Український телекомунікаційний портал

Наприкінці червня жителі Землі стануть свідками рідкісної космічної події. Потенційно небезпечний астероїд 152637 (1997 NС1) здійснить найближче зближення з нашою планетою за більш ніж чотири століття. За словами астрономів, подібні зустрічі з настільки великими об’єктами трапляються приблизно раз на десять років.Попри статус «потенційно небезпечного», жодної загрози для Землі астероїд не становить. Його траєкторія добре вивчена, а відстань під час максимального зближення буде цілком безпечною.

Наскільки близько пролетить астероїд

27 червня 2026 року космічний об’єкт наблизиться до Землі на відстань близько 2,56 мільйона кілометрів. Це приблизно у 6,5 раза більше за відстань між Землею та Місяцем.За космічними мірками це дуже близько, але для нашої планети такий проліт є абсолютно безпечним. Вчені підкреслюють, що зіткнення не очікується ані зараз, ані в найближчі сто років. Астероїд належить до класу Атенів — групи навколоземних об’єктів, орбіти яких перетинають земну орбіту. Під час свого руху він також заходить усередину орбіти Венери.

Найближчий проліт за чотири століття

Розрахунки орбіти показують, що нинішнє зближення стане найтіснішим щонайменше з 1600 року. Астрономи не мають точніших даних про його рух у більш далекому минулому, тому саме ця дата вважається рекордною точкою відліку.Ще ближче астероїд підійде до Землі лише 28 червня 2133 року. Тоді дистанція скоротиться зовсім незначно, але для більшості сучасних людей ця подія вже залишиться справою майбутніх поколінь.

Наскільки великий космічний гість

Одне з головних питань, яке досі хвилює науковців, — точний розмір астероїда. За попередніми оцінками, його діаметр може становити близько 900 метрів. Водночас деякі дослідження припускають, що об’єкт може бути значно більшим — до 1,5 кілометра в поперечнику.Проблема полягає в тому, що астрономи оцінюють розміри астероїдів за кількістю світла, яке вони відбивають. Темний великий об’єкт може виглядати так само яскраво, як невеликий світлий астероїд, тому виникають розбіжності в оцінках.

NАSА проведе детальне сканування

Рідкісне зближення дає вченим чудову можливість детально дослідити небесне тіло. Для цього NАSА використає потужний радар Gоldstоnе Sоlаr Systеm Rаdаr.На відміну від звичайних телескопів, які лише приймають світло, радар сам надсилає сигнал до астероїда і аналізує відбитий імпульс. Такий метод дозволяє надзвичайно точно визначити розміри об’єкта, його форму, швидкість обертання та інші характеристики. Отримані дані допоможуть усунути суперечності щодо природи астероїда та уточнити його фізичні параметри.

Його можна буде побачити навіть у бінокль

Під час максимального зближення яскравість астероїда досягне приблизно 10-ї зоряної величини. Це означає, що за сприятливих умов його можна буде побачити через невеликий телескоп або навіть потужний бінокль.Найкращі умови для спостережень матимуть жителі Північної півкулі під час наближення об’єкта. Після проходження найближчої точки астероїд стане краще помітним для спостерігачів у Південній півкулі.Для тих, хто не має власного обладнання, астрономи організують онлайн-трансляції спостережень. Таким чином кожен охочий зможе побачити рідкісного космічного гостя, який після цього не повернеться так близько до Землі ще понад століття.Подібні події нагадують, наскільки динамічною є наша Сонячна система. І хоча цього разу приводу для занепокоєння немає, кожне таке зближення допомагає науковцям краще розуміти навколоземні астероїди та вдосконалювати системи планетарного захисту.

Нептун давно вважається «диваком» серед газових гігантів Сонячної системи. Його вісь нахилена під незвичним кутом, а система супутників разюче відрізняється від того, що спостерігається біля Юпітера чи Сатурна. Нове дослідження Каліфорнійського технологічного інституту (Саltесh) пропонує радикальне пояснення: колись Нептун міг мати зовсім іншу систему місяців, яку зруйнував його найбільший супутник — Тритон.У цій історії є лише один можливий «виживший» — загадковий супутник Нерейда.

Тритон — захоплений гість, який змінив усе

Тритон, найбільший місяць Нептуна, поводиться нетипово. Він обертається у зворотному напрямку відносно обертання планети, що майже завжди означає одне: цей об’єкт не сформувався разом із планетою, а був захоплений її гравітацією.Науковці вважають, що Тритон міг бути частиною подвійного об’єкта з поясу Койпера — далекої області крижаних тіл за орбітою Нептуна. Подібні системи, як Плутон і Харон, існують і сьогодні. Дослідження було опубліковано в журналі Sсіеnсе Аdvаnсеs.Після захоплення Тритон перейшов на нестабільну, сильно витягнуту орбіту, яка поступово почала змінювати всю архітектуру нептуніанської системи.

Нерейда — дивний кандидат на роль «вцілілого»

Довгий час астрономи вважали, що Нерейда — ще один захоплений об’єкт з поясу Койпера. Її витягнута орбіта з періодом близько 360 днів здавалася типовою для «чужинця».Однак нові спостереження з використанням інфрачервоного телескопа JWSТ змінили цю картину. Аналіз поверхні показав, що Нерейда більше нагадує крижані супутники Сатурна чи Урана, ніж темні та бідні на водяний лід об’єкти поясу Койпера.Як зазначають автори дослідження:«Унікальний спектр Нерейди не узгоджується зі сценарієм її захоплення під час ранньої динамічної нестабільності Сонячної системи».Це означає, що Нерейда, ймовірно, не була «гостем», а сформувалася разом із Нептуном.

Космічна катастрофа в моделі симуляцій

Щоб перевірити гіпотезу, дослідники використали симуляційний пакет RЕВОUND. Спочатку вони змоделювали «ідеальну» систему супутників Нептуна — рівні, стабільні орбіти, схожі на інші газові гіганти.Потім у цю систему «впустили» Тритон.Результат виявився драматичним:

більшість первинних супутників була зруйнована;частину викинуло за межі системи;уламки сформували кільця Нептуна та дрібні супутники, як-от Протей.

Але в приблизно 20% симуляцій виникав несподіваний сценарій: один із первинних супутників не зникав, а отримував нову, сильно витягнуту та нахилену орбіту. Дуже схожу на орбіту Нерейди.

Виживший після «місяцепокаліпсису»

Якщо ця модель правильна, Нерейда може бути єдиним прямим свідком стародавньої системи супутників Нептуна. Вона не була захоплена ззовні — навпаки, її «вибило» з первісної орбіти під час хаосу, спричиненого Тритоном.Такий сценарій робить її унікальним об’єктом: своєрідною «капсулою часу», яка зберігає інформацію про ранню історію Нептуна.

Що це означає для науки

Якщо гіпотеза підтвердиться, Нерейда може стати ключем до розуміння того, як формувалися супутникові системи газових гігантів і як великі захоплені об’єкти здатні повністю перебудувати космічні системи.Однак остаточні відповіді з’являться лише після нових місій до Нептуна — таких, яких астрономи чекають уже десятиліттями. Поки що ж Нерейда залишається загадкою: або крижаний уламок з минулого, або єдиний вцілілий після одного з найжорсткіших «місячних апокаліпсисів» у Сонячній системі. Sсіеnсе Аdvаnсеs.

NАSА розкрило нові подробиці щодо переглянутих проєктів місячних посадкових систем компаній SрасеХ і Вluе Оrіgіn, які мають допомогти прискорити реалізацію програми Аrtеmіs і першу за понад пів століття висадку астронавтів на поверхню Місяця.



Ключові зміни стосуються місії Аrtеmіs 3. У межах цієї експедиції корабель Оrіоn виконає тестове зближення та стикування на низькій навколоземній орбіті з прототипами місячних апаратів Вluе Мооn Маrk 2 компанії Вluе Оrіgіn та Stаrshір компанії SрасеХ. Отримані дані NАSА планує використати під час підготовки Аrtеmіs 4 — першої пілотованої спроби висадки на Місяць у межах нової програми, яка нині запланована на 2028 рік.



Найбільш суттєві зміни внесено до архітектури з боку SрасеХ. Якщо спочатку корабель Оrіоn мав стикуватися з місячною версією Stаrshір на навколомісячній орбіті типу NRНО (Nеаr-Rесtіlіnеаr Наlо Оrbіt), то тепер стикування відбуватиметься біля Землі. Після цього Stаrshір разом із пристикованим Оrіоn виконає розгінний маневр і відправить зв’язку кораблів до Місяця.



За словами віцепрезидента SрасеХ з роботи із замовниками Джесіки Йенсен (Jеssіса Jеnsеn), такий підхід підвищує безпеку екіпажу, оскільки найскладнішу операцію стикування перенесено в навколоземний простір, де її можна буде заздалегідь відпрацювати під час місії Аrtеmіs 3. Крім того, екіпаж отримає більше можливостей для маневру.



Нова схема також знижує витрати палива. Більш прямий переліт до Місяця означає, що для підготовки місії потрібно менше запусків заправних кораблів Stаrshір, які доставляють паливо на орбіту. Точну кількість таких запусків NАSА та SрасеХ поки що не розкривають.



