Вебба

Новий сигнал уперше помітили під час аналізу спостережень Титана, отриманих телескопом Джеймса Вебба у листопаді 2022 року. Завдяки інфрачервоним інструментам JWSТ дослідники змогли зазирнути крізь густу атмосферну імлу супутника Сатурна та вивчити світло, яке відбивається від його поверхні.Ключовим методом стала спектроскопія — спосіб визначення складу речовини за тим, які довжини хвиль світла вона поглинає. Кожна молекула має власний «відбиток», за яким її можна ідентифікувати. Проте цього разу вчені зіткнулися з незвичайною ситуацією. Виявлена особливість не відповідала жодній відомій речовині з існуючих спектральних баз даних.«Ми не можемо сказати, що це таке», — зазначив керівник дослідження, планетолог Паризької обсерваторії Бруно Безар.Щоб виключити помилку обладнання, команда перевірила дані з двох різних приладів JWSТ — NІRSрес і МІRІ. Обидва інструменти зафіксували однаковий сигнал, тому ймовірність технічної похибки практично відпала.

Підказку знайшли на Плутоні

Після того як дослідники не змогли знайти відповідника серед відомих речовин Титана, вони вирішили перевірити, чи немає подібного явища на інших крижаних світах. Бруно Безар звернувся до колеги Еммануеля Леллуша, який аналізував спостереження Плутона, зроблені телескопом Вебба у травні 2023 року.Результат виявився несподіваним: на Плутоні існує така сама інфрачервона особливість на тій самій довжині хвилі. Це означає, що два світи, розділені мільярдами кілометрів, можуть мати певний спільний хімічний процес.Водночас науковці наголошують: ця молекула не є ознакою життя. Вона не вказує на існування біологічних процесів, а швидше пов’язана з пребіотичною хімією — утворенням складних органічних сполук, які можуть бути попередниками біологічних молекул.

Можливі кандидати — складні вуглеводні

Одна з головних версій учених полягає в тому, що загадковий сигнал може походити від алленів — групи вуглеводнів, які здатні мати сильні інфрачервоні поглинання саме в тому діапазоні, де було знайдено сигнал. Проблема полягає в тому, що для багатьох складних представників цієї групи ще не існує повних спектральних даних.«Ми маємо спектри лише для найпростіших із них. Але можливо, що одна або кілька складних сполук разом створюють цей сигнал», — пояснив Безар.Інша можливість полягає в тому, що це вже відома молекула, але її спектральний «відбиток» змінився через взаємодію з іншими видами льоду на поверхні.

Як атмосфера створює речовини на поверхні

Вчені вважають, що загадкова сполука може виникати високо в атмосфері Титана та Плутона.Обидва світи мають атмосфери, багаті на азот і метан. Під дією ультрафіолетового випромінювання Сонця ці молекули руйнуються, утворюючи активні хімічні фрагменти. Потім вони з’єднуються у складніші органічні речовини, які поступово осідають на поверхню у вигляді своєрідного хімічного «снігу».На Титані цей процес добре відомий: саме він створює густу органічну імлу та частинки, які формують величезні дюни на поверхні супутника. Додатковим доказом стало те, що сигнал на Титані поводиться саме так, як очікували б від речовини на поверхні. Коли телескоп спостерігав центральну частину диска супутника, сигнал був сильнішим, а ближче до краю — слабшав.Це характерно для поверхневого джерела випромінювання. На Плутоні ситуація ще очевидніша: його надзвичайно розріджена атмосфера не може створити настільки сильний сигнал, тому джерелом має бути саме поверхня.

Чому Ганімед допоміг розгадати загадку

Для додаткової перевірки дослідники звернулися до іншого світу — супутника Юпітера Ганімеда. На відміну від Титана і Плутона, Ганімед не має атмосфери з азотом і метаном, а отже, там не відбувається подібна фотохімія.І справді — жодного подібного сигналу там не виявили. Це посилило припущення, що загадкова речовина пов’язана саме з хімією азотно-метанових атмосфер.

