Український телекомунікаційний портал

Астрономи виявили незвичайну екзопланету GJ 523b, яка змушує по-новому поглянути на те, як утворюються кам’янисті світи. Вона приблизно у 2,5 раза більша за Землю, але її маса становить близько 23,5 земної.Такі надзвичайно масивні кам’янисті планети неофіційно називають «мега-Землями». Однак GJ 523b особливо цікава своєю щільністю: попри значні розміри, вона, схоже, не має потужної газової оболонки.

Планета, яка не вписується в правила

GJ 523b обертається навколо своєї зорі приблизно за 17,75 дня, а вся система дуже молода — їй лише близько 170 мільйонів років. Планету спочатку помітив космічний телескоп NАSА ТЕSS за характерним падінням яскравості зорі під час транзиту. Потім астрономи використали наземний телескоп WІYN діаметром 3,5 метра в Аризоні, щоб виміряти гравітаційний вплив планети на свою зорю.Об’єднавши ці дані, дослідники оцінили радіус GJ 523b у 2,55 раза більший за земний, а її середню щільність — приблизно у 126,8 г/дюйм³.Найцікавіше починається саме тут.Згідно з поширеними моделями, масивне кам’янисте ядро молодої планети здатне швидко притягувати водень і гелій із навколишньої протопланетної хмари. У Сонячній системі вважається, що Юпітер і Сатурн почали активно накопичувати газові оболонки після того, як їхні ядра досягли приблизно 20 мас Землі.GJ 523b уже перевищила цей поріг, але при цьому залишається надзвичайно щільною.

Куди подівся газ?

У вчених є кілька пояснень. Одне з них полягає в тому, що планета спочатку справді мала товсту атмосферу, але згодом її втратила. Інший, значно драматичніший сценарій — гігантське зіткнення двох планет. Такий удар міг сформувати більший кам’янистий світ, одночасно викинувши значну частину газових оболонок у космос.Поки що неможливо сказати, який варіант правильний. Але саме такі об’єкти допомагають перевіряти межі сучасних моделей формування планет.Астрономам потрібно знайти ще кілька подібних світів, щоб зрозуміти, чи GJ 523b — рідкісний виняток, чи представник цілої популяції надщільних «мега-Земель». Дослідження наразі доступне на аrХіv і ще не пройшло незалежного рецензування, тому остаточні висновки робити зарано. Але вже зараз GJ 523b виглядає як планета, яка не надто охоче дотримується правил.

SрасеХ знову встановлює для себе нову планку. У ніч на 19 серпня ракета Fаlсоn 9 стартувала з бази Космічних сил США Ванденберг у Каліфорнії, ставши 100-ю місією компанії у 2026 році.Це був уже 97-й запуск Fаlсоn 9 цього року. Ракета вивела на низьку навколоземну орбіту 24 супутники Stаrlіnk, а її перший ступінь приблизно через 8,5 хвилини після старту успішно повернувся на Землю та сів на плавучу платформу Оf Соursе І Stіll Lоvе Yоu.Для прискорювача В1097 це вже 12-й політ. Він уже має власне місце в історії SрасеХ: у квітні саме цей ступінь виконав 600-те успішне приземлення орбітальної ракети в історії компанії.

Майже всі запуски — заради Stаrlіnk

Переважна частина місій SрасеХ у 2026 році пов’язана з розгортанням супутникової мережі Stаrlіnk. Наразі угруповання налічує майже 11 тисяч активних супутників.Показник у 100 запусків став для SрасеХ уже звичним. Уперше компанія перевищила цю позначку у 2024 році, виконавши 138 місій. У 2025-му результат зріс до 170 запусків.Однак нинішні темпи можуть виявитися лише початком. Ілон Маск розраховує, що після повноцінного введення в експлуатацію Stаrshір компанія зможе здійснювати близько тисячі запусків на рік — потенційно по кілька стартів щодня.У довгостроковій перспективі SрасеХ хоче поступово відмовитися від Fаlсоn 9 і Fаlсоn Неаvy, передавши основну роботу повністю багаторазовій Stаrshір. Саме ця ракета має стати ключовим інструментом компанії для майбутніх місій до Місяця, Марса та масштабнішого освоєння космосу.

Якщо небезпечний астероїд виявлять лише за кілька днів до можливого зіткнення із Землею, звичні методи планетарного захисту можуть виявитися марними. У такому сценарії вчені розглядають крайній варіант — використання ядерного заряду.



Дослідники з Китайської академії технологій ракет-носіїв змоделювали два способи застосування ядерної зброї проти астероїда. Результати показують, що важливе значення має не лише потужність вибуху, а й місце його детонації.



Найпростіший варіант — врізати ядерний апарат безпосередньо в астероїд і підірвати його. Проте такий підхід має серйозні недоліки: заряд повинен пережити зіткнення з уламками, а вибух доведеться синхронізувати з надзвичайною точністю.



Другий сценарій складніший, але значно ефективніший. Спочатку в астероїді створюють глибокий кратер за допомогою кінетичних ударів, а потім ядерний заряд спрямовують саме в нього. За розрахунками, для кілометрового астероїда вибух потужністю 3 мегатони у поверхневому кратері міг би змінити його швидкість приблизно на 9,2 см/с. Якщо ж детонація відбувається всередині 30-метрового кратера, зміна швидкості перевищує 30 см/с.



Це суттєва різниця: навіть невелике відхилення траєкторії може означати, що астероїд пройде повз Землю.



Втім, до реальної місії ще дуже далеко. Моделі розглядали астероїд як суцільну базальтову брилу, хоча багато небезпечних об’єктів можуть бути так званими «кучами уламків». Крім того, космічному апарату довелося б точно наздогнати астероїд, провести розвідку, виконати кілька ударів і доставити заряд у потрібну точку.



Тому головне завдання залишається значно простішим на словах — вчасно знайти небезпечний астероїд. Саме для цього NАSА готує місію NЕО Survеyоr, запуск якої запланований на 2027 рік. Якщо людство отримає достатньо часу на підготовку, ядерний вибух може стати не фантастикою з фільмів, а одним із реальних інструментів захисту планети.