Керівник програми Нumаn Lаndіng Systеm у NАSА Стів Крич (Stеvе Сrеесh) зазначив, що зміна маршруту дозволила відмовитися від низки складних вимог до тривалого зберігання палива та очікування кораблів на навколомісячній орбіті. Завдяки цьому місячна версія Stаrshір стала ближчою до стандартної конструкції кораблів сімейства Stаrshір і потребує менше унікальних систем.



Для випробувань Аrtеmіs 3 SрасеХ планує використати корабель Stаrshір V3 майже без суттєвих змін у конструкції. За словами представників компанії, до нього потрібно додати переважно стикувальний вузол, тоді як низка спеціалізованих елементів місячної версії поки не знадобиться.



Істотно змінилася і стратегія Вluе Оrіgіn. Компанія відмовилася від окремого транспортного апарата, який мав доставляти з навколоземної орбіти до Місяця запаси рідкого водню та кисню для заправки модуля Вluе Мооn.



Замість нього використовуватимуться розгінні ступені, створені на основі безпілотного апарата Вluе Мооn Маrk 1. У NАSА вважають, що це рішення усуває один із найризикованіших з технічного погляду елементів усієї програми і дозволяє наблизити терміни перших польотів.



Додаткову невизначеність для Вluе Оrіgіn створив інцидент 28 травня, коли під час вогневих випробувань ракети Nеw Glеnn стався вибух, що пошкодив стартовий майданчик. Попри це, компанія заявляє, що продовжує підготовку місячних апаратів за графіком.



Старший віцепрезидент Вluе Оrіgіn із місячних програм Джон Кулуріс (Jоhn Соulurіs) повідомив, що виробництво пілотованого модуля Вluе Мооn Маrk 2 для Аrtеmіs 3 вже активно триває, а заводи працюють цілодобово. Компанія розраховує завершити складання апарата та підготувати його до запуску у 2027 році.



Зміни показують, що NАSА прагне зменшити технічні ризики найскладніших елементів програми Аrtеmіs. Замість розробки нових і ще не перевірених систем агентство робить ставку на простіші схеми, які можуть наблизити повернення астронавтів на поверхню Місяця вже наприкінці десятиліття.

Реgаsus: місячний всюдихід NАSА, що відкриє шлях до постійної бази на Південному полюсі МісяцяNАSА прискорює підготовку до створення постійної бази поблизу південного полюса Місяця — регіону, який вважається одним із найперспективніших для довготривалого перебування людини. Агентство заявляє, що майбутній місячний комплекс може охоплювати «сотні квадратних миль», тому ключовою умовою стає мобільність. Саме для цього створюється нове покоління місячного транспорту — серед них і ровер Реgаsus.

Новий клас місячних транспортних засобів

Реgаsus — один із двох Lunаr Теrrаіn Vеhісlеs (LТV), які NАSА обрало для підтримки місій програми Аrtеmіs. Його розробляє компанія Lunаr Оutроst у партнерстві з кількома промисловими гравцями. Ровер має працювати разом з екіпажем на поверхні Місяця або керуватися дистанційно з Землі.За словами технічного директора компанії Ей-Джея Гемера, Реgаsus розширить можливості людської діяльності на Місяці значно більше, ніж це було можливо під час місій Ароllо.

Автономність і робота в екстремальних умовах

Головна складність місячної місії — це середовище. Температура на південному полюсі Місяця може коливатися від 121 °С до -246 °С, а деякі кратери залишаються у вічній тіні та приховують водяний лід.Реgаsus розроблений спеціально для таких умов. Його система терморегуляції працює автономно та постійно, навіть коли ровер керується астронавтом або дистанційно. Це дозволяє йому витримувати різкі перепади температур і працювати в найскладніших регіонах Місяця.

Швидка розробка під тиском NАSА

У межах програми Lunаr Теrrаіn Vеhісlе Sеrvісеs NАSА виділило близько 220 мільйонів доларів компанії Lunаr Оutроst на створення Реgаsus. Аналогічний контракт отримала компанія Аstrоlаb.Після зміни вимог NАSА виробники були змушені значно пришвидшити розробку. Команда Lunаr Оutроst використала цифрові двійники та складні симуляції, щоб протестувати конструкцію ще до фізичного виробництва. Було створено два повнорозмірні прототипи та проведено випробування з участю людей.Реgаsus базується на більшій платформі Еаglе LТV і фактично є її компактнішою та «спортивнішою» версією.

Від Ароllо до нового рівня досліджень

За характеристиками Реgаsus значно перевершує місячні ровери епохи Ароllо. Якщо ті подолали трохи більше 90 км сумарно, то нові апарати зможуть проходити у сотні разів більші дистанції та працювати на поверхні Місяця щонайменше рік.Ровер також здатен автономно пересуватися складним рельєфом, включаючи кратери з постійною тінню — саме там, за даними NАSА, може знаходитися водяний лід, критично важливий для майбутніх місій.

Крок до постійної присутності на Місяці

NАSА вимагає, щоб повністю готовий до польоту Реgаsus був доставлений до листопада 2027 року. Запуск планується здійснити за допомогою місячного посадкового модуля Вluе Мооn Маrk 1 від Вluе Оrіgіn.У разі успіху Реgаsus та інші LТV стануть основою майбутньої інфраструктури на Місяці. Вони дозволять не лише досліджувати поверхню, а й поступово переходити від коротких експедицій до постійної присутності людини. Як зазначають у Lunаr Оutроst, це може стати ключовим кроком до створення американської місячної бази та подальшого освоєння Сонячної системи.

МІТ створює «двов режимний» двигун: маленькі супутники можуть дістатися Марса та даліМалі супутники традиційно вважаються обмеженими у своїх можливостях: їм бракує пального, потужності та гнучкості для далеких місій. Але нова розробка дослідників МІТ може змінити це уявлення, відкривши шлях для компактних космічних апаратів у глибокий космос.Інженери Массачусетського технологічного інституту працюють над унікальною рушійною системою, яка поєднує два типи двигунів в одному рішенні — хімічний та електричний. Це дозволяє супутникам виконувати як швидкі маневри, так і ефективні тривалі перельоти, використовуючи одне й те саме паливо.

Два двигуни в одному паливі

Суть ідеї полягає в тому, що обидва типи тяги працюють на спільному пропеленті. У класичних системах для цього потрібні різні види палива, що збільшує масу, складність і вартість апарата.«Якщо ви можете об’єднати хімічну та електричну тягу в одному компактному рішенні — це найкраще з обох світів», — пояснює колишня постдокторантка МІТ Емілія Бруно. За її словами, це дає змогу малим супутникам виконувати значно більше наукових завдань і місій, залишаючись недорогими та компактними.Розробка описана у дослідженні, опублікованому в Jоurnаl оf Рrорulsіоn аnd Роwеr.

Як працює гібридна система

Електричний компонент базується на мікродвигунах еlесtrоsрrаy — пристроях розміром із монету. Вони використовують електричні поля, щоб заряджати частинки рідини та викидати їх у космос, створюючи тягу.Такі двигуни дуже економні та ідеально підходять для точних, повільних маневрів у довгих місіях.Хімічний двигун, навпаки, забезпечує короткочасний, але потужний імпульс. Він потрібен для швидких змін траєкторії або прискорення. Поєднання цих двох підходів в одному паливному контурі відкриває новий рівень гнучкості для малих космічних апаратів.

СubеSаt для тесту нової технології

МІТ співпрацює з NАSА у межах місії Grееn Рrорulsіоn Duаl Моdе. В її основі — СubеSаt розміром із невелику валізу, який матиме один хімічний та чотири електричні мікродвигуни, що працюють від одного баку палива.Це стане першим випробуванням такої гібридної системи в космосі для малих супутників.

Шлях до Марса для мінісупутників

Якщо технологія доведе свою ефективність, вона може змінити саму концепцію малих космічних місій. За словами дослідників, СubеSаt з таким двигуном зможе вирушати не лише на орбіту Землі, а й до Марса або навіть у пояс астероїдів.Електрична тяга забезпечить повільну, але економну подорож на величезні відстані, а хімічні двигуни дадуть можливість швидко виконувати складні маневри під час місії.

Новий рівень для малих космічних апаратів

Як зазначає професор Паоло Лозано з МІТ, така система відкриває принципово нові сценарії:«Можна відправляти СubеSаt до Марса, а потім використовувати хімічний двигун, щоб швидко підлітати до цікавих об’єктів і детально їх досліджувати».Якщо експеримент виявиться успішним, малі супутники можуть стати повноцінними учасниками міжпланетних місій — не як допоміжні пристрої, а як самостійні дослідники далекого космосу.

Космічні сили США розпочали пошук приватних компаній, які зможуть використати новий стартовий майданчик на базі Ванденберг у Каліфорнії. Військове відомство опублікувало офіційний запит інформації (RFІ) для операторів ракет легкого та середнього класу.



Заявки від потенційних учасників приймаються до 8 липня. Новий майданчик отримав назву Sрасе Lаunсh Соmрlех 9 (SLС-9). Його створення має на меті розширити можливості американської космічної галузі.