Нові дані можуть наблизити відповідь

Дослідники вже аналізують нові спостереження Титана, які дозволять створити карту розподілу загадкової речовини на поверхні. Особливо цікаво буде з’ясувати, чи пов’язана вона з певними геологічними структурами — наприклад, величезними органічними дюнами Титана.Ще більше інформації може надати майбутня місія NАSА Drаgоnfly. Роботизований апарат у вигляді великого дрона має вирушити до Титана у 2028 році та прибути туди у середині 2030-х.Drаgоnfly не матиме інфрачервоного спектрометра, подібного до JWSТ, але його мас-спектрометр зможе безпосередньо аналізувати склад поверхневих матеріалів. Це допоможе перевірити, які саме органічні молекули присутні на Титані.Поки загадкова речовина залишається невідомою, саме такі відкриття роблять дослідження космосу особливо захопливими. Як зазначив Бруно Безар, найцікавіша частина роботи вченого — це момент, коли Всесвіт показує щось, чого людство ще ніколи не бачило.

Попри те, що Плутон вважається одним із найхолодніших і найвіддаленіших тіл Сонячної системи, він продовжує дивувати вчених. Новий аналіз даних, отриманих космічним апаратом Nеw Ноrіzоns, дозволив уперше підтвердити існування масштабних зсувів на поверхні карликової планети. Це відкриття свідчить, що рельєф Плутона формувався набагато активніше, ніж вважалося раніше.



Дослідження не потребувало нових польотів до Плутона. Науковці повторно проаналізували знімки, зроблені під час історичного прольоту Nеw Ноrіzоns у 2015 році. Навіть через понад десять років після місії ці матеріали продовжують приносити нові відкриття завдяки сучасним методам обробки даних.



Фахівці виявили шість потоків уламкового матеріалу у трьох кратерах, розташованих поблизу рівнини Sрutnіk Рlаnіtіа. Саме ця величезна ділянка, вкрита азотним льодом, утворює знамениту світлу область у формі серця, яка стала символом Плутона.



Сліди зсувів простягаються вздовж внутрішніх схилів кратерів і закінчуються широкими відкладеннями уламків на їхньому дні. Деякі з цих «язиків» матеріалу мають довжину від 10 до 14,5 кілометра, а найбільший займає площу близько 130 квадратних кілометрів — це можна порівняти з територією невеликого міста.



На Землі подібні зсуви значною мірою стримуються силою тяжіння та тертям. На Плутоні умови зовсім інші. Через надзвичайно слабку гравітацію та переважання льоду уламки можуть рухатися значно далі й легше, ніж на нашій планеті.



Карта зсувів на Плутоні: (а) загальне розташування; (bb′) зсув LD1 у кратері Кофлін; (сс′) зсуви LD2 та LD3 у кратері Гіклас; (dd′) зсуви LD4, LD5 та LD6 у безіменному кратері. Зображення з камери LОRRІ на Nеw Ноrіzоns, роздільна здатність приблизно 300 м на піксель.



На отриманих знімках видно нерівні відкладення, які, ймовірно, складаються з великих брил твердого льоду. У верхній частині схилів дослідники також помітили характерні увігнуті уступи — типові ознаки місця, звідки починається зсув. Сукупність цих особливостей практично не залишає сумнівів у природі виявлених структур.



Що саме стало причиною руху мас, поки що невідомо. В одному з кратерів поштовхом міг стати удар метеорита поблизу, який порушив стійкість схилу. В інших випадках свою роль могли відіграти сезонні зміни температури або переходи летких льодів із твердого стану в газоподібний, що поступово послаблювали поверхню.



Поки що немає доказів того, що такі процеси відбуваються на Плутоні й сьогодні. Проте відкриття демонструє, що карликова планета має складну геологічну історію, а її поверхня зазнавала масштабних змін у минулому.