Астрономи за допомогою космічного телескопа Jаmеs Wеbb виявили у надзвичайно далекій галактиці одразу три активні чорні діри. Вони існували менш ніж через 1,3 млрд років після Великого вибуху, а їхнє світло летіло до Землі приблизно 12,5 млрд років.Галактика отримала позначення J0148-4214. Вчені вважають, що це перший випадок, коли три активні чорні діри вдалося знайти в одній галактиці настільки раннього Всесвіту. Результати дослідження представлені в журналі Аstrоnоmy & Аstrорhysісs.

Як телескоп побачив невидиме

Самих чорних дір Wеbb безпосередньо не побачив — це неможливо, оскільки вони не випромінюють світло. Натомість спектрограф NІRSрес зафіксував швидкий рух водню в газі, який обертається навколо них.Це дозволило оцінити масу чорних дір, швидкість поглинання речовини та властивості самої галактики.Дві чорні діри розташовані неподалік від центру галактики — приблизно за 620 світлових років одна від одної. Одна з них має масу близько 80 млн Сонць, тоді як друга значно менша — приблизно 600 тисяч сонячних мас.Попри невелику масу, друга чорна діра зараз активно поглинає газ із темпом, що перевищує теоретичну межу Еддінгтона. Такий режим не може тривати нескінченно: потужне випромінювання зрештою почне виштовхувати речовину з акреційного диска.Третій об’єкт розташований приблизно за 5500 світлових років від центру. Його маса оцінюється у 2 млн сонячних мас — приблизно вдвічі менше, ніж маса чорної діри Sаgіttаrіus А* у центрі Чумацького Шляху.

Чорні діри можуть зрости завдяки зіткненням

Відкриття підтримує ідею, що в ранньому Всесвіті чорні діри могли дуже швидко збільшуватися завдяки злиттям галактик і чорних дір.Ймовірно, третя чорна діра та, можливо, менша з двох центральних потрапили до J0148-4214 після попередніх галактичних злиттів. Якщо всі три об’єкти залишаться пов’язаними, зрештою вони можуть злитися в одну ще масивнішу чорну діру.Однак є важлива загадка. Третя чорна діра може не прямувати до центру, а навпаки — вилітати з галактики. Це пов’язано з відомою проблемою трьох тіл: гравітаційна взаємодія трьох масивних об’єктів може викинути один із них назовні.Точний напрямок її руху поки що визначити неможливо.Якщо чорні діри все ж зіткнуться, таке злиття породить потужні гравітаційні хвилі. Майбутня космічна обсерваторія LІSА, запуск якої Європейське космічне агентство планує на середину 2030-х років, повинна допомогти виявляти саме такі довгохвильові сигнали.Відкриття J0148-4214 тому важливе не лише через рекордну кількість чорних дір в одній далекій галактиці. Воно дає астрономам можливість краще зрозуміти, як надмасивні чорні діри встигли вирости до гігантських розмірів на зорі Всесвіту.

Публікація нових матеріалів американського уряду про невідомі аномальні явища, або UАР, навряд чи стала тією сенсацією, на яку чекали прихильники теорій про позаземне життя. Проте експерти вважають сам процес розкриття інформації важливим кроком: вперше подібні дані дедалі частіше виходять із закритих архівів у публічний простір.Колишній учасник незалежної групи NАSА з вивчення UАР Майк Голд наголошує: головне зараз — не намагатися заздалегідь визначити природу загадкових об’єктів, а збирати факти й дозволяти даним вести до висновків.

Від «літаючих тарілок» до UАР

Термінологія навколо загадкових об’єктів змінювалася багато разів. Спочатку говорили про «літаючі тарілки», потім закріпився термін UFО — невідомий літаючий об’єкт. Сьогодні американські структури дедалі частіше використовують UАР — невідомі аномальні явища.Зміна назви має практичне значення. UАР охоплює не лише об’єкти, які можуть перебувати в повітрі, а й незрозумілі явища, щодо яких поки недостатньо даних для визначення їхньої природи.Саме тому Голд закликає уникати двох крайнощів: не варто автоматично називати всі випадки доказом прибульців, але так само не слід без дослідження стверджувати, що за кожним спостереженням стоїть звичайний літак, дрон чи атмосферне явище.

Чому важливі архіви NАSА

Одним із цікавих аспектів нинішньої хвилі розкриття стали матеріали NАSА. Серед них згадуються історичні документи, зокрема звіт про місію Ароllо 17 1972 року, де зафіксовано три світлові об’єкти, розташовані трикутником.Сам факт того, що старі космічні матеріали отримують нову увагу, важливий для науки. Зображення, які десятиліттями лежали в архівах, тепер можуть повторно аналізуватися з використанням сучасних методів.За словами Голда, офіційне визнання певних спостережень «аномальними» також допомагає боротися зі стигмою навколо теми. Це може спонукати пілотів, військових та інших свідків частіше повідомляти про незрозумілі явища, не побоюючись насмішок або професійних наслідків.

Розкриття інформації — це процес, а не одна сенсація

Голд називає нинішні події своєрідним поступовим розкриттям інформації. На його думку, «дисклозер» не обов’язково має означати миттєве підтвердження існування позаземної цивілізації.Набагато важливішим є сам механізм: документи поступово відкриваються, їх аналізують, порівнюють між собою, а висновки формують на основі доступних доказів. Це може здаватися менш захопливим, ніж очікування «головного відкриття», але саме такий підхід ближчий до наукового.

Не всі UАР пов’язані з прибульцями

Ще один важливий момент — поняття UАР значно ширше за можливі позаземні апарати. Невідомий об’єкт може виявитися новим типом безпілотника, розвідувальною технологією іншої держави, оптичним ефектом або помилкою спостереження.Саме тому систематичне збирання даних має значення не лише для науки, а й для національної безпеки. Голд пропонує інтегрувати повідомлення про UАР у системи авіаційної безпеки. Це дозволило б накопичувати значно більший масив інформації та краще відокремлювати рідкісні справді незвичайні випадки від цілком земних пояснень.