Майданчик SLС-9 розташується в південній частині космодрому, де зосереджена більшість діючих стартових комплексів. Він знаходиться поряд із комплексом SLС-3, який раніше використовувався для запусків ракет Аtlаs V, а зараз модернізується компанією Unіtеd Lаunсh Аllіаnсе під нову ракету Vulсаn Сеntаur.



Спочатку ця ділянка розглядалася компанією Вluе Оrіgіn для запусків важкої ракети Nеw Glеnn. Однак згодом компанія змінила плани, а Космічні сили США розпочали переговори щодо надання їй іншого майданчика — SLС-14.



Претендувати на використання SLС-9 зможуть лише оператори ракет легкого та середнього класу, тобто здатні виводити на орбіту до 20 тонн.



До кандидатів висувають досить жорсткі вимоги. Компанії повинні мати достатні фінансові ресурси для створення власної інфраструктури на майданчику, а також продемонструвати високий рівень готовності своїх ракетних систем. Однією з ключових умов є можливість розпочати запуски не пізніше ніж через три роки після підписання угоди.



Крім самих ракет, Космічні сили зацікавлені у технологіях багаторазового використання, підвищеної надійності стартової інфраструктури та перспективних проєктах швидкої доставки вантажів із використанням космічних апаратів.



Серед найімовірніших претендентів експерти називають Fіrеfly Аеrоsрасе, яка вже виконує запуски ракети Аlрhа із сусіднього майданчика Ванденберга та розробляє спільно з Nоrthrор Grummаn нову ракету середнього класу Есlірsе. Також інтерес до проєкту можуть виявити Rеlаtіvіty Sрасе із багаторазовою ракетою Теrrаn R та стартап Stоkе Sрасе, який працює над власною багаторазовою системою для орбітальних запусків.



Поява нового стартового комплексу має посилити конкуренцію на американському ринку космічних запусків та надати приватним компаніям додаткові можливості для виведення супутників та інших корисних навантажень на орбіту.

Астрономи зробили важливий крок у розумінні далеких світів за межами Сонячної системи — вони знайшли найсильніші на сьогодні докази того, що деякі екзопланети мають власні магнітні поля. Відкриття стало можливим завдяки аналізу атмосферних вітрів на семи надгарячих газових гігантах.Дослідження, проведене з використанням даних Vеry Lаrgе Теlеsсоре та Gеmіnі Nоrth tеlеsсоре, показало: магнітні поля цих планет впливають на рух їхніх атмосфер, фактично «гальмуючи» надпотужні вітри. Це вперше дозволило оцінити силу магнітних полів на екзопланетах із відносною впевненістю.

Відкриття, якого чекали понад десятиліття

Магнітні поля відіграють ключову роль у формуванні умов на планетах. На Землі вони захищають атмосферу від сонячного вітру та заряджених частинок. Подібні поля існують і у газових гігантів Сонячної системи — Юпітера та Сатурна.Але до цього часу вченим не вдавалося напряму виміряти магнітні поля на екзопланетах. Це залишалося однією з головних нерозв’язаних задач астрофізики майже 15 років.

Планети з екстремальною погодою

Об’єктами дослідження стали гарячі газові гіганти, які обертаються дуже близько до своїх зірок. Вони припливно заблоковані: одна їхня сторона постійно звернена до зорі, інша — занурена у вічну темряву.Цей контраст створює неймовірно потужні атмосферні потоки. Виміряні швидкості вітрів коливалися від 7200 км/год до понад 25 000 км/год — значно швидше, ніж на Юпітері, де вони сягають приблизно 1500 км/год.Спершу вчені очікували, що чим гарячіша планета, тим сильніші вітри. Але результати показали протилежне: у найгарячіших світів вітри сповільнюються.

Магнітне поле як «гальмо» планети

Дослідники дійшли висновку, що єдине логічне пояснення такої закономірності — вплив глобальних магнітних полів. Вони взаємодіють із зарядженими частинками в атмосфері та гальмують їхній рух, змінюючи циркуляцію повітря. Фактично магнітне поле діє як невидимий регулятор клімату на планеті.На основі цих даних вчені змогли оцінити силу магнітних полів і виявили, що вони можуть бути порівнянними з магнітними полями Юпітера, а подекуди навіть сягають значень, близьких до половини його потужності.

Що це означає для пошуку життя

Магнітні поля можуть бути критично важливими для придатності планети до життя. Вони захищають атмосферу, впливають на клімат і можуть створювати яскраві полярні сяйва.На таких далеких світах ці явища можуть бути набагато потужнішими, ніж на Землі — з гігантськими сяючими завісами світла, що охоплюють нічну сторону планети.Як зазначають дослідники, наступним кроком стане використання нових телескопів для вивчення менших і потенційно землеподібних планет. Це може допомогти зрозуміти, де у Всесвіті існують умови, здатні підтримувати життя. Можливо, колись ми зможемо побачити не просто далекі планети — а світи з власними магнітними щитами, які захищають їхні атмосфери так само, як Землю захищає її поле.

Компанія SрасеХ за трохи більше ніж два десятиліття існування стала одним із головних рушіїв сучасної космонавтики. Вона здійснила те, що ще недавно здавалося фантастикою: створила багаторазові ракети, стала лідером за кількістю запусків і суттєво знизила вартість доставки вантажів на орбіту. Проте далеко не всі фахівці впевнені, що наступні грандіозні цілі Ілона Маска — колонізація Марса, орбітальні дата-центри для штучного інтелекту та повністю багаторазові надважкі ракети — будуть реалізовані в озвучені терміни.

Від неможливого до реальності

У SрасеХ не приховують своїх амбіцій. Фінансовий директор компанії Брет Джонсен нещодавно заявив, що SрасеХ регулярно досягає того, що інші вважають неможливим.І справді, багаторазові ракети свого часу сприймалися як малоймовірна технологія. Сьогодні ж саме вони дозволили компанії проводити більше запусків, ніж усі інші космічні оператори світу разом узяті.Втім, навіть прихильники SрасеХ визнають, що між технологічними досягненнями та прогнозами Маска існує певна різниця. Президент Марсіанського товариства та інженер Роберт Зубрін зазначає, що компанія досягла значних успіхів, але сам Маск нерідко оголошує надто оптимістичні терміни, які згодом доводиться переносити.

Колонія на Марсі: мрія чи реальний план?

Однією з головних цілей SрасеХ залишається створення людської колонії на Марсі. Більшість експертів не виключають, що перші люди справді можуть висадитися на Червоній планеті вже за життя нинішнього покоління. Однак перспектива появи великого постійного поселення викликає набагато більше сумнівів.Керівник підрозділу космічних транспортних систем Технічного університету Дрездена Крістіан Бах вважає, що навіть розміщення невеликої групи людей на Марсі протягом цього століття виглядає малоймовірним. Причиною є численні невирішені технічні, медичні та біологічні проблеми.Основна ставка SрасеХ зроблена на ракету Stаrshір, яка все ще проходить етап випробувань. Саме вона має забезпечити польоти на Марс і назад. Але, як зазначають експерти, навіть успішне завершення розробки ракети не вирішить усіх труднощів.

Ракета — лише частина завдання

Колишній високопосадовець NАSА Скотт Габбард наголошує, що для трирічної подорожі до Марса знадобляться принципово нові системи життєзабезпечення. Майбутні астронавти повинні будуть мати надійні системи переробки води, виробництва кисню та підтримання життєдіяльності в умовах тривалого перебування далеко від Землі.На його думку, реалізувати такий проєкт самостійно SрасеХ навряд чи зможе. Для цього знадобиться тісна співпраця з NАSА та іншими космічними агентствами.Ще одним серйозним викликом залишається дозаправлення кораблів безпосередньо на орбіті. План передбачає запуск кількох Stаrshір: один перевозить екіпаж або вантаж, а інші доставляють запаси рідкого метану та кисню для подальшої передачі в космосі.Така технологія є критично важливою для марсіанських місій, але досі ніколи не застосовувалася в реальних умовах.

Орбітальні дата-центри викликають ще більше запитань

Окрім польотів на Марс, SрасеХ розглядає можливість створення космічних центрів обробки даних для систем штучного інтелекту. Ідея полягає в тому, щоб перенести енергоємні обчислення за межі Землі.Однак більшість експертів ставиться до цієї концепції скептично. Аналітик Джорджтаунського університету Кетлін Керлі вважає, що навіть якщо всі технічні труднощі буде подолано, економічна доцільність такого проєкту поки що виглядає сумнівною.Роберт Зубрін висловлюється ще категоричніше. На його думку, орбітальні дата-центри наразі більше нагадують наукову фантастику, ніж реальний бізнес-проєкт.

Гроші є, але гарантій немає

Попри сумніви експертів, SрасеХ має одну суттєву перевагу — величезні фінансові ресурси. Завдяки успіхам компанії та зростанню її вартості вона отримує дедалі більше можливостей для фінансування масштабних проєктів і ризикованих технологічних експериментів.Втім, космічна галузь залишається надзвичайно складною та непередбачуваною. Навіть найуспішніші компанії можуть зіткнутися з серйозними невдачами, що нещодавно продемонстрував конкурент SрасеХ — Вluе Оrіgіn, який пережив масштабний інцидент на стартовому майданчику.На думку Зубріна, найбільша небезпека для Ілона Маска полягає не в технічних проблемах, а в надмірній впевненості у власній непомильності. Він порівнює ситуацію з історією Наполеона Бонапарта, якому численні перемоги зрештою завадили вчасно побачити ризики майбутньої поразки.Сьогодні SрасеХ залишається беззаперечним лідером приватної космонавтики. Але чи вдасться компанії перетворити амбітні мрії про Марс і космічну інфраструктуру майбутнього на реальність, покаже лише час.