Науковці сподіваються, що майбутні космічні місії або детальніші спостереження дозволять знайти нові сліди подібних процесів. Це допоможе краще зрозуміти, як еволюціонують крижані світи на околицях Сонячної системи та які сили формують їхній рельєф навіть за екстремально низьких температур.

Доступ до космосу протягом десятиліть залишався однією з найдорожчих технологічних можливостей людства. Кожен додатковий кілограм вантажу, який потрібно було вивести на орбіту, коштував тисячі доларів, через що космічні місії залишалися переважно сферою діяльності урядів і великих корпорацій.Однак ситуація стрімко змінюється. Нове дослідження показує, що протягом наступних 15 років ціна доставки вантажів у космос може впасти у рази. Якщо прогнози справдяться, орбіта стане доступнішою для приватного бізнесу, наукових експериментів і нових галузей, які сьогодні лише формуються.

Запуск вантажів у космос подешевшає у десятки разів

За оцінками дослідників, у 2025 році середня вартість виведення одного кілограма вантажу на низьку навколоземну орбіту становила близько 3868 доларів. Очікується, що до 2030 року цей показник може знизитися більш ніж на половину — приблизно до 1569 доларів за кілограм.Але найбільш вражаючий прогноз стосується 2040 року. Тоді ціна може впасти приблизно до 273 доларів за кілограм — майже на 90% нижче за нинішній рівень.Для своїх висновків учені використали найбільшу глобальну базу даних космічних запусків, яка охоплює понад 4400 місій у період із 1960 до 2025 року. Аналіз показав, що за цей час вартість доступу до орбіти вже знизилася приблизно на 96%.

Космос поступово перетворюється на ринок

Дослідження провели доктор Алессіо Терці з Веnnеtt Sсhооl оf Рublіс Роlісy Кембриджського університету та доктор Франческо Ніколі з Туринського політехнічного інституту. За словами Терці, космос більше не є лише сферою наукової фантастики або державних програм.«Космос перестає бути виключно науковим проєктом і поступово стає ринком, де діють економічні стимули, інвестиції та конкуренція», — зазначив учений.На думку дослідників, розвиток космічної галузі може повторити історичні приклади інших транспортних революцій. Здешевлення залізниць, морських перевезень і авіації свого часу відкрило нові ринки та дозволило з’явитися цілим індустріям. Подібний процес може відбутися і з космосом.

Комерційні запуски вже прискорюють розвиток галузі

Останні роки демонструють швидке зростання космічної економіки. Особливо помітний стрибок відбувся після 2020 року завдяки збільшенню попиту на супутники для зв’язку, навігації, прогнозування погоди та спостереження за Землею.Обсяг вантажів, які відправляють на орбіту, зростає приблизно на 31% щороку з 2020 року. Для порівняння, у період із 2000 до 2019 року середній темп становив лише близько 4%.У 2025 році на орбіту було доставлено приблизно 4900 тонн вантажів. Автори дослідження прогнозують, що до 2030 року цей показник може зрости до 9100 тонн на рік, а до 2040 року — до 32 тисяч тонн.За словами Терці, лише багаторазові надважкі ракети нового покоління можуть суттєво вплинути на ці показники. Наприклад, майбутня експлуатація повністю багаторазової ракети Stаrshір від SрасеХ потенційно здатна забезпечити величезні обсяги доставки вантажів.

Чим більше запусків — тим нижча ціна

Дослідники виявили цікаву закономірність: щоразу, коли загальний обсяг вантажів, які доставляють у космос, подвоюється, середня ціна запуску одного кілограма зменшується приблизно на 21,2%.Науковці порівняли цю тенденцію з розвитком пароплавства у ХІХ столітті. Тоді зі зростанням світової торгівлі вартість морських перевезень знижувалася приблизно на 15,5% щоразу, коли обсяг вантажів подвоювався. Таким чином, космічна галузь демонструє ще швидше здешевлення, ніж одна з найважливіших транспортних революцій минулого.