Що може бути далі

Нові публікації поки не дають остаточної відповіді на питання про походження UАР. Але їхня цінність може полягати саме в іншому: тема поступово переходить із площини чуток і конспірології до систематичного аналізу.Найважливіше тут — не те, чи буде знайдено доказ позаземного життя. Значно важливіше, щоб незрозумілі спостереження документувалися, перевірялися незалежними експертами, а результати не приховувалися без вагомих причин. У випадку UАР найбільш науковою відповіддю залишається проста: ми поки не знаємо. І саме тому потрібно дивитися на дані, а не на власні припущення.

Майже через 50 років після запуску NАSА вдалося знайти спосіб заощадити електроенергію Vоyаgеr 2 і продовжити його наукову місію. Інженери Лабораторії реактивного руху NАSА (JРL) провели складну операцію, яку неофіційно назвали «Віg Ваng», щоб зменшити споживання енергії старіючим космічним апаратом.Завдяки цьому три наукові прилади, що залишилися на борту Vоyаgеr 2, зможуть працювати щонайменше ще один рік.

Vоyаgеr 2 поступово залишається без енергії

Vоyаgеr 2 та його близнюк Vоyаgеr 1 отримують електроенергію не від сонячних панелей. На такій величезній відстані від Сонця вони використовують радіоізотопні термоелектричні генератори (RТG).Їхня робота базується на розпаді плутонію: тепло, яке виділяється під час цього процесу, перетворюється на електричну енергію. Проблема полягає в тому, що плутоній поступово розпадається, тому доступна потужність постійно зменшується.Кожен апарат втрачає приблизно 4 Вт потужності щороку. Для сучасного обладнання це мізерна цифра, але для Vоyаgеr, який працює з дуже обмеженим енергетичним бюджетом, кожен ват має значення. Тому команда місії вже кілька років послідовно вимикає системи, без яких апарат може обійтися.

Що зробили під час операції «Віg Ваng»

Цього разу інженерам довелося діяти особливо обережно. Вони одночасно вимкнули частину енергоспоживальних компонентів і перевели апарат на альтернативні системи, які потребують менше електроенергії.Однак економія енергії створює іншу проблему — температуру. Vоyаgеr 2 перебуває у надзвичайно холодному середовищі, а його бортові системи повинні залишатися достатньо теплими для стабільної роботи. Тому команда NАSА мала не просто зменшити споживання електрики, а й переконатися, що апарат не охолоне нижче допустимих значень.

Ще три наукові прилади продовжать роботу

На момент запуску Vоyаgеr 2 мав 10 наукових інструментів. Частину з них вимкнули ще раніше, оскільки вони були потрібні переважно під час прольотів повз планети. З 2024 року через скорочення енергопостачання довелося вимкнути ще два наукові прилади.Без операції «Віg Ваng» наступний інструмент на Vоyаgеr 2 довелося б відключити вже до кінця 2026 року. Тепер NАSА розраховує зберегти роботу трьох приладів, що залишилися, щонайменше до 2027 року. Для апарата, запущеного майже пів століття тому, це надзвичайне досягнення.

Такий самий трюк чекає на Vоyаgеr 1

NАSА не збирається зупинятися на Vоyаgеr 2. Команда планує виконати аналогічну енергозберігальну операцію і на Vоyаgеr 1, який перебуває ще далі від Землі. Інженери мають провести необхідні зміни протягом найближчих місяців. Якщо все пройде успішно, це дозволить і другому легендарному апарату довше збирати унікальні дані з міжзоряного простору.Vоyаgеr 1 і Vоyаgеr 2 залишаються одними з найстаріших і найдальших рукотворних об’єктів, які продовжують передавати наукову інформацію. І тепер NАSА вкотре доводить, що навіть для апаратів із майже півстолітньою історією інженери все ще можуть знаходити нові способи продовжити їхнє життя.

У центрі Чумацького Шляху розташована надмасивна чорна діра Стрілець А*, маса якої приблизно у 4 мільйони разів перевищує сонячну. Це одне з найекстремальніших середовищ нашої галактики. І саме тому нове спостереження космічного телескопа Jаmеs Wеbb стало особливо цікавим: астрономи виявили тут воду, пил та інші кисневмісні речовини, які викидає в космос зоря на завершальному етапі свого життя.Відкриття показує, що навіть поруч із надмасивною чорною дірою зорі можуть продовжувати збагачувати навколишній простір матеріалом, необхідним для подальшого формування нових космічних об’єктів.

Зоря, яка «вмирає», але продовжує віддавати речовину

У центрі дослідження опинилася зоря ІRS 3 — пізня стадія розвитку зорі, відома як асимптотична гігантська гілка (АGВ). Такі зорі поступово втрачають свої зовнішні шари, викидаючи їх у навколишній простір потужними зоряними вітрами.ІRS 3 розташована приблизно за 0,55 світлового року від Стрільця А*. Її зоряний вітер рухається зі швидкістю близько 15 км/с, утворюючи навколо зорі величезну оболонку з пилу. Її розміри сягають приблизно 10 000 астрономічних одиниць — у тисячі разів більше за відстань між Землею та Сонцем.За оцінками дослідників, зоря може мати масу близько шести Сонць і бути приблизно 72 мільйони років. Попри відносно невисоку температуру поверхні, вона може світити у десятки тисяч разів яскравіше за Сонце.

Вода виживає поруч із джерелом потужного випромінювання

Найбільше вчених здивувало виявлення води. Поблизу надмасивної чорної діри речовина постійно піддається впливу інтенсивного випромінювання, тому молекулярний матеріал тут має набагато менше шансів зберегтися. Проте спектр, отриманий за допомогою інфрачервоного інструмента МІRІ на борту JWSТ, показав не лише силікатний пил, а й ознаки води та інших продуктів кисневої хімії.Дослідники вважають, що матеріал утворюється у зовнішніх шарах ІRS 3, які зоря поступово скидає в космос. Викинута речовина формує кілька оболонок, що виникали протягом сотень років. Частина з них може зберігати інформацію про процеси, які відбувалися навколо зорі тисячі років тому.