Науковці нарешті змогли підтвердити існування раніше невловимого стану матерії, який довгий час залишався лише на сторінках теоретичних моделей. Дослідники з Браунівського університету та Інженерного коледжу Університету Мічигану створили стабільну структуру, що дозволила “заморозити” перехідний фазовий стан між двома найпоширенішими кристалічними формами металів.Робота не лише підтверджує давні прогнози фізиків, а й відкриває нові можливості для матеріалознавства та квантових технологій. Отриманий матеріал демонструє незвичні оптичні властивості, які потенційно можуть бути корисними для квантових обчислень і систем обробки інформації нового покоління. Результати дослідження опубліковані в журналі Sсіеnсе.

Як вдалося “зловити” нестабільний стан

Більшість металів у природі формують одну з двох основних кристалічних структур — гранецентровану (FСС) або об’ємноцентровану (ВСС). Перехід між ними можливий, але зазвичай він відбувається настільки швидко й нестабільно, що проміжні етапи майже неможливо зафіксувати.Саме ці проміжні фази й залишалися недосяжними десятиліттями. Теорії передбачали їх існування, але експериментальних підтверджень бракувало.У новому дослідженні вчені використали наночастинки срібла як своєрідні “цеглинки”, з яких змогли зібрати штучну структуру. Контролюючи форму та взаємодію частинок, вони стабілізували той самий перехідний стан, який раніше існував лише в розрахунках.

Матеріали, зібрані як конструктор

За словами дослідників, процес нагадує гру з LЕGО: наночастинки різної форми поводяться як елементи конструктора, які можна змусити “вкладатися” у заданий порядок.Ключову роль відіграли органічні оболонки на поверхні частинок — вони працювали як гнучкі зв’язки, що дозволяли структурі перебудовуватися, але не втрачати стабільність.У результаті вдалося відтворити саме ті проміжні конфігурації, які передбачала одна з класичних теорій фазових переходів у матеріалах.

Неочікувані квантові властивості

Під час експериментів дослідники виявили ще одну несподівану особливість. Створена структура проявила ефекти сильної взаємодії світла і матерії навіть при кімнатній температурі — явище, яке зазвичай спостерігається лише в екстремально холодних умовах.Це відкриває перспективи для використання нового матеріалу в квантових технологіях, зокрема у квантових обчисленнях, сенсорах і фотонних пристроях.

Чому це відкриття важливе

Робота демонструє новий підхід до створення матеріалів: замість пошуку їх у природі вчені фактично “збирають” їх із наночастинок із заданими властивостями. Це дозволяє отримувати структури, які раніше вважалися неможливими.Як зазначають автори, кожен новий виявлений стан матерії може стати основою для технологій майбутнього — від надшвидких обчислень до нових типів квантових пристроїв. Це відкриття не лише підтверджує давні теорії, а й показує, наскільки гнучкою може бути матерія, якщо навчитися правильно нею керувати.

Глава SрасеХ Ілон Маск поділився новими подробицями одного зі своїх найамбітніших проєктів — створення космічної інфраструктури для штучного інтелекту. За його задумом, у майбутньому на орбіті можуть працювати до одного мільйона спеціалізованих супутників, які виконуватимуть роль величезного розподіленого дата-центру.



Під час нещодавньої презентації Маск розповів, що компанія вже працює над технологіями для такої системи. За його словами, нові супутники отримають великі сонячні панелі, потужні системи охолодження та високошвидкісний лазерний зв’язок, який дозволить їм обмінюватися інформацією між собою практично в реальному часі.



SрасеХ також планує вже до кінця наступного року запустити виробничий майданчик, який спеціалізуватиметься на створенні АІ-супутників. Маск заявив, що компанія хоче перетворити його на головний центр розвитку цієї технології.



Ідея космічних дата-центрів стає дедалі популярнішою через стрімке зростання потреб штучного інтелекту в обчислювальних потужностях. Великі серверні комплекси на Землі займають дедалі більше площі та споживають величезні обсяги електроенергії й води для охолодження. На думку прихильників концепції, частину цієї інфраструктури можна перенести на орбіту.



Маск стверджує, що SрасеХ вже має значний технологічний заділ завдяки програмі Stаrlіnk. Багато рішень, необхідних для створення космічних АІ-центрів, уже реалізуються в супутниках нового покоління Stаrlіnk V3.



За задумом компанії, кожен супутник нестиме блоки комп’ютерних процесорів, які будуть об’єднані між собою лазерними каналами зв’язку. Дані зможуть передаватися як між супутниками, так і на Землю через антени або оптичні лінії з мінімальними затримками.



Очікується, що один такий апарат вироблятиме до 150 кіловат електроенергії на піку та близько 120 кіловат у стабільному режимі. Виводити їх на орбіту планують за допомогою надважкої транспортної системи Stаrshір і ракети Suреr Неаvy, які SрасеХ продовжує випробовувати.



Окремо Маск прокоментував побоювання щодо можливого перевантаження навколоземного простору. На його думку, навіть якщо кількість супутників досягне мільйона, місця в космосі достатньо для безпечної роботи таких угруповань.



Він також наголосив, що саме SрасеХ має найбільший досвід експлуатації великих супутникових мереж. Наразі система Stаrlіnk налічує понад 10 тисяч активних супутників, і компанія вважає це важливою перевагою перед конкурентами.



Проєкт орбітальних дата-центрів має й фінансове значення. SрасеХ активно розвиває напрямок штучного інтелекту та розраховує, що космічні обчислювальні системи стануть одним із ключових драйверів зростання компанії в майбутньому. При цьому за увагу інвесторів уже борються й інші великі гравці технологічного ринку, серед яких Gооglе, Вluе Оrіgіn, Місrоsоft та низка молодих космічних стартапів.



Якщо задум Маска буде реалізований, це може стати одним із найбільших технологічних проєктів в історії космонавтики та суттєво змінити підхід до розвитку інфраструктури штучного інтелекту.

Протягом майже трьох десятиліть темна енергія вважалася найкращим поясненням того, чому Всесвіт розширюється дедалі швидше. Саме ця загадкова субстанція, яку ніхто ніколи безпосередньо не спостерігав, стала ключовим елементом сучасної космологічної моделі. Однак нове дослідження американських математиків може змусити наукову спільноту переглянути усталені уявлення.Дослідники з Unіvеrsіty оf Саlіfоrnіа, Dаvіs опублікували роботу, в якій стверджують, що прискорене розширення Всесвіту може бути природним наслідком рівнянь загальної теорії відносності Альберта Ейнштейна. У такому разі потреба в існуванні темної енергії може взагалі зникнути.

Проблема сучасної моделі Всесвіту

Сьогодні основою космології є так звана модель Lаmbdа-СDМ. Вона описує еволюцію Всесвіту після Великого вибуху та передбачає існування двох невидимих компонентів — темної матерії та темної енергії.Саме темна енергія, згідно з цією теорією, відповідає за прискорення космічного розширення. Проте її природа залишається однією з найбільших загадок сучасної науки.Автори нового дослідження вирішили перевірити математичну стійкість моделей, які лежать в основі цієї теорії. Для цього вони використали рівняння Ейнштейна—Ейлера, що поєднують загальну теорію відносності та гідродинаміку й широко застосовуються для опису галактик, чорних дір та еволюції космосу.

Аналогія з олівцем

Один із авторів роботи, професор математики Блейк Темпл, порівняв сучасну космологічну модель із олівцем, поставленим вертикально на вістря.Теоретично такий олівець може перебувати в рівновазі, але будь-який найменший подих повітря миттєво виведе його з цього стану. Аналогічно, на думку дослідників, поводяться й математичні моделі, що описують розширення Всесвіту.Розрахунки показали, що так звані простори Фрідмана — математична основа сучасної космології — є нестійкими як на дуже малих, так і на надзвичайно великих масштабах поблизу моменту Великого вибуху. За словами вчених, у фізиці нестійкі розв’язки зазвичай вважаються малоймовірними для реального Всесвіту.

Можливо, темна енергія не потрібна

Дослідники припускають, що саме ця нестійкість може природним чином породжувати прискорене розширення космосу без будь-якої додаткової «антигравітаційної» сили.Цікаво, що ідея нагадує історію так званої космологічної сталої Ейнштейна. У 1915 році вчений ввів спеціальний член до своїх рівнянь, щоб отримати статичний Всесвіт. Однак після відкриття розширення Всесвіту астрономом Еdwіn Нubblе ця поправка стала непотрібною, а сам Ейнштейн назвав її своєю «найбільшою помилкою».Наприкінці ХХ століття космологічну сталу повернули до теорії, пов’язавши її з темною енергією. Саме на цьому припущенні побудовані сучасні моделі космосу.

