Коли у 1917 році почалася революція, Микола Міхновський прийшов до лідерів Центральної Ради з конкретним планом: негайно створювати власну армію. На той момент у Києві перебували тисячі українізованих солдатів, готових стати на захист держави.

У чому була суперечність?

Микола Міхновський (Державник): Вважав, що свободу можна захистити лише силою. Його гасло: «Армія — це фундамент нації». Він вимагав проголошення незалежності негайно.
Грушевський та Винниченко (Соціалісти-федералісти): Вірили в «демократичну Росію». Вони вважали армію пережитком імперіалізму і боялися, що Міхновський здійснить військовий переворот і встановить диктатуру.

Точка вибуху: Виступ Полуботківців

Міхновський ініціював створення Другого українського полку імені Павла Полуботка. Це було 5 тисяч озброєних бійців, які хотіли захопити владу в Києві та примусити Центральну Раду проголосити незалежність.
Що зробила Центральна Рада? Замість того, щоб очолити це військо, Винниченко та Грушевський закликали російські частини роззброїти полуботківців. Українські соціалісти використали російські штики, щоб придушити власну армію.
Міхновського фактично усунули від справ, відправивши на фронт у Румунію.

Як наслідок:

Україна залишилася без боєздатної армії на початку 1918 року коли на Київ посунули більшовицькі орди Муравйова.
Совєцька окупація стала можливою саме через цей фатальний брак мілітарного мислення у керманичів УНР.

Чому ми маємо це знати?

Цей конфлікт навчив нас гіркого уроку: жодна «демократична федерація» з агресором неможлива. Ідеї Міхновського про сильну армію та повну самостійність стали базовими для дисидентів СССР, які бачили, до чого призводить надмірна віра в «доброго сусіда».

Як писав пізніше один з учасників тих подій: «Ми боялися власного війська більше, ніж ворожого — і за це заплатили державністю».

На світлині - полуботківці у середмісті Києва