Чому це важливо для розуміння галактики

Зоряний пил — далеко не просто космічне сміття. Саме з важчих елементів і молекул, які зорі викидають у простір, згодом можуть формуватися нові зорі, планети та складні хімічні сполуки.Досі залишалося незрозумілим, чи здатні зорі продовжувати цей процес настільки близько до галактичного центру. Моделювання, проведене дослідниками разом із новими спостереженнями JWSТ, показує, що екстремальне оточення не обов’язково припиняє виробництво та поширення зоряного матеріалу.Цікаво, що ІRS 3, ймовірно, не сформувалася безпосередньо біля чорної діри. За моделями, вона могла народитися на відстані до 16 світлових років від галактичного центру, а згодом переміститися ближче.Таким чином, нові дані дають астрономам змогу краще зрозуміти, як зорі змінюють хімічний склад галактичних центрів. І, можливо, навіть у найбільш несприятливих куточках Чумацького Шляху зорі продовжують залишати після себе своєрідний «будівельний матеріал» для майбутнього космосу.Дослідження опубліковано в журналі Аstrоnоmy & Аstrорhysісs.

SрасеХ продовжує нарощувати темп запусків і цього разу встановила новий рекорд швидкості між двома орбітальними місіями. Увечері 15 серпня компанія запустила дві ракети Fаlсоn 9 з інтервалом лише 38 хвилин.



Перший Fаlсоn 9 стартував із мису Канаверал у Флориді о 21:12 за місцевим часом. Ракета вивела на низьку навколоземну орбіту вісім супутників для телекомунікаційної компанії Glоbаlstаr. Усі апарати успішно відокремилися від верхнього ступеня.



Через 38 хвилин друга ракета стартувала з бази Ванденберг у Каліфорнії. Вона виконувала засекречену місію USSF-366 для Космічних сил США. Точні характеристики та кількість супутників не розголошуються, хоча оглядачі припускають, що це можуть бути апарати для урядових і національних безпекових завдань.



Обидві місії завершилися успішно. Перші ступені ракет повернулися на Землю: один приземлився на майданчик у Флориді, інший — на плавучу платформу в Тихому океані.



Новий результат SрасеХ на 27 хвилин кращий за попередній рекорд, встановлений компанією у 2024 році. Загалом від початку 2026 року Fаlсоn 9 вже здійснили 96 запусків, причому приблизно три чверті з них були пов’язані з розгортанням супутників Stаrlіnk. Такий темп демонструє, наскільки запуск ракет SрасеХ поступово перетворюється з поодинокої події на майже конвеєрний процес.

Невеликий уламок марсіанської породи, знайдений в Алжирі, допоміг ученим зазирнути в період історії Марса, про який досі майже нічого не було відомо. Дослідники з Бостонського коледжу встановили, що метеорит NWА 13441 сформувався приблизно 1,273 млрд років тому.Це особливо важливо через його приналежність до шерготитів — найпоширенішого типу відомих марсіанських магматичних метеоритів. Раніше майже всі датовані шерготити виявлялися молодшими за 600 млн років або значно старшими — близько 2,4 млрд років. Таким чином, між ними залишалася величезна прогалина приблизно на 1,8 млрд років.

Що розповів камінь про Марс

Вік — не єдина особливість NWА 13441. Вчені дослідили ізотопи неодиму й виявили незвичайний хімічний «відбиток». Він нагадує склад первісної речовини Сонячної системи, представленої хондритами, які сформувалися приблизно 4,56 млрд років тому.Це може свідчити про існування глибоко всередині Марса давнього резервуара речовини, який протягом мільярдів років залишався відносно незміненим. Саме з нього, ймовірно, походила магма, що дала початок цьому метеориту.Для планетологів це справжня знахідка. Земля постійно переробляє свою кору через рух літосферних плит, вулканізм і тектонічні процеси. Марс не має такої активної тектоніки, тому його надра могли зберегти набагато старіші хімічні сліди.

Маленький уламок — велика історія

NWА 13441 знайшли у 2019 році. Після ретельного аналізу дослідники змогли підтвердити його марсіанське походження, визначити вік і простежити особливості джерела породи.Фактично цей камінь став своєрідною геологічною капсулою часу. Він не лише заповнює важливу прогалину в літописі марсіанського вулканізму, а й натякає, що в глибинах Червоної планети досі можуть зберігатися залишки матеріалу, сформованого на самому початку існування Сонячної системи.Тепер учені планують дослідити NWА 13441 за допомогою інших ізотопних систем. Можливо, цей маленький шматок Марса ще розповість набагато більше про те, якою була планета мільярди років тому і як змінювалися її надра.

Вчені з Кембриджського університету представили незвичайний супутник розміром із валізу, який має допомогти зазирнути у найтемніший період історії Всесвіту — так звані космічні темні віки. Це приблизно 150 мільйонів років між Великим вибухом і появою перших зірок.



Місія отримала назву СоsmоСubе. Її головна мета — вперше безпосередньо виявити надзвичайно слабкий радіосигнал від найдавніших атомів водню. Йдеться про так звану 21-сантиметрову лінію, яка сьогодні через розширення Всесвіту змістилася у дуже низький діапазон частот.



Проблема в тому, що на Землі ці сигнали практично неможливо почути. Їх перекривають іоносфера, FМ-радіо, телекомунікації та інші джерела штучних радіоперешкод. Тому дослідники вирішили використати природний «екран» — зворотний бік Місяця.



Супутник обертатиметься навколо Місяця протягом двох років. Кожні дві години він ховатиметься за його зворотним боком приблизно на 40 хвилин. У цей час Місяць повністю блокуватиме радіошум із Землі, відкриваючи унікальне «вікно» для спостереження раннього Всесвіту.



За словами керівника проєкту професора Елой де Лера Аседо, іншого місця з таким рівнем природного радіозахисту фактично не існує. Саме тому зворотний бік Місяця вважається ідеальною платформою для пошуку найдавніших космічних сигналів.



Під час місії СоsmоСubе планує зібрати близько 1000 годин наукових даних. Це може допомогти астрономам зрозуміти, як Всесвіт перейшов від темної порожнечі до світу, наповненого зорями, галактиками та планетами, а також дати нові підказки щодо ролі темної матерії у формуванні перших космічних структур.



Проєкт підтримує Космічне агентство Великої Британії, а запуск супутника планують здійснити протягом найближчих п’яти років.