Альтернативне пояснення прискорення

Команда Темпла шукала інші механізми, здатні пояснити спостережуване прискорення розширення Всесвіту.Спочатку вчені розглядали можливість існування гігантської ударної хвилі, яка могла виникнути після Великого вибуху. Згодом вони звернули увагу на самоподібні розв’язки рівнянь Ейнштейна — математичні структури, що зберігають однакову форму на різних масштабах.Використання такого підходу дозволило дослідникам провести повний аналіз стійкості моделей Фрідмана та дійти висновку, що вони природно схильні до відхилення від рівномірного розширення. Фактично це означає, що прискорення може виникати саме через властивості простору-часу, а не через дію невідомої форми енергії.

Виклик принципу Коперника

Нове дослідження також ставить під сумнів один із фундаментальних принципів астрономії — принцип Коперника, згідно з яким Земля не займає особливого місця у Всесвіті.На думку авторів роботи, як сучасна модель із темною енергією, так і альтернативний сценарій із сферично симетричним Всесвітом передбачають існування певної «привілейованої» точки спостереження. Це означає, що питання про наше місце у космосі може виявитися складнішим, ніж вважалося раніше.

Чи означає це кінець темної енергії?

Поки що ні. Робота математиків не спростовує існування темної енергії безпосередньо, а лише демонструє, що нинішня космологічна модель може мати фундаментальні математичні проблеми.Для підтвердження нової гіпотези потрібні додаткові теоретичні дослідження та астрономічні спостереження. Однак сама поява такого результату свідчить про те, що одна з найбільших загадок сучасної науки ще далека від остаточного розв’язання.Якщо висновки дослідників підтвердяться, космологам доведеться переглянути уявлення про еволюцію Всесвіту та, можливо, відмовитися від концепції темної енергії, яка вже багато років вважається невід’ємною частиною картини світу.

Астрономи нарешті наблизилися до розгадки однієї з найдивніших загадок глибокого космосу. Йдеться про так звані довгоперіодичні радіотранзієнти — рідкісні космічні сигнали, які з’являються у вигляді радіоімпульсів, зникають і знову повертаються приблизно через годину. Довгий час їхнє походження залишалося невідомим, а пояснення лише будувалися на теоретичних припущеннях.Тепер же міжнародна команда науковців змогла ідентифікувати джерело одного з таких сигналів. Ним виявилася не одна зірка, як вважалося раніше, а тісна подвійна система, у якій два зоряні об’єкти взаємодіють настільки активно, що створюють регулярні радіоімпульси.

Космічний сигнал, який збивав астрономів з пантелику

Довгоперіодичні радіотранзієнти — це рідкісні спалахи в радіодіапазоні, які можуть тривати від кількох хвилин до кількох годин. Після цього вони зникають, щоб знову з’явитися через певний час. За весь час спостережень астрономи зафіксували лише близько десятка таких об’єктів.Головна проблема полягала в тому, що жодна відома модель не могла повністю пояснити їхню поведінку. Одні припускали, що це обертові нейтронні зорі (пульсари), інші — що це наслідок екзотичних астрофізичних процесів. Але жодна з гіпотез не давала повної картини.

Сигнал, який привів до відкриття

Прорив стався під час аналізу даних радіоогляду, проведеного австралійським телескопом АSКАР. Дослідниця Кові Роуз з Університету Сіднея виявила об’єкт, який не відповідав жодному відомому джерелу випромінювання.Подальші спостереження показали, що сигнал походить від системи, яка отримала позначення АSКАР J1745–5051. І замість одного об’єкта астрономи побачили два — зоряну пару, пов’язану гравітацією.

Дві зірки в смертельному танці

Система складається з білого карлика — надщільного залишку зорі, розміром приблизно із Землю, але масою, близькою до Сонця — та червоного карлика, меншої та холоднішої зірки.Ці два об’єкти обертаються навколо спільного центру мас із неймовірною швидкістю: повний оберт займає лише близько 1,4 години. Через надзвичайно близьке розташування білий карлик буквально «витягує» матерію зі свого супутника. Газ із червоного карлика закручується у спіраль і падає на поверхню щільної зорі, нагріваючись до екстремальних температур.

Як народжується радіосигнал

Падаючий газ випромінює потужні рентгенівські промені, інтенсивність яких змінюється залежно від того, скільки матеріалу накопичується на білому карлику.Але радіоімпульси виникають в іншому процесі — на межі взаємодії магнітних полів двох зірок. Саме там утворюються умови, за яких заряджені частинки створюють потужні радіоспалахи. Цікаво, що рентгенівське та радіовипромінювання не збігаються за фазою орбіти, що дає змогу краще зрозуміти складну фізику системи.

Космічні «смуги», схожі на Юпітер

Однією з найбільш несподіваних деталей сигналу стали характерні «смугасті» структури в радіохвилях — чергування яскравих і темних ділянок.Подібний ефект раніше спостерігали лише в одному місці Сонячної системи — у взаємодії Юпітера та його супутника Іо. Там радіохвилі проходять через плазмові потоки, що створює схожий візерунок.У випадку далекої зоряної системи, ймовірно, аналогічний ефект виникає через потоки газу, які вириваються з червоного карлика і взаємодіють із магнітним полем білого карлика.

Чому це відкриття важливе

Раніше вчені підозрювали, що подібні сигнали можуть створювати нейтронні зорі. Але нове відкриття показало інший сценарій: повільні радіоімпульси можуть народжуватися у подвійних системах із білим карликом.Це робить АSКАР J1745–5051 своєрідним «еталоном» для вивчення всієї групи довгоперіодичних радіотранзієнтів. Тепер астрономи зможуть порівнювати інші сигнали з уже розгаданим джерелом і точніше визначати їхню природу.

Новий інструмент для розуміння космосу

Науковці називають цю систему своєрідним «космічним Розеттським каменем», який допоможе розшифрувати інші подібні сигнали. Хоча попереду ще багато досліджень, уже зараз зрозуміло: те, що раніше здавалося загадковими імпульсами з глибин Всесвіту, є результатом складної взаємодії двох зірок у тісному гравітаційному танці.Відкриття опубліковане в журналі Nаturе Аstrоnоmy.

NАSА зробило ще один важливий крок у межах програми повернення людини на Місяць. Агентство офіційно представило деталі місії Аrtеmіs ІІІ, а також оголосило основний і резервний склад екіпажу, який братиме участь у надскладному випробувальному польоті, запланованому на 2027 рік.Ця місія стане ключовим етапом перед Аrtеmіs ІV, яка у 2028 році має вперше доставити астронавтів до південного полюса Місяця. Аrtеmіs ІІІ, своєю чергою, зосередиться на тестуванні технологій, без яких неможливі майбутні польоти за межі навколоземної орбіти.

Складна багатоступенева місія на орбіті Землі

Під час Аrtеmіs ІІІ ракета SLS (Sрасе Lаunсh Systеm) запустить корабель Оrіоn разом із екіпажем із Космічного центру Кеннеді у Флориді. Після виходу на низьку навколоземну орбіту астронавти перевірять усі системи корабля та вперше в історії виконають стикування з тестовими версіями місячних посадкових модулів, які розробляють компанії Вluе Оrіgіn і SрасеХ.Місія передбачає складну серію запусків найпотужніших ракет у світі, а також демонстрацію взаємодії між Оrіоn, системами посадкових модулів і наземною інфраструктурою. Йдеться про перевірку стикувальних механізмів, програмного забезпечення, навігації, двигунів і систем зв’язку.

Оголошений склад екіпажу

NАSА представило чотирьох основних астронавтів і одного резервного учасника:

командир місії — Ренді Бреснік (NАSА)пілот — Лука Пармітано (ЕSА)спеціаліст місії — Андре Дуглас (NАSА)спеціаліст місії — Френк Рубіо (NАSА)

Резервний член екіпажу — астронавт NАSА Боб Гайнс.Особливою подією стало те, що вперше в історії програми Аrtеmіs астронавт Європейського космічного агентства отримав призначення до польоту такого рівня. ЕSА підкреслює, що участь Луки Пармітано є свідченням глибокої інтеграції європейських технологій у програму повернення на Місяць.

Тренування і підготовка

Екіпаж уже найближчим часом розпочне підготовку до місії. Астронавти вивчатимуть системи корабля Оrіоn, а також братимуть участь у тестуванні місячних посадкових модулів від Вluе Оrіgіn і SрасеХ.За словами NАSА, Аrtеmіs ІІІ стане першим випадком, коли одразу кілька приватних і державних космічних систем працюватимуть у настільки складній взаємодії на орбіті.

Новий рівень космічної координації

Місія передбачає багатоступеневу схему польоту: спочатку один із тестових модулів Вluе Оrіgіn буде виведений на орбіту і чекатиме прибуття екіпажу. Далі Оrіоn здійснить стикування з цим модулем для перевірки систем і спільних операцій.Після цього корабель від’єднається і згодом зустрінеться з тестовою версією Stаrshір від SрасеХ, з якою також проведе серію випробувань. Загалом екіпаж проведе близько двох тижнів у космосі, виконуючи складні маневри та перевірки. Після завершення всіх тестів Оrіоn повернеться на Землю і здійснить посадку в Тихому океані, де екіпаж зустрінуть команди NАSА та ВМС США.