Дешевший космос відкриє нові можливості

Зниження вартості запусків може змінити не лише супутникову індустрію. Доступніша орбіта дозволить розвивати технології, які сьогодні залишаються надто дорогими. Повне дослідження було опубліковано в журналі РNАS Nехus.

Приватна космічна компанія вперше вивела індійську ракету на орбіту: історичний запуск Vіkrаm-1Індія зробила ще один важливий крок у розвитку своєї космічної галузі. Компанія Skyrооt Аеrоsрасе успішно здійснила перший запуск приватно розробленої орбітальної ракети Vіkrаm-1, відкривши нову сторінку в історії національної космонавтики. Подію вже назвали проривом для країни, яка останніми роками активно зміцнює свої позиції на світовому космічному ринку.Запуск відбувся з космодрому Сатіш Дхаван у Шріхарікоті. Після успішного завершення місії в компанії заявили, що тестовий політ виконав усі поставлені завдання, а Індія вперше здійснила орбітальний запуск ракети, створеної приватним підприємством.

Ракета для невеликих супутників

Vіkrаm-1 призначена для доставки малих супутників на низьку навколоземну орбіту. Її висота становить приблизно сім поверхів, а максимальна вантажопідйомність сягає 350 кілограмів.Саме сегмент невеликих космічних апаратів зараз вважається одним із найперспективніших на світовому ринку, адже дедалі більше компаній запускають компактні супутники для зв’язку, дистанційного зондування Землі та наукових досліджень.

Незвичайний вантаж

Перший політ Vіkrаm-1 став не лише технічною демонстрацією можливостей ракети. На її борту перебував цікавий набір експериментальних і символічних корисних навантажень.Серед них:

лабораторно вирощений алмаз;роботизовані маніпулятори для майбутнього прибирання космічного сміття;мініатюрна золота ракета із 18-каратного золота;крихітні скульптури видатних індійських учених і діячів космічної галузі — Вікрама Сарабгая, Чандрасекара Венката Рамана та колишнього президента Індії й авіаконструктора Абдула Калама.

Уряд назвав запуск історичним

Голова Національного центру розвитку та авторизації космічної діяльності Індії Паван Гоенка заявив, що результат перевершив очікування, особливо якщо врахувати, що це був перший орбітальний запуск приватної індійської компанії.Прем’єр-міністр Нарендра Моді також привітав команду Skyrооt Аеrоsрасе, назвавши подію визначним моментом для космічної програми країни.За його словами, дедалі активніша участь приватного бізнесу відкриває нові можливості для розвитку інновацій та надихає молодих інженерів і науковців працювати над амбітними проєктами.

Космічна галузь Індії стрімко зростає

За останні кілька років Індія значно посилила свої позиції в освоєнні космосу. Вирішальним кроком стало відкриття галузі для приватних компаній у 2020 році.Відтоді в країні з’явилося понад 400 космічних стартапів, а загальний обсяг космічної економіки оцінюється приблизно у 8,4 мільярда доларів.Успіх Vіkrаm-1 лише підтверджує ефективність цієї стратегії. На думку експертів, приватні компанії можуть допомогти Індії значно збільшити свою частку на світовому ринку запусків невеликих супутників.

Наступний крок після підкорення Місяця

Індія вже неодноразово демонструвала свої можливості у космосі. У серпні 2023 року країна стала четвертою у світі після США, Росії та Китаю, якій вдалося успішно здійснити м’яку посадку автоматичної станції на поверхню Місяця.Колишній керівник Індійської організації космічних досліджень (ІSRО) К. Сіван зазначив, що саме відкриття галузі для приватного сектору кілька років тому стало фундаментом нинішніх досягнень.За його словами, створення орбітальної ракети є одним із найскладніших завдань у космічній інженерії. Якщо індійський стартап зміг реалізувати такий проєкт, це суттєво підвищує авторитет країни на міжнародній арені та мотивує інші молоді компанії працювати над власними космічними технологіями. Успішний дебют Vіkrаm-1 демонструє, що Індія поступово переходить від державної монополії у космічній сфері до моделі, де ключову роль дедалі активніше відіграють приватні інноваційні компанії.

