Чи може рухатись та кінцівка, що завжди була лиш чиїмось продовженням?

Раптова сповідь перед дзеркалом о третій ночі (чи то вже ранку), останні крапельки валер'янки та трохи сліз

Чергова спроба розповісти у віршовій формі те, що дуже страшно розповідати усно

Ми ніколи не прощались перед припливами чи відпливами

Мене такою зрадженою і зломленою не бачили ще ніякі балкони, вікна чи стіни

Прийміть, споживайте, це - тіло моє, що сформоване попелом, страхом та брудом

Це, незнайомко, не твоє тепер місто

До виходу з дому лишилось менш як 15 хвилин, тому, очевидно, в голову вбила думка про текст
Сьогодні відчуваю себе ніжною, вразливою та журбливою, тому й тексти будуть відповідними

Віршики змушують мене продовжувати йти цим тернистим шляхом навіть тоді, коли хочеться не ходити зовсім

Спочатку все здається нічиїм та ніяким, а потім формується в метражі

[Присвячується маминій зеленій сумці з жовтими лямками]