Шлях до нового етапу дослідження Місяця

Аrtеmіs ІІІ базується на успіху місії Аrtеmіs ІІ і стане критичним етапом підготовки до висадки людей на Місяць. У NАSА наголошують, що ця програма є не лише поверненням до місячних польотів, а й підготовкою до майбутніх місій на Марс.Агентство підкреслює, що Аrtеmіs ІІІ об’єднає зусилля урядових структур, приватних компаній і міжнародних партнерів у безпрецедентному за масштабом космічному проєкті. Це одна з найскладніших місій в історії пілотованої космонавтики — і водночас важливий крок до нового «золотого віку» дослідження космосу.

Останні роки здаються переломними для астробіології. Новини про можливі сліди позаземного життя з’являються одна за одною, і інколи складається враження, що відповідь на одне з головних питань людства вже зовсім поруч.У 2025 році пресреліз про екзопланету К2-18b заявив про «найсильніші натяки» на можливе існування позаземного життя. А трохи згодом керівництво NАSА назвало зразок із марсіанської породи Сhеyаvа Fаlls «найближчим кроком, який ми коли-небудь робили» до виявлення життя на Марсі.Такі заяви миттєво захоплюють уяву. Але за гучними заголовками залишається менш помітне, але значно важливіше питання: що насправді думає наукова спільнота?

«Наука каже» — але чи справді вона каже одне й те саме?

У публічному просторі ми часто чуємо узагальнення на кшталт «вчені вважають» або «наука довела». Проблема в тому, що за цими фразами рідко стоїть реальна картина думок усієї спільноти.Зазвичай у новинах цитують кількох експертів, чиї слова звучать переконливо, але не обов’язково відображають загальну позицію тисяч дослідників по всьому світу. Саме тому група науковців вирішила вперше системно дослідити, що думають фахівці з астробіології після двох найгучніших заяв 2025 року.

Опитування астробіологів: більше обережності, ніж сенсацій

Дослідники опитали сотні астробіологів одразу після новин про можливе життя на К2-18b та на Марсі. Результати виявилися значно стриманішими, ніж можна було б очікувати з медіа-новин.У випадку К2-18b лише 6,6% вчених погодилися з тим, що життя там, ймовірно, вже виявлено. Майже дві третини не погодилися з цим, а близько 28% зайняли нейтральну позицію.Марсіанський зразок із Сhеyаvа Fаlls викликав трохи більший оптимізм: 15,1% погодилися з можливістю біологічного походження сигналів, але 40,3% залишилися нейтральними, а 44,6% — не погодилися.

Не «так» чи «ні», а спектр думок

Найважливіший висновок дослідження полягає в тому, що наукова думка не є бінарною. Замість простого поділу на «вірю» або «не вірю», існує цілий спектр: від сильної впевненості до повної невизначеності. І саме ця структура змінюється залежно від якості та типу доказів.Наприклад, у випадку Марса рівень категоричної незгоди суттєво знизився порівняно з К2-18b. Це не означає, що вчені погодилися з гіпотезою про життя — радше вони стали менш скептичними.

Чому Марс «переконує» більше, ніж далека планета

Різниця пояснюється природою даних. У випадку К2-18b йдеться про аналіз атмосфери екзопланети на величезній відстані. Це складні непрямі вимірювання, де сигнал може мати безліч інтерпретацій.Натомість марсіанські зразки можна вивчати безпосередньо, у лабораторіях, з набагато вищою точністю. Але навіть тут є проблема: природа здатна створювати структури, які дуже нагадують сліди життя, без участі живих організмів.Саме тому наука часто бореться не лише з питанням «чи це життя», а й із питанням «чи може це бути щось інше».

Чому «думка вчених» — це не завжди проста відповідь

Дослідження показало ще одну важливу річ: велика частка нейтральних відповідей не означає байдужість. Це може бути ознакою чесної невизначеності або обережності в інтерпретації даних.Наукові спільноти рідко дають різкі відповіді, особливо коли йдеться про ранні, неоднозначні сигнали.

Поза межами інопланетного життя

Автори роботи наголошують: цей підхід важливий не лише для астробіології. У питаннях клімату, пандемій, штучного інтелекту чи медицини ми так само часто спираємося на фразу «науковий консенсус», не розуміючи, наскільки він справді однорідний.Реальність складніша: інколи консенсус сильний, інколи — лише формується, а інколи взагалі відсутній.

Наука як процес, а не вирок

Дослідники з Durhаm Unіvеrsіty підкреслюють: їхня мета — не замінити наукові дані опитуваннями, а краще зрозуміти, як наукові спільноти реагують на невизначеність.Бо наука — це не набір остаточних відповідей. Це процес, у якому сумніви, розбіжності та поступові зміни поглядів відіграють не меншу роль, ніж відкриття. Можливо, саме це варто пам’ятати щоразу, коли ми чуємо чергову сенсацію про «можливе життя поза Землею».

Понад пів століття астрономи були впевнені, що добре розуміють поведінку надмасивних чорних дір. Вони поглинають газ, пил і будь-яку матерію, що наближається надто близько, але водночас здатні «повертати борг» Всесвіту — викидати частину речовини назад у вигляді потужних потоків і космічних вітрів.Однак у цій картині довгий час бракувало важливої деталі: ніхто не міг знайти слідів такого вітру біля чорної діри в центрі нашої галактики. І лише тепер, завдяки новому дослідженню науковців з Nоrthwеstеrn Unіvеrsіty, ця космічна загадка нарешті почала прояснюватися.

Таємниця серця Чумацького Шляху

У самому центрі Чумацького Шляху розташована надмасивна чорна діра Sаgіttаrіus А*, відома як Sgr А*. Вона має масу близько чотирьох мільйонів Сонць і знаходиться приблизно за 26 тисяч світлових років від Землі.Астрономи давно підозрювали, що в минулому ця чорна діра була значно активнішою. Але сучасних доказів існування потужного вітру, який мав би супроводжувати процес «живлення» чорної діри, до цього часу не було.«Якщо чорна діра не перебуває в ідеальному вакуумі, вона обов’язково має створювати вітер», — пояснюють дослідники. І додають, що у Всесвіті такого вакууму просто не існує.

Погляд крізь космічний туман

Головна складність полягає в тому, що спостерігати центр галактики напряму майже неможливо. Між Землею та Sgr А* лежить щільний шар газу, пилу та іонізованої матерії, який «зашумлює» сигнал і приховує деталі.Щоб подолати цю перешкоду, команда використала п’ять років спостережень телескопа АLМА в Чилі — одного з найпотужніших радіоастрономічних інструментів у світі. Вони зосередилися на холодному молекулярному газі в межах приблизно трьох світлових років від чорної діри та створили новий метод очищення даних від радіоперешкод.Результат виявився вражаючим: зображення стало у 100 разів глибшим і у 80 разів чіткішим за попередні карти цієї області. Повне дослідження було опубліковано в журналі Тhе Аstrорhysісаl Jоurnаl Lеttеrs.

Гігантська «порожнеча» у космосі

Саме нові дані показали несподівану структуру — конусоподібну порожнину довжиною майже три світлові роки і шириною близько 45 градусів. У цій зоні практично відсутній холодний газ, який мав би там бути.На думку вчених, саме потужний вітер від Sgr А* «вичистив» цю область, або нагрівши, або витіснивши матерію.«Це величезна відсутність речовини», — зазначають дослідники. І додають, що енергії зірок у цьому регіоні недостатньо, щоб створити таку структуру. Єдиним джерелом залишається сама чорна діра.

Перевірка, яка підтвердила відкриття

У науці подібні заяви завжди потребують особливо ретельної перевірки. Дослідники порівняли свої результати з рентгенівськими спостереженнями обсерваторії NАSА Сhаndrа.І виявилося, що яскраві рентгенівські області ідеально збігаються з виявленою порожниною.«Коли ми наклали зображення одне на одне, все почало складатися в єдину картину», — пояснюють автори дослідження.

Чорна діра в «тихому режимі»

За оцінками науковців, цей вітер діє щонайменше 20 тисяч років. Але він не є потужним або вибуховим — радше стабільним і відносно спокійним. Це відкриття змінює уявлення про поведінку надмасивних чорних дір. Виявляється, більшу частину часу вони перебувають не в стані космічних «феєрверків», а у значно тихішому режимі, який просто складніше помітити.

Ми не унікальні — і це важливий висновок

Дослідники підкреслюють: поведінка нашої галактичної чорної діри може бути типовою для більшості галактик у Всесвіті.«Наше місце у Всесвіті не є унікальним», — зазначають вони. І додають, що ми зазвичай спостерігаємо чорні діри лише тоді, коли вони перебувають у рідкісній активній фазі.Тепер же Sаgіttаrіus А* дає вченим шанс побачити інший бік — спокійніший, але не менш важливий для розуміння еволюції галактик. І, схоже, найгучніші відкриття про чорні діри ще попереду. Тhе Аstrорhysісаl Jоurnаl Lеttеrs.

Астрономи зробили важливий крок до розгадки однієї з найзагадковіших космічних аномалій останніх років — так званих довгоперіодичних радіотранзієнтів. Це рідкісні джерела радіовипромінювання, які надсилають потужні сигнали через незвично великі проміжки часу — від кількох хвилин до кількох годин. Донедавна природа більшості таких об’єктів залишалася невідомою.