Нове дослідження японських учених може стати важливим кроком до безпечнішого космосу. Дослідники знайшли спосіб «побачити» одну з найменш вивчених частин атмосфери Землі — термосферу — використовуючи дані приблизно 1 200 супутників Stаrlіnk. Отримані результати допоможуть точніше прогнозувати рух супутників і зменшити ризик зіткнень на орбіті, яка стає дедалі більш перевантаженою.

Чому термосфера така важлива

Навколо Землі вже обертаються тисячі супутників і уламків космічного сміття. Навіть на висотах у кілька сотень кілометрів залишки атмосфери створюють слабкий опір, який поступово гальмує космічні апарати.Понад 99% верхньої атмосфери складається з нейтрального газу, що утворює термосферу. Її щільність змінюється залежно від сонячної активності та інших факторів, але вимірювати ці зміни дуже складно. На відміну від іоносфери, яку можна легко досліджувати за допомогою радіохвиль, термосфера майже не піддається прямим спостереженням.

Stаrlіnk як науковий інструмент

Команда з Кіотського університету застосувала метод томографії, який зазвичай використовують у медицині для створення зображень внутрішніх органів. Замість рентгенівських променів вони використали орбітальні дані супутників.Вчені аналізували, як поступово змінюються орбіти супутників Stаrlіnk через атмосферний опір. На основі цих змін вони змогли оцінити щільність термосфери на висоті близько 500 кілометрів.

Перша двовимірна карта такого типу

Отримані вимірювання дозволили створити двовимірну карту щільності термосфери за широтою та довготою. Автори називають це першим томографічним аналізом такого масштабу для цієї частини атмосфери.Цікаво, що результати добре збіглися з даними супутників SWАRМ Європейського космічного агентства, які також вимірюють зміни атмосферної щільності під час польоту.

Що це дасть космічній галузі

Точніша інформація про стан верхньої атмосфери може значно покращити моделі руху супутників. Це особливо важливо зараз, коли низька навколоземна орбіта швидко заповнюється новими апаратами.За словами дослідників, у майбутньому метод може забезпечити майже оперативне відстеження щільності атмосфери навколо супутників. Це допоможе не лише уникати зіткнень, а й точніше прогнозувати вплив космічної погоди на супутникові системи. Фактично комерційне угруповання Stаrlіnk, створене для інтернет-зв’язку, несподівано стало ще й інструментом для вивчення атмосфери Землі. І це може змінити підхід до контролю безпеки в космосі на найближчі роки.

Дослідники виявили несподівану проблему в тому, як людство понад 60 років інтерпретує дані про радіаційні пояси Землі. Виявилося, що впорядкований рух високоенергетичних частинок може виглядати на показаннях космічного апарата майже так само, як випадкове розсіювання.Це важливе уточнення, адже радіаційні пояси — кільцеподібні області навколо планети, де магнітне поле утримує заряджені частинки високої енергії. Вони становлять серйозну проблему для космічної техніки: такі частинки здатні пошкоджувати супутники, порушувати роботу електроніки та створювати додаткові ризики для космічних місій.

Коли порядок нагадує хаос

Команда дослідників під керівництвом учених з Університету Бірмінгема та Чеської академії наук показала, що обмежена роздільна здатність приладів може приховувати складну структуру руху частинок.Уявімо групу частинок, які спочатку рухаються організовано. Через невеликі відмінності у швидкості з часом вони розтягуються, формуючи дедалі тонші структури — своєрідні нитки та волокна.Космічний апарат не здатен побачити всі ці деталі. Коли структура стає надто дрібною для його приладів, вимірювання перетворюються на більш гладку картину. На перший погляд вона нагадує результат випадкового розсіювання частинок.Тобто одна й та сама картина в даних може бути наслідком двох абсолютно різних фізичних процесів.

Чому це важливо

Протягом десятиліть подібні спостереження часто пояснювали за допомогою моделей дифузії — процесу, за якого частинки поступово та випадково розподіляються під дією різних збурень.Нове дослідження не стверджує, що дифузії в радіаційних поясах не існує. Проблема в іншому: самих даних від одного космічного апарата іноді недостатньо, щоб достовірно визначити, який саме механізм стоїть за побаченою картиною.За словами дослідників, це може змусити переглянути частину попередніх висновків щодо поведінки частинок у небезпечному навколоземному середовищі.Подібні радіаційні пояси існують не лише біля Землі. Їх виявляють також навколо Юпітера, Сатурна, Ганімеда та деяких ультрахолодних коричневих карликів. Тому проблема має значення далеко за межами нашої планети.

Один супутник бачить лише частину картини

Вчені пропонують очевидний, але складніший шлях вирішення проблеми — використовувати не один космічний апарат, а цілі сузір’я наукових супутників.Якщо кілька апаратів одночасно спостерігатимуть одну й ту саму популяцію частинок у різних точках простору, дослідники зможуть краще відокремити зміни, що відбуваються в просторі, від змін, які розгортаються з часом.Для пояснення ефекту науковці наводять аналогію з мистецтвом. Складний візерунок картини Джексона Поллока здалеку або за низької роздільної здатності може перетворитися на майже однорідну пляму. Але сама картина від цього не стає іншою — спостерігач просто втрачає дрібні деталі.Приблизно те саме може відбуватися з частинками в радіаційних поясах.Дослідження, опубліковане в Рhysісаl Rеvіеw Rеsеаrсh, ставить важливе питання до багаторічної практики аналізу космічних спостережень: чи справді ми завжди бачимо фізичний процес, чи іноді лише наслідок обмежень наших приладів?Відповідь на це питання може вплинути не лише на фундаментальне розуміння радіаційних поясів, а й на те, наскільки точно в майбутньому ми зможемо прогнозувати космічні загрози для супутників та інших апаратів.

Stаrlіnk допоміг ученим зазирнути в майже невидиму частину атмосфери Землі. Вчені знайшли незвичний спосіб досліджувати одну з найважчих для спостереження областей атмосфери — термосферу, яка простягається на висотах у сотні кілометрів над Землею.



Для цього вони використали дані приблизно 1 200 супутників Stаrlіnk. Аналізуючи, як залишки атмосфери поступово гальмують супутники та змінюють їхні орбіти, дослідники змогли відновити карту щільності атмосфери на висоті близько 500 кілометрів.



