У стріл немає ворогів, та їх маємо ми, а ти відчуй в останнє, прохолоду вітру, шелест листя, і в кінці наші тіла зігріє гул ядерних сердець.

Ми рідко дивився до гори, та може треба?

Не шукай собі забуття, воно і так саме прийде, тому живи теперішнім, з мудрістю минулого і вірою в майбутнє.

Чи це туга, чи маніфест — не важливо. Я знаю лише одне, я люблю Україну. І все.

О цьому вірші я розповідаю історію мого невдалого кохання,та ще маю важливу інформацію про найближчі публікації.

В цій публікації я кажу своє ставлення до віри, і висловлення про те що людина повинна в щось вірити.

Цей вірш про початок війни в Україні.
Ним я хочу віддячити тим, хто захищав і захищає нашу країну.

Що буде нашим кінцем, і що після нього зостанеться від нас.

Чи гояться рани на душі коли мовчиш.

Хочу привітати з новим роком, й підбити підсумки цього.

Як прекрасно знайти кохання, вирватися з рутини й побачити глибину життя.

Якщо ти володар себе,
то ти володарюєш життям, і не тільки своїм.

Це мій вірш про цю пустоту коли ти залишаєш колишнє життя.

У вірші я пишу про той момент коли ти розумієш що минулого миру вже немає, і хоч темрява в душі, та чекаєш на мирний літак у небі все ти.

Цей вірш про те що не завжди ми можемо зрозуміти людину по тому що ми бачимо, й історія того чому я його написав.

Кожен з нас мріє відчути свободу в душі, але мало хто помічає що саме ми забрали в себе її, бо без питань нема болю, але немає і свободи.