Дерева падають скорившись буревію.
Старі коріння не утримали в землі.
З останніх сил вони тримались за надію,
Що в боротьбі своїй не лишаться одні.

Лежать ці красені в новій весняній кроні
Живі ще, переламані стрункі стволи.
Тремтять зелені листя як людські долоні.
З останніх сил вони тримались, як могли.

Слабку вони собою поросль прикривали,
Яка не має ще належних сил своїх.
І велетні про свою старість забували,
Та впали тільки, коли вітер раптом стих.