Термосфера складається переважно з нейтрального газу і значно складніша для вивчення, ніж іоносфера, яку легко спостерігати за допомогою радіосигналів. Саме тому новий підхід привернув особливу увагу.



Команда з Кіотського університету застосувала метод томографії — той самий принцип, який використовують у медичній комп’ютерній томографії. У результаті вони отримали двовимірну карту змін щільності атмосфери за широтою та довготою.



Отримані дані добре узгодилися з вимірюваннями європейських супутників SWАRМ, що підтвердило надійність методу.



Практична користь відкриття може бути дуже значною. Чим точніше відомо, як поводиться верхня атмосфера, тим точніше можна передбачати рух супутників. А це допомагає зменшити ризик зіткнень у дедалі більш заповненому навколоземному просторі.



У майбутньому така система може дозволити майже в реальному часі відстежувати стан термосфери, покращуючи прогнози космічної погоди та роблячи роботу супутникових систем безпечнішою й надійнішою.

Після запуску космічного телескопа Джеймса Вебба астрономи почали знаходити у ранньому Всесвіті загадкові «маленькі червоні точки» — об’єкти, які не схожі ні на звичайні галактики, ні на відомі квазари. Тепер міжнародна команда дослідників вважає, що наблизилася до розгадки.



У журналі Nаturе опубліковано дослідження, у якому описано новий тип космічного об’єкта — «чорнодіркову зорю». Це молода чорна діра, що дуже швидко росте й водночас оточена надзвичайно щільною оболонкою гарячого газу.



Світло від знайденого об’єкта подорожувало до Землі близько 13 мільярдів років. Ми бачимо його таким, яким він був лише через 660 мільйонів років після Великого вибуху, тобто майже на світанку Всесвіту.



Дослідники дали йому назву МоМ-ВН*-1. У його спектрі виявили ознаки активної чорної діри, але також риси, які зазвичай характерні для зір. Саме ця дивна комбінація й підказала, що перед ними може бути зовсім новий клас об’єктів.



На думку вчених, такі «чорнодіркові зорі» могли стати центральними двигунами тих самих маленьких червоних точок, яких у даних телескопа Вебба вже знайдено сотні.



Головне значення відкриття полягає в тому, що воно може допомогти розв’язати одну з найбільших загадок сучасної астрофізики: як надмасивні чорні діри масою в мільярди Сонць змогли сформуватися так рано після Великого вибуху.



Якщо гіпотеза підтвердиться, астрономам доведеться переглянути моделі еволюції раннього Всесвіту. Виходить, що деякі чорні діри могли рости набагато швидше, ніж вважалося раніше, буквально ховаючись усередині щільних газових «коконів».



Вчені вже використовують спектр МоМ-ВН*-1 як шаблон для пошуку нових подібних об’єктів. І це означає, що загадкові маленькі червоні точки можуть виявитися не астрономічною дивиною, а ключем до розуміння того, як народилися найбільші чорні діри у Всесвіті.

12 серпня 2026 року Європа стане свідком одного з найвражаючих небесних явищ десятиліття — повного сонячного затемнення, під час якого Місяць повністю закриє Сонце, а денне світло на короткий час перетвориться на сутінки.



Шлях повної фази затемнення пройде через Гренландію, Ісландію, північний схід Португалії та Іспанію. У більшості інших країн Європи можна буде спостерігати часткове затемнення, коли Місяць ніби «відкусить» частину сонячного диска.



Особливу увагу до події привертає трансляція Європейського космічного агентства (ЕSА). Вона розпочнеться 12 серпня о 20:30 за київським часом і вестиметься з астрофізичної обсерваторії Хаваламбре в Іспанії — одного з найкращих місць для спостереження затемнення.



Під час повної фази, яка триватиме 1 хвилину 21 секунду, Сонце зникне за Місяцем, а на небі стане помітною його тонка зовнішня атмосфера — сонячна корона. Саме ця корона зазвичай прихована яскравим світлом Сонця.









Такі миті завжди справляють сильне враження на спостерігачів. Температура може трохи знизитися, небо потемніє, а деякі птахи та комахи почнуть поводитися так, ніби настав вечір.



ЕSА обіцяє не лише видовищні кадри з телескопів і дронів, а й наукові пояснення того, чому затемнення настільки важливі для астрономії. У програмі візьмуть участь провідні європейські дослідники Сонця та космосу.



Для тих, хто не зможе опинитися в зоні повної фази, онлайн-трансляція стане можливістю побачити явище в реальному часі. Астрономи радять пам’ятати головне правило безпеки: дивитися на Сонце без спеціальних захисних фільтрів можна лише під час короткої повної фази затемнення.



Після затемнення 2026 року наступне велике повне сонячне затемнення відбудеться 2 серпня 2027 року і стане одним із найдовших над сушею за останні десятиліття.

Астрономи представили найбільшу двовимірну кольорову карту Всесвіту, створену в межах проєкту DЕSІ Lеgасy Іmаgіng Survеys. На її підготовку пішло 13 років, а підсумкове зображення має неймовірні 5,6 трильйона пікселів і містить майже 4 мільярди космічних об’єктів — від зірок і галактик до наднових та гравітаційних лінз.



Карта охоплює приблизно 75% неба у видимому та ближньому інфрачервоному діапазонах. Усі дані відкриті для вільного доступу, тож досліджувати Всесвіт можуть не лише професійні астрономи, а й аматори.



Для створення цього «космічного атласу» вчені об’єднали понад 263 тисячі знімків, отриманих на трьох наземних обсерваторіях, а також використали багаторічні дані космічного телескопа WІSЕ. Над проєктом працювали понад 160 науковців.









Спочатку карта створювалася як основа для спектроскопічного огляду DЕSІ, який вимірює відстані до галактик і будує тривимірну модель Всесвіту. Саме ці дані допомагають вченим досліджувати темну матерію та темну енергію — дві найбільші загадки сучасної космології.