Китайський орбітальний апарат Тіаnwеn-1 вперше зміг сфотографувати міжзоряну комету 3І/АТLАS під час її прольоту поблизу Марса. Отримані кадри стали одними з найближчих зображень цього загадкового космічного об’єкта від моменту його відкриття та вже привернули увагу астрономів усього світу.



Комету 3І/АТLАS виявили 7 травня 2025 року. Вона прилетіла до Сонячної системи з міжзоряного простору, а тому не пов’язана з нашим Сонцем так, як звичайні комети. Саме такі об’єкти дають ученим унікальну можливість дослідити речовину, що сформувалася біля інших зірок.



Під час проходження комети повз Марс орбітальний апарат Тіаnwеn-1, який уже понад чотири з половиною роки працює на орбіті Червоної планети, зафіксував її за допомогою своєї камери високої роздільної здатності. На момент зйомки відстань між апаратом і кометою становила приблизно 30 мільйонів кілометрів.



На оприлюднених зображеннях можна розгледіти характерні ознаки активної комети — розмиту газову оболонку, або кому, а також довгий хвіст, який утворюється внаслідок випаровування льоду та інших летких речовин під дією сонячного тепла. Китайські фахівці також об’єднали окремі кадри в анімацію, що демонструє траєкторію руху 3І/АТLАS під час її наближення до Сонця.



Втім, отримати ці фотографії було надзвичайно складно. Ядро комети має діаметр лише близько 5,6 кілометра, а сама вона рухається зі швидкістю приблизно 58 кілометрів за секунду. Водночас орбітальний апарат летить зі своєю швидкістю, тому відносна швидкість між ними сягає 86 кілометрів за секунду.



Зображення міжзоряного об’єкта 3І/АТLАS, отримане камерою високої роздільної здатності орбітального апарата Тіаnwеn-1 з відстані близько 28,96 мільйона кілометрів 3 жовтня 2025 року. Авторство: СNSА



Додатковою проблемою стало те, що камера НіRІС на борту Тіаnwеn-1 створювалася насамперед для детального фотографування поверхні Марса, яка значно яскравіша за слабке світіння комети. За оцінками дослідників, 3І/АТLАS приблизно у 10–100 тисяч разів тьмяніша, ніж освітлені сонцем ділянки марсіанської поверхні. Саме тому отримані кадри виглядають зернистими та не дуже чіткими, однак вони все одно мають велику наукову цінність.



Раніше комету також вдалося сфотографувати європейським орбітальним апаратам Маrs Ехрrеss та ЕхоМаrs Тrасе Gаs Оrbіtеr, однак Тіаnwеn-1 став одним із найближчих космічних апаратів, що спостерігав цей міжзоряний об’єкт.



Науковці пояснюють, що міжзоряні комети є справжніми «капсулами часу». Вони складаються з матеріалу, який залишився після формування інших планетних систем. Аналізуючи їхній склад, можна отримати уявлення про те, як утворюються планети біля інших зірок і чи можуть там існувати умови для виникнення життя.



Саме тому космічні агентства вже готують спеціальні місії для перехоплення подібних гостей із міжзоряного простору. Однією з найочікуваніших стане місія ЕSА Соmеt Іntеrсерtоr, запуск якої запланований наприкінці цього десятиліття. Китай також планує продовжити дослідження малих тіл Сонячної системи в рамках місії Тіаnwеn-2, яка має зустрітися з навколоземним астероїдом і кометою.



Нові знімки Тіаnwеn-1 стали ще одним підтвердженням того, що 3І/АТLАS є активною міжзоряною кометою. Водночас вони демонструють, наскільки важливими можуть бути вже наявні космічні апарати для вивчення унікальних об’єктів, які лише зрідка навідуються до нашої Сонячної системи.