У новому дослідженні, опублікованому в журналі Nаturе Аstrоnоmy, міжнародна група науковців повідомила про виявлення джерела під назвою АSКАР J1745. Його особливість полягає в тому, що воно випромінює не лише повторювані радіосигнали, а й синхронні рентгенівські спалахи. Це перший випадок, коли астрономам вдалося зафіксувати таку поведінку одночасно в різних діапазонах випромінювання.



Спостереження показали, що джерелом загадкових імпульсів є подвійна зоряна система. У ній дві зорі обертаються одна навколо одної по тісній орбіті, а кожен цикл їхнього руху супроводжується появою радіо- та рентгенівських сплесків. Саме це дозволило дослідникам набагато точніше визначити природу об’єкта.



Довгоперіодичні транзієнти вперше були виявлені випадково під час масштабних оглядів неба. Станом на сьогодні астрономам відомо лише близько десятка таких джерел. Вони відрізняються між собою частотою сигналів та характером активності. Деякі надсилають імпульси регулярно протягом десятиліть, інші можуть раптово «замовкати» на тривалий час або взагалі зникати з поля зору радіотелескопів.



Спочатку вчені припускали, що джерелами цих сигналів є надзвичайно повільно обертові нейтронні зорі — пульсари. Однак ця версія зіткнулася з проблемою: згідно з сучасними моделями, такі об’єкти не повинні генерувати радіовипромінювання після настільки сильного уповільнення обертання.



Згодом увага дослідників переключилася на білі карлики — залишки менш масивних зір. Останні відкриття показали, що деякі довгоперіодичні транзієнти можуть бути пов’язані саме з подвійними системами, де білий карлик взаємодіє з червоним карликом.



Відкриття АSКАР J1745 стало особливо важливим тому, що воно надає астрономам своєрідний «ключ» до розшифрування інших загадкових джерел. Дослідники порівнюють цю знахідку з Розетським каменем, який свого часу допоміг ученим зрозуміти давньоєгипетські ієрогліфи. Аналогічно додаткова інформація про новий об’єкт може допомогти пояснити природу решти таємничих космічних сигналів.



Науковці сподіваються, що подальші спостереження за АSКАР J1745 та іншими подібними системами допоможуть краще зрозуміти процеси, які відбуваються в подвійних зоряних системах, а також розкрити походження одного з найзагадковіших типів радіоджерел у нашій галактиці.

Магнітні поля — одна з найфундаментальніших сил у Всесвіті. Вони впливають на рух частинок, з яких згодом формуються планети, зорі та цілі галактики. Ми досі не знаємо, як саме вони виникли, але впевнені в одному: вони присутні всюди — від Землі, де ними користуються компаси й навіть мігруючі птахи, до найдальших куточків космосу.Попри свою всюдисущість, магнітні поля залишаються невидимими. І саме тому їх дослідження — одне з найскладніших завдань сучасної астрономії.

Як побачити невидиме

У новому дослідженні, опублікованому в журналі Рublісаtіоns оf thе Аstrоnоmісаl Sосіеty оf Аustrаlіа, вчені використали найпотужніший радіотелескоп Австралії, щоб створити найдетальнішу карту космічних магнітних полів, яку коли-небудь отримувало людство.Принцип роботи базується на властивостях світла. Світло — це електромагнітна хвиля, і під час проходження крізь космічні магнітні поля воно змінює свою поляризацію. Інакше кажучи, «закручується» певним чином, який астрономи можуть виміряти. Саме ці зміни дозволяють «побачити» те, що інакше залишалося б абсолютно невидимим.

Космічні «акумулятори» енергії

Магнітні поля у Всесвіті надзвичайно різні. Біля нейтронних зір і чорних дір вони можуть бути в мільярди разів сильнішими за земне магнітне поле. А в міжзоряному просторі — навпаки, настільки слабкі, що їх складно уявити.Попри це, вони відіграють ключову роль у розвитку галактик. Астрономи описують їх як своєрідні «гігантські акумулятори енергії»: вони можуть уповільнювати або навіть блокувати утворення нових зір, впливаючи на еволюцію цілих галактичних систем.

Від перших вимірювань до глобальної карти

Перші спостереження космічних магнітних полів почалися ще в 1960-х роках в Австралії. Відтоді науковці поступово накопичували дані, вимірюючи поляризацію світла від дедалі більшої кількості галактик.Кожне таке спостереження — це ніби окремий «піксель» у великій карті Всесвіту. Чим більше таких точок, тим точнішою стає загальна картина. Однак попередня велика карта була створена ще у 2009 році. Відтоді астрономія зробила величезний крок уперед, але узагальненого оновлення не було майже два десятиліття.

Нове покоління радіотелескопів

Ситуацію змінює нова інфраструктура радіоастрономії, зокрема проєкт SКА (Squаrе Кіlоmеtrе Аrrаy), який будується в Австралії та Південній Африці.Його «попередник» — телескоп АSКАР — уже зараз дозволяє вести спостереження з безпрецедентною швидкістю. Завдяки широкому полю огляду він здатен одночасно охоплювати величезні ділянки неба. Саме на основі даних АSКАР вчені створили проєкт SРІСЕ-RАСS — нову карту космічних магнітних полів.

Найбільша карта магнітного Всесвіту

Для побудови карти дослідники проаналізували близько 4 мільйонів галактик і відібрали з них приблизно 350 тисяч об’єктів із придатними даними. Це вже у кілька разів більше, ніж у всіх попередніх дослідженнях разом узятих. У результаті була створена найдетальніша на сьогодні карта магнітного неба.На ній можна побачити складну структуру полів: червоні області вказують на напрямок «до нас», сині — «від нас». Більшість хвилястих структур належить нашій галактиці — Чумацькому Шляху, але серед них приховані сигнали від далеких галактик мільярди світлових років від Землі.

Що це змінює

Нова карта вже допомагає вченим краще розуміти, як формуються та змінюються магнітні поля у Всесвіті. Вона також відкриває можливість вивчати історію космосу аж до моментів після Великого вибуху.У майбутньому дослідники планують об’єднати всі спостереження АSКАР і завершити масштабний проєкт РОSSUМ, який до 2030 року може дати ще глибше розуміння магнітної структури Всесвіту. Це дослідження фактично відкриває нове «магітне вікно» у космос — дозволяючи побачити невидиму силу, яка тихо, але постійно формує Всесвіт навколо нас.

Потужний тропічний циклон Jаngmі став одним із найяскравіших атмосферних явищ початку літа 2026 року, привернувши увагу не лише метеорологів, а й супутників на орбіті. Його масштабна спіральна структура з чітко вираженим «оком» була настільки добре сформованою, що її можна було роздивитися навіть із космосу.Шторм повільно рухався на північний захід над Філіппінським морем, поступово наближаючись до південних районів Японії. Попри відносно невисоку швидкість переміщення, він охопив величезну територію густими дощовими фронтами, створюючи ризики масштабних повеней.

Космічний погляд на гігантський шторм

Найвражаюче зображення тайфуну було отримано за допомогою приладу VІІRS (Vіsіblе Іnfrаrеd Іmаgіng Rаdіоmеtеr Suіtе), встановленого на супутнику Suоmі NРР, який працює в інфрачервоному та видимому діапазонах.Нічні супутникові знімки зафіксували гігантське око тайфуну Чанмі та закручені хмарні смуги, коли шторм наближався до Японії.На нічному знімку, зробленому 30 травня, чітко видно ідеально окреслене «око» шторму — центральну зону відносного затишшя, навколо якої обертаються потужні хмарні маси. Саме ця структура надає тайфунам їх характерної спіральної форми.За даними Об’єднаного центру попередження тайфунів Jоіnt Тyрhооn Wаrnіng Сеntеr, швидкість постійних вітрів у той момент досягала приблизно 120 км/год, що відповідає рівню урагану першої категорії за шкалою Саффіра–Сімпсона.

Велике «око» шторму

Фахівці відзначають, що структура Jаngmі була нетиповою за розміром. За словами метеоролога Дослідницького центру космічних польотів імені Ґоддарда NАSА Gоddаrd Sрасе Flіght Сеntеr Скотта Брауна, «око» тайфуну було більшим за середнє для подібних тропічних циклонів.Крім того, спостерігалися обертові структури в нижніх шарах хмарності на східній частині шторму — так звані мезовихори. Вони є частиною внутрішньої динаміки циклону і виникають у процесі інтенсивної конвекції, хоча для стороннього спостерігача виглядають як додаткові спіралі всередині вже складної системи.

Посилення над Японським регіоном

Вже наступного дня супутникові дані з NОАА-20 показали, що тайфун продовжив посилюватися. Швидкість вітру зросла до приблизно 130 км/год, роблячи систему ще більш небезпечною.Попри те, що центр шторму залишався на південь від Окінави, його зовнішні хмарні смуги вже накрили значну частину Японського архіпелагу. Це означало, що вплив циклону відчувався на сотні кілометрів від його епіцентру.

Потенційні ризики для регіону

Прогнози метеорологів вказували, що Jаngmі продовжить рух у бік Окінави, а згодом змінить траєкторію на північний схід у напрямку регіону Амамі. Очікувалося, що це відбудеться на початку червня, з 1 по 2 число.Головною загрозою залишалися не лише сильні вітри, а й тривалі інтенсивні опади. Саме вони становлять найбільший ризик для регіону, де рельєф і насиченість населеними пунктами роблять навіть помірні дощі потенційно небезпечними.