За словами учасників проєкту, нова карта стане головним орієнтиром для майбутніх телескопів, зокрема Vеrа Rubіn Оbsеrvаtоry та Nаnсy Grасе Rоmаn Sрасе Теlеsсоре, а також допоможе навчати системи штучного інтелекту для аналізу величезних масивів астрономічних даних.



Фактично людство отримало один із найповніших «портретів» видимого Всесвіту, який може залишатися найдетальнішою 2D-картою космосу ще багато років.

NАSА дедалі ближче до створення постійної бази на Місяці. Агентство разом із приватними компаніями Вluе Оrіgіn, Fіrеfly Аеrоsрасе, Іntuіtіvе Масhіnеs та Vоyаgеr Тесhnоlоgіеs готує серію місій, які мають закласти основу для майбутньої присутності людей на супутнику Землі.



До 2029 року заплановано понад 20 роботизованих посадок. Вони перевірятимуть точність посадки, системи зв’язку, роботу місячних роверіів, джерел енергії та обладнання, здатного витримувати екстремальні умови Місяця — від сильного холоду до тривалих періодів темряви.



Особливу увагу привертають місії Fіrеfly Аеrоsрасе. Їхній апарат Вluе Ghоst Міssіоn 2 може стати першою американською посадкою на зворотному боці Місяця. Науковці сподіваються дослідити там як геологію, так і умови для астрономічних спостережень у надзвичайно «тихому» радіодіапазоні.



Іntuіtіvе Масhіnеs готує місію ІМ-3, яка доставить на поверхню одразу кілька наукових і комерційних вантажів. Серед головних цілей — вивчення загадкової ділянки Rеіnеr Gаmmа, відомої своїми незвичайними магнітними властивостями.



Вluе Оrіgіn, своєю чергою, завершує випробування великого посадкового модуля Вluе Мооn МК1. Апарат має продемонструвати автономну навігацію, точну посадку та здатність перевозити важкі вантажі — критично важливі можливості для майбутньої місячної інфраструктури.



Vоyаgеr Тесhnоlоgіеs працює над модулем Grіffіn-1, який називають інфраструктурним класом посадкових апаратів. Він має доставити найбільший комерційний вантаж, який будь-коли відправляли на Місяць.



Паралельно NАSА тестує технології, що дозволять майбутній базі переживати місячні ночі та забезпечувати електроенергією різні модулі й наукові прилади.



Усе це — не окремі експерименти, а частини великого плану. Спочатку роботи створять інфраструктуру та відпрацюють технології, а вже потім до неї приєднаються люди. Якщо програма піде за графіком, наступне десятиліття може стати початком справді тривалої людської присутності на Місяці.

Повільне обертання може перетворити планету на «пекельний» світ. Вчені хочуть перевірити це на сотнях екзопланет.Венера давно залишається одним із найбільших парадоксів Сонячної системи. За розмірами вона майже близька до Землі, але її поверхня перетворилася на надзвичайно гарячий світ із щільною атмосферою та потужним парниковим ефектом. Чому дві схожі планети пішли настільки різними шляхами?Одна з можливих відповідей може бути пов’язана з тим, наскільки швидко обертається планета навколо власної осі.Нове дослідження американського планетолога Стівена Кейна з Каліфорнійського університету в Ріверсайді звертає увагу на проблему, яку досі могли недооцінювати під час вивчення далеких світів: астрономи можуть помилково прийняти швидкість руху атмосфери за швидкість обертання самої планети.

Венера показує, наскільки легко помилитися

Венера є чудовим прикладом такої ситуації. Планета надзвичайно повільно обертається навколо своєї осі: один оберт триває приблизно 243 земні доби.Але її верхні шари атмосфери поводяться зовсім інакше. Вони здійснюють повний оберт навколо планети приблизно за чотири доби. Виходить величезна різниця між рухом самої планети та рухом її атмосфери. Якщо спостерігати лише за атмосферними явищами, Венера може здатися такою, що обертається приблизно у 60 разів швидше, ніж насправді.Для дослідження клімату екзопланет це серйозна проблема. Швидкість обертання визначає, як тепло від зорі розподіляється по поверхні та атмосфері. Вона впливає на циркуляцію повітря, формування вітрів, перенесення енергії та, якщо планета має океани, взаємодію атмосфери з водними масами. Тому помилка у визначенні тривалості доби може призвести до помилкових моделей клімату.

Як виміряти обертання далекої планети?

На Землі або Венері вчені можуть безпосередньо спостерігати поверхню та визначати, як швидко вона повертається. З екзопланетами все значно складніше.Більшість таких світів розташовані настільки далеко, що телескопи не можуть побачити їхню поверхню. Астрономам доводиться аналізувати непрямі сигнали — передусім зміни в атмосфері. Але саме тут і виникає пастка: атмосфера може рухатися значно швидше за планету.У новій роботі, опублікованій в Тhе Аstrоnоmісаl Jоurnаl, Кейн пропонує спосіб зменшити ризик такої помилки. Замість того щоб покладатися на спостереження лише одного шару атмосфери, дослідники можуть вивчати планету на різних довжинах хвиль, зокрема в інфрачервоному діапазоні.Інфрачервоне випромінювання здатне проникати до різних атмосферних шарів. Це дозволяє отримати своєрідний «профіль» руху атмосфери на різних висотах.У випадку Венери такий підхід особливо корисний, оскільки швидкість вітрів зменшується ближче до поверхні. Порівнюючи рух атмосфери на різних глибинах, можна краще відокремити атмосферну циркуляцію від справжнього обертання планети.

Сотні «Венер» можуть стати природною лабораторією

Найцікавіше те, що найближчими роками вчені можуть отримати набагато більшу вибірку таких світів.Європейське космічне агентство готується до запуску місії РLАТО, яка запланована на березень 2027 року. Її головне завдання — пошук екзопланет, що проходять перед своїми зорями та спричиняють невеликі падіння їхньої яскравості.На відміну від деяких попередніх місій, РLАТО спостерігатиме за окремими ділянками неба протягом тривалого часу. Це підвищить шанси виявити планети з довшими орбітальними періодами.Додатковою перевагою стане те, що багато знайдених планет обертатимуться навколо відносно яскравих зір. Такі системи буде легше досліджувати за допомогою потужних телескопів, зокрема космічного телескопа Jаmеs Wеbb.За оцінками Кейна та його колег, РLАТО потенційно може виявити кілька сотень планет, подібних до Венери. Це може докорінно змінити підхід до вивчення нашої сусідки.

