Ти — тиша в залі, де гурчить натовп,
Ти — спалах світла серед сірих днів.
Яблуневий цвіт упав на твій капелюх,
А я від тебе втратив шлях і дім.
Я знаю кожен порух твоїх вій,
І подих твій у соннім мареві ночей.
Ти — мій найбільший і найсвітліший бій,
І найглибша безодня твоїх очей.
Коли ти поруч, зупиняється час,
І розчиняються стіни, кордони, міста.
Всесвіт ніби завмер спеціально для нас,
І замовкають зайві слова й уста.
Я б віддав тобі з неба останню зорю,
І вистелив стежку терновим цвітом.
Я тихо і несамовито люблю,
Усім своїм зламаним, чистим світом.
Навіть якщо навколо палає світ,
І бурі ламають столітні дерева,
Я триматиму твій тендітний слід,
Як рятівну молитву, святу й єдину.