Цей вірш я написала в перший рік повномасштабної війни.
Тоді мені здавалося, що я вже на межі своїх можливостей. «Все. Більше не можу».
Але життя продовжувалося. І я продовжувала.
Сьогодні, перечитуючи його, думаю про те, як багато ми навчилися витримувати. І водночас — як важливо не переплутати здатність витримувати з відсутністю втоми.
Те, що ми можемо, не означає, що нам не важко.
Іноді за звичним «я впораюся» ховається дуже втомлена людина, якій потрібні не нові випробування на міцність, а підтримка, відпочинок і трохи більше турботи.
Мені хочеться, щоб ми не забували про це. І про себе теж. ❤️
"Все так не буде", але спочатку розберімося, чому так є. Якщо вам близькі роздуми про себе та стосунки, запрошую до мого Telegram-каналу «Сенси зцілення»
t.me/sensy_ztsilennya.