Чому наші слова керують нашим життям (і як ми самі себе програмуємо)
​Ми часто кидаємо слова на вітер, навіть не замислюючись, яку владу вони мають над нами.
​Згадайте ситуацію з життя. Наприклад, людина постійно повторює: «Ой, мені вічно не везе з грошима», або «У мене ніколи нічого не виходить», чи дівчина каже: «Мені завжди трапляються не ті хлопці». Що робить у цей момент мозок? Він не сприймає це як жарт. Для нього це звучить як чітка установка. Людина сама дає команду, і мозок починає підсвідомо шукати підтвердження цим словаціям, притягуючи в життя саме те, чого вона боїться чи на що скаржиться. Слово стає сценарієм, за яким ми починаємо жити.
​Але це працює і в абсолютно протилежний бік.
​Уявіть ситуацію: накриває втома, в душі починається паніка чи тривога без причини, в голові лізе всяке сміття і дурні думки. Що робить більшість? Просто пливне за течією цього негативу.
​Але якщо людина зупиняється, бере себе в руки і каже вголос твердо і впевнено: «Так, стоп. Хватит панікувати. Усе нормально, нічого страшного не відбувається, а ну зберися і працюй нормально» — відбувається зовсім інша річ.
​Чому це спрацьовує? Тому що, коли ми говоримо вголос, наш власний голос створює реальну звукову хвилю. Вуха миттєво ловлять цей звук і передають у мозок. Але тепер це не просто розмиті тривожні думки всередині голови — це звучить як реальний наказ ззовні. Мозок і нервова система чітко чують цей командний голос, відпускають внутрішній спазм, заспокоюються і починають слухатися.
​Виходить дуже проста річ: ми — не пасажири у власному тілі. Наші думки і наш голос — це прямий пульт управління. Якщо дозволяти мовчанці чи скаргам керувати собою, ми самі себе затискаємо в кут. Але якщо навчитися вчасно казати собі та своєму організму тверде «Схаменись і роби те, що треба» — можна навести лад у будь-якій ситуації.
​Слідкуйте за тим, що ви говорите собі. Бо слова мають звичку ставати реальністю.