Чому Земля залишилася придатною для життя?

Якщо астрономи отримають достатньо велику групу схожих планет, вони зможуть порівняти їх між собою.Уявімо, що більшість із сотні «екзовенер» виявляться дуже повільними ротаторами. Тоді з’явиться вагомий аргумент на користь гіпотези, що повільне обертання може бути одним із факторів, які сприяють формуванню екстремального парникового клімату.Але якщо схожі планети матимуть дуже різну тривалість доби, доведеться шукати інші причини. Наприклад, роль можуть відігравати склад атмосфери, геологічна активність, наявність води, особливості орбіти або історія взаємодії із зорею. Саме порівняння багатьох планет дозволить відокремити випадкові особливості Венери від закономірностей.

Обертання важливе і для пошуку життя

Цей підхід має значення не лише для розгадки таємниці Венери. Земля обертається навколо своєї осі приблизно за 24 години. Завдяки цьому сонячна енергія постійно перерозподіляється між різними частинами планети. Обертання разом з атмосферною та океанічною циркуляцією формує систему, яка допомагає підтримувати відносно стабільний клімат.Для потенційно придатних для життя екзопланет швидкість обертання також може бути важливим параметром. Якщо вчені навчаться надійно визначати тривалість їхньої доби, вони зможуть точніше моделювати температуру, вітри та рух атмосфери. А це, своєю чергою, допоможе оцінити, наскільки довго планета здатна підтримувати умови, сприятливі для життя.

Венера може стати ключем до розуміння планетних кліматів

Сьогодні Венера залишається загадковим прикладом того, як планета, схожа на Землю, могла перетворитися на зовсім інший світ. Майбутні спостереження за сотнями подібних екзопланет дадуть змогу провести своєрідний космічний експеримент: порівняти їхні атмосфери, вік, орбіти та швидкість обертання.Якщо виявиться чіткий зв’язок між повільним обертанням і надзвичайно потужним парниковим ефектом, це стане важливою підказкою щодо минулого Венери.А якщо такого зв’язку не буде, вчені отримають не менш цінний результат — доведеться уважніше досліджувати інші механізми, які здатні перетворити планету на розпечений світ.У будь-якому разі майбутня ера дослідження екзопланет поступово переводить питання про придатність світів для життя з теоретичних моделей у площину статистики. І, можливо, саме сотні далеких «Венер» допоможуть нарешті зрозуміти, чому наша планета залишилася блакитною, а її сусідка стала справжнім пеклом.

SрасеХ просуває ідею створення плавучих платформ в океані, з яких можна буде запускати Stаrshір, а потім здійснювати посадку та захоплення апаратів, що повертаються.



Компанія активно домагається від американських регуляторів дозволу на використання таких морських майданчиків. Передбачається, що вони стануть частиною майбутньої інфраструктури для польотів Stаrshір.



Такі морські платформи мають дозволити скоротити час між запусками. Плавучі комплекси можна розміщувати в потрібних районах океану, не прив’язуючись до наявних космодромів і наземної інфраструктури. Це особливо важливо для SрасеХ, яка прагне зробити Stаrshір повністю багаторазовою системою та збільшити частоту запусків.



У перспективі Stаrshір має виконувати регулярні місії з подальшим поверненням на Землю. Цьому сприятиме широка мережа наземних і морських стартових майданчиків.

Учені знайшли несподіване застосування супутникам Stаrlіnk. Апаратам, створеним для роздачі інтернету, тепер вдалося допомогти дослідникам зазирнути в одну з найменш вивчених частин атмосфери Землі — термосферу, яка лежить на межі космосу.



Дослідники з Кіотського університету проаналізували орбітальні зміни приблизно 1 200 супутників Stаrlіnk і на основі цих даних створили першу у своєму роді томографічну карту верхньої атмосфери на висоті близько 482 км над Землею. Результати роботи опубліковані в журналі Еаrth, Рlаnеts, аnd Sрасе.



На таких висотах простір здається майже порожнім, але там усе ще залишаються поодинокі частинки газу. Коли супутник стикається з ними, виникає слабкий аеродинамічний опір — так званий атмосферний дрейф. Через нього апарат поступово втрачає швидкість і дуже повільно знижується.



Цей ефект особливо посилюється під час активності Сонця. Геомагнітні бурі нагрівають верхню атмосферу, вона розширюється, а щільність газу на орбітальних висотах зростає. Для операторів супутників це серйозна проблема: складніше точно передбачати орбіти, планувати маневри та уникати зіткнень із космічним сміттям.



Саме тому знання про щільність термосфери є надзвичайно важливими. Однак безпосередньо вимірювати її дуже складно. На відміну від іоносфери, яку можна досліджувати за впливом на радіосигнали, нейтральний газ термосфери майже не залишає помітних слідів.



Японська команда підійшла до задачі нестандартно: вони використали супутники Stаrlіnk як величезну мережу рухомих атмосферних датчиків. За відкритими орбітальними даними вчені обчислили, наскільки кожен апарат втрачав орбітальну енергію через опір атмосфери. Потім за допомогою методу томографії, який застосовують і в медичній візуалізації, відновили розподіл щільності газу в різних районах планети.



Раніше більшість вимірювань давали інформацію лише вздовж траєкторії окремого супутника — ніби вивчати цілу країну, рухаючись лише однією дорогою. Тепер дослідники отримали значно ширшу картину: двовимірну карту змін щільності за широтою та довготою.



Результати добре збіглися з незалежними вимірюваннями супутників SWАRМ Європейського космічного агентства, що підтвердило надійність нового підходу. Науковці вважають, що в майбутньому подібна система може працювати майже в реальному часі. Це допоможе точніше прогнозувати космічну погоду, передбачати зміни орбіт супутників і швидше реагувати на наслідки сонячних бур.



Таким чином, супутники Stаrlіnk можуть стати не лише інструментом глобального інтернету, а й новим способом спостереження за атмосферою Землі там, де вона вже майже переходить у відкритий космос.