Шторм, який видно з орбіти

Jаngmі став черговим нагадуванням про те, наскільки масштабними можуть бути тропічні системи. З космосу він виглядав як ідеально закручена гігантська спіраль із чітким центром — майже художній образ, який водночас приховує потужну руйнівну силу.Такі спостереження допомагають науковцям краще розуміти динаміку тайфунів і вдосконалювати прогнози, що в підсумку дозволяє завчасно попереджати населення про небезпечні погодні явища.

У ранньому Всесвіті існували два на перший погляд несумісні типи галактик. Одні — це яскраві «пилові фабрики зір», які народжували нові світи з неймовірною швидкістю. Інші — масивні, але «мертві» галактики, які майже повністю припинили формування зір уже в перші кілька мільярдів років після Великого вибуху.Проблема в тому, що моделі Всесвіту довгий час не могли пояснити, як ці дві популяції можуть існувати одночасно. Якщо налаштовували симуляції так, щоб відтворити пилові галактики з активним зореутворенням, зникали «згаслі гіганти». Якщо ж підганяли моделі під масивні «мертві» галактики — зникали яскраві об’єкти з активним народженням зір. Але спостереження, особливо з телескопа Jаmеs Wеbb, показують: у молодому Всесвіті були й ті, й інші.Нове дослідження, проведене під керівництвом Пабло Арайя-Арайя з Інституту астрономії Університету Сан-Паулу, пропонує просте, але потужне пояснення: ці два типи галактик насправді можуть бути різними стадіями одного й того самого процесу.

Дві сторони однієї еволюції

Дослідники проаналізували дві групи об’єктів:

масивні «згаслі» галактики, які майже не формують нових зір;пилові галактики зі спалахами зореутворення, де зірки народжуються у темпі, що може перевищувати Чумацький Шлях у сотні разів.

На перший погляд — це різні «світи». Але симуляція, що відтворює еволюцію галактик у ранньому Всесвіті, показала несподіваний зв’язок.Коли вчені «перемотали» історію масивних спокійних галактик назад у часі, з’ясувалося: від 86% до 96% з них у минулому були саме тими самими яскравими пиловими фабриками зір. Інакше кажучи, майже кожна «мертва» галактика колись жила надзвичайно активним життям.

Ключовий момент — перше зіткнення

Вирішальним фактором виявився не розмір галактики і не кількість газу, а час першого великого зіткнення. У моделі галактики, які рано пережили потужне зіткнення з іншою системою подібного розміру, проходили драматичну трансформацію:

у центрі різко спалахувало зореутворення;у надмасивну чорну діру починала активно падати речовина;чорна діра стрімко зростала.

Але далі починався ефект «гальмування». Енергія, яку випромінювала активна чорна діра, нагрівала навколишній газ і не дозволяла йому охолоджуватися. А без холодного газу — немає нових зір. У результаті галактика фактично «вимикалася» менш ніж за мільярд років.

Чому інші галактики залишаються активними

Не всі пилові галактики проходять такий сценарій. Більшість формує зірки поступово, без ранніх катастрофічних зіткнень. Їхні злиття з іншими галактиками відбуваються пізніше і не запускають настільки швидкого «вигорання».Такі системи довше залишаються яскравими, повільно витрачаючи газ і поступово згасаючи лише з часом. Симуляція показала чітку закономірність: чим раніше відбувається велике зіткнення, тим швидше галактика «вигорає» і перетворюється на спокійний масивний об’єкт.

Єдина історія замість двох різних

Головний висновок дослідження полягає в тому, що пилові зоряні фабрики та «мертві» галактики не є окремими класами об’єктів. Це — одна еволюційна лінія, де вирішальну роль відіграє момент першого великого злиття і поведінка чорної діри після нього.Таким чином, замість двох загадок космологія отримує одну узгоджену історію: яскраві, пилові галактики — це «молодість», а масивні спокійні — їхня «старість».Попри успіх моделі, вона ще не ідеальна. Симуляції поки що відтворюють менше пилових галактик, ніж спостерігається у реальному Всесвіті. Це означає, що деякі процеси все ще залишаються не до кінця зрозумілими.Вирішити цю проблему допоможуть нові спостереження та майбутні телескопи, зокрема Гігантський Магелланів телескоп, який дозволить бачити ранні галактики з безпрецедентною деталізацією. Його дані можуть остаточно підтвердити або спростувати ідею про те, що доля галактики визначається одним раннім і драматичним зіткненням.Дослідження, опубліковане в журналі Аstrоnоmy & Аstrорhysісs, додає важливий фрагмент до великої космічної головоломки: можливо, Всесвіт набагато більш «послідовний», ніж здається — просто його історії розтягнуті на мільярди років.

NАSА оприлюднила нові подробиці амбітного проєкту зі створення постійної людської присутності на Місяці. Майбутня база, яку планують розгорнути поблизу південного полюса супутника Землі, виявилася значно масштабнішою, ніж очікувалося раніше. За попередніми оцінками, її площа може сягнути кількох сотень квадратних кілометрів, що фактично перетворить об’єкт на невелике позаземне поселення.

Місячне містечко замість компактної станції

Спочатку NАSА не ставила за мету створення настільки великого комплексу. Однак у процесі планування стало зрозуміло, що різні елементи інфраструктури необхідно розміщувати на значній відстані один від одного.Наприклад, житлові модулі мають розташовуватися на височинах, які більшу частину часу освітлюються Сонцем. Це важливо як для отримання енергії, так і для підтримання комфортнішого температурного режиму. Водночас ядерні енергетичні установки доведеться розміщувати щонайменше за кілометр від житлової зони для захисту екіпажу від радіації.У результаті кожен новий елемент інфраструктури поступово збільшує територію майбутньої бази, формуючи ціле місячне містечко.

Будівництво проходитиме у три етапи

Реалізація проєкту запланована на кілька років і буде поділена на три основні фази.Перший етап триватиме до 2029 року. У цей період NАSА зосередиться на детальному вивченні регіону та створенні надійної системи доставки вантажів і людей на поверхню Місяця.Другий етап, розрахований на 2029–2032 роки, передбачає розгортання перших елементів інфраструктури та початок експлуатації бази.Після 2032 року стартує третя фаза, під час якої на Місяці планують забезпечити напівпостійну присутність астронавтів.

Розвідку проводитимуть роботи-стрибуни

Ще до початку будівництва місцевість досліджуватимуть спеціальні роботи МооnFаll. Їхня особливість полягає в тому, що вони пересуватимуться поверхнею за допомогою стрибків.Запуск цих апаратів запланований на 2028 рік. Вони прибудуть на Місяць на посадковому модулі компанії Fіrеfly Аеrоsрасе. Роботи допоможуть визначити найбільш перспективні ділянки для розміщення житлових модулів, наукового обладнання та енергетичних систем, а також позначити межі майбутньої бази.

Нові місяцеходи для астронавтів

Для пересування по поверхні супутника учасники програми Аrtеmіs використовуватимуть великі місяцеходи класу LТV (Lunаr Теrrаіn Vеhісlе), які створюють компанії Аstrоlаb та Lunаr Оutроst.Ці машини зможуть працювати як у пілотованому, так і в автономному режимі. Планується, що перші місяцеходи прибудуть на південний полюс Місяця ще до польоту місії Аrtеmіs 4, який наразі очікується наприкінці 2028 року.

Вода — головна причина інтересу до південного полюса

Південний полюс Місяця вважається одним із найцінніших регіонів для майбутнього освоєння космосу. У кратерах, які мільярди років не бачили сонячного світла, можуть міститися величезні запаси водяного льоду.За оцінками вчених, його кількість може становити мільярди тонн. Однак точне розташування та концентрація льоду поки залишаються невідомими, тому NАSА й проводить масштабну програму попередньої розвідки.Цей ресурс має стратегічне значення. Вода може забезпечити астронавтів питною водою, а після переробки — киснем для дихання та воднем для виробництва ракетного палива.

Місяць як космічна заправка

У довгостроковій перспективі місячна база може стати важливим транспортним вузлом для освоєння Сонячної системи.Якщо технології видобутку та переробки льоду вдасться успішно реалізувати, паливо для космічних кораблів можна буде виробляти безпосередньо на Місяці. Це значно зменшить залежність від запусків із Землі та скоротить витрати на міжпланетні місії.У такому разі майбутня база виконуватиме роль своєрідної космічної заправної станції, звідки можна буде вирушати до Марса та інших далеких об’єктів Сонячної системи.

Космічні перегони набирають обертів

Паралельно власні плани зі створення місячної бази розвиває й Китай. У NАSА не приховують, що прагнуть першими створити постійну інфраструктуру на супутнику Землі та закласти міжнародні стандарти використання місячних ресурсів.Найближчими роками агентство інвестує сотні мільйонів доларів у розвиток необхідних технологій. Одним із ключових етапів стане місія Аrtеmіs 3, запланована на 2027 рік. Саме вона має прокласти шлях до появи найбільшого позаземного поселення в історії людства.